Курсовая Юридична відповідальність суддів в Україні
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КУРСОВА РОБОТА
на тему «Юридична відповідальність суддів в Україні»
з дисципліни “ Статус судів в Україні ”
Харків 2011
ЗМІСТ
Вступ
1. Дисциплінарна відповідальність суддів
1.1 Підстави притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності
1.2 Порядок дисциплінарного провадження щодо суддів
2. Інші види відповідальності суддів
2.1 Цивільно-правова відповідальність суддів
2.2 Кримінально-правова відповідальність суддів
2.3 Адміністративно-правова відповідальність суддів
Список літератури
ВСТУП
Протягом тривалого часу наявність дисциплінарної відповідальності суддів (власне як і загалом адміністративної, або будь-якої іншої) викликає неоднозначні оцінки з боку вчених та суддівської спільноти, представників інших державних органів та громадських організацій, громадськості в цілому. Противники інституту дисциплінарної відповідальності суддів в якості аргументів зазначають небезпеку зниження гарантій недоторканості та незалежності суддів. Вважають, що за умов запровадження дисциплінарної відповідальності, кожен суддя так чи інакше залежатиме від голови суду, що є неприпустимим. З іншого боку, кожен суддя повинен мати бездоганну репутацію. Суддя ж з дисциплінарним стягненням –суддя з заплямованою репутацією. Тому це питання у межах визначення та закріплення статусу суддів потребує особливої уваги.
Дисциплінарна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності за вчинення правопорушення. У теорії права під правопорушенням розуміється суспільно небезпечне протиправне діяння, вчинення якого спричиняє настання юридичної відповідальності. До ознак правопорушення відносять: суспільну небезпеку, протиправність, винність, можливість покарання, наявність дії або бездіяльності деліктоздатної особи, свідомий вольовий характер, вчиняється певними дієздатними громадянами або організаціями.
Дисциплінарний проступок як вид правопорушення розглядається як винне, протиправне порушення особою правил дисциплінарного порядку у сфері трудової, службової, навчальної, військової або іншої діяльності, за яке передбачено відповідне дисциплінарне стягнення.
1. Дисциплінарна відповідальність суддів
Вид дисциплінарної відповідальності визначається характером діяльності різних категорій працівників. Її сутність залежить від правового становища суб'єкта відповідальності, характеру його функцій, місця роботи. Зокрема, І.С. Самощенко і М.Х. Фарукшин звертали увагу на зв'язок дисциплінарної відповідальності з функціями, що виконуються суб'єктом, оскільки вчинки, за здійснення яких вона настає, несумісні саме зі службовим становищем цієї посадової особи, особливим характером службових функцій, що виконуються нею.
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України дії, визначені як дисциплінарні правопорушення, і відповідальність за них встановлюються виключно законами України. Суб'єкти дисциплінарної влади в найзагальнішому вигляді визначені в Кодексі законів про працю України (далі – КЗпП). Відповідно до ст. 147 Кзпп, дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) певного працівника. При цьому вказується на можливість регулювання приписів про дисципліну окремих категорій працівників статутами і положеннями про дисципліну (ст. 142 КЗпП), які можуть передбачати також особливості дисциплінарної відповідальності (ст. 147 КЗпП). Зокрема, щодо суддів законодавство вирізняє окрему систему дисциплінарних органів і процедуру дисциплінарного провадження. Судді не є державними службовцями, тому положення Закону України “Про державну службу” щодо дисциплінарної відповідальності не можуть бути застосовані до них. Підстави дисциплінарної відповідальності та порядок дисциплінарного провадження відносно суддів врегульовано Законом України “Про статус суддів”.
В цілому дисциплінарна відповідальність суддів розглядається як особливий, самостійний вид юридичної відповідальності, який застосовується у специфічній сфері людського життя і пов’язаний із професійною діяльністю спеціальних суб’єктів – суддів. Вона виступає гарантом виконання суддями своїх службових обов’язків та забезпечення прав громадян на професійний та справедливий судовий розгляд їх справ.
Під поняттям “дисциплінарне провадження” щодо судді законодавець розуміє процедуру розгляду відповідним органом офіційного звернення, у якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов`язків чи присяги судді (ч. 1 ст. 97 Закону України “Про судоустрій України”).
У науковій юридичній літературі дисциплінарне провадження тлумачиться по-різному. Так, Ю.А. Пільд дисциплінарне провадження вважає процедурою застосування заходів дисциплінарної відповідальності, Ю.С. Адушкін – процесуальною формою, зміст якої полягає в офіційній упорядкованій діяльності по розгляду питання про дисциплінарну відповідальність. С.В. Подкопаєв вважає, що дисциплінарне провадження, як комплекс взаємозалежних і взаємообумовлених процесуальних дій, вимагає високої міри правової і процедурно-процесуальної регламентації.
До органів, що здійснюють дисциплінарне провадження щодо суддів належать:
1) кваліфікаційні комісії суддів – щодо суддів місцевих судів;
2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України – щодо суддів апеляційних судів;
3) Вища рада юстиції – щодо суддів вищих спеціалізованих судів і суддів Верховного Суду України (ст. 98 Закону України “Про судоустрій України”).
Механізм дисциплінарної відповідальності суддів повинен відповідати правовій специфіці посади судді, міжнародним стандартам та вітчизняним нормам, які містять принципи незалежності судових органів та суддів при здійсненні правосуддя.
Згідно з п. 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених Резолюціями 40/32 і 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада і 13 грудня 1985 р., незалежність судових органів гарантується державою й закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані поважати незалежність судових органів і дотримуватися її. Суддя повинен мати право на невідкладний і безсторонній (на початковому етапі — конфіденційний) розгляд звинувачення або скарги, що надійшли на нього згідно з відповідною процедурою. Суддя може бути усунутий від посади або звільнений тільки з причин його нездатності виконувати свої обов’язки або поведінки, що не відповідає посаді, яку він займає. Мати право на незалежну перевірку рішення про дисциплінарне стягнення, усунення від посади чи звільнення.
У рекомендації № (94) 12 “Незалежність, дієвість та роль суддів”, схваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 р. викладені основні принципи, що стосуються незалежності суддів. Один із принципів стосується невиконання обов’язків і дисциплінарних порушень. Задля дотримання незалежності правосуддя повинні бути вжити всі необхідні заходи, що запобігають не виконанню суддями своїх обов’язків ефективно та неупереджено, або припинення дисциплінарного порушення. Зокрема, рекомендується такі заходи:
а) усунення судді від провадження у справі;
б) доручення судді виконання інших завдань в межах суду;
в) штрафні санкції, як, наприклад, зменшення розміру винагороди протягом якогось періоду часу;
г) тимчасове призупинення суддівських повноважень.
