Курсовая на тему Організація і методика аудиту готової продукції
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2013-11-06Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЖИТОМИРСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ
КАФЕДРА ОБЛІКУ І АУДИТУ
Мартинюк І.М.
група ЗОА – 99 – 3с
КУРСОВА РОБОТА
на тему: Організація і методика аудиту готової продукції
з курсу „Організація і методика аудиту підприємницької діяльності”
Допускається до захисту Науковий керівник
______________________ _______________________
(П.І.П.)
______________________
______________________
підпис
Житомир 2006
План
Вступ – ст. 3
Розділ 1. Теоретичні аспекти організації аудиту готової продукції – ст. 5
1.1 Аналіз основних понять і наукових напрямків з аудиту – ст. 5
1.2 Розробка методики аудиту готової продукції – ст. 9
Розділ 2. Аудит готової продукції на підготовчому етапі перевірки – ст. 11
2.1 Порядок укладання договору на проведення аудиту – ст. 11
2.2 Вивчення системи внутрішнього контролю та системи обліку. Встановлення ступеня ризику – ст. 12
2.3 Підготовка плану і програми перевірки – ст. 15
Розділ 3. Аудит готової продукції – ст. 21
3.1 Методи перевірки і контрольні процедури з аудиту готової продукції – ст. 21
3.2 Етапи аудиту готової продукції – ст. 25
3.3 Формування робочих документів аудитора – ст. 30
3.4 Підготовка підсумкової документації по результатах аудиту – ст. 31
Висновки і пропозиції – ст. 34
Список використаних джерел – ст. 37
Додатки – ст. 38
ВСТУП
Поступовий перехід народного господарства України до ринкових відносин призвів до появи спільних підприємств, господарських товариств, бірж, комерційних банків, інвестиційних фондів тощо.
У зв`язку з виникненням підприємств з різними формами власності стало зрозумілим те, що традиційна система фінансового контролю в тому вигляді, в якому вона існувала при адміністративно-командній системі управління, не може захистити ні інтереси держави, ні інтереси власника. Саме власника, а не когось іншого. На сьогодні співвласником в Україні є громадяни - засновники господарюючих суб`єктів, громадяни-акціонери, які взяли участь у приватизації державного майна, колективи громадян та держава. В економічному відношенні всі ці власники відділені від своїх часток власності, що перебувають у різних господарюючих суб`єктах (акціонерних товариствах, довірчих товариствах, комерційних банках, інвестиційних компаніях тощо), в результаті чого не можуть володіти об`єктивною і достовірною інформацією про використання цієї власності. Адже саме власнику необхідна подібна інформація про фінансовий стан підприємства, його потенціал і стабільність у майбутньому. Власник має і повинен знати, наскільки ефективно використовуються вкладені ним у підприємство кошти. Але не кожен, хто здійснює управління майном і коштами цих власників, зацікавлений подавати їм достовірну інформацію про результати своєї діяльності. Майнові інтереси всіх власників має захистити держава.
Однак у ринкових умовах господарювання традиційні форми фінансового контролю не можуть виконувати функції захисту майнових інтересів власників. Практика країн з ринковою економікою показує, що захистити майнові інтереси власників може такий вид незалежного фінансового контролю, як аудит, який є одним з головних елементів їх ринкової інфраструктури. Передумовою такого контролю є взаємна зацікавленість підприємств в особі їх власників (акціонерів, вкладників тощо), держави в особі податкових органів і самого аудитора в забезпеченні достовірності обліку та звітності.
Іншою причиною необхідності впровадження аудиту в Україні є те, що в ринкових умовах фінансовий стан кожного господарюючого суб`єкта залежить від його взаємовідносин з іншими суб`єктами господарювання, і тому зростає потреба у достовірній обліковій і звітній інформації про їх діяльність. Зокрема, така інформація необхідна:
· власникам господарюючих суб`єктів для визначення стратегії їх розвитку;
· банкам для прийняття рішення про доцільність надання кредиту;
· інвесторам (місцевим та іноземним) при вкладанні своїх капіталів у інші господарюючі суб`єкти;
· постачальникам для одержання гарантій повної оплати за відвантажені товари, виконані роботи та надані послуги;
· акціонерам для контролю за роботою адміністрації товариства;
· державним органам для планування потреб макроекономіки та оцінки податкових надходжень до бюджету тощо.
Для підтвердження достовірності звітної і облікової інформації господарюючих суб`єктів виникає потреба у перебудові всієї системи фінансового контролю на основі вивчення і використання міжнародного досвіду. У країнах з ринковою економікою таке підтвердження здійснюють аудитори. Міжнародний досвід розвитку аудиту свідчить про те, що аудиторська перевірка - це норма, без якої неможливий цивілізований бізнес. Основне її призначення - це незалежна перевірка фінансової звітності та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб`єктів господарювання з метою формування висновків стосовно їх фінансового стану і достовірності його відображення в бухгалтерському обліку та звітності у відповідності з чинним законодавством і встановленими нормативами.
Основна мета даної курсової роботи полягає в тому, щоб висвітлити основні принципи і методи аудиту готової продукції
Робота складається з трьох розділів, у яких послідовно розглядається методологія аудиту готової продукції.
Розділ 1. Теоретичні аспекти організації аудиту.
1.1 Аналіз основних понять і наукових напрямків з аудиту.
Аудит у західній теорії і практиці прийнято вважати процесом, за допомогою якого компетентний незалежний працівник накопичує й оцінює свідчення про інформацію, що піддається кількісній оцінці і стосовної до специфічної господарської системи, щоб визначити і виразити у своєму висновку ступінь відповідності цієї інформації встановленим критеріям.
Аудит має древню історію. Думають, що фактично ще в Древньому Єгипті (близько 2600 р. до н.е. ) існували чиновники, що сполучали функції обліку, керування і контролю.
У Римській імперії (1 - 26 р. н.е. ) контрольні функції здійснювалися спеціальними службовцями (куратори, прокуратори, квестори). Після падіння Римської імперії аудит одержав широке поширення в Італії. Купці Флоренції і Венеції використовували працю аудиторів для перевірки платоспроможності капітанів торгових судів, що везли величезні багатства на свій континент. У цей час аудит мав строго цільовий напрямок - запобігання помилок.
Батьківщина сучасного аудита - Англія. Писемні пам'ятки, що вказують на існування аудиторства в Англії, восходять до 13-14 вв. Прийоми аудита до той час складали переважно в детальній перевірці кожної операції, тестування чи вибіркова перевірка, як аудиторські процедури, були невідомі.
В історії розвитку аудита можна виділити кілька періодів:
1. до 1500 р.;
2. 1500 - 1830 (1860) р.;
3. 1830 (1860) - 1905 р.;
4. 1905 - 1933 р.;
5. 1933 - 1940 р.;
6. з 1940 р. по нинішній час.
Перший період закінчувався в 1500 р. Ця дата відзначена довільно, але вона найбільше точно відбиває стан "перелому" у загальній економічній ситуації. Однієї з причин цього з'явилося відкриття Америки, і як наслідок збільшення обсягу товарів, капіталу, робочої сили в загальносвітовому масштабі. Інша причина - 1494 р. по праву вважається датою підстави навчання про подвійний запис (Лука Пачоллі).
1500 - 1830 (1860) рр. Цілі і прийоми аудита не були змінені і складалися у виявленні помилок і перевірці чесності осіб, відповідальних за податкові платежі. У цей час істотно підвищилося значення аудита, тому що відбувся поділ між власниками підприємства: керуючими й інвесторами. Акціонерам не тільки була потрібна гарантія схоронності капіталу, але й одержання дивідендів. Тільки аудитор міг дати висновок про вірність і об'єктивність перевіреної фінансової звітності і про імовірність продовження діяльності підприємства найближчим часом. Прийшло розуміння необхідності і важливості існування системи внутрішнього контролю. Причиною, по якій датою закінчення даного періоду був обраний 1860 р., з'явилося те, що Кримська війна викликала визначені зміни в економіці всіх країн, а це привело до зміни цілей і прийомів аудита.
1860 - 1905 р. Період відрізняється бурхливим економічним ростом. Величезні по своїх масштабах угоди привели до створення корпорацій. Цей період відзначений появою консолідованого балансу (1904 р.).
Усе це підвищувало роль і значення інституту аудиторства. Була визнана необхідність внутрішнього контролю. Але йому приділялася роль органа, що брав участь не в перевірці і виявленні помилки, а в створенні єдиної стандартної системи обліку. Основний акцент був спрямований на систему контролю грошових потоків. Оскільки й облікова система, і організаційна структура перетерпіли значні зміни убік посилення, то й аудитори могли вже застосовувати прийоми вибірки. Тестування стало використовуватися тільки в останні десятиліття 19 століття. В умовах швидкоростучого виробництва аудитор більше не міг перевіряти кожну операцію величезної корпорації. Аж до 1905 р. обмежуючим фактором обсягу тестування були зміни і нововведення в системі обліку і внутрішнього контролю. Цілі аудита в цей час складаються у виявленні різного роду помилок навмисного характеру. Історично основним центром розвитку аудита з'явилися Великобританія і США. У першому десятилітті ХХ в. американський аудит став розвиватися незалежно, оскільки підприємцями США була визнана неможливість застосування цілей і підходів англійського аудита до особливостей їхнього бізнесу.
Перші роботи з американського аудита характеризують зміну цілей у такий спосіб: виявлення і запобігання ненавмисних помилок. Пізніше цілями аудита стали:
· установлення фінансового стану і прибутковості підприємства;
· запобігання навмисних і ненавмисних помилок - другорядна мета.
Відповідно до зміни цілей відбулися і значні зміни в прийомах. Спостерігається перехід від детальної перевірки до тестування. Стало ясно, що для того, щоб одержати фактичні суми, що перевіряються в процесі аудита, немає необхідності проводити детальну перевірку кожної проводки за досліджуваний період. Одержує визнання важливість внутрішнього контролю. В опублікованих у 1909 р. "Програмах аудита" відзначено, що як першу ступінь аудита повинна виступати "установлення системи внутрішньої перевірки".
1933 - 1940 р.
· на аудита впливає Нью-Йоркська фондова біржа й урядові організації;
· не було єдиної думки щодо цілей аудита.
На початку цього періоду більшість авторів сходилися в думці, що завдання аудита полягає у виявленні помилки. Пізніше погляди були істотно змінені, і було встановлено, що аудитору не слід концентрувати свою увагу тільки на виявленні помилки.
Аж до 1940 р. не існувало яких-небудь документів, що визначають відповідальність аудиторів за виявлення помилок. Було відзначено тільки, що це досить важливе питання, але більшість авторів сходилися в думці, що його не можна відносити до головної задачі аудиторської перевірки.
З 1940 року дотепер цілі аудита перетерпіли незначні зміни. Акцент робився на підтвердження вірності фінансової звітності. Офіційно це положення було проголошено в документах "Американського Інституту Присяжних Бухобліку": "перша мета перевірки звітності незалежним аудитором складається у вираженні думки про представлену фінансову звітність".
Частина знову розроблених прийомів аудита мала строгу орієнтацію на виявлені помилки. У 1961 р. у "Положенні про аудиторські процедури №30" було встановлено, що аудитор визначає помилку, і у випадку, якщо вона матеріальна, може вплинути на його думку про вірність представленої фінансової звітності і проведенні перевірки відповідно до загальноприйнятих аудиторських стандартів, він повинний оцінити ступінь її імовірності.
Інша точка зору на цілі аудита полягають в тому, що задача незалежного розгляду складається у вираженні думки про інформацію, що включається у фінансові звіти. Що стосується відповідальності аудитора, то вона складається лише в проведенні тестів, відповідно до загальноприйнятих аудиторських стандартів, розробленими таким чином, щоб знайти саму можливість визначення роду невідповідностей, тобто аудитор не відповідає за невиявлені помилки, але з його не повинна зніматися відповідальність за перевірку "вузького місця" у процесі аудита.
До кінця 40-х років аудит в основному полягав у перевірці документації, підтвердження запису грошової операції і правильному угрупованню цих операцій у фінансових звітах. Це був підтверджуючий аудит.
Після 1949 р. незалежні аудитори стали більше уваги приділяти питанням внутрішнього контролю, думаючи, що при ефективній системі внутрішнього контролю імовірність помилок незначна, і фінансові дані досить повні і точні. Аудиторські фірми почали займатися більше консультаційною діяльністю, чим безпосередньо перевірками. Це системно-орієнтований аудит.
На початку 70-х рр. почалася розробка міжнародних аудиторських стандартів. В історії аудита можна простежити визначені тенденції:
· основною метою аудита завжди визнавалося установлення вірогідності представленої звітності;
· відзначається зростання надійності внутрішнього контролю і зниження деталізації цілей.
1.2 Розробка методики аудиту готової продукції.
Методика є важливим інструментом роботи аудитора. Перед проведенням аудиторської перевірки необхідно скласти на ряду з планом аудиту методику проведення майбутньої перевірки в якій мають бути визначені всі контрольні точки процесу аудиту.
Методика аудиту випуску і реалізації готової продукції
ЖИТОМИРСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ
КАФЕДРА ОБЛІКУ І АУДИТУ
Мартинюк І.М.
група ЗОА – 99 – 3с
КУРСОВА РОБОТА
на тему: Організація і методика аудиту готової продукції
з курсу „Організація і методика аудиту підприємницької діяльності”
Допускається до захисту Науковий керівник
______________________ _______________________
(П.І.П.)
