По сукупності використовуваних інструментів фінансові ризики підрозділяють на наступні групи: індивідуальний фінансовий ризик і портфельний фінансовий ризик.
По джерелах виникнення виділяють наступні групи: ринкові й специфічні ризики.
По фінансових наслідках всі ризики підрозділяються на такі групи: ризик, що влече тільки реальної економічної втрати або упущену вигоду; ризик, що влече як економічні втрати, так і додатковий дохід.
По характері прояву в часі виділяють постійний і тимчасовий фінансовий ризик.
За рівнем фінансових втрат ризики підрозділяють на: припустимі, критичні й катастрофічний фінансові ризики.
По можливості передбачення ризики ділять на: прогнозовані й непрогнозовані. По можливості страхування фінансові ризики підрозділяються на: страхові й не страхові.
Така класифікація включає всі основні групи ризиків, що дозволяє неї використати в процесі розробки стратегії по їхньому зниженню.
Існують різні точки зору й підходи щодо класифікації ризиків. Класифікація являє собою систему угруповання ризиків на основі єдиних критеріїв, ознак, характерних рис і залежно від цілей здійснення ефективного керування ними.
По об'єкті виникнення можна виділити три групи фінансових ризиків: ризик окремої фінансової операції; ризик різних видів фінансової діяльності; ризик фінансової діяльності підприємства в цілому.
По можливості подальшої класифікації виділяють: прості (неможливо розділити на окремі підвиди); складні (ризики, що включають підвиди). Однак дана класифікація не враховує ризику банкрутства, що характерний для підприємств в умовах економічної кризи й мінливої ринкової кон'юнктури.
Гранатуровим В. М., Шевчуком О. Б. [20] запропонована наступна класифікація ризиків:
за часом виникнення: ретроспективні, поточні й перспективні;
по сфері виникнення: виробничий, комерційний, фінансові й ризик страхування;
по основних факторах виникнення: політичні (зміна політичного середовища), економічні (несприятливі основи в економіці держави й підприємства);
по характері обліку: зовнішні (політичні, економічні, демографічні, соціальні, географічні), внутрішні (обумовленою діяльністю підприємства);
по характері наслідків: чисті, спекулятивні.
Дана класифікація не дає повної можливості чітко визначитися з виникненням ризику, його оцінкою щодо його зниження або ліквідації.
Трохи іншу представляє класифікацію фінансових ризиків Сідух В. [140], характеризуючи їх по типу втрат і розділяючи на прямі майнові ризики й ризики, пов'язані із зобов'язаннями.
Однак у сучасних дослідженнях не приділяється достатньої уваги проблемі класифікації ризиків, що приводять до банкрутства підприємства. Фінансові ризики найбільш рухливі й різноманітні. Серед них виділяють ризики: процентної, кредитної, валютний, неплатоспроможності, ліквідності, ринкових, інфляційний, фінансових зловживань.
Виходячи з вище викладеного, під фінансовим ризиком варто розуміти ризик фінансової стратегії, що приводить до одержання збитків, тобто погрозі банкрутства підприємства внаслідок впливу переважно зовнішніх факторів, або одержанню позитивного результату діяльності підприємства.
Таким чином, можна зробити висновок, що існує велика розмаїтість видів ризиків і їхніх класифікацій. Однак у сучасних дослідженнях не приділяється достатньої уваги проблемі класифікації ризиків, що приводять до банкрутства підприємства.
Передумовою для вибору видів фінансових ризиків, що приводять до банкрутства підприємств, послужив кризовий стан багатьох
Ризиком можна управляти, використовуючи різноманітні методи, що дозволяють аналізувати настання ризикового випадку й вчасно робити заходи щодо його зниження.
Для рішення проблеми мінімізації несистематичних ризиків перед нами коштує завдання вдосконалювання методичного підходу до аналізу фінансового стану підприємства, що дозволить оцінити ймовірність виникнення кризової ситуації й ступінь залежності виникнення банкрутства підприємства від ризику неплатоспроможності, ризику зниження фінансової стійкості й інших видів ризиків. Необхідно враховувати виникнення, ступінь впливу на діяльність підприємства систематичних ризиків. З їхньої оцінки лежить аналіз зовнішнього середовища діяльності підприємства, що дозволяє оцінити взаємини з банками, іншими кредиторами, контрагентами й з напрямку вдосконалювання діагностики банкрутства підприємства.
Трактування поняття й запропонована класифікація фінансових ризиків дає можливість більше обґрунтована розробити механізм керування їм, що є однієї із завдань дисертаційної роботи.

