Курсовая на тему Підвищення економічної ефективності використання основних фондів операційної діяльності підприємства
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2013-10-18Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Рівненський інститут слов’янознавства
Київського славістичного університету
Кафедра економіки та банківської справи
Курсова робота
З дисципліни “економіка підприємства”
на тему:
“Підвищення економічної ефективності використання основних фондів операційної діяльності підприємства”
Рівне – 2003.
План.
"1-2" Вступ. 2
1 Поняття, оцінка та склад основних фондів торговельного підприємства 3
2. Оцінка та відтворення основних фондів торговельного підприємства. 7
3. Аналіз стану та ефективності використання основних фондів торговельного підприємства 10
3.1. Аналіз обсягів та динаміки основних фондів. 11
3.2. Аналіз стану та складу основних фондів. 11
3.3. Аналіз ступеня зносу основних фондів. 12
3.4. Аналіз інтенсивності відновлення основних фондів. 13
3.5. Аналіз ефективності використання основних фондів. 13
4. Завдання управління основними фондами підприємства та шляхи їх розв'язання 15
4.1. Визначення розміру потреби в прирості основних засобів. 15
4.2. Розробка плану розвитку матеріально-технічної бази торговельного підприємства 16
4.3. Вибір форми задоволення потреби в прирості основних засобів. 17
4.4. Раціоналізація експлуатації основних фондів підприємства 18
4.5. Обґрунтування ремонтної політики підприємства. 18
4.6. Оптимізація термінів експлуатації основних фондів. 20
Висновок. 22
Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повніше використання основних фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить, і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів.
Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори краіцого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означав: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.
Під терміном "основні фонди" розуміють матеріальні засоби, що використовуються у виробничій діяльності підприємства впродовж Періоду, який перевищує 365 календарних днів від дати їх вводу до експлуатації, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку із фізичним або моральним зносом.
Таким чином, характерними особливостями основних фондів є:
1. Використання в натуральному вигляді впродовж тривалого часу (не менше року).
2.Схильність до зносу, який виявляється у поступовій втраті можливої подальшої експлуатації у зв'язку з старінням, закінченням резерву потужності (матеріальний знос) або з втратою доцільності подальшої експлуатації у зв'язку з виникненням основних фондів, що мають якісніші характеристики (моральний знос).
3. Специфічний характер кругообігу та відшкодування вартості через механізм поступової амортизації з віднесенням амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства, і відповідно, вартість продукції (робіт, послуг).
Основні фонди підприємства повинні забезпечити належні матеріальні умови для здійснення господарської діяльності підприємства, зберігання необхідного обсягу товарних запасів, проведення транспортних, розвантажувально-навантажувальних, фасувальних та інших підготовчих операцій, пов'язаних з отриманням та реалізацією товарів, виконанням виробничих функцій, наданням послуг, праці та відпочинку робітникам підприємства, підвищенням продуктивності їхньої праці та ефективності господарювання всього підприємства. Рішенню цих завдань сприяє цілеспрямована робота з формування обсягу та складу основних фондів, створення режиму та умов їх експлуатації, підтримки у робочому стані та вибору політики амортизації.
Оскільки натурально-речовий склад основних фондів підприємства дуже різноманітний, для їх обліку, аналізу та планування використовують різні ознаки класифікації (рис. 1).
У наш час використовують наступну класифікацію основних фондів підприємства.
За характером використання виділяють:
- основні виробничі фонди основного виду діяльності підприємства;
- основні виробничі фонди інших галузей, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією товарів (виробництвом продукції або наданням послуг), але виконують окремі підсобно-допоміжні та обслуговуючі функції (в торговельних підприємствах до них відносять основні фонди таких сфер матеріального виробництва, як транспорт, будівництво, виробництво, побутове обслуговування, інформаційно-обчислювальне обслуговування та інше);
- невиробничі основні фонди, використання яких пов'язане з діяльністю, що відноситься до галузей невиробничої сфери (житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, освіта, культура, охорона здоров'я, відпочинок та туризм, соціальне. забезпечення та інше).
На відміну від основних виробничих фондів, які обслуговують господарську діяльність підприємства та створюють умови для її успішного здійснення, наявність у торговельного підприємства невиробничих основних фондів призначена забезпечити вирішення соціальних завдань: створення необхідних умов для проживання та відпочинку робітників підприємства та членів їх сімей, підтримку стабільності трудового колективу, покращення умов праці та морального клімату.
Оскільки в торговельних підприємствах переважне місце займають жінки та молодь, рішення цих питань актуальне та злободенне.
Рис. 1 Класифікація основних фондів підприємства
За цільовим призначенням в складі основних виробничих фондів торговельного підприємства виділяють наступні групи основних фондів:
1. Будинки - архітектурно-будівельні об'єкти, що забезпечують умови праці працівників торгівлі, зберігання, підробітки, сортування та підготовка товару до продажу, продаж товарів, надання торговельних послуг населенню.
2. Споруди - інженерно-будівельні об'єкти, необхідні для здійснення виробничих та торгово-технологічних процесів.
3. Передавальні засоби, за допомогою яких здійснюється передача енергії, тепла, а також рідких та газоподібних речовин.
4. Машини та устаткування, до яких належать силові машини, робочі механізми та устаткування, торговельні автомати, механічне устаткування, підйомно-транспортне устаткування; контрольно-касові апарати, вимірювальні прилади апарати та устаткування для виготовлення та продажу безалкогольних напоїв, фасувально-пакувальне устаткування, інше торгово-технологічне устаткування, теплове устаткування.
5. Інструмент механізований, немеханізовані засоби праці та закріплені до машин інструменти.
6. Виробничий інвентар та приладдя, предмета: виробничого призначення; устаткування з охорони праці; ємкості для зберігання рідких та сипучих товарів і таке інше.
7. Транспортні засоби пересування, призначені для переміщення людей та вантажу.
8. Господарський інвентар - предмета конторського та господарського призначення.
9. Багаторічні насадження.
Залежно від участі у виробничому процесі в складі виробничих фондів розрізняють:
- активну частину - машини, обладнання, інструменти та інші елементи основних фондів, які використовуються для безпосереднього впливу на предмети праці;
- пасивну частину - будівлі, споруди та інші елементи основних фондів, які безпосередньо не впливають на предмети праці, але створюють матеріально-речові умови для господарської діяльності підприємства.
В галузях виробничої сфери вирішальну роль має стан та технічний рівень активної частини основних фондів. Він визначає можливості підприємства щодо збільшення виробничих потужностей та виробничої програми, рівень продуктивності праці основного виробничого персоналу. Це вимагає першорядної уваги до збільшення питомої ваги активної частини основних фондів в їх загальному обсязі.
Для торговельних підприємств велике значення мають розміри, стан та місцезнаходження пасивної частини основних фондів — торгових та складських приміщень. Вони визначають імідж підприємства, обсяги товарообігу та його товарного забезпечення (зберігання товарних запасів), інтенсивність потоків покупців, и, відповідно, рівень продуктивності праці робітників торговельного підприємства.
Стан активної частини основних фондів визначає рівень продуктивності праці тільки окремих категорій робітників, які виконують виробничі функції - фасувальників, вантажників, наладчиків та інше. Для інших категорій персоналу активна частина основних фондів забезпечує необхідні умови праці, підвищує комфортність та якість обслуговування покупців.
Залежно від прав власності основні фонди, що знаходяться у розпорядженні підприємства, прийнято поділяти на:
- власні основні фонди;
- орендовані основні фонди, передані у використання підприємству на основі договору оренди приміщень, споруд або лізингу машин, обладнання на визначений часовий термін за визначену плату з правом (фінансова оренда) або без права (оперативна оренда) подальшого викупу.
Вартісна оцінка власних основних фондів, а також фондів, взятих у фінансову оренду, вартість цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, взятих в оренду, відображаються в балансі підприємства.
Вартість окремих інвентарних об'єктів основних фондів, взятих в оперативку оренду (крім приміщень) обліковується на позабалансовому рахунку "Орендовані основні фонди", виходячи з експертної оцінки їх вартості, відображеної в договорі оренди (лізингу).
Залежно від джерел фінансування в складі власних основних фондів виділяють:
- основні фонди, внесені до статутного фонду підприємства його засновниками (передані в порядку оплати акцій);
- основні фонди, придбані протягом діяльності підприємства за рахунок власних коштів;
- основні фонди, придбані за рахунок довгострокових кредитів та інших позикових коштів;
- безплатно отримані основні фонди ( в порядку спонсорської, безплатної фінансової допомоги та інше).
Наведена класифікація має суттєве значення для оцінки можливостей впливу підприємства на склад основних фондів.
Залежно від стану фактичного використання основних фондів, їх поділяють на:
- основні фонди, які фактично використовуються в господарській діяльності підприємства;
- основні фонди, здані в оренду (оперативну чи фінансову);.
- основні фонди, що тимчасово використовуються у зв'язку з переходом на нові види продукції, проведенням планового ремонту, сезонними коливаннями в обсязі попиту та інше;
- основні фонди, подальше використання яких в діяльності підприємства не планується.
