Курсовая Психотерапия при сахарном диабете
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
ПЛАН
1. Вступ
2. Психотерапія при цукровому діабеті
3. Психічні симптоми при цукровому діабеті
4. Фізіотерапія й цукровий діабет
5. Клінічні показники
6. Соматичні ускладнення цукрового діабету
7. Психофізіологічна адаптація до цукрового діабету
8. Типи й стратегії щиросердечної адаптації
9. Висновок
10. Використана література.
1. Вступ
Дані кінцевих вивчень свідчать, що в людей, хворих цукровим діабетом, частенько трапляється ряд психічних проблем і психологічних порушень. Такі ушкодження не лише викликати мучення, але також впливають на лікування й підсумок самого цукрового діабету. У цій роботі розглядається психосоциальное значення цукрового діабету і його лікування, викладається ряд психічних проблем і щиросердечних порушень, які звичайно виникають у людей, хворих цим нездужанням, описується також роль психіатра в розпізнаванні й лікуванні його клінічних виражень.
Будь-яке, уперше виникле захворювання викликає неоднакове відношення до нього різних людей. Для абсолютної більшості реакцій на захворювання негативна. Лише деякі бравірують цим або ставляться до нього спокійно. Кожний хворий із хронічним захворюванням, а цукровий діабет ставиться до нього, проходить через почуття заперечення захворювання, провини перед самим собою, прикрості, жалю, розгубленості й т.д. І проходять місяці, а те й роки, перш, ніж людина переборе первісні негативні емоції.
Деякі хворі цукровим діабетом молодого і юнацького віку важко реагують на захворювання - "жити не хочеться" або "невже це буде тривати все життя й ніколи не скінчиться". Адже в кожного з них є плани на майбутнє, які хвороба може порушити.
У старшому віці реакція на вперше виявлений цукровий діабет більше спокійна й переноситься хворими значно легше. І проте у всіх хворих виникають різні страхи. Це страх за своє життя, страх відсутності цукрознижаючих засобів, інсуліну, засобів контролю цукру крові, сили й ацетону, страх зустрічі з лікарем, якого вважають недосвідченим або недостатньо досвідченим, очікування подібної патології в дітей, виникнення сімейних проблем, проблем на роботі (необхідність строго дотримувати дієти, уводити інсулін, міняти професію й т.д.).
2. Психотерапія при цукровому діабеті
Психологічна реабілітація хворих цукровим діабетом важка. Насамперед цей психотерапевтичний вплив медичного персоналу й медичної установи, у якому лікується хворий. Лікарі-Психологи рекомендують не називати хворих цукровим діабетом хворими, їх краще називати пацієнтами або звертатися до них по ім'ю та по батькові або по ім'ю.
Хворі із уперше виявленим цукровим діабетом повинні пройти повне клінічне обстеження в стаціонарі (краще ендокринологичному) і освоїти школу для хворих цукровим діабетом. Ці хворі мають потребу в постійному контакті із психотерапевтом, особливо на початку захворювання. Поступово вони повинні звикнути зі своїм захворюванням і засвоїти, що періоди дратівливості, поганого настрою збільшують можливість ускладнень цукрового діабету. У той же час не всяке погіршення самопочуття може бути пов'язане з діабетом, а обумовлено іншою причиною або так званим "стресом".
Хворі повинні бути настроєні на подолання труднощів і прагнення до успіху. З такими думками й настроєм багато труднощів у житті хворих цукровим діабетом можуть бути успішно переборені. При цьому вони повинні піклуватися про своє здоров'я, максимально легко переносити обмеження, пов'язані з дієтою, із задоволенням готовити "діабетичні" блюда, користуючись різними рецептами. Їхнім девізом повинне стати - "це Мені потрібно".
У всіх випадках хворі діабетом повинні влагоджувати свої проблеми різними прийомами. Якщо для людини наявність цукрового діабету означає "кінець світу", то кращим способом позбутися від цього відчуття - одержати гарну доброзичливу раду або емоційну підтримку друзів, родичів і т.д. Щоб відволіктися від дурних думок, можна подивитися старі фотографії або альбоми шкільного віку й іншого років, що викликають приємні спогади, подивитися старі журнали, газети, почитати гумористичні розповіді або збірник анекдотів, вирішити кросворд, згадати й записати смішні випадки за тиждень, послухати улюблену музику, проспівати улюблену пісню, перечитати записи або книги по лікуванню цукрового діабету й багато чого іншого. Показаний хоча б нетривалий сон після обіду.
