Курсовая на тему Сутність Кейнсіанської теорії
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-05-31Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Тема “СУТНІСТЬ КЕЙНСІАНСЬКОЇ ТЕОРІЇ”
План
Вступ
1. Загальні положення кейнсіанської теорії
2. Історичні передумови виникнення кейнсіанства.
3. Розробка Д.М. Кейнсом нової методології економічного аналізу
4. Основні положення «Загальної теорії зайнятості, процента та грошей»
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У наш час циклічність економіки нікого не дивує: періоди підйому змінялися кожного разу спадом і загостренням всіх соціальних і економічних проблем. Але світова економічна криза 1929-1933 рр., що обрушилася з колосальною силою на розвинені і нерозвинені в промисловому відношенні країни, і виявила нездатність неокласичної теорії, запропонувати способи виведення економіки з цієї глибокої кризи.
І оскільки "сила" неокласичної теорії кінця ХIХ - початку ХХ століть розповсюджувалася головним чином на мікроекономічний аналіз в умовах нетипової кризи, став необхідний ще і інший - макроекономічний аналіз, до якого звернувся один з найвідоміших економістів ХХ сторіччя англійський учений Дж. М. Кейнс.
У 1936 році була опублікована книга Джона Мейнарда Кейнса (1883-1846) «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Прийнято вважати, що саме ця книга знаменувала собою початок так званої “Кейнсіанської революції “, яка є одним з найбільш значущих подій в історії економічного аналізу за останні два століття.
Кейнсіанську революцію можна трактувати різним чином. З одного боку, ця революція полягала в забезпеченні відособлення в самостійну дисципліну цілої гілки економічної науки - макроекономіки. Звичайно, і класики, і неокласики мали свої уявлення про макрофункціонування ринкового господарства. При цьому вивчення макроекономічних питань здійснювалося як би «між іншим», без виділення цих питань як самостійний об'єкт розгляду. Завдяки революції кейнсіанський аналіз макроекономічних проблем почав здійснюватися незалежно від досліджень аспектів цінності, конкуренції, поведінки споживача і так далі.
З іншого боку, кейнсіанська революція була реакцією на недоліки неокласичного підходу до аналізу економічного життя. Те, що зароджувалося в ході кейнсіанської революції, повинне було стати як методологічною, так і теоретичною альтернативою неокласичній школі. По-перше, макроекономічні функції, виведені Дж.М. Кейнсом як правило, базувалися на звичках, емоціях, закономірностях групової поведінки. По-друге, були внесені фундаментальні зміни до власне економічної теорії, зробивши принципово новий аналіз макроекономічних взаємозв'язків.
В ході її здійснення було зроблено висунення на перший план елементів сукупного попиту, особливо інвестицій в основний капітал. В результаті вдалося продемонструвати, що ринкова економіка є внутрішньо нестабільною, а її нормальним станом є вимушене безробіття. Тому виникає необхідність в активному втручанні держави в макроекономічне функціонування ринкового господарства.
В наслідок розвитку поглядів Дж. М. Кейнса, в економічній теорії утворився гігантський розрив між неокласичною мікроекономікою і кейнсіанською макроекономікою, побудованих на різних методологічних передумовах, що містили різні і не зіставні об'єкти дослідження і теорії, майже протилежні оцінки, що приводили до різних виводів щодо бажаності втручання держави в економіку. В результаті подальший розвиток «макроекономіки після Дж. М. Кейнса» пішов двома шляхами.
З одного боку, більшість макроекономістів почали намагатися вписати кейнсіанськую макроекономіку в неокласичні стандарти сучасної економічної науки. Так, еволюція традиційного кейнсіанства трансформувалася в кейнсіансько-неокласичний синтез, де теорія Дж. М. Кейнса була проінтерпретована як особливий, приватний випадок неокласичної теорії. Пізніше самі представники неокласичної традиції відкинули кейнсіанський підхід неокласичного синтезу і виробили власну макроекономіку. В результаті з'явилися такі школи, як монетаризм і нова класична. У відповідь на це деякі кейнсіанці створили нову інтерпретацію учення Дж. М. Кейнса, втім, вельми далеку від того, що він сам мав на увазі; так виникло неокейнсіанство.
З іншого боку, деякі економісти спробували розвинути оригінальне учення Дж. М. Кейнса і різкіше протиставити свій підхід неокласичної теорії, а заразом і кейнсіанській теорії у вигляді кейнсіансько-неокласичного синтезу. Створена цими економістами школа отримала назву «посткейнсіанство». Посткейнсіанство на сьогодні є єдиною значущою теоретичною альтернативою в макроекономічному аналізі як неокейнсіанству, так і школам представників неокласичної традиції - монетаризму і новій класиці.
Метою даної роботи є вивчення і поглиблення теоретичних знань, аналіз основних концепцій кейнсіанської теорії.
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ КЕЙНСІАНСЬКОЇ ТЕОРІЇ
Великі класики минулого не розрізняли мікро- і макроекономічні аспекти економіки. Мікроекономічний аналіз був створений неокласичною економікою, створення основ короткострокового макроекономічного аналізу припало на долю Кейнса.
Теорію Кейнса можна назвати "кризовою", оскільки, по суті, він розглядає економіку в стані депресії. По його теорії, держава повинна активно втручатися в економіку унаслідок відсутності у вільного ринку механізмів, які по-справжньому забезпечували б вихід економіки з кризи. Кейнс вважав, що держава повинна впливати на ринок в цілях збільшення попиту, оскільки причина капіталістичних криз - перевиробництво товарів.
Він пропонував декілька інструментів. Це гнучка кредитно-грошова політика, стабільна бюджетно-фінансова політика і ін. Гнучка кредитно-грошова політика дозволяє переступити через один з серйозних бар'єрів - нееластичність заробітної плати. Це досягається, вважав Кейнс, шляхом зміни кількості грошей в обігу. При збільшенні грошової маси реальна зарплата зменшиться, що стимулюватиме інвестиційний попит і зростання зайнятості. За допомогою бюджетно-фінансової політики, Кейнс рекомендував державі збільшити податкові ставки і за рахунок цих засобів фінансувати нерентабельні підприємства. Це не тільки зменшить безробіття, але і зніме соціальну напруженість. Головними рисами кейнсіанської моделі регулювання є:
· частка національного доходу висока і перерозподіляється через держбюджет;
· створюється обширна зона державного підприємництва на основі утворення державних і змішаних підприємств;
· широко використовуються бюджетно-фінансові і кредитно-фінансові регулятори для стабілізації економічної кон'юнктури, згладжування циклічних коливань, підтримки високих темпів зростання і високого рівня зайнятості.
Теорія Дж. М. Кейнса насправді вельми прагматична, тісно пов'язана з тлумаченням завдань державної політики і в цьому сенсі знаменує собою методологічний поворот від соціально нейтральної економіки до традицій політичної економії.
2. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНЕКНЕННЯ КЕЙНСІАНСТВА
Кейнсіанство — один з провідних напрямів економічної науки XX ст. і сучасності. Свою назву він отримав за прізвищем видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883—1946) — засновника макроекономічної теорії та принципів державного регулювання ринкової економіки.
Теоретична система Кейнса знаменувала наукову революцію в економічній теорії XX ст., докорінно змінивши траєкторію її попереднього розвитку.
Особливістю докейнсіанської наукової ситуації було панування неокласичного напряму. Ідейно та теоретично він наслідував і розвивав класичну доктрину ринкового лібералізму (laissez faire) з її ідеями стихійної ринкової рівноваги, ринкового саморегулювання та невтручання держави в економіку. Ця доктрина відповідала реаліям господарювання в умовах вільної ринкової конкуренції, які переважали у XIX ст. Але наприкінці XIX — на початку XX ст. світова економіка вступила в нову фазу соціально-економічного розвитку, що породила нові економічні явища та протиріччя, осмислення і розв'язання яких потребувало інших підходів в економічній теорії. Задовольнити запити свого часу і був покликаний новий науковий напрям — кейнсіанство.
Історичними передумовами генезису кеінсіанства в економічній теорії першої третини XX ст. став комплекс взаємопов'язаних економічних, політичних та теоретико-гносеологічних чинників, які стали поворотними у розвитку капіталістичної системи господарювання та світової економіки. Найголовнішими з них були такі. Політичним прологом до подальшої ланцюгової реакції економічних та політичних потрясінь та катаклізмів початку XX ст. стала Перша світова війна. Руйнування господарських механізмів мирної доби значною мірою обумовив глибинні суперечності подальшого економічного розвитку, зокрема, входження в смугу кризового розвитку, яка розпочалась післявоєнним розпадом валютної системи, кризою 1920—1921 pоків. Світова війна стала також могутнім фактором нарощування політичної нестабільності, загострення питання про майбутні перспективи капіталізму як суспільної системи.
Безпосереднім економічним приводом до переосмислення класично-неокласичної ліберальної доктрини та розробки проблем макроекономіки стала світова економічна криза 1929—1933 pоках. Її роль в економічній історії XX ст. дійсно була безпрецендентною за своєю масштабністю та багатоплановою за значенням і наслідками. Разом з тим вона становила лише "верхівку айсбергу", ставши закономірним результатом попередньої тривалої глибинної трансформації ринкової системи.
Суть зазначеної ринкової трансформації, що відбувалась в останній третині XIX — першій третині XX ст., полягала у модифікації ринкового механізму, внаслідок чого він дедалі більше втрачав характер вільного ринку, трансформуючись в ринкову модель недосконалої конкуренції. В основі цього процесу лежав комплекс об'єктивних соціально-економічних факторів:
· посилення концентрації та централізації виробництва і капіталу;
· корпоратизація підприємницького сектору;
· монополізація та олігополізація ринкових структур;
· виникнення і розвиток фінансового капіталу та фінансової олігархії.
Формування ринкових монополій та олігополій позначилось на модифікації ринкових відносин — становленні механізму недосконалої конкуренції, який супроводжувався відповідними змінами характеру, форм та методів конкурентної боротьби. Монополістичні тенденції вели і до якісних зрушень в системі ринкового ціноутворення: суттєвого зниження її гнучкості, переважання тенденцій стабільності та зростання цін.
