5. Розгром Бельгії, Голландії, Франції.
6. Повітряна війна над Англією. Початок боротьби за Атлантику.
7. Фашистська агресія на Балканах і в басейні Середземного моря.
8. Приєднання Прибалтики і Бессарабії до СРСР.
9. Троїстий пакт. Завершення формування фашистського блоку.
План (проблемний підхід)
1. Причини успіхів країн фашистського блоку на першому етапі війни.
2. Особливості бойових дій в Європі в 1939—1941 рр.
3. Чи був СРСР союзником Німеччини в 1939—1941 рр.?

Тема 3. Воєнні дії у 1941-1942 рр.
Завдання уроку: охарактеризувати хід бойових дій у 1941-1942 рр., охарактеризувати основні битви цього періоду, показати перебіг подій на Тихоокеанському театрі бойових дій, розкрити процес формування Антигітлерівської коаліції; закріпити навички аналізу і зіставлення історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах; виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник.
ХІД УРОКУ
І. Оргмомент
ІІ. Перевірка домашнього завдання
фронтальне опитування
1. Коли почалася Друга світова війна?
2. Назвіть країни, які зазнали фашистської агресії у 1939-1941 рр. (Польша, Фіндляндія, ДаніяЮ Норвегія, Люксембург, Бельгия, Голландія, Литва, Латвія, Естонія, Франція)
3. Назвіть країни, які стали союзниками Німеччини в 1939-1941 рр. ) Фінляндія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Італія, Хорватія
4. Чим були зумовлені успіхи Німеччини в 1939—1941 рр.?
5. Які причини «дивної війни» між Німеччиною, Францією та Англією у вересні 1939 -травні 1940 рр.?
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
Підготовка нападу Німеччини та її союзників на СРСР. План «Барбаросса»
Розповідь учителя.
Із завершенням воєнних дій у континентальній Європі Німеччина взяла під свій контроль величезний геополітичний простір: було окуповано Данію, Норвегію, Люксембург, Бельгію, значну частину Франції, Греції, Бельгії.
На початку свого канцлерству Гітлер відверто говорив про «новий порядок» у Європі. За його схемою до Німеччини мали приєднатися заселені німцями території сусідніх держав. Таким чином у Європі мав утворитися «сталевий блок», навколо якого б гуртувалися близькі до німців неарійські раси держави-сателіти, позбавлені своєї незалежної фінансової системи, армії. Над усім мав панувати «новий порядок». Щоб його дотримуватися утворювалася мережа спец. Відомств, служб, канцелярій, комісаріатів. Значні території досталися і союзницям Німеччини – Болгарії, Угорщині, Італії.
Союзні Німеччині держави мусили розплачуватися нерівноправними торговельними договорами, за безцінь збувати в Німеччину свою аграрну продукцію в обмін на дорогі вироби промисловості, причому ціни диктував рейхсбанк. На таких умовах в агресивний союз з Німеччиною та Італією вступили Угорщина, Болгарія, Румунія, Хорватія, Словаччина й Фінляндія, а також режим Віші у Франції. Країни «осі» підтримувала Іспанія. Це не завадило А. Гітлеру представляти майбутню агресію проти СРСР як хрестовий похід проти більшовизму. Значних переваг держави «осі» досягли в Африці і Китаї та Індокитаї. Важливим елементом підготовки Німеччини до війни з СРСР було: використання промислових, сировинних, продовольчих та фінансових ресурсів уярмлених країн.
Порівняно з німецьким промисловим потенціалом економічна могутність СРСР виглядала скромніше. Частка СРСР у світовому і промисловому виробництві сягала 10 %. Особливо відставав СРСР від Німеччини в серійному виробництві нових моделей озброєння. Більшість танків та літаків, що були на озброєнні в Червоній Армії, мала застарілу конструкцію. Бракувало автоматичної зброї, автотранспорту, засобів зв'язку.
Значну частину стратегічної сировини відповідно до господарських договорів СРСР постачав до Німеччини. До початку війни Німеччина отримала від СРСР не менш як 2 млн. тонн зерна, кукурудзи, бобових, 1 млн. тонн нафти, 100 тис. тонн бавовни, тисячі тонн кольорових металів тощо. У свою чергу до СРСР з Німеччини поступила значна кількість новітнього промислового обладнання, станків, машин, зразків зброї; радянські спеціалісти знайомилися з німецькою промисловістю, включаючи і воєнні галузі.
18 грудня 1940 р. А. Гітлер підписав директиву № 21 — план «Барбаросса», відповідно до якого війна на сході мала розпочатися відразу після весняного бездоріжжя і закінчитися до настання зимових холодів, тобто протягом травня—листопада 1941 р. У ході швидкоплинної кампанії у прикордонних боях мали бути знищені основні сили Червоної Армії, а залишкова держава Росія могла існувати лише за лінією Волга—Архангельськ, щоб німецька авіація мала можливість паралізувати її останній промисловий район на Уралі. Ключовим пунктом плану був блискавичний вихід ударних сил до Москви, у результаті оточення і знищення основного угруповання радянських військ у Білорусії, що мало означати з усіх поглядів «вирішальний успіх». До 15 травня 1941 р. мали бути завершені всі приготування для здійснення операції «Барбаросса».
Станом на 21 червня на західних кордонах СРСР Німеччина та її союзники зосередили три групи армій: група армій «Північ» (командуючий фельдмаршал В. Леєб), найсильніша група армій «Центр» (командуючий фельдмаршал Ф. Бок), група армій «Південь» під командуванням фельдмаршала Г. Рундштедта. Союзники Німеччини — Фінляндія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Італія, Хорватія — виставили ще 29 дивізій і 16 бригад (за іншими джерелами 42,5 дивізії). Кожна з груп мала своє завдання і напрям дій: «Північ» — Ленінград, «Центр» — Мінськ і Москва, «Південь» — Київ і далі на південь по Дніпру. На території Норвегії і в Фінляндії була розгорнута німецька армія «Норвегія» і 2-га фінська армія. Армія «Норвегія» повинна була оволодіти Мурманськом і Полярним, а фінські війська — сприяти групі армій «Північ» у захопленні Ленінграда. Загалом німецьке угруповання разом із союзниками нараховувало 5,5 млн.. солдатів і офіцерів, 47,2 тис. гармат, 3,8 тис. танків, близько 5 тис. літаків
Уряд СРСР готувався до війни. Перед урядом стояло одне питання: коли СРСР буде втягнуто до війни? Сталін розрахував, що може продиктувати свої умови, після того як Німеччини та Англія взаємно послаблять одна другу. Відбувається швидке переозброєння армії, яке передбачалося завершити 1942 р.
Таким чином, плани Червоної армії та розстановка сил на Західному кордоні свідчать, що Сталін готувався до наступальної, а не до оборонної кампанії.
Сталінська воєнна доктрина:
- Радянському Союзу ніколи не доведеться вести бойові дії на своїй території
- На випадок нападу супротивника слід готуватися до наступальної, а не до оборонної війни
- Будь-яка агресія проти СРСР буде негайно зупинена загальним повстанням пролетаріату
Проте рівень підготовки та техніки Червоної Армії не відповідав сучасним вимогам. Значна частина техніки не була
підготовлена до війни, не вистачало засобів зв'язку.
Завдання на закріплення.
1. Розгляньте декілька підходів до оцінки становища СРСР напередодні нападу Німеччини. З якою оцінкою ви згодні? Детально аргументуйте свою думку.
До кінця 1980-х рр. радянська історіографія стверджувала: СРСР готувався і був готовий до війни з Німеччиною, «але віроломний і раптовий напад фашистів призвів до тимчасових невдач на початковому етапі війни».
Німецькі та американські історики, а також деякі радянські історики 1960-х рр. стверджували, що Радянський Союз не був підготовлений до відсічі агресії. Політичне і військове керівництво припустило багато прорахунків і помилок: пізно почало підготовку, неправильно визначило термін нападу, повірило А. Гітлеру, провело масові репресії в армії, повільно проводило переозброєння армії тощо.
У 1990-ті рр. після виходу книги В. Суворова (В. Б. Резун) «Ледокол» німецькі, частина російських і українських та інші історики наполягають: СРСР не тільки був готовий до війни, але і сам збирався напасти на Німеччину влітку 1941 р. Про це свідчить гонка озброєнь, політика СРСР у Східній Європі, конфігурація розташування радянських військ уздовж кордону, плани, що розробляв Генштаб СРСР, тощо. (Про це в 1941 р. говорив сам А. Гітлер, виправдовуючи свій напад на СРСР.)
В. Черчілль назвав поведінку Й. Сталіна перед нападом Німеччини «однією з найбільших помилок історії». Й. Сталін діяв «не як егоїст, що розрахував усе наперед, а як зовсім недалекоглядний простак». Він дотримувався всіх договорів з А. Гітлером, вірив у пояснення, що концентрація на кордоні з СРСР німецьких військ — це відведення їх на відпочинок перед вторгненням до Англії тощо.
2. Маршал О. Василевський після війни стверджував, що сталінська «вина в тому, що він не вловив тієї межі, далі якої його політика ставала не тільки непотрібною, але і небезпечною. Таку межу потрібно було сміливо перейти». Про яку «межу» йде мова?
Бойові дії на радянсько-німецькому фронті в 1941 р. Битва за Москву
Основні битви на радянсько-німецькому фронті в 1941 р.