Звільнення судді з посади можливо тільки у разі, якщо він не в змозі відправляти судочинство, або ж він здійснив кримінальний злочин чи серйозно порушив дисциплінарні правила. Для накладення санкцій і вжиття дисциплінарних заходів щодо суддів держава також може створити спеціальний уповноважений орган незалежний від уряду та адміністративних органів.
Європейська хартія про Закон “Про статус суддів” від 10 липня 1998 р. також містить вимоги, щодо підстав та порядку притягнення суддів до відповідальності. Так, вирішення питань, пов'язаних із застосуванням санкцій до суддів, належить здійснювати органу, незалежному від виконавчої й законодавчої гілок влади. Не менше половини тих, хто бере участь у засіданні, мають становити судді, обрані такими ж суддями в порядку, що гарантує найширше їх представництво у складі комісії з дисциплінарного провадження. Ці питання вирішуються цим органом безпосередньо, за його пропозицією, за рекомендацією, з його згоди або на підставі його висновку. Санкцію (міру відповідальності) може бути застосовано до судді у випадку халатності при виконанні одного з його обов’язків, передбаченого законодавством. Також національним законодавством повинна бути забезпечена можливість кожної людини звернутися до незалежного органу зі скаргою з приводу судової помилки в конкретній справі. Такий орган, у свою чергу, має бути наділений повноваженнями передати справу до дисциплінарного органу за наявності певних підстав.
З аналізу розглянутих міжнародних актів видно, що основними вимогами щодо відповідальності суддів є:
а) підставами порушення дисциплінарного провадження може бути: не виконання суддями своїх обов’язків; халатність при здійсненні службових повноважень;
б) дисциплінарне провадження повинно здійснюватись з урахуванням та повагою до принципу незалежності суду;
в) дисциплінарне провадження повинен здійснювати орган незалежний від виконавчої й законодавчої гілок влади;
г) не менше половини складу органу дисциплінарної юрисдикції щодо суддів мають становити судді, обрані суддівською спільнотою;
д) рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинні контролюватися судовим органом вищої інстанції.
1.1 Підстави притягнення суддів
до дисциплінарної відповідальності
Відповідно до п. 1 ст. 31 Закону України “Про статус суддів” підставою дисциплінарної відповідальності суддів є вчинення дисциплінарного проступку. Під дисциплінарним проступком законодавець розуміє:
1) порушення законодавства при розгляді судових справ;
2) порушення суддею заборони (а) на вступ до політичних партій та профспілок, (б) на участь у будь-якій політичній діяльності, (в) мати представницький мандат, (г) обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (ст. 5 Закону України “Про статус суддів”);
3) порушення обов'язків, вказаних у статті 6 Закону України “Про статус суддів”, а саме:
– при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків;
– додержувати службової дисципліни та розпорядку роботи суду;
– не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;
– не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.
Також суддя повинен дотримуватись присяги яка складається при першому призначенні такого змісту: “Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим” (ст. 10 Закону України “Про статус суддів”).
Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у винесенні цього рішення, якщо при цьому не було допущено навмисного порушення закону чи несумлінності, що потягло за собою істотні наслідки (п. 2 ст. 31 Закону України “Про статус суддів”). Тобто, законодавець прагне забезпечити внутрішню свободу суддів при прийнятті рішень по справах, що розглядаються (їх правову позицію), здійснивши розмежування між судовою помилкою, яка не тягне за собою відповідальності, і проступками, які є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Верховний Суд України з цього приводу зазначав, що суддя не повинен звітувати і давати роз’яснення з приводу судових справ, піддаватися критиці за позицію в них і притягуватися через неї до відповідальності, крім випадків, прямо передбачених у законі.
1.2 Порядок дисциплінарного провадження щодо суддів
Порядок дисциплінарного провадження щодо суддів визначається Законами України “Про статус суддів”, “Про судоустрій України”, та “Про Вищу раду юстиції”. Необхідно відзначити, що регулювання такого серйозного питання, що має безпосереднє відношення до незалежності кожного судді, декількома правовими актами не тільки не зручно, але небезпечно, оскільки деякі положення вищезазначених законів неузгоджені та навіть суперечать один одному.
Перелік органів дисциплінарного провадження щодо суддів міститься у ст. 98 Закону України “Про судоустрій України”. Це кваліфікаційні комісії суддів та Вища рада юстиції. Характер дисциплінарних повноважень вказаних органів відрізняється.
Кваліфікаційні комісії суддів розглядають звернення та подання про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих судів, проводять пов'язані з цим службові перевірки. За наявності підстав порушують дисциплінарне провадження та вирішують питання про дисциплінарну відповідальність судді (п. 3 ст. 77 Закону України “Про судоустрій України”).
Вища кваліфікаційна комісія суддів: розглядає звернення про дисциплінарну відповідальність суддів апеляційних судів; проводить пов'язані з цим службові перевірки, за наявності підстав порушує дисциплінарні провадження та вирішує справи про дисциплінарну відповідальність суддів зазначених судів; розглядає скарги на рішення (висновки) кваліфікаційних комісій суддів про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів місцевих судів. За результатами розгляду скарги Вища кваліфікаційна комісія суддів має право залишити рішення (висновок) кваліфікаційної комісії суддів без змін, змінити рішення (висновок) або скасувати рішення і припинити провадження у дисциплінарній справі стосовно судді місцевого суду (ст. 84 Закону України “Про судоустрій України”).
Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України може бути оскаржено до суду, а те, що стосується притягнення до дисциплінарної відповідальності судді місцевого або апеляційного суду, може бути оскаржено суддею до Вищої ради юстиції.
Закон України “Про судоустрій України” передбачає три стадії проведення дисциплінарного провадження кваліфікаційними комісіями щодо суддів:
а) перевірка даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності;
б) відкриття дисциплінарної справи;
в) розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження (ст. 99).
Дисциплінарне провадження щодо судді порушується постановою голови відповідної кваліфікаційної комісії суддів, або головами вищих спеціалізованих чи апеляційних судів.