Характеристика основних фондів підприємства за станом їх використання дозволяв визначити коло завдань, що потребують вирішення:
- по відношенню до основних фондів, що використовуються в господарській діяльності підприємства, основним завданням управління є підвищення ефективності їх використання;
- по орендованих — вибір оптимальних умов оренди та підбір орендаторів;
- по фондах, зданих в оренду - контроль за зберіганням та дотриманням правил експлуатації, визначення оптимальних умов оренди, підбір орендаря, контроль за своєчасністю сплати орендної платні;
- по відношенню до фондів, що тимчасово не використовуються скорочення періоду їх простою та якнайшвидше включення до виробничого процесу (за рахунок скорочення термінів монтажу, наладки, ремонту).
Якщо підприємство має зайві основні фонди, що тимчасово не використовуються, то основним завданням є пошук можливостей їх альтернативного використання шляхом перепрофілювання, здачі в оренду або продажу, максимізації отриманих внаслідок цього доходів.
Розглянута класифікація основних фондів використовується для аналізу їх стану, планування відтворення, складання державної звітності, проведення переоцінок та інвентаризацій.
Структура основних фондів підприємства характеризується питомою вагою їх різних труп в загальному обсязі основних фондів. її аналіз дозволяв оцінити співвідношення різних видів основних фондів, надати характеристику змінам в їх складі.
Усі основні фонди, що знаходяться у розпорядженні підприємства незалежно від порядку їх формування, а також сукупність його обігових фондів (сировини, палива, матеріалів та інших матеріальних ресурсів) прийнято іменувати матеріально-технічною базою підприємства.
Оцінка наявності та руху основних фондів торговельного підприємства проводиться по окремих інвентарних об'єктах основних фондів в натуральному та вартісному вимірі.
Натуральні показники характеризують кількість одиниць, що входять у склад кожного виду основних фондів, їх параметри - потужність, продуктивність, вантажність, рік введення в експлуатацію та інше.
Натуральні показники використовуються для оцінки технічного стану та морального зносу основних фондів, розробки балансу обладнання, оцінки продуктивно! потужності та пропускної спроможності.
Кожна одиниця основних фондів має також визначену грошову вартість. Вартісні показники оцінки основних фондів дозволяють вести облік загального обсягу, відображати знос основних фондів та враховувати його при оподаткуванні, здійснювати фінансування відтворення основних фондів, оцінювати ефективність їх використання. Київського славістичного університету
Кафедра економіки та банківської справи
Курсова робота
З дисципліни “економіка підприємства”
на тему:
“Підвищення економічної ефективності використання основних фондів операційної діяльності підприємства”
Рівне – 2003.
План.
"1-2" Вступ. 2
1 Поняття, оцінка та склад основних фондів торговельного підприємства 3
2. Оцінка та відтворення основних фондів торговельного підприємства. 7
3. Аналіз стану та ефективності використання основних фондів торговельного підприємства 10
3.1. Аналіз обсягів та динаміки основних фондів. 11
3.2. Аналіз стану та складу основних фондів. 11
3.3. Аналіз ступеня зносу основних фондів. 12
3.4. Аналіз інтенсивності відновлення основних фондів. 13
3.5. Аналіз ефективності використання основних фондів. 13
4. Завдання управління основними фондами підприємства та шляхи їх розв'язання 15
4.1. Визначення розміру потреби в прирості основних засобів. 15
4.2. Розробка плану розвитку матеріально-технічної бази торговельного підприємства 16
4.3. Вибір форми задоволення потреби в прирості основних засобів. 17
4.4. Раціоналізація експлуатації основних фондів підприємства 18
4.5. Обґрунтування ремонтної політики підприємства. 18
4.6. Оптимізація термінів експлуатації основних фондів. 20
Висновок. 22
Вступ.
Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повніше використання основних фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить, і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів.
Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори краіцого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означав: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.
1 Поняття, оцінка та склад основних фондів торговельного підприємства
Для здійснення будь-якого виробничого процесу, крім самої праці як доцільної діяльності людей, необхідні предмети праці, тобто матеріально-технічні ресурси та засоби праці. Сукупність засобів праці, якими розпоряджається підприємство, складає його основні фонди.Під терміном "основні фонди" розуміють матеріальні засоби, що використовуються у виробничій діяльності підприємства впродовж Періоду, який перевищує 365 календарних днів від дати їх вводу до експлуатації, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку із фізичним або моральним зносом.
Таким чином, характерними особливостями основних фондів є:
1. Використання в натуральному вигляді впродовж тривалого часу (не менше року).
2.Схильність до зносу, який виявляється у поступовій втраті можливої подальшої експлуатації у зв'язку з старінням, закінченням резерву потужності (матеріальний знос) або з втратою доцільності подальшої експлуатації у зв'язку з виникненням основних фондів, що мають якісніші характеристики (моральний знос).
3. Специфічний характер кругообігу та відшкодування вартості через механізм поступової амортизації з віднесенням амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства, і відповідно, вартість продукції (робіт, послуг).
Основні фонди підприємства повинні забезпечити належні матеріальні умови для здійснення господарської діяльності підприємства, зберігання необхідного обсягу товарних запасів, проведення транспортних, розвантажувально-навантажувальних, фасувальних та інших підготовчих операцій, пов'язаних з отриманням та реалізацією товарів, виконанням виробничих функцій, наданням послуг, праці та відпочинку робітникам підприємства, підвищенням продуктивності їхньої праці та ефективності господарювання всього підприємства. Рішенню цих завдань сприяє цілеспрямована робота з формування обсягу та складу основних фондів, створення режиму та умов їх експлуатації, підтримки у робочому стані та вибору політики амортизації.
Оскільки натурально-речовий склад основних фондів підприємства дуже різноманітний, для їх обліку, аналізу та планування використовують різні ознаки класифікації (рис. 1).
У наш час використовують наступну класифікацію основних фондів підприємства.
За характером використання виділяють:
- основні виробничі фонди основного виду діяльності підприємства;
- основні виробничі фонди інших галузей, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією товарів (виробництвом продукції або наданням послуг), але виконують окремі підсобно-допоміжні та обслуговуючі функції (в торговельних підприємствах до них відносять основні фонди таких сфер матеріального виробництва, як транспорт, будівництво, виробництво, побутове обслуговування, інформаційно-обчислювальне обслуговування та інше);
- невиробничі основні фонди, використання яких пов'язане з діяльністю, що відноситься до галузей невиробничої сфери (житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, освіта, культура, охорона здоров'я, відпочинок та туризм, соціальне. забезпечення та інше).
На відміну від основних виробничих фондів, які обслуговують господарську діяльність підприємства та створюють умови для її успішного здійснення, наявність у торговельного підприємства невиробничих основних фондів призначена забезпечити вирішення соціальних завдань: створення необхідних умов для проживання та відпочинку робітників підприємства та членів їх сімей, підтримку стабільності трудового колективу, покращення умов праці та морального клімату.
Оскільки в торговельних підприємствах переважне місце займають жінки та молодь, рішення цих питань актуальне та злободенне.
| Основні виробничі фонди |
| За цільовим призначенням |
| За характером використання |
| За участю у виробничому процесі |
| За джерелом фінансування |
| Безплатно отримані основні фонди |
| За станом фактичного використання |
| За належністю до підприємства |
| Основні фонди, що здані в оперативну або фінансову оренду (лізинг) |
| Невиробничі фонди |
| Будівлі та споруди |
| Машини, обладнання |
| Інвентар, інструменти |
| Транспортні засоби |
| Пасивні основні фонди |
| Активні основні фонди |
| Власні основні фонди |
| Орендовані основні фонди |
| Основні фонди, що використовуються в основній господарській діяльності |
| Основні фонди, що тимчасово не використовуються |
| Основні фонди, що знесені до статутного фонду підприємства |
| Основні фонди, що придбані за рахунок власних коштів |
| Основні фонди, що придбані за рахунок довгострокових кредитів та інших позикових коштів |
 |
Рис. 1 Класифікація основних фондів підприємства
За цільовим призначенням в складі основних виробничих фондів торговельного підприємства виділяють наступні групи основних фондів:
1. Будинки - архітектурно-будівельні об'єкти, що забезпечують умови праці працівників торгівлі, зберігання, підробітки, сортування та підготовка товару до продажу, продаж товарів, надання торговельних послуг населенню.
2. Споруди - інженерно-будівельні об'єкти, необхідні для здійснення виробничих та торгово-технологічних процесів.
3. Передавальні засоби, за допомогою яких здійснюється передача енергії, тепла, а також рідких та газоподібних речовин.
4. Машини та устаткування, до яких належать силові машини, робочі механізми та устаткування, торговельні автомати, механічне устаткування, підйомно-транспортне устаткування; контрольно-касові апарати, вимірювальні прилади апарати та устаткування для виготовлення та продажу безалкогольних напоїв, фасувально-пакувальне устаткування, інше торгово-технологічне устаткування, теплове устаткування.
5. Інструмент механізований, немеханізовані засоби праці та закріплені до машин інструменти.
6. Виробничий інвентар та приладдя, предмета: виробничого призначення; устаткування з охорони праці; ємкості для зберігання рідких та сипучих товарів і таке інше.
7. Транспортні засоби пересування, призначені для переміщення людей та вантажу.
8. Господарський інвентар - предмета конторського та господарського призначення.
9. Багаторічні насадження.
