До керування цінними паперами відносяться наступні види діяльності.
Брокерська діяльність - це діяльність по здійсненню цивільно-правових угод з цінними паперами як повірника чи комісіонера, що діє на підставі договору чи доручення комісії, а також доручення на здійснення таких угод при відсутності вказівок на повноваження повірника чи комісіонера в договорі.
Дилерська діяльність - це діяльність по здійсненню угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом здійснення котирування цінних паперів (оголошення цін покупки і продажі на визначені цінні папери), по яких особи, що займається зазначеною діяльністю і називаються дилером, зобов'язується купувати і продавати ці цінні папери. 
Діяльність по керуванню цінними паперами - це здійснення юридичною  особою чи індивідуальним підприємцем від свого імені за винагороду протягом визначеного терміну довірчого керування переданими йому у володіння і приналежними іншій особі в інтересах цієї особи цінними паперами і коштами, призначеними для інвестування в цінні папери.
До діяльності по обліку цінних паперів відносяться наступні види професійної діяльності.
Клірингова діяльність - діяльність по визначенню взаємних зобов'язань, а точніше збору, звіренню, коректуванню інформації з угод з цінними паперами, і підготовці бухгалтерських документів по них і їхньому заліку по постачаннях цінних паперів і розрахункам по них.
Депозитарна діяльність - надання послуг по збереженню сертифікатів цінних паперів і зв'язаному з цим обліку і переходу прав на цінні папери.
Діяльність по веденню реєстру власників цінних паперів - збір, фіксація, обробка, збереження і надання даних, що складають систему ведення реєстру власників цінних паперів.
Діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів -  надання послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінними паперами між учасниками ринку цінних паперів.

2. Аналіз ринку цінних паперів України

Становлення ефективного ринку цінних паперів в Україні неможливе без активізації процесу соціально-економічних та політичних реформ. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізовувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси.
Розвиток вітчизняного ринку має свої характерні особливості, пов’язані з реформуванням форм власності в суспільстві. У процесі приватизації з 1992 по 1998 рік понад 60,5 тис. підприємств змінило форму власності, в тому числі 9,5 тис. – шляхом перетворення у відкриті акціонерні товариства, що становить 16 відсотків від загальної кількості приватизованих товариств в Україні.
Отже, фондовий ринок формується не еволюційним, а досить-таки революційним шляхом. Але немало на ньому і перешкод, а саме: недовіри вітчизняних інвесторів до фінансових інструментів, обмеженості вітчизняних інвестиційних ресурсів, відсутності відповідної інфраструктури, практики активного просування акцій на ринку, досвіду та культури корпоративного управління товариствами, недосконалості правової бази, непослідовності у проведенні приватизації, негативного іміджу цінних паперів, що був сформований у населення в ході трастових скандалів.
Аналізуючи процес реформування системи власності шляхом приватизації, можна вивести таку закономірність: починаючи з 1994 року держава все більше й більше позбавляється функцій безпосереднього управління підприємствами, але водночас з кожним роком посилюється і потреба у державному регулюванні ринку цінних паперів. Його розвиток також має свої особливості, оскільки відбувається одночасно з проведенням ринкових реформ та пошуком оптимальних методів державного регулювання економікою в цілому.
Нині в Україні налічується понад 35 мільйонів власників акцій приватизованих підприємств. Населення, якому традиційно притаманне підвищене почуття соціальної справедливості, покладає надії не тільки на розвиток державою різноманітних форм інвестування як засобу збільшення грошових заощаджень, а й на забезпечення захисту своїх фінансових вкладень. Відновлення довіри населення до держави і фондового ринку є необхідною умовою соціальної підтримки курсу ринкових реформ та забезпечення соціальної стабільності в суспільстві. На цих засадах і була започаткована державна політика регулювання ринку цінних паперів в Україні.
На фондовий ринок, як на складову частину фінансового ринку держави, звичайно, впливають кризові процеси, які мають місце в економіці. Проте, незважаючи на погіршення інвестиційного клімату, фондовий ринок продовжує свій розвиток.
Статистика свідчить: у 1994 році в Україні випущено цінних паперів на суму 286 млн. грн., в 1995 – 1715,4 млн. грн., в 1996 -4618,9 млн. грн., в 1997 – 13,4 млрд. грн., а станом на початок 2002 року – тільки акцій було випущено на 17,5 млрд. грн. Менше ніж за п’ять років випуск цінних паперів збільшився у 47 разів. На першому місці серед них (які емітуються українськими підприємствами) – акції.
