Курсовая на тему Оцінка майбутньої і теперішньої вартості грошових потоків під час проведення стратегічного аналізу 2
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-12-15Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
УНІВЕРСИТЕТУ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ (м. Київ)
Кафедра обліку і фінансівКУРСОВА РОБОТА
з дисциплін «Стратегічний аналіз»
на тему: « Оцінка майбутньої і теперішньої вартості грошових потоків під час проведення стратегічного аналізу»
Харків – 2008
Вступ
Однією з найважливіших умов успішного керування фінансами підприємства й одержання максимального прибутку є стратегічний аналіз і планування його діяльності.
Це, у свою чергу, дозволяє визначити фактори, що характеризують фінансову стійкість і ліквідність підприємства. Таким чином, залежно від усвідомлення існуючих на підприємстві реалій і здатностей до їхнього аналізу, виробляються рішення тієї або іншої якості, а, отже, можна відрегулювати механізм прогнозування й планування діяльності.
Керівники, як правило, намагаються виробити особливий принцип побудови прибутку на даному конкретному підприємстві. Найчастіше цим принципом є принцип фінансового самозабезпечення.
У даному зв'язку, найбільш значимим моментом для реалізації ухваленого рішення, є раціоналізація розподілу ресурсів підприємства, одержуваних із заздалегідь певних джерел. При цьому, поняття майбутньої й поточної вартості коштів, що ґрунтується на ризику й плануванні капіталовкладень усередині підприємства й спрямована на ліквідність, прибутковість і рентабельність його діяльності на ринку, виступає як один з найважливіших механізмів керування виникаючими в зовнішнім середовищі ризиками й планування норми прибутку підприємства за допомогою стратегічного аналізу ефективності капіталовкладень, що ще раз доводить актуальність обраної теми.
Важливою умовою реалізації програми формування народного господарства є розвиток і розширення аналітичної роботи на підприємствах, в об'єднаннях, міністерствах і відомствах. Стратегічний аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства, будучи основною функцією керування, стає діючим знаряддям удосконалювання господарського механізму.
Метою даної роботи є висвітлення теоретичних основ і економічної сутності аналізу грошових потоків підприємства, а також дослідження сучасних методів проведення даного аналізу на підприємствах України. Для розкриття даної мети необхідно розглянути наступні завдання: інформаційну базу щодо аналізу грошових потоків в умовах застосування сучасних інформаційних технологій; техніко – економічну характеристику підприємства; головні напрямки підвищення ефективності використання грошових коштів на підприємстві; використання методів та моделей щодо аналізу грошових потоків підприємства.
Дана робота містить вступ, три розділи і висновок, які почергово характеризують аналіз грошових потоків підприємства з розглядом питань майбутньої та теперішньої вартості грошей. В першому розділі досліджуються теоретичні аспекти аналізу грошових потоків підприємства, поняття гроші та грошовий потік у контексті стратегічного аналізу діяльності підприємства, а також вивчається роль та завдання стратегічного аналізу в управлінні грошовими потоками підприємства. Другий розділ присвячено аналізу та оцінці діяльності ДП ХМЗ «ФЕД», що дозволяє відповісти на запитання: наскільки правильно підприємство здійснювало управління фінансовими ресурсами протягом досліджуваного періоду. У третьому розділі описуються найважливіші шляхи підвищення ефективності грошових потоків, методи іх оптимізації, та вдосконалення системи класифікації.
В роботі використано різноманітні джерела інформації, а саме: підручники з фінансового та стратегічного аналізу, періодичні видання (газети, журнали) щодо даної проблеми дослідження.
1. Теоретичні основи стратегічного управління грошовими потоками підприємства
1.1 Поняття грошей та грошового потоку у контексті стратегічного аналізу діяльності підприємства
Гроші – одне з найдавніших явищ суспільства – відіграють важливу роль у господарській діяльності людини. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Гроші як багатофункціональна економічна форма, за допомогою якої здійснюється облік вартості, обмін, платежі, накопичення вартості є одним з найбільш важливих розділів економічної науки.
Вони є набагато більшим, ніж простий інструмент, що сприяє розвитку економіки. Добре діюча грошова система сприяє як повному використанню потужностей, так і повній зайнятості. Та навпаки, погано функціонуюча грошова система може стати головною причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості та цін в економіці.
Гроші – це категорія товарного виробництва і товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати.
Гроші – це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом, а суть грошей визначається, як правило, лише на основі їх функціонального застосування.
Процеси, що відбуваються в українській економіці в останні десятиліття, наочно доводять, що економічна й соціальна стабільність суспільства залежить від фінансової стабільності підприємств. Протягом тривалого періоду часу основним показником, що характеризує фінансову стабільність підприємства, був прибуток (як відомо, прибуток – це перевищення доходів над витратами). Отже, метою керування організації або підприємства виступала максимізація прибутку. Економічна наука виробила різні моделі формування фінансового результату й методи його оптимізації.
Рух фінансових ресурсів підприємств (прибутку, амортизаційних відрахувань й ін.) здійснюється у формі грошових потоків. Для стратегічного керування й аналізу діяльності підприємства важливий не тільки загальний обсяг грошових ресурсів, але й величина грошового потоку, інтенсивність його руху протягом року.
Концепція грошових потоків підприємств виникла в США в середині 50-х років XX в., і розробка основних її положень належить закордонним економістам. Серед авторів, чиї роботи переведені на російську мову, проблеми визначення, оцінки й аналізу грошових потоків підприємства розглядають Л.А. Бернстайн, Ю. Бригхем, Дж.К. Ван Хорн, Б. Коласс, Б. Райан, Ж. Ришар, Д. Стоун, Д.Г. Сигл, К. Хитчинг, Э. Хелферт й ін.
Серед головних проблем української економіки значна кількість економістів науковців та практиків виділяють дефіцит грошових коштів підприємств, що значно обмежує можливості їх поточної та інвестиційної діяльності. При докладному вивченні даної проблеми стає очевидним, що однією з причин цього дефіциту є, зазвичай, низька ефективність залучення та використання грошових коштів, обмеженість фінансових інструментів, технологій та механізмів, що застосовуються при цьому.
Функціонування будь-якого суб’єкта господарської діяльності, здійснення практично всих видів фінансових операцій підприємства супроводжується рухом грошових коштів у вигляді їх надходження чи витрачання. Цей рух грошових коштів підприємства в часі являє собою безперервний процес та визначається поняттям «грошовий потік».
Грошовий потік являє собою сукупність розподілених в часі надходжень та витрат грошових коштів, що генеруються господарською діяльністю підприємства, або грошовий потік – це обсяг коштів, що одержує або виплачує підприємство протягом звітного або планованого періоду [3, 18].
Ефективність роботи підприємства характеризується показниками фінансового стану. Фінансовий стан характеризує забезпеченість суб’єкта господарювання фінансовими ресурсами (грошові кошти від реалізації продукції, майна тощо; кредити та позики; тимчасово залучені кошти (кредит від постачальників та інших кредиторів), тимчасово вільні кошти спеціальних фондів та ін.), які необхідні для нормальної виробничої, комерційної та інших видів діяльності підприємства. Доцільність та ефективність їх розміщення, раціональність використання, управління фінансовими взаємовідносинами з іншими суб'єктами господарювання, платоспроможністю та фінансовою стійкістю є одним з проблематичних секторів управлінської діяльності та аналітичної роботи.
Суттєва роль в досягненні стабільного фінансового стану належить стратегічному аналізу грошового потоку.
Слід відзначити позитивну тенденцію, що намітилась останній час. Багато авторів закликають при стратегічному прогнозі труднощів та резервів підприємства на короткостроковий період відійти від бухгалтерських концепцій, які базуються на прибутках і збитках (валового та чистого доходу) та віддають перевагу використанню даних аналізу грошового потоку. Тому питання аналізу грошових коштів є досить актуальним на сьогодні та виступає основою для пошуку раціональних шляхів ведення господарської діяльності.
Грошові кошти та їх потоки є основними об'єктами для проведення економічного аналізу стосовно ефективності використання фінансових ресурсів підприємства, а стратегічний аналіз грошових потоків дає змогу прийняти раціональні стратегічні управлінські рішення щодо виявлення резервів підвищення ефективності виробництва.
Отже, основною метою стратегічного аналізу грошових потоків є дослідження рівня достатності коштів, необхідних для нормального функціонування підприємства; визначення інтенсивності та ефективності їх використання; визначення джерел їх надходжень та напрямку витрачання для контролю за поточною ліквідністю та платоспроможністю підприємства; виявлення причин дефіциту (надлишку) грошових коштів; короткострокове прогнозування та розробка стратегії надходжень та витрачань коштів для забезпечення поточної та перспективної діяльності.
1.2 Роль та завдання аналізу в управлінні грошовими потоками підприємства в умовах ринкової економіки
Грошові потоки підприємства в усіх їх формах та видах без сумніву являються важливішим самостійним об’єктом стратегічного аналізу діяльності підприємства, що потребує поглиблення теоретичних основ та розширення практичних рекомендацій. Це визначається тією роллю, яку аналіз грошових потоків відіграє в розвитку підприємства та формуванні кінцевих результатів його фінансової діяльності в досягненні стабільного фінансового стану.
В умовах становлення та подальшої еволюції ринкових відносин стратегічний аналіз господарської діяльності направлений на подальший економічний і соціальний розвиток підприємства, підвищення ефективності використання господарського потенціалу, зміцнення їх фінансової стійкості. Це потребує постійного розвитку аналізу як науки, удосконалення його методики, широкого впровадження сучасних інформаційних технологій, новітніх технічних засобів збору, обробки, передачі інформації та надання кінцевих результатів роботи, використання економіко-математичних та інших раціональних методів дослідження господарських процесів.
Тому виникає необхідність підвищувати теоретичний рівень аналізу господарської діяльності, що буде сприяти вивченню, узагальненню та використанню провідного досвіду аналітичної роботи і на цій основі впроваджувати в практику нові, більш ефективні методики проведення аналізу грошових потоків і безпосередньо фінансового стану підприємства [6].
На думку И.А. Бланка [4] висока роль ефективного керування грошовими потоками підприємства визначається наступними основними положеннями:
1. Грошові потоки обслуговують здійснення господарської діяльності підприємства практично у всіх її аспектах. Мова йде в першу чергу про ефективне використання тимчасово вільних залишків коштів у складі оборотних активів, а інвестиційних ресурсів, що накопичують також, у здійсненні фінансових інвестицій. Високий рівень синхронізації по обсязі й у часі надходжень і виплат коштів дозволяє знижувати реальну потребу підприємства в поточних і страховому залишках коштів, що обслуговують операційний процес, а також резерв інвестиційних ресурсів, формований у процесі здійснення реального інвестування. Таким чином, стратегічне керування грошовими потоками підприємства сприяє формуванню додаткових інвестиційних ресурсів для здійснення фінансових інвестицій, що є джерелом прибутку.