Підстави для порушення дисциплінарного провадження щодо судді перелічені в Законі України “Про статус суддів”. Це можуть бути:
(а) подання Міністерства юстиції України та його органів на місцях за наслідками перевірки заяв і повідомлень громадян;
(б) подання голови відповідного суду;
(в) подання посадових осіб державних органів, установ, організацій, органів місцевого самоврядування;
(г) повідомлення в засобах масової інформації (ст. 31 вказаного Закону).
Не можуть бути підставами для порушення дисциплінарного провадження кваліфікаційними комісіями суддів заяви та повідомлення від інших суб’єктів, які не передбачені законом, а також анонімні заяви та повідомлення. Законом України “Про судоустрій України” також передбачено заборону порушувати дисциплінарне провадження щодо судді за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді або порушення суддею присяги (п. 4 ст. 97) та попередження про неприпустимість зловживання правом суб’єктами подання про дисциплінарну відповідальність суддів, зокрема ініціювати питання відповідальності судді без достатніх підстав і використання вказаного права як способу тиску на суддю у зв'язку із здійсненням ним правосуддя.
Перевірка відомостей про дисциплінарний проступок судді проводиться протягом місяця з дня надходження відомостей про дисциплінарний проступок головою відповідної кваліфікаційної комісії або, за його дорученням чи за рішенням комісії, членами комісії. Перевірка відомостей про дисциплінарний проступок голови кваліфікаційної комісії проводиться трьома членами комісії. Члени кваліфікаційної комісії суддів, уповноважені головою комісії, мають право для здійснення перевірки під час дисциплінарного провадження витребувати та одержувати необхідну інформацію від голів судів, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також громадян та їх об'єднань. Посадові особи, які безпідставно відмовляють у наданні інформації чи ухиляються від її надання, несуть передбачену законом відповідальність. Після закінчення перевірки матеріали справи передаються на розгляд комісії, яка розглядає їх в десятиденний строк і приймає рішення. Якщо комісією прийнято рішення про відсутність підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, голова відповідної комісії або комісія припиняють дисциплінарне провадження та повідомляють про це зацікавлених осіб. Рішення про припинення дисциплінарного провадження, прийняте головою комісії, може бути переглянуто комісією на вимогу одного з членів комісії.
Час і місце проведення засідання кваліфікаційної комісії визначає голова. Особа, щодо якої розглядається питання, та суб'єкт подання повідомляються про дату засідання не пізніш як за десять днів. Під час розгляду справи комісія повинна заслухати пояснення судді, щодо якого розпочато дисциплінарне провадження. Неявка цього судді на засідання комісії без поважних причин не перешкоджає розгляду справи. Хід та результати засідання комісії фіксуються в протоколі, який підписується головуючим на засіданні та особою, яка вела цей протокол.
За результатами розгляду дисциплінарної справи, кваліфікаційні комісії суддів мають право застосовувати такі дисциплінарні стягнення: догана та пониження кваліфікаційного класу. За кожне з порушень накладається лише одне дисциплінарне стягнення.
При накладенні на суддю дисциплінарного стягнення враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання міри дисциплінарної відповідальності. Якщо за наслідками дисциплінарного провадження відповідна кваліфікаційна комісія суддів вирішить що необхідно застосувати більш суворе дисциплінарне стягнення, вона може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади до відповідного органу.
Рішення у дисциплінарній справі судді приймається більшістю голосів членів кваліфікаційної комісії суддів, присутніх на засіданні. Воно повинно містити назву комісії, прізвище, ім'я, по батькові і посаду судді, який притягується до дисциплінарної відповідальності, обставини дій, що тягнуть дисциплінарну відповідальність, пояснення судді і відомості, що характеризують його особу, мотиви прийнятого рішення з посиланням на докази, вказівку на міру дисциплінарного стягнення, застосованого до судді, або підстави закриття справи, а також порядок і строк оскарження рішення (ст. 100 Закону України “Про судоустрій України”).
Якщо Комісією прийнято рішення про відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вона закриває дисциплінарне провадження та повідомляє про це зацікавлених осіб.
Суддя місцевого суду може оскаржити рішення кваліфікаційної комісії суддів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до Вищої ради юстиції. Відповідно до ч. 1 ст. 101 Закону України “Про судоустрій України” оскаржити рішення можна в строк не пізніше одного місяця з наступного дня після вручення йому копії цього рішення. У той же час, ч. 5 ст. 35 Закону України “Про статус суддів” встановлює, що відповідне рішення кваліфікаційної комісії суддів може бути оскаржено до Вищої ради юстиції протягом десяти днів з дня вручення копії рішення комісії. Як бачимо, діюче законодавство є суперечливим у визначенні строку оскарження рішення кваліфікаційної комісії про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді. Враховуючи, що норма Закону України “Про судоустрій України” встановлює більш тривалий термін для оскарження, а отже, в більшій мірі захищає інтереси судді, необхідно застосовувати саме цю норму.
суддя дисциплінарний відповідальність
Кваліфікаційна комісія суддів не пізніш як у триденний строк після одержання скарги надсилає її разом з матеріалами дисциплінарної справи до Вищої ради юстиції.
Суддя, щодо якого Вищою кваліфікаційною комісією суддів України винесено рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, може оскаржити це рішення до Вищої ради юстиції в такому же порядку.
Законом України “Про статус суддів” встановлюються строки для застосування і зняття дисциплінарного стягнення (ст. 36). Зокрема, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення суддю не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення. Поновлення кваліфікаційного класу проводиться в загальному порядку. Дисциплінарне стягнення, накладене на суддю, може бути достроково знято відповідною Комісією за поданням голови суду в якому працює суддя, а дисциплінарне стягнення, накладене на голову суду, – за поданням голови вищестоящого суду.
Наступним органом дисциплінарної юрисдикції щодо суддів є Вища рада юстиції. До дисциплінарних повноважень Вищої ради юстиції щодо суддів відносяться:
1) вносення подання Президентові України про звільнення з посади суддів, призначених на перший строк (п. 1 ч. 1 ст. 131 Конституції України, п. 1 ст. 3 Закону України “Про Вищу раду юстиції”);
2) вносення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади суддів, обраних безстроково (п. 1 ч. 1 ст. 131 Конституції України, ст. 31 Закону України “Про Вищу раду юстиції”);
3) здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів (п. 3 ч. 1 ст. 131 Конституції України, п. 3 ст. 3 Закону України “Про Вищу раду юстиції”), а також суддів місцевих і апеляційних судів (статті 31 і 32 Закону України “Про Вищу раду юстиції”);
4) вносення подання Президентові України про звільнення з посад голів і заступників голів судів (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) (ч. 5 ст. 20 Закону України “Про судоустрій України”);
5) розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів (п. 3 ч. 1 ст. 131 Конституції України, п. 4 ст. 3 Закону України “Про Вищу раду юстиції”).