Причому найбільша питома вага випуску цінних паперів припадає на акції приватизованих підприємств. Це пояснюється продовженням процесів приватизації та корпоратизації державних підприємств: нині в Україні налічується 35,5 тис. акціонерних товариств, в тому числі 23,5 тис. закритих, загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, становить більше двадцяти мільярдів гривень.
Із загального обсягу випуску акцій у минулому році лише 21 відсоток припадає на реально залучені кошти, а інші 79 – емісії при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств, а також збільшення статутного фонду підприємства в результаті індексації основних фондів. Тобто „масова приватизація” не вирішила їхніх економічних завдань – надходження інвестицій та формування „ефективного” власника. Склалася ситуація, коли підприємства, що були приватизовані за ПМС та КС, маючи тисячі акціонерів, не мають перспектив щодо розвитку через скрутне фінансове становище і часто через неспроможність керівництва працювати в нових ринкових умовах.
Існують також певні протиріччя між акціонерами (насамперед тими, які володіють незначними пакетами акцій) і вищим менеджментом, що призводять до частих порушень прав акціонерів (особливо в закритих акціонерних товариствах). А справа в тому, що більшість населення України не має повного уявлення про ті права та можливості, які надає їм володіння часткою підприємства. Крім того, у системі корпоративного управління ще не сформувався ефективний механізм звітності та відповідальності менеджменту за процес управління підприємством. Щоб уникнути цих перекосів, працівниками Державної комісії створено систему розкриття інформації, впровадження нормативних документів щодо надання повнішої та достовірнішої інформації для акціонерів та інших інвесторів.
Значним недоліком вітчизняного ринку є і відсутність такого поширеного на світових фінансових ринках інструменту, як корпоративні облігації. Якщо протягом 1996-97 років було зареєстровано випусків облігацій підприємств на загальну суму 117,1 млн. грн., то в 2002 р. таких випусків зареєстровано лише на суму 8,19 млн. грн. Існують дві основні причини, через які підприємства не використовують можливості залучення додаткових коштів цим шляхом. Насамперед це податкове законодавство, яке не стимулює випуск боргових корпоративних цінних паперів. Іншою причиною можна вважати високу прибутковість облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), ринок яких протягом останніх років відволікав значні обсяги інвестиційних ресурсів з ринку капіталів. Тому в листопаді 1998 року Комісією підготовлено, а урядом відповідно внесено до Верховної Ради законопроект „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що передбачає звільнення від оподаткування надходження коштів при випуску корпоративних облігацій.
На жаль, особливості перехідного періоду у вітчизняній економіці, зростання державного боргу зробили проблематичним ефективне покриття дефіциту державного бюджету шляхом випуску ОВДП. Тому ще одним важливим напрямком розвитку цінних паперів для розв’язання проблем фінансування економіки та розвитку соціально-економічної інфраструктури міст може стати випуск муніципальних та регіональних цінних паперів. Україна вже має певний досвід в цій сфері, оскільки облігації місцевої позики існують фактично вже більше трьох років.
Останнім часом в Україні набули поширення – як засіб подолання кризи неплатежів – векселі.
Вони зайняли серед фінансових інструментів домінуюче становище, вільно продаються та купуються на вітчизняному вторинному ринку. Це пояснюється спадом ринку державних цінних паперів та акцій. Збільшення обсягів продажу векселів є також наслідком збільшення кількості емітентів. Ними, зокрема, стали органи Пенсійного фонду, обласні державні адміністрації, інші органи місцевого самоврядування.
На сьогодення векселя займають до 50% ринку цінних паперів України. Так обсяг торгів векселями за дев’ять місяців 2003 року склав 32,4 млрд. грн., чи 48,2% у структурі обороту ринку цінних паперів України. Обсяг угод з акціями склав 20,1 млрд. грн., чи 29,9% загального обсягу торгів. У структурі обороту цінних паперів значну частку займають також ощадні сертифікати (6,44 млрд. грн.), різні державні облігації (понад 6 млрд. грн.).