Смоленська битва 10 липня - 10 вересня 1941 р.	Смоленська розгорталася на фронті довжиною 650 км і глибиною — 250 км. Після розгрому радянських військ у прикордонних боях на початку липня німецькі війська вийшли на підступи до Смоленська. Радянське командування після попередніх поразок зуміло відновити боєздатність військ Західного фронту, який чинив запеклий опір ворогу. Хоча німецькі війська захопили Смоленськ, втрати (50 % — у танкових частинах, ЗО % у піхотних) примусили їх зупинити наступ. На завершальному етапі Смоленської битви радянські війська здійснили наступальну операцію в районі Єльні, зупинивши наступ і вперше примусивши ворога перейти до оборони Значення. Запекла оборона радянських військ на московському напрямі та в Україні примусила ворога змінити стратегію головного наступу. Головний удар тепер був спрямований в Україну
Битва за Ленінград, 10 липня 1941 р. - 27 січня 1944 р.	На початку липня 1941 р. німецькі війська групи армії «Північ» вийшли на далекі підступи до міста. З липня по 10 серпня 1941 р. бої точилися на Лужському оборонному рубежі. Прорвавши його 25 серпня, німецькі війська вийшли на підступи до міста, проте швидко оволодіти ним не змогли. 8 серпня німецькі війська вийшли до Ладозького озера, взявши місто в облогу. У цей же час фінська армія підійшла до міста з півночі. Відмовившись від штурму міста, німецьке командування вирішило задушити його безперервними обстрілами і блокадою. Блокада міста тривала 900 днів її жертвами стало 800 тис. мешканців, більшість з яких загинула від голоду і холоду. Щоб урятувати місто, з 22 листопада 1941 р. по льоду Ладозького озера була налагоджена «дорога життя», згодом по дну озера було прокладено електричний кабель і нафтопровід. Спроба німецького командування зробити подвійне кільце було зірвано Червоною армією. 12-18 січня операція «Іскра» - прорвано блокаду Ленінграду, 14-27 січня знято облогу міста. Значення. прикувала значні німецьких військ, завдавши їм суттєвих втрат. Було зірвано плани - знищенню Балтійського флоту СРСР
Битва за Москву, ЗО вересня 1941 р.- 7 січня 1942 р.	Після розгрому радянських військ в Україні німецьке командування основний удар знову спрямувало на Москву. Упродовж З0 вересня — 2 жовтня 1941 р. німецькі війська прорвали оборону радянських військ на московському напрямку. У районі Вязьми та Брянська радянські війська були оточені й розгромлені, 663 тис. солдатів потрапили в полон. Здавалося, що операція «Тайфун» по захопленню Москви наближалася до завершення. Але на підступах до міста німецькі війська зустріли відчайдушний опір. Спроба фланговими уда- рами оточити війська, що захищали Москву, була невдалою. У момент, коли німецький наступ утратив силу, накопичені радянським командуванням резерви перейшли в контр- наступ (6 грудня 1941 р.), який переріс у наступ на фронті довжиною у 1000 км, що тривав до кінця січня 1942 року. Німецькі війська були відкинуті від Москви на 100—250 км. Значення. Німецькі війська були відкинуті від Москви, утрати становили 500 тис. солдатів і 1,3 тис. танків. Стратегія «бліцкригу» потерпіла повну поразку. Перемога під Москвою зміцнила Антигітлерівську коа- ліцію, додала віри населенню СРСР у майбутню перемогу

Робота з документами.
Ознайомтесь із наведеними висловлюваннями і дайте власну оцінку цим подіям.
Маршал Г. Жуков. «Коли мене запитують, що більше всього запам'яталося з минулої війни, я завжди відповідаю: битва за Москву. У суворих, частіше всього надзвичайно складних і важких умовах наші війська гартувалися, мужніли, набиралися досвіту і, отримавши У свої руки навіть мінімально необхідну кількість бойових і матеріальних засобів, з відступаючої, обороняючої сили перетворилися на могутню наступальну силу...» „
Формування Антигітлерівської коаліції. Ленд-ліз
Розповідь учителя.
З перших годин нападу фашистської Німеччини на СРСР стало зрозумілим, що розрахунки А. Гітлера на міжнародну ізоляцію СРСР зазнали краху. У день початку агресії В. Черчілль заявив: «Кожний, хто воює проти А. Гітлера,— друг Англії, кожен, хто воює на його боці,— ворог Англії». 22 червня 1941 р. у зверненні до нації англійський прем'єр заявив, що Велика Британія надасть «Росії і російському народові всю допомогу, яку тільки зможе». Про свою підтримку СРСР заявив і президент США Ф. Рузвельт. Таким чином, з початком радянсько-німецької війни почала формуватися Антигітлерівська коаліція.
12 липня 1941 р. було підписано англо-радянську угоду про спільну боротьбу проти Німеччини. Першою спільною акцією СРСР і Великої Британії стала окупація Ірану з метою не допустити зближення його з Німеччиною.
14 серпні 1941 р., після зустрічі Ф. Рузвельта та В. Черчілля, з'явився документ під назвою Атлантична хартія, який підвів під майбутню коаліцію ідеологічне підґрунтя. До цієї Хартії у грудні 1941 р. приєднався і Радянський Союз. Це був перший документ, у якому були сформульовані цілі США і Великої Британії у війні й загальні положення післявоєнного устрою світу. За умовами документа США і Англія зобов'язувалися не прагнути територіальних або інших придбань, поважати право всіх народів на самостійний вибір форми правління, а також відновлення суверенних прав тих народів, які були позбавлені їх насильницьким шляхом. Вони зобов'язувалися після завершення Другої світової війни забезпечити рівний доступ усіх країн до торгівлі та світових сировинних джерел, домагатися рівноправного співробітництва між усіма країнами з метою забезпечення високого рівня життя, економічного розвитку, тобто такого становища, за якого народи всіх держав могли б жити без страху, ризику і злиднів. Атлантична хартія закликала всі держави відмовитися від застосування сили та зброї.
Атлантична хартія висунула такі завдання: знищення нацистської тиранії, роззброєння агресора, загальне роззброєння світу.
1 жовтня 1941 р. у Москві між СРСР, США та Великою Британією було підписано трьохсторонню угоду про допомогу Радянському Союзу зброєю і продовольством. Поставки — 400 танків, 500 літаків щомісяця, а також стратегічна сировина — розпочались одразу. США надали безвідсотковий кредит у розмірі 1 млрд доларів (листопад 1941 р.). у грудні 1941 р. на СРСР було поширено дію законодавства про ленд-ліз. Перша військова техніка (особливо танки) з'явилася на радянському фронті під час битви під Москво». Незважаючи на значні втрати від дій німецьких підводних човнів із жовтня 1941 р. по червень 1942 р. СРСР одержав 3 тис. літаків, 4 тис. танків, 20 тис. одиниць різноманітних транспортних засобів. Загалом СРСР отримав 4 % (за іншими джерелами 7-11 %) зброї і обладнання від обсягу власного виробництва. У цілому СРСР належала третина поставок США по ленд-лізу . Крім США воєнну продукцію до СРСР направляла Велика Британія, Канада.
1 січня 1942 р. у Вашинґтоні 26 держав, у тому числі СРСР, США і Велика Британія, підписали Декларацію Об'єднаних Націй, яка укладалася на принципах і завданнях Атлантичної хартії. Вони зобов'язалися використовувати свої ресурси для боротьби проти агресорів, співробітничати у війні та не укладати сепаратного миру
26 травня 1942 В Лондоні між СРСР та Великою Британією договір про союз у війні. У Вашингтоні відбулися радянсько-амеріканські переговори, 11 червня 1942 угода про взаємодопогу у введені війни.
Найголовнішим у взаємовідносинах між СРСР, США та Великою Британією із самого початку стала проблема відкриття Другого фронту в Європі, яке спочатку планувалося здійснити в 1942 році. Антигітлерівська коаліція, незважаючи на притаманні їй протиріччя, стала воєнно-політичним союзом, який на противагу фашистському блоку, досяг високого ступеня об'єднання зусиль, спрямованих на розгром агресора. Найважливіші спільні рішення приймалися на конференціях голів урядів СРСР, США, Англії у Тегерані (1943), Ялті та Постдамі.
Робота з документом
Опрацюйте текст документа і дайте відповіді на запитання;
1. Що спонукало В. Черчілля зробити цю заяву?
2. Як В. Черчілль аргументував необхідність надання допомоги СРСР?
3. Яке головне завдання поставив В. Черчілль перед Англією?
Із виступу В. Черчілля по радіо (22 червня 1941 р.)
«За останні 25 років ніхто не був більш послідовним ворогом комунізму, ніж я. Я не візьму назад жодного слова, що я сказав про нього. Але все блякне перед видовищем, що розгортається... Я бачу російських солдатів, що стоять на порозі своєї рідної землі, охороняючи поля, які їх батьки обробляли здавна. Я бачу їх, захищаючих свої домівки... Я бачу, як на все це насувається огидна нацистська воєнна машина...
За всім цим шумом і громом я бачу жменьку злодіїв, які планують, організують і насувають на людство цю лавину бідувань... Я повинен заявити про рішення уряду Її Величності... У нас лише єдина незмінна мета. Ми сповнені рішучості знищити А. Гітлера і всі сліди нацистського режиму. Ніщо не може відвернути нас від цього, ніщо. Ми ніколи не станемо домовлятися, ми ніколи не вступимо в переговори з А. Гітлером або з ким-небудь з його шайки. Ми будемо битися з ним на суші, ми будемо битися з ним на морі, ми будемо битися з ним у повітрі, поки з Божою допомогою не позбавимо землю від самої тіні його і не звільнимо народи від його іга. Будь-яка людина чи держава, яка йде з А. Гітлером,— наш ворог... Така наша політика, така наша заява. З цього випливає, що ми надамо Росії і російському народові всю допомогу, яку тільки зможемо. Ми звернемося до всіх наших друзів і союзників у всіх частинах світу із закликом дотримуватися такого ж курсу і проводити його так само стійко і неухильно до кінця, як це будемо робити ми...
Це не класова війна, а війна, у яку втягнута вся Британська імперія і Співдружність націй, без різниці рас, віросповідання або партій. Не мені говорити про дії США, але я скажу, що якщо А. Гітлер уявляє, наче його напад на Радянську Росію викличе найменші розбіжності в цілях або ослаблення зусиль великих демократій, які вирішили
знищити його, то він глибоко помиляється. Навпаки, це ще більше зміцнить і спонукає наші зусилля врятувати людство від тиранії. Це зміцнить, а не ослабить нашу рішучість і наші можливості.
Тому небезпека, що загрожує Росії,— це небезпека, що загрожує нам і Сполученим Штатам, так само як справа кожного росіянина, що бореться за своє вогнище і дім,— це справа вільних людей і вільних народів у всіх куточках земної кулі.
Бойові дії у Північній Африці та Середземномор'ї
Розповідь учителя.
На початку 1941 р. до Північної Африки на допомогу італійським військам прибув німецький Африканський корпус на чолі з генералом Е. Роммелем. Його прибуття дало змогу не тільки зупинити наступ англійців у Лівії, а й відкинути їх до Єгипту. За успішні дії Е. Роммель отримав прізвисько «Лис пустелі». Воєнною ініціативою у Північній Африці заволоділи держави фашистського блоку. Проте у тилу фашистів англійські війська утримували важливий стратегічний пункт Тобрук, який не давав Е. Роммелю продовжувати наступ. Успіхи англійців призвели до порушення морських перевезень італійців та поставили корпус Е. Роммеля перед загрозою лишитися без припасів. Це занепокоїло нім командування. Пункт англ. панування у Середземному морі остів Мальта. Спочатку німецька авіація і підводні човни завдавали відчутних ударів по англ. флоту на Мальті. було потоплено найбільші англ. Потім почалися систематичні бомбардування Мальти, що мали провести до висадки нім десанту у 1942. Проте А. Гітлер віддав перевагу наступу Роммеля, який мав захопити Александрію та Суецький канал. СУЭЦКИЙ КАНАЛ, у Єгипті з’єднує Красне море зі Середземноморським морем 50 нафтовими родовищами
Червень 1941 Роммель захопив Тобрук – ключовий пункт англ. оборони та взяв у полон 33 тис захисників.
