Міністерство освіти і науки України

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра соціальної педагогіки та соціальної роботи

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МОЛОДІ

В ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ МОЛОДІ

Магістерська робота

магістранта за спеціальністю «Соціальна робота»

Гурєєва Руслана Михайловича

Науковий керівник

кандидат педагогічних наук, доцент

Кратінова Віра Олександрівна

Луганськ – 2010р.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МОЛОДІ

1.1 Молодь як суб’єкт соціального захисту

1.2 Нормативно-правова база соціального захисту молоді

Висновки до І розділу

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МОЛОДІ В ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ МОЛОДІ

2.1 Особливості організації роботи соціальних служб для молоді

2.2 Приблизна програма реалізації молодіжної політики в регіоні

Висновки розділу ІІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Паралельно з процесами соціально-економічної нестабільності в Україні, стан молоді є найбільш нестійким. Соціальне неблагополуччя відбивається на стані здоров’я цієї соціальної групи населення, у молодих людей спостерігається зріст захворювань, які є супутниками крайньої бідності (перш за все туберкульоз). Є великим відсоток молодих людей, які не мають роботи, значна частина працюючої молоді зайнята не за тією спеціальністю, яку отримала в процесі навчання, або зовсім не має професії.

Не знижується кількість дітей – „соціальних сиріт”, інвалідів, бездоглядних. В особливо складних умовах знаходяться молоді люди, які є представниками біженців та вимушених переселенців.

Звідси у молоді з’являється тривога, відчай, обурення, вандалізм, що говорить про наявність соціального напруження серед молодих людей, яке призводить, в свою чергу, до все більшого відчуження від суспільства. Невдачі у соціальній адаптації молоді та дітей до нових соціально-економічних умов проявляються в молодіжній злочинності, наркоманії, алкоголізмі, бездомності, проституції, масштаби яких набули масового характеру.

В цілому соціальне положення молоді в Україні відображає загальний стан молоді, яке знаходиться на перехідному етапі.

Молодіжна проблема є актуальною, тому, що молодь – це майбутнє України. На даний час молодь складає 30% населення планети, і саме вона займе з часом ведучі позиції як в економіці та політиці, так і в соціальній та духовній сферах суспільства.

Молодь завжди є активною групою населення, та є максимально підвладною впливу різноманітних факторів зовнішнього соціального середовища. Як частина соціуму молодь є підвладною більшості соціальних взаємодій та відчуває ті ж самі труднощі, що і доросле населення у самовизначенні, профорієнтації, працевлаштуванні, освіті, забезпеченні житлом, соціальними гарантіями, медичному обслуговуванні та страхуванні.

Загострюють проблеми молоді психологічні особливості соціалізації осіб даного віку. Вказана проблема тісно взаємопов’язана з початком становлення молодої людини, з виходом її з первинної сім’ї, спробами самостійно соціалізуватися шляхом входження до різноманітних соціальних груп, субкультур та рухів.

У зв’язку з цим постає питання про систему соціального захисту, спрямованого на забезпечення правових та економічних гарантій для кожної молодої людини. Необхідна цільова підтримка молодим людям, сім’ям, організаціям та громадським інститутам, які працюють з молоддю.

Немало проблем має і область науково-методичного забезпечення соціальної роботи в системі соціального захисту молоді в Україні. Поки що спеціальної літератури на цю тему вкрай мало, і практично вся вона видається Українським державним центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та Українським інститутом соціальних досліджень (І. Звєрєва, Р. Драпушко, Л. Коваль, С. Толстоухова, С. Хлєбік, О. Шатохіна, Л. Шамрай та ін.). багато видань стають своєрідними бестселлерами та видаються недостатнім тиражем.

В цілому ж відсутні системні, фундаментальні роботи, які присвячені проблемі соціального захисту молоді в діяльності соціальних служб.

Таким чином виходячи з осмислення наукової й практичної значущості проблеми, ми визначили вибір теми магістерського дослідження: «Соціальний захист молоді в діяльності соціальних служб».

Об’єкт дослідження – соціальний захист молоді.

Предмет дослідження – комплексна програма діяльності соціальних служб з соціального захисту молоді.

Мета дослідження: на основі аналізу теорії та практики соціального захисту молоді в діяльності соціальних служб розробити приблизну регіональну програму реалізації молодіжної політики.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що соціальний захист молоді буде ефективним, якщо буде більш ефективною та більш результативною відповідна діяльність молодіжних служб в рамках різноманітних науково-обґрунтованих державних та регіональних програм реалізації молодіжної політики.

Завдання дослідження:

1. В межах теоретичного аналізу проблеми соціального захисту молоді засобами соціальних служб надати характеристику молоді як об’єкту та суб’єкту соціального захисту.

2. Проаналізувати існуючу в Україні нормативно-правову базу соціального захисту молоді, як систему гарантій діяльності соціальних служб з реалізації державної молодіжної політики.

3. Розкрити загальні особливості організації роботи соціальних служб для молоді та показати ведуче значення комплексних наукових та прикладних програм (на прикладі соціального захисту молоді в сфері труда) державного та регіонального характеру, з метою підвищення результативності діяльності соціальних служб з соціального захисту молоді.

4. На основі проведеного аналізу сучасної теорії та практики соціального захисту молоді розробити проект комплексної програми діяльності соціальних служб як приблизної програми реалізації молодіжної політики в регіоні.

