Структура теорії управління та сучасні тенденції її розвитку.

ПЛАН

 

  Вступ................................................................................................................ 3
Розділ 1. Концептуальні підходи до розвитку теорії управління................ 5
1.1 Еволюція управлінської думки............................................................. 5
1.2 Управлінській аспект розвитку маніпулятивних теорій....................... 8
Розділ 2. Аналіз підходів до теорії управління........................................... 11
2.1.  Школа наукового управління........................................................... 11
2.2 Класична (адміністративна) школа в управлінні............................... 13
2.3 Школа психології і людських відносин.............................................. 14
2.4 Школа науки управління (кількісна школа)....................................... 15
Розділ 3. Дослідження управлінських моделей........................................... 18
3.1 Особливості американської моделі управління.................................. 18
3.2 Характеристика японської моделі управління................................... 20
3.3 Західноєвропейська модель управління............................................. 21
Розділ 4. Тенденції розвитку методології управління................................ 23
4.1 Становлення методології науки управління....................................... 23
4.2 Підхід сучасної науки до вирішення проблем хаосу......................... 25
4.3 Формування нового підходу до управління...................................... 29
Висновок........................................................................................................ 32
Список використаної літератури.................................................................. 33

Вступ

Будь-яка наука базується на використанні історичного досвіду. Вивчення уроків історії дозволяє уникнути протиріч і помилок, що зустрічаються на ранніх етапах розвитку науки.
Наука управління в цьому відношенні мало відрізняється від інших наук. Як і будь-яка наука, вона цікавиться минулим, сьогоденням і майбутнім. Аналіз минулого дозволяє краще зрозуміти сьогодення, щоб спрогнозувати майбутній розвиток. Знання історії минулого необхідно по наступним основних причинах:
·        завжди цікаво і потрібно;
·        дозволяє заповнити недолік власних думок і обсяг своїх знань;
·        дає можливість проаналізувати основні віхи еволюційного розвитку науки і систематизувати їх;
·        дозволяє отримати відповідні уроки з минулого для того, щоб не повторювати помилок у майбутньому.
Знання й осмислення минулого сприяє кращому розумінню сучасного стану науки, а також появі і формуванню нових ідей. Розвиток науки управління свідчить, що нежиттєві концепції гинули, а залишалися тільки самі цінні, перевірені практикою і часом.
Управління в умовах ринку одержало назву менеджменту.  Відмінні риси менеджменту полягають у тім, що він орієнтує фірми на задоволення потреб ринку, на постійне підвищення ефективності виробництва (одержання оптимальних результатів з найменшими витратами), на волю в прийнятті рішень, на розробку стратегічних цілей і програм і їхнє постійне коректування в залежності від стану ринку.
Менеджмент - це уміння домагатися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поводження інших людей. Найбільші корпорації, банки складають стрижень економічної і політичної сили великих націй. Від них залежать уряди, багато хто з них мають транснаціональний характер, простираючи свої виробничі, розподільні, сервісні, інформаційні мережі по усьому світі. А виходить, рішення менеджерів, подібно рішенням державних діячів, можуть визначати долі мільйонів людей, держав і цілих регіонів.
Основна мета курсової роботи - розглянути і проаналізувати етапи історії розвитку  теорії і практики менеджменту.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
·        виявити основні стадії розвитку науки управління і простежити спроби класифікації підходів і шкіл менеджменту;
·        розглянути виникнення, формування і сутність різних шкіл управління;
·        вивчити розмаїтість моделей менеджменту;
·        простежити основні тенденції розвитку науки управління.
Предметом курсової роботи є концептуальні засади становлення менеджменту як науки управління.
В якості об’єкта курсової роботи виступає теорія управління.
Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, предмет, об’єкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати курсового дослідження.