Залежно від участі у виробничому процесі в складі виробничих фондів розрізняють:
- активну частину - машини, обладнання, інструменти та інші елементи основних фондів, які використовуються для безпосереднього впливу на предмети праці;
- пасивну частину - будівлі, споруди та інші елементи основних фондів, які безпосередньо не впливають на предмети праці, але створюють матеріально-речові умови для господарської діяльності підприємства.
В галузях виробничої сфери вирішальну роль має стан та технічний рівень активної частини основних фондів. Він визначає можливості підприємства щодо збільшення виробничих потужностей та виробничої програми, рівень продуктивності праці основного виробничого персоналу. Це вимагає першорядної уваги до збільшення питомої ваги активної частини основних фондів в їх загальному обсязі.
Для торговельних підприємств велике значення мають розміри, стан та місцезнаходження пасивної частини основних фондів — торгових та складських приміщень. Вони визначають імідж підприємства, обсяги товарообігу та його товарного забезпечення (зберігання товарних запасів), інтенсивність потоків покупців, и, відповідно, рівень продуктивності праці робітників торговельного підприємства.
Стан активної частини основних фондів визначає рівень продуктивності праці тільки окремих категорій робітників, які виконують виробничі функції - фасувальників, вантажників, наладчиків та інше. Для інших категорій персоналу активна частина основних фондів забезпечує необхідні умови праці, підвищує комфортність та якість обслуговування покупців.
Залежно від прав власності основні фонди, що знаходяться у розпорядженні підприємства, прийнято поділяти на:
- власні основні фонди;
- орендовані основні фонди, передані у використання підприємству на основі договору оренди приміщень, споруд або лізингу машин, обладнання на визначений часовий термін за визначену плату з правом (фінансова оренда) або без права (оперативна оренда) подальшого викупу.
Вартісна оцінка власних основних фондів, а також фондів, взятих у фінансову оренду, вартість цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, взятих в оренду, відображаються в балансі підприємства.
Вартість окремих інвентарних об'єктів основних фондів, взятих в оперативку оренду (крім приміщень) обліковується на позабалансовому рахунку "Орендовані основні фонди", виходячи з експертної оцінки їх вартості, відображеної в договорі оренди (лізингу).
Залежно від джерел фінансування в складі власних основних фондів виділяють:
- основні фонди, внесені до статутного фонду підприємства його засновниками (передані в порядку оплати акцій);
- основні фонди, придбані протягом діяльності підприємства за рахунок власних коштів;
- основні фонди, придбані за рахунок довгострокових кредитів та інших позикових коштів;
- безплатно отримані основні фонди ( в порядку спонсорської, безплатної фінансової допомоги та інше).
Наведена класифікація має суттєве значення для оцінки можливостей впливу підприємства на склад основних фондів.
Залежно від стану фактичного використання основних фондів, їх поділяють на:
- основні фонди, які фактично використовуються в господарській діяльності підприємства;
- основні фонди, здані в оренду (оперативну чи фінансову);.
- основні фонди, що тимчасово використовуються у зв'язку з переходом на нові види продукції, проведенням планового ремонту, сезонними коливаннями в обсязі попиту та інше;
- основні фонди, подальше використання яких в діяльності підприємства не планується.
Характеристика основних фондів підприємства за станом їх використання дозволяв визначити коло завдань, що потребують вирішення:
- по відношенню до основних фондів, що використовуються в господарській діяльності підприємства, основним завданням управління є підвищення ефективності їх використання;
- по орендованих — вибір оптимальних умов оренди та підбір орендаторів;
- по фондах, зданих в оренду - контроль за зберіганням та дотриманням правил експлуатації, визначення оптимальних умов оренди, підбір орендаря, контроль за своєчасністю сплати орендної платні;
- по відношенню до фондів, що тимчасово не використовуються скорочення періоду їх простою та якнайшвидше включення до виробничого процесу (за рахунок скорочення термінів монтажу, наладки, ремонту).
Якщо підприємство має зайві основні фонди, що тимчасово не використовуються, то основним завданням є пошук можливостей їх альтернативного використання шляхом перепрофілювання, здачі в оренду або продажу, максимізації отриманих внаслідок цього доходів.
Розглянута класифікація основних фондів використовується для аналізу їх стану, планування відтворення, складання державної звітності, проведення переоцінок та інвентаризацій.
Структура основних фондів підприємства характеризується питомою вагою їх різних труп в загальному обсязі основних фондів. її аналіз дозволяв оцінити співвідношення різних видів основних фондів, надати характеристику змінам в їх складі.
Усі основні фонди, що знаходяться у розпорядженні підприємства незалежно від порядку їх формування, а також сукупність його обігових фондів (сировини, палива, матеріалів та інших матеріальних ресурсів) прийнято іменувати матеріально-технічною базою підприємства.
2. Оцінка та відтворення основних фондів торговельного підприємства.
Оцінка наявності та руху основних фондів торговельного підприємства проводиться по окремих інвентарних об'єктах основних фондів в натуральному та вартісному вимірі.
Натуральні показники характеризують кількість одиниць, що входять у склад кожного виду основних фондів, їх параметри - потужність, продуктивність, вантажність, рік введення в експлуатацію та інше.
Натуральні показники використовуються для оцінки технічного стану та морального зносу основних фондів, розробки балансу обладнання, оцінки продуктивно! потужності та пропускної спроможності.
Для оцінки основних фондів використовується первісна, відновну-вальна та залишкова вартість.
Первісна вартість відображає суму витрат підприємства на їх створення та введення в дію: витрати на зведення будівель, споруд; придбання машин та обладнання (включаючи витрати на доставку та монтаж, витрати на розробку проектно-кошторисної документації), страхування. За первісною вартістю основні фонди враховуються на балансі підприємства, тому її називають також балансовою вартістю.
Під відновлювальною вартістю основних фондів розуміють вартість їх відновлення за сучасних умов в цінах, тобто вона являє собою суму витрат, яку зазнало б підприємство при формуванні аналогічних основних фондів в певний проміжок часу. Зміна вартості основних фондів відбувається під впливом зміни цін на сировину та матеріали, зміни трудових витрат на їх виробництво, а також під впливом інфляційних процесів в економіці. Виникаюча розбіжність між первісною та відновлювальною вартістю основних фондів ускладнює їх оцінку та регулювання процесів відтворення, призводить до викривлення показників оцінки ефективності використання.
Для забезпечення об'єктивності оцінки проводиться періодична переоцінка основних фондів за відновлювальною вартістю. До 1997 року рішення про проведення переоцінки основних фондів приймалось на державному рівні, з затвердженням централізовано визначних диференційованих коефіцієнтів індексації основних фондів (залежно від їх виду та строку введення в експлуатацію). В результаті проведення переоцінки всі основні фонди підприємства отримували єдину оцінку з повноти вартості їх відтворення на момент індексації. Переоцінці підлягала і сума нарахованої амортизації.
Починаючи з 1998 року відповідно до Закону "Про оподаткування прибутку" підприємства отримали право на самостійну щорічну переоцінку основних фондів виходячи з офіційно опублікованого індексу інфляції.
Залишкова вартість основних фондів характеризує їх реально існуючу вартість, яка ще не перенесена на вартість продукції (робіт, послуг). Кількісно вона дорівнює різниці між первісною вартістю та сумою накопиченого на момент оцінки зносу основних фондів в зв'язку з їх спрацюванням.
3 метою оцінки та аналізу розрізняють:
- бухгалтерську залишкову вартість основних фондів, яка враховує вплив на вартість основних фондів діючого (державно визначеного) механізму її амортизації;
- реальну залишкову вартість, яка враховує втрату споживчої вартості основних фондів в результат! фізичного та морального зносу.
Потреба в амортизації основних фондів обумовлена тим, що термін використання основних фондів в діяльності підприємства має певні обмеження в зв'язку з поступовим зношуванням основних фондів та втратою їх споживчої вартості (корисності).
Прийнято виділяти два види зносу - фізичний та моральний.
Під фізичним зносом (спрацюванням) основних фондів слід розуміти втрату ними техніко-експлуатаційних властивостей внаслідок їх використання або впливу на них природних сил.
На швидкість та розміри фізичного зносу основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень використання, особливості матеріалів, що застосовуються в їх виробництві, технологія виробництва, рівень використання в діяльності торговельного підприємства, якість технічного догляду та ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.
Моральний знос (техніко-економічне старіння основних фондів) - це процес знецінення діючих засобів праці до настання їх повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Причиною морального зносу є створення принципово нових або більш продуктивних та економічних основних фондів, впровадження нових технологій та матеріалів у виробництво тощо.
Усунення наслідків зносу може відбуватися у різних формах (рис. 2).
Фізичний знос (спрацювання) поділяють на усувний (тимчасовий) та неусувний (нагромаджу вальний).
Перша частина фізичного зносу періодично усувається шляхом капітального ремонту основних фондів.
Друга не може бути усунена таким шляхом. 3 часом неусувний фізичний знос нагромаджується та зумовлює такий стан основних фондів, при якому подальше їх використання є неможливим. Настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни об'єктів основних фондів на нові — аналогічного призначення.
| Моральний знос |
| Види зносу основних фондів. |
| Фізичний знос |
| Усувний. |
| Неусувний. |
| Повний. |
| Частковий. |
| Капітальний ремонт |
| Заміна. |
| Модернізація. |
| Форми усунення зносу основних фондів |
 |
Рис. 65. Види зносу основних фондів та форми його усунення
Моральний знос (техніко-економічне старіння) також може бути повним та частковим.
