велике поліпшення 6;
значне поліпшення 5;
деяке поліпшення 4;
без змін 3;
деяке погіршення 2;
значне погіршення 1.
Отримані вихідні дані у виді відповідей на питання після попередньої обробки методами, зазначеними вище порівнюються з наступними параметрами:
минулими досягненнями;
досягнутими результатами;
оптимальними формами і методами роботи організації;
іншими порівнянними організаціями (щоб оцінити, що було досягнуто в іншім місці і чи можливо це в даній організації);
нормами, що маються в консультативній фірмі чи взяті з іншого джерела інформації для порівняння між фірмами. Відбувається тестування (оцінка) вихідних даних з метою їхній, при необхідності, коректування і наступного використання при розробці альтернативної моделі.
9) Результати оцінки. Важливим результатом розгляду старих і нових планів і зіставлення їхніх результатів є визначення відхилення між планами і результатами, яких необхідно пояснити і передбачити при плануванні.
10) Розробка моделі виробляється з використанням методів системного аналізу на основі відкоректованих вихідних даних. Оскільки оцінки вихідних даних робилися незалежно друг від друга, потрібно ліквідувати невідповідність у результатах. Найбільш ефективними для цієї мети виявилися методи системного аналізу, подібні до аналізу витрата-випуск і матрицям наслідків. Ці ж методи можна використовувати при визначенні оптимального варіанта моделі розвитку організації.
11) Розробка алгоритму. Після прийняття замовникам бізнес-плану альтернативної моделі за основу, фахівці консультативної фірми розробляють алгоритм розрахунків фінансового плану. Цей алгоритм повинний дозволяти проводити детальний аналіз фінансового положення підприємства, заснований на отриманих балансах (за 2 останніх звітних періоди і на момент відповіді по тестових таблицях), додатка до балансів і звітах про фінансові результати, прогнозувати фінансовий стан підприємства з урахуванням зміни вхідних параметрів, що задаються: норми прибутку, рівня зарплати, норми амортизації, величини фондів і т.д., а також простежити можливий вплив зміни зовнішніх параметрів: величини податків, зміни ціни сировини, матеріалів, що комплектують і т.д.
12) Програма. Це – пакети COMFAR (Computer Model for Feasibility Analysis and reporting) і PROPSPIN (PROjekt Profile Screening and Pre-appraisal Information system), створені в UNIDO – Організації Об'єднаних Націй по промисловому розвитку, а також вітчизняні пакети «PROJEKT EXPERT», «Альт-Інвест» і інші.
В основі всіх зазначених програмних продуктів лежать методичні підходи UNIDO по проведенню промислових техніко-економічних досліджень.
13) Проведення експерименту. Зазначені вище пакети програм дозволяють проводити експерименти, що враховують розмаїтість сценаріїв, що допускається пакетом, реалізації проекту, заснованих на різних припущеннях щодо перспектив проекту, а саме:
дослідження наслідків змін обраних параметрів;
проведення якісного аналізу й аналізу ризиків проекту;
оптимізацію графіків погашення кредитів з обліком поточного фінансового стану проекту;
перевірка чутливості проекту до впливу таких факторів як:
а) показники інфляції;
б) обсяги експорту й умови реалізації продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках (у кредит, з авансовими платежами);
в) затримка платежів;
г) тривалість технологічного циклу виробництва кожного виробу;
д) рівень страхових запасів готової продукції на складі в залежності від ринкового попиту;
е) рівень страхових запасів матеріалів і комплектуючих виробів у залежності від ризику нестабільності постачань;
ж) стратегія (обсяг і періодичність) формування поточних запасів матеріалів і комплектуючих;
з) умови формування капіталу.
В даний час жоден із програмних продуктів не має повного набору можливостей аналізу чутливості і не може служити ідеальною моделлю, що враховує всі особливості конкретного підприємства.
14) Результати проведення експерименту, при необхідності, коректують обрану модель і йдуть для оцінки результатів.
15) Оцінка результатів експерименту є необхідним і завершальним етапом (у серії оцінок) перед ухваленням рішення про розробку чи бізнес-плану про інвестування проекту. Оцінки повинні довести реальність прогнозів (бізнес-плану), з урахуванням невизначеностей і факторів ризику, їхня стійкість до можливих змін зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на результати.