6) винесення рішення стосовно суддів при порушенні вимог щодо несумісності їх посад із заняттям діяльністю, забороненою Конституцією України та законами України (п. 2 ч. 1 ст. 131 Конституції України, п. 2 ст. 3 Закону України “Про Вищу раду юстиції”).
Усі перелічені вище повноваження можна віднести до дисциплінарних, оскільки вони мають загальний порядок реалізації, який можна класифікувати на декілька етапів:
а) прийняття інформації, що надходить;
б) попереднє вивчення;
в) розподіл на дисциплінарну секцію Ради;
г) робота члена дисциплінарної секції з інформацією;
д) внесення на розгляд секції;
е) внесення і розгляд висновку секції на засіданні Вищої ради юстиції;
є) ухвалення рішення Вищою радою юстиції з порушеного питання.
Найбільше детально регулюється процедура проведення дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів. Цьому питанню присвячується розділ ІV Закону України “Про Вищу раду юстиції”. Вища рада юстиції є єдиним органом, який може провадити дисциплінарне провадження і притягати до дисциплінарній відповідальності суддів вищих судових органів. Тому й ця процедура вимагає детальної регламентації саме в Законі який регулює статус та повноваження цього органу.
У Законі України “Про Вищу раду юстиції” виокремлюються підстави для відкриття дисциплінарного провадження (ст. 38) і підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів (ч. 1 ст. 37).
Підставою для відкриття дисциплінарного провадження може бути подання члена Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень про відкриття дисциплінарного провадження (ст. 38).
Раніше з подібним поданням до Ради юстиції могли звертатися народні депутати України й Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Але Рішенням Конституційного Суду України № 9-рп/2002 від 21 травня 2002 р. ці положення Закону були визнані неконституційними. При цьому Вища рада юстиції зобов'язана й далі перевіряти звернення народних депутатів України й Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини так само, як і звернення інших посадових осіб, органів державної влади й органів місцевого самоврядування, кожного громадянина, якщо в них містяться відомості про факт дисциплінарної провини судді Верховного Суду України або судді вищого спеціалізованого суду, і за результатами перевірки приймати відповідне рішення.
Кожне дисциплінарне провадження щодо судді Верховного Суду України або вищого спеціалізованого суду повинно проходити через чотири стадії:
а) перевірка даних про дисциплінарну проступок;
б) відкриття дисциплінарного провадження;
в) розгляд дисциплінарної справи;
г) прийняття рішення.
Перевірка даних про дисциплінарний проступок полягає в одержанні письмових пояснень від судді та інших осіб, витребування й ознайомлення з матеріалами судових справ, в отриманні іншої інформації від будь-яких органів, організацій, установ, громадян або їх об'єднань. Перевірка може провадитися тільки членом Вищої ради юстиції за дорученням Голови Ради або його заступника. За її результатами складається довідка з викладенням фактичних обставин, виявлених під час перевірки, висновків і пропозицій. Обов'язковою умовою останньої є ознайомлення судді, дії якого перевіряються, з довідкою й матеріалами перевірки (ст. 40 Закону України “Про Вищу раду юстиції”).
Законодавець фактично вивів стадію перевірки даних про дисциплінарний проступок за межі дисциплінарного провадження, тому що останнє, при перевірці, відкривається в строк не більше 10 днів із дня закінчення перевірки за наявності підстав (ст. 41 Закону України “Про Вищу раду юстиції”).
І.О. Картузова цю обставину розглядає як бажання законодавця провести перевірку даних про дисциплінарний проступок до відкриття дисциплінарного провадження з метою гарантувати певну незалежність діяльності суддів, уникнути зайвих витрат часу, сил і коштів у випадках, коли дисциплінарне провадження не слід відкривати через відсутність достатніх і законних підстав. На її думку першою стадією дисциплінарного провадження може бути тільки порушення (відкриття) дисциплінарного провадження.
Регламент Вищої ради юстиції також містить положення, що регулюють процес проведення перевірки даних про дисциплінарний проступок. Відповідно до п. 1 § 2.1.3. у випадку надходження до Ради юстиції інформації про дисциплінарний проступок Голова ради або його заступник доручає секретареві дисциплінарної секції чи керівникові секретаріату в 5-денний строк перевірити матеріали, що надійшли, звернення, подання або скарги. У § 2.1.4. наголошується на попередньому вивченні секретарем секції або членом Вищої ради юстиції матеріалів, звернень, подань, скарг (у тому числі й про можливий дисциплінарний проступок судді Верховного Суду України або вищого спеціалізованого суду) до їх перевірки і з'ясування з подальшим розглядом. У § 2.2.3. закріплений порядок проведення перевірки даних про дисциплінарний проступок, передбачений ст. 40 Закону України “Про Вищу раду юстиції”. За дорученням Голови Ради юстиції або його заступника член Ради проводить перевірку відомостей про дисциплінарний проступок судді Верховного Суду України або вищого спеціалізованого суду протягом 15 днів. Перевірка даних щодо Голови Верховного Суду України має провадитися трьома членами Вищої ради юстиції. Потім усі матеріали передаються до дисциплінарної секції Ради юстиції.
Отже, перевірку потрібно здійснювати при надходженні до Вищої ради юстиції повідомлення про дисциплінарний проступок судді Верховного Суду України або вищого спеціалізованого суду членом Вищої ради юстиції в межах підготовки подання (ст. 38 Закону України “Про Вищу раду юстиції”) про порушення дисциплінарного провадження. У межах останнього доцільно було би нормативно зафіксувати можливість проведення додаткової перевірки до прийняття рішення Радою.
Після прийняття Конституційним Судом України Рішення № 9-рп/2002 від 21 травня 2002 р. (справа про Закон України “Про Вищу раду юстиції”) у вказаному Законі практично відсутній перелік суб'єктів звернення до Ради юстиції з повідомленням про дисциплінарний проступок судді Верховного Суду України або вищого спеціалізованого суду. При виконанні цього Рішення Вища рада юстиції зобов'язана провадити перевірку за повідомленням будь-якої особи чи органу.
