Лекция на тему Економіка підприємств будіндустрії
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-12-17Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
Донбаська державна академія будівництва й архітектури
Кафедра «Економіка підприємства»
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
«Економіка підприємств будіндустрії»
(для студентів спеціальності ТБВ)
Макіївка, 2003 р.
1. Економіка виробництва як наука. Будівельний комплекс в умовах переходу до ринкової економіки
План
1. Предмет і метод дисципліни
2. Структура і зміст курсу
3. Основи ринкової економіки
Сучасна економічна наука поєднує близько 40 дисциплін і розділяє на три групи:
1) Фундаментальні;
2) Прикладні;
3) Функціональні.
Предмет – виробничі відносини людей, спрямовані на розробку, виготовлення і використання засобів виробництва з найбільшим економічним ефектом як у сфері виробництва, так і в сфері експлуатації.
Економікс – ефективне використання величезних ресурсів для задоволення зростаючих потреб.
Метою вивчення курсу є оволодіння економічними знаннями, необхідними для створення високопродуктивних засобів виробництва й ефективного їхнього використання.
2. Структура курсу:
I Виробничі фонди підприємств (основні фонди й оборотні кошти, кадри, продуктивність праці).
II Облік і керування витратами виробництва.
III Ціноутворення (кошторисне ціноутворення).
IV Фінансові ресурси підприємства.
VI Економіка створення й освоєння нової техніки.
3. Ринок – це історично сформовані господарські зв'язки між виробником і споживачем.
Функції ринку:
1) виробнича;
2) регулююча;
3) стимулююча;
4) соціальна.
Ринок підрозділяють на три види:
1) споживчий товарів і послуг;
2) факторів виробництва;
3) фінансовий.
Умови для розвитку регульованого ринку:
1) різноманіття форм власності;
2) воля підприємництва;
3) конкуренція й антимонопольні міри;
4) вільні ціни і договірні відносини;
5) рівні умови господарювання для різних типів підприємств;
6) ринки будівельних матеріалів і сировини;
7) цивілізована фінансово-банківська система;
8) гарантії іноземним інвесторам.
Різноманіття форм власності здійснюється роздержавлення і приватизацією.
Для створення волі підприємництва необхідні:
1) воля відкриття частки справи;
2) вільне наймання робочої сили;
3) воля вибору сфери бізнесу;
4) невтручання в діяльність підприємства.
Ціни перехідного періоду:
1) кошторисні;
2) договірні;
3) вільні(контрактні).
Для створення рівних умов господарювання необхідно:
1) рівні ставки оподатковування;
2) рівні орендні платежі;
3) рівні умови доступу до торгів
4) рівні умови забезпечення матеріальними і фінансовими ресурсами.
Моделі ринку:
1) Японська – високий життєвий рівень;
– низька фіксована зарплата;
– не приймаються серйозні заходи для контролю за майновим розшаруванням.
– базою є високий розвиток національної самосвідомості.
2) Шведська – сильна соціальна політика, спрямована на скорочення майнової нерівності. База моделі – високий вихідний рівень економічного добробуту.
3) Американська – заохочення індивідуальних здібностей; велике майнове розшарування мас.
1) Поняття і склад основних фондів
2) Оцінка основних фондів
3) Знос і амортизація основних фондів
4) Використання основних фондів
5) Джерела формування основних фондів
О.П.Ф. – це фонди підприємства, що цілком і тривалий час бере участь у виробничому процесі, а свою вартість переносять на готовий продукт поступово в міру зношування.
О.П.Ф. складається з 8 груп:
1) будинку;
2) спорудження;
3) передатні пристрої;
4) машинні устаткування;
5) транспортні засоби;
6) інструменти (тривалого використання, більше 1 року);
7) виробничий інвентар;
8) господарський інвентар.
2. Облік ОВФ виробляються в двох формах:
– натуральної;
– грошової.
Оцінка ОВФ.:
– по повній первісній вартості;
– по повної відбудовної вартості;
– по повній первісній чи вартості по повної відбудовної вартості з урахуванням зносу.
Повна первісна вартість (балансова) виражає фактичні витрати на виготовлення, придбання і монтаж устаткування, обчислені в момент введення в експлуатацію.
Оцінка ОВФ по первісній вартості виробляється для встановлення суми річних амортизаційних числень і створення амортизаційних фондів.
Повна відбудовна вартість враховує зміна цін, що відбулося з моменту
виникнення даних О.Ф. до моменту їхньої переоцінки.
Структура основних фондів підприємства – це співвідношення окремих видів основних фондів по вартості в їхній загальній сумі.
3. Знос основних фондів.
ОВФ у процесі експлуатації зношуються і утрачають свої функції:
1) фізичний знос – це втрата ОВФ споживчої вартості;
2) моральний знос – зменшення їхньої вартості поза залежністю від фізичного зносу. Розрізняють моральний знос першого і другого роду.
Моральний знос першого роду викликається підвищенням продуктивності праці в галузі виробляючої О.Ф.
Моральний знос другого роду є наслідком НТП і обумовлює впровадження у виробництво більш ефективних машин і устаткування.
Фізичний і моральний знос знарядь праці частково відшкодовується шляхом капітального чи ремонту модернізації, а повне відшкодування здійснюється шляхом заміни старих машин новими.
Амортизація – це поступове перенесення вартості основних фондів на вироблену продукцію з метою нагромадження коштів для повного їх відновлення.
Грошовим вираженням розміру амортизації є амортизаційні відрахування.
Амортизаційні відрахування включаються в собівартість продукції.
Амортизаційні відрахування виконують функції:
1) Повне відновлення що вибувають О.Ф.
2) Нагромадження засобів для розширеного відтворення.
3) Стимулювання більш швидкого відновлення основних фондів.
4) Створення системи госпрозрахункових нормативів, використовуваних у розрахунках собівартості, рентабельності.
Норма амортизації – це сума амортизаційних відрахувань, нарахована за рік і віднесена до первісної вартості основних фондів.
Фосн.пер – Фл
А = * 100%
Фосн.пер* Тн
Фл – ліквідна вартість
Фосн.пер – первісна стоимость основних фондів по первісної вартості.
Тн – нормативний термін експлуатації устаткування.
4. Шляхи поліпшення використання О.П.Ф.
Екстенсивне й інтенсивне використання.
Екстенсивне – використання О.Ф. у часі; вартість роботи устаткування – обчислюється відношенням суми добутку числа верстатів і їх змінності.
- число верстатів
n – змінність.
Інтенсивне використання основних фондів характеризується підвищенням вироблення продукції в одиницю часу.
Основні показники:
1) Фондовіддача – відношення обсягу випуску продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів.
fо=
2) фондовартість – відношення середньорічної вартості О.Ф. до обсягу продукції, що випускається:
;
3) Механоозброєність виробництва:
Ме =
4) Механоозброєність праці:
Факт. - фактична активність.
Мпр= 
Факт – активна частина О.П.Ф.
Ч – чисельність виробничого персоналу
3. Оборотні кошти промислового підприємства
План
1. Оборотні кошти, їхній склад і структура
2. Нормування оборотних коштів
3. Показники використання оборотних коштів
Оборотними коштами називають – сукупність оборотних фондів і фондів звертання, виражених у вартісній формі.
Оборотні кошти – це частина засобів виробництва, що на відміну від основних фондів, беруть участь один раз у виробничому процесі і переносять свою вартість на собівартість продукції.
Оборотні кошти випливають бути представлені у виді оборотних виробничих фондів і засобів звертання.
Під структурою О.С. прийнято розуміти співвідношення між окремими елементами цих засобів, виражених у відсотках до підсумку.
Структура О.С. залежить від характеру продукції, від особливостей технологічних процесів, тривалості виробничого циклу й ін.
Класифікація оборотних коштів по способі використання.
1) У залежності від використовуваних сфер виробництва, оборотні кошти підрозділяються на:
– виробничі фонди;
– фонди звертання.
2) По джерелах формування:
– власні;
– позикові;
– притягнуті.
3) По особливостях планування й організації:
– нормовані;
– ненормовані.
Власні О.С. містять у собі.
1) Виділені державою безповоротно засобу знову створеним підприємствам.
2) Відрахування від прибутку
3) Засобу від продажу акцій.
Позикові О.С. – короткочасні позички під сезонні понаднормовані запаси, під продукцію, що відвантажується.
Притягнуті О.С. – тимчасово використовувані в обороті.
2. Нормування оборотних фондів
Процес розробки і встановлення економічно обґрунтованих нормативів, установлення мінімуму достатніх сум оборотних коштів, що забезпечують нормальну безперебійну роботу.
Алгоритм нормування оборотних коштів.
1) Визначення норм запасу в днях по групах товарно-матеріальних цінностей. [t3]
2) Визначення одноденної витрати даного виду матеріальних цінностей. [Рдоб]
Одноденна витрата розраховується як суму витрат по кошторисі за квартал ділене на 90 днів (рік 360, місяць 30).
