Це обмежує інвестиційні можливості банку. Комерційним банкам забороняється мати загальну суму вкладень в статутні фонди інших підприємств та організацій більше 10% їх власного статутного фонду. З іншого боку, в умовах нестабільної економіки і інфляції довгострокові вкладення можуть негативно вплинути на діяльність банку. У нашій країні в банківській системі склалось дві основні думки з цієї проблеми. НБУ дотримується точки зору щодо обмеження вкладень в цінні папери для банків, так як їх інвестиційні операції являється високоризиковими, а тому ставлять під загрозу ліквідність банку. У комерційних банків діаметрально протилежна думка — діяльність банків не повинна бути односторонньою.
На їхню думку, в Україні склалась ситуація, коли величезні потоки капіталів, що проходять через банки, не беруть участі в інвестуванні, що значно підриває всю економіку країни вцілому. Досвід функціонування фінансових установ на вітчизняному фондовому ринку дає змогу зробити висновок, що саме банки випускають найбільшу кількість ліквідних акцій та облігацій, а також є найбільшими інвесторами як у приватні цінні папери, так і в державні.
1.3 Заставні операції комерційних банків з цінними паперами
Банки можуть використовувати цінні папери, що перебувають у їхній власності, як предмет застави, тобто як предмет забезпечення своїх зобов’язань за угодами при одержанні кредиту (рефінансування) від Центрального банку або на міжбанківському ринку. У світовій банківській практиці застава цінних паперів є однією з найпоширеніших форм забезпечення повернення кредиту, що пояснюється наявністю розвинутого фондового ринку й особливими властивостями цінних паперів як предмета застави, наприклад здатністю до тривалого зберігання, мінімальними витратами на зберігання. Застава цінних паперів оформляється договором про заставу або заставним зобов’язанням. Власник цінних паперів (у даному випадку банк-позичальник) у відносинах застави є заставодавцем. Передання цінних паперів заставодержателю (банку-кредитору) не означає, що йому переходить право власності. При виконанні своїх зобов’язань перед заставодержателем право власності на цінні папери залишається за заставодавцем. Згідно з законодавством заставодержатель (кредитор) має право в разі невиконання заставодавцем (позичальником) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення претензій із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Заставні операції банків не мають самостійного значення. Вони є похідними від кредитних операцій і здійснюються банками для гарантування своєчасного і повного погашення кредиту. Цінні папери як предмет застави повинні задовольняти певні вимоги: належати заставодавцю, бути ліквідними, їхня вартість має перевищувати суму позички і нарахованих процентів. Маржа, тобто різниця між вартістю заставлених цінних паперів і позичкою, що надана під цінні папери з урахуванням процентів, залежить від якості цінних паперів. У світовій банківській практиці найвищий рейтинг якості мають державні цінні папери, зважаючи на їхню надійність, ліквідність і визначеність. Розмір позички може досягати 90% від вартості заставлених державних цінних паперів, тобто маржа може становити близько 10%. При використанні для застави корпоративних цінних паперів береться до уваги, чи обертаються вони на біржі. Цінні папери, що котируються на біржі, оцінюються, як правило, вище, ніж ті, що не котируються, тому маржа при їх використанні під заставу буде нижчою. Центральні банки виступають відносно комерційних банків у ролі кредиторів в останній інстанції. Вони надають банкам з метою підтримки їх поточної ліквідності кредит під заставу цінних паперів, що дістав назву ломбардного. Центральні банки можуть надавати ломбардний кредит як за заявками банків під фіксовану процентну ставку, так і шляхом проведення кредитних тендерів (аукціонів). На тендерах використовуються дві моделі організації торгів. Американська модель передбачає, що заявки банків-учасників ранжуються виходячи з рівня запропонованої процентної ставки у міру спадання, а потім Центральний банк задовольняє їх у такому самому порядку, починаючи з максимально запропонованої процентної ставки до повного вичерпання встановленого на аукціоні обсягу кредитів. Голландська модель передбачає, що всі заявки банків будуть задоволені за останньою процентною ставкою, яка увійде у список задоволених заявок, тобто за ставкою відсікання, що встановлюється Центральним банком. Національний банк України почав надавати ломбардні кредити з кінця 1995 р., що пов’язано із започаткуванням у цьому році емісії облігацій внутрішньої державної позики. Загальна сума ломбардного кредиту, яка могла бути видана комерційним банкам, процентна ставка та строки кредиту встановлювалися НБУ з урахуванням основних напрямів монетарної політики і ситуації на грошово-кредитному ринку. Як правило, ломбардний кредит з огляду на його призначення — це короткостроковий кредит, ломбардна процентна ставка визначалася на вищому рівні, ніж облікова процентна ставка НБУ. Як забезпечення кредиту НБУ приймав цінні папери, що задовольняли певні вимоги:
1.                цінні папери повинні були бути занесені до Ломбардного списку, тобто списку цінних паперів, затвердженого Правлінням НБУ;
2.                цінні папери повинні були обліковуватись на балансі банку і бути вільними від інших зобов’язань банку;
3.                строк погашення цінних паперів мав перевищувати строк користування кредитом.
Заборгованість банку за ломбардним кредитом не повинна була перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів (облігацій), що надані як забезпечення кредиту. НБУ здійснював контроль за достатністю забезпечення кредиту. У разі падіння вартості портфеля облігацій до рівня, що є недостатнім для забезпечення ломбардного кредиту, банк зобов’язаний був надати додаткову кількість облігацій як забезпечення і відповідно заблокувати їх на окремому рахунку в Депозитарії або частково погасити заборгованість. Комерційні банки використовували державні цінні папери як заставу і при купівлі кредитів на закритих кредитних аукціонах. Комерційні банки можуть також самостійно надавати та отримувати від інших комерційних банків кредити під заставу облігацій внутрішньої державної позики. Облігації, що передаються як забезпечення кредиту (як застава), блокуються в депозитарії на підставі ДЕПО-розпорядження банку-заставодавця і повідомлення банку-кредитора (заставодержателя) про перерахування коштів. У разі повернення кредиту облігації розблоковуються на підставі відповідного розпорядження банку-заставодавця і повідомлення банку-кредитора про повернення кредиту. При невиконанні умов кредитної угоди заставлені облігації за письмовою угодою сторін переходять у власність банку-заставодержателя. Комерційні банки можуть використовувати державні цінні папери, що перебувають у їх власності, як предмет застави при одержанні кредиту овернайт. НБУ надає кредит овернайт за постійно діючою лінією рефінансування на один день під визначену процентну ставку за умови щоквартального укладання генерального кредитного договору між банком і НБУ. Крім того, під заставу державних цінних паперів або врахованих векселів комерційні банки можуть отримати кредит, беручи участь у кредитних тендерах, що систематично проводяться НБУ. Під забезпечення кредиту банк може запропонувати тільки однорідну заставу:
1.                або державні цінні папери, строк погашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашення кредиту;
2.                або враховані банком векселі, строк пред’явлення яких до платежу настає не раніше ніж через 30 днів після строку погашення кредиту.
НБУ приймає державні цінні папери під забезпечення кредиту за умови, що вони перебувають у власності банку — клієнта Депозитарію НБУ і вільні від інших зобов’язань. Умовою для прийняття врахованих банками векселів під забезпечення наданого НБУ кредиту є наявність у банків вексельного досьє на векселедавця та всіх зобов’язаних за векселем осіб, правильність складання та оформлення векселів, платоспроможність векселедавця, індосантів й авалістів та дотримання деяких інших умов. Банки, чиї заявки задоволені за результатами проведеного тендера, укладають кредитний договір та договір застави з відповідним територіальним управлінням НБУ. На час користування кредитом державні цінні папери, що є заставою кредиту, блокуються на окремому рахунку в Депозитарії НБУ, а враховані банками векселі передаються для зберігання у відповідне територіальне управління НБУ. Розмір кредиту під забезпечення державними цінними паперами не повинен перевищувати 95% від балансової вартості державних цінних паперів та 70% від номінальної вартості врахованих векселів. Якщо комерційний банк не погашає кредит у строки, що передбачені договором, НБУ має право реалізувати предмет застави і задовольнити свої вимоги за рахунок доходу від продажу застави, тобто державних цінних паперів або векселів.