Початок війни на Тихому океані. Вступ у війну Японії та США
Розповідь учителя.
Після підписання Троїстого пакту (1940 р.) Японія проводила активну загарбницьку політику в Азії. Японські мілітаристи захопили частину Китаю, а після поразки Франції підписали угоду з урядом А. Петена (липень 1941 р.) про право створення баз у француз колоніях — Лаосі, В'єтнамі, Камбоджі. Проникнення японців до Індокитаю спонукало США до заморожування японських капіталів в американських банках і до ембарго на постачання до Японії нафти.
Рішення США підтримали Велика Британія та Голландія, Унаслідок цих заходів обсяг японської зовнішньої торгівлі скоротився на 3/4, а імпорт нафти — на 9/10. Економіка Японії опинилася під загрозою краху. 2 липня 1941 р. керівництво країни прийняло рішення «просуватися на Південь», тобто захопити країни Південної і Південно-Східної Азії. Японія вирішила вступити у боротьбу з США за панування на Тихому океані.
Ще в серпні 1940 р. Головнокомандуючий японським флотом адмірал І. Ямамото в розмові з прем'єр-міністром принцом Каное зауважив: «У перші шість місяців війни проти США і Англії я буду діяти стрімко і продемонструю послідовність перемог. Але я повинен попередити: якщо війна продовжиться два або три роки, у мене немає ніякої впевненості у кінцевій перемозі». Досвідчений адмірал виявився правий, проте він не побачив кінця своїх застережень. Він загинув в 1943 р. у літаку, який був збитий американськими винищувачами.
Японський флот непоміченим підійшов до Гавайських островів і 7 грудня 1941 р. атакував з авіаносців американську військову базу Перл-Харбор. Американці втратили 19 військових кораблів, 272 літаки і понад 3 тис. військовослужбовців. Таким чином, Японія одним раптовим ударом на певний час здобула перевагу на морі й захопила стратегічну ініціативу. 8 грудня США і Велика Британія оголосили війну Японії. Німеччина та Італія заявили про свій намір воювати зі Сполученими Штатами. Отже, наприкінці 1941 р. всі великі держави були втягнуті в світову війну.
У той же день японці почали просуватися углиб території Таїланду (став союзником Японії), Англійської Малайї (тепер Малайзія) та Бірми. Одночасно розпочалась висадка японського десанту в Індонезії, Малайї та на Філіппінах. У грудні 1941 р. було захоплено Гонконг острови Гуам, Уейк, що були важливими опорними базами союзників.
Американський гарнізон на Філіппінських островах без підтримки з повітря і моря був розбитий і капітулював (травень 1942 р.). Втрати сягали 130 тис. осіб.
У лютому 1942 р. капітулювала важлива англійська воєнно-морська база фортеця Сінгапур. Цього ж місяця відбулась морська битва в Яванському морі, де японці знищили з'єднану англо-американо-голландську ескадру. Після цього японські війська швидко окупували всі острови Індонезії, навесні 1942 р. висадилися у Новій Гвінеї і підійшли до берегів Австралії.
Таким чином, було загарбано значну територію з населенням 150 млн.. осіб і величезними природними багатствами. Союзники втратили тільки сухопутних військ понад 300 тис. військових, Японія — 20 тис. Продовжуючи наступ в Індії, на Австралію та на загарбані острови Тихого океану, Японія намагалась оволодіти всіма важливими стратегічними пунктами в Азіатсько-тихоокеанському регіоні й примусити США та Велику Британію укласти вигідний для неї мир.
Закріплення вивченого матеріалу
Складіть таблицю

Радянсько-німецький фронт

Африканський та Середземноморський фронт

Тихоокеанський театр

ПІДСУМКИ УРОКУ
1941-1942 були насичені подіями, які стали вирішальними у подальшому ході війни. Хоча країни «осі» ще утримували перевагу, проте їх поразка була неминуча
Домашнє завдання: вивчити записи у зошиті.

Тема 4. Перебіг війни наприкінці 1942 - у 1943 рр.
Задачі уроку: охарактеризувати хід бойових дій на фронтах Другої світової війни в 1943 р., розкрити суть корінного перелому в Другій світовій війні; закріпити навички аналізу і зіставлення історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах; виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, картосхеми.
І. Оргмомент
ІІ. Перевірка домашнього завдання
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
Сталінградська битва, її наслідки і значення.
Курська битва.
Розгром італо-німецьких військ у Північній Африці. Висадка союзників на о. Сицилія та в Італії. Капітуляція Італії.
Тегеранська конференція, її рішення та значення.
Бойові дії на Тихому океані
IV. Підсумки уроку
VI. Домашнє завдання
ХІД УРОКУ
І. Оргмомент
ІІ. Перевірка домашнього завдання
Бесіда за питання.
1. Яким було воєнно-політичне становище країн Європи на середину 1941 р.?
2. Розкрийте воєнно-стратегічні наміри СРСР і Німеччин передодні війни.
З. Назвіть причини перемог та поразок німецьких військ на радянсько-німецькому фронті в 1941—1942 рр.
4. Як утворилась Антигітлерівська коаліція?
5. Як розгорталися бойові дії в Тихоокеанському регіоні?
6. Охарактеризуйте хід бойових дій у Північній Африці в 1941-1942. Які фактори впливали на перебіг подій на фронті?
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
Сталінградська битва, її наслідки і значення.
Розповідь учителя.
Сталінградська битва — одна з найбільших і найважливіших операцій Другої світової війни. Умовно її можна поділити на два періоди. Перший — це наступ німецьких військ і вихід їх до Волги й на Північний Кавказ. Другий — контрнаступ радянських військ і розгром німецько-італо-румуно-угорського угруповання на Волзі.
Наступ німецьких військ на Сталінград розпочався на далеких підступах до нього, коли п'ять добре озброєних німецьких армій і три армії Італії, Румунії та Угорщини перейшли в наступ з харківського напряму, форсували Сіверський Донець і Дон. 25 серпня 1942 р. 6-та німецька армія досягла західних околиць міста на Волзі. Окрім неї на Сталінград наступала ще й 4-та танкова армія. Їм і протистояли 38 ослаблених радянських дивізій, із яких 18 були укомплектовані, решта ж, знесилені в попередніх боях, могли лише номінальне вважатися такими.
Стратегічне й політичне значення Сталінградської битви було правильно оцінено радянським командуванням. Вона перетворилася на символ боротьби двох тоталітарних режимів, протистояння лідерів.
14 жовтня німецькі війська після потужної авіаційної та артилерійської підготовки пішли на штурм міста. Почались жорстокі вуличні бої. Обидві сторони зазнали важких втрат. 14 листопада 1942 р. німці почали останній штурм міста: на окремих ділянках їм вдалося пробитися до Волги, але це був їхній останній успіх.
Після запеклих і безплідних спроб штурмом скинути радянські війська у Волгу німецьке командування в середині жовтня змушене було віддати наказ про перехід до оборони.
На той час воєнно-стратегічна ситуація змінилася на користь СРСР. Віддалені комунікації, розтягнутий фронт вимагали від німецьких тилових служб і економіки величезних зусиль. Тотальні мобілізації знекровили німецькі підприємства, на місце кваліфікованих робітників ставали остарбайтери і особи, депортовані з Франції та інших окупованих країн Європи. Водночас економіка СРСР у другій половині 1942 р. безперервно нарощувала випуск воєнної продукції. Шляхом жорсткої дисципліни й експлуатації сталінський режим спромігся у короткий термін налагодити діяльність могутнього військово-промислового комплексу за Уралом. Старі люди, жінки, діти, що замінили біля верстатів мобілізованих на фронт робітників, самовіддано працювали, згуртовані гаслом: «Усе для фронту, усе для перемоги!». Саме їхніми зусиллями в другій половині 1942 р. було випущено 15,8 тис. бойових літаків, 13,6 тис. танків, 15,6 тис. гармат.
На кінець осені 1942 р. склалися сприятливі умови для переходу радянських військ у наступ. Головний удар передбачалося завдати військами Калінінського і Західного фронтів у районі Ржева—В'язьми—Сичовки, у напрямі до Ризької затоки. Тут було зосереджено 2 млн.. солдатів, 3,3 тис. танків, 1 тис. літаків, 24 тис. гармат і мінометів. 25 листопада 1942 р. це угруповання мало перейти в наступ.
Для забезпечення головного удару передбачалось на шість днів раніше здійснити відволікаючий удар у районі Сталінграда. Відповідно до плану «Уран» 19 листопада 1942 р. радянські війська силами трьох фронтів — Південно-Західного, Сталінградського і Донського — перейшли в контрнаступ, завдавши флангових ударів.
У вирішальний момент Сталінградської битви перевага в живій силі й техніці вже була на боці Червоної Армії.
23 листопада 1942 радянські війська замкнули кільце навколо 330 тис німців. Гітлер наказав триматися до останнього.
Після відмови фельдмаршала Ф. Паулюсу (присвоївши це звання, Гітлер у телеграмі натякнув, що жодний з німецьких фельдмаршалів не здавався у полон) капітулювати почалося знищення оточених німецький військ, деморалізованих, змучених голодом і холодом. Не дивлячись на заборону Гітлера 30 січня 1943 Паулюс підписав акт капітуляції. 2 лютого припинили опір останні оточені загони гітлерівців: 100 тис із 330 тис. здалися в полон, інші загинули. Загальні втрати гітлерівців становили 1,5 млн. осіб, майже 3,5 тис танків, 12 тис. гармат і мінометів, 3 тис. літаків. Від такої поразки німецька армія вже не змогла отямитись. ініціатива на Східному фронті перейшла до СРСР. У Другій світовій війні стався корінний перелом.
Історичне значення Сталінградської битви.
- Поклала початок корінного перелому в ході Великої Вітчизняної та Другої світової війн.
- Розгром ворога завдав удару по військовій машині Ш рейху, престижу німецької армії, моральному духу вермахту.
- Почався загальний наступ радянських військ від Ленінграда до Кавказу.
- Було нанесено удар по фашистському блоку загалом. Японія і Туреччина відмовилися вступити у війну проти СРСР. Керівництво Румунії та Італії (їхні армії були серед тих, що були розгромлені під Сталінградом), а також Угорщини і Фінляндії почали шукати виходу з війни.
- Поразка фашистів та їх союзників стала могутнім імпульсом для активізації антинацистського та національно-визвольного рухів, сприяла консолідації сил Антигітлерівської коаліції.
У той час, як під Сталінградом було здобуто блискучу перемогу, Ржевсько-Сичовська операція зазнала повного провалу. За 23 дні боїв на цьому напрямі радянські війська втратили 215 тис. осіб убитими і пораненими. Згодом Сталінградська операція була оголошена головною, а Ржевсько-Сичовська — відволікаючою.
