Висновок напрошується сам собою. Починати розмовляти з дитиною треба якомога раніше, постійно і багато. І чим раніше буде виявлена патологія мовлення , тим раніше, якісно та правильно буде надана логопедична допомога. Чим раніше буде розпочата до мовленнєва корекційна робота, тим з меншими відхиленнями буде йти руховий, мовний та інтелектуальний розвиток вашої дитини.
1.2 Поняття мовного порушення та їх класифікація
Порушення мови – збірний термін для позначення відхилень від мовної норми, прийнятому в даному язиковому середовищі, повністю або частково перешкоджаючи мовному спілкуванню й обмежуючи можливістю соціальної адаптації дитини. Як правило вони обумовлені відхиленнями в психофізіологічному механізмі мови, не відповідають віковій нормі, самостійно не перетворюються й можуть впливати на психічний розвиток . Для їхнього позначення фахівцями використовуються різні, не завжди взаємозамінні терміни – розладу мови, дефекти мови, недоліки мови, недорозвинення мови, мовна патологія, мовні відхилення.
До дітей з порушенням мовлення відносять дітей із психофізичними відхиленнями різного ступеня, що викликають ряд розладів комунікативної й пізнавальної функції мови. Від інших категорій дітей з особливими потребами їх відрізняють нормальний біологічний слух, зір і повноцінні передумови інтелектуального розвитку. Виділення цих ознак , що диференціюють , необхідно для їх розрізнення від мовних порушень у дітей з олігофренією, затримкою психічного розвитку , сліпих і слабозорих, дітей РДА, та інших. Серед причин , що викликають порушення мови, розрізняють біологічні і соціальні фактори ризику.
Біологічні причини – розвитку мовних порушень, являють собою патогенні фактори, що впливають головним чином у період внутрішньоутробного розвитку й пологів ( гіпоксія плода, родова травма, та ін..) а також у перші місяці життя після народження. Мовні порушення, які виникли під впливом якого-небудь патогенного фактору, самі не зникають і без спеціально-організованої корекційно-логопедичної роботи можуть негативно позначитися на всьому подальшому розвитку дитини. В зв’язку з цим варто розрізняти патологічні мовні порушення й можливі мовні відхилення від норми, викликані віковими особливостями формування мови або умовами зовнішнього середовища.
Соціально - психологічні фактори ризику зв’язані головним чином із психічної депривації дітей. Негативний вплив на мовний розвиток можуть робити необхідність засвоєння дитиною одночасно двох язикових систем, зайва стимуляція мовного розвитку дитини, неадекватний тип виховання дитини, педагогічна занедбаність, тобто відсутність належної уваги до розвитку мови дитини ( вихователя , вчителя, а особливо батьків) та дефекти мови навколишніх. У результаті дії цих причин у дитини можуть спостерігатися порушення розвитку різних сторін мови. Діти з порушеннями мови підрозділяються на ряд субкатегорій залежно від етиопатогенезу , клінічної форми мовного дефекту, глибини й системної поширеності мовного розладу, завдань, прийомів, і методів логопедичного впливу. Глибокі порушення різних сторін мови, що обмежують можливості користування спілкуванням, викликають специфічні відхилення з боку інших вищих психічних функцій, які ускладнюють картину мовного порушення дитини. Якісна специфіка й виразність таких відхилень вторинного порядку пов’язана з глибиною мовного розладу, а також зі ступенем зрілості мовної системи і інших вищих форм поводження дитини до моменту дії патологічного фактору.
Мовні порушення у дітей і підлітків розглядаються в різних аспектах: в аспекті локалізації поразки й психофізичної організації мовної діяльності( сенсомоторний рівень; рівень значень і змісту). На цій основі виділяється ступінь виразності ряду мовних дефектів. Такий підхід близький нейропсихологічному напрямку у вивченні мовних порушень і застосовується найбільш широко в комплексних дослідженнях дітей шкільного віку й підлітків;
-          в аспекті етиопатогенезу, виділяються органічні і функціональні причини порушення й характерні симптомокомплекси мовних порушень. Цей підхід відбитий у клініко-педагогічній класифікації мовних порушень:
порушення усного мовлення ( дислалія, ринолалія, дизартрія, заїкуватість, тахілалія, брадилалія, афонія, алалія, афазія) та порушення писемного мовлення ( дислексія та дисграфія).