Розділ 1. Концептуальні підходи до розвитку теорії управління

1.1 Еволюція управлінської думки

Жодна  організація, жодне  підприємство не може домогтися успіху без управління. Однак управління як вид діяльності і як наука в такому виді, у якому ми маємо його в даний час, з'явилося не відразу.
Як тільки доісторичні люди стали жити організованими групами, у них з'явилася необхідність управління
На першому етапі, коли групи людей були невеликі, управління у всіх сферах здійснювалося однією людиною - вождем цієї групи. Надалі, у міру розростання груп і ускладнення виконуваних ними функцій, з'явилася необхідність поділу праці і диференціації функцій. Але на це потрібні були століття.
Єгипетські піраміди, побудовані в 3000-2000 р. до н.е. , є яскравим свідченням не тільки культури древніх єгиптян, але і їхнього управлінського мистецтва. Будівництво величезних пірамід вимагало, насамперед , чіткого планування.
Древні греки приділяли особливу увагу питанням організації і управління виробничими процесами, піклувалися про чітку спеціалізацію робітників.
У Сократа дається розуміння управління як особливої сфери людської діяльності. Він говорив про те, що головним в управлінні є поставити потрібну людину на потрібне місце і домогтися виконання поставлених перед ним задач.
Лінійна структура управління державою одержала вираження в системі управління Римською імперією. Її основною проблемою був збір податків із усіх її частин, значно віддалених одна від одної. Пряме правління з Рима здійснити було украй важко. Зміна структури управління дозволило зміцнити могутність Римської імперії.
У практиці управління існують приклади організацій, що виникли в далекій давнині й успішно функціонуючих і в теперішній час завдяки створенню раціональної структури управління. До їхнього числа відноситься римська католицька церква, що має найбільш просту структуру управління: папа, кардинал, архієпископ, єпископ і парафіяльний священик.
З промисловою революцією пов'язане виділення трьох рівнів управління: верхнього, середнього і нижнього. На виробництві з'явився майстер, що незабаром став ненависний для робітників.
На цьому етапі розвитку управління тільки намітилася тенденція переходу від принципу нагляду за працівниками до принципу організації праці на наукових основах.
Промислова революція дала поштовх розвитку теоретичних досліджень і практики управління. Великий внесок у формування науки управління внесли англійські політекономи Вільям Петті, Адам Сміт  і Давид Рікардо.
Не можна не відзначити величезного внеску англійського соціаліста-утопіста Роберта Оуена  в розвиток управлінської думки і практики управління. Раніше інших він помітив і оцінив роль людського фактора на виробництві, до необхідності врахування якого інші дослідники прийшли тільки через 100 років. На формування теорії управління в соціалістичному суспільстві великий вплив зробили праці К. Маркса і Ф. Енгельса. Не займаючись дослідженнями природи і сутності управління, вони внесли свій вклад у формування цієї науки за допомогою створених ними методів дослідження. К. Маркс виводить необхідність поділу праці з розвитку кооперації: капіталіст часто не в змозі самостійно управляти своєю фабрикою. Крім того, у цьому немає необхідності, тому що праця по нагляду, зовсім відділена від власності на капітал, завжди пропонувалася в надлишку. Тому зробилося необов'язковим, щоб ця праця по нагляду виконувалася капіталістом. Таким чином, результатом поділу праці з'явилося відокремлення управління, що стало розглядатися як  особлива функцію будь-якої спільної праці.     
У цей же період часу Ф. Енгельс указав на те, що варто розрізняти управління речами і управління людьми. Від цієї тези надалі  будуть відштовхуватися багато вчених у своїх дослідженнях.
Однак до епохи імперіалізму функція управління здійснювалася самим капіталістом і невеликою групою наближених до нього осіб. Роль спеціально підготовлених керуючих особливо підсилюється в епоху розвитку монополістичного капіталізму. Зіштовхнувшись з конкуренцією, мінливим зовнішнім середовищем, керуючі розвивали систему знань про те, як краще використовувати ресурси.
Таким чином, передумовами і джерелами формування менеджменту як управління особливого роду є:
·        індустріальний спосіб організації виробництва;
·        розвиток ринкових відносин, основними елементами яких є попит, пропозиція і ціна.
Для систематизації етапів розвитку науки управління спочатку використовувався  історичний підхід  із  застосуванням  хронологічного принципу.
Американські вчені Г. Кунц і С. 0’Доннел розробили більш докладну класифікацію підходів. Однак ця робота не дала бажаних результатів
Протягом  всієї історії розвитку менеджменту вчені і дослідники управлінських проблем починали спроби розробити універсальну класифікацію шкіл менеджменту. Запропоновані ними класифікації носять, у відомій мері, умовний характер. Це порозумівається тим, що практично неможливо відбити усі відтінки різних поглядів і позицій, важко знайти один універсальний принцип, який варто покласти в основу класифікації.
Потреба розробки нових методологічних підходів безпосередньо пов'язана з бурхливим розвитком бізнесу, прискоренням науково-технічного прогресу.

