Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет
Кафедра кримінального процесу і криміналістики
КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Фіксація відтворення обстановки і обставин події»
Виконала:

студентка групи ЮРД-53з

Фабрицій Каміла

Львів

2011
План
Вступ

1. Поняття, мета, види та значення відтворення обстановки та обставин події

2. Фіксація відтворення обстановки та обставин події

2.1 Протокол, як основний спосіб фіксації обстановки і обставин події

2.2 Фотографування, кінозйомка і відеозапис, як допоміжні способи фіксації обстановки і обставин події

Висновок

Список використаної літератури




Вступ
Відтворення обстановки і обставин події – окрема, додаткова слідча дія, яку було вперше закріплено в кримінально-процесуальному кодексі України в 1961 році. Слідча і судова практика удосконалила тактику проведення цієї слідчої дії на досудовому і судовому слідстві.

Порядок проведення цієї слідчої дії передбачено в чинному кримінально-процесуальному законодавстві, а саме в статті 194 кримінально-процесуального кодексу України, він є важливою гарантією щодо збирання, перевірки та оцінки доказів органами дізнання, слідства, прокуратури та суду.

Таким чином, відтворення обстановки і обставин події є самостійною слідчою дією, для якої передбачено специфічну складну процедуру, від якої залежить правильність перевірки показань свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, а також результат розслідування в кримінальній справі.

Проте, при всій очевидній теоретичній і практичній значущості проблеми, її комплексного правового дослідження в Україні ще не проводилось. Досить дискусійним є питання щодо мети вказаної слідчої дії. Оскільки КПК України мету даної слідчої дії зводить лише до перевірки та уточнення зібраних доказів. Однак практична перевірка доказів в умовах відтворення обстановки в переважній більшості випадків приводить до нових доказів. Все це обумовило актуальність обраної теми та необхідність її дослідження в межах курсової роботи.

Метою курсової роботи є виявлення та визначення особливостей, прийомів, засобів та способів за допомогою яких проводиться відтворення обстановки та обставин події, з’ясувати якими способами фіксується хід та результати обстановки та обставин події. Для досягнення цієї мети були поставлені такі основні задачі: 1) визначити поняття відтворення обстановки та обставин події, її структурні елементи, тактичні прийоми; 2) визначити яким чином здійснюється фіксування обстановки та обставин події, якими способами і чим протокол даної слідчої дії відрізняється від протоколів інших слідчих дій.

Об’єктом дослідження є: поняття відтворення та його сутність, підготовка до відтворення обстановки і обставин події, а також фіксація результатів пред’явлення для впізнання осіб.




1. Поняття, мета, види та значення відтворення обстановки та обставин події

Законодавець передбачає, що в процесі розслідування кримінальної справи про злочин суб’єктом криміналістичної діяльності може бути проведена слідча дія – відтворення обстановки і обставин події (ст. 194 КПК України).

Відтворення обстановки й обставин події – слідча дія, яка полягає в тому, що слідчий у присутності понятих, а в необхідних випадках за участю спеціаліста, свідка, потерпілого і підозрюваного або обвинуваченого, відтворюючи обстановку і умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності, здійснює дії щодо перевірки показань учасників процесу й інших доказів та одержання нових даних. Отже, у процесі розслідування злочину нерідко виникає необхідність у перевірці об’єктивності можливості тієї чи іншої обставини, явища в певних умовах. Наприклад, чи міг свідок, перебуваючи в певному місці, бачити чи чути те, що відбувалося, проходило під час вчинення злочину, чи можна проникнути в приміщення, де вчинено крадіжку і винести викрадені речі через пролом у стелі тощо. З’ясування такого роду обставин допомагає перевірити показання свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, а також версії слідчого щодо обставин розслідування події.[1]

Найчастіше відтворення обстановки та обставин події проводиться, щоб перевірити:

а)      відповідальність показань будь-якого учасника процесу реальній обстановці місця події;

б)     можливість бачити або чути будь-що за певних умов (наприклад, чи могла конкретна людина в певних умовах сприйняти ту чи іншу подію, чи міг свідок в описаних умовах і зі вказівкою відстані побачити, як відбулась подія, і т.д.);

в)      можливість існування певного явища, об’єктивну можливість події (наприклад, чи може відбутися самозгорання певної речовини за відповідних умов, чи можуть утворитися певні сліди);

г)      можливість здійснити ту або іншу дію (виготовити фальшиві гроші, проникнути в приміщення, відкрити замок, ввімкнути запалення автомобіля, перенести крадене на певну відстань тощо);

д)     можливість виконати певні дії протягом заданого часу;

е)      як саме відбувалась певна подія (наприклад, уточнити шлях прямування обвинуваченого до місця вчинення злочину);

ж)    наявність або відсутність певних професійних навичок;

з)      механізм подій, що відбулися, та механізм слідоутворення;

и)     місцезнаходження та дислокацію слідів злочину.[2]

Таким чином, КПК України мету вказаної слідчої дії зводить лише до перевірки й уточнення зібраних доказів. Однак практична перевірка доказів в умовах відтворення обстановки в переважній більшості випадків приводить до отримання фактичних даних, які підтверджують, спростовують або уточнюють доказ, що перевіряється, тобто до отримання нових доказів. Навіть протокол відтворення, яке дало негативні результати є вже новим доказом. Отже, отримання доказів – неминуча мета відтворення, як і будь-якої іншої слідчої дії.

Завдання відтворення обстановки й обставин події, що включає в себе і слідчий експеримент, і перевірку показань на місці без проведення експериментальних дій, полягає у перевірці зібраних доказів, одержанні нових доказів, виявленні причин та умов, які сприяли вчиненню злочину.