2. Ефективні грошові потоки забезпечують фінансова рівновага підприємства в процесі його стратегічного розвитку. Навіть у підприємств, що успішно здійснюють господарську діяльність і прибутку, що генерують достатню суму, неплатоспроможність може виникати як наслідок незбалансованості різних видів, грошових потоків у часі. Аналіз надходження й виплат коштів, у процесі керування грошовими потоками підприємства, дозволяє усунути цей фактор виникнення його неплатоспроможності.
3. Раціональне формування грошових потоків сприяє підвищенню ритмічності здійснення операційного процесу підприємства. Цьому сприяє скорочення тривалості виробничого й фінансового циклів, що досягає в процесі результативного керування грошовими потоками, а також зниження потреби в капіталі, що обслуговує господарську діяльність підприємства. Прискорюючи за рахунок ефективного керування грошовими потоками оборот капіталу, підприємство забезпечує ріст суми, що генерується у часі прибутку.
4. Стратегічний аналіз грошових потоками дозволяє скоротити потреба підприємства в позиковому капіталі. Активно управляючи грошовими потоками можна забезпечити більше раціональне й ощадливе використання власних фінансових ресурсів, формованих із внутрішніх джерел, знизити залежність темпів розвитку підприємства від приваблюваних кредитів. Особливу актуальність цього аспекту управління грошовими потоками здобуває для підприємств, що перебувають на ранніх стадіях свого життєвого циклу, доступ яких до зовнішніх джерел фінансування досить обмежений.
5. Керування грошовими потоками є важливим фінансовим важелем забезпечення прискорення обороту капіталу підприємства. Любою збій у здійсненні платежів негативно позначається на формуванні виробничих запасів сировини й матеріалів, рівні продуктивності праці, реалізації готової продукції й т. п. У той же час ефективно організовані грошові потоки підприємства, підвищуючи ритмічність здійснення операційного процесу, забезпечують ріст обсягу виробництва й реалізації його продукції.
6. Ефективне керування грошовими потоками забезпечує зниження ризику неплатоспроможності підприємства. Темпи цього розвитку, фінансова стабільність підприємства значною мірою визначаються тим, наскільки різні види потоків коштів синхронізовані між собою по обсягах і в часі. Високий рівень такої синхронізації забезпечує істотне прискорення реалізації стратегічних цілей розвитку підприємства.
7. Активні форми керування грошовими потоками дозволяють підприємству діставати додатковий прибуток, що генерується безпосередньо його грошовими активами. Образно грошовий потік можна представити як систему «фінансового кровообігу» господарського організму підприємства. Ефективно організовані грошові потоки підприємства являються найважливішим симптомом його «фінансового здоров'я», передумовою досягнення високих кінцевих результатів його господарської діяльності в цілому.
Розглянуті аспекти підтверджують тезу про необхідність виділення грошових потоків підприємства в самостійний об'єкт стратегічного управління з відповідним структурним і кадровим забезпеченням цього управління.
Основним завданням стратегічного аналізу в управлінні грошовими коштами є сприяння грамотному управлінню грошовими потоками підприємства. Під цим розуміється вибір основної стратегії управління на основі виявлення рівня достатності формування грошових коштів, ефективності їх використання, збалансування додатного та від’ємного грошових потоків підприємства за обсягом та в часі; аналізі динаміки обсягу додатного та від’ємного грошового потоку підприємства, їх збалансування за загальним обсягом. Особливе місце приділяється якості чистого грошового потоку, тобто узагальненій характеристиці структури джерел формування цього показника.
1.3 Методичний інструментарій оцінювання вартості грошей у часі та його використання у стратегічному аналізі
Приймаючи управлінські рішення заради вибору конкретної стратегії з багатьох альтернатив, фінансовий менеджер повинен брати до уваги особливості впливу зміни вартості грошей на фінансові процеси та адекватно враховувати величину такого впливу. Відповідно, оцінка вартості грошей у часі використовується при управлінні сукупністю фінансових процесів, які виникають у період функціонування суб'єкта господарювання. До таких, зокрема, відносять: управління інвестиціями, грошовими розрахунками, дебіторською та кредиторською заборгованістю, ціновою політикою підприємства та ін. [16]. Розміщуючи капітал в один з обраних проектів, менеджер планує не тільки з часом повернути вкладені гроші, а й отримати бажаний економічний ефект. Отже, гроші набувають такої об'єктивно існуючої характеристики, як часова вартість, яка була невідомою широкому загалу в умовах адміністративної системи управління економікою.
Розглядаючи реальну вартість грошей, підприємці повинні брати до уваги не тільки руйнівну дію інфляції, а й здатність інвестування. Адже мета стратегічного аналізу грошових потоків та їх вартості – це обрання такої подальшої стратегії яка б дала можливість з грошей робити додаткові гроші. Багато підприємств мають кілька варіантів вкладення грошових коштів, їх мета на цей час – обрати з цих варіантів найбільш прибуткові. Зміну вартості грошей зумовлює сукупність чинників, які визначають рівень їх корисності для власника у конкретний момент часу. При цьому необхідно зазначити, що переважна більшість чинників сприяє саме зниженню корисності грошей, що, у свою чергу, зменшує їх поточну вартість. Основними причинами зміни вартості грошей вважають: інфляційні (або дефляційні) процеси в економіці (ризик зміни купівельної спроможності грошей); комерційна надійність (ненадійність) бізнес-партнерів (наявність ризику невиконання зобов'язань); віддання підприємцями переваги наявним грошам.
Усі суб'єкти господарювання віддають перевагу наявним грошам перед очікуваними у майбутньому, тобто «цінують» високу ліквідність. Втіленням ліквідності і є наявні гроші. Якщо підприємець інвестує ці кошти, сподіваючись на доходи у майбутньому, тобто міняє «живі» гроші на ризикованіші доходи у майбутньому, то цей «обмін» можливий за умови, що майбутні доходи мають бути достатньо високими. Це необхідно, щоб виправдати ризик, на який погоджується інвестор, оскільки він сподівається на високу винагороду як компенсацію за втрату ліквідності.
З огляду на вищезазначене часова вартість грошей як результат впливу може розглядатися з позицій: теперішньої вартості майбутніх грошових потоків та майбутньої вартості грошей, які є у розпорядженні на поточний момент часу [16].
Кількісна оцінка зміни вартості грошей у часі майже не використовується для оцінки відокремленої суми грошових коштів, оскільки така оцінка позбавлена практичної цінності. Необхідність використання як об'єкту оцінювання в стратегічному аналізі саме сукупності грошових потоків пояснюється тим, що будь-яка фінансова операція являє собою не дискретну суму, а сукупність фінансових відносин, які визначають процес руху вартості від одного суб'єкта цих відносин до іншого.
Отже, основним об'єктом кількісної оцінки вартості грошей у часі є грошові потоки як результат проведення фінансових операцій або реалізації фінансових відносин. Проте положення концепції часової вартості грошей, її принципи та математичні моделі можуть використовуватися також при визначенні вартості активів, відмінних від грошових коштів. Проблема оцінки вартості активів посідає провідне місце у стратегічному аналізі. Переважна більшість рішень щодо управління фінансами суб'єктів господарювання базується саме на оцінці вартості тих чи інших активів, насамперед інструментів фінансового ринку (цінних паперів, деривативів). Прийняття стратегічних рішень залежить від рівня відповідності результатів оцінки вартості активів їх цільовому значенню.
Методологічною основою визначення вартості грошей у часі є процент. У фінансових розрахунках використовують різні види та методи розрахунку процента. Рівень процента складається в результаті вирішення конфлікту інтересів двох економічних агентів – власника капіталу (капіталодавця, інвестора, кредитора) та позичальника. Отже, гроші мають свою ціну, яка формується на грошовому ринку у вигляді процента.
Для того щоб отримати у тимчасове користування певну величину грошових коштів, позичальник має компенсувати власнику грошових коштів (кредитору) його відмову від поточного їх споживання. Разом із втратою можливості користуватися певною сумою грошей сьогодні капіталодавець постає перед проблемою невизначеності вартості цієї суми грошей у момент їх повернення позичальником, – майбутньої вартості грошей. Кількісним вираженням рівня невизначеності інвестора щодо майбутньої вартості його грошей вважається ризик. Відповідно, процент, який сплачує позичальник за використання грошових коштів, компенсує інвестору відстрочене споживання, а також його сукупний ризик, тобто процент компенсує капіталодавцеві неможливість задоволення своїх потреб у поточний момент. З іншого боку, позичальник погоджується на сплату процента у зв'язку із можливістю отримання додаткової економічної вигоди від поточного використання грошових коштів – вкладення капіталу в об'єкти інвестування.
Залежно від порядку застосування процента щодо грошових потоків, які виникають у результаті фінансових взаємовідносин між позичальником та капіталодавцем, можливе використання: простого процента (об'єктом нарахування є виключно абсолютна величина боргу); складного (нарощеного) процента (об'єктом нарахування виступає абсолютна величина боргу, збільшена на суму нарахованих у попередні періоди процентів).
Процес, за якого гроші рухаються від поточного часу до майбутнього є накопиченням (компаундуванням); процес, за якого гроші рухаються від майбутнього часу до теперішнього (за заданої майбутньої суми та ставки дисконту) є дисконтуванням [16].
Інструментарій оцінки вартості грошей за простими процентами. використовує формулу [16]:
де I – сума процента за обумовлений період часу;
PV – початкова сума грошових коштів (теперішня вартість);
n – кількість інтервалів, за якими здійснюється розрахунок відсоткових платежів, у загальному обумовленому періоді;
i – відсоткова ставка, виражена десятковим дробом.
Майбутня вартість (FV) вкладених сьогодні грошей з урахуванням нарахованої сум й процента визначається за формулою [16]:
Множник (1 + n • i) називають множником, або коефіцієнтом, нарощення суми простих процентів.
(1 + n • і) завжди > 1.
Для розрахунку майбутньої суми вартості грошей у процесі його прирощення за складними процентами використовується формула [16]:
де FV – майбутня вартість вкладу (грошових коштів) при його нарощенні за складними процентами;
PV – початкова сума вкладу (грошових коштів);
i – процентна ставка, виражена десятковим дробом;
n – кількість інтервалів, за якими здійснюється кожний процентний платіж, в загальному обумовленому періоді.