Частковий моральний знос може бути усунений шляхом проведення модернізації основних фондів, під якою розуміють внесення певних конструктивних змін в об'єкти основних фондів з метою покращення їх техніко-економічних характеристик.
Настання повного морального зносу обумовлює потребу в заміні об'єктів основних фондів підприємства.
Залежно від результатів зміни споживчої вартості основних фондів виділяють:
- просте відтворення, при якому досягається збереження споживчої вартості основних фондів;
- розширене відтворення, при здійсненні якого споживча вартість та кількість основних фондів підприємства зростає.
Просте відтворення відбувається шляхом проведення капітального ремонту та заміни застарілих об'єктів основних фондів, розширене шляхом проведення нового будівництва, реконструкції та технічного переозброєння, модернізації основних фондів. Вибір форми відтворення здійснюється в процесі управління інвестиційною діяльністю торговельного підприємства.
Проміжок часу, протягом якого відбувається процес формування, використання та відновлення споживчої вартості основних фондів, характеризується поняттям "цикл відтворення основних фондів".
Основні стадії (етапи) циклу відтворення основних фондів наведено на рис. 3
| Створення основних фондів |
| Підготовка до експлуатації |
| Планування та розподіл капітальних вкладень |
| Проектування |
| Здійснення капітальних вкладень |
| Введення до експлуатації |
| Освоєння основних фондів |
| Формування джерела відновлення основних фондів. |
| Використання за цільовим призначенням |
| Часткова втрата споживчої вартості |
| Протидія втрати споживчої вартості |
| Повна втрата споживчої вартості |
| Виведення основних фондів з експлуатації |
| Капітальний ремонт, модернізація |
| Завершення експлуатації основних фондів |
| Експлуатація основних фондів |
Рис. 3. Стадії та етапи циклу відтворення основних фондів торговельного підприємства
Цикл відтворення основних фондів не слід плутати з поняттям "обіг основних фондів", яке відображає проміжок часу, протягом якого відбувається відновлення вартості основних фондів через механізм амортизаційних відрахувань.
Наведені поняття не тільки змістовно, а и кількісно відрізняються одне від одного.
Якщо цикл відтворення основних фондів більш тривалий, ніж обіг основних фондів, то підприємство отримує додатковий дохід за рахунок використання накопиченої амортизації.
Якщо ж в разі неефективного використання цикл відтворення коротший за обіг фондів, то підприємство не має фінансових джерел для відновлення основних фондів (в зв'язку з не завершенням амортизаційного періоду) і несе збитки через списання залишкової вартості основних фондів на фінансові результати діяльності.
3. Аналіз стану та ефективності використання основних фондів торговельного підприємства
Необхідною передумовою удосконалення формування, використання та відтворення основних фондів торговельного підприємства є проведення аналізу їх сучасного стану та ефективності використання. Інформаційною основою аналітичної роботи є матеріали бухгалтерського обліку (обігові відомості з рахунків 01 "Основні засоби", 07 "Обладнання", 055 "Майно в оренді"), форми бухгалтерської звітності: ф. №1 "Баланс", ф. №3 "Звіт про фінансово-майновий стан" (розділ 4 - Наявність та рух основних фондів), форма статистичної звітності №11-ОФ "Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)", матеріали оперативного обліку об'єктів основних фондів (технічні паспорти та інша первинна документація), матеріали дослідження ринкових цін відновлення основних фондів (прайс-листи на продаж аналогічного обладнання, вартість будівель-но-монтажних матеріалів та робіт) тощо.
Завданням аналізу стану та ефективності використання основних фондів е: встановлення забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів основними фондами - відповідність величини, складу і технічного рівня фондів потребі в них; визначення обсягів їх росту, оновлення та вибуття; вивчення технічного стану основних засобів і особливо їх активної частини - машин та устаткування: визначення ступеня використання основних фондів, аналіз повноти використання торговельної та складської площі; встановлення ступеня використання обладнання та його комплектності; визначення впливу використання основних фондів на обсяг товарообороту та інші економічні та фінансові показники діяльності підприємства; виявлення резервів зростання фондовіддачі, збільшення обсягу товарообороту та прибутку за рахунок покращення використання основних фондів.
Аналіз стану та ефективності використання основних фондів підприємства передбачає проведення наступної аналітичної роботи (рис. 4).
| Етапи налізу стану на ефективності використання основних фондів |
| Аналіз обсягів та динаміки основних фондів |
| Аналіз стану та складу основних фондів |
| Аналіз ступеня зносу основних фондів |
| Аналіз інтенсивності відновлення |
| Аналіз ефективності використання |
 |
Рис. 4. Етапи аналізу стану та ефективності використання основних фондів
3.1. Аналіз обсягів та динаміки основних фондів
На цьому етапі аналізу визначається загальний обсяг основних фондів торговельного підприємства у вартісному вимірі та вивчається динаміка обсягу основних фондів порівняно з попередніми періодами.
Якщо протягом аналітичного періоду відбулися переоцінки вартості основних фондів, то вивченню динаміки повинна передувати процедура приведення обсягу фондів у спів ставний вигляд. Для цього проводиться зменшення обсягу переоцінених основних фондів на індекс переоцінки або дооцінка вартості основних фондів в попередніх періодах. Співставлений динамічний ряд дозволяв визначити реальну зміну обсягу основних фондів підприємства.
Темп зростання обсягу основних фондів слід порівняти з темпом зростання обсягу товарообороту підприємства (для визначення ступеня матеріального забезпечення зростання товарообороту) та темпів зростання загального обсягу активів підприємства (для оцінки змін в їх складі поза обігових активів).
3.2. Аналіз стану та складу основних фондів
На цьому етапі аналізу вивчається склад основних фондів і динаміка окремих видів (об'єктів) та груп основних фондів.В процесі аналізу основні фонди групують за ознаками класифікації, розглянутими вище.
Спрямування висновків за результатами аналізу складу основних фондів за окремими ознаками класифікації відображено у табл. 1.
Таблиця 1
Напрямки діагностики показників складу основних фондів підприємства
| Питома вага в загальному обсязі фондів: | Спрямування діагностичного висновку |
| 1. Основних виробничих фондів. | Ступінь орієнтації основних фондів на господарську діяльність підприємства |
| 2. Основних невиробничих фондів. | Ступінь розвитку соціальної інфраструктури підприємства |
| 3. Активно! частини. | Ступінь технічного оснащення господарської діяльності підприємства |
| 4. Пасивної частини основних фондів. | Ступінь забезпечення матеріальних умов для діяльності підприємства |
| 5. Власних основних фондів. | Ступінь господарської незалежності підприємства |
Продовження таблиці 1
| Питома вага в загальному обсязі фондів: | Характер діагностичного висновку |
| 6. Орендованих основних фондів | Ступінь залежності підприємства від орендарів |
| 7. Фондів, що фактично використовуються в господарській діяльності | Ступінь освоєння можливостей наявного матеріального потенціалу підприємства |
| 8. Фондів, що передані в оренду | Ступінь відволікання основних фондів для обслуговування виробничих потреб інших суб'єктів господарювання |
| 9. Фондів, що не використовуються (тимчасово або постійно) | Ступінь безгосподарності підприємства в використанні основних фондів |
3.3. Аналіз ступеня зносу основних фондів
Ступінь зносу основних фондів характеризує їх вік та можливість подальшого використання.Для отримання аналітичного висновку з цього напрямку аналізу розраховують значення наступної системи показників:
| Показник | Алгоритм розрахунку | Економічна характеристика |
| 1.Коефіцієнт зносу основних фондів. | Сума зносу основних фондів -------------------------------------------------- Первісна (відновну вальна) вартість основних фондів | Ступінь зносу основних фондів та відшкодування витрат на формування основних фондів. |
| 2.Коефіцієнт придатності. | Залишкова вартість основних фондів ---------------------------------------------------- Первинна вартість основних фондів | Можливість подальшого використання, ступінь невідшкодування основних фондів. |
КМЗ=1-(В1/ВО)(ПО/П1)
де В0, В1 - відповідно, повна вартість нових та задіяних основних фондів (відновлювальна);
П0, П1 - відповідно, продуктивність або витрати на обслуговування тих же основних фондів.
Чим більше значення цього показника, тим більше його техніко-економічне старіння.
3 метою характеристики ступеня придатності основних фондів для подальшого використання доцільно також проводити групування основних фондів за тривалістю їх експлуатації та порівнювати середню тривалість експлуатації з нормативним значенням.
Чим вищий середній вік окремих труп основних фондів та ступінь відповідності нормативному терміну експлуатації, тим нижчий їх технічний рівень та споживчі якості.