Фактично в практичній діяльності відтворення обстановки й обставин події включає як відтворення дії, обстановки та обставин певної події, так і здійснення необхідних дослідних (експериментальних) дій.

Структурно відтворення обстановки і обставин події включає в себе по суті дві самостійні слідчі дії: 1) перевірку на місці показань обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка, з метою їх уточнення і доповнення у присутності понятих; 2) експериментальну перевірку правдивості показань цих осіб, інших обставин і припущень про можливості чути або бачити при певних умовах що-небудь, що стосується цих обставин, проникнути в дане приміщення названим у свідченнях способом або певною особою, подолати названу в показаннях відстань. Не можливо говорити про відтворення обстановки і обставин події не звернувши увагу на дані слідчі дії.

У діяльності органів розслідування серед інших слідчих дій, спрямованих на розкриття злочинів широко застосовується слідчий експеримент.

Слідчий експеримент є окремою слідчою дією, що полягає у здійсненні дослідів з метою перевірки, чи могли відбутися в певних умовах ті або інші події та яким саме чином. Проведення цієї слідчої дії пов'язано зі здійсненням дослідів, результати яких і є тими фактичними даними, що дозволяють дійти висновку про обставини, що мають значення для розкриття злочину.

У 30-х роках вперше у криміналістичній літературі з'явилися роботи П.І. Тарасова-Радіонова, у яких досліджувались питання процесуальної природи і тактики проведення слідчого експерименту. Згодом питанням тактики проведення слідчого експерименту приділялося все більше уваги, а у підручниках з криміналістики з'явилися глави, присвячені слідчому експерименту, були видані окремі посібники для слідчих.

Слідчий експеримент схожий з науковим експериментом. І слідчий, і науковий експеримент дозволяє вивчати факти шляхом проведення дослідів.

Слідчий експеримент має свої відмінні риси:

1)      його застосування потребує певних процесуальних умов;

2)      він відтворює явище не повністю, а лише деякі умови, у яких відбувалися події або мали місце факти, що цікавлять слідчого.

Слідчий експеримент має своїм завданням встановлення того, могла чи не могла відбутися якась подія або дія у певних умовах. Крім того, слідчий експеримент далеко не завжди пов'язаний з місцем події, він може бути проведений залежно від його мети не на місці події. Слідчий експеримент супроводжується проведенням дослідів, що істотно відрізняє його від слідчого огляду і виділяє у самостійну слідчу дію.

Слідчий експеримент відрізняється від експертизи; незважаючи на їх зовнішню схожість, експертиза потребує застосування спеціальних пізнань, у той час як слідчий експеримент у процесі його проведення не вимагає цього.

З'ясовуючи природу слідчого експерименту, слід вказати на те, що він має за мету не тільки перевірку певних фактів, а й одержання нових доказів у справі. Наприклад, в разі проведення слідчого експерименту для визначення можливості витягнути викрадені товари з пролому в стіні магазину, слідчий встановлює новий доказ: можливість витягнення викрадених товарів або його неможливість. Слідчий експеримент відрізняється від перевірки показань на місці. Він може бути у деяких випадках проведений без участі свідків та обвинувачених, тоді як перевірка показань на місці без їх участі є неможливою. При слідчому експерименті можуть бути присутніми всі свідки і обвинувачені одночасно, при перевірці показань на місці дія проводиться щодо кожного обвинуваченого або свідка окремо.[3]

Залежно від мети слідчого експерименту розрізняють його види. Важко перелічити всі відомі в практиці розслідування види слідчого експерименту, зупинимося тільки на тих видах, які зустрічаються найчастіше.

1. Слідчий експеримент для перевірки можливості бачити у даних умовах. Завдання такого експерименту іноді полягає у встановленні можливості не тільки бачити, а й можливості розрізнити Деталі і особливості об'єктів у певних умовах.

Так, громадянка Е. подала заяву в прокуратуру про вимагання від неї хабара за влаштування на роботу. Начальник відділу кадрів С. вимагав від неї хабара через Ф. у сумі 3000 грн. У Е. виник сумнів, що Ф. діє від імені С, і вона попросила його підтвердити Цей факт. Ф. заявив, що якщо Е. прийде увечері до його дому, через вікно вона, зможе побачити у нього у гостях С. Е. прийшла до зазначеного місця і дійсно побачила С. Бажаючи викрити хабарництво, Е. звернулась до прокуратури. У процесі розслідування ф не заперечував своєї причетності до злочину, але заперечував факт перебування в нього С., вказуючи, що у таких умовах Е. не могла бачити обличчя людей, які сиділи в нього. Слідчий провів слідчий експеримент, в процесі проведення якого було встановлено, що Е. у даних умовах абсолютно чітко бачила всіх осіб, які сиділи за столом у квартирі Ф.

2. Слідчий експеримент для перевірки можливості чути в конкретних умовах. У деяких випадках при проведенні слідчого експерименту на відкритій місцевості важливо встановити силу та напрямок вітру в момент події злочину, а також наскільки суттєво ці чинники впливають на можливість почути.

3. Слідчий експеримент для перевірки можливості проникнути через певний отвір та вийняти через нього ті чи інші предмети. Таким експериментом повинна бути встановлена як об'єктивна можливість вчинення дій (проникнення, витягування), так і суб'єктивна здатність на це певної особи або осіб. Важливо з'ясувати, чи може предмет певної конфігурації та обсягу пройти через даний отвір, а також чи може вказана особа проникнути через виявлений пролом. Так, по одній із справ директор магазину стверджував, що викрадення великої кількості товарів було вчинено через напіввідчинене вікно, яке веде до підсобного приміщення магазину. При огляді слідчий дійсно виявив напіввідчинене вікно. При проведенні слідчого експерименту з метою перевірки можливості витягнення названих предметів всі спроби відчинити вікно виявилися марними. Вікно не змогли відчинити й після запрошення столяра, бо у зв'язку з осіданням стіни воно було перекошене. При такому його стані виявилось неможливим витягнути товари певних габаритів через утворений отвір.