Для розробки програми реалізації молодіжної політики в регіоні був використаний комплекс методів дослідження:

а). теоретичні (аналіз соціологічної, соціально-педагогічної літератури та нормативних документів з проблеми дослідження);

б). метод соціального проектування та теоретичного моделювання у визначенні структури дослідження й розробка відповідної програми реалізації молодіжної політики засобами соціальних служб;

в). емпіричні методи (анкетування, тестування, спостереження, аналіз документів, інтерв’ю);

г). соціальне проектування та експеримент.

Практичне значення магістерської роботи полягає в розробці проекту програми діяльності соціальних служб як приблизної програми реалізації молодіжної політики в регіоні.

Структура роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел (53 позиції).

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МОЛОДІ

1.1 Молодь як суб’єкт соціального захисту

Теорія соціальної роботи при вивченні основ соціального захисту різноманітних груп та верств населення містить в своєму аналізі використання суб’єктного підходу до об’єкту дослідження.

Стосовно категорії молоді, як суб’єкту соціального захисту, вказаний аналіз, на наш погляд, повинен охоплювати наступне коло основних поглядів: 1). молодь як соціально-психологічна група; 2). молодіжна субкультура;
3). права та обов’язки молоді в суспільстві.

Коротко на них зупинимося.

Щоб вивчити проблеми молоді, необхідно уявити собі, що ж таке молодь, чим вона відрізняється від інших груп суспільства.

Одне з перших визначень «молодь» було надане в 1968 р. В. Т. Лисовським: «Молодь – покоління людей, які проходять стадію соціалізації, що засвоюють, а в більш зрілому віці вже засвоїли, освітні, професійні, культурні та інші соціальні функції; в залежності від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 30 років».

Пізніше більш повне визначення було надане І. С. Коном: «Молодь – це соціально-демографічна група, яка виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення та обумовлена тими та іншими соціально-психологічними властивостями. Молодість як визначена фаза, етап життєвого циклу є біологічно універсальною, але її конкретні вікові рамки, пов’язаний з нею соціальний статус та соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу та залежать від суспільного строю, культури та властивих даному суспільству закономірностей соціалізації.

Сьогодні вчені визначають молодь як соціально-демографічну групу суспільства, яка виділяється на основі сукупності характеристик, особливостей соціального положення та обумовлених тими або іншими соціально-психологічними властивостями, які визначаються рівнем соціального-економічного, культурного розвитку, особливостями соціалізації в українському суспільстві.

Молодість – це шлях у майбутнє, який обирає сама людина. Вибір майбутнього, його планування – це характерна риса молодого віку; він не був би таким привабливим, якщо б людина заздалегідь знала, що з нею буде далі, через місяць, через рік.

У віковій психології молодість характеризується як період формування стійкої системи цінностей, становлення самопізнання та формування соціального статусу особистості. Свідомість молодої людини володіє особливою сприйнятливістю, здатністю переробляти та засвоювати величезний потік інформації. В даний період розвиваються критичність мислення, прагнення надати особисту оцінку різним явищам, пошук аргументації, оригінального мислення. Разом з цим у цьому віці ще зберігаються деякі установки та стереотипи, які властиві попередньому поколінню. Це пов’язано із тим, що період активної діяльності стикається у молодої людини з обмеженим характером практичної діяльності, неповного включення молодої людини до системи суспільних відносин. Звідси в поведінці молоді дивовижне поєднання суперечливих якостей та рис: прагнення до ідентифікації та відособлення, конформізм та негативізм, наслідування та заперечення загальноприйнятих норм, прагнення до спілкування та ухід, відчуження від зовнішнього світу. Нестійкість та суперечність молодіжної свідомості мають вплив на більшість форм поведінки та діяльності особистості. Молодіжна свідомість визначається низкою об’єктивних обставин [41; 42].

По-перше, в сучасних умовах став більш складним та довгим сам процес соціалізації, та відповідно іншими стали критерії її соціальної зрілості. Вони визначаються не тільки входженням у самостійне трудове життя, але і завершенням навчання, отриманням професії, реальними політичними та громадянськими правами, матеріальною незалежністю від батьків. Дія даних факторів не одночасна й неоднозначна в різних соціальних групах, тому засвоєння молодою людиною системи соціальних ролей дорослих виявляється суперечливим. Вона може бути відповідальною та серйозною в одній сфері та відчувати себе як підліток в іншій.

По-друге, становлення соціальної зрілості молоді проходить під впливом багатьох відносно самостійних факторів: сім'ї, школи, трудового колективу, засобів масової інформації, молодіжних організацій та стихійних груп. Це розмаїття інститутів та механізмів соціалізації не являє собою чіткої ієрархічної системи, кожний з них виконує свої специфічні функції у розвитку особистості.

Молодість – пора, коли кожен повинен сам визначити свою долю, знайти єдино вірний, ведучий до успіху життєвий шлях, який дозволяє максимально реалізувати свої здібності та дарування. Цей період, поєднаний із болісно важким процесом самопізнання, формування особистого „Я”. Людині потрібно визначити межі своїх реальних можливостей, зрозуміти, на що вона здатна, ствердити себе у суспільстві. З іншого боку, в цей самий час їй необхідно сформувати максимально достовірне уявлення про оточуючий світ, систематизувати ціннісні орієнтації, політичні, моральні, естетичні погляди. Життя ставить молоду людину перед необхідністю ухвалення цілого ряду важливих рішень в умовах дефіциту життєвого досвіду. Вибір професії, вибір супутника життя, вибір друзів – ось далеко не повний перелік проблем, те або інше вирішення яких в значному ступені формує образ майбутнього життя.