3. Психічні симптоми при цукровому діабеті
У перебігу хвороби можуть виникати й більше важкі поразки нервової системи. Так, при спеціальному психоневрологічному обстеженні 620 хворих цукровим діабетом, що лікувалися в ендокринологичному стаціонарі, в 431 виявлені різного ступеня виразності психопатологічні симптоми. У всіх випадках була виражена астенізація. Основні неврозоподібні й психоподібні стану були згруповані в наступні синдроми:
Неврастенічний - в 305 хворих (70,8%), що проявляється гипостенічною формою в 114 хворих (26,4%) і гиперстенічною - в 191 (44,4%).
Астенодепресивний - в 37 хворих (8,6%).
Психастенічний (нав'язливих станів) - в 32 хворих (7,4%).
Астеноіпохондричий - в 30 хворих (6,9%).
Істеричний - в 27 хворих (6,3%).
Клінічна картина цих синдромів не відрізняється від аналогічних проявів в осіб, що не страждають діабетом.
Найбільш частими симптомами є астенічні: підвищена дратівливість, швидка фізична й розумова стомлюваність, зниження пам'яті, порушення сну (частіше у вигляді поганого засипання, чуйного й поверхневого сну, відсутність повноцінності сну, сонливість у денний час), утруднення концентрації уваги, почуття внутрішньої незадоволеності й образи, звуження кола інтересів, апатія, млявість, плаксивість і ін. У частини хворих спостерігається схильність до депресії, підвищеній тривожності й боязкості, нав'язливі страхи.
Слід зазначити, що неврозоподібні й психоподібні синдроми рідше спостерігаються у хворих зі стабільним плином діабету, що не мають судинних порушень, і помітно зростають у хворих, перенесших кетоацидотичну або гипоглікемічну кому й мозковим посудинам, що мають атеросклероз. У виникненні цих синдромів відіграють роль преморбидні особливості особистості, ступінь важкості й тривалість плину діабету, наявність церебральних судинних порушень. При повтореннях гіпоглікємічних станів спостерігається зниження пам'яті в 55,2% хворих, а в осіб, перенісших більше 10 кому, - в 77,7%.
У силу необхідності хворому постійно стежити за зміною свого соматичного стану, вести регламентований спосіб життя, часто звертатися до лікаря психічні зміни важко піддаються лікуванню й вимагають постійної корекції.
На всіх етапах хвороби позитивний ефект дають суггестивні методи впливу, і зокрема аутогені тренування. На перших етапах хвороби особливо показана індивідуально-реконструктивна психотерапія, що передбачає пояснення хворому його стану, причини виникнення хвороби, можливості її корекції й т.д. Лікар (а краще психотерапевт) повинен ураховувати й можливість погіршення соціальних зв'язків пацієнта внаслідок зміни його психічного стану й проводити відповідну роботу, використовуючи соціальні моделі психотерапевтичних методик.
Медикаментозний вплив повинне направлятися на купірування психосомотичною центральної дисрегуляції, відновлення звичайної асоціативної діяльності мозку.
Із цією метою виправдане застосування ноотропних препаратів (пирацетам, ноотропіл і ін.) при відсутності електроенцефалографічних змін, що свідчать про похилості до судорог, вітамінів групи В, транквілізаторів "денного" і сомнагенного дії.
Широке поширення в лікуванні астенії одержали фітотерапія у вигляді відварів і настоїв трав із седативним і транквілизующою дією (елеутерокок, женьшень, пустирнік, валеріана й ін.).
Сполучне застосування фізіотерапії, фітотерапії й медикаментозного лікування робить більше виражений седативний і загальрегуляторний вплив на хворого.
При депрессивно-іпохондричному синдромі, крім загальзміцнювальних засобів, необхідно призначати антидепресанти (імізин, азафен, амитриптилін, пиразидол і ін.) у середніх терапевтичних дозах у сполученні із транквілізаторами без вираженого сомнагенного ефекту (грандаксин, мезапам, рудотель, оксазепам і ін.).
Варто враховувати, що депрессивно-іпохондричний синдром розгортається на тлі астенічного стану, що є стрижневим для всіх неврозоподібний синдромів. Тому в рамках лікування неврозоподібних синдромів необхідно застосовувати комплексне лікування.
