Курсовая Тактика предявлення для впізнання живих осіб
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Юридичний факультет
Кафедра кримінального процесу та криміналістики
Курсова робота
на тему: «Тактика пред’явлення для впізнання живих осіб»
Виконала:
студентка групи ЮРД-52з
Кіт Олена Юріївна
Львів
2011
План
Вступ
1. Поняття, значення та види пред'явлення для впізнання
2. Підготовка до пред'явлення для впізнання живих осіб
3. Тактика пред'явлення для впізнання окремих об'єктів
4. Пред'явлення для впізнання у судовому слідстві
5. Фіксація ходу і результатів пред'явлення для впізнання
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Виконання завдань судочинства багато в чому залежить від вмілого проведення слідчих і судових дій. Тому можна впевнено говорити про безпосередній і суттєвий вплив на ефективність розслідування злочинів широкого і правильного застосування розроблених криміналістикою тактичних прийомів і рекомендацій по проведенню окремих слідчих і судових дій, а також необхідність використання в ході їх проведення накопиченого практичного досвіду спеціалістів і сучасних досягнень науки і техніки. Безпосередньо це стосується і тактики пред'явлення для впізнання.
Розробці рекомендацій щодо тактики пред'явлення для впізнання присвячені праці вчених Н.Н. Гапановича, А.Я. Гінзбурга, В.І. Коміссарова, Ю.Г. Корухова, Г.І. Кочарова, А.Є. Крикунова, А.Ф. Маєвського, І.І. Когутича, З.Г. Самошиної, П.П. Цвєткова, Є.Ю. Самолаєвої та ін.
Не дивлячись на те, що більшість основоположних праці були опубліковані в 60-70-ті роки ХХ ст., вони не втратили своєї практичної і наукової цінності.
Слід зазначити, що більшість праць, котрі зачіпають питання тактики проведення пред'явлення для впізнання, були написані до внесення змін 13 січня 2000 р. у ст.174 КПК України, що закріпили нові положення його проведення, а саме пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням.
Також необхідно враховувати стан науки і техніки, котрий дає можливість використання в практиці проведення слідчих дій сучасних науково-технічних засобів, зокрема, при фіксації пред'явлення для впізнання і проведенні деяких його видів.
Тому об'єктивні передумови для подальшого дослідження проблеми пред'явлення для впізнання будуть завжди існувати.
Метою курсової роботи є висвітлити питання, пов'язані із тактикою пред'явлення для впізнання як на досудовому, так і в судовому слідстві, розкрити поняття, класифікацію цієї судово-слідчої дії, підготовку до її проведення, тактику пред'явлення для впізнання певних об'єктів, зокрема, і у судовому слідстві, фіксацію ходу і результатів пред'явлення для впізнання.
1. Поняття, значення та види пред'явлення для впізнання
Сутність пред'явлення для впізнання полягає в тому, що попередньо допитана особа (впізнаючий) при пред’явленні їй об'єкта порівнює його з уявним образом і дає показання про те, чи впізнає вона об'єкт, що сприймався раніше за певних обставин, пов'язаних з розслідуваним злочином, а також пояснює, за якими ознаками або обставинами. Таким чином, впізнаючий здійснює ототожнення за ідеальним відображенням, результати якого фіксуються в протоколі впізнання. Порядок його проведення регламентований діючим кримінально-процесуальним законодавством.
В Кримінально-процесуальному кодексі України пред'явленню для впізнання присвячені 174, 175,176 і 309 статті. Статті 174-176 встановлюють порядок і умови пред'явлення для впізнання в рамках досудового слідства і містять не тільки відпрацьовані практикою правила його проведення, але і нові положення: з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Стаття 309 регламентує проведення пред'явлення для впізнання в судовому засіданні [1].
Істотне значення має правильне визначення поняття пред'явлення для впізнання, котре дозволить з'ясувати його зміст і процесуальну природу, відрізнити його від інших слідчих дій. Єдиного загальновизнаного підходу до його розуміння (з погляду існування різних його визначень, наведених в юридичній літературі) не сформувалося, а визначення поняття пред'явлення для впізнання відсутнє в КПК України.
В криміналістичній літературі існує багато визначень пред'явлення для впізнання. Так, Г.І. Кочаров вважав, що пред'явлення для впізнання є слідча дія, мета котрої встановити, чи є об’єкт, що пред'являється, тим самим, котрий особа, що впізнає, спостерігала раніше у зв'язку з фактами, котрі мають відношення до розслідуваної події [9]. В своєму визначенні Г.І. Кочаров вказує тільки мету, одночасно підкреслюючи значимість його результатів в розслідуванні.
П.П. Цветков запропонував визначення, що розглядає пред'явлення для впізнання як «процесуальну слідчу дію, що полягає в пред’явленні свідку чи іншій особі якого-небудь об'єкта з метою його ідентифікації чи встановлення однакової родової приналежності (подібності) з об'єктом, що був раніше предметом спостереження при тих чи інших обставинах». Однак, вказуючи на суб'єкт впізнання, автор не конкретизує його, вказавши тільки «свідка» і не роз'яснюючи, хто є «інші особи». Також автор вносить невизначеність, називаючи обставини, при котрих об'єкт був предметом спостереження, «ті чи інші» [25, 34].
З.Г. Самотина дає наступне визначення: «пред'явлення для впізнання – це складна слідча дія – регламентований кримінально-процесуальним законом комплекс організаційних, пізнавальних і посвідчувальних дій слідчого (і співробітника органу дізнання), що ґрунтується на здатності людини впізнавати за ознаками матеріальні об'єкти, спрямована на встановлення наявності чи відсутності їх тотожності». В даному визначенні коло осіб, що мають право проводити пред'явлення для впізнання, обмежене слідчим і співробітником органу дізнання. Також в ньому відсутня вказівка на суб'єкт, що встановлює «відсутність чи наявність тотожності» пред'явленого «матеріально об'єкта» [21, 34].
На думку Н.Н. Гапановича, пред'явлення для впізнання – «це особлива форма процесуального ототожнення, що полягає в пред'явленні особі не менше трьох подібних (однорідних) об'єктів з метою становлення тотожності об'єкта, що має відношення до розслідуваної в судочинстві події». Автор включає у визначення крім кількісних умов пред'явлення для пізнання (не менше трьох об'єктів) ще і якісні показники (подібність, однорідність), вказуючи на їх важливе процесуальне значення [4, 23].
А.Я.Гінзбург вказує, що пред’явлення для впізнання – це «самостійна процесуальна дія, сутність котрої полягає в ототожненні, або встановленні групової приналежності об'єкта, що раніше спостерігався». Варто погодитися з думкою Є.Ю. Самолаєвої, що називати впізнання «процесуальною дією» не зовсім правильно, оскільки це досить широке поняття крім того, дане визначення є дуже лаконічним для повного відображення його сутності [5, 54].
Пред'явлення для впізнання згідно ст.309 КПК може бути проведено і в суді, називати його тільки слідчою дією, як це роблять багато авторів, на сьогодні недостатньо. Називатися воно повинно – судово-слідчою дією (як це зробив, наприклад, в своїй роботі Н.В. Терзієв).
Як пише Є.Ю. Самолаєвої: пред'явлення для впізнання – це судово-слідча дія, що полягає в ототожненні або встановленні групової приналежності потерпілим, свідком, підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним об'єкта, що раніше сприймався цією особою, за його розумовим відображенням на основі зорових, нюхових, слухових чи інших відчуттів і будь-якого їх поєднання. Проте пред'явлення для впізнання полягає перш за все в пред'явленні певного об'єкта; ототожнення або встановлення групової приналежності з об'єктом, що раніше спостерігався, є метою даної судово-слідчої дії [20, 51].
Варто погодитися з Когутичем І.І., на думку котрого, пред'явлення для впізнання – це судово-слідча дія, яка полягає в пред'явленні особі будь-якого об'єкта з метою його ототожнення або встановлення групової спільності з об'єктом, котрий раніше спостерігався цією особою у зв'язку з обставинами, що мають значення для кримінальної справи [8, 32].
Мета цієї дії полягає в тому, щоб встановити, чи є об'єкт тим самим, котрий сприймала раніше особа, що впізнає, у зв’язку з подією, що має значення до розслідуваної справи, чи ні. Таким чином, шляхом пред'явлення для впізнання можуть бути одержані докази по справі. Завдання пред'явлення для впізнання можуть трактуватися ширше. Так, шляхом пред'явлення для впізнання перевіряються показання потерпілих, свідків, обвинувачених, підозрюваних, перевіряється обґрунтованість припущення, підозри у вчиненні злочину тією чи іншою особою, результати огляду, обшуку, інших слідчих дій. Оскільки на початку розслідування походження різних фактів і характер причинного зв’язку між ними пояснюється з припущенням, завданням пред'явлення для впізнання може бути і перевірка тих чи інших слідчих версій. Результати пред'явлення для впізнання можуть бути використані для встановлення деяких обставин вчиненого злочину, а також для викриття неправдивих показань.
Деякі вчені вбачають завдання впізнання лише у встановленні наявності тотожності об'єктів. Багатьма вченими висловлюються різні думки щодо цілі впізнання. Одні вважають, що ціль впізнання – встановлення тотожності, інші – групової приналежності. На думку П.П. Цветкова, неможливість трактувати «встановлення подібності» як одну з цілей впізнання обумовлена тим, що висновок особи, що впізнає, про подібність не може бути достовірним доказом того факту, що перед особою, знаходиться той же об'єкт, котрий він бачив раніше, а не інший лише подібний на нього. Ця можлива недостовірність пояснюється тим, що при подібності об'єктів існує співпадіння лише декількох ознак різних об'єктів. При впізнанні мова повинна йти про встановлення співпадіння або неспівпадіння ознак, що стосується одного об'єкта. Інакше кажучи, метою впізнання повинно бути встановлення тотожності або відмінності, але не подібності.
Автори, котрі вважають, що завдання впізнання (крім ототожнення) – встановлення групової приналежності, стверджують, що встановлення тільки тотожності об'єкта не узгоджується з вимогами об'єктивності розслідування і звужує можливості цієї слідчої дії. Не можна не погодитися з думкою Є.Ю. Самолаєвої, що коли в ході пред'явлення для впізнання впізнаючий порівнює мислений образ, що раніше спостерігав і запам'ятав, з представленими об'єктами, він, як правило, робить наступні висновки: про їх тотожність, подібність чи відмінність. Оскільки ступінь точності показань впізнаю чого може бути різною, вважається недостатнім обмежуватися тільки висновком про впізнання чи невпізнання пред'явленого об'єкта.
Пред'явлення для впізнання розуміють як один із способів ототожнення. Ототожнення, як відомо, може здійснюватися по матеріальним відображенням (сліди, копії і т.д.) і за чуттєво-конкретним образом, що зберігся в пам'яті людини. Впізнання відноситься до ототожнення другого типу, так як в основі його лежить запам'ятовування ознак об'єкта, що спостерігався людиною у зв'язку з вчиненим злочином. Для визначення суті пред'явлення може бути вжитий термін, що використовується в психології – впізнавання. Впізнавання – це ототожнення того, що зараз сприймається, зі сприйнятим раніше. Ступінь впізнавання буде залежати від умов первісного сприйняття об'єкта, від стану і здібностей суб'єкта, що проводить впізнавання, від властивостей пам'яті даної особи, від умов, в котрих проводиться впізнавання, від часу, що пройшов з моменту первинного сприйняття. Залежно від ступеня впізнавання в результаті пред'явлення для впізнання може бути здійснено або суб'єктивне ототожнення (впізнавання одиничного конкретного об'єкта), або тільки встановлення групової приналежності предмета чи подібності людини (віднесення об'єкта до загальної групи), або невпізнавання. Звичайно, що доказове значення одержаних у цих випадках результатів буде різним. Найбільш важливий висновок про індивідуальну тотожність. Встановлення групової приналежності зазвичай має лише орієнтуюче значення. В психології розрізняють два види впізнавання – симультанне і сукцесивне. Симультанне впізнавання – це впізнавання в результаті миттєвого співпадіння образу людини, що зберігся в пам'яті впізнаючого, і того, що сприймається ним в момент пред'явлення для впізнання. Сукцесивне впізнавання відбувається шляхом розумового порівняння, відбору, співставлення в пам'яті ознак людини, що збереглися в пам'яті і тих, що сприймаються при впізнанні [8, 642].