2. ФІНАНСОВА СТАБІЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА Й МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ЇЇ ОЦІНКИ
2.1 Аналіз методів оцінки фінансової стійкості підприємства
Платоспроможність і фінансова стійкість є найважливішими характеристиками фінансово-економічної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Якщо підприємство фінансово стійке, платоспроможне, воно має перевагу перед іншими підприємствами в залученні інвестицій, одержанні кредитів, виборі постачальників і т.д.
Балабанів І.Т. [8] уважає фінансово стійким таке підприємство, що за рахунок своїх власних засобів покриває, вкладені в активи (основні фонди, нематеріальні активи, оборотні кошти), не допускає невиправданий дебіторської й кредиторської заборгованості й розраховується в строк за своїми обов'язками. Для оцінки фінансової стійкості підприємства Балабанів І.Т. пропонує використати коефіцієнт автономії, що визначається співвідношенням власного капіталу й пасивів, і коефіцієнт фінансової стійкості, що визначається співвідношенням власних засобів до суми позикових засобів і кредиторської заборгованості.
Під фінансовою стійкістю підприємства [7, 267] розуміють платоспроможність одночасно з умовою фінансової рівноваги між власними й притягнутими засобами. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що з, вкладені у виробничу діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень, а отриманий прибуток забезпечить самофінансування й незалежність підприємства від зовнішніх джерел формування активів.
Стабільність роботи підприємства пов'язана із загальною його фінансовою структурою, ступенем його незалежності від зовнішніх кредиторів. Багато підприємств у процесі своєї діяльності змушені, крім власного капіталу, використати й позиковий капітал.
Залежно від величин показників матеріально-виробничих запасів, оборотних коштів і інших джерел формування запасів Ковальов А.І. і Привалів В.П. виділяють чотири рівні фінансової стійкості: абсолютну стійкість фінансового стану, нормальну стійкість, нестійкий фінансовий стан, кризовий фінансовий стан.
Абсолютна стійкість фінансового стану зустрічається рідко і являє собою крайній тип фінансової стійкості. Вона задається умовою:
Е_з < Е_с + С_кк                                              (2.1)
де Eз - запаси;
Cкк - короткострокові активи й позикові засоби;
Ес - власні оборотні кошти.
Нормальна стійкість фінансового стану, що гарантує його платоспроможність:
Е_з = Е_с + С_кк                                              (2.2)
Нестійкий фінансовий стан, сполучений з порушенням платоспроможності, при якій зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних засобів і збільшення власних оборотних коштів:
Е_з < Е_с + С_кк +С_р                                       (2.3)
де Ср - джерела, що послабляють фінансову напруженість.
Фінансова стійкість уважається нормальної, якщо величина приваблюваних для формування запасів і витрат короткострокових кредитів і позикових засобів не перевищує сумарної вартості виробничих запасів і готово продукції.
Кризовий фінансовий з, при якому підприємство перебуває на грані банкрутства, тому що в цьому випадку кошти , короткострокові цінні папери й дебіторська заборгованість підприємства не покривається:
Е_з > Е_с + С_кк                                              (2.4)
Сутність фінансової стійкості визначалася як забезпеченість запасів і витрат джерелами формування засобів, тобто:
Е_з < (И_с + С_дк ) - F                                    (2.5)
де F - основні засоби й вкладення;
Cдк - довгострокові активи й позикові засоби.
Таким чином, з умови платоспроможності підприємства випливає два напрямки оцінки фінансової стійкості підприємства.
1)   Оцінка фінансової стійкості підприємства зі ступеня покриття запасів і витрат джерелами засобів, тобто з умови:
Е_з ≤ (И_с + С_дк ) – F                                    (2.6)
2) Оцінка фінансової стійкості підприємства, виходячи зі ступеня покриття основних засобів і інших внеоборотних активів джерелами засобів, тобто з умови:
F ≤ (И_с + С_дк ) - Е_з,                                                           (2.7)
де (Ис + Сдк ) - величина капіталу підприємства.
Обоє напрямку оцінки фінансової стійкості виходять із умови загальної формули стійкості:
F + Е_з < (И_с + С_дк ),                                   (2.8)
яке означає, що вкладення капіталу в основні засоби й матеріальні запаси не повинні перевищувати величину власного й прирівняного до нього капіталу.
Таким, образом, фінансова стійкість підприємства є найважливішою характеристикою діяльності підприємства. Стійкий фінансовий стан - це гарантія подальшого ефективного функціонування підприємства, одержання прибутку.
На практиці оцінку фінансової стійкості й вплив фінансового ризику на фінансовий стан підприємства можна оцінити за допомогою показника фінансового левериджа.
На думку Бланка І.А., показник фінансового левериджа, характеризує використання підприємством позикових засобів, що впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Таким чином, фінансовий левериджа - це показник, що виникає з появою в обсязі капіталу підприємства позикових засобів, що дозволяють йому дістати додатковий прибуток.
Ковальов В.В. поняття фінансового левериджа визначає як процес керування активами, спрямований на зростання прибутку. Аналогічне визначення поняттю левериджа дає Савицька Г.В., що характеризує як процес оптимізації структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку.
Таким чином, леверидж відбиває потенційну можливість приросту прибутку за рахунок зміни обсягу й структури довгострокових пасивів.
Виходячи із цього, можна зробити висновок, що в економічній теорії й практиці існує велика кількість методичних рекомендацій з визначення фінансової стійкості підприємства, що розрізняються системами показників і способами їхнього розрахунку. Найбільш істотними їхніми недоліками є: відсутність єдиного підходу й досить об'єктивної бази для розрахунку; включення в систему взаємозалежних показників причин і наслідків, що не мають верхніх границь вимірюваного фактора; відсутність обґрунтованості принципів формування системи показників і визначення їхньої значимості.