Курська битва
Розповідь учителя.
У січні 1943 р. радянські війська досягли ще одного значного успіху — було прорвано блокаду Ленінграда, а на заході Червона Армія підійшла до Смоленська.
12 січня 1943 р. війська під командуванням генерала П. Голікова перейшли в наступ з-під Воронежа в загальному напрямі на Харків. 7 лютого було звільнено Курськ, а 9 февраля — Бєлгород. Війська під командуванням генерала М. Ватутіна оволоділи Ізюмом і створили загрозу оточення великого німецького угруповання в районі Харкова. 16 лютого ворог залишив місто.
У другій половині лютого ситуація змінилася. Побоюючись загрози оточення військ, що відійшли з Кавказу й Кубані під Ростов і на Донбас, німецьке командування завдало могутнього контрудару в фланг по розтягнутих військах П. Голікова й М. Ватутіна. Харків, Бєлгород та ряд інших міст знову перейшли до рук ворога. Утворилася величезна орловсько-курська дуга.
Навесні 1943 р. радянсько-німецький фронт від Ленінграда й до Чорного моря стабілізувався. Обидві сторони накопичували сили для літнього наступу. Промисловість безперервно нарощувала випуск усіх видів озброєння
У той самий час німецьке верховне командування вирішило знову заволодіти ініціативою. Відповідно до плану «Цитадель» гітлерівське керівництво ставило завдання розгромити радянські війська на Курському виступі й розгорнути наступ на Москву. Для наступу були створені нові зразки зброї (танки — «Тигр», «Пантера», само-хідні гармати — «Фердинанд» тощо), які повинні були забезпечити німецьким військам технічну перевагу, чимало точні відомості про підготов німців до наступу.
Наступ німецьких військ на Курск розпочався 5 липня 1943 р. Радянське командування вчасно визначило напрями наступальних угруповання змогли просунутися з тяжкими втратами на 12 км вглиб розташування армій Центр фронту (командуючий К. Рокоссовськии), і на 40 км Ворнезького фронту (командуючий М. Ватутін). У момент, коли ворог вже втратив значні сили, але ще не встиг перейти до оборони, перейшли у наступ війська Брянського, Степового й Південо-Західного фронтів. Слідом за ними рушили війська Центрального та Воронезького фронтів.
12 липня під Прохорівкою відбулась найбільша танкова битва Другої світової війни. З обох боків у ній брало участь 1,2 тис. танків і самохідних гармат (800 радянських і 400 німецьких). Німецькі війська за один день втратили сотні танків і 10 тис. солдатів. Цього ж дня змінився характер усієї Курської битви, радянські війська перейшли в рішучий наступ. Ламаючи опір ворога, 5 серпня вони звільнили Орел (операція «Кутузов») і Бєлгород, 23 серпня прорвалися до Харкова (операція «Румянцев»).
Курська битва засвідчила, що ініціатива повністю належить радянським військам. Вона ознаменувала завершення корінної перелому в ході Другої світової війни. Перемога на Курській дузi досягнуто дорогою цнною: 863 тис. солдатів, 6 тис. танків, 1.6 тис. літаків. Німецька армія втратила 500 тис солдатів, 1,3 тис танків, 1 тис літаків. Червона Армія мала значні резерви, у той час як міць вермахту була підірвана.
Історичне значення Курської битви
Були розгромлені кращі дивізії гітлерівців
Стратегічна ініціатива остаточно перейшла до Червоної Армії, почався загальний наступ радянських військ по всьому фронту
Завершився корінний перелом у ході Другої світової війни
Були закладені передумови до висадки англо-американських віськ і розпаду німецького блоку
Робота з документами.
Спираючись на оцінки учасників подій та їх сучасників дайте історичну оцінку подіям Курської битви. Чим була зумовлена перемога радянських військ на Курській дузі?
Маршал бронетанкових військ П. Ротмістров. «День битви під Прохорівкою 12 липня 1943 р. був днем кризи німецько-фашистського наступу, днем остаточного провалу планів німецького генералітету на проведення наступальних операцій...»
Маршал Р. Малиновський. «Курська битва за жорстокістю й наполегливістю не мала собі рівних... Потрібно прямо сказати, що в цій страшній сутичці був зламаний становий хребет нацистської армії і фашистська Німеччина остаточно втратила надії на успіх, реально побачила перед собою поразку у війні».
Президент США Ф. Рузвельт. «Нетривалий німецький наступ, початий у перших числах цього місяця, став відчайдушною спробою підняти моральний дух німецького народу. Росіяни не дали себе захопити зненацька... Вони почали здійснювати свої власні наступальні плани. Ніколи ще світ не бачив більшої відданості, рішучості й самовідданості...»
Американський історик М. Кейдин. «Значення Курської битви полягає у такому: коли відбувся останній постріл, рушійні сили війни знаходилися під контролем російської армії, і тепер вона вже диктувала, коли, де і як цю війну вести».
Колишній німецький генерал Г. Гудеріан. «У результаті провалу наступу «Цитадель» ми зазнали рішучої поразки. Бронетанкові війська, поповнені з такими великими труднощами, через значні втрати в людській силі й техніці на тривалий час були виведені з ладу... ініціатива повністю перейшла до противника...»
Колишній німецький фельдмаршал Е. Манштейн. «Операція «Цитадель» була останньою спробою зберегти нашу ініціативу на Сході. З її припиненням, рівнозначним провалу, ініціатива остаточно перейшла до радянської сторони. У цьому відношенні операція «Цитадель» є рішучим, поворотним пунктом війни».
Розгром італійсько-німецьких військ у Північній Африці. Висадка союзників на о. Сицилія та в Італії. Капітуляція Італії
Розповідь учителя.
У жовтні-листопаді 1942 р. у Північній Африці теж відбувся корінний перелом на користь англо-американських союзників. Вирішальна битва відбулася в районі містечка Ель-Аламейн (Єгипет).
У жовтні 1942 р. британські війська під керівництвом генерала Б. Монтгомері, маючи значну військову перевагу, завдали рішучий удар по німецьких та італійських військах. Останні змушені були негайно відійти на захід. У листопаді 1942 р. з протилежного боку Північної Африки (Марокко, Алжир) почалась висадка американських військ під командуванням Д. Ейзенхауера (операція «Торч»). Німецько-італійські війська потрапили в пастку на морському узбережжі в Тунісі. Їх відчайдушний опір і навіть деякі успіхи на лівому фланзі американських військ не змінили загальної розстановки сил, і 13 травня 1943 р. вони капітулювали.
Серйозні поразки, яких зазнали в 1943 р. країни фашистського блоку, стали поштовхом до його розвалу. Першою з війни намагалася вийти Італія. Значні втрати в людській силі та техніці, що їх зазнали держави «осі» в Тунісі (лише полонених близько 130 тис.), сприяли успішному десанту союзних військ на острів Сицилію. Він розпочався у липні 1943 р. висадкою парашутистів і морської піхоти. Слідом на транспортних суднах прибували дивізії 7-ї американської та 8-ї англійської армій під командуванням Дж. Паттона і Б. Монтгомері. Загальне керівництво операцією здійснював амер генерал Ейзенхауер. Після тривалих боїв, що велися зі змінним успіхом, залишки нім частин евакуювався на Апеннінський півострів, а солдати Монтгомері та Патона знищили останній рубiж німців у Сицилії порт Мессіна.
Патон прийняв капітуляцію міста не дочекавшись туди приїзду англійського представника. Цим він викликав незадоволення союзника й серйозно ускладнити стосунки з англ. командуванням.
Під впливом поразок 25 липня в Італії відбувся державний переворот за участю короля Віктора Емануїла та маршала Бадольйо. Муссоліні було заарештовано. Король проголошений головнокомандуючим, Бадольйо очолив уряд й став міністром закордонних справ. 8 серпня 1943 новий уряд підписав мирний договір з союзниками.
Приблизно через півтора місяці після ув'язнення Б. Муссоліні на віллі в скелях Абрудьких гір за спеціальною вказівкою фюрера туди прибув загін есесівців й звільнив деморалізованого дуче.
Через зволікання Ейзенхауера, що не налагодив швидкої висадки військ «на носок італійського чобітка» і вимагав від П. Бадольйо беззастережної капітуляції, союзники не змогли скористатися сприятливими умовами. А. Гітлер віддав наказ фельдмаршалу А. Кессельрінгу вирушити з військами на південь і окупувати італійський півострів. Союзним військам довелося долати сильний опір німців в районі Салерно. Неаполя та інших південних італійських міст («лінія Густава»). Операції набули затяжного характеру. Північну частину Італії утримували фашистські війська під командуванням Е. Роммеля. Туди було доставлено й визволеного дуче. Він очолив маріонетковий режим, який тримався лише на німецьких багнетах (Держава Сало).
В. Черчілль підганяв генерала Александера, що очолив Італійську кампанію після Д. Ейзенхауера, щоб той якомога швидше узяв Рим. Але Кессельрінг, хоч і був авіаційним генералом, уміло налагодив оборону. 4 червня 1944 Рим було взято союзними військами. Далі вони просунутися не могли. Оборона стратегічного чотирикутника Італії Турин-Мілан-Генуя-Болонья з його могутнім військово-промисловим комплексом продовжувалася до квітня 1945 р. («готська лінія»)
Запитання на закріплення.
Чи існує взаємозв'язок подій на радянсько-німецькому фронті та африканському театрі бойових дій?
Тегеранська конференція, її рішення та значення
Розповідь учителя.
Вирішальні події, що визначали результат війни, безумовно відбувалися на фронтах, але для подальшої долі світу і людської цивілізації велике значення мали події в дипломатичній сфері. У міру того, як буде чіткіше вимальовувалися перспективи завершення війни, перед лідерами Антигітлерівської коаліції все гостріше поставали питання післявоєнного врегулювання. Консультації з цих питань розпочалися 1943 р. Перше серйозне обговорення відбулося на Московській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США, Великої Британії, що проходила з 19 по ЗО жовтня 1943 р. Головним завданням конференції була підготовка зустрічі голів держав і урядів «Великої трійки» (СРСР, СПІА та Великої Британії).
У центрі уваги міністрів було декілька питань. Так, було досягнуто попередню угоду про відкриття Другого фронту у Франції навесні 1944 року. Було прийнято рішення про заснування Європейської консультативної комісії для «вивчення європейських проблем, пов'язаних із закінченням війни». Важливим моментом стало схвалення «Декларації про загальну безпеку», у якій говорилося про необхідність створення загальної міжнародної організації для підтримки миру і безпеки, яка була б заснована на принципах суверенітету і рівності всіх миролюбних держав. Крім цього, на Московській конференції 1943 р. було прийнято «Декларацію про Австрію», у якій зазначалося, що союзні держави не визнають завоювання Австрії і бажають бачити її відновленою, вільною і незалежною. У «Декларації про Італію» йшлося про те, що «фашизм і весь його негативний вплив повинен бути знищений, а італійському народові потрібно надати можливість створювати урядові та інші установи, засновані на принципах демократії». Також була опублікована декларація про відповідальність гітлерівців за їхні злочини. Головних злочинців передбачалося покарати відповідно до спільних рішень урядів країн.