______________________
______________________
підпис
Житомир 2006
План
Вступ – ст. 3
Розділ 1. Теоретичні аспекти організації аудиту готової продукції – ст. 5
1.1 Аналіз основних понять і наукових напрямків з аудиту – ст. 5
1.2 Розробка методики аудиту готової продукції – ст. 9
Розділ 2. Аудит готової продукції на підготовчому етапі перевірки – ст. 11
2.1 Порядок укладання договору на проведення аудиту – ст. 11
2.2 Вивчення системи внутрішнього контролю та системи обліку. Встановлення ступеня ризику – ст. 12
2.3 Підготовка плану і програми перевірки – ст. 15
Розділ 3. Аудит готової продукції – ст. 21
3.1 Методи перевірки і контрольні процедури з аудиту готової продукції – ст. 21
3.2 Етапи аудиту готової продукції – ст. 25
3.3 Формування робочих документів аудитора – ст. 30
3.4 Підготовка підсумкової документації по результатах аудиту – ст. 31
Висновки і пропозиції – ст. 34
Список використаних джерел – ст. 37
Додатки – ст. 38
ВСТУП
Поступовий перехід народного господарства України до ринкових відносин призвів до появи спільних підприємств, господарських товариств, бірж, комерційних банків, інвестиційних фондів тощо.
У зв`язку з виникненням підприємств з різними формами власності стало зрозумілим те, що традиційна система фінансового контролю в тому вигляді, в якому вона існувала при адміністративно-командній системі управління, не може захистити ні інтереси держави, ні інтереси власника. Саме власника, а не когось іншого. На сьогодні співвласником в Україні є громадяни - засновники господарюючих суб`єктів, громадяни-акціонери, які взяли участь у приватизації державного майна, колективи громадян та держава. В економічному відношенні всі ці власники відділені від своїх часток власності, що перебувають у різних господарюючих суб`єктах (акціонерних товариствах, довірчих товариствах, комерційних банках, інвестиційних компаніях тощо), в результаті чого не можуть володіти об`єктивною і достовірною інформацією про використання цієї власності. Адже саме власнику необхідна подібна інформація про фінансовий стан підприємства, його потенціал і стабільність у майбутньому. Власник має і повинен знати, наскільки ефективно використовуються вкладені ним у підприємство кошти. Але не кожен, хто здійснює управління майном і коштами цих власників, зацікавлений подавати їм достовірну інформацію про результати своєї діяльності. Майнові інтереси всіх власників має захистити держава.
Однак у ринкових умовах господарювання традиційні форми фінансового контролю не можуть виконувати функції захисту майнових інтересів власників. Практика країн з ринковою економікою показує, що захистити майнові інтереси власників може такий вид незалежного фінансового контролю, як аудит, який є одним з головних елементів їх ринкової інфраструктури. Передумовою такого контролю є взаємна зацікавленість підприємств в особі їх власників (акціонерів, вкладників тощо), держави в особі податкових органів і самого аудитора в забезпеченні достовірності обліку та звітності.
Іншою причиною необхідності впровадження аудиту в Україні є те, що в ринкових умовах фінансовий стан кожного господарюючого суб`єкта залежить від його взаємовідносин з іншими суб`єктами господарювання, і тому зростає потреба у достовірній обліковій і звітній інформації про їх діяльність. Зокрема, така інформація необхідна:
· власникам господарюючих суб`єктів для визначення стратегії їх розвитку;
· банкам для прийняття рішення про доцільність надання кредиту;
· інвесторам (місцевим та іноземним) при вкладанні своїх капіталів у інші господарюючі суб`єкти;
· постачальникам для одержання гарантій повної оплати за відвантажені товари, виконані роботи та надані послуги;
· акціонерам для контролю за роботою адміністрації товариства;
· державним органам для планування потреб макроекономіки та оцінки податкових надходжень до бюджету тощо.
Для підтвердження достовірності звітної і облікової інформації господарюючих суб`єктів виникає потреба у перебудові всієї системи фінансового контролю на основі вивчення і використання міжнародного досвіду. У країнах з ринковою економікою таке підтвердження здійснюють аудитори. Міжнародний досвід розвитку аудиту свідчить про те, що аудиторська перевірка - це норма, без якої неможливий цивілізований бізнес. Основне її призначення - це незалежна перевірка фінансової звітності та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб`єктів господарювання з метою формування висновків стосовно їх фінансового стану і достовірності його відображення в бухгалтерському обліку та звітності у відповідності з чинним законодавством і встановленими нормативами.
Основна мета даної курсової роботи полягає в тому, щоб висвітлити основні принципи і методи аудиту готової продукції
Робота складається з трьох розділів, у яких послідовно розглядається методологія аудиту готової продукції.
Розділ 1. Теоретичні аспекти організації аудиту.
1.1 Аналіз основних понять і наукових напрямків з аудиту.
Аудит у західній теорії і практиці прийнято вважати процесом, за допомогою якого компетентний незалежний працівник накопичує й оцінює свідчення про інформацію, що піддається кількісній оцінці і стосовної до специфічної господарської системи, щоб визначити і виразити у своєму висновку ступінь відповідності цієї інформації встановленим критеріям.
Аудит має древню історію. Думають, що фактично ще в Древньому Єгипті (близько 2600 р. до н.е. ) існували чиновники, що сполучали функції обліку, керування і контролю.
У Римській імперії (1 - 26 р. н.е. ) контрольні функції здійснювалися спеціальними службовцями (куратори, прокуратори, квестори). Після падіння Римської імперії аудит одержав широке поширення в Італії. Купці Флоренції і Венеції використовували працю аудиторів для перевірки платоспроможності капітанів торгових судів, що везли величезні багатства на свій континент. У цей час аудит мав строго цільовий напрямок - запобігання помилок.
Батьківщина сучасного аудита - Англія. Писемні пам'ятки, що вказують на існування аудиторства в Англії, восходять до 13-14 вв. Прийоми аудита до той час складали переважно в детальній перевірці кожної операції, тестування чи вибіркова перевірка, як аудиторські процедури, були невідомі.
В історії розвитку аудита можна виділити кілька періодів:
1. до 1500 р.;
2. 1500 - 1830 (1860) р.;
3. 1830 (1860) - 1905 р.;
4. 1905 - 1933 р.;
5. 1933 - 1940 р.;
6. з 1940 р. по нинішній час.
Перший період закінчувався в 1500 р. Ця дата відзначена довільно, але вона найбільше точно відбиває стан "перелому" у загальній економічній ситуації. Однієї з причин цього з'явилося відкриття Америки, і як наслідок збільшення обсягу товарів, капіталу, робочої сили в загальносвітовому масштабі. Інша причина - 1494 р. по праву вважається датою підстави навчання про подвійний запис (Лука Пачоллі).
1500 - 1830 (1860) рр. Цілі і прийоми аудита не були змінені і складалися у виявленні помилок і перевірці чесності осіб, відповідальних за податкові платежі. У цей час істотно підвищилося значення аудита, тому що відбувся поділ між власниками підприємства: керуючими й інвесторами. Акціонерам не тільки була потрібна гарантія схоронності капіталу, але й одержання дивідендів. Тільки аудитор міг дати висновок про вірність і об'єктивність перевіреної фінансової звітності і про імовірність продовження діяльності підприємства найближчим часом. Прийшло розуміння необхідності і важливості існування системи внутрішнього контролю. Причиною, по якій датою закінчення даного періоду був обраний 1860 р., з'явилося те, що Кримська війна викликала визначені зміни в економіці всіх країн, а це привело до зміни цілей і прийомів аудита.
1860 - 1905 р. Період відрізняється бурхливим економічним ростом. Величезні по своїх масштабах угоди привели до створення корпорацій. Цей період відзначений появою консолідованого балансу (1904 р.).
Усе це підвищувало роль і значення інституту аудиторства. Була визнана необхідність внутрішнього контролю. Але йому приділялася роль органа, що брав участь не в перевірці і виявленні помилки, а в створенні єдиної стандартної системи обліку. Основний акцент був спрямований на систему контролю грошових потоків. Оскільки й облікова система, і організаційна структура перетерпіли значні зміни убік посилення, то й аудитори могли вже застосовувати прийоми вибірки. Тестування стало використовуватися тільки в останні десятиліття 19 століття. В умовах швидкоростучого виробництва аудитор більше не міг перевіряти кожну операцію величезної корпорації. Аж до 1905 р. обмежуючим фактором обсягу тестування були зміни і нововведення в системі обліку і внутрішнього контролю. Цілі аудита в цей час складаються у виявленні різного роду помилок навмисного характеру. Історично основним центром розвитку аудита з'явилися Великобританія і США. У першому десятилітті ХХ в. американський аудит став розвиватися незалежно, оскільки підприємцями США була визнана неможливість застосування цілей і підходів англійського аудита до особливостей їхнього бізнесу.
Перші роботи з американського аудита характеризують зміну цілей у такий спосіб: виявлення і запобігання ненавмисних помилок. Пізніше цілями аудита стали:
· установлення фінансового стану і прибутковості підприємства;
· запобігання навмисних і ненавмисних помилок - другорядна мета.
Відповідно до зміни цілей відбулися і значні зміни в прийомах. Спостерігається перехід від детальної перевірки до тестування. Стало ясно, що для того, щоб одержати фактичні суми, що перевіряються в процесі аудита, немає необхідності проводити детальну перевірку кожної проводки за досліджуваний період. Одержує визнання важливість внутрішнього контролю. В опублікованих у 1909 р. "Програмах аудита" відзначено, що як першу ступінь аудита повинна виступати "установлення системи внутрішньої перевірки".
1933 - 1940 р.
· на аудита впливає Нью-Йоркська фондова біржа й урядові організації;
· не було єдиної думки щодо цілей аудита.
На початку цього періоду більшість авторів сходилися в думці, що завдання аудита полягає у виявленні помилки. Пізніше погляди були істотно змінені, і було встановлено, що аудитору не слід концентрувати свою увагу тільки на виявленні помилки.
Аж до 1940 р. не існувало яких-небудь документів, що визначають відповідальність аудиторів за виявлення помилок. Було відзначено тільки, що це досить важливе питання, але більшість авторів сходилися в думці, що його не можна відносити до головної задачі аудиторської перевірки.
З 1940 року дотепер цілі аудита перетерпіли незначні зміни. Акцент робився на підтвердження вірності фінансової звітності. Офіційно це положення було проголошено в документах "Американського Інституту Присяжних Бухобліку": "перша мета перевірки звітності незалежним аудитором складається у вираженні думки про представлену фінансову звітність".
Частина знову розроблених прийомів аудита мала строгу орієнтацію на виявлені помилки. У 1961 р. у "Положенні про аудиторські процедури №30" було встановлено, що аудитор визначає помилку, і у випадку, якщо вона матеріальна, може вплинути на його думку про вірність представленої фінансової звітності і проведенні перевірки відповідно до загальноприйнятих аудиторських стандартів, він повинний оцінити ступінь її імовірності.
Інша точка зору на цілі аудита полягають в тому, що задача незалежного розгляду складається у вираженні думки про інформацію, що включається у фінансові звіти. Що стосується відповідальності аудитора, то вона складається лише в проведенні тестів, відповідно до загальноприйнятих аудиторських стандартів, розробленими таким чином, щоб знайти саму можливість визначення роду невідповідностей, тобто аудитор не відповідає за невиявлені помилки, але з його не повинна зніматися відповідальність за перевірку "вузького місця" у процесі аудита.
До кінця 40-х років аудит в основному полягав у перевірці документації, підтвердження запису грошової операції і правильному угрупованню цих операцій у фінансових звітах. Це був підтверджуючий аудит.
Після 1949 р. незалежні аудитори стали більше уваги приділяти питанням внутрішнього контролю, думаючи, що при ефективній системі внутрішнього контролю імовірність помилок незначна, і фінансові дані досить повні і точні. Аудиторські фірми почали займатися більше консультаційною діяльністю, чим безпосередньо перевірками. Це системно-орієнтований аудит.
На початку 70-х рр. почалася розробка міжнародних аудиторських стандартів. В історії аудита можна простежити визначені тенденції:
· основною метою аудита завжди визнавалося установлення вірогідності представленої звітності;
· відзначається зростання надійності внутрішнього контролю і зниження деталізації цілей.
1.2 Розробка методики аудиту готової продукції.
Методика є важливим інструментом роботи аудитора. Перед проведенням аудиторської перевірки необхідно скласти на ряду з планом аудиту методику проведення майбутньої перевірки в якій мають бути визначені всі контрольні точки процесу аудиту.
Методика аудиту випуску і реалізації готової продукції
| Складові методики аудиторської перевірки | Контрольні точки аудиту | ||||
| Собівартість реалізації | Комерційні витрати | Обсяг випущеної продукції | Обсяг реалізованої продукції | Виручка від реалізації | |
| А | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| Ціль аудита | Перевірка вірогідності і реальності зроблених витрат, доцільності їхнього списання відповідно до методу обліку витрат на виробництво | Перевірка вірогідності і реальності зроблених витрат | Перевірка вірогідності обсягу випущеної продукції і повноти її оприбуткування на склад для оцінки реальних запасів і прогнозів формування фінансових результатів | Перевірка вірогідності і повноти включення даних в обсяг реалізованої продукції для формування фінансових результатів відповідно до методу їхнього відображення на рахунках бухгалтерського обліку | Перевірки вірогідності і повноти відображення засобів на рахунках бухгалтерського обліку, отриманих від реалізації у визначений період часу |
| Інформаційна база | Господарські операції по рахунках , групировочні відомості даних, партионних паспортів, закупівельні акти на сировину, планові калькуляції по видах продукції, картки аналітичного обліку виробництв, відомості розподілу; Головна книга. | Акти приймання сировини, партионні паспорти, накладні про передачу готової продукції з виробництва на склад, акти інвентаризації залишків готової продукції, матеріальні звіти, | Господарські операції по рахунках, накопичувальні відомості, видаткові накладні складу готової продукції і відділу маркетингу, товарно-транспортні накладні, пропуск на вивіз продукції, матеріальні звіти про рух продукції в розрізі асортименту, картки складського обліку | Господарські операції по рахунках, прибуткові касові ордери, платіжні вимоги-доручення, векселі, журнали-ордери, Головна книга | |
| Напрямки аудита | Підтверджуючий податковий, запасний | Підтверджуючий податковий | Запасний | Підтверджуючий податковий, запасний | Підтверджуючий податковий |
| Прийоми і процедури | Документального дослідження, нормативно-правового регулювання, розрахункові, порівняння, зіставлення, контрольні виміри, автоматизовані | Документального дослідження, розрахункові, аналітичні, автоматизовані | Документального дослідження, розрахункові, аналітичні, автоматизовані | Документального дослідження, розрахункові, аналітичні, автоматизовані | Документального дослідження, розрахункові, аналітичні, автоматизовані |
| Можливі порушення | Зайво списані витрати, порушення нормативно-правового законодавства в частині віднесення витрат на рахунки бухгалтерського обліку, застосування норм витрат не обґрунтоване | Зайво списані витрати, порушення нормативно-правового законодавства в частині віднесення витрат на рахунки бухгалтерського обліку, застосування норм витрат не обґрунтоване | Несвоєчасне оприбуткування готової продукції | Приховання частини реалізованої продукції, неправильне відображення на рахунках товарообмінних операцій | Приховання частини виторгу |
| Прийняття рішень аудитора | Відбито у висновку аудитора, розрахунки прикладені до робочих документів | ||||
Розділ 2. Аудит готової продукції на підготовчому етапі перевірки.
