За 1 статтею Закону України “Про господарські товариства ” до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Акціонерне товариство – це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість часток рівної номінальної вартості, виражених в акціях, і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями усім своїм майном; акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах вартості належним їм акцій.
Органи управління і контролю акціонерних товариств: вищий орган - загальні збори акціонерів, які вирішують питання стратегічного характеру; виконавчий орган – правління, дирекція чи директор, забезпечує виконання рішень загальних зборів та здійснює керівництво поточною діяльністю товариства; також акціонерні товариства можуть створювати спостережну раду, проміжний орган між загальними зборами і виконавчим органом і ревізійна комісія (ревізор) як суто контрольний орган.
Статутний фонд акціонерного товариства розподіляється на визначене число рівних між собою часток - акцій рівної номінальної вартості. Рівність часток, що становлять одну акцію, є обов’язковим. Загальна ж доля акцій, яка є власністю акціонера може бути різною.
Акціонерні товариства бувають двох видів: відкрите акціонерне товариство і закрите акціонерне товариство[ст.81 ГК України, ст.25 Закону “Про господарські товариства”].
До відкритого акціонерного товариства належать акціонерні товариства, акції яких можуть розповсюджуватися шляхом вільної, відкритої підписки та доступної всім бажаючим купівлі - продажу на біржі. В товариствах цього виду засновники повинні мати лише визначену частину акцій, а більша їх частина розміщується серед потенційного необмеженого кола інвесторів, акціонер має право на свій розсуд зробити перевідступку належних йому акцій будь-яким третім особам; в товариствах цього виду вільно відбувається зміна акцій між ними, це товариство з не фіксованим складом учасників.
Однією з вагомих переваг акціонерного товариства відкритого типу є те, що долі учасників, які представлені в акціях, можуть вільно переходити від одного власника до другого. Акції можуть передаватися третім особам, продаватися, даруватися, закладатися під заставу.
Закриті акціонерні товариства – це товариства акції яких розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Звичайно цей розподіл акцій і утворення товариства відбувається одночасно. Закрите акціонерне товариство має фіксований склад учасників - акціонерів. Акції розподіляються серед заздалегідь визначеного числа інвесторів.
Акціонери можуть перевідступати належні їм акції тільки зі згоди інших акціонерів. В закритому акціонерному товаристві існує жорстка система колективного контролю з боку засновників над персональним складом акціонерів , а також до числа належних їм акцій. Якщо хто-небудь із засновників захоче вийти із товариства, то переважне право на придбання акцій належать іншим акціонерам і вже потім, якщо ніхто не захоче скористатись своїм правом на їх придбання, вони можуть бути продані третім особам.
Акціонерне товариство властивості зворотності не має. При виході з акціонерного товариства у володаря акцій є один вихід - перевідпустка акцій іншим учасникам. Статути закритих товариств складніші за статути відкритих. При їх складанні велику увагу приділяють підготовці спеціального розділу – Порядок перевідпустки акцій.
Створення акціонерного товариства відрізняється певною складністю і включає ряд етапів: укладення між засновниками договору про спільну діяльність; реєстрація повідомлення про випуск акцій; проведення установчих зборів; реєстрація товариства. Ініціатива щодо створення товариства виходить від засновників – юридичних осіб та громадян. В якості одного з таких засновників при акціонуванні державних підприємств може виступати Фонд державного майна України або за його дорученням державні холдінги.
Товариства з обмеженою відповідальністю – товариство, що має статутний фонд, розділений на частки розмір яких визначається установчими документами. Учасники таких товариств несуть відповідальність в межах їх вкладів в майно товариства.
Установчі документи, крім загальних, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.
Господарське об’єднання з обмеженою відповідальністю є статутним товариством, засновницькими документами якого є установчий договір і статут. В доктрині заснування таких товариств права їх учасників на корпоративних звичаях, корпоративній діловій практиці, корпоративних прецедентах. Зокрема, до корпоративних нормативних актів відносяться установчі документи. За їх допомогою можуть бути розширені або обмежені права всіх або окремих учасників товариства. Крім того в цих документах визначають:
·  Вид товариства, найменування, предмет і цілі його діяльності, склад засновників і учасників;
·  Розмір і порядок створення статутного фонду;
·  Порядок розподілу між учасниками прибутку та збитків;
·  Склад і компетенція органів управління товариства і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одноголосна згода;
·  Порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства;
·  Розмір часток кожного із учасників і розмір, склад і порядок внесення ними внесків;
·  Порядок вибуття із членів товариства.
