Проміжні вибори депутата в одномандатному окрузі відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування рішення про їх призначення. Рішення про призначення проміжних виборів депутата приймається Центральною виборчою комісією не пізніш як у тридцятиденний строк з дня дострокового припинення повноважень депутата, обраного в цьому окрузі.
Початок виборчого процесу повторних та проміжних виборів депутата в одномандатному окрузі оголошується Центральною виборчою комісією не пізніше наступного дня після опублікування рішення про їх призначення.
Повторні та проміжні вибори депутата в одномандатному окрузі протягом одного року до дня проведення чергових виборів не проводяться.
Вибори депутатів проводяться в багатомандатному окрузі та у 225 одномандатних округах.
 Багатомандатний округ включає всю територію України.
 Одномандатні округи утворюються Центральною виборчою комісією не пізніш як за 90 днів до дня чергових виборів з приблизно рівною кількістю виборців у кожному окрузі.
Виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців від двадцяти осіб до трьох тисяч осіб. Якщо на відповідній території налічується менше або більше від зазначених меж чисельності виборців і їх неможливо віднести до іншої виборчої дільниці або неможливо утворити додаткову виборчу дільницю на цій території, виборча дільниця може бути утворена з меншою або більшою від відповідних граничних значень чисельністю виборців.
Виборчі дільниці утворюються не пізніш як за 50 днів до дня  виборів. У винятковому випадку виборча дільниця може утворюватися Центральною виборчою комісією не пізніш як за п'ять днів до дня виборів за поданням відповідної окружної виборчої комісії або Міністерства закордонних справ України.
Кандидатів у депутати може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніш як за рік до дня виборів, виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніш як за рік до дня виборів.
Громадянин України, який має право бути обраним депутатом, може самовисунутися кандидатом у депутати у відповідному одномандатному окрузі шляхом подання заяви до окружної виборчої комісії про бажання балотуватися у цьому окрузі (заяви про самовисунення).
Громадянин України, який має право бути обраним депутатом, може дати згоду балотуватися кандидатом у депутати в багатомандатному чи одномандатному окрузі.
Партія  (блок)  може  висувати  кандидатів  у  депутати  в багатомандатному та в одномандатних округах.
Усі кандидати у депутати, висунуті партією (блоком), включаються до єдиного виборчого списку партії (блоку).
Партія (блок) може висунути в кожному одномандатному окрузі не більше ніж одного кандидата у депутати.
Кандидат у депутати, якого висунуто в одномандатному окрузі, до подання документів окружній виборчій комісії для реєстрації вносить на рахунок окружної виборчої комісії грошову заставу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі прийняття відповідною виборчою комісією рішення про відмову в реєстрації кандидатів (кандидата) у депутати внесена грошова застава у п'ятиденний строк після прийняття відповідного рішення перераховується на рахунок партії (блоку), повертається кандидату у депутати.
При скасуванні рішення про реєстрацію всіх кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), висунутих у багатомандатному окрузі, кандидата у депутати, висунутого в одномандатному окрузі, грошова застава у п'ятиденний строк після дня прийняття відповідного рішення перераховується до Державного бюджету України.
Грошова застава повертається партіям (блокам), які взяли участь у розподілі депутатських мандатів, депутатам, обраним в одномандатних округах.
Грошова застава, внесена партією (блоком), яка не взяла участі у розподілі депутатських мандатів у багатомандатному окрузі, у восьмиденний строк з дня офіційного оприлюднення результатів виборів депутатів перераховується до Державного бюджету України.
Грошова застава, внесена кандидатом у депутати, який балотувався в одномандатному окрузі, але не був обраний депутатом, у   восьмиденний строк після оприлюднення результатів виборів депутата в одномандатному окрузі або після оприлюднення рішення про  визнання виборів у цьому окрузі недійсними перераховується до Державного бюджету України.
Крім того, кандидатом у депутати подається декларація про майно та доходи його та членів його сім'ї за попередній рік, яка заповнюється ним власноручно за формою, затвердженою Міністерством фінансів України.
 Достовірність відомостей, внесених до декларації, перевіряється за зверненням Центральної виборчої комісії, окружних виборчих комісій органами Державної податкової адміністрації України не пізніш як за 30 днів до дня виборів. Про виявлені порушення у цей же строк повідомляється відповідна виборча комісія.
Форма і текст виборчого бюлетеня для голосування в багатомандатному окрузі та форма виборчого бюлетеня для голосування в одномандатних округах затверджуються Центральною виборчою комісією не пізніш як за 32 дні до дня виборів. Текст виборчого бюлетеня для голосування в одномандатному окрузі затверджується відповідною окружною виборчою комісією не пізніш як за 25 днів до дня виборів.
Виборчі бюлетені є документами суворої звітності.
Про час і місце голосування дільнична виборча комісія сповіщає виборців не пізніш як за 10 днів до дня його проведення, а  у виняткових випадках утворення виборчих дільниць - напередодні дня виборів.
 Організація проведення голосування, обладнання приміщення для  голосування та підтримання в ньому належного порядку, забезпечення таємності волевиявлення виборців під час голосування покладаються на дільничну виборчу комісію.
