Лекция на тему Метод економічного аналізу
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-07-26Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
План
1. Роль аналізу для внутрішньовиробничого управління
2. Предметі основні завдання економічного аналізу
3. Фактори і резерви виробництва
4. Види економічного аналізу та основні напрями його здійснення
5. Зв’язок економічного аналізу з іншими науками.
1. Роль аналізу для внутрішньовиробничого управління
Аналіз як функція внутрішньовиробничого управління має власну метрологічну основу: принципи, функції, організаційну структуру, методи та інструменти, інформаційну базу.
Аналітична діяльність спрямована на вивчення, облік попиту та вимог ринку для обґрунтованої орієнтації виробництва на випуск конкурентоздатних продуктів у раніше встановлених обсягах, що відповідають певній техніко-економічній характеристиці, реалізації, яка може забезпечити підприємству отримання найвищого прибутку.
Найважливіша особливість аналізу, без якої практично не можна про нього говорити, - це певні теоретична концепція, стиль мислення, запланований підхід до прийняття науково-технічних (конструктивних) і виробничих рішень із позицій найповнішого задоволення вимог споживача, ринкового попиту. Філософія аналізу проста: виробник повинен випускати таку продукцію, що має збут і може досягти запланованого рівня рентабельності та за яку можна отримати певну суму прибутку. Враховуючи це, виробник цілеспрямовано ставить завдання в галузі науково-технічних розробок, висуває вимоги до них, орієнтовно розраховуючи витрати виробництва, рівень ціни та прибуток. Виробник визначає найефективнішу технологію виробництва, включаючи міжвиробничі та внутрішньовиробничі кооперування.
Аналіз передбачає широкий пошук, творчий підхід до вирішення конкретних завдань виробничої діяльності. До функцій керівників виробництва належать створення необхідних організаційних, технічних, економічних умов для творчих ідей і найголовніше-застосування у виробництві нововведень на підставі зацікавленості працівників.
Кінцева мета аналітичноїдіяльності - розробка аналітичних програм, що є вихідним пунктом, передумовою планування виробництва, оскільки вони дають змогу визначити оптимальну структуру (номенклатуру, асортимент та ефективність виробництва). На основі аналітичної'діяльності укладають міжнародні комерційні угоди, проводять комерційні операції.
Важливим принципом аналізу є комплексний підхід для погодження мети з ресурсами та можливостями підприємства, визначення шляхів її'досягнення, що реально лише в результаті розробки програм аналізу виробів і кожного господарського підрозділу підприємства зокрема. Методи розробки таких програм потребують орієнтації на максимальне використання потенційних можливостей підприємства та резервів виробництва.
Характерним для аналізу принципом також є досягнення оптимального поєднання в управлінні фірмою централізованих та децентралізованих починань, постійний пошук нових форм та інструментів для підвищення ефективності виробництва, стимулювання творчої ініціативи працівників, спрямованої на створення необхідних умов для широкого впровадження нововведень, підвищення якості продукції, скорочення витрат виробництва.
На реалізацію принципів аналізу зорієнтовані його функції, а саме:
найповніший облік вимог ринкового попиту і запитів споживачів, їх вимог до якості, техніко-економічних параметрів, новизни, дизайну та іншого на основі комплексного дослідження ринків, розробки технічної політики і проведення науково-дослідних робіт;
визначення оптимального асортименту випускної продукції та структури виробництва на основі економічного розрахунку: витрат виробництва (собівартості) продукції, ефективності капітальних вкладень, можливості забезпечення виробництва матеріалами, фінансовими та трудовими ресурсами, рівня прибутку;
прийняття обґрунтованих рішень, ефективність яких визначаютья за кінцевим результатом діяльності підприємства;
розробка збутової політики на основі визначення максимально вигідних каналів збуту, системи руху товарів, організації технічного обслуговування, системи стимулювання збуту та формування потреб споживачів.
Реалізація цих чинників передбачає встановлення зворотного зв'язку з ринком для коригування розрахунків у рамках аналітичних програм, на основі яких приймають рішення на відповідних рівнях управління.
Особливо гостро в аналізі як у системі внутрішньовиробничого управління ставиться завдання забезпечення високоефективної взаємодії на різних рівнях управління таких його функцій, як планування, контроль, організація, керівництво. У сучасній системі внутрішньовиробничого управління усі його функції тісно пов'язані між собою, й аналіз виступає як передумова планування, як передпланова діяльність. Забезпечуючи визначення кожного продукту мети та напрямків розвитку виробничо-збутової діяльності, аналіз стає вихідним пунктом планування, спрямованого на створення сприятливих умов для максимального використання виробничих ресурсів і випуск продукціїз раніше заданими економічними та технічними параметрами. Отже, внутрішньовиробниче планування зорієнтоване на забезпечення відповідних умов для досягнення мети, яку задають ззовні шляхом реалізації функції аналізу.
Виняткове значення у сучасних умовах, особливо при виході на міжнародні ринки, мають підприємства, що суворо контролюють якість продукції, яку випускають, реалізацію за*ходів, організацію збуту, здійснюють післяреалізаційне технічне обслуговування, надання технічних та інших послуг, проведення рекламних кампаній. Усі ці заходи належать до організації і техніки комерційних операцій, що мають за мету доведення аналітичної діяльності до логічного завершення -одержання кінцевого результату. Це свідчить і про те, наскільки продумані складена програма аналізу та план-бюджет на поточний рік і наскільки успішно вони реалізовані. Головний критерій оцінювання-досягнення визначеної мети: отримання максимального та стабільного прибутку, міцне закріплення на ринку або проникнення на нові ринки.
Велике значення має практика відпрацювання організаційної структури, що стимулює проведення аналізу на підприємствах. Ця структура має принципові відмінності середніх і малих компаній від великих.
Характер, форма та методи аналітичної діяльності мають суттєві відмінності залежно від виду продукту, на який спрямована ця діяльність. Так, при поставках складного обладнання комплектуючих підприємств відносини між виробником та споживачем мають тривалий, стійкий характер, вони починаються задовго до укладення комерційного контракту і тривають багато років після введення підприємства в експлуатацію або в умовах гарантійного технічного обслуговування за додаткову оплату.
Важлива особливість аналізу як системи внутрішньовиробничого управління полягає в тому, що вона заснована на прийнятті рішень на базі багатоваріантних економічних розрахунків і зорієнтована на створення організаційних, економічних та юридичних умов для високоефективного функціонування та розвитку фірми загалом.
Аналіз в умовах сучасної науково-технічної революції став не тільки необхідним, об'єктивно закономірним, а й можливим. Науково-технічний прогрес, породжуючи нові потреби, одночасно створює відповідну базу і математичний апарат аналізу та прогнозу для здійснення багатоваріантних розрахунків і вибору за їх результатами оптимального варіанта вирішення.
Проведення таких розрахунків - невід'ємна риса сучасного аналізу. Його застосування передбачає широке використання економіко-математичних моделей на основі електронно-обчислювальної техніки. Завдяки досягненням науки та техніки стало можливим заздалегідь проводити підрахунок платоспроможного попиту на конкретних ринках, визначаючи ефективність виробництва і його кінцеві результати - отримання прибутку з кожного продукту, який випускають, й асортименту фірми в цілому.
Таким чином, аналіз як система внутрішньовиробничого управління повинен мати цілеспрямований підхід до вирішення головного завдання - створення та виробництва високоякісної, конкурентоспроможної продукції з мінімальними витратами для отримання заздалегідь визначеного прибутку (стабільного, максимального тощо).
Новий підхід до системи внутрішньовиробничого управління знайшов вираження у теоретичному обґрунтуванні маркетингу, який розглядають як інструмент регулювання виробництва та збуту, а звідси - і ринкових відносин. Зміст дії такого механізму полягає в тому, що споживач диктує свої умови на ринку, а виробник до них пристосовується.
В умовах сучасної науково-технічної революції, безпосередньо пов'язаної зі швидкозмінними умовами ринку, появою найскладнішого наукомісткого продукту, виникає взаємопов'язаний, постійно діючий процес безперервного впливу споживача на виробника. Споживач активно впливає на визначення мети виробництва в умовах змінних вимог до товару. Сучасна реалізація науково-технічних досягнень служить невід'ємним засобом формування нових потреб.
Важливе значення має розмежування суті аналізу та особливостей його застосування залежно від характеру товару, які задовольняють ті або інші потреби кінцевого споживача, бо форми та методи аналітичної діяльності, зорієнтовані на виробниче призначення, суттєво відрізняються від форм і методів аналітичної роботи, зорієнтованої на виробництво продукції споживчого призначення.
Аналітична робота підприємств спрямована на те, щоб обґрунтовано, спираючись на попит ринку визначати конкретну поточну і, головним чином, довготермінову (стратегічну) мету, напрямки та реальні джерела ресурсів господарської діяльності, а також асортимент і якість продукції, її пріоритети, оптимальну структуру виробництва та очікуваний прибуток.
Аналіз як управлінська ланка діяльності включає:
вивчення попиту (поточного та перспективного) на конкретний товар на певному ринку, вимог споживачів до товару: його якості, новизни техніко-економічних та естетичних характеристик, рівня ціни та інших орієнтирів, включаючи можливі канали збуту;
складання, враховуючи комплексний облік ринкового попиту, програми аналізу продукту (або групи продуктів), в якій на основі аналізу всіх необхідних чинників розглядають можливі витрати виробництва конкретного продукту, в тому числі враховують необхідні капітальні вкладання, витрати на науково-дослідні роботи, на освоєння товару при виробництві, збуті, транспортні витрати, витрати на рекламу, технічне обслуговування та ін;
встановлення верхньої межі ціни товару та рентабельності його виробництва;
розробка на основі програм аналізу асортиментної та інвестиційної політики підприємств, розрахунок повних витрат виробництва та рівня рентабельності на підприємстві загалом;
визначення кінцевого результату господарської діяльності підприємства, загального доходу та чистого прибутку після вирахування матеріальних витрат, оплати праці, сплати всіх видів податків та відрахувань, включаючи відсотки за кредит.
Така сукупність видів діяльності в межах системи аналізу означає якісно новий підхід до управління виробництвом. Суть цього підходу в тому, що вихідним пунктом визначення можливостей конкретного виробництва, його інтенсифікації та підвищення ефективності став аналіз платоспроможного ринкового попиту на відповідні товари та потреби споживача.
Здійснення аналітичної роботи стає об'єктивною необхідністю орієнтації науково-технічної, виробничої та збутової діяльності підприємства на облік ринкового попиту і вимог споживачів. Тут відображається і постійно діюча тенденція до планомірної організації виробництва з метою підвищення ефективності функціонування підприємства взагалі і його окремих виробничо-господарських підрозділів зокрема.
Головний зміст аналізу як функції управління полягає у сприянні визначенню мети та стратегії розвитку фірми загалом і її оперативно-господарської ланки - виробничих дільниць. Тому найважливішого значення набувають відпрацювання та прийняття рішень щодо конкретних видів аналітичної роооти, а саме:
доцільності розробки подальшого освоєння та випуску продукції, зорієнтованої на конкретний ринок або кінцевого споживача з урахуванням їх вимог та потреб у продукції;
доцільності проведення науково-дослідних робіт самостійно або закупівлі технологічного досвіду, патентів та ліцензій в інших підприємств;
доцільності освоєння та випуску продукції у встановлених обсягах (у натуральному та вартісному виразах) з урахуванням життєвого циклу товару;
будівництва нових цехів (їх розташування, технологічного оснащення), реконструкції наявних виробничих потужностей або заміни їх новими, доцільності фінансових витрат та їх окупності;
на основі багатоваріантного розрахунку прийняття рішень про джерела забезпечення матеріальними ресурсами (сировиною, матеріалами, обладнанням), форми забезпечення доступу до розробки сировинних ресурсів інших країн (утворення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств) та умови постачання;
прийняття рішень за конкретної умови угод з постачальниками обладнання та технології на основі узгодження техніко-економічних характеристик, вартості, термінів постачання, умов фінансування;
прийняття оптимальних рішень про основні напрямки кадрової політики для забезпечення виробництва заздалегідь визначеними категоріями робітників і фахівців (інженерно-технічного та управлінського персоналу);
на основі моделювання організаційної системи збуту конкретного продукту та проведення багатоваріантних розрахунків з урахуванням існуючої структури управління збутовою діяльністю підприємства прийняття рішень про проведення певних комерційних операцій, спрямованих на забезпечення збуту конкретного продукту.
На підприємствах, де зовнішньоекономічна діяльність становить вагому частку, аналіз набуває пріоритетного значення. Тому на основі результатів аналітичної діяльності укладають міжнародні комерційні угоди, проводять комерційні операції на світовому ринку.
Укладання комерційних угод та здійснення операцій передбачають відпрацювання певних принципів та правил, застосування нових методів роботи на ринку. Виробникові необхідно заздалегідь визначити можливості ринку за номенклатурою конкретних видів продукції. При цьому він не може обмежитися дослідженнями та розробками сьогоднішнього дня, виробник мусить визначити перспективу, зорієнтувати дослідження в наиперспективніших напрямках розвитку науки та техніки і пропонувати споживачам найперспективніші види продукції. Практика свідчить, якщо аналіз затверджується на завданнях вирішення поточного ринкового попиту, то він, по суті, втрачає свої переваги. Його головне призначення - вивчати тенденціїта резерви розвитку потреб споживачів і здійснювати певний вплив на формування цих потреб, конкретного ринкового попиту.
Тому аналіз - це діяльність, перш за все, зорієнтована на перспективу. У цьому зацікавлені споживач, і виробник.
Думаємо, що в процесі вибору партнерів на зовнішньому ринку необхідне скрупульозне вивчення їх організаційної структури управління, розташування та функціонування маркетингових служб, характеру маркетингової діяльності, внутрішньофірмового планування та контролю. Це однаковою мірою стосується експортної та імпортної діяльності.
Відзначаючи специфіку комерційної справи та її зв'язок з аналізом, важливо підкреслити, що аналіз включає в себе розробку збутової політики, яка визначає канали та методи збуту кожного конкретного виду продукту на певному ринку; підрахунок можливих витрат на організацію збуту, рекламу, транспортування та на доставку.
У сучасних розвинених капіталістичних фірмах, що мають децентралізовану структуру управління, апарат, який здійснює діяльність, як правило, включає відділ маркетингу на виробничих дільницях та центральну службу маркетингу.
Відділ маркетингу у виробничому відділенні здійснює координацію всіх аспектів виробничо-збутової діяльності відділення за кожним товаром або групою закріплених за ним товарів. Як правило, він має в своєму складі такі сектори: комплексного вивчення ринку, розробки програм маркетингу, організації збуту, реклами, технічного обслуговування. Діяльність цих секторів спрямована на максимальну орієнтацію продукції, яку пускають виробничі відділення, на вимоги конкретних ринків та запити споживачів і виконання встановлених показників з прибутку.
Функції відділу маркетингу тісно пов'язані з функціями інших підрозділів виробничого відділення: відділами внут-рішньофірмового планування, фінансування та цін, а також з центральною службою маркетингу, що здійснює координаційну діяльність усіх виробничих відділень фірми. Центральна служба маркетингу є основним органом, через який реалізується ця функція управління.
План
1. Роль аналізу для внутрішньовиробничого управління
2. Предметі основні завдання економічного аналізу
3. Фактори і резерви виробництва
4. Види економічного аналізу та основні напрями його здійснення
5. Зв’язок економічного аналізу з іншими науками.
1. Роль аналізу для внутрішньовиробничого управління
Аналіз як функція внутрішньовиробничого управління має власну метрологічну основу: принципи, функції, організаційну структуру, методи та інструменти, інформаційну базу.
Аналітична діяльність спрямована на вивчення, облік попиту та вимог ринку для обґрунтованої орієнтації виробництва на випуск конкурентоздатних продуктів у раніше встановлених обсягах, що відповідають певній техніко-економічній характеристиці, реалізації, яка може забезпечити підприємству отримання найвищого прибутку.
Найважливіша особливість аналізу, без якої практично не можна про нього говорити, - це певні теоретична концепція, стиль мислення, запланований підхід до прийняття науково-технічних (конструктивних) і виробничих рішень із позицій найповнішого задоволення вимог споживача, ринкового попиту. Філософія аналізу проста: виробник повинен випускати таку продукцію, що має збут і може досягти запланованого рівня рентабельності та за яку можна отримати певну суму прибутку. Враховуючи це, виробник цілеспрямовано ставить завдання в галузі науково-технічних розробок, висуває вимоги до них, орієнтовно розраховуючи витрати виробництва, рівень ціни та прибуток. Виробник визначає найефективнішу технологію виробництва, включаючи міжвиробничі та внутрішньовиробничі кооперування.
Аналіз передбачає широкий пошук, творчий підхід до вирішення конкретних завдань виробничої діяльності. До функцій керівників виробництва належать створення необхідних організаційних, технічних, економічних умов для творчих ідей і найголовніше-застосування у виробництві нововведень на підставі зацікавленості працівників.
Кінцева мета аналітичноїдіяльності - розробка аналітичних програм, що є вихідним пунктом, передумовою планування виробництва, оскільки вони дають змогу визначити оптимальну структуру (номенклатуру, асортимент та ефективність виробництва). На основі аналітичної'діяльності укладають міжнародні комерційні угоди, проводять комерційні операції.
Важливим принципом аналізу є комплексний підхід для погодження мети з ресурсами та можливостями підприємства, визначення шляхів її'досягнення, що реально лише в результаті розробки програм аналізу виробів і кожного господарського підрозділу підприємства зокрема. Методи розробки таких програм потребують орієнтації на максимальне використання потенційних можливостей підприємства та резервів виробництва.
Характерним для аналізу принципом також є досягнення оптимального поєднання в управлінні фірмою централізованих та децентралізованих починань, постійний пошук нових форм та інструментів для підвищення ефективності виробництва, стимулювання творчої ініціативи працівників, спрямованої на створення необхідних умов для широкого впровадження нововведень, підвищення якості продукції, скорочення витрат виробництва.
На реалізацію принципів аналізу зорієнтовані його функції, а саме:
найповніший облік вимог ринкового попиту і запитів споживачів, їх вимог до якості, техніко-економічних параметрів, новизни, дизайну та іншого на основі комплексного дослідження ринків, розробки технічної політики і проведення науково-дослідних робіт;
визначення оптимального асортименту випускної продукції та структури виробництва на основі економічного розрахунку: витрат виробництва (собівартості) продукції, ефективності капітальних вкладень, можливості забезпечення виробництва матеріалами, фінансовими та трудовими ресурсами, рівня прибутку;
прийняття обґрунтованих рішень, ефективність яких визначаютья за кінцевим результатом діяльності підприємства;
розробка збутової політики на основі визначення максимально вигідних каналів збуту, системи руху товарів, організації технічного обслуговування, системи стимулювання збуту та формування потреб споживачів.
Реалізація цих чинників передбачає встановлення зворотного зв'язку з ринком для коригування розрахунків у рамках аналітичних програм, на основі яких приймають рішення на відповідних рівнях управління.
Особливо гостро в аналізі як у системі внутрішньовиробничого управління ставиться завдання забезпечення високоефективної взаємодії на різних рівнях управління таких його функцій, як планування, контроль, організація, керівництво. У сучасній системі внутрішньовиробничого управління усі його функції тісно пов'язані між собою, й аналіз виступає як передумова планування, як передпланова діяльність. Забезпечуючи визначення кожного продукту мети та напрямків розвитку виробничо-збутової діяльності, аналіз стає вихідним пунктом планування, спрямованого на створення сприятливих умов для максимального використання виробничих ресурсів і випуск продукціїз раніше заданими економічними та технічними параметрами. Отже, внутрішньовиробниче планування зорієнтоване на забезпечення відповідних умов для досягнення мети, яку задають ззовні шляхом реалізації функції аналізу.
Виняткове значення у сучасних умовах, особливо при виході на міжнародні ринки, мають підприємства, що суворо контролюють якість продукції, яку випускають, реалізацію за*ходів, організацію збуту, здійснюють післяреалізаційне технічне обслуговування, надання технічних та інших послуг, проведення рекламних кампаній. Усі ці заходи належать до організації і техніки комерційних операцій, що мають за мету доведення аналітичної діяльності до логічного завершення -одержання кінцевого результату. Це свідчить і про те, наскільки продумані складена програма аналізу та план-бюджет на поточний рік і наскільки успішно вони реалізовані. Головний критерій оцінювання-досягнення визначеної мети: отримання максимального та стабільного прибутку, міцне закріплення на ринку або проникнення на нові ринки.
Велике значення має практика відпрацювання організаційної структури, що стимулює проведення аналізу на підприємствах. Ця структура має принципові відмінності середніх і малих компаній від великих.
Характер, форма та методи аналітичної діяльності мають суттєві відмінності залежно від виду продукту, на який спрямована ця діяльність. Так, при поставках складного обладнання комплектуючих підприємств відносини між виробником та споживачем мають тривалий, стійкий характер, вони починаються задовго до укладення комерційного контракту і тривають багато років після введення підприємства в експлуатацію або в умовах гарантійного технічного обслуговування за додаткову оплату.
Важлива особливість аналізу як системи внутрішньовиробничого управління полягає в тому, що вона заснована на прийнятті рішень на базі багатоваріантних економічних розрахунків і зорієнтована на створення організаційних, економічних та юридичних умов для високоефективного функціонування та розвитку фірми загалом.
Аналіз в умовах сучасної науково-технічної революції став не тільки необхідним, об'єктивно закономірним, а й можливим. Науково-технічний прогрес, породжуючи нові потреби, одночасно створює відповідну базу і математичний апарат аналізу та прогнозу для здійснення багатоваріантних розрахунків і вибору за їх результатами оптимального варіанта вирішення.
Проведення таких розрахунків - невід'ємна риса сучасного аналізу. Його застосування передбачає широке використання економіко-математичних моделей на основі електронно-обчислювальної техніки. Завдяки досягненням науки та техніки стало можливим заздалегідь проводити підрахунок платоспроможного попиту на конкретних ринках, визначаючи ефективність виробництва і його кінцеві результати - отримання прибутку з кожного продукту, який випускають, й асортименту фірми в цілому.
Таким чином, аналіз як система внутрішньовиробничого управління повинен мати цілеспрямований підхід до вирішення головного завдання - створення та виробництва високоякісної, конкурентоспроможної продукції з мінімальними витратами для отримання заздалегідь визначеного прибутку (стабільного, максимального тощо).
Новий підхід до системи внутрішньовиробничого управління знайшов вираження у теоретичному обґрунтуванні маркетингу, який розглядають як інструмент регулювання виробництва та збуту, а звідси - і ринкових відносин. Зміст дії такого механізму полягає в тому, що споживач диктує свої умови на ринку, а виробник до них пристосовується.
В умовах сучасної науково-технічної революції, безпосередньо пов'язаної зі швидкозмінними умовами ринку, появою найскладнішого наукомісткого продукту, виникає взаємопов'язаний, постійно діючий процес безперервного впливу споживача на виробника. Споживач активно впливає на визначення мети виробництва в умовах змінних вимог до товару. Сучасна реалізація науково-технічних досягнень служить невід'ємним засобом формування нових потреб.
Важливе значення має розмежування суті аналізу та особливостей його застосування залежно від характеру товару, які задовольняють ті або інші потреби кінцевого споживача, бо форми та методи аналітичної діяльності, зорієнтовані на виробниче призначення, суттєво відрізняються від форм і методів аналітичної роботи, зорієнтованої на виробництво продукції споживчого призначення.
Аналітична робота підприємств спрямована на те, щоб обґрунтовано, спираючись на попит ринку визначати конкретну поточну і, головним чином, довготермінову (стратегічну) мету, напрямки та реальні джерела ресурсів господарської діяльності, а також асортимент і якість продукції, її пріоритети, оптимальну структуру виробництва та очікуваний прибуток.
Аналіз як управлінська ланка діяльності включає:
вивчення попиту (поточного та перспективного) на конкретний товар на певному ринку, вимог споживачів до товару: його якості, новизни техніко-економічних та естетичних характеристик, рівня ціни та інших орієнтирів, включаючи можливі канали збуту;
складання, враховуючи комплексний облік ринкового попиту, програми аналізу продукту (або групи продуктів), в якій на основі аналізу всіх необхідних чинників розглядають можливі витрати виробництва конкретного продукту, в тому числі враховують необхідні капітальні вкладання, витрати на науково-дослідні роботи, на освоєння товару при виробництві, збуті, транспортні витрати, витрати на рекламу, технічне обслуговування та ін;
встановлення верхньої межі ціни товару та рентабельності його виробництва;
розробка на основі програм аналізу асортиментної та інвестиційної політики підприємств, розрахунок повних витрат виробництва та рівня рентабельності на підприємстві загалом;
визначення кінцевого результату господарської діяльності підприємства, загального доходу та чистого прибутку після вирахування матеріальних витрат, оплати праці, сплати всіх видів податків та відрахувань, включаючи відсотки за кредит.