Тому для оцінки фінансового стану підприємства виникає необхідність комплексної порівняльної оцінки. Під комплексною оцінкою розуміється одночасне й погоджене вивчення сукупності показників, що відбивають багато аспектів фінансової діяльності підприємства, що містить узагальнюючі висновки про результати діяльності підприємства на основі виявлення якісних і кількісних відмінностей від бази порівняння.
З огляду на різноманіття показників, що характеризують фінансовий стан підприємств, розходження в рівнях їхніх критичних оцінок і виникаючі у зв'язку із цим складності в оцінці ризику банкрутства, рекомендується проводити рейтингову оцінку фінансового стану підприємства.
Ця методика полягає в класифікації підприємств по ступені ризику, виходячи з фактичного рівня показників фінансового стану й рейтингу підприємства.
І клас - підприємства з гарним фінансовим станом і мінімальним ступенем ризику.
ІІ клас - підприємства, що має відхилення від норми за окремими показниками, які характеризують їхній фінансовий стан і припустимим ступенем ризику.
ІІІ клас - підприємства підвищеного ризику, здатні перебороти напружений фінансовий стан за рахунок зміни форми власності, диверсифікованості, відновлення продукції й т.д.
ІV клас - підприємства з високим ступенем ризику банкрутства, незадовільним фінансовим становищем і відсутністю перспектив його стабілізації.
По кожному класі розраховуються граничні рейтинги фінансового стану підприємства. Для дослідження взяті машинобудівні підприємства.
Вихідні дані являють собою матрицю з елементами аіj, по рядках якої записані номери показників І = 1,..., n (у цьому випадку 9), а по стовпцях - номера підприємств j = 1,..., m (у цьому випадку 3).
Кількісні значення граничних рейтингів визначені на основі даних зведених балансів і звітів про фінансові результати машинобудівних підприємств.
Методика розрахунків кількісних значень рейтингів включає кілька етапів:
1. По кожному фінансовому показнику встановлюється среднеотраслевой діапазон його зміни.
2. Визначається інтервальний коефіцієнт зміни граничних рейтингів по класах по формулі [48,35]:
,                                       (2.9)
де Д - діапазон зміни фінансового показника; n - кількість класів.
3. Граничні значення фінансового показника по першому класі за даними вибірки на рівні максимальних середньоотраслевих значень, а по наступних класах визначені з обліком інтервального коефіцієнта.
Для одержання більше точного положення підприємства рекомендується використати для аналізу дві модифікації рейтингової оцінки.
4. Перша модифікація є найпоширенішої , тому що вона реалізує принцип порівнянності підприємства з показниками самого успішно функціонуючого конкурента. При цьому базою для одержання рейтингової оцінки є, що зложилися в реальній конкуренції найбільш високі результати із всієї сукупності порівнюваних об'єктів.
По кожному показнику перебуває найбільше значення. Потім граничні значення матриці аіj стандартизуються шляхом їхнього розподілу на відповідний показник еталонного підприємства по формулі [13, 291]:
,              (2.10)
де Xіj - стандартизовані показники фінансового стану j - того підприємства.
5. Потім для кожного аналізованого підприємства визначається значення граничного рейтингу фінансових показників по формулі [14, 291]:
         (2.11)
Вищий рейтинг має підприємство з мінімальним значенням Rj. Достоїнством цього методу є порівняльний характер, тому що тут ураховуються й зіставляються реальні показники всіх конкурентів. Цей метод має й недолік. Еталонне підприємство, характеризуемое найвищими значеннями показників, може й не бути типовою базою для аналізу, тому що максимальна величина окремого параметра зовсім не тотожна оптимальному рекомендувати значення, що.
Друга модифікація визначення рейтингової оцінки фінансового стану заснована на використанні формули среднеквадратического відхилення по формулі [44, 55]:
, (2.12)
де а0 іj - оптимальне значення й - того показника.
У цьому випадку рекомендується проводити порівняння не із середньою величиною, а з оптимальним значенням. При цьому розглядаються тільки ті відхилення, які характеризують негативну тенденцію [44, 45]. Вищий рейтинг має підприємство з мінімальним відхиленням показників. Запропонований розрахунок рейтингової оцінки є відносно трудомістким, але він дозволяє врахувати показники, зниження яких є позитивною характеристикою бізнесу, відхилення від якого в обидва боки небажано.
Методика рейтингової оцінки фінансового стану має наступні переваги: базується на даних публічної звітності підприємств; для оцінки використаються найбільш важливі показники фінансової діяльності, застосовувані на практиці в ринковій економіці; ураховує результати всіх конкурентів. Така оцінка може використатися для порівняння підприємств у динаміку.
У загальному виді алгоритм рейтингової оцінки фінансового стану підприємства доцільно представити в такий спосіб (малюнок 2.1.).
Незважаючи не переваги застосування даної рейтингової оцінки, вона не дозволяє провести прогнозування фінансового стану підприємства з урахуванням фактора ризику. Для цього пропонується проводити комплексну кількісну оцінку фінансового стану підприємства з урахуванням фактора ризику.
Доцільність використання методичного підходу даного типу для визначення погрози фінансового ризику полягає в тому, що фінансовий стан характеризується більшою кількістю показників і тільки їхнє об'єднання дає точний результат; дозволяє визначити зміну фінансового стану й розробити найбільш ефективну фінансову стратегію підприємства.
Цільова спрямованість розробленого методичного підходу полягає у визначенні динаміки узагальнюючого показника фінансового стану й ступеня погрози виникнення фінансового ризику на підприємстві.