1.2 Управлінській аспект розвитку маніпулятивних теорій

 
Як свідчить вітчизняний і закордонний досвід зміна політичної системи не веде автоматично до зміни в системі політичних комунікацій і трансформації типу управління суспільством, що використовує правляча еліта. У радянський період в основному використовувалися маніпулятивні системи комунікацій і ідеологічний тип управління, генетично пов'язаний з епохою Освіти і Великої французької революції.
Ідеологічний тип менеджменту виходить з того, що "ідея стає матеріальною силою, коли вона опановує масами". У цьому плані ідеологічний тип менеджменту створює і має як  об'єкт управління "масу": "масу пролетаріату", "селянську масу", "народні маси", "масу віруючих", у якій аннігілюється особистість. Соціологія визначає період появи мас як особливого соціального феномена на рубежі ХІХ - ХХ століть. У роботах Г. Тарда, Г. Лебона, Ш. Сігеле вперше був зафіксований феном мас. Маси відразу залучили до себе увага вчених, оскільки вони стали демонструвати форми поводження, відмінні від власне групових форм. Маси виникали як би випадково, не в силу деякої споконвічної "заданості", пов'язаної з якимись загальними ознаками індивідів, що утворять спільність, а скоріше зненацька, по тому чи іншому конкретному "приводу", їх характеризувала чітко виражена короткочасність існування, але саме головне, вони являли собою безліч індивідів, що відноситься до всіляких  типів і видів традиційно виділюваних груп.
Маси завжди відрізняються від інших соціальних груп своєї меншою гомогенністю, з тієї причини, що вони випадковим спонтанним чином поєднують індивідів, що є носіями різноманітних видом діяльності. На відміну від традиційних груп (соціальних, демографічних, етнічних, регіональних), дійсно структуруючих суспільство в тих чи інших відносинах, по суті, маси завжди являють собою особливого роду аморфні, безструктурні соціальні спільності, що характеризуються "випадковим, невизначеним складом, нестійкістю, відносністю існування". Але найважливішою властивістю мас було те, що вони були носіями особливого, специфічного типу свідомості, що складається з  перетинання чи сполучення групових свідомостей, але зводи не до них, що пізніше одержало визначення масової свідомості.
У ХХ сторіччі гуманітарні науки неодноразово представляли маси як концентрацію потенційної соціальної енергії, що тільки треба належним чином організувати і направити на досягнення історичних цілей. Ідея наявності потенційної енергії в масах особливо послідовно відстоювалася в марксизмі.  
Таким чином, переконання що сформувалося в гуманітарних науках на рубежі XVІІІ - XІХ століть в тому, що політика і соціальне являють собою щось нероздільне, було багаторазово посилене, насамперед  у марксизмі, ідеєю гегемонії соціального й економічного стосовно політичного. Наслідком установлення панування соціального над політичним стала поява нового типу комунікації - системи масової комунікації, за допомогою якої стала можливим взаємодія політичного і соціального в умовах індустріального суспільства.
Після закінчення Другої світової війни в Європі й Америці відбуваються глибокі соціально-економічні і політичні зміни, класова структура індустріального суспільства поступово трансформується в соціальну структуру постіндустріального. Границі між соціальними групами і шарами здобувають усе більш рухливий характер. Маса в її колишнім розумінні перестає існувати. У цих умовах ефективність чисто маніпулятивних технологій виявилася під сумнівом. Але процеси змін сучасного індустріального суспільства не привели зовсім до зникнення маси із соціального і політичного простору. Маса придбала інший образ, вона стала більш освіченою, більш інформованою, більш вимогливої до влади. Вона перестала задовольнятися прийняттям чужого змісту, більш того, вона стала випробувати недовіру до простих маніпулятивних технологій. Тому на їхню зміну приходять гуманітарні комунікативні технології, оскільки в умовах постіндустріального й інформаційного суспільства підсилюється тенденція, як до індивідуалізації людського життя, так і росте потреба до комунікації. Гуманітарні технології, на наш погляд, і вирішують з одного боку, проблему самореалізації людини і групи, і з іншого боку, проблему розвитку комунікації в рамках комунікативної стратегії. У контексті гуманітарних технологій людина виступає як своєрідна знакова система, високо інформативна і відкрита для контактів, що полегшує актуалізацію індивідуально-особистісних змістів, що виступають у цьому випадку в якості перетворюючого і преутвореного початку. Специфіка гуманітарних комунікативних технологій полягає в тому, що теоретично, вони не є індиферентними до екзистенціального чи етичного змісту дії. Вони найбільшою мірою  залежні від гуманітарного змісту комунікативної практики, інакше вони не є гуманітарними, а просто - технологією соціальної маніпуляції. Гуманітарні технології припускають обов'язкову наявність зворотного зв'язку, діалогу/спілкування між учасниками комунікативного процесу.
Як показує попередній досвід, маніпуляційні технології не створюють стійку структуру комунікативного середовища ні на рівні суспільства, ні на рівні держави. Щоб утримувати структуру маніпуляційного комунікативного середовища, завжди потрібна концентрація влади (політичної, фінансової, адміністративної, ідеологічної). Інакше кажучи, маніпуляційне комунікативне середовище не здатне до само відтворенню, його стійкість підтримується спеціальними зусиллями влади, позбавленої здатності до комунікативної дії.