16) Інформація для ухвалення рішення є тим джерелом, що може вплинути на зміну цілей замовника, вона ж є основою для остаточного ухвалення рішення.
17) Ухвалення рішення по розробці бізнес-плану з урахуванням проведеного аналізу й оцінки його результатів здійснюється замовником проекту (інвестором, якщо приймається рішення по інвестуванню проекту).
18) Текстове оформлення бізнес-плану. Останній етап бізнес-планування це – остаточне оформлення бізнес-плану, що складається в текстовому описі відкоректованої вихідної інформації, графіків і розрахунків, отриманих при проведенні експерименту за допомогою тексту-шаблона.
1.3           Зміст і структура стратегічного планування
Розробляючи систему стратегічного планування, кожне підприємство обирає для себе найприйнятнішу схему, яка, з одного боку, являє собою перелік необхідних формальних процедур, для виконання яких потрібні знання фахівців, а з іншого – передбачає поєднання елементів творчості зі здоровим глуздом керівників, які не дуже схильні витрачати час на витончені процедури планування. Система стратегічного планування не покладається на «природний плин» обставин у досягненні успіху, а базується на системі планів, які дають змогу перетворити цілі та стратегії в реальні досягнення. Найскладнішою проблемою є те, щоб зрозуміти, яким має бути стратегічний план, з чого він має складатися, щоб відповідати тим вимогам, які роблять його незамінним для розвитку підприємства. Загальні вимоги до змісту та структури стратегічного плану можна відстежити, аналізуючи визначення поняття «стратегічний план» різними авторами, які залежно від прийнятої концепції стратегічного планування, акцептують увагу на тих чи інших сторонах цього явища.
Існує досить багато визначень стратегічного плану, які допомагають розкривати його особливості [7, 9, 10, 19, 21, 28, 45, 48]:
місток, який пов’язує організацію із зовнішнім середовищем;
формальний інструмент урахування та подолання невизначеності у внутрішньому середовищі, що забезпечує «синдром наступної сходинки» в діяльності підприємства;
«путівник», який підприємство розробляє для себе, щоб іти до поставленої мети найкоротшим шляхом за допомогою розроблених обгрунтованих стратегій, сформованих у вигляді «стратегічного набору»;
відображення гіпотез про справи на ринку, поведінку конкурентів, розвиток (занепад) ділової активності взагалі;
уявлення керівника про майбутній стан об'єкта управління та шляхи досягнення цього майбутнього стану, закріплене в документах певної форми;
підприємницький план, який спрямовує підприємство на правильний шлях у потрібний час;
інструмент реалізації концепції цілеспрямованої поведінки, що дає змогу пов'язати в єдиний процес дії різних зацікавлених груп та осіб.
Стратегічний план має бути:
-інструментом досягнення встановлених цілей, шляхом доку ментального оформлення та впровадження в повсякденну діяльність «стратегічного набору» підприємства;
– системою взаємопов'язаних заходів по виконанню складових «стратегічного набору»;
– визначеним за термінами, зорієнтованим у майбутнє; визначеним за витратами;
– гнучким, що реагує на зміни в середовищі;
– кількісно визначеним, чітким, ясним, легким для сприймання:
 – легким для пояснення та можливим для виконання.
Стратегічний план не має бути:
– п'ятирічним планом розвитку для кожної без винятку компанії (ця вимога дуже знайома всім керівникам пострадянських підприємств);
– жорстким, зорієнтованим на досягнення конкретних виробничих ресурсних і ринкових показників (порівняйте: «план є закон»);
– трактатом з бізнесу чи історії бізнесу.
Якщо стратегічний план не відбиває зовнішніх і внутрішніх змін, які. ймовірно, відбуватимуться протягом планового періоду, не містить конкретних заходів та інструментів для їхнього виконання, то його можна вважати марним, тому що він не враховує реальності, а відтак – дезорієнтує.
Для всебічного обґрунтування стратегічного плану використовують різні методи планування.
Стратегічний план мас кілька «зрізів»:
«часовий» – передбачає існування довгострокових планів, проектів і програм (останні за термінами можуть бути більш або менш тривалими відносно загальної системи стратегічного планування); інструментами для виконання стратегічних планів є середньо- та короткострокові плани та бюджети.