3.4. Аналіз інтенсивності відновлення основних фондів
Інтенсивність відновлення основних фондів торговельного підприємства може бути охарактеризована такою системою показників:| Показник | Алгоритм розрахунку | Економічна характеристика |
| Коефіцієнт оновлення основних фондів | Вартість введених основних фондів за період -------------------------------------- Вартість основних фондів на кінець аналітичного періоду | Питома вага введених основних фондів в їх загальному наявному обсязі; ступінь оновлення основних фондів |
| Коефіцієнт вибуття основних фондів | Вартість основних фондів, що вибули з експлуатації протягом аналітичного періоду -------------------------------------- Вартість основних фондів на початок аналітичного періоду | Питома вага вибуття основних фондів в їх загальному обсязі, ступінь втрати основних фондів |
| Швидкість оновлення | 1 ----------------------------------------- Коефіцієнт оновлення основних фондів | Середній період повного оновлення усіх основних фондів підприємства (виходячи з тривалості аналітичних періодів -рік, квартал, місяць). |
3.5. Аналіз ефективності використання основних фондів
Одним з найважливіших завдань підприємства в сучасних умовах є підвищення ефективності використання основних фондів.Ступінь вирішення цього завдання оцінюється шляхом вивчення в статиці и динаміці та порівняння з підприємствами-аналогами системи показників ефективності використання основних фондів.
Показниками ефективності використання основних фондів підприємства є
Показник | Алгоритм розрахунку | Економічна характеристика |
| 1. Фондовіддача | Обсяг товарообороту ------------------------------------------------- Середня вартість основних фондів, що використовується в торговельній діяльності підприємства | Обсяг товарообігу на одиницю основних фондів. |
| 2. Доходовіддача | Доходи від усіх видів діяльності ------------------------------------------------ Середня вартість основних фондів підприємства | Обсяг доходу, який отримує явних основних фондів, як тих, що є в користуванні, так і переданих в оренду. |
| 3. Фондоємкість 3.1. товарообороту | 1 --------------------------------------------------- Фондовіддача | Середня сума основних фондів, що використовується для реалізації одиниці товарообігу підприємства. |
| 3.2. доходів | 1 --------------------------------------------------- Доходовіддача | Середня сума основних фондів, що припадає на одиницю доходів підприємства. |
| 4.Прибутковість основних фондів | Балансовий прибуток ------------------------------------------------100 Середня вартість основних фондів підприємства | Обсяг прибутку на одиницю основних фондів підприємства. |
| 5.Забезпеченість витрат на утримання основних фондів доходами від діяльності підприємства | Виплати на утримання основних фондів ---------------------------------------------------100 Доходи від усіх видів діяльності | Частка доходів, що використовується на утримання основних фондів, в їх загальному обсязі |
В практиці роботи підприємств застосовується також метод інтегральної оцінки, який дозволяв надати узагальнюючу оцінку ефективності використання основних фондів підприємства.
Розрахунок значення інтегрального показника зміни ефективності використання основних фондів КЕФ здійснюється за формулою:
_____
КЕФ=ÖІРФ .ІВФ
де ІРФ - індекс зміни прибутковості основних фондів за аналітичний період;
ІФВ - індекс зміни фондовіддачі основних фондів (або доходовіддачі) за аналітичний період.
Крім розглянутих вище загальних вартісних показників для оцінки ефективності використання окремих видів та труп основних фондів торговельного підприємства можуть використовуватися окремі натуральні та спеціальні показники:
| Назва показника | Алгоритм розрахунку |
| 1. Товаровіддача торговельної площі. | Обсяг товарообороту (доходу), грош. од. -------------------------------------------------------------------------- Обсяг торговельної площі, м2 |
| 2. Віддача складської площі. | Обсяг складського обороту, грош. од. ------------------------------------------------------------------------- Обсяг складської площі, м2 |
| 3. Коефіцієнт використання складського об'єму. | Середній фактичний обсяг зберігання товарних запасів, м15 ---------------------------------------------------------------------------------------------------------------- Нормативна ємкість складу, м3 |
| 4. Коефіцієнт змінності роботи обладнання | Кількість одиниць обладнання, щр працює в першу та другу зміну ------------------------------------------------------------------------- Загальна кількість одиниць обладнання |
| 5. Коефіцієнт ефективного використання обладнання. | Кількість годин роботи обладнання в день, год. ------------------------------------------------------------------------- Нормативна тривалість роботи обладнання (з врахуванням графіка роботи підприємства та тривалості планово-запобіжних ремонтів) |
| 6. Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання. | Фактична продуктивність роботи обладнання, фіз. од. ------------------------------------------------------------------------ Нормативна продуктивність роботи обладнання, фіз. од. |
| 7. Коефіцієнт інтегрального використання обладнання . | Коефіцієнт ефективного використання обладнання Х Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання |
Проведення аналізу стану, руху та ефективності використання основних фондів торговельного підприємства дозволяв визначити основні недоліки діючої на підприємстві стратегії формування та використання основних фондів, які необхідно враховувати при обґрунтуванні напрямків її удосконалення на плановий період.
4. Завдання управління основними фондами підприємства та шляхи їх розв'язання
Стратегічною метою управління основними фондами підприємства є забезпечення максимально ефективного їх використання при мінімальних витратах на їх утримування та обслуговування.Досягнення стратегічної мети управління визначається ефективністю наступних управлінських завдань (рис. 5).
| Коефіцієнт ефективного використання обладнання |
| На стадії формування основних фондів |
| На стадії експлуатації основних фондів |
| Розробка плану розвитку технічної бази підприємства |
| Вибір форми задоволення потреби в прирості основних фондів |
| Обґрунтування ремонтної політики |
| Визначення загальної потреби в прирості основних фондів |
| Раціоналізація експлуатації основних фондів |
| Оптимізація термінів експлуатації основних фондів |
 |
Рис. 5. Завдання управління основними фондами підприємства
4.1. Визначення розміру потреби в прирості основних засобів
Потреба в прирості основних засобів (ДП03) в плановому періоді визначається за формулою:rПОЗ=ПОЗ-НОФ+ВК+ВМ
де ПОЗ - загальна потреба в основних засобах відповідно до розробленого плану товарообороту;
НОФ - наявність основних фондів на початок планового періоду;
ВК, ВМ - очікуване вибуття основних засобів в плановому періоді в зв'язку з їх фізичним та моральним зносом.
Загальна потреба в основних засобах на плановий період може бути визначена факторно-аналітичним методом:
ПОЗ=((ТПЛ.ФЕМН)(100-РПОТ)/100
де ТПЛ - плановий обсяг товарообороту;
ФЕМН - фондоємкість товарообороту, що фактично склалася;
РПОТ - невикористаний резерв потужності (продуктивності) основних фондів, %.
4.2. Розробка плану розвитку матеріально-технічної бази торговельного підприємства
Метою цього управлінського завдання є визначення потреби в окремих видах та елементах основних фондів торговельного підприємства.Розрахунки потреби в окремих видах та елементах основних фондів торговельного підприємства узагальнюються в спеціально розробленому плані розвитку матеріально-технічної бази.
Основними розділами цього плану є:
- план розвитку торгової площі;
- план розвитку складського господарства;
- план технічного оснащення торговельного підприємства.
В плані розвитку торгової площі визначається потреба в розширенні торгової площі, її спеціалізація та розміщення (в квадратних метрах).
Основними методами розробки цього плану є:
1. Нормативний метод, заснований на нормативах товарообороту на 1 м2 торговельної площі або нормативах торговельної площі на 1000 жителів (при плануванні на регіональному рівні).
2. Факторно-аналітичний метод, в основі якого лежить вивчення потреби в торговій площі з врахуванням обсягу товарообороту та якості (стандарту) торговельного обслуговування.
План розвитку складського господарства визначає потребу підприємства в розширенні ємкості (в м3) загально товарних та спеціалізованих складів.
Потреба підприємства в розвитку складів визначається за нормативами або на основі проведення техніко-економічних розрахунків (виходячи з встановлених нормативів товарних запасів, які мають зберігатися на складах підприємства; розрахункових коефіцієнтів складського об'єму, необхідного для зберігання одиниці товарних запасів відповідного товарного асортименту; коефіцієнта корисного використання складського об'єму).
План технічного оснащення торговельного підприємства визначає потребу в дооснащенні активної частини основних фондів підприємства.
При вирішенні цього завдання виходять з того, що кожна одиниця обладнання, яка додатково вводиться, функціонує не самостійно, відокремлено, а повинна логічно увійти в існуючу систему або з ту систему обладнання підприємства, що формується.
Система обладнання являє собою комбінацію обладнання. що відповідає таким потребам технологи, як раціональність та гнучкість, технологічна та економічна ефективність. Метою формування системи обладнання є досягнення максимального коефіцієнта корисної дії всіх видів обладнання, що використовуються.
Потужність системи обладнання розраховується на основі визначення потужності окремих видів обладнання, тобто їх спроможності виконувати роботи певного виду та якості за певний проміжок часу (час, день) і коротко зветься "профіль потужності".
Потужність системи визначається як мінімальна потужність обладнання, що входить до її складу на кожному етапі технологічного циклу (рис. 6).
Потреба у введенні в експлуатацію окремих видів обладнання визначається так:
1. Оцінюється фактична потужність системи обладнання підприємства.
2. На основі планів товарообороту визначається потреба в збільшенні потужності системи обладнання.
3. Виявляються види обладнання, що перешкоджають збільшенню потужності системи.
4. Визначається необхідне збільшення потужності за окремими видами обладнання.