Становлення цілісного та ефективного фондового ринку в Україні неможливе без наявності спеціалізованих фінансових інститутів, які працюють на ниві спільного інвестування. Провідна роль в обслуговуванні громадян при здійсненні ними інвестицій належить інвестиційним фондам та інвестиційним компаніям. Понад чверть громадян України реалізували своє право власності шляхом спільного інвестування. До участі в приватизації з інституціональних інвесторів були допущені лише закриті інвестиційні фонди.
Серед головних проблем, що заважають діяльності інститутів спільного інвестування, слід зазначити подвійне оподаткування доходів інвесторів, невизначеність деяких аспектів ведення бухгалтерського обліку, що іноді призводять до неправильного відображення фінансових результатів.
Для підвищення ефективності функціонування фінансового ринку Комісія ставить собі також за мету посилити вимоги щодо інформаційного забезпечення акціонерів та учасників інвестиційних фондів шляхом встановлення стандартів складання фінансової звітності фондів.
У 1991-1993 роках уряд започаткував на основі Української фондової біржі створення національної централізованої системи організованої торгівлі цінними паперами, реєстрації прав власності і забезпечення обігу цінних паперів. Комісія вже видала дозволи на діяльність п’яти спеціалізованих бірж та Позабіржовій фондовій торговельній системі (ПФТС).
На жаль, останніми роками не вдалося повною мірою створити національну централізовану систему, забезпечити її подальше ефективне функціонування: на організаційно оформлені ринки припадає менш ніж три відсотки від загального обсягу торгів всіма видами цінних паперів. Внаслідок цього не повною мірою забезпечуються інтереси держави та громадян у функціонуванні прозорого, ефективного та справедливого ринку.
Невирішеною проблемою оформленого ринку залишається неоднакове оподаткування операцій з цінними паперами на біржах та торговельних системах.
Однією з головних умов ефективного функціонування ринку цінних паперів є наявність розвинутої ринкової інфраструктури, яка забезпечує прискорення обігу цінних паперів та реєстрацію прав власності на цінні папери.
Кооперативний ринок зразка 1995-1996 років був ринком акцій державних підприємств, що приватизуються. Тому зусиллями Комісії досить швидко створена мережа реєстраторів власників іменних цінних паперів та нормативна база їх функціонування. Але цей процес був ускладнений виникненням так званих „кишенькових” реєстраторів, які опосередковано створені емітентами і повністю ними контролюються, що не повною мірою дозволило реалізувати концепцію створення інституту незалежних реєстраторів.
Прийняття і введення в дію в січні 1998 року Закону України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” викликало необхідність приведення професійними учасниками фондового ринку своєї діяльності у відповідність до його норм.
Саме існування Національного депозитарію є ознакою економічної цивілізованості та гарантованого захисту прав власності, що збільшує привабливість країни для вітчизняних та іноземних інвесторів.
Але якщо враховувати, що Національний депозитарій України відповідно до законодавства є системоутворюючим елементом Національної депозитарної системи, який забезпечує стандартизацію документообігу, кодифікацію цінних паперів і міжнародні зв’язки з депозитаріями інших держав, то стає зрозумілим, що створення Національної депозитарної системи України мало б передувати приватизації, чи, як мінімум, збігатися з її початком. Поза як це своєчасно не було зроблено, єдиним виходом з ситуації, що склалася, є прискорення процесу створення Національної депозитарної системи України і розв’язання проблеми випуску і забезпечення обігу повноцінних паперів (в документарній та бездокументарній формах) в процесі завершення приватизації.
Правове регулювання фондового ринку України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу цінних паперів. Під цінними паперами тут розуміються як грошові документи, визначені в Законі України „Про цінні папери і фондову біржу”, так і похідні від них – опціонні та інші термінові контракти.
Згадані правила, критерії та стандарти є обов’язковими для всіх без винятку учасників фондового ринку. Порушення правил, критеріїв або стандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого порядку на ринку, а відтак зачіпає інтереси інших учасників. У зв’язку з цим до порушників можуть застосовуватися заходи впливу та примусу.
Для того щоб мати характер правового, регулювання фондового ринку повинно здійснюватися на законних підставах. Це означає, що, по-перше, таке регулювання можуть здійснювати лише ті державні органи та інститути, регулятивні повноваження яких закріплені в законі або підзаконних актах, по-друге, при здійсненні регулювання державні органи та інститути-регулятори повинні діяти в межах своєї компетенції і в рамках встановлених процедур.