Позитивним в цій класифікації є те, що вона будується на ознаках, що максимально диференціює види мовних порушень, що дозволяють логопедові на підставі комплексного підходу кваліфікувати дефект мови при різних формах аномального розвитку й здійснювати логопедичний вплив з максимальним обліком індивідуальних особливостей дитини. Діти з мовними порушеннями звичайно мають функціональні або органічні відхилення в стані ЦНС. Наявність органічної поразки мозку обумовлює те, що ці діти погано переносять жару, духоту, їзду в транспорті , довге хитання на гойдалці, нерідко вони скаржаться на головні болі, нудоту й запаморочення. У багатьох з них виявляються різні рухові порушення: порушення рівноваги, координації рухів, недиференційність рухів пальців рук і артикуляції рухів. Такі діти швидко виснажуються й пересичуються будь-яким видом діяльності. Вони характеризуються дратівливістю, підвищеною збудливістю, руховим розгальмуванням, не можуть спокійно сидіти, смикають щось у руках, бовтають ногами. Вони емоційно не стійкі, настрій швидко змінюється. Нерідко виникають розлади настрою із проявом агресії, нав’язливості, занепокоєності . Значно рідше в них спостерігається загальмованість і млявість.. Як правило у таких дітей відзначають нестійкість уваги і пам’яті, особливо мовний , низький рівень розуміння словесних інструкцій, недостатність регулюючої функції мови., низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність.
1.3 Профілактика та попередження мовних порушень
Шановні батьки! Ви повинні орієнтуватися у вікових нормах розвитку всіх компонентів мовлення (звуковимови, лексики, граматики, фонематичних процесів), щоб вчасно допомогти своїй дитині і у разі потреби звернутися до логопеда ще до навчання дитини у школі.
Головне на що треба звернути увагу – це запізнювання мовлення. Перші слова можуть з’явитися тільки в півтора року, а інколи і в два роки( замість 12 – 13 місяців), а перші фрази – в 3 – 5 років. Подібна затримка в розвитку мови може бути викликана уповільненням темпів дозрівання мовленнєвих центрів мозку або патологічним формуванням мовлення. В першому випадку, дитина рано чи пізно наздожене однолітків, а в іншому - без спеціальної допомоги , мова може залишитися порушеною на протязі всього дитинства. Друга група порушень яка повинна насторожити батьків, - це використання дитиною неправильно складених зворотів мови або слів з неправильною звуковимовою.
До 5 років діти ще не всі звуки рідної мови можуть вимовляти правильно. До 3 років важко вимовляють такі звуки як Ч, Щ, Ж, Ш і тільки після 4 років діти володіють звуком Р. Подібні дефекти мови пов’язані з незрілістю артикуляційного апарату. При порушеннях мови дефекти вимови зберігаються і після 5 років, а інколи і в шкільні роки. Дитина заміняє важкі для нього звуки на більш легкі за вимовою, але схожі за звучанням. В найбільш тяжких випадках порушена не тільки звуковимова а й тембр та виразність мови. Найбільш ефективні міри профілактики порушень мови - це усунення причин, які їх викликають. Дуже важливо проводити заходи по оздоровленню матері до і в період вагітності , контролювати за періодом вагітності і попередження її ускладнення.
Малюків потрібно вчити правильно вимовляти звуки вловах, ставити наголос, користуватися відповідною інтонацією, правильно дихати під час мовлення. Вчити дитину узгоджувати слова в реченнях в роді, числі й відмінках, правильно будувати речення. При цьому слова треба вимовляти правильно і зрозуміло, вимовляючи їх до кінця. Дивлячись дитині в лице: вона повинна бачити вашу артикуляцію. Речення повинні бути прості, але повні. В перші місяці життя потрібно приділяти увагу емоційності, а пізніше ( 5-6 місяців) на простоту мови. Старайтесь переставляти слова місцями й вимовляти підряд різні форми. Говорити з невеличкими паузами – так дитині легше виділити слово в мовному потоці і розібратися в будові язика. Обов’язково залишайте місце для відповіді дитини, навіть якщо дитина не готова вам відповісти. Називайте дитину і себе в третій особі. Не забувайте, що мова, звернена до дитини, повинна бути емоційна. А ще грайте з дитиною в мовні та пальчикові ігри, мілка моторика рук і точна артикуляція звуків знаходяться в прямій залежності. Чим більша рухова активність , тим краще розвинута мова.
