Курсовая Фінансово-комерційна діяльність підприємства ЗАТ Укркондитер
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
МІНІСТЕРСТВО освіти і НАУКИ УКРАЇНИ
Запорізька державна інженерна академія
КУРСОВА РОБОТА
по курсу:____________________________________________________
на тему:_____________________________________________________
(назва теми)
____________________________________________________________
№ варіанту ____
Виконав(ла): ст. _______________________
Курс ___, Факультет _______________________, група______________
Керівник: __________________________
__________________________
Запоріжжя – 2009
Зміст
Вступ
1. Інструменти регулювання виробничо-комерційної діяльності фірми
1.1 Підприємство як суб'єкт ринкових відносин, функціонально-правовий статус його діяльності
1.2 Здійснення виробничо-комерційної діяльності
1.3 Стратегічна діяльність підприємства та фактори, що її обумовлюють
2. Виробничо-комерційна діяльність підприємства ЗАТ «Укркондитер»
2.1 Основні показники, що характеризують галузь
2.2 Конкуренція в галузі
2.3 Аналіз споживачів
Висновки та пропозиції
Література
Вступ
Актуальність теми укладається в тім, що важливою умовою будь-якого підприємництва й будь-якого ринкового процесу є необхідність вибору, тобто ухвалення рішення на основі з'ясування своїх цілей і обмежень (можливостей). Починаючий підприємець перш ніж зайнятися виготовленням і реалізацією певного товару, повинен усвідомити, чи є в необхідній кількості ресурси для формування факторів виробництва, які будуть витрати виробництва цього товару, які ціни він повинен установити, як він забезпечить просування товару на ринок з обліком не тільки попиту на даний товар, але й конкурентів, який доход він одержить, чи буде зміст, доцільність у його діяльності.
Для вибору, для ухвалення рішення суб'єкт ринку повинен надійти раціонально. Раціональність - це доцільна діяльність, спрямована на досягнення цілей, що враховує існуючі обмеження й наявні можливості. Саме раціональність діяльності й з'єднує воєдино мети, обмеження й необхідність вибору. Тому раціональність коротко можна визначити як облік всіх умов підприємницької діяльності, ринкової угоди для досягнення мети. Раціональність розкриває поводження людей у різних економічних ринкових ситуаціях.
Існує повна й обмежена раціональність. Про повну раціональність можна говорити, коли люди повністю використають наявні в їхньому розпорядженні інформацію й можливості для досягнення мети щонайкраще.
Обмежена раціональність властива людям, що вибирають варіанти, які щонайкраще відповідають їхнім цілям, але мають у своєму розпорядженні обмежені можливості в одержанні й обробці інформації.
Економічний вибір і господарська діяльність здійснюються на ринку, тому що й організація виробництва, і реалізація товару, і досягнення мети пов'язані з ринком. Раніше було зазначено, що функції ринку укладаються в продажі товару або послуги, у розподілі й обміні благ. Виконання ринком властивих йому функцій є основою його існування, тобто функціонуванням ринку.
Функціонування ринку - це рішення проблеми, наскільки ефективно ринок справляється зі своїм завданням організації торгівлі й виконання своїх функцій. В основі функціонування ринку лежить торговельна вигода суб'єктів ринку - виробників і споживачів. Якщо ця вигода забезпечена, ринок функціонує ефективно, тобто приводить до потрібних результатів. Взагалі, коли розглядають ефективність, у першу чергу зіставляють витрати й результати, і чим більше розрив між витратами й отриманим результатом (прибутком), тим ефективніше працював суб'єкт ринку в оцінюваному періоді.
Ефективне функціонування ринку не спостерігається постійно. Існують причини, що викликають порушення ефективності ринкових процесів і ведучі до фіаско ринку. Фіаско ринку - це ринкова ситуація, при якій ринок не може координувати процеси на основі рівноваги пропозиції та попиту, взаємних інтересів виробників і споживачів. Фіаско ринку можуть викликати зовнішні ефекти, що впливають не на суб'єктів ринку - продавців і покупців, а на третіх осіб, не пов'язаних з ринком і його категоріями. Зовнішні ефекти опосередковано впливають на ефективність функціонування ринку.
1. Інструменти регулювання виробничо-комерційної діяльності фірми 1.1 Підприємство як суб'єкт ринкових відносин, функціонально-правовий статус його діяльності
У відповідності з Законом України "Про підприємства" підприємство є самостійним господарюючим уставним суб'єктом, яке володіє правами юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (доходу).