Така сукупність видів діяльності в межах системи аналізу означає якісно новий підхід до управління виробництвом. Суть цього підходу в тому, що вихідним пунктом визначення можливостей конкретного виробництва, його інтенсифікації та підвищення ефективності став аналіз платоспроможного ринкового попиту на відповідні товари та потреби споживача.
Здійснення аналітичної роботи стає об'єктивною необхідністю орієнтації науково-технічної, виробничої та збутової діяльності підприємства на облік ринкового попиту і вимог споживачів. Тут відображається і постійно діюча тенденція до планомірної організації виробництва з метою підвищення ефективності функціонування підприємства взагалі і його окремих виробничо-господарських підрозділів зокрема.
Головний зміст аналізу як функції управління полягає у сприянні визначенню мети та стратегії розвитку фірми загалом і її оперативно-господарської ланки - виробничих дільниць. Тому найважливішого значення набувають відпрацювання та прийняття рішень щодо конкретних видів аналітичної роооти, а саме:
доцільності розробки подальшого освоєння та випуску продукції, зорієнтованої на конкретний ринок або кінцевого споживача з урахуванням їх вимог та потреб у продукції;
доцільності проведення науково-дослідних робіт самостійно або закупівлі технологічного досвіду, патентів та ліцензій в інших підприємств;
доцільності освоєння та випуску продукції у встановлених обсягах (у натуральному та вартісному виразах) з урахуванням життєвого циклу товару;
будівництва нових цехів (їх розташування, технологічного оснащення), реконструкції наявних виробничих потужностей або заміни їх новими, доцільності фінансових витрат та їх окупності;
на основі багатоваріантного розрахунку прийняття рішень про джерела забезпечення матеріальними ресурсами (сировиною, матеріалами, обладнанням), форми забезпечення доступу до розробки сировинних ресурсів інших країн (утворення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств) та умови постачання;
прийняття рішень за конкретної умови угод з постачальниками обладнання та технології на основі узгодження техніко-економічних характеристик, вартості, термінів постачання, умов фінансування;
прийняття оптимальних рішень про основні напрямки кадрової політики для забезпечення виробництва заздалегідь визначеними категоріями робітників і фахівців (інженерно-технічного та управлінського персоналу);
на основі моделювання організаційної системи збуту конкретного продукту та проведення багатоваріантних розрахунків з урахуванням існуючої структури управління збутовою діяльністю підприємства прийняття рішень про проведення певних комерційних операцій, спрямованих на забезпечення збуту конкретного продукту.
На підприємствах, де зовнішньоекономічна діяльність становить вагому частку, аналіз набуває пріоритетного значення. Тому на основі результатів аналітичної діяльності укладають міжнародні комерційні угоди, проводять комерційні операції на світовому ринку.
Укладання комерційних угод та здійснення операцій передбачають відпрацювання певних принципів та правил, застосування нових методів роботи на ринку. Виробникові необхідно заздалегідь визначити можливості ринку за номенклатурою конкретних видів продукції. При цьому він не може обмежитися дослідженнями та розробками сьогоднішнього дня, виробник мусить визначити перспективу, зорієнтувати дослідження в наиперспективніших напрямках розвитку науки та техніки і пропонувати споживачам найперспективніші види продукції. Практика свідчить, якщо аналіз затверджується на завданнях вирішення поточного ринкового попиту, то він, по суті, втрачає свої переваги. Його головне призначення - вивчати тенденціїта резерви розвитку потреб споживачів і здійснювати певний вплив на формування цих потреб, конкретного ринкового попиту.
Тому аналіз - це діяльність, перш за все, зорієнтована на перспективу. У цьому зацікавлені споживач, і виробник.
Думаємо, що в процесі вибору партнерів на зовнішньому ринку необхідне скрупульозне вивчення їх організаційної структури управління, розташування та функціонування маркетингових служб, характеру маркетингової діяльності, внутрішньофірмового планування та контролю. Це однаковою мірою стосується експортної та імпортної діяльності.
Відзначаючи специфіку комерційної справи та її зв'язок з аналізом, важливо підкреслити, що аналіз включає в себе розробку збутової політики, яка визначає канали та методи збуту кожного конкретного виду продукту на певному ринку; підрахунок можливих витрат на організацію збуту, рекламу, транспортування та на доставку.
У сучасних розвинених капіталістичних фірмах, що мають децентралізовану структуру управління, апарат, який здійснює діяльність, як правило, включає відділ маркетингу на виробничих дільницях та центральну службу маркетингу.
Відділ маркетингу у виробничому відділенні здійснює координацію всіх аспектів виробничо-збутової діяльності відділення за кожним товаром або групою закріплених за ним товарів. Як правило, він має в своєму складі такі сектори: комплексного вивчення ринку, розробки програм маркетингу, організації збуту, реклами, технічного обслуговування. Діяльність цих секторів спрямована на максимальну орієнтацію продукції, яку пускають виробничі відділення, на вимоги конкретних ринків та запити споживачів і виконання встановлених показників з прибутку.
Функції відділу маркетингу тісно пов'язані з функціями інших підрозділів виробничого відділення: відділами внут-рішньофірмового планування, фінансування та цін, а також з центральною службою маркетингу, що здійснює координаційну діяльність усіх виробничих відділень фірми. Центральна служба маркетингу є основним органом, через який реалізується ця функція управління.
Рис. 6. Зв'язок рівня якості та собівартості продукції
Аналіз собівартості окремих видів продукції слід завершувати пошуком резервів її зниження. Поточні резерви собівартості включають усі види непродуктивних витрат (як явні, так і приховані), а також виявлені під час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.
Перспективні резерви зниження собівартості продукції, як правило, передбачають проведення значних організаційних, технологічних, конструкторських та інших видів робіт, що потребує певних додаткових інвестицій.
Рис. 7. Зміна собівартості продукції в сировинних галузях промисловості
Рис. 8. Зв'язок собівартості продукції з оновленим асортиментом продукції
Насамперед це стосується можливого збільшення обсягів виробництва. Добре відомо, що за інших однакових обставин збільшення обсягів виробництва приводить до зниження собівартості продукції через відносно сталі витрати на управління виробництвом (так звані умовно-постійні витрати). Цей шлях зниження собівартості хоч і дуже простий, проте має певні згасаючі можливості отримання позитивного ефекту (рис. 9). До того ж наявні виробничі потужності підприємства і попит на даний виріб можуть обмежувати зростання обсягів виробництва продукції.
Рис. 9. Зміна собівартості виробу при збільшенні обсягу його виробництва
Одним із варіантів розглянутого вище впливу обсягу виробництва на собівартість є природне збільшення кількості виробів нової продукції у міру засвоєння технології її виробництва і відповідного ЇЇ вдосконалення. Проте тут починає діяти ще й новий чинник — час. Між тим, коли підкреслюють позитивний вплив концентрації виробництва на собівартість продукції, мають на увазі, передусім вплив на неї фактора обсягу випуску продукції.
Важливим чинником здешевлення виробництва основної продукції може стати виготовлення побічної з відходів основного виробництва (комбінування виробництва). Цей шлях особливо ефективний у харчовій галузі, сировинних, підприємствах будівельних матеріалів тощо.
В галузях обробної промисловості добрі результати дають чинники, пов'язані із стандартизацією (нормалізацією, уніфікацією) продукції, а також зі спеціалізацією і кооперуванням підприємств. Усе це разом дає змогу збільшувати обсяги та економити ресурси виробництва, а отже, зменшувати собівартість продукції.
Попередні фактори будуть діяти ще результативніше, коли вони спираються на чинник упровадження досягнень науково-технічного прогресу. Цей фактор завжди потребує значних інвестицій і часу, однак він один із найвпливовіших і довготермінових. Його дія має різні напрями і терміни. Одним із наслідків його дії є поява нових видів продукції й підвищення якості інших, що зумовлює здебільше потребу в одночасних значних додаткових затратах і, природно, підвищує собівартість нової продукції.
Фактором подорожчання виробництва є також погіршення умов видобутку палива і сировини і поступове погіршення якості продукції видобувних галузей промисловості.
10. Аналіз фінансових результатів і рентабельності
Значення, завдання та інформація для проведення аналізу. Прибуток — один із основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковість, а також ефективність функціонування підприємства. Прибуток формується як різниця між виручкою від реалізації продукції І витратами на виробництво та її продаж. Якщо власні витрати перевищують грошові надходження від реалізації, мають місце збитки від реалізації.
Загальний фінансовий результат, який відображається в балансі, називається балансовим прибутком або збитком. Цей показник складається з прибутку від реалізації товарної продукції, прибутку (збитків) від іншої реалізації та позареалізаційних результатів (інших прибутків і збитків).
Під час аналізу треба розв'язати такі завдання:
1. Оцінити виконання плану за прибутком у цілому і в розрізі окремих видів прибутків і збитків.
2. Вивчити динаміку фінансових результатів за ряд років.
3. Визначити та обрахувати вплив основних чинників на зміну суми прибутку від реалізації товарної продукції.
4. Оцінити рівень рентабельності продукції і підприємства.
5. Зробити підрахунок резервів зростання прибутку і рентабельності.
Аналіз фінансових показників слід проводити за даними форми № 2 "Звіт про фінансові результати та їх використання", форми № 1 "Баланс підприємства", а також даними бухгалтерського обліку, робочих матеріалів фінансового відділу та юрисконсульта підприємства. Для проведення порівняльного аналізу рекомендується використовувати різнобічну інформацію інших споріднених підприємств щодо їх фінансових показників.
Аналіз балансового прибутку. Аналіз прибутку здійснюють за даними фінансового звіту (форма № 2). При цьому дається оцінка виконання плану прибутку (збитку) в цілому і по окремих його видах, вивчається динаміка відповідних сум і зміни порівняно з минулим періодом (табл. 9.1).
За даними таблиці 9.1 можна зробити такі висновки. План за прибутком успішно виконано (112%), понадплановий прибуток становив 565 тис. грн. Таке стало можливим завдяки значному перевиконанню плану за прибутками від реалізації товарної продукції (+720 тис. грн.). Підприємство має позитивну динаміку зростання прибутків (19,1%). Проте в роботі підприємства існують і значні негаразди, внаслідок чого резерви" зростання прибутків становлять 405 тис. грн. (120 + 285).
Вивчаючи одержані суми прибутків за кілька років, треба встановити, яка склалась тенденція в їх зміні, чи відбора вона зростання ефективності роботи підприємства. У зв'язку з цим слід особливо ретельне дослідити якість прибутків. Це поняття характеризує достовірність розрахунку сум прибутків і збитків, що одержує підприємство. В першу чергу таке явище пов'язують з відлагодженістю і надійністю бухгалтерського обліку на підприємстві та якістю складання балансів і фінансових звітів.
Керівники підприємства можуть відносно легко змінювати за власним бажанням такі види витрат, як витрати на рекламу, ремонтні роботи, науково-дослідницькі розробки і підготовку кадрів. Ці витрати, які можуть значно коливатися залежно від змін фінансової політики підприємства, називають у західних підручниках дискреційними. Форсоване скорочення таких витрат приводить до одночасного зростання прибутків, проте цей процес справедливо пов'язують із зниженням Їхньої якості.
Таблиця. Фінансові результати підприємства
| Показник | Минулий рік | Звітний рік | Відхилення фактичних даних | ||||
| За планом | Фактично | від минулого року | від плану | ||||
| сума | % | сума | % | ||||
| 1. Прибуток від реалізації товарної продукції 2. Прибуток (збиток) від іншої реалізації | 4500 -50 | 4600 100 | 5320 -20 | +820 +30 | +18,2 +40 | +720 -120 | +15,6 X |
| Разом рядок 1 + рядок 2 | 4450 | 4700 | 5300 | +850 | +19,1 | +600 | +12,8 |
| 3. Інші позареалізаційні: доходи виграти | 120 150 | X X | 250 285 | +130 +135 | +108 +90 | +250 +285 | |
| Разом | -30 | X | -35 | -5 | +16,6 | -35 | |
| 4. Балансовий прибуток | 4420 | 4700 | 5265 | +845 | +19,1 | +565 | +12,0 |
Таблиця. Динаміка прибутків і обсягу продаж підприємства, тис. грн.
| Показник | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 (минулий рік) | 1997 (звітний рік) |
| 1. Балансовий прибуток 2. Обсяг продаж 3. Коефіцієнт прибутковості (рядок 1: рядок 2) | 2808 23401 0,12 | 8756 28246 0,31 | 3600 24050 0,15 | 4420 18000 0,245 | 5265 19000 0,277 |
Він є наслідком свідомого штучного збільшення (зменшення) фінансових результатів за допомогою бухгалтерських прийомів, які спотворюють картину господарської діяльності підприємств. Такі самі результати можуть бути внаслідок нестабільної роботи.
Аналіз прибутку від реалізації товарної продукції. Аналіз виконання плану за прибутком від реалізації товарної продукції починається з розрахунку впливу основних факторів. Для цього потрібно взяти вихідні дані з форми № 2 за звітний рік відповідну інформацію за попередній, а також відомості про зміну обсягів реалізації (виробництва) в натуральних показниках або в незмінних цінах. Необхідні технічні розрахунки виконуються в табл. 9.3. Вплив факторів розраховується так:
1. Вплив обсягу реалізації товарної продукції: 4050 - 4500 = -450 тис. грн., або 4500-(-10) : 100 = -450 тис. грн. (негативний вплив).
2. Вплив зміни цін:
4750 - 4050 = 4-700 тис. грн. (позитивний вплив), у тому числі:
а) вплив зміни цін на готову продукцію 19 000 - 16 200 = +2800 тис. грн. (позитивний вплив);
Таблиця. Вихідні дані для розрахунку впливу факторів на прибуток від реалізації, тис. грн.
| Показник | За звітом у минулому році | Реалізація звітного року в цінах минулого року, а також собівартості та структурі | Фактична реалізація звітного періоду, проте при структурі й собівартості минулого року | Фактично у звітному періоді |
| 1. Виручка від реалізації продукції (за винятком податку на додану вартість і акцизні збори) за формою № 2 звіту 010/3 - 011 --015 2. Витрати на виробництво реалізованої продукції за формою № 2 звіту 040/4 3. Прибуток від реалізації товарної продукції (рядок 1 -- рядок 2) 4. Витрати на 1 грн. реалізованої продукції (рядок 2 : рядок 1) | 18000 13500 4500 75 | 16 200* 12 150** 4050 75 | 19000 14 250*** 4750 75 | 19000 13680 5320 72 |
Примітки
Обсяг реалізації в незмінних цінах у звітному періоді становив 90% від торішнього.
* 18 000-0,9 == 16 200 тис. грн.
** 13 500-0,9 = 12 150 тис. грн.
*** 19 000-0,75 = 14 250 тис. грн.
б) вплив зміни цін на сировину, напівфабрикати, енергію тощо
*(14 250 - 12 150) = -2100 тис. грн. (негативний вплив).
в). Вплив собівартості продукції та асортиментно-структурних зрушень:
5320 - 4750 = +570 тис. гри., або -(13680 - 14250) = +570 тис.. грн. (позитивний вплив).
Загальний вплив усіх факторів:
-450 + 700 + 570 = +820 тис. грн.
Зростання прибутку порівняно з минулим роком становило:
5320 - 4500 = +820 тис. грн.
Якщо аналізується прибутковість одного виду реалізованої продукції, то визначають дію лише трьох факторів. Такі, розрахунки їхнього впливу рекомендується здійснювати на підставі внутрішньогосподарської інформації, яка до того ж містить планові дані. Вихідну інформацію для розрахунків наведено в табл. 9.4.
Таблиця. Вихідні дані для розрахунку впливу факторів на прибуток від реалізації
Показник | За планом | Фактично | Абсолютне Відхилення |
| 1. Реалізовано продукції а) тис.грн. б) штук 2. Ціна за одиницю продукції, грн. 3. Собівартість реалізованої одиниці, грн. 4. Прибуток на одиницю продукції, грн. 5. Прибуток від реалізації всієї товарної продукції (рядок 16-рядок 4), тис. грн. | 600 10000 60 45 15 150 | 640 8000 80 55 25 200 | + 40 -2000 +20 +10 +10 +50 |
1. Вплив обсягу реалізації продукції в натуральному вираженні
(-2000) • 15 грн. == -ЗО 000 грн.
2. Вплив зміни собівартості продукції
-(+10 грн.) • 8000 = -80 000 грн.
3. Вплив зміни пін
+20 грн. • 8000 = +160 000 грн.
Разом +50 000 грн.
Два фактори негативно впливали на суму прибутку і зменшили його на 110 тис. грн., проте резерв становив лише ЗО тис. грн. Під час аналізу прибутків або збитків від іншої реалізації потрібно зіставляти фактичні дані з планом або аналогічними сумами за попередній період. Після цього визначають причини їх появи або відхилень. Особливу увагу слід приділити аналізу незапланованих збитків. У більшості випадків ці суми доцільно включати до складу резервів зростання прибутку підприємства,
Аналіз інших прибутків і збитків. До складу цих фінансових результатів належать численні суми, не пов'язані безпосередньо з реалізацією продукції, або такі, що є наслідком порушень договірних умов. Насамперед слід дослідити суми, склад і динаміку штрафів, пені та неустойок. З'ясувавши причини Їх виникнення і винних, треба розробити конкретні заходи щодо Їх зменшення з вини даного підприємства.
Аналізуючи фінансові результати від надзвичайних ситуацій (збитки), потрібно чітко розрізнити, де були справжні стихійні сили, а де звичайна безгосподарність, яка маскується під якісь природні катаклізми (наприклад, пожежу, яка виникла внаслідок грубих порушень правил пожежної безпеки і спричинила значні збитки, не слід вважати за чинник, котрий не залежав від роботи підприємства). Тому ці збитки за своєю суттю є не що інше, як резерв зростання прибутку. Так само можна розглядати і багато інших збитків. Це і списання заборгованості, термін позовної давності якої минув, збитки від ліквідації основних засобів, операцій з цінними паперами тощо.
Аналізуючи позареалізаційні збитки та обставини їх виникнення, завжди слід мати на увазі, що за кожною окремою., сумою стоїть не менш конкретна посадова особа. Дати оцінку її кваліфікації, сумлінності та відповідальності за свої дії — дуже-важлива справа аналітиків.
Аналіз рентабельності. Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний ступінь/прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність розраховують як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів (капіталу).
Рентабельність застосованих (інвестованих) ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути визначений як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.
Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Передусім обчислюється рентабельність усієї реалізованої продукції як відношення прибутку від реалізації до повної собівартості реалізованої продукції. Рентабельність-- продукції можна розрахувати також відношенням прибутку до обсягу реалізованої продукції. У такому вигляді цей показник більше застосовується у зарубіжній практиці.
Рентабельність окремих видів продукції обчислюється за такою формулою:
де R — рентабельність і-го виду продукції, %;
Ц, С — відповідно піна і повна собівартість і-го виду продукції.
У багато номенклатурному виробництві в процесі аналізу рентабельності виробів слід застосовувати спосіб групувань.
Насамперед усі вироби групують за ознакою, рентабельна чи нерентабельна продукція. При цьому визначають кількість нерентабельних видів продукції, розраховують частку у % до загальної кількості виробів, а також, їхню частку в обсязі реалізованої продукції. Треба також визначити, чи є серед нерентабельних виробів такі, що входять до складу найважливіших профільних видів продукції, чи є нові перспективні вироби.
Дуже важливо здійснити групування продукції, що виробляється, за рівнем рентабельності:
• вироби з низкою рентабельністю;
• вироби з середньою або нормальною рентабельністю (близькою до середньої рентабельності по галузі);
• вироби високорентабельні.
При цьому потрібно дати оцінку частки кожної групи в загальному обсязі реалізації.
Нарешті, здійснюють групування виробів за ознакою ступеня та напряму зміни рентабельності порівняно з попереднім періодом. При цьому визначають кількість виробів, по яких:
• рентабельність помітно зросла;
• рентабельність суттєво не змінилась;
• рентабельність знизилась.
Групування виробів за названими та іншими ознаками дає змогу краще зрозуміти існуючі проблеми та визначити напрями збільшення прибутковості виробництва. При цьому треба враховувати дію на рентабельність продукції таких чинників:
• зміну ринкових цін на продукцію даного підприємства;
• зміну податку на додану вартість;
• зміну рівня собівартості виробу з усіма факторами, які виливають на неї.
Серед чинників, які впливають на собівартість продукції, треба звернути особливу увагу на час випуску продукції. В перший рік, як правило, рентабельність дуже низька, проте наступні кілька років спостерігається підвищення її рівня. Згодом її величина стабілізується, а в кінці виробництва навіть може почати падати. Однією з причин зростання рентабельності або супровідним їй чинником може бути збільшення обсягів виробництва цієї продукції. Вивчення впливу обсягу виробництва на рівень рентабельності — цілком самостійне питання аналізу прибутковості підприємства. Для цього рекомендується будувати графік розрахунку критичної точки обсягу виробництва (рис. 10).
Рис. 10. Графік визначення точки критичного обсягу виробництва
Використаємо дані табл. 9.4 за звітом і додатково врахуємо, що постійні витрати, які не залежать від змін обсягу виробництва, взагалі становлять 200 тис. грн., а змінні витрати — 25 грн. на одиницю продукції. Наведені дані наносимо на графік, в якому по горизонтальній осі відкладається обсяг випуску продукції у натуральному вираженні, а по вертикальній — вартість випуску в пінах реалізації за винятком ПДВ і загальна її собівартість. Лінія 0В показує вартість продукції, АБ — постійні витрати, АС — змінні витрати. Тоді вертикальна лінія В1О1 відображає величину вартості реалізованої кількості продукції, яка поділяється на такі складові частини: відрізок ОД — постійна частина витрат, Б1С1— змінні витрати і С1В1 — фактичний прибуток при випуску 8000 одиниць даної продукції.
Графік дає змогу провести ряд аналітичних розрахунків. Насамперед точка перетину лінії вартості продукції 0В і лінії собівартості випуску АС являє собою той критичний обсяг виробництва, при якому виручка за продукцію дорівнює її собівартості. Перпендикуляр з точки С на горизонтальну вісь до точки О показує критичний обсяг виробництва — 4000 одиниць. При виробництві продукції нижче цього обсягу підприємство буде працювати зі збитком, при перевищенні одержить прибуток. Як було вже встановлено розрахунками, при обсязі виробництва 8000 одиниць прибуток становить 200 тис. грн., який на графіку показаний відрізком СВ.
За допомогою цього графіка можна проаналізувати різні варіанти обсягів виробництва і визначити ступінь Їх прибутковості. Проте слід мати на увазі, що цей графічний метод передбачає ряд допущень та умовностей:
1) незмінність постійної - частини витрат для будь-якого обсягу виробництва;
2) повну пропорційність зміни змінних витрат;
3) стабільні, незмінні ціни;
4) випуск одного виду або однорідної продукції. В дійсності всі ці умови витримати незмінними не вдається. Проте для початкового аналізу варіантів обсягу виробництва цей графічний метод може бути дуже корисним і наочним. У подальшому аналізі можна застосувати точніші розрахунки відносно бажаного варіанта обсягу виробництва.
Рентабельність усієї реалізованої продукції можна визначити за даними табл. 9.3. Фактична рентабельність продукції за минулий рік становила:
Аналогічний показник за звітний рік становив:
Отже, загальне зростання нього показника за рік становило 5,6%. Показник рентабельності продукції в цілому по підприємству може змінитися внаслідок зміни рентабельності окремих видів продукції та асортиментно-структурних зрушень у реалізованій продукції.
Аналіз рентабельності підприємства. Рентабельність підприємства — найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В цьому синтезуються всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських коштів і позареалізаційні фінансові результати. За даними таблиць 9Л і 9.3 виконаємо належні розрахунки та занесемо їх у табл. 9.5.
Рентабельність підприємства у звітному періоді становила 18% і була більша за планову на 1,5% . Проти минулого року зростання — 2%. Зміна цього показника є результатом дії двох факторів, %:
1) зміни реалізації на 1 грн. виробничих фондів (64,957 - 65,158)-24,556 : 100 = -0,04939;
2) зміни прибутку на 1 грн. реалізації продукції (27,711 -4,556)-64,957 : 100 = +2,04939
Разом +2,0
Отже, підвищення рентабельності підприємства пояснюється виключно зростанням рентабельності продукції. Використання виробничих фондів погіршилось, внаслідок чого цей показник підприємства знизився на 0,049% (резерв зростання);
Резерви зростання прибутку підприємства.
1. Резерви зростання прибутку (Мї) внаслідок використання резервів обсягу реалізації продукції (АР). Сума резерву обсягу реалізації — 500 тис. грн. Рентабельність усієї продукції у звітному період (Л) — 38,9. Тоді сума резерву становитиме:
2. Резерви зростання прибутку внаслідок використання резервів собівартості продукції (умовно): 80 тис. грн.
3. Резерви, пов'язані з ліквідацією збитків від реалізації та інших позареалізаційних затрат (див. суму розрахунку за даними, табл. 9.1): 405 тис. грн.