Особливістю товариства з обмеженою відповідальністю є наявність статутного капіталу, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 625 мінімальних заробітних плат.
Статутний капітал виконує ряд найважливіших функції. До однієї з них відноситься функція матеріального забезпечення підприємницької діяльності товариства. Важливою функцією статутного капіталу є те, що він є гарантією захисту інтересів кредиторів за рахунок встановлення мінімального розміру статутного фонду, що в значній мірі перешкоджає зниженню вартості майна товариства нижче гарантованої мінімальної величини статутного капіталу.
Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Кількість голосів учасників визначається пропорційно розміру їх часток у статутному фонді. Збори учасників товариства обирають голову товариства. До компетенції зборів належить: визначення основних напрямків діяльності товариства, внесення змін до статуту підприємства, створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, визначення умов оплати праці посадових осіб товариства, його дочірніх підприємств.
Правове регулювання фінансових питань товариства з обмеженою відповідальністю переноситься на рівень корпоративних норм. У цьому товаристві створюється виконавчий орган – колегіальний (дирекція)або одноосібний (директор). Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не учасниками товариства. Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників, організовує виконання їх рішень і не вправі приймати рішення і не вправі приймати рішення, обов’язкові для учасників товариства.
Товариство з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.
За своїм правовим положенням це товариство дуже схоже з товариством з обмеженою відповідальністю. Воно також має статутний капітал, який розподілений на частини визначених установчими документами розмірів. Подібна в цих товариствах і структура управління. При заснуванні товариства з додатковою відповідальністю, підготовці установчих документів слід дотримуватись того ж порядку, який встановлений для утворення товариства з обмеженою відповідальністю.
Повним господарським товариством визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Повною є тільки відповідальність учасників у зовнішніх зносинах з кредиторами.
Товариство цього виду об’єднує висока зацікавленість у спільній діяльності, довірчий характер відносин між учасниками. Звідси випливає необхідність жорстокого контролю за веденням справ і зміною складу учасників. Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників.
Особливе значення в повному товаристві надається чіткому вирішенню відносин майнового характеру. Так, установчий договір про повне товариство, крім загальних для господарських товариств умов, повинен визначити розмір частки кожного з учасників. З передачею частки третій особі здійснюється одночасний перехід усієї сукупності прав та обов’язків, що належали учаснику, який вибув з товариства або віддав частину своєї частки.
При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників. При цьому правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника перед товариством, що виникли за час його діяльності, також за борги товариства перед третіми особами.
У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому виплачують вартість частки, що визначається на день реорганізації (смерті) учасника. В цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, вказаний в установчому договорі.
Звернення стягнень в інтересах сторонніх осіб за власними зобов’язаннями учасника на його частку майна у повному товаристві не допускається. Хоча кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення частки майна учасника - боржника на погашення боргу. Решта учасників з метою збереження товариства можуть виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника.
Принциповим елементом, який накладає на діяльність повного товариства своєрідний правовий режим, є посилення відповідальності учасників за зобов’язання товариства. Вона характеризує такими ознаками:
·        За масштабом – необмежена;
·        За характером відповідальності – солідарна;
Повні господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов’язання, виступити в суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені.
Командитне товариство-товариство, яке включає поряд з одним або декількома учасниками, які несуть повну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства.[9.ст.141]
Принциповою відмінністю командитного товариства від інших видів товариств є те, що в командитному товаристві приймають участь дві категорії засновників, а саме: особи, що повністю відповідають за зобов’язаннями товариства у формі солідарної відповідальності і особи відповідальність яких обмежується розмірами їх внесків у майно товариства.
Посилена відповідальність таких товариств ґрунтується на довірі між учасниками, а також є гарантією довіри до товариства з боку його партнерів, оскільки ризик виконання зобов’язань гарантується не тільки майном товариства, а й майном його учасників.
Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно.
Довірителі свого капіталу – вкладники-командитники – відповідають за зобов’язаннями товариства в розмірі свого вкладу.