Для здійснення своєї діяльності підприємство має розпоряджатися певними матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами та засобами. Планомірне комбінування та використання цих факторів виробництва, організація виготовлення та реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) є основою для отримання доходу (прибутку), досягнення цілей підприємства та задоволення економічних інтересів його власників (рис. 1.1).
Характерними ознаками підприємства є:
Ø по-перше - проведення підприємницької діяльності, тобто самостійна, ініціативна, систематична діяльність на власний ризик з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх реалізація з метою одержання прибутку.
Ø по-друге - наявність статуту юридичної особи, ознаками якої є відокремлене майно, можливість від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному або третейському судах. Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство - також товарний знак. Підприємство не може мати в своєму складі інших юридичних осіб.
Рис. 1.1. Поняття підприємства
Виходячи з наведеного визначення не є підприємствами:
1. Організації, що не займаються підприємницькою діяльністю, до яких належать юридичні особи, які не ставлять за основну мету своєї діяльності отримання прибутку. Вони можуть створюватися в формі громадських або релігійних організацій, організацій орендарів та покупців, політичних партій, організацій, установ. Некомерційні підприємства можуть займатися підприємницькою діяльністю лише в обсягах, необхідних для досягнення їхньої статутної мети.
2. Відокремлені підрозділи підприємств. До них належать:
а) філії, структурно відокремлені частини юридичної особи, що знаходяться поза межами її розташування та виконують таку ж діяльність (виробничу, наукову), що й юридична особа в цілому. Філія має своє керівництво, яке підпорядковане керівному органу юридичної особи і діє на підставі доручення, що отримується від відповідного керівного органу юридичної особи;
б) представництва, структурно відокремлені частини юридичної особи, які діють за межами розташування юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується виключно представницькими функціями (укладання угод, здача-приймання продукції тощо).
3. Громадяни, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.
Діяльність підприємства здійснюється, як правило, на основі Статуту. Статут затверджується власником майна, а для державних підприємств - власником майна за участю трудового колективу. В Статуті підприємства визначається найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет та мета діяльності, органи управління підприємством, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу, порядок утворення майна, характер організації трудових відносин, членства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.
З метою реєстрації утворення та підтвердження своєї дієспроможності підприємство проходить державну реєстрацію за місцем його знаходження. Державний дозвіл на проведення окремих видів підприємницької діяльності видається у формі відповідного патенту або ліцензії.
Підприємство як організаційна одиниця, яка здійснює господарсько-фінансову діяльність, існує у всіх економічних системах та типах економічних відносин. Однак характер функціонування підприємства та його організаційно-правовий статус суттєво розрізняються.
Директивно-керована економіка являє собою жорстку економічну систему, в якій практично усі види діяльності регулюються державою. Характерними особливостями такого типу економічних відносин є: високий ступінь державного регулювання та втручання в економіку, тотальне державне планування та розподіл, стимулювання учасників господарського процесу не за реальні результати діяльності, а за виконання планових завдань, перевага державної власності.
В цих умовах підприємства тільки формально були самостійними. По суті, вони розглядалися як складові частини єдиного народно-господарчого комплексу. Держава визначала обсяги та структуру їх діяльності, напрямки збуту, суворо регламентувала ціни на продукцію, наділяла підприємство необхідними ресурсами та засобами, закріплювала за постачальниками та підрядниками, при необхідності -"вибачала" збитки від господарської діяльності. Звичайно, що керування підприємством зводилося до розв'язання єдиного завдання: виконання плану у встановлені терміни за будь-яку ціну. Результати такої організації господарювання добре відомі: тотальний дефіцит, марнотратство, безгосподарність, суб'єктивна оцінка результатів праці.
Ринкова економіка, переваги якої доведені світовим досвідом, характеризується вільним підприємництвом господарюючих суб'єктів. Основним принципом регулювання діяльності підприємств є ринкове саморегулювання з мінімально-необхідним (в залежності від ступеня зрілості та розвинутості ринкових відносин) ступенем державного регулювання. Переважним видом власності є приватна та колективна власність, а основною цільовою функцією діяльності - отримання прибутку.
В умовах ринкової економіки продавці намагаються найвигідніше продати товари, а покупці найдешевше їх купувати. їх інтереси зрівноважуються у вільній грі сил попиту та пропозиції через механізм цін на ринку. Вільне формування виробництва та споживання, їх урівняння на нерегульованих ринках сприяє як оптимальному забезпеченню товарами (продукцією), задовільненню потреб, так і росту добробуту підприємств та їх робітників при умові суспільного визнання результатів їхньої праці та об'єктивної оцінки результатів діяльності.