2.1 Порядок укладання договору на проведення аудиту.
Законом України “Про аудиторську діяльність” визначено, що аудит проводиться на підставі угоди між аудиторською фірмою (аудитором) і замовником. Незалежність на цьому етапі виявляється у виборі замовника. Проте в міжнародних стандартах обов`язково вказується на необхідність оцінки усіх аспектів незалежності під час укладання такої угоди, тому що аудиторська фірма буде нести відповідальність за порушення вимог до незалежності і результати аудиту визнаються недійсними.
Розподіл відповідальності за оцінку звітності між аудитором та замовником ґрунтується на Положенні про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні та статті 11 Закону України “Про аудиторську діяльність”. Закон також передбачає право аудитора (аудиторських фірм) на залучення до участі у перевірці на договірних засадах фахівців різного профілю. Проте питання відповідальності за роботу інших аудиторів та експертів залишилось невирішеним ні чинним законодавством, ні затвердженими нормативами. Як правило, на це обов`язково звертають увагу в аудиторському висновку, а в Нормативі №13 такі ситуації не розглядаються.
Взаємодія організації-клієнта з аудиторською фірмою повинна починатися з направлення на її адресу листа-пропозиції, у якому викладаються мета аудиторської перевірки і перелік бажаних аудиторських послуг. До укладання договору необхідно мати максимально повну інформацію про клієнта і його економічну діяльність. Цьому сприяє одержання відповідей на питання, перераховані в інформаційній анкеті. Після ухвалення рішення про укладання договору аудиторська фірма направляє на адресу клієнта лист-зобов'язання аудиторської організації про згоду на проведення аудита. Додатком до договору є перелік супутніх аудиту послуг.
2.2 Вивчення системи внутрішнього контролю та системи обліку. Встановлення ступеня ризику.
У процесі підготовки загального плану і програми аудита аудиторська організація оцінює ефективність системи внутрішнього контролю, що діє в економічного суб'єкта, і робить оцінку ризику системи внутрішнього контролю (контрольного ризику). Система внутрішнього контролю може вважатися ефективної, якщо вона вчасно попереджає про виникнення недостовірної інформації, а також виявляє недостовірну інформацію. Оцінюючи ефективність системи внутрішнього контролю, аудиторська організація повинна зібрати достатню кількість аудиторських доказів. Якщо аудиторська організація вирішує покластися на систему внутрішнього контролю і систему бухгалтерського обліку для одержання достатнього ступеня впевненості у вірогідності бухгалтерської звітності, вона повинна відповідним чином скорегувати обсяг майбутнього аудита.
При підготовці загального плану і програми аудита аудиторської організації варто установити прийнятні для неї рівень істотності й аудиторський ризик, що дозволяють вважати бухгалтерську звітність достовірної. Плануючи аудиторський ризик, аудиторська організація визначає внутрішньогосподарський ризик бухгалтерської звітності і ризик контролю, що присущи цій звітності незалежно від аудита економічного суб'єкта. За допомогою встановлених ризиків і рівня істотності аудиторська організація виявляє значимі для аудита області і планує необхідні аудиторські процедури. У процесі аудита можуть виникнути обставини, що впливають на зміну аудиторського ризику і рівня істотності, установлені при плануванні.
Проведення аудиту завжди супроводжується відповідним ризиком. Аудитор повинен чітко собі уяснити, в чому полягає аудиторський ризик, його суть, складові частини, як його визначити і його максимально допустимий рівень. Від нього залежить рішення в погоджені аудитора на проведення перевірки фінансової звітності або відмову від неї, складання плану перевірки, терміни, вибір напрямів, підходів методів і прийомів аудиторської перевірки. Для того, щоб усвідомити і оцінити значення визначення аудиторського ризику для виконання ним своїх професійних обов'язків з найменшою вірогідністю допущення помилок або неточностей в роботі, забезпечення найбільшої ефективності перевірки. Аудиторський ризик включає:
· власний ризик;
· ризик контролю;
· ризик виявлення.
Аудиторський ризик - це ризик хибного висновку після завершення усіх аудиторських процедур.
Власний ризик - представляє собою всі можливі ризики, пов'язані з функціонуванням підприємства, тобто всі помилки, неточності, які можуть бути допущені в результаті діяльності підприємства.
Ризик виникнення таких помилок пов'язаний з дією різних факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх, що безпосередньо прямо не пов'язані з підприємством-клієнтом (інформація, конкуренція, безробіття), а також наступних обставин:
· ринком збуту продукції;
· загальною організацією і структурою підприємства;
· політикою управління і господарювання;
· кадровою, політикою і штатами;
· кваліфікацією робітників і виконання ними своїх обов'язків.
Цей ризик оцінюється аудитором ще на початковій підготовчій стадії аудиту, коли він знайомиться з діяльністю підприємства, умовами його роботи, структурою і організацією управління і іншими питаннями.
Ризик контролю представляє собою побоювання того, що недостовірна інформація, яка може виникнути і бути суттєвою окремо або разом з іншою недостовірною інформацією, не буде виявлена або своєчасно попереджена системою внутрішнього контролю, існує ризик, що помилки не вдасться попередити своєчасно і вони все таки будуть допущені, або не будуть виявлені після виникнення. Аудитор мало що може зробити, щоб виправити таку ситуацію в короткий термін, але він повинен її оцінити, щоб правильно спланувати аудиторську перевірку. Тому аудитори при визначенні величини ризику контролю оцінюють надійність, ефективність і дієвість системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю підприємства-клієнта.
Ризик системи бухгалтерського обліку полягає в тому, що можливо будуть допущені помилки і обман в результаті документування господарських операцій, неправильного відображення їх в регістрах бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності (зміна законодавства, інструкцій, положень).
Ризик виявлення означає, що суттєві помилки можуть залишатися не виявленими в ході аудиторської перевірки. Іншими словами ризик виявлення - це та доля похибок в проведенні аудиторської перевірки, яку аудитор може собі дозволити при діючій на підприємстві клієнта системі обліку і внутрішнього контролю при дотриманні умов якості проведення робіт і відповідності їх встановленим аудитором нормативам. На відміну від попередніх даний ризик є результатом проведення аудиту тому за нього аудитор несе відповідальність, тобто ризик виявлення визначає ступінь якості, рівня його діяльності. Таким чином аудитор повинен зробити все можливе, щоб звести цей ризик до мінімуму (велика кількість аудиторських процедур, правильний вибір способу одержання аудиторських свідчень.
Отже, аудитор повинен документально підтвердити визначення аудиторського ризику. Часто власний ризик і ризик контролю оцінюється комбіновано, в сукупності. Для цього аудитору необхідно проаналізувати можливі типові помилки і порушення, які можуть виникнути; встановити наявність і відсутність процедур контролю за веденням бухгалтерського обліку і звітності, оцінити вплив недоліків управління підприємством-клієнтом та ризик виявлення, а також об'єм і терміни аудиту.
Ризик виявлення складається із ризику аналітичного огляду і ризику тестового контролю.
2.3 Підготовка плану і програми перевірки.
Аудитор повинний ретельно планувати свою діяльність по трьох основних причинах: це дає аудитору можливість одержати достатню кількість свідчень про положення справ клієнта, допоможе удержати в розумних межах витрати на аудита і дозволить уникнути непорозумінь із клієнтом.
Задачі планування аудита:
· встановлення етапів і термінів роботи з клієнтом;
· визначення витрат;
· раціональне використання робочого часу фахівця;
· підготовка адекватної робочої групи фахівців для роботи з клієнтом;
· визначення розділів аудита, що мають найбільше значення для формування аудиторської думки;
· створення умов для здійснення послідовного контролю за аудитом;
· забезпечення взаємодій з бухгалтерією аудиторської фірми з питань фінансового планування.
Планування аудита складається з 6 основних етапів:
1. Попереднє планування.
2. Збір загальної інформації.
3. Збір інформації про правові обов'язки клієнта.
4. Оцінка істотності аудиторського ризику.
5. Ознайомлення із системою внутрішньогосподарського контролю й оцінка ризику контролю.
6. Розробка загального плану аудита і програми аудита.
Попереднє планування здійснюється на початковій фазі аудиторської роботи; містить у собі ухвалення рішення про згоду почати чи продовження аудита для клієнта, установлення причин, по яких клієнт обґрунтовує своє замовлення на аудита, підбор персоналу для виконання аудиторських обов'язків (формування штатів), укладання договору з клієнтом, складання письмового зобов'язання перед клієнтом.
Збір загальної інформації - загальна інформація про підприємство, необхідна від того, щоб надалі зробити обґрунтований висновок про вірогідність звітності. Основними джерелами інформації про підприємство є:
· обговорення з працівниками керування, зустрічі з вищим керівництвом і виконавчим персоналом, незв'язаним з веденням обліку, що дозволить одержати інформацію "з перших рук";
· відвідування й огляд основних ділянок, виробничих одиниць, складів, що надають можливість переконатися в наявності і збереженні активів, скласти уявлення про умови виробництва;
· зовнішні і внутрішні звіти і публікації. Зовнішні: ділова преса, газети, аналітичні звіти по галузях, порівняння з основними конкурентами і середньогалузеві показники, державне податкове законодавство. Внутрішні: фінансові звіти, стан фінансів підприємства, протоколи, засідання ради директорів, правління, акціонерів, внутрішні звіти аудиторів і консультантів.
Варто ознайомитися з історією розвитку підприємства, видами діяльності, тобто важливо мати представлення про галузь клієнта. Важливо одержати інформацію про політику підприємства в різних областях (кредитна політика, облікова політика), довідатися ступінь відповідальності і прав керівників різних рівнів, визначити коло осіб, що мають право змінювати політику підприємства. На основі отриманої інформації аудитор повинний вирішити питання про необхідність залучення для консультацій окремих фахівців (юристів, податківців).
Збір інформації про правові обов'язки клієнта. Із самого початку роботи аудитору варто ознайомитися з юридичними документами клієнта: Статутом, документами реєстрації, протоколами засідань ради директорів і зборів акціонерів, у яких може міститися інформація про розподіл отриманого прибутку, оголошення дивідендів, виплата винагород, підписання контрактів і угод, рішення про участь в інших підприємствах, про придбання власності, наданні довгострокових позик.
Оцінка істотності аудиторського ризику. Істотність і ризик дуже важливо враховувати при плануванні аудита. Під істотністю (матеріальністю) в аудиті розуміють гранично припустимий рівень можливого перекручування окремої статті чи фінансового показника в звітності, фінансових резервів у цілому чи максимально припустимий розмір помилковості суми, що може бути показана в публікаціях фінансових звітів і розгляді як несуттєва, тобто не вводить користувачів в оману. Для оцінки істотності аудитор повинний мати представлення про можливих користувачів інформації і про можливі рішення, що можуть прийматися на його основі для того, щоб визначити співвідношення неправильності звіту і прийняття цих рішень. Судження аудитора про ступінь істотності досить суб'єктивно і жадає від його значного професіоналізму, досвіду роботи, знання специфіки діяльності клієнта, особливостей економічного і соціального середовища. На початку перевірки аудитор повинний вирішити (на основі внутріфірмових стандартів), яку загальну суму помилки можна вважати істотної. Існує ряд факторів, від яких залежить попередньо встановлюваний рівень істотності:
· розмір підприємства;
· величина чистого прибутку до оподатковування;
· вартість поточних активів;
· загальна вартість активів;
· обсяг поточних зобов'язань;
· величина капіталу.
Загальний план повинний служити керівництвом у здійсненні програми аудита. У процесі аудита в аудиторської організації можуть виникнути підстави для перегляду окремих положень загального плану. Внесені в план зміни, а також причини змін аудитору варто докладно документувати.
У загальному плані аудиторська організація повинна передбачити терміни проведення аудита і скласти графік проведення аудита, підготовки звіту (письмової інформації керівництву економічного суб'єкта) і аудиторського висновку. У процесі планування витрат часу аудитору необхідно врахувати:
а) реальні трудові затрати;
б) розрахунок витрат часу в попередньому періоді (у випадку проведення повторного аудита) і його зв'язок з поточним розрахунком;
в) рівень істотності;
г) проведені оцінки ризиків аудита.
У загальному плані аудиторська організація визначає спосіб проведення аудита на підставі результатів попереднього аналізу, оцінки надійності системи внутрішнього контролю, оцінки ризиків аудита. У випадку рішення провести вибірковий аудит аудитор формує аудиторську вибірку відповідно до правила (стандарту) аудиторської діяльності "Аудиторська вибірка".