4. Слідчий експеримент для перевірки можливості вчинення якоїсь дії за певний проміжок часу. При проведенні такого експерименту головним чинником є час, через те що викликає сумнів не сам факт можливості вчинення певних дій, а час, протягом якого вони були вчинені.

5. Слідчий експеримент для перевірки можливості настання певних наслідків даних дій (розгоряння, поламки та ін.). Такі експерименти слід проводити у випадках, коли ці питання не вимагають експертного дослідження, застосування спеціальних знань.

6. Слідчий експеримент для встановлення спеціальних та професійних навиків особи. Такі експерименти рекомендують проводити тоді, коли обвинувачений або свідок стверджує, що він володіє можливістю виконати ту чи іншу роботу. У разі заперечення ним цього проводити слідчий експеримент не рекомендується.

Цікаві випадки такого слідчого експерименту відомі практиці. Так, У справі про розкрадання коштів при виконанні художньої реклами було встановлено, що бригадир художників включає до відомості на зарплату підставних осіб, які взагалі не вміють малювати. Отримані гроші підставні особи передавали бригадиру. Найбільші суми отримував родич бригадира Г. При допиті Г. стверджував, що він виконував вказані роботи. У процесі проведення слідчого експерименту Г. намагався зробити декілька штрихів, однак, переконавшись у своїй безпорадності, відмовився від подальшого заперечення фактів.

7. Слідчий експеримент для встановлення, яким чином відбулась подія. Наприклад, до прокуратури стали надходити заяви, що з пральні молочного комбінату прачки виносять топлене масло. Факт здавався малоймовірним. При перевірці були затримані прачки, які дійсно виносили масло. При обшуку у пральні було виявлено кілька кілограмів масла. В процесі розслідування прачки показали, що при пранні марлевих мішків з-під сиру вода, пропущена через них, містила велику кількість масла, яке вони збирали. В ході проведення експерименту з'ясувалось, що при обробці 1000 мішків залишається 11,5 кг масла.[4]

Слідчий експеримент може бути проведений не в усіх випадках. Неприпустимо проведення експериментів, які: 1) принижують гідність людини; 2) загрожують життю або здоров'ю учасників експерименту або інших осіб; 3) загрожують майну або можуть призвести до значних матеріальних збитків.

Перш ніж проводити слідчий експеримент, до нього необхідно старанно підготуватися, а саме:

1) визначити мету експерименту. Для цього слід вивчити матеріали справи та всі обставини, виходячи з яких проводиться слідчий експеримент;

2) визначити умови, у яких повинен бути проведений слідчий експеримент (встановити, як, де, коли і у якій послідовності слід провести досліди; скільки їх необхідно провести, як забезпечити освітлення при проведенні експерименту на перевірку видимості та ін.);

3) визначити учасників експерименту (свідків, обвинувачених, кількість понятих та ін.). Рекомендується запрошувати більше двох понятих, коли учасники експерименту поділяються на групи, якщо досліди проводяться у різних приміщеннях. Понятих слід підбирати завчасно. Необхідно пам'ятати, щ₀ роль понятих при проведенні слідчого експерименту полягає в тому, що вони посвідчують можливість якоїсь події або дії у певних умовах. Тому, підбираючи понятих, треба враховувати їх суб'єктивні якості – зір, слух;

4) передбачити, які матеріали, засоби, знаряддя слід використовувати.

Оскільки значення знарядь та предметів при проведенні слідчого експерименту є важливим, необхідно завчасно продумати й доставку цих предметів до місця експерименту та перевірити їх стан.

Речові докази, які згодом будуть об'єктами експертного дослідження, при експерименті використовувати не можна;

5) слідчий повинен підготувати слідчу валізу;

6) перед проведенням слідчого експерименту, як і перед проведенням інших слідчих дій, рекомендується складати його план. У випадках, коли експеримент є складним, доцільно складати письмовий план його проведення. Спеціальної форми плану експерименту не існує, вона може бути вільною. Однак у план доцільно внести такі обставини:

1) місце і час проведення експерименту;

2) кількість учасників та їх розташування;

3) сутність дослідів, їх послідовність і роль учасників експерименту при проведенні кожного досліду. В разі необхідності при складанні плану, особливо щодо проведення дослідів, можна проконсультуватися з фахівцями: судово-медичним експертом, криміналістом та ін. Ці особи можуть дати цінні вказівки з відтворення обстановки експерименту і характеру проведення дослідів. Під час підготовки до експерименту слідчому доцільно побувати на місці майбутнього експерименту, щоб краще орієнтуватися у навколишній обстановці при його проведенні.

У процесі підготовки до слідчого експерименту слідчому необхідно вирішити, роз'яснювати завдання експерименту та обставини справи учасникам експерименту чи робити цього не слід. Як правило, мета експерименту і обставини справи повідомляються учасникам слідчого експерименту. Однак у деяких випадках такі роз'яснення є недоцільними, наприклад, якщо метою експерименту є перевірка обсягу виконаних робіт за один день. Таке повідомлення може вплинути на темп і якість робіт та дати по суті неправильні результати експерименту.

У процесі підготовки до експерименту треба вирішити питання про засоби зв'язку між окремими групами його учасників. Засобами зв'язку, за допомогою яких встановлюють початок здійснення досліду, його закінчення, можуть бути телефон, сигналізація прапорцями, свистками, руками.