В сучасній соціології прийнято розглядати визначену вікову групу як деяку субкультуру.

При цьому, під культурою розуміються переконання, цінності та виразні засоби, які є спільними для визначеної групи людей та служать для впорядкування досвіду та регулювання поведінки членів цієї групи. Відтворення та передача культури наступним поколінням лежать в основі процесу соціалізації-засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил та ідеалів передуючих поколінь.

Система норм та цінностей, що відрізняють групу від більшості громад, називають субкультурою. Вона формується під впливом таких факторів, як вік, етнічне походження, релігія, соціальна група або місце проживання. Цінності субкультури не означають відмови від національної культури, яка прийнята більшістю, вони мають лише деякі відхилення від неї. Однак більшість, як правило, ставляться до субкультури з недовірою та несхваленням.

Іноді група активно випрацьовує норми або цінності, які явно суперечать владній культурі, її змісту та формам. На основі таких норм та цінностей формується контркультура, відомий приклад контркультури – хіпі 60-х років. Елементи як субкультури, так і контркультури простежуються в культурі сучасної молоді в Україні.

Під молодіжною субкультурою розуміється культура визначеного молодого покоління, що володіє спільністю стилю життя, поведінки, групових норм, цінностей та стереотипів. Її визначальною характеристикою в Україні є феномен суб’єктивної «розмитості», невизначеності, відчуження від основних нормативних цінностей (цінностей більшості). Так, в немалої кількості молодих людей відсутня чітко виражена особистісна самоідентифікація, є сильними поведінкові стереотипи, що обумовлюють деперсоналізацію установок. Позиція відчуження у його екзистенціональному переломленні розглядається як у ставленні до соціуму, так і в міжгенераціонному спілкуванні, в контркультурній спрямованості молодіжного дозвілля.

Соціальне відчуження проявляється частіше за все в апатії, байдужості до політичного життя суспільства, образно кажучи, в позиції „стороннього спостерігача”. На рівні самоідентифікації пряв будь-яких політичних установок є мінімальним. Разом із цим емоційність, легковірність та психічна нестійкість молодих людей вміло використовується політичною елітою у боротьбі за владу.

Існує думка, що аполітичність молоді закономірний результат надмірної ідеологізації виховання минулих років, а активна політизованість межує із соціологією. Навряд чи можна погодитися з подібною позицією: якщо у стабільному суспільстві переваги приватного життя є очевидними та природними, то в ситуації системної кризи соціальна індиферентність молодих черевата фатальними наслідками для майбутнього країни. Не менш тривожним є те, що політизація окремих груп молоді отримує риси політичного та національного екстремізму.

Протиставлення образу «ми» та «вони» є традиційним, достатньо пригадати хрестоматійний роман І. С. Тургенєва «Отці та діти». Однак сьогодні у молодого покоління нерідко виливається у повне заперечення усіх «батькових» цінностей, включаючи історію власної держави. Ця позиція є особливо вразливою, якщо мати на увазі особисту аполітичність молодих людей, їх відмежування від участі у вирішенні соціальних проблем для суспільства, а не тільки для себе. Особливо явно це протиставлення простежується на рівні культурних (у вузькому сенсі) стереотипів молоді: є «наша» мода, «наша» музика, «наше» спілкування, а є «батьківське», яке нав’язується інституціональними засобами гуманітарної соціалізації. І тут виявляється третій аспект відчуження молодіжної субкультури – це культурне відчуження.

Саме на цьому рівні субкультура молодого покоління набуває помітних контркультурних елементів: дозвілля, особливо юнацтвом, сприймається як основна сфера життєдіяльності, та від задоволеності ним залежить загальна задоволеність життям молодої людини. Загальна освіта для школяра та професійне для студента як би відходять на другий план перед реалізацією економічних («здобувати гроші») та дозвіллєвих («цікаво провести вільний час») потреб.

Поряд із комунікативною (спілкування з друзями) дозвілля виконує в основному рекреативну функцію (близько однієї третини старшокласників відмічають, що їхнє улюблене заняття на дозвіллі – «нічого не робити»), в той самий час як пізнавальна, креативна та евристична функції не реалізуються зовсім або реалізуються недостатньо [14].

Цінності національної культури, як класичної, так і народної, витісняються схематизованими стереотипами-зразками масової культури, які орієнтовані на впровадження цінностей «західного способу життя» у його примітивному та облегшеному відтворенні. Улюбленими героями та у визначеному ступені зразками для наслідування стають, за даними опитувань, героїні, так званих, «мильних опер» (для дівчат) та відеотриллерів (для хлопців). Індивідуальна поведінка молодих людей проявляється в таких рисах соціальної поведінки, як прагматизм, жорстокість, прагнення до матеріального благополуччя в ущерб професійної самореалізації. Споживання проявляється як у соціокультурних, так і евристичних аспектах. Ці тенденції присутні в культурній самореалізації учнівської молоді, що побічно обумовлено і самим потоком переважаючої культурної інформації (цінності масової культури), яка сприяє фоновому сприйняттю та поверхневому закріпленню її у свідомості.