Складовою частиною загального плану є положення по плануванню керування і контролю якості виконуваного аудита. У загальному плані рекомендується передбачити:
а) формування аудиторської групи, чисельність і кваліфікацію аудиторів, залучених до проведення аудита;
б) розподіл аудиторів відповідно до їхніх професійних якостей і посадових рівнів по конкретних ділянках аудита;
в) інструктування всіх членів команди про їхні обов'язки, ознайомлення їх з фінансово - господарською діяльністю економічного суб'єкта, а також з положеннями загального плану аудита;
г) контроль керівника за виконанням плану і якістю роботи асистентів аудитора, за веденням ними робочої документації і належним оформленням результатів аудита;
д) роз'яснення керівником аудиторської групи методичних питань, зв'язаних із практичною реалізацією аудиторських процедур;
е) документальне оформлення особливої думки члена аудиторської групи (виконавця) при виникненні розбіжностей в оцінці того чи іншого факту між керівником аудиторської групи і її рядовим членом.
Аудиторська організація визначає в загальному плані роль внутрішнього аудита, а також необхідність залучення експертів у процесі проведення аудита.
Програма аудита є розвитком загального плану аудита і являє собою детальний перелік змісту аудиторських процедур, необхідних для практичної реалізації плану аудита. Програма служить докладною інструкцією асистентам аудитора й одночасно є для керівників аудиторської організації й аудиторської групи засобом контролю якості роботи.
Аудитору варто документально оформити програму аудита, позначити номером чи кодом кожну проведену аудиторську процедуру, щоб аудитор у процесі роботи мав можливість робити посилання на них у своїх робочих документах.
2.1 Порядок укладання договору на проведення аудиту.
Законом України “Про аудиторську діяльність” визначено, що аудит проводиться на підставі угоди між аудиторською фірмою (аудитором) і замовником. Незалежність на цьому етапі виявляється у виборі замовника. Проте в міжнародних стандартах обов`язково вказується на необхідність оцінки усіх аспектів незалежності під час укладання такої угоди, тому що аудиторська фірма буде нести відповідальність за порушення вимог до незалежності і результати аудиту визнаються недійсними.
Розподіл відповідальності за оцінку звітності між аудитором та замовником ґрунтується на Положенні про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні та статті 11 Закону України “Про аудиторську діяльність”. Закон також передбачає право аудитора (аудиторських фірм) на залучення до участі у перевірці на договірних засадах фахівців різного профілю. Проте питання відповідальності за роботу інших аудиторів та експертів залишилось невирішеним ні чинним законодавством, ні затвердженими нормативами. Як правило, на це обов`язково звертають увагу в аудиторському висновку, а в Нормативі №13 такі ситуації не розглядаються.
Взаємодія організації-клієнта з аудиторською фірмою повинна починатися з направлення на її адресу листа-пропозиції, у якому викладаються мета аудиторської перевірки і перелік бажаних аудиторських послуг. До укладання договору необхідно мати максимально повну інформацію про клієнта і його економічну діяльність. Цьому сприяє одержання відповідей на питання, перераховані в інформаційній анкеті. Після ухвалення рішення про укладання договору аудиторська фірма направляє на адресу клієнта лист-зобов'язання аудиторської організації про згоду на проведення аудита. Додатком до договору є перелік супутніх аудиту послуг.
2.2 Вивчення системи внутрішнього контролю та системи обліку. Встановлення ступеня ризику.
У процесі підготовки загального плану і програми аудита аудиторська організація оцінює ефективність системи внутрішнього контролю, що діє в економічного суб'єкта, і робить оцінку ризику системи внутрішнього контролю (контрольного ризику). Система внутрішнього контролю може вважатися ефективної, якщо вона вчасно попереджає про виникнення недостовірної інформації, а також виявляє недостовірну інформацію. Оцінюючи ефективність системи внутрішнього контролю, аудиторська організація повинна зібрати достатню кількість аудиторських доказів. Якщо аудиторська організація вирішує покластися на систему внутрішнього контролю і систему бухгалтерського обліку для одержання достатнього ступеня впевненості у вірогідності бухгалтерської звітності, вона повинна відповідним чином скорегувати обсяг майбутнього аудита.
При підготовці загального плану і програми аудита аудиторської організації варто установити прийнятні для неї рівень істотності й аудиторський ризик, що дозволяють вважати бухгалтерську звітність достовірної. Плануючи аудиторський ризик, аудиторська організація визначає внутрішньогосподарський ризик бухгалтерської звітності і ризик контролю, що присущи цій звітності незалежно від аудита економічного суб'єкта. За допомогою встановлених ризиків і рівня істотності аудиторська організація виявляє значимі для аудита області і планує необхідні аудиторські процедури. У процесі аудита можуть виникнути обставини, що впливають на зміну аудиторського ризику і рівня істотності, установлені при плануванні.
Проведення аудиту завжди супроводжується відповідним ризиком. Аудитор повинен чітко собі уяснити, в чому полягає аудиторський ризик, його суть, складові частини, як його визначити і його максимально допустимий рівень. Від нього залежить рішення в погоджені аудитора на проведення перевірки фінансової звітності або відмову від неї, складання плану перевірки, терміни, вибір напрямів, підходів методів і прийомів аудиторської перевірки. Для того, щоб усвідомити і оцінити значення визначення аудиторського ризику для виконання ним своїх професійних обов'язків з найменшою вірогідністю допущення помилок або неточностей в роботі, забезпечення найбільшої ефективності перевірки. Аудиторський ризик включає:
· власний ризик;
· ризик контролю;
· ризик виявлення.
Аудиторський ризик - це ризик хибного висновку після завершення усіх аудиторських процедур.
Власний ризик - представляє собою всі можливі ризики, пов'язані з функціонуванням підприємства, тобто всі помилки, неточності, які можуть бути допущені в результаті діяльності підприємства.
Ризик виникнення таких помилок пов'язаний з дією різних факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх, що безпосередньо прямо не пов'язані з підприємством-клієнтом (інформація, конкуренція, безробіття), а також наступних обставин:
· ринком збуту продукції;
· загальною організацією і структурою підприємства;
· політикою управління і господарювання;
· кадровою, політикою і штатами;
· кваліфікацією робітників і виконання ними своїх обов'язків.
Цей ризик оцінюється аудитором ще на початковій підготовчій стадії аудиту, коли він знайомиться з діяльністю підприємства, умовами його роботи, структурою і організацією управління і іншими питаннями.
Ризик контролю представляє собою побоювання того, що недостовірна інформація, яка може виникнути і бути суттєвою окремо або разом з іншою недостовірною інформацією, не буде виявлена або своєчасно попереджена системою внутрішнього контролю, існує ризик, що помилки не вдасться попередити своєчасно і вони все таки будуть допущені, або не будуть виявлені після виникнення. Аудитор мало що може зробити, щоб виправити таку ситуацію в короткий термін, але він повинен її оцінити, щоб правильно спланувати аудиторську перевірку. Тому аудитори при визначенні величини ризику контролю оцінюють надійність, ефективність і дієвість системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю підприємства-клієнта.
Ризик системи бухгалтерського обліку полягає в тому, що можливо будуть допущені помилки і обман в результаті документування господарських операцій, неправильного відображення їх в регістрах бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності (зміна законодавства, інструкцій, положень).
Ризик виявлення означає, що суттєві помилки можуть залишатися не виявленими в ході аудиторської перевірки. Іншими словами ризик виявлення - це та доля похибок в проведенні аудиторської перевірки, яку аудитор може собі дозволити при діючій на підприємстві клієнта системі обліку і внутрішнього контролю при дотриманні умов якості проведення робіт і відповідності їх встановленим аудитором нормативам. На відміну від попередніх даний ризик є результатом проведення аудиту тому за нього аудитор несе відповідальність, тобто ризик виявлення визначає ступінь якості, рівня його діяльності. Таким чином аудитор повинен зробити все можливе, щоб звести цей ризик до мінімуму (велика кількість аудиторських процедур, правильний вибір способу одержання аудиторських свідчень.
Отже, аудитор повинен документально підтвердити визначення аудиторського ризику. Часто власний ризик і ризик контролю оцінюється комбіновано, в сукупності. Для цього аудитору необхідно проаналізувати можливі типові помилки і порушення, які можуть виникнути; встановити наявність і відсутність процедур контролю за веденням бухгалтерського обліку і звітності, оцінити вплив недоліків управління підприємством-клієнтом та ризик виявлення, а також об'єм і терміни аудиту.
Ризик виявлення складається із ризику аналітичного огляду і ризику тестового контролю.
2.3 Підготовка плану і програми перевірки.
Аудитор повинний ретельно планувати свою діяльність по трьох основних причинах: це дає аудитору можливість одержати достатню кількість свідчень про положення справ клієнта, допоможе удержати в розумних межах витрати на аудита і дозволить уникнути непорозумінь із клієнтом.
Задачі планування аудита:
· встановлення етапів і термінів роботи з клієнтом;
· визначення витрат;
· раціональне використання робочого часу фахівця;
· підготовка адекватної робочої групи фахівців для роботи з клієнтом;
· визначення розділів аудита, що мають найбільше значення для формування аудиторської думки;
· створення умов для здійснення послідовного контролю за аудитом;
· забезпечення взаємодій з бухгалтерією аудиторської фірми з питань фінансового планування.
Планування аудита складається з 6 основних етапів:
1. Попереднє планування.
2. Збір загальної інформації.
3. Збір інформації про правові обов'язки клієнта.
4. Оцінка істотності аудиторського ризику.
5. Ознайомлення із системою внутрішньогосподарського контролю й оцінка ризику контролю.
6. Розробка загального плану аудита і програми аудита.
Попереднє планування здійснюється на початковій фазі аудиторської роботи; містить у собі ухвалення рішення про згоду почати чи продовження аудита для клієнта, установлення причин, по яких клієнт обґрунтовує своє замовлення на аудита, підбор персоналу для виконання аудиторських обов'язків (формування штатів), укладання договору з клієнтом, складання письмового зобов'язання перед клієнтом.
Збір загальної інформації - загальна інформація про підприємство, необхідна від того, щоб надалі зробити обґрунтований висновок про вірогідність звітності. Основними джерелами інформації про підприємство є:
· обговорення з працівниками керування, зустрічі з вищим керівництвом і виконавчим персоналом, незв'язаним з веденням обліку, що дозволить одержати інформацію "з перших рук";
· відвідування й огляд основних ділянок, виробничих одиниць, складів, що надають можливість переконатися в наявності і збереженні активів, скласти уявлення про умови виробництва;
· зовнішні і внутрішні звіти і публікації. Зовнішні: ділова преса, газети, аналітичні звіти по галузях, порівняння з основними конкурентами і середньогалузеві показники, державне податкове законодавство. Внутрішні: фінансові звіти, стан фінансів підприємства, протоколи, засідання ради директорів, правління, акціонерів, внутрішні звіти аудиторів і консультантів.
Варто ознайомитися з історією розвитку підприємства, видами діяльності, тобто важливо мати представлення про галузь клієнта. Важливо одержати інформацію про політику підприємства в різних областях (кредитна політика, облікова політика), довідатися ступінь відповідальності і прав керівників різних рівнів, визначити коло осіб, що мають право змінювати політику підприємства. На основі отриманої інформації аудитор повинний вирішити питання про необхідність залучення для консультацій окремих фахівців (юристів, податківців).
Збір інформації про правові обов'язки клієнта. Із самого початку роботи аудитору варто ознайомитися з юридичними документами клієнта: Статутом, документами реєстрації, протоколами засідань ради директорів і зборів акціонерів, у яких може міститися інформація про розподіл отриманого прибутку, оголошення дивідендів, виплата винагород, підписання контрактів і угод, рішення про участь в інших підприємствах, про придбання власності, наданні довгострокових позик.
Оцінка істотності аудиторського ризику. Істотність і ризик дуже важливо враховувати при плануванні аудита. Під істотністю (матеріальністю) в аудиті розуміють гранично припустимий рівень можливого перекручування окремої статті чи фінансового показника в звітності, фінансових резервів у цілому чи максимально припустимий розмір помилковості суми, що може бути показана в публікаціях фінансових звітів і розгляді як несуттєва, тобто не вводить користувачів в оману. Для оцінки істотності аудитор повинний мати представлення про можливих користувачів інформації і про можливі рішення, що можуть прийматися на його основі для того, щоб визначити співвідношення неправильності звіту і прийняття цих рішень. Судження аудитора про ступінь істотності досить суб'єктивно і жадає від його значного професіоналізму, досвіду роботи, знання специфіки діяльності клієнта, особливостей економічного і соціального середовища. На початку перевірки аудитор повинний вирішити (на основі внутріфірмових стандартів), яку загальну суму помилки можна вважати істотної. Існує ряд факторів, від яких залежить попередньо встановлюваний рівень істотності:
· розмір підприємства;
· величина чистого прибутку до оподатковування;
· вартість поточних активів;
· загальна вартість активів;
· обсяг поточних зобов'язань;
· величина капіталу.
Загальний план повинний служити керівництвом у здійсненні програми аудита. У процесі аудита в аудиторської організації можуть виникнути підстави для перегляду окремих положень загального плану. Внесені в план зміни, а також причини змін аудитору варто докладно документувати.
У загальному плані аудиторська організація повинна передбачити терміни проведення аудита і скласти графік проведення аудита, підготовки звіту (письмової інформації керівництву економічного суб'єкта) і аудиторського висновку. У процесі планування витрат часу аудитору необхідно врахувати:
а) реальні трудові затрати;
б) розрахунок витрат часу в попередньому періоді (у випадку проведення повторного аудита) і його зв'язок з поточним розрахунком;
в) рівень істотності;
г) проведені оцінки ризиків аудита.