Розділ 2. Аналіз підходів до теорії управління

2.1.  Школа наукового управління

Виникнення сучасної науки управління відноситься до початку XX в. і пов'язано з іменами Ф. У. Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет та Генрі Гантта. Важливою заслугою цієї школи було положення про те, що управляти можна "науково", спираючи на економічний, технічний і соціальний експеримент, а також на науковий аналіз явищ і фактів управлінського процесу і їхнє узагальнення.

3.3 Західноєвропейська модель управління

Помітний вплив на формування менеджменту зробили англійські дослідники.  Так, англійці Р. Фелк  і Л. Урвік займалися розробкою принципів управління.
Англійські учені внесли істотний вклад у розробку методу "дослідження операцій", що вперше зародився в Англії в 40-х рр., у зв'язку з необхідністю вирішення деяких військових стратегічних і тактичних задач. Надалі  центр робіт перемістився в Америку.
У Франції питаннями наукового управління займалися Анрі Луі Ле Шательє Шарль Фремен-виль брати Андре й Едуард Мішлен. Неоціненний внесок у розуміння менеджменту як науки вніс Анрі Файоль.
Проблемами наукового управління виробництвом у Німеччині займався Вальтер Ратенау. Величезний внесок у дослідження принципів організації уніс відомий німецький соціолог Макс Вебер, що розробив "ідеальний тип" адміністративної організації, названий їм терміном "бюрократія". Особливої уваги заслуговують роботи з організації виробництва, що виконав Кароль Адамецький. Західнонімецькі теоретики школи "людських відносин" виступали за більш твердий підхід до управління персоналом, чим їхні колеги в США і Японії.
В Англії, Голландії, Норвегії, Швеції й інших країнах Заходу широко пророблялися також питання залучення працівників до "участі в управлінні".
Західноєвропейські учені вплинули на формування підходу до управління з позиції "соціальної людини". Цей підхід дозволяв вивчати поводження людей з погляду  впливу на них групового поводження.
У 1929-1933 р. передові капіталістичні країни охопила світова криза. У цей же період часу англійським ученим Дж. М. Кейнсом була сформульована концепція державного регулювання економіки. Кейнс обґрунтував необхідність державного втручання в економіку.
Великий вплив на розвиток усієї Європи в післявоєнні роки зробив німецький учений, політик, міністр економіки і канцлер Людвіг Ерхард. Під керівництвом Ерхарда Західна Німеччина домоглася економічного дива. Концепція "соціального ринкового господарства" (по Ерхарду) містить у собі два основних положення:
1.     посилення державного регулювання у всіх сферах господарювання;
2.     введення індикативного планування, що прийшло на зміну директивного планування. Індикативне планування припускає встановлення планів і показників, досягнення яких є найбільш бажаним.
Політика Ерхарда одержала підтримку всіх прошарків суспільства, а також вчених і практиків, що займаються питаннями управління.