«функціональний» – визначає напрямки та темпи розвитку (скорочення) окремих функціональних підсистем підприємства (маркетинг, виробництво тощо);
«ресурсний» – визначає потреби та можливості забезпечення окремими видами ресурсів певних виконавців для реалізації стратегічних дій;
« «виконавчий» – вказує на коло залучених до виконаним стратегічних заходів ланок і окремих виконавців, що дає змогу побудувати адресну систему стимулювання. Стратегічний план має складну внутрішню структуру, що відображає багатоцільовий характер діяльності підприємства і зумовлює необхідність формування системи планів, проектів, програм. Для невеликих і середніх підприємств може розроблятися єдиний план з відповідними розділами, а для великих підприємств і складних організаційних формувань – об'єднань кількох підприємств типу асоціацій, концернів і консорціумів – кожний розділ може мати вигляд розгорненого плану або програми.
Стратегічні плани, проекти та програми зорієнтовані на розвиток підприємства і за цих умов – на продовження його «життєвого циклу. Треба зауважити, що навіть в умовах стагнації або кризи потрібно розробляти стратегічні плани, які покликані розв'язати найважливіші проблеми в роботі підприємства і залежно від його стану перевести його від стагнації до розвитку або (у разі відсутності перспектив) ліквідувати з найменшими втратами для власника. Загальну структуру стратегічного плану, який за змістом відповідає. Основою будь-якого стратегічного плану є продуктово-товарні стратегії, тому можна виокремити план залучення нових споживачів (СЗГ) і підтримання контактів з наявними споживачами (наявними СЗГ); на цій основі формуються плани розподілу та реклами, товарообігу, реалізації та руху готової продукції. У свою чергу, ці плани є основою планів отримання доходів, прибутків тощо.
Так, план (або розділ) отримання доходу від реалізації продукції складається «в розрізі» окремих видів продукції, що передбачаються до випуску. При цьому треба оцінити вплив таких складових: рівня стабільності ринку; конкурентної позиції фірми на ринку; потенціалу інновацій (різного типу). Це вимагає тісного зв'язку з планами маркетингу, виробництва, НДПКР тощо.
Згідно з концепцією «стратегічного набору», досягти необхідних темпів розвитку підприємства у довгостроковій перспективі можна лише за умови існування забезпечувальних стратегій. Як уже зазначалося, забезпечувальні стратегії (ресурсного та функціонального типу) існують у формі планів та програм і створюються для встановлення субординації та управління різними напрямками діяльності підприємства. Вони розробляються для кожного напрямку діяльності: охоплюють маркетинг, НДПКР, фінанси, персонал тощо. їхня роль – у підтриманні та забезпеченні цільових параметрів розвитку (скорочення) того чи іншого напрямку діяльності (бізнесу), наданні йому конкретної форми та визначенні внеску в загальні стратегії підприємства. Через забезпечувальні плани та програми відбувається інтеграція діяльності підприємства по всьому «стратегічному набору», досягаються синергійні характеристики системи «сутності набору».

2. Аналіз складання бізнес-плану на ВАТ «Крон»

2.1 Складання бізнес-плану

Розглянемо рекомендації щодо складання бізнес-плану з позиції вимог економічної безпеки.
У розділі бізнес-плану «Галузь діяльності, компанія та її продукт» є підрозділ «широкий опис кінцевого продукту, сфери його використання, унікальні його властивості», який становить одну з найбільших комерційних таємниць фірми, отримання її – це одне з головних завдань служб економічної розвідки конкурентів. на цю обставину потрібно звертати особливу увагу при складанні презентаційних варіантів бізнес-плану.
У розділі «Стратегія заснування і подальшого розвитку» рекомендується максимально обмежити інформацію про швидкість зростання фірми в найближчі роки.
У розділі «дослідження ринку та його аналіз» обмеженню підлягає інформація про легкодоступних та «багатих» споживачів, про перелік отриманих замовлень, укладених контрактів, потенційних покупців.