Разом 625 тис. грн.
Резерви зростання рентабельності підприємства Додаткове збільшення 625 : 29 250 • 10 = 2,14% .
11. Аналіз фінансового стану
Головні завдання і джерела інформації. Фінансова діяльність підприємства становить систему грошових відносин у процесі утворення, розподілу та використання різних фондів коштів. Фінанси підприємства насамперед мають забезпечити грошовими ресурсами безперервний виробничий процес через своєчасну і повну сплату необхідних для підприємства засобів виробництва.
Між фінансовою і виробничо-збутовою сторонами діяльності підприємства існує тісний зв'язок і взаємозалежність. Так, фінансовий успіх дуже часто є наслідком добрих виробничих показників. Зростання обсягів виробництва, поліпшення якості і асортименту продукції, ритмічне виробництво і відвантаження продукції сприяє своєчасному, а інколи і достроковому одержанню грошових коштів на розрахунковий рахунок. Це один напрям впливу. Однак є й інший, що зумовлюється зміною ефективності виробничих процесів. Наприклад, зростання ефективності виробництва завжди зменшує потребу в ресурсах, а отже, скорочуються відповідно витрати фінансових коштів.
Нормальна фінансова діяльність, в свою чергу, створює належні умови для виробництва продукції, забезпечує додаткові можливості для понад планового його збільшення.
Під час аналізу потрібно вирішити такі основні завдання:
1. Виконати оцінку виконання фінансового плану і фінансового стану підприємства.
2. Визначити, вплив факторів на фінансові показники платоспроможність підприємства.
3. Знайти, визначити резерви і розробити спеціальні заходи щодо їх реалізації. Проте крім цих головних завдань є такі:
1. Оцінка розрахунково-платіжної дисципліни і стану не завершених розрахунків.
2. Оцінка дебіторсько-кредиторської заборгованості.
3. Оцінка забезпеченості підприємства обіговими коштам ми, зокрема власними.
4. Оцінка взаємовідносин з банками і фінансовими органами.
5. Оцінка стану обіговості оборотних коштів тощо Для аналізу використовують такі дані: фінансовий план, бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати та їх використання (форма № 2), дані бухгалтерського обліку та поточні матеріали фінансового відділу, інші не облікові матеріали.
Загальна оцінка фінансового стану підприємства. Для здійснення виробничих і комерційних завдань кожне підприємство повинне мати достатню величину основних і обігових засобів. Останні потрібні для фінансування поточної діяльності підприємства. Тому формування відповідні суми обігових коштів, а також ефективне їх використання одним з першочергових завдань керівництва підприємства. Успіх фінансової діяльності віддзеркалює добрий (міцний, стійкий, задовільний) фінансовий стан підприємства. Проте він може бути поганим, нестійким, незадовільним. Головним критерієм для визначення фінансового стану. платоспроможність підприємства. Платоспроможність— це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов'язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов. її можна вивчати за минулий період, на якусь певну (звітну) дату або як майбутню можливістю розрахуватися у необхідні терміни за існуючими коротко строковими зобов'язаннями.
Найпростіше можна визначити платоспроможність на якусь дату на підставі даних бухгалтерського балансу (табл. 10.1). Для цього спочатку треба з'ясувати наявність залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку та інших рахунках грошових коштів Якщо ці суми незначні, слід також перевірити стан розрахунків різних кредиторів. Відсутність сум заборгованості щодо яких порушено терміни сплати, е доброю ознакою сталого фінансового стану. Вивчення заборгованості починають із рядка 620 "Кредити та позики, що не погашені в строк", потій слід подивитись, чи є суми по розрахунках з кредиторами за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк (рядок 640). Використовуючи додаткові облікові дані, вивчають стан розрахунків з бюджетом (податковою адміністрацією) і з робітниками з оплати праці. Про несвоєчасність сплати заробітної плати можна довідатися за даними касової книги (звіряють фактичну сплату цих сум за книгою з відповідними датами, коли виплачується заробітна плата на підприємстві).
Аналіз фінансового стану підприємства за певний період (місяць, квартал, рік) у принципі потребує з'ясування платоспроможності на підставі сукупності проміжних показників по окремих датах або відносно коротких відрізках часу. Неоціненну послугу тут можуть дати щоденні банківські виписки з розрахункового рахунку (особливо одна сума — .залишок коштів на кінець операційного дня). Хронічна відсутність коштів на кінець дня на цьому рахунку — надійна ознака незадовільного фінансового стану підприємства. Якщо, при цьому врахувати можливі застарілі борги банкам, кредиторам, бюджету та ін., то негативна оцінка фінансової діяльності, а отже, і фінансового стану підприємства буде однозначною.
Таблиця 10.1- Бухгалтерський баланс (форма № І)
| Актив | Код рядка | На початок року | На кінець звітного періоду |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| І.Основні засоби та інші позаоборотні активи | |||
| Основні засоби; | |||
| залишкова вартість | 010 | 127 603 | 120 38 |
| знос*(02) | 011 | 133 492 | 135 548 |
| первісна вартість* (01) | 012 | 261 095 | 255 932 |
| Нематеріальні активи: | |||
| залишкова вартість | 020 | ||
| знос* (02) | 021 | ||
| первісна вартість* (01) | 022 | ||
| Незавершені капітальні вкладення 133, 35, 61) | 030 | 2300 | 5312 |
| Устаткування (07) | 035 | 318 | 255 |
| Довгострокові фінансові вкладення (58) | 040 | ||
| Інші позаоборотні активи | 060 | ||
| Всього по розділу І | 070 | 130 221 | 125 951 |
| П. Запаси і витрати | |||
| Виробничі запаси (05, 06, 08, 10) | 080 | 10438 | 20 381 |
| Тварини на вирощуванні і відгодівлі (09) | 090 | ||
| Малоцінні і швидкозношувані предмети: | |||
| залишкова вартість | 100 | 686 | 545 |
| знос* (13) | 101 | 148 | 211 |
| первісна вартість* (12) | 102 | 834 | 756 |
| Незавершене виробництво (03, 20, 21, 23, 29, 30, 36, 43, 44) | 110 | 403 | 1248 |
| Витрати майбутніх періодів (31) | 120 | 56 | 30 |
| Готова продукція (40) | 130 | 1042 | 961 |
| Товари: | |||
| купівельна вартість (41) | 140 | 1287 | |
| торгова націнка* (42) | 141 | - | |
| продажна вартість* (41) | 142 | ||
| Всього по розділу П | 150 | 12 625 | 24 452 |
| Ш. Грошові кошти, розрахунки та інші активи | - | ||
| Товари відвантажені: | |||
| не сплачені в строк (45) | 160 | 4141 | 1353 |
| Розрахунки з дебіторами: | |||
| за товари, роботи і послуги, строк сплати яких не настав (62,76) | 170 | ||
| за-товари, роботи і послуги, не сплачені в строк (62, 76) | 180 | 677 | |
| По векселях одержаних (59), з податкових розрахунків (67) з бюджетом (68) з персоналом за іншими операціями (73) по авансах виданих (61) з учасниками (75), з дочірніми підприємствами (78) | 190 195 200 210 220 225 230 | ||
| з іншими дебіторами (63, 70, 71, 72, 73, 76. 84) Короткострокові фінансові вкладення (58) Грошові кошти: каса (50) | 240 250 260 | 8188 :5 | 5486 |
| розрахунковий рахунок (51) | т | 10 | 418 |
| валютний рахунок (52) інші грошові кошти (54, 55, 56) | 280 290 | 109 | 109 |
| Використання позикових коштів (82) Інші оборотні активи | 300 310 | 2514 | 10000 |
| Всього по розділу III Баланс (сума рядків 070, 150, 320) | 320 330 | 15644 158490 | 47366 167769 |
| Пасив | Код рядка | На початок року | На кінець звітного періоду |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| І. Джерела власних та прирівняних до них коштів | |||
| Статутний фонд (капітал) (85) | 400 | 402 | 402 |
| Додатковий капітал (88) | 405 | 102 578 | 123 200 |
| Резервний фонд (88) | 410 | 24047 | 1029 |
| Фінансування капітальних вкладень (93, 94) Розрахунки за майно (76) Спеціальні фонди і цільове фінансування (87. 88. 96) | 420 425 430 | 335 | 1522 |
| Амортизаційний фонд на повне відновлення (86) Відстрочена податкова заборгованість(95) | 440 450 | X | 4765 |
| Доходи майбутніх періодів (83) | 455 | ||
| Резерви наступних витрат і платежів (89) | 460 | ||
| Реструктуризований борг (60) | 465 | ||
| Нерозподілений прибуток минулих років (98) | 470 | ||
| Заборгованість за майно в оренді (99) | 475 | | ||
| Прибуток: | |||
| Нерозподілений звітного року (80) | 480 | X | |
| використаний у звітному році* (81) | 481 | X | 5272 |
| звітного року* (80) | 482 | X | 5272 |
| Збитки: | . | ||
| минулих років (98) | 485 | 104 | |
| звітного року (80) | 490 | X | |
| Всього по розділу І | 495 | 127 258 | 130 918. |
| П. Довгострокові пасиви | |||
| Кредити банків (92) | 500 | — | 1000 |
| Позикові кошти (95) | 510 | ||
| Інші довгострокові пасиви | 520 | ||
| Всього по розділу П | 530 | 1000 | |
| ПІ. Розрахунки та інші короткострокові пасиви | |||
| Кредити банків (09) | 600 | 600 | — |
| Позикові кошти (95) | 610 | ||
| Кредити та позики, що не погашені в строк | 620 | 2400 | 1800 |
| Розрахунки з кредиторами: | |||
| за товари, роботи і послуги, строк сплати яких не настав (60, 76) | 630 | 500 | 1000 |
| за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк Г60.76) | 640 | ||
| по векселях виданих (66) | 650 | ||
| по авансах одержаних (61) | 660 | 18 039 | 17 528 |
| з податкових розрахунків (67) | 665 | ||
| з бюджетом (68) | 670 | 4343 | 268 |
| по позабюджетних платежах (65) | 680 | ||
| по страхуванню (69) | 690 | 1255 | 2004, |
| по оплаті праці (70) | 700 | 1167 | 87& |
| з дочірніми підприємствами (78) | 710 | 423 | |
| з учасниками (75) | 715 | ||
| з іншими кредиторами (71, 76) | 720 | 1005 | 6123 |
| Позики для працівників (97) | 730 | ||
| Інші короткострокові пасиви | 740 | ||
| Всього по розділу ПІ | 750 | 31 232 | 35 851 |
| Баланс (сума рядків 495, 530, 750) | 760 | 158 490 | 167 768 |
Погіршення фінансового стану — процес, звичайно, поступовий, і тому правомірно розрізняти певні його стадії. Спочатку підприємство відчуває деякі фінансові труднощі, потім фінансові проблеми стають постійними, а несплачені борги невпинно зростають. Нарешті, у зв’язку з неможливістю погашення великих сум заборгованості підприємство припиняє роботу і навіть існування. Слід зазначити такі основні стадії погіршення фінансового стану:
· хиткий фінансовий стан (тимчасові, незначні фінансові труднощі — несвоєчасне повернення кредитів банку, затримка окремих платежів бюджету і постачальникам тощо);
· скрутний фінансовий стан (регулярна і значна несплата боргів, постійна неплатоспроможність і відсутність вільних грошових коштів);
· критичне погіршення фінансового стану (банкрутство). Це пов'язане з нерентабельністю виробництва або його зупинкою, наявністю великої заборгованості, яку підприємство не має змоги сплатити.
Визначення фінансового стану підприємства як незадовільного обов'язково потребує прискіпливого розгляду можливих причин, які обумовили його виникнення. Найчастіше фінансові ускладнення виникають внаслідок:
1) накопичення невиправданих (понаднормативних) залишків товарно-матеріальних цінностей на складах підприємства;
2) погіршення показників виробничої діяльності (обсяги, якість і асортимент продукції тощо);
3) затримки реалізації продукції (затоварювання, падіння цін і попиту, збільшення простроченої дебіторської заборгованості покупців);
4) зниження рентабельності виробництва, а отже, і суми прибутків і обігових коштів;
5) втрати обігових коштів через незважені управлінські рішення;
6) вилучення коштів у підприємства адміністративним, судовим, податковим або інфляційним шляхом;
7) інших причин (збитки від стихійних лих, несподівані банкрутства боржників, зростання конкурентного тиску закордонних виробників, зміна митних процедур тощо).
Закінчуючи аналіз-фінансового стану підприємства, потрібно зосередити увагу на формуванні рекомендацій для подолання фінансових труднощів. Оскільки неплатоспроможність підприємства викликається, як правило, нестачею грошових коштів, а не обігових коштів взагалі, добрі результати дають цілеспрямовані дії щодо поліпшення структури! обігових коштів. Для цього достатньо зменшити залишки непотрібних або надмірних виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей через їх реалізацію або обмеження придбання при звичайних обсягах їх використання. Ефект буде однаковим, проте різним за часом!
Скорочення понаднормативних залишків незавершеного виробництва і готової продукції на складі потребує вжиття;] інших за своєю суттю заходів. Це і прискорення виконання замовлень покупців, і вдосконалення оперативного планування виробництва й відвантаження продукції, перегляд ціноутворення і маркетингових засад підприємства. Інколи вивільнення із цих залишків можливо тільки частково, оскільки без певної уцінки це не обходиться (наприклад, на складі багато застарілої і неякісної продукції). Проте нехтувати такими заходами не слід, а їх своєчасне і масове проведення і дає життєво потрібні грошові кошти і оздоровче діє на виробничі неподобства і винних осіб.
Якщо підприємство має великі суми дебіторської заборгованості і насамперед несплачені своєчасно товари відвантажені, то слід запровадити комплекс заходів, починаючи з . можливого вибіркового припинення відвантаження продукції замовникам-боржникам до рішучих вимог повернення коштів у судовому порядку. Наполеглива робота з дебіторами, диференційний підхід до кожного партнера обов'язково дасть певні сплачені суми, що приведе до збільшення платіжних можливостей самого підприємства.
Пошук грошових коштів може бути пов'язаний також із зміною співвідношення основного й оборотного капіталу на користь останнього. При цьому реалізуються найбільш ліквідні види основних фондів (нові сучасні верстати, автомобілі, комп'ютери, окремі будівлі), а виторг зараховується на розрахунковий рахунок і використовується як обігові кошти. Доречним і суттєвим джерелом надходження коштів може бути і здавання в оренду виробничих і складських приміщень, виробничих потужностей. Це не змінює структуру капіталу, проте дає змогу за рахунок вільних потужностей одержати додаткові грошові надходження на розрахунковий рахунок.
Радикальним засобом для залучення необхідних грошових коштів може бути часткова реалізація підприємства (акцій, паїв). При цьому з'являються нові власники-підприємства, а одержані гроші спрямовуються на збільшення частки обігових коштів, що поліпшує фінансовий стан підприємства.
Тимчасовим заходом стабілізації фінансового стану є одержання банківських позик. Однак у більшості випадків позичені кошти не вирішують фінансових проблем, а лише зволікають їх розв'язання у часі. До того ж це дає змогу залучати в обіг підприємства кошти, коли фінансові негаразди незначні і є наслідком випадкових і в основному зовнішніх чинників. Підприємствам, що потерпають від фінансової скрути, банки вважають за краще позик не давати.
Нарешті, якщо всі перелічені вище заходи, що переважно мають одноразовий характер, не забезпечують одержання достатньої грошової суми, слід зосередити увагу на можливостях докорінного поліпшення ефективності роботи підприємства. Це стосується підвищення рентабельності та якості продукції, впровадження нової техніки І технології, реорганізації виробництва і управління тощо (рис. ,11). За відсутністю джерел фінансування і часу залишається тільки одна можливість — оголошення підприємства банкрутом.
Аналіз обігових коштів і джерел їх формування. Сучасний бухгалтерський баланс значною мірою наближений до балансів, які складаються у більшості країн світу і мають по три розділи в активі і пасиві. Валюта балансу є одночасно і обліковою (балансовою) ціною підприємства (табл. 10.1).
Структура коштів, а інколи і джерел може добре відбивати галузеві особливості підприємства. Фондомісткі виробництва (гірничі, металургійні, паливно-енергетичні та ін.) мають велику частку основних фондів і позаоборотних активів, що становить 50% і більше. Підприємства легкої промисловості, а особливо торговельні організації, посередницькі фірми, навпаки, головні ресурси вкладають в обігові кошти, тобто зростає частка розділів II і III активу балансу, а частка основного капіталу відносно невелика.
Якщо збільшується частка розділу III балансу, то це може свідчити про певні фінансові труднощі і порушення платіжної дисципліни.
Вивчення показників бухгалтерських балансів у динаміці дає змогу простежити не тільки загальні зміни фінансового стану, а й напрями розвитку підприємства.
Починаючи аналіз активу балансу (майна), треба розрахувати частку основних засобів та інших позаобігових активів (розділ І) та обігових коштів (розділи II і III). В нашому прикладі ці суми на кінець року становили 75,1 і 24,9% відповідно. Звідси, якщо на нашому підприємстві збудувати додаткові потужності з вартістю 100 тис. грн. основних засобів, до них треба додати 33 тис. грн. обігових коштів, а загальна сума збільшення майна становитиме 133 тис. грн.
Після цього треба визначити структуру обігових коштів, тобто частку матеріальних обігових коштів (розділ II) та інших, які знаходяться в розрахунках і грошових коштах. (розділ III). В нашому прикладі це становить 58.5 і 41,5% 1 відповідно від загальної суми обігових коштів. Особливо важливо розрахувати частину вільних грошових коштів (1,26%). |
Можливе також інше групування обігових коштів: у сфері виробництва (за виключенням із розділу II готової продукції ( і товарів) і у сфері обігу (розділ III + відповідні суми готової продукції і товарів із розділу II). Розрахунки свідчать, що це співвідношення становить відповідно 53,1 і 46,9%.
Аналізуючи стан активів підприємства, не можна обійти увагою питання ліквідності балансу, яка відображає можливість швидкої мобілізації власних коштів для своєчасної і повної сплати боргів (позик і кредиторської заборгованості).
Всі кошти за ступенем їх ліквідності слід об'єднати в кілька груп:
1. Швидколіквідні (грошові кошти в касі та на рахунках у банках, цінні папери підвищеного попиту та векселі надійних підприємств і фінансових установ).
2. Високої та середньої ліквідності (дебіторська заборгованість поточного характеру, запаси готової продукції на складі й товари покупні).
3. Малоліквідні (виробничі запаси ресурсів виробництва, залишки незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів, прострочені суми дебіторської заборгованості).
4. Неліквідні (всі основні засоби і довгострокові фінансові вкладення, інші позаоборотні активи).
Завершуючи розгляд показників ліквідності, треба враховувати певну умовність всіх класифікацій майна за ступенем його можливого перетворення в платіжні засоби. Наприклад, дефіцитні матеріали вдається реалізувати швидше, ніж готову продукцію низької якості, а нові верстати, — ніж цінні папери, на які немає попиту на ринку. Деякі суми дебіторської заборгованості, які знаходяться за крок від сплати! взагалі ніколи не будуть повернуті підприємству через банкрутство боржника. Проте за інших обставин для забезпечення ліквідності підприємство має тримати достатні суми грошових коштів на рахунках або в надійних короткострокових вкладеннях.
Аналіз статей пасиву балансу передбачає передусім поділ усіх джерел формування коштів на власні та прирівняні до них кошти (розділ І) і залучені джерела (розділи II та ІІІ пасиву). Вважається, що власних коштів має бути не менше як 50% загальної суми джерел фінансування (валюти балансу). Чим більша їхня частка, тим вища фінансові стійкість (незалежність) підприємства. У нашому прикладі їхня частка становить 78. Власні кошти спрямовують насамперед для фінансування основних фондів (розділ І активу), а також в обігові кошти (власні).
Розрахунок суми (наявності) власних обігових коштів здійснюють так:
Власні обігові кошти у підприємства становили згідно з його заключним річним балансом:
на початок року
(127 258 + О) -ЛЗО 221 = -2963 тис. грн.;
на кінець року
(130 918 + 1000) - 125 951 = 5967 тис. грн.
Загальне зростання цього показника протягом року становило 893ЇЇ тис. грн. Після цього треба порівняти розраховані суми з нормативом обігових коштів. Одержані відхилення можуть бути надлишком або нестачею власних обігових коштів.
Аналіз джерел залучених коштів е особливо відповідальною справою. Потрібно з'ясувати необхідність їх залучення, структуру джерел та ефективність їх використання. Всі джерела надходження цих коштів наведено на рис. 12.
Згідно з наведеною схемою треба розрахувати відповідні питомі показники.
Важливою ланкою в роботі підприємства є розрахунки. Для завершення їх потрібні час і грошові кошти. Тому завжди на певну звітну дату залишаються суми дебіторської і кредиторської заборгованості. Взагалі вони можуть балансуватися, проте стійке перевищення одних сум над іншими може змінювати реальну величину обігових коштів підприємства (мобілізація або іммобілізація коштів). Після цього переходять до аналізу відповідних сум у динаміці, вивчають склад і структуру окремих видів заборгованості, проводять групування на поточну і не сплачену в строк. Наявність додаткової бухгалтерської інформації дає змогу також провести вивчення сум заборгованості за строками утворення (до 1 міс., від 1 до 3 міс., від 3 міс. до 1 року, більше як 1 рік).
Рис. 12. Схема групування залучених джерел формування і коштів підприємства
І ще одне зауваження. Оскільки жодне підприємство не може". працювати без позикових коштів, нагальним завданням е збільшення частки довгострокових джерел формування зокрема залучених через реалізацію власних акцій.
Нарешті, під час аналізу проводять розрахунки, численних інших фінансових показників, які сприяють вивченню й оцінці окремих фінансових процесів. Проте слід добре усвідомлювати обмежені можливості цих показників, на що слушно звертають увагу деякі закордонні автори.
Завершуючи аналіз бухгалтерського балансу, слід побудуй вати порівняльний аналітичний баланд, який дає змогу комплексно сприйняти всі головні тенденції у зміні фінансових ресурсів і фінансового стану в цілому.
У звітному році валюта балансу збільшилась на 5,9%, однак темпи зростання окремих статей; балансу були неоднакові. Виробничі запаси, наприклад, майже подвоїлись, а основні засоби зменшились на 7%. Джерела формування коштів залишились відносно сталими, проте темпи зростання залучених коштів (14,8%) значно вищі, ніж джерел власних та прирівняних до них коштів (2,8%). Нарешті, у звітному періоді поліпшилась структура активів підприємства, внаслідок чого сума основних засобів зменшилась на 4270 тис. грн. і відповідно збільшились обігові кошти. Крім того, збільшення власних коштів на 3660 тис. грн. було повністю спрямовано на поповнення обігових коштів.. Отже, підприємство докорінно поліпшило стан справ з поновленням втрачених у попередні роки оборотних коштів.
Аналіз оборотності обігових коштів. Величина обігових коштів, їхні структура і достатність характеризують кількісний бік обігових коштів, проте е і якісний, пов'язаний зі швидкістю їх обороту, оборотністю. Між сумою обігових коштів та показниками оборотності існують тісні зворотні взаємозв'язки. Прискорення оборотності коштів сприяє вирішенню фінансових проблем найбільш зручним способом за рахунок використання існуючих внутрішніх резервів підприємства.
Для вивчення оборотності оборотних коштів використовують такі показники.
1. Кількість оборотів (коефіцієнт оборотності), що здійснюють обігові кошти протягом звітного періоду:
де К — кількість оборотів;
О — середня величина обігових коштів;
Р — сума реалізації по собівартості.
2. Коефіцієнт завантаження (закріплення) обороті них коштів (К ) показує суму обігових коштів, яка припадає на 1 грн. реалізованої продукції в оцінці за собівартістю:
3. Тривалість одного обороту в днях (5) визначається:
як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу — 90 днів, року — 360 днів) і кількості оборотів обігових коштів за той самий період:
де Д — кількість днів у розрахунковому періоді.
Останній показник найбільш наочний та універсальний і забезпечує порівняння показників оборотності за різні за величиною періоди.
При аналізі показники оборотності обігових коштів звичайно вивчаються за кілька періодів як у цілому, так і в розрізі окремих їх видів. У результаті роблять висновок стосовно прискорення оборотності коштів або, навпаки, уповільнення їх руху.
Зміна швидкості обороту обігових коштів може спричинити відповідне змінювання потреби в них. Розрізняють абсолютне та відносне вивільнення (додаткове залучення) обігових коштів. Розрахунок останнього показника здійснюється за допомогою такої формули:
де д1, д0 — тривалість одного обороту коштів у днях відповідно в звітному і минулому періодах;
Р1— сума одноденної реалізації у звітному періоді.
Виконаємо розрахунки показників оборотності обігових коштів (табл. 10.2).