При обсессивно-фобічному синдромі спочатку необхідно застосовувати транквілізатори "денного" і сомнагеної дії, "малі нейролептики" (френолон, сонапакс, эглонил і ін.), а після одержання позитивного ефекту доповнити лікування вселянням і індивідуально-реконструктивною психотерапією.
4. Фізіотерапія й цукровий діабет
Основними цілями фізіотерапевтичного впливу й рефлексотерапії у хворих цукровим діабетом є поліпшення кисневе забезпечення тканин, стимуляція інсулярного апарата, посилення гіпоглікемізіруючого ефекту інсуліну, сахароснижающих сульфаніламідних препаратів і бігуанідів, запобігання прогресування цукрового діабету і його ускладнень.
Для досягнення цих цілей використовуються: киснетерапія, електрофорез із різними лікарськими препаратами, бальнєолікування, різні методи пунктурної рефлексотерапії.
Численними дослідженнями встановлено, що при цукровому діабеті знижується кисневотранспіртна функція крові, у сполученні з інсуліновою недостатністю, що приводить до гіпоксії тканин. У міру підвищення кількості цукру в крові зменшується перехід кисню в тканині, у тому числі й у головний мозок. Гіпоксія мозку викликає головний біль, запаморочення, сонливість, зниження розумової й фізичної працездатності. В організмі накопичуються недоокислені продукти обміну, що гальмують дію інсуліну.
Для ліквідації клітинної гіпоксії широко застосовуються інтрогастральна оксигенотерапія й гипербарична оксигенація (ГБО) крові.
Діабет. Психіатричні аспекти цукрового діабету
5. Клінічні показники
Цукровий діабет - популярне хронічне нездужання, яке викликається недостатньою кількістю ендогенного інсуліну або його зниженою результативністю. Установлено, що приблизно 1% народонаселення Великобританії мучитися цукровим діабетом, але більшість серйозних учених думають, що ще в 1% воно залишається недиагностованим або нелікуючим. Цукровий діабет трапляється або початковим (ідиопатичним), або вторинним (спровокованими всілякими ймовірними причинами, включаючи деструкцію підшлункової залози злоякісною пухлиною або панкреатитом, а також антагонізм меж інсуліном і стероідними препаратами). Існують дві головні форми нездужання.
Цукровий діабет I типу
Цукровий діабет I-го типу найчастіше йменують інсулінозалежним. Він звичайно еволюціонує в малолітньому або підлітковому віці, починається гостро із прояву показаних показників захворювання, стомлюваності, втрати маси тіла, рясного сечовиділення, спраги, інфекційних нездужань, а часто й коми.
Цукровий діабет II типу
Цукровий діабет II-го типу йменують інсулінонезалежним. Він має тенденцію еволюціонувати в осіб із зайвою масою тіла й старих людей, найчастіше протікає бессімптомно й виявляється при простому вивченні сили, у той час як хворі їм особи звертаються за підтримкою по мотиві інфекційного нездужання або ускладнень із боку посудин.
6. Соматичні ускладнення цукрового діабету
Цукровий діабет (особливо 1-го типу) супроводжується ускладненнями з боку малих і більших посудин, нервової системи. До них ставляться - ретинопатія, нефропатія, серцево-судинні нездужання й недостатність периферичних посудин. Вони стають основною причиною захворюваності й смертності, але дані наукових вивчень засвідчити, що успішне регулювання змісту глюкози в крові в чималому щаблі знижує ризик неминучих соматичних ускладнень (Науково-дослідна група по контролі й ускладненням цукрового діабету , 1993).
Лікування соматичних ушкоджень
Із всіх хронічних порушень цукровий діабет обґрунтовано запитує найенергійнішої вовлеченності хворіючого в макропроцес лікування й здійснення підтримки. На додаток до мультидисциплинарным помощам, які болящий може одержати, суб'єкт, хворий цукровим діабетом, повинен у рівнозначній мері бути сам собі доктором, лікарською сестричкою, дієтологом і біохіміком синхронно (висловлення R.D. Lawrence - засновника Англійської діабетичної асоціації). У загальних рисах лікування цукрового діабету зводиться до зрівноважування факторів, що підвищують зміст глюкози в крові (наприклад, споживання продуктів харчування, що містять вуглеводи), з діями, які знижують зміст глюкози в крові (наприклад, фізіологічні заняття, вступ інсуліну або прийом оральних цілющих препаратів, що знижують зміст глюкози в крові). Завдання лікування - підтримувати концентрацію глюкози в крові в рубежах форми настільки, як це можливо, а звідси - уникнути в майбутньому ускладнень із боку схованих органів. Більша концентрація глюкози в крові може привести до прояву ознак гипергликемичного кетоацидоза (схожих ознакам, перерахованим вище які еволюціонують при цукровому діабеті 1-го типу). Невелика концентрація глюкози в крові збуджує гіпоглікемію, що випливає свідомістю голоду, рясною потовиділеням, ажитацією й сплутаністю. Тоді може наступати грудки, припустимі необоротні поразки головного мозку. Лікування цукрового діабету із дня в день описується у Вставці 1.