У загальному плані аудиторська організація визначає спосіб проведення аудита на підставі результатів попереднього аналізу, оцінки надійності системи внутрішнього контролю, оцінки ризиків аудита. У випадку рішення провести вибірковий аудит аудитор формує аудиторську вибірку відповідно до правила (стандарту) аудиторської діяльності "Аудиторська вибірка".
Складовою частиною загального плану є положення по плануванню керування і контролю якості виконуваного аудита. У загальному плані рекомендується передбачити:
а) формування аудиторської групи, чисельність і кваліфікацію аудиторів, залучених до проведення аудита;
б) розподіл аудиторів відповідно до їхніх професійних якостей і посадових рівнів по конкретних ділянках аудита;
в) інструктування всіх членів команди про їхні обов'язки, ознайомлення їх з фінансово - господарською діяльністю економічного суб'єкта, а також з положеннями загального плану аудита;
г) контроль керівника за виконанням плану і якістю роботи асистентів аудитора, за веденням ними робочої документації і належним оформленням результатів аудита;
д) роз'яснення керівником аудиторської групи методичних питань, зв'язаних із практичною реалізацією аудиторських процедур;
е) документальне оформлення особливої думки члена аудиторської групи (виконавця) при виникненні розбіжностей в оцінці того чи іншого факту між керівником аудиторської групи і її рядовим членом.
Аудиторська організація визначає в загальному плані роль внутрішнього аудита, а також необхідність залучення експертів у процесі проведення аудита.
Програма аудита є розвитком загального плану аудита і являє собою детальний перелік змісту аудиторських процедур, необхідних для практичної реалізації плану аудита. Програма служить докладною інструкцією асистентам аудитора й одночасно є для керівників аудиторської організації й аудиторської групи засобом контролю якості роботи.
Аудитору варто документально оформити програму аудита, позначити номером чи кодом кожну проведену аудиторську процедуру, щоб аудитор у процесі роботи мав можливість робити посилання на них у своїх робочих документах.
Аудиторську програму варто складати у виді програми тестів засобів контролю й у виді програми аудиторських процедур.
Програма тестів засобів контролю являє собою перелік сукупності дій, призначених для збору інформації про функціонування системи внутрішнього контролю й обліку. Призначення тестів засобів контролю в тім, що вони допомагають виявити істотні недоліки засобів контролю економічного суб'єкта.
Аудиторські процедури власне кажучи містять у собі детальну перевірку вірності відображення в бухгалтерському обліку оборотів і сальдо по рахунках. Програма аудиторських процедур являє собою перелік дій аудитора для таких детальних конкретних перевірок. Для процедур аудитору варто визначити, які саме розділи бухгалтерського обліку він буде перевіряти, і скласти програму аудита по кожнім розділі бухгалтерського обліку.
У залежності від змін умов проведення аудита і результатів аудиторських процедур програма аудита може переглядатися. Причини і результати змін варто документувати.
Висновки аудитора по кожнім розділі аудиторської програми, документально відбиті в робочих документах, є фактичним матеріалом для складання аудиторського звіту (письмової інформації керівництву економічного суб'єкта) і аудиторського висновку, а також підставою для формування об'єктивної думки аудитора про бухгалтерську звітність економічного суб'єкта.
По закінченні процесу планування аудита загальний план і програма аудита повинні бути оформлені документально і завізовані у встановленому порядку.
Розділ 3. Аудит готової продукції.
3.1 Методи перевірки і контрольні процедури.
Термін "метод" означає сукупність прийомів праці у якій-небудь області, спосіб досягнення якоїсь мети. Існують різні прийоми, характерні для фахівців різних областей знань, якими можуть користатися аудитори, застосовуючи їх у залежності від поставленої задачі. Знання специфіки діяльності визначеної організації в сполученні з прийомами, обраними правильно й у визначеній послідовності, дозволяють аудиторам більш ефективно проводити перевірки.
Методи перевірки прийняті підрозділяти на дві групи: методи фактичної перевірки; методи документальної перевірки. До основних методів фактичної перевірки, якими можуть користатися аудитори, виходячи з права самостійно визначати форми і методи перевірки, керуючись вимогами нормативних актів і умов договору з суб'єктом чи змісту доручення державних органів, відносяться:
· огляд;
· обстеження;
· інвентаризація;
· контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво;
· лабораторний аналіз якості матеріалів, товарів, сировини і готової продукції;
· експертна оцінка;
· опитування;
· перевірка обсягів виконаних робіт.
Огляд. За допомогою цього методу можна з'ясувати, наприклад, умови збереження майна, документів; стан виробничих, складських торгових приміщень. Огляду піддають різноманітні об'єкти: територію, місця збереження матеріальних активів, документів, виробниче і торгове устаткування, готову продукцію, контрольно-касові машини. У процесі огляду можуть бути виявлені докази, що свідчать про порушення чи зловживання.
Обстеження. Обстеження являє собою як би продовження огляду, але з одночасним ознайомленням з документами як нормативними, так і виправдувальними; з одержанням пояснень від відповідальних осіб. Ефективні результати дає обстеження при перевірках технології виробництва продукції в цехах, порядку прийому, збереження, відпуску і реалізації продукції, товарів.
Інвентаризація. Відповідно до закону України "Про бухгалтерський облік" підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію майна і зобов'язань, у ході якої необхідно перевіряти і документально підтверджувати їхню наявність, стан і оцінку. Основними цілями інвентаризації відповідно до Методичних указівок по інвентаризації майна і фінансових зобов'язань є:
· виявлення фактичної наявності майна;
· зіставлення фактичної наявності майна з даними бухгалтерського обліку;
· перевірка повноти відображення в обліку зобов'язань.
Інвентаризація є найбільш ефективним методом фактичної перевірки вірогідності показників балансу, що є складовою частиною бухгалтерської звітності. Однак підприємства, що підлягають обов'язковому аудиту відповідно до законодавства України, повинні включити до складу бухгалтерської звітності й аудиторський висновок. Безумовно, позитивний висновок аудиторської організації буде означати, що звітність у всіх істотних аспектах відбиває активи і пасиви на звітну дату, виходячи з нормативного акта, що регулює бухгалтерський облік і звітність. Різновидом вибіркових інвентаризацій є контрольні перевірки з метою визначення правильності включення інвентаризаційною комісією в опис фактичних залишків матеріалів, коштів, товарів і іншого майна. До порядку проведення інвентаризації пред'являються визначені вимоги. Відсутність хоча б одного члена комісії при проведенні інвентаризації може служити підставою для визнання її результатів недійсними. Дуже важливо, щоб до документів, що представляються для оформлення опису нестачі цінностей і псування понад норми природного збитку, були обов'язково прикладені рішення слідчих чи судових органів, що підтверджують відсутність винних осіб або відмовлення на стягнення збитку з винних осіб, або висновок про факт псування цінностей, отриманий від відділу технічного контролю чи відповідних спеціалізованих організацій (інспекцій по якості й ін.).
Контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво застосовують у тих випадках, коли необхідно установити фактичні витрати сировини чи матеріалів на виробництві, вихід напівфабрикатів, готової продукції, кількість відходів. Застосовують його і для перевірки діючих чи тих, що раніше діяли на підприємстві норм витрат сировини і матеріалів, технологічного процесу, продуктивності устаткування і т.п. Для цього проводять відповідний виробничий експеримент (наприклад, виготовлення зразків виробів, випічка кулінарної продукції й ін.).
Перед контрольним запуском сировини у виробництво варто визначити, по яких видах продукції, що випускається, буде проведений експеримент. При цьому враховуються претензії до якості виробів чи відомості про перевитрату по окремих видах матеріалів, завищених нормах і т.д. Якщо експериментом ставлять на меті перевірити фактичне виробництво готової продукції, то необхідно, щоб експериментальне виробництво здійснювалося в тих же умовах, у тім же порядку, у якому воно здійснювалося раніше. Якщо буде встановлено, що характер і умови виробництва не змінилися, то в якості контрольного може бути прийнятий будь-який черговий запуск сировини у виробництво.
Завдяки експерименту уточнюються норми, підсилюється контроль за списанням фактичної витрати сировини і виходом продукції. Крім того, можуть бути виявлені недоліки в нормуванні і технології виробництва, перекручування в якісних показниках продукції й інші порушення.
Лабораторний аналіз якості матеріалів, товарів, сировини і готової продукції. Використання даного методу дає можливість контролювати якість матеріалів, що надходять, товарів, сировини, а також готової продукції і напівфабрикатів; дозволяє виявити факти використання некондиційної сировини, недотримання норм витрати. Ці й інші факти можуть свідчити, наприклад, про порушення технологічного режиму, установлених норм і т.д. Аналіз може проводитися відділом технічного контролю чи відповідними спеціалізованими організаціями (інспекцією по якості й ін.).
Вилучення проб (зразків) для лабораторного аналізу повинне вироблятися відповідно до інструкцій про порядок інспектування підприємств визначених галузей народного господарства.
Експертна оцінка об'єктів перевірки буває необхідна при дослідженні спеціальних питань. Може бути використана робота оцінювача, інженера, геолога, актуарія і (чи) іншого експерта. Експерт, роботу якого аудиторська організація використовує при проведенні аудита, повинний мати:
· відповідну кваліфікацію, як правило, підтверджену відповідними документами (кваліфікаційний атестат, ліцензія, диплом і т.п.);
· відповідний досвід і репутацію в області визначених знань, підтверджену, як правило, відкликами, рекомендаціями, публікаціями і т.п.
Аудитору також необхідно дослідити контрольні процедури, такі як:
· наявність внутрішніх інструкцій;
· посібників і реальність їхнього застосування,
· поділ обов'язків,
· методи складання документації і записів,
· схеми документообігу (бажано узагальнити побільше виправдувальних документів),
3.2 Етапи аудиту готової продукції.
Аудит готової продукції можна поділити на чотири етапи: - аудит обліку готової продукції, аудит неврахованої продукції, аудит обліку відвантаження і реалізації готової продукції та аудит обліку витрат на продаж. Розглянемо більш детально кожен з цих етапів.
Аудит обліку випуску готової продукції
Існує шість основних способів оцінки готової продукції:
1. По фактичній виробничій собівартості. Цей спосіб використовується порівняно рідко, в основному на підприємствах індивідуального виробництва, що випускають велике унікальне устаткування і транспортні засоби. Може застосовуватися на підприємствах з обмеженої номенклатурної масової продукції.
2. По неповній (скороченій) виробничий собівартості продукції. У цьому випадку собівартість продукції визначається по фактичних витратах без загальногосподарських витрат.
3. За оптовими цінами реалізації. Оптові ціни застосовуються як облікові ціни. Відхилення фактичної собівартості продукції враховуються на окремому аналітичному рахунку. При стійких оптових цінах цей варіант оцінки продукції є найпоширенішим, оскільки він дозволяє зіставляти оцінку продукції в поточному обліку і звітності, що важливо для контролю за правильним визначенням товарного випуску. При значному коливанні рівня оптових цін даний спосіб утрачає свої переваги.
4. По плановій (нормативній) виробничій собівартості, що виступає в якості твердої облікової ціни. При цьому способі обумовлюється необхідність окремого обліку відхилень фактичної виробничої собівартості продукції від планової чи нормативної. Достоїнство даного способу оцінки готової продукції полягає в забезпеченні єдності оцінки в плануванні обліку. Однак якщо планова чи нормативна собівартість продукції змінюється часто, то оцінка залишків готової продукції ускладнюється. Варіантом цього способу оцінки готової продукції є оцінка по скороченій плановій виробничій собівартості.
5. По вільних відпускних цінах і тарифам, збільшеним на суму податку на додану вартість. Цей спосіб використовується при виконанні одиничних замовлень і робіт.
6. По вільних ринкових цінах. Цей варіант оцінки застосовується для обліку товарів, реалізованих через роздрібну мережу.
Аудитору необхідно перевірити:
· правильність і своєчасність оформлення документів на здачу продукції з виробництва на склад;
· правильність відображення в бухгалтерському обліку операцій, зв'язаних з випуском готової продукції;
· правильність визначення виробничої собівартості готової продукції по видах видань і замовленням;
· правильність розрахунків і списання сум відхилень фактичної собівартості від планової;
· правильність складання бухгалтерських проводок по обліку випуску готової продукції (робіт, послуг);
· відповідність записів аналітичного і синтетичного обліку по балансових записах рахунка "Готова продукція" записам у головній книзі і балансі;
· правильність оцінки готової продукції.
Аудит неврахованої продукції
У випадку якщо продукція не оформляється приймально-здавальними документами цеху чи складу підприємства і не відбивається в бухгалтерському обліку, виникає неврахована продукція.
Заниження оцінки продукції дає можливість посадовим і матеріально відповідальним особам підприємств і торгових організацій вилучати частину виторгу, що складає різницю між продажною і заниженою в обліку вартості продукції.
Оскільки неврахована продукція не відбивається в бухгалтерських документах, у багатьох випадках її наявність визначається на підставі документації, що відбиває технологічні процеси виробництва цієї продукції (документи на виплату заробітної плати, дані оперативного обліку про закладку сировини і випуск готової продукції й ін.), а також підтверджуючий вивіз продукції з підприємства (пропуски, рахунки-фактури, накладні й ін.).
В окремих випадках неврахована продукція може бути виявлена шляхом звірення (зіставлення) документів, що відбивають одержання продукції: документальних даних складів і цехів - виробників продукції; даних інвентаризацій готової продукції в цехах і на складах підприємств - з обліковими даними на день проведення таких інвентаризацій і т.п.
При перевірці аудитор повинний вивчити всю документацію, що дозволяє зробити висновок про наявність чи про відсутність випадків випуску і реалізації неврахованої продукції.