Як видно з даних табл. 10.2, оборотність обігових коштів у звітному році уповільнилась на 8 днів, що призведе до додаткового залучення обігових коштів на суму 840 тис. грн. Після цього обов'язково потрібно з'ясувати, які чинники вплинули на зміну швидкості їх руху.
Завершуючи аналіз фінансового стану, слід дати йому розгорнуту оцінку, зазначити найбільш важливі обставини і чинники, які його сформували, а також вказані на наявні резерви і потрібні заходи для їх реалізації.
Таблиця 10.2. Розрахунок показників оборотності обігових коштів
Центральна служба маркетингу розробляє мету та стратегію фірми на основі програм маркетингу щодо кожного продукту, одержаного від виробничих відділень. Ця служба тісно пов'язує свою діяльність з центральними службами планування, фінансів, контролю, що забезпечує комплексний підхід при вирішенні питань, які стосуються організації виробничо-збутової діяльності фірми. Рішення щодо найважливіших питань маркетингової діяльності приймає вища ланка управління-рада директорів або правління за участю провідних фахівців у галузі підприємництва. · хиткий фінансовий стан (тимчасові, незначні фінансові труднощі — несвоєчасне повернення кредитів банку, затримка окремих платежів бюджету і постачальникам тощо);
· скрутний фінансовий стан (регулярна і значна несплата боргів, постійна неплатоспроможність і відсутність вільних грошових коштів);
· критичне погіршення фінансового стану (банкрутство). Це пов'язане з нерентабельністю виробництва або його зупинкою, наявністю великої заборгованості, яку підприємство не має змоги сплатити.
Визначення фінансового стану підприємства як незадовільного обов'язково потребує прискіпливого розгляду можливих причин, які обумовили його виникнення. Найчастіше фінансові ускладнення виникають внаслідок:
1) накопичення невиправданих (понаднормативних) залишків товарно-матеріальних цінностей на складах підприємства;
2) погіршення показників виробничої діяльності (обсяги, якість і асортимент продукції тощо);
3) затримки реалізації продукції (затоварювання, падіння цін і попиту, збільшення простроченої дебіторської заборгованості покупців);
4) зниження рентабельності виробництва, а отже, і суми прибутків і обігових коштів;
5) втрати обігових коштів через незважені управлінські рішення;
6) вилучення коштів у підприємства адміністративним, судовим, податковим або інфляційним шляхом;
7) інших причин (збитки від стихійних лих, несподівані банкрутства боржників, зростання конкурентного тиску закордонних виробників, зміна митних процедур тощо).
Закінчуючи аналіз-фінансового стану підприємства, потрібно зосередити увагу на формуванні рекомендацій для подолання фінансових труднощів. Оскільки неплатоспроможність підприємства викликається, як правило, нестачею грошових коштів, а не обігових коштів взагалі, добрі результати дають цілеспрямовані дії щодо поліпшення структури! обігових коштів. Для цього достатньо зменшити залишки непотрібних або надмірних виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей через їх реалізацію або обмеження придбання при звичайних обсягах їх використання. Ефект буде однаковим, проте різним за часом!
Скорочення понаднормативних залишків незавершеного виробництва і готової продукції на складі потребує вжиття;] інших за своєю суттю заходів. Це і прискорення виконання замовлень покупців, і вдосконалення оперативного планування виробництва й відвантаження продукції, перегляд ціноутворення і маркетингових засад підприємства. Інколи вивільнення із цих залишків можливо тільки частково, оскільки без певної уцінки це не обходиться (наприклад, на складі багато застарілої і неякісної продукції). Проте нехтувати такими заходами не слід, а їх своєчасне і масове проведення і дає життєво потрібні грошові кошти і оздоровче діє на виробничі неподобства і винних осіб.
Якщо підприємство має великі суми дебіторської заборгованості і насамперед несплачені своєчасно товари відвантажені, то слід запровадити комплекс заходів, починаючи з . можливого вибіркового припинення відвантаження продукції замовникам-боржникам до рішучих вимог повернення коштів у судовому порядку. Наполеглива робота з дебіторами, диференційний підхід до кожного партнера обов'язково дасть певні сплачені суми, що приведе до збільшення платіжних можливостей самого підприємства.
Пошук грошових коштів може бути пов'язаний також із зміною співвідношення основного й оборотного капіталу на користь останнього. При цьому реалізуються найбільш ліквідні види основних фондів (нові сучасні верстати, автомобілі, комп'ютери, окремі будівлі), а виторг зараховується на розрахунковий рахунок і використовується як обігові кошти. Доречним і суттєвим джерелом надходження коштів може бути і здавання в оренду виробничих і складських приміщень, виробничих потужностей. Це не змінює структуру капіталу, проте дає змогу за рахунок вільних потужностей одержати додаткові грошові надходження на розрахунковий рахунок.
Радикальним засобом для залучення необхідних грошових коштів може бути часткова реалізація підприємства (акцій, паїв). При цьому з'являються нові власники-підприємства, а одержані гроші спрямовуються на збільшення частки обігових коштів, що поліпшує фінансовий стан підприємства.
Тимчасовим заходом стабілізації фінансового стану є одержання банківських позик. Однак у більшості випадків позичені кошти не вирішують фінансових проблем, а лише зволікають їх розв'язання у часі. До того ж це дає змогу залучати в обіг підприємства кошти, коли фінансові негаразди незначні і є наслідком випадкових і в основному зовнішніх чинників. Підприємствам, що потерпають від фінансової скрути, банки вважають за краще позик не давати.
Нарешті, якщо всі перелічені вище заходи, що переважно мають одноразовий характер, не забезпечують одержання достатньої грошової суми, слід зосередити увагу на можливостях докорінного поліпшення ефективності роботи підприємства. Це стосується підвищення рентабельності та якості продукції, впровадження нової техніки І технології, реорганізації виробництва і управління тощо (рис. ,11). За відсутністю джерел фінансування і часу залишається тільки одна можливість — оголошення підприємства банкрутом.
Аналіз обігових коштів і джерел їх формування. Сучасний бухгалтерський баланс значною мірою наближений до балансів, які складаються у більшості країн світу і мають по три розділи в активі і пасиві. Валюта балансу є одночасно і обліковою (балансовою) ціною підприємства (табл. 10.1).
Структура коштів, а інколи і джерел може добре відбивати галузеві особливості підприємства. Фондомісткі виробництва (гірничі, металургійні, паливно-енергетичні та ін.) мають велику частку основних фондів і позаоборотних активів, що становить 50% і більше. Підприємства легкої промисловості, а особливо торговельні організації, посередницькі фірми, навпаки, головні ресурси вкладають в обігові кошти, тобто зростає частка розділів II і III активу балансу, а частка основного капіталу відносно невелика.
Якщо збільшується частка розділу III балансу, то це може свідчити про певні фінансові труднощі і порушення платіжної дисципліни.
Вивчення показників бухгалтерських балансів у динаміці дає змогу простежити не тільки загальні зміни фінансового стану, а й напрями розвитку підприємства.
Починаючи аналіз активу балансу (майна), треба розрахувати частку основних засобів та інших позаобігових активів (розділ І) та обігових коштів (розділи II і III). В нашому прикладі ці суми на кінець року становили 75,1 і 24,9% відповідно. Звідси, якщо на нашому підприємстві збудувати додаткові потужності з вартістю 100 тис. грн. основних засобів, до них треба додати 33 тис. грн. обігових коштів, а загальна сума збільшення майна становитиме 133 тис. грн.
Після цього треба визначити структуру обігових коштів, тобто частку матеріальних обігових коштів (розділ II) та інших, які знаходяться в розрахунках і грошових коштах. (розділ III). В нашому прикладі це становить 58.5 і 41,5% 1 відповідно від загальної суми обігових коштів. Особливо важливо розрахувати частину вільних грошових коштів (1,26%). |
Можливе також інше групування обігових коштів: у сфері виробництва (за виключенням із розділу II готової продукції ( і товарів) і у сфері обігу (розділ III + відповідні суми готової продукції і товарів із розділу II). Розрахунки свідчать, що це співвідношення становить відповідно 53,1 і 46,9%.
Аналізуючи стан активів підприємства, не можна обійти увагою питання ліквідності балансу, яка відображає можливість швидкої мобілізації власних коштів для своєчасної і повної сплати боргів (позик і кредиторської заборгованості).
Всі кошти за ступенем їх ліквідності слід об'єднати в кілька груп:
1. Швидколіквідні (грошові кошти в касі та на рахунках у банках, цінні папери підвищеного попиту та векселі надійних підприємств і фінансових установ).
2. Високої та середньої ліквідності (дебіторська заборгованість поточного характеру, запаси готової продукції на складі й товари покупні).
3. Малоліквідні (виробничі запаси ресурсів виробництва, залишки незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів, прострочені суми дебіторської заборгованості).
4. Неліквідні (всі основні засоби і довгострокові фінансові вкладення, інші позаоборотні активи).
Завершуючи розгляд показників ліквідності, треба враховувати певну умовність всіх класифікацій майна за ступенем його можливого перетворення в платіжні засоби. Наприклад, дефіцитні матеріали вдається реалізувати швидше, ніж готову продукцію низької якості, а нові верстати, — ніж цінні папери, на які немає попиту на ринку. Деякі суми дебіторської заборгованості, які знаходяться за крок від сплати! взагалі ніколи не будуть повернуті підприємству через банкрутство боржника. Проте за інших обставин для забезпечення ліквідності підприємство має тримати достатні суми грошових коштів на рахунках або в надійних короткострокових вкладеннях.
Аналіз статей пасиву балансу передбачає передусім поділ усіх джерел формування коштів на власні та прирівняні до них кошти (розділ І) і залучені джерела (розділи II та ІІІ пасиву). Вважається, що власних коштів має бути не менше як 50% загальної суми джерел фінансування (валюти балансу). Чим більша їхня частка, тим вища фінансові стійкість (незалежність) підприємства. У нашому прикладі їхня частка становить 78. Власні кошти спрямовують насамперед для фінансування основних фондів (розділ І активу), а також в обігові кошти (власні).
Розрахунок суми (наявності) власних обігових коштів здійснюють так:
| Власні обігові кошти | = | Підсумок розділу І пасиву баланси | + | Підсумок розділу II пасиву баланси | - | Підсумок розділу І активу баланси |
на початок року
(127 258 + О) -ЛЗО 221 = -2963 тис. грн.;
на кінець року
(130 918 + 1000) - 125 951 = 5967 тис. грн.
Загальне зростання цього показника протягом року становило 893ЇЇ тис. грн. Після цього треба порівняти розраховані суми з нормативом обігових коштів. Одержані відхилення можуть бути надлишком або нестачею власних обігових коштів.
Аналіз джерел залучених коштів е особливо відповідальною справою. Потрібно з'ясувати необхідність їх залучення, структуру джерел та ефективність їх використання. Всі джерела надходження цих коштів наведено на рис. 12.
Згідно з наведеною схемою треба розрахувати відповідні питомі показники.
Важливою ланкою в роботі підприємства є розрахунки. Для завершення їх потрібні час і грошові кошти. Тому завжди на певну звітну дату залишаються суми дебіторської і кредиторської заборгованості. Взагалі вони можуть балансуватися, проте стійке перевищення одних сум над іншими може змінювати реальну величину обігових коштів підприємства (мобілізація або іммобілізація коштів). Після цього переходять до аналізу відповідних сум у динаміці, вивчають склад і структуру окремих видів заборгованості, проводять групування на поточну і не сплачену в строк. Наявність додаткової бухгалтерської інформації дає змогу також провести вивчення сум заборгованості за строками утворення (до 1 міс., від 1 до 3 міс., від 3 міс. до 1 року, більше як 1 рік).
Рис. 12. Схема групування залучених джерел формування і коштів підприємства
І ще одне зауваження. Оскільки жодне підприємство не може". працювати без позикових коштів, нагальним завданням е збільшення частки довгострокових джерел формування зокрема залучених через реалізацію власних акцій.
Нарешті, під час аналізу проводять розрахунки, численних інших фінансових показників, які сприяють вивченню й оцінці окремих фінансових процесів. Проте слід добре усвідомлювати обмежені можливості цих показників, на що слушно звертають увагу деякі закордонні автори.
Завершуючи аналіз бухгалтерського балансу, слід побудуй вати порівняльний аналітичний баланд, який дає змогу комплексно сприйняти всі головні тенденції у зміні фінансових ресурсів і фінансового стану в цілому.
У звітному році валюта балансу збільшилась на 5,9%, однак темпи зростання окремих статей; балансу були неоднакові. Виробничі запаси, наприклад, майже подвоїлись, а основні засоби зменшились на 7%. Джерела формування коштів залишились відносно сталими, проте темпи зростання залучених коштів (14,8%) значно вищі, ніж джерел власних та прирівняних до них коштів (2,8%). Нарешті, у звітному періоді поліпшилась структура активів підприємства, внаслідок чого сума основних засобів зменшилась на 4270 тис. грн. і відповідно збільшились обігові кошти. Крім того, збільшення власних коштів на 3660 тис. грн. було повністю спрямовано на поповнення обігових коштів.. Отже, підприємство докорінно поліпшило стан справ з поновленням втрачених у попередні роки оборотних коштів.
Аналіз оборотності обігових коштів. Величина обігових коштів, їхні структура і достатність характеризують кількісний бік обігових коштів, проте е і якісний, пов'язаний зі швидкістю їх обороту, оборотністю. Між сумою обігових коштів та показниками оборотності існують тісні зворотні взаємозв'язки. Прискорення оборотності коштів сприяє вирішенню фінансових проблем найбільш зручним способом за рахунок використання існуючих внутрішніх резервів підприємства.
Для вивчення оборотності оборотних коштів використовують такі показники.
1. Кількість оборотів (коефіцієнт оборотності), що здійснюють обігові кошти протягом звітного періоду:
де К — кількість оборотів;
О — середня величина обігових коштів;
Р — сума реалізації по собівартості.
2. Коефіцієнт завантаження (закріплення) обороті них коштів (К ) показує суму обігових коштів, яка припадає на 1 грн. реалізованої продукції в оцінці за собівартістю:
3. Тривалість одного обороту в днях (5) визначається:
як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу — 90 днів, року — 360 днів) і кількості оборотів обігових коштів за той самий період:
де Д — кількість днів у розрахунковому періоді.
Останній показник найбільш наочний та універсальний і забезпечує порівняння показників оборотності за різні за величиною періоди.
При аналізі показники оборотності обігових коштів звичайно вивчаються за кілька періодів як у цілому, так і в розрізі окремих їх видів. У результаті роблять висновок стосовно прискорення оборотності коштів або, навпаки, уповільнення їх руху.
Зміна швидкості обороту обігових коштів може спричинити відповідне змінювання потреби в них. Розрізняють абсолютне та відносне вивільнення (додаткове залучення) обігових коштів. Розрахунок останнього показника здійснюється за допомогою такої формули:
де д1, д0 — тривалість одного обороту коштів у днях відповідно в звітному і минулому періодах;
Р1— сума одноденної реалізації у звітному періоді.
Виконаємо розрахунки показників оборотності обігових коштів (табл. 10.2).
Як видно з даних табл. 10.2, оборотність обігових коштів у звітному році уповільнилась на 8 днів, що призведе до додаткового залучення обігових коштів на суму 840 тис. грн. Після цього обов'язково потрібно з'ясувати, які чинники вплинули на зміну швидкості їх руху.
Завершуючи аналіз фінансового стану, слід дати йому розгорнуту оцінку, зазначити найбільш важливі обставини і чинники, які його сформували, а також вказані на наявні резерви і потрібні заходи для їх реалізації.
Таблиця 10.2. Розрахунок показників оборотності обігових коштів
| Показник | Минулий рік | Звітний рік |
| 1. Реалізація продукції, тис. грн. 2. Середньорічна сума обігових коштів, тис. грн. 3. Одноденна реалізація (рядок 1 : 360), тис. грн. 4. Оборотність обігових коштів, днів 5. Додатково залучено (+) обігових коштів внаслідок зміни їх оборотності у звітному році порівняно з попереднім роком, (+8 • 105) тис. грн. | 42 260 33808 117,38 288 X | 37800 31 080 105 296 +840 |
На невеликих фірмах, що мають центральну структуру управління, апарат, який здійснює маркетингову діяльність, як правило, обмежується службою маркетингу, що координує діяльність самостійно виділених відділів або секторів з вивчення ринків, відділів реклами, а також відділів планування, забезпечення, виробництва та інших підрозділів. Таку службу очолює керуючий з маркетингу або віце-президент компанії. Вони, як правило, несуть відповідальність за такі напрямки діяльності компанії, як розробка програм маркетингу щодо продукту, дослідження ринку, розробка нових видів продукції та товарних запасів, визначення цін на продукцію, проведення реклами та обслуговування споживачів, організація збуту, транспортування товарів, загальне керівництво маркетинговою діяльністю.
2. Предметі основні завдання економічного аналізу
Кожна наука має сівй предмет дослідження, який вона вивчає цілеспрямовано, використовуючи методи і технічні прийоми, властиві лише їй.
Економічний аналіз належить до економічних наук, його основна мета – вивчення результатів господаорювання. Його предметом може бути діяльність конкретних підприємств та її ефективність, яка відображається в системі плану, обліку, звітності та в інших джерелах інформації.
У спеціальній економічній літературі з економічного аналізу можна зустріти різні вивчення предмета економічного аналізу . тому поряд з даним визначенням можливі інші.
Різні точки зору з приводу визначення предмета економічного аналізу подані вченими-економістами (табл. 1).
| Джерело | Визначення |
| Анализ хозяйственной деятельности / И.А.Белобжецкий, М.Ф.Дьячков и др. / Под ред. В.А.Белобородовой. М., Финансы и статистика, 1985 | Предметом дослідження даного курсу є господарські процеси та явища в межах підприємств, виробничих об’єднань. Аналіз базується на комплексі цифрових даних – облікових та звітних і системі методичних прийомів їх вивчення, що забезпечує взаємопов’язану характеристику різних сфер діяльності підприємств в її числовому вираженні (с. 4) |
| Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. М., Финансы и статистика, 1997 | Під предметом економічного аналізу розуміють господарські процеси підприємств, об’єднань, асоціацій, соціальну-економічну ефективність та кінцеві фінансові результати їх діяльності, які складаються під впливом об’єктивних та суб’єктивних факторів, що відображаються через систему економічної інформаці (с. 22) |
| Ковина М.Б., Майданчик Б.И. Внутриотраслевой анализ эффективности работы предприятий и объеденений. М., Финансы, 1977 | Предметом економічного аналізу є економіка госпрозрахункових ланок народного господарства, що розглядаються під кутом зору процесу взаємодії умов і факторів виробництва, їх сукупний та окремий вплив на досягнення максимальних результатів при найменших ресурсах (с. 4) |
| Савицкая Г.Ф. Теория анализа хозяйственной деятельности. М., Институт современных знаний, 1996 | Предметом економічного аналізу господарської діяльності є причинно-наслідкові зв’язки економічних явищ та процесів (с. 20) |
| Теория экономического анализа хозяйственной деятельности / Под ред. А.Д.Шеремета. М., Прогресс, 1982 | Безпосереднім предметом економічного аналізу є економіка виробництва, що розглядається у взаємодії з технічною стороною виробництва, природними умовами, розвитком виробничих колективів (с. 15) |
| Функционально-стоимостной анализ издержек производства / Под ред. Б.И.Майданчика. М., Финансы и статистика, 1985 | Предмет аналізу – діяльність госпрозрахункових ланок суспільного виробництва, що розглядається як процес взаємодії факторів і умов виробництва: їх сукупний та окремий вплив на досягнення заданих результатів при найменших ресурсах. Ця діяльність досліджується комплексно з урахуванням безпосереднього й опосередкованого впливу з фінансово-економічних і техніко-економічних позицій (с. 6) |
| Шеремет А.Д., Протопопов В.А. Анализ экономики промышленного производства. М., Высш.шк., 1984 | Предметом економічного аналізу є економічно сторона господарської діяльності (с. 20) |
| Экономический анализ хозяйственной деятельности предприятий и объеденений / Под ред. С.Б.Барнгольц и Г.М.Тация. М., Финансы и статистика, 1986 | Предметом економічного аналізу є Діяльність конкретних підприємств та її ефективність, що відображається в системі плану, обліку та звітності й інших джерелах інформації (с. 11) |
Основна мета економічного аналізу, як відомо, - це пошук можливостей (резервів) підвищення ефективності виробництва на основі вивчення передових досягнень науки та практики, структури ринку, а також детального вивчення попиту й пропозиції на продукцію підприємства. Для її досягнення економічний аналіз, який здійснюється на підприємстві, вирішує задачі, які можуть бути й етапами аналізу, а саме:
2. Фактори і резерви виробництва
В економічному аналізі одне з центральних місць посідають такі терміни, як „фактори” і „резерви”.
Під терміном „фактор” розуміють причину, яка впливає на певний результат. Класифікація факторів має велике значення в процесі аналізу господарської діяльності. Вона дозволяє більш детально розібратися в причинах зміни явищ, що досліджується, точніше оцінити місце і роль кожного фактора в формуванні величин результативних показників (табл.. 1.2).
Таблиця 1.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ФАКТОРІВ
| Напрями | Зміст |
| За природою | природно-кліматичні, соціально-економічні виробничо-економічні |
| За ступенем впливу на результати | основні , другорядні |
| Залежно від волі людини | об’єктивні, суб’єктивні |
| За місцем виникнення (центром відповідальності) | Внутрішні, зовнішні |
| За ступенем розповсюдження | Загальні, специфічні |
| За часом дії | Постійні, змінні |
| За характером дії | Інтенсивні, екстенсивні |
| За якостями явищ | Кількісні, якісні |
| За складом | Прості, Складні |
| За можливістю виміру впливу | явища, які можна виміряти, явища, які не можна виміряти |
| Зі ієрархією | першого порядку другого порядку.... |
Таблиця 1.3. Класифікація резервів підвищення ефективності виробництва
| Напрями | Зміст |
| За місцем виникнення | внутрішньовиробничі галузеві регіональні загальнодержавні |
| За факторами процесу праці | поліпшення використання трудових ресурсів поліпшення застосування засобів праці поліпшення використання предметів праці |
| За способами виявлення | явні (негативні відхилення та втрати, відображені у звітності) приховані (виявлені шляхом зіставлення з іншими об’єктами) |
| За напрямами мобілізації на підставі вдосконалення | якості продукції на стадії її проектування та виготовлення підготовки виробництва технології виробництва техніки виробництва організації управління виробництва та праці |
| За ознакою часу | невикористані поточні перспективні |
| За стадіями процесу відтворення | у сфері обігу у сфері виробництва |
| За впливом на результати виробництва | екстенсивні інтенсивні |
| За стадіями життєвого циклу виробів | на перед виробничій стадії на стадії виробництва на стадії експлуатації на стадії утилізації виробів |
3. Види економічного аналізу та основні напрями його здійснення
Питання про види і напрями економічного аналізу має важливе значення для правильного розуміння його змісту та задач. До того ж у літературі з економічного аналізу наводяться різні думки авторів щодо питання, особливо відносно до видів економічного аналізу. Так, виділяють переважно напрями аналізу, які називаються видами аналізу (табл.. 1.4).
Таблиця 1.4. Класифікація видів економічного аналізу
| Напрями | Зміст |
| За напрямами дослідження | фінансово-економічний функціонально-вартісний техніко-економічний |
| За обсягами питань, що вивчаються | повний / комплексний тематичний / локальний |
| За об’єктами, що аналізується | внутрішньо цеховий / бригадний внутрішньозаводський / по підрозділах та службах міжзаводський / між фабричний міжгалузевий і галузевий |
| За періодичністю проведення | щоденний / щозмінний щодекадний / щотижневий щомісячний, щоквартальний щорічний |
| За характером рішень (ознакою часу) | попередній оперативний ретроспективний перспективний |
| За застосуванням технічних засобів | немеханізований механізований автоматизований |
| За методикою вивчення об’єктів | порівняльний факторний діагностичний маржинальний економіко-статистичний економіко-математичний |
Нині економічний аналіз підрозділяється на три види:
Управлінський аналіз;
Фінансово-економічний;
Функціонально-вартісний.
Дійсно на сучасному етапі ринкових відносин кожному керівникові підприємства необхідна інформація для планування, контролю та прийняття оптимальних управлінських рішень, розробки стратегії і тактики освоєння ринку, маркетингової діяльності, вдосконалення техніки, технології й організації виробництва. Таку інформацію надає управлінський аналіз, який здійснюється всіма службами підприємства на основі даних бухгалтерського обліку, а також внутрішньої звітності. Як правило, результати даного аналізу є комерційною таємницею.
Ринкова економіка приводить у рух усі ресурси підприємства, і кожна гривня, вкладена в підприємство, має давати максимальний прибуток. Для того щоб забезпечити це, на підприємстві необхідно здійснювати аналіз фінансового стану, проводити обгрунтоване дослідження фінансових відносин і руху фінансових ресурсів у процесі господарської та торгівельної діяльності кожного підприємства.
