Міністерство освіти і науки України

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з курсу

«Безпека життєдіяльності, основи охорони праці»

Вступ

Дисципліна «Основи охорони праці» займає особливе положення у формуванні майбутніх фахівців харчової промисловості. Її особливість полягає у нормативному характері знань та умінь фахівців, які спрямовані на збереження здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Вперше ця дисципліна була впроваджена у Московському інституті залізничного транспорту у 1929 р. До 1966 р. вона викладалося у межах окремих спеціальних та інженерних дисциплін. 3 1966 р. у вищих навчальних закладах технічного профілю почали створюватися кафедри охорони праці, а дисципліна «Основи охорони праці» була офіційно впроваджена у навчальні програми всіх інженерних спеціальностей.

В Одеській національній академії харчових технологій дисципліна «Основи охорони праці» почала викладатися з 1936 р. на кафедрі технологічного обладнання зернових виробництв. З вересня 1984 р. вона викладалась на спеціально створеній для неї кафедрі «Охорона праці». З квітня 1992 р. дисципліна «Основи охорони праці» викладається на кафедрі безпеки життєдіяльності, яка була створена на базі кафедри «Охорона праці» і циклу дисципліни з цивільної оборони.

Сьогодні дисципліна «Основи охорони праці» є основною дисципліною кафедри БЖД. Вона викладається в ОНАХТ для бакалаврів усіх напрямків підготовки.

Мета курсу:

Оволодіти системою знань з основ ОП та виробити уміння і навички управління ОП на виробництві, спрямовані на:

– поліпшення умов праці;

– підвищення її продуктивності;

– запобігання травматизму, професійним захворюванням і аваріям.

Завдання курсу:

Розвиток творчої активності, ініціативи та здатності приймати самостійно рішення з питань безпеки праці, як при нормальному режимі роботи виробництва, так і в його аварійних та критичних ситуаціях.

Охорона праці відноситься до достатньо складної і багатомірної галузі знань, яка нараховує більше 10 тис. документів нормативно-правового характеру. Тому при її вивченні треба використовувати системний підхід. Він передбачає взаємодію людини, машини і середовища.

Аналіз умов праці, технологічних процесів, виробничого обладнання, робочих місць, трудових операцій, організації виробництва з метою виявлення небезпечних і шкідливих виробничих факторів, виникнення можливих аварійних ситуацій. На основі такого аналізу розробляються технічні і організаційні заходи для запобігання дії цих факторів на працюючих.

1. Охорона праці як динамічна система

1.1 Історичні аспекти розвитку охорони праці як науки

Історія розвитку людства із стародавніх часів визначена увагою до умов діяльності людині, у тому числі і охорони її здоров’я.

Деякі приклади розвитку науки про охорону праці у хронологічному порядку.

Гіппократ – вперше почав вивчати умови праці людини.

Аристотель

– здійснив реформу античної медицини і показав

її зв'язок з умовами діяльності людини.

Парацельс – вперше вивчав шкідливі та небезпечні фактори,

що пов’язані з гірничою справою.

відомий лікар епохи

Відродження.

«Все є отрута і все є ліки, і тільки одна доза робить речовину отрутою або ліками».

Парацельс

Агрікола Георгій – вперше описав випадок виділення та вибуху

рудничного газу.

Ломоносов М.В. – розробив теорію природної вентиляції шахт;

– дав рекомендації з безпеки при використанні драбин

великий російський і сходин;

вчений – пропонував використання робочого одягу;

– розробив блискавковідвід;

– у 1742 р. видав книгу «Первые основания металлургии или рудных дел».

Нікітін А.М. – вперше описав заходи попередження професійних захворювань та аварій;

– у 1847 р. видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів».

Кірпічов В.Л. – вперше провів дослідження технологічних процесів у машинобудуванні;

ректор Київського – у 1882 р. на з'їзді Технічного товариства зробив до політехнічного інституту доповідь «Про заходи запобігання при поводженні з машинами і приводами».

Ерисман Ф.Ф. – надрукував першу книгу про гігієну праці – «Курс гігієни» у 1887 р.;

професор Московського – видав 19 томів матеріалів з дослідження фабрик і університету заводів Московської губернії.

Сєченов І.М. – у 1901 р. розробив фізіологічні критерії, за якими установлюється тривалість робочого часу. Вони академік Російської не втратили актуальність і в теперішній час.

Жуковський М.Є. – розробив теорію розрахунку вентиляційних систем.

Скочинський А.А. – вперше проводив дослідження пожеж та вибухів у вугільних шахтах.

Зелінський М.Д. – у 1915 р. розробив принципову конструкцію протигазу.

Семенов М.М. – розробив теоретичні основи вибухів та горіння.

Патон Б.О. – розробив ідентифікацію професійної небезпеки.

Значний внесок у розвиток охорони праці як науки був зроблений рядом сучасних вчених – це С.В. Бєлов, В.В. Бєляєв, Ю.М. Бурашников, Я.Я. Васильєв, М.П. Гандзюк, Г.Г. Гогіташвілі, В.І. Дашевський, Г.Ф. Денисенко, Є.П. Желібо, В.Ц. Жидецький, Б.А. Князевський, М.П. Купчик, В.М. Лапін, А.С. Максимов, В.С. Нікітін, Д.Г. Сегеда, Л.І. Семенов, Д.А. Скверчак, М.О. Халімовський, А.С. Юдін та інші.

Таким чином, можна констатувати, що відомі вчені стояли біля витоків розвитку науки з охорони праці і розглядали її як необхідний чинник виробничої діяльності людини.

1.2 Основні поняття в охороні праці, терміни та визначення згідно ДСТУ 2293 – 99

Охорона праці – система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Виробнича санітарія – система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників.

Гігієна праці – галузь практичної та наукової діяльності, що вивчає стан здоров’я працівників в умовах виробництва, і на цій основі обґрунтовує профілактику несприятливого впливу умов праці, заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров’я працівників.

Небезпечний чинник – це такий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, гострого отруєння, різкого погіршення здоров’я або до смерті.