3) Визначаємо приватний норматив власних оборотних коштів:
N=Pдоб + tз N= Pдоб* t3
Норма запасу в днях – визначає кількість днів роботи підприємства, на яке потрібно створити запас цих мат., щоб забезпечити безперервність виробництва.
Види запасів:
– поточний (повинний забезпечувати безперебійну роботу підприємства в період між двома постачаннями сировини);
– страховий (на випадок перебою в постачанні);
– транспортний – покриває період перебування транспорту в шляху;
– технологічний – на час підготовки матеріалу до виробництва.
Використання оборотних коштів показників ефективності О.С. визначається швидкістю їхнього обороту, виражається:
1. коефіцієнтом оборотності (виражає число оборотів норм. О.С.);
2. тривалістю обороту О.С. у днях;
3. рентабельністю О.С.
1) Коефіцієнт оборотності обчислюється відношенням вартості реалізованої за рік продукції до оборотних коштів:
Коб=, чим > Коб, тим ефективніше використовується цей капітал.
Тривалість обороту О.С. у днях, визначається двома способами:
1) розподілом календарної кількості днів на коеф. оборотності:
tоб= [дні]
2) розподілом добутку середньорічної суми оборотних коштів на кількість календарних днів на суму реалізованої за цей період продукцію.
tоб= [дні] Т = 360; 90; 30
Рентабельність визначається відношенням розрахункового прибутку, отриманої за даний період до середньої величини оборотних коштів.
1. Поняття собівартості продукції
2. Склад і структура собівартості
3. Види собівартості
4. Принципи і методи обліку витрат
5. Шляхи зниження собівартості продукції
1) Собівартість продукції – виражені у вартісній формі витрати підприємства на виробництво і збут продукції.
Собівартість визначає ефективність виробничої діяльності підприємства. Собівартість зв'язана з прибутком і ціною продукції.
Планування й облік собівартості виробляється в експлуатуючих організаціях в однорідному елементі і по комплексах статтею калькуляції.
Ст. 6. Цехові витрати включають зміст цехового персоналу, амортизацію, зміст поточного ремонту будинків, витрати по охороні праці, раціоналізація і винахідництво.
Загальексплуатаційні витрати включають витрати на зміст адміністративно-управлінського персоналу, на амортизацію і поточний ремонт основних фондів, на службові відрядження й ін.
Розподілу цехових і загальексплуатаційних витрат між різними видами продукції проводиться пропорційно сумі основної зарплати робітників.
Позаексплуатаційні витрати включають витрати по реалізації продукції, на науково-дослідну роботу, на освоєння нової техніки і зміст вищестоящих організацій. Ці витрати розподіляються між окремими видами виробів пропорційно загальексплуатаційної собівартості.
Усі витрати на виробництво продукції в залежності від способу віднесення їх у собівартість поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати – це ті які знаходяться в прямої залежності від обсягу випуску чи виробу від часу витраченого на його виготовлення.
Непрямі витрати – ці витрати, рівень, що не завжди знаходяться в прямої залежності від рівня обсягу робіт. Перемінні витрати змінюються пропорційно обсягу робіт. Постійні витрати – які не залежать від обсягу продукції, що випускається, (оренда приміщень, амортизація, зарплата управлінського персоналу.)
Структура собівартості – це відношення окремих чи елементів статей виробництва до загальної суми витрат.
3. Стосовно етапів виробництва продукції собівартість підрозділяється на:
– технологічну;
– цехову;
– загальексплуатаційну (заводську, виробничу);
– повна собівартість(комерційна).
Собівартість продукції по обліку розділяють на:
– планову (на основі норм);
– фактичну (по факті).
4. Методи визначення собівартості продукції:
1) Метод калькулювання витрат, заснований на прямому рахунку витрат у відповідність з нормами витрати матеріальних технологічних трудових ресурсів.
2) Метод обліку основних техніко-економічних факторів, що полягає в обліку досягнутого рівня на початок планованого періоду і намічуваної зміни цього рівня на перспективу.
5. Кадри, продуктивність і оплата праці
План
1. Склад і структура кадрів, промислових будівельних виробів і конструкцій
2. Визначення потреби в кадрах
3. Продуктивність праці і її показників
4. Оплата праці
Кадри – склад працівників, потрібний даної галузі, що володіють необхідними виробничо-технічними знаннями і практичними навичками для безпосереднього здійснення процесу виробництва і посібники їм.
Склад кадрів:
1) Кадри апарата міністерств і об'єднань.
2) Кадри промислових підприємств.
3) Кадри наукових і проектних організацій.
4) Кадри навчальних закладів.
Кадри промислових підприємств підрозділяються на промислово-виробничий персонал і непромисловий персонал. До цієї категорії відносяться працівники, що обслуговують непромислові служби підприємства.
ПВП підрозділяються на категорії:
– робітники;
– інженерно-технічні працівники;
– що служать (ІТП)
– молодший обслуговуючий персонал;
– учні й охорона.
Робітники, що безпосередньо беруть участь у виробництві поділяються на основних і допоміжним. ІТП виконують функції керування виробництвом, як керівники поділяються на лінійних і функціональним.
Лінійні – майстер, виконроб.
Функціональні – начальники відділів.
ІТП займаються питаннями технічної підготовки виробництва, технічні виконавці.
Що служать – працівники, що виконують функції обліку і постачання, збуту, фінансування і комплектування кадрів.
МОП обслуговує побутові нестатки працівників заводу (гардеробник, прибиральниця і т.д.)
Учні – обличчя, що проходять на заводі індивідуальне бригадне виробниче навчання.
Охорона – працівники сторожової і пожежної служби підприємства.
Кваліфікація – комплекс знань і умінь, для виконання роботи різної складності. Розрізняють некваліфікованих робітників (не мають ніякої підготовки), малокваліфіковані (вимагають підготовки протягом декількох тижнів), кваліфіковані (робітників готують протягом 2–3 років) і висококваліфікованих (готують протягом 5 і більш років).
У практиці обліку кадрів розрізняють явочний склад, обліковий і середньообліковий.
Обліковий склад включає всіх працівників, що з'явилися на роботу (явочний склад), а також працівників, що знаходяться у відпустці, відрядженні, що не з'явилися через хворобу. В обліковий склад включаються працівники з дня зарахування на роботу.
У залежності від терміну на який укладений трудовий договір працівник підприємства на постійних, тимчасових, що надійшли на роботу на певний строк, але не більше ніж на 2 місяці; і сезонні працівники, що надійшли на роботу в період сезонних робіт.
Донбаська державна академія будівництва й архітектури
Кафедра «Економіка підприємства»
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
«Економіка підприємств будіндустрії»
(для студентів спеціальності ТБВ)
Макіївка, 2003 р.
1. Економіка виробництва як наука. Будівельний комплекс в умовах переходу до ринкової економіки
План
1. Предмет і метод дисципліни
2. Структура і зміст курсу
3. Основи ринкової економіки
Сучасна економічна наука поєднує близько 40 дисциплін і розділяє на три групи:
1) Фундаментальні;
2) Прикладні;
3) Функціональні.
Предмет – виробничі відносини людей, спрямовані на розробку, виготовлення і використання засобів виробництва з найбільшим економічним ефектом як у сфері виробництва, так і в сфері експлуатації.
Економікс – ефективне використання величезних ресурсів для задоволення зростаючих потреб.
Метою вивчення курсу є оволодіння економічними знаннями, необхідними для створення високопродуктивних засобів виробництва й ефективного їхнього використання.
2. Структура курсу:
I Виробничі фонди підприємств (основні фонди й оборотні кошти, кадри, продуктивність праці).
II Облік і керування витратами виробництва.
III Ціноутворення (кошторисне ціноутворення).
IV Фінансові ресурси підприємства.
VI Економіка створення й освоєння нової техніки.
3. Ринок – це історично сформовані господарські зв'язки між виробником і споживачем.
Функції ринку:
1) виробнича;
2) регулююча;
3) стимулююча;
4) соціальна.
Ринок підрозділяють на три види:
1) споживчий товарів і послуг;
2) факторів виробництва;
3) фінансовий.
Умови для розвитку регульованого ринку:
1) різноманіття форм власності;
2) воля підприємництва;
3) конкуренція й антимонопольні міри;
4) вільні ціни і договірні відносини;
5) рівні умови господарювання для різних типів підприємств;
6) ринки будівельних матеріалів і сировини;
7) цивілізована фінансово-банківська система;
8) гарантії іноземним інвесторам.
Різноманіття форм власності здійснюється роздержавлення і приватизацією.
Для створення волі підприємництва необхідні:
1) воля відкриття частки справи;
2) вільне наймання робочої сили;
3) воля вибору сфери бізнесу;
4) невтручання в діяльність підприємства.
Ціни перехідного періоду:
1) кошторисні;
2) договірні;
3) вільні(контрактні).
Для створення рівних умов господарювання необхідно:
1) рівні ставки оподатковування;
2) рівні орендні платежі;
3) рівні умови доступу до торгів
4) рівні умови забезпечення матеріальними і фінансовими ресурсами.