Ці процеси суттєво позначились на функціонуванні ринків товарів і послуг, кредитно-інвестиційних ресурсів, праці. Зазначені зміни в нових економічних реаліях першої третини XX ст. обумовили зниження дієвості традиційних стихійних регуляторів ринку: ціни (ринок товарів та послуг), заробітної плати (ринок праці) та процента (ринок капіталів та грошей). Під впливом монополістичних тенденцій вони поступово втрачали свою природну еластичність, зокрема, здатність до зниження в умовах переважання пропозиції над попитом. Цим ускладнювалося автоматичне урегулювання надвиробництва і безробіття, забезпечення рівноваги заощаджень та інвестицій. В цілому відмова автоматичних ринкових регуляторів блокувала механізм стихійного відновлення економічної рівноваги, що врешті й спричинило світову економічну кризу.
Глибокий довготривалий циклічний спад на межі 20—30-х pp. виявив неспроможність автоматичного ринкового саморегулювання. Цим заперечувались теоретичні основи класично-неокласичної доктрини про стихійну ринкову рівновагу та неможливість загального надвиробництва (закон Сея), повну зайнятість та добровільність безробіття, взаємовідповідність заощаджень та інвестицій.
Під впливом зазначених факторів об'єктивно виникла потреба критичного перегляду неокласичної ортодоксії, нового переосмислення основ функціонування ринку, розробки макроекономічних проблем як самостійної галузі теоретичного аналізу.
Для економічної теорії Велика депресія виявилась каталізатором кризи неокласичних теоретичних уявлень про основи функціонування ринкового господарського механізму. Незаперечні у недалекому минулому постулати неокласичної школи про збалансованість ринку завдяки саморегулюванню попиту та пропозиції не спрацьовували. Також не спрацьовували важелі досягнення повної зайнятості, адекватного рівня заробітної плати, збільшення інвестицій та норми прибутку. Не діяв традиційний неокласичний принцип, згідно з яким економічна система у випадку виходу зі збалансованого стану неодмінно прагне і досягає його відновлення.
Таким чином, в кінці 20-х — на початку 30-х pp. XX ст. виникла криза неокласичного напряму. Якщо на практиці вона проявилася у недієздатності політики природної свободи (laissez faire), свідченням чого стала економічна криза 1929—1933 pp., то в теорії — у неспроможності неокласичної ортодоксії знайти вирішення нових макроекономічних проблем.
Теоретична обмеженість неокласики виявилась у таких головних напрямах. Якщо у дослідженнях неокласиків економіка розглядалася як механічна сума окремих фірм, економічна рівновага — як така, що досягається автоматично шляхом вільного коливання цін, а головною проблемою було вирішення питання пропозиції товарів, то в нових історичних умовах національну економіку необхідно було розглядати вже як єдине ціле, тобто з позицій не мікро-, а макроекономічного аналізу.
Центральною проблемою став сукупний попит, а не пропозиція. Неокласики, як відомо, безробіття трактували як добровільне явище, як індивідуальну справу кожного, хоча на новому етапі розвитку вона стала вимушеною і перетворилася на глобальну проблему, що потребувала вирішення. Життя спростувало традиційне заперечення неокласиками втручання держави в економічне життя, навпаки, вимагаючи розробки і здійснення державного регулювання економіки. Нарешті, не відповідало новим умовам тлумачення неокласиками національного доходу: економічна теорія займається лише знаходженням шляхів оптимізації розподілу та перерозподілу останнього. На порядок денний стало питання забезпечення приросту національного доходу, а відповідно і всіх доходів суспільства.
На противагу неокласиці мала прийти і прийшла нова система поглядів, що більше відповідала новим історичним умовам економічного розвитку капіталізму з урахуванням державного регулювання на макроекономічному рівні.
Новий напрям економічної теорії започаткував видатний англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, чиї теоретичні погляди і програма практичної економічної політики найбільш відповідала назрілим потребам часу. До кінця XX ст. кейнсіанство, невпинно еволюціонуючи, залишається важливим надбанням теоретичного аналізу і практичного регулювання економіки провідних країн світу.
3. РОЗРОБКА Д.М. КЕЙНСОМ НОВОЇ МЕТОДОЛГІІЇ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
Важливу роль у формуванні кейнсіанства як потужного наукового напряму відіграло становлення філософських позицій вченого та його здатність стати виразником нових морально-етичних принципів сучасної йому історичної доби.
Дж. М. Кейнс належав до генерації інтелектуального, філософсько-етичного та навіть художньо-естетичного авангарду першої половини XX ст. У широкому розумінні він став одним з тих, хто очолював суспільну трансформацію від буржуазного традиціоналізму до модернізму. В колі радикально мислячої нової генерації початку століття він спромігся зробити виклик традиційним буржуазним суспільним цінностям та консервативним моральним нормам Британії вікторіанської епохи.
Нонконформізм зрілого Кейнса в науці та політиці мав глибокі передумови. В молодості він був активним учасником Блумсберійського гуртка — спільноти інтелектуалів-однодумців, високоосвічених критиків та митців, які згуртувались навколо видатної англійської письменниці Вірджинії Вульф. Молодь осмислено стала на шлях бунту проти соціальних, політичних та моральних переконань і принципів попередніх поколінь, а фактично проти консервативних нашарувань попередніх епох. Дж.М. Кейнс та його оточення по Блумсберійському гуртку культивували в собі здатність на власні, відмінні від суспільних, життєві позиції та погляди. Вони виступали проти морального диктату суспільства над індивідом, за право піддавати сумнівам будь-які звичні та незаперечні істини, "прагнули створити дещо нове; ...були в авангарді будівельників нового суспільства, вільного, раціонального, цивілізованого, прагнучого правди та краси".
Критика Дж.М. Кейнса та його однодумців була спрямована на базові принципи традиційного для XIX ст. суспільного світогляду та панівної економічної ідеології. Так, об'єктом критики стала традиція цілковитого зведення суспільного багатства до суми індивідуальних благ, їх пряме ототожнення. Для більш пізніх економічних поглядів ученого суттєве значення мало усвідомлення того, що зусилля, спрямовані на примноження індивідуального багатства, не завжди приводять до відповідного приросту багатства суспільства. Цей новий підхід в подальшому сприяв формуванню макроекономічної спрямованості теорії Кейнса. План
Вступ
1. Загальні положення кейнсіанської теорії
2. Історичні передумови виникнення кейнсіанства.
3. Розробка Д.М. Кейнсом нової методології економічного аналізу
4. Основні положення «Загальної теорії зайнятості, процента та грошей»
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У наш час циклічність економіки нікого не дивує: періоди підйому змінялися кожного разу спадом і загостренням всіх соціальних і економічних проблем. Але світова економічна криза 1929-1933 рр., що обрушилася з колосальною силою на розвинені і нерозвинені в промисловому відношенні країни, і виявила нездатність неокласичної теорії, запропонувати способи виведення економіки з цієї глибокої кризи.
І оскільки "сила" неокласичної теорії кінця ХIХ - початку ХХ століть розповсюджувалася головним чином на мікроекономічний аналіз в умовах нетипової кризи, став необхідний ще і інший - макроекономічний аналіз, до якого звернувся один з найвідоміших економістів ХХ сторіччя англійський учений Дж. М. Кейнс.
У 1936 році була опублікована книга Джона Мейнарда Кейнса (1883-1846) «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Прийнято вважати, що саме ця книга знаменувала собою початок так званої “Кейнсіанської революції “, яка є одним з найбільш значущих подій в історії економічного аналізу за останні два століття.
Кейнсіанську революцію можна трактувати різним чином. З одного боку, ця революція полягала в забезпеченні відособлення в самостійну дисципліну цілої гілки економічної науки - макроекономіки. Звичайно, і класики, і неокласики мали свої уявлення про макрофункціонування ринкового господарства. При цьому вивчення макроекономічних питань здійснювалося як би «між іншим», без виділення цих питань як самостійний об'єкт розгляду. Завдяки революції кейнсіанський аналіз макроекономічних проблем почав здійснюватися незалежно від досліджень аспектів цінності, конкуренції, поведінки споживача і так далі.
З іншого боку, кейнсіанська революція була реакцією на недоліки неокласичного підходу до аналізу економічного життя. Те, що зароджувалося в ході кейнсіанської революції, повинне було стати як методологічною, так і теоретичною альтернативою неокласичній школі. По-перше, макроекономічні функції, виведені Дж.М. Кейнсом як правило, базувалися на звичках, емоціях, закономірностях групової поведінки. По-друге, були внесені фундаментальні зміни до власне економічної теорії, зробивши принципово новий аналіз макроекономічних взаємозв'язків.
В ході її здійснення було зроблено висунення на перший план елементів сукупного попиту, особливо інвестицій в основний капітал. В результаті вдалося продемонструвати, що ринкова економіка є внутрішньо нестабільною, а її нормальним станом є вимушене безробіття. Тому виникає необхідність в активному втручанні держави в макроекономічне функціонування ринкового господарства.
В наслідок розвитку поглядів Дж. М. Кейнса, в економічній теорії утворився гігантський розрив між неокласичною мікроекономікою і кейнсіанською макроекономікою, побудованих на різних методологічних передумовах, що містили різні і не зіставні об'єкти дослідження і теорії, майже протилежні оцінки, що приводили до різних виводів щодо бажаності втручання держави в економіку. В результаті подальший розвиток «макроекономіки після Дж. М. Кейнса» пішов двома шляхами.
З одного боку, більшість макроекономістів почали намагатися вписати кейнсіанськую макроекономіку в неокласичні стандарти сучасної економічної науки. Так, еволюція традиційного кейнсіанства трансформувалася в кейнсіансько-неокласичний синтез, де теорія Дж. М. Кейнса була проінтерпретована як особливий, приватний випадок неокласичної теорії. Пізніше самі представники неокласичної традиції відкинули кейнсіанський підхід неокласичного синтезу і виробили власну макроекономіку. В результаті з'явилися такі школи, як монетаризм і нова класична. У відповідь на це деякі кейнсіанці створили нову інтерпретацію учення Дж. М. Кейнса, втім, вельми далеку від того, що він сам мав на увазі; так виникло неокейнсіанство.
З іншого боку, деякі економісти спробували розвинути оригінальне учення Дж. М. Кейнса і різкіше протиставити свій підхід неокласичної теорії, а заразом і кейнсіанській теорії у вигляді кейнсіансько-неокласичного синтезу. Створена цими економістами школа отримала назву «посткейнсіанство». Посткейнсіанство на сьогодні є єдиною значущою теоретичною альтернативою в макроекономічному аналізі як неокейнсіанству, так і школам представників неокласичної традиції - монетаризму і новій класиці.