Принцип ринкової економіки для підприємства передбачає:
Ø свободу вибору напряму, виду своєї діяльності, місце та час ЇЇ здійснення. При цьому підприємство змушене брати до уваги обмеження, встановлені законодавством, а також враховувати права інших суб'єктів ринку;
Ø свободу вибору партнерів (контрагентів) та визначення характеру та змісту взаємовідносин з ними. Для підприємства це означає свободу укладення трудових угод, договорів підряду, купівлі, продажу, найму, оренди, займу та інше;
Ø свободу об'єднань з іншими учасниками економічного життя (іншими підприємствами, банками, страховими товариствами та інше) для реалізації своїх економічних інтересів;
Ø свободу конкуренції, що надає право кожному підприємству конкурувати з іншими суб'єктами ринку. Це означає, що кожне підприємство повинне мати вільний доступ до ринку, що воно не може бути бойкотоване і не може здійснювати свою економічну діяльність всупереч інтересам інших підприємств (наприклад, встановлювати нижчі ціни, створювати кращі умови оплати праці та інше). Водночас, принцип конкуренції передбачає і ліквідацію тих підприємств, діяльність яких не відповідає вимогам ринку;
Ø свободу мотивації своєї діяльності та ініціативи її здійснення. Для підприємства основною рушійною силою є прагнення до отримання доходу (прибутку) та накопичення майна, що спонукає його виробляти та продавати продукцію (роботи, послуги), яка б відповідала попиту, з якомога сприятливішим співвідношенням витрат та доходів (виручки).
Ініціатива в здійсненні діяльності, прийнятті управлінських рішень належить тільки підприємству, яке й несе всю повноту відповідальності за наслідки.
Принцип приватної автономії, що обумовлює економічний суверенітет виробника, не можна розглядати як його незалежність. Адже такими ж правами володіють інші учасники ринку, що призводить до виникнення поняття економічного суверенітету споживача. Він передбачає права та реальну можливість кожного покупця (юридичної або фізичної особи) в рамках коштів, що він має, визначати обсяг та асортимент необхідної йому продукції (робіт, послуг), обирати продавця, місце, час та інші умови покупки.
Таким чином, підприємство в умовах ринку є незалежною, автономною господарюючою одиницею, діяльність якої передбачає свободу власників підприємства в розподілі та використанні отриманого прибутку, розпорядженні власним майном та капіталом. Майнові права підприємства перебувають під охороною Закону.
1.2 Здійснення виробничо-комерційної діяльності
Підприємство в умовах ринкової економіки є основним господарюючим суб'єктом ринку та працює в його визначеній структурній частині - відповідному сегменті ринку.
Торговельне підприємство, функціонуючи на ринку споживчих товарів, водночас є активним учасником інших сегментів ринку. На ринку засобів виробництва воно купує необхідне обладнання, інвентар, інші матеріальні цінності; на ринку цінних паперів купує і продає акції, облігації, векселі. Ринок праці, з одного боку, забезпечує торговельне підприємство кваліфікованою робочою силою, з іншого - приймає надлишкову робочу силу і перерозподіляє її між галузями і підприємствами. Торговельне підприємство має потребу у великому обсязі кредитних ресурсів в межах специфіки своєї діяльності та в інших видах інвестицій.
Ефективність підприємницької діяльності торговельного підприємства певною мірою визначається станом та кон'юнктурою ринків, на яких працює або з якими взаємодіє підприємство. Це обумовлює необхідність розгляду основних узагальнюючих характеристик ринку (сфери діяльності) підприємства з точки зору їх впливу на господарську діяльність підприємства.
Ринок як структурну частину економіки можна класифікувати за такими ознаками (рис. 1.2):
1. За спеціалізацією ринку виділяють:
- ринок сировини та матеріалів;
- ринок засобів виробництва;
- споживчий ринок;
- ринок робочої сили (праці);
- ринок технологій;
- ринок фінансовий (ринок капіталів, цінних паперів, валютний, страховий та інше).
Спеціалізація ринку, на якому функціонує підприємство, визначає предмет його діяльності (виробництво продукції, робіт, послуг), випуск цінних паперів, видача кредитів, розробка технологій та інше).
2. За територіальною ознакою виділяють внутрішній та зовнішній ринки.
Внутрішній ринок в свою чергу поділяється за регіональною ознакою на місцевий та загально-державний, міський та сільський.
Ця ознака характеристики ринку визначає територіальну сферу діяльності підприємства за збутом продукції, матеріально-технічним забезпеченням виробництва, отриманням капіталів, трудових ресурсів та інше.
3. За механізмом функціонування ринку розрізняють:
- планово-керований ринок;
- регульований ринок (ринок, що перебуває під впливом держави);
- вільний ринок (функціонування якого відбувається відповідно із законами ринкової саморегуляції).
