Методика підготовки та проведення лекцій

Види лекцій з управлінського обліку

Важливою формою навчальних занять, призначених для вивчення теоретичного матеріалу, є лекція. З неї починається знайомство студента з дисципліною, вона закладає основи наукових знань. Кожна окрема лекція є елементом курсу лекцій, який охоплює матеріал з управлінського обліку, тематика яких визначається робочою навчальною програмою. Лекція визнана провідною формою організації навчання, оскільки в ній послідовно та систематизовано розкриваються основні питання методології.

Зміст лекції визначається робочою навчальною програмою, але лектор (професор, доцент) має право не обмежуватися у питаннях трактування навчального матеріалу, формах активізації пізнавальної діяльності студентів. Можливе читання окремих лекцій з проблем, які стосуються навчальної дисципліни, але не охоплені програмою. Такі лекції проводяться провідними науковцями кандидатами та докторами економічних наук. Лекції проводять у спеціально обладнаних приміщеннях для однієї або для декількох академічних груп за певними етапами (рис. 4.1).

Після організаційного моменту у вступі перераховують програмні питання. їх не повинно бути більше п’яти. Особливу увагу слід приділяти характеристиці списку рекомендованих джерел, включаючи інтернетресурси (бажано кожному студенту мати заздалегідь одержаний від лектора їх загальний перелік). Далі формулюється основна мета лекції, яка повинна мати навчальну, стимулюючу, професійну та виховну спрямованість.

В основній частині відповідно до навчальної програми розкривається зміст матеріалу.

В заключній частині лекції лектор підводить підсумки викладеного, дає відповіді на поставлені студентами питання, а при їх відсутності для активізації пізнавальної діяльності та контролю може запропонувати питання, які потребують коротких відповідей. Наприклад, «Чи вірите Ви, що?….

Відповіді будуть: «Так» чи «Ні». Студенти можуть відповідати разом.

Відповідно до педагогічних вимог кожна лекція повинна носити закінчений характер, що потребує ретельного планування лекційної діяльності викладача.

Лекція як форма організації навчання має позитивні якості, а саме: можливість врахування специфіки аудиторії, емоційний вплив на слухача, врахування найновітніших наукових досягнень, безпосередній контакт з аудиторією, можливість критично оцінювати процес засвоєння матеріалу, можливість раціонально використовувати час.

Класифікація лекцій може бути проведена за різними ознаками (рис. 4.2).

Вступна лекція дає початок процесу навчання, визначає шляхи здійснення всіх видів і форм навчання, встановлює їх взаємозв’язок. Вона може носити характер установчо-мотиваційної. Від неї залежить сприйняття студентами наступних лекцій, тому більшість методистів вважають, що до вступної лекції необхідно готуватися найбільш ретельно.

У вступній лекції необхідно ознайомити студентів з метою та призначенням дисципліни, її місцем і роллю в системі інших професійно орієнтованих дисциплін; дати короткий огляд тем, які будуть вивчатися (є сенс у забезпеченні студентів програмою курсу та списком основної літератури, якщо їм не видано спеціальних навчальних комплексів). У цій лекції необхідно розкрити загальну методику вивчення навчального предмету, зорієнтувати на рекомендовані лектором основні підручники. Безумовно, в цьому контексті найкращими є підручник ……., оскільки вони включають логічно взаємопов’язані дидактичні матеріали і практично не мають помилок в умовах завдань та їх рішеннях. Але для більш поглибленого вивчення в якості основних можна рекомендувати ґрунтовні роботи …….

Студентам необхідно розповісти про всі форми занять, в тому числі і ті, що планується проводити за інноваційними методиками; про необхідність попередньої підготовки до кожної наступної лекції, вимоги до всіх видів контролю. З першої лекції студенти повинні знати про мотивацію діяльності тих з них, які працюватимуть над предметом у позааудиторний час особливо активно.