Моделі ринку:
1) Японська – високий життєвий рівень;
– низька фіксована зарплата;
– не приймаються серйозні заходи для контролю за майновим розшаруванням.
– базою є високий розвиток національної самосвідомості.
2) Шведська – сильна соціальна політика, спрямована на скорочення майнової нерівності. База моделі – високий вихідний рівень економічного добробуту.
3) Американська – заохочення індивідуальних здібностей; велике майнове розшарування мас.
2. Основні виробничі фонди промислового виробництва
План1) Поняття і склад основних фондів
2) Оцінка основних фондів
3) Знос і амортизація основних фондів
4) Використання основних фондів
5) Джерела формування основних фондів
О.П.Ф. – це фонди підприємства, що цілком і тривалий час бере участь у виробничому процесі, а свою вартість переносять на готовий продукт поступово в міру зношування.
О.П.Ф. складається з 8 груп:
1) будинку;
2) спорудження;
3) передатні пристрої;
4) машинні устаткування;
5) транспортні засоби;
6) інструменти (тривалого використання, більше 1 року);
7) виробничий інвентар;
8) господарський інвентар.
2. Облік ОВФ виробляються в двох формах:
– натуральної;
– грошової.
Оцінка ОВФ.:
– по повній первісній вартості;
– по повної відбудовної вартості;
– по повній первісній чи вартості по повної відбудовної вартості з урахуванням зносу.
Повна первісна вартість (балансова) виражає фактичні витрати на виготовлення, придбання і монтаж устаткування, обчислені в момент введення в експлуатацію.
Оцінка ОВФ по первісній вартості виробляється для встановлення суми річних амортизаційних числень і створення амортизаційних фондів.
Повна відбудовна вартість враховує зміна цін, що відбулося з моменту
виникнення даних О.Ф. до моменту їхньої переоцінки.
Структура основних фондів підприємства – це співвідношення окремих видів основних фондів по вартості в їхній загальній сумі.
3. Знос основних фондів.
ОВФ у процесі експлуатації зношуються і утрачають свої функції:
1) фізичний знос – це втрата ОВФ споживчої вартості;
2) моральний знос – зменшення їхньої вартості поза залежністю від фізичного зносу. Розрізняють моральний знос першого і другого роду.
Моральний знос першого роду викликається підвищенням продуктивності праці в галузі виробляючої О.Ф.
Моральний знос другого роду є наслідком НТП і обумовлює впровадження у виробництво більш ефективних машин і устаткування.
Фізичний і моральний знос знарядь праці частково відшкодовується шляхом капітального чи ремонту модернізації, а повне відшкодування здійснюється шляхом заміни старих машин новими.
Амортизація – це поступове перенесення вартості основних фондів на вироблену продукцію з метою нагромадження коштів для повного їх відновлення.
Грошовим вираженням розміру амортизації є амортизаційні відрахування.
Амортизаційні відрахування включаються в собівартість продукції.
Амортизаційні відрахування виконують функції:
1) Повне відновлення що вибувають О.Ф.
2) Нагромадження засобів для розширеного відтворення.
3) Стимулювання більш швидкого відновлення основних фондів.
4) Створення системи госпрозрахункових нормативів, використовуваних у розрахунках собівартості, рентабельності.
Норма амортизації – це сума амортизаційних відрахувань, нарахована за рік і віднесена до первісної вартості основних фондів.
Фосн.пер – Фл
А = * 100% Фосн.пер* Тн
Фл – ліквідна вартість
Фосн.пер – первісна стоимость основних фондів по первісної вартості.
Тн – нормативний термін експлуатації устаткування.
4. Шляхи поліпшення використання О.П.Ф.
Екстенсивне й інтенсивне використання.
Екстенсивне – використання О.Ф. у часі; вартість роботи устаткування – обчислюється відношенням суми добутку числа верстатів і їх змінності.
- число верстатів
n – змінність.
Інтенсивне використання основних фондів характеризується підвищенням вироблення продукції в одиницю часу.
Основні показники:
1) Фондовіддача – відношення обсягу випуску продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів.
fо=
2) фондовартість – відношення середньорічної вартості О.Ф. до обсягу продукції, що випускається:
;
3) Механоозброєність виробництва:
Ме =
4) Механоозброєність праці:
Факт. - фактична активність.
Мпр=
Ч – чисельність виробничого персоналу
3. Оборотні кошти промислового підприємства
План
1. Оборотні кошти, їхній склад і структура
2. Нормування оборотних коштів
3. Показники використання оборотних коштів
Оборотними коштами називають – сукупність оборотних фондів і фондів звертання, виражених у вартісній формі.
Оборотні кошти – це частина засобів виробництва, що на відміну від основних фондів, беруть участь один раз у виробничому процесі і переносять свою вартість на собівартість продукції.
Оборотні кошти випливають бути представлені у виді оборотних виробничих фондів і засобів звертання.
Під структурою О.С. прийнято розуміти співвідношення між окремими елементами цих засобів, виражених у відсотках до підсумку.
Структура О.С. залежить від характеру продукції, від особливостей технологічних процесів, тривалості виробничого циклу й ін.
Класифікація оборотних коштів по способі використання.
1) У залежності від використовуваних сфер виробництва, оборотні кошти підрозділяються на:
– виробничі фонди;
– фонди звертання.
2) По джерелах формування:
– власні;
– позикові;
– притягнуті.
3) По особливостях планування й організації:
– нормовані;
– ненормовані.
Власні О.С. містять у собі.
1) Виділені державою безповоротно засобу знову створеним підприємствам.
2) Відрахування від прибутку
3) Засобу від продажу акцій.
Позикові О.С. – короткочасні позички під сезонні понаднормовані запаси, під продукцію, що відвантажується.
Притягнуті О.С. – тимчасово використовувані в обороті.
2. Нормування оборотних фондів
Процес розробки і встановлення економічно обґрунтованих нормативів, установлення мінімуму достатніх сум оборотних коштів, що забезпечують нормальну безперебійну роботу.
Алгоритм нормування оборотних коштів.
1) Визначення норм запасу в днях по групах товарно-матеріальних цінностей. [t3]
2) Визначення одноденної витрати даного виду матеріальних цінностей. [Рдоб]
Одноденна витрата розраховується як суму витрат по кошторисі за квартал ділене на 90 днів (рік 360, місяць 30).
3) Визначаємо приватний норматив власних оборотних коштів:
N=Pдоб + tз N= Pдоб* t3 Норма запасу в днях – визначає кількість днів роботи підприємства, на яке потрібно створити запас цих мат., щоб забезпечити безперервність виробництва.
Види запасів:
– поточний (повинний забезпечувати безперебійну роботу підприємства в період між двома постачаннями сировини);
– страховий (на випадок перебою в постачанні);
– транспортний – покриває період перебування транспорту в шляху;
– технологічний – на час підготовки матеріалу до виробництва.
Використання оборотних коштів показників ефективності О.С. визначається швидкістю їхнього обороту, виражається:
1. коефіцієнтом оборотності (виражає число оборотів норм. О.С.);
2. тривалістю обороту О.С. у днях;
3. рентабельністю О.С.
1) Коефіцієнт оборотності обчислюється відношенням вартості реалізованої за рік продукції до оборотних коштів:
Коб=, чим > Коб, тим ефективніше використовується цей капітал.
Тривалість обороту О.С. у днях, визначається двома способами:
1) розподілом календарної кількості днів на коеф. оборотності:
tоб= [дні]
2) розподілом добутку середньорічної суми оборотних коштів на кількість календарних днів на суму реалізованої за цей період продукцію.
tоб= [дні] Т = 360; 90; 30
Рентабельність визначається відношенням розрахункового прибутку, отриманої за даний період до середньої величини оборотних коштів.
4. Собівартість продукції
План1. Поняття собівартості продукції
2. Склад і структура собівартості
3. Види собівартості
4. Принципи і методи обліку витрат
5. Шляхи зниження собівартості продукції
1) Собівартість продукції – виражені у вартісній формі витрати підприємства на виробництво і збут продукції.
Собівартість визначає ефективність виробничої діяльності підприємства. Собівартість зв'язана з прибутком і ціною продукції.
Планування й облік собівартості виробляється в експлуатуючих організаціях в однорідному елементі і по комплексах статтею калькуляції.
| Склад собівартості: | Статті калькуляції: |
| 1. Заробітна плата. | 1. Матеріали. |
| 2. Сировина, допоміжні матеріали, паливо, електроенергія. | 2. Електроенергія, інші види палива. |
| 3. Амортизація. | 3. Амортизація |
| 4. Інші витрати. | 4. Зарплата виробничих робіт |
| 5. Відрахування на соціальне страхування. | |
| 6. Цехові витрати, цехова вартість. | |
| 7. Інші прямі | |
| 8. Загальексплуатаційні витрати. | |
| 9. Позаексплуатаційні витрати. | |
| Повна собівартість. |
Загальексплуатаційні витрати включають витрати на зміст адміністративно-управлінського персоналу, на амортизацію і поточний ремонт основних фондів, на службові відрядження й ін.