Сучасний фондовий ринок України є не тільки явищем суто економічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі-продажу цінних паперів, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і у всіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правового регулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).
Обидва види правового регулювання фондового ринку є взаємопов’язаними, в багатьох випадках вони доповнюють одне одного.
Оскільки фондовий ринок є складною сукупністю суспільних відносин з приводу цінних паперів, то його регулювання має загальний та конкретний аспекти. Загальний аспект правового регулювання означає впровадження правил, критеріїв, стандартів, обов’язкових для всіх учасників фондового ринку; конкретний –обов’язкових тільки для певних учасників цього ринку.
Як правило, загальнообов’язкове правове регулювання здійснюється органами держави, тобто правила, критерії та стандарти фондового ринку встановлюються державними органами, і вони є обов’язковими для всіх індивідуальних або інституційних учасників. Більше того, вони також є обов’язковими і для самих державних органів.
Що стосується інституційно-правового регулювання, то правила, критерії і стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обов’язкові лише для певних (конкретних) учасників фондового ринку. Наприклад, „Правила допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі” є обов’язковими лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються на біржі.
Державно-правове та інституційно-правове регулювання фондового ринку є не тільки видами правового регулювання, а і його двома складовими частинами.
Державно-правове регулювання фондового ринку в Україні здійснюється низкою державних органів, які складають систему державних органів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний ієрархічний та галузевий поділ.
В сучасну систему органів державно-правового регулювання фондового ринку України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади – Верховна Рада України; органи центральної виконавчої влади – Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні Верховній Раді України, наприклад Національний банк України, Фонд державного майна України тощо; а також місцеві органи державної влади, головним чином місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенції належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі арбітражні суди.
Практично жодний з названих органів системи державно-правового регулювання не здійснює упорядкування відносин винятково на фондовому ринку України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або упорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами.
Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується державними органами і здійснюється головним чином на основі застосування принципу субординації та примусовості.
У більшості країн світу існують спеціальні органи центральної виконавчої влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів. Деякі з функцій, які звичайно виконуються такими комісіями, в Україні здійснює Міністерство фінансів. Зокрема, це стосується реєстрації випусків акцій та облігацій підприємств, реєстрації інформації про відкритий випуск акцій, надання дозволу на здійснення посередницької діяльності з цінними паперами тощо. Проблема створення органу, який буде виконувати функції комісії з цінних паперів, актуальна і для України.
Оскільки в рамках єдиного фондового ринку країни, як правило, співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному з них упорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовому фондовому ринку – фондовою біржею, на позабіржовому – асоціаціями дилерів з цінних паперів. В Україні функції інституту-регулятора на біржовому фондовому ринку виконує Українська фондова біржа, а на позабіржовому – Українська асоціація торговців цінними паперами. Зазначені два сектори фондового ринку і відповідно дві системи інституційного регулювання доповнюють одне одного. Проте між ними існують і певні розбіжності.
Фондові біржі є дуже специфічними самоврядними інститутами. Тут варто зазначити, що в різних країнах рівень самоврядності фондових бірж різний. Наприклад, в Італії та Японії – це майже державні установи, а у Франції та Німеччині – ринкові інститути, діяльність яких номінальне не підпорядковується державі, однак суворо регламентується законодавством і внутрішніми правилами, що відпрацьовувались століттями. Необхідність такого регулювання зрозуміла, адже діяльність фондової біржі має особливе значення не лише для фондового сектора-економіки, а й для функціонування економічного механізму країни в цілому.
Як правило, на фондовій біржі котируються цінні папери найреспектабельніших та визнаних компаній, що складають ядро національної економіки. Водночас котирування цінних паперів на фондовій біржі є показником солідності емітента, підтверджує його репутацію і характеризує як надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно встановлюють набагато суворіші і більш досконалі процедури допуску цінних паперів до котирування, що полягають у перевірці господарського та фінансового стану емітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю за угодами, які укладаються на біржових торгах.