Інформація, викладена у розділі «Конкуренція», дозволить спеціалістам-аналітикам економічної розвідки ваших можливих конкурентів визначити з достатньою достовірністю за методикою «мрячний дощик» всі джерела та канали отримання вами відомостей про конкурентів, про конкурентоспроможність їхньої продукції з вашої точки зору, про потужність ваших картотек з інформацією про лідерів-конкурентів, їхні фінансові можливості та про можливі методи захоплення частини бізнесу. А це дозволить службам економічної контррозвідки ваших конкурентів внести в свою діяльність певні корективи, що нейтралізує всі ваші подальші спроби отримати достовірну інформацію про них, натомість дії конкурентів на ринку стануть більш ефективними.
У розділі «Товарна політика» важливою є інформація про реальний життєвий цикл товарів, які виробляє ваша фірма, час виходу на ринок з новим товаром, про ваші резерви вільних капіталів для покриття витрат ринкового освоєння продукції. В підрозділі «цінова політика» важливою комерційною таємницею є нижня та верхня межі ринкової ціни, стратегія ціноутворення, обсяги майбутнього продажу.
В розділі «Виробничий план» найбільш цінним для економічної розвідки конкурентів є підрозділ «стратегія та плани», де подається повний опис виробничого процесу, вказуються джерела постачання, тривалість виробничого циклу, необхідні матеріальні ресурси, характеристики постачальників та субпідрядників, розміри запасів, якість продукції, вплив виробничого процесу на навколишнє середовище – тобто основний масив інформації, який визначає динамічні характеристики фірми, а також дозволяє визначити «ахіллесові п’яти» вашого виробництва, що дає змогу конкурентам нейтралізувати вас ціною незначних коштів та зусиль.
При формуванні розділу «Організаційний план, команда компанії» треба дуже обережно підходити до характеристик осіб першого рівня управління, особливо в питаннях досягнення кар’єри, здобутків, «ноу-хау», розміру заробітної плати, володіння часткою капіталу та сумою інвестицій, які призначені конкретно для даної особи. Ця інформація, якщо вона потрапить до ваших конкурентів, дасть їм змогу реально оцінити можливості переманювання на свій бік або вербування в інформатори цієї особи. Така тактика широко застосовується у світовій практиці вже понад 4 тисячі років.
Інформація з підрозділу «Інші інвестори» дає можливість вашим конкурентам отримати опис ваших компаньйонів з бізнесу та суми акцій, які їм належать, що дозволяє шляхом впливу на цих інвесторів заволодіти їхніми акціями з метою отримання контрольного пакету акцій вашої компанії. Отримавши список ваших радників та консультантів, можна спробувати завербувати найменш стійкого з них і таким чином негативно впливати на стратегічні, тактичні та оперативні дії вашої фірми. Саме тому більшість фірм старанно засекречують своїх радників та консультантів.
У розділі бізнес-плану «План подальшого розвитку продукту» критичним є підрозділ «труднощі та ризики», в якому описуються проблеми в розвитку продукту та можливі шляхи їх усунення. Визначаються впливи цих можливих труднощів на величину коштів, які необхідні для представлення продукту на ринок. Ця інформація дає вашому конкуренту можливість скоректувати власну стратегію на цьому ринку щодо досягнення максимального результату при мінімальних витратах.
Інформацію з розділу «Економіка бізнесу» рекомендується подавати тільки у відносних показниках, а не в абсолютних, з обов’язковим використанням раніше вказаних коефіцієнтів достовірності, особливо у підрозділі «потенційний прибуток».
Абсолютно вся інформація, яка міститься у розділі бізнес-плану «Фінансовий план» у випадках діяльності фірми в «золотому» та «срібному» періодах, повинна мати гриф «суворо конфіденційно, комерційна таємниця», тому що така інформація, а також «перелік витрат на собівартість продукції» – об’єкти найбільшої уваги служб економічного шпигунства.
Додаток до бізнес-плану щодо забезпечення економічної безпеки складається окремо компетентними спеціалістами фірми та доводиться до відома обмеженого кола перших керівників фірми.