Шкідливий чинник – це такий чинник, вплив якого за певних умов може привести до захворювання, зниження працездатності і негативного впливу на здоров’я нащадків.

Примітка. Залежно від кількісної характеристики і тривалості впливу шкідливий виробничий чинник може стати небезпечним.

Безпека – стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Рівень безпеки – оцінка безпеки посиланням на прийнятний ризик.

Промислова безпека – безпека від аварій на виробничих об’єктах і наслідків цих аварій.

Небезпека – потенційне джерело шкоди.

1.3 Зв’язок ООП з іншими дисциплінами

Основи охорони праці як прикладна нормативна дисципліна представляє собою комплексну систему питань правового та організаційного характеру, фізіології та психології праці, виробничої санітарії та гігієни праці, безпеки технологічних процесів та технологічного устаткування, пожежної безпеки виробництв. Як обширна учбова дисципліна ООП базується на теоретичних положеннях і висновках сучасних наук, а саме: природничих та їх вивідних технічних, суспільних і наук про мислення. Тому зв'язок дисципліни ООП з іншими дисциплінами можна навести у вигляді структурної схеми, наведеної на рис. 3.1.

Рис. 1.1 – Структурна схема зв’язку дисципліни «Основи охорони праці» з іншими дисциплінами

1.4 Небезпечні та шкідливі виробничі фактори, їх класифікація

Згідно ГОСТ 12.0.002 – 80 ССБТ умови праці визначаються сукупністю факторів виробничого середовища, які впливають на здоров’я і працездатність людини у процесі праці. Умовно ці чинники підрозділяються на небезпечні і шкідливі. Визначення цих факторів було наведено у другому питанні лекції. Відповідно до ГОСТ 12.0.003 – 74 ССБТ «Опасные и вредные производственные факторы. Классификация». Вони діляться на чотири групи:

• фізичні;

• хімічні;

• біологічні;

• психофізіологічні.

В основу цієї класифікації покладена природа їх дії на людину. Розглянемо фактори в тій послідовності, у якій вони наведені.

До фізичних факторів відносяться: підвищена швидкість руху повітря; підвищена або понижена вологість; підвищений або понижений атмосферний тиск; недостатня освітленість; конструкції, що руйнуються; електричний струм; підвищений рівень статичної електрики; розміщення обладнання на висоті; підвищений рівень шуму і вібрації; гострі кромки обладнання тощо. Зрозуміло, що ці фактори проявляють фізичну дію на організм людини.

До хімічних факторів відносять: хімічні елементи, речовини та сполуки, що перебувають у різному агрегатному стані; речовини, які різними шляхами проникають в організм людини, тобто через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкірний покрив, слизові оболонки носа, рота і очей; речовини, які різко змінюють реактивність організму, тобто проявляють сенсибілізуючу і алергічну дію на організм; речовини, які мають мутагенну дію або впливають на репродуктивну функцію людини.

Біологічні фактори розподіляються на патогенні мікроорганізми і макроорганізми.

Мікроорганізми проникають до організму людини у вигляді бактерій, вірусів, рикетсій, грибів і найпростіших.

Макроорганізми розподіляються на організми рослинного і тваринного походження. Вони можуть бути в харчовій сировині, в харчових виробництвах і є причиною захворювання працівників.

Психофізіологічні фактори розподіляються на фізичні і нервово-психічні перевантаження. До перших відносяться статичні, динамічні навантаження і гіподинамічні. Рівень статичного навантаження визначається величиною необхідного зусилля, часом його підтримки і положенням тіла працівника при виконанні роботи. Динамічні навантаження характерні при піднятті і переміщенні вантажів. Вони бувають легкі і важкі. Легкі відповідають підняттю вантажу масою до 5 кг з підлоги або переміщенню вантажу за зміну до 4 т, а важкі відповідно 40 кг і 6 т.

Нервово-психічні перевантаження розподіляються на розумове, перевантаження аналізаторів, монотонність праці і емоційні перевантаження.

Розумове перевантаження не є характерним для харчових виробництв, тому що роботи в основному виконуються згідно з інструкціями або вирішенням задач за відомим алгоритмом.

У харчових виробництвах переважають монотонні роботи, які включають одні і ті ж багатоповторювальні операції або роботи, в яких працівнику відводиться роль пасивного спостерігача за ходом виробничого процесу. Емоційні навантаження всіх категорій характерні для харчових виробництв. Вони бувають мало напруженими, помірно напруженими, напруженими і дуже напруженими. Це відповідає роботам за поточним графіком, в умовах дефіциту часу і підвищеної відповідальності, в умовах ризику і відповідальності за безпеку інших працівників.

Структурна схема класифікації НШВП згідно ГОСТ 12.003 – 74 ССБТ наведена на рис. 1.2.

Рис. 1.2 – Класифікація небезпечних і шкідливих виробничих факторів

1.5 Соціальні та економічні аспекти значення охорони праці

Соціальна державна політика України безпосередньо визначає соціальне значення охорони праці. Її основні аспекти визначаються у сприянні росту ефективності суспільного виробництва за рахунок:

• поліпшення умов праці;

• підвищення безпеки праці;

• зниження виробничого травматизму і профзахворювань;

• зменшення робочих місць, які не відповідають вимогам ОП.

Підвищення соціального статусу ОП має вже конкретні результати в наступному проявленні:

• зростанні продуктивності праці;

• збереженні трудових ресурсів;

• збільшенні сукупного національного продукту.

Зростання продуктивності праці досягається за рахунок підвищення ефективності праці внаслідок зниження мікротравм і часу на їх лікування, впровадження раціональних режимів праці і відпочинку, які виключають передчасне стомлення і покращення умов праці.

Збереження трудових ресурсів спрямоване на підвищення тривалості активної виробничої діяльності працівника, що сприяє підвищенню професійного рівня, кваліфікації, майстерності і можливості виховання наступного покоління працівників сучасної кваліфікації.