При кластерном аналізі використається ієрархічний агломеративный метод середніх зв'язків для визначення кількості кластерів, на які розбивається сукупність. Таким чином, доцільність використання кластерного аналізу складається в його здатності використати велику кількість ознак для порівняння об'єктів між собою. Саме тому цей метод застосовується для уточнення оцінки фінансового стану підприємства з урахуванням фактора фінансового ризику.
Гранично - припустимий рівень ризику визначається за допомогою розрахунку граничних розподілів (R) для суміжних класів:
,    (3.1)
де I_ФСП^СР – середина інтервалу між суміжними кластерами і-го показника;
I_ФСП^МАХ - максимальне значення і- го показника в кластері нижнього рангу;
I_ФСП^МIN – мінімальне значення і-го показника в кластері вищого рангу.
Залежно від значення інтегрального показника фінансового стану кожне підприємств-потенційний показник належить до тієї або іншої групи ризику й до певного класу фінансового стану. До першого класу належать підприємства з гарним фінансовим станом (0,75 ≤ I_фсп ≤ 1 ) і мінімальним ступенем ризику (0,25 ≤ R ≤ 0); до другого класу належать підприємства із задовільним фінансовим станом (0,5 ≤ I_фсп ≤ 0,75) і прийнятним ступенем ризику (0,5 ≤ R ≤ 0,25); до третього класу належать підприємства з незадовільним фінансовим станом (0,25 ≤ I_фсп < 0,5) і середнім ступенем ризику (0,75 ≤ R < 0,5); до четвертого класу належать підприємства із кризовим фінансовим станом (0 ≤ I_фсп ≤ 0,25) і неприпустимим значеним ризику (0,75 ≤ R).
Розподіл аналізованих підприємств залежно від класу фінансового стану з урахуванням ступеня ризику дозволяє розробити для кожного з них тип фінансової стратегії.
3.   Аналіз можливостей зниження впливу ризику на діяльність підприємства.
4.   Вибір методу антикризового керування фінансовим станом підприємства.
5.   Формування фінансової стратегії підприємства з урахуванням фактора ризику.
Метою прогнозування ступеня погрози виникнення фінансового ризику на підприємстві є застосування регресійного аналізу на основі фінансових показників вибіркової сукупності промислових підприємств. У результаті отримана модель оцінки фінансового становища, що дозволяє зменшити проблеми в теоретико-методичному забезпеченні антикризового керування підприємством.
Основним завданням множинного регресійного аналізу в контексті оцінки фінансового стану підприємства зводитися до побудови оптимальної моделі, завдяки якій можна з досить високим ступенем імовірності здійснювати класифікацію аналізованих підприємств за рівнем їхнього фінансового стану.
У процесі аналізу виробляється вибір ряду показників, для кожного з яких визначається вага в регресійній функції. Окремі величини характеризують різний вплив показників (змінних) на значення пояснюва змінної, котра в інтегральному виді представляє фінансове становище підприємства. Базовий алгоритм лінійної багатофакторної кореляційної функції можна представити в наступній формі:
I_фсп = a₀ + a₁ x₁ + a₂ x₂ + a₃ x₃ +…+ a_р x_р, (3.2)
де I_фсп – залежна змінна (узагальнюючий показник фінансового стану підприємства);
x₁, x₂, x₃,…x_р – незалежні змінні (показники) кореляційної моделі;
a₀ – вільний член регресійної функції;
a₁, a₂, a₃, …, a_р - параметри регресійної моделі.
Регресійна модель, розрахована за допомогою електронної таблиці Excel 7.0, містить кілька етапів.
Прогнозування ступеня погрози виникнення фінансового ризику на підприємстві здійснюється по розробленому методичному підході, що включає шість етапів.
1. Визначення локальних показників по групах факторів. Для цього здійснюється селекція незалежних змінних, тобто підбирається певна комбінація показників для багатофакторної лінійної регресійної функції. Проблема полягає в тім, щоб вибрати з великої кількості показників ті, які дозволяють зробити кваліфіковані висновки про ліквідності (платоспроможності), фінансової стійкості й фінансовому стані підприємства в цілому. Для рішення цієї проблеми необхідно виконати наступні критерії відбору необхідних для багатофакторного регресійного аналізу фінансових індикаторів:
рівень кореляційного зв'язку (мультиколинеарность) між окремими показниками, що включають у регресійну функцію, повинен бути мінімальним;
показники повинні відображати реальну ліквідність і платоспроможність, фінансову стійкість і фінансовий стан підприємства в цілому (критерій об'єктивності).
2. Формування локальних показників: локальний показник, що характеризує ліквідність і платоспроможність, і локальний показник фінансової стійкості.
Рівняння регресії (I_л) для показників ліквідності (платоспроможності) має такий вигляд:
I_л = a₀ + a₁ x₁ + a₂ x₂ + a₃ x₃,                     (3.3)
де x₁ – коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності);
x₂ – коефіцієнт поточної ліквідності;
x₃ – коефіцієнт покриття;
a₁, a₂, a₃ – коефіцієнти регресії;
a₀ – вільний член.
Рівняння регресії (I_фу) для показників фінансової стійкості має такий вигляд:
I_ФУ = a₁x₁ + a₂x₂ + a₃x₃ + a₄x₄ + a₅x₅ + a₆x₆ + a₀ ,                 (3.4)
де x₁ – коефіцієнт автономії (незалежності);
x₂ – коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними засобами;
x₃ – коефіцієнт концентрації позикового капіталу;
x₄ – коефіцієнт фінансової стабільності;
x₅ – показник фінансового левериджа;
x₆ – коефіцієнт фінансової стійкості й стабільності.
3. Розрахунок незалежних змінних (фінансових показників) для підприємств, що становлять сукупність спостережень, і побудова матриць незалежних змінних. Ці матриці представляють два напрямки в аналізі фінансового стану підприємства.
4. Розрахунку середнього значення кожного з показників по обох матрицях локальних показників. Упорядкувавши отримані значення у формі двох векторів - рядків і здійснивши операцію транспонування, одержимо два вектори - стовпця середніх значень незалежних змінних.
5. Побудова двох ковариационних матриць значень незалежних змінних, відповідно, для локальних показників. На головних діагоналях матриць перебувають дисперсії відповідних незалежних змінних.
На основі даної моделі визначається показник, що узагальнюється, фінансового стану аналізованого підприємства з урахуванням фактора фінансового ризику.
Всю сукупність підприємств залежно від отриманих значень інтегрального показника можна розділити на класи.
6. Побудова зворотної матриці. Розрахунок вектора оцінок параметрів шляхом множення отриманих зворотних матриць на середнє значення змінних.
Побудовану регресійну модель залежності узагальнюючого показника фінансового стану підприємства (I_фсп) від сукупності локальних показників представлена в табл. 3.1.