Вставка 1. Деталі успішного повсякденного лікування цукрового діабету.
Дієта - заохочується вживання їжі, що містить клітковину й важкі вуглеводи, і обмежується вживання жирів.
Цілюща фізіотерапія - При цукровому діабеті II типу на додаток до лікувальної дієти може знадобитися прийом per os препаратів, що знижують концентрацію глюкози в крові; при цукровому діабеті 1 типу (часто й II типу) потрібні також систематичні підшкірні ін'єкції екзогенного інсуліну
Фізіологічні заняття - аэробіка корисне для зменшення маси тіла, зменшуючи резистентність до інсуліну при цукровому діабеті II типу й знижуючи ризик розвитку артеріальної гіпертензії й сердечно- судинних нездужань
Обледовання - концентрацію глюкози в крові й/або сечі перевіряють для того, щоб прямо прийняти висновок про належне лікування цукрового діабету.
7. Психофізіологічна адаптація до цукрового діабету
Через необхідність підтримки, метод, якої люди пристосовуються до присутності в них цукрового діабету, стає вирішальної для його підсумку. Їм визначається ризик розвитку як важких соматичних ускладнень, так і прояву психічних проблем або психологічного порушення. Розвиток цукрового діабету, особливо 1 типу, приносить багато обмежень і складностей. Пізніше діагностики частенько трапляється , що триває в протяг декількох тижнів або місяців. Виявляється, що в протяг цього часу суб'єкт добре адаптується до умов і обмежень лікувального режиму. Є присутнім інгредієнт новизни й тому обстеження й прийом цілющих препаратів не стає тяжким і обтяжним.
При певних обставинах певна частина людей гірше адаптується до необхідного режиму. Вони проходять ступені, згодні з тими, які трапляються в реакції нещастя: невір'я, заперечення, гнів і депресія. Відповідність із реакцією нещастя можливо, тому що цукровий діабет виявляє собою небезпека різних втрат: втрату роботи або можливості зробити кар'єру, втрату плотської й репродуктивної функцій, втрату зору або кінцівок або відчуття контролю над власною життєдіяльністю й майбутнім.
Подолання психічних парапетів
Цукровий діабет поряд з іншими хронічними соматичними нездужаннями створює незліченні щиросердечні перешкоди (Maguire & Haddad, 1996).
Невизначеність відносно майбутнього
Коло припустимих вилучених кінців цукрового діабету сильно широчен, починаючи від несерйозних соматичних ускладнень і закінчуючи сліпотою, ампутацією кінцівок, нирковою недостатністю або нейропатичним болем. У клініках для страждаючим цукровим діабетом частенько зіштовхуються з незадовільним кінцем нездужання, і, напевно, невизначеність відносно підсумку цукрового діабету стає особливою проблемою для тих людей, у яких є досвід несприятливого протягу хвороби в друзів або родичів. Необхідно енергійно й співчутливо розглядати ці переживання для того, щоб уникати зайвої для хворіючого психотравми.
Таємність
Через побоювання у відношенні того, як інші люди сприймуть їхній діагноз, особливо роботодавці або брокери по страхуванню життєдіяльності, певні страждаючі втримують його в секреті. Через можливість розвитку гіпоклікемії й інших припустимих ушкоджень збереження власного нездужання в загадці може бути сильно тривожно.
8.Типи й стратегії щиросердечної адаптації
При визначенні методу реагування індивіда на діагноз особливо значними стають три фактори.
Сприймання індивіда
Щабель суспільної неспроможності залежить швидше від того, як серйозно суб’єкт сприймає власний стан, а не в подібності із щаблем серйозності, сприйманої докторами. От отчого особливо істотно з’ясовувати, якими стають збагнення й очікування страждаючого суб’єкта.