Збільшення сукупного національного продукту відбувається як результат покращання факторів продуктивності праці і трудових ресурсів.

Економічне значення охорони праці важко переоцінити. Для цього достатньо установити ієрархічну структуру виробництва, в якій, безапеляційно, перша роль належить трудовим ресурсам, їх якісному складу та їх відтворенню. Досвід праці відомих фірм ЄС і країн світу вказує на те, що стабільність їх роботи в значній мірі залежить від рівня охорони праці. Він однозначно показує, що порушувати вимоги правил охорони праці економічно невигідно як для роботодавця, так і для працівника. Слід відмітити, що в Україні не завжди роботодавець і особливо власник сприяють впровадженню у життя досягнень цього досвіду. У результаті рівень травматизму в Україні залишається високим і в 2–3 рази, а в окремих сферах діяльності людини і більше, перевищує середньостатистичній у країнах Євросоюзу. Його види до Класифікації видів економічної діяльності наведені в табл. 1.1. Тому стан охорони праці в Україні не можна признати задовільним.

Загальна статистика нещасних і смертельних випадків у світі за даними міжнародної організації праці має наступний характер:

– близько 125 млн. людей за рік травмується на виробництві;

– кожні 3 хвилини гине одна людина;

– кожні 2 секунди травмується 8 осіб;

– ціна помилки однієї людини безперервно зростає з 2–4 до 10–12.

У країнах Євросоюзу:

– 10 млн. осіб на рік потерпають від нещасних випадків та профзахворювань;

– 8000 осіб щороку гине на виробництві.

В Україні:

– 80 – 85 осіб травмується щоденно на виробництві;

– з них до 10% стають інвалідами і до 2% гине.

Таблиця 1.1 – Стан виробничого травматизму в Україні

Види нагляду, адаптовані до КВЕД	Кількість потерпілих, осіб
	Всього		Зі смертельним наслідком
	2008	2007	2008	2007
Всього	16206	18194	1005	1181
Вугільна промисловість	5873	6569	174	268
Гірничорудна й нерудна промисловість	487	539	41	40
Нафтогазовидобувна промисловість. Геологорозвідка	36	37	7	10
Охорона надр	4	6	0	0
Металургійна промисловість	909	966	30	48
Будівництво та промисловість будматеріалів	1105	1259	155	156
Енергетика	301	335	37	36
Котлонагляд та підйомні споруди	70	73	26	28
ЖКГ-1. Підприємства та об'єкти теплокомуненерго, міського освітлення, ремонтно-будівельного підприємства, здавання в оренду власного нерухомого майна	157	179	12	22
Хімічна, нафтохімічна, нафтопереробна промисловість	262	305	15	28
Об'єкти виробництва вибухових речовин	17	12	1	0
Газова промисловість	103	107	31	4
Целюлозно-паперова промисловість.	60	37	0	0
ЖКГ-2	165	171	14	13
Машинобудування	1697	2054	49	48
Залізничний транспорт, метрополітени	172	215	24	23
Водний транспорт	160	156	28	17
Автодорожній транспорт	331	284	45	57
Інші види транспорту	159	186	21	11

Пошта, зв'язок	134	164	12	18
Сільське господарство	959	1249	97	128
Рибне господарство	31	18	8	1
Лісове господарство	115	143	13	18
Харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів	595	755	23	41
Видавнича справа	29	39	1	2
Легка, текстильна промисловість та пошиття одягу	87	85	3	5
Виробництво деревини та виробів з деревини	198	222	10	9
Соціально-культурна сфера та торгівля	1892	2000	119	148
ЖКГ-3. Здавання в оренду власного нерухомого майна, облаштування ландшафту, ритуальне обслуговування населення, сільська комунальна служба	89	20	8	2

Причини виникнення нещасних випадків

Аналіз причин виникнення НВ показує, що з них:

– 70% мають організаційний характер;

– 20% припадає на технічні причини;

– 10% становлять причини психофізіологічного характеру.

Організаційні причини:

– порушення трудової та виробничої дисципліни;

– незадовільна організація робочих місць і безпечного виконання робіт;

– порушення технологічної дисципліни тощо.

Технічні причини:

– незадовільний технічний стан виробничих об’єктів і засобів виробництва;

– недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу;

– конструктивні недоліки;

– тощо.

Психофізіологічні причини:

– алкогольне, наркотичне сп’яніння;

– токсикологічне отруєння;

– безвідповідальне ставлення керівників виробництва та безпосередніх виконавців до вимог ОП;

– протиправні дії інших осіб.

У результаті нещасних випадків країна, крім іншого, несе значні матеріальні збитки. На 01.01.2007 р. надано соціальних послуг і виплачено страхових виплат потерпілим на суму 2113,3 млн. грн. У зв’язку зі стійкою втратою професійної працездатності одноразову допомогу отримали 16090 потерпілих, тобто біля 244 млн. грн. Ця цифра не включає вартість росту, навчання і підготовки до самостійної роботи людини, яка коштує:

– у США від 120 до 400 тисяч доларів;

– в Україні 56 – 200 тисяч гривень.

Виконання вимог з охорони праці за даними досліджень багатьох авторів дозволяє у значній мірі підвищити економічні показники виробництва, а саме:

• підвищити продуктивність праці як наслідок впровадження заходів з покращання умов праці – на 15–20%, раціональної організації робочого місця – на 21%, використання функціональної музики – на 12–14%, естетичного фарбування приміщень – на 25%, зниження виробничого шуму – до 20%;

• знизити простої на робочому місці на 20–40% як наслідок зниження комплексної дії на людину кількох НШВФ;

• знизити витрати робочого часу внаслідок зниження тимчасової непрацездатності до 10% тощо.

Резюмуючи економічні аспекти охорони праці, можна констатувати, що її економічне значення полягає в:

• зміні соціальних показників шляхом впровадження заходів для покращання умов праці;

• підвищення якості продукції;

• збільшення фонду робочого часу;

• зниження непродуктивних витрат часу і праці;

• зниження витрат, які пов’язані з плинністю кадрів через умови праці;

• економія витрат на пільги і компенсації за роботу у несприятливих умовах праці.