Метою даної роботи є вивчення і поглиблення теоретичних знань, аналіз основних концепцій кейнсіанської теорії.
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ КЕЙНСІАНСЬКОЇ ТЕОРІЇ
Великі класики минулого не розрізняли мікро- і макроекономічні аспекти економіки. Мікроекономічний аналіз був створений неокласичною економікою, створення основ короткострокового макроекономічного аналізу припало на долю Кейнса.
Теорію Кейнса можна назвати "кризовою", оскільки, по суті, він розглядає економіку в стані депресії. По його теорії, держава повинна активно втручатися в економіку унаслідок відсутності у вільного ринку механізмів, які по-справжньому забезпечували б вихід економіки з кризи. Кейнс вважав, що держава повинна впливати на ринок в цілях збільшення попиту, оскільки причина капіталістичних криз - перевиробництво товарів.
Він пропонував декілька інструментів. Це гнучка кредитно-грошова політика, стабільна бюджетно-фінансова політика і ін. Гнучка кредитно-грошова політика дозволяє переступити через один з серйозних бар'єрів - нееластичність заробітної плати. Це досягається, вважав Кейнс, шляхом зміни кількості грошей в обігу. При збільшенні грошової маси реальна зарплата зменшиться, що стимулюватиме інвестиційний попит і зростання зайнятості. За допомогою бюджетно-фінансової політики, Кейнс рекомендував державі збільшити податкові ставки і за рахунок цих засобів фінансувати нерентабельні підприємства. Це не тільки зменшить безробіття, але і зніме соціальну напруженість. Головними рисами кейнсіанської моделі регулювання є:
· частка національного доходу висока і перерозподіляється через держбюджет;
· створюється обширна зона державного підприємництва на основі утворення державних і змішаних підприємств;
· широко використовуються бюджетно-фінансові і кредитно-фінансові регулятори для стабілізації економічної кон'юнктури, згладжування циклічних коливань, підтримки високих темпів зростання і високого рівня зайнятості.
Теорія Дж. М. Кейнса насправді вельми прагматична, тісно пов'язана з тлумаченням завдань державної політики і в цьому сенсі знаменує собою методологічний поворот від соціально нейтральної економіки до традицій політичної економії.
2. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНЕКНЕННЯ КЕЙНСІАНСТВА
Кейнсіанство — один з провідних напрямів економічної науки XX ст. і сучасності. Свою назву він отримав за прізвищем видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883—1946) — засновника макроекономічної теорії та принципів державного регулювання ринкової економіки.
Теоретична система Кейнса знаменувала наукову революцію в економічній теорії XX ст., докорінно змінивши траєкторію її попереднього розвитку.
Особливістю докейнсіанської наукової ситуації було панування неокласичного напряму. Ідейно та теоретично він наслідував і розвивав класичну доктрину ринкового лібералізму (laissez faire) з її ідеями стихійної ринкової рівноваги, ринкового саморегулювання та невтручання держави в економіку. Ця доктрина відповідала реаліям господарювання в умовах вільної ринкової конкуренції, які переважали у XIX ст. Але наприкінці XIX — на початку XX ст. світова економіка вступила в нову фазу соціально-економічного розвитку, що породила нові економічні явища та протиріччя, осмислення і розв'язання яких потребувало інших підходів в економічній теорії. Задовольнити запити свого часу і був покликаний новий науковий напрям — кейнсіанство.
Історичними передумовами генезису кеінсіанства в економічній теорії першої третини XX ст. став комплекс взаємопов'язаних економічних, політичних та теоретико-гносеологічних чинників, які стали поворотними у розвитку капіталістичної системи господарювання та світової економіки. Найголовнішими з них були такі. Політичним прологом до подальшої ланцюгової реакції економічних та політичних потрясінь та катаклізмів початку XX ст. стала Перша світова війна. Руйнування господарських механізмів мирної доби значною мірою обумовив глибинні суперечності подальшого економічного розвитку, зокрема, входження в смугу кризового розвитку, яка розпочалась післявоєнним розпадом валютної системи, кризою 1920—1921 pоків. Світова війна стала також могутнім фактором нарощування політичної нестабільності, загострення питання про майбутні перспективи капіталізму як суспільної системи.
Безпосереднім економічним приводом до переосмислення класично-неокласичної ліберальної доктрини та розробки проблем макроекономіки стала світова економічна криза 1929—1933 pоках. Її роль в економічній історії XX ст. дійсно була безпрецендентною за своєю масштабністю та багатоплановою за значенням і наслідками. Разом з тим вона становила лише "верхівку айсбергу", ставши закономірним результатом попередньої тривалої глибинної трансформації ринкової системи.
Суть зазначеної ринкової трансформації, що відбувалась в останній третині XIX — першій третині XX ст., полягала у модифікації ринкового механізму, внаслідок чого він дедалі більше втрачав характер вільного ринку, трансформуючись в ринкову модель недосконалої конкуренції. В основі цього процесу лежав комплекс об'єктивних соціально-економічних факторів:
· посилення концентрації та централізації виробництва і капіталу;
· корпоратизація підприємницького сектору;
· монополізація та олігополізація ринкових структур;
· виникнення і розвиток фінансового капіталу та фінансової олігархії.
Формування ринкових монополій та олігополій позначилось на модифікації ринкових відносин — становленні механізму недосконалої конкуренції, який супроводжувався відповідними змінами характеру, форм та методів конкурентної боротьби. Монополістичні тенденції вели і до якісних зрушень в системі ринкового ціноутворення: суттєвого зниження її гнучкості, переважання тенденцій стабільності та зростання цін.
Ці процеси суттєво позначились на функціонуванні ринків товарів і послуг, кредитно-інвестиційних ресурсів, праці. Зазначені зміни в нових економічних реаліях першої третини XX ст. обумовили зниження дієвості традиційних стихійних регуляторів ринку: ціни (ринок товарів та послуг), заробітної плати (ринок праці) та процента (ринок капіталів та грошей). Під впливом монополістичних тенденцій вони поступово втрачали свою природну еластичність, зокрема, здатність до зниження в умовах переважання пропозиції над попитом. Цим ускладнювалося автоматичне урегулювання надвиробництва і безробіття, забезпечення рівноваги заощаджень та інвестицій. В цілому відмова автоматичних ринкових регуляторів блокувала механізм стихійного відновлення економічної рівноваги, що врешті й спричинило світову економічну кризу.
Глибокий довготривалий циклічний спад на межі 20—30-х pp. виявив неспроможність автоматичного ринкового саморегулювання. Цим заперечувались теоретичні основи класично-неокласичної доктрини про стихійну ринкову рівновагу та неможливість загального надвиробництва (закон Сея), повну зайнятість та добровільність безробіття, взаємовідповідність заощаджень та інвестицій.
Під впливом зазначених факторів об'єктивно виникла потреба критичного перегляду неокласичної ортодоксії, нового переосмислення основ функціонування ринку, розробки макроекономічних проблем як самостійної галузі теоретичного аналізу.
Для економічної теорії Велика депресія виявилась каталізатором кризи неокласичних теоретичних уявлень про основи функціонування ринкового господарського механізму. Незаперечні у недалекому минулому постулати неокласичної школи про збалансованість ринку завдяки саморегулюванню попиту та пропозиції не спрацьовували. Також не спрацьовували важелі досягнення повної зайнятості, адекватного рівня заробітної плати, збільшення інвестицій та норми прибутку. Не діяв традиційний неокласичний принцип, згідно з яким економічна система у випадку виходу зі збалансованого стану неодмінно прагне і досягає його відновлення.
Таким чином, в кінці 20-х — на початку 30-х pp. XX ст. виникла криза неокласичного напряму. Якщо на практиці вона проявилася у недієздатності політики природної свободи (laissez faire), свідченням чого стала економічна криза 1929—1933 pp., то в теорії — у неспроможності неокласичної ортодоксії знайти вирішення нових макроекономічних проблем.
Теоретична обмеженість неокласики виявилась у таких головних напрямах. Якщо у дослідженнях неокласиків економіка розглядалася як механічна сума окремих фірм, економічна рівновага — як така, що досягається автоматично шляхом вільного коливання цін, а головною проблемою було вирішення питання пропозиції товарів, то в нових історичних умовах національну економіку необхідно було розглядати вже як єдине ціле, тобто з позицій не мікро-, а макроекономічного аналізу.
Центральною проблемою став сукупний попит, а не пропозиція. Неокласики, як відомо, безробіття трактували як добровільне явище, як індивідуальну справу кожного, хоча на новому етапі розвитку вона стала вимушеною і перетворилася на глобальну проблему, що потребувала вирішення. Життя спростувало традиційне заперечення неокласиками втручання держави в економічне життя, навпаки, вимагаючи розробки і здійснення державного регулювання економіки. Нарешті, не відповідало новим умовам тлумачення неокласиками національного доходу: економічна теорія займається лише знаходженням шляхів оптимізації розподілу та перерозподілу останнього. На порядок денний стало питання забезпечення приросту національного доходу, а відповідно і всіх доходів суспільства.
На противагу неокласиці мала прийти і прийшла нова система поглядів, що більше відповідала новим історичним умовам економічного розвитку капіталізму з урахуванням державного регулювання на макроекономічному рівні.
Новий напрям економічної теорії започаткував видатний англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, чиї теоретичні погляди і програма практичної економічної політики найбільш відповідала назрілим потребам часу. До кінця XX ст. кейнсіанство, невпинно еволюціонуючи, залишається важливим надбанням теоретичного аналізу і практичного регулювання економіки провідних країн світу.
3. РОЗРОБКА Д.М. КЕЙНСОМ НОВОЇ МЕТОДОЛГІІЇ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
Важливу роль у формуванні кейнсіанства як потужного наукового напряму відіграло становлення філософських позицій вченого та його здатність стати виразником нових морально-етичних принципів сучасної йому історичної доби.
Дж. М. Кейнс належав до генерації інтелектуального, філософсько-етичного та навіть художньо-естетичного авангарду першої половини XX ст. У широкому розумінні він став одним з тих, хто очолював суспільну трансформацію від буржуазного традиціоналізму до модернізму. В колі радикально мислячої нової генерації початку століття він спромігся зробити виклик традиційним буржуазним суспільним цінностям та консервативним моральним нормам Британії вікторіанської епохи.