Розділ 2. Організація діяльності комерційних банків з цінними паперами
2.1 Операції комерційних банків по емісії власних цінних паперів
Переважна частина банків в країнах з розвинутою економікою організована у формі акціонерних товариств (компаній акціонерів), хоча в деяких країнах збереглись приватні банкірські доми та партнерські фірми в формі товариств з необмеженою відповідальністю. Проте основна маса банків формує свій статутний капітал за рахунок емісії акцій на фондовому ринку, що дозволяє досягти важливої мети — розпорошення першого чи наступних випусків акцій серед маси дрібних акціонерів. Статутний капітал має неабияке значення для забезпечення фінансової сталості та ефективності роботи банку. По-перше, це джерело ресурсів на початковому етапі діяльності, а отримані кошти від наступних випусків можуть бути використані для здійснення крупних заходів структурного характеру — розширення мережі філій, створення нових служб тощо. По-друге, статутний капітал виконує функцію страхового фонду. Структура акціонерного капіталу банку складається із статутного капіталу та нерозподіленого прибутку. Статутний капітал формується за рахунок залучених коштів від продажу простих, іменних акцій, а перерозподілений прибуток є прибуток, який залишається в розпорядженні банку після сплати податків до бюджету. Щоквартально нерозподілений прибуток розподіляється в фонди банку, а саме: в резервний фонд, фонд накопичення, фонд економічного стимулювання, страховий фонд та інші фонди. Залишок нерозподіленого прибутку спрямовується на виплату дивідендів по акціях банку.
В Україні більшість банків — акціонерні товариства відкритого типу, тому емісія власних акцій є найважливішою функцією відповідальних за це структурних підрозділів. Випуск акцій є достатньо складний і довгий процес, який регламентується багатьма законодавчими актами, найсуттєвішими з яких є “Порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств і організацій та інформація про їх випуск”, Закон України “Про банки і банківську діяльність” та інші.
Якщо розглядати позицію емітентів цінних паперів в Україні (таблиця 2.1), то комерційні банки в 2007 році займали сильні позиції — на їх долю припадало 5,7% загальної емісії акцій, відповідно 0,3% випуску акцій належало страховим компаніям інвестиційним фондам та компаніям, і 0,4% — підприємствам. [22. с.7]
Таблиця 2.1 Питома вага емітентів в загальному об’ємі випущених акцій в 2007 році*
За 5 років (з 2003 по 2008 р.р.) випуск цінних паперів збільшився у 43 рази (таблиця 2.2). А сумарний обсяг емісії збільшився, тобто зареєстрований, ДКЦПФБ, за станом на 01.01.2009, удвічі порівняно з аналогічним періодом 2008 року і становив 24,264 млрд. грн. порівняно з 12,24 млрд. грн. у 2008р.
Таблиця 2.2 Динаміка випуску цінних паперів у 2003-2008 рр.*
При емісії першим етапом є реєстрація інформації про випуск цінних паперів. Органом реєстрації є:
1.            для цінних паперів, обіг яких здійснюється на території всієї України — Міністерство Фінансів України;
2.            для цінних паперів, обіг яких здійснюється лише на території Республіки Крим, області, міста республіканського підпорядкування — відповідні регіональні фінансові управління;
3.            якщо акції банку пропонуються для вільного продажу, тобто розміщатися вони будуть між юридичними особами та фізичними, коло яких попередньо визначити неможливо, тоді емітент зобов’язаний надати фінансовій організації для реєстрації інформацію про випуск цінних паперів повинні бути включені наступні дані:
а) характеристика емітента, а саме: фірмова назва, місцезнаходження, дата заснування, предмет діяльності, завірені ревізором (аудитором) баланс, розрахунки фінансових результатів діяльності (за останні три закінчених фінансових роки, чи з моменту утворення банку, якщо банк молодший за три роки), баланс за останній квартал, який передував прийняттю рішення про випуск ЦП, звіти про статутний фонд, чисельність працівників, основні професійні дані про керівних робітників (освіта, кваліфікація стаж);
б) дані про ділову діяльність емітента;
в) дані про емісію цінних паперів, цілі використання коштів отриманих від емісії, запланований обсяг емісії, вид та категорії ЦП; число серій та порядкові номери ЦП, місце, день початку та припинення продажу, запланований курс, спосіб вирахування та строк виплати дивідендів, адреси місць виплат доходів;
г) кількість та результати попередніх емісій;
д) кількість іменних акцій випущених емітентом;
е) строк погашення (для облігацій).
Крім цього емітент подає заяву про реєстрацію акцій та копію статуту. На протязі 30 днів із дня подання вищевказаних документів, орган реєстрації видає свідоцтво про реєстрацію ЦП, яке є підставою для отримання бланків цінних паперів чи розміщення замовлення на їх виготовлення.
Законодавство України передбачає особі вимоги по режиму публічності при проведенні емісії акцій. Інформація про випуск акцій, облігацій підлягає обов’язковій публікації в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України і офіційному виданні фондової біржі, не менше як за 10 днів до початку передплати на ці цінні папери.
Окрім того емітент зобов’язаний на протязі двох днів повідомити фондовій біржі, та фінансовій організації, яка реєструє цінні папери, інформацію по зміни, які виникли в господарській діяльності емітента, та впливають на вартість ЦП чи розмір доходу за ними, а саме:
а) зміна прав на цінні папери;
б) зміна в складі керівництва акціонерного товариства;
в) блокування чи відзив ліцензій на здійснення будь-яких операцій емітента;
г) початок входу комерційних банків в режим фінансового оздоровлення;
д) реорганізація, призупинення чи припинення діяльності емітента;
е) пред’явлення позову до емітента в розмірі який перевищує 10% статутного фонду емітента;
є) отримання кредиту чи нову емісію цінних паперів в розмірі, більше 50% статутного фонду емітента.
Також емітент зобов’язаний не менше одного разу на рік інформувати діяльність. Якщо вимоги про публікацію інформації до проведення підписки емітентом виконуються безумовно, то частка публікацій про зміни в діяльності емітентів є дуже мізерною. І одна з причин цього — відсутність санкцій за невиконання законодавчих актів. Разом з тим цей факт серйозно погіршує становище акціонерів, бо згідно Закону України “Про ціні папери і фондову біржу” “особа, що передплатила або купила цінний папір до публікації інформації про зміни в господарській діяльності емітента, що впливають на вартість цінних паперів або розмір доходу по них, може протягом 15 днів з моменту публікації цієї інформації, розірвати договір в односторонньому порядку”. У разі розірвання договору емітент зобов’язаний на вимогу інвестора відшкодувати йому витрати і можливі збитки, пов’язані з передплатою або купівлею даних цінних паперів.
Отже, зареєструвати у встановленому порядку емісію акцій і зробивши про це офіційне оголошення в пресі, банк розпочинає передплату.
Розглянемо емісію цінних паперів на прикладі АК АПБ “Україна”.
На початок 2009 року банк здійснив 8 емісій власних акцій. Статутний фонд банку повністю сплачений грошовими коштами і на 01.01.2009 становить 70339 тис. грн. За кількістю акціонерів банк є одним з найбільших акціонерних товариств в Україні. Кількість акціонерів банку на 01.01.2009 року становила 336931, з яких 13342 — юридичні особи, 323589 — фізичні.
Функції акціонерного комерційного банку, як емітента на ринку цінних паперів не вичерпуються лише емісією акцій, спрямованою на формування і поповнення статутного фонду. Залучення додаткових ресурсів може відбуватись і за рахунок випуску інших ЦП — облігацій, переказних векселів, депозитних сертифікатів (в тому випадку, коли вони будуть оформлюватись як так, що передаються, тобто потрапляють у вторинний обіг).
Банки також можуть емітувати облігації, але навіть в загальносвітовій практиці випадки, коли банк емітує облігації вкрай рідкі, хоча законом передбачена така можливість. Рішення про випуск облігацій приймається емітентом і оформляється протоколом. [25. с.23]