У той же час відповідно до п. 2 ст. 97 Закону України “Про судоустрій України” право ініціювати дисциплінарне провадження стосовно судді шляхом внесення відповідного подання, належить:
а) народним депутатам України;
б) Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини;
в) Голові Верховного Суду України (голові вищого спеціалізованого суду – щодо судді відповідного спеціалізованого суду, за винятком ініціювання звільнення судді);
г) Міністру юстиції України;
д) голові відповідної ради суддів;
е) членам Ради суддів України.
З огляду на ст. 98 Закону України “Про судоустрій України” перелічені суб'єкти можуть порушувати питання про дисциплінарну відповідальність щодо суддів місцевих судів, апеляційних, вищих спеціалізованих і Верховного Суду України.
Перелік суб'єктів звернення до Вищої ради юстиції про порушення питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, міститься в Законі України “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України”. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 згаданого Закону звернутися до Ради юстиції з цього питання можуть:
а) Комітет Верховної Ради України;
б) народний депутат України;
в) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
г) інші посадові особи, органи державної влади й органи місцевого самоврядування;
д) громадяни.
Як бачимо, чинне законодавство, що регулює порядок ініціювання дисциплінарної відповідальності щодо суддів, досить суперечливе. Постає питання: чи повинен бути список суб'єктів ініціювання дисциплінарного провадження однаковим для суддів усіх судів? Перш за все треба привести у відповідність із Законом України “Про судоустрій України” перелік таких суб'єктів, закріплений у Законі України “Про статус суддів”. Перелік же суб'єктів, які мають право вносити подання до Вищої ради юстиції для відкриття дисциплінарного провадження також має бути чітко визначений, відповідати Закону “Про судоустрій України”. Відсутність чіткого переліку сприяє неоднозначній практиці реагування на повідомлення, що надходять до Вищої ради юстиції, про дисциплінарні проступки суддів. У той же час виокремлення спеціалізованих суб'єктів порушення цього питання може ускладнити механізм реалізації відповідальності, оскільки вони будуть виступати в ролі посередника між Вищою радою юстиції і заінтересованою особою з можливим проявом свого “інтересу”. Для порівняння наведемо приклад. В Італії право на порушення дисциплінарного переслідування мають Міністр юстиції і Генеральний прокурор, причому останній проводить розслідування і підтримує обвинувачення перед дисциплінарним відділенням Вищої ради магістратури.
Відповідно до ст. 41 Закону України “Про Вищу раду юстиції” відкривається дисциплінарне провадження щодо суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів постановою Вищої ради юстиції в 10-денний строк із дня одержання відомостей про дисциплінарний проступок судді, а якщо ці дані вимагають перевірки – у строк не більше 10-ти днів із дня закінчення перевірки. Це означає, що таке рішення належить приймати на засіданні Ради колегіально шляхом голосування на підставі оцінки подання її члена, внесеного за результатами перевірки повідомлення про дисциплінарний проступок. Якщо висновки перевірки, що містяться в поданні, неоднозначні, можливе здійснення ще однієї перевірки, яку необхідно вже розглядати як додаткову. Доцільно, як вбачається, у ст. 41 Закону визначити і граничний строк проведення такої перевірки.
Така стадія дисциплінарного провадження, як розгляд дисциплінарної справи, регулюється частинами 1 і 3 ст. 42 Закону України “Про Вищу раду юстиції”. Дисциплінарна справа слухається на найближчому засіданні Вищої ради юстиції після надходження висновку й матеріалів перевірки. Розглядаючи питання про дисциплінарну відповідальність, Рада юстиції зобов'язана надати судді можливість дати пояснення в межах її засідання. Слухання дисциплінарної справи є можливим за відсутності судді лише в разі нез`явлення його на засідання Ради без поважних причин.
У межах вивчення дисциплінарної справи може виникнути необхідність витребування додаткової інформації від підприємств, установ, організацій, громадян чи їх об'єднань, судових справ, розгляд яких закінчено, якщо це потрібно для вирішення питання. Цю процедуру також слід вважати додатковою перевіркою. Її відмінність полягає в тому, що ініціатором і суб'єктом проведення останньої виступає не один член Ради юстиції, а весь її склад, що брав участь у засіданні. Проведення додаткової перевірки фіксується у формі ухвали. На час додаткової перевірки розгляд дисциплінарної справи припиняється.
Особливістю стадії прийняття рішення у дисциплінарній справі є відсутність особи, щодо якої розглядається дисциплінарна справа (ч. 2 ст. 42 Закону України “Про Вищу раду юстиції”). Рішення приймається під час закритої частини засідання. У межах цієї стадії допускається внесення кількох проектів рішення та їх обговорення членами Ради юстиції. Рішення у дисциплінарній справі приймається таємним голосуванням.
Закон відзначив перелік даних, які обов'язково повинні бути наявними в рішенні Ради у дисциплінарній справі: назва комісії, прізвище, ім'я, по батькові й посада судді, який притягається до дисциплінарної відповідальності, обставини дисциплінарного проступку, пояснення судді й відомості, що характеризують його особу, мотиви прийнятого рішення з посиланням на докази, вид дисциплінарного стягнення, яке застосовується до судді, або підстави закриття справи, а також порядок і строк оскарження рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України “Про Вищу раду юстиції” Рада може накласти на суддів такі дисциплінарні стягнення, як догана та пониження кваліфікаційного класу.
Вища рада юстиції може прийняти рішення про невідповідність судді займаній посаді і направити відповідне подання про звільнення судді з посади до органу, який призначив чи обрав суддю.
Порядок розгляду Вищою радою юстиції питань про звільнення суддів місцевих і апеляційних судів істотно відрізняється від порядку дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України й вищих спеціалізованих судів.
Якщо кваліфікаційна комісія, вивчивши матеріали дисциплінарного провадження щодо судді, дійде до висновку про необхідність звільнити суддю з посади, їй необхідно направити відповідну рекомендацію до Вищої ради юстиції для вирішення цього питання. Іншими словами кваліфікаційні комісії не мають повноважень по внесенню подання до органу, що обрав або призначив суддю, про звільнення його з посади.