Відповідно, сума процента в цьому випадку визначається за формулою [16]:
І=FV – РV (1.4)
Складний процент може нараховуватися кілька разів у межах одного року. Відповідно, чим частіше нараховуються проценти, тим більшою є сума накопичення.
Отже, якщо m – кількість разів нарахування складного процента протягом року, тоді майбутня вартість FV депозиту РV за ставки процента i після п років становить [16]:
2. Аналіз грошових потоків на ДП ХМЗ «ФЕД»
2.1 Характеристика головних показників діяльності підприємства ДП ХМЗ «ФЕД»
Державне підприємство «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» засноване на державній власності і підпорядковане Державному комітету промислової політики України.
Найменування Підприємства: повне – державне підприємство «Харківський машинобудівний завод «ФЕД»;
скорочене – ДП «ХМЗ «ФЕД»
Місцезнаходження Підприємства: Україна, 61023 м. Харків, вул. Сумська 132.
Статутний фонд підприємства становить 64180 тис. грн. і включає основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображується у самостійному балансі Підприємства.
Чисельність підприємства на кінець 2005 р. становила 6200 чол.
Зміни статутного фонду відображаються в балансі підприємства.
Майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, у відповідності до законодавства України, вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.
Державне підприємство Харківський машинобудівний завод «ФЕД» заснований в 1927 г. Основні види діяльності: виробництво промислових і споживчих товарів. Спеціалізується на розробці і виробництві складних і високоточних виробів для потреб авіаційної промисловості, автомобілебудування, сільськогосподарського машинобудування, транспорту, а також товарів народного споживання.
Основними напрямками ефективності фінансового господарювання підприємства за всіма напрямками його діяльності: виробничої збутової постачальницької, фінансової та інвестиційної є отримання прибутку. Він становить основу економічного розвитку підприємства і зміцнення його фінансових відносин з партнерами.
Доход і прибуток є найефективнішим джерелом:
1. поповнення державного бюджету;
2. оновлення і придбання засобів виробництва;
3. виплати заробітної плати;
4. погашення кредиторської заборгованості;
5. здійснення операційних витрат.
Головний прибуток формується за рахунок випуску складних і високоточних інтегральних гідроприводів, топливо-регулюючої апаратури, насосів і насосних станцій, електромеханізмів і ін. виробів, що використовуються в авіаційній і ракетній техніці виробництва СНД і бивш. СРСР, тобто що експлуатується у всіх країнах СНД, в більшості країн світу, що розвиваються, країнах Близького Сходу. Прибуток у 2005 році від усіх видів діяльності становив 2650000 грн.
Основні групи споживачів, їх характеристики. Основні споживачі пропонованих до освоєння агрегатів – літакобудівні підприємства країн СНД, що освоюють випуск літаків АН-140, АН-38–100, АН-148, АН-74ТК-300, Бе-200, СУ-ЗОМК, Мул-96–300, Мул-76 ТФ, Як-130. Програма випуску вказаних літаків складена на підставі маркетингових досліджень і підписаних договорів, контрактів і протоколів про наміри із ЗАТ «Корпорація ФЕД», із ЗМКБ «Прогрес», з ВАТ «Мотор Сич».
Конкуренція. На момент складання бізнес-плану вказані в плані агрегати серійно не випускалися. Дослідні зразки для випробувань виготовлялися на допоміжних виробництвах конструкторських бюро, які серійним виробництвом не займаються.
Тенденції розвитку ринків збуту. Після тривалої кризи в авіакосмічній промисловості країн СНД намітився прогрес, викликаний загальною Економічною стабілізацією, пожвавленням авіаперевезень на тлі старіючого парку літаків, що знаходяться в Експлуатації, Ту-134, Ан-24, Ан-26, Ан-12, Як-40. Вартість літаків фірм «Боїнг» і «Ербас Індастрі» обмежує їх інтенсивне впровадження на ринку СНД і низки країн, що розвиваються, що дає хороші шанси для продажів освоюваної продукції.
2.2 Факторний аналіз та оцінка грошових потоків в стратегічному аналізі
Як було зазначено вище аналіз грошових коштів та грошових потоків є необхідною умовою ефективного управління підприємством в цілому. Проте для здійснення стратегічного аналізу даного напрямку слід володіти певно інформаційною базою щодо аналізу грошового потоку. Таку базу знань зазвичай у вигляді економічних показників забезпечує фінансовий аналіз грошових потоків підприємства. Методичні прийоми, що їх використовує фінансовий аналіз, дозволяють здійснити загальний аналіз грошових потоків, аналіз руху грошових коштів, ліквідність грошового потоку, та його ефективність, а отже, здійснити подальші висновки та врахувати отримані результати при розробці тактики та стратегії діяльності підприємства.
Аналіз джерел утворення і напрямів витрачання грошових коштів здійснюється на основі балансу підприємства, динаміка статей якого інтерпретується як формування джерел або як витрата коштів [18].
Зменшення активів та зростання власного та позикового капіталу призводить до формування джерел коштів. Використання коштів оцінюється за його наслідками – збільшенням активів та зменшенням заборгованості підприємства.
За даними балансу досліджуваного підприємства (див. Додаток А) державної власності ДП ХМЗ «ФЕД» здійснено оцінку утворених у звітному періоді джерел коштів і обсягів їх витрачання за напрямами використання (Табл. 2.1).
Таблиця 2.1. Визначення і оцінка джерел утворення та напрямів витрачання коштів ДП ХМЗ «ФЕД»
| Найменування показника | На початок 2006 р., тис. грн. | На кінець 2006 р., тис. грн. | Інтерпретоване відхилення, тис. грн. | |
| як джерело коштів | як витрата коштів | |||
| Актив | ||||
| 1. Необоротні активи | 62 396,0 | 61 204,0 | – 1 192,0 | - |
| 1.1. Нематеріальні активи | 189,0 | 187,0 | – 2,0 | - |
| 1.2. Незавершене будівництво | 1 960,0 | 1 242,0 | -718,0 | - |
| 1.3. Основні засоби | 60 117,0 | 59 645,0 | – 472,0 | - |
| 2. Оборотні активи | 37 405,0 | 41 443,0 | - | 4 038,0 |
| 2.1. Запаси, в т. ч. | 28 790,0 | 34 285,0 | - | 5 495,0 |
| – виробничі запаси | 6 767,0 | 7 676,0 | - | 909,0 |
| – незавершене виробництво | 13 960,0 | 14 512,0 | - | 552,0 |
| – готова продукція | 7 244,0 | 11 151,0 | - | 3 907,0 |
| – товари | 819,0 | 946,0 | - | 127,0 |
| 2.2. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги | 4 402,0 | 5 205,0 | - | 803,0 |
| 2.3. Дебіторська заборгованість за розрахунками | 35,0 | 375,0 | - | 340,0 |
| 2.4. Інша поточна дебіторська заборгованість | 2 245,0 | 569,0 | – 1676,0 | - |
| 2.5. Грошові кошти та їх еквіваленти: | ||||
| в національній валюті | 884,0 | 329,0 | – 555,0 | - |
| в іноземній валюті | 555,0 | 65,0 | -490,0 | - |
| 2.6. Інші оборотні активи | 494,0 | 615,0 | - | 121,0 |
| 3. Витрати майбутніх періодів | 10,0 | 67,0 | - | 57,0 |
| Підсумок | 99 811,0 | 102 714,0 | - | 2 903,0 |
| Пасив | ||||
| 1. Власний капітал | 90 947,0 | 93 472,0 | 2 525,0 | - |
| 1.1. Статутний капітал | 63 996,0 | 63 996,0 | - | - |
| 1.2. Інший додатковий капітал | 14 328,0 | 14 239,0 | - | – 89,0 |
| 1.3. Нерозподілений прибуток | 12 623,0 | 15 237,0 | 2 614,0 | - |
| 2. Забезпечення майбутніх витрат і платежів | - | 3,0 | 3,0 | - |
| 3. Довгострокові зобов’язання | 2 146,0 | 1 440,0 | - | – 706,0 |
| 4. Поточні зобов’язання | 6 718,0 | 7 799,0 | 1 081,0 | - |
| 4.1. Короткострокові кредити банків | 1480,0 | 3445,0 | 1965,0 | - |
| 4.2. Векселі видані | 262,0 | 109,0 | - | – 153,0 |
| 4.3. Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги | 2417,0 | 3253,0 | 836,0 | - |
| 4.3. Поточні зобов’язання за розрахунками, в т. ч. | 2 421,0 | 868,0 | - | – 1 553,0 |
| – з одержаних авансів | 206,0 | 199,0 | - | -7,0 |
| – з бюджетом | 1392,0 | 125,0 | - | – 1267,0 |
| – з позабюджетних платежів | 57,0 | 12,0 | - | – 45,0 |
| – зі страхування | 301,0 | 131,0 | - | – 170,0 |
| – з оплати праці | 447,0 | 388,0 | - | – 59,0 |
| – із внутрішніх розрахунків | 18,0 | 13,0 | - | – 5,0 |
| 4.3. Інші поточні зобов’язання | 138,0 | 124,0 | - | – 14,0 |
| 5. Доходи майбутніх періодів | - | - | - | - |
| Підсумок | 99 811,0 | 102 714,0 | 2 903,0 | - |
Більш наглядно оцінити та проаналізувати грошові кошти ДП ХМЗ «ФЕД» можливо за допомогою факторного аналізу. Факторний аналіз грошових коштів здійснюється на основі балансової факторної моделі, у якій результативний показник (залишки грошових коштів) визначається як алгебраїчна сума чинників (інших елементів балансу) [18].