У кожній наступній лекції зміст матеріалу повинен спонукати студентів до наступних думок:

– знання дають можливість реалізувати себе професійно, оскільки ринкова економіка змушує бухгалтера стати бухгалтером-аналітиком, бухгалтером-менеджером. Європейський та вітчизняний ринок праці потребують його фахових знань;

– всього декілька років тому студентам такої дисципліни не викладали, отже на підприємствах не так багато спеціалістів з питань управлінського обліку;

– якщо хотіти досягти успіху, то необхідно постійно поглиблювати набуті знання.

Такий вступ дозволить уявити загальний зміст і структуру дисципліни, ознайомитися з методами роботи над вивченням матеріалу.

Тематична лекція – це всі інші лекції, які читаються для студентів денної форми навчання відповідно до робочої програми. Більшість з них розрахована на дві академічні години. Між тим, деякі теми викладаються протягом декількох академічних годин, а саме:

Оглядові лекції для студентів денної форми навчання читають під час підготовки до державного екзамену на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр». Протягом 2–4 годин лектор повинен створити умови для повторення ключових моментів з кожної теми та консультації. Оглядові лекції носять консультативний характер.

Настановчі лекції читають студентам заочної форми навчання, концентруючи увагу студентів і на змісті найважливіших питань, і на методах опрацювання інформаційних джерел, і на формах контролю набутих знань, умінь та навичок.

В умовах кредитно-модульного навчання доцільно використовувати види лекцій, що наведені на рис. 4.3.

Проблемно-модульна лекція є культурно організованим спілкуванням лектора зі студентською аудиторією як соціальною групою, у процесі якого:

– створюється сприятливий соціально-психологічний клімат у ході спільного розв’язання окремої суспільної або наукової проблеми;

– здійснюється діловий, інформаційний та психологічний обмін знаннями, вміннями, нормами і цінностями між викладачем і студентами;

– формується полімотиваційність освітньої діяльності кожної особистості як внутрішня передумова взаємодії у тріаді «викладач – економічні дисципліни – студент».

З педагогічної літератури відомо, що проблемно-модульна організація лекційних курсів диференціюється на дві взаємозамінні групи: основні типи лекцій цілісного освітнього циклу та похідні, які деталізують поетапний перебіг зазначеного циклу. Важливо, що кожна лекція має:

– домінування різних сфер змістового модуля;

– специфічні дидактичні опори;

– різні психологічні механізми практичного втілення повноцінної освітньої діяльності викладача і студентів.

Останні два параметри зафіксовані у структурі модуля, що також вказує на перехід учасників навчального процесу від одного рівня ментального досвіду, соціалізації ї професійної компетентності до якісно вищого в результаті проходження кожним етапом модульно-розвиваючого технологічного циклу.

На першому етапі впровадження кредитно-модульної технології (один – два роки) викладач створює науковий проект навчального курсу за базовою схемою: «пізнавально-інформаційна», «науково-проектна» і «світоглядно-рефлексивна» лекції. При цьому кожний навчальний модуль, незалежно від кількості годин, має пропорційно диференціюватися на три зазначених типи лекцій.

Науково-інформаційна лекція покликана висвітлити прогресивні способи виявлення; вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується управлінською ланкою, тобто добування і використання теоретичних знань, важливої наукової інформації з конкретної теми курсу. її мета – виявити і довести фундаментальні залежності, довести, що управлінський облік як наука в розумовій діяльності людини фокусується у вигляді теорій, законів, закономірностей, категорій, понять, наукових фактів. Квінтесенція пошукової взаємодії – це постановка (запитання, дебати, діалог тощо) і розв’язання (припущення, гіпотези, версії, аргументації) реальних наукових проблем. Має місце домінування наукових знань і пізнавальних умінь над соціально-культурними цінностями.