Важливу роль у виправленні мовних недоліків займає гра. Адже гра – супутник дитинства, провідна діяльність, під час якої коригується та розвивається дитяче мовлення й особистість в цілому. Яку гру вибрати , щоб вона була не лише цікавою, а й корисною для дитини? Як методично правильно організувати й провести її, дотримуючись певної системи? Під час проведення ігор різних типів із мовленнєвими завданнями вам допоможуть запропоновані правила , які були виведені , спираючись на методику О.Барташнікова:
-          пам’ятайте, саме що в дошкільний період мовлення дитини розвивається найінтенсивніше , а головне воно гнучке для подолання мовленнєвих вад. Тому чим раніше ви звернетеся по допомогу до спеціаліста , тим швидше дитина оволодіє правильним мовленням.
-          Організуйте постійне , добре освітлене робоче місце. Акуратно і зручно розмістіть ігровий матеріал , приберіть зі столу зайві речі , вимкніть радіоприймач і телевізор, подивіться на годинник , щоб зорієнтуватися , скільки часу триватиме заняття-гра.
-          Не забувайте, що дитина тільки-но починає вчитися правильно розмовляти , і ваше завдання – допомогти їй у цьому.
Під час виконання ігрових завдань у неї ( особливо на початкових етапах) можуть виникати труднощі . Не акцентуйте увагу на цьому, не дорікайте , коли в неї щось не виходить , якщо чогось вона не вміє . Не повторюйте за малюком неправильну вимову звуків. Розмовляйте з ним тільки правильно та своєчасно виправляйте.
-          Кожна дитина – індивідуальність . ЇЇ розвиток відбувається за власними законами. Тому не порівнюйте свого малюка з однолітками, які можливо, випереджають його у своєму розвитку.
-          Ніколи не відмовляйте дитині в проханні погратися з нею. Спочатку самі ознайомтеся зі змістом гри, її правилами і тільки потім своїми словами поясніть дитині , як грати в цю гру. Якщо потрібно проведіть попередню бесіду . Так ви емоційно підготуєте малюка до гри. Запропонуйте йому віршик, загадку, лічилку, закличку. Хай малюк вивчить їх разом із вами. Заохочуйте словесну творчість дітей , спонукайте їх до складання закличок та лічилок до ігор. Радійте кожному успіхові дитини разом із нею.
-          Якомога більше розмовляйте з дитиною, спонукайте її до запитань. Пояснюючи говоріть чітко , виразно, спокійно. Переконайтесь , що малюк розуміє значення всіх слів . За потреби у присутності дитини зверніться до словника.
-          Ігрові завдання не повинні бути занадто простими ( малюкові нецікаво їх виконувати ) чи складними ( дитина відчуватиме невпевненість у своїх силах). Добирайте навантаження таким чином , щоб воно відповідало вікові, мовленнєвим і психофізичним можливостям дитини, було цікавим та доступним для сприймання. Фантазуйте, придумуйте власні варіанти ігор, аналогічні тим, які викликають особливі труднощі у вашої дитини. Адже найкраще знаєте свого малюка саме ви.
-          Пам’ятайте що у дошкільників із мовленнєвими порушеннями страждають всі психічні процеси.
Тому під час мовленнєвих завдань дитині потрібно давати більше часу для роздумів. Не слід підганяти її з відповіддю, краще повторити завдання ще раз і тільки після невдалих багаторазових спроб натякніть в якому напрямку слід шукати вирішення цього завдання. Виявляйте свою кмітливість.