Тому в умовах ринкової економіки широко застосовується фінансово-економічний аналіз, що здійснюється фінансовими підрозділами підприємства та фінансово-кредитними організаціями. Цей аналіз здійснюється на основі даних фінансових служб підприємства, а також за показниками фінансової звітності, розробленої на основі Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Наступним (третім) видом економічного аналізу є функціонально-вартісний аналіз (ФВА), який набуває широкого застосування в діяльності підприємства. Мета впровадження цього аналізу бізнесменами та керівниками підприємств – попередити зайві витрати на виробництво продукції шляхом удосконалення технології виробництва та конструкції виробів, використання більш дешевої сировини і матеріалів. Сутність ФВА коротко можна визначити так. Кожний вид продукції виробляється на підприємстві для того, щоб задовольняти потреби покупців, виконувати визначені функції (наприклад, ручка має писати, клей – клеїти і т.д.). Кожна з функцій продукції (товару) має свою вартість, оскільки для їх створення необхідні витрати зречевленої праці. Ці функції можуть бути основними, другорядними і взагалі зайвими.
Тому на стадії виготовлення продукції за допомогою ФВА детально вивчається продукція, виявляються зайві витрати, проводиться усунення зайвих функцій товару і таким чином досягається зниження витрат на виробництво продукції. Основною вимогою при цьому є те, щоб продукція в результаті ФВА не втратила свого товарного вигляду. Наприклад, АО “Україна” виробляє пальта. Основна мета діяльності фірми – випускати сучасні моделі одягу, які користуються попитом на ринку, з найменшими витратами. І цього підприємство дійсно досягає за допомогою проведення ФВА на стадії моделювання та конструювання продукції. Інженер-економіст вивчає функції виробу, його вартість та вносить пропозиції щодо зниження витрат на виробництво продукції, до того ж урешті решт пальто не втратить свого товарного вигляду. Дані пропозиції можуть стосуватися заміни дорогої тканини на більш дешеву, застосування оптимальної ширини тканини, більш економного розкрою, усунення деталей, які не несуть ніякого змістового навантаження (по суті зайві) і т.д. При цьому продукція виконуватиме свою основну функцію, а підприємство матиме реальні можливості щодо зниження витрат на виробництво та збільшення прибутку.
Таким чином, ФВА являє собою ефективний спосіб виявленя резервів зменшення витрат, який полягає в пошуку більш дешевих способів виконання головних функцій товару при одночасному усуненні зайвих. Його основними джерелами є конструкторсько-технологічна та нормативна документація, дані позаоблікової інформації. Розглянуті основні напрями формування трьох видів аналізу: Управлінський та фінансово-економічний види мають різні напрями, які зумовлюються метою та задачами аналізу.
Для систематизації напрямів аналізу слід виділити передусім ті з них, які однаково притаманні й управлінському, і фінансово-економічному аналізу. Ними будуть такі:
1) аналіз за часом проведення і характером прийняття управлінських рішень:
а) попередній (прогнозний) здійснюється до проведення господарських операцій і застосовується для обгрунтування управлінських рішень щодо планових завдань, прогнозування, оцінки очікуваного виконання розрахункових та планових показників, усунення небажаних результатів господарювання;
б) оперативний (ситуаційний) виконується відразу після здійснення господарських операцій або зміни ситуації впродовж короткого періоду часу (зміна, доба, декада). Він набуває особливого значення в умовах ринкової економіки, коли виробничі та ринкові ситуації надзвичайно динамічні і потребують постійної відповідної реакції з боку керівництва підприємства;
в) ретроспективний (наступний) аналіз проводиться після здійснення господарських операцій, як правило, за даними звітності за місяць, квартал, рік і т.д. Його дані використовуються для виявлення невикористаних резервів, об’єктивної оцінки результатів діяльності підприємства;
г) перспективний (прогнозний) аналіз дає можливість на основі ретроспективного аналізу вивчити тенденції та закономірності розвитку підприємства, виявити невикористані можливості, обгрунтувати економічні показники на перспективу.
Підприємство досягає значної ефективності виробництва, в першу чергу збільшення прибутку, якщо на ньому впроваджені всі вказані види аналізу, які тісно пов’язані між собою;
2) за періодичністю проведення економічний аналіз може здійснюватися:
а) за зміну, добу (щоденний);
б) за декаду (подекадний);
в) за місяць, квартал (щомісячний, щоквартальний);
г) за рік (щорічний);
3) за змістом програми аналіз може бути:
а) комплексний – вивчається вся діяльність підприємства;
б) тематичний – вивчаються окремі сфери діяльності підприємства, які найбільш актуальні на даний момент, наприклад, аналіз використання матеріальних ресурсів, використання фонду оплати праці, рентабельність капіталу;
4) за методами вивчення об’єктів аналіз поділяється на:
а) порівняльний – проводиться порівняння звітних даних з даними плану (аналізується виконання планових показників), минулого звітного періоду (вивчається динаміка показників) з даними передових підприємств, а також з даними конкурентів. Виділяють такі види порівняльного аналізу:
горизонтальний – за його допомогою розраховуються абсолютні та відносні відхилення статей (або груп статей) порівняно з початком звітного періоду, з минулим періодом;
вертикальний аналіз – використовується для вивчення структури коштів та їх джерел шляхом обчислення питомої ваги ( у відсотках або коефіцієнтах) окремих статей в узагальнених показниках, наприклад частки основних і оборотних коштів у загальній сумі коштів підприємства;
трендовий аналіз – базується на розрахунку відносних відхилень показників за ряд років від рівня базового року, для якого всі показники приймаються за 100%;
б) факторний аналіз – здійснюється з метою виявлення величини впливу факторів на зміну результативних показників;
в) діагностичний аналіз – застосовується для з’ясування причин порушення нормального перебігу виробничого процесу, бездіяльності, які потребують додаткових коштів і часу. Наприклад, коли темпи зростання товарної продукції випереджають темпи росту обсягу продаж, це свідчить про те, що на підприємстві збільшуються залишки нереалізованої продукції. При цьому необхідно визначити причини даного явища і розробити заходи по зменшенню залишків;
г) маржинальний аналіз (аналіз беззбитковості) – це метод оцінки та обгрунтування ефективності управлінських рішень у бізнесі на основі вивчення співвідношення між трьома основними показниками: обсягом продаж (реалізації), собівартістю і прибутком, прогнозуванням величини кожного з цих показників при заданих значеннях інших;
д) економіко-статистичний аналіз – застосовується для вивчення різних масових суспільних явищ на різних рівнях управління: підприємства, галузі, регіону; проводиться статистичними органами;
є) маркетинговий аналіз – здійснюється службою маркетингу підприємства і застосовується для вивчення зовнішнього оточення підприємства, ринків сировини та збуту готової продукції, попиту й пропозиції, комерційного ризику формування цінової політики та ін.;
ж) економіко-матемичний аналіз – застосовується для визначення оптимального варіанта розв’язання економічних задач, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва за рахунок повнішого та ефективнішого використання ресурсів. Широке застосування цього напряму економічного аналізу спостерігається у розкрійних виробництвах підприємств;
5) за користувачами аналітичної інформації аналіз може бути:
а) внутрішній – здійснюється на підприємстві для потреб управління виробничою, комерційною та фінансовою діяльністю;
б) зовнішній – здійснюється на основі статистичної та фінансової звітності органами господарського управління, банками, фінансовими органами, акціонерами, інвесторами;
6) за об’єктами, що аналізуються, економічний аналіз є:
а) внутрішньоцеховий;
в) внутрішньозаводський ;
г) міжзаводський, міжфабричний
д) галузевий, міжгалузевий, регіональний, міжрегіональний.
Економічний аналіз може проводитись вручну або з використанням даних вихідної комп’ютерної інформаці.
4. Зв’язок економічного аналізу з іншими науками.
Економічний аналіз – спеціальна галузь знань, становлення якої, як науки обумовлювалося об’єктивними вимогами й умовами, властивими появі будь-якої нової галузі наукових знань. Перше з них – практична потреба. Професійна маркетингова діяльність, ринкові відносини при їхній повній комерціалізації, вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів, що визначають кінцеві фінансові результати, усе це вимоги, що обумовлюють необхідність наступних, поточних і перспективних аналітичних розробок.
Друга умова пов’язана з розвитком самої науки в цілому і її окремих галузях. В міру розвитку науки відбувалася і диференціяція її галузей. Економічний аналіз сформувався в результаті диференціяції суспільних наук. Колись окремі форми економічного були притаманні переважно обліковим наукам: бухгалтерському обліку, статистиці. Але в міру поглиблення економічної роботи на підприємствах виникла необхідність у виділенні аналізу як відособленої системи знань, оскільки.ю облікові дисципліни вже не здатні були відповідати на усі вимоги практики.
Сформувавши в самостійну науку економічний аналіз, комплексно, системно використовує дані, а в ряді випадків способи і прийоми дослідження, властиві статистиці, плануванню, бухгалтерському обліку, математиці й іншим безпосередньо зв’язаним з ним наукам.
Але дотепер немає чітко виражених границь між економічним аналізом і цими спеціальними дисциплінами. Найбільш тісні зв’язки існують між бухгалтерським обліком і економічним аналізом.
Бухгалтерський облік був і є основним “постачальником” економічної інформації на підприємстві. Бухгалтерський облік відбиває господарські операції в первинній документації, записі їх у регістрах синтетичного й аналітичного обліку у бухгалтерській звітності. Складання балансу допомагає проаналізувати стан господарський засобів і джерел їхнього утворення, з’ясувати, чи всі резерви використані підприємством для збільшення прибутку, з’ясувати, які недоліки гальмували господарську діяльність у минулому звітному періоді.
Впровадження комерційного розрахунку і строге дотримання державної дисципліни в області оподаткування помітно підвищує значення “аналітичної діяльності” головних бухгалтерів акціонерних об’єднань, пайових суспільств з обмеженою і необмеженою відповідальністю, і державних часток підприємств.
Тіснота зв’язку економічного аналізу і статистики виражається, по-перше, у тім, що статистичний облік і звітність служать для аналізу, так як і бухгалтерський облік, необхідною інформ аційною базою; по-друге, у тім, що статистична наука, що проблемно розробляє методи ургуповування, індексів, кореляції, регресії й ін., істотно поповнює арсенал аналітичних способів і прийомів.
Верхня границя аналізу господарської діяльності підприємств, об’єднань проходить там, де завершується ведення бухгалтерського обліку, там де закінчується бухгалтерський баланс.
Отже, можна сказати, що мікроаналіз – це справа бухгалтерів-аналітиків, економістів-аналітиків, а макроаналіз – економістів статистиків. Однак, у першому і в другому випадках економічний аналіз виступає як самостійна наука.
Перехід до ринкової економіки обумовив появу нової для нас галузі наукових знань і практичної діяльності, з якими колись ми не зустрічалися. Це – аудит. У спеціальній літературі останнього років видання поняття аудита визначається як перевірка, ревізія, аналіз господарської діяльності. У деяких джерелах, що викладають іноземний досвід, під аудитом розуміється комплексний економічний аналіз.
В економічному аналізі знаходять широке застосування сучасні засоби обробки інформації, економіко-математичні й соціологічні методи, знання в галузі техніки й технології виробництва.
ТЕМА 2. МЕТОД ТА МЕТОДИКА ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
План.
1. Метод економічного аналізу, його особливості, методика.
2. Основні способи обробки економічної інформації.
1. Метод економічного аналізу, його особливості, методика
Метод – це спосіб дослідження свого предмета. В економічному аналізі застосовуються такі самі загальнонаукові методи, що і в будь-якій економічній науці, які базуються на загальному діалектичному методі.
Матеріалістична діалектика виходить з того, що всі явища і процеси необхідно розглядати в постійному русі, зміні, розвитку. Вивчення та вимір причинних залежностей в аналізі здійснюється шляхом загальних методів індукції та дедукції. Відомо, що індукція – це дослідження процесу чи явища від часткового до загалшьного, від вивчення окремих фактів явища, що аналізується, до узагальненого, від вивчення окремих фактів явища, що аналізується, до узагальнених, від причин – до результатів. Дедукція є такий спосіб, коли дослідження здійснюється від загальних факторів до часткових, від результатів до причин. В економічному аналізі ці два методи використовуються одночасно.
Використання діалектичного методу в економічному аналізі означає, що кожний процес, економічне явище необхідно розглядати як систему, як сукупність багатьох пов'язаних між собою елементів. Тому необхідність системного підходу до вивчення об'єктів аналізу є характерною рисою економічного аналізу.
Поряд з індукцією та дедукцією в економічному аналізі використовуються й інші загальні для будь-якої економічної науки методи — аналіз та синтез.
Метод аналізу — це деталізація на окремі елементи явищ та процесів, які вивчаються. Вона залежить від міри аналізу і проводиться така, яка потрібна для вивчення найбільш суттєвого та головного в об'єкті, що аналізується.
Після вивчення окремих сторін економіки підприємства, їх взаємозалежності та підпорядкованості необхідно узагальнити результати дослідження.
Узагальнення (синтез) є досить відповідальним моментом в аналізі. При узагальненні (використанні методу синтезу) з багатьох факторів, які діють на об'єкт, що аналізується, необхідно відокремити головні, вирішальні, від яких залежать результати діяльності.
Розгляд питань щодо методів, які застосовуються в будь-якій економічній науці, допоможе студентам зрозуміти сутність економічного аналізу, а також той факт, що діалектичні методи найбільш широко знаходять застосування якраз при вивченні предмета економічного аналізу. Різні визначення методу економічного аналізу наводяться у табл. 2.1.
Таблиця 2.1. Визначення методу економічного аналізу
| Калина А.В., Конева М.И. Современный экономический анализ и прогнозирование. – К.: МАУП, 1998 | Під методом економічного аналізу розуміють діалектичний спосіб підходу до вивчення господарських процесів в їх становленні та розвитку (с. 31) |
| Маргулис А.Ш. Экономический анализ работы предприятий. – М.: Финансы, 1980 | Метод аналізу – це комплексне, органічно взаємопов’язане вивчення, вимірювання й узагальнення впливу окремих факторів на виконання господарських планів і на динаміку господарського розвитку, що здійснюється шляхом обробки показників обліку та звітності й позаоблікових джерел інформації (с. 14) |
| Поклад И.И. Теоретические основы экономического анализа работы предприятий. – М.: Финансы, 1989 | Метод економічного аналізу – спосіб комплексного, органічно взаємопов’язаного дослідження господарської діяльності підприємств (с. 28) |
| Рубинов М.З. Основы экономического анализа работы предприятий. – М.: Финиздат, 1982 | Метод економічного аналізу роботи підприємств виступає єдиною системою пов’язаних між собою способів конкретного економічного дослідження господарської діяльності підприємств, що надає можливість проводити поглиблений контроль, виявляти та мобілізувати резерви (с. 13) |
| Савицкая Г.В. Теория анализа хозяйственной деятельности. – Мн.: Ин-т совр.знаний, 1996 | Метод аналізу є системним комплексним вивченням, вимірюванням та узагальненням впливу факторів на результати діяльності підприємств шляхом обробки спеціальними прийомами системи показників плану, обліку, звітності й інших джерел інформації з метою підвищення ефективності виробництва (с. 30) |
Заслуговує на увагу також визначення методу економічного аналізу, наведене в навчальному посібнику під редакцією М. Г. Чумаченко «Економічний аналіз».
Після ознайомлення з більшістю варіантів визначення методу економічного аналізу студенти повинні висловлювати та обґрунтовувати свою думку щодо даного питання. Це дозволить їм більш глибоко та всебічно ознайомитись із сутністю економічного аналізу.
Методика будь-якої економічної науки — це сукупність способів, правил, найбільш цілеспрямованого виконання якоїсь роботи.
Методика економічного аналізу — це сукупність аналітичних способів і правил дослідження економіки підприємства, які підпорядковані меті аналізу.
Методика аналізу може бути:
1) загальна — система досліджень, яка застосовується при одночасному вивченні різних об'єктів економічного аналізу;
2) часткова — конкретизує загальну методику щодо конкретного об'єкта дослідження, типу виробництва, галузі економіки.
Будь-яка методика (загальна і часткова) являє собою методологічні поради стосовно виконання аналітичного дослідження. Найважливішими елементами методики економічного аналізу є технічні прийоми (елементи методу економічного аналізу), які становлять інструментарій аналізу.
2. Основні способи обробки економічної інформації
Напрями класифікації способів обробки економічної інформації (елементів економічного аналізу).
В спеціальній літературі з економічного аналізу наводяться різні класифікації елементів методу (технічних прийомів), за допомогою яких здійснюється економічний аналіз. Однак далеко не всі вони знаходять конкретне застосування при вивченні господарської діяльності підприємства. А деякі з них, наприклад, методи математичного програмування, матричні методи та моделі, а також інші економіко-математичні методи є предметом вивчення спеціальних економічних наук. Тому, вивчаючи методику економічного аналізу, необхідно передусім звернути увагу на традиційні методи (способи) обробки економічної інформації.
Вивчаючи технічні прийоми економічного аналізу студент повинен знати, коли, в якій виробничій ситуації і як застосовувати той чи інший технічний прийом (елемент методу). Тому в даному огляді теоретичних питань з методу та методики економічного аналізу буде звернуто увагу лише на традиційні методи. До цих методів можна віднести:
І. Порівняння — це метод, за допомогою якого явище, що аналізується, порівнюється з іншим одноякісним явищем з метою виявлення загальних рис або відмінностей між ними. Він використовується як у житті окремих людей, так і в економіці.
Порівняння може дати позитивні наслідки тільки тоді, коли явища, що порівнюються, можна зіставити.
Для того щоб показники, які аналізуються, були порівнювальними, слід провести ряд допоміжних розрахунків (інколи останні називають методом перерахунку показників):
- нейтралізувати вплив цінових чинників (перерахувати показники обсягу в однакову оцінку);
- нейтралізувати різницю обсягів виробництва;
- проводити порівняння за однакові звітні періоди;
- перерахувати показники, що порівнюються за однією методикою;
- виключити інші відмінності в умовах роботи підприємств, що порівнюються.
Найбільш типовими є ситуації, коли застосовуються такі порівняння:
Порівняння фактичних і планових розрахункових показників для оцінки ступеня виконання плану.
Зіставлення фактичних показників з нормативними з метою контролю за витратами та впровадження ресурсозберігаючих технологій.
Порівняння фактичних показників з показниками минулих років для визначення тенденцій (динаміки) розвитку економічних процесів.
Зіставлення показників підприємства, яке аналізується, з досягненнями науки та передового досвіду праці інших підприємств для пошуку резервів підвищення власного виробництва.
Порівняння показників підприємства, яке аналізується, із середніми показниками по галузі з метою визначення стану підприємства на ринку серед інших підприємств тієї ж галузі.
Зіставлення паралельних ідентичних рядів для вивчення взаємозв'язку показників, що аналізуються. Наприклад, аналізуючи обсяги товарної та реалізованої продукції, необхідно обґрунтувати взаємозв'язок між показниками або взаємозв'язок між цими показниками обсягу валової продукції, основних виробничих фондів та фондовіддачі.
Порівняння різних варіантів управлінських рішень з метою вибору найбільш оптимального.
Зіставлення результатів діяльності до та після зміни будь-якого фактора — застосовується для розрахунку впливу факторів та підрахунку резервів.
В спеціальній літературі з економічного аналізу цей метод економічного аналізу називають порівняльним аналізом і поділяють його на:
горизонтальний — використовується для розрахунку абсолютних та відносних відхилень фактичного рівня від базового;
вертикальний — вивчає структуру економічних явищ і процесів шляхом обчислення питомої ваги окремих частин в загальному цілому (наприклад, питома вага необоротних і оборотних активів у загальній сумі активів підприємства), відношення частин цілого між собою (наприклад, власного і позиченого капіталу, основного й оборотного капіталу), а також вплив факторів на рівень результативних показників шляхом порівняння їх величини до і після зміни фактора;
трендовий — застосовується у випадках, коли вивчаються відносні темпи зростання та приросту показників за декілька років до рівня базового року, тобто при дослідженні рядів динаміки.
Як уже підкреслювалося, для застосування методу порівняння необхідно, щоб показники, які аналізуються, були порівняльними. Для цього необхідно провести ряд допоміжних розрахунків, про які згадувалося вище. Сутність способів приведення показників до порівняльного виду можна розглянути за підручником Г. В. Савицької «Анализ хозяйственной деятельности предприятия» (с. 60—66) та за підручником під редакцією Н.В. Дембінського «Экономический анализ деятельности предприятия» (с. 36—37).
II. Використання абсолютних, відносних, середніх величин в економічному аналізі
В економічному аналізі використовуються:
абсолютні величини — характеризують кількісні розміри явища, яке аналізується, в одиницях міри, ваги, об'єму, площі, вартості;
відносні показники — показують співвідношення величини явища, яке вивчається, з величиною того ж явища, але взятого за інший час, або іншого явища.
Ці показники розраховуються відношенням однієї величини до другої, яка приймається за базу порівняння:
1) відносна величина планового (розрахункового) завдання:
[план (розрахунок) поточного року] / [план (розрахунок) минулого року або за декілька минулих років];
2) відносна величина виконання плану:
[(фактичний показник) / (плановий показник)] * 100%;
3) відносна величина динаміки:
(показник поточного періоду) / (показник минулого періоду).
Ці показники поділяються і характеризують:
абсолютний приріст — характеризує, як збільшився, наприклад, обсяг продукції в звітному періоді порівняно з минулим;
темп зростання продукції — відношення рівня виробництва даного звітного періоду до базового рівня виробництва, виражається в процентах, коефіцієнтах;
темп приросту розраховується як відношення абсолютного
приросту продукції за даний період до абсолютного рівня базово
го періоду;
абсолютний розмір 1% приросту продукції обчислюється як частка від ділення абсолютного приросту на його темп, виражений у відсотках.
Розглянемо на прикладі розрахунок відносних показників, які найчастіше використовуються в аналізі обсягу виробництва, обсягу реалізації тощо (абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту, абсолютний розмір 1% приросту продукції) (табл. 2.2.).
Таблиця 2.2. Розрахунок відносних показників
| Показник | Минулий звітний період | За звітний період | Відхилення планового випуску від минулого звітного періоду | Відхилення фактичного випуску від | |||||
| план | факт | абсолютне відхилення | в % | плану | минулого звітного | ||||
| абсолютне відхилення | в % | абсолютне відхилення | в % | ||||||
| Товарна продукція (тис.грн) | 20900 | 21996 | 22128 | +1096 | +5,24 | +132 | +0,6 | +- 1228 | +5,88 |
У вивченні економічних явищ широко застосовуються також середні величини.
В економічній роботі часто користуються середніми величинами (простими та середньоарифметичними, середньозваженими арифметичними, середньохронологічними тощо). Вони дають загальну характеристику явищ, що аналізуються. Відомо, що загальними середніми показниками, які можуть позитивно характеризувати результати діяльності підприємства, можуть бути окремі учасники, цехи, які мають негативний вплив на ці результати. Тому для аналізу необхідно вивчати зміст середніх показників.
III. Метод групування інформації в економічному аналізі
Групування інформації в економічному аналізі — це поділ сукупності явищ, що вивчаються, на однорідні групи за однаковою ознакою. За його допомогою вирішуються такі задачі, як вивчення структури та структурних зрушень, встановлення зв'язку явищ, що вивчаються.
Залежно від задач аналізу виділяють такі види групування:
типологічні — групування підприємств за формами власності;
структурні — застосовуються для вивчення внутрішньої будови показника, співвідношення в ньому окремих частин (наприклад, групування підприємств за кількістю робітників, склад робітників за професіями, станом праці на підприємстві, за віком тощо);
3) аналітичні — використовуються для розрахунку наявності напряму і формування зв'язку між різними показниками.
Розрізняють прості та комбіновані аналітичні групування.
За допомогою простих групувань вивчається взаємозв'язок між явищами, які згруповані за будь-якою ознакою, а завдяки комбінованим — можна визначити вплив двох або більше факторів на результативний показник..
IV. Метод елімінування
Важливим питанням методики економічного аналізу є визначення впливу окремих факторів на приріст результативних показників. Для розрахунку впливу факторів на змінну результативного показника застосовується метод елімінування (абстрагування), який складається з чотирьох способів (прийомів):
1. Спосіб абсолютних різниць.
2.Спосіб відносних різниць.
3.Спосіб ланцюгових підстановок.
4. Індексний спосіб.
Спосіб абсолютних різниць використовується для розрахунку впливу факторів на показник, що аналізується. Як правило, він застосовується тоді, коли на результативний показник впливає два фактори. Для простоти розуміння цього способу можна виділити правило його застосування, яке буде незмінне при розрахунку впливу будь-яких факторів (праці, предметів праці, використання фонду оплати праці тощо).