Пред'явлення для впізнання, в процесі котрого ототожнення чи становлення подібності відбувається шляхом впізнавання, є різновидом (формою) криміналістичної ідентифікації. Дана ідентифікація по мисленому образу відрізняється тим, що об'єкт може бути ідентифікований лише в тому випадку, якщо він раніше безпосередньо сприймався впізнаючим.
Пред'явлення для впізнання можна поділити на певні види.
Залежно від об'єктів, які пред'являються для впізнання розрізняють пред'явлення для впізнання живих осіб; предметів; трупів; тварин; будівлі, ділянки місцевості. Що стосується будівель та унікальних предметів, то пред'явлення деяких унікальних предметів можливе, хоча для них нема однорідних; типові будівлі не можна пред'явити одночасно, хоча вимога однорідності могла би бути виконана. Це не означає, що предмети з подібними властивостями не можуть бути об'єктами впізнання, але процесуальні форми регулювання його в цих випадках повинні враховувати їх властивості. Окремі автори, крім того, в число об'єктів, що пред'являються для впізнання, включають і рукописні тексти. Слід зазначити, що впізнання почерку шляхом його пред'явлення має лише орієнтуючий характер, оскільки для виявлення його загальних і окремих ознак необхідно проводити почеркознавчу експертизу. Однак потреба в такій експертизі може відпасти, якщо впізнаючий впевнено заявляє, що пред'явлений йому текст написаний ним, і це твердження впізнаючого підтверджується іншими доказами по справі. Впізнання рукописного тексту в таких випадках здійснюється не тільки за ознаками почерку, але і за особливостями паперу, фарби і т.п. Не можуть розглядатися як об'єкти для впізнання фотознімки зі скульптурних портретів, виготовлених за методом М.М. Герасимова, і зліпки з лиця і окремих частин тіла невпізнаних трупів, оскільки ідентифікувати можна той самий об'єкт, котрий безпосередньо сприймався раніше. Скульптурні портрети лиця (голови), одержувані шляхом пластичної реконструкції черепа (метод Герасимова М.М.) несуть в собі елементи суб'єктивного сприйняття їх автора. Впізнавання за зліпками може привести лише до встановлення подібності з раніше сприйнятим об'єктом. Як зазначають А.Є. Крикунов, А.Ф. Маєвський неправильним є включення в число об'єктів для впізнання і зліпків зі слідів ніг і різних предметів. При необхідності ототожнення особи за слідами ніг і різних предметів доцільно призначати трасологічну експертизу, а не проводити пред'явлення для впізнання [13, 42].
Залежно від характеру самого об'єкта, який пред'являється для впізнання, виділяють пред'явлення для впізнання об'єкта в натурі або за фотознімками. Ю.М. Корухов вказує на дві умови, що роблять можливим впізнання за фотознімками. Перша – наявність обставин, що виключають чи надзвичайно ускладнюють пред'явлення предмету в натурі, і друга – наявність достатньо чіткого зображення ознак об'єкта на фотознімках, за котрими може бути проведено влізання. Фотознімки відіграють в даному випадку допоміжну роль, об'єктом впізнання продовжує залишатися особа, зображена на фотознімку [12, 14].
Залежно від процесуального становища осіб, які впізнають – пред'явлення для впізнання за участю свідків потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, підсудних.
Залежно від стадії кримінального процесу виділяють пред'явлення для впізнання на досудовому слідстві і пред'явлення для впізнання в суді.
За послідовністю проведення виділяють первинне і повторне пред'явлення для впізнання. Повторне пред'явлення для впізнання одного і того ж об'єкта тій самій особі, що впізнає, неприпустиме. А проте, є випадки, коли доцільно і не протизаконне проводити повторне пред'явлення для впізнання, зокрема у суді. Це буде розглянуто нижче.
Оскільки впізнання може бути здійснено на основі окремих зорових, дотикових, слухових, чи інших відчуттів і їх поєднання, то його можна на цій підставі і розрізняти. Наприклад, впізнання сліпою людиною по голосу і ознаками мови. Крім впізнання об'єкта за зовнішнім виглядом впізнаючий може також пам'ятати його особливості, котрі можна відчувати за запахом.
За порядком проведення впізнання людей можна виділяти звичайне і зустрічне впізнання. Суть зустрічного впізнання полягає в тому, що в цій дії передбачається участь одночасно двох осіб, що виступають одночасно в ролі впізнаючи і тих, хто підлягає впізнанню. Для його проведення формуються дві групи тих, котрі підлягають впізнанню – впізнаючих. Потім ці дві групи запрошуються в одне приміщення, і після того, як вони подивляться один на одного, їх розводять у різні приміщення. Там основні учасники в присутності понятих пояснюють, кого і за якими ознаками вони впізнали.
В той же час впізнання можна поділяти і за іншими критеріями, наприклад, місце проведення впізнання (службове приміщення, зал судового засідання, вулиця, квартира), умови проведення пред'явлення для впізнання (звичайне, впізнання особи поза візуальним спостереженням).
Можливі також впізнавальні акти в ході оперативно-розшукової діяльності, наприклад, впізнання в ході розшукових заходів за участю потерпілого, підозрюваного в натовпі. Кримінально-процесуальним кодексом їх проведення не регламентується. Здійснюються вони без дотримання встановленої законом процесуальної форми. Доказове значення його результати можуть набути, якщо такий факт впізнання в наступному зафіксований в допиті. Не дивлячись на корисність такого впізнання при здійсненні оперативно-розшукових заходів, для того, щоб впізнання стало безспірним доказом в суді, ситуацій непроцесуального впізнання та Інших актів впізнання слід уникати.
Таким чином, якщо узагальнити норми кримінально-процесуального закону і рекомендації криміналістичної тактики, можна виділити такі основні ознаки пред'явлення для впізнання: його самостійний характер; встановлення в наявності чи відсутності тотожності або подібності (групової чи родової приналежності) об'єкта, що раніше спостерігався на основі зорових, нюхових, слухових та інших відчуттів; психологічна сутність цієї слідчої дії пов'язана зі сприйняттям, зберіганням та співставленням зафіксованого розумового відображення об'єкта; участь самої впізнаючої особи – свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; наявність об'єкта впізнання; пред'явлення для впізнання не менше трьох однорідних об'єктів, серед котрих знаходиться і той, що раніше спостерігався.
2. Підготовка до пред'явлення для впізнання живих осіб
Пред'явленню для впізнання передує цілий ряд процесуальних та допоміжних дій, виконання яких покликано забезпечити правильність виконання впізнання та адекватність оцінки його результатів. Згідно з розробленими рекомендаціями вчених і практиків в підготовку до пред'явлення для впізнання входять: попередній допит особи, яка буде впізнавати; оцінка слідчим ситуації з позиції можливості проведення пред'явлення для впізнання; підбір, підготовка об'єктів, серед яких слід провести пред'явлення для впізнання; створення необхідних умов і обстановки для його проведення; визначення необхідного комплексу науково-технічних засобів, які будуть використовуватися при пред'явленні для впізнання.
У ч. І ст. 174 та ч. І ст. 175 КПК України вказано, що при необхідності пред'явлення якої-небудь особи чи предмета для впізнання слідчий спочатку допитує про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи або предмета, а також про обставини, за яких впізнаючий бачив цю особу чи предмет. Таким чином, завданням допиту впізнаючого є з'ясування: обставин та фактів, які мали місце перед спостереженням; обставин та умов безпосереднього спостереження; сприйнятих ознак об'єкта та самої можливості впізнання; обставин та фактів, що мали місце після спостереження та до моменту допиту [1].
Попередній допит впізнаючого не треба розуміти як спеціальний допит, що проводиться перед актом пред'явлення для влізання. Якщо впізнаючий раніше вже допитувався в справі про прикмети та обставини сприймання об'єкта, що підлягає пред'явленню, то допитувати його вдруге не потрібно.
Показання на допиті, що передує впізнанню, потенційний впізнаючий дає, як правило, у формі вільної розповіді. Якщо відомості, повідомленні допитуваним, неповні чи незрозумілі, слідчий може задати уточнюючі і контролюючі запитання.
При з'ясуванні обставин, при котрих спостерігався об'єкт, слідчий повинен становити: місце спостереження (точне місцезнаходження, розміщення по відношенню до інших об'єктів, в приміщенні. на вулиці, в лісі і т.п.): відстань, на якій знаходився впізнаючий від об'єкта; тривалість і час спостереження; умови погоди, освітлення; в якому стані був допитуваний перед початком події, в процесі спостереження і після того; яка була спрямованість уваги, тривалість сприйняття, ступінь знайомства з об'єктом. Важливо знати, чи нема дефектів зору, слуху впізнаючого. Доцільно з'ясувати, чи добре він запам'ятовує осіб і ознаки речей.
Черговість питань, що стосуються описання окремих прикмет частин тіла людини, повинна відповідати прийнятій в криміналістиці системі описання за методом словесного портрету. Спочатку ставляться питання, що стосуються загальних прикмет (ріст, будова тіла), потім окремих (описання голови, лиця, лобу і т.д.).для того, щоб допомогти допитуваному описати зовнішність людини, слідчий може використати малюнки, діапозитиви із зображенням окремих частин тіла людини, комп'ютерні і композиційні портрети та інші засоби, за допомогою котрих можна активізувати згадуванні допитуваним прикмет і особливостей обличчя і досягнути максимально точного їх описання.
Вислови та терміни, що вживаються допитуваним під час характеристики тих чи інших прикмет, не можуть змінюватися слідчим відносно до криміналістичної термінології. Показання фіксуються в протоколі дослівно. Однак, якщо допитуваний, описуючи прикмети людини, використовує вислови, котрі не дають визначеного уявлення про неї: «обличчя благородне», «обличчя красиве» чи «некрасиве», «фігура спортивна», слідчий шляхом постановки уточнюючих запитань повинен досягнути їх конкретизації.
Відомо, що у ході сприймання та запам'ятовування краще зберігається помітні, особливі прикмети людей. Тому при допиті конче потрібно з'ясувати, чи не мала людина таких особливих прикмет (родимих плям, шрамів, бородавок та ін.), чи не було у неї яких-небудь фізичних недоліків (косоокість, кульгавість та ін.). Якщо допитуваний запам'ятав лише ті прикмети та особливості, котрі знаходяться на закритій одягом частині тіла, пред'являти для впізнання не слід, оскільки такі прикмети і особливості повинні встановлюватися в ході освідування.
Якщо допитуваний чув розмову особи, то необхідно з'ясувати, швидка вона, чи повільна, довгими чи короткими фразами говорила особа, як були побудовані речення, чи використовувалися професійні або жаргонні вислови, чи допускалися граматичні помилки, чи правильно ставилися наголоси і т.п. В тих випадках, коли допитуваний спостерігав особу в русі, слід ретельно з'ясувати особливості його ходьби: швидка, підстрибуючи, дріботлива, з різким помахом рук і т.п.
Під час допиту, що передує пред'явленню для впізнання трупа (коли допитуються особи, у яких зникли родичі чи близькі), необхідно з'ясувати такі дані: ім'я, прізвище, по батькові, вік, фах, зовнішні прикмети (зріст, стан і колір волосяного покриву на голові, колір очей, шкіри тощо), коли особу бачили востаннє, як вона була одягнена, які речі були при ній, а також інші особливості зовнішності (татуювання, стан зубів – наявність пломб, коронок, протезів, відсутність окремих зубів тощо, післяопераційні шрами) [8].
Якщо пред'явленню для впізнання підлягає тварина, то крім її загальних ознак (масть, порода) з'ясовуються особливі прикмети.
З'ясовуючи ознаки предмета, слід встановити: назву і призначення, розміри, форму і колір; матеріал з якого він виготовлений, ознаки, що утворилися у процесі експлуатації (тріщини, забруднення і т.п.).
Необхідність з'ясування прикмет і особливостей особи або об'єкту може виникнути після того, як проведений допит передбачуваного впізнаючого. В такому випадку допустимо проведення повторного допиту. Проведення повторного допиту іноді буває необхідним через короткочасну втрату допитуваним пам'яті. Однак слід мати на увазі, що якщо описання допитуваним ознак особи або об'єкту відрізняється від описання, котре він дав на першому допиті, то слідчий повинен з'ясувати причини зміни показань. Якщо розбіжності в показаннях в ході допиту не вдалося усунути, то впізнання проводити недоцільно, так як його результати не будуть мати доказового значення.