Ця ознака характеристики ринку діяльності підприємства дозволяє оцінити ступінь державного регулювання даного виду підприємницької діяльності.
4. За ступенем монополізації виділяють монопольний, олігополь-ний та конкурентний ринок.
Ця характеристика ринку діяльності підприємства дає інформацію про розвиток конкуренції, гостроту конкурентної боротьби між учасниками ринку, в якій бере участь або вимушено братиме участь підприємство.
5. За ступенем насиченості ринку його характеризують як:
- ринок продавця, якщо пропозиція на цьому сегменті ринку менша за попит, тобто має місце дефіцит продукції (робіт, послуг);
- ринок покупця, якщо пропозиція більша або дорівнює попиту.
Ця характеристика ринку відіграє важливу роль в розробці збутової політики підприємства, стратегії ціноутворення на продукцію (роботи, послуги), що виробляє підприємство.
6. За ступенем відкритості ринку розрізняють:
- загальнодоступний ринок, для якого характерні широкі інтеграційні зв'язки з іншими регіональними ринками;
- замкнутий (антарктичний) ринок, тобто ринок, обмежений територіальними рамками, визначеними шляхом введення заборони на ввіз, вивіз та іншими адміністративними заходами.
Рис. 1.2 Характеристика ринку діяльності підприємств
Ця характеристика ринку, з одного боку, визначає можливості виникнення підприємств-конкурентів та обумовлює необхідність підтримування певного рівня конкурентоспроможності підприємства, з іншого боку, визначає можливості збуту продукції, отримання матеріальних ресурсів та інше. Як правило, введення обмежень на доступ до визначеного регіонального ринку підприємств, розташованих поза ним, негативно впливає на економіку регіону в цілому та погіршує підприємницький клімат для діяльності окремих підприємств.
7. За інтенсивністю ринкових процесів розрізняють освоєний ринок, ринок, що розвивається, потенційний та безперспективний.
Ця характеристика ринку демонструє можливості підприємства щодо нарощування обсягів своєї діяльності, визначає вимоги щодо зміни спеціалізації підприємства, номенклатури продукції, що випускається (робіт, послуг).
Оскільки кожний ринок є широкою та розгалуженою системою ринків, що розрізняються товарною (продуктовою) спеціалізацією, підприємство має визначити свою "ринкову нішу", тобто конкретний сегмент ринку, для якого воно працює або з яким взаємодіє.
В ході своєї діяльності підприємство взаємодіє не тільки з визначеними ринками, що забезпечують його діяльність та споживають його продукцію (ринок збуту), але й знаходяться під впливом держави та підприємств-конкурентів. Всі вони в сукупності утворюють зовнішнє середовище функціонування підприємства (рис. 1.3).
1.3 Стратегічна діяльність підприємства та фактори, що її обумовлюють
Діяльність підприємства на ринку спрямована на досягнення визначених стратегічних цілей та тактичних завдань, що дозволяють забезпечити високоефективну господарсько-фінансову діяльність, його виживання та конкурентоспроможність. Під цілями розуміють якісні та кількісні характеристики функціонування підприємства, на досягнення яких воно орієнтує свою діяльність.
Рис. 1.3 Основні елементи зовнішнього середовища торговельного підприємства
Стратегічні цілі мають ряд функціональних особливостей, які роблять їх визначаючими змінними підприємства як системи. По-перше, цілі - це суб'єктивне відображення об'єктивної суті підприємства, його функцій в суспільній системі. Вони визначають його зв'язок із зовнішнім середовищем і як такі характеризують природу підприємства, склад його компонентів і характер відносин між ними. По-друге, цілі - це мотиви і стимули для кожної групи елементів, які складають підприємство як систему. Організаційні, економічні, технічні та інші цілі не абстрактні, вони також відображають окремі інтереси, які співпадають з інтересами одних груп і конфліктують з інтересами інших. По-третє, цілі - це основа побудови критеріїв оцінки діяльності підприємства, виникнення проблеми і прийняття рішень, а також формування організаційних структур та процесів.
В економічній літературі розглядається два основних підходи щодо формування стратегічних цілей:
- по-перше, моністичний (одноцільовий) підхід, який характеризується визначенням однієї основної цілі підприємства;
- по-друге, плюралістичний (багатоцільовий) підхід, який передбачає визначення кількох цілей підприємства, наявність системи цілей діяльності підприємства на ринку.
Системний підхід до визначення стратегічних цілей діяльності є більш доцільним. Він дозволяє орієнтувати підприємство, його менеджмент та удосконалення різноманітних сторін та характеристик діяльності підприємства, розробляти та проводити в життя декілька стратегій його розвитку, підвищує гнучкість та адаптованість розроблених стратегій.