Нонконформізм зрілого Кейнса в науці та політиці мав глибокі передумови. В молодості він був активним учасником Блумсберійського гуртка — спільноти інтелектуалів-однодумців, високоосвічених критиків та митців, які згуртувались навколо видатної англійської письменниці Вірджинії Вульф. Молодь осмислено стала на шлях бунту проти соціальних, політичних та моральних переконань і принципів попередніх поколінь, а фактично проти консервативних нашарувань попередніх епох. Дж.М. Кейнс та його оточення по Блумсберійському гуртку культивували в собі здатність на власні, відмінні від суспільних, життєві позиції та погляди. Вони виступали проти морального диктату суспільства над індивідом, за право піддавати сумнівам будь-які звичні та незаперечні істини, "прагнули створити дещо нове; ...були в авангарді будівельників нового суспільства, вільного, раціонального, цивілізованого, прагнучого правди та краси".
Поряд з цим критиці піддавалися загальноприйняті інтерпретації норм економічної поведінки та домінуючі принципи господарської етики. Зокрема, Кейнсом та його оточенням критично сприймалось традиційне схвалення заощадливості та прагнення економічних суб'єктів до накопичення. Ці етичні принципи вважались основоположними для капіталізму XIX ст. Ощадливість традиційно сприймалась як позитивний прояв "буржуазного духу", як вагоме джерело нагромадження капіталу та розширеного відтворення. Дивлячись на цей процес під кутом зору нових реалій макроекономічної нерівноваги, Дж.М. Кейнс показав економічні загрози та ризики, пов'язані з відмовою від активного індивідуального та виробничого споживання, їх недостатній рівень обумовлює недостатність сукупного попиту, що тягне за собою порушення економічної рівноваги в масштабі національної економіки.
В цілому, звільнення економіста від ряду застарілих світоглядних стереотипів, формування нових філософських та моральних установок мали велике значення для його подальшої наукової та суспільної діяльності. Це не тільки значною мірою сформувало його як особистість, але також стало ідейним підґрунтям теоретичних відкриттів та новацій в галузі державного регулювання економіки. "Він мав сміливість і рішучість, щоб виступити проти своєї країни та її традицій і запропонувати світу нові партнерські відносини між урядом та народом, щоб зробити життя кращим".
Новаторство економічної теорії Кейнса обумовлено, передусім, новітністю його методології дослідження. Особливості методології кейнсіанства викладені нижче.
По-перше, це визначання нового предмета дослідження — макроекономіки, вивчення її як цілісної економічної системи, що підпорядкована власним законам функціонування і розвитку. Не заперечуючи мікроекономічний аналіз А. Маршалла, коли в центрі уваги знаходилась поведінка індивіда, економічного суб'єкта, споживача або підприємця, Дж.М. Кейнс вже на початку книги "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" зазначив його обмеженість. Предметом дослідження ученого вперше стала макроекономічна система в цілому, з властивими їй функціональними залежностями та економічними закономірностями, а не механічна сума мікроодиниць, згідно з поглядами неокласиків.
Більш того, Дж.М. Кейнс зміг теоретично довести, що закони функціонування макросистеми не тотожні законам мікроекономічного рівня. Тому цілком раціональні та правильні на індивідуальний погляд дії економічних суб'єктів можуть в цілому викликати загальні руйнівні макроекономічні наслідки. Так, максимізація використання ресурсів та орієнтація на максимальний прибуток на рівні кожного одиничного господарства в масштабі економіки неминуче тягне за собою загрозу загального надвиробництва.
Поряд з цим Кейнс відійшов від традиційного для неокласики уявлення про національну економіку як про сукупність окремих ринків: товарів, грошей та капіталів, праці та інших виробничих ресурсів. Він аналізує макроекономічні процеси та функціональні залежності переважно в межах єдиного національного ринку.
По-друге, відповідно до нового предмета дослідження Дж.М. Кейнс розробив основи нового методу дослідження — макроекономінного, який передбачав вивчення законів макросистеми як органічної цілісності. На противагу неокласикам, Кейнс виходив з того, що умови процвітання окремих фірм не ідентичні умовам процвітання економіки в цілому. А тому макроекономічний метод дослідження був орієнтований на пріоритетний аналіз макроекономічних залежностей та процесів, факторів економічної стабільності та циклічності. Таким чином, учений започаткував макроекономічну теорію, що стала самостійним напрямом економічної теорії.
По-третє, методологічним нововведенням є також розробка Дж.М. Кейнсом і введення в науковий вжиток нового категоріального апарату макроекономічного аналізу, який базувався на сукупних (агрегованих) величинах.
До основних категорій кейнсіанської теорії належать національний дохід, ефективний та недостатній попит, споживання, заощадження та інвестиції в масштабі економіки, рівень загальної зайнятості, повна зайнятість, вимушене безробіття, перевага ліквідності, мультиплікатор тощо. Вони і в сучасних умовах є базовими не тільки для кейнсіанського напряму, але й для всієї макроекономічної теорії. Для теорії Дж.М. Кейнса також характерна зміна акцентів у використанні традиційних економічних категорій та їх переосмислення на основі нових теоретичних підходів.
По-четверте, кейнсіанська "Загальна теорія" ґрунтується на розроблених власне Кейнсом на противагу неокласичній ортодоксії принципово нових методологічних засадах макроекономічного аналізу ринку. Зокрема, методології кейнсіанського аналізу властивий кардинальний відхід від традиційної класично-неокласичної доктрини загальної ринкової рівноваги — закону Сея, фокусування, на противагу ортодоксальній неокласичній теорії, основної уваги на вивченні факторів макроекономічної нерівно-ваги та економічної невизначеності.
Методологічною основою аналізу природи і причин ринкової циклічності стало переміщення акценту з довготривалих інтервалів часу на дослідження переважно короткострокових ринкових коливань. На цій основі центральною проблемою дослідження ринку в кейнсіанській теорії став не рівень пропозиції (неокласика), а стан та рівень сукупного ринкового попиту, його структура та фактори динаміки.
По-п'яте, Дж.М. Кейнс зробив значний внесок у подальший розвиток економічних методів теоретичного дослідження. Його теорії властиве відновлення каузального методу пізнання економічних законів, привнесення його в площину макроекономічного аналізу. Якщо неокласики використовували головним чином функціональний аналіз, зосереджуючись на дослідженні зв'язків взаємодії, взаємовпливу факторів, то Кейнсу притаманне повернення до використання причинно-наслідкового методу аналізу. Він фіксує визначальні, активні фактори (схильність до споживання, гранична ефективність капіталу, норма процента) і їх вплив на змінні, залежні величини (зайнятість, національний дохід). Це означало піднесення причинно-наслідкового методу на якісно новий рівень макроекономічного аналізу.
Особливістю кейнсіанської методології є врахування психологічної мотивацїі економічної діяльності. Дж.М. Кейнс здійснив новаторську для теорії свого часу розробку психологічних основ економічної поведінки ринкових суб'єктів, що обумовлює реалізацію основних макрекономічних процесів. Він увів в економічну теорію такі нові категорії, як основний психологічний закон, психологічна схильність до споживання, заощадження та інвестицій, психологічні основи надання переваги ліквідності та ін.
Кейнс також поширив на нову галузь макроекономічної теорії застосування сучасних на той час кількісних, математичних методів дослідження, зокрема, методу граничного аналізу. Його новаторське використання збагатило аналітичний інструментарій макроекономічної теорії такими новими категоріями, як гранична схильність до споживання та заощадження, граничний дохід, гранична ефективність капіталу, граничні інвестиції тощо. Тим самим учений сприяв універсалізації методології маржиналізму, її поступовій трансформації з виключної складової неокласичної мікроекономічної теорії у загальнотеоретичний інструмент економічного аналізу.
Слід зазначити, що Дж.М. Кейнс широко застосовував також і метод прогнозування як результат екстраполяції на майбутнє економічних процесів, що ним досліджувались, елементи економіко математичного моделювання, метод врахування раціональних очікувань, тобто ті методи дослідження, які в подальшому розвинулися і увійшли в методологічний арсенал сучасної світової економічної теорії.
Нарешті, по-шосте, важливою особливістю кейнсіанської методології, що обумовила нову загальну спрямованість всієї кейнсіанської доктрини, є реалізація в ній передусім практичної, прагматичної функції економічної теорії, тобто безпосереднє підпорядкування теоретичного аналізу виробленню ефективної економічної політики. Кейнсом було здійснено теоретичне обґрунтування необхідності регулювальних функцій держави для досягнення макроекономічної рівноваги та повної зайнятості. Але домінування прагматизму не заперечує реалізації Кейнсом пізнавальної функції, особливо в галузі дослідження макроекономічних закономірностей ринкової економіки, про що свідчить започаткування ним нового наукового напряму — кейнсіанства.
4. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ “ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ЗАЙНЯТОСТІ, ПРОЦЕНТА ТА ГРОШЕЙ”
Головною працею Дж. М. Кейнса є «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей». На думку багатьох економістів, «Загальна теорія...» стала поворотним пунктом в економічній науці XX ст. і багато в чому визначає економічну політику розвинених країн і дотепер.Слід звернути увагу на те, що вчення Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичну школу й маржиналізм, які панували в економічній науці до нього і до яких колись належав і він сам як учень А. Маршалла і кембриджської школи. Економічна криза 1929—1933 pp. різко змінила погляди Кейнса. Він рішуче й безоглядно пориває з поглядами А. Маршалла, його ідеями фритредерства, проголошуючи, що капіталізм доби вільної конкуренції вичерпав свої можливості. Попередниками Кейнса, які розробляли ті чи інші функціональні зв'язки процесу відтворення і положення яких він розвиває далі, можна вважати так звану стокгольмську школу — Б. Оліна, Е. Ліндаля, Ф. Кана у Великобританії та А. Ханта у Німеччині. Однак тільки Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної теорії — теорію державного регулювання економіки.
Необхідно зазначити, що новизна ідеї Кейнса полягала у визнанні недосконалості та нездатності до саморегулювання системи ринкових економічних відносин, а отже, у визнанні потреби активного втручання держави в економіку.
Другою важливою складовою економічного новаторства Кейнса можна назвати обґрунтування концепції так званого «ефективного попиту», тобто потенційно можливого і стимульованого державою попиту.