Розділ 4. Тенденції розвитку методології управління

4.1 Становлення методології науки управління

 
В умовах сучасного ділового світу, що нерідко виявляється непередбаченим і неконтрольованим, традиційні механізми "наукового менеджменту" стають непродуктивними. Традиційна управлінська наука усе менше відповідає практичним інтересам менеджерів, оскільки фокусує свою увага на аналізі, прогнозуванні і управлінні. В умовах мінливості зовнішнього середовища виникає нова наука управління, що концентрує свою увагу на хаосі, складності і самоорганізації. Сьогодні вчені створюють методи, за допомогою яких складні системи можуть ефективно справлятися з невизначеністю і швидкими змінами. Це відкриває можливість плідного діалогу між практикою управління і наукою, успішного використання досягнень науки в практиці.
Представляється, що перші успішні спроби зробити практичні висновки з  положення минулого, що створилося, розпочато в Японії, де почали активно проводити дезинтеграцію великих компаній, спрощувати управлінську ієрархію на фірмах, прискорюючи на цій базі інноваційні процеси і підвищуючи їхню ефективність. Це привело до зниження витрат і посиленню позицій японських фірм на світовому ринку.
Щоб зрозуміти, що являє собою нова наука управління і яка її методологія, необхідно показати, що виявилося джерелом науки управління як такої.
Яскравим прикладом може служити книга Ф.Тейлора "Принципи наукового управління" (Нью-Йорк, 1919 р.), у якій були викладені основні принципи ефективної промислової організації. Сьогодні вона визнається класичною. Ідеї Тейлора допомогли багатьом промисловим компаніям придбати той вид, що вони мають сьогодні, а також визначити задачі управління для декількох поколінь менеджерів.
На книгу Тейлора глибокий вплив зробили проблеми, що турбували в той час науку, зокрема  фізику. У XІХ ст. закони руху Ньютона вперше були використані для аналізу сил, що впливають на складні фізичні системи, дозволяючи тим самим ученим прогнозувати поводження цих систем. Принципи термодинаміки, що одержали розвиток у другій половині століття, заповнили один відсутній елемент у теорії Ньютона - теплові взаємодії. Завдяки цим принципам стало можливим довести до завершення ньютоновську концепцію фізичного світу. Обидві ці теорії дозволяли вченим розраховувати, як машини можуть функціонувати з максимальною ефективністю.   
Ф.Тейлор запропонував замінити індивідуальну оцінку кожного робітника науковим підходом до управління. Менеджери повинні були відокремити планування роботи від її безпосереднього виконання і залишити за собою право вибору методів виконання конкретної задачі. Аналізуючи всі етапи робочого процесу і створюючи стандарти для кожного з них, вони могли визначити найкращий метод виконання задачі, що гарантує максимальну ефективність.
Ці й інші специфічні поради Тейлора по управлінню відбивали наукове представлення XІХ ст. - розподіл цілого на окремі частини для того, щоб краще здійснювати контроль над ними. Дійсно, методика функціонального поділу (відділ планування, відділ заробітної плати, відділ стандартизації технології й устаткування і т.п.) є засобом досягнення зазначеної мети.
Принципи Тейлора ознаменували революцію в управлінні й організації праці. Протягом  десятиліть його ідеї сприяли масовому росту продуктивності праці і підвищенню рівня життя.
Однак досвід останніх 20 років показав, що в новій ситуації використання цих принципів веде до катастрофи. В умовах швидко мінливих ринків, квантифікація роботи, відділення планування від виконання, ізоляція робітників один від одного створюють такі організаційні структури, що важко в короткий термін пристосувати до  змін, що відбуваються.
Сьогодні менеджери повинні заново осмислити фундаментальні елементи системи Тейлора: організація праці, мотивація робітника, задачі управління. Більшість нових управлінських ідей є або прямими, або непрямими відгуками на неадекватність первісної моделі Тейлора. Однак основні принципи нової управлінської парадигми залишаються поки неясними.
 