Сутність даного правила полягає у тому, що його застосування передбачає виділення двох етапів. На першому етапі слід встановити, який з факторів, котрі впливають на результативний показник, можна віднести до кількісного, а який — до якісного. На другому етапі застосовується метод розрахунку впливу кількісних і якісних факторів:
вплив зміни кількісного фактора: фактичний показник мінус плановий і результат множаться на плановий якісний (тобто різниця впливу кількісного фактора множиться на плановий якісний);
вплив зміни якісного фактора: фактичний показник мінус плановий і результат множаться на фактичний кількісний показник (тобто різниця впливу якісного фактора множиться на фактичний кількісний).
Сума впливу цих двох факторів завжди має дорівнювати сумі зміни результативного показника.
Наприклад, на зміну фонду оплати праці (це може бути економія фонду оплати праці за період, що аналізується, або перевитрата) впливають фактори: 1) зміна чисельності робітників; 2) зміна середньої заробітної плати.
Застосування методу абсолютних різниць (табл. 2.3) відбувається в два етапи:
І етап — з'ясовується, які з факторів відносяться до кількісних (чисельність робітників), а які — до якісних (середня заробітна плата).
П етап — визначається вплив цих факторів на результативний показник (зміна фонду оплати праці):
Таблиця 2.3. Модель застосування способу абсолютних різниць
| Показник | За планом | Фактично | Відхилення |
| Фонд оплати праці | А | а1 | а1 – а = а2 |
| Чисельність робітників | Б | б1 | б1 – б = б2 |
| Середня заробітна плата | в | в1 | в1 – в = в2 |
б2 • в = х;
Ь) вплив зміни середньої заробітної плати:
в2 • б, = х1
Баланс факторів: х ± х1 = а2.
Розмір впливу окремих факторів на результативний показник обчислюється також за допомогою способу відносних різниць. Він застосовується, як правило, тоді, коли дані мають уже розраховані раніше відносні прирости факторних показників у процентах або коефіцієнтах.
Сутність способу абсолютних різниць (табл. 2.4.):
Таблиця 2.4. Модель способу абсолютних різниць
| Показник | % виконання плану | Різниця в процентах виконання плану | Розрахунок впливу факторів, тис.грн. | Назва фактора |
| Середньоспискова чисельність робітників | П1 | П1 – 100 = С1 | (Т * С1)/100 = Т1 | Чисельність робітників |
| Загальна кількість відпрацьованих усіма робітниками людино-днів | П2 | П2 – П1 = С2 | (Т * С2)/100 = Т2 | Середня кількість днів роботи |
| Загальна кількість відпрацьованих усіма робітниками людино-годин | П3 | П3 – П2 = С3 | (Т * С3)/100 = Т3 | Тривалість робочого дня |
| Обсяг товарної продукції | П4 | П4 – П3 = С4 | (Т * С4)/100 = Т4 | Середньогодинний виробіток |
| Разом | Ф - Т |
2. Розраховується різниця в процентах виконання плану по кожному фактору.
3. Визначається вплив даної різниці на результативний показник, отже, плановий результативний показник множиться на цю різницю.
4. Підраховується сума впливу факторів на результативний показник і визначається сума резервів поліпшення результативного показника, що аналізується.
Спосіб ланцюгових підстановок використовується в аналізі результативного показника, коли на його зміну впливає три й більше факторів. Сутність цього методу полягає в тому, що всі фактори змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюється один, а інший залишається без змін, потім змінюються два, три і т. д. при незмінності решти факторів. Це дозволяє обчислити вплив кожного фактора на результативний показник.
Розрахунок впливу факторів методом ланцюгових підстановок на результативний показник полягає у послідовній заміні планових факторних показників на фактичні. Порівняння величини результативного показника до і після зміни рівня того чи іншого фактора дозволяє елімінувати вплив усіх факторів, крім одного, і визначити його вплив на приріст результативного показника. При цьому способі спочатку розраховується вплив кількісних факторів, а потім — якісних..
При застосуванні способу ланцюгових підстановок застосовується наступна послідовність (табл. 2.5.):
1. Перший рядок таблиці завжди відображає лише планові показники.
2. Перша підстановка — заміна планового факторного показника на фактичний, і вона проводиться доти, доки в останньому рядку не будуть відображені всі фактичні показники.
3. Розраховуються відхилення фактичних факторних показників від планових. Для цього від суми останнього рядка треба відняти суму, відображену в першому рядку.
4. Визначається вплив кожного фактора на зміну результативного показника. З цією метою кожний наступний розрахунковий показник порівнюється з попереднім.
5. За даними проведених розрахунків робиться підсумок резервів поліпшення результативного показника.
Таблиця 2.5. Модель способу ланцюгових підстановок
| Номер підстановки | Фактори | Узагальнюючий розрахунковий показник, тис.грн. | Величина впливу факторів, тис.грн. | Причина (вплив факторів) | |||
| Чисельність робвтників | Середня кількість днів одного робітника | Середня тривалість робочого дня, год | Середньогодинний виробіток, грн. | ||||
| Планові показники | П | П | П | П | Т0 | _ | |
| Перша підстановка | Ф | П | П | П | Т2 | Т2 – Т0 = С1 | Зміна чисельності робітників |
| Друга підстановка | Ф | Ф | П | П | Т3 | Т3 - Т2 = С3 | Зміна кількості днів роботи одного робітника |
| Третя підстановка | Ф | Ф | Ф | П | Т4 | Т1 – Т4 = С4 | Зміна тривалості робочого дня |
| Четверта підстановка | Ф | Ф | Ф | Ф | Т1 | Зміна середньогодинного виробітку | |
| Разом | Т1 – Т0 = С5 | С5 | |||||
Наступним способом елімінування є індексний метод, сутність якого полягає у застосуванні відносин фактичного рівня показника, що аналізується, до його рівня в базовому періоді. Він широко застосовується в статистиці, сутність його вивчається у цій економічній науці, а в економічному аналізі його використання при розрахунку впливу факторів незначне. При вивченні впливу факторів на зміну результативного показника необхідне застосування індексного способу.
V. Балансовий спосіб в економічному аналізі
Балансовий спосіб використовується для визначення співвідношень, пропорцій двох груп взаємопов'язаних урівноважених показників, підсумки мають бути тотожними. Цей метод широко застосовується в практиці бухгалтерського обліку та планування.
В економічному аналізі його використовують при аналізі забезпечення підприємства трудовими, фінансовими ресурсами, основними фондами тощо. Так, визначаючи забезпеченість підприємства трудовими ресурсами, складають баланс, в якому, з одного боку, відображається необхідність у трудових ресурсах, а з іншого, — їх фактична наявність. Або для розрахунку платоспроможності підприємства складається платіжний баланс, в якому співвідносяться платіжні засоби з платіжними зобов'язаннями.
Але найчастіше цей спосіб застосовується для визначення величини впливу окремих факторів на зміну результативного показника. Результати впливу двох або більше факторів завжди мають дорівнювати загальній сумі відхилення результативного показника. Наприклад, аналізуючи продуктивність праці одного працюючого, яка зросла за звітний період на 12 тис. грн., встановили, що:
за рахунок зменшення питомої ваги робітників у загальній кількості працюючих продуктивність праці зменшилася на 10 тис. грн.;
за рахунок зростання продуктивності праці робітників продуктивність праці одного працюючого збільшилася на 22 тис. грн. Таким чином, баланс факторів становить: (-10000) +22000 = +12000 грн.
У деяких випадках балансовий метод називається сальдовим, якщо з впливу трьох факторів відомий вплив двох, а вплив третього фактора можна розрахувати, коли від загальної суми відхилення за результативним показником відняти результат впливу перших двох факторів. Наприклад, на зміну прибутку від реалізації впливають чотири фактори, три з яких обчислюються за даними фінансової звітності (ф. 2 «Звіт про фінансові результати»), а вплив четвертого — за допомогою сальдового методу. На підприємстві, що аналізується, прибуток від реалізації збільшився порівняно з минулим звітним періодом на 1934 грн. На зміну прибутку вплинули фактори:
1) в результаті зміни обсягу реалізації прибуток зріс на 1932 грн.;
2) в результаті того, що собівартість аналізованої продукції збільшилася на 3720 грн. на цю суму зменшився прибуток;
3) ціни на товарну продукцію зросли на 10186 грн. прибуток також підвищився.
Вплив цих факторів розраховано за даними фінансової звітності. Відомо, що на прибуток від реалізації впливає також зміна структури й асортименту реалізованої продукції. Існують різні методики визначення впливу цього фактора на зміну прибутку. Одним з них є сальдовий метод. На основі наведених даних розрахунок матиме такий вигляд: 1934 - (1932 + (-3720) + Ю186) = — 6464, тобто за рахунок зміни структури і асортименту реалізованої продукції прибуток зменшився на 6464 грн., а баланс факторів дорівнює: 8398 - 6464 = 1934 грн.
VI. Графік в економічному аналізі
Графіки широко використовуються в економічному аналізі і мають велике ілюстративне значення. Вони допомагають дізнатися про закономірності, які виражають числову інформацію.
На графіку більш виразно проявляються тенденції і зв'язки показників, що вивчаються. Вони використовуються при побудові різних схем для наочного відображення внутрішньої побудови об'єкта, який вивчається, послідовності технологічних операцій взаємозв'язку між результативними і факторними показниками.
VII. Табличний метод відображення аналітичних даних
Результати аналізу, як правило, відображаються у вигляді таблиць. Аналітична таблиця являє собою систему думок, суджень, які виражаються мовою чисел.
Складання аналітичних таблиць потребує знання сутності явищ, що вивчаються, методів їх аналізу, правил оформлення таблиць.
Існують три види таблиць:
1. Прості, в яких ставиться задача дати перелік інформації про явище, що вивчається.
2. Групові, де дані об'єднуються за однією суттєвою ознакою.
3. Комбіновані — в них матеріал підмета розбивається на групи і підгрупи за кількома ознаками.
Кожна таблиця має підмет та присудок. Підмет показує, про що йде мова. В ньому відображаються показники, які характеризують явище. Присудок показує, якими ознаками характеризується підмет.
Основні вимоги до аналітичних таблиць:
1. Кожна таблиця повинна мати заголовок, який коротко виражає зміст таблиці.
2. Графи, де відображається підмет, мають позначатися буквами.
3. Графи, в яких відображається присудок, повинні нумерувався цифрами.
4. В необхідних випадках у заголовках граф необхідно вказувати одиницю виміру.
5. Якщо всі елементи таблиці виражені однією й тією самою одиницею виміру, то її треба винести у заголовок таблиці.
6. Коли в таблиці є абсолютні й відносні величини, необхідно спочатку наводити перші, а потім другі.
7. При відображенні в таблиці динаміки показників дані слід розташовувати у хронологічному порядку.
Для узагальнення результатів аналізу складають узагальнюючі таблиці, в яких систематизується матеріал дослідження окремих сфер господарської діяльності підприємства.
Таким чином, огляд традиційних методів економічного аналізу закінчується розглядом табличного способу відображення економічної інформації, адже відомо, що вивчення економічних процесів підприємства здійснюється за допомогою аналітичних таблиць.
ТЕМА 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
Наукова організація аналітичної роботи – основа прийняття ефективних управлінських рішень
Організація аналітичної роботи на підприємстві повинна завжди спиратися на передові досягнення науки і практики, проводитися з використанням науковообгрунтованих методик.
Проведення на підприємстві економічного аналізу входить у службові обв’язки кожного спеціаліста, керівника, службовців, яких стосується прийняття управлінських рішень.
Аналітична робота повинна бути ефективна, тобто затрати на її проведення мають бути найнижчими, а результати найбільш глибокими і забезпечувати всі рівні управління підприємства для прийняття управлінських рішень. Її важливими принципами є регламентація та уніфікація.
Регламентація передбачає розробку для кожного виконавця обов’язкового мінімуму таблиць і вихідних форм і таблиць, стандартних прогам, єдиних критеріїв оцінки для забезпечення порівняльності. Це все спричиняє об’єктивність оцінки діяльності внуррішньогосподарських підрозділів, зменшує витрати часу на аналіз і забезпечує ефективність проведення аналітичної роботи.
Аналітична робота на підприємстві передбачає ряд організаційних етапів, які можна подати у вигляді схеми.
СХЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ АНАЛІТИЧНОЇ РОБОТИ НА ПІДПРИЄМТВІ
2. Організаційні форми і виконавці економічного аналізу на підприємстві
На практиці застосовуються різні організаційні форми проведення економічного аналізу. В одних випадках діяльністю всіх економічних служб керує головний економіст, який організує всю економічну роботу на підприємстві, в тому числі й аналітичну, в інших – аналітичну роботу очолює керівник планового відділу або бухгалтерії.
Економічний аналіз входить в обов’язки не тільки економічних служб підприємства, а й технічних відділів (головного механіка, енергетика, технолога й ін.), а також цехових служб, керівників бригад, дільниць. Лише загальними зусиллями можна комплексно, всебічно досліджувати поставлену проблему і знайти оптимальний варіант її вирішення.
Крім перелічених виконавців аналітичної роботи, її здійснюють також керівні органи управління, статистичні, фінансові органи, податкові інспекції, аудиторські фірми, банки, інвестори, конкуренти тощо. Так, банки та інвестори вивчають фінансовий стан підприємства, його платоспроможність, кредитоспроможність, ефективність використання кредитів. Податкові інспекції аналізують виконання підприємством планів по прибутках, відрахуваннях податків до бюджету, ведуть контроль за раціональним використанням матеріальних і фінансових ресурсів (табл. 1.3).
Таблиця 1.3. Здійснення аналітичної роботи окремими виконавцями
| Виконавець | Коло питань економічного аналізу |
| Відділ технічного контролю | Аналізує виконання плану випуску продукції за обсягом та асортиментом, ритмчність роботи, підвищення якості продукції, впровадження нової техніки та технологій, комплексної механізації й автоматизації виробництва, роботу обладнання, витрачання матеріальних ресурсів, тривалість технологічного циклу, комплектність випуску продукції, загальний технічний та організаційний рівень виробництва |
| Відділ головного механіка та енергетика | Вивчає стан експлуатації машин та обладнання, виконання планів-графіків ремонту і модернізації обладнання, якість та собівартість ремонту, повноту використання обладнання й виробничих потужностей, раціональність потреби енергоресурсів |
| Виробничий відділ | Аналізує якість сировини та готової продукції, брак і втрати, рекламації покупців, заходи по скороченню браку, підвищення якості продукції, дотримання технологічної дисципліни |
| Відділ збуту | Контролює своєчасність і якість матеріально-технічного забезпечення виробництва, виконання планів поставок за обсягом, номенклатурою, строками, якістю, станом і цілісністю складських запасів, дотримання норм відпуску матеріалів, транспортно-заготівельних витрат |
| Планово-економічний відділ або відділ економічного аналізу | Вивчає виконання договірних зобов’язань і планів поставок продукції споживачам за обсягом, якістю, строками, номенклатурою, станом складських запасів та збереження готової продукції |
| Відділ бухгалтерського обліку та звітності (бухгалтерія) | Аналізує рівень організації праці, виконання плану заходів щодо підвищення її рівня, забезпеченість підприємства трудовими ресурсами за категоріями та професіями, рівень продуктивності праці, використання фонду робочого часу і фонду заробітної плати |
| Відділ праці і заробітної праці | Аналізує виконання кошторису витрат на виробництво, собівартість продукції, виконання плану прибутку і його використання, фінансовий стан, платоспроможність підприємства |
| Відділ постачання | Здійснює розробку плану аналітичної роботи і контроль за його виконанням, методичне забезпечення аналізу господарської діяльності підприємства і його структурних підрозділів, розробляє заходи за результатами аналізу |
Результативність економічного аналізу залежить від складу, змісту, якості інформації, яка використовується. Віомо, що аналіз проводиться не тільки за економічними даними. Широко використовується також технічна, конструкторсько-нормативна інформація, інформація про формування ринку, попиту та пропозиції продукції.
Вся інформація, яка використовується в економічному аналізі, поділяється на такі групи:
1) конструкторсько-технологічна (за даними цієї інформації проводиться функціонально-вартісний аналіз);
2) планово-нормативна (відносяться всі види планів, які складаються на підприємстві, розрахунки, нормативні матеріали, кошториси й ін.);
3) облікова інформація (всі дані документів бухгалтерського, статистичного, оперативного обліку, а також всі види звітності);
4) позаоблікова інформація, що знайшла широке застосування в умовах ринкової економіки. У зв’язку з тим, що в цих умовах широко використовується маркетингова інформація, підприємство систематично спостерігає за станом ринку (що цікавить покупців та що вони купують, що продають конкуренти, сегмент ринку). Це один з видів позаоблікової інформації. До даної групи належать також різні офіційні документи, рішення загальних зборів колективу, матеріали, одержані з різних джерел інформації (радіо, телебачення, інтернет).
Вирішальна роль в інформаційному забезпеченні аналізу належить бухгалтерському обліку і звітності, де відображаються всі господарські процеси та їх результати. Лише використовуючи облікові документи (первинні й угагальнюючі), дані звітності, можна розробити заходи, спрямовані на поліпшення виконання планових завдань, досягнення кращих результатів господарської діяльності і з найменшими витратами.
Найбільша ефективність аналітичних досліджень досягається при здійсненні оперативного управлінського аналізу за даними оперативного обліку і звітності. Про проведенні економічного аналізу широко використовуються дані бухгалтерської (фінансової) звітності:
- баланс (Ф1);
- звіт про фінансові результати (Ф2);
- звіт про рух грошових коштів (Ф3);
- звіт про власний капітал (Ф4);
- примітки до звітів.
Загальні вимоги до звітності викладені в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (П(С)БО 1), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 87. Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий в 1997 році) Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Згідно з П(С)БО 1 до звітності ставиться ряд вимог, яким вона повинна відповідати і лише після цього використовуватися в аналізі. Це передусім доступність інформації, тобто її зрозумілість усім користувачам. Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачами та своєчасністю.
Слід підкреслити і такий важливий принцип, якому має відповідати інформація, її суттєвість – точка відсікання інформації. Ця точка може бути визначена на підставі як кількісних, так і якісних факторів. Кількісний фактор – це обмеження суттєвості в складанні звітності у тисячах гривень з одним знаком після коми. Якісний фактор – у групуванні, наприклад статей фінансових звітів, кожна стаття розкривається окремо, а несуттєві можуть бути об’єднані в одну, виходячи з економічного змісту чи функції.
Інформація має бути достовірною, адже тільки така вона корисна для користувача. Достовірність досягається за відсутності суттєвих помилок та необ’єктивних суджень. Ступінь достовірності звітності оцінюється за допомогою аудиту.
І, нарешті, інформація має бути зіставною. Цього передбачається досягнути шляхом застосування єдиних вимог до підготовки звітності та розкриття змісту їх статей. За П(С)БО 1 зіставна інформація, якщо це необхідно для розуміння звітів за поточний період, розкривається як в описовому, так і в цифровому вигляді. Крім основних вимог до інформації, яка представлена в бухгалтерській (фінансовій) звітності, П(С)БО 1 передбачає цілий ряд принципів, яких необхідно дотримуватися при складання звітності.
В економічному аналізі використовується також статистична інформація – дані обліку і звітності. Найбільш широко використовуються такі форми статистичної звітності:
1 – П – Звіт про продукцію:
1 – ПВ – Звіт про працю;
5 – С – Звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг;
6 – Рентабельність окремих видів продукції;
11 – Звіт про наявність і рух основних фондів;
22 – Зведена таблиця основних показників, які комплексно характеризують господарську діяльність підприємства.
Користуючись будь-якою інформацією для проведення аналітичної роботи, слід відмітити наявність різних напрямів її класифікації, яка використовується для проведення всебічного комплексного аналізу досліджуваної проблеми. Так, за періодичністю надходження аналітична інформація поділяється на регулярну (планові, розрахункові та облікові дані) й епізодичну, яка надходить у міру необхідності (наприклад, інформація про конкурентів).
Регулярна інформація, в свою чергу, є:
а) постійною – зберігає своє значення суттєвий час (код, шифр, план рахунків бухгалтерського обліку);
б) умовно-постійною – зберігає своє значення протягом конкретного періоду (показники плану, нормативи);
в) змінною – характеризує часту зміну подій (звітні дані на конктертну дату).
Необхідно підкреслити, що в умовах ринкової економіки значно збільшується питома вага позаоблікової інформації, яка застосовується в економічному аналізі. Якраз ця інформація характеризує стан зовнішнього оточення ринків товарів і послуг, конкурентоспроможності продукції. Нині підприємства заінтересовані в підпорядкуванні виробничої та комерційної діяльності не досягненню короткочасних успіхів, а в забезпеченні стійкого економічного стану в тривалій перспективі, досягненні комерційної переваги лише завдяки інноваційним перетворенням в усіх сферах діяльності. Тому і знаходить широке позаоблікова інформація, яка дає змогу підприємству вивчати стан зовнішнього оточення підприємства. До позаоблікової інформації такоє відносять різні законодавчі акти, інструктивні вказівки, дані преси.
І, нарешті, перш ніж застосовувати форми звітності для аналізу господарської діяльності підприємства, необхідно перевірити достовірність відображених у них показників. Для цього використовують спеціальний спосіб перевірки узгодженості одних і тих самих показників у різних формах звітності, а також перевіряють достовірність підсумків по окремих розділах форм бухгалтерської (фінансової) звітності. Складають аналітичну таблицю, яка має такий вигляд (табл. 1.4).
Таблиця 1.4. Перевірка одних і тих самих показників, відображених у різних формах звітності
| Показники | Перша форма звіту | Інші форми звіту | ||
| номер форми звіту | сума, тис.грн. | номер форми звіту | сума, тис.грн. | |
| Основні фонди на кінець року | 1 | 12000 | 11 | 12000 |
| Статутний фонд на кінець року і т.ін. | 1 | 15600 | 4 | 15600 |
4. Оформлення результатів аналізу
Заключний етап аналізу – оформлення його результатів різними документами. Ними можуть бути: пояснювальна записка, довідка, висновок, безтекстове оформлення результатів аналізу.
Зміст пояснювальної записки повинен містити висновки і пропозиції щодо результатів господарської діяльності, відображені резерви збільшення кількісних і поліпшення якісних показників, сформульовані пропозиції, які виносяться по результатах аналізу, причому вони повинні бути обгрунтованими і спрямованими на освоєння виявлених внутрішньогосподарських ресурсів. Пояснювальна записка складається, як правило, коли результати аналізу направляються у вищу за рангом організацію.
Довідка або висновок складається у випадках, якщо результати аналізу призначені для внутрішньогосподарського користування. На відміну від пояснювальної записки їх зміст більш конкретний. Тут відображаються недоліки або досягнення, сума резервів, наведені конкретні заходи з використання їх у виробництві. І довідки, і висновки за результатами подаються заінтересованим службам підприємства з метою прийняття обгрунтованих управлінських рішень, що спрямовані на поліпшення виробничої ситуації, яка аналізувалася.
Нерідко в процесі проведення аналітичної роботи застосовується такоє безтекстове оформлення результатів аналізу. Воно складається з постійного макета аналітичних таблиць без пояснювального тексту. Такі таблиці дозволяють систематизувати, узагальнювати досліджувальний матеріал і представляти його в простій для сприйняття формі. До безтекстового оформлення результатів відносяться також графіки, діаграми, які наочно відображають господарський процес та його результати. При цьому залежно від межі аналізу економічних явищ застосовуються різні способи відображення економічних показників:
- за призначенням: діаграми, порівняння, хронологічні графіки;
- за способом побудови графічного образу: лінійні, стовпчикові, кругові тощо.
Слід зазначити, що з переходом до ринкової економіки потреба в аналітичний інформації значно зросла. Це пов’язано з необхідністю розробки й обгрунтування бізнес-планів, комплексної оцінки ефективності короткострокових і довгострокових управлінських рішень. В зв’язку з цим автоматизація аналітичних розрахунків стала об’єктивною необхідністю, тому що:
- автоматизація підвищує продуктивність праці економістів-аналітиків, звільняє від технічної роботи і дозволяє проводити більш глибокі дослідження економічних явищ і процесів;
- автоматизація дозволяє глибше вивчати і досліджувати вплив факторів, виявляти резерви підвищення ефективності виробництва;
- автоматизація підвищує оперативність та якість аналізу.
Автоматизація аналітичних розрахунків і аналіз господарської діяльності зростають на вищий рівень у зв’язку з організацією на підприємстві автоматизованого робочого місця економіста-аналітика. АРМ економіста-аналітика – це робоче місце, забезпечене персональним ЕОМ, які на основі використання програмного, методичного та інформаційного забезпечення дозволяють автоматизувати аналітичні розрахунки.
Тема 4. АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ І ПОСЛУГ
1. Значення і завдання аналізу виробництва продукції
У нових ринкових умовах господарювання всі підприємства отримали повну оперативну самостійність — яку і скільки випускати продукції, з ким співробітничати і кому продавати свої вироби, як організовувати і відповідно планувати всі виробничі процеси. Зрозуміло, що ця свобода дій надається для належного врахування кон’юнктури ринку, його потреб і вимог.