Методика слідчого експерименту передбачає виконання та дотримання правил його проведення. До процесуальних правил належать такі:

1) при проведенні слідчого експерименту обов'язковою є участь понятих; як вже зазначалось, їх кількість визначається характером дослідів та розташуванням учасників експерименту;

2) необхідною є участь фахівців у випадках, коли їх спеціальні знання можуть бути використані для відтворення обстановки події або явища, а також для визначення місця розташування учасників експерименту або їх поз в разі визначення пози потерпілого при пораненні та ін.;

3) доцільною є присутність при проведенні експерименту осіб, показання яких перевіряються; якщо слідчим експериментом перевіряється можливість певних осіб бачити або чути щось, їх участь в експерименті є обов'язковою;

4) про хід і результати проведення слідчого експерименту складається протокол відповідно до ст. 195 КПК України.

До тактичних правил проведення слідчого експерименту належать такі:

1) слідчий експеримент слід проводити в умовах і обстановці, максимально наближених до тих, в яких відбулася подія. З цією метою при відтворенні обстановки використовуються, протокол місця події, фотознімки, креслення, показання свідків і обвинувачених;

2) слідчий експеримент бажано проводити на тому саме місці, де відбулась подія, яку перевіряють. Тут важливо відзначити, що коли факт, який перевіряють, тісно пов'язаний з місцем дійсної події або з умовами цього місця, то слідчий експеримент, як правило, проводиться на цьому місці;

3) слідчий експеримент має проводитися у такий час, коли і відбулась подія, яку перевіряють, з метою створення аналогічних умов чутності (особливо у місті), видимості, що забезпечує об'єктивність результатів експерименту;

4) для проведення слідчого експерименту слід використовувати ті ж знаряддя і засоби, які застосовувалися при події злочину, або однорідні предмети і знаряддя;

5) після відтворення обстановки учасників треба розташувати саме так, як вони про це повідомили, а понятих поставити в місце проведення дослідів та у точки спостереження;

6) досліди необхідно повторювати кілька разів, змінюючи умови експерименту. Повторення дослідів дозволить виключити випадкові результати та з'ясувати з достовірністю певний факт. Не рекомендується здійснювати досліди слідчому або понятим. Для цього повинні запрошуватися спеціальні особи. Слідчий та поняті мають спостерігати за проведенням дослідів. Слідчий регулює черговість проведення дослідів та визначає специфіку кожного з них.

Якщо обвинувачений, який бере участь у слідчому експерименті, заявляє клопотання про проведення того або іншого досліду, як правило* таке клопотання задовольняється. Під час дослідів слідчому доцільно робити помітки про їх результати, а у разі необхідності фотографувати окремі моменти досліду або проведення його у цілому.[5]

Перевірка показань на місці – це слідча дія, що полягає у зіставленні показань про пов'язані з певним місцем обставини злочину з фактичною обстановкою на цьому місці, показаною слідчому в присутності понятих особою, яка дала показання, з метою їх достовірності.

Перевірка показань на місці має за мету отримання нових фактів і перевірку, уточнення вже встановлених під час розслідування.

Необхідність у застосуванні цієї дії виникає у випадках, коли іншим шляхом, крім зіставлення показань з тим, що є в дійсності, неможливо переконатися в достовірності таких показань. Зміст перевірки показань на місці полягає в тому, що слідчий пропонує особі, яка була допитана (свідку, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому), вказати місце вчинення злочину (чи інше місце), розповісти про цю подію, супроводжуючи у певних випадках свою розповідь демонстрацією своїх дій чи дій інших осіб, і зіставляє відомості, одержані в ході перевірки, з реальною обстановкою на місці, з одного боку, і з раніш одержаними показаннями та іншими доказами по справі – з другого. Особа, показання якої перевіряються, дає їх в присутності понятих, показує, де і що відбувалося.

Слідчий у процесі перевірки показань на місці вирішує кілька питань:

1) переконується в існуванні місця, про яке йшлося в показаннях;

2) перевіряє відповідність опису ознак обстановки в показаннях конкретної особи дійсній обстановці на місці;

3) встановлює наявність слідів чи предметів, які підтверджують зміст показань;

4) визначає напрямок руху учасників досліджуваної події, їх взаємне розташування в той чи інший момент розвитку події

злочину;

5) зіставляє опис обстановки на місці і в показаннях підозрюваних, обвинувачених, потерпілих чи свідків.

Проведення перевірки показань на місці передбачає стадії підготовки, проведення та фіксації результатів.[6]


Підготовка до перевірки показань на місці включає підготовчі дії, пов'язані із вивченням показань допитуваного, та підготовку, пов'язану із забезпеченням цієї дії на місці її проведення.

Підготовка до перевірки показань на місці полягає в тому, що слідчий:

1) пропонує особі, показання якої перевіряються, взяти участь у слідчій дії і показати на місці те, про що вона повідомила на Допиті; роз'яснює, в чому полягає сутність перевірки показань на місці і яким буде порядок її проведення. Необхідною умовою перевірки показань на місці є добровільна згода на це допитуваного;

2) перевіряє достатність і ступінь конкретності даних про місце, на якому буде проведена перевірка. Якщо цих даних недостатньо, проводиться додатковий допит певної особи;

3) визначає склад учасників слідчої дії, запрошує до участі у перевірці понятих, роз'яснює їм їх права і обов'язки;

4) готує необхідні науково-технічні і допоміжні засоби, транспорт;

5) визначає найбільш доцільний час проведення перевірки показань на місці;

6) складає план проведення слідчої дії. В плані зазначається: де, коли і з якою метою проводитиметься перевірка, порядок і послідовність дій її учасників.