Значна частина акціонерних компаній об’єктивно не є досить вагомими ланками економічного механізму, оскільки їхній господарський та фінансовий стан, хоча і може бути високим, не задовольняє вимог фондових бірж. У цьому випадку вони котирують свої цінні папери на позабіржовому фондовому ринку. Проте невірно було б вважати, ніби в обігу на позабіржовому ринку знаходяться цінні папери якихось „ненадійних”, „малозначущих” чи „непрестижних” емітентів. Котирування на позабіржовому ринку може означати, що обсяги статутних фондів та господарських оборотів компаній-емітентів є дещо меншими, ніж у тих, цінні папери яких допускаються на фондову біржу. В іншому випадку емітенти, можливо, не бажають з якихось причин бути об’єктом постійного контролю з боку інституту-регулятора або не бажають часто публікувати відомості про свій господарський та фінансовий стан тощо.
Завдяки правовому регулюванню асоціацій дилерів з цінних паперів сучасні позабіржові ринки розвинених країн є досить розгалуженими, оснащеними та ефективними системами. У цьому секторі можуть реалізовуватись значні кількості цінних паперів різноманітних емітентів.
З іншого боку, в умовах розвитку комп’ютерних технологій підвищуються критерії і стандарти щодо обігу цінних паперів на позабіржових фондових ринках, правила участі в позабіржовій взаємодії стають більш чіткими та вимогливими.
Останнім часом окреслилась тенденція до наближення окремих вимог щодо участі в біржовому та позабіржовому ринках. Проте зазначимо, це вимагає наявності на позабіржовому ринку певних інститутів, які в Україні поки що відсутні. Крім того, емітенти мають бути надійними компаніями з певними перспективами розвитку та посідати міцні господарські та фінансові позиції. Водночас вони повинні слідувати принципу „відкритості” щодо своїх дійсних інвесторів.
Таким чином, інститути-регулятори біржового та позабіржового секторів фондового ринку мають виконувати схожі завдання щодо правового регулювання, хоча кожний діє у своїй сфері. В той же час регулюючі заходи в кожній із цих сфер фондового ринку повинні доповнювати одне одного, оскільки загальний стан інституційного правового регулювання залежить від стану відповідного регулювання в секторах фондового ринку. Необхідно проте зазначити, що в переважній більшості країн світу в силу високого рівня організованості саме фондова біржа виступає стабілізуючим фактором ринку цінних паперів.
Особливість інституційно-правового регулювання фондового ринку полягає в тому, що воно ґрунтується, з одного боку, на законодавчих засадах і державному контролі, який, однак, обмежений певними рамками, з іншого – на принципах самоврядування, раціональності та моралі.
В останні десятиліття у багатьох країнах, де раніше існувало декілька фондових бірж, окреслилась тенденція до їх об’єднання. Внаслідок цього процесу інститутом, який зосереджує весь біржовий сектор національного ринку, стає одна, провідна фондова біржа.
Інші фондові біржі в цих країнах не були ліквідовані, але вони фактично перетворилися в філіали центральних фондових бірж. Навіть якщо об’єднання організаційно і не відбувається, певні біржі фактично виконують функції центральних фондових бірж.
Тенденцію до централізації біржових національних фондових ринків, очевидно, слід вважати об’єктивною.
Як правило, інститути-регулятори здійснюють нормативно-правове регулювання відносин вдвох площинах: по-перше, в рамках внутрішнього устрою цих інститутів і, по-друге, в рамках взаємодії між цими інститутами та іншими учасниками фондового ринку, а також взаємодії поміж різними учасниками, які діють, скажімо, на фондовій біржі. В останньому випадку маються на увазі регулятивні заходи, дія яких спрямовується на упорядкування поведінки інших учасників ринку. Наприклад, в Україні при регулюванні відносин між інститутом-регулятором – УФБ – та іншим учасником фондового ринку сторони діють відповідно до „Правил Української фондової біржі”. Цими ж Правилами регулюються відносини поміж брокерами фондової біржі з приводу укладання угод. Тобто в назначених випадках регулювання зі сторони фондової біржі є „зовнішнім”.

3. Діяльність ЗАТ „ІТТ-інвест” на ринку цінних паперів

Закрите акціонерне товариство інвестиційна компанія “IТТ-iнвест” (ЗАТ IК “IТТ-iнвест”) засноване у 1995 роцi з метою отримання прибутку вiд здiйснення iнвестицiйної дiяльностi, операцiй на ринку цiнних паперiв i управлiння активами пiдприємств.