Присутність обмеженої відповідальності, коли власник капіталу віддає перевагу участі у справі без посереднього її ведення, певної віддаленості від клопотів і відповідальності організаторів, сприяє залученню до майна командитного товариства достатньо великого капіталу. Однак командитне товариство все ж об’єднує невелику кількість осіб і часто воно виникає з командитного товариства.
Виникає командитне товариство на підставі укладання засновницького договору, який підписується всіма повними учасниками. У цьому договорі, окрім умов, що є загальними для господарських товариств, відображається розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форма їх участі у справах товариства. В установчому договорі стосовно вкладників-командитників вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.
Вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу у товариство, перед третіми особами в тому ж порядку, як і інші вкладники-командитники.
Обов’язки вкладників зводяться до основних двох:
·        Вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими установчим договором.
·        Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю щодо управління справами товариства.
Командитне товариство в процесі своєї діяльності може бути реорганізоване чи ліквідоване. При цьому діяльність товариства, окрім умов, загальних для всіх видів товариств, припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю.
При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство, як і у випадку ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору і державного реєстру.

2. ВПЛИВ ВИТРАТ, ПОВ’ЯЗАНИХ ЗІ ЗБУТОМ ПРОДУКЦІЇ, НА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ.

Фінансово-економічні показники діяльності підприємства “Еліта”

№ з/п	Показники	Кількість
1.	Основні матеріали на 1 вибір “А” з ПДВ ,грн.	246
2.	Допоміжні матеріали на 1 виріб“А” з ПДВ.грн.	36
3.	Зворотні відходи на 1 виріб, % від вартості основних матеріалів	4
4.	Річний випуск виробів “А”, шт.	30006
5.	Основна зарплата робітників за один виріб “А”, грн.	51
6.	Додаткова заробітна плата, % від основної зарплати	10
7.	Кількість устаткування, шт.	36
8.	Вартість одиниці устаткування з ПДВ, грн.	19200
9.	Загальновиробничі розподілені витрати, % до основної зарплати	110
10.	Адміністративні витрати, % до основної зарплати	80
11.	Рентабельність одиниці продукції,%	18
12.	Середньоспискова чисельність працівників, чол	256
13.	Оборотний капітал,грн..	2550006
14.	Середньорічна вартість основного капіталу, грн	18000000
15.	Втрати від знецінення запасів, грн	7994
16.	Одержані дивіденди від ЦП, грн.	114994
17.	Дохід від інвестицій в інші підприємства, грн..	13394
18.	Інші операційні доходи, грн..	36006
19.	Плата за користування довгостроковим кредитом, грн.	18206
20.	Доходи від оренди майна, грн.	116006
21.	Витрати на збут на один виріб“А” , грн..	24
22.	Податок на прибуток, ПДВ, нарахування на зарплату	25%, 20%, 36.96%

Використовуючи дані таблиці необхідно визначити:
1. Гуртову і відпускну ціну одного виробу.
2. Вартість товарної продукції.
3. Фондовіддачу, фондомісткість і фондоозброєність основних фондів.

та встановив, що господарське товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа (п. 2 ч. 1 ст. 141, п. 4 ч. 2 ст. 153 ЦК України). Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦК України). Дану новелу досить позитивно сприйняли як українські підприємці, так і іноземні інвестори, котрі при інвестуванні в Україну були змушені підшукувати іншого формального засновника для створення в Україні підприємства, й відповідно, враховувати інтереси цього другого засновника (акціонера) під час прийняття стратегічних рішень.
Суттєвим внеском нового законодавства є те, що господарські товариства дозволено створювати на основі статуту без обов’язкового підписання установчого договору. Таким чином законодавець вирішив тривалий спір щодо призначення та статусу установчого договору: чи є цей договір установчим документом, або лише внутрішнім документом засновників, яким урегульовано їх взаємні права та обов’язки стосовно товариства.
Змінений також порядок формування статутного фонду – на момент реєстрації товариства учасники повинні зробити внески у розмірі не менш ніж 50% загальної суми їх внесків. За нормами Закону України «Про господарські товариства» учасники мали внести на момент реєстрації не менш ніж 30% їх внесків.
Останні зміни суттєво вплинули також і на питання компетенції органів управління господарських товариств, а також на порядок прийняття рішень даними органами. Так, згідно із абзацом 1 п. 2 ст. 98 ЦК України рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Таким чином, законодавець надав можливість зацікавленим особам самостійно встановлювати кворум товариства та визначати питання, стосовно яких рішення має прийматися певною кількістю голосів.