-          може статися , що дитина не спроможна виконати завдання. Запропонуйте їй полегшений варіант. Якщо ж і він не вдається – відкладіть гру і поверніться до неї завтра. Коли і наступного разу він не зможе виконати завдання , незважаючи на ваші натяки й підказки, докладно поясніть спосіб вирішення , запропонуйте спочатку легший, а потім ускладнений варіант. Через деякий час варто повернутися до цієї гри, аби переконатися, що дитина справді добре засвоїла навчальний матеріал.
-          Не примушуйте дитину продовжувати гру, якщо в неї щось не виходить або вона втомилася. Внаслідок примусу у малюка виникає страх перед можливим покаранням, і вся його енергія піде не на розумову роботу , а на подолання не бажання продовжувати заняття. Це призводить до того, що дитина часто відволікається, робить багато помилок. Будьте терплячими, не виявляйте негативних емоцій, адже це може призвести до ще більшого ускладнення мовленнєвого порушення – заїкання або неврологічних розладів. Намагайтеся переключити увагу дошкільника на інший вид роботи.
-          Якщо ж рівень розвитку дитини не зріс, ви припустилися помилки: підвищили вимоги, використовували занадто складні ігри; залучаючи дитину до ігрової діяльності, користувалися авторитарними методами і це звичайно негативно позначилося на емоційному самопочутті малюка, на його бажанні спілкуватися з вами у процесі гри, на його ініціативності. Проаналізуйте свою тактику і ліквідуйте перешкоди. Запам’ятайте золоте правило організації і керівництва будь-якою діяльністю дитини, в тому числі й грою: дитині має бути цікаво і комфортно!
Тільки за такою умови розвиток усіх сторін особистості малюка буде повноцінним.
-          відзначайте всі досягнення дитини під час гри. Не будьте байдужими та пасивними. Намагайтесь об’єктивно оцінювати свою дитину , відзначайте сильні та слабкі риси її характеру. Лише так ви зможете виявити шляхи використання одних і коригування інших.
-          Навчайте за допомогою активної дії і живого невимушеного спілкування. Саме так дитина навчиться правильно розмовляти , опанує рушійні фактори розвитку – три «само» : самоконтроль, самооцінка, способи самовдосконалення.
-          Не соромтеся звертатися за допомогою логопеда. Адже тільки завдяки співпраці логопеда й батьків , використанню цікавих і доступних видів роботи у дітей нормалізується процес оволодіння мовленням.
Мовленнєва гра , за вмілого керівництва з боку дорослих , здатна творити чудеса. Щоденно проводячи ігри зі своєю дитиною , ви переконаєтесь, що саме гра для неї - найефективніший засіб навчання та виховання, коригування й розвитку мовлення, особистості в цілому. Продовжуйте активно шукати відповіді на проблемні питання , спілкуватися з малюком українською мовою , розвивати пізнавальний інтерес, допитливість. Пам’ятайте, що процес навчання мовлення дитини не може грунтуватися на простих однозначних і готових рецептах . Його кінцевий успіх багато в чому визначиться вашим творчим підходом до запропонованого матеріалу. Шановні батьки, не сподівайтесь на швидкий ефект у навчанні, адже малюк тільки-но починає знайомитися з рідною мовою. Отже , батьки , від вас залежить майбутнє ваших дітей. Ви маєте набратися терпіння, зацікавити дитину і, таким чином, включити її у цілеспрямовану роботу. Тільки у співпраці з дитиною ви зможете досягти бажаного.
1.4 Виховання звукової культури мовлення, як одна з складових в системі корекційно-виховної роботи
Виховання звукової культури мовлення посідає одне з провідних місць в системі корекційної роботи. Одним з психологічних принципів, що лежать в основі оволодінням дітьми мовленням, є принцип розвитку, згідно з яким всі психічні процеси, включаючи і мовлення , мають певні якісні стадії в своєму розвитку. Розвиток психічних процесів протікає в певній взаємодії один з одним. В психічному розвитку існують сензитивні періоди , коли дитина особливо чутлива до певних впливів навколишнього середовища. Для розвитку мовлення сенситивним періодом є вік 1,5 до 3,5 років, коли дитина найбільш чутлива до мовлення.