Вважається аксіомою, що конкуренція ведеться заради прибутку. І це – істина. Але це ще не повна істина. Прибуток – це тільки абстрактний образ та символ можливостей. Великі прибутки потрібні, щоб жити в багатстві, в оточенні красивих речей та приємних людей, щоб забезпечити собі повагу та стабільність, доторкнутися до престижу та слави, зійти на найвищі щаблі соціальної ієрархічної драбини, завоювати владу та диктувати свою волю. Іншими словами, реалізувати власну жадобу багатства, влади, задоволень.
Конкуренція – це прогрес. Але вона ставить продуцентів в такі жорстокі умови, що вони просто вимушені діяти за принципом «переможців не судять», або ж – «ціль виправдовує засоби». Вихованці Гарварда засвоюють ці істини з перших хвилин навчання.
Конкуренція – це боротьба. Перемагає той, хто краще, якісніше та дешевше виготовляє, а це віддзеркалюється у величині прибутку.
Сама економічна система диктує необхідність накопичення секретів та створення шпигунських структур та спорядження їх шпигунськими перфоналіями, тому що економічне шпигунство – це похідна від конкуренції. Це та властивість ринкової економіки, що її чомусь замовчують українські апологети ринкових реформ, які наївно сподіваються побудувати нове «світле майбутнє», тільки вже не комуністичне, а ідеально-капіталістичне. Знову, вже вкотре, робиться спроба зігнорувати світовий досвід розвитку економічних відносин, спроба побудувати нову штучну модель економічної системи без негативних явищ. Уся історія людства доводить марність таких намагань. З огляду на те, що в Україні майже нема фахівців з питань економічної безпеки бізнесу, які б мали відповідну економічну та спеціальну освіту, орієнтовану не на командно-адміністративну систему, а на ринкову економіку, нема нічого дивного в тому, що українські бізнесмени за свої ж гроші дарують іноземцям свої та чужі економічні секрети і дуже пишаються, коли їм це вдається зробити. Тому і вважають нас у всьому світі «тубільцями» ринкової економіки, людьми другого сорту. Але зовсім інакше поводять себе закордонні бізнесмени, коли відчувають гідних партнерів. Утім, щоб стати такими, потрібні відповідні знання та досвід.
2.2 Бізнес-план по виробництву електротехнічної продукції
ВАТ «Крон» припускає робити електротехнічну техніку, а саме трансформатори зварювальні.
Головною метою дійсного бізнесу є одержання прибутку за рахунок виробництва і реалізації конкурентноздатної продукції.
Реалізація бізнес-плану дозволить вирішити наступні задачі:
Задовольнити потреби ринку в даній електротехнічній техніці.
Створити нові джерела одержання прибутку за рахунок диверсифікованості підприємства.
Забезпечити завантаженість виробничих потужностей
Метою дійсного бізнес-плану є аналіз передбачуваного виробництва продукції й обґрунтування рішень стратегічного планування ВАТ «Крон».
На ринку відчувається недолік цієї продукції.
Необхідні інвестиції для організації серійного виробництва електричної техніки, зазначеного виду складають 709.1 тис. грн., у тому числі кошти інвестора в розмірі 222.2 тис. грн.
Щорічний обсяг прибутку після виходу на планований обсяг продажів (2006 рік) складе 611.1 тис. грн. у цінах 2004 року.
Інвестором є КБ «Приватбанк», що має безпосередні інтереси в успішній діяльності ВАТ «Крон», тому що бере участь у його статутному капіталі.
Інвестиційний кредит є пільговим (процентна ставка складає 11.7% річних). Термін його погашення при роботі підприємства за графіком – 25 місяців.
Джерелом погашення кредиту і відсотків по ньому є прибуток від виробництва зазначеної техніки, причому погашення відсотків по кредиту починається через 6 місяців після початку інвестування.
Участь інвестора в статутному капіталі підприємства й одержання відсотків дозволить йому одержати до 2008 року доход рівний 274.1 тис. грн.
Забезпеченням позичальника під наданий кредит є застава майна підприємства і прибуток, одержувана від усіх напрямків фінансово-господарської діяльності.
Відкрите акціонерне товариство «Крон» було створено в 1992 році. Предметом діяльності ВАТ «Крон» є виробництво виробів і комплектуючих електротехнічного призначення для будівельних фірм і товарів народного споживання.