Плюралістичний (багатоцільовий) підхід до формування стратегічних цілей підприємства не знімає актуальності питання про головну мету функціонування підприємства, яке вже протягом багатьох десятиріч притягує до себе увагу багатьох економістів-дослідників.
Так, класична теорія фірми в якості глобальної стратегічної мети діяльності підприємства визначає максимізацію його прибутку. Згідно з цією теорією підприємство повинне орієнтувати свою діяльність на досягнення даної мети як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді, залежно від горизонту розробки стратегії розвитку. Дійсно, прибутковість діяльності підприємства є головною умовою забезпечення розширеного відтворення. Однак, не слід забувати, що досягнення максимальної маси прибутку здійснюється за певний період часу, що в довгостроковому періоді відбивається на ефективності діяльності підприємства за рахунок зміни умов господарювання. З іншого боку, максимізація прибутку в короткостроковому періоді може призвести до концентрації уваги на підвищенні обсягів продажу за рахунок погіршення структури капіталу, що, в свою чергу, може призвести до фінансових ускладнень, навіть краху, при погіршенні кон'юнктури фінансового ринку.
Антиподом класичної теорії фірми є біхевіористська теорія поведінки підприємства. Біхевіоризм відхиляє передумови маржиналістського підходу до твердження, ніби економічні дії спрямовуються на досягнення найбільшого результату при наявних ресурсах і що господарська діяльність підлягає принципу отримання максимального прибутку. Замість цього біхевіоризм відмовляється від формування цілей діяльності та спирається тільки на спостереження практичної діяльності підприємства та формування на цій основі подальших завдань та планів його діяльності.
Такий підхід дозволяє визначити лише проміжні тактичні цілі, які підприємство прагне досягти на певному етапі свого розвитку, в певній господарській та ринковій ситуації. Біхевіористська теорія поведінки підприємства не дозволяє оцінити ефективність прийняття того чи іншого рішення, замінює економічний принцип стимулювання розвитку підприємства принципом управління доцільності. ,-— В чистому виді максимізація прибутку як ціль підприємства рідко окреслюється в стратегічних планах. Вона задається опосередковано через цілі, які нею визначаються, і завдання, які необхідно вирішити. В цьому випадку найчастіше основною метою діяльності є отримання прибутку, який підприємство вважає достатнім для задоволення економічних інтересів усіх учасників економічних відносин (цільового прибутку).
Винесення на перший план інших цільових функцій в процесі обгрунтування та реалізації стратегії, в кінцевому підсумку, спрямоване на підвищення прибутку. Так, якщо метою діяльності підприємства обирається "збільшення долі ринку", то досягнення цієї мети передбачає вирішення наступних питань: розширення асортименту товарів, що реалізуються, підвищення якісних характеристик товарів, розширення переліку торговельних послуг, залучення більшої кількості споживачів за рахунок відносно низьких цін тощо. Реалізація цих завдань дозволяє підвищити обсяг реалізації товарів, за рахунок чого збільшується маса прибутку (за умови, що темп росту доходу більший за темп росту витрат обігу).
Орієнтація на зниження ризикованості діяльності та отримання сталого прибутку, як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді, забезпечення стабільних темпів його зростання обумовлюють визначення в якості головної мети діяльності підприємства зростання ринкової вартості підприємства та добробут його акціонерів.
Множинність цілей підприємства викликає необхідність їх класифікації, яка може бути проведена за наступними ознаками (рис. 1.4).
1. Залежно від змісту та направленості цілей розрізняють: економічні цілі - зниження витрат, підвищення рентабельності, нарощування капіталу, досягнення цільового прибутку, вихід на нові ринки або розширення ринків збуту, підвищення ринкової вартості підприємства та інше; соціальні - створення нових робочих місць, матеріальна підтримка малозабезпечених верств населення, соціальна допомога робітникам та інше; власні - досягнення економічної влади, іміджу, збереження сімейних традицій та інше.
2. В системі стратегічних цілей залежно від функціональної сфери реалізації можуть бути виділені:
2.1. Маркетингові - пошук нових ринкових ніш; підвищення долі торгової діяльності в межах свого сегменту ринку; проникнення в інші сегменти споживчого ринку; проникнення на інші регіональні ринки.
2.2. Фінансово-економічні - зниження рівня витрат обігу; підвищення суми прибутку від торговельної діяльності; підвищення рівня рентабельності власного капіталу; зниження долі залучених коштів в структурі капіталу; зростання власних фінансових ресурсів.