Різко і аргументовано критикуючи тих економістів, які були прихильниками догматичних постулатів «закону ринків» Ж. Б. Сея, у тому числі Кларка, Маршалла, Пігу, Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високорозвинутого капіталістичного суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів (їхньої рідкісності, цінності, найефективнішого поєднання для отримання максимуму продукції тощо), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів. Сучасний рівень виробництва або національного доходу, за Кейнсом, залежить від сукупного ефективного попиту, тобто попиту, що забезпечений грошима, інакше кажучи, від реальних витрат на придбання товарів та послуг.
Ідеї основної роботи Дж.М. Кейнса розглянемо детальніше, спираючись на його працю «Загальна теорія зайнятості відсотка і грошей» [«The General Theory of Employment, Interest and Money»] (1936) і деякі статті. Докладний розгляд економічного вчення Кейнса дасть можливість зрозуміти його наукове значення і вплив на дальший розвиток економічної теорії.
Так, новаторство економічного вчення Дж. Кейнса з погляду предмета вивчення та методології виявилось у наданні переваги макроекономічному аналізу перед мікроекономічним. Це означає, що на відміну від інших економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визначають рівень та темпи зростання національного доходу.
Однак головним у методі Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув установити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними.
Ідея «грошової економіки»
Основою підходу Дж. М. Кейнса до економічного аналізу є ідея «грошової економіки», яка була письмово викладена у маловідомій статті в 1933 році.Викладаючи дану ідею, Дж. М. Кейнс різко протиставив себе і класикам, і неокласикам (причому він називав «класиками» і тих, і інших) у виділенні суті і ролі грошей. На його думку, об'єктом досліджень «класиків» була «реальна обмінна економіка» [real exchange economy]. Це економіка, в якої гроші використовуються тільки як нейтральна ланка в операціях з реальними предметами і реальними активами і не впливають на мотиви і вирішення господарюючих суб'єктів. У такій економіці гроші виступають тільки як одиниця рахунку і засобу обміну, не будучи активом тривалого користування і не виконуючи функцію засобу збереження цінності, будучи лише деякою зручністю.Особливість підходу «класиків» полягала в тому, що закономірності «реальної обмінної економіки» переносилися ними на сучасне їм ринкове господарство. Дж. М. Кейнс вважав, що таке перенесення необгрунтовано і вказав, що більш важливо аналізувати інший тип господарства, названий їм «грошовою економікою» [monetary economy]. У такій економіці гроші є активом тривалого користування і використовуються як засіб збереження цінності. Кейнс вважав, що гроші грають самостійну роль. Тільки у «грошовій економіці» можливі ділові цикли, пов'язані з коливаннями попиту на гроші як на самий ліквідний актив тривалого користування.
На жаль, Дж. М. Кейнс не розвинув ідею «грошової економіки» в струнку концепцію. Дана обставина, а також її відсутність в «Загальній теорії» зумовила ігнорування даної ідеї в роботах найближчих послідовників Дж. М. Кейнса - представників традиційного кейнсіанства. Важливість ідеї «грошової економіки» полягає в тому, що вона стала теоретичним фундаментом посткейнсіанства, адепти якого зуміли успішно розвинути цю ідею.
Принцип ефективного попиту
Відправним пунктом макроекономічного аналізу Дж. М. Кейнса є принцип ефективного попиту. Ефективний попит, по Дж. М. Кейнсу, - це просто фактичний сукупний попит на блага, при якому сукупний попит рівний сукупній пропозиції. Принцип ефективного попиту полягає в тому, що реальний національний дохід визначається ефективним попитом, і при цьому останній може бути менший, ніж необхідно для забезпечення повної зайнятості. Отже, ресурси суспільства можуть використовуватися не повністю. Таким чином, Дж. М. Кейнс сформулював основне завдання свого економічного аналізу: визначення чинників, що впливають на об'єм використання, тобто зайнятості, ресурсів, наявних в економіці.
Для визначення причин неповної зайнятості (вимушеного безробіття) необхідно детально досліджувати чинники, що впливають на компоненти сукупного попиту. У ринковій економіці без державного макроекономічного втручання і зовнішньої торгівлі сукупний попит складається із споживання і інвестицій. Отже, треба проаналізувати чинники, від яких вони залежать.
Теорія споживання
Природно, що із зростанням доходів росте і попит, збільшуються витрати на споживання. Але це не означає, що витрати збільшуються в тій же самій пропорції, на ту ж саму суму. Заперечуючи класикам, Кейнс писав про помилковість твердження, що «вся вартість продукції повинна бути витрачена прямо або побічно на покупку продуктів». Споживання, разом із заощадженнями, є способом використання національного доходу. Тому функція споживання записується як C = C(Y). У основі запропонованої Дж. М, Кейнсом теорії лежить так званий «основний психологічний закон», згідно якому витрати ростуть не в тому ступені, в якій збільшуються доходи.Цей закон був сформульований Дж. М. Кейнсом апріорі (на основі його спостережень за особливостями групової поведінки людей), без виведення на основі якої-небудь оптимізаційної моделі. У формальному вигляді цей закон описується таким чином:
0 < DC/Y < 1 (4.1)
де DC/Y = MPC так звана гранична схильність до споживання.
Звідси витікає для того, щоб збільшений дохід не скоротився, необхідно заповнити цей розрив іншим компонентом сукупного попиту - інвестиціями.
Частина грошей, отримувані у вигляді доходу, відкладається у вигляді заощаджень. Тому сукупні витрати представляють лише одну частину сукупного доходу, інша його частина – заощадження.
Зображена на рисунку 4.1 простий функціональний зв'язок представляє одне з початкових положень кейнсианской теорії.
Рисунок 4.1 Схематичне зображення концепції Кейнса
По Кейнсу, дохід є основним чинником, що визначає споживання. Він вважає, що розміри заощаджень – це залишок, що утворюється у вигляді різниці між розміром доходу і рівнем споживання. Ідея «основного психологічного закону» дозволила Дж. М. Кейнсу сформулювати концепцію мультиплікатора інвестицій.
Концепція мультиплікатора була запозичена Дж.М. Кейнсом у англійського економіста Р.Ф. Кана, який в 1931 році висунув ідею «мультиплікатора зайнятості», що показував зв'язки між збільшенням витрат на проведення суспільних робіт і зниженням безробіття.
Якщо сукупний попит складається тільки із споживання і інвестицій, і при цьому весь об'єм споживання визначається виключно доходом, то тоді умова макроекономічної рівноваги виглядатиме таким чином:
Y = MPC * Y + I. (4.2)
Після перенесення першого доданку правої частини рівняння в ліву частину і невеликих перетворень отримаємо:
Y = I/(1-MPC ) (4.3)
1/(1- MPC )= m (4.4)
Показник m якраз і є мультиплікатором інвестицій. Він показує, в скільки разів зміниться дохід при зміні на задану величину інвестицій. Оскільки MPC < 1, то мультиплікатор інвестицій більше одиниці, а отже, зміни інвестицій породжують багатократні зміни національного доходу. Ефект мультиплікатора діє в обох напрямах, помножуючи як зростання, так і падіння інвестицій. Простий мультиплікатор рівний зворотній величині граничної схильності до заощадження 1/MSP (де MSP – гранична схильність до заощадження).
Наприклад, збільшення заощаджень на 1 долар зменшує національний дохід на m доларів, і збільшення інвестицій на 1 долар збільшує його на m доларів. І навпаки, зменшення накопичень на 1 долар, збільшує національний дохід на m одиниць, а зменшення інвестицій на 1 долар зменшує його на m одиниць.
При цьому збільшення граничної схильності до заощадження - різницею, що є, між одиницею і граничною схильністю до споживання, тобто знаменником мультиплікатора - приводить до зменшення мультиплікатора інвестицій і, за інших рівних умов, до зниження рівня національного доходу. Феномен впливу зростання заощаджень на зменшення доходу отримав назву «Парадоксу ощадливості».
Концепція мультиплікатора інвестицій важлива перш за все тому, що служить одним із способів пояснення нестабільності ринкової економіки. Наприклад, невелике скорочення об'єму інвестицій здатне викликати глибокий спад виробництва і масове безробіття. Тут видно та найважливіша макроекономічна роль, яку в ринковому господарстві грають інвестиції. При цьому в теорії Дж. М. Кейнса, саме інвестиції визначають заощадження, а не навпаки; причинно-наслідковий ланцюжок виглядає тут таким чином: I ® Y ® S, де S – заощадження.
а) Очікувана прибутковість інвестицій. Цей показник є психологічній змінній, пов'язаній з очікуваннями.
По Дж. М. Кейнсу, інвестиції здійснюються в умовах невизначеності, тому їх очікувану прибутковість - граничну ефективність капіталу - неможливо заздалегідь обчислити, навіть використовуючи методи теорії вірогідності. Значення граничної ефективності капіталу управляється не оптимізаційними розрахунками, а «спонтанним оптимізмом» підприємців, тим, що Дж. М. Кейнс назвав «життєрадісністю». Останнє поняття відображає «спонтанно виникаючу рішучість діяти», «природжене бажання діяльності».
б) Ставка відсотка. Вона встановлює нижню межу необхідної прибутковості інвестицій. Ті інвестиції, які приносять граничну ефективність капіталу, меншу, ніж ставка відсотка, або рівну їй, не здійснюватимуться.
Звідси витікає, що навіть при низькій ставці відсотка інвестиційна активність може бути надзвичайне слабкою зважаючи на песимістичну очікувань підприємців, тобто унаслідок низького ступеня їх «життєрадісності». Кейнс роздумує в своїй праці: «...коли життєрадісність затухає, оптимізм похитаний і нам не залишається нічого іншого, як покладатися на один тільки математичний розрахунок, підприємництво хиріє і випускає дух...». Таким чином, всього лише одне песимістичне сприйняття людьми майбутнього здатне породити спад в ринковому господарстві.
Якщо ж гранична ефективність капіталу майже не залежить від поточних економічних змінних, то про ставку відсотка цього сказати у жодному випадку не можна. Необхідно виявити чинники, що впливають на її фактичне значення.
Конкретніше кажучи, відсоток - це плата за відмову від ліквідності; а рівноважне значення процентної ставки визначається з взаємодії між пропозицією грошей і тим, що Дж. М. Кейнсом було названий «перевагою ліквідності». Останній термін трактується як попит на гроші або як та частина попиту на гроші, яка пов'язана з функціонуванням ринку цінних паперів (спекулятивний мотив).