Складність структури перевірки показань на місці робить її схожою на інші слідчі дії – допит, огляд, експеримент, пред'явлення для впізнання, обшук. Перевірка показань на місці включає окремі елементи цих дій, у зв'язку з чим її тактика в деякій мірі схожа з тактикою проведення названих слідчих дій. Однак тактика перевірки показань на місці в цілому має свою, притаманну тільки їй специфіку:

1) показання повинні перевірятися лише на тому місці, де відбувалася подія злочину, де йшов (їхав) підозрюваний, обвинувачений чи свідок до місця події, де він залишив сліди чи знаряддя злочину;

2) особа, показання якої перевіряються, повинна сама показувати, де і що відбувалося. Така особа дає згоду на перевірку показань на місці;

3) якщо перевіряються показання кількох осіб, кожна з них виводиться на місце окремо. Групова перевірка суперечить сутності слідчої дії і втрачає своє доказове значення;

4) при перевірці показань на місці неприпустимо відтворювати цинічні дії чи дії, що загрожують безпеці оточуючих осіб, принижують їх честь і гідність. Про такі дії обвинувачений може тільки розповісти на місці;

5) слідчий не повинен допускати в своїх діях чи запитаннях навідних вказівок чи слів.

Тактика перевірки показань на місці передбачає використання різних тактичних прийомів: постановку уточнюючих, додаткових чи контрольних запитань; аналіз відповідей особи, показання якої Перевіряються; зіставлення показань, що були одержані на допиті, з реальною картиною місця події; надання свідку (обвинуваченому) можливості пояснити розбіжності між показаннями і даними місця події та ін.[7]

Планування відтворення обстановки та обставин події має охоплювати такі складові:

1)      з’ясування мети цієї слідчої дії;

2)      визначення часу, місця та умов проведення слідчої дії;

3)      з’ясування змісту і послідовності дій;

4)      визначення учасників слідчої дії та їх ролі;

5)      визначення технічних засобів, необхідних для відтворення, а також способів професіональної фіксації його ходу і результатів;

6)      складання в проблематичних ситуаціях письмового плану.

При плануванні відтворення обстановки і обставин події потрібно з’ясувати мету цієї слідчої дії – визначити обставини, які необхідно буде перевірити. Для одержання найбільш вірогідних результатів відтворення обстановки і обставин події має бути проведено в умовах, максимально наближених до тих, в яких відбувалася відтворена подія, і в декількох варіантах. При плануванні відтворення обстановки і обставин події слідчий має пам’ятати, що проведення відповідної слідчої дії лише з метою «закріплення» зізнання підозрюваного чи обвинуваченого, показань свідка чи потерпілого не є виправданим. У таких випадках особа лише повторює в присутності понятих раніше дані показання, від яких вона пізніше може відмовитись. Під час планування важливо врахувати, що при відтворенні обстановки і обставин події також може застосовуватись кіно- і відеозапис, звукозапис. Законодавець передбачає, що слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а необхідних випадках – з участю спеціаліста, свідка, потерпілого і підозрюваного або обвинуваченого відтворити обстановку і умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності. Іншими словами, слідчий може виїхати на місце, щоб відтворити обстановку і умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності, а може і не виїхати. Тобто це є право, а не обов’язок слідчого, і воно визначається метою. Адже законодавець уповноважує слідчого одноосібно прийняти рішення щодо проведення вказаної слідчої дії з метою перевірки і уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого, або даних, одержаних при провадженні огляду та інших слідчих дій.

Законодавець передбачає, що виконання відтворення обстановки і обставин події допускається за умови, коли слідча дія не принижує гідності осіб, які беруть у ній участь, і вона не є небезпечною для їх здоров’я.

Бувають випадки, коли в процесі відтворення обстановки і обставин подій беруть участь одночасно потерпілі й підозрювані (обвинувачені), що є недопустимим. Це може призвести до вчинення щодо потерпілого нового злочину. З цього можна зробити висновок, що захист законодавцем у ст. 194 КПК України лише гідності і здоров’я осіб, які беруть участь у відтворенні обстановки і обставин події, є неповним, а отже, відповідна норма потребує вдосконалення. У ході проведення слідчим відтворення обстановки та обставин події є цілком закономірним застосування тактичних прийомів.

Тактика відтворення обстановки і обставин події – це спеціальна процесуально – криміналістична форма реалізації окремої додаткової слідчої дії, яка провадиться з метою перевірки й уточнення результатів допиту учасника криміналістичної діяльності або даних, одержаних при провадженні огляду, інших слідчих дій, чи могли відбутися за певних умов ті або інші події в дійсності, з дотриманням законності, морально – етичних норм, використанням психологічного впливу, інформаційного обміну. Використовувані слідчим тактичні прийоми при проведенні відтворення обстановки і обставин події мають відповідати певним вимогам. Комплексність таких вимог утворюють два основних чинники – загально –організаційні (процесуальні) умови проведення слідчої дії та криміналістичні:

1)      проведення слідчої дії поетапно;

2)      наближеність умов (часу, місця, пори року тощо);

3)      автономність головного учасника криміналістичної діяльності (свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого);

4)      використовувані тактичні прийоми не повинні суперечити морально-етичним, правовим нормам.

5)      використовувані тактичні прийоми мають бути засновані на психолого-криміналістичному механізмі їх реалізації;

6)      використовувані тактичні прийоми необхідно застосовувати з урахуванням конкретної ситуації;

7)      використовувані тактичні прийоми мають бути спрямовані на підвищення ефективності слідчої ситуації.