Організація займає земельну ділянку, площу якого складає 3,7 га. Загальна виробнича площа – 14 тис. м².
Підприємство має у своєму складі наступні технологічні виробництва:
Механообробки;
Обчислювальне;
Зварювальне;
Гальванічне;
Пресовки;
Електровимірювальне;
Фарбування;
Складальне.
Вартість основних виробничих фондів складає 12327 тис. грн., із середнім зносом 42%. Загальна кількість устаткування 257 одиниць. Облікова чисельність робочого й обслуговуючого персоналу 114 чол.
Підприємство має зручно розташовані залізничні колії, необхідні енергетичні ресурси, а також кваліфіковані інженерні і робітники кадри.
Юридичний статус підприємства:
ВАТ «Крон» зареєстровано у м. Харків, свідчення №682 від 26 жовтня 1996 року.
Юридична адреса підприємства:
61164, м. Харків, ін. Леніна 43.
План маркетингових дій включає комплекс дій, включаючи товарну, цінову, збутову і сервісну політику і стратегію.
Товарна політика ВАТ «Крон» припускає забезпечення різноманітного асортименту різних модифікацій пропонованих моделей трансформаторів і гнучке пристосування до ринкових умов.
Товарна стратегія підприємства передбачає:
Створення різних модифікацій даної електричної техніки з обмеженого набору базових моделей;
Облік вимог споживача до характеристик пропонованої техніки;
Різну комплектацію при постачанні;
Постійне поліпшення електротехнічних показників і експлуатаційних характеристик.
Цінова політика по електричній техніці пов'язана з загальними цілями підприємства і включає формування коротко- і довгострокових цілей на базі витрат виробництва і попиту на продукцію, а також цін конкурентів.
Цінова стратегія повинна базуватися на товарній політиці і припускає:
Використання механізму гнучких цін у залежності від модифікації і комплектації електричної техніки;
Гарна якість при цінах нижче закордонних аналогів;
Розробку системи пільг і знижок у залежності від умов постачання.
В основі стратегії ціноутворення лежить метод середніх витрат, що передбачає встановлення ринкової ціни виходячи з витрат виробництва при завантаженні виробничих потужностей (80%) і прогнозованому рівні прибутку, порівнянним із середньою дисконтною ставкою.
Збутова політика ВАТ «Крон» орієнтована на формування і стимулювання попиту на продукцію.
Збутова стратегія полягає в:
Створенні і регулюванні комерційних зв'язків;
Рекламній діяльності в різних формах;
Участі у виставках і ярмарках і презентації демонстраційних зразків.
Сервісна політика підприємства припускає перед- і післяпродажний сервіс.
Передпродажний сервіс орієнтований на постійне вивчення, аналіз і облік вимог замовників з метою удосконалювання виробів.
Післяпродажний сервіс передбачає комплекс робіт з гарантійного і післягарантійного обслуговування (ремонт, постачання запасних частин, навчання персоналу і т.д.). Гарантійний термін на цю техніку складає 1 рік, що перевищує відповідні світові стандарти.
Дана електрична техніка пройшла етап експериментального освоєння і відпрацьовування технології на підприємстві. Труднощі в освоєнні технології практично відсутні, тому що ВАТ «Крон» спеціалізується на виробництві даної продукції. Зіставлення можливого обсягу продажів з виробничими можливостями підприємства дозволяє спрогнозувати обсяги виробництва і реалізації продукції на період до 2008 року.

Виробничий план

Дана електрична техніка пройшла етап експериментального освоєння і відпрацьовування технології на підприємстві. Труднощі в освоєнні технології практично відсутні, тому що ВАТ «Крон» спеціалізується на виробництві даної продукції. Зіставлення можливого обсягу продажів з виробничими можливостями підприємства дозволяє спрогнозувати обсяги виробництва і реалізації продукції на період до 2008 року.
Трудомісткість виготовлення електричної техніки за видами робіт надана в додатку А.
Виробництво даної електричної техніки організується на діючих виробничих площах ВАТ «Крон» з використанням існуючого устаткування. Однак для серійного виробництва необхідні витрати на придбання додаткового устаткування й оборотних коштів, на технічну підготовку виробництва і його часткову реконструкцію. Потреба в цих засобах зазначена в додатку Б.