Науково-проектна лекція спрямована перш за все на розкриття нормотворчої функції (призначення) теоретичного знання, подання наукової інформації у прийнятих соціальних формах-взірцях (інструкції, програми, методики, технології, правила). її мета – організоване залучення студентів до соціального нормотворення, навчання їх теорії і практиці наукового проектування. Квінтесенція пошукових взаємин – скоординований пошук можливих способів доцільного застосування наукового знання на практиці, що сприяє виробленню умінь і навичок розумно контактувати з оточенням. Утверджується домінування соціальних умінь і норм як над теоретичними знаннями, так і над культурними цінностями.

Світоглядно-рефлексивна лекція орієнтована на розширення горизонту конструктивного світобачення студентів, прискорення їхнього духовного розвитку і виявлення шляхів громадянського та професійного самоствердження. Її мета – ціннісно-естетичне наповнення осмислених знань і норм, розгортання процесів критичної і творчої рефлексії здобутого, збагачення чуттєво-естетичної сфери та моральне зростання в довірливих взаємостосунках з викладачем. Квінтесенція цієї лекції зводиться до внутрішнього пошуку студентом конструктивних опор (смисли, значення, переконання) у власному ментальному досвіді і подальший розвиток його концепції, якій притаманні самоповага і свобода вольової дії. Характерним є домінування цінностей та естетичних умінь над нормами і знаннями

На другому етапі впровадження модульної технології викладач, оволодівши досвідом проектування й успішного втілення базової технологічної схеми інноваційного читання лекційного курсу, створює деталізований проект довершеної освітньої взаємодії із студентами за універсальною схемою.

Відтепер, якщо є достатня кількість академічних годин, програмний зміст кожного навчального модуля має пропорційно розподілятися між всіма етапами проблемно-модульних лекцій. У такий спосіб удосконалюється технологічний цикл навчання, в результаті чого вузівська лекція характеризуватиметься високим комунікативним впливом на студентську аудиторію.

Установчо-мотиваційна лекція – це:

• постановка нових академічних і культурних цілей та завдань;

• формування психологічної установки студентів щодо близької і далекої перспектив вивчення теми;

• презентація плану проблемно-пошукової діяльності на лекції;

• стимулювання прагнення кожного до успіху в спільній освітній діяльності з викладачем;

• порівняння та аналіз відомого й невідомого, очевидного і неочевидного;

• актуалізація внутрішніх мотиваційних резервів та пізнавальних інтересів студентства;

• моделювання проблемно-діалогічного поля сучасної науки; осмислення і грамотна постановка реальних проблем, актуальних питань розвитку окремої наукової сфери;

• введення студентів у новостворене понятійно-термінологічне поле; рефлексування припущень і гіпотез щодо правильності формулювання теоретичних проблем тощо.

Теоретично-пошукова лекція – це:

• мінімізація теоретичного матеріалу теми, зосередження на головному;

• актуалізація опорних знань і ментального досвіду студентів та відшукування їхніх зв’язків з невідомими знаннями;

• формування і переборення кожним студентом власних внутрішніх проблемних ситуацій, що спричинені єдиною навчальною проблемою;

• розумове зіткнення студента з особистісною невизначеністю, інтелектуальними труднощами, смисловими суперечностями;

• змістовність і розгорнутість зовнішнього і внутрішнього навчальних діалогів, елементи дискусії і спору;

• висунення системи версій і гіпотез, їх обґрунтування; достатність різних проблемно-діалогічних форм демонстративного розумового) мисленнєвого процесу викладача і моделювання продуктивних пауз та позитивних емоцій студентської аудиторії;

• вибір оптимальних рівнів розв’язування студентами проблемних завдань з урахуванням їхніх прагнень та інтересів;

• презентований пошук причинно-наслідкових завдань з урахуванням їхніх прагнень та інтересів;

• презентований пошук причинно-наслідкових, функціональних та інших фундаментальних (теоретичних) зв’язків;

• авторське розкриття викладачем загальної логіки теоретизування, первинне осмислення здобутого наукового знання в контексті його соціально-культурного значення;

• розвиток у студентів оцінки і системи аргументованих доведень.