Правильно обрана стратегія виробництва і належні обсяги випуску продукції забезпечують бажаний обсяг реалізації і відповідні масштабам цієї діяльності прибутки. Тому виробнича діяльність підприємства, зовнішньо вільна і нічим не обмежена, врешті-решт жорстко зумовлюється загальною економічною ситуацією, галузевими пропорціями і платоспроможним попитом населення
У процесі аналізу виробничої діяльності підприємства потрібно розглянути такі питання:
а) якість планування виробництва, напруженість і обґрунтованість планів діяльності як у цілому, так і окремих виробничих підрозділів; б) оцінка виконання планів виробництв, постачання і реалізації продукції, динаміки обсягів виробництва;
в) визначення основних факторів, що впливали на загальні обсяги виробництва протягом останніх років, зокрема у звітному періоді;
г) розкриття взаємозв’язку і взаємозумовленості показників обсягу виробництва, реалізації, асортименту, якості виробів тощо;
д) визначення внутрішньогосподарських резервів зростання обсягів випуску продукції та реалізації, а також розробка заходів щодо їх використання.
Для виконання аналітичного дослідження використовують статистичну звітність про виробництво продукції, форма № 1-п, а також планові матеріали відповідного відділу і бухгалтерські дані про випуск, відвантаження і реалізацію продукції, інші оперативні дані виробничої діяльності. Бажано також ознайомитись із залишками незавершеного виробництва, готової продукції на складі і товарів відвантажених (форма № 1).
Аналіз обсягів виробництва продукції звичайно починають з оцінки того, як виконано план виробництва в цілому по підприємству і в розрізі його основних виробничих одиниць, які були рівні виконання по місяцях і кварталах звітного періоду, визначають причини можливих невдач і винних у цьому осіб.
Враховуючи складне економічне становище в країні, повсюдний спад виробництва, доцільно особливо уважно вивчити динаміку обсягів випуску продукції на якомусь підприємстві. При цьому використання натуральних вимірників обсягів випуску продукції найбільш доречне, оскільки дає змогу запобігти перекрученням, котрі заподіює інфляція. Якщо ці вимірники не можна використати, то обсяги вимірюють у незмінних цінах.
Дані табл. 5.1 свідчать, що обсяги виробництва продукції невпинно знижувались в останнє п’ятиріччя і становили під кінець половину того, що було у першому році. Водночас можна стверджувати, що темпи падіння виробництва в останні три роки дещо сповільнились. Проте загальну динаміку обсягів виробництва слід оцінити як незадовільну.
Таблиця. Динаміка виробництва продукції
| П’ятирічний період | |||||
| Показник | 1-й рік | 2-й рік | 3-й рік | 4-й рік (минулий) | 5-й рік (звітний) |
| 1. Виробництво цементу, тис.т | 2254 | 1803 | 1532 | 1257 | 1124 |
| 2. Відсоток до попереднього року | 100 | 80 | 85 | 82 | 89 |
| 3. Відсоток до 1-го року | 100 | 80 | 68 | 56 | 50 |
Проте внутрішні фактори заслуговують на увагу не менше. Обсяг виробництва можна збільшити, використовуючи дорожчі матеріали і відповідно піднімаючи ціну виробів, або, навпаки, збільшуючи у складі рецептур дешеві компоненти, а зекономлені дефіцитні спрямовуючи на додатковий випуск продукції. Всі заходи щодо розвитку спеціалізації та кооперації також помітно впливають на обсяги виробництва. Регулювання рівня якості та зміни асортименту були “улюбленими” засобами збільшення обсягів виробництва на підприємствах і навіть галузях промисловості колишнього СРСР. До речі, сучасний ринок ефективно бореться з цими “хитрощами” простим зниженням попиту.
Аналіз асортименту і структури випуску продукції. Одним із важливих напрямів деталізації обсягу випуску продукції є вивчення його в асортиментно-структурному розрізі. Під асортиментом розуміють перелік видів продукції, що виробляється, із зазначенням обсягів випуску. Більш вузьким поняттям є номенклатура випуску, яка характеризує тільки кількість, різноманітність продукції, що виробляється. Нарешті, структура — це співвідношення окремих виробів у загальному обсязі виробництва, вираженому здебільшого у відсотках. Зміна асортименту в порівнянні з планом приводить до асортиментних, а структури випуску — структурних зрушень. Взагалі ці явища тісно пов’язані одне з одним, і тому ми маємо єдині асортиментно-структурні зрушення у випуску продукції.
Дані про виконання плану з асортименту наведено в табл. 5.2.
Таблиця. Вихідні дані для аналізу асортименту
| Випуск продукції, тис. грн. | Зараховується | ||||
| Виріб | за планом | фактично | виконання плану, % | плану | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | |
| А | 80 | 100 | 125 | 80 | |
| Б | 200 | 120 | 60 | 120 | |
| В | 50 | 60 | 120 | 50 | |
| Г | 400 | 400 | 100 | 400 | |
| Д | 150 | 190 | 126 | 150 | |
| Б* | 120 | 60 | 50 | 60 | |
| Є | — | 80 | — | ||
| Разом | 1000 | 1010 | 101 | 860 | |
Розрахунок показників виконання плану асортименту здійснюють трьома способами.
Перший має назву “спосіб найменшого числа”. Його суть полягає у виборі меншої з двох сум. Інакше кажучи, береться фактична сума, проте за умови, що вона не перевищує планове завдання. В табл. 5.2 ці залікові суми разом становили 860 тис. грн. Звідси коефіцієнт асортиментності становитиме:
Кас= EQ \f (860;1000) = 0,86
Другий спосіб передбачає брати як загальний показник найменший відсоток виконання плану серед усіх виробів, тобто 50%, а у вираженні коефіцієнта — 0,5.
Третій спосіб пропонує знаходити співвідношення кількості виробів з повним виконанням плану й кількості планових позицій. Цей показник тісно пов’язаний з номенклатурою продукції, тому його називають коефіцієнтом номенклатурності:
Кн= EQ \f (4;6) = 0,667
Отже, згідно з усіма способами план з асортименту суттєво не виконано. При аналізі потрібно звернути увагу на розширення й оновлення асортименту. У нашому прикладі планувалося оновлення асортименту на 12% (120 : 1000 • 100), однак фактично частка оновленої продукції з урахуванням фактичного обсягу випуску становила менше як 6% (60 : 1010 • 100). Суттєвим недоліком є те, що підприємство продовжило виробництво застарілої продукції “Є”, яка не має попиту на ринку.
Треба зазначити, що сьогодні не можна пояснювати зрушення в асортименті й структурі випуску продукції якимись “об’єктивними” причинами, бо всі вони оперативно враховуються на самому підприємстві через коригування планових завдань. Тому відхилення при виконанні плану — це відверто погана праця виконавців і адміністраторів низових ланок (дільниць, цехів, філій).
Завершуючи аналіз, слід дати оцінку проведеної роботи щодо підготовки нових зразків продукції для виробництва і стану науково-дослідних і конструкторських розробок взагалі, які можуть бути запорукою майбутніх успіхів підприємства..
2. Аналіз якості продукції
У сучасних умовах господарювання великого значення набуває поліпшення якості виробленої продукції. Це треба усвідомлювати, але не на словах, як це здебільшого було раніше, а повсякденно й копітко займатися цією справою. Ті підприємства, які не позбулися старих стереотипів у роботі, в тому числі нехтували якістю продукції, зараз зазнали відчутних втрат у конкурентній боротьбі з іноземними виробниками. Красномовним прикладом є робота взуттєвої промисловості, та й усієї легкої промисловості України взагалі.
Аналіз якості продукції ґрунтується на системі численних показників, серед яких слід вирізнити загальні й часткові, прямої та побічної дії. Найбільш узагальнюючий характер мають частка продукції, атестована державою як продукція вищої якості (зараз цього не роблять), частка продукції, яка одержала товарні знаки, в загальному обсязі випуску. Своєрідним знаком якості є фірмовий знак всесвітньо відомих корпорацій, які вибороли славу виробників якісної продукції. Досить надійним показником якості може бути відповідність міжнародним стандартам. Крім того, використовують такі загальні об’єктивні показники якості:
· сортність (легка, харчова, хімічна та інші галузі промисловості);
· марочність (харчова, промисловість будівельних матеріалів);
· вміст корисних речовин або шкідливих домішок (% до загального обсягу або ваги);
· строк служби (ресурс) і надійність;
· призначення одного з часткових показників якості як єдиного провідного (міцність металів, калорійність харчів, теплотворність палива тощо).
У процесі аналізу вивчають і такі побічні показники якості продукції:
· гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних (безплатних для споживачів) ремонтів у розрахунку на один виріб;
· наявність рекламацій, їхні кількість і вартість;
· відсоток браку;
· пониження у сортності продукції за межами підприємства;
· відсоток повернення продукції на виправлення дефектів;
· відповідність моді;
· наявність і рівень попиту на даний виріб тощо. Оцінюючи зміну якості продукції на підприємстві, слід надавати перевагу об’єктивним і кількісним показникам якості, які забезпечують належну точність визначення стану якості продукції. Найбільш вдалою ілюстрацією цього може бути аналіз показника сортності продукції.
Сортність використовують щодо продукції, в якій допускаються певні, несуттєві, відхилення деяких ознак і якостей від чинних стандартів і технічних вимог. Зважаючи на кількість передбачених сортів і співвідношення їх у загальному обсязі виробництва, визначають середній показник сортності як за планом, так і фактично. Конкретні дані для аналізу сортності наведено в табл. 5.3.
Виконання плану за сортністю можна визначити трьома основними способами.
Спосіб першосортних одиниць. Наведені в табл. 5.3 по-сортові коефіцієнти (на підставі посортових знижок) слід помножити на відповідну кількість продукції або показники частки і одержані суми додати.
Плановий коефіцієнт сортності:
Кп = EQ \f (630*1,0+180*0,9+90*0,8;900) = EQ \f (864;900) = 0,96
Фактичний коефіцієнт сортності:
Кф= EQ \f (730*1,0+150*0,9+120*0,8;1000) = EQ \f (961;1000) =0,961
Оскільки величина фактичного показника більша за планову, можна зробити висновок, що фактична сортність продукції вища від планової,
Спосіб порівняння середньозважених цін. Якщо фактична середньозважена ціна одного виробу більша або дорівнює плановій, план за сортністю вважається виконаним. Це дуже простий спосіб, проте він має істотну ваду — його не можна використовувати для розрахунку загального показника по підприємству. Виходячи з даних табл. 5.3:
Планова ціна виробу 8640 грн. : 900 = 9,6 грн.
Фактична ціна виробу 9610 грн. : 1000 = 9,61 грн.
Здійснені розрахунки свідчать також про виконання плану за сортністю.
Таблиця | 5.3 | |||||||
| Сорт | Сортовий коефіцієнт | За планом | Фактично | |||||
| Кількість виробів, шт. | сума, грн. | кількість виробів, шт. | сума, грн. | Виконання плану, % | ||||
| І | 1,0 | 630 | 6300 | 730 | 7300 | 115,9 | ||
| П | 0,9 | 180 | 1620 | 150 | 1350 | 83,3 | ||
| Ш | 0,8 | 90 | 720 | 120 | 960 | 133,3 | ||
| Разом | х | 900 | 8640 | 1000 | 9610 | 111,2 | ||
З наведених вище трьох способів найбільш універсальним є спосіб першосортних одиниць, оскільки він практично виключає вплив зміни й асортименту продукції. Насамкінець виконують розрахунок впливу зміни кількості та якості продукції на обсяг її випуску у вартісному вираженні.
Розрахунок факторів:
1) зміна кількості виробленої продукції:
(1000 - 900) • 9,6 грн. = +960 грн.;
2) зміна якості (сортності) продукції:
(9,61 - 9,6) • 1000 = +10 грн.
Разом + 970 грн.
Перевірка розрахунку: 9610 - 8640 = 970 грн.
Частина виробів у процесі виробництва псується через порушення технології, несправності устаткування або низьку кваліфікацію чи несумлінність робітників. Це явище має назву “брак продукції”.
Брак може бути остаточним і виправним. При аналізі визначають загальну суму браку І відносну його величину (% браку), а також вивчають динаміку цього показника за ряд періодів. Особливу увагу потрібно приділити виявленню так званого прихованого браку, який з різних причин не обліковується, Цей брак фігурує як доброякісні деталі, напівфабрикати і навіть готові вироби І є причиною порушення в майбутньому ритму роботи і несподіваних збитків.
При аналізі браку обов’язково з’ясовують причини його виникнення, місцезнаходження, час і винуватців.
Важливими умовами профілактики браку є:
· висока культура й організація виробництва;
· стабільний ритм роботи і постачання;
· впровадження у виробництво сучасних технологій і устаткування;
· кваліфікація персоналу, його дисциплінованість і відповідальність тощо.
Варто також пам’ятати, що між якістю продукції і величиною браку існують складні й суперечливі зв’язки. Наприклад, зростання кількості бракованої продукції не обов’язково спричиняє погіршення ЇЇ якості, як це іноді вважається;
Рівень браку — це передусім показник якості роботи, налагодженості технологічних процесів і чіткої організації виробництва. Це також показник порушення ритму виробництва, погіршення організації та контролю за виробництвом.
3. Аналіз ритмічності та якості організації виробництва
Ритмічність виробництва — це насамперед чітка, стійка і . збалансована діяльність підприємства, яка дає змогу рівномірно випускати продукцію і виконувати свої зобов’язання перед споживачами. Ритмічна робота — це випуск продукції однаковими частками за будь-які однакові проміжки робочого часу. Розрізняють два поняття ритмічності:
· ритмічність випуску продукції (товарної);
· ритмічність виробництва (як завершеного, так і незавершеного).
Існує багато способів розрахунку показників ритмічності (аритмічності) роботи підприємства, однак навіть і найпростіші з них надійно характеризують це явище. На підставі даних табл. 5.4 проведемо розрахунок коефіцієнта ритмічності способом найменшого числа.
Таблиця 5.4. Дані для розрахунку коефіцієнта ритмічності
| Обсяг виробництва за місяць, % | Зараховується | ||
| за планом | фактично | в плановий ритм | |
| Перша | 33 | 22 | - 22 |
| Друга | 33 | 29 | 29 |
| Третя | 34 | 49 | 34 |
| Разом | 100 | 100 | 85 |
Якщо потрібно проаналізувати ритм роботи за квартал або рік, відповідно знаходять обсяги виробництва у перші, другі та треті декади, а потім діють, як при аналізі даних за місяць. За відсутності планових показників ритму їх можна самостійно розрахувати, спираючись на саме визначення поняття ритмічності. Наприклад, за декаду має бути виконана третина місячного плану тощо.
Після того як буде з’ясовано ступінь ритмічності роботи, слід перейти до вивчення основних факторів, які зумовлювали можливі порушення ритмічності (рис. 2).
Неритмічність роботи притаманна багатьом підприємствам. Тому треба ретельно вивчати не лише причини цієї хронічної виробничої “хвороби”, а й її наслідки, а саме:
· збільшення кількості браку і відходів сировини й матеріалів;
· погіршення якості продукції;
· подорожчання собівартості продукції;
· порушення у ритмі відвантаження, а отже, затримка реалізації продукції;
· посилення плинності кадрів;
Комплексне виробництво забезпечує нормальний процес зборки готових виробів і запобігає затримкам у зв’язку з відсутністю якихось деталей. Засобом, який забезпечує необхідний темп збірних робіт при деяких неузгодженнях поточного виробництва деталей, є незавершене виробництво. Тому при аналізі комплектності виробництва треба звертати увагу і на комплектність залишків деталей і вузлів у незавершеному виробництві. Водночас треба пересвідчитись, наскільки фактична наявність деталей відповідає даним обліку і плановій потребі.
5. Аналіз попиту, стану ринку та обсягу реалізації продукції
Фактори, які впливають на обсяг реалізації продукції.
1. Виробничі фактори. До них входять:
· Рівень виконання плану виробництва товарної продукції.
· Якість продукції.
· Асортиментно – структурні вимоги у випуску продукції.
· Ритмічність випуску продукції.
2. Фактори, які пов`язані з роботою відділу збуту і складів:
· Рівень забезпечення кадрами, устаткуванням і відповідними складськими приміщеннями.
· Загальний рівень організації роботи з маркетингу.
· Величина замовлень.
· Стан і комплектність залишків готової продукції на складах.
· Забезпеченість тарою і упаковкою.
3. Фактори, які пов`язані з транспортуванням продукції.
· Відповідність кількості і видів транспортів для перевезення продукції (зроблених замовлень і договірних домовленостей).
· Ритмічність подачі транспорту.
· Дотримання термінів перевезень та інших договірних умов.
4. Фактори, які пов`язані з роботою фінансових та інших підрозділів підприємства.
· Вибір форм розрахунків з покупцями.
· Своєчасність і якість оформлення платіжних документів та стан контролю за їх сплатою.
· Вивчення платоспроможності покупців і можливі форми співпраці.
5. Інші фактори:
· Терміни документообігу.
· Зміна цін і коньюнктури ринку.
· Зміни митних правил і загального законодавства.
6. Аналіз виробничих ресурсів і організаційно-технічного рівня підприємства
1. Підприємство із збалансованими потужностями окремих виробництв
2. Підприємство з окремими виробництвами різної потужності
Рис. 5. Визначення виробничої потужності підприємства <П )
7. Аналіз використання основних фондів
Усі показники використання основних фондів звичайно поділяються на дві групи показників:
• екстенсивного використання;
• інтенсивного використання.
Показники екстенсивного використання характеризують роботу устаткування за часом або за кількістю (охопленням). Показники інтенсивного використання пов'язані з його виробітком, тобто визначають рівень використання потужності. Останні показники обов'язково мають одиниці виміру (гривні, штуки, метри та ін.).
У процесі аналізу досліджуються склад і структура календарного фонду верстатного часу, співвідношення наявного, встановленого і діючого устаткування. Коефіцієнт змінності роботи устаткування дає змогу порівняти цей показник з плановим, вивчати його в динаміці та в порівнянні з іншими спорідненими підприємствами. За наявністю інформації аналізують також склад і використання виробничих та допоміжних площ.
Особливу увагу завжди звертають на розрахунки та аналіз показника фондовіддачі (фондомісткості продукції). Потрібно розібратися у тенденціях її зміни і вивчити фактори, які на неї впливають.
Після цього слід перейти до аналізу використання окремих типів устаткування і машин. Недоліки в їх використанні можуть бути пов'язані з:
1) наявністю диспропорцій у діючому парку верстатів;
2) змінами асортименту структури випуску продукції, а отже, і потреби у тих або інших видах устаткування;
3) рівнем забезпеченості матеріально-технічними ресурсами і кваліфікованою робочою силою;
4) технічним станом, якістю ремонтів і догляду за устаткуванням;
5) іншими причинами.
Таблиця 7.2. Дані для аналізу використання основних засобів.
| Показники | За планом | Фактично | Відхилення (+,-) |
| 1.Обсяг товарної продукції, тис. грн. | 1320 | 1323 | +3 |
| 2. Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн. 3. Виробничі площі, м2 | 660 | 696,3 | +36,3 |
| 4. Кількість верстатів, шт. | 75 | 80 | +5 |
| 5. Кількість годин, відпрацьованих усіма верстатами за рік ,6. 3 них у першу зміну | 150000 100 000 | 132300 94500 | -17 700 -5500 |
| Розрахункові показники | |||
| 7. Фондовіддача (рядок 1 : рядок 2) | 2,0 | 1,9 | -0,1 |
| 8. Кількість годин, відпрацьованих одним верстатом за рік (рядок 5 : :рядок 4) | 2000 | 1653,75 | -346,25 |
| 9. Випуск продукції на одиницю площі, грн./м2 (рядок 1 : рядок 3) | 100 | 105 | +5 |
| 10. Середньорічний виробіток одного верстата, грн (рядок 1 : рядок 4) | 17 600 | 16 537,5 | -1062,5 |
| 11.Середній виробіток за 1 верстато-год, грн.(рядок 1 :рядок 5) | 8,8 | 10,0 | +1,2 |
| 12.Коефіцієнт змінності (рядок 5 : : рядок 6) | 1,5 | 1,4 | -0,1 |
| Розрахунок впливу факторів на обсяг товарної продукції за даними, наведеними в табл. 7.2 І. З використанням величини основних фондів зміна величини виробничих основних фондів 36,3 • 2 = 72,6 тис. грн.; зміна фондовіддачі - (-20,1) • 696,3 = -69,63 тис. грн. |
| Разом +3,03 тис. грн. II. З використанням виробничих площ 1) зміна виробничих площ (-600) • 100 = -60,0 тис. грн.; |
| 2) зміна випуску продукції в розрахунку на одиницю площі 5 • 12 600 = 63,0 тис. грн. |
| Разом 3,0 тис. грн. III. З використанням кількості верстатів зміна кількості верстатів 5 -17,6 = 88 тис. грн.; 2) зміна середньорічного виробітку одного верстата (-1062,5) - 80 = -85 тис. грн. |
| Разом. 3,0 тис. грн. IV. З використанням відпрацьованого часу зміна кількості відпрацьованих годин (-17 700) • 8,8 = -155,76 тис. грн.; зміна виробітку за 1 верстато-годину: 1,2 • 13 200 = 158,76 тис. грн. |
| Разом 3,0 тис. грн. Те саме, але з трьома факторами можна подати так: зміна кількості верстатів 5 • 2000 • 8,8 = 88 000 грн.; зміна кількості годин, відпрацьованих одним верстатом за рік , (-346,25) • 80 • 8,8 = -243 760 грн.; 3) зміна середнього виробітку за 1 верстато-годину 1,2 • 1653,75 • 80 = 158 760 грн. |
| Разом +3000 грн. Зведення резервів, тис. грн. Підвищення фондовіддачі до планового рівня 69,63 Доведення виробничих площ до планового рівня 60,0 Підвищення середньорічного виробітку одного верстата до планового 85,0 Більш повне використання часу роботи верстатів 155,76 5. Доведення часу роботи кожного верстата до запланованого рівня 243,76 |
| Всього 243,76 |
8. Аналіз забезпеченості і використання матеріальних ресурсів на підприємстві
Загальна оцінка виконання плану матеріально-технічного постачання
Обов'язковою умовою стійкого виробничого процесу е своєчасне і повне забезпечення його необхідними матеріальними ресурсами. Цими питаннями на підприємстві займається спеціальний підрозділ — відділ матеріально-технічного постачання, складські й транспортні служби. Значну увагу приділяють цьому плановий і технічний відділи, головні адміністратори підприємства.
У процесі аналізу необхідно дати оцінку, наскільки підприємство було в цілому забезпечене необхідними основними й допоміжними матеріалами, комплектуючими виробами, паливом та електроенергією тощо. Слід з'ясувати причини і визначити винних осіб, якщо по будь-яки» позиціях викривалися факти недопостачання, які шкодили процесу виробництва.
Однією з причин може бути недбале складання плану постачання, внаслідок чого мають місце пропуски потрібних матеріалів, а отже, не робляться відповідні замовлення постачальникам. Водночас допускаються прорахунки в обсягах потреби і термінах постачання. За допомогою аналізу слід з'ясувати, де провина постачальників матеріалів, а де недогляд якогось працівника підприємства.
Після цього треба проаналізувати якість придбаних матеріалів, комплектність постачання і дотримання передбачених угодами термінів виробництва та ритму. Треба взяти до уваги, що повне та якісне постачання значною мірою залежить від своєчасності укладання договорів і старанного відпрацювання всіх умов і зобов'язань. Це дає змогу уникнути багатьох непорозумінь і прикростей. Вибір постачальників і перехід на довгостроковий характер співробітництва з найбільш відповідальними і надійними є також важливим фактором нормального забезпечення підприємства матеріальними ресурсами.
Мета аналізу — показати, як на підприємстві налагоджено контроль за виконанням договірних умов постачальниками, які заходи вживались у разі затримок чи інших порушень у поставках, наскільки оперативно реагує підприємство на ті чи інші відхилення.
Певним показником у цій справі можуть бути суми штрафних санкцій, які подало підприємство своїм постачальникам для покриття збитків внаслідок порушень постачання. Доречно вивчити і "коефіцієнт корисної дії" цих санкцій, якість юридичного обґрунтування і супроводження. Взагалі юридичний бік процесу постачання, юридична підтримка договірних стосунків — дуже важлива справа, яка потребує окремої оцінки при аналізі.
Аналіз складських запасів матеріальних ресурсів
Певна неритмічність, а також недопостачання можуть бути повністю або частково нейтралізовані за допомогою складських запасів матеріалів та інших ресурсів. Отже, такі запаси виконують функцію амортизатора в постачанні.
При аналізі дається оцінка загальної величини складських запасів, динаміки Їх залишків, комплектності, наявності непотрібних і зіпсованих матеріалів та сировини. Як критерій при аналізі використовують нормативи, що розраховуються по групах і окремих видах матеріалів або сировини. Нормативи мають не тільки грошове, а й натуральне (дні запасу) вираження.