 Дільнична виборча комісія не раніш як за тридцять хвилин до початку голосування проводить засідання, на якому відкривається сейф (металева шафа) з виборчими бюлетенями. Голова дільничної виборчої комісії на підставі витягу із протоколу окружної виборчої комісії про передачу виборчих бюлетенів дільничній виборчій комісії оголошує кількість виборчих бюлетенів, отриманих дільничною виборчою комісією. Ці відомості заносяться відповідно до протоколу дільничної виборчої комісії про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці відповідно у багатомандатному та одномандатному округах.
  Голова дільничної виборчої комісії перед початком голосування надає для огляду членам дільничної виборчої комісії, присутнім уповноваженим особам партій (блоків), кандидатам у депутати, їх довіреним особам, офіційним спостерігачам, представникам засобів масової інформації всі наявні виборчі скриньки. Виборчі скриньки після огляду пломбуються або опечатуються печаткою дільничної виборчої комісії. У кожну виборчу скриньку, що використовується для голосування на виборчій дільниці, опускається контрольний лист, у якому зазначаються номер одномандатного округу, номер виборчої дільниці, час його вкидання у виборчу скриньку, прізвища голови, заступника голови, секретаря та інших членів дільничної виборчої комісії, уповноважених осіб партій (блоків), кандидатів у депутати, їх довірених осіб, офіційних спостерігачів від партій (блоків), кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатних округах, які присутні при цьому. Контрольний лист підписується цими особами, їхні підписи скріплюються печаткою комісії.
Виборчі бюлетені заповнюються виборцем особисто в кабіні для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенів забороняється присутність інших осіб.
Виборець опускає заповнені виборчі бюлетені у виборчу скриньку. У разі якщо виборець, заповнюючи бюлетень, припустився помилки, він має право невідкладно звернутися з письмовою заявою до члена виборчої комісії, який видав йому виборчий бюлетень, з проханням видати йому інший виборчий бюлетень. Зіпсований виборчий бюлетень негайно погашається як невикористаний, про що складається акт.
О двадцятій годині голова дільничної виборчої комісії оголошує про закінчення голосування, після чого мають право проголосувати лише виборці, які знаходяться в приміщенні для голосування. Після виходу з приміщення для голосування останнього виборця приміщення зачиняється і в ньому залишаються тільки члени комісії та особи, яким Законом надано право бути присутніми на засіданні виборчої комісії.
 Центральна  виборча  комісія не пізніш як на п'ятий день з дня  встановлення результатів виборів у багатомандатному та одномандатних округах офіційно оприлюднює результати виборів депутатів у газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр". Список обраних депутатів публікується із зазначенням в алфавітному порядку їх прізвища, імені, по батькові і року народження, професії, посади (заняття), місця роботи, місця проживання, партійності, виборчого округу, суб'єкта висування.
 Офіційне оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів депутатів є підставою для звільнення з роботи (посади), несумісної з депутатським мандатом, та прийняття рішення про припинення дії іншого представницького мандата особи, обраної депутатом.
Народний депутат України здійснює свої повноваження на постійній основі. Тобто, його діяльність як члена парламенту є його основною роботою на весь період повноважень.  Він не може бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади, мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі, обіймати посаду міського, сільського, селищного голови. Статус депутата несумісний із здійсненням будь-якої іншої діяльності за сумісництвом з отриманням матеріальної винагороди, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов’язків народного депутата час. Народний депутат не може залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, займатися адвокатською діяльністю, входити до складу керівництва правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку. Зайняття депутатом посади, не сумісної з депутатським мандатом, веде до припинення депутатських повноважень у встановленому законодавством порядку. Така ситуація виникає тоді, коли, наприклад, Президент України призначає народного депутата України на посаду в органах державної виконавчої влади.
У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності, повноваження народного депутата України припиняються на підставі закону за рішенням суду.
Депутат як член парламенту користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради та її органів, до складу яких він входить. Депутат, який не є членом певного органу Верховної Ради, може брати участь у його роботі з правом дорадчого голосу.
Народні депутати мають право об’єднуватися в депутатські фракції та депутатські групи. Народний депутат має право бути членом лише однієї зареєстрованої депутатської фракції (групи). Він може вільно вийти зі складу депутатської фракції (групи) або не входити до жодної зареєстрованої депутатської фракції чи депутатської групи.
На пленарних засіданнях парламенту народний депутат має право: 1) обирати і бути обраним на посади Голови Верховної Ради України, Першого заступника  і заступника Голови Верховної Ради України; 2) обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України; 3) пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її органами; 4) виступати із законодавчою ініціативою у Верховні Раді України; 5) звертатися із депутатськими запитами, вимагати відповіді на них; 6) брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданні; 7) виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій і з мотивів голосування; 8) висловлювати свою думку щодо кожного питання, яке розглядається на засіданні; 9) висловлювати думку щодо кандидатів, які обираються чи призначаються на посади, звільняються з посад Верховною Радою України, а також щодо яких Верховна Рада України надає згоду на призначення і звільнення з посади; 10) порушувати питання про заміну головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України; 11) порушувати питання про довіру складу органів, утворених Верховною Радою України, а також посадовим особам, яких обрано, призначено на посади або щодо призначення на посади яких Верховною Радою України надано згоду у випадках, передбачених Конституцією України; 12) порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій, розташованих на території України і щодо яких є дані про порушення ними законодавства України, про створення з цією метою тимчасових слідчих комісій; 13) передавати для внесення до протоколу і стенографічного бюлетеня засідання текст свого виступу, окремої думки, заяви-пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються Верховною Радою України.