Консультативно-змістовна лекція – це:

• формування пошуково-змістовного поля пізнавальних дій і вчинків;

• система завдань і ситуацій для оцінки рівнів засвоєння і розуміння студентом актуального освітнього змісту;

• глибинне осмислення кожним фундаментальних залежностей як по суті закону теорії, поняття;

• корекція адекватності володіння студентами науковою інформацією, консультаційні послуги щодо досконалості оперування здобутими знаннями;

• проміжна рефлексія викладачем обраних форм і методів результативності навчання;

• керований пошук нових змістовних контекстів ситуативного використання опанованих наукових знань;

• стимулювання успіхів у конкретній освітній діяльності студентів; актуалізація соціально-нормативних труднощів і суперечностей як невідповідність між теоретичними знаннями і потребами їх практичного використання.

Соціально-адаптивна лекція – це:

• система вправ для вироблення вмінь, норм і навичок ефективної освітньої діяльності студентів;

• диференціація тематичних завдань, форм і методів потенційної навчально-регуляційної діяльності аудиторії; аналіз ситуацій умілого і невдалого практичного використання теоретичних знань;

• застосування здобутих наукових знань у типових і нетипових умовах; моделювання регуляційно-вольових зусиль студентів під час проходження ними соціальних програм, реалізації технологій, адаптації методик;

• творче перенесення знань у нові ситуації міжсуб’єктивної взаємодії; осмислення ефективності різних норм діяльності в нетипових ситуаціях;

• вироблення ефективних способів дії із соціальними нормами та діяльнісне оволодіння ними.

Системно-досвідна лекція – це:

• актуалізація ментального досвіду студентів як цілісної світоглядної системи;

• створення сприятливих умов для вияву ціннісно-естетичного ставлення студентської аудиторії до здобутих знань і норм;

• уміння визначити місце теми у загальному змісті навчального курсу та вищої освіти в цілому;

• тестове або модульно-рейтингове оцінювання рівня володіння кожними програмними знаннями, уміннями, нормами і цінностями;

• встановлення взаємозв’язків і закономірностей між поняттями і явищами (аналіз і синтез), а також причинно-наслідкових, функціональних та інших зв’язків;

• постановка і концептуальне розв’язання кількох світоглядних проблем;

• оформлення систематизованих знань за допомогою знаково-графічних засобів (таблиці, моделі, схеми, малюнки, графіки, креслення);

• перехід від локальних узагальнень до широких, міжпредметних; проектування студентом свого міні-підручника, задачника чи іншого продукту освітньої діяльності.

Корекційно-рефлексивна лекція – це:

• опис ситуацій, які спричинюють розвиток творчої рефлексії, ціннісно-естетичної сфери особистості;

• зіставлення оцінки викладача та самооцінки студентів щодо їхніх академічних і культурних успіхів;

• обстоювання студентами привласнених етнонаціональних цінностей;

• самозвіт учасників навчання про усвідомлення освоєного набору норм і прийнятих цінностей у власному житті; особистий вибір та обстоювання кожним, починаючи з викладача, етнонаціональних вартостей і святинь;

• ситуації рефлексивного переструктурування особистісних знань, норм і цінностей у єдиному контексті персонального самоствердження;

• загострення проблеми духовного самовдосконалення особистості протягом життя і відшукання способів її пом’якшення;

• самоаналіз і самоусвідомлення викладачем і студентами міри збагачення власного ментального досвіду;

• обґрунтування актуальних морально-естетичних проблем, осмислення потреби їх розв’язання на особистісному рівні.

Культурно-підсумкова лекція – це:

• моделювання ситуацій самобутнього творення і продуктивного фантазування;

• підсумкове оцінювання рівня оволодіння студентською групою програмними знаннями, нормами, цінностями (групове опитування, тестування тощо);

• гуманізація міжособистісних взаємин в аудиторії через програмування чуттєвих переживань (художні взірці);

• свобода асоціативного мислення та уявлення викладача і студентів (малюнки, вірші, вироби тощо);

• сценічне копіювання етичних ситуацій і духовних вчинків; духовне збагачення особистості враженнями, смислами, образами;

• осмислення горизонтів професійного і культурного самовдосконалення молоді, соціальних умов самореалізації особистості.