Змінений перелік питань, щодо яких рішення має прийматися кваліфікованою більшістю голосів: абзац 2 п. 2 ст. 98 ЦК України встановлює, що рішення про внесення змін до статуту, відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна товариства, про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у ¾ голосів, якщо інше не встановлено законом. Новою нормою є те, що учасник товариства не має права голосу при вирішенні загальними зборами питання вчинення з ним правочинну та щодо спору між ним і товариством.
На особливу увагу заслуговують положення ст. 144 ЦК України, які стосуються питання формування статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю. Так, до набуття чинності ЦК України питання збереження розміру статутного фонду господарського товариства взагалі не було врегульовано законодавством України, що фактично не давало можливості кредиторам товариства реалізувати свої вимоги до товариства.
Так, законодавство України містило та містить норми щодо порядку формування статутного фонду при первинному розміщенні, які зобов’язують учасників здійснити формування статутного фонду протягом року з моменту створення товариства. Однак норми законодавства України не містили зобов’язань товариства щодо збереження розміру статутного фонду, а також не встановлювали строк, протягом якого має здійснюватися формування статутного фонду товариства у випадку прийняття рішення про його збільшення.
Стаття 144 ЦК України вирішила це питання. Так, згідно п. 3 ст. 144 ЦК України у випадку, якщо учасник протягом першого року діяльності товариства не сплатить повністю суму своїх вкладів, товариство має оголосити про зменшення статутного капіталу або прийняти рішення про ліквідацію товариства. Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов’язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації. Аналогічні положення встановлені і щодо акціонерних товариств (п. 3 ст. 155 ЦК України). Таким чином, законодавець вжив відповідних заходів щодо забезпечення вимог кредиторів.
Слід звернути увагу читача також на новий підхід до контролюючого органу товариства з обмеженою відповідальністю. Стаття 146 ЦК України передбачає створення органу, що здійснює постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу. При цьому, виходячи із змісту статті, створення такого органу не є обов’язковим. Таким чином, законодавець надав можливість учасникам товариства вільно обирати засіб контролю за діяльністю товариства та його виконавчого органу. Так, якщо Закон про господарські товариства в існуючій редакції передбачає обов’язкове створення контрольно-ревізійної комісії, яка на практиці дуже рідко створювалась, ЦК надав можливість учасникам товариства самостійно обирати засіб контролю за діяльністю товариства, – або шляхом залучення сторонніх експертів (аудиторських компаній) або шляхом створення постійного органу товариства, який виконував би відповідні контрольні функції.[10. c.12]
Суттєві зміни торкнулись також й питання відчуження учасником ТОВ належної йому частки у статутному фонді товариства. Так, на відміну від норм Закону України «Про господарські товариства», новий ЦК встановив чіткий строк (1 місяць), впродовж якого учасники товариства мають право реалізувати своє право на приоритетне придбання частки, що відчужується учасником товариства. При цьому законодавець надає можливість змінити цей строк за домовленістю сторін.
Відповідних змін зазнали положення законодавства України щодо виходу учасника із товариства – п. 1 ст. 148 ЦК встановив, що учасник має право вийти з товариства за умови повідомлення товариства про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
Акціонерні товариства. Суттєвих змін зазнало також і законодавство України про акціонерні товариства. Так, остаточно вирішено спір щодо статусу закритих акціонерних товариств та порядку обігу їх акцій. Як відомо, на сьогодні існувала досить суперечлива судова практика з питання статусу акцій закритого акціонерного товариства. Як приклад тут можна навести відомий спір на пивному ринку України.
Пункт 3 ст. 81 ГК України прямо визначив, що акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або з-поміж заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами.
Суттєво змінений порядок управління та компетенція органів акціонерного товариства. Насамперед, це стосується питання розподілення повноважень між органами акціонерного товариства. Так, як відомо, чинна редакція Закону України «Про господарські товариства» надає досить великі можливості акціонерам товариства вільно встановлювати компетенцію органів управління, зокрема спостережної ради, за винятком питань, віднесених до виключної компетенції зборів акціонерів. Пункт 2 ст. 159 ЦК України значно розширив коло питань, що належать до виняткової компетенції загальних зборів акціонерів, встановивши, зокрема, що до цього кола питань належить питання утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства.