У той же час конференція виявила і основні питання, що викликали розбіжності між союзниками Антигітлерівської коаліції: питання кордонів і політичних режимів у визволених країнах.
28 листопада-1 грудня 1943 в Ірані Тегеранська конференція. Обговорювалися питання подальшого ведення війни та повоєнного миру. Конференція керівників трьох союзних у Другій світовій війні держав: СРСР (Й.В. Сталін), США (Ф. Рузвельт) и Великобританії (У. Черчилль); рішення про відкриття не пізніш 1 травня 1944 р. другого фронту у Європі, про післявоєнні кордони Польщі по лінії «Керзона», визнання аннексії СРСР країн Балтії. Делегація СССР, їдучі на зустріч побажанням союзників, обіцяла оголосити війну Японії після розгрому германської армії. Сприяла зміцненню антігитлеровської коаліції
Бойові дії на Тихому океані
Розповідь учителя.
До весни—літа 1942 р. стратегічна ініціатива на всіх фронти цілком і повністю належала Німеччині та її союзникам. Союзники антигітлерівській коаліції вели важкі оборонні бої. Проте на середину 1942 починає змінюватися. Перші успіхи, що змінили загальне стратегічне становище, були досягнуті на Тихому океані. 7-8 травня 1942 р. в морському бої біля берегів Нової Гвінеї, японська ударна ескадра, втерпіла першу значну поразку. Особливістю цієї морської битви було те, що надводні кораблі воюючих сторін не зробили жодного пострілу. Долю бою вирішила авіація, що базувалася на авіаносцях. Японці, утративши по одному авіаносцю та есмінцю і 80 літаків, відмовилися від планів вторгнення до Австралії довелося відмовитися.
4—6 червня 1942 р. біля атолу Мідуей японський флот (адмірал Ямамото) потерпів поразку від американського флоту (адмірал Ч. Німіц) і не зміг відновити свою могутність до кінця війни. У бою японці втратили 4 авіаносці, 1 крейсер і 253 літаки, американці __ 1 авіаносець, 1 есмінець і 150 літаків. у результаті цих двох поразок Японія втратила половину своїх авіаносців і змушена була перейти до стратегічної оборони. Американці в свою чергу перейшли до активних бойових дій. У серпні 1942 р. вони почали боротьбу за острів Гуадалканал (група Соломонових островів). Жорстокі бої розгорнулися на морі, у повітрі й на суші. Вони продовжувалися до лютого 1943 р. і завершилися повною поразкою Японії у цьому регіоні. Загалом перемога американців у бойових діях на Тихому океані означала перехід ініціативи до США і корінний перелом на Тихоокеанському театрі бойових дій
Запитання і завдання.
1. Охарактеризуйте хід основних подій війни в 1942 — 1943 рр.
2. Яку роль відіграли Сталінградська і Курська битви в розгромі Німеччини?
3. Охарактеризуйте бойові дії у Північній Африці.
4. Чим була обумовлена висадка союзників саме в Італії, а не у Франції?
5. Розкажіть про перебіг подій на італійському фронті.
6. Назвіть основні рішення Тегеранської конференції. З'ясуйте її історичне значення.
Підсумки уроку
1941-1942 були насичені подіями, які стали вирішальними у подальшому ході війни. Хоча країни «осі» ще утримували перевагу, проте їх поразка була неминучою. Наступальна стратегія Німеччини потерпів остаточну поразку. До кінця 1943 р. у стані війни з Державами «осі» знаходилося 37 країн. Розпочався розпад фашистського блоку (капітуляція Італії).
Домашнє завдання: вивчити записи у зошиті.

Варіант 1 1.Укажіть основні причини Другої світової війни. а) Несправедливість Версальсько-Вашинґтонської системи б) політика «умиротворення» агресора; в) втручання США в європейські справи; ж) курс СРСР на «світову революцію»; з) прихід нацистів до влади в Німеччині; д) прагнення Німеччини до світового панування. 2. Яким був характер Другої світової війни. а) Загарбницький з боку СРСР до 1941 б) загарбницький з боку агресивних держав в) загарбницький з боку Німеччини та СРСР г) справедливий з боку з боку жертв агресії. д) справедливий для СРСР з 1941 р. 3. Друга світова війна почалась .... з нападу Німеччини на….згідно з планом .... 4. Установіть відповідність між датами та подіями. А) 23 серпня 1939 Б) 17 вересня 1939 В) 27 вересня 1940. Г) 28 вересня 1939 1) Втеча польського уряду до Румунії 2) Пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. 3) Договір про дружбу і кордони між Німеччиною і СРСР. 4) Завершення формування блоку агресивних держав 5. Поставте в хронологічній послідовності названі події Другої світової війни від її початку : А) Окупація Німеччиною та СРСР Польщі Б) Окупація Німеччиною Данії та Норвегії В) «Дивна війна» Г) капітуляція Франції Д) Англія і Франція оголосили війну Німеччині 6. Перелом у ході війни відбувся у …. 7. Укажіть битви, які стали переломними під час Другої світової війни. а) Сталінградська битва; д) битва за Дніпро; б) битва у Перл-Харбора е) битва біля атола Мідуей; в) битва під Ель-Аламейном; ж) битва за о. Окінава. г) висадка союзників у Нормандії; 8. Що таке «ленд-ліз»? Яке значення він мав для перемоги над над нацистською Німеччиною?

Варіант 2 1.Укажіть союзників Німеччини у Другій світовій війні а) Хорватія б) Італія в) режим Віші у Франції г) Болгарія д) Словаччина є) Фіндляндія ж) Польша з) Китай 2. Які твердження належать до Сталінської воєнної доктрини: А) СРСР ніколи не доведеться вести бойові дії на своїй тер-ї Б) На випадок нападу супротивника слід готуватися до оборонної війни В) Будь-яка агресія проти СРСР буде негайно європейськими державами Г) На випадок нападу супротивника слід готуватися до наступальної, а не до оборонної війни 3. Які причини «дивної війни» між Німеччиною, Францією та Англією у вересні 1939 -травні 1940 рр.? 4. Установіть відповідність між датами та подіями. А) 28 вересня 1939 Б) 27 вересня 1940 В) 17 вересня1939 Г) 23 серпня 1939 1) Завершення формування блоку агресивних держав 2) Пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. 3) Договір про дружбу і кордони між Німеччиною і СРСР. 4) Втеча польського уряду до Румунії 5. Поставте в хронологічній послідовності названі події Другої світової війни від її початку : А) капітуляція Франції Б) Декларація Об’єднаних націй В) битва Перл-Харбор Г) битва за Ленінград Д) Напад Німеччини на СРСР 6. Процес створення Антигітлеровської коаліції завершився у … підписанням ….. 7. Укажіть битви, які стали переломними під час Другої світової війни. а) битва під Ель-Аламейном; д) битва за Москву б) битва у Перл-Харбора е) битва біля атола Мідуей; в) Сталінградська битва; ж) битва за о. Окінава. г) висадка союзників у Нормандії; 8. Що таке «атлантична хартія»?

Тема 5. Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух опору
Завдання уроку: показати суть нацистського і японського «нового порядку», розкрити зміст явища Голокосту, охарактеризувати рух Опору в окупованих країнах Європи та Азії; закріпити навички аналізу і порівняння Історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах; виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.
Тип уроку: комбінований
Обладнання: підручник, стінна карта «Друга світова війна», атлас
ХІД УРОКУ
І. Оргмомент
ІІ. Актуалізація опорних знань
Бесіда за питання.
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
1. Нацистський «новий порядок» в Європі.
Розповідь учителя.
Окупація країнами-агресорами значних територій в Європі Азії, Африці супроводжувалась встановленням «нового порядку», основним ним змістом якого було забезпечення панування загарбників Цей порядок базувався на нещадному терорі й насильстві. Автрія, Чехословаччина, Польща, Югославія, Люксембург, Греція – ліквідовані. У Голландія, Данії, Норвегії, Бельгії, Франції до влади прийшли профашистські (колабораціоністські) уряди.
Окуповані радянські території були розділені на три частини Тилові райони німецьких груп армш було передано під управління воен Командування, а інші підпорядковано «східному міністерству» на чолі з Розенбергом і поділено на два рейхскомісаріати - «Остланд» (Прибалтика і більша частина Білорусії) та «Україна». Західноукраїнські землі були приєднані до польського генерал-губернаторства.
Нацисти прагнули створити на завойованих територіях «життєвий простір Для німецької нації». Місцеве населення мало бути перетворене по суті на рабів, інтелігенція знищувалась. На окуповані території планувалося переселити близько 10 млн. німців. Серед місцевого населення передбачалося залишити близько 14 млн. осіб, решта підлягала знищенню. Одна з перших колоній німецьких переселенців була створена в районі Вінниці.
Головними засобами, якими фашисти користувалися підчас утвердження свого панування, було нацьковування одних націй на інші та фізичне винищення. Такі народи, як цигани та євреї, підлягали повному знищенню.
З окупованих територій до Німеччини вивозилося продовольство і сировина, інші матеріальні цінності. Населення окупованих територій спочатку взагалі не отримувало платні за свою працю, згодом влада стала наділяти їх мізерними пайками. У жахливих умовах перебували 5,5 млн. радянських військовополонених, 3,5 млн. з них загинуло. З період 1941—1944 рр. з ворожого полону втекло 450 тис. радянських солдатів і офіцерів, хоча значна їх частина була схоплена, а ті, кому пощастило втекти, стали до лав руху Опору у різних країнах Європи.
Жодна армія світу не знала таких масштабів втеч з полону. Для використання у Німеччині дешевої робочої сили проводилися депортації працездатного населення. Близько 4,9 млн. мешканців окупованих областей СРСР опинилися на чужині в тяжких умовах життя (остарбайтери), з яких 1,4 млн. загинуло в неволі. Усього жертвами окупації стали 10 млн. осіб (3180 тис. осіб в Україні, 1360 тис. осіб у Білорусії). Економіка окупованих країн стала придатком воєнної машини Німеччини. Важливим елементом у насадженні «нового порядку» були концентраційні табори, до яких відправляли всіх невдоволених і тих, кого нацисти вважали небезпечними для свого режиму. На території Європи налічувалося близько 30 концтаборів. Найбільші з них — Дахау, Бухенвальд, Майданек, Освенцим. Це були справжні фабрики смерті, де загинули мільйони людей.