Досить часто виникає ситуація, коли допитуваному важко назвати ознаки особи, проте він заявляє, що може при пред'явленні впізнати її або при попередньому допиті називає одні ознаки, а при пред'явленні об'єкта впізнає його за іншими. Щодо цього питання в літературі немає однозначної думки. Зокрема, А.Я. Гінзбург пише: «коли з попереднього допиту не зрозуміло, з яких підстав допитуваний не назвав прикмети особи, що підлягає впізнанню, або заявив, що не розглянув прикмети, а потім впізнав пред'явленого, цінність такого впізнання сумнівна і навряд чи можна говорити про винність впізнаваної особи». Як обґрунтовано, на мою думку, зазначають деякі науковці, законодавче положення ст.174 (слідчий перед початком впізнання зобов'язаний провести допит особи, яка впізнає, щоб з'ясувати конкретні ознаки об'єкта, що підлягає впізнанню) не відповідає сучасним уявленням про психологічні механізми розпізнавання образів людини. При впізнаванні, коли воно є підсвідомим, особа може не запам'ятати прикмети, не зможе про них поінформувати на допиті, але варто їй пред'явити цю особу, і вона впевнено впізнає її серед багатьох схожих. Трапляється і таке, що той, хто впізнає, побачивши об'єкт, згадує та називає багато особливостей, про які раніше на допиті не згадував.
Я приєднуюся до думки А.Є. Крикунова, А.Ф. Маєвського, котрі вважають, що процес впізнання слід розглядати як складний психічний акт, що іноді здійснюється несвідомо, а не як механічне співставлення статичних образів сприйняття і уяви. Точне описання зовнішніх ознак людини для свідків і потерпілих є складним навіть тоді, коли вони ці ознаки добре запам'ятали. В акті впізнавання можуть брати участь і такі ознаки, котрі не зафіксувалися на рівні свідомості і актуалізувалися вже в ході процесу пред'явлення для впізнання [13].
Тому законодавцеві слід поміркувати над тим, щоб навіть у випадку непригадування на допиті людиною прикмет особи, що підлягає впізнанню, дати слідчому можливість пред'явити останню для впізнання.
Перед закінченням допиту слідчий обов'язково повинен запитати допитуваного про те, чи зможе він впізнати особу або об'єкт серед інших, що подібні між собою.
За результатами проведеного допиту приймається рішення про доцільність проведення пред'явлення для впізнання. Існують ситуації, коли пред'явлення для впізнання проводити не рекомендується: при можливості зриву особою, що впізнається, судово-слідчої дії; коли впізнаючий в силу своїх фізичних вад або стану здоров'я не може впізнати об'єкт; коли особа, котру впізнають, і впізнаючий знайомі між собою і факт знайомства не викликає сумнівів; коли впізнаючий на допиті заявляє, що він в силу об'єктивних причин не в стані впізнати той чи інший об'єкт; якщо впізнаючий пред'явив документи, котрі встановлюють тотожність об'єкта або предмета, що передбачалося пред'явити для впізнання; якщо впізнаючий брав участь в слідчих діях з участю впізнаваного, або йому пред'являлися в ході допиту об'єкти, котрі слід пред'явити.
Кримінально-процесуальний закон вимагає, щоб особа, що підлягає впізнанню, пред'являлася впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу, а предмет – в числі інших однорідних предметів. Виконання вказаної вимоги означає, що слідчий повинен пред'явити до впізнання не менше трьох осіб, котрі не мають різких відмін: щодо віку, національно-етнічних ознак, росту і будови тіла; форми і кольору обличчя; кольору волосся і зачіски; верхнього одягу і взуття; особливих прикмет. Труднощі виникають із добором однорідних об'єктів при пред'явленні об'єктів, що мають помітні ознаки, наприклад, у того, хто пред'являється для впізнання, відсутнє око, рука і т. ін. У цих випадках впізнання безпосередніх об'єктів можна замінити впізнанням фотознімків, які підібрати набагато простіше. Однорідними є предмети, що мають однакову назву, форму, розміри, колір, стан. Коли впізнаючий зазначив тільки родові ознаки у ході допиту, підбираються об'єкти, схожі за родовими ознаками, однак вирізняються за видовими ознаками(наприклад, мисливські рушниці різних моделей). Якщо попереднім допитом вказано ознаки, які дають можливість індивідуалізувати об'єкт, то підбирають предмети одного виду, але з різними окремими ознаками.
Труп пред'являється без однорідних об'єктів. У підготовку до пред'явлення трупа входить його туалет, який слідчий доручає судовому медику.
Закон встановлює тільки мінімальну кількість осіб, що пред'являються – не менше трьох. Верхню межу не встановлено. Вважається, що це повинно вирішуватися стосовно кожного випадку залежно від індивідуальних психофізіологічних особливостей впізнаючого сприймати, відтворювати (на попередньому допиті) і співставляти образ з пред'явленим об'єктом, а також від умов і обставин, при котрих проходило сприйняття. Багато авторів не рекомендують пред'являти велику кількість об'єктів для впізнання, оскільки це може «розсіяти сприйняття впізнаючого і ускладнити його діяльність по аналізу і синтезу криміналістичне значимих прикмет». Кількість може коливатися залежно від ступеня точності показань. Наприклад, коли впізнаючий на попередньому допиті називає конкретні ознаки впізнаваної особи, достатньо проводити впізнання 3–4 осіб. У випадку невпевненого твердження про можливість впізнати особу або коли впізнаючий не може повідомити якісь конкретні ознаки чи особливості особи, проте стверджує, що впізнає особу, якщо побачить, можна збільшити кількість осіб, що впізнаються, до 5 (для зниження ймовірності випадкового впізнавання).
В групу осіб, що пред'являються впізнання, не можуть входити: особи, котрих впізнаючий знає або міг неодноразово бачити. В зв'язку з цим до пред'явлення до впізнання слідчий повинен з'ясувати, чи знайомі особи, що пред'являються, з впізнаючим; співробітники (в тому числі і технічний персонал) правоохоронних органів і особи, що беруть участь у розслідуванні інших кримінальних справ в якості понятих, свідків і т.д. Щодо співробітників правоохоронних органів резюмується їх зацікавленість, інші не можуть пред'являтися у зв'язку з тим, що в впізнаючий міг з ними зустрічатися, відвідуючи правоохоронні органи.
Громадяни можуть залучатися до участі в пред'явленні до впізнання тільки з їх згоди. Слідчий повинен попередити їх про те. Що в ході пред'явлення впізнання можливо буде проводитися фото-, кіно-, відеозйомка.
Слідчий повинен забезпечити участь понятих. При цьому слід мати на увазі, що понятий не може бути одночасно особою, що пред'являється для впізнання.
Вибираючи час пред'явлення для впізнання, слід враховувати, що впізнаючий з часом забуває об'єкт, котрий він спостерігав, при чому швидше всього забувається прикмети і особливості, на котрих головним чином ґрунтується процес ідентифікації. Тому впізнання слід провести, як тільки буде можливість. Місцем пред'явлення для впізнання переважно є робочий кабінет слідчого. У випадку необхідності пред'явлення для впізнання може проводитися в тому місці, де впізнаючий спостерігав об'єкт, або в іншому місці, що визначається слідчим з врахуванням конкретних обставин справи (наприклад, на відкритій місцевості, якщо об'єкти пред’явлення занадто громіздкі, зокрема, транспортні засоби [8, 621].
Якщо особою, що підлягає впізнанню є обвинувачений (підозрюваний), що перебуває під вартою, до пред'явлення для впізнання слід з'ясувати, чи не схильний він до втечі, для того, щоб вжити заходи до посиленої охорони або організувати пред'явлення безпосередньо в слідчому ізоляторі.
На мою думку, слід також провести психологічну підготовку впізнаючого (пояснити йому значення об'єктивно проведеного впізнання, налаштувати на дачу правдивих показань, допомогти подолати почуття страху від зустрічі з впізнаваними особами і т. п.). Однак при цьому не слід орієнтувати особу на впізнання конкретної особи.
Якщо від обвинуваченого (підозрюваного), що пред'являється для впізнання, або від захисника надійшло клопотання про участь захисника в слідчих діях, що проводяться з участю обвинуваченого (підозрюваного), слідчому слід повідомити про майбутнє пред'явлення для впізнання захиснику. Також слідчому потрібно забезпечити участь педагога, якщо в пред'явленні для впізнання бере участь неповнолітній свідок (потерпілий) віком до 14 років або обвинувачений (підозрюваний) віком до 16 років; вирішити питання про участь законних представників або близьких родичів неповнолітніх учасників пред'явлення для впізнання.
У випадку необхідності потрібно забезпечити участь перекладача або особи, що розуміє знаки глухого або німого.
Щодо участі експертів-криміналістів, то, наприклад, при впізнанні по голосу і за ознаками мови рекомендується залучати експерта-фоноскопіста. експерт-криміналіст може надати допомогу слідчому при здійсненні фіксації результатів і самого процесу впізнання за допомогою фото-, аудіо чи відеозапису. Слідчий зобов'язаний також підготувати необхідні освітлювальні прилади і засоби фіксації ходу і результатів пред'явлення для впізнання.
Отже, основою підготовки до пред'явлення для впізнання є виконання процесуальних і деяких допоміжних дій, що забезпечують правильність проведення впізнання, оскільки вченими і практиками вже давно встановлена пряма залежність ефективності результатів проведення впізнання і його доказового значення від підготовки до нього.
тактика пред’явлення впізнання слідство
Впізнання живих осібпроводиться у випадках, коли особа, яка підлягає пред’явленню, не була раніше відома впізнаючому, але спостерігалася ним у зв'язку із злочинною подією, впізнаючий знав особу, але не може дати необхідних даних про неї.
Виклик на впізнання слід організувати так, щоб впізнаючий і особа, що упізнається, не зустрілися один з одним. Для цього їх виклики планують в різний час. Приступаючи до пред'явлення для впізнання, впізнаючого необхідно розмістити в іншій кімнаті і тільки після цього запросити в свій кабінет учасників пред'явлення для впізнання. Слідчий пояснює їм права, обов'язки і відповідальність залежно від процесуального становища. Виконавши вказані дії, слідчий заповнює вступну частину протоколу і фіксує в описовій частині відомості про впізнаючого і осіб, що пред'являються для впізнання, з описанням їх зовнішності (при цьому слід звернути увагу понятих на відсутність різких відмінностей у зовнішності між особами, що пред'являються для впізнання), а також відомості про пояснення прав, обов'язків і відповідальності учасників, засвідчені їх підписами. Потім слідчий пропонує особі, що упізнається, зайняти будь-яке місце серед пред'явлених осіб і відзначає в протоколі, яке саме місце зайняла особа, що упізнається.
Після цього слідчий запрошує впізнаючого в приміщення. Запрошення повинно бути організовано так, щоб ніхто з учасників слідчої дії не виходив з приміщення (наприклад, по телефону, умовним стуком). Це виключає можливість посилання особи, що упізнається на те, що впізнаючому підказали те місце, котре зайняла особа, що упізнається.
Впізнаючому слідчий пояснює його завдання, права та обов'язки. Зокрема, коли впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК), а свідок, крім того, і за відмову від показань (ст. 385 КК), що відзначаються в протоколі. Проте свідок може відмовитися з мотивів неможливості впізнання. Слідчий пропонує впізнаючому уважно оглянути пред'явлених громадян і задає питання: «Чи впізнаєте ви кого-небудь з пред'явлених громадян, і, якщо впізнаєте, вкажіть на цю особу рукою».
Впізнаючому можна задати питання, спрямовані на активізацію процесу згадування. Однак неприпустиме постановлення навідних запитань. Крім цього, навідний характер можуть мати і дії слідчого. Важливо уважно спостерігати за поведінкою впізнаючого. Сама по собі така поведінка доказового значення немає, однак може бути підставою для побудови слідчих версій. Тому у випадку, якщо впізнаючий, не дивлячись на очевидність впізнання, стверджує протилежне, то його необхідно детально допитати після закінчення пред'явлення для впізнання, з'ясувавши при цьому причини його поведінки.
Якщо впізнаючий вказав на когось з пред'явлених, слідчий пропонує йому пояснити, за якими ознаками він впізнав дану особу. Впізнаному слідчий пропонує назвати прізвище, ім'я і по-батькові, а якщо він відмовляється, то це робить слідчий посилаючись на матеріли кримінальної справи.
Якщо впізнаючий заявляє, що нікого із пред'явлених осіб не впізнав, необхідно з'ясувати, чим це викликано: або він не пам'ятає образ особи, що раніше ним спостерігався, або він впевнений в тому, що цієї особи немає серед пред'явлених для впізнання.