Факторна модель грошових коштів будується відповідно до балансового рівняння, яке характеризує взаємозв'язок між активами (А), власним капіталом (К) і зобов'язаннями (3) [18]:
А = К + 3 (2.1)
Конкретизація складових наведеного рівняння дозволяє визначити місце грошових коштів у балансовому рівнянні [18]:
НА + (ОА – ГК) + ГК + В = (К – РП) + РП + ЗМВП + ДЗ + ПЗ + Д (2.2)
Шляхом перетворення даного балансового рівняння можна побудувати адитивну факторну модель грошових коштів [18]:
ГК = РП + (К – РП) + ЗМВП + ДЗ + ПЗ + Д – НА – (ОА – ГК) – В, (2.3)
де НА – необоротні активи;
ОА – оборотні активи;
ГК – грошові кошти;
В-витрати майбутніх періодів;
К – власний капітал;
РП – реінвестований прибуток;
ЗМВП – забезпечення майбутніх витрат і платежів;
ДЗ – довгострокові зобов'язання;
ПЗ – поточні зобов'язання;
Д – доходи майбутніх періодів
Оцінка впливу чинників на зміну залишків грошових коштів за наведеною факторною моделлю здійснюється методом прямого рахунку на основі рівняння [18]:
де
Скориставшись даними таблиці 2.1, можна оцінити вплив чинників на зміну залишків грошових коштів досліджуваного підприємства у звітному періоді:
ГК = 1699,0+826,0+3,0–706,0+1081,0+1192,0–2993,0–57,0= 1045,0 (тис. грн.) Отже, за методом прямого рахунку визначено, що сукупний вплив чинників, які призвели до збільшення залишків грошових коштів, склав 2 903,0 тис. грн., у тому числі, внаслідок реінвестування прибутку залишки грошових коштів зросли на 1 699,0 тис. грн., внаслідок інших змін у залишках власного капіталу – на 826 тис. грн., внаслідок змін залишків забезпечень майбутніх витрат і платежів та поточних зобов'язань – відповідно на 3,0 тис. грн., 1 081,0 тис. грн., та внаслідок зменшення вартості необоротних активів на 1 192,0 тис. грн. Негативно вплинуло на залишки грошових коштів зростання витрат майбутніх періодів на 57 тис. грн., та зменшення грошових коштів в національній та іноземній валюті в цілому на суму 1 045,0 тис. грн.
2.3 Оцінка майбутньої та теперішньої вартості грошових потоків в стратегічному аналізі
Оцінка майбутньої та теперішньої вартості грошових потоків зазвичай застосовується при здісненні підприємством видатків грошових коштів в процесі своєї інвестиційної діяльності. Розрахунок даних величин є надзвичайно корисним та необхідним для забезпечення успішної господарської діяльності, адже саме це дозволяє спланувати та розрахувати ймовірність та величину отримання очікуваного результату від інвестування грошових коштів, обрати оптимальний, найменш ризиковий шлях інвестування.
Проте, дослідження практичної діяльності ДП ХМЗ «ФЕД» виявило, що на даному підприємстві відсутній аналіз грошових потоків з погляду їх теперішньої вартості та вартості грошей в майбутньому.
Цей суттєвий недолік діяльності підприємства на практиці не дає змоги ефективно управляти грошовими потоками підприємства, так як суттєво підвищується ризик недоотримання значної частини прибутку на яку розраховує підприємство здійснюючи інвестиційні проекти.
Наприклад, як змінюється чиста теперішня вартість проекту залежно від зміни факторів: обсягу продажу товарів, матеріальних витрат, витрат на оплату праці, розміру дисконту та інших дає змогу визначити метод аналізу чутливості реагування. Цей метод на основі визначення очікуваних та безпечних грошових потоків та їх теперішньої вартості дає змогу встановити ризикованість проекту: чим більше відхилення або зміна чистої теперішньої вартості проекту, тим він ризикованіший. Розглянемо цей метод більш детально на прикладі.
Розглянемо приклад з господарської діяльності підприємства який допоможе збагнути всю важливість проведення стратегічного аналізу грошових потоків з боку їх теперішньої та майбутньої вартості [18]. Нехай, підприємство має вибір між двома інвестиційними проектами. Початкові інвестиції складають 4 500 грн. Аналізуючи проекти, планово-економічний відділ визначає, що грошові потоки проекту А становлять: 1-й рік – 4 000 грн.; 2-й рік – 3 500 грн., грошові потоки проекту Б: 1-й рік – 5 300 грн.; 2-й рік – 4 000 грн., а ставка дисконту зросте з 10% до 12%. Який проект буде обрано?
Спочатку розрахуємо чисту теперішню вартість кожного проекту за ставкою 10%. Для цього помножимо значення грошових потоків на фактори теперішньої вартості за ставкою 10%, підсумуємо результати і потім віднімемо від суми початкову вартість інвестиції.
Чиста теперішня вартість проекту А за ставки 10% становить 2 027 грн, а проекту Б за тієї ж ставки – 3 622 грн.:
1) (4000 • 0,909) + (3500 • 0,826) – 4500 = 2 027 грн;
2) (5300 • 0,909) + (4000 • 0,826) – 4500 = 3 622 грн.
Скориставшись цим же методом, визначимо чисту теперішню
вартість грошових потоків за новою ставкою – 12%. Чиста теперішня вартість проекту А за ставки 12% – 1 862 грн, а проекту Б за тієї ж ставки – 3 421 грн:
1) (4000 • 0,893) + (3500 • 0,797) – 4500 = 1862 грн;
2) (5300 • 0,893) + (4000 • 0,797) – 4500 = 3421 грн.
Проаналізуємо, як змінилися значення чистої теперішньої
вартості обох проектів при зміні ставки (Табл. 2.2).
Таблиця 2.2. Зміна чистої теперішньої вартості (%)
| Проект | Чиста теперішня вартість за 10%, грн. | Чиста теперішня вартість за 12%, грн. | Зміна чистої тепе- рішньої вартості, % |
| А | 2 027 | 1862 | -8,14 |
| В | 3 622 | 3 421 | -5,55 |
Отже лише завдяки прийомам та методам стратегічного та фінансового аналізу підприємство має змогу визначити та обрати найменш ризикований та найбільш вигідний проект, а отже уникнути можливих збитків.
3. Вдосконалення стратегічного управління грошовими потоками підприємств
3.1 Напрями підвищення ефективності грошових потоків підприємства
Більшість вітчизняних підприємств зіштовхуються з дефіцитом коштів. Це обумовлено внутрішніми (втрату одного або більших споживачів, недоліки в керуванні асортиментами продукції, слабке фінансове планування, відсутність оптимальної організаційної структури фінансових служб, відсутність управлінського обліку, втрата контролю над витратами, низька кваліфікація кадрів) і зовнішніми (криза неплатежів, негрошові форми розрахунків, конкуренція з боку інших товаровиробників, ріст цін на енергоносії, втрати від експорту через занижений обмінний курс, тиск податкового законодавства, висока вартість позикових коштів, тиск інфляції) причинами [15].
Щоб знизити дефіцит коштів, необхідно розробити шляхи збільшення їхнього припливу й зменшення відтоку. Такими шляхами є: вишукування додаткових грошових надходжень від основних коштів; стягнення заборгованості з метою прискорення оборотності коштів; розмежування виплат кредиторам по ступені пріоритетності; реорганізація інвентарних запасів; перегляд планів капітальних вкладень; вишукування варіантів короткострокового фінансування; оптимізація витрат; збільшення продажів [6, 12].
Для того, щоб забезпечити додаткові грошові надходження, від основних коштів, необхідно: проаналізувати ступінь використання встаткування (майна) з метою визначення невикористовуваного в поточній господарській діяльності; визначити коло потенційних покупців (орендарів) зайвого майна; виконати процедури консервації майна; вивчити можливості переукладання орендного договору з нинішнім орендодавцем; вивчити можливості перекладу діяльності в менш дороге місце; розглянути варіанти централізації діяльності за рахунок перекладу підрозділів в одне або менша кількість місць розташування з метою уникнути дублювання господарських функцій у різних підрозділах й, таким чином, вивільнення додаткового майна для можливого продажу або здачі в оренду [6].
Як заходи по стягненню заборгованості з метою прискорення оборотності коштів можна використати наступні: створення стимулів своїм клієнтам більше швидкої оплати шляхом надання спеціальних знижок; створення системи оцінки клієнтів, яка б підсумувала всі ризики, пов'язані з діловими партнерами; установлення формальних лімітів кредиту кожному клієнтові, які можуть визначатися загальними відносинами із цим клієнтом, потребами в коштах й оцінкою його фінансового становища; установлення залежності оплати праці менеджерів по продажах і реальному надходженні коштів від клієнтів, з якими вони працюють; розгляд можливості продажу дебіторської заборгованості банку [6, 7].
Рекомендації з розмежування виплат кредиторам по ступені пріоритетності для зменшення відтоку коштів можуть бути такими: поділ постачальників на категорії по ступені їхньої важливості для діяльності й прибутковості підприємства; інтенсифікація контактів з найбільш важливими постачальниками для того, щоб зміцнити взаєморозуміння й прагнення до співробітництва; розробка різних схем платежів і пропозиція їхнім постачальникам; відкладення здійснення платежів менш важливим постачальникам; знаходження альтернативних постачальників, що пропонують більше вигідні умови [6, 8].
Щоб зробити реорганізацію інвентарних запасів, доцільно виконати наступні процедури: рознести по категоріях запаси по ступені їхньої важливості для стабільності діяльності підприємства, проаналізувати оборот запасів по видах і зменшити обсяг тих видів запасів, які не є критичними для функціонування бізнесу; зменшити розміри непорушних запасів за рахунок досягнення домовленості про більше короткий строк виконання замовлення на поставку такого товару; поліпшити діяльність в області замовлень на постачання шляхом впровадження більше ефективних контрольних процедур; реалізувати залежані запаси зі знижками.
За рахунок перегляду планів капітальних вкладень можна збільшити приплив коштів шляхом: визначення видів капітальних інвестицій, які можна відкласти на більше пізній строк; призупинення інвестиційних проектів, які стали менш ефективними, і вивчення можливості повернення вкладених коштів; змінам графіка інвестицій так, щоб зменшити пікове навантаження на грошові потоки; відмови від тих капітальних витрат, які не можуть дати негайну віддачу підприємству.
Можливе збільшення надходження коштів із зацікавлених фінансових джерел, не пов'язаних із взаємною торгівлею за допомогою: дослідження фінансових умов короткострокового фінансування, пропонованого банками, і варіантів їхнього поліпшення; вивчення можливості відстрочки виплати основної суми боргу, зниження процентної ставки, можливості рефінансування кредитів в інших банках; проведення переговорів з акціонерами про вишукування додаткових фінансових ресурсів; зменшення намічених виплат дивідендів.
Для оптимізації або зменшення витрат можна ужити наступних заходів: оптимізувати витрати на оплату праці шляхом впровадження бонусних схем оплати; спростити організаційну структуру з метою усунення зайвих рівнів керування; знизити загальногосподарські витрати; перескласти договори, що визначають заборгованість в іноземної валюті, у заборгованість у національній валюті.