Окупаційна політика Японії була дещо іншою, але суть залишалася такою. Агресивні устремління прикравалися лозунгами «Звільнемо Азію від білих колонізаторів», «Створення процвітаючої Азії». Але перші місяці окупації Азії Японією довели, що лише змінилися колонізатори, бо Японія безсоромно грабувала загарбані тер-її.
Після запровадження «нових» порядків, поневолені народи стали на боротьбу проти ворога.
Голокост
Розповідь учителя..
Антисемітська політика, яку проводили нацисти після приходу до влади в Німеччині в 1933 р., на початку Другої світової війни набула ще більш жахливого вигляду. Почалося планомірне і систематичне знищення єврейського населення Європи. Цей процес отримав назву «Голокост» (у перекладі з давньогрецької «усеспалення»). За роки Голокосту загинуло 6 млн. євреїв (в Україні — 1,4 млн.). Це складало близько 63 % європейського і 36 % світового єврейства. Не існує єдиної точки зору щодо періодизації Голокосту. Одні дослідний вказують, що період систематичного масового знищення тривав протягом 1933-1945 рр., інші — в 1941—1945 рр.
Відразу після загарбання Польщі, де проживала одна з найбільших єврейських громад, усе єврейське населення було переселені у спеціально створені гетто (відокремлені від зовнішнього світу поселення з мінімальними умовами життя), а їх власність конфіскована. Створення гетто переслідувало лише одну мету — подальше повне знищення їх мешканців. З нападом на СРСР нацисти приступили до «остаточного вирішення «єврейського питання». Спочатку повному винищенню підлягали євреї, що проживали на території СРСР, а згодом і всієї Європи (близько 11,5 млн. осіб).
У слід наступаючої німецької армії рухалися спеціально створені чотири айнзацгрупи (дві з них «С» і «D», діяли в Україні), які мали знищувати «ворожі елементи», особливо євреїв. Уже перші місяці війни позначилися масовими знищеннями євреїв у Литві, Білорусії, Україні. Символом цього процесу стала трагедія у Бабиному Яру (29—30 вересня 1941 р.). Але методи масових вбивств, які використовували айнзацгрупи, нацистами були визнані неефективними для «остаточного вирішення єврейського питання». Айнзацгрупами було знищено близько 750 тис. євреїв. У січні 1942 р. нацистське керівництво прийняло рішення про створення на території Польщі шести таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцім та ін.). у таборах смерті не було бараків для ув'язнених, які існували в концентраційних таборах. Ув'язнених, які прибували на залізничні станції, під приводом приведення себе в порядок направляли в душові. Потім у душові подавався отруйний газ «Циклон В» — і через 5 хвилин 2 тис. осіб ставали мертвими. Найбільш відпрацьована технологія знищення була в таборі Освенцім, де за добу знищувалося 12 тис. осіб. У таких таборах за роки їх існування загинуло 2,5 млн. євреїв. Створення таборів смерті супроводжувалося масовим знищенням населення гетто. На території СРСР протягом 1941—1942 рр. було ліквідовано майже всі гетто, а їх населення відправлено до таборів смерті або знищено на місці.
Така політика нацистів не могла не викликати опір з боку єврейського населення. Він був як пасивним (духовний опір, утеча тощо), так і збройним. Перше збройне повстання сталося у Вільнюському гетто. Згодом повстання відбулося у гетто Мінська, Каунаса, Тудіно, Мізачіва, Кременця, Луцька, Бродів, Львова тощо. Найбільше повстання відбулося у Варшавському гетто (квітень—червень 1943 р.). Лише через три місяці нерівної боротьби воно було придушене, у результаті чого загинуло і було відправлено до таборів смерті 76 тис. осіб. Близько 25 тис. євреїв брало участь у партизанському русі на території СРСР, 5 тис. — Франції, 3 тис. — Югославії, 2 тис. — Греції та ін.
Рух опору
Окупаційна політика Німеччина призвела до розгортання руху Опору. Він виник на території всіх країн, проте размах його був різний. На чолі руху Опору стали соціалістичні, комуністичні, націоналістичні й радикальні партії.
В результаті перемог на фронтах військ Антигітлеровської коаліції значно посилюється рух Опору у європейських країнах. Там створюються партизанські загони, підпільні організації. Рух Опору об’єднував усіх, хто був не байдужий до своєї батьківщини. Проте існували такі, хто йшли на співробітництво з окупантами, - колабораціоністи.
У Франції з фашистською окупацією та урядом маршала Петена боролися партизанські загони й підпільні групи, очолювані соціалістами та комуністами. Створена Ш. Де Голем організація «Вільна Франція» в 1942-1943 встановила контроль над африканськими колоніями Франції. У травні 1943 створена Національна Рада Опору, яка об’єднала всі сили, які боролись з окупантами. У червні 1943 утворений Французький комітет національного визволення, оголосив себе урядом на чолі з Ш. де Голлем.
Значного розмаху набув народно-визвольний рух в Югославії, у1941 р. тут велись активні партизанські дії проти фашистів. Партизанський рух в Югославії був представлений загонами емігрантського уряду — четники (командувач Д. Михайлович) і Народно-визвольною армією Югославії (НВАЮ) під керівництвом комуністів на чолі з Й. Броз Тіто. У 1943 р. було створено уряд нової Югославії — Національний комітет визволення Югославії на чолі з Й. Броз Тіто на засіданні Антифашистського віче народного визволення Югославії, який був визнаний країнами-союзниками Антигітлерівської коаліції. Партизанські армії формувалися також в Албанії, Греції та Болгарії. Значну роль у цьому процесі відігравали комуністи.
У Польщі емігрантський уряд та його представництво (делегура) керували боротьбою загонів Армії Крайової. Комуністи на противагу їм створили Гвардію Людову.
Посилювалися антифашистські настрої і в Німеччині. Група офіцерів й державних урядовців здійснила спробу державного заколоту з метою знищення фашистського режиму та припинення війн. 20 липня 1944 полковник Штауффенберг залишив портфельз бомбою уповільненої дії у приміщенні, де знаходився А. Гітлер, бомба вибухнула, однак фюрер залишився живий. Виступ було жорстоко придушено.
У 1944 р. в ряді європейських країн відбулись антифашистські повстання. Поразкою завершилось повстання, розпочате 1 серпня Армією Крайова Крайова (командуючий генерал Т. Бур-Комаровськяй). 29 серпня почалось Словацьке національне повстання за участю партизанів та словацької армії. Ціною великих зусиль гітлерівцям вдалося його придушити.
у СРСР боротьба народних месників досягла особливо великого розмаху. Її очолив Центральний штаб партизанського руху. Основною базою партизанів була Білорусія. Тут знаходилися найбільші з'єднання і великі партизанські райони. В Україні центр партизанського руху був зосереджений у північних районах. Існував постійний зв'язок між партизанськими базами і «Великою землею», звідки партизанам постачали зброю, спорядження, кваліфікованих військових спеціалістів. У 1942 р. радянські партизани нараховували 125 тис. осіб, у 1943 р. —"250 тис. осіб. Боротьбу з фашистами вели також загони Української повстанської армії.
Партизанська боротьба мала як військове, так і політичне значення. Широкомасштабні диверсійні операції партизанів, винищувальні рейди зробили значний внесок у перемогу над фашистами. Значні операції провели партизанські з'єднання С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова, М. Наумова та ін. Усього на території СРСР діяло понад 6 тис. партизанських загонів, які знищили близько 1 млн. гітлерівців.
Найширокомасштабніші диверсії були проведені влітку 1943 р. у ході Курської битви під назвою «Рейкова війна» та у вересні 1943 р. під назвою «Концерт». Для охорони своїх комунікацій від партизанів фашисти змушені були тримати у своєму тилу значні сили.
Загалом на боротьбу з рухом Опору Німеччині та її союзникам доводилося відволікати більше ніж 10 % своїх сил.
Японська окупація теж дала поштовх до розгортання руху Опору. Найбільшого розмаху він набув у Бірмі, Малайї та на Філіппінах, де діяли партизанські армії. Японські окупанти змушені були надати Бірмі формальну незалежність. У В'єтнамі та Індонезії на перших етапах війни переважали пасивні форми боротьби й лише на завершальному етапі рух Опору набув широкого розмаху. Зрештою, лідери національно-визвольного руху проголосили незалежність цих держав.
Запитання і завдання.
1. Назвіть країни Європи, які були окуповані нацистами.
2. У якій країні Європи рух Опору набув найбільшого розвитку?
Внутрішнє становище в Німеччині, Японії, СРСР, США, Великобританії
Лекція вчителя
Господарство воюючих держав було переведене на воєнні рейки. Виробництво бойової техніки стало пріоритетним. Так, у Німеччині, де воєнної промисловості у 1932 практично не існувало, під час війни вироблялося близько 25 тис. бойових літаків, 20 тис. танків. із 1935 р, гітлерівська Німеччина почала перебудовувати свою економіку на випуск бойової техніки. Починаючи з 1943 р. німецькі інженери активно займалися розробкою «диво-зброї», яка дала б змогу країні переломити хід війни на свою користь. Ці інженерні пошуки призвели до створення воєнної техніки, зброї, техніки, яка масова почала виготовлятися у США та СРСР, але вже після війни. Німецька промисловість першою у світі налагодила серійне виробництво реактивних літаків, балістичних ракет, тощо. Проте це не врятувало Німеччину від поразки. Легка промисловість набагато відставала від важкої індустрії. У с\г головними виробниками с\г продукції були землевласники і фермери. Проте вони не забезпечували потреб Німеччини та ії армії в сільгосппродукції.
Успіхи фашистської Німеччини на початковому етапі війни дали можливість використовувати економічний потенціал завойованих країнах. У 1930-1940-вих рр. основою економіки Німеччини була військова промисловість. У 1939 р. її питома вага в загальному обсязі валової продукту становила 80 %. Кількість населення, зайнятого у воєнній промисловості протягом 1939—1943 рр., зросла в 2 рази і становила 5 млн. осіб. Дефіцит робочої сили Німеччина покривала за рахунок примусової праці військовополонених, мільйонів депортованих з окупованих країн.
Незважаючи на цілковиту мілітаризацію, німецька економіка була спроможна повністю забезпечити потреби фронту. Наприкінці 1943 р. стали відчутними серйозні труднощі в усіх галузях господарства. Порушував зв’язки між окремими економічними комплексами, основні галузі господарства відчували нестачу сировини, палива, людських і фінансових ресурсі. Починаючи з другої половини 1944 р. обсяги промислового виробництва різко знизилися. Цьому сприяли масові бомбардування союзників по нім. містам, у ході яких загинули 1 млн.. мирних німців, з лиця землі було стерто міста Кельн, Лейпциг, Гамбург.