Вибір тих або інших культурних цінностей частіше за все пов’язаний із груповими стереотипами достатнього жорсткого характеру (не згодні з ними легко потрапляють у розряд «ізгоїв»), а також з престижною ієрархією цінностей у неформальній групі спілкування [29].

Групові стереотипи та престижна ієрархія цінностей обумовлені статевою приналежністю, рівнем освіти, місце проживанням та національністю реципієнта. Культурний конформізм у рамках неформальної групи проявляється від більш м’якого в середовищі студентської молоді до більш агресивного в середовищі учнів середньої школи. Крайнім напрямком цієї тенденції молодіжної субкультури є так звані «команди» з жорсткою регламентацією ролей та статусів їх членів. Дані досліджень показують, що дозвіллєва самореалізація молоді здійснюється поза закладами культури.

Народна культура (традиції, звичаї, фольклор та ін.) більшість молодих людей сприймається як анахронізм. Спроби внесення екокультурного змісту до процесу соціалізації у більшості випадків обмежуються залученням до православ’я, поміж тим як народні традиції, безумовно, не обмежуються одними лише релігійними цінностями. Крім того, екокультурна самоідентифікація міститься перш за все у формуванні позитивних почуттів у ставленні до історії, традиціям свого народу, тобто того, що прийнято називати «любов’ю до Вітчизни». Виникнення такої, а не іншої, з вказаними особливостями молодіжної субкультури обумовлене цілим рядом причин, серед яких найбільш значущими є наступні:

1. Молодь живе у спільному соціальному та культурному просторі, тому криза суспільства та його основних інститутів не могла не вплинути на зміст та спрямованість молодіжної субкультури. Яким є суспільство – таким є і молодь, а тому і молодіжна субкультура.

2. Криза інституту сім’ї та сімейного виховання, пригнічення індивідуальності та ініціативності дитини, підлітка, молодої людини як з боку батьків, так і педагогів, усіх представників «дорослого» світу. Це призводить, з одного боку, до соціального та культурного інфантилізму, а з іншого – до прагматизму та соціальної неадаптованості та проявам противоправного або експериментального характеру. Агресивний стиль виховання породжує агресивну молодь.

3. Комерціалізація засобів масової інформації, в якийсь мірі і всієї художньої культури, формує визначений «образ» субкультури не в меншому ступені, ніж основні агенти соціалізації – сім'я та система освіти. Адже саме перегляд телепередач наряду із спілкуванням найбільш розповсюджений вид дозвіллєвої самореалізації. В багатьох своїх рисах молодіжна субкультура просто повторює телевізійну субкультуру.

Молодіжна субкультура є викривлене дзеркало дорослого світу речей, стосунків та цінностей. Розраховувати на ефективну культурну самореалізацію молодого покоління у хворому суспільстві не приходиться, тим більш, що і культурний рівень інших вікових і соціально-демографічних груп населення України також постійно знижується.

Спостерігається тенденція до дегуманізації та демократизації у змісті мистецтва, що проявляється, преш за все, у приниженні, деформації та руйнації образу людини. Це фіксується у наростанні сцен та епізодів насилля та сексу, у посиленні їхньої жорстокості, натуралістичності (кінематограф, театр, рок-музика, література, образотворче мистецтво), що суперечить народній моральності та має негативний вплив на молодіжну аудиторію. Негативний вплив на аудиторію ескалації сцен насилля та сексу в кіно, на телебаченні та відео доводиться численними дослідженнями [4; 11; 16].

Суттєвою характеристикою молоді як суб’єкту соціального захисту є діалектика її прав та обов’язків у суспільстві.

Права та обов’язки молоді в будь-якій країні, незалежно від її місцезнаходження, рівня розвитку або інших ознак, закріплені у Всемірній декларації прав людини, прийнятій та проголошеній спеціальною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року.

У ст. 2 даної Декларації написано: «Кожній людині надаються всі права та всі свободи, проголошені даною Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, соціального або станового походження, майнового або іншого стану».

Серед основних прав людей, а означає, і молоді, можна виділити такі основоположні:

- на громадянство;

- склад сім'ї;

- участь у керуванні своєю країною.

Соціальне забезпечення, труд, освіта, участь у культурному житті суспільства, захист своїх моральних та матеріальних інтересів [5, с. 23-24].

Такими є загальні права усіх людей на Землі. Хоча й Декларація ратифікована більшістю країн (у тому ж числі і Україною), вони по-різному забезпечуються та інтерпретуються.

Крім Загальної декларації прав людини, велике значення для формування національних законодавств в окремих країнах мають такі документи, як Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Міжнародний пакт про громадські та політичні права (1966 р.), Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадські права та ін.

Ратифікація всіх подібних документів Україною потребує не просто їх дотримання, але й прийняття власних законодавчих актів у відповідності до них.

Наприклад, Україна у 1963 році ратифікувала Конвенцію з боротьби з дискримінацією в галузі освіти (1960 р.), у якій передбачені спеціальні норми, які гарантують рівність громадян при прийомі на навчання та при платі за навчання. У Мінімальних стандартах ООН, які стосуються здійснення правосуддя по відношенню до неповнолітніх (так званих Пекінських правилах 1985 р.), передбачені норми, які обумовлюють систему забезпечення соціальної справедливості до неповнолітніх (вік від 7 до 18 років). Теж саме можна сказати про особливості Конвенції про права дитини (ратифікована Україною у 1991 р.), в якій дитиною вважається «кожна людська особистість до досягнення нею 18 років».