Право законодавчої ініціативи народного депутата реалізується у формі внесення до Верховної Ради України: а) законопроекту; б) проекту постанови; в) іншої законодавчої пропозиції.
Народний депутат має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Таким чином, депутатський запит – це вимога народного депутата, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.
Депутатський запит вноситься у письмовій формі і розглядається на засіданні Верховної Ради. Парламент приймає рішення про направлення депутатського запиту відповідному органу або посадовій особі однією п’ятою від конституційного складу. Народний депутат має право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит. По відповіді на депутатський запит може бути проведено обговорення, якщо на ньому наполягає не менше однієї п’ятої від конституційного складу Верховної Ради України. Запит народного депутата до Президента України має бути попередньо підтриманий не менш як третиною від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення про направлення запиту до Президента України Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу.
Народний депутат при пред’явленні посвідчення користується правом безперешкодно відвідувати органи державної влади та місцевого самоврядування, а також правом безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та організації, розташовані на території України, незалежно від їх підпорядкування, форм власності, режиму секретності.
Депутат як представник державної влади у разі порушення прав і інтересів громадян та інших порушень законності має право на місці вимагати припинення порушення або звертатися з вимогою до відповідних органів і посадових осіб припинити такі порушення.
Водночас відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року, народний депутат не має права звертатися до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства, з вимогами і пропозиціями з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах.     
Народній депутат має право на депутатське звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, об’єднань громадян з питань, пов’язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених ним питань.
Депутатське звернення – це викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення законодавства та позиції з питань, віднесених до їх компетенції.
Народний депутат має право безоплатного виступу з питань його депутатської діяльності не рідше одного разу на місяць у друкованих засобах масової інформації, на радіо (до 10 хвилин на місяць) та телебаченні (до 20 хвилин на місяць), засновником (співзасновником) яких виступають органи державної влади, організації або установи, що фінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету. Редакції газет, засновниками яких є органи державної влади, зобов’язані публікувати подані народним депутатом матеріали не рідше одного разу на місяць обсягом до 1/16 загальної газетної площі.
Народний депутат України зобов’язаний: 1) дбати про благо України і добробут українського народу, захищати інтереси виборців та держави; 2) додержуватися вимог Конституції та законів України, додержуватися присяги народного депутата України; 3) бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано; 4) особисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються Верховною Радою України та її органами; 5) виконувати доручення Верховної Ради України, відповідного комітету, депутатської фракції (групи), тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, до складу яких його обрано; 6) інформувати Верховну Раду України та її органи, до складу яких його обрано, про виконання доручень Верховної Ради України та її органів; 7) додержуватися вимог трудової дисципліни та норм депутатської етики; 8) як член депутатської фракції (групи): додержуватися вимог Положення про депутатську фракцію (групу); виконувати функції, закріплені Положенням про депутатську фракцію (групу); представляти інтереси депутатської фракції (групи) у комітеті, тимчасові спеціальній або тимчасовій слідчій комісії, до складу яких його обрано; 9) як член комітету, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії: бути присутнім на засіданнях комітету, підкомітету, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії, до складу яких його обрано, та брати участь у їх роботі; додержуватися порядку та норм депутатської етики на засіданні комітету, його підкомітетів, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії та робочих груп органів Верховної Ради України; виконувати доручення комітету, підкомітету, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії, визначені їх рішеннями; 10) завчасно повідомляти про неможливість бути присутнім на засіданні Верховної Ради України чи її органів керівників цих органів; 11) постійно підтримувати зв’язки з виборцями, вивчати громадську думку, потреби і запити населення; 12) інформувати виборців про свою депутатську діяльність через засоби масової інформації, на зборах виборців періодично, але не рідше двох разів на рік; 13) розглядати звернення виборців; 14) проводити особистий прийом громадян; 15) здійснювати безпосередньо або із залученням своїх помічників-консультантів, представників громадськості контроль за розглядом в органах державної влади та місцевого самоврядування, на підприємствах, установах та організаціях пропозицій, заяв та скарг громадян, які надійшли на його ім’я; 16) використовувати депутатські бланки лише для офіційних запитів, звернень та листів, які підписуються ним власноручно.
Чинне законодавство передбачає систему гарантій, які покликані забезпечити ефективність діяльності народного депутата України. До них належать: депутатська недоторканність, особливий порядок притягнення депутата до відповідальності, створення належних умов для виконання депутатських повноважень, забезпечення інформаційними матеріалами та юридичною допомогою, право на використання засобів масової інформації та технічних засобів, право мати до тридцяти одного помічника-консультанта, забезпечення народних депутатів жилими приміщеннями, щомісячне відшкодування витрат, пов’язаних з виконанням депутатських повноважень, право на першочергове поселення в готелі, право на безоплатний проїзд, звільнення народного депутата від призову на військову службу або збори, державне страхування народного депутата, фінансове, медичне та соціально-побутове забезпечення народного депутата, право народного депутата після закінчення строку його повноважень на попередню роботу (посаду) тощо.
Ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата України, за винятками, передбаченими Конституцією України. При запровадженні надзвичайного чи військового стану громадянські права і депутатські повноваження народного депутата України не обмежуються.
Народному депутату України гарантується депутатська недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень. Він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований. Обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Питання щодо доцільності збереження депутатської недоторканності у такому вигляді є предметом дискусії серед політиків та науковців.
На Апарат Верховної Ради України покладаються зобов’язання забезпечити народного депутата актами Верховної Ради, а на вимогу народного депутата також актами Президента України, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів та інших центральних органів виконавчої влади, рішеннями Конституційного Суду, Верховного Суду, офіційними матеріалами Рахункової палати і Центральної виборчої комісії. Органи влади Автономної Республіки Крим, органи державної влади та місцевого самоврядування при зверненні до них народного депутата зобов’язані надати йому офіційні матеріали щодо своєї діяльності. На вимогу народного депутата посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій зобов’язані забезпечити його консультаціями відповідних фахівців з питань депутатської діяльності і надати невідкладно, а за відсутності такої можливості – не пізніш як у п’ятиденний строк, необхідні інформацію і документацію.
Народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічником-консультантом народного депутата може бути лише громадянин України, що має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою. Він звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата термін. Депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадянських засадах у межах загального фонду, якій встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Час роботи народного депутата у Верховній Раді України зараховується до стажу державної служби, а також до його загального і безперервного стажу роботи, стажу роботи (служби) за спеціальністю, стажу роботи, який дає право на встановлення процентних надбавок до заробітної плати та одержання одноразової винагороди за вислугу років (за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві), процентної надбавки за вислугу років, виплату винагороди за підсумками роботи. У день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання народним депутатам попереднього скликання Головою Верховної Ради України попереднього скликання присвоюється перша категорія, перший ранг державного службовця.
Народному депутату після закінчення терміну його повноважень, а також у разі дострокового їх припинення за особистою заявою про складення ним депутатських повноважень надається попередня робота (посада), а у разі неможливості (ліквідація підприємства, установи, організації) він зараховується до резерву кадрів Головного управління державної служби України.
Народний депутат користується на території України правом безоплатного проїзду на всіх залізничних, автомобільних, повітряних, водних внутрішніх шляхах. Це право поширюється також на особу, яка супроводжує народного депутата – інваліда першої групи.
Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Якщо депутат своєю поведінкою заважає проведенню засідання Верховної Ради, головуючий попереджає його персонально. Після повторного попередження протягом дня головуючий за згодою більшості депутатів (визначеною шляхом голосування без обговорення) може запропонувати депутату залишити зал до кінця засідання. Якщо депутат відмовляється залишити зал, головуючий припиняє засідання до виконання його вимоги. В таких випадках Верховна Рада може прийняти рішення про позбавлення депутата права брати участь в пленарних засіданнях (до п`яти засідань).
Якщо депутат вживає образливі чи лайливі висловлювання щодо інших депутатів або вчиняє дії, не сумісні з правилами депутатської етики, Верховною Радою можуть бути застосовані до нього такі заходи впливу, як: попередження, позбавлення права виступати на даному засіданні, позбавлення депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п`яти засідань), догана, сувора догана з наступним повідомленням про них у газеті „Голос України”.
У разі невиконання депутатських обов`язків питання про поведінку депутата розглядається Верховною Радою або Комітетом Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України. Депутат може бути виведений зі складу комітету чи тимчасової комісії Верховної Ради за систематичну неучасть в їх роботі. Після закінчення кожної сесії Верховної Ради за поданням Апарату Верховної Ради в газеті „Голос України” окремо друкуються відомості про відсутність депутатів на сесії без поважних та з невідомих причин. За дні відсутності без поважних причин на засіданнях Верховної Ради чи її органів депутату не провадяться виплати, пов`язані з виконанням депутатських обов`язків.
На підставі викладеного, можна зробити висновок про те, що однопалатний характер українського парламенту по­роджує і може породжувати згодом певні проблеми, зо­крема, щодо темпів законотворчості і якості законодав­чих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.
Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.
Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається ви­конання парламентом значного обсягу робіт, практич­но створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься ін­тенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко­вих та інших основ діяльності парламенту.
ІІ. Внутрішня організація Верховної Ради України.
Порядок роботи Верховної Ради, а також її органів та посадових осіб визначається Конституцією України, Регламентом Верховної Ради, законами України про комітети Верховної Ради, про статус народного депутата України, іншими законодавчими актами. Відповідно до цих правових актів, основними організаційними формами роботи Верховної Ради є її сесійні засідання.