Отже, у сучасних умовах роль лекції суттєво змінюється. Вона все більше виконує проблемно-настановчу функцію, яка забезпечує керування пізнавальною діяльністю студентів у процесі самопідготовки. У таких умовах необхідно керуватися принципом «Знати, щоб навчитись робити».

Методика підготовки, проведення та аналізу лекції

Педагогічним досвідом створені та існують вже відпрацьовані методики підготовки викладача до лекції. Вони включають такі етапи: аналітичний, стратегічний, тактичний, редакційний, аудиторний та контрольно-підсумковий.

Основною метою аналітичного етапу підготовки є визначення теоретичної концепції лекції: проблемний аналіз теми, формулювання основних питань, пошук відповідей на них, формулювання відповідей.

На стратегічному етапі готуються робочі тези, формулюється цільова установка, завдання та надзавдання, вибір засобів для активізації пізнавальної діяльності студентів під час проведення лекції.

Тактичний етап передбачає складання композиції лекції, підбір фактів, наочних матеріалів для візуального супроводження, вибір прийомів і засобів активізації пізнавальної діяльності студентів.

Редакційний етап включає читання вголос тесту лекції (для початківців), заміну незрозумілих слів, усунення повторів, штампів, спрощення мови. Середня довжина речення не повинна бути більше, ніж 15 слів.

Аудиторний етап підготовки до лекції передбачає орієнтацію на конкретну аудиторію слухачів, їх інтересів, настрою, можливу реакцію; розробку тактики встановлення з ними зворотного зв’язку.

Останній етап – контрольно-підсумковий. На ньому здійснюється самоаналіз змісту лекції, прогнозуються можливі питання, розробляються рішення поставлених проблемних питань.

Основними вимогами до відбору навчального матеріалу є такі:

• вибір питань відповідно до навчальних програм; відповідність сучасним тенденціям і закономірностям розвитку бухгалтерського обліку;

• виключення «інформаційного шуму» і зосередження уваги на основному матеріалі;

• використання найпередовішого практичного досвіду та проблем практиків щодо створення інформаційного продукту для використання можливостей підприємства;

• можливість створення опорних конспектів, засобів візуального супроводження лекції;

• можливість реалізації усіх принципів дидактики.

Якість лекції характеризується теоретичним рівнем, методикою подання базових теоретичних положень та закономірностями, які лежать в їх основі, оптимальним співвідношенням необхідної і надлишкової інформації, вивільненням навчального часу для дискусій з проблемних питань удосконалення обліку, ораторським та педагогічним мистецтвом викладача.

Читання лекції потребує особливої майстерності. Головним, безумовно, є логічне розкриття змісту матеріалу. Мова не повинна бути складною, багатослівною. Говорити необхідно просто та переконливо, відверто і зрозуміло, контролювати темп та ритм мови. Оптимальним вважається темп зі швидкістю 120 слів за хвилину, зі «змістовними» паузами. Розрізняють паузи для вдиху повітря, осмислення та засвоєння слухачами матеріалу, при «втраті» лектором основної думки чи послідовності викладання.

Важливо вміти обрати відповідний метод викладання, ’ а при необхідності переналаштуватися на інший, виходячи зі специфіки аудиторії контролювати свою поведінку, міміку, жести та стан і реакцію слухачів. Лектор завжди повинен бути у доброму гуморі і гарному настрої, доброзичливим і толерантним.