2. Правові та організаційні питання охорони праці

2.1 Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика України в галузі охорони праці почала активно формуватися в перші роки незалежності разом з менш активною розробкою законодавчої бази. Об’єктивною підставою для цього був існуючий стан охорони праці у народному господарстві. Смертність від нещасних випадків на виробництві у працездатному віці займала третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань. Ця тенденція почала погіршуватися з появою інших, недержавних – приватних форм власності. Рівень смертельного ризику на виробництві в Україні тоді і у наступний період був у 2–3 рази вищий за середньостатистичний для держав з розвинутою ринковою економікою. Такий стан трудових ресурсів в економіці не сприяв інтеграції України до міжнародного співтовариства. Тому розробка і формування державної політики в галузі охорони праці базувалась на найкращих досягненнях в цьому питанні Радянського Союзу, країн ЄС, США, Великобританії, Швеції тощо.

Варто відмітити, що Україна на цей час користується стандартами безпеки праці, які базуються на методології стовідсоткового захисту працівників на кожному робочому місці незалежно від професії.

Відповідно до цієї методології державну політику в галузі охорони праці можна позначити принципами, які повністю або частково знайшли своє відбиття у законодавчій базі України з охорони праці:

– пріоритет життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності;

– повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

– підвищення рівня промислової безпеки шляхом безперервного удосконалення виробництва;

– комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі розробки і виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм з поліпшення стану безпеки праці та промислової санітарії;

– соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

– установлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

– використання економічних методів управління охороною праці;

– участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

– своєчасне інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

– забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці;

– проведення консультації між роботодавцями та працівниками, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

– використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

2.2 Законодавча база України про охорону праці

Законодавча база України про охорону праці розвивалась на підставі державної політики в галузі охорони праці з випереджаючими темпами по відношенню до загальної законодавчої бази. Так, закон «Про охорону праці» був прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р. і був одним з перших законів України, тоді як Конституція України була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. У 2002 р. Закон України «Про охорону праці» був переглянутий відповідно до основних положень Конституції і затверджений Президентом України у новій редакції 21 листопада 2002 р. Тому основні положення законодавчої бази України про охорону праці первинно були сформульовані у Конституції України.

Найважливіші конституційні права громадян України викладені в наступних положеннях:

– «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»;

– «Кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від назначеної законом»;

– «Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється»;

– «Кожен, хто працює, має право на відпочинок»;

– «Громадяни мають право на соціальний захист»;

– «Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди»;

– інші ст. Конституції.

Наведені статті Конституції забезпечують громадянам України право на працю, яку вони вільно вибирають; на щотижневий відпочинок і щорічну оплачувану відпустку; скорочений робочий день щодо окремих професій і виробництв; скорочену тривалість роботи у нічний час; матеріальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, втрати роботи з незалежних від них обставин, за старістю та інших випадках, які передбачені законом.

Конституційні права громадян в Україні реалізуються шляхом виконання вимог ряду законів про працю.

Законодавча база України про охорону праці містить ряд законів, основними з яких є Кодекс законів про працю, Закони «Про охорону праці», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про охорону здоров’я», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про колективні договори і угоди», «Про дорожній рух», «Про поводження з радіоактивними відходами».

Найважливіші питання з охорони праці викладені у Кодексі законів про працю і у Законах України «Про охорону праці» і «Про охорону здоров’я населення».

Кодекс законів про працю – головний документ, який регулює трудові відносини працівників всіх категорій і спрямований на охорону трудових прав працюючих. Основні вимоги закону:

– «Створення безпечних й нешкідливих умов праці на всіх підприємствах»;

– «Власник або уповноважений ним орган забезпечують безпечні і нешкідливі умови праці»;

– «Власник або уповноважений ним орган забезпечують систематичне проведення інструктажу працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони»;

– «Проектування виробничих об’єктів, розробка нових технологій, виробів виробництва та ін. повинні проводитися з урахуванням вимог щодо охорони праці»;

– «Власник, який створив нове підприємство, зобов’язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл розпочати роботу»;

– «Виготовлення і передача у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, а також впровадження нових технологій без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється»;

– «Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вживати заходів щодо полегшення умов праці працівників, впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки»;

– «Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти з охорони праці – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання»;

– інші статті Закону.

Закон України «Про охорону праці» включає преамбулу і 9 розділів:

– перший «Загальні положення»;

– другий «Гарантії прав громадян на охорону праці»;

– третій «Організація охорони праці»;

– четвертий «Стимулювання охорони праці»;

– п’ятий «Нормативно-правові акти з охорони праці»;

– шостий «Державне управління охороною праці»;

– сьомий «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці»;

– восьмий «Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці»;

– дев’ятий «Прикінцеві положення».

В доповнення до Закону від 15 грудня 1993 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін і доповнень, що стосуються охорони праці, до Кодексу законів про працю України». У 1995 р. 15 січня був прийнятий Закон України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні порушення і Кримінального Кодексу України». Ці закони доповнюють ряд підзаконних актів, які затверджені постановою Кабінету Міністрів:

– Положення про створення Національної Ради з питань безпеки життєдіяльності населення;

– Порядок про розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві;

– Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням трудових обов’язків;

– Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці;

– ряд Положень, Правил та інших документів, які розроблені Держгірпромнаглядом, для практичної реалізації Закону України «Про охорону праці».

Закон України «Про охорону здоров’я населення» регулює правові, організаційні, економічні та соціальні основи охорони здоров’я населення в Україні. Згідно вимог цього закону громадяни України зобов’язані:

– піклуватися про своє здоров’я і здоров’я своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;

– проходити своєчасно профілактичні щеплення та медичні огляди. Медичні огляди працюючих підлітків повинні проводитись не рідше 1 разу на рік;

– надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться в умовах, що загрожують їхньому життю і здоров'ю.

Окремо в Законі проголошено про охорону здоров’я матері та дитини, неповнолітніх.