При визначенні наявності матеріального збитку аудитор повинний мати на увазі, що виробництво продукції з неврахованих надлишків сировини і матеріалів не дає достатньої підстави для твердження про наявність матеріального збитку. Ця продукція може виявитися на складі підприємства. Матеріальний збиток буде мати місце лише в тому випадку, якщо неврахованої продукції в наявності не виявиться, тобто вона була вивезена з підприємства без відображення в обліку.
Для установлення факту випуску неврахованої продукції користаються різними способами аналізу і перевірки документів. До них, зокрема , відносяться зіставлення даних інвентаризацій складів готової продукції підприємства і даних обліку в місцях збереження (виявлення при цьому надлишків продукції власного виробництва, утворення яких за рахунок недовантаження споживачам виключається, підтверджує, що вся продукція на підприємстві враховується, якщо при цьому відсутні помилки в обліку); звірення документів, що підтверджують вивіз з підприємства готової продукції (товарно-транспортні накладні, пропуски, дорожні листи, залізничні й інші документи), з документами бухгалтерського й оперативного обліку продукції на складах. У результаті такого звірення можуть установлюватися випадки вивозу не оприбуткованої по складу продукції, що у витратах не була списана й у нестачі не виявилася.
Однак, у тих випадках, коли документально підтверджується вивіз неврахованої продукції з підприємства, що випускало таку продукцію в масовому порядку і сировини, що мало для цього запаси і матеріали, аудитор повинний визначити матеріальний збиток у розмірі вартості вивезеної неврахованої продукції.
Аудит обліку відвантаження і реалізації готової продукції
Готова продукція - це вироби і напівфабрикати, що відповідають діючим стандартам чи затвердженим технічним умовам, прийняті на склад чи замовником. Під відвантаженою продукцією розуміють продукцію і послуги, платіжні документи які здані постачальником у банк, але не оплачені покупцями. Реалізація продукції (робіт, послуг) може проводитися за наступними цінами: по вільних відпускних цінах і тарифам, збільшеним на суму ПДВ; по державних регульованих оптових цінах і тарифам, збільшеним на суму ПДВ; по державним регульованим роздрібним цінам і тарифам, що включають ПДВ.
Аудитору необхідно перевірити:
· чи укладені договори на постачання готової продукції і правильність їхнього оформлення;
· чи правильно оформлені документи на відвантаження продукції;
· чи правильно оформлені ціни на відвантажену продукцію;
· чи правильно установлені відпускні ціни з урахуванням оплати витрат по доставці продукції від постачальника до покупця відповідно до укладеного договору постачання;
· чи вчасно пред'являлися в банк платіжні вимоги-доручення за відвантажену продукцію;
· чи правильно оформлені документи по відпуску продукції, якщо продукція відпускається безпосередньо зі складу постачальника;
· чи правильно організований складський облік готової продукції;
· чи правильно ведеться аналітичний і синтетичний облік відвантаження і реалізації продукції.
Аудит обліку витрат на продаж
Витрати, зв'язані з продажем продукції, товарів, робіт і послуг, враховуються на рахунку "Витрати на збут" . До них відносяться: витрати на упакування виробів на складах готової продукції; витрати по доставці продукції на станцію відправлення, навантаженню у вагони, судна, автомобілі й інші транспортні засоби; комісійні збори і відрахування, що сплачуються збутовим і іншім посередницьким організаціям; витрати на рекламу; витрати на представницькі витрати й інші аналогічні по призначенню витрати.
Аудитору необхідно перевірити:
· правильність включення витрат до складу витрат на збут;
· дотримання встановлених нормативів витрат на рекламу (при перевищенні встановлених нормативів витрат на рекламу оподатковуваний прибуток повинний бути збільшений на суму перевищення);
· дотримання основних положень по облік тари на підприємствах, а саме, правильне і своєчасне документальне відображення операцій по заготовлянню, надходженню і відпуску тари на складах, у цехах, ділянках і інших місцях її збереження;
· правильність ведення аналітичного обліку по рахунку "Витрати на збут" і відомості;
· правильність складання бухгалтерських проводок по операціях з тарою;
· правильність відображення в бухгалтерському обліку товарообмінних операцій чи операцій, здійснюваних на бартерній основі;
· відповідність записів синтетичного й аналітичного обліку записам у головній книзі (при журнально-ордерній формі обліку) і балансі.
3.3 Формування робочих документів аудитора.
Аудиторська перевірка, будучи власне кажучи документальною, зобов'язує супроводжувати перевірку обов'язковим документуванням, тобто відбивати отриману інформацію в робочій документації аудита, до якої відносяться:
· плани і програми проведення аудита;
· пояснення і заяви працівників підрозділу з питань, що випливають із ходу перевірки;
· копії первинних документів підрозділу, що свідчать про господарські операції, фотографію об'єктів, акти, довідки, протоколи, інвентаризаційні описи й інші документи, складені разом із працівниками підрозділу й інших працівників, залученими для участі в перевірці, що служать доказом записів в акті перевірки;
· регістри бухгалтерського обліку;
· результати інвентаризацій;
· бухгалтерська звітність;
· записи про вивчення й оцінку систем оперативного і складського обліку, запитальники, схеми документообігу й інші;
· виробничо-фінансовий аналіз фактичних показників підрозділу;
· матеріали, що свідчать про роботу виконану не аудитором, але під його контролем;
· документи зустрічних перевірок і пояснення осіб, що не є працівниками даного підрозділу;
· копії бухгалтерської, оперативної внутрішньогосподарської звітності.
Перелік робочої документації аудита, яка прикладається до актів аудиторської перевірки, визначає аудитор, що проводить перевірку. Головна вимога до цієї документації - її переконливість і вагомість при доказі висновків і пропозицій, що випливають з матеріалів перевірки. Тому обмежень по підборі доказів не встановлюється.
3.4 Підготовка підсумкової документації по результатах аудиту.
За результатами аудиторської перевірки складається звітний документ, що може мати різні документальні форми - аудиторська довідка, аудиторський висновок, довідка про експертизу, доповідна записка, звіт про перевірку й інші. Сама форма цього документа визначається в наказі про призначення аудиторської перевірки. Звіт повинний бути складений на основі письмової інформації аудитора, у якій повинні міститися зведення про усі виявлені недоліки і порушення в обліку й звітності, а також виділятися ті помилки і виправлення які можуть уплинути на вірогідність звітності з посиланнями на законодавчі і нормативні документи. Письмова інформація заповнюється в двох екземплярах, один із яких передається головному бухгалтеру і керівнику для ознайомлення виявлення можливих розбіжностей і врегулювання спірних положень, а інший використовується для написання звіту, після чого він передається в архів. У письмовій інформації повинні міститися: ПІП аудитора чи склад групи аудиторів, реквізити перевіряємого підрозділу, перелік посадових відповідальних за ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, період часу до якого відноситься перевірена документація, інформація про методику перевірки (які напрямки бухгалтерського обліку підлягали перевірці, яка бухгалтерська документація була перевірена суцільним методом, а яка вибірково, на основі яких принципів проводилася перевірка), інформація про усі виявлені недоліки і порушення, інформація про найбільші істотні порушеннях в обліку, які значно спотворюють звітність, рекомендації з поліпшення податкового планування з метою оптимізації оподатковування.
При наступних перевірках повинні бути дані аналіз і оцінка виконання чи виправлення зауважень по фактах попередніх перевірок. Письмова інформація підписується всіма аудиторами, хто проводив перевірку. На підставі письмової інформації складається звіт, що за структурою в основному повторює письмову інформацію.
Відповідно до аудиторського стандарту аудиторський звіт повинний складатися з вступної, аналітичної і підсумкової частин.
Вступна частина аудиторського висновку містить: назву документа в цілому, дату і місце складання, підстава проведення перевірки (наказ керівника підприємства, протокол рішення засновників), проведення перевірки, прізвища, імена і по батькові осіб, що приймали участь в перевірці, прізвищі, імена і по батькові посадових осіб, відповідальних за діяльність підрозділу, період перевірки, які питання були піддані документальної і фактичній перевірці.
Аналітична частина адресується посадовій особі, що призначила перевірку і повинна включати: найменування підрозділу, об'єкти аудита, виклад результатів перевірки, загальну оцінку дотримання законодавства і встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку, оцінку оформлення господарських операцій і їхнє відображення в бухгалтерському й оперативному обліку, істотні порушення конкретних нормативно-правових актів, арифметичні, логічні, документальні і речовинні докази встановлених порушень; прізвища, імена, по батькові і посади осіб, що допустили порушення, грошовий і кількісний вираз негативних наслідків порушень.
Підсумкова частина аудиторського документа містить оцінку аудитора виробничо-фінансової діяльності підрозділу і ведення бухгалтерського обліку, а також пропозиції по усуненню виявлених порушень, рекомендації підрозділу по усуненню недоліків до ухвалення рішення по перевірці посадовою особою, що призначила перевірку.
При викладі своєї думки аудитор повинний дотримувати строгої об'єктивності, не допускати необґрунтованих тверджень, висновків і оцінок діяльності окремих осіб чи перевіряємого підрозділу і записувати обвинувальні формулювання. Зауваження про недоліки і порушення, отримані з усних чи письмових заяв окремих облич, у звіт включати не можна. Кожен відбитий у ньому факт повинний бути всебічно перевірений аудитором. Якщо керівник підрозділу чи інша посадова особа підрозділу має заперечення чи зауваження за матеріалами проведеної перевірки, вона повинна підписати документ про перевірку й одночасно прикласти до нього свої письмові заперечення чи зауваження. У тих випадках, коли необхідно прийняти термінові міри до усунення виявлених порушень, складаються проміжні аудиторські звітні документи, що направляються керівникам, що назначили перевірку, з наступним включенням них у загальний документ про перевірку.
Проміжні звітні документи аудитора складаються безпосередньо в ході аудиторської перевірки на тих ділянках роботи підприємства, де розкриті найбільш значимі порушення, що вимагають негайного вживання заходів.
Висновки і пропозиції
Розвиток продуктивних сил і виробничих відносин у різних суспільно-економічних формаціях обумовлює потребу удосконалення функцій управління процесом виробництва, у тому числі і контролю економіки. Контроль як функція управління підпорядкований вирішенню завдань системи управління. Тому призначення контролю відповідає меті управління, яка визначається економічними і політичними закономірностями розвитку даної формації. Функції контролю визначаються діями економічних законів і метою суспільства, інтереси якого він захищає.
Завдання економічного контролю у суспільстві полягає в укріпленні форм власності, сприянні виробництву конкурентноспроможної продукції для реалізації на світовому і внутрішньому ринках.
Перехід економіки на ринкові відносини пов`язаний з розширенням прав підприємців, демократизацією управління, використанням економічних стимулів, спрямованих на підвищення ефективності праці та її оцінки за економічними результатами. У зв`язку з цим визначається новий напрямок розвитку економічного контролю фінансово-господарської діяльності підприємств - незалежний аудиторський контроль.
Закономірність виникнення аудиторського контролю в Україні обумовлена проведенням приватизації державного майна, управління яким проводив власник адміністративними методами, використовуючи для цього різні державні структури. Створення спільних підприємств з іноземним капіталом, орендних, комерційних, приватних та інших суб`єктів підприємницької діяльності з різними формами власності і господарювання, керуючись законами України про власність і підприємницьку діяльність, власник набув право обрати незалежний контроль своєї фінансово-господарської діяльності. Таке право власника закріплено Законом України про аудиторську діяльність, який передбачає організаційне і методичне забезпечення виконання контрольних функцій - аудиту на договірних засадах з власником, передбачає відповідальність сторін за об`єктивну, неупереджену перевірку фінансової діяльності підприємства, відображення результатів її у публічній звітності та правильність розрахунків з державою по сплаті податків, нарахування дивідендів акціонерам і іншим володарям цінних паперів.
Підвищення ефективності аудиту неможливо без використання комп`ютерної техніки. Говорячи про вдосконалення системи економічного контролю в цілому, я маю на увазі, що контроль є єдиною функцією управління, яка оцінює надійність системи збору, зберігання та переробки виробничо-фінансової інформації господарських одиниць.
Будь-який користувач інформацією (наприклад, бухгалтер), незважаючи на те, чи технічна це інформація, чи економічна, самостійно або через посередників (незалежних аудиторів) проводить деякі операції по її оцінці з відповідним йому ступенем достовірності. Коло таких користувачів достатньо широке: від апарату управління господарської одиниці до акціонерів, від власників до представників державної виконавчої влади. За природою своєї діяльності всі вони займаються діяльністю, пов`язаною з оцінкою інформації про хід господарських процесів на підприємствах або про виконання державних програм соціально-економічного розвитку.
Тому під системою економічного контролю розуміється комплекс соціально-економічних інститутів, які в своїй діяльності використовують методи і техніку, що дозволяють оцінити ступінь достовірності інформації, яка їх цікавить, і надійність джерела цієї інформації. Тому такі словосполучення, як “облік і контроль”, “ревізія і контроль”, “контроль і аналіз господарської діяльності”, “контроль ефективності програм соціально-економічного розвитку” означають, що в процесі функціонування бухгалтерського обліку, дослідження діяльності підприємства, аналізу господарської діяльності або оцінці ефективності виконання державних та місцевих соціально-економічних програм завжди проводиться робота по встановленні ступеню достовірності інформації, яка використовується.
Другим аспектом, який реалізується через систему контролю, є приймання мір по стимулюванню інформаційних систем ревізійних одиниць до якісного виконання роботи. Ця функція контролю, як правило, реалізується через органи виконавчої влади, а на вищому рівні управління - і через законодавчі. Необхідність цієї функції викликана можливістю здійснити тотальний контроль - охопити перевіркою всіх платників податку і всі господарські одиниці. За цією ж причиною в багатьох країнах основна доля контролю бухгалтерської інформації і формальної законності фінансових операцій покладається на внутрішньогосподарський контроль, в той же час спеціалізовані контрольні відомства перевіряють дієвість системи внутрішнього контролю.
