ВІДПУСТКИ БЕЗ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

План
1.                Обов’язковий порядок надання відпусток без збереження заробітної плати
2.                Надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін
3.                Тривалість відпусток без збереження заробітної плати
Список використаних джерел

1. Обов’язковий порядок надання відпусток без збереження заробітної плати
Стаття 25 Закону України «Про відпустки» визначає випадки, коли відпустки без збереження заробітної плати надаються в обов’язковому порядку:
1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці;
3) матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 Закону України «Про відпустки», в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний);
4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
6) пенсіонерам за віком та інвалідам III групи;
7) інвалідам I та II груп;
8) особам, які одружуються;
9) працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних;
10) працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;
11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування;
12) працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади;
13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки;
14) сумісникам - на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
15) ветеранам праці;
16) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію;
17) працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості.
За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.
Слід зазначити, якщо працівник має право на одержання відпустки без збереження заробітної плати за декількома підставами, то, використавши відпустку за однією підставою, він може використати відпустки також за іншими підставами.
Наприклад, якщо на підприємстві працює пенсіонер, який є інвалідом II групи, він має право на використання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю до 30 календарних днів щорічно як пенсіонер і тривалістю до 60 календарних днів щорічно як інвалід II групи.
Законодавством не передбачено, що відпустку без збереження заробітної плати працівник має використати всю й одразу. Тому, скажімо, мати, яка має двох дітей віком до 15 років, може написати заяву про приєднання до щорічної основної відпустки семи днів відпустки без збереження заробітної плати, а ще не більше семи днів взяти в інший час (зазначене, звичайно, не стосується випадків, коли відпустка надається на підставі медичного висновку, для складання вступних іспитів тощо).
2. Надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін
У деяких випадках, зазначених у переліку, час надання відпустки може бути предметом погодження сторін — працівника і роботодавця.
Статтею 26 Закону України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 р. №504/96-ВР передбачено відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін.
За сімейними обставинами та з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Тобто відпустку без збереження заробітної плати працівник може брати кілька разів протягом року (наприклад, взяти п'ять днів, потім сім, потім ще три), але загальна тривалість таких відпусток не може перевищувати 15 календарних днів.
Для одержання такої відпустки одного тільки бажання працівника замало – обов'язковою умовою тут є згода сторін.
Працівник у заяві на ім'я роботодавця про надання зазначеної відпустки має зазначити сімейні обставини чи інші причини, що спричинили потребу в такій відпустці. Перелік цих причин законодавством не встановлено, оскільки поважність їх залежить від конкретних обставин в житті того чи іншого працівника. Тому рішення, надавати чи не надавати працівникові з тієї чи іншої причини зазначену відпустку, належить виключно до компетенції роботодавця.
Важливими гарантіями прав працівника при наданні відпусток без збереження заробітної плати, встановлених статтями 25 і 26 Закону № 504, є те, що на час надання цих відпусток за працівником зберігається його місце роботи (посада), а час перебування в таких відпустках (за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) – до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку) зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Для отримання відпустки без збереження заробітної плати працівник подає відповідну заяву на ім'я роботодавця. Надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця із зазначенням підстав надання такої відпустки та її тривалості.
На практиці досить часто виникають питання щодо можливості відправлення працівника з ініціативи роботодавця у відпустку без збереження заробітної плати у зв'язку із призупиненням роботи на підприємстві, що пов'язано з відсутністю обсягів робіт, замовлень і т.ін., тобто у зв'язку з простоєм.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відпустки» від 2 листопада 2000 р. № 2073-III частину другу статті 26 Закону № 504, яка передбачала в разі простою підприємства надання працівникам відпустки без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням в порядку, визначеному колективним договором, вилучено.
Зазначена норма не стимулювала роботодавців до усунення причин простою підприємства, а навпаки, закріплювала приховане безробіття та соціальну незахищеність працівників (невиплати допомоги по тимчасовій непрацездатності в період хвороби працівника, відсутність відрахувань із заробітної плати до Пенсійного фонду, від чого в подальшому залежить розмір пенсії, тощо). Проблема зайнятості працівників у разі простою частково може бути вирішена шляхом встановлення неповного робочого часу за угодою між працівником і роботодавцем згідно зі статтею 56 КЗпП України.
3. Тривалість відпусток без збереження заробітної плати
Тривалість відпусток без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов'язковому порядку визначається ст. 25 Закону України «Про відпустки».
Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку:
1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;
3) матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;
4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
6) пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно;
7) інвалідам I та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно;
8) особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів;
9) працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;
10) працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;
11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку;
12) працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, - тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;
13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, - тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;
14) сумісникам - на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
15) ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
16) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;
17) працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, - тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки» за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Слід зазначити, що пропозиції щодо встановлення відпусток без збереження заробітної плати більшої тривалості враховано в проекті Трудового кодексу України, прийнятого Верховною Радою України в першому читанні. Згідно з цим документом за сімейними обставинами та з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на строк до трьох місяців. У разі якщо робота припиняється на певні періоди у зв'язку з природно-кліматичними умовами та з інших причин, працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на період припинення виконання робіт.

Список використаних джерел
1.                Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Право, 1996. – 128 с.
2.                Кодекс законів про працю України № 322-VІІІ від 10.12.71. з наступними змінами і доповненнями.
3.                Про відпустки: Закон України від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР з наступними змінами і доповненнями [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. Загол. з екрана. 4.                Бабаскін  А.Ю. Трудове право України: Академ. курс: Підруч. – К.: А.С.К., 2004. – 608 с.
5.                Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підруч. – 2-ге вид., стер. – К.: Вікар, 2004. – 725 с.
6.                Бурак В.Я. Трудове право України: Навч. посіб. для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: Ін Юре, 2003. – 536 с.
7.                Прокопенко В.І. Трудове право України: Підруч. – Х.: Консум, 2001. – 480 с.
8.                Стичинський Б.С. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – К.: А. С. К., 2000. – 99 с.
9.                Чанышева Г.И. Трудовое право Украины: Учеб.-справ, пособие. – Х.: Одиссей,1999. – 480 с.