5. Розраховується кількість одиниць обладнання кожного виду, які необхідно ввести в експлуатацію (шляхом ділення необхідного приросту потужності на потужність одиниці обладнання).
| 1 |
| 2 |
| 3 |
| 4 |
| 5 |
| 6 |
| 7 |
| Види обладнання |
| Потужність |
| Фактична потужність системи обладнання |
| Потреба в збільшенні потужності системи обладнання |
| Необхідне збільшення потужності обладнання |
| Вид обладнання, що перешкоджає збільшенню потужності системи |
 |
Рис. 6. Оцінка потужності системи обладнання.
Потреба в збільшенні пасивної частини основних фондів (торговельних, складських приміщень) оцінюється експертно на основі аналізу їх фактичного використання.
4.3. Вибір форми задоволення потреби в прирості основних засобів
Потреба в прирості основних засобів підприємства може бути задоволена різними шляхами:- придбання необхідних основних засобів у власність (нових або таких, що були у використанні);
- будівництва основних фондів (підрядним або господарським способом);
- оренди (лізингу) необхідного обладнання та площі (оперативний або фінансовий лізинг) тощо;
Кожен з розглянутих способів задовольняє потреби підприємства в поповненні його основних фондів, але розмір витрат підприємства на кожен з них різний. Великий вплив на обсяг витрат має і структура їх фінансування: за рахунок власних або залучених фінансових ресурсів.
Вибір найбільш доцільного способу розвитку основних фондів підприємства здійснюється шляхом співставлення приведених (дисконтованих) витрат підприємства на їх реалізацію. Для економічного обґрунтування того чи іншого варіанту розробляється бізнес-план відповідного інвестиційного проекту та оцінюється економічна ефективність його реалізації.
4.4. Раціоналізація експлуатації основних фондів підприємства
Підвищення ефективності використання основних фондів підприємства на стадії їх експлуатації досягається за рахунок:- здійснення раціонального розміщення основних фондів, підвищення коефіцієнта змінності (тривалості корисного використання) роботи обладнання;
- покращення контролю за дотриманням правил експлуатації та технічне обслуговування обладнання;
- удосконалення добору та підготовки кадрів, що здійснюють експлуатацію та технічне обслуговування обладнання;
- впровадження систем матеріального стимулювання робітників за безаварійну роботу обладнання, подовження ремонтного циклу та періоду експлуатації тощо.
4.5. Обґрунтування ремонтної політики підприємства
Збереження споживчої вартості основних фондів та подовження можливого терміну їх корисної експлуатації визначається ефективністю ремонтної політики підприємства.Підприємство може використовувати різні підходи до проведення ремонтів основних засобів:
- запобіжна ремонтна політика, що передбачає проведення планово-попереджувальних ремонтів;
- аварійна ремонтна політика, при якій ремонтні роботи проводяться лише під час виходу основних засобів з експлуатації (аварійний ремонт);
- комбінований.
Для вибору оптимально! стратегії ремонтів слід виходити з того, що підприємство зацікавлене, щоб витрати через виробничі паузи (ВП) та витрати на утримування засобів виробництва в задовільному стані (ремонтні роботи) (3Р) були мінімальні, тобто:
ВП+3Р – MIN.
Більш доцільною є запобіжна ремонтна політика, оскільки вона забезпечує ритмічність роботи підприємства та стабільність його виробничих можливостей завдяки планомірному утримуванню основних фондів у задовільному стані. Для неї характерні и більш низькі витрати на профілактичні ремонтні заходи порівняно з аварійними роботами.
Реалізація такої політики передбачає:
- обґрунтування ремонтного циклу, тобто періодичності та по черговості виконання ремонтних робіт (огляд обладнання, технічне обслуговування, малий та середній поточний та капітальний ремонти);
- здійснення контролю за ходом, дотриманням термінів та якості ремонтних робіт.
При виборі аварійної ремонтної політики слід враховувати, що з ладу може вийти одночасно декілька одиниць обладнання. Це може поставити під загрозу виконання виробничої програми (плану товарообороту), може унеможливити здійснення окремих етапів торговельно-технологічних операцій (зберігання товарів, фасування, розвантаження та інше), що може мати катастрофічні наслідки для діяльності підприємства та його фінансового стану.
Вибір аварійної ремонтної політики передбачає розробку програми дій підприємства в разі аварії основних фондів, в якій за видами основних фондів, що вийшли з ладу, мають бути передбачені відповідні заходи реагування.
Завчасна розробка програми дій дозволить скоротити витрати підприємства через вимушений простій. Ефективним інструментом захисту підприємства від аварійних ситуацій є також страхування його майна від безпосередніх (пошкодження та загибель) та непрямих (втрата прибутку від перерви у виробництві) збитків.
Залежно від мети та завдань виділяють поточний та капітальний ремонти основних фондів.
Метою поточного ремонту основних фондів є збереження засобів праці у стані, придатному для подальшого продуктивного використання шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій, спрямованих на усунення дрібних неполадок та попередження прогресуючого фізичного спрацювання. Витрати на проведення поточного ремонту є постійними, здійснюються відносно рівномірно протягом усього періоду експлуатації, відносяться на витрати обігу підприємства після їх здійснення.
Капітальний ремонт основних фондів проводиться з метою відшкодування фізичного спрацювання конструктивних елементів засобів праці та максимального відновлення їх первісних техніко-експлуатаційних параметрів. Капітальний ремонт проводиться з певною періодичністю (один раз на рік або — на два роки) і потребує значних одночасних витрат.
3 метою нагромадження коштів для проведення капітального ремонту на підприємстві може формуватися ремонтний фонд. Джерелом його формування є цільові періодичні відрахування коштів, що відносяться на витрати обігу підприємства впродовж усього ремонтного циклу (періоду між проведенням капітальних ремонтів).
Важливе значення для діяльності підприємства має економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт основних фондів.
В основі оцінки доцільності лежить порівняння двох альтернативних варіантів:
- проведення капітального ремонту основних фондів та продовження строку їх експлуатації на один ремонтний цикл.
- заміна пошкодженого об'єкта основних фондів новим.
Для здійснення оцінки необхідно визначити загальну суму витрат та збитків підприємства в кожному варіанті.
При проведенні капітального ремонту витрати підприємства складаються із:
- витрат на капітальний ремонт (ВКР);
- підвищення експлуатаційних витрат на капітально відремонтовані основні фонди порівняно з аналогічними новими (rЕВ).
Під час придбання нових основних фондів до складу витрат та збитків підприємства включають:
- витрати на придбання основних фондів (ВНФ);
- збитки від недоамортизованих діючих основних фондів (Зам).
Витрати на придбання основних фондів включають до розрахунку з поправкою на відмінності у продуктивності і тривалості ремонтного циклу нових та старих основних фондів шляхом застосування двох коригуючих коефіцієнтів:
α - коефіцієнт. що характеризує співвідношення продуктивності діючих та нових основних фондів;
β - коефіцієнт, що відображає співвідношення тривалості ремонтного циклу.
Приріст експлуатаційних витрат необхідно розраховувати на всю тривалість ремонтного циклу та продисконтувати для визначення їх теперішньої вартості.
Витрати на придбання основних фондів визначають виходячи з умов розрахунку за придбані основні фонди з врахуванням відсотків за кредит, наданого періоду відстрочки платні тощо.
В загальному вигляді умова ефективності витрат на капітальний ремонт основних фондів описується нерівністю:
ВКР+rЕВ<ВНФ.α.β+ЗАМ
Ступінь ефективності витрат на капітальний ремонт може бути визначена шляхом розрахунку коефіцієнта ефективності витрат (ЕКВ):
ЕКВ=1-(ВКР+rЕВ)/(ВНФ.α.β+ЗАМ)
Якщо ЕКВ >0, капітальний ремонт основних фондів є економічно виправданим, при ЕКВ < 0 - недоцільним.
Розрахунок значення ЕКВ по всій сукупності основних фондів торговельного підприємства дозволяє визначити послідовність заміни основних фондів за критерієм максимального мінусового значення.
4.6. Оптимізація термінів експлуатації основних фондів
Одним з важливих завдань управління: основними фондами є визначення оптимальних термінів їх експлуатації.
Скорочення термінів експлуатації дозволяє забезпечити прискорене оновлення основних фондів, зменшує рівень техніко-економічного старіння, підвищує технічний рівень підприємства, забезпечує зростання продуктивності праці та зниження ремонтно-експлуатаційних витрат.
Проте негативним наслідком такої політики є зростання поточних витрат за рахунок амортизаційних відрахувань, зростання потреби в інвестиційних ресурсах, обтяження підприємства борговими зобов'язаннями.
Подовження терміну експлуатації дозволяє зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих основних фондів, збільшити обсяги використання інвестиційних ресурсів для розширеного відтворення основних фондів, але обумовлює зниження продуктивності діючих основних фондів та зростання витрат на їх утримування та ремонт.
Оптимальний (економічно доцільний) термін експлуатації може бути визначений як період експлуатації, в якому забезпечується максимізація нагромадження коштів для відновлення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань з врахуванням обсягів їх використання на проведення ремонтних робіт, тобто:
ДВОФ=НАМ – СВРЕМ - мах,
де ДВОФ - джерела коштів для відновлення основних фондів;
НАМ - нагромаджені обсяги амортизаційних відрахувань на відновлення основних фондів протягом періоду їх експлуатації;
СВРЕМ - сукупні витрати підприємства на проведення ремонтних робіт протягом періоду експлуатації основних фондів.