2.3 Нормативно-правові акти з охорони праці

Нормативно-правові акти з охорони праці є невід'ємною частиною законодавства України про працю і призначені для конкретизації положень Законів про працю.

Згідно зі ст. 157 Кодексу законів про працю державні нормативно-правові акти про охорону праці – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

Залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими. Дія міжгалузевого ДНАОПу поширюється на всі підприємства, установи, організації господарчої діяльності України незалежно від їх відомчої приналежності та форм власності. Галузевий нормативний акт про охорону праці діє в межах окремої галузі.

Ці документи повинні обов’язково кодуватися, що дозволяє установлювати їх приналежність до певної галузі та вести комп’ютерну обробку.

Міжгалузеві нормативні акти мають цифрове позначення з трьох цифр, з крапкою після першої. Значення цифр залежить від державних органів, які їх затвердили:

– 0.00 – Держнаглядохоронпраці;

– 0.03 – Міністерство охорони здоров’я;

– 0.06 – Держстандарт тощо.

Галузеві нормативні акти мають цифрове позначення відповідно до класифікатора, складеного на основі «Загального класифікатора галузей народного господарства» Держстандарту України. Наприклад:

• 1.1.10 – електроенергетика;

• 1.3.10 – хімічна промисловість;

• 2.1.20 – тваринництво та птахівництво;

• 5.1.11 – залізничний транспорт;

• 7.1.30 – громадське харчування;

• 9.0.24 – пожежна охорона;

• 9.2.00 – народна освіта;

• 9.7.00 – органи державного управління та ін.

Види нормативних актів мають наступні позначення:

Правила – 1; Інструкції, керівництво, вказівки – 5;

Стандарти – 2; Рекомендації, вимоги – 6;

Норми – 3; Технічні умови безпеки – 7;

Положення, статути – 4; Переліки та ін. – 8.

З 1993 р. в Україні було розроблено і впроваджено ряд державних стандартів України:

– ДСТУ 2272 – 93 «Пожежна безпека. Терміни та визначення»;

– ДСТУ 3038 – 95 «Гігієна. Терміни та визначення основних понять»;

– ДСТУ 2293 – 99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять» та ін.

Ця група стандартів спрямована на заміну чинних ГОСТов Системи стандартів труда колишнього СРСР відповідно до Угоди про співробітництво в галузі охорони праці держав СНД, укладеної у грудні 1994 р. ГОСТ і ССБТ мають шифр системи 12 і поділяються на 5 кваліфікаційних груп, яким надано такий шифр:

– 0 – організаційно-методичні стандарти;

– 1 – стандарти вимог і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих чинників;

– 2 – стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання;

– 3 – стандарти вимог безпеки до виробничих процесів;

– 4 – стандартні вимоги до засобів захисту працюючих.

2.4 Організація охорони праці на виробництві

Сучасні виробництва представляють собою достатньо складні технічні системи, які характеризуються багатомірністю, розгалуженістю і складністю взаємозв’язків і взаємодії їх елементів. Ефективна і безпечна експлуатація цих систем передбачає наявність не тільки дієвої системи управління технологічними процесами і технологіями, але і достатньо ефективної системи управління охороною праці. Її діяльність була підтверджена більш ніж 30-річним впровадженням СУОПу в Україні. Розроблена у 1976 р. під керівництвом докт. техн. наук, професора Г.Г. Гогіташвілі СУОП почала широко розповсюджуватися, і вже у 1980 р. рівень виробничого травматизму в Україні знизився на 25%. З 1992 р. функціонування СУОП в Україні вимагає Закон України «Про охорону праці», як найбільш ефективної системи, яка гармонійно інтегрується до міжнародних стандартів щодо питань охорони праці.

СУОПП є найважливішою підсистемою загальної системи управління підприємством, яка охоплює усі напрямки виробничо-господарської діяльності і виражається у цілеспрямованій діяльності посадових осіб і працівників щодо усунення неприпустимого ризику для здоров’я і безпеки персоналу в результаті виконання вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

Метою управління охорони праці є реалізація конституційних прав працівників щодо збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці в результаті створення безпечних і нешкідливих умов праці, покращання виробничого побуту, профілактики травматизму та профзахворювань, усунення аварій і пожеж, зниження неприпустимого ризику. Об’єктом управління охороною праці є спрямована діяльність роботодавця, керівників структурних підрозділів, функціональних служб і всього колективу підприємства на досягнення комфортних умов праці на робочих місцях і підприємства у цілому, запобігання травматизму, профзахворювань і аварій.

Функціонування СУОП на підприємстві здійснює роботодавець, у цехах, в виробничих дільницях і службах – їх керівники.

Задачі СУОПП:

– забезпечення безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, приміщень, споруд;

– створення нормальних санітарно-гігієнічних і психофізіологічних умов праці;

– організація професійного відбору, навчання і пропаганди з ОП;

– забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту;

– забезпечення оптимальних режимів праці і відпочинку;

– організація лікувально-профілактичного обслуговування, надання пільг за шкідливі умови праці.

Функції управління охороною праці:

– створення ефективної системи управління, яка б сприяла удосконаленню діяльності кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи;

– здійснення оперативно-методичного керівництва роботою з охорони праці;

– розробка разом із структурними підрозділами заходів по забезпеченню норм безпеки, гігієни праці та виробничого середовища або їх підвищення, якщо вони досягнуті, а також підготовка розділу «Охорона праці» колективного договору;

– розробка змісту та методики проведення інструктажу з питань охорони праці;

– забезпечення працюючих правилами, стандартними, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами;

– проведення паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам безпеки;

– здійснення оперативного та поточного контролю за станом охорони праці на підприємстві;

– розслідування, облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також розрахунок збитків від них;

– участь у підготовці та складанні статистичних звітів підприємства з питань охорони праці;

– розробка перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці;

– планування та контроль витрат коштів на охорону праці;