Відомий психолог Л.С.Виготський відмічав, що пізній початок колекційної роботи не має такого значення в розвитку, яке воно відіграє тоді, коли відбувається в оптимальні строки. В цей найбільш сприятливий для розвитку мовлення період дитина оволодіває основними засобами мовлення. Відомо, що, молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для формування та розвитку правильної вимови. В цьому віці дитина здатна засвоювати більшість звуків та закріплювати їх у власній вимові, вчиться користуватися своїм голосовим апаратом. Саме тому виховання звукової культури мовлення у дітей спрямоване на розвиток слухового сприймання , на засвоєння та закріплення правильної вимови звуків, які формуються в процесі загального та мовленнєвого розвитку дитини. Для виховання звукової культури мовлення необхідно врятувати такі напрямки. По перше, це виховання слухового сприймання. Розвиток слухового сприймання є важливим компонентом для формування звукової сторони мовлення. Внаслідок добре розвиненого слухового сприймання дитина оволодіває вмінням чути та диференціювати різні звуки, розрізняти гучність та темп їх вимови. Розвиваючи слухове сприймання , слід звернути увагу дитини на те що, одні й ті самі звуки , звукосполучення та фрази можна вимовляти голосно та тихо, швидко та повільно.
По-друге - це формування звуковимови. Більшість завдань по вихованню звукової культури мовлення присвячене уточненню та закріпленню правильної вимови звуків. Ознайомлюючи дитину із звуками рідної мови треба обов’язково враховувати артикуляційні труднощі їх вимови та її індивідуальні можливості.
По –третє , корекційна робота повинна бути направлена на розвиток голосового апарату . Як підготовчі вправи для розвитку голосового апарату дитині пропонуються завдання в яких однакові звуки або звукосполучення потрібно вимовляти з різною силою голосу. Такі завдання підготують дитину до подальшого правильного використання інтонаційних засобів виразності.
По - четверте, це розвиток темпу мовлення. Вже починаючи з 3 років, треба вчити говорити дитину і швидко і повільно. З цією метою слід вимовляти слова з різною швидкістю, а потім запропонувати дитині повторити їх у такому ж темпі. Шляхом таких вправ малюк привчається говорити слова в різному темпі.
По – п’яте, ця робота спрямована на розвиток фізіологічного та мовленнєвого дихання. Добре поставлене мовленнєве дихання забезпечує правильну вимову звуків, правильне промовляння слів та фраз. Адже для вимови ряду звуків , потрібен сильний подовжений видих , що досягається завдяки спеціальним вправам на розвиток дихання.
Формування правильної вимови звуків на простих прикладах дає можливість акцентувати їх увагу на звуковій стороні мовлення . Уточнення та закріплення звуків здійснюється в декілька етапів. Спочатку йде відпрацювання вимови ізольованих звуків , потім введення їх в склади та слова. Подальше закріплення звуків здійснюється у фразовому мовленні , але обов’язково в залежності від індивідуальних можливостей дитини.
1.5Мовленнєва готовність дитини з порушенням мовлення до навчання у школі
Діти з порушенням мовлення належать до неоднорідної та численної групи, для якої оволодіння мовленням і рідною мовою – єдиний і основний шлях здобуття освіти та особистісного розвитку. Відхилення від вікових нормативних показників у розвитку усного мовлення зумовлюють неспроможність дитини увійти в соціальні контакти з дорослими і ровесниками, опанувати навчальну діяльність , що гальмує процес засвоєння загальноосвітніх знань, розвиток навчальних умінь, навичок читання й письма в початковій школі, а також особистісний поступ дитини. Це зумовлює загострення суперечності між сучасними вимогами до мовленнєвої готовності дітей до школи і педагогічними умовами забезпечення цього процесу.
У психолого-педагогічній літературі термін «готовність» розглядається, як системоутворююча характеристика(Л.Кондрашова), тривалий чи короткочасний психічний стан особистості внаслідок впливу на внутрішні сили середовища і виховання (М.Фіцула), що зумовлює здатність дитини до оволодіння змістом конкретної діяльності, зокрема мовленнєвої. Вчені (А.Богуш, М.Вашуленко, А.Іваненко та ін.), досліджуючи теоретичні основи розвитку мови і мовлення, визначають її, як складову підготовки дітей до школи, що охоплює практичне опануваня вмінь і навичок культури спілкування у процесі мовленнєвої діяльності.