Особистісні якості й колишні методи щиросердечної адаптації
Установлено, що при певних соматичних нездужаннях заперечення було адаптивним і корисним прийомом психічного пристосування (Greer et al, 1979). Однак при цукровому діабеті заперечення стає популярною, але дезадаптивною реакцією на діагноз. Певні люди можуть проводити себе так, як немов у дієвості в них немає цукрового діабету. У них може бути присутнім інгредієнт мислення. У певних випадках підсумком такого поводження буде невідкладна госпіталізація у зв’язку з важкою гіпоглікеміею. Загальна стратегія щиросердечної адаптації залежить від балансу меж тим, як видозмінюється вид життєдіяльності для того, щоб пристосуватися до цукровому діабету, і тим, як режим і дієта здатні для виконання інших видів діяльності, по можливості, з мінімальними витратами.
По дотриманню розпоряджень лікаря можливо визначити, у який щабля поводження суб’єкта (прийом цілющих препаратів, дієта або видозміна виду життєдіяльності) збігається з порадою доктора або радника по опитуваннях здоров’я (Haynes et al, 1979). Існує тенденція розглядати складності щиросердечної адаптації як синонімічні недотриманню розпоряджень доктори. У реальності люди повинні видозмінювати власний режим у подібності з підсумками мікроаналізів крові й сили, рівнем активності, існуванням інфекційних і інших захворювань, тобто мати виразно встановлений проект лікування, який вони повинні випливати. Більше потрібним для опису цього стає термін підтримка. Існує багато міркувань, отчого поведінка страждаючих відхиляється від режиму, що рекомендується звичайно, лікування. Коли виникають ваги з регулюванням концентрації глюкози в крові, істотно відшукати яка-небудь невідповідність меж режимом харчування й лікування й воліється видом, що, життєдіяльності. Дані сьогоднішніх вивчень засвідчити необхідність мотивації при цукровому діабеті, а також те, що вона може сприяти вдосконалюванню регулювання змісту глюкози в крові, використовуючи мотивуючі інтерв’ю (Trigwell et al, 1997).
Вираження щиросердечних ваг
Люди, хворі цукровим діабетом, можуть пред’являти апеляції на щиросердечні ваги, спочатку найчастіше виявляти у видозміні поведінки. Наприклад, можливе скорочення частоти перевірки концентрації глюкози в крові або її повне припинення, що болять можуть пропускати ін’єкції інсуліну, а також відмовлятися від корисних манер харчування. Можуть еволюціонувати або збільшуватися такі пагубні манери, як паління, зловживання спиртом або іншими психоактивними речовинами. Розглядаючи такі обставини, варто пам’ятати про декілька періодів (Вставка 2; див. Preveler & Tooke, 1995).
Вставка 2. Періоди, про яких варто пам’ятати, розглядаючи видозміни в діяльності людей, хворих цукровим діабетом, по наданню підтримки.
Діяльність по наданню підтримки може бути корисною для вираження сознаний, які не мають нічого загального із самим cахарным діабетом.
До незадовільного регулювання змісту цукру в крові треба імпонує як до проблеми з мультифакторіального виникнення.
Суб’єкта, хворого цукровим діабетом, необхідно проводити сумлінно, використовуючи експертів як лікувальної, так і психіатричної команд.
Дієздатність попоратися з цукровим діабетом можливо підвищити повним участі й збагнення шляхом, пропонуючи ради й діюче навчання. Певні люди, хворі цукровим діабетом, і члени їхніх сімейок уважають сильно корисної групу буклетів , опублікованих Англійською діабетичною асоціацією. Однак створення складності [WHO] регулювання змісту глюкози в крові звичайно стає не просто підсумком недостатнього навчання; оцінка навчання як засобу вдосконалювання неадекватної підтримки демонструє, що воно в чималому щаблі стає неефективним. Лікарські сестриці, що спеціалізуються на роботі з болящими цукровим діабетом, займають вигідну позицію для надання підтримки, вони прагнуть обстежити більшість осіб з незадовільний психічною адаптацією й психологічними ушкодженнями. Тим не менше істотно бути переконаними в тім, що вони виконують цю роботу, і із завданням її зм’якшення забезпечувати належне консультування й допомога з боку психіатрів.