Якщо впізнаючий, бажаючий зірвати впізнання, навмисно виділяє себе із числа пред'явлених для впізнання (наприклад, демонстративно заявляє, що він і є той, кого слід впізнати і т.п.), то його дії необхідно зафіксувати в протоколі і продовжити впізнання, з'ясувавши у впізнаючого, чи впізнав він когось, і якщо впізнав, то за якими ознаками. В подальшому слід винести постанову, в котрій вказати, що оскільки поведінка впізнаваного робить неможливим його пред'явлення в натурі, тому пред'явлення його іншим особам буде здійснюватися за фотознімками.
Впізнання особи може бути проведене і за її функціональними ознаками: за голосом і за ходою.
В криміналістичній літературі зазначається, що ідентифікація людини за голосом можлива в силу індивідуальності голосу людини, його стійкості, ознаки голосу і мови пов'язані з індивідуальною будовою гортані, дефектами голосового апарату, захворюваннями горла.
Більшість криміналістів виділяють в особливостях мови темп і недоліки вимови, в тому числі місцева говірка, картавість, шепелявість, заїкання, своєрідність акценту та ін. Голос є звуковим компонентом мови. Його характеризують тоновий діапазон, сила, забарвлення, темп. Проведення такого впізнання можливо, якщо впізнаючий дав показання про особливості мови, котрі можуть бути ідентифікуючими ознаками.
Для проведення впізнання слідчий виконує ті ж дії, що і у випадку пред'явлення для візуального впізнання. До особливостей відноситься: підбір осіб, разом з якими буле пред'являтися особа, що підлягає впізнанню; створення умов для пред'явлення, щоб впізнаючий добре чув мову, але не бачив осіб, що пред'являються, підготовка спеціального тексту, визначення тривалості розмови, включення спеціальних слів і фраз, котрі чув впізнаючий; повторення тексту кожною особою 2-3 рази, але в різній послідовності.
Використовують дві суміжні кімнати з відчиненими дверима чи тонкою перегородкою між кімнатами. Всі учасники мають бути поділені на дві групи: в одній – слідчий, впізнаючий, двоє понятих, а також фахівці та інші учасники слідчої дії, в другій – особа, яка допомагає слідчому (наприклад, співробітник міліції), поняті, особа, яку впізнають, та особи, що ведуть з нею розмову.
Впізнаючому слідчий пропонує уважно слухати розмову. Потім слідчий по черзі розмовляє з пред'явленими особами на вільну тему, а також пропонує їм прочитати підготовлений текст [8, 544].
Після виконання вказаних дій слідчий пропонує впізнаючому вказати, якому номеру в порядку черговості відповідала людина, котру він впізнав. Одержавши відповідь впізнаючого, слідчий запрошує його в кімнату, де знаходиться впізнавана особа, і пропонує пояснити, за якими ознаками мови він впізнав кого-небудь із пред'явлених осіб. Хід впізнання бажано фіксувати не тільки в протоколі, але й з допомогою засобів аудіозапису для того, щоб в разі необхідності призначити фоноскопічну експертизу.
При проведенні впізнання за голосом може бути використана демонстрація голосу за допомогою звукозапису. Приводами для його проведення в літературі вказуються наступні ситуації: неможливість безпосереднього впізнання через смерть, хворобливий стан особи, що підлягає впізнанню; відмова впізнаючого або особи, що підлягає впізнанню, від візуального впізнання; наявність відомостей про те, що особа, що підлягає пізнанню, хоче перешкодити впізнанню зміною свого голосу.
Слідчий виконує наступні дії: з фонограми голосу особи, що підлягає впізнанню, виділяє окрему частину з декількома чітко вимовленими фразами і найменшою кількістю перешкод; підбирає двох осіб з голосами, подібними на голос особи, що підлягає впізнанню, і пропонує їм сказати довгі фрази перед мікрофоном для запису на магнітофонну стрічку. Після підготовки фонограми на касету слід наклеїти бирку з вказівкою, чий голос записаний на плівці в тій послідовності, в якій проводився запис. В протоколі фіксується зміст фраз, записаних на магнітну стрічку, і ким вони сказані.
Впізнання особи за ходою відбувається наступному порядку. Слідчий підбирає двох осіб, хода котрих подібна з ходою пред'явленої для впізнання особи. Впізнаючий і поняті розміщуються в тому ж місці, де впізнаючий знаходився в момент сприйняття впізнаваної особи. Особам, котрі пред'являються для впізнання, слідчий пропонує пройти 15–20 метрів в тому ж напрямку, в котрому йшла людина, що раніше спостерігалася впізнаючим. Послідовність проходження осіб визначається за бажанням особи, що підлягає впізнанню. На вимогу слідчого пред'явлені для впізнання особи можуть пройти у вказаному напрямку 2–3 рази. Потім слідчий запитує впізнаючого, чи впізнав він кого-небудь з пред'явлених осіб, якщо так, то за якими ознаками.
Успіх впізнання людини по голосу, по ході обумовлений об'ємом інформації про особливості сприйнятих впізнаючим ознак. Якщо інформація про анатомічні ознаки буде повною, то ознаки ходи, голосу можна розглядати як додаткові ознаки зовнішності, тобто проводити пред'явлення для впізнання за анатомічними ознаками, але в ході пред'явлення для впізнання запропонувати особам, що пред'являються для впізнання, пройтися, прочитати текст, зробити жест. Якщо інформація про анатомічні ознаки зовнішності за своїм обсягом менша, ніж інформація про ознаки ходи, голосу, то необхідно провести пред'явлення для впізнання за ознаками останніх.
Деякі автори вважають, що проводити впізнання за однією динамічною ознакою (хода, голос), а не за сукупністю всіх ознак зовнішності, не можна, оскільки вони легко змінюються не тільки в результаті хвороби, старості, але і за бажанням самої особи. Проте слід погодитися з думкою З.Г. Самотиної, що в основу впізнання можуть бути покладені будь-які ознаки (прикмети, особливості), якщо вони мають особистий характер, тобто невіддільні від даної особи, і проявляються зовні, створюючи можливість сприйняття, запам'ятовування і відтворення в ході ототожнення [21, 66]. Є.Є. Подголін також говорить про те, що «не слід боятися, що особа, котра упізнається, змінить свій голос. Голос кожної людини має фізіологічні (природні) властивості, пов'язані з будовою його мовного апарату і змінити їх нелегко [17, 23].
У слідчій практиці пред'явлення особи для впізнання за фотознімками визнається правомірним у випадках, коли: а) особа котра підлягає впізнанню, померла або невідоме її місцезнаходження; б) впізнаючий знаходиться на значній відстані від особи, що підлягає впізнанню; в)особу, що підлягає впізнанню, необхідно пред'явити декільком особам, що знаходяться в різних місцевостях, і для оперативності в ці місцевості направляються окремі доручення; г)досягнути подібності пред'явлених для впізнання осіб (наприклад, у котрих відсутня рука, око і т.п.) вдається тільки за допомогою фотознімків; д)цього вимагає поведінка особи, що упізнається, в ході попереднього впізнання; е)у особи, котра підлягає впізнанню, після того, як його бачив впізнаючий, сильно змінилася зовнішність, і неможливо відновити її попередній стан; ж) впізнаючий відмовляється брати участь у пред'явленні для впізнання.
Особа, що підлягає впізнанню, на фотознімку повинна бути зображена в такому плані, що й інші особи на фотознімках, тобто не вирізнятися різко чим-небудь від інших (всі фотознімки повинні бути однакового розміру, пронумеровані і т.п.). Пред'явлені знімки повинні бути оформлені у вигляді фототаблиці або вклеєні в протокол і скріплені печаткою органу розслідування. В матеріалах справи повинні бути відомості про те, яким чином, де і при яких обставинах були виявлені фотознімки особи, котрій необхідно пред'явити до впізнання (протокол обшуку або виїмки та ін.). Впізнання особи за фотознімками відбувається в тому ж процесуальному порядку, що і безпосереднє впізнання особи. Якщо особа впізнала кого-небудь на фотознімку, в протоколі вказується, під яким номером був розміщений фотознімок особи, що пред'являвся для впізнання, його прізвище, ім'я, по-батькові.
Проведення пред'явлення для впізнання по відеозображенню можливе в тих же випадках, що і по фотознімках. Використання цього способу навіть має переваги, враховуючи більш повну фіксацію ознак зовнішності об'єктів і зручність їх демонстрації (можливість сповільнювати темп кадрів, зупиняти зображення). На відеострічці повинно бути зафіксовано загальний план, де всі особи, що пред'являються для впізнання, зображені на одному кадрі. Потім повинна бути зйомка кожної особи окремо різним планами з акцентуванням ознак або рис, що раніше називалися впізнаючим. Закінчивши зйомку в статичному положенні, проводять запис в динаміці, коли особи, що пред'являються, роблять певні рухи, говорять слова, повертаються.
У ч.4 ст.174 КПК в редакції Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» передбачене проведення пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Цей крок законодавця продиктований тим, що найбільш важливою проблемою сьогодні при проведенні зазначеної слідчої дії є забезпечення безпеки особи, яка впізнає, захист від впливу осіб, зацікавлених у негативному результаті пред’явлення для впізнання. Наука криміналістика знає низку способів проведення такого пред'явлення для впізнання: використання приміщень, обладнаних перегородкою зі скла із дзеркальним напиленням, що забезпечує однобічне спостереження; використання приміщень, обладнаних телевізійною технікою; пред'явлення через «вічко»; застосування завіси, використання приміщень з різним освітленням тощо. Схема приміщення надана у Методичних рекомендаціях, підготовлених Інститутом Генеральної Прокуратури України, спільно з Національною Академією внутрішніх справ України, Головним слідчим управлінням МВС України погоджених з Верховним Судом України. Понятих має бути не менше чотирьох, оскільки вони повинні пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, і засвідчити таке впізнання, тобто бути одночасно в двох відокремлених місцях. Після виконання передуючих пред'явленню для впізнання дій, слідчий, двоє понятих, впізнаючий і, можливо, захисник збираються в суміжній або окремій кімнаті, проте радіофікованій кімнаті і через затемнене або дзеркальне скло, спостерігають за особами, що пред’являються. По телефону або іншим способом особам, що пред'являються може бути запропоновано встати, повернутися, пройтися. Після закінчення пред'явлення для впізнання повинен бути складений протокол з зазначенням умов, при котрих воно проводилося. У зв'язку з тим, що при пред'явленні для впізнання через тоноване скло або одностороннє дзеркало в кімнаті, де знаходиться впізнаючий, повинно бути темно, то складення протоколу повинно відбуватися в іншому приміщенні або з увімкнутим світлом, але після того, як особи, що пред'являлися будуть виведені з кімнати для впізнання.
Пред'явлення для впізнання предметів проводиться тоді, коли є підстави вважати, що вони перебувають у зв'язку з розслідуваною подією і відомі свідкам, потерпілому, підозрюваному або обвинуваченому. Предмет, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому в числі інших однорідних предметів (ч.3 ст.175 КПК України). В ст.175 КПК України не міститься прямих вказівок щодо кількості предметів, що пред'являються для впізнання, а йдеться про пред'явлення «в числі інших однорідних предметів». Однак вказівка про пред'явлення в числі «не менше трьох» може бути очевидно застосована не тільки до випадків впізнання людей, але й до впізнання предметів [1].
Недоцільно пред'являти предмети однієї моделі, марки, що не мають ніяких відмінних особливостей; впізнання при цьому неможливе або недостатньо достовірне. Унікальні, єдині у своєму роді предмети (наприклад, твори видатних художників та ін.); об'єкти, які не можуть бути виділені серед інших (наприклад, зерно або цукор без упаковки; продукція промисловості, яка виготовлена поточним методом і не має якихось відмінностей у партії аналогічних виробі, та ін.), а також предмети, які мають точні позначення, засвідчені допитуваною особою (наприклад, пістолет з конкретним заводським номером та ін.), для впізнання не пред'являються.