Стаття 30 Закону України “Про Вищу раду юстиції” суб'єктами звернення до Ради юстиції з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади визначає відповідну кваліфікаційну комісію суддів і члена Вищої ради. Якщо це питання порушено членом Вищої ради юстиції, то він не бере участі в голосуванні при прийнятті рішення. Звернення з пропозицією про внесення подання про звільнення судді з посади подається в письмовій формі, повинно бути аргументованим, мати певну форму та містити:
а) найменування органу, до якого воно подається;
б) прізвище, ім’я, по батькові судді та його посада;
в) виклад відомостей та даних, на яких ґрунтується пропозиція про звільнення судді з посади, зазначення документів, інших доказів та осіб (прізвища, ім’я, по батькові, посада, адреса, телефон), які підтверджують ці відомості;
г) посилання на статті Конституції України та Закону України “Про Вищу раду юстиції”, на підставі яких подається звернення;
д) перелік документів, що додаються до звернення.
Звернення підписується суб’єктом, який його подає. Якщо ним виступає кваліфікаційна комісія, то вона повинна надіслати рішення й матеріали, які підтверджують наявність підстав для звільнення судді з посади з особливих обставин.
Звернення, що не відповідає викладеним вимогам, не пізніше 5-ти днів із дня його надходження мотивованим листом за підписом Голови Ради повертається суб’єктові звернення для належного оформлення. Можливе повторне його подання на розгляд Вищої ради юстиції після усунення допущених недоліків, але не пізніше 15 днів із дня його повернення.
Виділяються загальні й особливі обставини (підстави) для звільнення судді з посади, що визначають процедуру розгляду цієї пропозиції.
До загальних підстав належать обставини, визначені у пунктах 1-3, 7-9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, згідно з якими суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:
1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
2) досягнення ним 65 років;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я;
7) припинення його громадянства;
8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Рішення щодо пропозицій про звільнення суддів за загальними обставинами приймається на засіданні Вищої ради юстиції більшістю голосів її членів, які брали участь у засіданні. У разі звернення судді із заявою про звільнення з посади за власним бажанням Рада юстиції вносить подання про звільнення судді з посади до органу, який його призначив або обрав, після попереднього з’ясування дійсного волевиявлення судді з метою з’ясування питання, чи не має місце сторонній вплив на нього або примус. Це подання Рада юстиції може внести за пропозицією кваліфікаційної комісії суддів або з власної ініціативи до органу, яких призначив або обрав суддю на посаду (до Президента України або Верховної Ради України).
До випадків звільнення суддів за особливими обставинами належать підстави, передбачені пунктами 4-6 ч. 5 ст. 126 Конституції України:
4) порушення суддею вимог щодо несумісності;
5) порушення суддею присяги;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього.
Питання про звільнення судді за особливих обставин Вища рада юстиції розглядає після подання кваліфікаційною комісією відповідного висновку або за власною ініціативою. Суддя, справа якого слухається, обов’язково запрошується на засідання Ради. Рішення щодо внесення подання про звільнення судді з особливих обставин приймається не менш як двома третинами голосів членів Вищої ради юстиції, які взяли участь у засіданні, а в разі звільнення його з посади у зв’язку набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього – більшістю голосів членів від конституційного складу Ради.
У випадках, коли ініціатором питання про звільнення судді з посади виступає кваліфікаційна комісія суддів, у пропозиції має бути зазначена одна з підстав ст. 126 Конституції України, відповідно до якої його слід звільнити з посади. При внесенні подання про звільнення судді на загальних підставах Закон вимагає від Ради юстиції проведення перевірки тільки при звільненні судді за власним бажанням щодо визначення дійсного волевиявлення судді, в інших же випадках вона не є обов'язковою. Якщо документи, направлені кваліфікаційною комісією суддів, містять усю необхідну інформацію, Вища рада юстиції вносить відповідне подання Президентові України або Верховній Раді України.
Якщо кваліфікаційна комісія суддів направила до Вищої ради юстиції пропозицію про звільнення судді з особливих підстав, це означає, що дисциплінарне провадження вже було проведено і факт порушення суддею вимог про несумісність посади, порушення присяги або набуття законної сили обвинувального вирока суду щодо нього був кваліфікаційною комісією установлений. При надходженні такої пропозиції Вищій раді юстиції належить переконатися у проведенні дисциплінарного провадження відповідно до вимог законодавства України. Для цього необхідно витребувати й вивчити документи, що фіксують перебіг дисциплінарного провадження і підтверджують обставини для звільнення судді з посади.
Вища рада юстиції може й без пропозиції кваліфікаційної комісії суддів, а з власної ініціативи розглянути питання про звільнення з посади судді місцевого або апеляційного суду. Таке право надається ч. 1 ст. 31 і ч. 1 ст. 32 Закону України “Про Вищу раду юстиції” коли суб'єктом звернення про внесення подання про звільнення судді з посади є член Вищої ради юстиції. На жаль, законодавством не визначено, яким чином члену Ради юстиції може стати відомо про необхідність звільнити конкретного суддю з посади.
Подібну інформацію член Вищої ради юстиції може отримати в межах попереднього вивчення звернень, подань, скарг, що надійшли до Ради юстиції, за дорученням Голови Ради або його заступника. Але ця процедура повинна бути також детально врегульована Законом, інакше може статися порушення порядку проведення дисциплінарного провадження щодо суддів і принципу колегіальності діяльності Вищої ради юстиції.
Отже, якщо ініціатором звільнення судді з посади є член Вищої ради юстиції, то Рада може в направити всі наявні матеріали до відповідної кваліфікаційної комісії суддів для здійснення дисциплінарного провадження і надання за його результатом висновку, або ж Рада юстиції сама вправі порушити дисциплінарне провадження і провести його в порядку, передбаченому главою 4 Закону України “Про Вищу раду юстиції”.
Аналіз практики роботи Вищої ради юстиції по внесенню подання про звільнення судді з посади підтвердив необхідність її участі в цій царині. У 2002 р. Рада внесла Президентові України й Верховній Раді України подання про звільнення 59 суддів за загальними обставинами – у зв’язку з відставкою й за власним бажанням. У той же час щодо 10-ти суддів було внесено подання про звільнення за особливих обставин: щодо 8-ми суддів – за порушення присяги, 2-х суддів – у зв’язку набрання законної сили обвинувальних вироків щодо них.