– пропаганда та агітація безпечних та нешкідливих умов праці шляхом
проведення консультацій, конкурсів, бесід, лекцій, наочної агітації та методичної роботи кабінету охорони праці;

– організація навчання, підвищення кваліфікації та перевірки знань з питань охорони праці;

– участь у роботі комісії з питань охорони праці підприємства, допомога в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій;

– участь у комісіях по введенню в дію цехів, дільниць, нового устаткування або після капітального ремонту;

– забезпечення працюючих колективними та індивідуальними засобами захисту від шкідливих та небезпечних чинників виробництва, лікувально-профілактичним харчуванням, миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями, надання передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов'язаних із важкими і шкідливими умовами праці.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець забезпечує організацію робіт з охорони праці на підприємстві. Для цього він:

– створює відповідні служби, у тому числі і службу з охорони праці;

– призначає посадових осіб і установлює їх обов’язки, права та відповідальність;

– організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

– забезпечує впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, позитивний досвід з охорони праці;

– забезпечує усунення причин, що приводять до нещасних випадків, професійних захворювань;

– забезпечує здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування нещасних випадків;

– організовує проведення аудиту охорони праці, атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці та вживає заходи по усуненню небезпечних і шкідливих виробничих факторів за їх підсумками;

– затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства;

– забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг їх технічного стану;

– забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються.

Організаційну, методичну і наглядову діяльність з охорони праці, підготовку управлінських рішень та контроль за їх виконанням здійснює служба охорони праці. Її діяльністю керує безпосередньо директор.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону праці» роботодавець створює службу охорони праці при кількості працюючих 50 і більше осіб відповідно до Типового Положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці. При кількості працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. При кількості працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюється до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Діяльність служби охорони праці спрямована на:

– забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

– забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

– підготовку і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці, пропаганди безпечних умов праці;

– вибір оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;

– професійну підготовку виконавців для визначених видів робіт тощо.

Основні завдання служби охорони праці:

– опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці і сприяє вдосконаленню діяльності в цьому напрямку кожного структурного підрозділу, кожної посадової особи;

– розробляє разом з структурними підрозділами заходи щодо досягнення нормативів безпеки та охорони праці у виробничому середовищі;

– проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці;

– бере участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, у роботі комісії з питань охорони на підприємстві, розробленні положень, інструкцій з охорони праці, виявленні і усуненні неприпустимих ризиків;

– сприяє впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки та ін.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

– видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

– вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт;

– зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих тощо.

3. Вимоги безпеки при експлуатації технологічного обладнання виробництв харчової промисловості

3.1 Охорона праці як необхідний елемент системного підходу при розробці і проектуванні технологічних процесів та технологій

Сучасні харчові технології можна розглядати як складні технічні системи, тому що вони відповідають основним ознакам СТС, а саме:

– багатомірністю системи;

– розгалуженістю структури;

– великою кількістю взаємозв’язків між елементами системи;

– різноманіттю природи елементів системи;

– відносною автономністю елементів;

– слабкою передбачуваністю поводження;

– цілеспрямованістю.

Основним методом вивчення СТС в сучасних методах дослідження є системний підхід.

Ідея системного підходу – навколишній світ складається зі взаємозв’язаних і взаємодіючих об’єктів.

Принцип системності передбачає розгляд об’єкта чи процесу як єдине ціле складових його елементів, що дозволяє виявити його нові властивості.

Принципи системного підходу: ієрархічність, інтеграція і формалізація.

Ієрархічність випливає з ієрархічної упорядкованості системи і передбачає трипідрівневий рівень дослідження:

– власний рівень;

– вищестоящий рівень;

– нижчестоящий рівень.

Інтеграція – вивчення інтегративних властивостей.

Формалізація – дослідження системи шляхом формального опису системи, наприклад, мовою математики. В цьому випадку використовують математичне моделювання.

Моделювання – дослідження не реальної системи, а її моделі.

Використання моделі дозволяє:

– значно скоротити матеріальні і інтелектуальні збитки при дослідженні системи;

– значно простіше установити деякі властивості системи;

– оперативно вирішувати питання дослідження складної системи.

Принцип моделювання дозволяє безпосередньо перейти до розробки технічної системи виробничого призначення. Етапи розвитку ТС від моделі до натурної, промислової системи наведені на рис. 51.

Рис. 3.1 – Етапи розробки технічних систем

Об’єктивний розвиток науки і необхідність підвищення ефективності функціонування сучасних виробництв сприяє розвитку і удосконаленню ТС. Ці процеси, як правило, спрямовані на підвищення критеріїв функціонування системи за рахунок підвищення показників роботи елементів системи. Однак практика розвитку ТС свідчить про те, що одночасне підвищення всіх показників і критеріїв неможливе. Тому принцип прогресивного розвитку для кожного нового покоління технічних систем полягає в поліпшенні одних і, по можливості, не погіршення інших критеріїв.

Систематика розвитку СТС за Богомоловим О.В. і Краснобаєвим В.В. наведена на рис. 3.2.

Рис. 3.2 – Систематика критеріїв розвитку технічних систем

Аналіз систематики вказує на чотири основних критерії розвитку, які в свою чергу підрозділяються на складові критерії. Так критерій «Безпека» є складовою частиною антропологічного критерію. Однак законодавство про охорону праці, як було вказано у попередній лекції, вимагає, а практика експлуатації СТС підтверджує паритетність розвитку заходів і засобів з охорони праці по відношенню до нових, особливо революційних рішень в галузі техніки і технології. Ці підстави вказують на те, що критерій «Безпека» повинен мати інше положення у систематиці критеріїв.

3.2 Небезпечні зони, особливості їх експлуатації і засоби захисту

Процес експлуатації основного і допоміжного технологічного обладнання передбачає безпосередній тимчасовий або постійний контакт людини з органами контролю і управління обладнання. В цьому просторі людина може потрапляти під дію НШВФ. В техніці безпеки простір, в якому постійно або тимчасово діють небезпечні та шкідливі виробничі фактори, отримав назву небезпечних зон. Небезпечні зони поділяються на постійні і змінні. Постійні характеризуються незмінними розмірами у часі, змінні – змінюють розміри у часі.