Однак кожний тактичний прийом, що застосовується слідчим при проведенні відтворення обстановки і обставин події, має свої особливості. Наприклад, використання тактичного прийому „системи координат” при відтворенні обстановки і обставин подій передбачає таке. Учасник криміналістичної діяльності виконує, за пропозицією слідчого, в процесі відтворення обстановки і умов вчинення злочину на місці запис на папері про час, місце і спосіб споєння злочину, інші обставини. Потім він поміщає відповідну записку в контейнер і ховає його (у ґрунті на певній глибині тощо). У ході наступної аналогічної процесуально-самостійної слідчої дії використовуються однотипні тактичні прийоми з черговим учасником криміналістичної діяльності з вилученням попередньо прихованої записки і фіксацією цього в протоколі з дотриманням законності, морально-етичних норм. Застосування тактичного прийому „системи координат” є особливо результативним при виявленні трупів з ознаками насильницької смерті на відкритій місцевості (у полі, степу, парку тощо), коли відповідний злочин тривалий час залишається нерозкритим. За цих умов при огляді місця полії й трупа слідчий особисто в присутності понятих виконує запис на папері про місце, час, обставини зазначеної процесуальної дії. Цей документ підписують усі учасники огляду місця події, потім записку вкладають у контейнер і закопують у ґрунт на глибині до одного метра. Текст записки і координати її приховання в контейнері з відповідними вимірами (використовується компас і рулетка), точно зазначаються в протоколі огляду. Це потрібно зробити з таким розрахунком, щоб у разі оранки чи скопування ґрунту контейнер (із запискою) не був виявлений. Згодом, навіть через декілька років, коли особу підозрюваного буде встановлено і остання дасть згоду при відтворенні обстановки і обставин події показати, як саме вона відбувалася (убивство), є надзвичайно важливим як доказове значення, щоб указане нею місце вчинення злочину збігалося з місцем схованого контейнера із запискою. При цьому записку необхідно вилучити і додати до протоколу відтворення обстановки і обставин події. Використання тактичного прийому „послідовність” при відтворенні обстановки і обставин події має деякі інші особливості й передбачає відтворення слідчим на місці, по черзі з учасниками криміналістичної діяльності, у встановленому законом порядку, обстановки і умов, в яких ті чи інші події могли відбутися в дійсності; з фіксацією у протоколі виконаного системно, деталізовано (час, місце, спосіб споєння злочину, інші обставини), з використанням вербально вказаних даних у ході наступної, аналогічної слідчої дії. Сутність використання тактичного прийому „орієнтація у просторі” полягає у тому, щоб допомогти особі, учаснику криміналістичної діяльності, відновити в пам’яті, можливо, забуту частину раніше нею, сприйнятого, правильно його відтворити (завдяки навколишньому середовищу). Передбачається що відповідна особа добросовісно помилялася (забула події), але навмисно правду не приховала.

Результати використаних тактичних прийомів при відтворенні обстановки і обставин події слідчий аналізує і оцінює як у процесі слідчої дії, так і після її завершення.[8]


2. Фіксація відтворення обстановки і обставин події

2.1 Протокол, як основний спосіб фіксації обстановки і обставин події

Хід та результати відтворення обстановки і обставин події можуть фіксуватися різними способами: протоколюванням, кінозйомкою, звукозаписом, фотозйомкою, відеозаписом тощо. В даному питанні розглянемо основний засіб фіксації, а саме протокол. Протокол даної слідчої дії містить такі відомості, які відрізняють його від протоколів інших слідчих дій:

а)      положення мети відтворення обстановки і обставин події;

б)     вказівка на добровільність участі особи, чиї показання перевіряються;

в)      вказівка на точку початку і закінчення руху і маршрут прямування, фіксовані точки проміжних зупинок у ході показань на місці;

г)      вказівка на послідовність і характер проміжних дій;

д)     вказівка на наявність, характер і результати дослідницьких дій;

е)      вказівка на місце і характер виявлених додаткових доказів;

ж)    вказівка про застосовані засоби і методи криміналістичної техніки;

з)      дані про вилучені речові докази;

и)     вказівка на те, що особа, чиї показання перевіряються, сама визначала маршрут руху і показала місце розташування слідів та інших речових доказів, що вилучались;

к)      відомості про наявність чи відсутність заяв і зауважень учасників слідчої дії.

Крім загальних для кожного протоколу реквізитів у його вступній частині необхідно відображати: попередження свідків і потерпілих про відповідальність за давання неправдивих показань та ухилення від їх давання; короткий зміст показань обвинувачених, підозрюваних, свідків і потерпілих по суті факту, що перевіряється; мета слідчої дії.

В описовій частині протоколу слідчого експерименту вказується:

1)      умови, за яких проводились досліди. Якщо будь-які із цих умов створити не вдалось, про це необхідно вказати в протоколі. Заміна справжніх предметів однорідними, схожими предметами чи макетами також повинна бути відображена в протоколі;

2)      зміст і послідовність дослідницьких дій. Їх необхідно описувати конкретно відображаючи як сам процес досліду, так і його результати. Якщо досліди повторювались, необхідно вказати, в яких умовах і скільки разів.

Усі обставини щодо провадження дослідів, які можуть вплинути на їх результати та оцінку, повинні ретельно фіксуватися в протоколі.

У заключній частині протоколу фіксуються:

1)      заяви учасників експерименту, якщо вони від них надходили;

2)      час початку і закінчення експерименту;

3)      попередження учасників експерименту про нерозголошення даних слідства, якщо це може негативно вплинути на хід слідства;

4)      підписи всіх учасників даної слідчої дії.