Підібрані для впізнання предмети розкладаються на рівній поверхні на добре освітленому місці. Біля кожного предмета ставиться бирка з позначенням номера, і в протоколі пред'явлення для впізнання відзначається, під яким номером пред'являється предмет, що підлягає впізнанню. Ці дії слідчий виконує в присутності понятих, з котрими узгоджує порядок розміщення об'єктів. Предмети, як правило, розкладаються так, щоб впізнаючий міг брати їх в руки і розглядати зі всіх сторін. Винятком є випадки пред'явлення для впізнання ножів, кастетів та інших знарядь злочину підозрюваним і обвинуваченим. В таких ситуаціях предмети розміщуються так, щоб впізнаючий міг їх добре бачити, проте не міг би до них дотягнутися і вчинити напад на учасників слідчої дії.
В стадії ідентифікації виконуються ті ж дії, що і при впізнанні живих осіб. При цьому особливу увагу слід звертати на те, за якими ознаками – родовими та індивідуальними – впізнаний який-небудь з пред'явлених для впізнання предметів. При перерахуванні впізнаючим ознак впізнаного предмета, з'ясовується, чи не відбулися з даним предметом які-небудь зміни. Названі впізнаючим ознаки, за котрими впізнаний предмет, фіксується в протоколі пред'явлення для впізнання з вказівкою номера, під котрим пред'являвся цей предмет.
У випадку впізнання предмета всі пред'явлені предмети по можливості фотографуються і фотознімок долучається до протоколу пред'явлення предмету для впізнання. На знімку повинні бути зображенні предмети і впізнаючий, який вказує на впізнаний об'єкт. Впізнаний предмет слід окремо сфотографувати масштабним способом. У випадку фізичної відсутності предмета, що підлягає впізнанню, або у зв'язку з неможливістю його пред'явлення через те, що він знаходиться на значній відстані від впізнаючого, допускається пред'явлення для впізнання фотознімків предмета. Таке впізнання проводиться із впізнанням особи по фотознімку.
Пред'явлення для впізнання тварин проводиться за такими ж правилами, як і пред'явлення для впізнання предметів. Пред'явлення тварини проводиться в групі подібних з ним тварин. Можливо пред’явлення для впізнання тварини безпосередньо в стаді. В пред'явленні тварин для впізнання можуть брати участь спеціалісти (зоотехнік, ветеринар),котрі допоможуть виявити специфічні ознаки тварин і описати їх. Основними загальними ознаками тварини є: вид, порода, стать, приблизний вік, ріст, колір. До особливих ознак відносяться: особливі прикмети (рани, потертості, клеймо), наслідки хвороби (зруйновані зуби, сліпота), відхилення від норми в рості, кольорі, реагуванні на певну кличку та ін.
При впізнанні рекомендується звернути увагу на поведінку тварини по відношенню до хазяїна. Слід пам'ятати, що тварина може сама відреагувати на її хазяїна. Тоді слідча дія припиняється, а така поведінка тварини фіксується в протоколі. Об'єктами для впізнання можуть бути трупи тварин, порубані необроблені частини тварин (голова, ноги, роги і необроблена шкіра), що мають індивідуально визначені ознаки. Після проведеного впізнання може бути проведена і призначена ветеринарна експертиза для підтвердження таких ознак, як порода, вік тварини. Якщо неможливо пред'явлення тварини в натурі, проводиться впізнання по фотознімку.
Пред'явлення для впізнання трупа проводиться з метою встановлення особи загиблого (померлого). В силу специфіки об'єкта впізнання на нього не поширюється правило про пред'явлення для впізнання серед подібних об'єктів. Якщо труп виявлений при огляді місця події, з метою встановлення його особи він пред'являється жителям навколишньої місцевості, особам, що випадково перебували поблизу місця виявлення трупа, а також посадовим особам, що за характером роботи спілкуються з населенням цієї місцевості.
Якщо трупа впізнати неможливо через те, що його лице і тіло сильно забрудненні або спотворені, виникає необхідність надати трупу вигляд близький до прижиттєвого, тобто провести туалет трупа, а в більш складних випадках – реставрацію. В такому випадку впізнання може бути проведено тільки після судово-медичної експертизи або судово-медичного дослідження трупа, в ході котрих судмедексперт досліджує пошкодження на лиці або тілі трупа з метою встановлення причин смерті. Наявний на лиці, тілі, волоссі бруд, сторонні речовини можуть бути засобом встановлення механізму і знарядь нанесення тілесних пошкоджень, а також бути об'єктами біологічного, хімічного чи іншого експертного дослідження. Таким чином туалет або реставрація тупа можуть бути проведені тільки після судово-медичного дослідження. Слід ретельно дослідити зубний апарат трупа, котрий рідко піддається змінам і може бути використаний для ідентифікації особи загиблого [8, 435].
Якщо в ході огляду місця події або трупа впізнати труп не було можливим і труп доставлений в морг(анатомічну палату), слідчий особисто і з допомогою співробітників органів дізнання встановлює громадян, котрі могли б впізнати загиблого. До впізнання залучають людей, котрі за родом своєї діяльності мають справу з широким колом громадян (коменданти гуртожитків, працівник місцевих рад, паспортних столів, готелів та ін.). Слід вивчати заяви громадян про зникнення їх рідних і близьких. Якщо в якій-небудь з них містяться відомості, що дають підстави вважати, що мова йде про зникнення громадянина, труп котрого виявлений, заявника слід викликати і допитати про прикмети і особливості зниклого громадянина. У випадку співпадіння хоча б декількох ознак з прикметами невпізнаного трупа цей труп повинен бути пред'явлений для впізнання.
Необхідно психологічно підготувати впізнаючого до того, що йому передбачається побачити в морзі. В деяких випадках слід докласти певних зусиль для того, щоб допомогти впізнаючим подолати відчуття страху або відчаю. Можуть виникнути труднощі і в підборі понятих, тому найбільш доцільно залучати як таких технічний персонал моргів, працівників кладовищ.
Доцільно пред'являти труп без одягу. Для цього труп слід прикрити простирадлом і відкривати для впізнання ті частини тіла, котрі вказують впізнаючі1. Одяг і речі, виявлені поряд з трупом пред'являються окремо за правилами пред'явлення для впізнання предметів. Особам, що випадково бачили людину за життя і в одязі, труп слід пред'являти в тому одязі, в котрому він виявлений. Це сприяє активізації пам'яті впізнаю чого і полегшує впізнання. Для впізнання можуть бути пред'явлені частини трупа, що зберегли окремі ознаки. Якщо впізнання проведено за ознаками, що є на голові або лиці трупа, встановлюється тотожність, а в інших випадках – подібність трупа і людини, котру раніше спостерігав впізнаючий.
Необхідність пред'явлення ділянок місцевості і приміщеньвиникає в слідчій практиці в тих випадках, коли важливо переконатися у тому, що певна людина була в конкретному приміщенні або на ділянці місцевості2. Існуючі на сьогодні рекомендації про порядок пред’явлення для впізнання таких об’єктів погано узгоджуються з загально процесуальними вимогами даної слідчої дії. При цьому виді пред'явлення для впізнання відсутня можливість одночасного пред’явлення для сприйняття декількох однорідних об’єктів. Такі об’єкти пропонується оглядати особі, котра впізнає, в певній послідовності. Інколи ці місця знаходяться на значній відстані і їх сприйняття відбувається зі значною перервою в часі. Крім того, необхідно враховувати, що серед об'єктів, які пред'являються для впізнання, повинен знаходитися і той, який, на думку слідчого, може бути впізнаним як такий, що сприймався особою раніше. Якщо йдеться про пред'явлення ділянок місцевості та приміщень у натуральному вигляді, існує певна неузгодженість з вимогами процесуального закону. Уникнути цього і дотримуватися загально процесуальних вимог щодо пред'явлення для впізнання можливо, якщо воно буде здійснене за фотознімками або відеозаписом. Провадження такого впізнання відбувається за загальними правилами. Після того, як особа, котра впізнає, визначить конкретну ділянку місцевості або приміщення, і це буде оформлено відповідним протоколом, можна провести таку слідчу дію як відтворення обстановки та обставин події (ст. 194 КПК).
4. Пред'явлення для впізнання у судовому слідстві
Необхідність у пред'явленні для впізнання може виникати не тільки на досудових стадіях провадження, але і під час судового слідства. Можливість пред'явлення для впізнання в ході судового слідства встановлюється ст.309 КПК: « свідкові, потерпілому або підсудному під час судового слідства можуть бути пред'явлені особа або предмет». Необхідність проведення впізнання в суді може виникнути в наступних випадках: на момент судового провадження у кримінальній справі встановлено, що під час досудового розслідування у ній не було проведено пред'явлення для впізнання особи чи предметів, а така потреба існувала і залишалася актуальною; у ході судового слідства виявляють нові обставини справи, встановлення яких можливе лише після пред'явлення осіб або предметів для впізнання; виникла потреба перевірки правильності результатів пред'явлення для впізнання осіб або предметів, яке було виконано під час досудового розслідування; у випадках, коли на досудовому розслідуванні певні об'єкти були пред'явлені для впізнання за фотознімками; у ході судового розгляду приєднані до справи нові речові докази або ж запрошені нові свідки, яких необхідно пред'явити для впізнання; за ситуацій появи нових версій внаслідок того, що підсудний, потерпілий чи хто-небудь із свідків інакше, ніж на досудовому слідстві, пояснюють розслідувану подію1. Проводити пред'явлення для впізнання у судовому засіданні не рекомендується у тих випадках, що і на досудовому слідстві, про що йшлося вище.
Рішення про проведення пред'явлення для впізнання в суді може бути прийнято як з ініціативи самого суду, так і на основі клопотання будь-кого з учасників процесу, про що виноситься відповідна постанова (ухвала). Якщо впізнанню підлягає людина, то вона наперед запрошується в судове засідання у відсутності впізнаючого, а для впізнання предметів вони повинні бути також доставлені в суд до початку проведення впізнання. Рішення про проведення впізнання повинно прийматися у відсутності тієї особи, котрій будуть пред'являти.
Регламентуючи можливість пред'явлення для впізнання в суді, діючий закон не бере до уваги ряд особливостей судового слідства порівняно з досудовим слідством. Перш за все, це гласність судового розгляду, процесуальні дії учасників судового розгляду, саме місце його проведення та інші умови, котрі у ряді випадків можуть ускладнити проведення пред'явлення для впізнання.
Якщо на досудовій стадії провадження у кримінальній справі пред'являються для впізнання не тільки живі люди, але також трупи людей або їхні частини, тварини, різноманітні предмети тощо, то у суді здебільшого мова може йти про пред'явлення для впізнання живих осіб і предметів (ч. І ст.309 КПК). У суді непридатними є пред'явлення для впізнання живих осіб за фотознімками, за голосом, ходою, як це допускається на стадії досудового розслідування. Якщо під час досудового слідства результати пред'явлень для впізнання за фотографіями можуть бути використані, принаймні, як орієнтуюча інформація, для конструювання та перевірки тих чи інших версій, для визначення стратегії й тактики досудового слідства, то у суді результат такого пред'явлення, аж ніяк не розглядатиметься як доказ, що може бути взятий за основу судового рішення [8, 655].
Як і під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду кримінальної справи щодо пред'явлення для впізнання однаково діє вимога про недопустимість пред'явлення для впізнання об'єкта, який вже раніше спостерігався впізнаючою особою у ході провадження у справі, однак із цього правила є винятки. Обґрунтованою є думка Корухова Ю.Г., котрий вказує, що доцільним є проведення повторного впізнання в суді тоді, коли на досудовому слідстві впізнання проводилося за допомогою фотознімків, а суд може пред'явити самі об'єкти. Так як на фотознімках при всіх їх повноті і об'єктивності відтворені далеко не всі ознаки об'єктів. До того ж за фотознімками можна одержати лише плоске, а не об'ємне уявлення про предмет. Також доцільно проводити пред'явлення для впізнання, якщо при першому пред'явленні впізнання слідчий не виконав вимог КПК, рекомендації криміналістики про порядок і умови проведення слідчої дії і коли впізнаючий дав завідомо неправдиві показання про те, що він нібито не впізнав об'єкт, коли перше впізнання було припинено передчасно через обставини об'єктивного характеру (наприклад, випадки припинення першого впізнання через хворобу впізнаючого – погіршення зору на момент проведення слідчої дії і т.п.), в таких випадках після усунення вказаних факторів, необхідно другий раз провести впізнання [12, 59].
Об'єм і зміст підготовки судового пред'явлення для впізнання майже аналогічний досудовому, за винятком підбору понятих, а також інший підхід до визначення часу, місця та оточення його виконання тощо. Так, слід зазначити, що участь понятих при пред'явленні для впізнання в суді не обов'язкова у зв'язку з безпосередньою участю в проведенні впізнання судді, а також публічністю його проведення, в присутності всіх учасників процесу.