Регламент Верховної Ради України має силу закону,  який встановлює порядок скликання і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування органів державної влади, визначає законодавчу процедуру, порядок здійснення контрольної діяльності, процедуру окремих видів діяльності Верховної Ради, її органів і організацій, народних депутатів, посадових осіб та інші процедури, а також функції органів Верховної Ради України та її посадових осіб, які випливають з їх повноважень, встановлених Конституцією України.
Ст. 82 Конституції України закріплює, що Верховна Рада України працює сесійно.
Поняття „сесія Верховної Ради України” означає термін, протягом якого парламент України проводить свої пленарні засідання та приймає рішення з питань, віднесених до його відання Конституцією та законами України. У перерві між пленарними засіданнями проводиться засідання комітетів та інших органів Верховної Ради.
Сесії Верховної Ради поділяються на чергові та позачергові.
Згідно з ч. 1 ст. 83 Конституції України, чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня. В зв`язку з їх конституційною визначеністю щодо часу свого початку, чергові сесії не скликаються.
Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради або на вимогу Президента. У разі введення воєнного або надзвичайного стану в Україні Верховна Рада збирається у дводенний термін без скликання (ч. 3 ст. 83 Конституції України).
Окремо Конституція України та Регламент Верховної Ради регулюють процедуру першої сесії новобраної Верховної Ради. Так, Верховна Рада України збирається без скликання на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. При цьому Верховна Рада згідно з  ч. 2 ст. 82 Конституції України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Перше після виборів пленарне засідання Верховної Ради відкриває найстарший за віком народний депутат України і веде його до обрання Президії сесії.  Президія сесії призначає головуючого на кожне засідання Верховної Ради, організовує роботу Верховної Ради і підписує прийняті нею акти до обрання Голови Верховної Ради та його заступників. Далі засідання Верховної Ради веде Голова Верховної Ради або його заступники.
У сесійний період щотижнева робота Верховної Ради та її комітетів починається у вівторок о 10 годині і закінчується у п’ятницю о 14 годині. Понеділок кожного тижня відводиться для самостійної роботи депутатів, пов’язаної із здійсненням депутатських повноважень, для їх роботи в депутатських фракціях або у виборчих округах. Пленарні засідання Верховної Ради проводяться згідно з розкладом засідань. Їх відкривають, ведуть і закривають Голова Верховної Ради або його заступники, а на першій сесії новообраної Верховної Ради – найстарший за віком народний депутат, а після обрання Президії сесії – члени Президії. Якщо ці особи з яких-небудь причин не здійснюють цього, то ці функції виконує обраний депутатами головуючий на засіданні.
Головуючий на засіданні Верховної Ради згідно з Регламентом здійснює такі завдання: відкриває, закриває та неупереджено веде засідання, оголошує перерви в засіданнях Верховної Ради; вносить на обговорення проекти законів, постанов, інших актів Верховної Ради, оголошує їх повну назву, редакцію та ініціаторів внесення; інформує про матеріали, що надійшли до Верховної Ради; організовує розгляд питань; повідомляє списки осіб, які записались для виступу; надає слово для доповіді (співдоповіді), виступу, оголошує наступного промовця; створює рівні можливості депутатам для участі в обговоренні питань; ставить питання на голосування, оголошує його результати; забезпечує дотримання Регламенту всіма присутніми на засіданні; робить офіційні повідомлення, а також ті, які вважає за необхідне оголосити з урахуванням вимог Регламенту; вживає заходів для підтримання порядку на засіданні; має право виправляти фактичні помилки, допущені у виступах на пленарному засіданні; здійснює інші повноваження, що випливають з регламенту. Під час засідання Верховної Ради голосуючись зобов’язаний утриматися від коментарів і оцінок щодо промовців та їх виступів.
Верховна Рада України затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів.
Комітети Верховної Ради України здійснюють законо­проектну роботу, готують і попередньо розглядають пи­тання, віднесені до повноважень Верховної Ради України.
Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підго­товки і попереднього розгляду питань.
Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.                                 
Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.
Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради Укра­їни нового скликання.
Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.
Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання. Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців строку повноважень Президента України.
Засідання Верховної Ради проводяться відкрито. Закрите засідання може бути проведено за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради (ч. 1 ст. 84 Конституції України).
На початку кожного засідання Верховної Ради головуючий проводить за допомогою електронних засобів поіменну реєстрацію народних депутатів України, присутніх на засіданні, інформую Верховну Раду про кількість депутатів, про яких відомо, що вони відсутні з поважних причин. На початку першого засідання кожного робочого дня головуючий оголошує порядок денний на весь день роботи. Питання розглядаються в тій послідовності, в якій їх включено до порядку денного засідання.
Робота Верховної Ради України ведеться державною мовою.
У разі, коли промовець не володіє державною мовою, він має право виступати іншою мовою. Про свій намір виступити іншою мовою промовець завчасно повідомляє головуючого на засіданні у заяві на виступ, якщо бажає, щоб було забезпечено переклад його виступу на українську мову. Секретаріат Верховної Ради забезпечує переклад його  виступу  на українську мову.
Під час засідання Верховної Ради депутати не повинні заважати промовцям і слухачам діями, які заважають викладенню або сприйманню виступу.