Розподілу цехових і загальексплуатаційних витрат між різними видами продукції проводиться пропорційно сумі основної зарплати робітників.
Позаексплуатаційні витрати включають витрати по реалізації продукції, на науково-дослідну роботу, на освоєння нової техніки і зміст вищестоящих організацій. Ці витрати розподіляються між окремими видами виробів пропорційно загальексплуатаційної собівартості.
Усі витрати на виробництво продукції в залежності від способу віднесення їх у собівартість поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати – це ті які знаходяться в прямої залежності від обсягу випуску чи виробу від часу витраченого на його виготовлення.
Непрямі витрати – ці витрати, рівень, що не завжди знаходяться в прямої залежності від рівня обсягу робіт. Перемінні витрати змінюються пропорційно обсягу робіт. Постійні витрати – які не залежать від обсягу продукції, що випускається, (оренда приміщень, амортизація, зарплата управлінського персоналу.)
Структура собівартості – це відношення окремих чи елементів статей виробництва до загальної суми витрат.
3. Стосовно етапів виробництва продукції собівартість підрозділяється на:
– технологічну;
– цехову;
– загальексплуатаційну (заводську, виробничу);
– повна собівартість(комерційна).
Собівартість продукції по обліку розділяють на:
– планову (на основі норм);
– фактичну (по факті).
4. Методи визначення собівартості продукції:
1) Метод калькулювання витрат, заснований на прямому рахунку витрат у відповідність з нормами витрати матеріальних технологічних трудових ресурсів.
2) Метод обліку основних техніко-економічних факторів, що полягає в обліку досягнутого рівня на початок планованого періоду і намічуваної зміни цього рівня на перспективу.
5. Кадри, продуктивність і оплата праці
План
1. Склад і структура кадрів, промислових будівельних виробів і конструкцій
2. Визначення потреби в кадрах
3. Продуктивність праці і її показників
4. Оплата праці
Кадри – склад працівників, потрібний даної галузі, що володіють необхідними виробничо-технічними знаннями і практичними навичками для безпосереднього здійснення процесу виробництва і посібники їм.
Склад кадрів:
1) Кадри апарата міністерств і об'єднань.
2) Кадри промислових підприємств.
3) Кадри наукових і проектних організацій.
4) Кадри навчальних закладів.
Кадри промислових підприємств підрозділяються на промислово-виробничий персонал і непромисловий персонал. До цієї категорії відносяться працівники, що обслуговують непромислові служби підприємства.
ПВП підрозділяються на категорії:
– робітники;
– інженерно-технічні працівники;
– що служать (ІТП)
– молодший обслуговуючий персонал;
– учні й охорона.
Робітники, що безпосередньо беруть участь у виробництві поділяються на основних і допоміжним. ІТП виконують функції керування виробництвом, як керівники поділяються на лінійних і функціональним.
Лінійні – майстер, виконроб.
Функціональні – начальники відділів.
ІТП займаються питаннями технічної підготовки виробництва, технічні виконавці.
Що служать – працівники, що виконують функції обліку і постачання, збуту, фінансування і комплектування кадрів.
МОП обслуговує побутові нестатки працівників заводу (гардеробник, прибиральниця і т.д.)
Учні – обличчя, що проходять на заводі індивідуальне бригадне виробниче навчання.
Охорона – працівники сторожової і пожежної служби підприємства.
Кваліфікація – комплекс знань і умінь, для виконання роботи різної складності. Розрізняють некваліфікованих робітників (не мають ніякої підготовки), малокваліфіковані (вимагають підготовки протягом декількох тижнів), кваліфіковані (робітників готують протягом 2–3 років) і висококваліфікованих (готують протягом 5 і більш років).
У практиці обліку кадрів розрізняють явочний склад, обліковий і середньообліковий.
Обліковий склад включає всіх працівників, що з'явилися на роботу (явочний склад), а також працівників, що знаходяться у відпустці, відрядженні, що не з'явилися через хворобу. В обліковий склад включаються працівники з дня зарахування на роботу.
У залежності від терміну на який укладений трудовий договір працівник підприємства на постійних, тимчасових, що надійшли на роботу на певний строк, але не більше ніж на 2 місяці; і сезонні працівники, що надійшли на роботу в період сезонних робіт.
Середньообліковий склад за звітний місяць обчислюється шляхом підсумовування облікового числа працівників за всі календарні дні і розподілом отриманої суми на повне число календарних днів.
Продуктивність праці визначається кількістю продукції, виражена в натуральному грошовому численні, зробленим робітником в одиницю часу, розрізняють індивідуальну, локальну і суспільну продуктивність праці.
Для визначення рівнів продуктивності праці існує 2 методи:
1) Прямої, вироблення продукції – визначаються:
грн/чол; грн/чол*год
2) Зворотний (визначення трудомісткості продукції, тобто витрати робочого часу на одиницю виробленої продукції:
чол. дн/м3
Методи виміру рівня продуктивності праці:
1. натуральний;
2. вартісний;
3. трудовий(нормативний)
Резерви і фактори підвищення продуктивності праці.
Резерви – 2 групи:
1) зниження трудомісткості;
2) поліпшення використання робочого часу.
Для виявлення резервів і розробки заходів необхідно знати фактори руху сили до підвищення продуктивності праці.
Фактори – 4 групи:
1) матеріально-технічні фактори;
2) організаційні;
3) економічні;
4) соціальні.
Заробітна плата.
Заробітна плата – грошове вираження частини доходу підприємства, що надходить в індивідуальне споживання працівників відповідно до кількості і якості затрачуваної праці в суспільному виробництві.
Заробітна плата – фонд життєвих засобів що забезпечують відтворення робочої сили.
Форми оплати праці:
1) відрядна;
2) погодинна і її різновид – штатноокладна.
Відрядна зар. плата залежить від кількості виконаної роботи.
Різновиду відрядної оплати праці:
1) пряма відрядна;
2) відрядно-преміальна;
3) відрядно-прогресивна;
4) акордна.
Погодинна форма оплати підрозділяється по годинних тарифних ставках:
1) проста погодинна;
2) почасово-преміальна.
В основу обох форм оплати праці покладена тарифна система.
Її елементи:
– тарифні ставки;
– тарифні сітки;
– тарифно-кваліфікаційний довідник.
Тарифні ставки бувають: годинні, денні, місячні.
Тарифна сітка – шкала розрядів, кожному з який привласнений тарифний коефіцієнт. У будівництві і будівельній індустрії використовується 6-розрядна сітка, а в промисловості 6 і 8 розрядна сітка.
Тарифний розряд характеризує рівень кваліфікації робітників. Тарифний коефіцієнт відбивається відношенням ставок зарплати робітників по 6-ти розрядній сітці.
6. Ціноутворення в промисловості
План
1. Роль і функції ціни. Принципи ціноутворення
2. Види цін
3. Формування ціни на нову продукцію
1) Ціна – це грошове вираження вартості. Вартість – витрати суспільної-необхідної праці на випуск продукції.
Загальний рівень цін залежить від попиту та пропозиції.
3-м пропозиції – виробників рахують вигідним направляти велика кількість ресурсів на виробництво даного товару при більш високій ціні, чим при більш низкою.
Рівноважна ціна – ціна, при якому кількість товару запропонованого на ринку дорівнює кількості товару, на який мається попит.
Якщо ціна установиться вище ціни рівноваги то попит знижується, а пропозиції підвищується(надлишок). Будь-яка інша ціна, відмінна від рівноважної буде хитлива у виді конкуренції.
Надлишковий попит(дефіцит) супутній ціні, нижче ціни рівноваги покаже покупцям, що потрібно запропонувати більш високу ціну, якщо вони не хочуть залишитися без товару.
Зростаюча ціна буде спонукувати фірми до росту пропозиції, і витісняти споживачів, тому що попит падає.
Що змусить ціни рости?:
1) перевищення попиту над пропозиціями;
2) ріст зарплати, що перевищує ріст продуктивності праці;
3) невисока ефективність використання основного капитала;
4) ажіотажний попит;
5) слухи.
Що змушує ціни знижуватися?:
1) перевищення пропозиції над попитом;
2) стабільний рівень доходів при росту продуктивності праці.
3) Відсутність попиту на товар;
4) необхідність термінової реалізації товару;
5) ряд державних мір (стабілізаційна політика, збалансованість бюджету).
6) слухи.
Функції цін.
1).облікова (облік витрат).
2) розподільна
3) стимулююча
Види цін на товари
директивні (фіксовані чи централізовані).
регульовані.
вільні (за умови зробленої конкуренції).
Види цін у залежності від обороту, що обслуговується.
– виробнича (сума усіх вироблених і маркетингових витрат).
– оптова.
– роздрібна (до основної ціни додаються торгові націнки).
3. Установлення ціни на товар
1) Установлення стратегії фірми.
а) політика «зняття вершків».
б) забезпечення виживаності.
в) максимализація поточної прибутку.
г) завоювання ринку по якості товару.
2) Формування кривої попиту
3) Підрахунок сумарних витрат.