У груднi 1995 р. IК “IТТ-iнвест” отримала Дозвiл Мiнiстерства фiнансiв України на здiйснення дiяльностi по випуску та обiгу цiнних паперiв, зареєстрований за № 822 вiд 08.12.95 р. З цього моменту компанiя набула статусу торговця цiнними паперами та розпочала свою дiяльнiсть на ринку цiнних паперiв як професiйний учасник. Також на кiнець 1995 р. згiдно рiшення зборiв засновникiв було створено Взаємний фонд ЗАТ "IК" "IТТ-iнвест".
У сiчнi 1996 року компанiя отримала Дозвiл Фонду державного майна України на право здiйснення комерцiйної дiяльностi з приватизацiйними паперами, зареєстрований за № 263 вiд 19.01.96 р. З цього моменту компанiя має право здiйснювати операцiї з приватизацiйними паперами та набуває статус iнвестицiйної компанiї.
Для здiйснення спiльної iнвестицiйної дiяльностi в липнi 1996 року iнвестицiйна компанiя створила другий взаємний фонд “IТТ” ЗАТ IК “IТТ-iнвест”, який є фiлiєю компанiї.
Згiдно з договором про iнвестицiйне управлiння активами вiд 04.01.96 р. “IТТ-iнвест” стала iнвестицiйним керуючим ЗАТ Закритий iнвестицiйний фонд “Українська iндустрiя”. Закрите акцiонерне товариство iнвестицiйна компанiя “IТТ-iнвест” є динамiчною структурою. В процесi дiяльностi компанiя зареєструвала три емiсiї власних простих iменних акцiй на загальну кiлькiсть 3 453 334 шт., номiналом 50 копiйок кожна. На даний момент часу статутний капiтал компанiї становить 1 726 667 грн.
Для участi в загальнодержавному процесi приватизацiї компанiя разом iз своїми взаємними фондами здiйснила три емiсiї власних iнвестицiйних сертифiкатiв, збiльшуючи суму емiсiї протягом 1996 року спочатку в два раза, а потiм в 22,5 раза на загальну суму 21 217 500 грн., з номiнальною вартiстю кожного сертифiката 50 копiйок та загальною кiлькiстю 42 435 000 штук.
До кiнця 1998 року дiяльнiсть “IТТ-iнвест” була зосереджена в сферi приватизацiї державних пiдприємств. В той же час iнвестицiйною компанiєю була розгорнута активна дiяльнiсть на ринку цiнних паперiв, в результатi якої були придбанi значнi пакети акцiй вiдомих українських пiдприємств.
Компанiя "IТТ-iнвест" активно спiвпрацює з професiйними об’єднаннями учасникiв ринку цiнних паперiв України. З 1995 року Компанiя є учасником ринку приватизацiйних паперiв на сертифiкатних аукцiонах Фонду державного майна України; з листопада 1995 року Компанiя, як акцiонер Української фондової бiржi, проводить торги цiнними паперами через брокерську контору № 167; через деякий час компанiя стала акцiонером Київської мiжнародної фондової бiржi, де здiйснює торгiвлю цiнними паперами через брокерську контору № 12; з 16 серпня 1996 року Компанiя є активним учасником та членом Першої фондової торгової системи; з 18 лютого 1997 року – член Української асоцiацiї iнвестицiйного бiзнесу; з 1997 року Компанiя приймає участь в торгах на фондовiй секцiї Української Мiжбанкiвської Валютної Бiржi. Також компанiя "IТТ-iнвест" є акцiонером Нацiонального Депозитарiю та Межрегiонального фондового союзу.
За короткий час “IТТ-iнвест” набула репутацiї надiйного професiйного партнера на фондовому ринку України. Компанiя “IТТ-iнвест” здiйснює безпосереднє управлiння бiльш нiж десятьма пiдприємствами в рiзних галузях.
В даний момент “IТТ-iнвест” має стiйке положення на ринку цiнних паперiв, постiйно знаходиться в рейтингах фондових бiрж, Державної комiсiї з цiнних паперiв та фондового ринку та iнших торгових i аналiтичних установ, якi працюють на фондовому ринку України.
Засновники компанії:
·        “ІТТ-Iнтертрейд, ІНК” (США, штат Нью-Йорк);
·        Спільне українсько-швейцарське товариство “Ілта-Київ” (м.Київ);
·        Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “БУК” (Україна);
·        Менеджмент компанії "ІТТ-інвест".