Визначення оптимального терміну експлуатації може бути здійснене графічним методом, застосування якого продемонстровано на рис. 7
 |
Рис 7 Грошові потоки по відтворенню та ремонту основних фондів залежно від терміну експлуатації
Де – НАМ - нагромаджені обсяги амортизаційних відрахувань на відновлення основних фондів протягом періоду їх експлуатації.
СВРЕМ - сукупні витрати підприємства на проведення ремонтних робіт протягом періоду експлуатації основних фондів
ДВОФ - джерела коштів для відновлення основних фондів
Визначений у такий спосіб оптимальний термін експлуатації окремих труп та видів основних фондів підприємства дозволяє визначити щорічний обсяг заміщення основних фондів для забезпечення їх простого відтворення.
Висновок.
Завданням аналізу стану та ефективності використання основних фондів е: встановлення забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів основними фондами - відповідність величини, складу і технічного рівня фондів потребі в них; визначення обсягів їх росту, оновлення та вибуття; вивчення технічного стану основних засобів і особливо їх активної частини - машин та устаткування: визначення ступеня використання основних фондів, аналіз повноти використання торговельної та складської площі; встановлення ступеня використання обладнання та його комплектності; визначення впливу використання основних фондів на обсяг товарообороту та інші економічні та фінансові показники діяльності підприємства; виявлення резервів зростання фондовіддачі, збільшення обсягу товарообороту та прибутку за рахунок покращення використання основних фондів.
Інтенсивне використання основних фондів підвищується через технічне удосконалення засобів праці та технології виробництва, скорочення строків досягнення проектної продуктивності техніки, удосконалення наукової організації праці, виробництва и управління, підвищення кваліфікації та професійної майстерності робітників.
Досить значними резервами кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей є удосконалення структури основних виробничих фондів. Оскільки збільшена випуску продукції досягається тільки у провідних основних цехах, то важливо підвищувати їх частку в загальному обсязі основних фондів. Збільшення основних фондів допоміжного виробництва веде до зростання фондомісткості продукції, оскільки безпосередньо обсяги продукції не збільшує, але і без пропорційно розвинутого допоміжного виробництва основні цехи з повною віддачею не можуть функціонувати. Тому необхідно встановлювати оптимально виробничу структуру підприємства — важливий напрямок кращою використання основних фондів.
Важливий резерв кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів та виробничих потужностей — швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування. Практика свідчить, що середній фактичний період освоєння виробничих потужностей становить п'ять-шість і більше років. Разом з тим технічно и економічно обґрунтовані розрахунки підтверджують реальну можливість досягнення проектних показників за один-два роки, залежно від галузі та виду підирнємства.
Використана література.
1. Про. власність: Закон України // Голос Украши. — 1991. — 7 лют.
2. Про захист нрав споживачів: Закон Україии // Голос України. — 1991. —12 черв.
3. Про чахнет споживчого ринку в Україні: Закон України // Голос України. — 1991.
—12 черв.
4. Про споживчу кооперацию: Закон України// Голос України. — 1992. —12 квіт.
5. Про піднриємства в Україні: Закон України // Нові закони України. — К, 1991.
6. Про господарські товариства: Закон України // Нові закони України. — К, 1993. 7 Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України // Щцприємнинтво і ринок України. — 199.1 — № 3.
8. Про державне регулювання відносин у сфері торгівлі: Указ президента України // Урядовий кур'єр. — 1995. —№ 106 (липень).
9. Про підприємництво: Закон України // Нові закони України. — К, 1991.
10. Про оплату праці: Закон Украши // Підприємиицтво і ринок України. — 1995. — № 3.
11. Про впорадкувашю засгосування контрактно! форми трудового договору: Постанова Кабінету Міністрів України // Бюлетень про приватизацію. —1994.— № 3-4.
12. Типове положения про склад витрат обігу та порядок їх планування і розподілу в горговельній діяльності// Галицькі контракти. — 1996. — № 16.
13. Про систему оподатхування: Закон Украши // Нові закони України. — К, 1991.
14. Про податок на додану вартість: Закон Украши // Нові закони Украши. — К, 1992.
1.5. Про акцизний збір: Закон Україии// Нові закони Украши. — К, 1992.
16. Про баикрутство: Закон Украши // Нові закони Украши. — К, 1993.
17. Про цінні папери та фоидову біржу: Закон Украши // Голос Украши. — 1992. —
14 трав. IX. Про інвестиційну діяльиість: Закон Украши // Голос Украши. — 1991. —18 берез.
19. Про банки та банківську діяльність: Закон Украши // Правда Украши. — 1991. — 4 лип.
20. Про страхування: Закон Украши // Урядовий кур'єр. — 1996. — № 72-73.
21. Про заставу; Закон Украши (Нові закони Украши,— К, 1997.
22. Про кредитуваігая: постанова Национального Банку Украши № 246 від 28.09.95 зі змінами та доповненнями.
23. Акціонерні товариства. Залучеиня інвестицій (Маркелов А. Е., Шумейко А, К.).
— Фонд держмайна, Інвестиційна газета — К., 1997.
24. Альгин А П. Грани зкономического риска. — М.: Знание, 1991.
25. Антикризисное управление от банкротства — к финансовому оздоровлению / Под ред. Г.П. Иванова. — М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1995.
26. Астахов В. П. Анализ финансовой устойчивости фирми и процедури. связанньіе
с банкротством. — М.; Издательство «Ось-89», 1995.
27 Аудит и анализ хозяйственной деятельности предприятия / Пер. с франц. под ред. Л. П. Бельіх — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997.
28. Баззел Р., Кокс Д., Браун Р. Информация и риск в маркетинге: Пер. с англ. / Под ред. Ефимовой М. Р. — М.: ФинстатиІІформ, 1993.
29. Балабанов И. Т. ОсновьІ финансового менеджмента. Как управлять капиталом. — М.: ФинансьІ и статистика, 1994.
30. Балабапов И. Т. Риск — менеджмент. — М.: Финансц и статистика, 1996.
31. Бакаиов М. И., Шеремет А. Д. Теория зкономического анализа. — М.: ФинансьІ и статистика, 1993.
\ї. Балабанов И. Т. Анализ и планирование финансово-хозяйственного су&ьекта. — М: ФиІІансьІ и статистика, 1994.
33. Банкротство: стратегия и тактика вьіживания. — Ч. 1. Как избежать банкротства. - — Международньій институт рьшочньіх исследований. Юридическая фирма СПМЛИ. - М., 1993.
34. Бланк И. А. Инвестиционнмй менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ» ЛТД, 1995.
35. Бланк I, О. Податкова політика торговельного підприємства. Тексти лекцій. — К.: КДТЕУ, 1994.
36. Бланк И. А. Управление нрибшіью. — К.: «Ника-Центр», 1998.
37. Бланк I. О. Упрапліішя торговельним піднриємством. Підручник. — М.: «Тандем», 1998.
38. Бланк I. О., Стоянова Є. С., Никона Є. В. Управління оборотним капиталом. Уч-бово-практичний посібиик. — М.: «Перспектива», 1998.
39. Бланк I. О., Стоянова Є. С., Бикова Є. В. Фінансовий менеджмент. Розділ III, гл. 2. Підручник. — М.: «Перспектива», 1998.
40. Бланк I. О., Гуляева Н. М. Опорний конспект- лекцій з курсу «Інвестицшний менеджмент». Учбовий посібник. — К.: КДГЕУ, 1998.
41. Бланк I. О. Деякі питания підвищеішя ефективності управління інвестиційною діяльиістю. Стаття. — К.: Вісник КДТЕУ, 1998.
42. Бланк I. О. Фіиансовий механізм управління ефективністю операційних витрат підприємства. Стаття. — К.: Фішшси України, 1998. № 8.
43. Бланк И. А. Торговьій менеджмент. — К..: УФИМБ, 1997.
44. Бланк И. А. Словарь-справочник финансового менеджера. — К.: «Ника-Центр», 1998.
45. Банковские операции (под ред. Лаврушица О. И.) в 2-х гг. — М.: 1996.
46. Банковский портфель. Т. 3., М. 1995.
47. Банковское дело (под ред. Лаврушина О. И.). — М., 1992.
48. Богатин Ю. В., Шваидар В. А. Производство прибьіли: Учеб. Пособие для вузов. - М.: Финанси, ЮНИГИ, 1998.
49. Вітлінський В. В., Наконечний. С. I. Ризик у менеджмент!. — К.: ТОВ «Борисфен-М».
50. Воропаев Ю. Н. Риски, присущие бизнесу. (Бухгалтерский учет. — 1995. — № 4.
51. Валевич Р. П., Давидова Г. А. Зкономика торгового предприятия: Учебн. пособие. — Ми.: Вьісшая школа, 1996.
52. Ворст И., Ревеитлоу П. Зкономика фирміл. — М.: Вьісшая школа, 1994.
53. Герасимчук В. Г. Розвиток підприємства: діагностика. стратегія, ефективність. — К.: Вита школа. Голов, вид-во, 1995.