4 Вивчення цін конкурентів.
5) Вибір методу ціноутворення.
6) Формування ціни з обліком повного психологічного сприйняття
4 Основні методи ціноутворення.
1) Розрахунок ціни по методу «середні витрати + прибутку».
2) Розрахунок ціни на основі аналізу» беззбитковості».
3) Розрахунок ціни на основі цінності товарів, що відчувається.
4) Установлення ціни на рівні поточних цін.
5) Установлення ціни на основі закритих торгів.
7. Особливості ціноутворення в будівництві
1) ціна на кожен об'єкт має індивідуальну характеристику
2) у формуванні ціни беруть участь замовник, підрядчик, проектувальник;
3) ціна об'єкта визначається кошторисом, складеної на основі проекту і називається кошторисною вартістю;
4) обов'язкові нормативи встановлюються на окремі елементи ціни.
Крім кошторисної вартості включають:
1) будівельно-монтажні роботи;
2 витрати на придбання устаткування;
3) інші роботи і витрати.
Кошторисна вартість буд-монтажних робіт включає прямі витрати, загальвиробничі й адміністративні витрати і прибуток.
Сбмр =ПВ+ОЗП+ЗВ+Пр
ПЗ=Смат + ОЗП + Семм + П (вартість матеріалу + основна заробітна плата робочих + вартість експлуатації машин і механізмів + інші витрати)
З моменту включення вартість матеріалів, конструкцій, напівфабрикатів, вкл. витрати по установці, доставці на склад, заготовільно-складські витрати, а також на доставку матеріалів придбаного складу до місця укладання.
ОЗП – витрати робітників на будівельно-монтажних роботах
Семм – витрати на обслуговування, по експлуатації, вартість пально-мастильних матеріалів, а також 3/пл. раб., витрати на ремонт і обслуговування цих машин.
П – враховують витрати по найманню і змісту транспорту, зайнятого на вивозі ґрунту і перевозку матеріалів від придбаного складу до місця укладання.
Поточні одиничні розцінки складені на підставі РЭСН (ДБН Д.2.2–99).
Заробітна плата робітників-будівельників і монтажників розрахована на підставі середніх розрядів робіт, відзначених у нормах РЭСН, і усередненої вартості людино-години по розрядах робіт у будівництві, приведеної в Додатку 1 до ДБН Д.1.1–1–2000.
Витрати по експлуатації будівельних машин і механізмів розраховані за усередненими показниками вартості експлуатації будівельних машин і механізмів, приведеним у РСНЭМ (стор. 199).
Заробітна плата робітників, зайнятих на керуванні й обслуговуванні машин, розрахована як сума заробітної плати машиністів і робітників, зайнятих ремонтом і технічним обслуговуванням і перебазуванню машин і механізмів.
Вартість матеріальних ресурсів розрахована за поточними цінами. Витрати на перевезення розраховані з застосуванням усереднених показників проїзної плати за перевезення будівельних вантажів автомобільним транспортом, приведених у Збірнику №1, січень 2001 року, «Ціноутворення в будівництві» на відстань 30 км.
У складі кошторисної вартості матеріальних ресурсів враховані заготівельно-складські витрати:
– для будівельних, санітарно-технічних і електротехнічних матеріалів, виробів і конструкцій – 2%;
– для металевих конструкцій – 0,75%.
Поточні одиничні розцінки можуть застосовуватися для складання кошторисної інвесторській документації, а також використовуватися при визначенні вартості будівництва на стадії договірних цін з обов'язковим уточненням під час проведення розрахунків за обсяги виконаних робіт.
Поточні одиничні розцінки носять довідковий характер.
Загальвиробничі витрати – це сума засобів для відшкодування витрат будівельних і монтажних організацій, зв'язаних зі створенням загальних умов будівельного виробництва, його організацією, керуванням і обслуговуванням.
Адміністративні витрати будівельно-монтажної організації, що враховуються у вартості будівництва – це загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування і керування, що не включаються в собівартість будівельно-монтажних робіт.
Порядок розрахунку загальвиробничих витрат застосовується при визначенні вартості будівництва і не залежить від відомчої приналежності підрядної організації.
Для розрахунку загальвиробничих витрат їхньої статті, приведені в додатку 19 до ДБН Д.І.І-І-2000, групуються в 3 блоки:
- заробітна плата працівників апарата, старших виконавців робіт (начальників ділянок), виконавців робіт, майстрів, механіків будівельних ділянок (крім тих, котрі входять до складу виробничих бригад), а також здійснююче господарське обслуговування;
- збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове пенсійне страхування і внески в Державний фонд сприяння зайнятості населення;
- інші статті загальвиробничих витрат.
Заробітна плата працівників, що передбачається в загальвиробничих витратах, розраховується виходячи з працевитрат цих працівників і відповідної вартості людини-години.
У інвесторських кошторисах працевитрат працівників, заробітна плата яких передбачається в накладних витратах, визначається по формулі (3):
Тн.в. = Тп.в. (ДО (3)
де Тн.в. – працевитрат працівників, заробітна плата яких передбачається в загальвиробничих витратах, чел.-ч;
Тп.в. – нормативна трудомісткість робіт, що передбачаються в прямих витратах, що враховує працевитрати робітників – будівельників, монтажників і робітників, зайнятих на керуванні й обслуговуванні, чол.-ч;
К – усереднений коефіцієнт переходу від нормативної трудомісткості робіт, що передбачаються в прямих витратах, до працевитратам працівників, заробітна плата, яких передбачається в загальвиробничих витратах (дод. 1).
При визначенні заробітної плати на стадії складання інвесторського кошторису вартість людино-години приймається в розмірі, рекомендованому Держбудом для будівництва, по п'ятому нормативному розряді на виконання робіт.
Усереднений коефіцієнт переходу від нормативної трудомісткості робіт, що передбачаються в прямих витратах, до працевитратам працівників, заробітна плата яких передбачається в загальвиробничих витратах у інвесторських кошторисах, приймаються відповідно до Додатка 1 дійсних методичних указівок.
Збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове пенсійне страхування і внески в Державний фонд сприяння зайнятості населення визначаються виходячи з норм зборів, установлених чинним законодавством, і кошторисної заробітної плати.
Кошторисна заробітна плата визначається як сума заробітної плати:
- робітників-будівельників і монтажників;
- робітників, зайнятих на керуванні й обслуговуванні будівельних машин і механізмів;
- працівників, заробітна плата яких враховується в загальвиробничих витратах.
На стадії складання інвесторської кошторисної документації засобу на покриття інших статей загальвиробничих витрат розраховуються виходячи з нормативної кошторисної трудомісткості робіт і усереднених показників витрат по цих статтях, обчислених у грошовому вираженні на людино-годину нормативної кошторисної трудомісткості робіт, що передбачаються в прямих витратах.
Дані показники надаються Держбудом.
Засобу на покриття інших статей загальвиробничих витрат визначаються по формулі (4):
Кр н у = Тп.в. (П (4)
де Кр н у – засоби на покриття інших статей загальвиробничих витрат, грн.;
Тп.в. – нормативна трудомісткість робіт, що передбачаються в прямих витратах, що враховує витрати праці робітників-будівельників, монтажників і робітників, зайнятих на керуванні й обслуговуванні машин, чол.-ч;
П – показник для визначення засобів на покриття інших статей загальвиробничих витрат, грн/чол.-ч (дод. 1).
Усереднені показники, що рекомендуються Держбудом для визначення працевитрат працівників, заробітна плата яких передбачається в загальвиробничих витратах, і засобів на покриття інших статей загальвиробничих витрат, призначені для здійснення будівництва підрядним способом.
При здійсненні будівництва господарським способом до показників, рекомендованим Держбудом для підрядного способу будівництва, застосовується понижуючий коефіцієнт 0,6.
У інвесторської кошторисної документації засобу на покриття адміністративних витрат визначаються на підставі усереднених показників, наданих Держбудом.
Сума прямих і загальвиробничих витрат створюють кошторисну собівартість.
Щоб покрити усі витрати, зв'язані з будівництвом об'єкта, нараховують на кошторисній вартості планові накопичення. Планові накопичення є нормативним кошторисним прибутком і включають:
– відрахування на матеріальне заохочення робітників;
– відрахування на соціальний розвиток організації;
– відрахування на розвиток науки і техніки;
– відрахування на платежі в бюджет.
Склад кошторисної документації:
1. Локальні кошториси по видах робіт.
2. На підставі локальних кошторисів формується об'єктний кошторис.
3. На підставі об'єктних кошторисів і кошторисних розрахунків складається зведений кошторисний розрахунок.
4. На основі зведеного кошторисного розрахунку формується договірна ціна.
Зведений кошторисний розрахунок – основний документ, що визначає ціну будівництва.
Приклад розрахунку кошторисної документації приведений у додатку
1.Загальна (абсолютна) економічна ефективність
2.Порівняльна економічна ефективність
3.Інвестиційна привабливість проекту
Економічна ефективність характеризується економічного ефекту, отриманого протягом прийнятої одиниці часу і витрат суспільної праці.