Таблиця 3.1
Економетричні моделі для розрахунку I_фсп, I_фс, I_л

Вид моделі	Критерії якості моделі
Iл = 0,681x1 + 0,149x2 + 0,121	F = 14,05; R = 0.657, R2 = 0,657, t– критерій Стьюдента: для вільного члена –5,21; x2–4,8; x3–2,1.
IФУ = 0,38x1 + 0,155x2 + 0,212x3 + 0,42x4 + 0,162x5 + 0,012x6 + 4,16 * 10-3	F = 4,4; R = 0,78, R2 = 0,609, t– критерій Стьюдента: для вільного члена –1,21; x1–2,12; x2–5,8; x3–2,08; x4–1,71; x5–7,1; x6–1,41.
Iфсп = 0.376 IЛ. + 0.255 IФУ – 2.069 * 10-3	F = 90,53; R = 0,975, R2 = 0,95, t– критерій Стьюдента: для вільного члена –5,74; x1–7,02; x2–2,65.

Реальна оцінка фінансового стану необхідна як самому підприємству, так і банкам, постачальникам, кредиторам, інвесторам для підтвердження кредитоспроможності підприємства. Особливо важливої є оцінка фінансових можливостей при прийнятті управлінських рішень у процесі інвестування, інновацій.
Від якості результатів оцінки фінансового стану залежить можливість і ефективність дій при розподілі засобів на інвестиції, здійсненні більше ризикованих фінансових операцій, а так само збільшенні масштабів інновацій, що позитивно позначиться на діяльності підприємства;
На основі проведеного аналізу фінансового стану підприємства в 2.2 перевіримо представлену методику.
Практичне застосування організаційно - методичного підходу до аналізу фінансового стану підприємства одержало на АТ "Сілур".
У діяльності підприємства спостерігається, що в загальній сумі активів підприємства кошти становлять в 2002 р. - 0,2%, а в 2003 р. - 1,1%.
При збільшенні питомої ваги в загальній вартості майна підприємства з 34,8 % в 2002 році до 35,5 % в 2003 році, сума дебіторської заборгованості в абсолютному вираженні знизилася на 6601 тис. грн. Знижено запаси підприємства на 2210 тис. грн, що є позитивним чинником у діяльності підприємства. У тому числі запаси матеріалів збільшилися на 1287 тис. грн, скоротилося незавершене виробництво на 3484 тис. грн. і запаси готової продукції.
На підприємстві довгострокових фінансових вкладень і незавершеного капітального будівництва немає.
Аналіз пасиву балансу підприємства дозволяє зробити наступні висновки. При незначному зниженні питомої ваги кредиторської заборгованості з 17,2 % до 16,1 % у загальній сумі валюти балансу зниження в абсолютній сумі склало 7106 тис. грн. На підприємстві досить зношені основні засоби. На 01.01.2003 року зношування склало 59,1 % від первісної вартості. На 01.01.2004 року були продані зайві основні фонди, зношування склав 64,3 %.
За 2004 рік вартість майна скоротилася на 16 % або на 46 909 тис. грн., незначно збільшилася питома вага основних засобів з 57,9 % до 58,7 % і зменшилася питома вага оборотних коштів підприємства з 35,5 % до 33,1%.
Відбулися зміни в дебіторській заборгованості підприємства. Питома вага дебіторської заборгованості не змінився, хоча в абсолютній сумі знизилася на 6920 тис. грн Незначно зменшилася питома вага запасів, хоча в абсолютній сумі вони знизалися на 12693 тис. грн.
Залишається досить високим зношування основних засобів підприємства. Питома вага основних засобів зменшився до 58,7 % , в абсолютній сумі на 25231 тис. грн.
На підприємстві збільшилася кредиторська заборгованість на 1899 тис. грн., питома вага не змінилася. Зміна відбулася за рахунок збільшення питомої ваги кредиторської заборгованості за товари, послуги на 5241 тис. грн., бюджет і позабюджетні фонди (на 532 тис. грн), по заробітній платі (на 3717 тис. грн.).
Розмір статутного капіталу не змінився. Знизилися збитки підприємства, що є позитивним чинником у його діяльності.
Метою аналізу проведеного на підприємстві - одержання об'єктивної інформації про динамік фінансового стану підприємства, оцінки ступеня залежності результатів його діяльності від фінансових ризиків і визначення шляхів по його стабілізації.
Розглянемо етапи проведення аналізу відповідно до запропонованого організаційно - методичним підходом до керування фінансовими ризиками на підприємстві.
1)   Кількісна оцінка фінансового стану підприємства.
Рівень поточного аналізу базується на ретроспективній оцінці фінансового стану підприємства. Результати проведеного аналізу основних показників представлені в розділі 2.2, табл. 2.5, що характеризують ліквідність АТ "Сілур" за 2002 - 2004 р. дозволяє зробити наступні висновки:
а) значення коефіцієнта абсолютної ліквідності показує, що підприємство в 2002 - 2004 р. не змогло б за рахунок коштів погасити свої термінові зобов'язання. Так 2004 року тільки 0,014 % короткострокових зобов'язань можна погасити за рахунок власних ліквідних засобів. Цього явно недостатньо, тому що фактична величина приблизно у двадцять разів нижче нормативу;
б) величина коефіцієнта покриття в 2002 - 2004 роках нижче нормативної бази, навіть при одержанні засобів від дебіторів підприємство не зможе розрахуватися негайно за своїми обов'язками;
в) порівняння отриманих коефіцієнтів поточної ліквідності свідчить, що в 2002 - 2004 р. дане підприємство перебувало в критичному стані, однак в 2003 році цей коефіцієнт стало вище - підприємство в цьому періоді стало погашати свої борги.
Низький рівень платоспроможності, що виражається в недоліку готівки й наявності прострочених платежів, може бути або випадковим (тимчасовим) або хронічним (тривалим). Тому, аналізуючи стан платоспроможності підприємства, потрібно розглядати причини фінансових утруднень, частоту їхнього утворення й тривалість прострочених боргів.
2)   Розрахунок загального інтегрального й локального показників фінансового стану підприємства.
Аналіз проводиться з використанням багатофакторної моделі, отриманої на основі регресійного аналізу по формулах представленнім у таблиці 3.1.
2.1) По построеннім моделях визначимо коефіцієнти ліквідності, платоспроможності й фінансової стійкості на початок кожного з аналізованих періодів. Отримані результати показують, що на 01.01.2003 р. показники ліквідності, платоспроможності й фінансовій стійкості склали 0,575 і 0,491 відповідно, на 01.01.2004 р. - 0,467 і 0,577 відповідно, на 01.01.2005 р. - 0,348 і 0,511 відповідно. Спостерігається зниження показника ліквідності й платоспроможності, показник фінансової стійкості виріс в 2003 році в порівнянні з 2002 роком, але в 2004 році спостерігається його зниження.