54. Головачук Т. И. Зкономические регулирования товарооборота торгового предприятия. Автореферат. — К.: КТЗИ, 1991.
55. Грипюк Н. А., Уиковська Т. Є. Політика залучення позикових коштів торговельним підприємством. Навчальний посібник. — К: КДТЕУ, 1997. .56. Господарський ризикта метода його вимірювання. — М.: Економіка, 1992.
57. Градов А. П. Зкономическая стратегия фирмьі. — С.-П.: Специальная литература, 1995.
58. Совершенствование методов оценки зффективности основньіх производственньіх фондов. — К., 1998.
59. Гуляева II. М. Управління формуванням та використанням основних фондів торговельного підприємства. Навчальний посібник. — К: КДТЕУ, 1997.
60. Дамари Р. ФиІІансьІ и предпринимательство. Пер. с англ. — Ярославль, Елень, 1993.
61. Долан Дж., Линдест Е. Рмнок. Микрозкоиомическая модель. — С-П., 1992.
(з2. Друри И. Введение в управленческий и производствсниьій учет. — М, 1994.
63. Едронова В. П., Мизиковский Е. П. Учет и анализ финансовьіх активов. — М.: Фишшсц и статистика, 1995.
64. Жеккер О. Цільові оріентири торговельного підприкмства на різних етапах його
розвитку. — X., 1995. 65 Инвестиционно-финансовьій портфель / Под общ. ред. Петракова Н. Я. — М.:
Совинвест, 1993.
66. Кауси А. Материально-техническая база торговли: Учебн. пособие. — Таллин, 1987.
67. Как обеспечить рост капитала: воспроизводственньіе основм зкономики фирмьі. (Под ред. проф. Грязповой А. Г. и проф. Ленской С. А.). Финансовая академия при Правительстве РФ. — М., 1996.
68. Кинг К., Климонд Д. Стратегическое планирование и хозяйственная политика. — М.: Прогресс, 1992.
69. Кипермап В., Шевляков А. Хозрасчет и показатели прибьіли и дохода. — М., 1991.
70. Ковалев В. В. Финансовьш анализ: управление капиталом. Вьібор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: ФинансьІ и статистика, 1995.
71. Ковалев В. В. Анализ финансового состояния и прогнозирование банкротства. — С.-П., 1994.
72. Коммерчески-посредническая деятельность на товарном рьінке. — Учебн. пособие, 1995.
73. Контроллинг как инструмент управления предприятием. Ананкина Е. А., Дапи-лочкин С. В., Данидочкина Н. Г. и др. Под ред. Данилочкипой Н. Г.. — М.: Аудит, ЮНИГИ, 1998.
74. Коростелев С. П. Основц теории и практики оценки недвижимости. Учебное пособие. — М.: Русская Деловая Литература, 1998.
75. Коркип В. Зффективность воспроизводства основньіх фондов торговли. — Казань, 1990.
76. Котлер Ф. Основм маркетинга. — М.: Прогресс, 1990.
77. Кохно П. А., Микрюков В. А., Комаров С. Е. Менеджмент. — ФинансьІ и статистика, 1993.
78. Кравченко Н. И. Зкономический анализ деятельности предприятий торговли и общественного питания. — Мн.: Вьющая школа, 1995.
79. Кравченко Н. И. Анализ хозяйственной деятельности в торговле. — М., 1995.
80. Краткий курс зкономики предприятия. Пер. с нем. / Под редакцией Ушаковой Н. Н. — К.: изд-во «Генеза», 1998.
81. Крейпина М. Н. Анализ финансового состояния и инвестиционной привлекательности акционернмх обществ в промьішленности, строительстве и торгов-.. _ ле. — М.: Б-ка журн. «Консультант бухгалтера», 1994.
82. Крутик А. Б., Пиливова А. Л. Введение в предпринимательство. Учебн. пособие для вузов. — С.-П., 1995.
83. Ластовсцький В. О., Миронюк О. В. Ефективність господарювання: оцінка, ана-ліз, фактори, резерви. — Чернівці, 1995.
84. Лііоиеико Л. О. Управління підприємницьким ризиком як елемент протидїї банкрутству торговельного підприємства. Навчальний посібник. — К., КДТЕУ, 1998.
85. Ліговевко Л. О., Ковальчук Г. В, Управління грошовими коштами торговельного підприємства. Навчальний посібник. — К., КДТЕУ, 1998.
86. Лігонепко Л. О., Чумак 1. М. Управлішія товарішм зибезпсченпнм обороту. Навчальний Іюсібник. — К.: КДТЕУ, 1998.
87. Лігонепко Л.О. Управління дсбіторською заборгованіспо в систем! запобігання банкругству торговелиюго піднриемства. Збірннк иаукових праць. — К., КДТЕУ, 1998.
88. Лембдеп Д., Гаргер Д. Финаисіл в малом бизнесе. Практический подход. Пер. с
англ. — М.: ФишшсьІ и статистика, 1992. 89 Макконпелл К. Р., Брю С. Л. Зкономикс. — Республика. — 1992. — Т. 1, 2.
90. Максимова Т. И. Зкономический анализ доходов, расходов и рентабельности. — М.: ФинаисьІ и статистика, 1990.
91. МольІІичук М. М. Поточні витрати торговельного підприємства. Резерви їх еко-номії. — К., 1995.
92. Мороз Л. В. Організація матеріального стимулювання в торгівлі. Конспект лек-ній. — К.: КТЕІ, 1994.
93. Псстерспко А. Г. Прибшіь и рентабельность на торговом предприятии. — М., 1995.
94. Нікбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси. Пер. з англ. — К.: Вік, Глобус, 1992.
95. Основіл предпринимательской деятельности. / Под ред. Власовой В. М. — М.: Финаисіл и статистика, 1994.
96. Орлашок-Малипкая Л. Страховьіе операции. — М., 1991.
97. Орлашок-Малицкая Л. Платежеспособность страховой организации. — М., Издательский центр «Анкил», 1994
98. Оценочная деятельность в России. (Сборник научньіх трудов). Финансовая академия при Правительстве РФ. — М., 1998.
99. Павлова Л. Н. Финансовьій менеджмент в предприятиях и коммерческих организациях. Управление денежньім потоком. — М.: ФинаисьІ и статистика, 1993.
100. Патрон В. В., Ковалев В. В. Как читать баланс. — М.: Финансьі и статистика,
1993. 101 Пилдич Д. Путь к покупателю. — М.: Прогресс, 1991.
102. По.Іянко В. Н. Управление валовьім доходом торгового предприятия. — К.: КТЗИ, 1993.
103. Портфель конкуренции и управления финансами (Книга конкурента. Книга финансового менеджера. Книга антикризисного управляющего) / отв. ред. Рубии Ю. Б. — М.: «СОМИНТЗК», 1996.
104. Райзберг Б. А. Предпринимательство и риск. Серия «Зкономика». — М.: Знание, 1992.
105. Райст Т., Кой г Б. Фииансовьіе инвестиции и риск. Пер. с англ. — К.: їоргово-издат. Бюро, 1995.
106. Риски в современном бизнесе. — М.: Альянс, 1994.
107. Риски в современном бизнесе. Авторн: Грабовьій П. Г., Петрова С. Н., Полтавцев С. И., Романова К. Г., Хрусталев Б. Б., Яровепко С. М.. Издательство «Аканс», 1994.
108. Руководство по кредитному менеджменту. Пер. с англ. / Под ред. Здвардса Б. — М.: ИНФРА-М, 1996.
109. Родионова В. М., Федотова М. А. Финансовая устойчивость предприятия в условиях инфляции. — М.: Перспектива, 1995.
110. Родионов И. А. Планирование прибили на торговом предприятии. — М., 1996.
111. Розничная торговля. Природа и значение. / Искусство торговать. Общая редакция. — Кумок С. И. - М., 1995.
112. СмоліІІ I. В., Лещук Н. М. Стратегія розвитку торговельного підприємства в ринкових умовах. Навчальний посібник. — К: КДТЕУ, 1998.
ИЗ. Стратегия и тактики антикризисного управления фирмой. / Под ред. 1'радона
Л. II., Кузина Б. И. — С.-П.: «Специальная литература», 1996. 1)4. Стоун Д., Хитчинг X. Бухгалтерский учет и финансовьій анализ. —- С.-П.: АОЗТ
«Литература», 1993.
115. Стоянова Е. С. Фишшсовілй менеджмент. — М.: Перспектива, 1995. їіб. Сут«»І)міиа В. М. Фішшси зарубіжннх корпорации. Навчальний посібник. — К.:
Либідь, 1993. I!7 Теория и практика антикризисного управления: Учебник для вузов / Базаров
Г. 3., Беляев С. Г., Бельіх Л. П. и др. Под ред. Беляева С. Г. и Кошкина В. И..
- М.: Закон и право, ІОНИГИ, 1996.
!18. Труділ зольного зкономического общества. Правительство МосквьІ, М., 1998. 119 УІІковская Т. Е. Финансовое равновесие предприятия. — К.: Моиографія, Київ.
Вид. Дім «Генеза». 120. Управление риском (практические методіл минимизации случайного риска по-
тенциальньіх убьітков), — Санкт-Петербург, ут «Омега», 1993 121 Уткин 3.