\s
Рис.2.1. Динаміка росту сплаченого статутного фонду банку*
На відміну від акцій, облігації не дають права їх власникам на участь у правлінні комерційним банком, що їх випустив. Вони засвідчують про надання власниками облігацій певних грошових коштів в розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Якщо комерційний банк в умовах розширення діяльності потребує в подальшому утриманні в своєму обороті такого капіталу то він звертається до рефінансування попередніх випусків, тобто викупу їх за рахунок коштів, отриманих від випуску нових незабезпечених боргових зобов’язань. Облігації, якщо це передбачено умовами випуску, можуть бути конвертовані в прості акції, тоді привернутий з їх допомогою капітал переходить в постійний для комерційного банку. Конвертованість облігацій підвищує їх привабливість серед покупців, оскільки дозволяє останнім придбати акції банку в найбільш вигідний момент. Банки України окрім інших цінних паперів мають право випускати векселя. Банківський вексель — боргове зобов’язання, яке надає право векселетримачу отримати вказану у векселі суму в строк погашення. Вексельний обліг в Україні регулюється постановою Верховної Ради “Про застосування векселів в господарському обороті України” від 17.06.92р., “Положення про простий та переказний вексель”. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”. Банківський вексель — одностороннє, нічим не обумовлене зобов’язання банку, в якому відсутня підстава для прийняття банком на себе означеній у векселі особі або правонаступнику зобов’язання про сплату визначеної грошової суми. Він може видаватись не лише у відношенні майбутньої послуги ремітенту, але й у відношенні виплати винагороди за послуги, якщо користується банк. Використовувати банківський вексель можуть лише юридичні особи, вони ж мають право виступати в якості акцептантів, авалістів, індосантів, презентантів, трасантів.
За загальним правилом вексель є ордерним цінним папером, якщо з його змісту не витікає інше. Це значить, що банк зобов’язується оплатити вексель особі, назначеній їй самим в якості ремітенту, покупцю векселя або особі, якій він також шляхом індосування векселя та фактичної його передачі. Але банкам є сенс випускати прості іменні векселя, в яких міститься зобов’язання трасанта — банку сплатити суму конкретній особі або за “її наказом ”. За таким векселем банк приймає на себе безумовне зобов’язання платежу в якості безумовного трассата. Форма простих векселів встановлена правилами. “Виготовлення і використання вексельних бланків” затвержених Постановою Кабінету міністрів України та НБУ від 10.09.92р.
При бажанні банку ускладнити чи обмежити вексельний обіг, або зробити контроль за обігом власних векселів більш жорстоким, він може випускати іменні векселі шляхом вписання слів “за цим іменним векселем” і т.і. Такі векселі можуть переуступатись шляхом цесії — уступка права вимоги — двосторонньої письмової угоди між цедентом (тим, хто уступає) та цессіанарієм (тим, хто приймає), з обов’язковим оголошенням про це єдиному боржнику – банку – про уступку права. Але іменний вексель не може бути трансформований в орендний чи на пред’явника, хоча і той і інший можливо трансформувати в іменний шляхом індосаменту з включенням в нього вищеназваних слів, які захищають подальше індоссування. Банківські векселі повинні випускатися серіями. Правління банку має право встановлювати обсяг серії, строк обігу векселів кожної серії, періодичність випуску векселів, їх номінальну вартість, мінімальну ціну продажу, валюту векселя. За своєю правовою природою банківський вексель є універсальним засобом платежу. Він може використовуватись при розрахунках між господарюючими суб’єктами на території України. Банківські векселі можуть розміщатися за підпискою, шляхом продажу на біржу, на позабіржовому ринку, причому з дисконтом. Банк видає вексель після зарахування коштів клієнта на рахунок банку. Банк погашає вексель за настанням строку платежу. Погашається вексель безготівковим шляхом, любим підрозділом банку, якщо в тексті векселя не вказано місце його оплати. Відсотки за банківським векселем виплачуються лише за період до формально встановленого строку його погашення, незалежно від часу його фактичного погашення. При наявності спеціальної угоди між різними банками вони можуть погашати векселі один одного.
Повернемося до діяльності АК АПБ “Україна”.
У 2008 році банк “Україна” з метою залучення ресурсів здійснював емісію банківських векселів. Протягом року їх емітовано на суму 79,3 млн.грн. Для поліпшення якості активних вкладень затверджена ряд заходів, у тому числі графік зменшення вексельного портфеля до 01.01.2009 року.
Від комісійних операцій з векселями (аваль, доміциляція та інкасо векселів) у 2009р. надійшло доходів на суму майже 2100 тис.грн. У 2009 році ці операції мають стати джерелом доходів від некредитної діяльності. [28 с. 22] В завершення даного пункту можна сказати, що в перспективі українські банки можуть піти за прикладом банків сусідніх країн (Польщі, Угорщини і Чехії) і розміщувати свої акції на закордонних біржах та серед приватних іноземних інвесторів, що дозволить залучати додаткові кошти для розширення своєї діяльності.
2.2 Оцінка інвестиційної якості портфелю цінних паперів комерційних банків
Закон України “Про інвестиційну діяльність” визначає, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Інвестиційні операції комерційних банків — діяльність по вкладенню грошових і інших резервів банку в цінні папери, нерухомість, статутні фонди підприємств, колекції, дорогоцінні метали і інші об’єкти вкладень, ринкова вартість яких може рости і приносити банку дохід в формі процентів, дивідендів, прибутку від перепродажу і інших прямих і опосередкований доходів. Об’єктом вкладення можуть бути цінні папери, паї, дорогоцінні метали і колекції, нерухомість, довгострокові майнові права, інші активи. Страхові поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (до п’яти років), довгострокові (більше п’яти років). Практично всі банки діють на фондовому ринку в якості інвесторів. Об’єктами інвестицій комерційних банків можуть бути такі цінні папери: акції акціонерних товариств, облігації, державні боргові зобов’язання, облігації державного внутрішнього займу, облігації державних органів управління, похідні цінні папери, векселя, комерційні папери, депозитні сертифікати банків, ощадні сертифікати, чеки, приватизаційні та інші цінні папери.
Від здійснення інвестицій банк отримує слідуючі доходи:
—     проценти і дивіденди від вкладень в цінні папери;
—     доходи від збільшення курсової вартості цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку;
—     премії і різниці при вкладаннях в похідні цінні папери;
—     комісійні або грошові винагороди при управлінні портфелем цінних паперів клієнтів.
В цьому пункті детальніше зупинимось на тій ситуації, коли банк самостійно, для власної мети і власні кошти інвестує в цінні папери.
Отже, куплені акції оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу вартості акцій виражається в гривнях. Банк може придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за отримані кредити. Але перш ніж придбати акції, банк повинен вивчити інформацію про них. При цьому банк повинен визначитись навіщо він купує акції. Якщо він прагне стати співвласником підприємства, характер діяльності якого дозволяє розрахувати на систематичне отримання стабільних дивідендів, йому слід звернути увагу на ту інформацію, яка дозволяє робити висновки про продукцію, яку виробляє емітент, або про сфери вкладання залучених емітентом коштів. Для українських комерційних банків така мета купівлі акцій поки що практично не реальна, бо немає в Україні підприємств на стільки рентабельних, щоб вони дозволили доходність на вкладений капітал хоча б не менший за банківський, тому банкам вкладати кошти з такою метою невигідно. Якщо ж банк має надію порівняно швидко отримати доход від купівлі-продажу акцій, то потрібно звернути увагу на те, який орган буде котирувати акції, чи існує зобов’язання самого емітента здійснювати купівлю власних акцій (це право, а не обов’язок емітента). Ця ситуація на сьогоднішньому ринку цінних паперів навіть дуже поширена. Після придбання акцій інвестору потрібно періодично цікавитись інформацією про дії компанії-емітента і особливо про котировки її акції (якщо такі проводяться). Крім того інвестор (тепер вже в якості акціонера) повинен бути готовим до участі у роботі зборів акціонерів. Окрім періодичних видань за отриманими даними фахівця банку самі розраховують показники, які дають їм можливість робити висновки про інвестиційну привабливість тих чи інших акцій (чи цінних паперів)
Показник дивідендної віддачі акцій, який встановлює зв’язок між величиною дивіденду і ціною акції:

Цей коефіцієнт являється основним статистичним індикатором, який дозволяє співставити ступінь прибутковості акцій різних корпорацій, а також акцій з іншими альтернативними видами вкладень. Для розрахунку прибутковості застосовують також слідуючу формулу модифікації:

Коефіцієнт ціна — прибуток, який встановлює зв’язок між ціною акції і величиною чистого доходу корпорації в розрахунку на одну акцію:

Чим нижча величина цього коефіцієнта, тим вища оцінка акції і корпорації.
Коефіцієнт платіжності, котрий виражається в процентах, яка доля чистого прибутку, отриманого корпорацією, розподіляється у вигляді дивідендів:

Коефіцієнт дивідендного покриття — показник, обернений коефіцієнту платіжності. Цей показник показує в скільки разів чистий прибуток корпорації перевищує суму виплачуваних нею дивідендів.
Показник капіталізованої вартості акцій, який визначає ринкову вартість акцій всіх акцій корпорацій:


Показник віддачі (рентабельності) акціонерного капіталу (АК) по чистому доходу і по об’єму реалізації:


Перший з наведених вище коефіцієнтів по змісту являється оберненим коефіцієнту ціна-прибуток. Чим менша величина коефіцієнтів рентабельності, тим вище рівень капіталоємкості виробництва і нижча віддача акціонерного капіталу.
Показник балансової вартості відображає ту величину акціонерного капіталу і резервного фонду, що припадає на одну випущену акцію.

Показник істинної вартості акції відображає величину всіх капітальних ресурсів корпорації, що припадає на одну випущену акцію:

Розрахункова вартість акцій після збільшення капіталу. Збільшення акціонерного капіталу і зв’язана з цим додаткова емісія дає право власникам старих акцій придбати нові з визначеним коефіцієнтом — одна нова акція за n старих по більш низькій ціні.


Виведення з формули значення ціни служить орієнтиром для наступних трансакцій.
Величина скоригованої ціни акції — дозволяє проводити до порівнюваного вигляду ціни на акції корпорації в різні моменти часу. Це необхідно прорахувати, так як після збільшення акціонерного капіталу, виплати дивідендів у вигляді акцій, ціна на акцію різко змінюється і порушується її порівнюваність з значенням у попередні періоди.


Показник повного доходу від капіталу, який узагальнює всі доходи і збитки, пов’язані з акціями:

Показник середньої ціни акції характеризує усереднену величину вартості однієї акції пакету, що формується звичайно протягом певного періоду часу:

Вміле оперування цими показниками надає фахівцям банку можливість чітко орієнтуватись у стані того чи іншого емітента, та слідкувати та прогнозувати поведінку акцій на ринку.
Одним з найпривабливіших та дієвих цінних паперів є вексель. З векселями комерційні банки України працюють активно і плідно, а саме з простими, переказними, товарними, обігово-розрахунковими і спеціалізованими. Банки мають право здійснювати з векселями такі операції:
1. кредитну:
а) врахування (дисконт) векселів;
б) видача позик до запитання під забезпечення векселів;
в) рефінансування вексельних операцій.
2. комісійну:
а) прийняття векселів на інкасо для одержання платежів і для оплати векселів у строк;
б) зобов’язання оплатити вексель за платника.
Сам вексель настільки неоднозначне явище, що важко операції з векселями роздивлятись як суть операції з цінними паперами, бо вексель — це і цінний папір, і боргове зобов’язання, і засіб платежу.
Отже, вексельний кредит — це банківська операція по врахуванню векселів і видача позичок до запитання під забезпечення векселів.
Векселя подаються в банк з реєстром, форма якого встановлюється банком. Векселі у реєстрах мають бути розташовані у порядку строків їх оплати, починаючи з найближчого. За прийняті з реєстром векселі пред’явникові вручається квитанція, якщо їх облік не може бути здійснений в день прийому. Держатель векселя при внесенні векселя до реєстру зобов’язаний зробити іменний індосамент на користь банку. Крім того на лицевій стороні векселя ставиться штамп “прийняти до врахування”. До врахування під заставу і рефінансування приймаються тільки векселі, видані юридичними особами на підставі здійснення реальних товарних та комерційних угод. Тепер щодо врахування векселів. Врахування або дисконт векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред’явнику, а платіж отримує з настанням зазначеного у векселі строку. Економічною суттю операції врахування є дострокова грошова реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного кредиту у банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає за цим векселем, у строк платежу, називається врахуванням або дисконтом. Враховуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження, стає кредитором-векселедержателем з усіма правами і обов’язками останнього згідно положення про вексель. Векселі, які враховуються, повинні мати не менше двох підписів, тобто трасанта і ремітента.
Нарахування суми дисконту здійснюється за формулою:
 ,
де С — сума дисконту;
К — номінальна сума векселя;
Т — строк у днях від дня обліку до дня платежу;
П — ставка врахування.
Для своєчасного отримання платежу з врахованими векселями банк веде нагляд за строками настання платежів. З цією метою на кожне число складається спеціальна відомість у двох примірниках, яка заповнюється даними щодо усіх векселів, терміновими на це число, з відміткою порядкового номера векселя згідно книги реєстрації векселів, найменування векселедавців, пред’явників на суму кожного векселя. При отриманні платежу у відомості роблять відповідні позначки, а вексель повертають платникові, повертається відповідна сума дисконту за ті дні, що залишились до строку. Не оплачений у день строку платежу вексель банк повинен повернути наступного дня нотаріусу (судовому виконавцю) для опротестування. При наданні векселів до опротестування стягуються встановлені збори, у тому числі: нотаріальний збір, за оповіщення повідомлення зобов’язаних за векселем госпорганів і осіб. Ці збори не повертаються, навіть, коли наданий для опротестування вексель залишається з будь-якої причини не опротестований: Опротестований вексель повертається від нотаріуса в банк з написом про опротестування. Після цього банк письмово подає вимогу векселепред’явникові про оплату векселя в строк від 3 до 7 днів. При виконанні цієї вимоги банк може припинити кредитування векселепред’явника за усіма видами позичок і звертається до суду про примусове стягнення боргу за векселем. При здійсненні опротестування векселів слід користуватись Законом України “Про нотаріат”. Можна відзначити, що від банків вимагається при здійсненні операцій по врахуванню векселів вести хронологічні, систематичні записи і контроль за строками настання платежів за векселями і пред’явлення їх до опротестування. Систематичні записи призначаються для відображення руху заборгованості за врахованими векселями окремих позичальників. За кожним лицьовим рахунком може бути встановлено: чиї, на яку суму і з яким строком погашення банк має векселі, чи були опротестовані векселі у пред’явників, чи були опротестовані векселі у пред’явників чи векселедержателів. Залишки рахунків по врахуванню векселів у пред’явника повинні дорівнювати сумі залишків рахунків врахованих векселів у портфелі банку і врахованих векселів, відісланих банкам-кореспондентам. Крім того, на сьогоднішній день з цінними паперами, які знаходяться в обігу на ринку цінних паперів, банки реально працюють лише з акціями, векселями, облігаціями. Всіма іншими цінними паперами активно займаються різні інвестиційні фонди, біржі, трасти та інші. Також банки інвестують кошти в облігації. Сьогодні в Україні знаходяться в обігу боргові зобов’язання державні, недержавні, тобто облігації внутрішніх державних і місцевих позик та облігації підприємств, організацій і установ. Банки купують облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за отримані кредити. Також банк може використовувати амортизаційні відрахування власні, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, залишки на рахунках юридичних і фізичних осіб. Можуть використовуватись позичкові та залучені кошти, благодійні внески.
Оскільки облігації породжують правові відносини, то до їх купівлі слід підходити з критеріями, які застосовується при наданні позики. Необхідно оцінити: по-перше, ступінь надійності власне емітента — його сплачений статутний фонд, засновників, керівництво. Слід уникати придбання облігацій, загальна сума проспекту емісії яких перевищує сплачений статутний фонд емітента. Потім слід вивчити мету здійснення позики, тобто куди емітент має намір вкладати зібрані кошти. Тут є сенс зауважити, що з цієї точки зору найкращі є облігації внутрішньої державної позики, найгірші облігації підприємств (організацій), бо на сьогодні в Україні вигідних сфер застосування промислового капіталу фактично немає із-за існуючої податкової політики. Фахівці банку повинні постійно відслідковувати стан ринку облігацій, економічно-політичну ситуацію, економічний стан емітентів облігацій, динаміку цін за тими категоріями облігацій, які цікавлять банк та багато іншого. Найбільш ліквідним та розвинутим в Україні є ринок облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Операції з ОВДП комерційні банки виконують з двох причин:
ОВДП є найліквіднішою заставою при роботі комерційних банків на ринку міжбанківських кредитів, при отриманні кредитів від НБУ, та при багатьох інших активних операціях, які вимагають ліквідної застави;
До недавнього часу ОВДП давали непогану прибутковість, але тепер із зменшенням ставки рефінансування доходність ОВДП впала.
Протягом січня-листопада 2008 року р. НБУ проведено 141 аукціон з первинного розміщення ОВДП, реалізовано державних облігацій на суму 4684,6 млн.грн. (за номіналом), у тому числі за рахунок коштів клієнтів — 2,2 млн. грн. і 4682,4 млн. грн. — за рахунок коштів комерційних банків.
У листопаді 2008 року відбулося значне падіння доходності за всіма типами ОВДП: її середній рівень становив 17,84 проти 22,18% у жовтні.
Загальний обсяг операцій з державними цінними паперами на вторинному ринку за січень-листопад 2008р. становив 2823,7 проти 4934,1 млн. грн. у січні-листопаді 2008 року. З початку року обсяг операцій вторинного позабіржового ринку ОВДП становить 2722,9 млн.грн. У листопаді на позабіржовому ринку було укладено угод на суму 157,3 млн. грн., порівняно з жовтнем ця сума зменшилась на 454,3 млн. грн. За місяць збільшився обсяг кредитів, наданих під заставу державних цінних паперів, включаючи операції репо, і становив 5 млн. грн., що на 3,8 млн. грн. більше ніж у жовтні. Середньорічна сума вкладень в ОВДП у 2008 році АК АПБ “Україна” становила 90,7 млн. грн. за номіналом, при цьому процентні доходи склали 31,6 млн. грн. Загальний обсяг доходів, отриманих банком від здійснення операцій з державними паперами за власний рахунок, становив понад 46,812 млн. грн., або близько 66% доходів банку на фондовому ринку. При наданні комісійних послуг клієнтам з купівлі-продажу ОВДП установи банку одержали прибуток на суму 428 тис. грн. На ринку облігацій державних внутрішніх позик України у 2008 році банк насамперед працював з облігаціями державної зовнішньої позики України 2005 року (ОДЗПУ), які були випущені на виконання угоди від 18 березня 2005 року між Урядом України та Російським акціонерним товариством “Газпром” про принципи врегулювання заборгованості України за поставки російського природного газу в 2004 році і забезпечення поточних платежів за поставку природного газу в 2005 році. У 2008 році банк надав клієнтам послуги по відповідальному зберіганню ОДЗПУ. [28. с.21] Слід відмітити, що комерційні банки перестали отримувати від своїх традиційних активних операцій ті доходи, які вони отримували раніше. Тому комерційні банки шукаючи нові сфери застосування своїх можливостей і нові шляхи отриманні доходів, активно виходять на ринок цінних паперів. А якщо взяти фінансові можливості банків, то не дивно, що вони стають найбажанішими та найактивнішими інвесторами. Можна сказати, що це підштовхує ринок до розвитку, а відповідно і починає працювати на розвиток всієї економіки України вцілому. Протягом 2008 року банк “Україна” здійснював виважену політику на фондовому ринку країни. Про це свідчить склад інвестиційного портфеля, сформованого переважно з державних цінних паперів. Водночас фахівці банку постійно аналізували нові фінансові інструменти, які поступово почали з’являтися на вітчизняному ринку. Критерії надійності, прибутковості та можливості інвестування були основними в роботі з векселями та корпоративними цінним паперами. Розширювалась діяльність банку як зберігача і реєстратора. Загальна сума інвестицій банку в цінні папери (у тому числі ОВДП, векселі, корпоративні права) на 01.01.2009 становить 252,4 млн. грн. Сума інвестицій у статутні фонди підприємств на цей час дорівнювала 30,5 млн. грн. [28. с.20]
На основі інвестиційних операцій банк формує свій інвестиційний портфель. В залежності від критеріїв класифікації інвестиційних операцій банку, його інвестиційний портфель може бути різних типів. Охарактеризуємо глибше вищезгадані типи портфелів. Портфель росту орієнтований на цінні папери і другі інвестиційні об’єкти, ринкова вартість яких швидко зростає. Ціль портфеля росту — нарощення капіталу інвесторів. Ціль портфеля доходу — отримання високих поточних доходів. Портфель ризикового капіталу складається переважно з цінних паперів і поїв молодих компаній “агресивного” типу, що вибрали стратегію швидкого розширення або інших ризикових об’єктів з невідомою ринковою долею і оцінкою. Ціль цього портфеля — отримати дуже високі доходи, “побити” ринок за рахунок придбання активів, коли вони різко недооцінені. Збалансований портфель складається частково із об’єктів інвестицій з швидкозростаючою ринковою ціною, частково — з високодоходних цінних паперів і інших об’єктів. Основна ціль — прирощення капіталу і отримання високого прибутку.
Портфельні інвестиції банків в широкому значенні слова — це портфельні активи, сформовані як за особистий рахунок банку, так і по дорученню клієнтів. Відповідно, портфельні активи, сформовані за рахунок особистих засобів банку являються портфельними інвестиціями в вузькому значенні слова. Проаналізуємо інвестиційний портфель комерційних банків в період з 01.01.2007 по 01.01.2009 року. Динаміка інвестиційного портфеля комерційних банків із початку 2007 р. відображає всі негативні тенденції, характерні для фондового ринку України в зазначений період. Питома вага інвестиційного портфеля у структурі робочих активів банківського сектора за 10 місяців (із 01.08.2007р. по 01.06.2008р.) зменшилась з 18% до 8%. Протягом наступних місяців значення цього показника залишається на низькому рівні. Що ж до динаміки абсолютного розміру інвестиційного портфеля, то це єдина складова зведеного балансу комерційних банків, яка зазнала абсолютного зниження. На початку 2007р. вона становила 2028 млн. грн., а на 01.10.2008р. — лише 1623 млн. грн., тобто зменшилась на 20%. Якщо у І та ІІ кварталах 2007р. абсолютний обсяг інвестиційного портфеля збільшився на 12,14,19 та 5%. Лише у ІІІ кварталі 2008р. спостерігалось незначне (на 10%) абсолютне зростання інвестиційного портфеля банківського сектора. [41. с.12] Це продовжувалось до кінця року. Але 01.01.2009 року спостерігається спад інвестиційного портфеля. Зміна структури інвестиційного портфеля значною мірою зумовлена зменшенням обсягів купівлі-продажу ОВДП і збільшенням обсягу купівлі-продажу цінних паперів з нефіксованим прибутком (векселів тощо).
2.3 Формування резервів для покриття можливих збитків від операцій з цінними паперами
Комерційні банки зобов'язані створювати резерв на відшкодування збитків від операцій із цінними паперами. Банки можуть зазнати збитків від операцій із ЦП унаслідок:
- погіршення фінансового стану емітента ЦП;
- зниження ринкової ціни цінних паперів внаслідок зміни поточної ринкової норми дохідності.
Резерв на відшкодування збитків комерційного банку від операцій із ЦП складається із загального та спеціального резерву. Загальний резерв під ЦП у портфелі банку може формуватися на власний розсуд кожного комерційного банку. Методика визначення розміру такого резерву нормативними актами НБУ не регламентується. Спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку формується у разі падіння ринкової ціни групи цінних паперів (для ЦП на інвестиції - всього портфеля ЦП) нижче рівня балансової вартості цієї групи (портфеля) ЦП без урахування попередньо сформованого спеціального резерву. Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку на продаж понад 15 робочих днів, або в портфелі на інвестиції понад 30 робочих днів. Резервуванню не підлягають:
- цінні папери власної емісії;
- векселі суб'єктів господарської діяльності, що придбанні у першого векселетримача і мають тільки один передавальний напис (індосамент). Такі векселі вважаються товарними та виступають об'єктами резервування як складова частина кредитного портфеля;
- вкладення в дочірні та асоційовані установи на інвестиції. Проте у разі примусового переведення таких ЦП із портфеля на інвестиції до портфеля на продаж ці групи цінних паперів підлягають резервуванню, як і звичайні капітальні цінні папери.
У портфелі ЦП комерційні банки для розрахунку резерву повинні виділяти такі категорії:
Категорія І - ЦП у портфелі на продаж, що мають активний ринок.
Категорія 2 - ЦП у портфелі на продаж, що не мають активного ринку.
Категорія 3 - ЦП у портфелі на інвестиції, що мають активний ринок.
Категорія 4 - ЦП у портфелі на інвестиції, що не мають активного ринку.
У фінансовому обліку та звітності КБ повинні розрізняти спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку на продаж та спеціальний резерв під ЦП в портфелі банку на інвестиції. Виходячи з цього, КБ зобов'язані:
- проводити планову переоцінку портфеля ЦП на продаж не пізніше 15-го числа місяця, що іде за звітами, та вносити відповідні коригування до суми сформованого резерву (скорочувати чи збільшувати її) впродовж 2-ох місяців після завершення переоцінки;
- проводити повну позапланову переоцінку портфеля ЦП на інвестиції у разі примусового переведення частини портфеля на інвестиції до портфеля на продаж упродовж 15-ти робочих днів, вважаючи день примусового переведення першим, та вносити відповідні коригування до суми сформованого резерву (скорочувати чи збільшувати її) впродовж 10-ти робочих днів, вважаючи день завершення переоцінки першим.
Для цінних паперів категорії 1 ринковою ціною вважається:
1) середнє котирування ЦП упродовж місяця на тій біржі, де такий папір було придбано (при умові, що було проведено не менше 4-ох торгів), або
2) середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) у день переоцінки (в день останніх торгів місяця при умові, що вони відбулись на різних біржах із розривом не більше 5-ти робочих днів), або
3) середнє котирування купівлі цього ЦП на ПФТС за останній тиждень місяця.
Для цінних паперів категорії 2 ринковою ціною вважається розрахункова ринкова вартість, що визначається відповідно до методики визначення розрахункової ринкової вартості ЦП у портфелі банку на продаж.
Для цінних паперів категорії 3 ринковою ціною вважається:
1) середнє котирування ЦП упродовж місяця на тій біржі, де такий папір було придбано (при умові, що було проведено не менше 4-ох торгів), або
2) середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) у день переоцінки (в день останніх торгів року при умові, що вони відбулись на різних біржах із розривом не більше 15-ти робочих днів), або
3) середнє котирування купівлі цього ЦП на ПФТС за останній календарний місяць року.
Для цінних паперів категорії 4 ринковою вважається ціна, що визначена відповідно до методики визначення розрахункової ринкової вартості для ЦП у портфелі банку на інвестиції. Після визначення ринкової ціни ЦП портфелі банку спеціальний резерв формується, як різниця між балансовою та ринковою ціною групи ЦП у разі, якщо ринкова ціна менша за балансову. Використовується резерв для покриття збитків при реалізації ЦП, або при їх примусовому переведенні. Сума загального резерву формується банком із прибутку, а спеціального - відноситься до витрат банку.