Важливіші аспекти статусу молоді світу закріплені у Заключному акті Наради з безпеки та співпраці в Європі. Вони наступні:

- складання угод про проведення програми професійної підготовки молоді;

- складання угод між молодіжними організаціями для розвитку молодіжного співробітництва;

- організація обміну студентами курсів професійної підготовки для вивчення іноземних мов;

- розвиток молодіжного туризму та надання із цією метою відповідних пільг.

Отримання Україною державної незалежності як ніколи раніше актуалізує завдання юридичного оформлення, напрацювання правових основ здійснення державної політики в сфері інтересів та проблем молоді. Ця необхідність продиктована також тим, що становлення державності України історично співпало з істотними змінами самих основ нашого суспільства – економічних і соціально-політичних, духовних та моральних.

Створення юридичних основ та проведення Україною своєї власної політики в сфері молодіжних проблем та інтересів не виключає, а навпаки, припускає обов’язкове розуміння та врахування зарубіжного досвіду вирішення існуючих проблем. Це важливо ще і тому, що Україна прийняла на себе зобов'язання за рядом міжнародних угод з прав людини, ратифікувала документи, які мають загальносвітове значення.

Слід приймати до уваги ті обставини принципіального характеру, що Україна, яка є учасницею ряду конвенцій з прав людини, в яких містяться важливі норми, які регулюють статус молоді, зобов’язана будувати своє молодіжне законодавство аналогічним чином. Згідно Закону України «Про дію міжнародних угод на території України» від 10 грудня 1991 р.”. Затверджені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід’ємну частину національного законодавства України та діють у порядку, який передбачений для національного законодавства». В силу даного положення всіх конвенцій, за закріплені норми, які мають відношення до молоді, мають велике значення для розвитку українського законодавства стосовно молоді. В них відображені також позиції іноземних держав за рядом аспектів статусу молоді.

В рамках ООН у свій час були розроблені та прийняті важливіші рекомендації з питань стану, соціального статусу молоді. Ці проблеми широко обговорювалися у зв’язку із проведенням у 1987 р. «Міжнародного року молоді» та підведення його підсумків. На основі узагальнення законодавства більшості країн світу з урахуванням фактичного стану молоді були визначені спільні проблеми правового захисту її інтересів у світі, вироблені рекомендації з відповідного розвитку національних законодавств.

Таким чином, молодь є суб’єктом соціального захисту, який характеризується соціально-психологічними особливостями молоді, її субкультурою та суспільно-значущими переконаннями та обов’язками. У практичному ключі суб’єктний характер соціального захисту молоді потребує в ході її реалізації враховувати вказані суб’єктні характеристики молоді.

1.2 Нормативно-правова база соціального захисту молоді

Перш ніж розглядати українське законодавство, яке стосується молоді, звернемо увагу на наступне.

Політика розвинутих країн, їхніх державних органів у сфері інтересів молоді сьогодні формується та реалізується у напрямку врахування та забезпечення перш за все специфічних вікових моментів молоді в аспекті реалізації всіх існуючих стандартів комплексу прав людини взагалі. При цьому відмінності в політиці різних країн, які закріплені законодавчо, пов’язані лише з визначеними соціально-політичними, організаційно-державними зобов’язаннями, існуючим рівнем економічного розвитку, а не специфічними підходами до регламентації життя молоді.

Таким чином, молодіжна політика в зарубіжних країнах в даний час не представляє собою з юридичної та практичної точки зору якусь закінчену чітку систему, яка призвана детально регламентувати взаємостосунки молодого покоління у всьому складному розмаїтті економічних, політичних та інших громадських відносин [22, с.124].

Загальна характерна особливість законодавства про молодь більшості зарубіжних країн міститься в тому, що воно фактично ніде не є окремим, а, за суттю, являє собою набір законодавчих актів, які існують або самостійно, або як доповнення до інших законів, кодексів та ін.

Частіше за все в інших країнах є деякі центральні, спеціальні, умовно названі молодіжні закони, в правовому полі яких є більшість сфер життєдіяльності молоді, таких як освіта, труд, культура, побут, сім'я, дозвілля та ін.

Істотно, що крім деяких загальних рис, молодіжні законодавства мають і свої особливості, які обумовлені перш за все традиціями, історією, культурою даних країн (в тому числі і назви законів).

У нормативних актах державних органів ряду країн передбачено, наприклад, фінансування діяльності підприємців-спонсорів молодіжного сервісу, а також законодавчо закріплена їх відповідальність за порядок та якість наданих послуг.