При проектуванні заходів зважуються задачі:
1)
При визначенні економічної ефективності розглядають 2 гр. витрат;
1) поточні (витрати живої і суспільної праці при виробництві продукції);
2) капітальні витрати.
Економічна ефективність підрозділяється на загальну і порівняльну.
Загальна характеризується відношенням корисного результату до витрат сукупної суспільної праці на його здійснення і характеризується основними показниками:
1) Э=СД / До приріст річного обсягу національного доходу (Д к капітальним вкладенням;
2) строк окупності (=Н/у-і; кап. вл./приріст нац. доходу.
Показники загальної економічної ефективності інвестиційного проекту.
Для оцінки загальної (абсолютної) економічної ефективності інвестиційних проектів використовується система показників, основними з який є:
• чистий дисконтований доход інвестиційного проекту (інтегральний ефект) (ЧДД);
• внутрішня норма рентабельності (прибутковості) (ВНР);
• дисконтований період окупності (ДПО);
• індекс рентабельності інвестицій (ИРИ);
8.1 Чистий дисконтований доход (інтегральний ефект)
Даний показник заснований на визначенні доходу, на який може зрости цінність фірми в результаті реалізації інвестиційного проекту.
Чистий дисконтований доход це різниця між сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, генеруємих інвестицією протягом прогнозованого терміну і сумою вихідної інвестиції.
Формула розрахунку інтегрального ефекту має вид:
де Rt – результат у t-й рік;
Kt – інвестиції в t-й рік;
t – коефіцієнт дисконтування;
Tp – розрахунковий період.
Величина коефіцієнта дисконтування (t) при постійній нормі дисконту (Е) визначається вираженням:
t = 1 / (1 + Е)t (8.2)
Формула розрахунку чистого дисконтованного доходу має вид:
чи
де ДПn – надходження коштів (грошовий потік) від реалізації продукції в n-м року;
d – коефіцієнт дисконтування враховуючий витрати на страхування ризиків, покриття інфляційних процесів, вартість капіталу приваблюваного для реалізації інвестиційного проекту. У розрахунках приймається рівним 10%;
Иn – початкові інвестиції. Приймаються рівними сумі підсумку зведеного кошторисного розрахунку.
Критерієм оцінки є наступна нерівність:
якщо ЧДД > ПРО, то проект приймається;
якщо ЧДД < ПРО, то проект відкидають;
якщо ЧДД = ПРО, то проект ні прибутковий, ні збитковий
для декількох альтернативних проектів: приймається той проект, що має більше значення ЧДД, якщо тільки воно позитивне.
8.2 Внутрішня норма рентабельності
Внутрішня норма рентабельності (прибутковості) – це таке значення показника дисконту, при якому приведене значення потоків коштів за рахунок інвестицій дорівнює первісній сумі інвестицій.
Економічний зміст внутрішньої норми рентабельності полягає в тому, що це така норма рентабельності інвестицій, при якій підприємству однаково ефективно інвестувати свій капітал під ВНР відсотків у які-небудь фінансові чи інструменти в реальні активи.
Математичне визначення внутрішньої норми рентабельності припускає рішення наступного рівняння:
де ДПt – надходження коштів (грошовий потік) від реалізації продукції в t-м року;
И – початкові інвестиції (сума підсумку зведеного кошторисного розрахунку).
Виконавши перетворення над формулою (8.5) одержимо рівняння для визначення значення ВНР, що буде мати наступний вид:
Схема ухвалення рішення на основі методу внутрішньої норми рентабельності має вид:
• якщо значення ВНР чи вище дорівнює вартості капіталу, то проект приймається;
• якщо значення ВНР менше вартості капіталу, то проект відхиляється.
8.3 Дисконтований період окупності
Періодом окупності називають час, протягом якого сумарний обсяг чистого доходу, одержуваного за рахунок інвестицій, стає рівним самому обсягу інвестицій. Цей метод, що є одним з найпростіших і широко розповсюджених у світовій обліково-аналітичній практиці.
Алгоритм розрахунку строку окупності (ДПО) залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо доход розподілений по роках рівномірно, то строк окупності розраховується розподілом одноразових витрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При одержанні дробового числа воно округляється убік збільшення до найближчого цілого. Загальна формула розрахунку показника ДПО має вид:
Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Чистий накопичений дисконтований грошовий потік являє собою непокриту частину вихідної інвестиції. З часом її величина зменшується. Так, до кінця N-го роки непокритими залишаються X грн., а дисконтованне значення грошового потоку в наступному за N року складає Y грн., таким чином, період покриття інвестиції складає N повні роки і якусь частину року наступного за N. Ця частина року визначається розподілом X грн. на Y грн. і на 12 місяців.
8.4 Індекс рентабельності інвестицій
Індекс рентабельності інвестицій – це показник, що дозволяє визначити, якою мірою зростає цінність фірми (багатство інвестора) у розрахунку на 1 од. інвестицій.
Критерій оцінки інвестиційного проекту, обумовлений як частка від розподілу приведеної вартості, зв'язаних з його реалізацією майбутніх грошових потоків на приведену вартість первісних інвестицій.
Розрахунок цього показника виробляється по формулі:
де Иn – початкові інвестиції (сума підсумку зведеного кошторисного розрахунку).
ДПn – надходження коштів (грошовий потік) від реалізації продукції в n-м року.
Критерієм оцінки є наступна нерівність:
ИРИ > 1, то проект варто прийняти,
ИРИ < 1, то проект варто відкинути,
ИРИ = 1, то проект не є ні прибутковим, ні збитковим.
Для розрахунку вище перерахованих показників необхідні наступні вихідні дані:
1. Виторг від реалізації продукції. Розраховується перемножуванням прогнозованого обсягу продажів і прогнозованої ціни.
2. Прогнозований обсяг продажів. Визначається виходячи з виробничої потужності устаткування.
3. Прогнозована ціна. Визначається з прайс-листїв на момент виконання розрахунку.
4. Планована собівартість. Визначається виходячи з наступного рівності:
ВРП = Пр + З + ПДВ
де ВРП – виторг від реалізації продукції;
С – планована собівартість;
ПДВ – податок на додаткову вартість, приймається рівним 20%.
з формули випливає: Пр + З = ВРП – ПДВ
де ПДВ = ВРП / 6
при планованому рівні прибутку рівному 10% одержимо:
З = (ВРП – ПДВ) / 1,1
5. Дисконтована готівка. Визначається перемножуванням потоку реальних грошей (ПРД) на коефіцієнт дисконтування.
Продуктивність праці визначається кількістю продукції, виражена в натуральному грошовому численні, зробленим робітником в одиницю часу, розрізняють індивідуальну, локальну і суспільну продуктивність праці.
Для визначення рівнів продуктивності праці існує 2 методи:
1) Прямої, вироблення продукції – визначаються:
грн/чол; грн/чол*год
2) Зворотний (визначення трудомісткості продукції, тобто витрати робочого часу на одиницю виробленої продукції:
чол. дн/м3
Методи виміру рівня продуктивності праці:
1. натуральний;
2. вартісний;
3. трудовий(нормативний)
Резерви і фактори підвищення продуктивності праці.
Резерви – 2 групи:
1) зниження трудомісткості;
2) поліпшення використання робочого часу.
Для виявлення резервів і розробки заходів необхідно знати фактори руху сили до підвищення продуктивності праці.
Фактори – 4 групи:
1) матеріально-технічні фактори;
2) організаційні;
3) економічні;
4) соціальні.
Заробітна плата.
Заробітна плата – грошове вираження частини доходу підприємства, що надходить в індивідуальне споживання працівників відповідно до кількості і якості затрачуваної праці в суспільному виробництві.
Заробітна плата – фонд життєвих засобів що забезпечують відтворення робочої сили.
Форми оплати праці:
1) відрядна;
2) погодинна і її різновид – штатноокладна.
Відрядна зар. плата залежить від кількості виконаної роботи.
Різновиду відрядної оплати праці:
1) пряма відрядна;
2) відрядно-преміальна;
3) відрядно-прогресивна;
4) акордна.
Погодинна форма оплати підрозділяється по годинних тарифних ставках:
1) проста погодинна;
2) почасово-преміальна.
В основу обох форм оплати праці покладена тарифна система.
Її елементи:
– тарифні ставки;
– тарифні сітки;
– тарифно-кваліфікаційний довідник.
Тарифні ставки бувають: годинні, денні, місячні.
Тарифна сітка – шкала розрядів, кожному з який привласнений тарифний коефіцієнт. У будівництві і будівельній індустрії використовується 6-розрядна сітка, а в промисловості 6 і 8 розрядна сітка.