Пропозиція грошей визначається Центральним банком Що ж до попиту на гроші, то його можна підрозділити на декілька видів або «мотивів».
а) Трансакціонний мотив відображає використання грошей для здійснення операцій. Зберігання грошей здійснюється для заповнення розривів між грошовими надходженнями і платежами.
б) Мотив обережності відображає необхідність забезпечення грошових резервів для захисту себе від різних випадковостей, що вимагають раптових витрат; сюди ж відноситься прагнення зберегти майно у вигляді грошей для подальшого покриття фінансових зобов'язань. Цей мотив пов'язаний з тим фактом, що гроші є самим ліквідним активом тривалого користування.
Ступінь значущості мотиву обережності залежить від розвиненості ринку цінних паперів. Поява і еволюція ринку цінних паперів приводить до пониження ролі цього мотиву, оскільки у грошей виникає близький замінник - високоліквідні і прибуткові фінансові активи. Та зате з розвитком фінансового ринку збільшується значення ще одного мотиву попиту на гроші.
в) Спекулятивний мотив пов'язаний з прогнозом майбутньою ставка відсотка на ринку цінних паперів. Але теоретично можлива ситуація, при якій фактична ставка відсотка впаде до такого низького значення, що все без виключення учасники фінансового ринку чекатимуть в майбутньому її зростання. Тоді в економіці виникне ситуація, названа Дж. М. Кейнсом «абсолютною перевагою ліквідності», а її найближчими послідовниками в рамках традиційного кейнсіанства - «ліквідної пастки».
Мотив обережності і спекулятивний мотив важливі тому, що породжують нестабільність попиту на гроші. Унаслідок цієї нестабільності порушується тісний зв'язок між грошовою масою і рівнем цін.
Проте, значущість відсотка як грошового феномена залишається актуальною. На думку Дж.М. Кейнса ставка відсотка може в довгостроковій перспективі стати чинником, що загальмовує економічний розвиток.
Допустимо, що в обігу знаходиться 9 млн. паперових знаків, і що в своїй сукупності вони представляють цінність в 36 млн. золотих доларів. Хай уряд випустили 3 млн. папірців, тоді їх загальна сума рівна 12 млн. У першому випадку кожен папірець має цінність 4 дол., в другому 3 дол. В результаті 9 млн. первинних папірців має цінність 27 млн. дол. замість 36 млн. Таким шляхом уряд, віддрукувавши додатково паперові гроші, придбав від населення суму, рівну 9 млн. дол. точно так, як і якби воно стягнуло цю суму податковим шляхом. На кого ж впав цей податок? Очевидно, на володарів первинних 9 млн. паперових грошей, які знецінилися в порівнянні з колишніми на 25%. Інфляція звелася до податку в 25% на всіх володарів паперових грошей в міру їх наявності у кожного.
Цей процес можна продовжувати і далі, але цінність грошей відповідно падає. Це означає, що кількість банкнотів, яка повинна випускати уряд, щоб досягти певного результату, повинна бути збільшене. Інфляція приходить державі на допомогу і іншим шляхом, полегшуючи тяжкість лежачих на нім зобов'язань в грошовій формі (зменшує реальну величину внутрішнього державного боргу).
Населення починає захищатися від інфляційного податку. Свій грошовий резерв воно переводить в коштовності і ін. Скорочуються витрати на домашні витрати. У операціях удаються до іноземної валюти. Зведення грошових ресурсів до мінімуму приводить до того, що щоденна потреба в готівці починає покриватися кредитом. Тому номінальні процентні ставки стрімко ростуть. При критичному рівні інфляції паперові гроші залишаються тільки в дрібній торгівлі, інших функцій вони виконувати вже не можуть. Ступінь знецінення грошей починає обганяти зростання паперового звернення (гіперінфляція). Інфляційний податок стає неможливим. Наступає розвал фіскальної системи і грошового звернення.
Коли інфляція доведена до цього рівня, то неминучою стає грошова реформа. Створення стійкої грошової одиниці – передумова відновлення нормальних джерел доходу. «Кращий шлях тому – це користування ще в перебіг деякого часу поганими грошима як джерелом доходу, але разом з тим негайне створення стабільної рахункової одиниці... з щоденним офіційним встановленням курсу такий по відношенню до поганих грошей».
Кейнс вважав, що значне безробіття виключає значну інфляцію. А так само вважав виключно важливою підтримку стійкості рівня цін. Для цього рівень грошової заробітної плати повинен підтримуватися стабільним настільки, наскільки це можливо. Ціни, що проте ростуть, переважно низької грошової заробітної плати. Дефляція гірша за інфляцію, оскільки передбачення пониження цін скорочує виробництво і погіршує положення виробників.
Кейнса часто звинувачували в тому, що він недооцінив погрози інфляції. Але в ті роки, які він жив, загроза безробіття була сильніша за загрозу інфляції, чим і виправдовувалися його погляди. Коли змінилася економічна ситуація, почали мінятися і його оцінки. Так, вже в 1945 р. Кейнс висловився за підвищення процентних ставок, побоюючись інфляційної дії на сукупний попит погашення величезних військових позик.
Рисунок 4.2 Залежність рівня безробіття U від національного доходу Y
Підвищення рівня інвестицій і зниження рівня накопичень мультиплікативно збільшує національний дохід і знижує рівень безробіття.
Кейнс піддав критиці положення, що панувало в неокласичній теорії, про добровільний характер безробіття. Він показав, що в реальності існує і вимушене безробіття, породжене неможливістю отримати робоче місце навіть за бажання працювати за меншу плату. В умовах спаду виробництва, коли не задіяна значна частина трудових ресурсів, ті, що працюють не пред'являють підвищених вимог до зростання заробітної плати, а безробітні згодні отримати роботу по ставках нижчим, ніж що діють.
Проте навіть зниження заробітної плати в умовах спаду виробництва не приведе до зростання зайнятості. Падіння доходів домашніх господарств скоротить їх споживчі витрати, а отже, і сукупний попит в економіці. Зіткнувшись із звуженням ринку товарів і послуг, підприємці будуть вимушені понизити об'єми виробництва і зайнятості. Звідси витікає виведення Кейнса про те, що на сучасному світі з його звичаями і інститутами доцільніше проводити політику жорсткої грошової заробітної плати, чим політику гнучкої зарплати, що чутливо реагує на кожну зміну в об'ємі безробіття.
ВИСНОВОК
Загальний економічний аналіз Дж. Кейнса з'явився слідством вперше тоді проведеного, такого, що став тепер уже звичним, ділення науки на мікро- і макроекономіку. Про нетривіальність нового підходу свідчить хоч би той факт, що багато помилок економістів докейнсіанской епохи виникали з їх спроб дати мікроекономічні відповіді на макроекономічні питання.
Наприклад, на основі теорії ціни пояснювати рівень зайнятості. Сьогодні нам здається цілком зрозумілим, що велика система, що складається з малих підсистем — фірм, домашніх господарств — в цілому є вже не просто великою фірмою або великим домашнім господарством, а щось якісне інше. Але очевидним це зробив Кейнс. Він показав, що економіка країни в цілому не може бути адекватно описана в термінах простих ринкових відносин. Кейнсу належить відкриття того, що чинники, керівники «великою» економікою, не є просто збільшеними, версією чинників, керівників поведінкою її «малих» частин. Відмінність між макро- і мікросистемами зумовлює різницю в термінах і методах аналізу. І якщо, слідуючи за філософом Т. Куном, розглядати розвиток науки поетапно, то можна виявити поступовий, накопичувальний, і стрибкоподібний, заснований на новій парадигмі, типи розвитку. У економічній науці, спорудженій на класичному фундаменті, першою парадигмою була концепція граничної корисності С. Джевонса (XIX в.), а другий — макроекономічна концепція Дж. Кейнса.
Кейнсіанська школа вважає, що економіка розвивається не так просто, як це вважали прихильники класичної школи, а заробітня плата, ціни, процентні ставки не настільки гнучкі інструментами, які були б здатні врівноважити попит і пропозицію на макроекономічному рівні. Зарплата на основі офіційного законодавства і договірної системи може не знизитися, а безробіття може зростати. В період депресії падіння сукупного попиту приведе до падіння обсягів виробництва і скорочення попиту на працю.
Згідно з кейнсіанською теорією при державному невтручанні повна зайнятість скоріше випадковість, ніж закономірність. Капіталізм не є саморегулюючою системою, що спроможна до нескінченного процвітання. Причини безробіття та інфляції криються в значній мірі у відсутності синхронності при прийнятті економічних рішень, а особливо по заощадженнях та інвесиціях.
Кейнсіанці заперечують механізм, на якому базується класична теорія, тобто, автомат регулювання ставки процента і співвідношення цін та заробітньої плати. Вони стверджують, що суб’єкти заощаджень та інвестори представляють собою різні групи, які розробляють свої плани заощаджень та інвестицій на різних основах. Відповідно до кейнсіанської теорії кількість вироблених товарів та послуг та рівень зайнятості знаходяться в прямій залежності від сукупних витрат.
Відводячи вирішальну роль сукупному попитові, а отже, і сукупним витратам, в моделі розрізняють заплановані і фактичні витрати. Модель, у якій поєднано заплановані витрати та фактичні витрати, функції споживання та інвестицій, графічно має вигляд “кейнсіанського хреста”.
Рівновага товарного ринку змінюється під впливом зміни обсягів податків та державних витрат. Залежність між змінюваними податками та загальним випуском, між державними витратами та загальним випуском визначається мультиплікаторами.
Кейнсіанськая модель макроекономічного регулювання сприймалася як якір порятунку в США і Великобританії починаючи з часу «великої депресії» 30-х рр. і, особливо, в післявоєнний період, але вона виявила свою недосконалість в останній третині XX в. З'явилася нова хвороба — «стагфляція», що поєднувала в собі інфляцію і стагнацію, пригноблюваний стан кон'юнктури. Тим часом, правовірні кейнсіанці «рятували» економіку від стагнації або кризи за допомогою дозованої інфляції. Очевидним став той факт, що владні важелі держави, що створюють за допомогою позик, податків і грошової емісії додатковий попит, нездібні створити товарної пропозиції, що вони недостатні для подолання всіх і усіляких економічних лих. Адже модель Кейнса орієнтувалася, крім всього іншого, на кризи перевиробництва, була покликана тому активізувати попит. Хотілося б відмітити, що зміни, що відбулися в останні десятиліття, в світовій економіці не можуть розхитати фундамент кейнсіанського учення, навіть якщо його окремі практичні виводи не поєднуються з вимогами сьогоднішнього дня.