В Регламенті Верховної Ради значна увага приділяється питанням дисципліни та етики на пленарних засіданнях. Так, якщо депутат своєю поведінкою заважає проведенню засідання Верховної Ради, головуючий на засіданні попереджає його персонально і закликає до порядку. Після повторного попередження протягом дня головуючий за згодою більшості депутатів від їх фактичної кількості, визначеною без обговорення шляхом голосування, може запропонувати депутату залишити зал до кінця засідання. Якщо депутат відмовляється залишити зал, головуючий на засіданні припиняє засідання до виконання депутатом його вимоги. У таких випадках за висновком комітету, до компетенції якого належить питання депутатської етики, Верховна Рада без обговорення може прийняти рішення про позбавлення депутата права брати участь в пленарних засіданнях (до п’яти засідань). Це рішення доводиться до відома виборців через газету „Голос України”. У разі брутального порушення дисципліни або перешкод у проведенні засідання головуючий на засіданні може оголосити перерву або закрити засідання.
Обговорення питання порядку денного завершується прийняттям відповідного рішення. Згідно з ч. 2 ст. 84 Конституції України рішення Верховної Ради з будь-якого питання приймаються виключно на її пленарних засідання шляхом голосування.
Голосування здійснюються депутатами особисто в залі засідань Верховної Ради або у відведеному для таємного голосування місці біля залу засідань.
Регламент передбачає такі види голосування у Верховній Раді: сигнальне, відкрите нефіксоване і відкрите фіксоване (поіменне). При цьому сигнальне застосовується не для прийняття рішення, а оголошується головуючим для того, щоб з’ясувати кількість депутатів, які не підтримують або заперечують проти тієї чи іншої пропозиції. Сигнальне голосування проводиться без обговорення і здійснюється підняттям руки; при цьому підрахунок голосів не проводиться і про прийняття рішення не оголошується. Головуючий на засіданні Голова Верховної Ради і його заступники в сигнальному голосуванні участі не беруть.
Відкрите нефіксоване та відкрите фіксоване голосування здійснюється за допомогою електронної системи підрахунку голосів, яка працює в одному з двох режимів: без можливості фіксації персональних результатів голосування кожного депутата; з можливістю фіксації (у тому числі роздрукуванням) персональних результатів голосування кожного депутата.
Поіменне голосування проводиться за пропозицією будь-кого з депутатів, підтриманою не менш як однією третиною народних депутатів, які взяли участь у голосуванні. Результати поіменного голосування роздруковуються відразу після голосування і надаються уповноваженим представникам депутатських груп (фракцій) за їх зверненням, а також для ознайомлення депутатам за їх зверненням.   
Таємне голосування шляхом подання бюлетенів застосовується Верховною Радою, як правило, при персональних обраннях, призначеннях, затвердженнях на посади чи до складу колегіальних органів або відкликаннях чи усуненнях з посади.
Згідно зі ст. 91 Конституції України закон України, постанова Верховної Ради та інше рішення (крім процедурного або зазначеного в законі окремо) вважаються прийнятими, якщо після їх обговорення на пленарному засіданні за них проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради. Законопроект про внесення змін до Конституції України вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради. Рішення з процедурних питань приймаються більшістю голосів депутатів, які взяли участь у голосуванні за винятком випадків, передбачених законодавством.
Під час розгляду і обговорення питань порядку денного надається час для доповіді – не менше 30 хвилин, співдоповіді – 20 хвилин і заключного слова – 10 хвилин. Виступаючим у обговоренні надається час тривалістю 10 хвилин: для заяв, внесення запитів, резолюцій, виступів у „різному” – 5 хвилин; для виступів щодо кандидатур, процедури та мотивів голосування, пояснень, зауважень, пропозицій, повідомлень і довідок, внесення поправок – 3 хвилини (ст. 3.3.1 Регламенту). На пленарному засіданні ніхто не може виступати без дозволу головуючого. При цьому промовець має висловлюватися тільки з того питання, з якого йому надано слово.
Таким чином, вбачається, що внутрішня організація роботи Верховної Ради України чітко виписана та закріплена в Конституції України та Регламенті Верховної Ради України.
Отже, за умов додержання народними депутатами України всіх встановлених для них правил, безперечно гарантована плідна та надзвичайна поважна робота щодо прийняття Законів України та інших нормативних актів.
ІІІ. Компетенція Верховної Ради України.
Верховна Рада України має право внести зміни до Конституції України, визначити Всеукраїнський референдум про зміну території України. Найважливішим завданням Верховної Ради є прийняття законів нашої країни. Саме законами визначаються норми життя України — права, свободи і обов'язки людини, питання громадянства, національні і мовні питання, загальні засади зовнішньополітичної діяльності, місцевого самоврядування, судоустрою, кримінального, цивільного і адміністративного законодавства. Закони України визначають порядок охорони кордону, територіальний устрій України, організацію і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України.
Тільки Верховна Рада України може впроваджувати податки, визначати порядок направлення українських військових підрозділів до інших країн чи, навпаки, перебування іноземних військ на території України. Згідно із законами України встановлюють військові і спеціальні звання (дипломатів, прокурорів, державних службовців тощо), державні нагороди, оголошують амністію, запроваджують державні символи.