Унаслідок занепаду сільського господарства скоротились посівні площі, знизився збір зернових, зменшилось поголів'я худоби. Різко знизилося споживання продуктів харчування. Дефіцит бюджету уряд намагався ліквідувати шляхом інфляції. Значно знизився добробут населення. Зрештою економіка Німеччини зазнала краху.
Не могла витримати тривалого суперництва з економікою Сполучених Штатів і японська воєнна економіка, хоча війна сприяла перетворенню Японії на індустріально-аграрну державу. Частка важкої промисловості у виробництві значно збільшилась. Водночас війна призвела до погір- шення становища населення: витрати на війну в 4 рази перевищували прибутки. Інфляція відчутним тягарем лягла на плечі населення. Рівень життя досяг найнижчої позначки за всю історію країни. З початком систематичних бомбардувань американської стратегічної авіації, втратою основних джерел сировини і продовольства економіка Японії була повністю розорена. Щоб хоч якось забезпечувати армію зброєю, японські інженери вдалися до заміни дорогих матеріалів на дешеві, досягши в цьому значної майстерності. Уся техніка випускалася з найменшим набором необхідних приладів і деталей. Масово почали випускатися одноразові літаки для камікадзе.
Радянський Союз після фашистської агресії опинився у важкому становищі. Були втрачені важливі промислові й сільськогосподарські райони, що призвело до падіння виробництва в умовах, коли фронт вимагав усе більше зброї. Завдяки героїчним зусиллям людей наприкінці 1941 р. становище вдалося виправити. У короткий термін за Уралом була створена могутня промислова база. Запрацювали 1,3 тис. евакуйованих підприємств.
У гіршому становищі опинилося сільське господарство. У 1942 р. було зібрано лише 1/3 зерна від довоєнного рівня. За допомогою жорсткої регламентації і розподілу вдалося уникнути голоду і забезпечити продовольством діючу армію.
З 1942 р. радянська економіка почала нарощувати випуск продукції. Так, виробництво літаків протягом 1942—1944 рр. збільшилося майже вдвічі і становило 40,9 тис. одиниць; що стосується танків, тут показники на 1944 р. були значно нижчими і становили 29 тис. одиниць (24,4 тис. одиниць порівняно з 1942 р.).
Англії довелося пережити загрозу ворожого вторгнення, масовані повітряні бомбардування, яким піддавалися Лондон, Бірмінгем, Ковентрі та інші міста, блокаду морських комунікацій німецькими кораблями, окупацію ряду колоній — Бірми, Сінгапуру, Малайї, утрату великої частини торгового і військово-морського флоту. Промислове виробництво країни за роки війни скоротилося на 5 %. Різке зниження виробництва спостерігалося У вугільній промисловості (на 21 %), у легкій, зокрема бавовняній, більше ніж удвічі, вовняній — на 27 %.
Промислове виробництво у Франції знизилося на 70 % відповідно до рівня 1938, продукція с\г – удвічі. Франція залишилася без військового та торгового флоту. Франція втратила свої колоній в Індокитай, Сірія, Ліван, які здобули незалежність.
США не брали участі в війні на початковому етапі, але займали чітку Антигітлеровську позицію. США, ще не вступивши в війну, надавали в позику чи в оренду (ленд-ліз) озброєння, боєприпаси, продовольство та інші матеріальні ресурси країнам-союзникам по Антигітлерівській коаліції. ленд-ліз забезпечив масовий збут американських товарів на зовнішньому ринкові. Протягом війни введені в дію нові промислові підприємства військового призначення.
США стали «арсеналом» Антигітлерівської коаліції. Протягом лише 1944 американська промисловість випустила стільки літаків та танків, скільки у Німеччині було випущено протягом усієї війни. США було єдиною країною у світі, де війна сприяла зростанню добробуту, бо у країна було повністю подолане безробіття.
Запитання і завдання.
1. Що таке «новий порядок»?
2. Як нацисти намагалися «остаточно вирішити єврейське питання»?
3. Які фактори найбільше впливали на розвиток руху Опору в європейських країнах?
4. Які відмінності у внутрішньому становищі країн-агресорів і країн Антигітлерівської коаліції?
5. Який вплив справила війна на економічний розвиток воюючих країн?
Підсумки уроку
Починаючи Другу світову війну, країни фашистського блоку прагнули не лише розгромити противники, а встановити «новий (світовий) порядок», який мав триматися на насильстві, смерті та пограбуванні. мато». Мільйони цивільних людей стали жертвами агресора (близько 50 % загальних втрат за роки війни). Більшість населення знищувалася з ідеологічних, расових, політичних та інших причин. Така політика вкрай знецінила людське життя, поставивши населення окупованих тер-рій дилему: або вмерти, або взятися за зброю. В окупованих країнах розгорнувся масовий рух Опору. З успіхами на фронтах країн Антигітлерівської коаліції міцнів і поширювався рух Опору. Форми і методи боротьби були різними: від пасивного опору до збройних повстань.
У Другій світовій війні, як і в Першій, доля війни вирішувалася не тільки на фронтах, але і в тилу. Забезпечення армій залежало від стану економіки країни. В економічному суперництві країни фашисти отримали повну поразку.
Домашнє завдання: вивчити записи у зошиті.
Використовуючи мемуарну, художню і публіцистичну літературу, підготуйте есе про боротьбу з фашистськими окупантами в роки Другої світової війни в країнах Європи за темами «Колабораціонізм у роки
Другої світової війни», «Русская Освободительная Армия (РОА)», «Голокост 1941—1945 рр.», «Рух Опору в країнах Західної Європи».

Тема 6. Воєнні дії у 1944
Завдання уроку: охарактеризувати бойові дій на фронтах Другої Світової у 1944, розкрити процес відкриття Другого фронту, показати крах країн фашистського блоку; закріпити навички аналізу і порівняння Історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах; виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.
Тип уроку: комбінований
Обладнання: підручник, стінна карта «Друга світова війна», атлас
ХІД УРОКУ
І. Оргмомент
ІІ. Актуалізація опорних знань
Бесіда за питання.
Вивчення нового матеріалу
1. Бойові дій на радянсько-німецькому фронті 1944, визволення території СРСР
Розповідь учителя.
У 1944 перед радянськіми військами стояли наступні завдання: звільнення території СРСР від окупації, надання допомоги народам Східної Європи у поваленні фашистського режиму, виведення з війни союзників Німеччини, перенесення бойових дій на територію III рейху, координація дій з військами союзників, які мали відкрити Другий фронт.
До 1944 р. війська гітлерівської Німеччини та її союзників усе ще утримували значну частину окупованих територій. Союзники вели бої в Південній Італії. Німеччина зуміла розширити випуск озброєнь, провести тотальну мобілізацію, але стратегічну ініціативу гітлерівські генерали вже втратили. У їхніх рішеннях зникли гострота і правильність оцінки ситуації. І навпаки, ряд операцій радянського командування на завершальному етапі війни стали зразком військового мистецтва. Уже не робилися спроби широкомасштабного наступу по всьому фронту, а послідовно проводилися операції на різних ділянках. Перенесення ударів з одного напряму на інший змушувало німецьке командування перекидати сили з одного місця радянсько-німецького фронту в інше, латаючи дірки в обороні.
Війна виховала багато енергійних, талановитих радянських воєначальників, які не боялися приймати самостійні рішення: Г. Жуков, І. Конєв, Ф. Толбухін, О. Василевський, Р. Малиновський, Л. Говоров, К. Рокосовський, А. Єременко, К. Мерецков, І. Баграмян та ін.
У 1944 р. розпочався наступ під Ленінградом. 14 січня — 29 лютого тут було проведено успішну наступальну операцію, у результаті якої місто було повністю деблоковано. Закінчилась 900-денна блокада легендарного міста, яке втратило не менше 800 тис. своїх мешканців.
Практично одночасно з цим розвивалась операція з визволення Правобережної України. Війська 1-го Українського фронту (командуючий — М. Ватутін) і 2-го Українського фронту (командуючий — І. Конєв) оточили корсунь-шевченківське угруповання противника. У результаті 55 тис. німецьких солдатів було знищено, 18 тис. взято в полон. За тактикою і військовим мистецтвом бойові дії в районі Корсунь-Шевченківського одержали назву «другого Сталінграда».
26 березня 1944 р. з'єднання 2-го Українського фронту першими вийшли до державного кордону СРСР. У середині квітня війська 1-го Українського фронту підійшли до передгір'їв Карпат. Більшу частину Правобережної України було звільнено. Услід за наступом на Правобережній Україні 8 квітня почалась Кримська операція 4-го Українського фронту (командуючий — Ф. Толбухін), яка завершилася 12 травня 1944 р. повним розгромом німецько-фашистського угруповання і визволенням Криму.
Не дивлячись на опір ворога, 9 травня 1944 звільнено Севастополь.
Літній наступ радянських військ розпочався 10 червня 1944 з нанесенням удару фінської армії на Карельському перешийку. 2 вересня 1944 Фінляндія підписала перемир’я з СРСР. У жовтня 1944 радянська армія за згодою з норвезьким урядом вступила на територію Норвегії, звільнивши її північну частину.
Основний удар радянської армії улітку був спрямований на Білорусію. Місцевість з її річками, болотами, озерами була зненацька залишене, тепер, улітку 1944 р., доводилося здобув ціною величезних втрат.
Білоруська операція під кодовою назвою «Барратіон» почалась 23 червня 1944 р. і тривала до 29 серпня. Вона збіглася у час з відкриттям Другого фронту. Тим самим Радянський Союз виконав взяті на себе зобов'язання. Наступ у Білорусії здійснювався силами чотирьох фронтів під загальним командуванням Г. Жукові (1,2 млн. солдатів, 4 тис. танків, 24 тис. гармат, 5,4 тис. літаків). Маючи дані про слабкі сторони оборони противника радянським військам протистояли 850 тис. солдатів, 42 дивізії), Г. Жуков вирішив поміняти раніше визначену ділянку прориву. Сміливим ударом танкового корпусу через болота вдалося захопити переправи через річку Березину, і близько 10 дивізій німецько-фашистських військ опинилися в оточенні (близько 100 тис. солдатів).
Добре продумана, довгострокова система оборони противній, перетворилась на котли» - Бобруйський, Мінський, Могильовськии, Вітебський. З липня було визволено Мінськ, точніше його руїни. фронт було прорвано на ділянці довжиною 400 км. Радянські війська вийшли до кордонів Східної Пруссії та Польщі. Тільки завдяки серії продуманих потужних контрудари танковими частинами німецькому командуванню вдалося уникнути остаточної поразки.