В курсовій роботі розроблена методика проведення аудиту готової продукції, показана послідовність аудиту.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закони України :
· Про аудиторську діяльність (від 22.04.93);
· Про бухгалтерський облік та фінансову звітність (від 16.07.99).
2. Чинні інструктивні матеріали Міністерства фінансів України та Державної податкової адміністрації України з питань організації та ведення обліку, складання звітності та оподаткування, місцевих податків та розрахунків за ними:
· Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затв. наказом Мінфіну від 24.05.95р. №88;
· Інструкція про інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затв. наказом Мінфіну України від 25.07.95 р. № 128
3. А.В. Андрєєв “Практичний аудит”, М: -Економіка, 1994
4. М.Т. Білуха “Судово-бухгалтерська експертиза”, (навчальний посібник) К: -Київський торгово-економічний університет, 1990
5. М.Т. Білуха “Аудит у бізнесі”, - Дніпропетровськ, 1994;
6. М.Т. Білуха, В.П. Дудко “Облік і аудит”,К ,1992;
Програма тестів засобів контролю являє собою перелік сукупності дій, призначених для збору інформації про функціонування системи внутрішнього контролю й обліку. Призначення тестів засобів контролю в тім, що вони допомагають виявити істотні недоліки засобів контролю економічного суб'єкта.
Аудиторські процедури власне кажучи містять у собі детальну перевірку вірності відображення в бухгалтерському обліку оборотів і сальдо по рахунках. Програма аудиторських процедур являє собою перелік дій аудитора для таких детальних конкретних перевірок. Для процедур аудитору варто визначити, які саме розділи бухгалтерського обліку він буде перевіряти, і скласти програму аудита по кожнім розділі бухгалтерського обліку.
У залежності від змін умов проведення аудита і результатів аудиторських процедур програма аудита може переглядатися. Причини і результати змін варто документувати.
Висновки аудитора по кожнім розділі аудиторської програми, документально відбиті в робочих документах, є фактичним матеріалом для складання аудиторського звіту (письмової інформації керівництву економічного суб'єкта) і аудиторського висновку, а також підставою для формування об'єктивної думки аудитора про бухгалтерську звітність економічного суб'єкта.
По закінченні процесу планування аудита загальний план і програма аудита повинні бути оформлені документально і завізовані у встановленому порядку.
Розділ 3. Аудит готової продукції.
3.1 Методи перевірки і контрольні процедури.
Термін "метод" означає сукупність прийомів праці у якій-небудь області, спосіб досягнення якоїсь мети. Існують різні прийоми, характерні для фахівців різних областей знань, якими можуть користатися аудитори, застосовуючи їх у залежності від поставленої задачі. Знання специфіки діяльності визначеної організації в сполученні з прийомами, обраними правильно й у визначеній послідовності, дозволяють аудиторам більш ефективно проводити перевірки.
Методи перевірки прийняті підрозділяти на дві групи: методи фактичної перевірки; методи документальної перевірки. До основних методів фактичної перевірки, якими можуть користатися аудитори, виходячи з права самостійно визначати форми і методи перевірки, керуючись вимогами нормативних актів і умов договору з суб'єктом чи змісту доручення державних органів, відносяться:
· огляд;
· обстеження;
· інвентаризація;
· контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво;
· лабораторний аналіз якості матеріалів, товарів, сировини і готової продукції;
· експертна оцінка;
· опитування;
· перевірка обсягів виконаних робіт.
Огляд. За допомогою цього методу можна з'ясувати, наприклад, умови збереження майна, документів; стан виробничих, складських торгових приміщень. Огляду піддають різноманітні об'єкти: територію, місця збереження матеріальних активів, документів, виробниче і торгове устаткування, готову продукцію, контрольно-касові машини. У процесі огляду можуть бути виявлені докази, що свідчать про порушення чи зловживання.
Обстеження. Обстеження являє собою як би продовження огляду, але з одночасним ознайомленням з документами як нормативними, так і виправдувальними; з одержанням пояснень від відповідальних осіб. Ефективні результати дає обстеження при перевірках технології виробництва продукції в цехах, порядку прийому, збереження, відпуску і реалізації продукції, товарів.
Інвентаризація. Відповідно до закону України "Про бухгалтерський облік" підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію майна і зобов'язань, у ході якої необхідно перевіряти і документально підтверджувати їхню наявність, стан і оцінку. Основними цілями інвентаризації відповідно до Методичних указівок по інвентаризації майна і фінансових зобов'язань є:
· виявлення фактичної наявності майна;
· зіставлення фактичної наявності майна з даними бухгалтерського обліку;
· перевірка повноти відображення в обліку зобов'язань.
Інвентаризація є найбільш ефективним методом фактичної перевірки вірогідності показників балансу, що є складовою частиною бухгалтерської звітності. Однак підприємства, що підлягають обов'язковому аудиту відповідно до законодавства України, повинні включити до складу бухгалтерської звітності й аудиторський висновок. Безумовно, позитивний висновок аудиторської організації буде означати, що звітність у всіх істотних аспектах відбиває активи і пасиви на звітну дату, виходячи з нормативного акта, що регулює бухгалтерський облік і звітність. Різновидом вибіркових інвентаризацій є контрольні перевірки з метою визначення правильності включення інвентаризаційною комісією в опис фактичних залишків матеріалів, коштів, товарів і іншого майна. До порядку проведення інвентаризації пред'являються визначені вимоги. Відсутність хоча б одного члена комісії при проведенні інвентаризації може служити підставою для визнання її результатів недійсними. Дуже важливо, щоб до документів, що представляються для оформлення опису нестачі цінностей і псування понад норми природного збитку, були обов'язково прикладені рішення слідчих чи судових органів, що підтверджують відсутність винних осіб або відмовлення на стягнення збитку з винних осіб, або висновок про факт псування цінностей, отриманий від відділу технічного контролю чи відповідних спеціалізованих організацій (інспекцій по якості й ін.).
Контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво застосовують у тих випадках, коли необхідно установити фактичні витрати сировини чи матеріалів на виробництві, вихід напівфабрикатів, готової продукції, кількість відходів. Застосовують його і для перевірки діючих чи тих, що раніше діяли на підприємстві норм витрат сировини і матеріалів, технологічного процесу, продуктивності устаткування і т.п. Для цього проводять відповідний виробничий експеримент (наприклад, виготовлення зразків виробів, випічка кулінарної продукції й ін.).
Перед контрольним запуском сировини у виробництво варто визначити, по яких видах продукції, що випускається, буде проведений експеримент. При цьому враховуються претензії до якості виробів чи відомості про перевитрату по окремих видах матеріалів, завищених нормах і т.д. Якщо експериментом ставлять на меті перевірити фактичне виробництво готової продукції, то необхідно, щоб експериментальне виробництво здійснювалося в тих же умовах, у тім же порядку, у якому воно здійснювалося раніше. Якщо буде встановлено, що характер і умови виробництва не змінилися, то в якості контрольного може бути прийнятий будь-який черговий запуск сировини у виробництво.
Завдяки експерименту уточнюються норми, підсилюється контроль за списанням фактичної витрати сировини і виходом продукції. Крім того, можуть бути виявлені недоліки в нормуванні і технології виробництва, перекручування в якісних показниках продукції й інші порушення.
Лабораторний аналіз якості матеріалів, товарів, сировини і готової продукції. Використання даного методу дає можливість контролювати якість матеріалів, що надходять, товарів, сировини, а також готової продукції і напівфабрикатів; дозволяє виявити факти використання некондиційної сировини, недотримання норм витрати. Ці й інші факти можуть свідчити, наприклад, про порушення технологічного режиму, установлених норм і т.д. Аналіз може проводитися відділом технічного контролю чи відповідними спеціалізованими організаціями (інспекцією по якості й ін.).
Вилучення проб (зразків) для лабораторного аналізу повинне вироблятися відповідно до інструкцій про порядок інспектування підприємств визначених галузей народного господарства.
Експертна оцінка об'єктів перевірки буває необхідна при дослідженні спеціальних питань. Може бути використана робота оцінювача, інженера, геолога, актуарія і (чи) іншого експерта. Експерт, роботу якого аудиторська організація використовує при проведенні аудита, повинний мати:
· відповідну кваліфікацію, як правило, підтверджену відповідними документами (кваліфікаційний атестат, ліцензія, диплом і т.п.);
· відповідний досвід і репутацію в області визначених знань, підтверджену, як правило, відкликами, рекомендаціями, публікаціями і т.п.
Аудитору також необхідно дослідити контрольні процедури, такі як:
· наявність внутрішніх інструкцій;
· посібників і реальність їхнього застосування,
· поділ обов'язків,
· методи складання документації і записів,
· схеми документообігу (бажано узагальнити побільше виправдувальних документів),
3.2 Етапи аудиту готової продукції.
Аудит готової продукції можна поділити на чотири етапи: - аудит обліку готової продукції, аудит неврахованої продукції, аудит обліку відвантаження і реалізації готової продукції та аудит обліку витрат на продаж. Розглянемо більш детально кожен з цих етапів.
Аудит обліку випуску готової продукції
Існує шість основних способів оцінки готової продукції:
1. По фактичній виробничій собівартості. Цей спосіб використовується порівняно рідко, в основному на підприємствах індивідуального виробництва, що випускають велике унікальне устаткування і транспортні засоби. Може застосовуватися на підприємствах з обмеженої номенклатурної масової продукції.
2. По неповній (скороченій) виробничий собівартості продукції. У цьому випадку собівартість продукції визначається по фактичних витратах без загальногосподарських витрат.
3. За оптовими цінами реалізації. Оптові ціни застосовуються як облікові ціни. Відхилення фактичної собівартості продукції враховуються на окремому аналітичному рахунку. При стійких оптових цінах цей варіант оцінки продукції є найпоширенішим, оскільки він дозволяє зіставляти оцінку продукції в поточному обліку і звітності, що важливо для контролю за правильним визначенням товарного випуску. При значному коливанні рівня оптових цін даний спосіб утрачає свої переваги.
4. По плановій (нормативній) виробничій собівартості, що виступає в якості твердої облікової ціни. При цьому способі обумовлюється необхідність окремого обліку відхилень фактичної виробничої собівартості продукції від планової чи нормативної. Достоїнство даного способу оцінки готової продукції полягає в забезпеченні єдності оцінки в плануванні обліку. Однак якщо планова чи нормативна собівартість продукції змінюється часто, то оцінка залишків готової продукції ускладнюється. Варіантом цього способу оцінки готової продукції є оцінка по скороченій плановій виробничій собівартості.
5. По вільних відпускних цінах і тарифам, збільшеним на суму податку на додану вартість. Цей спосіб використовується при виконанні одиничних замовлень і робіт.
6. По вільних ринкових цінах. Цей варіант оцінки застосовується для обліку товарів, реалізованих через роздрібну мережу.
Аудитору необхідно перевірити:
· правильність і своєчасність оформлення документів на здачу продукції з виробництва на склад;
· правильність відображення в бухгалтерському обліку операцій, зв'язаних з випуском готової продукції;
· правильність визначення виробничої собівартості готової продукції по видах видань і замовленням;
· правильність розрахунків і списання сум відхилень фактичної собівартості від планової;
· правильність складання бухгалтерських проводок по обліку випуску готової продукції (робіт, послуг);
· відповідність записів аналітичного і синтетичного обліку по балансових записах рахунка "Готова продукція" записам у головній книзі і балансі;
· правильність оцінки готової продукції.
Аудит неврахованої продукції
У випадку якщо продукція не оформляється приймально-здавальними документами цеху чи складу підприємства і не відбивається в бухгалтерському обліку, виникає неврахована продукція.
Заниження оцінки продукції дає можливість посадовим і матеріально відповідальним особам підприємств і торгових організацій вилучати частину виторгу, що складає різницю між продажною і заниженою в обліку вартості продукції.
Оскільки неврахована продукція не відбивається в бухгалтерських документах, у багатьох випадках її наявність визначається на підставі документації, що відбиває технологічні процеси виробництва цієї продукції (документи на виплату заробітної плати, дані оперативного обліку про закладку сировини і випуск готової продукції й ін.), а також підтверджуючий вивіз продукції з підприємства (пропуски, рахунки-фактури, накладні й ін.).
В окремих випадках неврахована продукція може бути виявлена шляхом звірення (зіставлення) документів, що відбивають одержання продукції: документальних даних складів і цехів - виробників продукції; даних інвентаризацій готової продукції в цехах і на складах підприємств - з обліковими даними на день проведення таких інвентаризацій і т.п.
При перевірці аудитор повинний вивчити всю документацію, що дозволяє зробити висновок про наявність чи про відсутність випадків випуску і реалізації неврахованої продукції.
При визначенні наявності матеріального збитку аудитор повинний мати на увазі, що виробництво продукції з неврахованих надлишків сировини і матеріалів не дає достатньої підстави для твердження про наявність матеріального збитку. Ця продукція може виявитися на складі підприємства. Матеріальний збиток буде мати місце лише в тому випадку, якщо неврахованої продукції в наявності не виявиться, тобто вона була вивезена з підприємства без відображення в обліку.
Для установлення факту випуску неврахованої продукції користаються різними способами аналізу і перевірки документів. До них, зокрема , відносяться зіставлення даних інвентаризацій складів готової продукції підприємства і даних обліку в місцях збереження (виявлення при цьому надлишків продукції власного виробництва, утворення яких за рахунок недовантаження споживачам виключається, підтверджує, що вся продукція на підприємстві враховується, якщо при цьому відсутні помилки в обліку); звірення документів, що підтверджують вивіз з підприємства готової продукції (товарно-транспортні накладні, пропуски, дорожні листи, залізничні й інші документи), з документами бухгалтерського й оперативного обліку продукції на складах. У результаті такого звірення можуть установлюватися випадки вивозу не оприбуткованої по складу продукції, що у витратах не була списана й у нестачі не виявилася.