Розділ 3. Поглиблення ролі комерційних банків в удосконаленні інвестиційної діяльності з цінними паперами
Україна як незалежна держава має майбутнє лише за умови ринкового функціонування своєї економіки. Отже, прийшов час дієвих змін економічної стратегії, метою якої було б не лише припинення спаду, а й еволюція економіки на новий, вищий щабель її розвитку на підставі структурних і технологічних змін. Структурна політика нерозривно пов’язана з інвестиційною політикою, яка є сукупністю підходів і рішень, що визначають напрями вкладення капіталів у окремі сфери і галузі економіки. Тобто, структурна та інвестиційна політика знаходяться в діаметральній взаємодії.
Інвестиційна діяльність є одним із найважливіших індикаторів економіки. Це основна умова стабілізації економіки і переходу до відтворювальних процесів у виробництві. Економіка без інвестицій — це економіка без майбутнього. Тому зараз особливого значення набуло створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні для того, щоб пішли й наші внутрішні інвестиції, і зовнішні. Важливу роль у формуванні інвестиційного клімату відіграє фінансово-кредитна система держави. Однак в економіці України протягом певного часу буде існувати потужний державний сектор, який управлятиме інвестиціями. Тому потрібно надати власним коштам підприємств усіх форм власності та бюджетним асигнуванням функцій, притаманних інвестиціям ринкового механізму. Але постійна нестача обігових коштів, платіжна криза, значні перевищення існуючої ціни кредитних ресурсів над ціною, яку реально готові платити виробники, стали наслідком складної економічної ситуації в країні, значних рівнів інфляції в попередні роки, а також існування непомірних податків, і привели до того, що підприємства не в силі здійснювати не лише розширене, але й просте відтворення. [40.с.6] В умовах ринкової економіки чи не найважливішу роль у здійсненні інвестиційних процесів у народному господарстві відіграє банківська система.
Банківський сектор в Україні має непогані передумови для розвитку і є суттєвою складовою фінансової системи країни. Проте проблематичними були і залишаються відносини у рамках схеми “банк-ринок цінних паперів”. На питання “На скільки ефективними є відносини між іншими учасниками фінансового ринку (не банками) і банками?” і “Наскільки вигідні взаємовідносини між банками і державою на ринку цінних паперів?”, однозначної відповіді дати не можна. Тис часом, зарубіжний досвід та здорова логіка підказують: від того, якими будуть відносини між банками та іншими учасниками ринку, багатому в чому буде залежати стабільність банківської системи в цілому. Багатьох аналітиків сьогодні в Україні турбує той факт, що у банків сконцентровано занадто багато можливостей. З другого боку, обмежувати сферу діяльності банків в умовах нестабільності норм обов’язкових резервів просто неетично. Тому центральним питанням залишається, а чи варто розділяти функції банків на кредитну та інвестиційну., розділивши за даною ознакою і самі банки? Безумовно, в Україні немає поки що такої необхідності. Ринок цінних паперів ще не на стільки розвинутий, щоб його стагнація могла відбитися на банківській системі. Тим часом багато українських банків вже давно звернули свої погляди на цей ринок і, активно брали участь у приватизації, а сьогодні вже активно працюють на ринку акцій. Проте звертаючись до міжнародного досвіду, важко не зауважити, що рано чи пізно більшість країн стикаються з проблемами поділу банківського сектору на інвестиційний і кредитний, і лідером цього, звичайно, є США, які ще в 30-ті роки відчули на собі усі “принади” доступу банків до всіх сегментів фінансового ринку. Як не важко було американським інвестиційним банкам управляти в ті роки своїми портфельними інвестиціями, саме в 30-ті роки склався список лідерів, що сьогодні посідають перші місця у світових рейтингах банків, які спеціалізуються на інвестиціях. Але все на сцену вийшли нові банки, саме комерційні банки, що лобіювали в буквальному значенні доступ на ринок цінних паперів, і сьогодні саме ці банки міцно стоять на ногах. Росія, як і Україна, йде особистим шляхом. Банкам дана можливість дій на ринку акцій, практично безконтрольно, на учать у приватизації і т. д. Головна ідея, яку переслідує така політика стосовно банків, — це прискорення інтеграції промислового та банківського капіталів. З іншого боку центральний банк Росії (ЦБР) проводить активну політику стосовно кредитування інсайдерів, асоційованих компаній. Суперечливість держави і ЦБР очевидна. А тим часом, результат так схожий на український: в інвестиційній сфері банки полишені самі не себе. [40, с. 7]
В Україні ситуацій по-своєму унікальна. Проблема в тому, які саме цінні папери можна вважати інвестиційними. За визначенням американців, інвестиційні цінні папери — це папери, у тому числі облігації, термін обертання яких більш одного року. Теоретично вважається, що ціна довгострокових облігацій протягом року може змінитися при зміні рівня процентних ставок. Як відомо, особливості національних процентних ставок не порівняні з західними стандартами, тому в середньому зміна цін у них і нас буде відбуватись в різних тимчасових проміжках. Відповідно наші 3-х місячні цінні папери за ціновим фактором цілком порівняні з їхнім розумінням інвестиційних цінних паперів. Інвестиційна діяльність посідає друге місце після кредитної в плані доходів сучасних комерційних банків у країнах зі сталою економікою. В Україні поки що розвиваються на належному рівні первинний фондовий ринок, вторинний ринок цінних паперів знаходиться на стадії формування. Таке становище гальмує розвиток інвестиційних процесів, окрім того, в умовах постійного попиту на кредиту та досить високих відсоткових ставок більшість банків не вкладає значних сум коштів у інвестиції, однак у перспективі, з розвитком фондового ринку, доходи від цінних паперів матимуть питому вагу у структурі доходів банків. На сьогодні ринок цінних паперів в Україні розвивається з кожним днем і розширює сферу своїх інвестиційних можливостей. Вирішальним чинником для такого швидкого розвитку стала катастрофічна нестача грошової маси. А саме однією з основних функцій ринку цінних паперів є залучення додаткового оборотного капіталу шляхом емісії забезпечених цінних паперів — акцій, облігацій, векселів тощо. [13, с. 30] Також нестача власних грошових коштів для інвестування покривається за допомогою довгострокових кредитів. Проте частка останніх у кредитному портфелі українських банків у 2004-2007рр. коливалась в межах 10-12%, що недостатньо для економіки. Повне зростання обсягів довгострокового кредитування спостерігалось в 2008 році — на кінець серпня їх частка становила 14,4% (проти 10,6% на початок року). Але таке зростання значною мірою є результатом знецінення гривні що спричинило збільшення частки кредитів у іноземній валюті від 30,2% на початок 2008 року до 45,7% у вересні. Фондовий ринок має значні можливості для подальшого розвитку. За роки свого існування в Україні він довів перспективи і масштаби вигод, що їх можна отримати на регульованому ринку цінних паперів. [13, с. 30] В Україні існує дуже багато ніш маркетингового характеру по інвестиційних банківських операціях, які мають великі перспективи розвитку і які зараз заповнені лише наполовину послугами комерційних банків, або торгівців цінними паперами. Доказом цього є досвід закордонних банків, які сьогодні займаються інвестиційними операціями (до речі цей бізнес на заході є досить прибутковим). Більшість великих інвестиційних банків пропонуються своїм клієнтам такі послуги: управління активами, вкладення у деривативи та впровадження ризик-менеджменту, купівля та продаж цінних паперів, вкладення коштів клієнтів в активи з фінансовим доходом, клірингові або депозитні послуги, класичні послуги інвестиційних банків з розміщенням емісії або підтримки ринку, консультаційні послуги. Всі ці послуги користуються попитом як з боку інвестиційних інвесторів, так і з боку приватних осіб. Взагалі це гармонійно розроблена система, яка може дати відповіді на запитання, де банку отримує кошти, щоб розміщувати емісії цінних паперів, і як інвестиційних банк може розподілити загальний ризик від операцій з цінними паперами. Провідним джерелом залучення ресурсів інвестиційними банками є управління коштами клієнтів. Клієнти охоче ідуть на це, тому що можуть отримати дохід, який у декілька разів може перевищувати дохід від звичайного банківського депозиту. Але багато банків не обмежуються тільки розміщенням коштів клієнтів за домовленістю і розширюють комплекс комерційних операцій, за якими вони можуть отримувати значні прибутки, що іноді перевищують прибутки від значної діяльності інвестиційного банку. Розвиток інвестиційного банківського бізнесу можна вважати досить перспективним не тільки як механізм розподілу ризику у національній банківській системі, але й як інструмент залучення капіталу із-за кордону. Останнім часом у США існує тенденція до пом’якшення банківського законодавства та універсалізації банків, але повного злиття функцій не передбачається й більшість комерційних банків займають нішу комерційних, а не діллерських операцій з цінними паперами. Яскравим прикладом цього є Bank of New York, який є найбільшим у світі банком — депозитарієм програми ADR i GDR, але ж не займається інвестиційною діяльністю і тому не має конфлікту інтересів з боку інвесторів та інвестиційних банків. Така проміжна позиція багатьох комерційних банків США є взірцем для банківських систем країн, що розвиваються. Проте, як показала практика, інвестиційні банки в США зросли на стільки, що склали конкуренцію комерційним банкам, останні стали програвати у конкурентній боротьбі, тому на початку 90-х років ФРС дозволила окремим банкам, що були комерційними, займатись інвестиційною діяльністю. США сьогодні можуть собі дозволити монополізацію послуг на фінансовому ринку, бо мають значний потенціал росту та резерви, чого не можна було б сказати про США на початку 30-х років, коли існував чіткий розподіл функцій у банківській системі. Однак сьогоднішня ситуація в Україні є аналогічною тому, що була у 30-ті роки в США, тому є добра нагода скористатись цим досвідом. Для України інвестиційний банківський сектор — то є насамперед нова галузь, так би мовити інновація. У перспективі комерційна банки можуть стати найбільш активними учасниками ринку цінних паперів, серйозним конкурентом інших інвестиційних інститутів. Основними видами конкуренції між інвестиційними інститутами можуть стати:
1. конкуренція за обсяги здійснення інвестиційних операцій, за перерозподіл наявних та набуття нових функцій на ринку цінних паперів;
2. конкуренція за залучення фінансових ресурсів потенційних інвесторів. Розвиток ринкової економіки веде до перерозподілу грошових накопичень бізнесу й населення на користь вкладень у цінні папери. Це викликає серйозну конкурентну боротьбу між банками та іншими інвестиційними інституціями за грошові ресурси;
3. конкуренція за сфери діяльності фінансових брокерів і дилерів, якими найчастіше виступають комерційні банки;
4. конкуренція за обсяги послуг із інвестиційного консультування та фінансового посередництва на фондовому ринку;
5. конкуренція за здійснення функцій інфраструктурних учасників фондового ринку.
Правильна інвестиційна діяльність є основною умовою стабілізації економіки та переходу до відтворювальних процесів. На сьогоднішній день джерела фінансування не можуть дати достатнього обсягу інвестицій для забезпечення розширення виробництва. Причинами, що стримують інвестиційну діяльність є: концептуальна недосконалість політичних та економічних реформ, повільність темпів їх проведення, спад виробництва, вивіз національного капіталу і нестабільність виробництва. За даними журналу “The Wall Street Journal”, за рівнем “економічної свободи” Україна посідає 127 місце у списку з 156 країн. Цей показник обчислюється відомим Вашингтонським дослідницьким інститутом “Херітідж фаундейшен” на базі 10 показників: торгова політика, оподаткування, державне втручання в економіку, грошова політика, капітал і іноземні інвестиції, стан банківської справи, контроль за заробітною платою і цінами, майнове державне регулювання і наявність “чорного ринку” [38, с. 8] При цьому в Україні рівень “втручання уряду” найвищий, а в категоріях “законодавство” та “чорний ринок” ми на другому місці з кінця. [29, с. 120] Для вирішення даних проблем необхідно створити гнучку систему інвестиційного механізму, яка буде складатись із таких елементів:
1. комплекс правових, організаційних, економічних та інформаційних умов для інвестування, мережа інвестиційних фондів, банків, аудиторських, страхових та інших фінансово-кредитних установ;
2. механізм державного регулювання і підтримки інвестиційно- інноваційного процесу;
3. визначення національних пріоритетів приватизації приватизації та інтересів іноземних інвесторів і узгодження їх.
Але попри все сказане можна відмітити, що на сьогодні ринок цінних паперів в Україні є тим сектором економіки, який характеризується досить динамічним розвитком. Міжнародні експерти визначили досягнутий прогрес як “вражаючий”. Однак на шляху становлення державного регулювання фондового ринку України існують певні проблеми і труднощі. Це пов’язане з недостатнім розумінням важливості та механізмів здійснення державного впливу на ринок цінних паперів. У підсумку треба зазначити, що з метою вирішення сьогоднішніх проблем вітчизняного фондового ринку керівництвом Державної Комісії цінних папері та фондового ринку означені основні акценти його розвитку, які мають бути зосереджені на певних заходах. Серед них: концентрація торгівлі цінними паперами інвестиційно привабливих підприємств на організованих ринках; обмеження операцій спекулятивних інвесторів; заохочення емісій акцій і корпоративних боргових зобов’язань, пов’язаних з інвестиційними проектами, з введенням ефективного контролю за їх використанням; заохочення торговців цінними паперами до розвитку послуг дрібним інвесторам; заохочення організаторів торгівлі до злиття і концентрації ринків, до виходу на ринок більшої кількості емітентів, в тому числі середніх компаній, які несуть інноваційний потенціал; а також створення регулятивних умов, які сприяють більш довгостроковому характеру іноземних інвестицій і обмеженню короткострокових вкладень іноземних інвесторів в цінні папери розмірами, які роблять фондовий ринок більш стабільним.