Засоби захисту небезпечних зон згідно ГОСТ 12.4.011–75 ССБТ поділяються на колективні і індивідуальні.

Колективні засоби захисту небезпечних зон умовно розділяють на: огороджувальні, запобіжні, сигнальні, дистанційного управління.

Огороджувальні засоби бувають стаціонарними, знімними і переносними.

Стаціонарні – постійно закривають доступ до небезпечної зони і демонтуються при огляді, ремонті та обслуговуванні робочих органів обладнання. Це корпуси, кожухи, бар’єри, незнімні огородження тощо.

Знімні – установлюються в місцях періодичного доступу до небезпечних зон і знімаються для виконання допоміжних операції. Вони обов’язково блокуються з приводом робочих органів і забезпечують їх зупинку при зміні положення знімного огородження. Блокувальні пристрої бувають механічними, електричними, фотоелектричними, електромеханічними тощо.

Переносні огородження установлюються на час виконання монтажних, ремонтних, будівельних та інших робіт.

Запобіжні пристрої забезпечують захист обладнання у автоматичному режимі від аварій і поломок та пов’язаних з цім вірогідністю травматизму. Запобіжні пристрої в залежності від відновлення працездатності обладнання підрозділяються на:

– з автоматичним включенням;

– з ручним включенням;

– зі зміною слабкої ланки.

Сигнальні пристрої інформують працівників про роботу обладнання і виникаючих при цьому небезпечних і шкідливих виробничих факторах. Інформація буває оперативною, попереджувальною та іншою. Доводиться до працюючих світлом, кольором, знаками, звуком або їх комбінацією. Вони широко застосовуються для контролю різних параметрів: рівня продукту, тиску, температури і вологості середовища, хімічного складу, вібрації, шуму тощо.

Дистанційне управління дозволяє усунути дію на людину вібрації, шуму, теплових випромінювань та інших небезпечних і шкідливих факторів. Воно широко розповсюджено на підприємствах харчової промисловості і в значній мірі поліпшує умови праці людини.

Індивідуальні засоби захисту використовують в тих випадках, коли використання колективних засобів захисту недостатньо або при їх відсутності. До них відносяться: глушники шуму, діелектричні рукавички, окуляри, протигази, хімічний одяг, кольчужні рукавички, каски і широкий клас інших засобів захисту.

3.3 Заходи безпеки при проектуванні технологічних процесів та експлуатації технологічного обладнання харчових підприємств

Розробка заходів і засобів безпеки від відомих та вірогідних НШВФ – основне завдання при розробці і проектуванні сучасних технологічних процесів і технологій.

Вимоги безпеки при експлуатації технологічних процесів і обладнання повинні бути передбачені у технологічній документації. Об’єм цих вимог визначається вказівками РД 50–134–78.

У виробничому приміщенні умови праці в значній мірі залежать від розміщення технологічного обладнання, відповідності його ергономічним вимогам і організації робочих місць.

Основне технологічне і допоміжне обладнання у виробничих приміщеннях розташовується і компонується у відповідності до галузевих норм технологічного проектування та галузевих правил з охорони праці.

Основні вимоги галузевих норм:

– послідовність розташування згідно технологічної схеми;

– максимальне забезпечення безпеки робіт;

– зручність налаштування, обслуговування, ремонту;

– забезпечення максимального значення коефіцієнта природного освітлення;

– забезпечення нормованих показників мікроклімату робочої зони і виробничих приміщень тощо.

Основні норми ширини проходів при розміщенні обладнання для магістральних не менше 1,5 м; між обладнанням не менше 1,2 м; між стінами виробничих будівель і обладнанням не менше 1,0 м. Вони збільшуються на 0,75 м при однобічному розташуванні працюючих від проходів і не менш ніж на 1,5 м при двобічному розташуванні працюючих від проходів. Ширина проїздів установлюється в залежності від виду транспорту, який використовується, з урахуванням радіуса його повороту. Для ремонту і обслуговування відстань від обладнання до стін повинна бути не менше 0,7 м. Монтажні прорізи у перекриттях будівель повинні бути передбачені не менш ніж на 1 м більше габаритів змонтованого обладнання.

Основне технологічне та допоміжне обладнання повинно виготовлятися відповідно до наступних ергономічних вимог: антропометричних, психофізіологічних та естетичних.

Відповідність антропометричним вимогам визначається економією рухів, виключенням незручних поз, вибором параметрів конструкції з урахуванням 2-х особливостей людини тощо.

Психофізіологічна відповідність базується на властивостях аналізаторів людини, які відповідають за взаємодію людини з об’єктами навколишнього середовища: зоровий, слуховий та шкірний.

Естетична відповідність визначається емоційним задоволенням людини від зорового сприйняття виробничого об’єкта за гармонійністю, пропорцією, кольором, масштабністю тощо.

Загальні вимоги безпеки щодо організації робочих місць:

– необхідні для роботи предмети розташовуються поруч з працівником;

– не слід захаращувати робоче місце непотрібними предметами, заготовками й готовими деталями;

– робоче місце повинно мати необхідну оглядовість;

– більш небезпечне обладнання треба розташовувати вище менш небезпечного;

– засоби відображення інформації повинні бути розташовані в зонах інформаційного поля робочого місця;

– більш значуща інформація повинна виділятися від менш значущої тощо.

3.4 Вимоги безпеки при експлуатації обладнання під тиском

У технологічних процесах харчових виробництв широко використовується посудини, що працюють під тиском. Це випарні апарати, автоклави, бродильні апарати, сепаратори, ресивери, котли, пароперегрівачі, економайзери, холодильні установки, трубопроводи пари, газу та гарячої води тощо. Вони належать до обладнання підвищеної небезпеки, при експлуатації яких не виключається можливість раптового вибуху. Потужність вибуху оцінюється роботою адіабатичного розширення агента під тиском за формулою

,

де А – робота адіабатичного розширення агента під тиском, МДж;

Р_1, Р₂ - відповідно абсолютний тиск у посудині і оточуючому середовищі, МПа;

V – первинний об’єм газу, м³;

k = С_Р;

N – потужність вибуху, МВт;

τ – час вибуху, с.