2.2) Використовуючи побудовану модель, визначаємо узагальнюючий показник фінансового стану підприємства на початок кожного з аналізованих періодів. Підсумки аналізу показують: обобщающого показника фінансового стану на 01.01.2003 р. становить 0,339, на 01.01.2004 р. - 0,3207, на 01.01.2005 р. - 0,259.
Проблема досягнення АТ "Сілур" фінансової стійкості є одним з найважливіших аспектів його діяльності й однією з основних умов прийняття рішень. Таким чином, доцільність використання моделі даного типу для визначення погрози фінансової кризи полягає в тому, що фінансовий стан підприємства характеризується більшою кількістю показників і тільки їхнє об'єднання дає достовірний результат.
3)   Визначення джерел і напрямків розвитку кризових явищ на підприємстві.
Фінансова рівновага, що досягає в результаті ефективного керування, підприємства дуже мінливо в динаміку. Можлива його зміна на будь-якому етапі життєвого циклу підприємства визначається природною реакцією на зміни зовнішніх і внутрішніх умов його господарської діяльності. Ряд цих умов підсилюють конкурентні позиції й ринкову вартість підприємства. Інші - навпаки, викликають кризові явища в його фінансовому розвитку. Тому доцільно проводити ранню діагностику кризових явищ у фінансовій діяльності.
Основу такої діагностики становить порівняння фактичних показників - індикаторів з нормативними (плановими) їхніми значеннями й виявлення розмірів відхилень у динаміку. Ріст величини негативних відхилень у динаміку характеризує збільшення кризових явищ у фінансовій діяльності підприємства, що генерують погрозу його банкрутства.
Основними причинами неплатоспроможності АТ "Сілур" є:
а) невиконання плану по виробництву й реалізації продукції, підвищення її собівартості, невиконання плану прибутку і як результат недолік власних джерел самофінансування підприємства;
б) неправильне використання оборотного капіталу: відволікання засобів у дебіторську заборгованість, вкладення в наднормативні запаси й на меті, які тимчасово не мають джерел фінансування;
в) безгосподарність керівників підприємства;
г) високий рівень оподатковування, штрафні санкції за несвоєчасну або неповну сплату податків.
Формування класів ризиків і їхня ідентифікація.
Ступінь ризику визначається у відповідності зі значенням інтегрального показника фінансового стану підприємства. Відповідно до отриманих значень інтегрального показника й формули 3.10 АТ "Сілур" можна охарактеризувати в 2002 і 2003 р. як підприємство, що має задовільний фінансовий стан підприємства із середнім ступенем фінансового ризику, в 2002 р. - незадовільний фінансовий стан підприємства з високим ступенем фінансового ризику.
Оцінка можливості зниження впливу ризику.
Для досягнення стійкого фінансового стану АТ "Сілур" повинен мінімізувати ризики, що виникають у процесі виробничо-фінансової діяльності. На цьому етапі розглядається вплив ризику втрати фінансової стійкості й ліквідності, ризику неплатоспроможності й інвестиційного ризику.
Вибір методу антикризового керування фінансовим станом підприємства.
У боротьбі з погрозою банкрутства, особливо на ранніх стадіях її діагностики, підприємство повинне розраховувати винятково на внутрішні фінансові можливості. Внутрішні механізми фінансової стабілізації покликані забезпечувати реалізацію термінових заходів щодо поновлення платоспроможності й відновленню фінансової рівноваги підприємства за рахунок внутрішніх резервів. У випадку якщо підприємства не може вирішити, що виникли фінансові проблеми наступає банкрутство підприємства.
Скоректована з урахуванням несприятливих факторів фінансова стратегія підприємства повинна забезпечити високі темпи стійкого розвитку, стійкого росту операційної діяльності при одночасній нейтралізації погрози банкрутства в майбутньому періоді. Таким чином, з обліком вищесказаного необхідно провести перерахунок загального й локального показників фінансового стану підприємства й оцінити ступінь впливу фінансового ризику.
9) Визначення шляхів подальшого розвитку підприємства (ухвалення управлінського рішення).
Повна фінансова стабілізація досягається, тільки якщо підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу в процесі свого майбутнього економічного розвитку, тобто , створило передумови стабільного й постійного росту своєї ринкової вартості.
Дана методика показує взаємозв'язок ризику втрати фінансової стійкості підприємства, кризи ліквідності й імовірності банкрутства.
Перевагами пропонованої методики є:
-     методика базується на комплексному, всебічному підході до оцінки ліквідності, платоспроможності й фінансовій стійкості підприємства;
-     розрахунок узагальненого показника здійснюється на основі даних публічної звітності підприємства;
-     порівняння узагальнених показників дає можливість оцінювати економічний стан конкретного підприємства в порівнянні з іншими;
-     всі розрахунки можуть бути здійснені за допомогою стандартних комп'ютерних програм;
-     пропонована методика розрахунку узагальненого показника фінансового стану підприємства є одним з напрямків рішення даної проблеми;
-     отримані результати дозволять визначити напрямок розвитку кризових явищ, а так само розробити заходу щодо ефективного керування підприємством в умовах ризику, обґрунтувати його фінансову стратегію.
Разом з тим дана методика не враховує фактори, які не відображаються у звітних показниках підприємства, тобто зовнішні фактори. Тому для об'єктивності оцінки необхідно включати їхній вплив на фінансовий стан підприємства.
Таким чином, для забезпечення ефективності процесу керування фінансовими ризиками на підприємстві необхідно проводити діагностику фінансового стану підприємства й погрози банкрутства, що дозволяє враховувати зовнішні фактори.
Проведене дослідження дозволяє зробити наступний висновок про необхідність: розробки методичного підходу до аналізу фінансового стану, що дозволяє оцінити тенденції розвитку підприємства, застосування якого було б порівняно простим, здійснювалося в автоматичному режимі, не вимагало б додаткових досліджень і одночасно давало б можливість здійснювати комплексну оцінку стану підприємства, що є необхідним для ефективного здійснення процесу керування.