Крім законодавчих, Верховна Рада виконує й інші важливі функції, зокрема визначає основні засади внутрішньої і зовнішньої політики України, призначає вибори Президента, затверджує чисельність і структуру Збройних Сил, дає згоду на обов'язковість для України міжнародних угод (ратифікація) чи анулює їх (цю дію називають денонсацією).
 Особливу увагу в Конституції приділено прийняттю державного бюджету України. Бюджет — це документ, в якому визначено всі прибутки і видатки держави на рік. Від нього залежать стан госпо­дарства і рівень життя кожного громадянина країни. Державний бюд­жет України Верховна Рада затверджує щорічно. Готує бюджет Ка­бінет Міністрів України, він звітує перед Верховною Радою про його виконання. Для контролю за виконанням бюджету створено спеціальний орган — Рахункову палату.
Важливим завданням, покладеним на парламент України, є участь у формуванні судової влади — призначення третини суддів Консти­туційного Суду, обрання інших суддів безстроково.
Постійно діючий характер українського парла­менту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі.
Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших результатів реформування держави, дер­жавної влади, в тому числі законодавчої, яке здійс­нюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетвори­лась на парламент, який став реальним органом законо­давчої влади.
Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у форму­ванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі.
Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.
Найбільш тісними і багатогранними є відносини парламенту з Президентом. Це зумовлено їхніми функ­ціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами, системою втримань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.
Вихідним повноваженням Верховної Ради у взаємо­відносинах з Президентом є право парламенту призна­чати вибори Президента у строки, визначені Конститу­цією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост, складає присягу народові України на урочис­тому засіданні Верховної Ради (ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до наро­ду, так і до парламенту України.
Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх функцій і повноважень.
Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та поза­чергові послання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 Конституції), направляє но­воприйняті закони Президентові (ст. 94 Конституції); надає у встановленому законом строки згоду на обов'яз­ковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які укладає, як прави­ло, Президент.
Парламент затверджує укази Президента про вве­дення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її регіонах, про загальну або часткову мобіліза­цію, про оголошення окремих місцевостей зонами над­звичайної екологічної ситуації.
Чільне місце у взаємовідносинах Президента з пар­ламентом посідають питання формування органів дер­жавної влади. Так, парламент надає згоду на призначен­ня Президентом Прем'єр-міністра України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіо­мовлення, Генерального прокурора України, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади тощо.
Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно посадових осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням Президента, а іноді й без нього, як-от призначення чи обрання части­ни складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України, призначає на посаду та припиняє повно­важення Центральної виборчої комісії.
Широко передбачена Конституцією участь парла­менту у формуванні органів державної влади на пари­тетних засадах з Президентом та іншими органами дер­жавної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає трети­ну складу Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку, призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.
   Окрім того, Верховна Рада приймає рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верхов­ної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною конституційного складу Верховної Ради; має право усу­нути Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому Конституцією (ст. 111).
Багатофункціональними є відносини Верховної Ра­ди та парламенту з Кабінетом Міністрів, який під­контрольний і підзвітний Верховній Раді (ст. 113 Конс­титуції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.
За пропозицією не менш як третини народних депу­татів від її конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міні­стрів та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є відставка Кабінету Міністрів.
Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і діяль­ність органів виконавчої влади, основи державної служ­би та ін.
Багатогранними є відносини Верховної Ради з орга­нами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду, обирає суддів су­дів загальної юрисдикції, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.
Парламент як орган законодавчої влади визначає за­конами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.
Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури у процесі здійснення парла­ментського контролю.
Контрольна діяльність парламенту досить ба­гатогранна. Якщо установча (державотворча) діяльність, за чинною Конституцією, значною мірою відійшла від Верховної Ради до Президента як глави держави, особ­ливо щодо формування органів виконавчої влади, то традиційна її функція — функція парламентського кон­тролю не лише залишилась, а й певною мірою збагати­лася.
Основними напрямами контрольної діяльності Вер­ховної Ради є:
1) контроль за діяльністю Кабінету Міністрів Ук­раїни;
2) парламентський контроль за додержанням кон­ституційних прав і свобод людини й громадянина та їх захист;
3) бюджетно-фінансовий контроль;
4) прийняття Верховною Радою рішення про на­правлення запиту до Президента України;
5) запит народного депутата України на сесії Вер­ховної Ради;
6) парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури;
7) здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.
Одним із пріоритетних напрямів парламентського контролю є контроль за діяльністю Кабінету Міністрів, який підконтрольний та підзвітний Верховній Раді. Це зумовлено функціями і повноваженнями Кабінету Міні­стрів як вищого органу у системі органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 116 Конституції Кабінет Мі­ністрів забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зов­нішньої політики держави, виконання Конституції і за­конів України, актів Президента України.
Основною формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України є розгляд й зас­луховування звітів Кабінету Міністрів про свою діяль­ність.
Одними з найважливіших напрямів діяльності Вер­ховної Ради по здійсненню парламентського контролю є бюджетно-фінансовий контроль і контроль за додер­жанням конституційних прав та свобод людини й гро­мадянина. Відповідно до ст. 9 Конституції контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата.