Висновки
Банки і банківська система — це звичайні економічні структури. Їхній вплив на економічні процеси (позитивний чи негативний) надто великий і потрібна жорстка регламентація та контроль їх діяльності, щоб цей вплив мав виключно позитивних характер. Сучасна банківська система є дворівнева — центральний банк і комерційні банки. Одним з видів діяльності комерційних банків є операції на ринку цінних паперів. В Україні ринок цінних паперів перебуває у стадії формування. Це рухливий інститут, який реагує на регулюючі заходи з боку держави, на бурхливий розвиток ринкових відносин.
Ринок цінних паперів багатоаспектна соціально-економічна система. Рух цінних паперів — показник економічної ситуації в країні.
Комерційні банки відіграють важливу роль на фондовому ринку.
Комерційні банки проводять емісію цінних операцій, здійснюють інвестиційну діяльність, а також здійснюють спекулятивні операції від свого імені і від імені клієнтів.
Комерційні банки розширюють свої операції з цінними паперами з таких причин:
1. Дані операції приносять великий дохід;
2. Відносно скорочуються прямі банківські кредити.
В останні роки значно підвищилась питома вага ринку векселів. Важливим напрямом ринку цінних паперів у майбутньому може стати ринок облігацій.
Основними цілями інвестиційної діяльності є:
1. Забезпечити собі збереження коштів;
2. Диверсифікацію (розподіл інвестиційних грошових коштів між різними суб’єктами вкладів з метою зниження ризику можливих втрат капіталу чи доходів на нього);
3. Доход;
4. Ліквідність.
Після здійснення операцій на ринку цінних паперів, банк формує інвестиційний портфель. Банки прагнуть мінімізувати зниження вартості портфеля інвестицій, бо він має бути головним джерелом ліквідності в період обмеженого кредиту, коли особливо різко підвищуються процентні ставки. Активізація інвестиційної діяльності банків повинна спрямовуватись на:
1. посилення ролі довгострокового та середньострокового кредитування;
2. розширення посередницької діяльності в управлінні інвестиційним портфелями компаній;
3. розвиток різного роду довірчої діяльності, а також операцій, пов’язаних з страхуванням перестрахуванням інвестицій.
До принципових питань, які необхідно вирішувати Україні при створенні власного фондового ринку, при активній участі в цьому процесі комерційних банків, належать:
1. використання української фондової біржі банками для організації централізованої системи торгівлі інструментами грошового ринку;
2. налагодження банками роботи по інвестиційному консультуванню;
3. аналітична робота по систематизації ринкової інформації з метою комерційного використання накопичених даних;
4. комерційним банкам активніше приймати учать в удосконаленні електронної системи обігу цінних паперів;
5. змінити законодавство в банківській сфері і бік його лібералізації;
6. створити систему незалежних реєстраторів цінних паперів.
Національний ринок цінних паперів перебуває в процесі становлення та розвитку, тому існує багато недоопрацювань на помилок. Вже намітились аспекти розвитку українського ринку цінних паперів, які притаманні лише національному ринку. Комерційна банки на цьому ринку займаються всіма видами діяльності і є найактивнішими і найуніверсальнішими його учасниками.