Однак, у тих випадках, коли документально підтверджується вивіз неврахованої продукції з підприємства, що випускало таку продукцію в масовому порядку і сировини, що мало для цього запаси і матеріали, аудитор повинний визначити матеріальний збиток у розмірі вартості вивезеної неврахованої продукції.
Аудит обліку відвантаження і реалізації готової продукції
Готова продукція - це вироби і напівфабрикати, що відповідають діючим стандартам чи затвердженим технічним умовам, прийняті на склад чи замовником. Під відвантаженою продукцією розуміють продукцію і послуги, платіжні документи які здані постачальником у банк, але не оплачені покупцями. Реалізація продукції (робіт, послуг) може проводитися за наступними цінами: по вільних відпускних цінах і тарифам, збільшеним на суму ПДВ; по державних регульованих оптових цінах і тарифам, збільшеним на суму ПДВ; по державним регульованим роздрібним цінам і тарифам, що включають ПДВ.
Аудитору необхідно перевірити:
· чи укладені договори на постачання готової продукції і правильність їхнього оформлення;
· чи правильно оформлені документи на відвантаження продукції;
· чи правильно оформлені ціни на відвантажену продукцію;
· чи правильно установлені відпускні ціни з урахуванням оплати витрат по доставці продукції від постачальника до покупця відповідно до укладеного договору постачання;
· чи вчасно пред'являлися в банк платіжні вимоги-доручення за відвантажену продукцію;
· чи правильно оформлені документи по відпуску продукції, якщо продукція відпускається безпосередньо зі складу постачальника;
· чи правильно організований складський облік готової продукції;
· чи правильно ведеться аналітичний і синтетичний облік відвантаження і реалізації продукції.
Аудит обліку витрат на продаж
Витрати, зв'язані з продажем продукції, товарів, робіт і послуг, враховуються на рахунку "Витрати на збут" . До них відносяться: витрати на упакування виробів на складах готової продукції; витрати по доставці продукції на станцію відправлення, навантаженню у вагони, судна, автомобілі й інші транспортні засоби; комісійні збори і відрахування, що сплачуються збутовим і іншім посередницьким організаціям; витрати на рекламу; витрати на представницькі витрати й інші аналогічні по призначенню витрати.
Аудитору необхідно перевірити:
· правильність включення витрат до складу витрат на збут;
· дотримання встановлених нормативів витрат на рекламу (при перевищенні встановлених нормативів витрат на рекламу оподатковуваний прибуток повинний бути збільшений на суму перевищення);
· дотримання основних положень по облік тари на підприємствах, а саме, правильне і своєчасне документальне відображення операцій по заготовлянню, надходженню і відпуску тари на складах, у цехах, ділянках і інших місцях її збереження;
· правильність ведення аналітичного обліку по рахунку "Витрати на збут" і відомості;
· правильність складання бухгалтерських проводок по операціях з тарою;
· правильність відображення в бухгалтерському обліку товарообмінних операцій чи операцій, здійснюваних на бартерній основі;
· відповідність записів синтетичного й аналітичного обліку записам у головній книзі (при журнально-ордерній формі обліку) і балансі.
3.3 Формування робочих документів аудитора.
Аудиторська перевірка, будучи власне кажучи документальною, зобов'язує супроводжувати перевірку обов'язковим документуванням, тобто відбивати отриману інформацію в робочій документації аудита, до якої відносяться:
· плани і програми проведення аудита;
· пояснення і заяви працівників підрозділу з питань, що випливають із ходу перевірки;
· копії первинних документів підрозділу, що свідчать про господарські операції, фотографію об'єктів, акти, довідки, протоколи, інвентаризаційні описи й інші документи, складені разом із працівниками підрозділу й інших працівників, залученими для участі в перевірці, що служать доказом записів в акті перевірки;
· регістри бухгалтерського обліку;
· результати інвентаризацій;
· бухгалтерська звітність;
· записи про вивчення й оцінку систем оперативного і складського обліку, запитальники, схеми документообігу й інші;
· виробничо-фінансовий аналіз фактичних показників підрозділу;
· матеріали, що свідчать про роботу виконану не аудитором, але під його контролем;
· документи зустрічних перевірок і пояснення осіб, що не є працівниками даного підрозділу;
· копії бухгалтерської, оперативної внутрішньогосподарської звітності.
Перелік робочої документації аудита, яка прикладається до актів аудиторської перевірки, визначає аудитор, що проводить перевірку. Головна вимога до цієї документації - її переконливість і вагомість при доказі висновків і пропозицій, що випливають з матеріалів перевірки. Тому обмежень по підборі доказів не встановлюється.
3.4 Підготовка підсумкової документації по результатах аудиту.
За результатами аудиторської перевірки складається звітний документ, що може мати різні документальні форми - аудиторська довідка, аудиторський висновок, довідка про експертизу, доповідна записка, звіт про перевірку й інші. Сама форма цього документа визначається в наказі про призначення аудиторської перевірки. Звіт повинний бути складений на основі письмової інформації аудитора, у якій повинні міститися зведення про усі виявлені недоліки і порушення в обліку й звітності, а також виділятися ті помилки і виправлення які можуть уплинути на вірогідність звітності з посиланнями на законодавчі і нормативні документи. Письмова інформація заповнюється в двох екземплярах, один із яких передається головному бухгалтеру і керівнику для ознайомлення виявлення можливих розбіжностей і врегулювання спірних положень, а інший використовується для написання звіту, після чого він передається в архів. У письмовій інформації повинні міститися: ПІП аудитора чи склад групи аудиторів, реквізити перевіряємого підрозділу, перелік посадових відповідальних за ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, період часу до якого відноситься перевірена документація, інформація про методику перевірки (які напрямки бухгалтерського обліку підлягали перевірці, яка бухгалтерська документація була перевірена суцільним методом, а яка вибірково, на основі яких принципів проводилася перевірка), інформація про усі виявлені недоліки і порушення, інформація про найбільші істотні порушеннях в обліку, які значно спотворюють звітність, рекомендації з поліпшення податкового планування з метою оптимізації оподатковування.
При наступних перевірках повинні бути дані аналіз і оцінка виконання чи виправлення зауважень по фактах попередніх перевірок. Письмова інформація підписується всіма аудиторами, хто проводив перевірку. На підставі письмової інформації складається звіт, що за структурою в основному повторює письмову інформацію.
Відповідно до аудиторського стандарту аудиторський звіт повинний складатися з вступної, аналітичної і підсумкової частин.
Вступна частина аудиторського висновку містить: назву документа в цілому, дату і місце складання, підстава проведення перевірки (наказ керівника підприємства, протокол рішення засновників), проведення перевірки, прізвища, імена і по батькові осіб, що приймали участь в перевірці, прізвищі, імена і по батькові посадових осіб, відповідальних за діяльність підрозділу, період перевірки, які питання були піддані документальної і фактичній перевірці.
Аналітична частина адресується посадовій особі, що призначила перевірку і повинна включати: найменування підрозділу, об'єкти аудита, виклад результатів перевірки, загальну оцінку дотримання законодавства і встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку, оцінку оформлення господарських операцій і їхнє відображення в бухгалтерському й оперативному обліку, істотні порушення конкретних нормативно-правових актів, арифметичні, логічні, документальні і речовинні докази встановлених порушень; прізвища, імена, по батькові і посади осіб, що допустили порушення, грошовий і кількісний вираз негативних наслідків порушень.
Підсумкова частина аудиторського документа містить оцінку аудитора виробничо-фінансової діяльності підрозділу і ведення бухгалтерського обліку, а також пропозиції по усуненню виявлених порушень, рекомендації підрозділу по усуненню недоліків до ухвалення рішення по перевірці посадовою особою, що призначила перевірку.
При викладі своєї думки аудитор повинний дотримувати строгої об'єктивності, не допускати необґрунтованих тверджень, висновків і оцінок діяльності окремих осіб чи перевіряємого підрозділу і записувати обвинувальні формулювання. Зауваження про недоліки і порушення, отримані з усних чи письмових заяв окремих облич, у звіт включати не можна. Кожен відбитий у ньому факт повинний бути всебічно перевірений аудитором. Якщо керівник підрозділу чи інша посадова особа підрозділу має заперечення чи зауваження за матеріалами проведеної перевірки, вона повинна підписати документ про перевірку й одночасно прикласти до нього свої письмові заперечення чи зауваження. У тих випадках, коли необхідно прийняти термінові міри до усунення виявлених порушень, складаються проміжні аудиторські звітні документи, що направляються керівникам, що назначили перевірку, з наступним включенням них у загальний документ про перевірку.
Проміжні звітні документи аудитора складаються безпосередньо в ході аудиторської перевірки на тих ділянках роботи підприємства, де розкриті найбільш значимі порушення, що вимагають негайного вживання заходів.
Висновки і пропозиції
Розвиток продуктивних сил і виробничих відносин у різних суспільно-економічних формаціях обумовлює потребу удосконалення функцій управління процесом виробництва, у тому числі і контролю економіки. Контроль як функція управління підпорядкований вирішенню завдань системи управління. Тому призначення контролю відповідає меті управління, яка визначається економічними і політичними закономірностями розвитку даної формації. Функції контролю визначаються діями економічних законів і метою суспільства, інтереси якого він захищає.
Завдання економічного контролю у суспільстві полягає в укріпленні форм власності, сприянні виробництву конкурентноспроможної продукції для реалізації на світовому і внутрішньому ринках.
Перехід економіки на ринкові відносини пов`язаний з розширенням прав підприємців, демократизацією управління, використанням економічних стимулів, спрямованих на підвищення ефективності праці та її оцінки за економічними результатами. У зв`язку з цим визначається новий напрямок розвитку економічного контролю фінансово-господарської діяльності підприємств - незалежний аудиторський контроль.
Закономірність виникнення аудиторського контролю в Україні обумовлена проведенням приватизації державного майна, управління яким проводив власник адміністративними методами, використовуючи для цього різні державні структури. Створення спільних підприємств з іноземним капіталом, орендних, комерційних, приватних та інших суб`єктів підприємницької діяльності з різними формами власності і господарювання, керуючись законами України про власність і підприємницьку діяльність, власник набув право обрати незалежний контроль своєї фінансово-господарської діяльності. Таке право власника закріплено Законом України про аудиторську діяльність, який передбачає організаційне і методичне забезпечення виконання контрольних функцій - аудиту на договірних засадах з власником, передбачає відповідальність сторін за об`єктивну, неупереджену перевірку фінансової діяльності підприємства, відображення результатів її у публічній звітності та правильність розрахунків з державою по сплаті податків, нарахування дивідендів акціонерам і іншим володарям цінних паперів.
Підвищення ефективності аудиту неможливо без використання комп`ютерної техніки. Говорячи про вдосконалення системи економічного контролю в цілому, я маю на увазі, що контроль є єдиною функцією управління, яка оцінює надійність системи збору, зберігання та переробки виробничо-фінансової інформації господарських одиниць.
Будь-який користувач інформацією (наприклад, бухгалтер), незважаючи на те, чи технічна це інформація, чи економічна, самостійно або через посередників (незалежних аудиторів) проводить деякі операції по її оцінці з відповідним йому ступенем достовірності. Коло таких користувачів достатньо широке: від апарату управління господарської одиниці до акціонерів, від власників до представників державної виконавчої влади. За природою своєї діяльності всі вони займаються діяльністю, пов`язаною з оцінкою інформації про хід господарських процесів на підприємствах або про виконання державних програм соціально-економічного розвитку.
Тому під системою економічного контролю розуміється комплекс соціально-економічних інститутів, які в своїй діяльності використовують методи і техніку, що дозволяють оцінити ступінь достовірності інформації, яка їх цікавить, і надійність джерела цієї інформації. Тому такі словосполучення, як “облік і контроль”, “ревізія і контроль”, “контроль і аналіз господарської діяльності”, “контроль ефективності програм соціально-економічного розвитку” означають, що в процесі функціонування бухгалтерського обліку, дослідження діяльності підприємства, аналізу господарської діяльності або оцінці ефективності виконання державних та місцевих соціально-економічних програм завжди проводиться робота по встановленні ступеню достовірності інформації, яка використовується.
Другим аспектом, який реалізується через систему контролю, є приймання мір по стимулюванню інформаційних систем ревізійних одиниць до якісного виконання роботи. Ця функція контролю, як правило, реалізується через органи виконавчої влади, а на вищому рівні управління - і через законодавчі. Необхідність цієї функції викликана можливістю здійснити тотальний контроль - охопити перевіркою всіх платників податку і всі господарські одиниці. За цією ж причиною в багатьох країнах основна доля контролю бухгалтерської інформації і формальної законності фінансових операцій покладається на внутрішньогосподарський контроль, в той же час спеціалізовані контрольні відомства перевіряють дієвість системи внутрішнього контролю.
В курсовій роботі розроблена методика проведення аудиту готової продукції, показана послідовність аудиту.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закони України :
· Про аудиторську діяльність (від 22.04.93);
· Про бухгалтерський облік та фінансову звітність (від 16.07.99).
2. Чинні інструктивні матеріали Міністерства фінансів України та Державної податкової адміністрації України з питань організації та ведення обліку, складання звітності та оподаткування, місцевих податків та розрахунків за ними:
· Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затв. наказом Мінфіну від 24.05.95р. №88;
· Інструкція про інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затв. наказом Мінфіну України від 25.07.95 р. № 128
3. А.В. Андрєєв “Практичний аудит”, М: -Економіка, 1994
4. М.Т. Білуха “Судово-бухгалтерська експертиза”, (навчальний посібник) К: -Київський торгово-економічний університет, 1990
5. М.Т. Білуха “Аудит у бізнесі”, - Дніпропетровськ, 1994;
6. М.Т. Білуха, В.П. Дудко “Облік і аудит”,К ,1992;