Потреба в матеріальних ресурсах, із вказівкою основних постачальників представлена в додатку В.
Виробництво нових видів електричної техніки не спричинить до додаткового набору персоналу і робочих кадрів і їхнього навчання, а потрібна лише певна перепідготовка працівників.
Кошторис витрат на виробництво електричної техніки представлений у додатку Г.

3. Шляхи вдосконалення бізнес-планування на підприємстві в ринкових умовах господарювання

3.1 Проблеми бізнес-планування

У центрі уваги комерційної організації завжди знаходиться покупець з його інтересами і побажаннями. Від того, як складаються відносини з покупцем, залежить комерційний успіх такої організації. Щоб одержати свого покупця, компанії зовсім необов'язково вступати в пряму боротьбу зі своїми конкурентами. Хоча, справедливості заради, необхідно відзначити, що вже навіть найпростіші відносини однієї компанії з покупцями чи прямо побічно торкають інтересів її конкурентів. Разом з тим, конкурентів може взагалі не бути, якщо, наприклад, компанія виносить на ринок зовсім новий продукт, що задовольняє особливі потреби людей. Можна боротися за свого покупця, побічно роблячи вплив на конкурентів шляхом зниження витрат виробництва продукції з наступним за цим зниженням ринкової ціни, що може привести до підвищеного інтересу до продукції і скорочення продажів у конкурентів [13, c. 344].
Очевидно, вперше організований бізнес зштовхнувся з проблемою стратегічного планування в умовах економічної кризи. Саме в таких умовах стають чітко видні всі слабкі сторони одних підприємств і сильні сторони інших. І саме в такі періоди, як ніколи стає очевидно, куди саме дарма пішли витрачені величезні ресурси, що уже ніколи не дадуть очікуваного ефекту. Тоді до межі загострюється конкурентна боротьба, переможцем з який виходить той, хто зуміє домогтися великих конкурентних переваг – переваг не над конкурентами, а переваг стосовно споживача.
У найбільш ранніх роботах (60-і роки) по теорії стратегічного планування стосовно винятково до економіки і бізнесу його суть розкривається як «визначення довгострокових цілей і задач підприємства, адаптація курсу дій і розміщення ресурсів, необхідних для досягнення цих цілей» ¹⁵.
У більш пізніх роботах (70-і – 80-і роки) поняття бізнес-стратегії і стратегічного планування усе тісніше погоджуються з проблемами конкуренції і конкурентної боротьби. «Я думаю, однак, що наше мислення стане більш чітким, якщо ми зарезервуємо термін «стратегія» для позначення дій, націлених безпосередньо на зміну сильних сторін підприємства, що мають відношення до його конкурентів. Ми повинні відрізняти ці дії від дій, націлених на досягнення оперативних поліпшень, таких як підвищення норми прибутку, упорядкування організаційної структури, підвищення ефективності управлінських процедур, удосконалювання підготовки персоналу», – пише у своєму бестселері «Мислення стратега» Кенічі Омайе [13, c. 345].
«Стратегії повинні ефективно капіталізувати сильні сторони фірми, подолання нею своїх слабких сторін, витяг переваг, завдяки сприятливим зовнішнім умовам, і успішне відхилення від зовнішніх небезпек», – вважає інший видний фахівець сучасності по стратегічному керуванню Фред Р. Девід [13, c. 346].
Але з одного того факту, що в 80-х роках поняття бізнес-стратегії стало частіше використовуватися в зв'язку з тими цілями компаній, що мають безпосереднє відношення до її конкурентних переваг, зовсім не випливає те, що саме в розвитку конкурентних переваг і необхідно бачити сутність стратегічного планування і керування організованим бізнесом. Просто в цей період часу мети виживання підприємства в конкурентному середовищі стають домінуючими над іншими цілями, що визначають перспективну лінію їхнього поводження. Разом з тим, не можна вважати, що поза конкурентним середовищем немає проблеми стратегічного планування. Це означало б визнання того, що поза конкурентним середовищем в організованого бізнесу немає перспективних цілей, що, саме по собі, – очевидний нонсенс.