Практична діяльність Вищої ради юстиції показала, що деякі судді при здійсненні правосуддя не завжди діють відповідно до положень чинного законодавства. За результатами розгляду конкретних матеріалів на засіданнях Рада прийняла низку рішень про неможливість у подальшому здійснювати правосуддя тими суддями, які порушили присягу. Із цієї підстави за станом на березень 2003 р. з моменту створення за поданням Вищої ради юстиції Президентом України і Верховною Радою України звільнено з посад 46 суддів. Наприклад, Указом Президента України від 21 жовтня 2002 р. у зв'язку з порушенням присяги звільнено з посади суддю Д., який несумлінно ставився до виконання службових обов’язків: неодноразово був відсутній на роботі без поважних причин, порушував процесуальні строки розгляду справ, а також перебував на роботі в стані алкогольного сп'яніння. Постановою Верховної Ради України від 28 листопада 2002 р. звільнено з посади суддю С. у зв'язку з порушенням присяги судді. Він вчинив дії, спрямовані на втручання в розгляд кримінальної справи суддею районного суду й без поважних причин понад року був відсутній на роботі. Крiм того, звiльнено з посад 5 суддiв у зв'язку з набранням законної сили обвинувальних вирокiв, четверо з них – за хабарництво.
Розділом 3 Закону України “Про Вищу раду юстиції” окремо регулюється процедура розгляду питань щодо порушень суддями вимог законодавства про несумісність.
З пропозицією розглянути питання щодо несумісності діяльності судді з посадою, яку він займає, до Вищої ради юстиції можуть звернутися:
а) народний депутат України;
б) Голова Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів;
в) Міністр юстиції України;
г) кваліфікаційні комісії суддів.
На підставі наявних матеріалів Рада юстиції може і з власної ініціативи розглянути це питання.
Питання про несумісність посади судді із заняттям іншою діяльністю розглядається на засіданні Ради, рішення приймається більшістю голосів від її конституційного складу і є обов’язковим для негайного виконання суддею або підставою для внесення подання про його звільнення з посади. У рішенні з цього питання, обов’язково повинно бути зазначено, якою діяльністю, несумісною з його посадою, займається суддя, якими доказами це підтверджується і яким законом встановлена несумісність такої діяльності.
Частина 2 ст. 33 Закону України “Про Вищу раду юстиції” передбачає два варіанти рішень, які може прийняти Вища рада юстиції при розгляді подібних питань:
1) визнати заняття суддею іншою діяльністю, несумісною з подальшим перебуванням на посаді судді, і запропонувати йому у встановлений строк визначитися з питанням про продовження роботи на посаді судді чи заняття іншою діяльністю з повідомленням про це Раду юстиції;
2) визнати порушення суддею вимог щодо несумісності його посади із заняттям іншою діяльністю і направити подання відповідному органу про звільнення його з посади.
Необхідно констатувати, що ні Закон України “Про Вищу раду юстиції”, ні Регламент роботи Вищої ради юстиції не визначають у яких випадках сумісність діяльності судді повинна спричинити попередження, а в яких звільнення з посади. Таке становище не може сприяти однаковому застосуванню норм чинного законодавства, а, навпаки, може призвести до практики “подвійних стандартів”. Тому необхідно закріпити, що при виявленні факту порушення вимог щодо несумісності суддею, Рада юстиції має прийняти рішення з вимогою визначитися з питанням про продовження роботи протягом одного місяця. На цей строк повноваження судді належить призупинити. У разі невиконання цієї вимоги Вища рада юстиції після закінчення строку повинна звернутися до відповідного органу з поданням про звільнення судді з посади.
Що стосується порядку розгляду Радою питань про звільнення суддів з адміністративних посад, то Законом України “Про Вищу раду юстиції” це повноваження окремо не врегульовано. Відповідно до п. 5 ст. 20 Закону України “Про судоустрій України” голови і заступники голів судів призначаються на посаду строком на 5 років і звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України (щодо спеціалізованих судів – голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів – рекомендації відповідної ради суддів). Також суддя може бути звільнений з займаної адміністративної посади (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) за ініціативою Вищої ради юстиції.
При розгляді питання про звільнення судді з посади голови або заступника голови суду Рада юстиції повинна діяти в межах процедури, передбаченої для розгляду питань про внесення подання про звільнення суддів. У цьому разі має бути встановлено порушення статей 5 і 6 Закону України “Про статус суддів” саме в межах виконання обов`язків (функцій) голови суду або заступника голови суду, або статей 24, 28, 29, 41, 42 Закону України “Про судоустрій України”, що визначають права й обов'язки голів і заступників голів місцевих, апеляційних і вищих спеціалізованих судів.
Слухання подібних питань належить здійснювати в рамках передбаченого законодавством дисциплінарного провадження щодо судді. На жаль, ні Закон України “Про статус суддів”, ні Закон України “Про Вищу раду юстиції” не передбачають такої міри дисциплінарного стягнення, як звільнення судді з адміністративної посади, що говорить про необхідність якнайшвидшого законодавчого врегулювання саме цієї проблеми.
Порядок розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів регулюється главою 5 Закону України “Про Вищу раду юстиції”. Скарга на таке рішення може бути подана до Вищої ради юстиції суддею не пізніше одного місяця з наступного дня після одержання рішення дисциплінарного органу.
Така скарга має бути розглянута Радою протягом одного місяця з дня їх надходження, а в разі потреби проведення додаткової перевірки – не пізніше 3-х місяців із дня надходження скарги. За результатами розгляду подібної скарги може бути прийняте одне з наступних рішень:
а) скарга може бути задоволена, рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності скасовано, дисциплінарне провадження закрито;
б) скарга може бути задоволена частково зі зміною рішення органу, що наклав дисциплінарне стягнення;
в) скарга може бути не задоволена, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності залишається без зміни.
У межах розгляду питання про дисциплінарну відповідальність судді Раді юстиції належить вислухати його пояснення. Пояснення даються на засіданні перед усіма присутніми членами Ради. Прийняття рішення без заслуховування пояснень судді можливе лише у випадку нез`явлення його на засідання без поважних причин.
Протягом 2003–2004 років, розглядаючи скарги суддів місцевих та апеляційних судів на рішення кваліфікаційних комісій суддів про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, Рада юстиції неодноразово приймала рішення про скасовування відповідних рішень кваліфікаційних комісій з причини недотримання комісіями процедури дисциплінарного провадження. А саме, кваліфікаційні комісії суддів не завжди ухвалювали постанови про порушення дисциплінарного провадження (відкриття дисциплінарної справи), перевірки про наявність дисциплінарного проступку здійснювалися формально, поверхово, судді не ознайомлювалися з довідками про перевірку даних про дисциплінарний проступок, несвоєчасно надсилалися рішення кваліфікаційних комісій особам, на яких накладались дисциплінарні стягнення.