Збільшення обсягу продажів досягається використанням наступних методів; проведення обмежених маркетингових досліджень на щоденній (щотижневої) основі; оцінка прогнозованих націнок по групах реалізованих товарів для того, щоб визначити групи товарів, що приносять найбільший прибуток; оцінка факторів споживчого попиту, таких, як споживчі властивості, ціна, якість, тенденції моди, сезонні фактори й т.д.; визначення груп продуктів, які щонайкраще підходять до ринкових умов, що змінюються, і сконцентрованість на них; аналіз, цін й обсягів реалізованої продукції й знаходження, найбільш розумного компромісу, що допоможе збільшити надходження додаткових коштів, незважаючи на зниження обсягів продажів (шляхом збільшення цін і торговельних націнок).
Запропоновані заходи будуть сприяти більш ефективному керуванню коштами підприємства, дозволять збільшити їхній приплив і зменшити відтік.
3.2 Методи оптимізації грошових потоків
Методи оптимізації дефіцитного грошового потоку залежать від характеру його дефіцитності – короткострокової або довгострокової.
Збалансованість дефіцитного грошового потоку в короткостроковому періоді досягається шляхом використання «Системи прискорення – уповільнення платіжного обороту». Суть цієї системи полягає в розробці на підприємстві організаційних заходів щодо прискорення залучення коштів й уповільненню їхніх виплат [8].
Прискорення залучення коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів: збільшення розміру цінових знижок за готівку по реалізованої покупцях продукції; забезпечення часткової або повної передоплати за зроблену продукцію, що користується високим попитом на ринку; скорочення строків надання товарного (комерційного) кредиту покупцям; прискорення інкасації простроченої дебіторської заборгованості; використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості – обліку векселів, факторингу, форфейтинга; прискорення інкасації платіжних документів покупців продукції (часу знаходження їх у шляху, у процесі реєстрації, у процесі зарахування грошей на розрахунковий рахунок і т. п.). Уповільнення виплат коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів: збільшення за узгодженням з постачальниками строків надання підприємству товарного (комерційного) кредиту; заміни придбання довгострокових активів, що вимагають відновлення, на їхню оренду (лізинг); реструктуризації портфеля отриманих фінансових кредитів шляхом перекладу короткострокових їхніх видів у довгострокові [3, 4].
Слід зазначити, що «Система прискорення – уповільнення платіжного обороту», вирішуючи проблему збалансованості обсягів дефіцитного грошового потоку в короткостроковому періоді (і відповідно підвищуючи рівень абсолютної платоспроможності підприємства), створює певні проблеми дефіцитності цього потоку в наступних періодах. Тому паралельно з використанням механізму цієї системи повинні бути розроблені заходи щодо забезпечення збалансованості дефіцитного грошового потоку в довгостроковому періоді.
Ріст обсягу позитивного грошового потоку в довгостроковому періоді може бути досягнуть за рахунок наступних заходів: залучення стратегічних інвесторів з метою збільшення обсягу власного капіталу; додаткової емісії акцій; залучення довгострокових фінансових кредитів; продажу частини (або всього обсягу) фінансових інструментів інвестування; продажу (або здачі в оренду) невикористовуваних видів основних коштів.
Зниження обсягу негативного грошового потоку в довгостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів: скорочення обсягу й складу реальних інвестиційних програм; відмови від фінансового інвестування; зниження суми постійних витрат підприємства.
Методи оптимізації надлишкового грошового потоку підприємства пов'язані із забезпеченням росту його інвестиційної активності. У системі цих методів можуть бути використані: збільшення обсягу розширеного відтворення операційних внеоборотних активів; прискорення періоду розробки реальних інвестиційних проектів і початку й реалізації; здійснення регіональної диверсифікованості операційної діяльності підприємства; активне формування портфеля фінансових інвестицій; дострокове погашення довгострокових фінансових кредитів.
У системі оптимізації грошових потоків підприємства важливе місце належить їхній збалансованості в часі. Це пов'язане з тим, що незбалансованість позитивних і негативного грошових потоків у часі створює для підприємства ряд фінансових проблем. Досвід показує, що результатом такої незбалансованості навіть при високому рівні формування чистого грошового потоку є низька ліквідність цього потоку (а відповідно й низький рівень абсолютної платоспроможності підприємства) в окремі періоди часу. При досить високій тривалості таких періодів для підприємства виникає серйозна погроза банкрутства.
У процесі оптимізації грошових потоків підприємства в часі вони попередньо класифікуються по наступних ознаках: за рівнем «нейтралізуемості» (термін, що означає здатність грошового потоку певного виду змінюватися в часі) грошові потоки підрозділяються на ті що піддаються й не піддаються зміні. Прикладом грошового потоку першого виду являються лізингові платежі, період яких може бути встановлений за узгодженням сторін. Прикладом грошового потоку другого виду є податкові платежі, строк сплати яких не може бути підприємством порушений; за рівнем передбачуваності грошові потоки підрозділяються на повністю передбачувані й недостатньо передбачувані (абсолютно непередбачені грошові потоки в системі їхньої оптимізації не розглядаються).
Об'єктом оптимізації виступають передбачувані грошові потоки, що піддаються зміні в часі, У процесі оптимізації грошових потоків у часі використаються два основних методи – вирівнювання й синхронізація.
Вирівнювання грошових потоків спрямовано на згладжування їхніх обсягів у розрізі окремих інтервалів розглянутого періоду часу. Цей метод оптимізації дозволяє усунути в певній мері сезонні й циклічні розходження у формуванні грошових потоків (як позитивних, так і негативних), оптимізуючи паралельно середні залишки коштів і підвищуючи рівень ліквідності. Результати цього методу оптимізації грошових потоків у часі оцінюються за допомогою средньоквадратичного відхилення або коефіцієнта варіації, які в процесі оптимізації повинні знижуватися.
Синхронізація грошових потоків заснована на коваріації позитивних і негативного їхніх видів. У процесі синхронізації повинне бути забезпечене підвищення рівня кореляції між цими двома видами грошових потоків.
Заключним етапом оптимізації є забезпечення умов максимізації чистого грошового потоку підприємства. Ріст чистого грошового потоку забезпечує підвищення темпів економічного розвитку підприємства на принципах самофінансування, знижує залежність цього розвитку від зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів, забезпечує приріст ринкової вартості підприємства.
Підвищення суми чистого грошового потоку підприємства може бути забезпечене за рахунок здійснення наступних основних заходів: зниження суми постійних витрат; зниження рівня змінних витрат; здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує зниження рівня сумарних податкових виплат; здійснення ефективної цінової політики, що забезпечує підвищення рівня прибутковості операційної діяльності; використання методу прискореної амортизації основних коштів; скорочення періоду амортизації використовуваних підприємством нематеріальних активів; продажу невикористовуваних видів основних коштів і нематеріальних активів; посилення претензійної роботи з метою повного і своєчасного стягнення штрафних санкцій.
Результати оптимізації грошових потоків підприємства одержують своє відбиття в системі планів формування й використання коштів у майбутньому періоді.
3.3 Вдосконалення системи класифікації грошових потоків у цілях стратегічного управління платоспроможністю на підприємствах України
Поняття грошового потоку є агрегованим, тобто включає в собі різноманітні види грошових потоків, що обслуговують господарську діяльність. З метою забезпечення ефективного цілеспрямованого стратегічного керування грошові потоки вимагають певної класифікації.
Загальноприйнятої є класифікація грошових потоків по наступних основних ознаках: масштаби обслуговування господарського процесу; види господарської діяльності; спрямованість руху грошових коштів; метод вирахування обсягу; рівень достатності обсягу; метод оцінки в часі; безперервність формування в розглянутому періоді; стабільність тимчасових інтервалів формування [16].
Існуюча класифікація грошових потоків не повною мірою дозволяє здійснювати оперативне керування формуванням припливів і відтоків коштів [8].
Основний внесок у формування фінансових результатів і грошових потоків промислового підприємства вносить його операційна діяльність. У зв'язку із цим пропонується розширення класифікаційних ознак щодо грошових потоків у результаті операційної діяльності. Це дозволить виявити фактори, що впливають на них, з метою надання впливу на ці фактори в процесі керування.
Грошові потоки від операційної діяльності доцільно класифікувати на залежні від обсягів реалізації й виробництва продукції і не залежні від них. Розглянемо склад вхідних і грошових потоків, що сходять, відповідно до наведеної класифікації й можливості використання запропонованого поділу грошових потоків на ті що залежать та не залежать від обсягу в процесі фінансового планування [8].
Що стосується вхідних грошових потоків, потрібно відзначити, що в практиці складання бюджету коштів у складі припливів коштів у результаті операційної діяльності виділяють надходження від реалізації продукції. Це повністю виправдано, тому що саме реалізація продукції повинна служити основним джерелом грошових надходжень для промислового підприємства, у той час як інші грошові потоки (від операційної оренди активів, реалізації оборотних активів й ін.) мають порівняно незначну питому вагу й, крім того, багато видів цих грошових потоків носять нерегулярний характер. Виділення надходжень від реалізації продукції дозволяє враховувати вплив факторів на формування вхідних грошових потоків. Цими факторами є фізичний обсяг реалізованої продукції, ціна, базисні умови поставки й умови розрахунків за продукцію, тобто форма оплати, тривалість кредитного періоду й т. п.
Основними відтоками коштів у результаті операційної діяльності є: виплати постачальникам; виплата заробітної плати; позабюджетні виплати; виплата податків й інших обов'язкових платежів [8].
Зазначені грошові потоки можуть бути розділені на ті що залежать та не залежать від обсягу частини. Так, варто окремо планувати й ураховувати виплати постачальникам за придбані основні й допоміжні матеріали; виплату відрядної й погодинної заробітної плати й відповідних сум відрахувань у фонди соціального страхування Розглянемо фактори, які впливають на суму й періодичність виникнення відповідних відтоків коштів.
До факторів першого порядку, що впливає на розмір і періодичність виплат постачальникам основних матеріалів, ставляться обсяг закупівель матеріалів у натуральному вираженні, ціни на матеріали й умови розрахунків з постачальниками. У свою чергу, обсяг закупівель основних матеріалів залежить від обсягу їхнього споживання, фактичних запасів на початок планового періоду й розміру запасів на кінець періоду. Обсяг споживання основних матеріалів визначається виробничою програмою підприємства й нормами витрати матеріалів. Виробнича програма формується на підставі бюджету продажів, фактичних залишків готової продукції на початок періоду й планових – на кінець періоду.