Лекції повинні:

• поєднувати академічні знання і професійне навчання на основі новітніх світових досягнень науки;

• орієнтуватися на сучасну ділову практику і сукупність навчальних матеріалів з врахуванням накопиченого досвіду викладання;

• їх зміст повинен своєчасно реагувати на зміни в ринковому середовищі;

• базуватися на найсучасніших інформаційних технологіях;

• оптимально поєднувати якість викладання і вчення, що передбачає високий рівень передачі знань, вмінь та навичок, спрямований на творче мислення, нетрадиційне вирішення проблем;

• забезпечувати відповідні рівні засвоєння знань;

• забезпечувати поточний контроль знань, при якому студент не повинен накопичувати великий обсяг незасвоєного матеріалу;

• орієнтувати на самостійне здобування поглиблених знань;

• активізувати пізнавальну діяльність;

• сприяти формуванню особистості студента як ділової людини, якій притаманні: комунікабельність; цілеспрямованість; стресостійкість; мобільність; оригінальність.

• передбачати проблемність та диференційованість як необхідну умову розвитку професійних, управлінських, самоуправлінських навичок наукової та творчої діяльності у вищих навчальних закладах;

• сприяти формуванню професійної компетентності при виборі та виконанні випускової чи дипломної роботи;

• забезпечити відповідну зрілість випускника (професійна підготовка + розвиток особистості) як критерій ефективності підготовки студентів (прагнення до самореалізації).

Критеріями професійної підготовки викладача до лекції є наступні:

• вміння чітко визначати та реалізовувати мету викладання нових знань;

• усвідомлення внутрішньої логіки дисципліни та взаємозв’язків тем за розділами дисципліни;

• визначення обсягу основних знань та навичок з кожної теми;

• вміння допомогти (і навіть бажання це зробити) студентам засвоїти навчальний матеріал, сприяння становленню особистості студента.

Зауважимо, що одних лекцій для формування професіонала недостатньо. Вони мають на меті «навчити вчитися». Якісне «слухання» кожної нової лекції може бути забезпечено відповідною попередньою підготовкою студента до цього, особливо якщо студенти забезпечені навчальними комплексами, до яких включено опорні конспекти лекцій.

Критеріями оцінювання прочитаних лекцій є структура, змістовність, професійна спрямованість, методичний та науковий рівень, стиль викладання, педагогічна майстерність лектора, рівень реалізації дидактичних принципів навчання. Кожний з них має свої характеристики.

Оптимальна структура лекції передбачає чітку композиційну побудову (вступ, основну частину, закінчення); формулювання мети, наявність плану, характеристику джерел інформації, логічність викладення матеріалу; відокремлення кожного з питань та забезпечення взаємозв’язку між ними, узагальнення в кінці кожного розглянутого питання; виділення ключових ідей.

Змістовність характеризується науковим рівнем та рівнем відповідності досягнення сучасної наукової думки та практики про предмет; наявністю узагальнень, переконливістю доказів; постановкою дискусійних питань та наукових проблем; відповідністю змісту програми та навчальному плану; ступенем реалізації цілей навчання (див. питання «Характеристика складових елементів методики викладання»).

Професійна спрямованість реалізується наявністю засобів, спрямованих на формування професійного світогляду студентів; зв’язком матеріалу з професійними інтересами підготовки бухгалтерів-аналітиків в Україні, розширенням соціальної значущості виконуваних бухгалтером завдань.

Методичний рівень оцінюється за вмінням застосовувати способи активізації пізнавальної діяльності студентів; забезпечувати реалізацію внутрішньопредметних та міжпредметних зв’язків; ступенем активності і зацікавленості аудиторії; манерою викладання та управління навчальною діяльністю студентів.

Зміст критерію «Стиль лекції» можна тлумачити як чіткість і доступність викладення матеріалу; доступність темпу для усвідомлення та ведення записів; візуалізація матеріалу; якість застосовуваної наочності та її підпорядкованість меті лекції; контакт з аудиторією.

Майстерність лектора розкривається у глибині володіння лекційним матеріалом; емоційності; культурі мовлення; вмінні володіти аудиторією, знімати емоційну напругу та втому; тактовному ставленні до студентів, поведінці біля трибуни чи дошки, зовнішньому вигляді. За національною традицією викладачі вищої школи України віддають перевагу академічному стилю.