Передуючий пред'явленню для впізнання допит впізнаючого повинен проводитися із з'ясуванням тих обставин, що і на досудовому слідстві, однак з посиланням на статті, що встановлюють правила допиту в судовому засіданні.
Результати пред'явлення для впізнання в суді фіксуються в протоколі судового засідання. Якщо проводиться пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням, це також зазначається в протоколі.
На етапі безпосереднього впізнання суд зобов'язаний роз'яснити всім присутнім завдання даної судово-слідчої дії, права і обов'язки осіб, що беруть участь, роз'яснити особі, що підлягає впізнанню, її право зайняти серед осіб, що пред'являються, місце на свій розсуд. Потім впізнаючий запрошується в приміщення, де проводиться впізнання. Впізнаючому пояснюються завдання проведення даної дії, його права і обов'язки. Також йому потрібно дати можливість для достатнього огляду всіх ознак особи або предмета, що пред'являються. Так само, як і при пред'явленні для впізнання на стадії досудового слідства, доцільно запропонувати особам встати, сісти, повернутися. Після огляду пред'явлених об'єктів впізнаючий дає показання про те, чи впізнає він пред'явлений об'єкт, чи ні, і у випадку впізнання – називає, за якими саме ознаками. За результатами впізнання учасники судового розгляду з дозволу головуючого задають впізнаючому уточнюючі запитання.
Результати проведеного впізнання, як і будь-які докази по справі, повинні бути оцінені у сукупності з іншими доказами і у випадку встановлення їх достовірності – покладені в основу рушення суду. Тому оцінюючи результати проведеного впізнання, необхідно встановити, чи не помиляється впізнаючий, вказуючи на особу чи предмет, чи не дає він неправдивих показань. При цьому необхідно враховувати: ступінь відповідності даних допиту і результатів впізнання;особливості особи впізнаючого і його стану на момент впізнання і т.д.
Отже, не дивлячись на існуючі недоліки, що стосуються порядку і умов пред'явлення для впізнання в суді (відсутність врахування специфіки умов його проведення, відсутність врегулювання прав учасників судового розгляду при його проведенні (зокрема, участь понятих), відсутність в законі необхідності видалення підсудного і потерпілого із залу судового засідання при вирішенні питання про проведення впізнання та ін.), проведення пред'явлення для впізнання в суді повинно проводитися у відповідності з криміналістичними рекомендаціями і вимогами чинного законодавства, до того ж дане питання, безумовно, потребує додаткової законодавчої регламентації.
5. Фіксація ходу і результатів пред'явлення для впізнання
Після завершення впізнання з додержанням правил, зазначених у ст.85, ст.176 КПК, складається відповідний протокол про пред'явлення для впізнання. Вступна частина протоколу повинна містити такі відомості: місце і дата складення протоколу; посада, звання або класний чин і прізвище слідчого, що проводив пред'явлення для впізнання; норми закону, на підставі котрих проводилася слідча дія і у відповідності з котрими складений протокол; прізвища, імена і по-батькові, адреси понятих та інших осіб, що брали участь або були присутніми при пред'явленні для впізнання (перекладач, педагог, захисник, спеціаліст, працівник міліції), статті КПК, з дотриманням яких проводиться слідча дія; вказівка про роз'яснення понятим їх прав, обов'язків; а також місце безпосереднього проведення цієї слідчої дії (в кабінеті слідчого, на вулиці і т.д.), які були умови освітлення, стан погоди, якщо впізнання проводилося поза приміщенням.
В описовій частині протоколу фіксуються: відомості про особу впізнаючого (прізвище, ім'я, по-батькові і процесуальне становище); відомості про осіб або об'єкти, що пред'являються для впізнання: прізвища, імена і по-батькові кожного з осіб, що пред'являється, їх вік, зріст, будова тіла, колір волосся, тип обличчя, форма зачісок, колір очей, одяг і взуття (фасон, колір, покрій тощо). Відсутність в протоколі відомостей про зовнішність осіб, що пред'являються для впізнання, приводить до того, що результати впізнання визнаються такими, що не мають юридичної сили [8, 665].
У випадку пред'явлення для впізнання предметів в протоколі повинні бути вказані назва, форма, колір, матеріал, призначення і особливості пред'явлених предметів, а також джерела їх появи у справі.
Якщо для впізнання пред'являється труп, то в протоколі необхідно вказати стать, приблизний вік, в якому вигляді і де пред'являвся, а також перерахувати пред'явлені одяг і предмети, котрі були при ньому.
При пред'явленні для впізнання тварин описується їх вид, порода, стать, приблизний вік, ріст, колір, особливі прикмети (рани, шрами і т.п.).
У випадку пізнання за голосом в протоколі необхідно вказувати, чия мова і в якій послідовності записана на пред'явленій для впізнання фонограмі.
Якщо проводиться впізнання по фотографії, то в протоколі відзначається джерело одержання фотографії, хто зображений на фотографіях, якщо відома особа, що зображена, і під яким номером пред'являється для впізнання фотографія особи, котра раніше спостерігалась впізнаючим.
Також в протоколі необхідно вказати: факт роз'яснення особам, що беруть участь в пред'явленні для впізнання, їх права робити зауваження, що підлягають занесенню в протокол; факт роз'яснення понятим їх обов'язку засвідчити факт, зміст і результати пред'явлення для впізнання і права робити зауваження з приводу проведених дій; пропозицію слідчого особі, що підлягає впізнанню, зайняти будь-яке місце серед осіб, що пред'являються для впізнання, і місце, котре зайняла особа, що підлягає впізнанню; запрошення впізнаючого з вказівкою способу запрошення і попередження його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання чи за відмову від давання показань (якщо впізнаючий свідок або потерпілий досягли 16-річного віку); з якої відстані велося спостереження, які дії вчинилися в процесі спостереження (чи змінювалися пози пред'явлених осіб, освітлення тощо);пропозиція впізнаючому оглянути пред'явлених йому для впізнання осіб або пред'явлені об'єкти і відповісти на запитання, чи бачив він кого-небудь з пред'явлених об'єктів раніше, якщо так, то за яких обставин, а також відповідь впізнаючого. Якщо впізнаючий відповів позитивно, наводяться вказані ним ознаки і особливості особи або об'єкта, за котрими він впізнав кого-небудь з пред'явлених осіб або який-небудь з пред'явлених об'єктів.
П.П. Цветков в своїй праці зазначає: «Фіксуючи показання впізнаючої особи, не можна записувати їх в протоколі в такій категоричній формі, якою вони не наділені. Проте іноді можна спостерігати факти, коли слова впізнаючого «впізнаю» передаються в протоколі в такій, наприклад, формі: «впевнено впізнаю» або «категорично впізнаю». Справді, недопустимо внесення в протокол таких категоричних висловів від імені впізнаючого, якщо такі не були сказані впізнаючим. Проте якщо мали місце такі відповіді, коли впізнаючий заявив, що він впевнено впізнає людину або річ, то вони повинні бути підтверджені ознаками, за якими вони впізнані. Всі вони повинні бути детально і точно зафіксовані в протоколі. Якщо ж впізнаючий настоює на своїй заяві, але назвати ознаки, за котрими він впізнав об'єкт, не може, то в протоколі слід пояснити, на чому ґрунтується його переконання. Потім впізнаючий пояснює де, коли і за яких обставин спостерігав впізнаний об'єкт.
Опис прикмет і особливостей, названих впізнаючим, повинен бути максимально детальним. Показання впізнаючого про ознаки, котрі можуть тлумачитися неоднозначно («впізнаю по очах», «впізнаю по волоссю» і т.п.) повинні бути конкретизовані шляхом постановки уточнюючих запитань (про колір і розріз очей, про колір волосся і т.п.).
Якщо впізнаючий назвав ознаки, про котрі він не давав показання, необхідно з'ясувати причину (згадав в ході впізнання, не знав, як описати в ході допиту).
Відсутність в протоколі опису прикмет і особливостей, за котрими впізнано особу або впізнаний об'єкт, приводить до того, що результати впізнання не набувають юридичної сили.
Також в протоколі фіксується прізвище, ім'я, і по-батькові впізнаного, котрі він сам називає за пропозицією слідчого.
В заключній частині протоколу зазначаються час початку і закінчення пред'явлення для впізнання, про застосування технічних засобів фіксації ходу і результатів впізнання; про прочитання слідчим протоколу всім присутнім; про заяви і зауваження, котрі надійшли.
Протокол підписують всі учасники пред'явлення для впізнання і слідчий.
В якості додаткового засобу фіксації ходу і результатів пред'явлення для впізнання доцільно застосовувати фото-, кіно- і відеозйомку, що дає наочне уявлення про виконання вимог закону пред'являти особу для впізнання разом з іншими особами, подібними за зовнішністю з особою, що підлягає впізнанню, а предмети – групі однорідних.
В процесі пред'явлення для впізнання доцільно сфотографувати всю групу об'єктів, зафіксувавши їх зовнішній вигляд і розміщення, а потім окремо впізнаний об'єкт.
Перед зйомкою групи предметів кожному з них необхідно прикріпити або прикласти бирку з порядковим номером.
Впізнану особу доцільно сфотографувати у фас і профіль, а впізнаний предмет – за правилами масштабної зйомки. Пред'явлений для впізнання труп фотографується за правилами впізнавальної зйомки. Фотозйомка особливо необхідна, коли труп до поховання ніким не був впізнаний і особа загиблого залишилась не встановленою. Одержані фотознімки оформляються у вигляді фототаблиці (де містяться короткі пояснювальні надписи до кожного знімку), котра є додатком до протоколу пред'явлення для впізнання. В протоколі вказується, хто проводив фотозйомку, які об'єкти сфотографовані, зазначаються умови зйомки, тип апарата, чутливість плівки тощо.
Якщо під час пред'явлення для впізнання застосовувався звукозапис, слідчий повинен повідомити про це всіх учасників впізнання і зробити відповідну відмітку в протоколі. У ньому також повинні бути дані про марку магнітофона, тип стрічки, швидкість тощо. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі (ст. 85і КПК). При фіксації пред'явлення для впізнання за особливостями голосу має бути точно зазначено, хто говорив першим, другим тощо, інакше звукозапис втратить зв'язок з протоколом і свою ілюстративну цінність. Необхідність застосування звукозапису при пред'явленні для впізнання визначається слідчим з урахуванням конкретних обставин справи. В літературі наводять такі випадки, коли використання звукозапису є доцільним: для фіксації процесу пред'явлення для впізнання, коли впізнаючим є малолітній, коли стан здоров'я впізнаючого викликає сумніви щодо його явки в суд; коли пред'явлення для впізнання проводиться за особливостями голосу; для фіксації показань особи, яка коментує відеофільм; для фіксації впізнання, коли впізнаючий на попередньому допиті називав тільки загальні ознаки об'єкта.
Одним із способів фіксації при пред'явленні для впізнання є кіно-, відеозйомка. Відзначається доцільність застосування відеозйомки при пред'явленні особи для впізнання, особливо у випадках, коли воно проводиться за динамічними ознаками: особливістю ходи, жестикуляції, проявами хворобливих симптомів (тремтіння рук чи голови) тощо. Відеозйомка в цих випадках має важливе значення для оцінки результатів впізнання, дозволяє перевірити, чи правильно підібрані предмети і особи, що пред'являються впізнаючому, наскільки «переконливі» ознаки, за котрими проведено впізнання, чи не порушені тактичні і процесуальні вимоги до проведення цієї слідчої дії. Використання кіно- або відеозйомки для фіксації ведення і результатів пред'явлення для впізнання має бути належним чином підготовлено. У протоколі слід зазначити, за допомогою якої камери здійснюється кінозйомка, яка частота кадрів і на яку плівку знято фільм (або відеозапис). Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки (відеострічки) вона демонструється всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол (ст.85 КПК).
Таким чином, однією з умов, що дають можливість одержати об'єктивні результати впізнання, є правильна фіксація цієї слідчої дії. Всі суттєві моменти процесу пред'явлення для впізнання і одержаний результат з його обґрунтуванням зі сторони впізнаючого повинні знайти процесуальне закріплення і бути послідовно викладені в протоколі пред'явлення для впізнання. Використання фото-, відеоапаратури або звукозапису є корисним (для наочності впізнання, демонстрації відсутності різких відмінностей у пред'явлених об'єктів та переконливості впізнання за описуваними ознаками), а іноді і необхідним.