Важливе значення при регулюванні величини й періодичності відтоків коштів мають два взаємозалежних показники: розмір партії матеріалів, що здобувають, і кількість партій. Збільшення обсягу партії матеріалів веде до збільшення періоду між двома поставками й, відповідно, між двома виплатами, а також до збільшення суми однієї виплати. При зменшенні розміру партії поставки скорочується величина виплати й період часу між виплатами. У ході планування також необхідно враховувати зворотну залежність витрат на оформлення замовлення й відповідних відтоків коштів від обсягу партії закупівлі матеріалів.
Виплати постачальникам допоміжних матеріалів можна охарактеризувати як умовно ті що залежать від обсягу. Це пояснюється тим, що обсяг споживання ряду допоміжних матеріалів (мастильних, обтиральних і т. п.) залежить від інтенсивності експлуатації встаткування, хоча ця залежність не є прямій.
Суми виплат працівникам і фондам соціального страхування також можна диференціювати на ті що залежать та не залежать від обсягу частини. Фактори, що впливають на величину змінного й постійного фондів оплати праці, загальновідомі й не мають потреби в детальному розгляді. Періодичність відтоків коштів у цьому випадку залежить від прийнятого на підприємстві порядку здійснення розрахунків по оплаті праці. Цими ж факторами обумовлені величина й періодичність відтоків коштів у ході здійснення розрахунків по соціальному страхуванню, тому що відповідно до діючого законодавства розрахунки здійснюються одночасно з одержанням у банку коштів на оплату праці.
Зі складу податків й інших обов'язкових платежів неможливо виділити такі що повністю залежать від обсягу продукції. Умовно залежними можна вважати ПДВ і податок на прибуток, що обумовлено порядком їхнього нарахування. Так, при вирахуванні суми ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет, основний вплив на неї роблять податкові зобов'язання, що виникають у ході реалізації продукції, і суми податкового кредиту, що виникають при придбанні сировини й основних матеріалів. При розрахунку зобов'язань по податку на прибуток у складі валових доходів також провідне місце належить доходам від реалізації продукції, а в складі валових витрат значну питому вагу займають змінні витрати. Періодичність здійснення розрахунків по податках й інших обов'язкових платежах установлюється законодавчо.
Оперативне керування платоспроможністю підприємства вимагає розробки планового документа, що деталізує показники бюджету руху грошових коштів й забезпечує щоденне керування платіжним оборотом. Таким плановим документом є платіжний календар, що дозволяє вирішувати наступні основні завдання: у максимально можливому ступені синхронізувати позитивні й негативний грошові потоки; забезпечити пріоритетність платежів підприємства за критерієм їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності; у максимальному ступені забезпечити необхідну абсолютну ліквідність грошового потоку підприємства; включити керування грошовими потоками в систему оперативного контроллінгу фінансової діяльності підприємства [11]. Запропонований поділ грошових потоків від операційної діяльності на незалежні й залежні потребує переробки форм відповідних планових і звітних документів: бюджету коштів, платіжного календаря як документа бюджету коштів, що є деталізацією, і звіту про рух грошових коштів (зрозуміло, мова йде про форму звіту, використовуваного в управлінському обліку, а не про форму зовнішньої фінансової звітності).
Запропоноване розмежування грошових потоків на залежні й незалежні від обсягу продукції представляється корисним з метою оперативного керування платоспроможністю.
По-перше, відомі плановані суми й дати надходжень від реалізації продукції, суми й дати залежних виплат дають можливість розрахувати різниця між припливами коштів від реалізації й залежними від обсягу відтоками. Розглянутий показник (його можна назвати грошовим маржинальним прибутком) має економічний зміст, маржинальний прибуток – це сума надходжень від реалізації, спрямована на забезпечення об`ємозалежних виплат й утворення чистого грошового потоку від операційної діяльності. Є й істотні відмінності: по-перше, він розраховується в грошовому базисі, а не в базисі нарахування; по-друге, маржинальний прибуток, як і будь-який інший показник фінансових результатів, визначається за період, а даний показник розраховується на конкретні дати (на момент виникнення потреби в коштах, тобто на дати здійснення виплат). Це дає можливість: визначити обсяг і час надходжень коштів і виплат при різних обсягах діяльності; визначити мінімальний обсяг грошових надходжень для забезпечення запланованих об`ємозалежних й об`ємонезалежних виплат; визначити припустимий обсяг скорочення припливів коштів на певну дату; визначити припустиме зниження цін на продукцію, ріст цін на сировину й матеріали, збільшення періоду облямівки платежу для покупців і скорочення тривалості кредитного періоду з боку постачальників, підвищення оплати праці, що дозволяють зберегти платоспроможність підприємства на конкретну дату. У випадку перевищення відтоків коштів над припливами більш точно виявляються розмір і періоди дефіциту коштів; визначити, які види продукції створюють надлишок, а які – дефіцит коштів у плановому періоді. Це можна зробити на основі аналізу співвідношень таких факторів як обсяг продажів, умови розрахунків з покупцями, обсяг закупівель основних матеріалів і порядок розрахунків з постачальниками, сума виплаченої відрядної зарплати й відрахувань.
В-других, чітко простежуються фактори, що впливають на величину й періодичність виникнення припливів і відтоків коштів. Це дозволяє контролювати відхилення у формуванні грошових потоків за рахунок факторів, зокрема: надходжень від реалізації продукції – за рахунок зміни фізичного обсягу реалізації, цін, умов розрахунків з покупцями; виплат постачальникам основних матеріалів – за рахунок зміни обсягу виробництва, норм витрати матеріалів, обсягу партії закупівлі, цін й умов розрахунків з постачальниками; виплат відрядної зарплати й відрахувань у соцстрах від відрядної зарплати за рахунок зміни обсягу виробництва: норм часу й тарифних ставок.
По-третє, підвищуються можливості проведення попередньої синхронізації позитивних і негативних грошових потоків, а також їхнього коректування в ході виконання бюджету. Це можливо шляхом впливу на підконтрольні підприємству фактори формування потоків коштів.
Так, важливе значення має регулювання розміру партії замовлення сировини й основних матеріалів, тому що найбільша питома вага в структурі відтоків коштів у результаті операційної діяльності займають саме виплати постачальникам основних матеріалів. Крім того, саме розмір партії замовлення є найбільш підконтрольним для підприємства параметром, у відмінність, наприклад, від умов розрахунків, які встановлюються постачальником і можуть бути змінені тільки за узгодженням з ним. У цей час існує безліч моделей оптимізації партії замовлення, що використають як критерій оптимальності мінімальну суму витрат, пов'язаних з формуванням і змістом виробничих запасів. Ці моделі не враховують вплив розміру партії закупівлі матеріалів на відтоки коштів і забезпеченість цих відтоків грошовими надходженнями. Закупівля матеріалів приводить до виникнення зобов'язань перед постачальниками із чітко певними строками здійснення розрахунків по них. Якщо як цільовий критерій оптимізації використати тільки мінімальні витрати, може виникнути ситуація, при якій відтоки коштів, пов'язані з погашенням зобов'язань, серед постачальників, не будуть забезпечені надходженнями від реалізації продукції й інших грошових надходжень, що може привести до неплатоспроможності й зниження фінансової стабільності. У зв'язку із цим необхідна розробка багатокритеріальної оптимізаційної моделі, що буде спрямована на визначення розміру партії замовлення, здатного забезпечити мінімальні витрати на зміст виробничих запасів за умови збереження достатнього рівня платоспроможності.
Таким чином, запропонована класифікація відтоків коштів на залежні й не залежні від обсягів виробництва й реалізації дає можливість ураховувати вплив зміни факторів на формування грошових потоків, вчасно виявляти можливі періоди дефіциту коштів, проводити попередню синхронізацію вхідних і вихідних грошових потоків й їхнє коректування шляхом впливу на підконтрольні підприємству параметри.
Висновки
У цей час стратегічний аналіз є однієї з основних дисциплін, які необхідно знати будь-якому менеджерові. Стратегічний аналіз, як наука, дозволяє підприємцеві так спланувати діяльність підприємства в коротко – середньо- і довгостроковому періодах, щоб забезпечити одержання підприємством максимально можливого прибутку з мінімальними витратами в умовах мінливості стану ринку. Звичайно, це пов'язане з неминучим фінансовим ризиком, особливо в сучасних умовах, але правильно проведене стратегічне планування й аналіз дозволить звести ризик до мінімуму.
Кошти підприємства є центральною ланкою в його діяльності. Так, при формуванні власного капіталу частина статутного капіталу формується за рахунок грошових активів, кредити банків надходять у вигляді грошових активів, повернення кредитів здійснюється через відтік грошових активів, так саме як і погашення кредиторської заборгованості, збільшення дебіторської заборгованості викликає відтік грошових активів, її повернення – приплив і т.д. Як відомо, грошові кошти є дуже мобільним та нестабільним ресурсом та їх вартість сьогодні більша ніж у майбутньому, а отже цьому необхідно приділяти відповідну увагу здійснюючи господарську діяльність підприємства.
Отже, дана робота мала на меті довести необхідність стратегічного аналізу коштів, їх поточної й майбутньої вартості на підприємстві, що розраховує на фінансовий успіх у сучасних умовах ринку.
У даній роботі були розглянуті теоретичні аспекти стратегічного аналізу в управлінні грошовими потоками підприємства в умовах ринкової економіки, його мети, завдання. У першому розділі курсової роботи даний методичний інструментарій оцінювання вартості грошів у часі та його використання в стратегічному аналізі.
У другому розділі роботи наведені методичні основи стратегічного аналізу коштів діяльності підприємства ДП ХМЗ «ФЕД».
Підводячи підсумок даної роботи – аналізу грошових потоків ДП «Завод ВАТ «ХТЗ»», проведеного за даними бухгалтерського балансу за 2006 рік можна охарактеризувати роботу даного підприємства як задовільну.
Список використаних джерел
1. Азаренкова Г.М., Богатіщев О.М., Шубіна С.В., Сердюк Л.В. Методичні рекомендації до формування структури та оформлення рефератів, курсових, дипломних та науково-дослідних робіт студентів. – Харків: ХБІ УАБС, 2004. – 38 с.
2. Артеменко В.Г. Финансовый анализ. Учебн. пособие для вузов – М: Центр экономики и маркетинга, 1997 – 128 с.
3. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т 2. – К. Ника-Центр, 1999. – 512 с.
4. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т 1. – К. Ника-Центр, 2000. – 301 с.
5. Бернстайн Л.А. Анализ финансовой отчетности: теория, практика, интерпретация: Пер с англ. / Научн. Ред. перевода чл.-кор. РАН И.И. Елесеев. – м.: Финансы и статистика, 1996. – 624 с.