Місія компанії: На основі знань та навиків компетентного і професійного персоналу наша конкурентна перевага реалізується та підтримується завдяки встановленню довгострокових відносин з клієнтами і наданні їм високоякісних послуг.
Філософія компанії: Ми допомагаємо клієнтам зрозуміти, який вигляд має їх майбутнє. Ми працюємо з ними, визначаючи їх уподобання та цілі. Озброєні взаємним розумінням інвестиційних задач та методів їх вирішення, ми розробляємо технології взаємовідносин у відповідності з цілями клієнтів. Тому, враховуючи існуючі ризики, ми реалізовуємо стратегію формування інвестиційних портфелів клієнтів та забезпечуємо їх довгостроковими результатами здійснених інвестицій.
В своїй діяльності на фондовому ринку України інвестиційна компанія “ІТТ-інвест” є діловим партнером багатьох організацій.
Банки:
·        АКБ “Київ”
·        АКБ “Надра”
·        АКБ “Мрія”
·        АКБ “Укргазбанк”
Торговці цінними паперами:
·        Інвестиційна компанія “ІНЕКО”
·        ІК “Тект”
·        ІК “Енергоінвест”
·        ІК “Маст-Інвест”
·        ІК “Укранеттраст”
·        ІК “Синком”
·        ІК “Акцепт-Інвест”
·        ІК “Атланта-Капітал”
·        ІК “Автоальянс”
·        ІК “Гелена-Інвест”
·        Київська інвестиційна компанія
·        ІК “Київська Русь МДС”
·        ІК “Нафтоенергоінвест”
·        ІК “Овіба”ІК “Рейдер”
·        ІК “Софія-ЦП”
·        ІК “Столиця-ЦП”
·        ІК “Сігма”
·        ІК “Продекспорт”
·        ІК “Рубін”
·        ІК “Галицькі інвестиції”
·        ІК “Надія-Інвест”
·        Брокерська компанія “Сток”
 
Постійними клієнтами Інвестиційної компанії “ІТТ-інвест”, тобто замовниками по формуванню власних портфельних інвестицій, є такі підприємства:
·        Страхова компанія “Гарант-Авто”(м.Черкаси)
·        ТзОВ “ЛИС” (м. Павлоград)
·        ТзОВ “АДВ” (м. Шостка)
·        ВАТ “Промавтоматика” (м. Житомир)
·        ТзОВ “Призма-13” (м. Київ)
·        Міжнародна компанія “Антарес” (м. Київ)
·        ЗАТ “Солді і Ко”
·        ЗАТ “Агро-Сула”
·        ТзОВ “Блейз”
·        ТзОВ “Технологічні системи”
·        Компанія “Гама-Пласт Індастріз Лімітед”
·        Ukragrosystems L.L.C. (USA)
·        Ukragroessets L.L.C. (USA)
·        та інші
Послуги, що надає компанія:
Інвестиційний менеджмент
Ефективна робота з iнвестицiями клiєнтiв здiйснюється через:
·        iнвестування залучених коштiв у цiннi папери та придбання нерухомого майна, часток i паїв, що належать державi в майнi господарських товариств у процесi приватизацiї;
·        управлiння активами пiдприємств, що знаходяться в iнвестицiйних портфелях клiєнтiв;
·        купiвлю контрольних пакетiв акцiй в будь-якому регiонi України, наприклад: Київський м'ясокомбiнат, Малинський каменедробильний завод, Одесаенергоремонт, Трансгiдромеханiзацiя.
·        участь у комерцiйних та некомерцiйних конкурсах, серед iнших - комерцiйний конкурс з продажу 25% пакету акцiй ВАТ "Донбаскабель", який придбано за 1500000 гривень i згiдно з умовами якого компанiєю здiйснюються iнвестицiї в обсязi 4 млн. доларiв.
Корпоративне управління
До послуг компанiї "ITT-iнвест" у сферi корпоративного управлiння вiдносяться:
·        комплекс робiт по пiдготовцi акцiонерного товариства до зборiв акцiонерiв i проведення цих зборiв;
·        надання професiйних консультацiй власникам iменних цiнних паперiв; збiр, аналiз, розповсюдження iнформацiї про ринок цiнних паперiв, публiкацiя аналiтичних та iнформацiйних оглядiв;
·        збiр та обробка iнформацiї про пiдприємства, що пропонуються Фондом державного майна України для продажу;