Список літератури
1. Бартнев С.А. Історія економічних учень.-М.:2001.
2. Курс економіки: Підручник./Под ред.Б.А. Райзберга.-М.: 2001.
3. Кэмпбелл Р.Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Економікс. Пер. з англ. 11-го видавництва – До., Хагар-Демос, 1993 р.
4. Кейнс Дж. М. Общая теорія зайнятості, відсотка і грошей. -М.: «Прогрес», 1978 р.
5. Макроекономіка: практичний курс. Навчальний посібник. /Под ред.
Луссе А. – СПб.: «Пітер», 1999.
6. Макроекономіка. Навчальний посібник. /Под ред. канд. ач. наук.
Е.В. Красникової – М.: «ТЄЇС», 1998.
7. Малкин м.Ю. Дж. М. Кейнс і еволюція кейнсіанства. Н. Новгород, 1998.
8. Миколаєва І. П. Економічеськая теорія. -М.: «Фінстатінформ», 1997 р.
9. Ховард До., Еріашвілі н.Д., Никітін а.М. Економічна теорія . – М.:2000.
10. Стаття «A Monetary Theory of Production» включена в один з томів Зібрання Творів Дж. М. Кейнса: The Collected Writings of John Maynard Keynes London, 1973. Vol.XIII.
11. http://www.economicus.ru та інші
Рисунок 4.1 Схематичне зображення концепції Кейнса
По Кейнсу, дохід є основним чинником, що визначає споживання. Він вважає, що розміри заощаджень – це залишок, що утворюється у вигляді різниці між розміром доходу і рівнем споживання. Ідея «основного психологічного закону» дозволила Дж. М. Кейнсу сформулювати концепцію мультиплікатора інвестицій.
Концепція мультиплікатора інвестицій
Кейнс дає велике значення ролі інвестицій в економіці. По Кейнсу, об'єм національного доходу, а отже, і сукупного попиту знаходиться в певній кількісній залежності від загального об'єму інвестицій. Цей кількісний зв'язок Кейнс виражає в теорії мультиплікатора доходу. Дійсно, зростання інвестицій є важливою умовою збільшення національного доходу, але на його об'єм він впливає не прямо, а побічно, через збільшення об'єму функціонуючих засобів виробництва і робочої сили.Концепція мультиплікатора була запозичена Дж.М. Кейнсом у англійського економіста Р.Ф. Кана, який в 1931 році висунув ідею «мультиплікатора зайнятості», що показував зв'язки між збільшенням витрат на проведення суспільних робіт і зниженням безробіття.
Якщо сукупний попит складається тільки із споживання і інвестицій, і при цьому весь об'єм споживання визначається виключно доходом, то тоді умова макроекономічної рівноваги виглядатиме таким чином:
Y = MPC * Y + I. (4.2)
Після перенесення першого доданку правої частини рівняння в ліву частину і невеликих перетворень отримаємо:
Y = I/(1-MPC ) (4.3)
1/(1- MPC )= m (4.4)
Показник m якраз і є мультиплікатором інвестицій. Він показує, в скільки разів зміниться дохід при зміні на задану величину інвестицій. Оскільки MPC < 1, то мультиплікатор інвестицій більше одиниці, а отже, зміни інвестицій породжують багатократні зміни національного доходу. Ефект мультиплікатора діє в обох напрямах, помножуючи як зростання, так і падіння інвестицій. Простий мультиплікатор рівний зворотній величині граничної схильності до заощадження 1/MSP (де MSP – гранична схильність до заощадження).
Наприклад, збільшення заощаджень на 1 долар зменшує національний дохід на m доларів, і збільшення інвестицій на 1 долар збільшує його на m доларів. І навпаки, зменшення накопичень на 1 долар, збільшує національний дохід на m одиниць, а зменшення інвестицій на 1 долар зменшує його на m одиниць.
При цьому збільшення граничної схильності до заощадження - різницею, що є, між одиницею і граничною схильністю до споживання, тобто знаменником мультиплікатора - приводить до зменшення мультиплікатора інвестицій і, за інших рівних умов, до зниження рівня національного доходу. Феномен впливу зростання заощаджень на зменшення доходу отримав назву «Парадоксу ощадливості».
Концепція мультиплікатора інвестицій важлива перш за все тому, що служить одним із способів пояснення нестабільності ринкової економіки. Наприклад, невелике скорочення об'єму інвестицій здатне викликати глибокий спад виробництва і масове безробіття. Тут видно та найважливіша макроекономічна роль, яку в ринковому господарстві грають інвестиції. При цьому в теорії Дж. М. Кейнса, саме інвестиції визначають заощадження, а не навпаки; причинно-наслідковий ланцюжок виглядає тут таким чином: I ® Y ® S, де S – заощадження.
Теорія інвестицій
Згідно запропонованої Дж. М. Кейнсом теорії інвестицій, на їх об'єм впливають два чинники.а) Очікувана прибутковість інвестицій. Цей показник є психологічній змінній, пов'язаній з очікуваннями.
По Дж. М. Кейнсу, інвестиції здійснюються в умовах невизначеності, тому їх очікувану прибутковість - граничну ефективність капіталу - неможливо заздалегідь обчислити, навіть використовуючи методи теорії вірогідності. Значення граничної ефективності капіталу управляється не оптимізаційними розрахунками, а «спонтанним оптимізмом» підприємців, тим, що Дж. М. Кейнс назвав «життєрадісністю». Останнє поняття відображає «спонтанно виникаючу рішучість діяти», «природжене бажання діяльності».
б) Ставка відсотка. Вона встановлює нижню межу необхідної прибутковості інвестицій. Ті інвестиції, які приносять граничну ефективність капіталу, меншу, ніж ставка відсотка, або рівну їй, не здійснюватимуться.
Звідси витікає, що навіть при низькій ставці відсотка інвестиційна активність може бути надзвичайне слабкою зважаючи на песимістичну очікувань підприємців, тобто унаслідок низького ступеня їх «життєрадісності». Кейнс роздумує в своїй праці: «...коли життєрадісність затухає, оптимізм похитаний і нам не залишається нічого іншого, як покладатися на один тільки математичний розрахунок, підприємництво хиріє і випускає дух...». Таким чином, всього лише одне песимістичне сприйняття людьми майбутнього здатне породити спад в ринковому господарстві.
Якщо ж гранична ефективність капіталу майже не залежить від поточних економічних змінних, то про ставку відсотка цього сказати у жодному випадку не можна. Необхідно виявити чинники, що впливають на її фактичне значення.
Теорія відсотка і грошей
Дж.М. Кейнс дає тлумачення відсотка, що фундаментальне відрізняється від неокласичного. В рамках останнього процентна ставка визначалася взаємодією заощаджень і інвестицій. По Дж. М. Кейнсу, відсоток - це виключно грошовий феномен, пов'язаний з функціонуванням грошей як самий ліквідний актив тривалого користування в економіці.Конкретніше кажучи, відсоток - це плата за відмову від ліквідності; а рівноважне значення процентної ставки визначається з взаємодії між пропозицією грошей і тим, що Дж. М. Кейнсом було названий «перевагою ліквідності». Останній термін трактується як попит на гроші або як та частина попиту на гроші, яка пов'язана з функціонуванням ринку цінних паперів (спекулятивний мотив).
Пропозиція грошей визначається Центральним банком Що ж до попиту на гроші, то його можна підрозділити на декілька видів або «мотивів».
а) Трансакціонний мотив відображає використання грошей для здійснення операцій. Зберігання грошей здійснюється для заповнення розривів між грошовими надходженнями і платежами.
б) Мотив обережності відображає необхідність забезпечення грошових резервів для захисту себе від різних випадковостей, що вимагають раптових витрат; сюди ж відноситься прагнення зберегти майно у вигляді грошей для подальшого покриття фінансових зобов'язань. Цей мотив пов'язаний з тим фактом, що гроші є самим ліквідним активом тривалого користування.
Ступінь значущості мотиву обережності залежить від розвиненості ринку цінних паперів. Поява і еволюція ринку цінних паперів приводить до пониження ролі цього мотиву, оскільки у грошей виникає близький замінник - високоліквідні і прибуткові фінансові активи. Та зате з розвитком фінансового ринку збільшується значення ще одного мотиву попиту на гроші.
в) Спекулятивний мотив пов'язаний з прогнозом майбутньою ставка відсотка на ринку цінних паперів. Але теоретично можлива ситуація, при якій фактична ставка відсотка впаде до такого низького значення, що все без виключення учасники фінансового ринку чекатимуть в майбутньому її зростання. Тоді в економіці виникне ситуація, названа Дж. М. Кейнсом «абсолютною перевагою ліквідності», а її найближчими послідовниками в рамках традиційного кейнсіанства - «ліквідної пастки».
Мотив обережності і спекулятивний мотив важливі тому, що породжують нестабільність попиту на гроші. Унаслідок цієї нестабільності порушується тісний зв'язок між грошовою масою і рівнем цін.
Проте, значущість відсотка як грошового феномена залишається актуальною. На думку Дж.М. Кейнса ставка відсотка може в довгостроковій перспективі стати чинником, що загальмовує економічний розвиток.
Основи теорії ділових циклів
Головна причина циклів, по Дж.М. Кейнсу, - коливання граничної ефективності капіталу, що приводять до коливання інвестицій. У цикли також вносять внесок коливання переваги ліквідності і ефект мультиплікатора. Одна з основних особливостей циклів, згідно підходу Дж. М. Кейнса, їх внутрішня властивість ринковому господарству. Воно функціонує циклічно навіть без яких-небудь зовнішніх шоків типу воєн або державної політики. У цьому аспекті Дж. М. Кейнс також сильно розходився з «класиками».Погляд Дж.М. Кейнса на проблему інфляції
Всякий уряд, говорить Кейнс, може існувати довгий час, друкуючи паперові гроші. Це така форма податкового обкладення, відхилитися від якої найважче. Кейнс приводить наступний приклад.Допустимо, що в обігу знаходиться 9 млн. паперових знаків, і що в своїй сукупності вони представляють цінність в 36 млн. золотих доларів. Хай уряд випустили 3 млн. папірців, тоді їх загальна сума рівна 12 млн. У першому випадку кожен папірець має цінність 4 дол., в другому 3 дол. В результаті 9 млн. первинних папірців має цінність 27 млн. дол. замість 36 млн. Таким шляхом уряд, віддрукувавши додатково паперові гроші, придбав від населення суму, рівну 9 млн. дол. точно так, як і якби воно стягнуло цю суму податковим шляхом. На кого ж впав цей податок? Очевидно, на володарів первинних 9 млн. паперових грошей, які знецінилися в порівнянні з колишніми на 25%. Інфляція звелася до податку в 25% на всіх володарів паперових грошей в міру їх наявності у кожного.