Тарифний розряд характеризує рівень кваліфікації робітників. Тарифний коефіцієнт відбивається відношенням ставок зарплати робітників по 6-ти розрядній сітці.
| Показник | Розряд | |||||
| I | II | III | IV | V | VI | |
| 1. Годинна, тариф. ставши. 1984 р. | 59 | 64 | 70 | 79 | 91 | 106 |
| 2. Тарифний коефіцієнт | 1 | 1.085 | 1.186 | 1.339 | 1.543 | 1.798 |
6. Ціноутворення в промисловості
План
1. Роль і функції ціни. Принципи ціноутворення
2. Види цін
3. Формування ціни на нову продукцію
1) Ціна – це грошове вираження вартості. Вартість – витрати суспільної-необхідної праці на випуск продукції.
Загальний рівень цін залежить від попиту та пропозиції.
3-м пропозиції – виробників рахують вигідним направляти велика кількість ресурсів на виробництво даного товару при більш високій ціні, чим при більш низкою.
Рівноважна ціна – ціна, при якому кількість товару запропонованого на ринку дорівнює кількості товару, на який мається попит.
Якщо ціна установиться вище ціни рівноваги то попит знижується, а пропозиції підвищується(надлишок). Будь-яка інша ціна, відмінна від рівноважної буде хитлива у виді конкуренції.
Надлишковий попит(дефіцит) супутній ціні, нижче ціни рівноваги покаже покупцям, що потрібно запропонувати більш високу ціну, якщо вони не хочуть залишитися без товару.
Зростаюча ціна буде спонукувати фірми до росту пропозиції, і витісняти споживачів, тому що попит падає.
Що змусить ціни рости?:
1) перевищення попиту над пропозиціями;
2) ріст зарплати, що перевищує ріст продуктивності праці;
3) невисока ефективність використання основного капитала;
4) ажіотажний попит;
5) слухи.
Що змушує ціни знижуватися?:
1) перевищення пропозиції над попитом;
2) стабільний рівень доходів при росту продуктивності праці.
3) Відсутність попиту на товар;
4) необхідність термінової реалізації товару;
5) ряд державних мір (стабілізаційна політика, збалансованість бюджету).
6) слухи.
Функції цін.
1).облікова (облік витрат).
2) розподільна
3) стимулююча
Види цін на товари
директивні (фіксовані чи централізовані).
регульовані.
вільні (за умови зробленої конкуренції).
Види цін у залежності від обороту, що обслуговується.
– виробнича (сума усіх вироблених і маркетингових витрат).
– оптова.
– роздрібна (до основної ціни додаються торгові націнки).
3. Установлення ціни на товар
1) Установлення стратегії фірми.
а) політика «зняття вершків».
б) забезпечення виживаності.
в) максимализація поточної прибутку.
г) завоювання ринку по якості товару.
2) Формування кривої попиту
3) Підрахунок сумарних витрат.
4 Вивчення цін конкурентів.
5) Вибір методу ціноутворення.
6) Формування ціни з обліком повного психологічного сприйняття
4 Основні методи ціноутворення.
1) Розрахунок ціни по методу «середні витрати + прибутку».
2) Розрахунок ціни на основі аналізу» беззбитковості».
3) Розрахунок ціни на основі цінності товарів, що відчувається.
4) Установлення ціни на рівні поточних цін.
5) Установлення ціни на основі закритих торгів.
7. Особливості ціноутворення в будівництві
1) ціна на кожен об'єкт має індивідуальну характеристику
2) у формуванні ціни беруть участь замовник, підрядчик, проектувальник;
3) ціна об'єкта визначається кошторисом, складеної на основі проекту і називається кошторисною вартістю;
4) обов'язкові нормативи встановлюються на окремі елементи ціни.
Крім кошторисної вартості включають:
1) будівельно-монтажні роботи;
2 витрати на придбання устаткування;
3) інші роботи і витрати.
Кошторисна вартість буд-монтажних робіт включає прямі витрати, загальвиробничі й адміністративні витрати і прибуток.
Сбмр =ПВ+ОЗП+ЗВ+Пр
ПЗ=Смат + ОЗП + Семм + П (вартість матеріалу + основна заробітна плата робочих + вартість експлуатації машин і механізмів + інші витрати)
З моменту включення вартість матеріалів, конструкцій, напівфабрикатів, вкл. витрати по установці, доставці на склад, заготовільно-складські витрати, а також на доставку матеріалів придбаного складу до місця укладання.
ОЗП – витрати робітників на будівельно-монтажних роботах
Семм – витрати на обслуговування, по експлуатації, вартість пально-мастильних матеріалів, а також 3/пл. раб., витрати на ремонт і обслуговування цих машин.
П – враховують витрати по найманню і змісту транспорту, зайнятого на вивозі ґрунту і перевозку матеріалів від придбаного складу до місця укладання.
Поточні одиничні розцінки складені на підставі РЭСН (ДБН Д.2.2–99).
Заробітна плата робітників-будівельників і монтажників розрахована на підставі середніх розрядів робіт, відзначених у нормах РЭСН, і усередненої вартості людино-години по розрядах робіт у будівництві, приведеної в Додатку 1 до ДБН Д.1.1–1–2000.
Витрати по експлуатації будівельних машин і механізмів розраховані за усередненими показниками вартості експлуатації будівельних машин і механізмів, приведеним у РСНЭМ (стор. 199).
Заробітна плата робітників, зайнятих на керуванні й обслуговуванні машин, розрахована як сума заробітної плати машиністів і робітників, зайнятих ремонтом і технічним обслуговуванням і перебазуванню машин і механізмів.
Вартість матеріальних ресурсів розрахована за поточними цінами. Витрати на перевезення розраховані з застосуванням усереднених показників проїзної плати за перевезення будівельних вантажів автомобільним транспортом, приведених у Збірнику №1, січень 2001 року, «Ціноутворення в будівництві» на відстань 30 км.
У складі кошторисної вартості матеріальних ресурсів враховані заготівельно-складські витрати:
– для будівельних, санітарно-технічних і електротехнічних матеріалів, виробів і конструкцій – 2%;
– для металевих конструкцій – 0,75%.
Поточні одиничні розцінки можуть застосовуватися для складання кошторисної інвесторській документації, а також використовуватися при визначенні вартості будівництва на стадії договірних цін з обов'язковим уточненням під час проведення розрахунків за обсяги виконаних робіт.
Поточні одиничні розцінки носять довідковий характер.
Загальвиробничі витрати – це сума засобів для відшкодування витрат будівельних і монтажних організацій, зв'язаних зі створенням загальних умов будівельного виробництва, його організацією, керуванням і обслуговуванням.
Адміністративні витрати будівельно-монтажної організації, що враховуються у вартості будівництва – це загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування і керування, що не включаються в собівартість будівельно-монтажних робіт.
Порядок розрахунку загальвиробничих витрат застосовується при визначенні вартості будівництва і не залежить від відомчої приналежності підрядної організації.
Для розрахунку загальвиробничих витрат їхньої статті, приведені в додатку 19 до ДБН Д.І.І-І-2000, групуються в 3 блоки:
- заробітна плата працівників апарата, старших виконавців робіт (начальників ділянок), виконавців робіт, майстрів, механіків будівельних ділянок (крім тих, котрі входять до складу виробничих бригад), а також здійснююче господарське обслуговування;
- збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове пенсійне страхування і внески в Державний фонд сприяння зайнятості населення;
- інші статті загальвиробничих витрат.
Заробітна плата працівників, що передбачається в загальвиробничих витратах, розраховується виходячи з працевитрат цих працівників і відповідної вартості людини-години.
У інвесторських кошторисах працевитрат працівників, заробітна плата яких передбачається в накладних витратах, визначається по формулі (3):
Тн.в. = Тп.в. (ДО (3)
де Тн.в. – працевитрат працівників, заробітна плата яких передбачається в загальвиробничих витратах, чел.-ч;
Тп.в. – нормативна трудомісткість робіт, що передбачаються в прямих витратах, що враховує працевитрати робітників – будівельників, монтажників і робітників, зайнятих на керуванні й обслуговуванні, чол.-ч;
К – усереднений коефіцієнт переходу від нормативної трудомісткості робіт, що передбачаються в прямих витратах, до працевитратам працівників, заробітна плата, яких передбачається в загальвиробничих витратах (дод. 1).
При визначенні заробітної плати на стадії складання інвесторського кошторису вартість людино-години приймається в розмірі, рекомендованому Держбудом для будівництва, по п'ятому нормативному розряді на виконання робіт.
Усереднений коефіцієнт переходу від нормативної трудомісткості робіт, що передбачаються в прямих витратах, до працевитратам працівників, заробітна плата яких передбачається в загальвиробничих витратах у інвесторських кошторисах, приймаються відповідно до Додатка 1 дійсних методичних указівок.
Збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове пенсійне страхування і внески в Державний фонд сприяння зайнятості населення визначаються виходячи з норм зборів, установлених чинним законодавством, і кошторисної заробітної плати.
Кошторисна заробітна плата визначається як сума заробітної плати:
- робітників-будівельників і монтажників;
- робітників, зайнятих на керуванні й обслуговуванні будівельних машин і механізмів;
- працівників, заробітна плата яких враховується в загальвиробничих витратах.