Висновки
Таким чином, вирішення завдання підвищення якості кримінально-процесуальної діяльності в умовах зростання злочинності може бути забезпечена шляхом правильного і ефективного проведення слідчих і судових дій, що стосується і пред'явлення для впізнання.
Специфіка проведення цієї дії вимагає від слідчого і суду врахування всіх об'єктивних і суб'єктивних факторів, що здійснюють суттєвий вплив на хід впізнання і оцінку його результатів. Слід зазначити, що велику увагу потрібно приділяти підготовці до пред'явлення для впізнання, оскільки якість і повнота підготовчих заходів суттєво впливають на результати впізнання. Порушення норм кримінально-процесуального і криміналістичного характеру в ході пред'явлення для впізнання окремих об'єктів також негативно впливають на результати цієї судово-слідчої дії. З ініціативи суду або будь-якої сторони судового розгляду справи пред'явлення для впізнання може бути проведено і під час судового слідства. Проте незалежно від того, чи проводиться пред'явлення для впізнання слідчим або судом, сутність пред'явлення для впізнання як способу одержання (збирання) доказів, з процесуальної і психологічної точки зору не міняється. Хід і результати пред'явлення для впізнання відображаються в протоколі з дотриманням вимог статей 85, 176 КПК України, в іншому випадку він не буде мати доказового значення. Варто ствердити, що в ході удосконалення законодавства, зокрема, в новому Кримінально-процесуальному кодексі пред'явлення для впізнання повинно одержати детальну регламентацію. В КПК потрібно ввести поняття пред'явлення для впізнання для з'ясування його змісту і розмежування з іншими слідчими діями практичними працівниками. Це допоможе уникнути помилок при виборі слідчої дії, котру необхідно провести з метою встановлення доказів по кримінальній справі. Недоліком є те, що законодавець звужує коло об'єктів, що пред'являються для впізнання, хоча людський досвід і практика підтверджують, що це коло об'єктів повинно бути розширене.
Минуло багато часу, поки вдалося втілити у життя заходи безпеки при проведенні цієї слідчої дії, закріпивши у 2000 році у ч.4 ст. 174 КПК можливості проведення впізнання особи поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Разом з тим, процесуальний порядок проведення пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи у КПК фактично не висвітлений. Залишилися не розв'язаними питання процесуального, технічного, організаційного характеру, які потребують наукового і практичного дослідження. Зазначені обставини зумовлюють необхідність подальшої розробки процесуального механізму пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи як складного і специфічного різновиду передбаченої ст.174 КПК слідчої дії – пред'явлення для впізнання.
На завершення можна констатувати, що впізнання в кримінальному процесі це не тільки психічний акт впізнавання, а впізнавання, що здійснюється в рамках, встановлених процесуальним законом. Для встановлення істини в кримінальному процесі важливий не тільки результат психічної діяльності людини, але і форми, в котрій ця діяльність здійснювалася. Суду не байдуже, за яких умов відбувався даний процес, чи був він при цьому обмежений правилами закону, що підвищують гарантії достовірності, чи такі додержані не були. Неухильне дотримання вимог КПК України і розроблених криміналістикою тактичних рекомендацій, що допомагають найбільш ефективно і з більшою об'єктивністю одержати результати цієї судово-слідчої дії, є гарантією законності і правомірності діяльності слідчого і суду. Тільки при виконанні всіх розглянутих вимог можна впевнено сказати, що пред'явлення для впізнання проведено на належному науковому, професійному рівні, і його результати відображають об'єктивні дані, що можуть позитивно вплинути на весь хід вирішення справи.
Список використаних джерел
1. Кримінально-процесуальний кодекс України від // Відомості Верховної Ради України. – 1961. – №2. – ст. 15.
2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 13 січня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №10. – Ст.79.
3. Басиста І.В. Організаційно-тактичні особливості проведення пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. Спец, випуск. Ч. 2. – 2005. – С. 113-119.
4. Басиста І.В. Становлення пред'явлення для впізнання як самостійна слідча дія (історичні аспекти) // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. – №5. – С. 123-127.
5. Борзов В. Опознание в суде // Советская юстиция. – 1993. – №14. – С.23-27.
6. Гапанович Н.Н. Опознание в судопроизводстве (процессуальные и психологические проблеми). – М. – 1975. – С.113-145.
7. Гинзбург А.Я. Тактика предъявления для опознания. – М. – 1971. – 64 с.
8. Власенко Н., Иванов А.. Опозание в условиях, исключающих визуальное наблюдение // Законность.–2003. – №6. – С.22-23.
9. Исаева Л. Предьявление лиц для опознания // Законность. – 2002. – №10. – С.20-24.
10. Когутич І.І. Тактика підготовки пред'явлення для впізнання у судовому слідстві // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2004. – Вип.40. – С.408-414.
11. Кочаров Г.И. Опознание на предварительном следствии. – М., – 1955.
12. Комиссаров В. Предьявление для опознания живьіх лиц // Законность. – 1994. – №9. – С. 30-34.
13. Комиссаров В. Спорное й бесспорное в тактике предьявления для опознания // Теория й практика криминалистики й судебной зкспертизьы. Вып. 3. – Саратов. – 1978. – С.71-79.
14. Корухов Ю.М. Предьявление для опознания на предварительном следствии й в суде. – М. – 1969. – 29 с.
15. Крикунов А.Е., Маевский А.Ф. – Тактика й психологические основи предьявления лица для опознания на предварительном следствии. – К. – 1977 – 52с.
16. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. – Кол. авторів: Глібко В.М., Дудніков А.Л., Журавель В.А. та ін. / За ред. В.Ю. Шепітька. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – С. 314-325.
17. Лук'янчиков С.Д. Щодо видів пред'явлення для впізнання // Правничий часопис Донецького університету. – 1997. -- №1. – С.26-29.
18. Мельник О.В. Пред'явлення для впізнання: правовий та психолого-етичний аспекти // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2005. – №1. – С. 239-244.
19. Подголин Е.Е.. Опознание по особенностям голоса й речи //Соц. Законность. – 1979. – №9. – С.33-37.
20. Руководство для следователей /Под общ. ред. Мозякова В.В. – М.: Зкзамен. – 2005. – С. 382-394.
21. Самолаева Е.Ю. Теория й практика предьявления для опознания людей. – М.: Издательство «Юрлитинформ». – 2004. – 160 с.
22. Самолаева Е.Ю., Самотина З.Г. Предьявление для опознания лица в условиях, исключающих наблюдение опознающего опознаваемьім // Вестник криминалистики. – 2004. – №2/10. – С.51-57.
23. Самотина З.Г. ВопросьІ. теории й практики предьявления для опознания на предварительном следствии. – М. – 1976. – 89 с.
24. Справочник следователя /практическая криминалистика: следственные действия / Вып. 1. – М., 1990. – Гл.5.
25. Тактические основи следственньїх действий. Вып.У. – Алма-Ата. – 1977. – С.1-20.
26. Удалова Л. Специфіка допиту при пред'явленні для впізнання // Право України. – 2002. – №9. – С.93-95.
27. Цветков П.П Опознание в стадии предварительного следствия. – Ленинград. – 1957. – 50с.
28. Черечукіна Л. Впізнання особи поза візуальним спостереженням: кримінально-процесуальний і криміналістичний аспекти // Право України. – 2003. – №10. – С.75-77.
29. Ясь А.А. Некоторые вопросн использования видеозаписи при производстве опознания.// Криминалистика й судебная зкспертиза. – К., 1989. – Вьш.39. – С. 50-52.
Размещено на Allbest.ru
Після завершення впізнання з додержанням правил, зазначених у ст.85, ст.176 КПК, складається відповідний протокол про пред'явлення для впізнання. Вступна частина протоколу повинна містити такі відомості: місце і дата складення протоколу; посада, звання або класний чин і прізвище слідчого, що проводив пред'явлення для впізнання; норми закону, на підставі котрих проводилася слідча дія і у відповідності з котрими складений протокол; прізвища, імена і по-батькові, адреси понятих та інших осіб, що брали участь або були присутніми при пред'явленні для впізнання (перекладач, педагог, захисник, спеціаліст, працівник міліції), статті КПК, з дотриманням яких проводиться слідча дія; вказівка про роз'яснення понятим їх прав, обов'язків; а також місце безпосереднього проведення цієї слідчої дії (в кабінеті слідчого, на вулиці і т.д.), які були умови освітлення, стан погоди, якщо впізнання проводилося поза приміщенням.
В описовій частині протоколу фіксуються: відомості про особу впізнаючого (прізвище, ім'я, по-батькові і процесуальне становище); відомості про осіб або об'єкти, що пред'являються для впізнання: прізвища, імена і по-батькові кожного з осіб, що пред'являється, їх вік, зріст, будова тіла, колір волосся, тип обличчя, форма зачісок, колір очей, одяг і взуття (фасон, колір, покрій тощо). Відсутність в протоколі відомостей про зовнішність осіб, що пред'являються для впізнання, приводить до того, що результати впізнання визнаються такими, що не мають юридичної сили [8, 665].
У випадку пред'явлення для впізнання предметів в протоколі повинні бути вказані назва, форма, колір, матеріал, призначення і особливості пред'явлених предметів, а також джерела їх появи у справі.
Якщо для впізнання пред'являється труп, то в протоколі необхідно вказати стать, приблизний вік, в якому вигляді і де пред'являвся, а також перерахувати пред'явлені одяг і предмети, котрі були при ньому.
При пред'явленні для впізнання тварин описується їх вид, порода, стать, приблизний вік, ріст, колір, особливі прикмети (рани, шрами і т.п.).
У випадку пізнання за голосом в протоколі необхідно вказувати, чия мова і в якій послідовності записана на пред'явленій для впізнання фонограмі.
Якщо проводиться впізнання по фотографії, то в протоколі відзначається джерело одержання фотографії, хто зображений на фотографіях, якщо відома особа, що зображена, і під яким номером пред'являється для впізнання фотографія особи, котра раніше спостерігалась впізнаючим.
Також в протоколі необхідно вказати: факт роз'яснення особам, що беруть участь в пред'явленні для впізнання, їх права робити зауваження, що підлягають занесенню в протокол; факт роз'яснення понятим їх обов'язку засвідчити факт, зміст і результати пред'явлення для впізнання і права робити зауваження з приводу проведених дій; пропозицію слідчого особі, що підлягає впізнанню, зайняти будь-яке місце серед осіб, що пред'являються для впізнання, і місце, котре зайняла особа, що підлягає впізнанню; запрошення впізнаючого з вказівкою способу запрошення і попередження його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання чи за відмову від давання показань (якщо впізнаючий свідок або потерпілий досягли 16-річного віку); з якої відстані велося спостереження, які дії вчинилися в процесі спостереження (чи змінювалися пози пред'явлених осіб, освітлення тощо);пропозиція впізнаючому оглянути пред'явлених йому для впізнання осіб або пред'явлені об'єкти і відповісти на запитання, чи бачив він кого-небудь з пред'явлених об'єктів раніше, якщо так, то за яких обставин, а також відповідь впізнаючого. Якщо впізнаючий відповів позитивно, наводяться вказані ним ознаки і особливості особи або об'єкта, за котрими він впізнав кого-небудь з пред'явлених осіб або який-небудь з пред'явлених об'єктів.
П.П. Цветков в своїй праці зазначає: «Фіксуючи показання впізнаючої особи, не можна записувати їх в протоколі в такій категоричній формі, якою вони не наділені. Проте іноді можна спостерігати факти, коли слова впізнаючого «впізнаю» передаються в протоколі в такій, наприклад, формі: «впевнено впізнаю» або «категорично впізнаю». Справді, недопустимо внесення в протокол таких категоричних висловів від імені впізнаючого, якщо такі не були сказані впізнаючим. Проте якщо мали місце такі відповіді, коли впізнаючий заявив, що він впевнено впізнає людину або річ, то вони повинні бути підтверджені ознаками, за якими вони впізнані. Всі вони повинні бути детально і точно зафіксовані в протоколі. Якщо ж впізнаючий настоює на своїй заяві, але назвати ознаки, за котрими він впізнав об'єкт, не може, то в протоколі слід пояснити, на чому ґрунтується його переконання. Потім впізнаючий пояснює де, коли і за яких обставин спостерігав впізнаний об'єкт.