3.2 Стратегія розвитку підприємства в умовах ризику
Сучасний етап розвитку економіки вимагає використання науково обґрунтованих принципів функціонування підприємства в довгостроковій перспективі, що повинне сприяти формуванню фінансової стратегії підприємства. Необхідність формування фінансової стратегії підприємства обумовлена важливістю чіткого й обґрунтованого формування довгострокових цілей його розвитку.
У процесі формування фінансової стратегії підприємства необхідно враховувати вплив зовнішнього середовища. Як показує досвід і підтверджує практика, із платоспроможності й фінансової стійкості в сучасних умовах є наслідком невідповідності стратегії підприємства змінам зовнішнього середовища [20 181]. Зовнішнє середовище є нестабільної, складної й важко прогнозованої щодо підприємства. Тому умовою виживання й стійкого розвитку підприємства є облік найбільш важливих факторів фінансових ризиків.
Блок 2 Механізм реалізації фінансової стратегії.
Даний блок включає коректування можливостей підприємства й адаптацію фінансової стратегії.
Для визначення доцільності реалізації фінансової стратегії з урахуванням фінансового ризику, сформована матриця визначення стратегічних напрямків розвитку й рівня фінансового ризику, малюнок 3.1.

ФСП
Гарна ФСП	4.1	4.2	4.3	4.4
Задовільна ФСП	3.1	3.2	3.3	3.4
Незадовільна ФСП	2.1	2.2	2.3	2.4
Кризисна ФСП	1.1	1.2	1.3	1.4
	Катастро фічна	Висока	Середня	Низька	Ступінь ризику

Рис. 3. 1 Матриця визначення фінансової стратегії

Розподіл аналізованих промислових підприємств по зонах кількісної оцінки дозволяє діагностувати властивий для кожного підприємства тип фінансової стратегії.
Дворівневий показник a_ij по i–му параметру характеризує рівень фінансового стану підприємства по зонах якісної оцінки від 1 (високий) до 4 (низький); по j–му параметру – рівень ризику від 1 (високий) до (4 низький).
У процесі аналізу фінансового стану АТ "Сілур" проведеного в розділі 3.1 підприємства в 2002 і 2003 роках займає квадрат 3.3, а в 2002 році перемістилося у квадрат 2.2. Тобто підприємство перейшло в зону зниження фінансової стійкості.
Певні типи фінансових стратегій промислових підприємств можуть бути охарактеризовані в такий спосіб (табл. 3.2.).
Таблиця 3.2.
Типи фінансових стратегій промислових підприємств

№ квадрата матриці (мал. 3.4)	Визначення фінансового стану підприємства залежно від ступеня ризику	Зміст фінансової діяльності підприємства (стратегії)
1	2	3
1.4	Кризовий фінансовий стан підприємства з тенденцією до погіршення й низьким рівнем ризику	Необхідна розробка й реалізація заходів щодо виходу із кризового стану.
2.4	Незадовільний фінансовий стан підприємства з тенденцією до погіршення й низьким рівнем ризику	Забезпечення стабільності розвитку дозволить підприємству покинути небезпечну зону матриці. Чим вище будуть темпи росту, тим скоріше відбудеться підйом у верхні квадрати матриці.
3.4	Задовільний фінансовий стан підприємства з тенденцією до погіршення й низьким рівнем ризику	Досить успішна діяльність. Однак не всі можливості розвитку задіяні. Стабільна й динамічна діяльність забезпечить можливість подальшого поліпшення фінансово - господарського стану й досягнення верхніх квадратів матриці
4.4	Гарний фінансовий стан підприємства з нестабільною тенденцією й низьким рівнем ризику	Успішна діяльність із реальними можливостями подальшого росту. Можлива єдина стратегія - утримання існуючого режиму функціонування.
1.3	Кризовий фінансовий стан підприємства з тенденцією до поліпшення й середнім рівнем ризику	Дане положення визначається тим, що у звітному періоді вирішено знизити заборгованість або її приріст був менше, ніж фінансові витрати.
2.3	Незадовільний фінансовий стан підприємства з тенденцією до поліпшення й середнім рівнем ризику	Підприємство прагнути до збереження платоспроможності лише за рахунок нарощення заборгованості. Для фінансування виробничого розвитку недостатньо власних джерел через низьку ефективність господарювання. Фінансова рівновага має нестійкий характер, назріває криза.
3.3	Задовільний фінансовий стан підприємства з нестабільною тенденцією розвитку й середнім рівнем ризику	Підприємство задовольняють наявні темпи росту обсягів діяльності, обсяги заборгованості не змінилися, хоча для цього є економічні передумови. Наявний фінансовий потенціал може забезпечити збільшення обсягів діяльності.
4.3	Гарний фінансовий стан підприємства з тенденцією до поліпшення й середнім рівнем ризику	Підприємство, що досягло границь розвитку. Перспективою розвитку можна вважати переорганізацію підприємства, вихід на нові ринку збуту, проведення активної маркетингової політики, що допоможе запобігти відкоту в нижні квадрати матриці.
1.2	Кризовий фінансовий стан підприємства з тенденцією до поліпшення й високим рівнем ризику	Нестабільним проблемним є стан підприємства. Дефіцит засобів підприємства зв'язаний зі зниженням економічної прибутковості. Рівень зовнішньої заборгованості не змінюється або збільшується лише для покриття фінансових витрат, оскільки власних засобів для цього вже недостатньо. Подальше збільшення заборгованості неможливо, тому що економічна прибутковість менше, ніж вартість кредиту.
2.2	Незадовільний фінансовий стан підприємства з нестабільної тенденцією розвитку й високим рівнем ризику	Нестабільне підприємство. Підприємство балансує між небезпекою відкоту в нижні квадрати матриці (при перевазі негативних тенденцій зміни фінансово-господарської стану) і перспективою підйому у верхні квадрати (при забезпеченні позитивних тенденцій розвитку)
3.2	Задовільний фінансовий стан підприємства з тенденцією до поліпшення й високим рівнем ризику	Підприємство має стабільну фінансову стійкістю. Власних засобів досить для виробничого фінансування розвитку. Структура джерел фінансування оптимальна, планові обсяги діяльності повністю забезпечені фінансовими ресурсами. Обсяги заборгованості не змінилися або змінилися міру фінансових витрат.
4.2	Гарний фінансовий стан підприємства з тенденцією до поліпшення й високим рівнем ризику	Непогана ситуація, на яку, однак, негативно впливає нестабільна тенденція розвитку, що може обумовити при несприятливих обставинах спад у нижні квадрати матриці. Ліквідація причин, які спричиняються нестабільність розвитку, дозволить зберегти існуючу позицію в матриці.
1.1	Кризовий фінансовий стан підприємства з нестабільною тенденцією й кризовим рівнем ризику	Підприємство перебуває в кризовому стані. Для поліпшення положення необхідна комплексна система фінансово-господарського оздоровлення. Необхідно домогтися нарощування результатів финан совою й господарської діяльності для переміщення у квадрат 3.2, 4.1, 2.3 або 1.4. Доцільним у майбутньому є наближення підприємства до потенційних границь розвитку.
2.1	Незадовільний фінансовий стан підприємства з тенденцією до поліпшення й кризовим рівнем ризику	Підприємство, що входить у кризовий стан. При забезпеченні позитивних тенденцій зміни фінансово-господарського стану в майбутньому стає реальною можливістю поліпшення положення.
3.1	Задовільний фінансовий стан підприємства з тенденцією до поліпшення розвитку й кризовим рівнем ризику	Старіюче підприємство. Необхідно запобігти відкоту у квадрати 1.1 і 1.2, досягши стабільно зростаючої тенденції розвитку. Пріоритетним напрямком є вихід підприємства на нові сегменти й впровадження технічних нововведень.
4.1	Гарний фінансовий стан підприємства з тенденцією до поліпшення й кризовим рівнем ризику	Підприємство характеризується ефективною фінансовою діяльністю й має умови для фінансування свого разви-тия. Таке підприємство має гарні перспективи розвитку. Оскільки господарська діяльність дає позитивний фінансовий результат, є можливість збільшення обсягів діяльності за рахунок зовнішнього фінансування.