На стадії складання інвесторської кошторисної документації засобу на покриття інших статей загальвиробничих витрат розраховуються виходячи з нормативної кошторисної трудомісткості робіт і усереднених показників витрат по цих статтях, обчислених у грошовому вираженні на людино-годину нормативної кошторисної трудомісткості робіт, що передбачаються в прямих витратах.
Дані показники надаються Держбудом.
Засобу на покриття інших статей загальвиробничих витрат визначаються по формулі (4):
Кр н у = Тп.в. (П (4)
де Кр н у – засоби на покриття інших статей загальвиробничих витрат, грн.;
Тп.в. – нормативна трудомісткість робіт, що передбачаються в прямих витратах, що враховує витрати праці робітників-будівельників, монтажників і робітників, зайнятих на керуванні й обслуговуванні машин, чол.-ч;
П – показник для визначення засобів на покриття інших статей загальвиробничих витрат, грн/чол.-ч (дод. 1).
Усереднені показники, що рекомендуються Держбудом для визначення працевитрат працівників, заробітна плата яких передбачається в загальвиробничих витратах, і засобів на покриття інших статей загальвиробничих витрат, призначені для здійснення будівництва підрядним способом.
При здійсненні будівництва господарським способом до показників, рекомендованим Держбудом для підрядного способу будівництва, застосовується понижуючий коефіцієнт 0,6.
У інвесторської кошторисної документації засобу на покриття адміністративних витрат визначаються на підставі усереднених показників, наданих Держбудом.
Сума прямих і загальвиробничих витрат створюють кошторисну собівартість.
Щоб покрити усі витрати, зв'язані з будівництвом об'єкта, нараховують на кошторисній вартості планові накопичення. Планові накопичення є нормативним кошторисним прибутком і включають:
– відрахування на матеріальне заохочення робітників;
– відрахування на соціальний розвиток організації;
– відрахування на розвиток науки і техніки;
– відрахування на платежі в бюджет.
Склад кошторисної документації:
1. Локальні кошториси по видах робіт.
2. На підставі локальних кошторисів формується об'єктний кошторис.
3. На підставі об'єктних кошторисів і кошторисних розрахунків складається зведений кошторисний розрахунок.
4. На основі зведеного кошторисного розрахунку формується договірна ціна.
Зведений кошторисний розрахунок – основний документ, що визначає ціну будівництва.
Приклад розрахунку кошторисної документації приведений у додатку
8. Економічна ефективність капітальних вкладень
План1.Загальна (абсолютна) економічна ефективність
2.Порівняльна економічна ефективність
3.Інвестиційна привабливість проекту
Економічна ефективність характеризується економічного ефекту, отриманого протягом прийнятої одиниці часу і витрат суспільної праці.
При проектуванні заходів зважуються задачі:
1)
При визначенні економічної ефективності розглядають 2 гр. витрат;
1) поточні (витрати живої і суспільної праці при виробництві продукції);
2) капітальні витрати.
Економічна ефективність підрозділяється на загальну і порівняльну.
Загальна характеризується відношенням корисного результату до витрат сукупної суспільної праці на його здійснення і характеризується основними показниками:
1) Э=СД / До приріст річного обсягу національного доходу (Д к капітальним вкладенням;
2) строк окупності (=Н/у-і; кап. вл./приріст нац. доходу.
Показники загальної економічної ефективності інвестиційного проекту.
Для оцінки загальної (абсолютної) економічної ефективності інвестиційних проектів використовується система показників, основними з який є:
• чистий дисконтований доход інвестиційного проекту (інтегральний ефект) (ЧДД);
• внутрішня норма рентабельності (прибутковості) (ВНР);
• дисконтований період окупності (ДПО);
• індекс рентабельності інвестицій (ИРИ);
8.1 Чистий дисконтований доход (інтегральний ефект)
Даний показник заснований на визначенні доходу, на який може зрости цінність фірми в результаті реалізації інвестиційного проекту.
Чистий дисконтований доход це різниця між сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, генеруємих інвестицією протягом прогнозованого терміну і сумою вихідної інвестиції.
Формула розрахунку інтегрального ефекту має вид:
де Rt – результат у t-й рік;
Kt – інвестиції в t-й рік;
t – коефіцієнт дисконтування;
Tp – розрахунковий період.
Величина коефіцієнта дисконтування (t) при постійній нормі дисконту (Е) визначається вираженням:
t = 1 / (1 + Е)t (8.2)
Формула розрахунку чистого дисконтованного доходу має вид:
чи
де ДПn – надходження коштів (грошовий потік) від реалізації продукції в n-м року;
d – коефіцієнт дисконтування враховуючий витрати на страхування ризиків, покриття інфляційних процесів, вартість капіталу приваблюваного для реалізації інвестиційного проекту. У розрахунках приймається рівним 10%;
Иn – початкові інвестиції. Приймаються рівними сумі підсумку зведеного кошторисного розрахунку.
Критерієм оцінки є наступна нерівність:
якщо ЧДД > ПРО, то проект приймається;
якщо ЧДД < ПРО, то проект відкидають;
якщо ЧДД = ПРО, то проект ні прибутковий, ні збитковий
для декількох альтернативних проектів: приймається той проект, що має більше значення ЧДД, якщо тільки воно позитивне.
8.2 Внутрішня норма рентабельності
Внутрішня норма рентабельності (прибутковості) – це таке значення показника дисконту, при якому приведене значення потоків коштів за рахунок інвестицій дорівнює первісній сумі інвестицій.
Економічний зміст внутрішньої норми рентабельності полягає в тому, що це така норма рентабельності інвестицій, при якій підприємству однаково ефективно інвестувати свій капітал під ВНР відсотків у які-небудь фінансові чи інструменти в реальні активи.
Математичне визначення внутрішньої норми рентабельності припускає рішення наступного рівняння:
де ДПt – надходження коштів (грошовий потік) від реалізації продукції в t-м року;
И – початкові інвестиції (сума підсумку зведеного кошторисного розрахунку).
Виконавши перетворення над формулою (8.5) одержимо рівняння для визначення значення ВНР, що буде мати наступний вид:
Схема ухвалення рішення на основі методу внутрішньої норми рентабельності має вид:
• якщо значення ВНР чи вище дорівнює вартості капіталу, то проект приймається;
• якщо значення ВНР менше вартості капіталу, то проект відхиляється.
8.3 Дисконтований період окупності
Періодом окупності називають час, протягом якого сумарний обсяг чистого доходу, одержуваного за рахунок інвестицій, стає рівним самому обсягу інвестицій. Цей метод, що є одним з найпростіших і широко розповсюджених у світовій обліково-аналітичній практиці.
Алгоритм розрахунку строку окупності (ДПО) залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо доход розподілений по роках рівномірно, то строк окупності розраховується розподілом одноразових витрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При одержанні дробового числа воно округляється убік збільшення до найближчого цілого. Загальна формула розрахунку показника ДПО має вид:
Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Чистий накопичений дисконтований грошовий потік являє собою непокриту частину вихідної інвестиції. З часом її величина зменшується. Так, до кінця N-го роки непокритими залишаються X грн., а дисконтованне значення грошового потоку в наступному за N року складає Y грн., таким чином, період покриття інвестиції складає N повні роки і якусь частину року наступного за N. Ця частина року визначається розподілом X грн. на Y грн. і на 12 місяців.
8.4 Індекс рентабельності інвестицій
Індекс рентабельності інвестицій – це показник, що дозволяє визначити, якою мірою зростає цінність фірми (багатство інвестора) у розрахунку на 1 од. інвестицій.
Критерій оцінки інвестиційного проекту, обумовлений як частка від розподілу приведеної вартості, зв'язаних з його реалізацією майбутніх грошових потоків на приведену вартість первісних інвестицій.
Розрахунок цього показника виробляється по формулі:
де Иn – початкові інвестиції (сума підсумку зведеного кошторисного розрахунку).
ДПn – надходження коштів (грошовий потік) від реалізації продукції в n-м року.
Критерієм оцінки є наступна нерівність:
ИРИ > 1, то проект варто прийняти,
ИРИ < 1, то проект варто відкинути,
ИРИ = 1, то проект не є ні прибутковим, ні збитковим.
Для розрахунку вище перерахованих показників необхідні наступні вихідні дані:
1. Виторг від реалізації продукції. Розраховується перемножуванням прогнозованого обсягу продажів і прогнозованої ціни.
2. Прогнозований обсяг продажів. Визначається виходячи з виробничої потужності устаткування.
3. Прогнозована ціна. Визначається з прайс-листїв на момент виконання розрахунку.
4. Планована собівартість. Визначається виходячи з наступного рівності:
ВРП = Пр + З + ПДВ
де ВРП – виторг від реалізації продукції;
С – планована собівартість;
ПДВ – податок на додаткову вартість, приймається рівним 20%.
з формули випливає: Пр + З = ВРП – ПДВ
де ПДВ = ВРП / 6
при планованому рівні прибутку рівному 10% одержимо:
З = (ВРП – ПДВ) / 1,1
5. Дисконтована готівка. Визначається перемножуванням потоку реальних грошей (ПРД) на коефіцієнт дисконтування.