Опис прикмет і особливостей, названих впізнаючим, повинен бути максимально детальним. Показання впізнаючого про ознаки, котрі можуть тлумачитися неоднозначно («впізнаю по очах», «впізнаю по волоссю» і т.п.) повинні бути конкретизовані шляхом постановки уточнюючих запитань (про колір і розріз очей, про колір волосся і т.п.).
Якщо впізнаючий назвав ознаки, про котрі він не давав показання, необхідно з'ясувати причину (згадав в ході впізнання, не знав, як описати в ході допиту).
Відсутність в протоколі опису прикмет і особливостей, за котрими впізнано особу або впізнаний об'єкт, приводить до того, що результати впізнання не набувають юридичної сили.
Також в протоколі фіксується прізвище, ім'я, і по-батькові впізнаного, котрі він сам називає за пропозицією слідчого.
В заключній частині протоколу зазначаються час початку і закінчення пред'явлення для впізнання, про застосування технічних засобів фіксації ходу і результатів впізнання; про прочитання слідчим протоколу всім присутнім; про заяви і зауваження, котрі надійшли.
Протокол підписують всі учасники пред'явлення для впізнання і слідчий.
В якості додаткового засобу фіксації ходу і результатів пред'явлення для впізнання доцільно застосовувати фото-, кіно- і відеозйомку, що дає наочне уявлення про виконання вимог закону пред'являти особу для впізнання разом з іншими особами, подібними за зовнішністю з особою, що підлягає впізнанню, а предмети – групі однорідних.
В процесі пред'явлення для впізнання доцільно сфотографувати всю групу об'єктів, зафіксувавши їх зовнішній вигляд і розміщення, а потім окремо впізнаний об'єкт.
Перед зйомкою групи предметів кожному з них необхідно прикріпити або прикласти бирку з порядковим номером.
Впізнану особу доцільно сфотографувати у фас і профіль, а впізнаний предмет – за правилами масштабної зйомки. Пред'явлений для впізнання труп фотографується за правилами впізнавальної зйомки. Фотозйомка особливо необхідна, коли труп до поховання ніким не був впізнаний і особа загиблого залишилась не встановленою. Одержані фотознімки оформляються у вигляді фототаблиці (де містяться короткі пояснювальні надписи до кожного знімку), котра є додатком до протоколу пред'явлення для впізнання. В протоколі вказується, хто проводив фотозйомку, які об'єкти сфотографовані, зазначаються умови зйомки, тип апарата, чутливість плівки тощо.
Якщо під час пред'явлення для впізнання застосовувався звукозапис, слідчий повинен повідомити про це всіх учасників впізнання і зробити відповідну відмітку в протоколі. У ньому також повинні бути дані про марку магнітофона, тип стрічки, швидкість тощо. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі (ст. 85і КПК). При фіксації пред'явлення для впізнання за особливостями голосу має бути точно зазначено, хто говорив першим, другим тощо, інакше звукозапис втратить зв'язок з протоколом і свою ілюстративну цінність. Необхідність застосування звукозапису при пред'явленні для впізнання визначається слідчим з урахуванням конкретних обставин справи. В літературі наводять такі випадки, коли використання звукозапису є доцільним: для фіксації процесу пред'явлення для впізнання, коли впізнаючим є малолітній, коли стан здоров'я впізнаючого викликає сумніви щодо його явки в суд; коли пред'явлення для впізнання проводиться за особливостями голосу; для фіксації показань особи, яка коментує відеофільм; для фіксації впізнання, коли впізнаючий на попередньому допиті називав тільки загальні ознаки об'єкта.
Одним із способів фіксації при пред'явленні для впізнання є кіно-, відеозйомка. Відзначається доцільність застосування відеозйомки при пред'явленні особи для впізнання, особливо у випадках, коли воно проводиться за динамічними ознаками: особливістю ходи, жестикуляції, проявами хворобливих симптомів (тремтіння рук чи голови) тощо. Відеозйомка в цих випадках має важливе значення для оцінки результатів впізнання, дозволяє перевірити, чи правильно підібрані предмети і особи, що пред'являються впізнаючому, наскільки «переконливі» ознаки, за котрими проведено впізнання, чи не порушені тактичні і процесуальні вимоги до проведення цієї слідчої дії. Використання кіно- або відеозйомки для фіксації ведення і результатів пред'явлення для впізнання має бути належним чином підготовлено. У протоколі слід зазначити, за допомогою якої камери здійснюється кінозйомка, яка частота кадрів і на яку плівку знято фільм (або відеозапис). Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки (відеострічки) вона демонструється всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол (ст.85 КПК).
Таким чином, однією з умов, що дають можливість одержати об'єктивні результати впізнання, є правильна фіксація цієї слідчої дії. Всі суттєві моменти процесу пред'явлення для впізнання і одержаний результат з його обґрунтуванням зі сторони впізнаючого повинні знайти процесуальне закріплення і бути послідовно викладені в протоколі пред'явлення для впізнання. Використання фото-, відеоапаратури або звукозапису є корисним (для наочності впізнання, демонстрації відсутності різких відмінностей у пред'явлених об'єктів та переконливості впізнання за описуваними ознаками), а іноді і необхідним.
Висновки
Таким чином, вирішення завдання підвищення якості кримінально-процесуальної діяльності в умовах зростання злочинності може бути забезпечена шляхом правильного і ефективного проведення слідчих і судових дій, що стосується і пред'явлення для впізнання.
Специфіка проведення цієї дії вимагає від слідчого і суду врахування всіх об'єктивних і суб'єктивних факторів, що здійснюють суттєвий вплив на хід впізнання і оцінку його результатів. Слід зазначити, що велику увагу потрібно приділяти підготовці до пред'явлення для впізнання, оскільки якість і повнота підготовчих заходів суттєво впливають на результати впізнання. Порушення норм кримінально-процесуального і криміналістичного характеру в ході пред'явлення для впізнання окремих об'єктів також негативно впливають на результати цієї судово-слідчої дії. З ініціативи суду або будь-якої сторони судового розгляду справи пред'явлення для впізнання може бути проведено і під час судового слідства. Проте незалежно від того, чи проводиться пред'явлення для впізнання слідчим або судом, сутність пред'явлення для впізнання як способу одержання (збирання) доказів, з процесуальної і психологічної точки зору не міняється. Хід і результати пред'явлення для впізнання відображаються в протоколі з дотриманням вимог статей 85, 176 КПК України, в іншому випадку він не буде мати доказового значення. Варто ствердити, що в ході удосконалення законодавства, зокрема, в новому Кримінально-процесуальному кодексі пред'явлення для впізнання повинно одержати детальну регламентацію. В КПК потрібно ввести поняття пред'явлення для впізнання для з'ясування його змісту і розмежування з іншими слідчими діями практичними працівниками. Це допоможе уникнути помилок при виборі слідчої дії, котру необхідно провести з метою встановлення доказів по кримінальній справі. Недоліком є те, що законодавець звужує коло об'єктів, що пред'являються для впізнання, хоча людський досвід і практика підтверджують, що це коло об'єктів повинно бути розширене.
Минуло багато часу, поки вдалося втілити у життя заходи безпеки при проведенні цієї слідчої дії, закріпивши у 2000 році у ч.4 ст. 174 КПК можливості проведення впізнання особи поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Разом з тим, процесуальний порядок проведення пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи у КПК фактично не висвітлений. Залишилися не розв'язаними питання процесуального, технічного, організаційного характеру, які потребують наукового і практичного дослідження. Зазначені обставини зумовлюють необхідність подальшої розробки процесуального механізму пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи як складного і специфічного різновиду передбаченої ст.174 КПК слідчої дії – пред'явлення для впізнання.
На завершення можна констатувати, що впізнання в кримінальному процесі це не тільки психічний акт впізнавання, а впізнавання, що здійснюється в рамках, встановлених процесуальним законом. Для встановлення істини в кримінальному процесі важливий не тільки результат психічної діяльності людини, але і форми, в котрій ця діяльність здійснювалася. Суду не байдуже, за яких умов відбувався даний процес, чи був він при цьому обмежений правилами закону, що підвищують гарантії достовірності, чи такі додержані не були. Неухильне дотримання вимог КПК України і розроблених криміналістикою тактичних рекомендацій, що допомагають найбільш ефективно і з більшою об'єктивністю одержати результати цієї судово-слідчої дії, є гарантією законності і правомірності діяльності слідчого і суду. Тільки при виконанні всіх розглянутих вимог можна впевнено сказати, що пред'явлення для впізнання проведено на належному науковому, професійному рівні, і його результати відображають об'єктивні дані, що можуть позитивно вплинути на весь хід вирішення справи.
Список використаних джерел
1. Кримінально-процесуальний кодекс України від // Відомості Верховної Ради України. – 1961. – №2. – ст. 15.
2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 13 січня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №10. – Ст.79.
3. Басиста І.В. Організаційно-тактичні особливості проведення пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. Спец, випуск. Ч. 2. – 2005. – С. 113-119.
4. Басиста І.В. Становлення пред'явлення для впізнання як самостійна слідча дія (історичні аспекти) // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. – №5. – С. 123-127.
5. Борзов В. Опознание в суде // Советская юстиция. – 1993. – №14. – С.23-27.
6. Гапанович Н.Н. Опознание в судопроизводстве (процессуальные и психологические проблеми). – М. – 1975. – С.113-145.
7. Гинзбург А.Я. Тактика предъявления для опознания. – М. – 1971. – 64 с.
8. Власенко Н., Иванов А.. Опозание в условиях, исключающих визуальное наблюдение // Законность.–2003. – №6. – С.22-23.
9. Исаева Л. Предьявление лиц для опознания // Законность. – 2002. – №10. – С.20-24.
10. Когутич І.І. Тактика підготовки пред'явлення для впізнання у судовому слідстві // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2004. – Вип.40. – С.408-414.
11. Кочаров Г.И. Опознание на предварительном следствии. – М., – 1955.
12. Комиссаров В. Предьявление для опознания живьіх лиц // Законность. – 1994. – №9. – С. 30-34.
13. Комиссаров В. Спорное й бесспорное в тактике предьявления для опознания // Теория й практика криминалистики й судебной зкспертизьы. Вып. 3. – Саратов. – 1978. – С.71-79.
14. Корухов Ю.М. Предьявление для опознания на предварительном следствии й в суде. – М. – 1969. – 29 с.
15. Крикунов А.Е., Маевский А.Ф. – Тактика й психологические основи предьявления лица для опознания на предварительном следствии. – К. – 1977 – 52с.
16. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. – Кол. авторів: Глібко В.М., Дудніков А.Л., Журавель В.А. та ін. / За ред. В.Ю. Шепітька. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – С. 314-325.
17. Лук'янчиков С.Д. Щодо видів пред'явлення для впізнання // Правничий часопис Донецького університету. – 1997. -- №1. – С.26-29.
18. Мельник О.В. Пред'явлення для впізнання: правовий та психолого-етичний аспекти // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2005. – №1. – С. 239-244.
19. Подголин Е.Е.. Опознание по особенностям голоса й речи //Соц. Законность. – 1979. – №9. – С.33-37.
20. Руководство для следователей /Под общ. ред. Мозякова В.В. – М.: Зкзамен. – 2005. – С. 382-394.
21. Самолаева Е.Ю. Теория й практика предьявления для опознания людей. – М.: Издательство «Юрлитинформ». – 2004. – 160 с.
22. Самолаева Е.Ю., Самотина З.Г. Предьявление для опознания лица в условиях, исключающих наблюдение опознающего опознаваемьім // Вестник криминалистики. – 2004. – №2/10. – С.51-57.
23. Самотина З.Г. ВопросьІ. теории й практики предьявления для опознания на предварительном следствии. – М. – 1976. – 89 с.
24. Справочник следователя /практическая криминалистика: следственные действия / Вып. 1. – М., 1990. – Гл.5.
25. Тактические основи следственньїх действий. Вып.У. – Алма-Ата. – 1977. – С.1-20.
26. Удалова Л. Специфіка допиту при пред'явленні для впізнання // Право України. – 2002. – №9. – С.93-95.
27. Цветков П.П Опознание в стадии предварительного следствия. – Ленинград. – 1957. – 50с.
28. Черечукіна Л. Впізнання особи поза візуальним спостереженням: кримінально-процесуальний і криміналістичний аспекти // Право України. – 2003. – №10. – С.75-77.
29. Ясь А.А. Некоторые вопросн использования видеозаписи при производстве опознания.// Криминалистика й судебная зкспертиза. – К., 1989. – Вьш.39. – С. 50-52.
Размещено на Allbest.ru