За цими основними критеріями здійснюється аналіз відкритих лекцій, які проводяться за планом роботи кафедри і щорічно мають передбачатися в індивідуальних планах викладачів. Головною метою відкритих лекцій є передача педагогічного досвіду, обговорення з колегами проблем методики викладання, виявлення нереалізованих можливостей педагогічного впливу на формування студентів; шліфування педагогічної майстерності викладачів. Ці ж критерії повинні використовуватися викладачами при самоаналізі прочитаних лекцій.

Методика проведення та аналізу практичних занять

Формою навчання, при якій викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички для їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом сформульованих завдань відповідно до кваліфікаційної характеристики бакалавра, є практичне заняття. Робочою програмою на їх проведення виділено більше аудиторного часу, ніж на лекції.

Особливі вимоги до практичного заняття зумовлені завданням вищої школи підвищити якість практичної підготовки спеціалістів в умовах конкуренції, панування податкового тиску, неузгодженого законодавства, нерозуміння ролі системи обліку в досягненні стратегічних цілей керівниками деяких підприємств. Застосування методик, розкритих на лекціях чи опрацьованих студентом самостійно при роботі з підручником (посібником), можливо проілюструвати лише на практичних заняттях, тому вони є важливою формою навчального процесу.

Викладач, який проводить практичні заняття, повинен мати до початку їх проведення рішення завдань, оформити їх таким же чином, яким його мають в подальшому підготувати студенти. Це важливо, оскільки у структурі практичного заняття має домінувати самостійна робота при методичній допомозі викладача. У студентів періодично виникатимуть питання щодо макетів форм створюваної інформації, і викладач повинен проілюструвати власний варіант, підходячи зі своєю папкою до відповідного студента. Викладач, що проводить практичні заняття, повинен відвідувати лекції лектора, ознайомлюватися з записами лекційного матеріалу студентами, щоб уникнути змістовних помилок та різнотлумачень, досягти спільної з лектором мети, самостійно готувати всі інші види дидактичних матеріалів за погодженням з лектором.

Ефективність практичного заняття залежить від якості застосовуваних на занятті дидактичних матеріалів. Вимогами до них такі: завдання повинні враховувати рівень знань, стимулюючи їх подальше поглиблення, тому викладач їх складає з умовою можливості виконання (рішення);

зміст завдань повинен сприяти розумінню закладених в умові економічних та облікових залежностей, змісту П(С) БО, встановленню взаємозв’язку та самостійному вибору способу рішення; сприяти закріпленню теоретичних знань, формувати нові професійні навички; не мати помилок в умові;

у разі потреби корективи у заздалегідь підготовлені збірники завдань повинні бути внесені завчасно; навчальний матеріал повинен носити цілісний характер; забезпечувати послідовність складання первинних документів, заповнення регістрів, можливість здійснювати контрольні процедури, зустрічні перевірки, вирішення взаємопов’язаних завдань за темами, вихід на фінансову звітність. Бажано мати наскрізну задачу; бути надрукованими, включати методичні рекомендації з конкретизацією уваги не на математичних розрахунках, а на методології відображення операцій;

до підготовлених завдань для проведення практичних занять мають бути підібрані відповідні бланки для здійснення облікових процедур і заздалегідь передані студентам. Успіх практичної роботи на занятті чи вдома значною мірою зумовлюється якістю самостійної роботи студентів у час, вільний від обов’язкових занять. З метою оптимальної організації самостійної роботи студентів необхідно забезпечити її системою навчально-методичних засобів, передбачених для вивчення конкретної навчальної дисципліни: методичні рекомендації з самостійної роботи (нині вони входять до навчальних комплексів з дисциплін), підручники, навчальні та методичні посібники, конспекти лекцій, у тому числі і опорні. Практичне заняття традиційно включає проведення попереднього контролю знань, умінь та навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення, розв’язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання.

Типовою моделлю практичного заняття з управлінського обліку є така.

1. Організаційна частина (1–2 хв.)