Раніше дане питання не належало до кола виняткових питань загальних зборів, що дозволяло передавати його до повноважень спостережної ради. Таким чином, у випадку виникнення необхідності швидкої зміни виконавчого органу, слід чекати чергових або поза чергових зборів акціонерів, що не завжди відповідає інтересам акціонерів. Пункт 2 ст. 160 ЦК України також надав право законодавцеві встановлювати виняткову компетенцію спостережної ради. Сподіваємося, що після прийняття спеціальних законів або адаптації чинних до нових кодексів, ситуація буде виправлена.
3.2 Інновації у розвитку господарських товариств
Світова практика свідчить про існування багатьох видів господарських товариств ,які знайшли місце і в Україні. Найбільшого поширення набули акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. Менш поширеними в Україні є товариства з додатковою відповідальністю, виникнення яких передусім викликане формуванням довірчих товариств, мало в Україні товариств з повною відповідальністю та командних .
З розвитком ринкових відносин в Україні господарські товариства почали розділяти на дві групи: корпоративного і некорпоративного типу.
Для вивчення корпоративного управління слід чітко зрозуміти суть господарських товариств корпоративних типу ,визначити їх специфічні риси і відмінності .Оскільки систему управління в основному залежить від організаційно-економічних форм господарських товариств ,то їх безпосередньо організаційні структури і є основою для побудови тих чи інших управлінських відносин і прямо впливають на них. У першій темі ми визначили, що корпоративні риси мають акціонерні товариства та товариства з додатковою відповідальністю, в яких управління відокремлене від власності.[6.ст.49]
Оскільки акціонерні товариства в усьому світі мають найбільше поширення, то їм як об’єкту управління.
Однією з форм об’єднання капіталів та господарювання є створення і функціонування підприємств у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ).
В Україні та за кордоном такі товариства набули великого поширення. Окрім того , в регуляторних системах багатьох країн існує організаційно-правова норма компанія з обмеженою відповідальністю, яка має риси, спільні з українським закритим акціонерним товариством та товариством та товариством з обмеженою відповідальністю.
Некорпоративні товариства, це товариства які не можна вважати корпоративними або корпоративними воно є лише за окремими ознаками. Найяскравішим прикладом товариств некорпоративного типу є товариства з додатковою відповідальністю.
До таких форм товариств спостерігається неоднозначність підходів в аспекті визнання їх корпораціями або не корпораціями. Така риса корпоративного управління, як відокремленість функцій управління, як відокремленість функцій управління від власності, тут простежується, існує поділ майна на частки. Проте порівняно з акціонерним товариством і товариством з обмеженою відповідальністю вони є специфічними і мають відмінні риси.
Уряд України у 2009 році планує збільшити кількість господарських товариств в Україні, а також збільшити їхню ефективність виробництва.
Перед господарськими товариствами України у 2009 році стоять такі завдання: підвищення технологічного рівня виробництва (розвиток нових форм взаємодії підприємств – зі створенням численних інноваційних та екоінноваційних кластерів; розвиток експортного потенціалу кластерів; розвиток експортного потенціалу та імпортозаміщення, запровадження європейських принципів державного ринкового нагляду за додержанням вимог щодо безпеки продукції та послуг); прискорений розвиток машинобудування з метою техніко-технологічного оновлення підприємств галузей економіки, випереджаючий розвиток легкої і харчової промисловостей, переробки металургійної, сільськогосподарської, хімічної та іншої продукції з високою часткою доданої вартості; удосконалення нормативно-правової бази з питань акціонування підприємств; удосконалення механізму контролю за ефективністю використання підприємствами матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, зменшення обсягів непродуктивних витрат і втрат ресурсів під час виробництва послуг, забезпечення цільового використання амортизаційних відрахувань, що входять до складу собівартості послуг; забезпечення фінансової підтримки створення системи державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій; сприяння збільшенню ємності внутрішнього ринку продовольства та підвищенню ефективності виробництва продукції сільського господарства, зокрема створення та модернізація великотоварних ферм; створення виробничих потужностей по виробництву біопалива. Інноваційний розвиток економіки та подолання технічного відставання. застосування механізмів державної підтримки інноваційної та інвестиційної діяльності, в тому числі шляхом пільгового кредитування за рахунок коштів державного бюджету та компенсації відсотків за кредитами комерційних банків.