Якщо на результати дослідів суттєвий вплив можуть справити розташування ділянок місцевості і приміщень, становище учасників експерименту, місцезнаходження окремих предметів, їх розміри, форма тощо, рекомендується складати плани і схеми, які дозволяють найбільш точно зафіксувати вказані обставини. З технічної сторони виготовлення планів і схем в ході перевірки показань на місці мало чим відрізняється від складання аналогічних документів під час огляду місця події.

Важливо, щоб у планах і схемах відповідно до реальної обстановки та пояснень особи, чиї показання перевіряються, були точно відображені маршрут руху учасників слідчої дії, розташування предметів, орієнтирів та інших об’єктів (місць, де знаходились знаряддя і сліди злочину, труп, заховані речі, тощо). Розглянувши один із основних способів фіксації, а саме протоколювання можна перейти до характеристики наступного питання курсової роботи під час якого розкриватиметься ще один вид фіксації обстановки і обставин події.[9]

фіксація відтворення обстановка слідчий

2.2 Фотографування, кінозйомка і відеозапис як допоміжні способи фіксації обстановки і обставин події

Для фіксації результатів відтворення обстановки і обставин події широко застосовуються судова фотографія, кінозйомка, звуко- і відеозапис. Застосування судової фотографії при проведенні слідчих дій передбачено кримінально-процесуальним законодавством.

Судова фотографія – це галузь криміналістичної техніки, яка розробляє фотографічні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації і дослідження доказів. Зміст судової фотографії становлять наукові положення і практичні рекомендації щодо використання фотографії в розслідуванні злочинів. Використання фотографічної зйомки в розслідуванні злочинів зумовлено такими чинниками:

1)      дає змогу якнайточніше зафіксувати об’єкт, його стан, ознаки;

2)      забезпечує швидку фіксацію тих чи інших об’єктів;

3)      дає адекватне уявлення про зображений на фотознімку об’єкт; фотографічне зображення має властивість наочності й документальності;

4)      існує можливість одержання слабовидимих і невидимих деталей, слідів, ознак.

Результати фотозйомки успішно використовуються при розслідуванні різних видів злочинів, під час провадження різноманітних слідчих дій, у експертних дослідженнях, в оперативно – розшуковій діяльності. Фотографічний метод фіксації не порушує стану матеріальних об’єктів або слідів. У деяких випадках фотографічна зйомка може заповнити прогалини в описі фактів у протоколах слідчого огляду, виявити слабовидимі або невидимі деталі чи ознаки об’єкта.

Судова фотографія поділяється на фотографію Судово-оперативну (фіксуючу) та судово-дослідницьку (експертну).

Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об’єктів. Фіксація в судовій фотографії має на меті точно і повно відобразити об’єкти у повному вигляді та стані, у якому вони спостерігаються на момент фотозйомки. Фотозйомка виступає додатковим засобом фіксації у процесі здійснення слідчої дії. Судово-оперативна фотографія як спосіб фіксації під час розслідування застосовується у поєднанні з оформленням протоколу, схем і планів. Об’єктами судово-оперативної фотозйомки є: місцевість і приміщення, а також їх окремі ділянки, предмети, сліди, трупи, живі особи, окремі дії учасників слідчих дій та їх результати. Судово-оперативну фотозйомку здійснює слідчий, оперативний працівник органу дізнання або спеціаліст за допомогою фотографічної техніки, що входить до фотокомплекту слідчого.

Судово-дослідницька фотографія – це система спеціальних методів, прийомів і засобів, що застосовуються для одержання нових фактів при провадженні судових експертиз. Дослідження з використанням засобів і методів судової фотографії передбачає виявлення слабко видимих або зовсім невидимих за звичайних умов ознак, подібності або різниці між ними. Судово-дослідницьку фотографію іноді називають експертною, через те що її методи і засоби застосовують експерти під час своїх досліджень. Об’єктами судово-дослідницької фотографії є речові докази, які піддаються експертному дослідженню, порівняльні зразки та матеріали, що використовуються під час експертизи. Така фотографія здійснюється за особливих умов освітлення, проведенням зйомки в невидимих променях, зйомкою люмінесценції, посиленням контрастів, із використанням розрізнення кольорів, методом мікрофотографії тощо.

Залежно від характеру слідчої дії та її цілей, специфіки об’єкта фотозйомки і завдань фіксації застосовуються різні види, методи і способи судово-оперативної фотографії. У судово-оперативній фотографії найпоширенішим видом зйомки є фотозйомка місця події. Розрізняють чотири види фотографічної зйомки на місці події: орієнтуючу, оглядову, вузлову, детальну. Цей розподіл певною мірою є умовним.

Орієнтуюча зйомка своїм завданням має фіксацію певного об’єкта або місця події разом із оточуючими його предметами, будівлями, місцевістю, тобто орієнтуючий знімок повинен містити зображення власне місця події на фоні оточуючих предметів чи місцевості. Місце події слід фотографувати на фоні предметів, що можуть слугувати орієнтирами. Орієнтуюча зйомка провадиться звичайним або панорамним методом. У більшості випадків орієнтуючий знімок важко зробити на один кадр із невеличкої відстані. Для того щоб охопити місце події і прилеглу територію, використовують кругову або лінійну панораму.