Згідно з «Концепцією стандарту спеціальної освіти дітей дошкільного віку з порушеннями мовленнєвого розвитку» (Є.Соботович, 2002) одним з основних завдань корекційно-попереджувального навчання дітей старшого дошкільного віку є корекція провідного розладу , розвиток усіх сторін мовлення та підготовка їх до навчання у школі.
Таким чином, формування мовленнєвої готовності – актуальна проблема , що передбачає забезпечення умов практичної реалізації завдань з оволодіння мовою і мовленням.
Спадщина відомих учених свідчить, що проблема формування мовленнєвої готовності дітей до школи має глибоке історичне коріння. Відомий слов’янський педагог ХУІІ ст.. Я.Коменський вперше звернув увагу на необхідність підготовки дітей дошкільного віку до подальшого навчання . Його праця «Материнська школа» (1632) фактично є програмою підготовки дитини до школи. Він вказував необхідність навчання рідною мовою , розробки принципів, завдань і змісту навчання мови на різних вікових етапах.
Я. Коменський вважав, що загальноосвітнє та виховне значення мовлення , повинно бути розвинутим і досконалим. Він перший спробував визначити вікові закономірності оволодіння мовлення, ознаки підготовленості дітей до школи, як здатність до суджень, засвоєння знань бажання навчитись.
Відомий швейцарський педагог Й. Песталоцці ХУІІІ ст. порушував проблему зв’язку сім»ї та школи , зосереджував увагу на розвитку мовлення дітей, визначив зміст навчання та спеціальні засоби оволодіння мовленням: освоєння звука як засобу розвитку органів мовлення, навчання слів-назв, як засобу ознайомлення з предметами, навчання мовлення, як процесу застосування засобів спілкування або чіткого висловлювання власних думок про об’єкти довкілля. Таким чином, наприкінці ХУІІІ ст. вперше було науково-практично обґрунтовано значення рідної мови у розвитку дитини, визначено зміст, засоби навчання мовлення, послідовність засвоєння мовлення, завершальним етапом якого є достатня сформованість засобів спілкування та їх застосування.
Відомий педагог ХІХ ст.. К.Ушинський , який розглядав розвиток мовлення у невід’ємному зв’язку з формуванням особистості дитини, визначив основні завдання , зміст і методику навчання мовлення. Він акцентував увагу на навчання дітей рідної мови, що має три мети: розвинути вроджену здатність до мовлення( «дар слова»), свідоме оволодіння скарбами рідної мови, засвоєння дітьми логіки мовлення, тобто її граматичних законів. Його вчення Є.Водовозова досліджувала, як значення попереднього внутрішнього розвитку дитини, насамперед мислення , під час формування навичок і звичок у розвитку мовлення дітей в умовах сім»ї.
Є.Тихєєва вказувала на взаємо зумовлюючий зв'язок розвитку особистості дитини і розвитку мовлення ( мовлення і мислення) як головних факторів спілкування людей. Вона вважала, що розвиток рідного мовлення має розпочинатися з перших років життя, та організовуватися як в її інтересах , так і заради розвитку мовлення на лінгвістичних засадах. Авторка вперше ввела термін «навчання мови» , що ліг в основу всієї системи виховання у дошкільному закладі. Саме методично продуманий планомірний розвиток мовлення має бути тлом, на якому розгортається процес навчання і виховання дітей дошкільного віку.
Особливе місце у вирішенні проблем підготовки дітей до школи та розвитку мовлення належить В.Сухомлинському. Він рекомендував розпочинати розвиток мовлення та виховувати любов до мови з раннього дитинства. , розробив оригінальну методику навчання дітей дошкільного віку грамоти і читання. В основу підготовки дітей до школи В.Сухомлинський покладав заняття з розвитку мовлення : складання казок, розповідей, оповідань за спостереженнями дітей у природі. Гармонійну єдність виховних і навчальних зусиль видатний педагог розглядав як необхідну умову всебічної підготовки кожної дитини до школи.