Важливість ролі добровільних носіїв соціальних послуг для молоді в цілому в забезпеченні соціальних потреб молодого покоління знаходить своє відображення в ряді правових документів, які регулюють діяльність молодіжних служб в європейських країнах. При цьому спільними принципами таких гарантій та зобов’язань з позицій права в цій сфері молодіжного сервісу є:

1. забезпечення гарантованого доступу більшості видів послуг не тільки для визначеної категорії молоді, а практично для всіх молодих людей у віці від 14 до 21 року. Істотно, що вікові рамки молоді, яка користується послугами в різних країнах світу, можуть коливатися;

2. наявність законодавчих документів в цій області ювенального права, які мають комплексний характер. Загальне коло повноважень різних об’єктів цього права визначений цілим спектром законів, нормативних актів як загального напрямку, так і спеціалізованих, які регламентують багато особливостей діяльності служб серед молоді;

3. визначення тих категорій молоді, які в першу чергу потребують соціальної допомоги, соціального обслуговування і соціального захисту та підтримки;

4. внесення необхідних уточнень у правовий статус молоді, в тому числі і визначення вікових та інших соціально-демографічних характеристик, які забезпечуються за законом та передбачені в тих або інших випадках пільгами або перевагами у користуванні послугами;

5. регламентування практичного використання національних та комунальних засобів та ресурсів на розвиток соціальних служб для молоді, управління ними, планування та організація їх діяльності;

6. підтримка розвитку місцевого самообслуговування та визначена координація діяльності соціальних молодіжних служб на державному, регіональному та локальному рівнях.

Українське суспільство є сьогодні суспільством перехідного періоду і в цілому характеризується такими об’єктивними процесами, як злом старого суспільно-політичного строю (політичної системи) та формування нової демократичної держави; зміна духовних цінностей та орієнтації громадян, у тому числі і молоді; формування принципово нового механізму вирішення питань життєдіяльності молоді.

Все це потребує законодавчого закріплення та принципово іншої державної молодіжної політики, здатної зробити молодь активним учасником усіх трансформаційних процесів. Мова йде про права, обов’язки, відповідальність молоді, тобто про повноправний статус у суспільстві.

Основними принципами формування законодавства про державну молодіжну політику у сучасній Україні сьогодні є наступні:

1. закріплення взаємодії молоді та суспільства, держави, інших соціальних груп та об’єктів політики на основах рівності, партнерства, співпраці;

2. створення умов, за яких молодь є не стільки споживачем всього, що в соціальному плані може дати їй суспільство, держава, скільки активною дієвою силою, тобто з об’єкта впливу (ідеологічного, виховного) молодь повинна перетворитися в суб’єкт усіх соціально-економічних, політичних, духовних процесів, які виникають у суспільстві;

3. забезпечення саморозвитку, самовдосконалення та самореалізації молоді за рахунок інших соціальних груп, а саме за рахунок ініціативи, інноваційної діяльності самої молоді;

4. забезпечення життєвого старту молоді. Завдання держави, особливо у перехідний період його розвитку від тоталітаризму до демократії, міститься в тому, щоб створити та надати молоді умови для соціалізації (загальну безкоштовну освіту, професійну підготовку, перше робоче місце, охорону здоров'я, кредити, деякі пільгові умови для підприємницької, господарчо-економічної діяльності та ін.). Обов’язковий мінімум таких послуг надається молоді як деякий аванс з подальшою компенсацією або в процесі їх життя, труда, діяльності в будь-якій сфері;

5. створення умов для соціального захисту тієї частини молоді, яка в силу об’єктивних причин не в змозі сама себе забезпечити (дітей-сиріт, дітей та підлітків з неповних та великих сімей, інвалідів та ін).

Вищесказане визначає особливості молодіжного законодавства в Україні.

Молодіжне законодавство – це система визначених законодавчих актів, положень, норм, які регулюють ті відносини, учасниками яких є молодь. Це може бути конституційне законодавство, загальне молодіжне чи галузеве законодавство, яке регулює відносини молодь з іншими суб’єктами права.

Права та обов’язки української молоді закріплені в багатьох законодавчих актах, які прийняті в різний час, але перш за все їх треба починати аналізувати з основного Закону – Конституції України, де закріплені основні права та обов’язки громадян України, в тому числі і таких соціальних груп, як діти та молодь, хоча саме слово «молодь» в Конституції, якщо бути точними, відсутнє. Зрозуміло, однак, що там де мова йде про права усіх громадян, розуміються і права молоді.

Безпосередньо молоді стосується Закон України «Про громадянство України», прийнятий 8 жовтня 1991 року, в якому обумовлені всі положення, які стосуються громадянства України взагалі, порядку його отримання, збереження та ін.

Статус, права та обов’язки молоді в суспільстві, їхні гарантії є можливим вивчити за допомогою їх розділення на окремі сфери життєдіяльності молоді або сфери функціонування суспільства:

1. сім'я (усиновлення, опіка, піклування);

2. охорона здоров'я;

3. культура, фізична культура та спорт;

4. труд;

5. житлові права та ін.

Права та обов’язки молоді закріплені також у сімейному праві, яке складається з ряду специфічних законів та значної кількості спеціальних норм. В систему сімейного права входять наступні інститути: шлюб (порядок його реєстрації та припинення), правовідносини (правовідносини сім'ї, правовідносини дітей та батьків), усиновлення, опіка та піклування, реєстрація актів громадянського стану.

Кодекс про шлюб та сім'ю в України був прийнятий ще в 1970 р. та із незначними змінами та доповненнями діє практично до сьогоднішнього дня.

Згідно Кодексу, «сім'я знаходиться під захистом держави». Саме вона регулює шлюбні та сімейні відносини, піклується про захист матері та дитини, створює необхідні можливі (в силу соціально-економічного розвитку суспільства) умови для народження, утримання та виховання майбутніх громадян.