Незаповнення нормативів може спричинити неритмічність виробництва, навіть його тимчасові зупинки. Зайві запаси, або понаднормативні залишки, також небажані, оскільки потребують додаткових приміщень і фінансових ресурсів.
Основними причинами відхилень від нормативів є:
• зміна суми вступних, складських запасів для виробництва;
• відхилення, пов'язані з надходженням ресурсів на підприємство;
• зміна обсягів випуску продукції;
• зміна норм витрат ресурсів на виробництво окремих видів продукції;
• асортиментно-структурні зрушення у виробництві;
• недоліки в плануванні, обліку і зберіганні сировини й матеріалів;
• прорахунки в обчисленні нормативів тощо. Аналіз завершують розробкою заходів щодо оптимізації рівня складських запасів, поліпшення стану Їх зберігання і ліквідації понаднормативних запасів.
Аналіз використання матеріальних ресурсів
Недоліки в постачанні, зменшення обсягів матеріалів у поточних запасах можуть до певної міри компенсуватися економією Їх у процесі виробництва. І навпаки, перевитрати матеріальних ресурсів та Їх використання не за прямим призначенням спричиняють невиконання плану виробництва продукції при у цілому задовільному матеріальному постачанні.
Аналіз використання матеріалів здійснюється за допомогою узагальнюючих показників матеріаломісткості або зворотного до нього показника матеріаловіддачі. Ці показники можна розрахувати в цілому по всій товарній продукції, а також по окремих виробах. Слід вивчити зміну цього показника в динаміці та в порівнянні з іншими підприємствами, врахувати галузеві особливості формування витрат, ї нарешті, концентрують увагу на пошуку причин зміни цих показників і можливих резервів економії. В процесі аналізу використовують як допоміжні показники рівня відходів і браку продукції, коефіцієнт корисного використання сировини, норми витрат матеріалів, палива, енергії на окремі вироби.
Аналіз виконання норм витрат матеріалів та інших ресурсів є безперечно головним питанням цієї теми. Досліджуючи зміну норм витрат матеріальних ресурсів, слід урахувати, що основними причинами, які зумовлюють поступове Їх зниження, є:
а) конструктивне поліпшення виробів, у тому числі спрощення;
б) вдосконалення технології виробництва;
в) повторне використання відходів виробництва;
г) коригування рецептур;
г) зменшення частки кінцевого браку продукції;
д) зміна якості матеріалів (сировини), що споживається, а також продукції, що виробляється;
е) інші.
Під час аналізу слід оцінити обґрунтованість норм, своєчасність їх перегляду. Сучасне нормативне господарство — важлива умова для ощадливого використання ресурсів. Тому прискіпливий аналіз якості норм і засад їх формування дає змогу запобігти зайвим затратам ресурсів і тим самим істотно поліпшує ефективність роботи підприємства.
При проведенні аналізу дуже часто зустрічаються факти заміни матеріалів. Заміну здійснюють з метою здешевлення собівартості продукції, підвищення надійності виробів, поліпшення їх зовнішнього вигляду тощо. Проте у переважній більшості випадків мають місце так звані вимушені заміни, які, до речі, не завжди санкціонуються вищим керівництвом. Вони або зумовлені відсутністю деяких матеріалів взагалі чи у певний період, або викликані потребою здешевлення виробництва за будь-яку ціну. Такі заміни мають імпульсивний характер і недостатньо обґрунтовані, внаслідок чого найчастіше шкодять виробництву — погіршують якість виробів, а отже, репутацію фірми. Тому при великій кількості замін матеріалів слід у цілому негативно оцінювати такий стан використання ресурсів, зокрема організації й управління на підприємстві.
Аналіз може виявити випадки, коли деякі допоміжні матеріали зовсім не використовують у процесі виробництва. Причинами такого явища можуть бути недостача цих матеріалів або суттєвий брак часу при виробництві.
Якщо всі перелічені вище заходи не дають змоги виробити необхідну кількість продукції через недостачу основних матеріалів, підприємство переходить на випуск тих виробів, для яких є достатньо матеріальних ресурсів на складі. Так виникають асортиментно-структурні порушення у випуску продукції, і Їх слід відносити до категорії вимушених.
Проте на підприємствах іноді трапляються такі випадки, коли ці зрушення викликані зовсім іншими причинами, однак маскуються під недостачу матеріалів і незадовільне постачання. Це потребує від аналітиків особливої пильності та об'єктивності. Слід також додати, що останні порушення у випуску продукції штучно ускладнюють роботу відділу матеріально-технічного постачання. За вимогою адміністрації робітники відділу, залишивши на деякий час планову роботу, починають "вишукувати" додаткові незамовлені матеріали, а в цей час основний процес постачання здійснюється без належного контролю.
У табл. 7.3. наведено всі показники для обрахування впливу факторів з боку постачання та використання матеріалів. Спрощений розрахунок передбачає визначення впливу тільки двох факторів, таких як:
1) зміна кількості використаного металу на виробництво основної продукції
(-40 т) • 2 = -80 шт.;
2) зміна матеріаловіддачі
+0,5 • 960 т = +480 шт.
Разом +400 шт.
Перший фактор має комплексний характер і узагальнює дію наступних чотирьох факторів:
а) вплив понаднормативного залишку металу на початок року
+60 т • 2 = +120 шт.;
б) вплив зміни надходження металу за рік у порівнянні з планом
+40 т • 2 = +80 шт.;
в) вплив зміни залишку металу на кінець року (зворотний вплив)
(-20т) • 2 =-40 шт.;
г) вплив непланового використання металу на інші потреби (зворотний вплив)
(-120т) • 2=-240шт.
Разом -80 шт.
Ці розрахунки можна виконати з використанням показника норми витрат на одиницю продукції так:
Таблиця 7.3. Дані для аналізу використання матеріальних ресурсів
| Показник | За планом | Фактично | Відхилення |
| 1. Обсяг виробництва продукції, шт | 2000 | 2400 | +400 |
| 2. Залишок металу на початок року, т | 100 | 160 | +60 |
| 3. Надійшло металу за рік, т | 940 | 980 | +40 |
| 4. Використано металу — | |||
| всього, т | 1000 | 1080 | +80 |
| У тому числі: | |||
| на виробництво основної продукції | 1000 | 960 | -40 |
| на інші потреби | — | 120 | +120 |
| 5. Залишок металу на кінець року, т | 40 | 60 | +20 |
| 6. Норма витрат на одиницю продукції, т | 0,5 | 0,4 | -0,1 |
| 7. Вихід продукції з 1 т металу, шт. | 2 | 2,5 | +0,5 |
У тому числі у складі першого фактора:
а) 60 : 0,5= +120 шт.;
б) 40 : 0,5 = +80 шт.;
в) - (20) : 0,5 = -40 шт.;
г) - (120) : 0,5 = -240 шт.
Разом - 80 шт.
Всього 400 шт.
Відповідно до виконаних розрахунків резерви виробництва становлять 280 шт. (240 + 40), або 14% плану виробництва (280 : 2000 • 100). Виконаємо ще один розрахунок впливу факторів з використанням вартісних показників. Припустімо, що вартість одного виробу становить 900 грн., 1 т металу — 800 грн., загальні витрати інших матеріальних ресурсів за планом становлять 160 тис. грн., а фактично — 232 тис. грн.. Тоді згідно з даними табл. 7.3 можна скласти табл. 7.4 і виконати такі розрахунки факторів, як:
1) зміна суми матеріальних витрат на виробництво продукції
40 • 1,875 = +75 тис. грн.;
2) зміна матеріаловіддачі порівняно з планом 0,285 • 1000 = +285 тис. грн.
Разом +360 тис. грн. Другий варіант розрахунків з використанням показника матеріаломісткості продукції:
1) зміна суми матеріальних витрат на виробництво продукції
40 : 0,5333 = +75 тис. грн.;
2) зміна матеріаломісткості продукції порівняно з планом (зворотний вплив) –
(-0,0704) • 2160 тис. грн. : 0,5333 = +285 тис. грн.
Разом +360 тис. грн. Дані цієї таблиці свідчать про те, що поліпшення використання матеріалів порівняно з планом дало змогу підприємству здійснити додатковий випуск. Згідно з розрахунками впливу факторів цей випуск становив 285 тис. грн., або 79% усього понад планового обсягу продукції (285 : 360 • 100).
Таблиця 7.
| Показник | За планом | Фактично | Відхилення |
| 1. Товарна продукція, тис. грн | 1800 | 2160 | +360 |
| 2. Витрати основних матеріалів металу, тис. грн. | 800 | 768 | -32 |
| 3. Витрати інших матеріальних ресурсів, тис. грн. | 160 | 232 | +72 |
| 4. Разом матеріальні затрати, тис. грн. | 960 | 1000 | +40 |
| 5. Матеріаловіддача (рядок 1 :рядок 4) | 1,875 | 2,16 | +0,285 |
| 6. Матеріаломісткість продукції (рядок 4 : рядок 1) | 0,5333 | 0,4629 | -0,0704 |
9. Аналіз собівартості продукції
Собівартість продукції — це виражена в грошовій формі сукупність витрат з виробництва та реалізації. Розрізняють собівартість виробничу й повну, собівартість усього товарного випуску і окремих видів продукції. Залежно від впливу на собівартість обсягу виробництва розрізняють змінну і фіксовану частину собівартості продукції.
Під час аналізу звичайно використовують такі показники:
1) валові затрати;
2) собівартість товарної продукції;
3) витрати на 1 грн. товарної продукції;
4) собівартість окремих видів продукції.
Аналізуючи собівартість продукції, вирішують такі основні завдання:
· оцінка виконання плану за собівартістю продукції в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції;
· вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових у розрізі статей, а також за окремими видами і групами продукції;
· пошук резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання.
Під час аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції, звіту про фінансово-майновий стан підприємства і звіту підприємства з праці. Залучаються також планові й звітні калькуляції по окремих видах продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку.
Оцінка виконання плану собівартості. План за собівартістю продукції вважається виконаним, якщо фактичний показник дорівнює плановому або нижчий від нього. В останньому випадку говорять про понад планове зниження собівартості продукції. Для вивчення собівартості продукції у динаміці більш придатний показник витрат на 1 грн. товарної продукції (З), який обчислюється за формулою:
З= EQ \f (С;Т)
де С — собівартість товарної продукції,
Т — вартість товарної продукції в цінах реалізації,
Цей показник одночасно може виконувати роль і в певному відношенні показника рентабельності виробництва. Наприклад, якщо він дорівнює 80 коп. на 1 грн. товарної продукції, то це свідчить, що рентабельність виробництва становить 20 (100-80) коп. по відношенню до 1 гри. товарної продукції. Природно, цей показник залежить від зміни суми собівартості продукції. Проте він також залежить від:
• структури й асортименту продукції, що виробляється;
• рівня цін на продукцію певного підприємства на готову продукцію.
Особливих пояснень потребує фактор асортиментно-структурних зрушень, дія якого проявляється тоді, коли рівень витрат на окремі види продукції неоднаковий.
Для визначення впливу кожного з перелічених факторів на зміну рівня витрат на 1 грн. товарної продукції порівняно з планом застосовують спосіб ланцюгових підстановок. Вихідні дані для розрахунків наведено в табл. 8.1, з якої видно, що порівняно з первісним планом фактичні витрати зменшились на 1 коп. (91—92). Визначимо кількісний вплив різних факторів на відхилення послідовним відніманням відповідних показників:
1) зрушення у структурі та асортименті випущеної продукції
93 - 92 = +1 коп.;
2) зміна собівартості окремих видів продукції
96 - 93 = +3 коп.;
3) зміна цін на випущену продукцію
91 - 96 = -5 коп.
Разом -1 код.
Таблиця 8.1. Дані для розрахунку виконання плану собівартості
| Показник | За первісним планом | Фактично | ||
| за планом, перерахованим на фактичний асортимент і структуру виробництва | у цінах плану, але фактичної собівартості продукції | У цінах , які діяли | ||
| 1. Повна собівартість товарної продукції, тис. грн. 2. Товарна продукція, тис. грн. 3. Затрати на 1 грн. товарної продукції, коп. | 874 950 92 | 930 1000 93 | 960 1000 96 | 960 1055 91 |
Дані за статтями затрат наведено в таблиці.
Таблиця 8.2. Витрати на виробництво, %
| Показник | Вся промисловість | Звіт | Відхилення | |
| 1990 | 1997 | |||
| 1. Матеріальні витрати | 70,5 | 53,6 | 73,9 | +20,3 |
| 2. Витрати на оплату праці | 10,6 | 10,9 | 7,9 | -3,0 |
| 3. Відрахування на соціальні потреби | 5,0 | 1,7 | 4,8 | +3,1 |
| 4. Амортизація | 3,4 | 14,7 | 9,0 | -5,7 |
| 5. Інші витрати | 10,5 | 19,1 | 4,4 | -14,7 |
| Разом | 100,0 | 100,0 | 100,0 | -- |
У нашому прикладі є три відхилення, негативні за своєю суттю (+359, +5, +36).
Таблиця 8.3. Собівартість промислової продукції за статтями | ||||
| Показник | Фактично випущена товарна продукція за собівартістю | Відхилення | ||
| За плановою | За фактичною | абсолютне | % | |
| 1. Сировина й матеріали | 3301 | 3246 | -55 | -1,7 |
| 2. Зворотні відходи (віднімаються) 3. Куповані вироби, напівфабрикати й послуги кооперованих підприємств | 5015 507 | 10415 866 | +5400 +359 | +208 +2,3 |
| 4.Заробітна плата основна виробничих робітників 5. Заробітна плата додаткова виробничих робітників 6. Відрахування на соціальне страхування | 2502 223 210 | 2292 193 191 | -210 -30 -19 | -8,4 -13.4 -9,1 |
| 7. Витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання | 2382 | 2335 | -47 | -2.0 |
| 8. Загальновиробничі витрати | 1645 | 1592 | -53 | -3,2 |
| 9. Загальногосподарські витрати | 1636 | 1600 | -36 | -2,2 |
| 10. Втрати від браку | X | 5 | +5 | — |
| Виробнича собівартість | 27356 | 27 216 | -140 | -0,5 |
| 11. Позавиробничі витрати | - 215 | 251 | +36 | +16,7 |
| Повна собівартість | 27 571 | 27467 | -104 | -0.37 |
Аналіз матеріальних витрат. При аналізі матеріальних витрат потрібно враховувати, до якої галузі належить підприємство, що досліджується. Це зумовлює різний вміст матеріалів і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції. Взагалі в обробних галузях виробництва частка цих витрат дуже велика. Особливо це стосується легкої й харчової промисловості.
Після цього слід також встановити які технологічні процеси використовуються і наскільки вони досконалі та сучасні, тобто безвідходні. Сьогодні слід звертати особливу увагу на витрати палива та електроенергії у зв'язку з їх дефіцитністю і великою вартістю, У деяких галузях промисловості аналіз використання енергетичних ресурсів має пріоритетний характер (енергомісткі виробництва).
Аналіз матеріальних витрат полягає в порівнянні фактичного обсягу їх з плановим чи базовим і в обчисленні дії окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика їх дослідження залежать від особливостей технології, а також від видів сировини, матеріалів і енергоносіїв, які використовуються.
Проте завжди слід виявляти вплив двох таких факторів:
1. Зміни питомих витрат сировини й матеріалів на одиницю продукції — фактор "норм".
2. Зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та матеріалів — фактор "цін"..
Останній фактор складається з таких трьох підфакторів:
а) зміни купівельних цін з урахуванням усіх доплат і знижок;
б) транспортних витрат, до яких належать і вантажно-розвантажувальні витрати;
в) заготівельних витрат.
Зміна питомих витрат сировини й матеріалів може також відбуватися під впливом причин:
а) пов'язаних із виконанням плану технічного розвитку в заходах, спрямованих на зниження норм витрачання;
б) зумовлених різними іншими відхиленнями від поточних норм витрат.
Приклад розрахунку впливу цих двох основних факторів виконується на підставі табл. 8.4.
Таблиця 8.4. Матеріальні витрати на виріб "А" (20 000 шт.)
| За планом | Фактично | Відхилення | |||||
| Матеріали | норма витрат, кг | ціна, грн. | сума, грн. | Норма витрат, кг | ціна, грн. | сума, грн. | (гр. 6- гр. 3) |
| А | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 1. Литво | 2 | 1,5 | 3,0 | 1,8 | 2,0 | 3,6 | +0,6 |
| 2. Прокат чорних | |||||||
| Металів | 10 | 2,5 | 25,0 | 11 | 2 | 22 | -3,0 |
| 3. Латунь листова | 0,5 | 3 | 1,5 | 0,6 | 4 | 2,4 | +0.9 |
| 4. Інші матеріали | X | X | 15 | X | X | 14 | -1 |
| Разом | X | X | 44,5 | X | X | 42 | -2.5 |
При загальній економії матеріалів 2,5 грн. на один виріб перевитрати з двох видів матеріалів склали 1,5 грн. (0,6 + + 0,9). Це й буде резерв зниження матеріальних затрат у розрахунку на 1 виріб. Дані беруть з рядка 7 табл. 8.4.
II. Етап деталізації відхилення
Литво фактор "норм": (1,8 - 1,5)'1,5 = -0,3 гри.;
фактор "цін": (2,0 - 2,5)-1,8 = +0,9 грн.
Разом +0,6 грн.
Прокат чорних металів фактор "норм": (11 - 10)-2,5 = +2,5 грн.;
фактор "цін": (2 - 2,5)-11 = -5,5 грн.
Разом -3,0 грн.
Латунь листова фактор "норм": (0,6 - 0,5)-3 = +0,3 грн.;
фактор "цін": (4 - 3)-0,6 = +0,6 грн. Разом +0,9 грн.
Резерв економії становить 4,3 (0,9 + 2,5 + 0,3 + 0,6), тоді як на першому етапі деталізації показників ці резерви були лише 1,5 грн. Для визначення загальних сум впливу факторів і резервів слід помножити одержані результати на обсяг випуску виробу "А" (20 000 шт.).
Аналіз матеріальних витрат завжди завершується підрахунком резервів зниження витрат і розробкою відповідних заходів щодо їх використання.
Аналіз витрат на оплату праці. У більшості галузей промисловості витрати на оплату праці мають значно меншу частку в собівартості продукції, ніж матеріальні витрати. Проте загальновідомо, що одним з найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізові витрат на оплату праці слід завжди приділяти першочергову увагу.
Оплату праці аналізують у двох напрямах:
1) аналіз фонду оплати праці як елемента витрат на виробництво на підставі спеціальної статистичної форми (1-ПВ);
2) аналіз оплати праці за окремими статтями калькуляції, насамперед за самостійною статтею — заробітна плата виробничих робітників.
Перший напрям має явні переваги, оскільки ґрунтується на всебічній інформації звітності за трудовими показниками. Аналіз виконання фонду оплати праці розпочинають з визначення абсолютного відхилення від планового фонду або фактичного за базовий період. Після цього досліджують причини такого відхилення. При цьому виявляють вплив двох факторів: зміни середньооблікової чисельності персоналу (кількісний фактор) і зміни середньої заробітної плати працюючих (якісний фактор).
Для розрахунку можна використати спосіб абсолютних різниць, згідно з яким вплив першого з названих факторів визначають множенням відхилення від плану за кількістю працюючих на планову середню заробітну плату, а вплив другого — множенням відхилення від плану із середньої заробітної плати на фактичну чисельність персоналу.
Середньорічна заробітна плата одного робітника залежить від дії таких факторів: кількості робочих днів у періоді, тривалості робочого дня (зміни), середньогодинної оплати. Методика розрахунку така сама, як і при визначенні впливу факторів на середньорічний виробіток 1 робітника.
Під час аналізу складу фонду заробітної плати робітників потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці (почасова, відрядна, додаткова та ін.), а також виявити непродуктивні виплати. Серед останніх найбільш відомі такі:
1) доплати у зв'язку зі змінами умов праці;
2) доплати за роботу в понаднормативний час;
3) оплата цілодобових простоїв та годин внутрішньозмінних простоїв;
4) заробітна плата у складі браку продукції.
Крім того, у складі нарахованої заробітної плати можуть бути такі приховані суми, як оплата невиконаних технологічних операцій, не виготовленої готової продукції (приписки обсягів виробництва) тощо. Ці суми слід враховувати як резерви економії фонду заробітної плати.
Зменшення непродуктивних виплат заробітної плати зовсім не суперечить підвищенню основних тарифних розцінок і погодинної плати, особливо коли спостерігається відповідне зростання продуктивності праці. Взагалі підвищення рівня заробітної плати на сучасному етапі — надзвичайно важливий економічний і соціальний фактор, проте він залежить не лише від продуктивності праці, а й має тісно узгоджуватися з фінансовим станом підприємства.
Витрати на обслуговування виробництва та управління. Частка витрат на обслуговування виробництва та управління в собівартості продукції залежить від галузі промисловості. Цей показник може досягати 50 і більше відсотків у машинобудуванні. До таких витрат належать витрати, наведені в табл. 8.5.
Таблиця 8.5. Дані про собівартість продукції за статтями ви трат, тис.грн.
| Відхилення | ||||||
| Показник | Минулий | Звітний рік | звітного періоду | |||
| рік | від | |||||
| за планом | фактично | минулого | плану | |||
| року | ||||||
| 1. Товарна продукція | 2700 | 2750 | 2800 | +100 | +50 | |
| 2. Витрати на утримання | ||||||
| Й експлуатацію машин та | ||||||
| Обладнання | 179 | 180 | 178 | +1 | -2 | |
| 3. Загальновиробничі | ||||||
| Витрати | 140 | 135 | 136 | -5 | +1 | |
| 4. Загальногосподарські | ||||||
| Витрати | 120 | 120 | 130 | — | +10 | |
| Разом витрат | 439 | 435 | 444 | - 4 | +9 | |
| 6. Витрати на 1 грн. то | ||||||
| Варної продукції, коп. | ||||||
| — на утримання й | ||||||
| Експлуатацію машин та | ||||||
| Обладнання | 6,63 | 6,55 | 6,36 | -0,08 | -0,19 | |
| — загальновиробничі | 5,19 | 4,91 | 4,85 | 0,28 | -0,06 | |
| — загальногосподарські | 4,44 | 4,36 | 4,64 | -0,08 | +0,28 | |
| Всього | 16,26 | 15,82 | 15,85 | -0,44 | +0,03 | |
При аналізі таких витрат треба пам'ятати, що вони в своїй більшості мають сталий характер. Тому, звичайно, обмежуються визначенням абсолютних відхилень від кошторису. Винятком є витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання (крім амортизації), які за своєю суттю є змінними, оскільки залежать від обсягу виробництва. За цими витратами розраховують також відносне відхилення, порівнюючи фактичні витрати з даними кошторису, перерахованими на відсоток, виконання плану випуску товарної продукції. В подальшому аналізі слід виявити причини відхилень фактичних витрат від планових.
Причинами відхилень за окремими статтями витрат можуть бути:
амортизація устаткування — зміна вартості устаткування, в тому числі внаслідок переоцінки, дострокового надходження й вибуття основних засобів, зміна порядку і норм амортизаційних відрахувань;
поточний і капітальний ремонт — зміна норм витрачання і цін на ремонтні матеріали, зміна погодинної оплати робіт і трудомісткості їх виконання, зміна кількості устаткування й обсягів виконаних робіт тощо.
Причинами відхилень за статтями витрат можуть бути також необґрунтованість плану і неправильне їх віднесення.
Аналіз собівартості окремих видів продукції. Як уже зазначалося, важливим показником собівартості є собівартість окремих видів продукції. Для аналізу використовують планові й фактичні калькуляції собівартості продукції. Об'єктом калькулювання можуть бути продукція чи роботи (послуги). Проте головний об'єкт калькулювання — це готові вироби, які поставляються за межі підприємства. Враховуючи значну трудомісткість процесу калькулювання, підприємства обмежуються калькулюванням собівартості лише найбільш важливих видів продукції.
Під час аналізу встановлюють ступінь виконання плану за собівартістю окремих видів продукції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від плану або базових показників, визначають причини, що зумовили значні відхилення за найбільш вагомими статтями калькуляції.
Якщо підприємство тривалий час випускає певний вид продукції, обов'язково треба вивчити динаміку показників її собівартості за цей період. Вважається, що собівартість продукції має тенденцію до постійного зниження-1 це правильно. Проте існують і протилежні напрями ЇЇ зміни. Так, підвищення якості продукції в деяких виробництвах поєднується із зростанням її собівартості. Причому її зростання, починаючи з визначеної межі, може мати нестримний характер (рис. 6). В інших випадках періоди сталого зниження витрат виробництва поступово переходять наприкінці в повільне їх зростання, коли погіршуються умови роботи або склад руд у гірничій промисловості (рис. 7). У машинобудуванні та інших фінішних виробництвах, де періодично оновлюється асортимент продукції, зміна показників собівартості може мати пульсуючий характер. Періоди плавного зниження витрат чергуються із різким стрибком внаслідок освоєння виробництва нової моделі виробу (рис. 8).