Значення N при вибуху посудини об’ємом 1 м³, яка знаходиться під тиском газу 1 МПа, досягає 13,2 МВт, а водяної пари – 200 МВт. Ця енергія може руйнувати будівлі, технологічні конструкції і, як наслідок, стає причиною травм різних ступенів важкості.

Усе обладнання, що працює під тиском, в залежності від параметрів робочого агента ділиться на дві групи.

Безпека об’єктів, що працюють під тиском, забезпечується наступними заходами: реєстрацією і опосвідченням.

Обладнання першої групи реєструється і перебуває під контролем органів Держгірпромнагляду України. Обладнання з параметрами робочого агента нижче, ніж у табл. 3.1 відноситься до другої групи, яка не підлягає реєстрації в Держгірпромнагляді України. Відповідальність за експлуатацію цього обладнання несе підприємство.

Таблиця 3.1 – Класифікація посудин та апаратів першої групи, що працюють під тиском

Вид посудини	Робочий тиск, МПа	Температура середовища, оС	Умовно допустиме значення
Парові котли з об’ємом парового простору V>10 л; ємкості, резервуари, цистерни, бочки місткістю V>25 л	p>0,07	t >115	pV>20
Водогрійні котли з об’ємом водяного простору V>10 л; посудини для води місткістю V>25 л	p>0,07	t >115	pV>20
Балони для стиснених, зріджених та розчинених газів місткістю V>25 л	p>0,07	t >115	pV>20

Опосвідчення обладнання здійснюється до пуску в роботу, періодично у процесі експлуатації і у необхідних випадках – позачергово.

Опосвідчення посудин першої групи до пуску проводиться органами Держгірпромнагляду з видачею дозволу на експлуатацію.

Технічне опосвідчення посудин першої групи проводиться представником Держнагляду охорони праці та представником підприємства, другої – технічним керівництвом підприємства або спеціально призначеною ним комісією, яка складається з компетентних інженерно-технічних працівників. Технічне опосвідчення буває частковим і повним. Часткове проводиться один раз на 4 роки і обмежується зовнішнім і внутрішнім оглядом. Повне – доповнюється ще гідравлічним випробуванням кожні 8 років. Результати технічного опосвідчення заносяться у паспорт обладнання. Умови випробування наведені у табл. 5.2.

Таблиця 5.2 – Робочий та пробний тиск при гідравлічних випробуваннях обладнання

Види посудин	Тиск Р, МПа
	робочий	випробування
Котли, пароперегрівачі, економайзери	Р<0,5	1,5 Р, але не менше 0,2 МПа
Те саме	Р≥0,5	1,25 Р, але не менше 0,3 МПа
Ємкості, резервуари, посудини, цистерни, бочки	Незалежно	1.25 Р
Литі посудини	Незалежно	1,5 Р
Балони для стиснених, зріджених та розчинених газів	Незалежно	1,5 Р

Правила безпеки при експлуатації парових котлів. Основними технічними причинами вибуху котлів є різке зниження рівня води в колекторі котла, перевищення робочого тиску, порушення водного режиму, дефекти конструкції елементів і основних вузлів. Попередження аварій котлів забезпечується автоматичним контролем рівня води та припиненням подачі палива до пальників, контролем тяги у топці котла тощо. Котли обов’язково комплектуються манометрами, які забезпечуються клапанами, термометрами, термопарами, запірною та регулювальною арматурою.

Стаціонарні котли повинні установлюватися у будівлях та приміщеннях відповідно до СНиП ІІ-35–76 «Котельні установки».

Вихідні двері з приміщень повинні відкриватися назовні, не мати запорів зі сторони котельні і під час роботи не запиратися. Із зовнішньої сторони повинен бути напис «Стороннім вхід заборонено».

Котельні розміщують у окремих будівлях, які не прилягають до виробничих та інших будівель.

Правила безпеки при експлуатації компресорних та холодильних установок. Небезпечність експлуатації цього обладнання полягає у тому, що при порушенні вимог безпеки вони можуть вибухнути. Холодоагенти холодильних установок можуть ще спричинити отруєння.

Вимоги безпеки при експлуатації компресорів та холодильних установок:

– кожна установка повинна бути обладнана системою автоматики та контролю, арматурою, манометрами, запобіжними клапанами, термометрами тощо;

– компресори продуктивністю біля 50 м³/хв мають бути обладнані пристроями автоматичного регулювання тиску нагнітання;

– компресорні станції з трьома і більше компресорами обов’язково обладнуються системою дистанційного контролю, сигналізацією, блокуючи ми пристроями, які не допускають перевищення температури й тиску стисненого повітря та води;

– аміачні холодильні установки необхідно розміщувати з дотриманням протипожежних норм;

– приміщення холодильних установок забезпечується проточною вентиляцією не менш як з двократним повітрообміном, аварійною вентиляцією та двома евакуаційними виходами;

– температура повітря у машинному та апаратному відділеннях не повинна бути нижче 12^оС;

– покриття приміщень повинні легко скидатися, а площа вікон, дверей і легкоскиданих панелей повинна бути не менше ніж 0,05 м² на 1 м³ об'єму.

Література

1. Законодавство України про охорону праці: У 4 т. – К.: Держнаглядохоронпраці, Основа, 1995. – 450 с.

2. Система стандартов безопасности труда. – М.: Изд-во стандартов, 1989. – 52 с.

3. Правила устройства электроустановок. – М.: Энергоиздат, 1998. – 640 с.

4. Балтук В.А. та ін. Охорона праці у галузі. – К.: Знання, 2006. – 551 с.

5. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. – К.: Каравелла, 2004. – 400 с.

6. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. – К.: Каравелла, 2008. – 384 с.