Особливим захистом держави в Україні, як і багатьох інших країнах, користуються діти, які позбавлені по тим або іншим причинам необхідного батьківського піклування. Так, в 1994 р. Кабінет Міністрів України спеціальним рішенням затвердив Положення про дитячий дім сімейного типу. Це окрема родина, яка створена за бажанням сім'ї або окремої особи, яка перебуває в шлюбі, яка бере на виховання та спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Окрім дитячих будинків сімейного типу, в Україні функціонують і так звані прийомні сім'ї, завдання яких – виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомною називають сім’ю, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання для спільного проживання. Діти виховуються в прийомній сім'ї до 18 років, а разі навчання у вищому навчальному закладі – до його закінчення [10, с. 151].

Суттєве значення має та обставина, що фінансування прийомних сімей згідно з положенням про них, затвердженому Кабінетом Міністрів України, здійснюється з місцевих бюджетів. Щомісячно ним виділяються кошти на харчування прийомних дітей, забезпечення одягом, взуттям, м’яким інвентарем, медикаментами та ін. Виділяються також кошти на оплату комунальних послуг за нормами та тарифами, які діють на даній місцевості, пропорційно кількості прийомних дітей.

З 1998 р. в Україні ведеться активна робота зі створення інституту прийомної сім'ї як нової форми змісту та виховання дітей-сиріт. Спеціальним положенням Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. (№241) в Запорізькій області був початий експеримент зі створення прийомних сімей, який дав позитивні результати [39, с. 119].

Центральним законом, в якому сконцентровані та закріплені основні права, обов’язки, пільги, соціальний захист молоді, є Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні», який прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 р.

Вперше в українському законодавстві в цьому документі були надані визначення таких термінів, як «молодь», «молоді громадяни», «неповнолітні», «перше робоче місце», «молоді сім'я», «соціальні службі для молоді».

Серед найважливіших прав молоді, які отримали законодавче закріплення, перш за все треба назвати право на освіту, труд, культурний та фізичний розвиток, на житло, об'єднання у громадські організації.

Право громадян України на освіту проголошено та закріплено Конституцією України (ст. 53). «Держава, – записано в ній, – забезпечує доступність та безкоштовність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної середньої, позашкільної, професійно технічної, вищої та післядипломної освіти, різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням та студентам».

Крім того, в Україні повна загальна середня освіта є обов’язковою. Громадянам, які належать до національних меншин, гарантується право навчання на рідній мові або його вивчення у навчальних закладах, а також через національні культурні громади [18, с. 53].

Для введення Закону України «Про освіту» в дію Кабінет Міністрів України в 1996 р. прийняв ряд спеціальних постанов, якими визначив порядок працевлаштування випускників, та затвердив відповідне положення про працевлаштування молодих спеціалістів. Цими постановами обумовлені визначені соціальні компенсації випускникам (30-денна відпустка, пільги при працевлаштуванні за допомогою державної служби зайнятості, допомога в отриманні житла).

Основні нормативні документи, які реалізують державні гарантії на отримання освіти, які захищають права студентів, повно та докладно викладені в спеціальному збірнику «Як здобути освіту: права та гарантії». Однак в сучасних соціально-економічних умовах України ці зобов'язання по відношенню до випускника навчального закладу з боку держави практично не дотримуються.

Загальне право молоді (та інших громадян України) на труд закріплено у Конституції України (ст. 43). Воно достатньо відповідає міжнародним стандартам в частинах вільного вибору трудової діяльності, створення державою умов для труда громадян, поборення примусового труду, особливостей труду жінок, неповнолітніх та ін.

Особливості труду молоді закріплені у Кодексі законів про труд. Важливо, що цим документом в цілому впорядкований труд неповнолітніх, їх права та пільги, обов’язки тих, хто забезпечує труд молодих людей у віці до 18 років, хто зобов’язаний стежити за збереженням здоров'я юнаків та дівчат. Стаття 197 цього Кодексу вказує на гарантії першого робочого місця для молодих людей, а стаття 201-205 встановлює пільги для тих, хто поєднує роботу з навчанням [25, с. 103].

Крім Кодексу законів про труд питання зайнятості, труду молоді, підтримки її підприємницької ініціативи детально розглядає стаття 7-8 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р.

Найбільш принциповими є наступні закріплені в Законі положення стосовно труду молоді:

• гарантії для молоді рівних з іншими громадянами прав на труд у відповідності до отриманої освіти та професії;

• гарантії надання дієздатній молоді першого робочого місця на термін не менше двох років після закінчення або припинення навчання в середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних та вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки та перепідготовки, а також по закінченню воєнної служби, в тому ж числі й альтернативної (невоєнної).

У відповідності до даного Закону держава сприяє створенню спеціалізованих центрів для реалізації програм професійного навчання, підготовки, вдосконалення професійної майстерності молоді, в тому ж числі і молодих інвалідів.

Безпосередню допомогу молоді в працевлаштуванні призвані здійснювати служби зайнятості. В них молодь може отримати необхідну безкоштовну інформацію та професійну консультацію про наявність робочих вакансій, а також можливостях професійної підготовки, а за необхідності – і перепідготовки.