Педагоги ХХ ст. усвідомлюючи зв'язок розвитку мовлення з формуванням особистості дитини, визначали його основні завдання, зміст і методику; акцентували увагу на системному навчанні дітей рідної мови на лінгвістичних засадах. Методично продуманий процес розвитку мовлення передбачав розширення соціальних зв’язків та організацію доцільного спілкування як з ровесниками так і з дорослими.
1.6Взаємозв’язок виховного процесу батьків та логопеда
Робота логопеда з родиною , що виховує дитину з порушенням мовленнєвого розвитку, має на меті
-          надати кваліфіковану підтримку батькам;
-          допомогти близьким дорослим створити комфортне сімейне середовище для повноцінного розвитку дитини;
-          створити умови для активної участі батьків у вихованні і навчанні дитини;
-          формувати адекватні взаємини між дорослими і їхніми дітьми.
В основу роботи логопеда з родинами покладені наступні принципи:
- принцип комплексного підходу до організації корекційно педагогічного процесу. В роботі з дитиною та її родиною необхідна участь різних фахівців, таких ,як психоневролог, дефектолог, психолог, масажист та ін. При цьому необхідні не тільки спостереження і консультації дитини різними фахівцями , але й їхнє спільне обговорення і «ведення» даної родини.
- принцип єдності діагностики і корекційно-педагогічного процесу. Обстеження дитини різними фахівцями проводиться з метою виявлення її актуального і потенційного рівнів розвитку, соматичного стану і т.д. і визначення шляхів корекційно – педагогічної роботи у вигляді складання індивідуальної програми розвитку.
- принцип співробітництва між батьками і фахівцями, батьками і дітьми. Необхідно підкреслити , що батьки будуть шукати підтримку і допомогу фахівця, прислухатися до нього і слідувати його порадам тільки тоді, коли професіонал бачить у батьках не «об’єкт свого впливу» , а рівноправного партнера по корекційному процесу. Так само відносини між логопедом і дитиною та батьками повинні будуватися за відомим принципом особистісно-орієнтованої педагогіки – на «рівні очей» дитини, використовуючи прийом « очі в очі».
- Принцип врахування інтересів (принцип вирішення задачі через інтерес). Цей принцип застосовується в роботі як з дитиною, так і з батьками.
Так, батьки, звертаючись за консультацією, як правило хочуть, щоб дитині чим-небудь допомогли (наприклад, навчили говорити, зняли підвищене збудження і т.д.). Фахівець не повинен говорити їм: "Він ніколи не навчиться цьому" або щось подібне. У цьому випадку батьки навряд чи захочуть продовжувати зустрічі. Тут необхідно дуже тактовно підійти до відповіді, сказавши, що і цьому буде приділена увага на заняттях, але тільки трохи пізніше. Згодом, в ході корекційно-педагогічної роботи, позиція батьків стосовно бажаного результату розвитку дитини стає більш адекватною.
- Принцип ведучої діяльності. Розвиток дитини відбувається в рамках її ведучої діяльності, отже і співпраця дефектологів і родини повинна спрямовуватись на формування діяльності дитини відповідно до її віку, можливостей, інтересів.
- Принцип онтогенетичного підходу. Передбачає спрямованість на гармонізацію особистісної структури дітей з особливими потребами за рахунок комплексного впливу на всі сторони психічного розвитку.
Форми роботи з батьками
1. Консультативно-рекомендаційна робота
Дана форма роботи фахівців включає первинне психолого-педагогічне обстеження, консультативні відвідування, повторні психолого-педагогічні обстеження.
На первинному психолого-педагогічному обстеженні за участю дефектолога, лікаря-психоневролога, психолога батьки одержують відповіді на цікавлячі їхні питання, що стосуються оцінки фахівцями рівня психічного розвитку дітей, можливостей їхнього навчання і т.д., і рекомендації з організації подальших умов виховання дитини.
В ході первинного прийому фахівцеві-логопеду варто звернути свою увагу на позицію матері стосовно дитини й особливостей його розвитку, на реакцію батьків на дитячі дії (вказівки, підтримка, байдужість та ін.).