2. Перевірка знань теоретичного матеріалу та виконання домашнього завдання (10–15 хв.).

3. Повідомлення теми, формулювання мети проведення практичного заняття (2–3 хв.)

4. Інструктаж (5–8 хв.), який включає:

– актуалізацію опорних знань та вмінь;

– початкову мотивацію навчальної діяльності;

– ознайомлення з основними теоретичними положеннями, необхідними для виконання конкретної облікової роботи.

5. Самостійна робота студентів над виконанням завдань, поточний (індивідуальний) інструктаж (54–65 хв.).

6. Підведення підсумків – аналіз, узагальнення, оцінювання та оцінка (5 хв.)

7. Домашнє завдання (2–3 хв.)

Заняття з управлінського обліку не повинні проводитися по єдиному шаблону. Необхідно враховувати характер нового матеріалу, рівень набутих навичок та вмінь, зміст підготовлених методичних завдань. Тому можливою у застосуванні може бути інша модель заняття.

1. Організаційна частина.

2. Перевірка домашнього завдання:

суцільна індивідуальна перевірка виконаних практичних домашніх завдань (перевіряється не тільки кінцевий результат, а й охайність записів, бухгалтерська дисциплінованість, оригінальність прийнятих облікових рішень; якість візуалізації інформації, створеної для користувачів) => викладач проходить між рядами столів;

суцільна не індивідуальна перевірка кінцевих результатів (один студент зачитує результат рішення завдань, а всі інші перевіряють), викладач може присісти за свій стіл;

перевірка теоретичних знань студентів шляхом опитування по всій темі (контрольна робота, економічний диктант, заслуховування рефератів тощо) => Викладач стоїть біля свого столу.

3. Повідомлення теми, формулювання мети.

4. Інструктаж => Викладач стоїть біля столу.

5. Самостійна робота студентів з підготовкою внутрішньої звітності (оцінюється вміння підготувати необхідний інформаційний ресурс менеджерам для виконання ними їх посадових обов’язків).

6. Підведення підсумків.

7. Домашнє завдання.

Іншою буде структура практичного заняття при застосуванні технології активного навчання.

В залежності від використання структурних елементів при навчанні управлінському обліку можуть бути застосовані такі різновиди практичних занять:

1. «Практична робота» (наприклад, при формуванні навичок групування витрат за різними ознаками).

2. «Практична робота з усним опитуванням на початку заняття» (найпоширеніший вид).

3. «Практична робота без опитування як самостійного структурного елементу» передбачає організацію самостійної роботи студентів з систематичним опитуванням під час заняття для перевірки знань та вмінь застосовувати їх при виконанні практичної роботи.

4. «Практична робота з елементами викладання теоретичного матеріалу» (особливо при роботі зі студентами заочного факультету). Наприклад, студентам пропонуються вже підготовлені Звіти про прибуток, складені на основі різних систем калькулювання, а їм пропонується пояснити причини розбіжностей величини прибутку у звітах, що ґрунтуються на розрахунках повної та неповної виробничої собівартості.

5. «Практична робота з письмовим домашнім завданням» має структурну особливість: передбачається значний час для пояснення змісту та порядку виконання домашніх завдань.

6. «Практична робота без домашнього завдання». Вдома студенти не виконують домашнього практичного завдання, а тільки осмислюють вже вивчений матеріал, набуті практичні навички, опановують нові теоретичні положення.

Кількість варіантів моделей може бути збільшена з урахуванням особистого досвіду викладача та конкретних ситуацій, але незалежно від обраної моделі необхідно навчитися створювати ситуації для осмисленого оволодіння студентами методології та організації управлінського обліку, ефективного їх проведення.

На практичних заняттях важливо навчити студентів роботу проводити вдумливо, вміти аргументовано висловлювати власні думки на основі проведених розрахунків, розширювати професійну лексику та вміння відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, виявляти навички постійної самопідготовки до заняття. Результати такої спільної діяльності викладача та студентів можуть виступати критеріями для оцінки якості навчально-виховного процесу.