Цей процес можна продовжувати і далі, але цінність грошей відповідно падає. Це означає, що кількість банкнотів, яка повинна випускати уряд, щоб досягти певного результату, повинна бути збільшене. Інфляція приходить державі на допомогу і іншим шляхом, полегшуючи тяжкість лежачих на нім зобов'язань в грошовій формі (зменшує реальну величину внутрішнього державного боргу).
Населення починає захищатися від інфляційного податку. Свій грошовий резерв воно переводить в коштовності і ін. Скорочуються витрати на домашні витрати. У операціях удаються до іноземної валюти. Зведення грошових ресурсів до мінімуму приводить до того, що щоденна потреба в готівці починає покриватися кредитом. Тому номінальні процентні ставки стрімко ростуть. При критичному рівні інфляції паперові гроші залишаються тільки в дрібній торгівлі, інших функцій вони виконувати вже не можуть. Ступінь знецінення грошей починає обганяти зростання паперового звернення (гіперінфляція). Інфляційний податок стає неможливим. Наступає розвал фіскальної системи і грошового звернення.
Коли інфляція доведена до цього рівня, то неминучою стає грошова реформа. Створення стійкої грошової одиниці – передумова відновлення нормальних джерел доходу. «Кращий шлях тому – це користування ще в перебіг деякого часу поганими грошима як джерелом доходу, але разом з тим негайне створення стабільної рахункової одиниці... з щоденним офіційним встановленням курсу такий по відношенню до поганих грошей».
Кейнс вважав, що значне безробіття виключає значну інфляцію. А так само вважав виключно важливою підтримку стійкості рівня цін. Для цього рівень грошової заробітної плати повинен підтримуватися стабільним настільки, наскільки це можливо. Ціни, що проте ростуть, переважно низької грошової заробітної плати. Дефляція гірша за інфляцію, оскільки передбачення пониження цін скорочує виробництво і погіршує положення виробників.
Кейнса часто звинувачували в тому, що він недооцінив погрози інфляції. Але в ті роки, які він жив, загроза безробіття була сильніша за загрозу інфляції, чим і виправдовувалися його погляди. Коли змінилася економічна ситуація, почали мінятися і його оцінки. Так, вже в 1945 р. Кейнс висловився за підвищення процентних ставок, побоюючись інфляційної дії на сукупний попит погашення величезних військових позик.
Причини безробіття по Кейнсу
На малюнку 4.2 представлена крива, що зв'язує рівень безробіття U (у відсотках) з рівнем національного доходу Y (у доларах). По Кейнсу рівноважний рівень національного доходу Y1, тобто макроекономічна рівновага, відповідає умові рівності інвестицій I заощадженням S. При цьому повна зайнятість може і не досягатися, або тому, що «фірми» не мають необхідних стимулів для достатніх інвестицій у виробництво, що забезпечує повну зайнятість. Рисунок 4.2 Залежність рівня безробіття U від національного доходу Y
Підвищення рівня інвестицій і зниження рівня накопичень мультиплікативно збільшує національний дохід і знижує рівень безробіття.
Кейнс піддав критиці положення, що панувало в неокласичній теорії, про добровільний характер безробіття. Він показав, що в реальності існує і вимушене безробіття, породжене неможливістю отримати робоче місце навіть за бажання працювати за меншу плату. В умовах спаду виробництва, коли не задіяна значна частина трудових ресурсів, ті, що працюють не пред'являють підвищених вимог до зростання заробітної плати, а безробітні згодні отримати роботу по ставках нижчим, ніж що діють.
Проте навіть зниження заробітної плати в умовах спаду виробництва не приведе до зростання зайнятості. Падіння доходів домашніх господарств скоротить їх споживчі витрати, а отже, і сукупний попит в економіці. Зіткнувшись із звуженням ринку товарів і послуг, підприємці будуть вимушені понизити об'єми виробництва і зайнятості. Звідси витікає виведення Кейнса про те, що на сучасному світі з його звичаями і інститутами доцільніше проводити політику жорсткої грошової заробітної плати, чим політику гнучкої зарплати, що чутливо реагує на кожну зміну в об'ємі безробіття.
ВИСНОВОК
Загальний економічний аналіз Дж. Кейнса з'явився слідством вперше тоді проведеного, такого, що став тепер уже звичним, ділення науки на мікро- і макроекономіку. Про нетривіальність нового підходу свідчить хоч би той факт, що багато помилок економістів докейнсіанской епохи виникали з їх спроб дати мікроекономічні відповіді на макроекономічні питання.
Наприклад, на основі теорії ціни пояснювати рівень зайнятості. Сьогодні нам здається цілком зрозумілим, що велика система, що складається з малих підсистем — фірм, домашніх господарств — в цілому є вже не просто великою фірмою або великим домашнім господарством, а щось якісне інше. Але очевидним це зробив Кейнс. Він показав, що економіка країни в цілому не може бути адекватно описана в термінах простих ринкових відносин. Кейнсу належить відкриття того, що чинники, керівники «великою» економікою, не є просто збільшеними, версією чинників, керівників поведінкою її «малих» частин. Відмінність між макро- і мікросистемами зумовлює різницю в термінах і методах аналізу. І якщо, слідуючи за філософом Т. Куном, розглядати розвиток науки поетапно, то можна виявити поступовий, накопичувальний, і стрибкоподібний, заснований на новій парадигмі, типи розвитку. У економічній науці, спорудженій на класичному фундаменті, першою парадигмою була концепція граничної корисності С. Джевонса (XIX в.), а другий — макроекономічна концепція Дж. Кейнса.
Кейнсіанська школа вважає, що економіка розвивається не так просто, як це вважали прихильники класичної школи, а заробітня плата, ціни, процентні ставки не настільки гнучкі інструментами, які були б здатні врівноважити попит і пропозицію на макроекономічному рівні. Зарплата на основі офіційного законодавства і договірної системи може не знизитися, а безробіття може зростати. В період депресії падіння сукупного попиту приведе до падіння обсягів виробництва і скорочення попиту на працю.
Згідно з кейнсіанською теорією при державному невтручанні повна зайнятість скоріше випадковість, ніж закономірність. Капіталізм не є саморегулюючою системою, що спроможна до нескінченного процвітання. Причини безробіття та інфляції криються в значній мірі у відсутності синхронності при прийнятті економічних рішень, а особливо по заощадженнях та інвесиціях.
Кейнсіанці заперечують механізм, на якому базується класична теорія, тобто, автомат регулювання ставки процента і співвідношення цін та заробітньої плати. Вони стверджують, що суб’єкти заощаджень та інвестори представляють собою різні групи, які розробляють свої плани заощаджень та інвестицій на різних основах. Відповідно до кейнсіанської теорії кількість вироблених товарів та послуг та рівень зайнятості знаходяться в прямій залежності від сукупних витрат.
Відводячи вирішальну роль сукупному попитові, а отже, і сукупним витратам, в моделі розрізняють заплановані і фактичні витрати. Модель, у якій поєднано заплановані витрати та фактичні витрати, функції споживання та інвестицій, графічно має вигляд “кейнсіанського хреста”.
Рівновага товарного ринку змінюється під впливом зміни обсягів податків та державних витрат. Залежність між змінюваними податками та загальним випуском, між державними витратами та загальним випуском визначається мультиплікаторами.
Кейнсіанськая модель макроекономічного регулювання сприймалася як якір порятунку в США і Великобританії починаючи з часу «великої депресії» 30-х рр. і, особливо, в післявоєнний період, але вона виявила свою недосконалість в останній третині XX в. З'явилася нова хвороба — «стагфляція», що поєднувала в собі інфляцію і стагнацію, пригноблюваний стан кон'юнктури. Тим часом, правовірні кейнсіанці «рятували» економіку від стагнації або кризи за допомогою дозованої інфляції. Очевидним став той факт, що владні важелі держави, що створюють за допомогою позик, податків і грошової емісії додатковий попит, нездібні створити товарної пропозиції, що вони недостатні для подолання всіх і усіляких економічних лих. Адже модель Кейнса орієнтувалася, крім всього іншого, на кризи перевиробництва, була покликана тому активізувати попит. Хотілося б відмітити, що зміни, що відбулися в останні десятиліття, в світовій економіці не можуть розхитати фундамент кейнсіанського учення, навіть якщо його окремі практичні виводи не поєднуються з вимогами сьогоднішнього дня.
Список літератури
1. Бартнев С.А. Історія економічних учень.-М.:2001.
2. Курс економіки: Підручник./Под ред.Б.А. Райзберга.-М.: 2001.
3. Кэмпбелл Р.Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Економікс. Пер. з англ. 11-го видавництва – До., Хагар-Демос, 1993 р.
4. Кейнс Дж. М. Общая теорія зайнятості, відсотка і грошей. -М.: «Прогрес», 1978 р.
5. Макроекономіка: практичний курс. Навчальний посібник. /Под ред.
Луссе А. – СПб.: «Пітер», 1999.
6. Макроекономіка. Навчальний посібник. /Под ред. канд. ач. наук.
Е.В. Красникової – М.: «ТЄЇС», 1998.
7. Малкин м.Ю. Дж. М. Кейнс і еволюція кейнсіанства. Н. Новгород, 1998.
8. Миколаєва І. П. Економічеськая теорія. -М.: «Фінстатінформ», 1997 р.
9. Ховард До., Еріашвілі н.Д., Никітін а.М. Економічна теорія . – М.:2000.
10. Стаття «A Monetary Theory of Production» включена в один з томів Зібрання Творів Дж. М. Кейнса: The Collected Writings of John Maynard Keynes London, 1973. Vol.XIII.
11. http://www.economicus.ru та інші