Оглядова зйомка застосовується для фіксації загального вигляду місця події без оточуючих предметів. Аби зафіксувати взаємне розташування найважливіших об’єктів, відобразити їх специфіку, зйомку провадять із різних боків. Важливою вимогою щодо оглядових знімків є повнота зображення місця події. Оглядовий знімок повинен бути зроблений із такої позиції, з якої можна було б із упевненістю розпізнати взаємне положення важливих об’єктів обстановки. Та частина простору, яка не може бути відтворена на зображенні з однієї позиції, є «сліпою зоною». Кожний поодинокий знімок має такі зони. Особливістю оглядової зйомки є можливість фіксації тих самих предметів у кількох ракурсах. Якщо місце події має складну будову, вдаються до виготовлення кількох знімків, які доповнюють один одного, – оглядові серії. Така серія дає змогу скласти з отриманих знімків зображення деякого розгорнутого простору таким чином, що зображення на одному знімку є продовженням зображення на іншому. У тісних приміщеннях зйомку проводять панорамним методом або з використанням ширококутних об’єктивів.

Вузлова зйомка – це зйомка частин (вузлів) об’єкта. Вузол – це частина місця події, де виявлені сліди злочину. При такій зйомці великим планом фотографуються певні ділянки місця події, що мають важливе значення, та об’єкти, з якими були пов’язані дії злочинця. Так, у приміщеннях, де вчинена крадіжка, це можуть бути зламані двері, пошкоджене вікно, розкриті сховища та ін. На місці вбивства об’єктом вузлової зйомки може бути труп зі слідами ушкоджень. Кількість вузлів на місці події визначається слідчим і залежить від особливостей злочину та специфіки об’єктів на місці події.

Детальна зйомка – це зйомка окремих слідів, предметів, деталей обстановки місця події. Її завжди проводять масштабним способом: великим планом із масштабною лінійкою. Детальній зйомці піддаються насамперед предмети і сліди, які не можуть бути вилучені з місця події, швидко змінюють свої властивості або мають небезпеку їх ушкодження. При виборі ракурсу зйомки виходять із завдань – виявлення найважливіших, типових особливостей, що стосуються форми, розмірів взаємного розташування частин, структури, а також розкриття криміналістичного значення предмета чи сліду.

За допомогою орієнтуючої, оглядової, вузлової, а іноді і детальної фотозйомок фіксується маршрут пересування до місця проведення даної слідчої дії, фотографуються предмети і збережені на місці сліди, а також окремі дії особи, чиї показання перевіряються. Кожен фотознімок повинен бути забезпечений порядковим номером і коротким поясненням. [10]

Кіно- і відеозйомка мають певні переваги перед фотографуванням. Вони дозволяють зафіксувати всі дії обвинуваченого чи свідка в динаміці, послідовність цих дій, ініціативу обвинуваченого у показі та розповіді під час відтворення обстановки і обставин події.

Кожному відеозапису повинно передувати вирішення питання про те чи доцільним є в даному випадку його застосування, які переваги перед іншими способами фіксації буде мати відеозапис. При провадженні багатьох слідчих дій відеозапис дозволить перевірити виконання норм Кримінально-процесуального кодексу, який регламентує права учасників слідчої дії. Прийнявши рішення слідчий конкретизує задачі відеозапису. Для цього бажано розділити її подумки на окремі етапи, продумати що буде головним в даній слідчій дії, що буде потребувати більш тривалішої фіксації, які повинні бути пояснення і коментарі. При відеозапису необхідно детально ознайомитися з місцем, де буде відбуватися відеозйомка, з яких точок вона повинна відбуватися. Також потрібно з’ясувати і організаційні питання: чи буде відеозапис здійснювати сам слідчий або він залучить спеціаліста. Для відеозапису в слідчій практиці використовується побутова (непрофесійна) відеотехніка.[11]




Висновок
Узагальнюючи вище сказане, можна зробити висновок, що відтворення обстановки та обставин події – це процесуальна слідча дія, процедура провадження якої суворо регламентована законом.

Сутність цієї дії полягає в тому, що слідчий у присутності понятих, а необхідних випадках за участю спеціаліста, свідка, потерпілого і підозрюваного або обвинуваченого, відтворюючи обстановку і умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності, здійснює дії щодо перевірки показань учасників процесу й інших доказів та одержання нових даних. Для одержання більш достовірних результатів дана слідча дія повинна провадитися в умовах, максимально наближених до часу і місця, в яких відбулась подія, що відтворюється. Доказове значення мають як позитивні, так і негативні результати даної слідчої дії.

З даної курсової роботи можна зробити висновок, що дана слідча дія є багатогранною і отримала неоднозначну законодавчу регламентацію.

Основними прийомами фіксації є протоколювання; фотографування; відеозапис; кінозйомка та звукозапис; складання планів, схем та креслень.

Для вирішення існуючих проблем, які існують на практиці при застосуванні відповідної слідчої дії, відповідним державним органам необхідно свою діяльність спрямовувати на вдосконалення тактичних прийомів, методів та способів відтворення обстановки та обставин події.




Список використаних джерел
1.       Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР.

2.       Кримінальний кодекс України. – X.: Одиссей, 2001. – 240 с.

3.       Кримінально-процесуальний кодекс України. – Київ, 2001. – 416 с.

4.       Коментар до кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002.

5.       Скригонюк М.І. Криміналістика: Підручник. – К.: Атіка, 2004. – 495 с.

6.       Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. – М.: Норма, Т.3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – 2006. – 778 с.

7.       Шепітько В.Ю. Киміналістика: Навчальний посібник. – К.: ІНЮРЕ, 2004. – 349 с.

8.       Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 590 с.

9.       Кузьмічов В.С. Криміналістика: Навч. посіб. -К.: Юрінком Інтер, 2001. – 366 с.

10.  Винберг А.И. Криминалистика: Учебное пособие. – М.: Юридическая литература, 1973. – 451 с.

11.  Скригонюк М.І. Криміналістика: Підручник. – К.: Атіка, 2005.

12.  Шеремет А.П. Криміналістика: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 542 с.
Размещено на Allbest.ru

---