3.3 Зарубіжний досвід розвитку господарських товариств і його застосування в Україні
Виникнення господарських товариств у сучасному вигляді закордоном припадає на кінець на кінець 16-17століття ,коли у Голландії була заснована Нідерланська об’єднана Ост-Індська компанія для індійської торгівлі з основним капіталом 6.5 млн. Флоринів. На існування акціонерних товариств вказує те, що у Франції в 17столітті зустрічаються акції на пред’явника . Протягом 16-17 століття у Франції, Англії, Німеччині, Данії, Португалії , Швеції виникають господарські товариства у формі акціонерних компаній.
Щодо України , то формування акціонерного капіталу відбулося у рамках Російської імперії ,де його розвиток був започаткований заснуванням у 1757р. “Російської у Константинополі торговельної компанії”. До речі , розвиток господарських товариств відбувався досить повільно ,оскільки більш ніж через сто років після заснування першого акціонерного товариства відбувався досить повільно , оскільки більш ніж через сто років після заснування першого акціонерного товариства, у 1860році, їх налічувалось лише 100 з капіталом близько 350 млн. Рублів.[8.ст.157]
В наш час товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства виступають двома найбільш вагомими організаційно-правовими формами підприємництва як у нас ,так і за кордоном . Акціонерні товариства –це переважно форма організації великого капіталу , а товариства з обмеженою відповідальністю характерні для малого та середнього бізнесу.
Наприкінці 80-х років у ФРН нараховувалось близько 400 тисяч товариств з обмеженою відповідальністю, але приблизно 80% з них володіли капіталом менше 100 тисяч марок і тільки 4% мали капітал понад 1млн марок. Середній розмір капіталу акціонерного товариства в цей період перевищував 50 млн. Марок.
У Франції кількість товариств з обмеженою відповідальністю на той час була теж майже 400 тисяч.
Важливу роль і місце цих двох видів товариств в економічному житті викликали особливу увагу до них законодавців , що знайшло відображення в особливій повноті та деталізації правових аспектів їхньої діяльності.
В Європі досить чітко проводиться межа між акціонерним товариством і товариством з обмеженою відповідальністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю - це не тільки об’єднання капіталу ,але також і об’єднання невеликої кількості осіб , які добре знають один одного і несуть солідарну відповідальність за результати підприємницької діяльності.
Акціонерні товариства – це товариства , де акумулюються кошти великої кількості як фізичних так і юридичних осіб.
Участь у акціонерному товаристві такої кількості осіб вимагає більш деталізованої його правової регламентації , на відміну від товариств з обмеженою відповідальністю.
В Європейських країнах нагромаджено достатній досвід у розвитку акціонерної справи , в організації і діяльності товариств з обмеженою відповідальністю, який можна було б використати в Україні. Такі країни можна умовно розподілити на дві групи.
До першої групи належать Франція і Німеччина, де відповідне законодавство склалось давно , воно деталізоване і досить стабільне .
Друга група – це Чехія ,Угорщина ,Болгарія, які ще недавно входили в соціалістичну систему , а тепер досить успішно переходять до ринкової економіки і мають певні успіхи в розвитку і становленні підприємницького права .
Перша група країн може зацікавити нас стабільним деталізованим законодавством ,яке висвітлює і характеризує організаційно-правові форми підприємництва. Досвід цих країн – це також результат і немалої кількості помилок , особливо на початку практики акціонування .
Законодавство другої групи країн може бути корисним тим , що воно відображає не стільки те, що є, скільки те, що повинно розвиватись або знаходиться на стадії становлення .
Акціонерне право і право товариств з обмеженою відповідальністю у названих країнах виступає у різних законодавчих формах:
·        розділи в торгових кодексах;
·        розділи в зведеному законі про торгівельні компанії;
·        у вигляді окремого закону про акціонерні товариства і закону про товариства з обмеженою відповідальністю.
Історично склалось так ,що в торговельних кодексах Франції та Німеччини відповідних розділів немає. Акціонерне право вже давно виділилось з них, а регламентування товариств з обмеженою відповідальністю закріплено законодавчо пізніше інших видів торговельних компаній і в свій час в кодекси не ввійшло.