6. Бондаренко М.В. Методы оптимизации денежных потоков предприятия // Управління розвитком. – 2002. – №2.-С. 99–101.
7. Бочаров В.В. Управление денежным оборотом предприятий и корпораций. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 144 с.
8. Герасимов А.А. Усовершенствование классификации денежных потоков в целях оперативного управления платежеспособностью // Економіка промисловості. – 2005. – №4.–С. 163–169.
9. Гриліцька А. «Математичні моделі оптимізації грошових залишків та аналізу руху грошових коштів» // Економіст. – 2005.– №9.-С. 50–53.
10. Губачова О.М. Деякі аспекти управління рухом грошових коштів та іх вплив на фінасовий стан підприємства // Економіка і регіон. – 2 (5). – 2005.-С. 109–114.
11. Гутова А.В. Управление денежными потоками: теоретические аспекты // Финансовый менеджмент. – 2004. – №4.-С. 112–119
12. Дубенко Н.В. Аналіз руху грошових коштів. Необхідність застосування та удосконалення методики // Вісник ЖДТУ. – 2005. – №2.–С. 101–113.
13. Ігоніна К.А. Теоритичні аспекти планування грошових потоків підприємств // Актуальні проблеми економіки №5 (35). – 2004.-С. 17 – 19.
14. Ластовенко А.В. Аналіз денежных потоков предприятия в условиях перехода к рыночной економите // Економіка промисловості. – 2002. – №2. – С. 108–115.
15. Люткевич О.М. Вихідні положення щодо визначення принципів побудови раціональних фінансово-грошових потоків на підприємстві // Регіональна економіка. – 2003. – №1. – С. 138–143
16. Поддєрьогін А.М. Фінансовий менеджмент: Підручник. – К.: КНЕУ, 2005. – 536 с.
17. П(С) БО 4 – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р., №87 (зі змінами і доповненнями).
18. Митрофанов Г.Ф., Кравченко Г.О., Барабаш Н.С. Фінансовий аналіз: Навч. посіб.; За ред. проф. Г.В. Митрофанова. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т: 2002, – 301 с.
19. Хахонова Н.Н. Учет, аудит и анализ денежных потоков предприятий и организаций. – М.; ИКЦ «МарТ»; Ростов н/д, издательский центр «март», 2003. – 304 с.
20. Чумаченко М.І. Моделі і методи прийняття рішень в аналізі і аудиті: Конспект лекцій. – К: КНЕУ, 1999. – Вид. 1–5.-415 с.
Об'єктом оптимізації виступають передбачувані грошові потоки, що піддаються зміні в часі, У процесі оптимізації грошових потоків у часі використаються два основних методи – вирівнювання й синхронізація.
Вирівнювання грошових потоків спрямовано на згладжування їхніх обсягів у розрізі окремих інтервалів розглянутого періоду часу. Цей метод оптимізації дозволяє усунути в певній мері сезонні й циклічні розходження у формуванні грошових потоків (як позитивних, так і негативних), оптимізуючи паралельно середні залишки коштів і підвищуючи рівень ліквідності. Результати цього методу оптимізації грошових потоків у часі оцінюються за допомогою средньоквадратичного відхилення або коефіцієнта варіації, які в процесі оптимізації повинні знижуватися.
Синхронізація грошових потоків заснована на коваріації позитивних і негативного їхніх видів. У процесі синхронізації повинне бути забезпечене підвищення рівня кореляції між цими двома видами грошових потоків.
Заключним етапом оптимізації є забезпечення умов максимізації чистого грошового потоку підприємства. Ріст чистого грошового потоку забезпечує підвищення темпів економічного розвитку підприємства на принципах самофінансування, знижує залежність цього розвитку від зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів, забезпечує приріст ринкової вартості підприємства.
Підвищення суми чистого грошового потоку підприємства може бути забезпечене за рахунок здійснення наступних основних заходів: зниження суми постійних витрат; зниження рівня змінних витрат; здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує зниження рівня сумарних податкових виплат; здійснення ефективної цінової політики, що забезпечує підвищення рівня прибутковості операційної діяльності; використання методу прискореної амортизації основних коштів; скорочення періоду амортизації використовуваних підприємством нематеріальних активів; продажу невикористовуваних видів основних коштів і нематеріальних активів; посилення претензійної роботи з метою повного і своєчасного стягнення штрафних санкцій.
Результати оптимізації грошових потоків підприємства одержують своє відбиття в системі планів формування й використання коштів у майбутньому періоді.
3.3 Вдосконалення системи класифікації грошових потоків у цілях стратегічного управління платоспроможністю на підприємствах України
Поняття грошового потоку є агрегованим, тобто включає в собі різноманітні види грошових потоків, що обслуговують господарську діяльність. З метою забезпечення ефективного цілеспрямованого стратегічного керування грошові потоки вимагають певної класифікації.
Загальноприйнятої є класифікація грошових потоків по наступних основних ознаках: масштаби обслуговування господарського процесу; види господарської діяльності; спрямованість руху грошових коштів; метод вирахування обсягу; рівень достатності обсягу; метод оцінки в часі; безперервність формування в розглянутому періоді; стабільність тимчасових інтервалів формування [16].
Існуюча класифікація грошових потоків не повною мірою дозволяє здійснювати оперативне керування формуванням припливів і відтоків коштів [8].
Основний внесок у формування фінансових результатів і грошових потоків промислового підприємства вносить його операційна діяльність. У зв'язку із цим пропонується розширення класифікаційних ознак щодо грошових потоків у результаті операційної діяльності. Це дозволить виявити фактори, що впливають на них, з метою надання впливу на ці фактори в процесі керування.
Грошові потоки від операційної діяльності доцільно класифікувати на залежні від обсягів реалізації й виробництва продукції і не залежні від них. Розглянемо склад вхідних і грошових потоків, що сходять, відповідно до наведеної класифікації й можливості використання запропонованого поділу грошових потоків на ті що залежать та не залежать від обсягу в процесі фінансового планування [8].
Що стосується вхідних грошових потоків, потрібно відзначити, що в практиці складання бюджету коштів у складі припливів коштів у результаті операційної діяльності виділяють надходження від реалізації продукції. Це повністю виправдано, тому що саме реалізація продукції повинна служити основним джерелом грошових надходжень для промислового підприємства, у той час як інші грошові потоки (від операційної оренди активів, реалізації оборотних активів й ін.) мають порівняно незначну питому вагу й, крім того, багато видів цих грошових потоків носять нерегулярний характер. Виділення надходжень від реалізації продукції дозволяє враховувати вплив факторів на формування вхідних грошових потоків. Цими факторами є фізичний обсяг реалізованої продукції, ціна, базисні умови поставки й умови розрахунків за продукцію, тобто форма оплати, тривалість кредитного періоду й т. п.
Основними відтоками коштів у результаті операційної діяльності є: виплати постачальникам; виплата заробітної плати; позабюджетні виплати; виплата податків й інших обов'язкових платежів [8].
Зазначені грошові потоки можуть бути розділені на ті що залежать та не залежать від обсягу частини. Так, варто окремо планувати й ураховувати виплати постачальникам за придбані основні й допоміжні матеріали; виплату відрядної й погодинної заробітної плати й відповідних сум відрахувань у фонди соціального страхування Розглянемо фактори, які впливають на суму й періодичність виникнення відповідних відтоків коштів.
До факторів першого порядку, що впливає на розмір і періодичність виплат постачальникам основних матеріалів, ставляться обсяг закупівель матеріалів у натуральному вираженні, ціни на матеріали й умови розрахунків з постачальниками. У свою чергу, обсяг закупівель основних матеріалів залежить від обсягу їхнього споживання, фактичних запасів на початок планового періоду й розміру запасів на кінець періоду. Обсяг споживання основних матеріалів визначається виробничою програмою підприємства й нормами витрати матеріалів. Виробнича програма формується на підставі бюджету продажів, фактичних залишків готової продукції на початок періоду й планових – на кінець періоду.
Важливе значення при регулюванні величини й періодичності відтоків коштів мають два взаємозалежних показники: розмір партії матеріалів, що здобувають, і кількість партій. Збільшення обсягу партії матеріалів веде до збільшення періоду між двома поставками й, відповідно, між двома виплатами, а також до збільшення суми однієї виплати. При зменшенні розміру партії поставки скорочується величина виплати й період часу між виплатами. У ході планування також необхідно враховувати зворотну залежність витрат на оформлення замовлення й відповідних відтоків коштів від обсягу партії закупівлі матеріалів.
Виплати постачальникам допоміжних матеріалів можна охарактеризувати як умовно ті що залежать від обсягу. Це пояснюється тим, що обсяг споживання ряду допоміжних матеріалів (мастильних, обтиральних і т. п.) залежить від інтенсивності експлуатації встаткування, хоча ця залежність не є прямій.
Суми виплат працівникам і фондам соціального страхування також можна диференціювати на ті що залежать та не залежать від обсягу частини. Фактори, що впливають на величину змінного й постійного фондів оплати праці, загальновідомі й не мають потреби в детальному розгляді. Періодичність відтоків коштів у цьому випадку залежить від прийнятого на підприємстві порядку здійснення розрахунків по оплаті праці. Цими ж факторами обумовлені величина й періодичність відтоків коштів у ході здійснення розрахунків по соціальному страхуванню, тому що відповідно до діючого законодавства розрахунки здійснюються одночасно з одержанням у банку коштів на оплату праці.
Зі складу податків й інших обов'язкових платежів неможливо виділити такі що повністю залежать від обсягу продукції. Умовно залежними можна вважати ПДВ і податок на прибуток, що обумовлено порядком їхнього нарахування. Так, при вирахуванні суми ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет, основний вплив на неї роблять податкові зобов'язання, що виникають у ході реалізації продукції, і суми податкового кредиту, що виникають при придбанні сировини й основних матеріалів. При розрахунку зобов'язань по податку на прибуток у складі валових доходів також провідне місце належить доходам від реалізації продукції, а в складі валових витрат значну питому вагу займають змінні витрати. Періодичність здійснення розрахунків по податках й інших обов'язкових платежах установлюється законодавчо.