2. Інші види відповідальності суддів
Поряд із загальними конституційними гарантіями права кожної людини на особисту недоторканність національне законодавство надає суддям додатковий імунітет, що зумовлено здійсненням ними публічних функцій – насамперед щодо вирішення правових конфліктів, що виникають у суспільстві. Недоторканність суддів – один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення – забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Для забезпечення недоторканності суддів необхідно мати не тільки особливий порядок притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, але й до інших видів юридичної відповідальності.
2.1 Цивільно-правова відповідальність суддів
Проблема майнової відповідальності суддів тісно пов’язана з вирішенням питання про імунітет та незалежність судді, тому існує потреба у додатковому правовому регулюванні, заснованому на вивченні історії виникнення та розвитку механізму відповідальності суддів, міжнародної практики. Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів без шкоди для якоїсь дисциплінарної процедури, чи якогось права на апеляцію або компенсацію з боку держави відповідно до національних законів суддям слід користуватися особистим імунітетом від судового переслідування за фінансову шкоду, спричинену в результаті хибних дій чи упущень, які мали місце при здійсненні ними своїх судових функцій (п. 16).
В контексті цивільно-правової відповідальності міжнародними принципами встановлюється не тільки компенсація державою збитків, які виникли в наслідок рішення чи поведінки судді під час виконання своїх обов’язків, але й право держави на пред’явлення регресних вимог до суддів з вини яких було заподіяно майнову шкоду фізичним або юридичним особам у разі грубого порушення суддею правил, які регулюють виконання його професійних обов’язків.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ч. 4 ст. 62 Конституції України).
Відносини щодо відповідальності держави перед громадянином за дії суду, якщо ним були прийняті незаконні рішення, втілено також в Законі України “Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” та Цивільному кодексі України (далі - ЦК). Так, ст. 1176 ЦК передбачає відповідальність держави за шкоду, завдану фізичній особі діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, якщо ними було прийняті незаконні рішення, вчинені незаконні дії чи внаслідок їх бездіяльності незалежно від вини посадових і службових осіб вказаних органів. В якості випадків компенсації шкоди норма визначає: незаконне засудження особи, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконне затримання, незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Підставою для відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями суду, може бути постановляння судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також у разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановляння судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановляння незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (ч. 5 ст. 1176 ЦК).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення суду, відшкодовується на загальних підставах.
Особливість вказаних норм в тому, що відповідальність за помилки, або навіть порушення закону цілком конкретних суддів держава бере на себе оскільки (а) вона завжди виступає гарантом відшкодування шкоди; (б) судді виконують свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави. Саме тому держава повинна мати право пред’явлення регресних вимог до суддів з вини яких було заподіяно майнову шкоду фізичним або юридичним особам. Але така відповідальність повинна наставати тільки у випадках серйозного нехтуванняобов’язками, явних зловживань, грубої недбалості або злочину.
2.2 Кримінально-правова відповідальність суддів
Держава для забезпечення незалежності суддів, їх недоторканності, встановлює особливий порядок притягнення суддів до кримінальної відповідальності. У більшості країн світу дозвіл на притягнення судді до кримінальної відповідальності дає Конституційний суд, що дозволяє запобігти зловживань із боку інших державних органів щодо суддів. В інших країнах Генеральний прокурор ініціює питання про притягнення судді до кримінальної відповідальності (Болгарія, Литва), або парламентський омбудсмен (Швеція). Але є країни, де відсутній будь-який імунітет для суддів перед кримінальним переслідуванням (Канада, Франція, Фінляндія, Ісландія, Японія).
В Україні недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи.
Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган. У разі затримання суддя повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи. Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки.
Кримінальна справа щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядається по першій інстанції апеляційним судом. Підсудність справи визначається Головою Верховного Суду України або його заступником. При цьому справа не може розглядатись тим судом, у якому обвинувачений працював суддею (ст. 13 Закону України “Про статус суддів”).
Необхідно зазначити, що з 1999 року зі ст. 13 Закону України “Про статус суддів” було виключено таку гарантію, як притягнення суддів до кримінальної відповідальності лише за згодою Верховної Ради України. Зараз згода законодавчого органу потрібна лише для затримання чи арешту судді до винесення обвинувального вироку судом. Кримінальна справа стосовно судді може бути порушена будь-якою особою, якій кримінально-процесуальним законом надане право порушувати кримінальні справи, що послаблює ступень суддівської недоторканності, гарантію незалежності суддів.
2.3 Адміністративно-правова відповідальність суддів
Специфіка правового статусу суддів потребує виключення можливості застосування щодо них санкцій, визначених у Кодексі України про адміністративні правопорушення. Більш доцільним є притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності кваліфікаційними комісіями за адміністративні проступки, ніж адміністративна відповідальність судді на загальних підставах. В цьому випадку також діє принцип недоторканності суддів.
Стаття 13 Закону України “Про статус суддів” встановлює певні обмеження, а саме: суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи.
Вказані норми повинні забезпечити неможливість будь-яких спроб обмежити особисту свободу судді шляхом притягнення його до адміністративної відповідальності, якщо він здатний підтвердити свою ідентичність.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Організація судових та правоохоронних органів: Навч. Посібник/ за ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сибільової, О.М. Толочка.- Харків, 2009.
2. Організація судочинства в Україні (під заг. ред. Лавріновича)- К., вид. МЮ, 2008.
3.Халдеев Л.С. судья в уголовном процессе.- М., 2008.
4. Жилин Г.А. Судья в гражданском процессе.-М., 2009.
5.Бринцев В.Д. Організаційне забезпечення діяльності судів на регіональному рівні.- Київ., 2007.
5. Тимчасова Інструкція з діловодства в місцевому загальному суді // Офіційний Вісник України - 2005.- № 13, ст.. 694.
6. Научная организация труда в аппарате судов и учреждений юстиции. — М, 2007.
7. Божьев В.П., Добровольская Т.Н., Перлов И.Д. Организационное руководство судами в СССР (судебное управление). — М., 2006.
8. Алексеев В.Б., Кашенов Г.П. Организация судебной деятельности. — М., 2007.
9. Подготовка гражданских дел к судебному разбирательству. /Под ред. Н.М. Гурбатова. — М., 2007.
10. Волкодаев Н.Ф. Правовая культура судебного процесса. — М.,2006.
11. Типові посадові повноваження службовців апарату місцевого суду. Затверджено Наказом ДСА, 2008 р.
Размещено на Allbest.ru