Парламентський контроль за додержанням консти­туційних прав і свобод людини й громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини при­значається Верховною Радою України(ст. 101 Конституції).
Рахункова палата створюється для контролю за ви­користанням коштів Державного бюджету від імені Вер­ховної Ради (ст. 98 Конституції).
Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміц­нення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус на­родного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; за­безпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та цих орга­нів з іншими органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування й об'єднаннями громадян.
До повноважень Верховної Ради також належить:
1) призначення на посади та звільнення з посад Голови і та інших членів Рахункової палати;              
2) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;                        
3) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
4) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;              
5) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;       
6) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
7) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
8) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
9) надання згоди на призначення Президентом Укра­їни на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
 10) дострокове припинення повноважень Верховної Ра­ди Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Кон­ституції України або законів України; призначення поза­чергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
11) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;
12) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;
13) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
14) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України.
Однією з основних традиційних форм парламент­ського контролю є запити — парламентські та депу­татські. Зокрема, як вже зазначалося, відповідно до Конституції України (ст. 85) Верховна Рада може прийняти рішення про на­правлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верхов­ної Ради України, попередньо підтриману не менш як третиною конституційного складу Верховної Ради.
Отже, очевидно, що на Верховну Раду України покладено дуже відповідальні повноваження в галузі законотворчості та інші функції по здійсненню державної влади в Україні. 
Висновки.
 
Таким чином, на підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що сьогодні в Україні  повним ходом йде розбудова правової, демократичної, соціально орієнтованої держави. З цією метою постійно приймаються нові закони, видаються постанови і розпорядження, які направлені на врегулювання нових економічних політичних та інших відносин, а також на зміцнення і укріплення державності та суверенітету України, вдосконалення державної влади.
 Донедавна наша наука, в тому числі і наука конституційного права,  активно заперечувала необхідність визнання і  впровадження в  життя  принципу «розподілу влад»,  і,  відповідно, інституту президентства,  які  вважалися  «шкідливими  і   безперспективними для  радянської  демократії,  чужими і ворожими передовій соціалістичній формі народовладдя». Hе останню роль у «відмові  права  на  життя»  президентства  відіграла  теорія поєднання законодавчої і виконавчої  влади  у  діяльності  механізму владарювання.
Відкидаючи буржуазний парламентаризм,  засновники молодої Радянської держави  відкидали тим самим теорію і практику розподілу влад, яка, на їх думку, виконувала соціальне замовлення пануючої буржуазії,  забезпечувала  експлуатацію  широких  мас трудящих.
Іншими словами життя засвідчило:
1)        непридатність і навіть шкідливість теорії «поєднання влад», «одновладного правління»;
2)        необхідність розподілу влад  як єдино можливої форми організації діяльності верховних владних структур.
Я вважаю, що  шлях реформ, який обрала наша країна приведе нас до створення дійсно правової, демократичної, соціально орієнтованої та економічно процвітаючої держави.
Однопалатний характер парламенту по­роджує і може породжувати згодом певні проблеми, зо­крема, щодо темпів законотворчості і якості законодав­чих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.
Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.
Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається ви­конання парламентом значного обсягу робіт , практич­но створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься ін­тенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко­вих та інших основ діяльності парламенту.
Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміц­нення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус на­родного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; за­безпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та з іншими органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування й об'єднаннями громадян.

Список використаної літератури:

1)                    Конституція України від 28.06.1996р.
2)                    Закон України “Про постійні комісії Верховної Ради України” \\ Відомості Верховної Ради, 1995р. -№ 19. –Ст.134.
3)                    Закон України “Про назву, структуру та кількісний склад нового парламенту України” від 07.10.1993р. № 3488-12\\ Відомості Верховної Ради України, 1993, № 42. –Ст. 395.
4)                    Закон України “Про Уповноваженного Верховної Ради України з прав людини” від 23.12.1997р.№ 776\97-ВР \\Відомості Верховної Ради, 1998, №- 20, -Ст.99.
5)                    Закон України “ Про Рахункову палату” від 11.07.1996р., № 315/96-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1996, № 43. –Ст.212
6)                    Закон України “ Про комітети Верховної Ради України” від 04.04.1995р. № 116/95-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1995. № 19, -СТ.134
7)                    Постанова Верховної Ради України “Про Регламент Верховної Ради України”від 27.07.1994р. № 130/94-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1994, -№ 35. –Ст.339.
8)                    Безсмертний Р. “Президент України, Верховна Рада України”\\”Віче”, 2000. -№ 7. –Ст.3
9)                    Гавриш С. “Парламентаризм на чолі суспільного прогресу” \\”Віче”, 2001, № 7.-Ст.3
10)               Горьовий Л. “Парламент України: проблеми управління”\\”Віче”, 1997. -№ 4 –Ст.5
11)               Копейчиков В. В. “Конституційне право України”\\ – Київ: Юрінком, 1998.
12)                Копейчиков В. В. “Правознавство”\\– Київ: Юрінком, 1998.
13)               Погорілко В. Ф. “Конституційне право України”\\ – Київ: Наук. думка, 1999.