4.2 Підхід сучасної науки до вирішення проблем хаосу

 
Важливим кроком у розвитку методології сучасної науки управління з'явилося формування "теорії хаосу". Так, широко відома на Заході книга Дж. Гліка "Хаос: становлення нової науки" дуже впливає  на розвиток методології як природних, так і гуманітарних наук, у тому числі на розвиток теорії менеджменту.
Вивчення і рішення проблеми хаосу актуально і для розвитку економіки, особливо республік колишнього СРСР і країн Східної Європи. Темп, глибина і всеохоплення   змін, що там відбуваються, не мають аналогів у новій історії.
Основним "каталізатором" теорії хаосу були дослідження вченого-метеоролога Е.Лоренца.
На початку 60-х років нинішнього сторіччя він розробив програму комп'ютера, що копіювала систему погодних умов. Набираючи незліченну кількість разів цифри, що представляли початковий стан вітру і температури, Лоренц створив у результаті малюнок погоди. Як більшість вчених він вважав, що невеликі зміни в первісних умовах, що він заклав у комп'ютер, приведуть також до невеликих змін в еволюції всієї системи. Однак він знайшов, що навіть дрібні зміни викликали величезні зміни в картині погоди.
Заінтриговані загадкою Лоренца, учені з різних областей науки почали проводити експерименти з копіюванням інших фізичних систем. У підсумку вони знайшли ідентичні явища. Нескінченно малі зміни в початкових умовах могли зробити глибокий вплив на еволюцію всієї системи.
Те, що було вірним для погоди, виявилося в однаковій мірі вірним для більшості фізичних систем, а також економічних систем як макро-, так і мікрорівня.
Розуміння того, що навіть невеликі зміни можуть привести до радикальних наслідків у поводженні системи, істотно змінило бачення вченими навколишнього світу. Той упор на передбачуваність і управління, що робився в XІХ ст., проклав шлях до розуміння влади хаотичності наприкінці  XX ст. Як правило, на практиці важко прогнозувати поводження навіть щодо простих систем, а тим більше складних.
Це не означає, що хаотичні системи не мають "малюнка". Другий висновок теорії хаосу полягає в тім, що незважаючи на удаване випадкове поводження таких систем, визначені поведінкові "малюнки" можна угадати. Дійсно, системи не перестають існувати, визначені шляхи їхнього розвитку мають конкретний сенс. У всякому разі вони виникають часто, і прихильники теорії хаосу називають такі шляхи "дивними", "приваблюючими".
Так, хоча метеорологи не можуть із упевненістю сказати, яка погода буде в конкретний день у майбутньому, вони можуть розрахувати імовірність визначеного виду можливої погоди. Іншими словами, "дивні", "приваблюючі" шляхи дозволяють ученим визначити в межах широких статистичних параметрів, що, як очевидно, зробить система, але не дають можливості установити точно, коли це відбудеться. Причинно-наслідкова точність традиційної фізики була замінена оцінкою імовірності.  
Крім того, спосіб, по якому учені визначають  "малюнки, що прогнозуються," поводження в системі, став іншим. Замість того, щоб намагатися розбити систему на складові частини і проаналізувати поводження кожної з них окремо, (тобто зробити так, як це робили в часи Тейлора), необхідно було навчитися цілісного підходу, фокусуючи увагу на динаміці всієї системи.
Замість того, щоб спробувати пояснити, як порядок вписується в частині системи, робиться упор на те, яким чином порядок є результатом взаємодії цих частин у цілому. Відомий теоретик в області управління Л.Гьюлік у середині 60-х років писав з цього приводу, що, по-перше, люди не так прості, як машини; по-друге, менеджерам приходиться мати справу не тільки з конкретними працівниками, але і з цілими групами, де діє так багато соціальних факторів, що їх важко навіть просто виявити, не говорячи про те, щоб точно вимірити їхню величину і значимість; по-третє, фактори зовнішнього середовища незліченні. Тому теорію управління і результати наукових досліджень варто розглядати не як абсолютну істину, а як інструменти. Вони допомагають менеджеру прогнозувати, що може, цілком ймовірно, відбутися, сприяючи тим самим прийняттю більш правильного рішення.
Цікаве в цьому плані дослідження, проведене співробітниками інституту Santa Fe (шт. Нью-Мексика), що спеціалізуються на аналізі  систем, що самоорганізуються. Його описує М.Вуолдроп у книзі "Складність: життя на грані хаосу".
Дослідники розробили деякі основні правила, що Вуолдроп називає "складні адаптивні системи". Ці системи, на його думку, найбільш успішні в природі. Вони мають кілька загальних характеристик:
·        по-перше, є самокерованими, тобто складаються з мережі агентів, що діють самостійно, незалежно одна від одної і без управління з центральної ланки;
·        по-друге, ці "агенти" можуть поєднуватися і створювати кооперативний "малюнок" поводження. Вони можуть організовуватися в групи, суспільства, що кооперуються і створюють "малюнки" поводження більш високого порядку. Цього не може зробити окремий "агент". Самоврядування стає можливим завдяки визначеному виду зворотного зв'язку. Іншими словами, системи, що самоорганізуються - це пізнавальні системи особливого роду. Здатні до пізнання через зворотний зв'язок із зовнішнім середовищем, вони також уводять це пізнання (інформацію) у свою структуру;
·        по-третє, можна сказати, що самоврядування через зворотний зв'язок дозволяє цим системам діяти за допомогою "рухливої спеціалізації". Подібним чином йшов розвиток японського менеджменту. Такі  системи характеризуються тим, що Вуолдроп називає "постійною новизною".
Економісти інституту Santa Fe, намагаючись використовувати теорію складності для опису специфічних організаційних проблем, з якими зіштовхуються менеджери, створюють комп'ютерні аналоги економічних угод, трансакцій приблизно так, як Е.Лоренц створював модель погодних умов. Їх ціль - змоделювати складні ринкові "малюнки" поводження, створивши їх на підставі взаємодії обмеженого числа простих будівельних блоків. Замість того, щоб розглядати економіку як якусь ньютоновську машину, вони дивляться на неї як на щось органічне, адаптивне і живе.
Завдяки теорії хаосу стали зрозумілими вади традиційних математичних моделей світу, що створювали фізики. Моделі хаосу вказали на недоліки елегантних математичних моделей неокласичних економістів.
Створення моделі економічного поводження - нелегка задача. Хоча програмістам потрібно лише змоделювати прості "малюнки" поводження окремих агентів, а потім дати можливість самоорганізації доробити все інше, проте не завжди легко зрозуміти, які саме "малюнки" поводження приведуть до створення моделі, що точно відбиває реальність. Поки ще дослідники інституту Santa Fe не створили переконливу комп'ютерну версію економіки в цілому. Разом з тим вони вважають, що виходячи з теорії хаосу зможуть точно змоделювати всю економіку, а комп'ютерна система могла б бути використана як "модель польоту" для прийняття економічних рішень.
Така програма допомагала б розрахувати імовірність циклів розквіту й упадку, створити модель наслідків проведення тієї чи іншої політики уряду, указати на те, які зміни в поводженні споживача чи продавця можуть привести до більш сприятливого розвитку економіки.