Під час проведення 17 липня 1944 р. Білоруської операції близько 60 тис. полонених гітлерівців під конвоєм радянських солдатів пройшли вулицями Москви, розвиваючи успіх у Білорусії, війська 1-го Українського фронту (командуючий — маршал І. Конєв) успішно провели Львівсько-Сандомирську операцію (13 липня — 29 серпня 1944 р.). Під Бродами було розбито вісім німецьких дивізій, що налічували майже 60 тис. солдатів. Відтак Червона Армія швидко пройшла Східну Галичину, зайнявши Львів, Перемишль і Станіслав. Звільнивши Білорусію і Західну Україну, 29 липня передові частини радянських військ вийшли до Вісли, захопили передмістя Варшави, Прагу, і з ходу почали її форсування.
Одночасно з наступом у Білорусії радянські війська здійснювали операцію по звільненню країн Балтії. Угруповання противника, яке налічувало більше ніж 30 дивізій, після успішного наступу радянських військ було затиснуте на невеликій ділянці на території Латвії, де і здалося в полон у травні 1945 р.
Наприкінці літа на центральній ділянці радянсько-німецького фронту ситуація стабілізувалася до початку 1945 р.: Червона Армія звільнила Білорусію, Східну Галичину, частину Литви і Латвію, підійшла до кордонів Східної Пруссії, форсувала річки Нарев і Віслу. Після захоплення радянськими військами Дрогобицько-Бориславських нафтових родовищ єдиним джерелом нафтопродуктів для німецької армії залишалися нафтові родовища Румунії. Тому їх оборона для німецького командування мала першочергове значення. Угруповання «Південна Україна» було одним з наймогутніших у вермахті. Для його розгрому радянське командування розробило
Яссько-Кишинівську операцію (20—29 серпня 1944 р.), у результаті якої було оточено і розгромлено основні сили цього угруповання, звільнено Молдавію. Успіх операції примусив Румунію слідом за Фінляндією шукати миру і виходу з війни. У жовтні 1944 р. в результаті Карпатсько-ужгородської операції була повністю звільнена територія України.
До середини осені 1944 р. кордон СРСР було відновлено майже по всій його довжині. Визволення території СРСР у ряді напрямів супроводжувалося виходом радянських військ на території суміжних держав — Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини. Це створювало принципово іншу ситуацію. На кінець 1944 р. Червоній Армії (6,5 млн.) протистояла німецька армія (2 млн. солдатів) та союзники (190 тис)

Відкриття Другого фронту, визволення Франції
Розповідь учителя.
Сталін вимагав якомога швидше розпочати бойові дії проти Європи. Об'єднане ж союзне командування потребувало ретельної підготовки до відкриття Другого фронту. Після Квебекської конференції лідерів США та Англії у квітні в1943 р починає розробку детального плану з висадки союзників на континентальній частині Європи. Англо-американська у Каїрі 5 грудня 1943 визначила, що важливими операціями 1944 р. мають стати вторгнення на північ Франції в Нормандію («Оверлорд») і на південь Франції («Енвіл»)
Верховний штаб союзних експедиційних сил очолив Д. Ейзенхауер і розробка операції вступила в завершальну фазу. За новим планом розробленим командуючим сухопутними військами союзників у Європі Б. Монтгомері й схваленим Д. Ейзенхауером, п'ять союзних дивізій мали захопити плацдарми біля півострова Котантен з метою подальшого просування в район портів Шербур і Гавр.
Головних напрямків було два: на схід, у район Рура, і на південь з метою об'єднатися з військами, що мали висадитися на Середземноморському узбережжі Франції. Намірам союзників протистояв план німецького командування, що передбачав захист Атлантичного валу — оборонних споруд, розташованих уздовж морського узбережжя Франції. Німецька система оборони Атлантичний вал простягалася від Антверпена до Біскайської затоки й далі уздовж Середземноморського узбережжя Франції (понад 2 тис. км). Проти неї союзники зосередили могутні сили вторгнення: 45 дивізій (1 млн. осіб), які утримувалися 15 тис. літаків і 1 тис. кораблів.
Німецьке угруповання в районі висадки нараховувало 526 тис. содатів, 2 тис. танків, 6,7 тис. гармат і мінометів, 160 боєздатних літаків.
На світанку 6 червня 1944 р., незважаючи на складну штормову обстановку на морі, почалася висадка союзних військ у Нормандії.
Першими висадилися 200 тис. солдатів угруповання військ союзників. Так було відкрито Другий фронт у Європі. Хоча союзники забезпечили собі величезну перевагу в повітрі й деморалізували німців нищівними бомбардуваннями, їм не вдалося виконати план першого дня. Їхні втрати становили майже 5 тис. осіб. Особливо постраждали повітряно-десантні частини. Невдовзі війська союзників звільнили від німців півострів Котантен захопили стратегічно важливі порти Шербур і Канн. Союзники остаточно перехопили ініціативу, коли генералу Б. Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові й механізовані частини в районі Фалес—Аржантан.
Виконання союзниками плану «Енвіл» по висадці десанту на півдні Франції довго відкладалося. Лише 15 серпня 1944 р. повітряний і морський десант висадився в районі Сен-Тропеза і Канн. У тилу німців діяли багатотисячні загони партизанів (макі). Після того як французькі дивізії оточили Тулон і Марсель із суші, а флот перетнув вихід до моря, німецькі гарнізони капітулювали. Французькі війська пішли слідом за американськими, що рухались у напрямку Ліона. Звільнивши Діжон, французи з'єдналися з американською армією. Наступ на півдні був найбільш вдалою операцією. Союзники мінімальними втратами (1,3 тис. осіб) ущент розгромили німецьке угруповання (у полон було взято 47 тис. солдатів).
Зверніть увагу!
Завершальний етап війни в Європі характеризувався надзвичайною політизацією дій як союзних лідерів на заході, так і радянського керівництва на сході. Походом на Балкани, що не мав воєнно-стратегічного значення, окрім протистояння планам В. Черчилля, Й. Сталін прагнув забезпечити собі політичні переваги в ході післявоєнного врегулювання в Європі. У свою чергу В. Черчилль також мріяв про те, щоб союзники першими опинилися у Відні й Берліні й таким чином вирішили долю Німеччини та країн Дунайського басейну. Зрештою Й. Сталін і В. Черчилль восени 1944 р. на переговори у Москві досягли домовленості про розподіл сфер впливу у Східній Європі.
Ейзенхауер не планував вести бої за Париж, прагнув обійти його. Оскільки Париж для французів став символом національної величі, духовним центром країни і вузловим пунктом її комунікацій, французи бажали звільнити його своїми силами. У той час як розгорталися події на півдні Франції, війська союзників підійшли до Парижа.
У серпні в Парижі розпочався страйк залізничників, а наступними днями партизани й підпільники захопили цілі квартали міста. Паризький комітет визволення віддав наказ про збройне повстання. Коли Ш. де Голль одержав звістку про події у Парижі, він негайно звернувся до Д. Ейзенхауера з вимогою надіслати на допомогу повстанцям французьку дивізію. Спочатку Д. Ейзенхауер залишив цю вимогу тимчасового глави французької держави без уваги, але Ш. де Голль домігся свого.
Танки французької дивізії з кровопролитними боями рушили на Париж. На допомогу їм підійшли частини американської піхотної дивізії. Залишки німецького гарнізону капітулювали. Ш. Де Голль наказав частинам генерала Ф. Леклерка влаштувати парад на Єлисейських полях. Франція салютувала бійцям руху Опору, його визнаному керівнику Ш. де Голлю і військам генерала ф. Леклерка.
Після звільнення Парижа почалося повне вигнання німців з території Франції і вихід союзних армій на кордони рейху. Під час визволення Франції з боку союзників загинуло 40 тис. солдатів, було поранено 165 тис., 20 тис. зникли безвісти. Втрати німців склали близько 700 тис. осіб (убиті, поранені, полонені тощо).
Проте німецьке командування зберегло дисципліну, систему керівництва, залишався високим і бойовий дух армії. Німецькі війська відійшли до кордонів рейху.
Англійський фельдмаршал Б. Монтгомері та американський генерал-лейтенант О. Бредлі вважали, що удар, завданий німецьким військам у Франції, створив сприятливі умови для розгрому Німеччини. Вони розробили сміливий план по захопленню мостів у нижній течії річок Маасу і Рейну, що мало відкрити шлях танковим частинам в обхід лінії Зігфріда з півночі й виходу їх на оперативний простір. Вирішальну роль в ході операції мали відіграти повітрянодесантні частини. Цей план був схвалений союзним командуванням як операція «Маркет-гарден». В історію вона увійшла під назвою «Арнемська повітрянодесантна операція» (17—26 вересня 1944 р.). Через збіг обставин (погодні умови, невдале обрання району висадки, несподіване зосередження німецьких танкових частин СС у цьому регіоні запеклий опір німецьких військ операція не досягла своє Мужність, проявлена бійцями англійської 1-ї повітряної дивізії, є героїчною сторінкою англійської армії. запеклий опір німецьких військ операція не досягла свого
Ця операція створила умови для визволення великого портового міста Антверпен у Бельгії, яке стало основним портом військ союзників,
Звільнення країн Східної та Центральної Європи. Антифашистські повстання
Розповідь учителя
У 1944 тисячі радянських людей у солдатській формі перетнули радянський кордон та вперше вони побачили життя в інших країнах. 20 липня радянська армія увійшла на територію Польші, наступного дня обнародувано маніфест Польського комітет у нац. Визволення, до складу якого увійшли прорадянсько налаштовані діячі. Через кілька днів радянський уряд визнав за Комітетом право створювати на визволеній території оргагани польської національної адміністрації. Керівники польського емігрантського уряду в Англії вважали, що в майбутньому уряді країни їм повинно належати не менше, як 80 % місць. Радянський уряд підтримував ПКНВ у його незгоді з цими вимогами.
Прагнучи не втратити свій вплив у звільненій Польщі, емігрантський уряд і його збройні формування (Армія Крайова) прагнули поставити радянське керівництво перед фактом відновлення польської адміністрації. 1 серпня 1944 р. сили, що діяли за вказівками польського уряду в Лондоні, підняли антифашистське повстання у Варшаві.
Його підтримала більшість мешканців міста. Керівники повстання (Т. Бур-Комаровський та ін.) прагнули закріпитися у Варшаві до вступу туди радянських військ. Проте план не був здійснений. Й. Сталін назвав керівників повстання авантюристами і злочинцями. Радянські війська не прийшли на допомогу, а німецькі війська холоднокровне розправилися з повсталими, перетворивши місто на руїни. За 93 дні боїв загинуло 18 тис. повстанців, близько 150 тис. мирних громадян і 25 тис. було поранено. Німецькі втрати становили 17 тис. убитими 9 тис. пораненими, було знищено 200 танків. Тільки в січні 1945 р. Червона Армія звільнила Варшаву від фашистів. Таким чином, із вступом радянських військ у країни Східної Європи в її діях почали чітко простежуватися політичні мотиви. При визволенні Польщі загинуло 600 тис. радянських солдатів.