У будь-якого підприємства, незалежно від середовища його «проживання», можна знайти визначену стратегію виробничо-комерційної діяльності. Вона виявляється в підходах до прийняття рішень, що торкаються життєві інтереси даного підприємства, у порядку розподілу ресурсів, у системі виробничо-комерційних пріоритетів, у принципах, на яких будується дозвіл конфліктних ситуацій, і т. п. Навіть якщо стратегія не задокументована, не формалізована, не спланована, навіть якщо підприємство не розуміє, чи не усвідомлює просто заперечує існування в нього якої-небудь виробничо-комерційної стратегії, вона все одно є об'єктивною.
Стратегія повинна бути хоча б тому, що організований бізнес не може постійно змінювати свій курс, не може бути стовідсотково гнучким і реагувати на зміни в господарському середовищі миттєвими змінами своєї організації. Місце розташування компанії, її приміщення, устаткування, технологія, працівники, виробничі лінії і т. п. мають зовсім визначені просторові і тимчасові рамки. Прийняті один раз рішення і зроблені для їхньої реалізації дії обумовлюють цілком визначену інертність підприємства. Згодом ця інерція може бути переборена завдяки змінам у поглядах, методах, структурах. Однак, такі зміни не можуть відбуватися щодня. Проходить визначений час, і інерція, що має місце, організації починає асоціюватися з певним чином дій. Тоді і стає зрозуміло, що такий образ дій і є стратегія організації.
Стратегія бізнесу – це образ дій, що обумовлює цілком визначену і відносно стійку лінію поводження виробничо-комерційної організації на досить тривалому історичному інтервалі. Такий образ дій складається в рамках визначеної системи принципів, правил і пріоритетів, що обумовлюють обставини місця (де), часу (коли), причини (чому), способу (як) і мети (для чого) дії [9, c. 102].
Зіштовхуючись з будь-якою ситуацією, що вимагає ухвалення рішення, менеджер насамперед розглядає її через призму тієї системи принципів, правил і пріоритетів, що діють у його організації. Це допомагає йому діяти в напрямку стратегічної лінії поводження організації, виявляючи при цьому максимум самостійності і спритності. Це дозволяє максимально спростити організаційну структуру керування, перейшовши до децентралізованої системи прийняття оперативних рішень і тим самим максимально підвищити гнучкість і стійкість усієї виробничо-комерційної системи.
Розробка системи принципів, правил і пріоритетів, що визначають образ дій виробничо-комерційної організації, складає суть стратегічного бізнес-планування.
Вибір стратегії має на увазі множинність ліній поводження виробничо-комерційної організації. Більш того, як свідчить практика стратегічного планування, набагато складніше визначити варіанти вибору, чим зробити сам вибір. Класична технологія стратегічного планування взагалі намагається не брати до уваги цю проблему, воліючи будувати свої підходи на базі емпіричних залежностей між кількісними і якісними параметрами бізнесу, з одного боку, і вимірниками ділового успіху, з іншої. Саме сумне, що при цьому за рамками проблемної області стратегічного бізнес-планування залишається системна природа будь-якої виробничо-комерційної організації, що, по-істоті, і є основним, якщо не єдиним, джерелом тієї множинності ліній поводження, що повинна знаходитися в центрі уваги аналітика в процесі стратегічного аналізу і планування.
Незважаючи на те, що системний підхід як методологія наукових досліджень має вже майже вікову історію, беручи свій початок з робіт Богданова і Людвіга фон Берталанфи, він поки ще досить рідко і на превелику силу одержує реальне практичне застосування в соціально-економічних дослідженнях, хоча майже завжди декларується. Не є виключенням у цьому змісті і теорія стратегічного бізнес-планування і керування. Проста декларація системного підходу до стратегічного планування і керування, по суті, нічого не дає, якщо основними науковими принципами при цьому залишаються експертиза й емпіризм. Не применшуючи цінності експертних знань і емпіричних висновків для прийняття стратегічних рішень, необхідно разом з тим чітко розуміти всю їхню обмеженість і суперечливість у рамках системного підходу. Вони достатні для того, щоб назвати, що може відбутися в тих чи інших умовах. Однак їх зовсім недостатньо для того, щоб пояснити, чому це відбувається, а головне, як можна на це вплинути.