4.3 Формування нового підходу до управління

 
Роботи з теорії хаосу і теорії складності вплинули  на теорію управління. Прикладом служить дуже популярна в останні роки книга П.Сенджа "П'ята дисципліна: мистецтво і практика пізнання організації". Якщо для Тейлора головні проблеми - неефективність і безглузді витрати, то для Сенджа - хаос, складність і їхній наслідок - утрата мети (безцільність).
Критикуючи тейлоровську систему поділу праці на складові частини (як і всю науку XІХ сторіччя), Сендж відзначає, що із самого початку нас учать розбивати проблему на частини, світ - на фрагменти. Хоча, видимо, у результаті складні задачі стають більш легкими для управління, ми платимо за це сховану від очей величезну ціну, не можемо бачити наслідки наших дій, утрачаємо почуття зв'язку стосовно більшого, до цілого.
У результаті менеджери є заручниками самих систем, якими покликані управляти. Вони не розуміють ні лежачу в основі цих систем динаміку, ні те, як уплинути на неї, щоб досягти організаційних цілей даної організації. Ідея про менеджера як про людину, що знає все і може спланувати роботу організації на базі наукових методів, в основному не відповідає сьогоднішньому дню.
"Осмислення систем" і є п'ята дисципліна, що винесена П.Сенджем у заголовок книги: здатність зрозуміти основні взаємозв'язки, що впливають з часом  на поводження складних систем. Саме вони повинні давати менеджерам можливість "бачити цілісність".
П.Сендж відзначає, що існує обмежене число таких процесів зворотного зв'язку, які діють у будь-якій організації. Він називає їх "прототипами систем". У визначеному змісті це організаційні еквіваленти "дивних", "приваблюючих" шляхів розвитку теорії хаосу, тобто основні малюнки поводження, що постійно виникають у всіх організаціях.
Саме систематична, автоматична якість цих процесів пояснює почуття "поза контролем", що випробують багато керівників. Не розуміючи "прототипи систем", вони бачать лише якусь частину проблеми, а не всю її в цілому.
У сучасних організаціях завдання менеджерів полягає в тім, щоб зрозуміти систематичні процеси, що управляють людським поводженням, і використовувати їх. Мистецтво розуміння системи полягає в умінні доходити до причин, що лежать в основі змін. Коли ж менеджери розуміють динаміку цих прототипів, вони в стані дійсно здійснити якісь зміни. Відповідно до  теорії хаосу невеликі зміни можуть значно впливати  на фізичні системи. Так, вирішальною концепцією в теорії систем є система "важелів", тобто ідея про те, що невеликі, добре продумані дії іноді можуть викликати значні довгоочікувані поліпшення.
Осмислення і використання систем дозволить менеджерам створити „пізнавальну, самонавчальну організацію”. Така організація має характеристики, аналогічні складним адаптивним системам, що учені виявляють у природі. Це высокодецентралізована система, у якій при будь-якім числі процесів прийняття рішень на місцевому (локальному) рівні зберігається порядок у всій системі. Вона постійно адаптується до змін.
Разом  тим в організаціях за участю людей передбачається наявність органічного контролю, що зустрічається й у природі. Подібний контроль закладений у моделях макросвітів, створених комп'ютерами для складних ділових ситуацій. З ними керівники можуть проводити експерименти у своїх організаціях, щоб виявляти приховану динаміку складних систем.
Однак наміри послідовників теорії хаосу використовувати свої пропозиції і розробки на практиці зустрічають поки опір. Так, початі в США спроби апробувати теорію хаосу і її абстрактні побудови в області ринку цінних паперів не викликали ентузіазму фінансистів з ряду причин:
·        по-перше, нова теорія поки не довела свою життєздатність тим, хто оперує великими фінансовими ресурсами;
·        по-друге, оптимізація портфеля цінних паперів з використанням основних постулатів теорії хаосу є непростою задачею навіть для людей з першокласною математичною підготовкою;
·        по-третє, як заявив Дж.Браш, президент фірми "Коламбайн Кепіитал сервіс", якщо нелінійна модель побудови на основі теорії хаосу - панацея від усіх лих, "то люди, що, як і я, усе життя мали справу лише з лінійними моделями, будуть викинуті з бізнесу". Разом з тим японські брокерські компанії, схоже, сприйняли теорію хаосу всерйоз.
На закінчення відзначимо, що в Україні високий рівень нестабільності зовнішнього середовища бізнесу виявляється незрівнянно сильніше, ніж у країнах з розвинутою економікою. Тому так важливо для вітчизняних менеджерів нове бачення управлінських проблем, їхнє вивчення і використання в практиці управління.