ДОДАТКИ
Додаток 1
Баланс за станом на 31 грудня 2008 р. (на кінець дня)АК АПБ «Україна» (тис. грн.)
31 грудня 2008 року
Голова Правління __________________Ю.І. Гетьманенко
Головний бухгалтер________________Т.В. Скляренко

Додаток 2
Звіт про фінансові результати за станом на 31 грудня 2008 р. (на кінець дня) АК АПБ «Україна» (тис. грн.)
31 грудня 2008р.
Голова Правління________Гетьманенко Ю.І.
Головний бухгалтер_______Скляренко Т.В.

Додаток 3
Звіт про рух грошових коштів (непрямий метод) за станом на 31 грудня 2008 р. (на кінець дня) АК АПБ «Україна» (тис. грн.)
31 грудня 2008 року
Голова Правління                              Гетьманенко Ю.І.
Головний бухгалтер                          Скляренко Т.В.

Додаток 4
Торгові цінні папери за станом на 31 грудня 2008 р. (на кінець дня) АК АПБ «Україна»
Таблиця 4.1. Торгові цінні папери (тис. грн.)
Дані про торгові цінні папери зазначені у рядку 2 «Балансу» та у рядку 13 «Звіту про рух грошових коштів».
Інформація про метод оцінки цінних паперів наведена у примітці 1.5 «Торгові цінні папери» примітки 1 «Облікова політика».
Таблиця 4.2. Аналіз кредитної якості боргових торгових цінних паперів за звітний 2008 рік (тис. грн.)

Таблиця 4.3. Аналіз кредитної якості боргових цінних паперів за попередній 2007 рік(тис. грн.)

Додаток 5
Інші цінні папери, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах за станом на 31 грудня 2008 р. (на кінець дня) АК АПБ «Україна»
Таблиця 5.1. Інші цінні папери, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах (тис. грн.)

Таблиця 5.2. Аналіз кредитної якості боргових цінних паперів, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах, за звітний 2008 рік (тис. грн.)

Таблиця 5.3. Аналіз кредитної якості боргових цінних паперів, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах, за попередній 2007 рік (тис. грн.)

Додаток 6
Цінні папери у портфелі банку на продаж за станом на 31 грудня 2008 р. (на кінець дня) АК АПБ «Україна»
Таблиця 6.1. Цінні папери у портфелі банку на продаж (тис.грн.)
Таблиця 6.2.1 Аналіз кредитної якості боргових цінних паперів у портфелі банку на продаж за звітний 2008 рік (тис. грн.)
Таблиця 6.2.2 Аналіз кредитної якості боргових цінних паперів у портфелі банку на продаж за попередній 2007 рік (тис. грн.)

Таблиця 6.3. Зміни в портфелі цінних паперів банку на продаж (тис.грн.)
Таблиця 6.4. Основні пайові цінні папери в портфелі банку на продаж  (тис.грн.)
Цінних паперів, які були використані як застава або для операцій РЕПО, за станом на кінець дня 31 грудня 2008 року немає.

Додаток 7
Цінні папери в портфелі банку до погашення за станом на 31 грудня 2008 р. (на кінець дня) АК АПБ «Україна»
Таблиця 7.1. Цінні папери в портфелі банку до погашення (тис. грн.)
Таблиця 7.2. Рух цінних паперів у портфелі банку до погашення (тис. грн.)

Таблиця 7.3. Аналіз зміни резерву під знецінення цінних паперів у портфелі банку до погашення за звітний рік (тис. грн.)
Таблиця 7.4. Аналіз зміни резерву під знецінення цінних паперів у портфелі банку до погашення за попередній рік (тис. грн.)
Таблиця 7.5. Справедлива вартість цінних паперів у портфелі банку до погашення (тис. грн.)
Таблиця 7.6. Аналіз кредитної якості боргових цінних паперів у портфелі банку до погашення за звітний рік (тис. грн.)
Таблиця 7.7. Аналіз кредитної якості боргових цінних паперів у портфелі банку до погашення за попередній рік (тис. грн.)
Дані про цінні папери в портфелі банку до погашення зазначені у рядку 7 «Балансу» та рядках 27, 28 «Звіту про рух грошових коштів»..
Інформація про цінні папери до погашення наведена у примітці 1.8 «Цінні папери до погашення» примітки 1 «Облікова політика».

Додаток 8
Боргові цінні папери, емітовані банком за станом на 31 грудня 2008 р. (на кінець дня) АК АПБ «Україна»
Таблиця 8.1. Боргові цінні папери, емітовані банком (тис. грн.)