Лабільний цукровий діабет
Прикладом занадто показаної дезадаптації до цукрового діабету стає. Він характеризується чималими сумнівами змісту глюкози в крові, частіш з багаторазовими випадками невідкладної госпіталізації. У поточний час прийнята точка зору, що лабільний цукровий діабет – це поведінкова, а не патофізіологічна проблема (Williams et al, 1991). Для залучення суб’єкта в щиросердечну роботу (а він може виконувати її зі здоровий небажанням або навіть виявляти ворожість) сильно значні жаль і такт,грубуватої конфронтації варто уникати. Під час обстеження варто з’ясовувати значимі психоціальні фактори й займатися ними. Далі ставлять зв’язок меж етапами зміни регулювання змісту глюкози в крові й чутливим дистресом або проблемами суспільного типу. Значна наполеглива й послідовна робота, що бажає вузького зв’язку меж експертами психіатричної й лікувальної команд. У протяг певного етапу часу може знадобитися лікування в лікувальному стаціонарі, при цьому провідний доктор повинен взяти на себе керівну роль у роботі із суб’єктом і координуванні уваги експертів лікувальної й психіатричної команд. Конфронтація не постійно корисна: показником тріумфу в цих нелегких випадках нездужання стає тактика стримування прогресування нездужання й стабілізація ікропроцес із зобов’язальним знищенням лежачих в основі цукрового діабету ушкоджень, поліпшене регулювання змісту глюкози в крові й, у перспективі, скорочення випадків госпіталізації.
9. Висновок
Проблеми у зівладанні з цукровим діабетом можуть вносити власний вклад у створення психологічних порушень, але найчастіше такі порушення мають той же ряд причин, які спостерігаються в людей, не хворих цукровим діабетом: генетичні фактори ризику, життєві справи, не зав'язані з нездужанням і довго живучі складності суспільного типу. Психічні проблеми існують у континуумі, що починається з легенів і закінчується показаними, а крапка для психологічних порушень стає умовною. Те, що можливо думати легким порушенням у суб'єкта, в інших відносинах здорового, може мати більше клінічне значення, коли воно виникає в комбінуванні з яким-небудь хронічним соматичним нездужанням, якщо мати на увазі його дія на поведінку й кінець соматичної хвороби. Частота психологічних порушень, деагностируючих у подібності зі стандартними критеріями, при цукровому діабеті вище, ніж прогнозована в загальній популяції (див. Таблицю 1), хоча виявляється, що частота самознищень у загальному не підвищується (Harris & Barraclough, 1994).
Чудово, що в кожній певній підгрупі є болящі з особливо більшими показниками щиросердечних порушень - це особи із соматичними ускладненнями, що найчастіше надходять у стаціонар із завданням стабілізації стани й хворі лабільним цукровим діабетом (Tattersal, 1985; Wulsin etal, 1987; Wrigley & Mayou, 1991).
10. Використана література
1. Клиническая эндокринология. Руководство / Н. Т. Старкова. - издание 3-е, переработанное и дополненное. — Санкт-Петербург: Питер, 2002. — («Спутник Врача»).
2. Михайлов В. В. Основы патологической физиологии: Руководство для врачей. / Б. М. Сагалович. — Москва: Медицина, 2001
3. Клиническая патофизиология: Учеб. пособие для студентов вузов / Алмазов В. А.. — издание 3-е, переработанное и дополненное. — Санкт-Петербург гос. мед. ун-т им. И. П. Павлова; М.: ВУНМЦ: Питер, 1999.
4. Строев Ю. И. и др.: Сахарный диабет. СПб, 1992
5. Питер Дж. Уоткинс Сахарный диабет = ABC of Diabetes / М. И. Балаболкина. — 2. — Москва: Бином, 2006. — P. 22—27. — 134 p. —
6. Дистергова О. В. Руководство по лечению сахарного диабета. Омск, 1996г.
7. Игумнов С.А. Основы психотерапии детей и подростков – М. – 2001г.
8. Квинн В. Прикладная психология. СПб. 2001г.
9. Лакосина Н.Д., Сергеев И.И., Панкова О.Ф. Клиническая психология – М.
– 2005г.
10. Вяткин Б.А. Роль темперамента в спортивной деятельности. К. 2000г.
11. Теория и практика аутогенной тренировки для больных и инвалидов. К. 2002г.
12. Найдиффер Р.М. Психотерапия соревнующегося спортсмена. К. 2001г.
Романи А.Н. Основы психотерапии. Учебное пособие. Р-н-Д. 2004г.
13. Соловьева С.Л. Психотерапия (новейший справ очник практического психолога) М., Спб – 2005г.
14. Некрасова Е.А. Краткий справочник по психотерапии – Р-н-Д. 2004г.