Висновок

Відповідно до  мети і задач курсової роботи можна зробити наступні висновки:
1.     Підготовка сучасних менеджерів-професіоналів неможлива без знання історії розвитку науки управління. Менеджмент розвивався протягом  століть, перш ніж перетворився в самостійну галузь знання, науку. Значний вплив на формування менеджменту зробили: школа наукового управління, класична (адміністративна) школа, школа психології і людських відносин, школа науки управління (кількісна школа), а також видатні представники цих шкіл, такі як Ф. Тейлор, А. Файоль, Е. Мейо й ін.
2.     Ринкова економіка вимагає адекватної їй системи управління, що повинна перетерпіти радикальні перетворення разом із усім суспільством. В умовах переходу до ринкових відносин найважливішим фактором успіху стає безупинне удосконалювання теорії і практики управління.
3.     Великого значення набуває вивчення передового і прогресивного досвіду управління закордонних країн і використання його при аналізі власних управлінських проблем. Тому вивчення історії розвитку теорії і практики закордонного менеджменту вкрай актуально.
      У сучасних умовах перебудови економіки на основі ринкових відносин одним із пріоритетних її напрямків є вироблення основних теоретичних і методологічних позицій по використанню менеджменту в практичній діяльності українських організацій. Основною особливістю управлінської думки стає пошук нових конкретних і реальних шляхів удосконалювання системи управління, вироблення позиції по різних проблемах управління стосовно до ринкових умов і на основі творчого осмислення передового закордонного досвіду.

Список використаної літератури

1.     Аникин Б.А. Высший менеджмент для руководителя. Москва: ИНФРА-М,  2000, 136 с.
2.     Большаков А.С., Михайлов В.И. Современный менеджмент: теория и практика. Санкт-Петербург: Питер,  2002, 416 с.
3.     Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М. Менеджмент в організації. Київ: Кондор,  2002, 654 с.
4.     Відп. ред. Г.Н. Климко. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Знання-Прес,  2004, 615 с.
5.     Іванова І.В. Менеджмент підприємства. Київ: Київський національний торгово-економічний ун-т,  2001, 247 с.
6.     Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. Москва: Дело ,  2000, 704 с.
7.     Мошек Г.Є., Гомба Л.А., Піддубна Л.П. . Менеджмент підприємства. Київ: Київський національний торгово-економічний ун-т,  2002, 371 с.
8.     Никулин Л.-Л.Ф. . Менеджмент эпохи постмодерна и "нью-экономики". Москва: ЮНИТИ-ДАНА,  2001, 127 с.
9.     Покропивний С.Ф., Колот В.М. . Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. Київ: КНЕУ,  1998, 352 с.
10.                       Поршнев А.Г., Румянцева З.П., Саломатина Н.А. . Управление организацией. Москва: ИНФРА-М,  2000, 669 с.
11.                       Пушкар Р.М., Тарнавська Н.П. Менеджмент: теорія та практика. Тернопіль: Карт-бланш,  2003, 490 с.
12.                       Рибалкін В.О., Хмелевський М.О., Біленко Т.І., Прохоренко А.Г. Основи економічної теорії. Київ: Видавничий центр "Академія",  2002, 352 с.
13.                       Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент. Київ: Академвидав,  2003, 464 с.
14.                       Федулова Л.І. Актуальні проблеми менеджменту в Україні. Київ: «Фенікс»,  2005, 320 с.
15.                       Федулова Л.І. Менеджмент організацій. Київ: Либідь,  2004, 448 с.
16.                       Шегда А.В. Основы менеджмента. Киев: Т-во "Знання", КОО,  1998, 512 с.