Оперативне керування платоспроможністю підприємства вимагає розробки планового документа, що деталізує показники бюджету руху грошових коштів й забезпечує щоденне керування платіжним оборотом. Таким плановим документом є платіжний календар, що дозволяє вирішувати наступні основні завдання: у максимально можливому ступені синхронізувати позитивні й негативний грошові потоки; забезпечити пріоритетність платежів підприємства за критерієм їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності; у максимальному ступені забезпечити необхідну абсолютну ліквідність грошового потоку підприємства; включити керування грошовими потоками в систему оперативного контроллінгу фінансової діяльності підприємства [11]. Запропонований поділ грошових потоків від операційної діяльності на незалежні й залежні потребує переробки форм відповідних планових і звітних документів: бюджету коштів, платіжного календаря як документа бюджету коштів, що є деталізацією, і звіту про рух грошових коштів (зрозуміло, мова йде про форму звіту, використовуваного в управлінському обліку, а не про форму зовнішньої фінансової звітності).
Запропоноване розмежування грошових потоків на залежні й незалежні від обсягу продукції представляється корисним з метою оперативного керування платоспроможністю.
По-перше, відомі плановані суми й дати надходжень від реалізації продукції, суми й дати залежних виплат дають можливість розрахувати різниця між припливами коштів від реалізації й залежними від обсягу відтоками. Розглянутий показник (його можна назвати грошовим маржинальним прибутком) має економічний зміст, маржинальний прибуток – це сума надходжень від реалізації, спрямована на забезпечення об`ємозалежних виплат й утворення чистого грошового потоку від операційної діяльності. Є й істотні відмінності: по-перше, він розраховується в грошовому базисі, а не в базисі нарахування; по-друге, маржинальний прибуток, як і будь-який інший показник фінансових результатів, визначається за період, а даний показник розраховується на конкретні дати (на момент виникнення потреби в коштах, тобто на дати здійснення виплат). Це дає можливість: визначити обсяг і час надходжень коштів і виплат при різних обсягах діяльності; визначити мінімальний обсяг грошових надходжень для забезпечення запланованих об`ємозалежних й об`ємонезалежних виплат; визначити припустимий обсяг скорочення припливів коштів на певну дату; визначити припустиме зниження цін на продукцію, ріст цін на сировину й матеріали, збільшення періоду облямівки платежу для покупців і скорочення тривалості кредитного періоду з боку постачальників, підвищення оплати праці, що дозволяють зберегти платоспроможність підприємства на конкретну дату. У випадку перевищення відтоків коштів над припливами більш точно виявляються розмір і періоди дефіциту коштів; визначити, які види продукції створюють надлишок, а які – дефіцит коштів у плановому періоді. Це можна зробити на основі аналізу співвідношень таких факторів як обсяг продажів, умови розрахунків з покупцями, обсяг закупівель основних матеріалів і порядок розрахунків з постачальниками, сума виплаченої відрядної зарплати й відрахувань.
В-других, чітко простежуються фактори, що впливають на величину й періодичність виникнення припливів і відтоків коштів. Це дозволяє контролювати відхилення у формуванні грошових потоків за рахунок факторів, зокрема: надходжень від реалізації продукції – за рахунок зміни фізичного обсягу реалізації, цін, умов розрахунків з покупцями; виплат постачальникам основних матеріалів – за рахунок зміни обсягу виробництва, норм витрати матеріалів, обсягу партії закупівлі, цін й умов розрахунків з постачальниками; виплат відрядної зарплати й відрахувань у соцстрах від відрядної зарплати за рахунок зміни обсягу виробництва: норм часу й тарифних ставок.
По-третє, підвищуються можливості проведення попередньої синхронізації позитивних і негативних грошових потоків, а також їхнього коректування в ході виконання бюджету. Це можливо шляхом впливу на підконтрольні підприємству фактори формування потоків коштів.
Так, важливе значення має регулювання розміру партії замовлення сировини й основних матеріалів, тому що найбільша питома вага в структурі відтоків коштів у результаті операційної діяльності займають саме виплати постачальникам основних матеріалів. Крім того, саме розмір партії замовлення є найбільш підконтрольним для підприємства параметром, у відмінність, наприклад, від умов розрахунків, які встановлюються постачальником і можуть бути змінені тільки за узгодженням з ним. У цей час існує безліч моделей оптимізації партії замовлення, що використають як критерій оптимальності мінімальну суму витрат, пов'язаних з формуванням і змістом виробничих запасів. Ці моделі не враховують вплив розміру партії закупівлі матеріалів на відтоки коштів і забезпеченість цих відтоків грошовими надходженнями. Закупівля матеріалів приводить до виникнення зобов'язань перед постачальниками із чітко певними строками здійснення розрахунків по них. Якщо як цільовий критерій оптимізації використати тільки мінімальні витрати, може виникнути ситуація, при якій відтоки коштів, пов'язані з погашенням зобов'язань, серед постачальників, не будуть забезпечені надходженнями від реалізації продукції й інших грошових надходжень, що може привести до неплатоспроможності й зниження фінансової стабільності. У зв'язку із цим необхідна розробка багатокритеріальної оптимізаційної моделі, що буде спрямована на визначення розміру партії замовлення, здатного забезпечити мінімальні витрати на зміст виробничих запасів за умови збереження достатнього рівня платоспроможності.
Таким чином, запропонована класифікація відтоків коштів на залежні й не залежні від обсягів виробництва й реалізації дає можливість ураховувати вплив зміни факторів на формування грошових потоків, вчасно виявляти можливі періоди дефіциту коштів, проводити попередню синхронізацію вхідних і вихідних грошових потоків й їхнє коректування шляхом впливу на підконтрольні підприємству параметри.
Висновки
У цей час стратегічний аналіз є однієї з основних дисциплін, які необхідно знати будь-якому менеджерові. Стратегічний аналіз, як наука, дозволяє підприємцеві так спланувати діяльність підприємства в коротко – середньо- і довгостроковому періодах, щоб забезпечити одержання підприємством максимально можливого прибутку з мінімальними витратами в умовах мінливості стану ринку. Звичайно, це пов'язане з неминучим фінансовим ризиком, особливо в сучасних умовах, але правильно проведене стратегічне планування й аналіз дозволить звести ризик до мінімуму.
Кошти підприємства є центральною ланкою в його діяльності. Так, при формуванні власного капіталу частина статутного капіталу формується за рахунок грошових активів, кредити банків надходять у вигляді грошових активів, повернення кредитів здійснюється через відтік грошових активів, так саме як і погашення кредиторської заборгованості, збільшення дебіторської заборгованості викликає відтік грошових активів, її повернення – приплив і т.д. Як відомо, грошові кошти є дуже мобільним та нестабільним ресурсом та їх вартість сьогодні більша ніж у майбутньому, а отже цьому необхідно приділяти відповідну увагу здійснюючи господарську діяльність підприємства.
Отже, дана робота мала на меті довести необхідність стратегічного аналізу коштів, їх поточної й майбутньої вартості на підприємстві, що розраховує на фінансовий успіх у сучасних умовах ринку.
У даній роботі були розглянуті теоретичні аспекти стратегічного аналізу в управлінні грошовими потоками підприємства в умовах ринкової економіки, його мети, завдання. У першому розділі курсової роботи даний методичний інструментарій оцінювання вартості грошів у часі та його використання в стратегічному аналізі.
У другому розділі роботи наведені методичні основи стратегічного аналізу коштів діяльності підприємства ДП ХМЗ «ФЕД».
Підводячи підсумок даної роботи – аналізу грошових потоків ДП «Завод ВАТ «ХТЗ»», проведеного за даними бухгалтерського балансу за 2006 рік можна охарактеризувати роботу даного підприємства як задовільну.
Список використаних джерел
1. Азаренкова Г.М., Богатіщев О.М., Шубіна С.В., Сердюк Л.В. Методичні рекомендації до формування структури та оформлення рефератів, курсових, дипломних та науково-дослідних робіт студентів. – Харків: ХБІ УАБС, 2004. – 38 с.
2. Артеменко В.Г. Финансовый анализ. Учебн. пособие для вузов – М: Центр экономики и маркетинга, 1997 – 128 с.
3. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т 2. – К. Ника-Центр, 1999. – 512 с.
4. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т 1. – К. Ника-Центр, 2000. – 301 с.
5. Бернстайн Л.А. Анализ финансовой отчетности: теория, практика, интерпретация: Пер с англ. / Научн. Ред. перевода чл.-кор. РАН И.И. Елесеев. – м.: Финансы и статистика, 1996. – 624 с.
6. Бондаренко М.В. Методы оптимизации денежных потоков предприятия // Управління розвитком. – 2002. – №2.-С. 99–101.
7. Бочаров В.В. Управление денежным оборотом предприятий и корпораций. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 144 с.
8. Герасимов А.А. Усовершенствование классификации денежных потоков в целях оперативного управления платежеспособностью // Економіка промисловості. – 2005. – №4.–С. 163–169.
9. Гриліцька А. «Математичні моделі оптимізації грошових залишків та аналізу руху грошових коштів» // Економіст. – 2005.– №9.-С. 50–53.
10. Губачова О.М. Деякі аспекти управління рухом грошових коштів та іх вплив на фінасовий стан підприємства // Економіка і регіон. – 2 (5). – 2005.-С. 109–114.
11. Гутова А.В. Управление денежными потоками: теоретические аспекты // Финансовый менеджмент. – 2004. – №4.-С. 112–119
12. Дубенко Н.В. Аналіз руху грошових коштів. Необхідність застосування та удосконалення методики // Вісник ЖДТУ. – 2005. – №2.–С. 101–113.
13. Ігоніна К.А. Теоритичні аспекти планування грошових потоків підприємств // Актуальні проблеми економіки №5 (35). – 2004.-С. 17 – 19.
14. Ластовенко А.В. Аналіз денежных потоков предприятия в условиях перехода к рыночной економите // Економіка промисловості. – 2002. – №2. – С. 108–115.
15. Люткевич О.М. Вихідні положення щодо визначення принципів побудови раціональних фінансово-грошових потоків на підприємстві // Регіональна економіка. – 2003. – №1. – С. 138–143
16. Поддєрьогін А.М. Фінансовий менеджмент: Підручник. – К.: КНЕУ, 2005. – 536 с.
17. П(С) БО 4 – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р., №87 (зі змінами і доповненнями).
18. Митрофанов Г.Ф., Кравченко Г.О., Барабаш Н.С. Фінансовий аналіз: Навч. посіб.; За ред. проф. Г.В. Митрофанова. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т: 2002, – 301 с.
19. Хахонова Н.Н. Учет, аудит и анализ денежных потоков предприятий и организаций. – М.; ИКЦ «МарТ»; Ростов н/д, издательский центр «март», 2003. – 304 с.
20. Чумаченко М.І. Моделі і методи прийняття рішень в аналізі і аудиті: Конспект лекцій. – К: КНЕУ, 1999. – Вид. 1–5.-415 с.