Класифікація типів фінансових стратегій, представлена в таблиці 3.1, дозволяє здійснити пошук такого варіанта фінансової стратегії діяльності підприємства, що дає можливість оптимального співвідношення між існуючими можливостями й бажаними результатами його функціонування. Вибір того або іншого варіанта фінансової стратегії розвитку підприємства вимагає розподілу аналізованих промислових підприємств по зонах кількісної його фінансового стану з урахуванням фактора ризику. Це дозволяє вибрати властиву для кожного підприємства фінансову стратегію.
Необхідною умовою успіху реалізації стратегії є структурування інформаційних потоків за рівнем надаваної інформації. Оскільки ефективність прийнятої стратегії багато в чому визначається повнотою і якістю інформації.
Інформаційна інфраструктура підприємства - невід'ємна складова бізнесу-системи, що включає апаратні, комунікаційні, програмні засоби й інформаційні продукти, що забезпечують виконання функцій керування виробництвом.
Таким чином, з метою підвищення ефективності керування процесом формування фінансової стратегії підприємства, необхідно вдосконалювати принципові підходи до його інформаційного забезпечення. Дане вдосконалювання ґрунтується на формуванні підходів до аналізу, структуризації й подальшій оцінці вступників інформаційних потоків у процесі формування фінансової стратегії підприємства (мал. 3.5).
Реалізація даних підходів надає можливість побудови просторово-тимчасової моделі інформаційного контуру системи керування підприємством з метою визначення ступеня стійкості його стратегічного розвитку.
До основних етапів, що забезпечують процес формування стратегічного розвитку підприємства, відносять наступні:
Аналіз інформаційних потоків.
Одним з напрямків діагностики підприємства є аналіз інформаційних потоків, що дозволяє зрозуміти механізм роботи підприємства, виявити місця дублювання, надлишку, недоліку, причини збоїти й затримки інформації. Кожний інформаційний потік являє собою одиничне переміщення інформації й має наступні ознаки [33]:
документ (на чому фізично втримується інформація);
проблематику (до якої сфери діяльності підприємства ставиться інформація);
виконавця (людини, що цій інформації передає);
періодичність (частота передачі щомісяця, щокварталу, щодня й т.д.).
На даному етапі проводиться аналітична типізація інформаційних потоків у процесі формування стратегічного розвитку підприємства, тобто виробляється збір, ідентифікація й аналіз вхідних і вихідних інформаційних потоків.

Етапи інформаційного забезпечення процесу формування стратегічного розвитку підприємства

Аналіз

Оцінка

Структуризація

Аналітична типізація інформаційних потоків у процесі формування стратегічного розвитку підприємства

Класифікація інформаційних потоків по характері даних

Структурно-функціонального аналізу інформаційних потоків у процесі формування стратегічногоразвития предприятия

Прогнозування тенденцій розвитку підприємства

Обробка й оцінка інформації в процесі побудови структур стратегічного потенціалу

Оцінка й оптимізація інформаційних потоків у процесі формування стратегії розвитку підприємства

Збір і аналіз вхідної інформації

Дослідження й ідентифікація вихідної інформації

Класифікація інформації ступеня її впливу на ефективність управлінських рішень

Розробці заходів щодо випереджального реагування на зміни умов функціонування підприємства

 

Рис. 3.5 Інформаційне забезпечення процесу формування стратегічного розвитку підприємства

1) Структуризація інформаційних потоків.
На етапі структурно-функціонального аналізу інформаційних потоків у процесі формування фінансової стратегії підприємства, необхідно класифікувати інформаційні потоки по характері даних, по ступені впливу інформації на процес прийняття управлінських рішень.
2)   Оцінка інформаційних потоків.
Оцінка й оптимізація інформаційних потоків у процесі формування стратегії розвитку підприємства полягає в обробці й оцінці інформації в процесі побудови структури стратегічного потенціалу, прогнозуванні тенденцій розвитку підприємства, розробці заходів щодо випереджального реагування на зміни умов функціонування підприємства.