Крім того, варто враховувати стан батьків (розгубленість, засмученість, скарги, пошук шляхів рішення проблем). Це важливо, тому що в різних випадках від фахівця потрібна по-різному побудована бесіда; це може бути тільки емоційна підтримка, співчуття, а також розташування батьків до себе; можливо, батьки мають потребу в одержанні точної інформації про порушення, поясненні нормальності свого психологічного стану; або ж для них є необхідним спільне складання плану подальших дій.
Позитивним результатом первинної психолого-медико-педагогічної консультації вважається такий, коли батьки, прислухавшись до рекомендацій фахівців і відчувши можливість одержання реальної підтримки, повертаються до них ще і ще раз за допомогою.
При повторних консультаціях простежується динаміка психофізичного розвитку дитини, а також ефективність запропонованих при первинному відвідуванні рекомендацій. При необхідності вносяться зміни в індивідуальні програми розвитку і курси лікування.
2. Лекційно-просвітницька робота
В ході корекційно–педагогічного процесу з батьками проводяться лекційні заняття, на яких вони одержують необхідні теоретичні знання з різних питань виховання дітей. При цьому на першій лекції батькам пропонується список тем із проханням відзначити ті з них, що найбільш їм цікаві, а також пропонується доповнити перелік тими питаннями, що не представлені, але важливі для них, тобто про що їм хотілося б довідатися.
За бажанням батьків можливе проведення ряду лекцій, присвячених медичним аспектам розвитку дитини. Для подібних лекцій запрошуються відповідні фахівці.
В ході лекцій батьки одержують відповіді на виникаючі питання, знайомляться із сучасною літературою, що розкриває зміст тієї або іншої проблеми. Лекції проводяться один раз на місяць. Відвідуючи їх, батьки не тільки здобувають знання, дані у певній системі, але й, знайомлячись один з одним, бачать, що вони не самотні, що є й інші родини, у яких вирішуються схожі проблеми. Це додає батькам упевненості, знімає напругу (що вони самотні, ніхто їх зрозуміти не зможе і т.д.). Крім того, слухаючи питання інших, багато хто починає усвідомлювати свої проблеми і вже намагається задавати питання сам, намагаючись активно шукати вихід з власної життєвої ситуації.
3. Практичні заняття для батьків.
На практичних заняттях батьки одержують знання і навички з формування тих або інших умінь і навичок у дитини, наприклад, навичок самообслуговування, культурно-гігієнічних навичок, передумов формування образотворчої діяльності і т.д.
Найбільш зручною формою роботи з батьками є комбіновані заняття — лекція на певну тему, потім практичне заняття, що проводяться один раз на місяць, тривалістю до півтори годин.
Теми практичних занять майже завжди відповідають лекційним. Наприклад, по закінченні лекції „Іграшки. Роль, види, призначення. Критерії оцінки іграшки при покупці” батькам пропонується виготовити на задану тему яку-небудь іграшку. По закінченні роботи батьки розглядають вироби один одного, бачачи, як можна по-іншому зробити іграшку на цю же тему. Або після лекції „Гра. Роль, етапи формування, види, організація гри в домашніх умовах” батькам пропонується організувати і провести яку-небудь гру, у ролі партнерів виступають інші батьки і т.д.
4. Організація „круглих столів”, батьківських конференцій, дитячих ранків і свят.
Бесіди або „круглі столи” проводяться в невимушеній обстановці. Батьки знайомляться один з одним, розповідають про своїх дітей, їхні проблеми, бачачи, що їх розуміють, що інші також пройшли через подібний стан. Під час цих зустрічей батьки одержують корисну інформацію (наприклад, де оформити інвалідність дитини, які документи при цьому необхідні і т.д.), а також окреслюють коло тих питань, на які ще не змогли одержати відповіді.
У підготовці і проведенні бесід і „круглих столів” бажана участь психолога, що допоможе розсадити батьків певним чином, направить бесіду в потрібне русло, підтримає в бесіді нерішучих батьків і т.д.
Бесіди проводяться і на індивідуальних заняттях і, як правило, носять особистісний характер. Фахівець–логопед, слухаючи маму, її сімейні проблеми, пропонує варіанти вирішення деяких з них. Як правило, подібні зустрічі батькам необхідні і з психологом.