Закон зобов’язує місцеві органи виконавчої влади встановлювати у відповідності до Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. квоту робочих місць. Якщо відповідні організації, підприємства, заклади за тими або іншими причинами відмовляють молодим людям у працевлаштуванні в рамках встановленої квоти робочих місць, вони виплачують штраф у розмірі середньої річної заробітної платні за кожну таку відмову. Характерно, що отримані таким чином кошти спрямовуються до Державного фонду сприяння зайнятості населення, а потім використовуються для фінансування затрат на створення додаткових робочих місць для молоді, її професійну підготовку, підвищення кваліфікації.

Крім державної служби зайнятості, консультаційну та практичну допомогу молоді в працевлаштуванні надають відділи у справах сім'ї та молоді місцевих, обласних, міських, та районних адміністрацій, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, різноманітні громадські молодіжні агентства та ін.

Згідно даному Закону держава гарантує надання роботи за спеціальністю на строк не менше трьох років тим молодим спеціалістам-випускникам державних вищих навчальних закладів та професійно-технічних училищ, потреба в яких заздалегідь була заявленою підприємствами, організаціями закладами [24, с. 38-39].

Треба відмітити, що надані молоді державні гарантії стосовно працевлаштування та зайнятості в Україні, нажаль, забезпечуються незадовільно. Так не дотримуються положень стосовно гарантованого юнакам та дівчатам права першого робочого місця, серйозні недоліки є у дотриманні квоти робочих місць, мало можливостей мають молоді люди для перекваліфікації, перенавчання за сприяння державних служб зайнятості.

Що стосується підприємницької діяльності молоді, то держава, зокрема, дозволила місцевим Радам народних депутатів встановити пільгову плату за реєстрацію підприємств, які створені молодими громадянами та молодіжними громадськими організаціями [13, с. 174].

Особливості культурного та фізичного розвитку молоді в Україні визначені Законами України «Основи законодавства України про культуру» від 14 лютого 1992 р. і «Про фізичну культуру та спорт» від 24 грудня 1993 р. Крім того, суттєве значення мали Наказ Президента України від 22 червня 1994 р. «Про державну підтримку розвитку фізичної культури та спорту України», затверджену Наказом Президента України від 22 червня 1994 р. «Державна програма розвитку фізичної культури та спорту в Україні» та інші документи державного значення.

Громадяни України в сфері культури мають наступні права:

• на свободу творчості;

• на вільний вибір будь-якого виду культурної діяльності, способів та сфер використання творчих здібностей і самостійне визначення долі своїх творів;

• на здійснення професійної та творчої діяльності на індивідуальній або колективній основі, самостійно або за допомогою будь-яких форм посередництва;

• на створення підприємств, закладів, та організацій культури;

• на об'єднання в творчі союзи, національно-культурні громади, фонди, асоціації, інші громадські організації, які діють в сфері культури;

• на збереження та розвиток національно-культурної самобутності, народних традицій та звичаїв;

• на доступ до культурних цінностей;

• на захист інтелектуальної власності, отримання спеціальної освіти.

Невідповідне значення для всебічного розвитку молоді мають фізична культура та спорт як засіб фізичного та всебічного духовно-морального розвитку.

В Законі України «Про фізичну культуру та спорт» від 24 грудня 1993 р. відмічається, що «громадяни мають право займатися фізичною культурою та спортом незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, роду та характеру занять, місця проживання та інших обставин».

При всьому державному піклуванні про розвиток фізичної культури та спорту слід все ж визнати, далеко не всі проблеми тут вирішені. Скорочується кількість молодих людей, які займаються фізичною культурою, зменшується кількість фізкультурно-спортивних об’єктів, підприємств, закладів та організацій, де створені умови і належним чином ведеться фізкультурно-масова робота, скорочується інфраструктура, яка працює на фізичну культуру, спорт та оздоровлення молоді [33, с. 59-68].

Конституційне право громадян «на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення та захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів» по відношенню до молоді реалізується перш за все завдяки введеному у дію Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 р., про особливості якого йшла мова в спеціальній лекції про проблеми молодіжного руху в Україні.

Багато молодих людей в різних країнах мають безпосереднє відношення до воєнної служби. В Україні існує воєнна та невоєнна (альтернативна) служба.

Перша визначається Законом України «Про загальний воєнний обов’язок та воєнну службу» від 25 березня 1992 р. зі змінами та доповненнями, внесеними у 1992, 1993, 1999 р.

В ст. 2 Закону воєнна служба закріплена як почесний обов’язок кожного громадянина України, особливий вид державної служби, пов'язаний із виконанням громадянином України загального воєнного обов’язку та служби на конкурсно-контрактній основі в Озброєних Силах України та інших військ, створених згідно з законодавством України.

Даний Закон містить також ст. 3 «Альтернативна (невійськова) служба». Ця служба, яка була введена замість військової «за наявності релігійних переконань громадян України, які належать до діючих згідно законодавства релігійних організацій, вчення яких не допускають користування зброєю та служби в озброєних силах.

Враховуючи принципове значення саме альтернативної (невійськової) служби, ще в 1991 р. Верховна Рада України прийняла спеціальний Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу», в якому деталізовані права молодих людей на проходження такої служби, порядок її проходження, припинення та ін. [6, с. 187-192].

В лютому 1999 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу». Закон зробив принципове доповнення перш за все до положення про те, хто має право на альтернативну (невійськову) службу, а хто не має права на її проходження. Ст. 5 цього Закону говорить: «Альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в закладах, організаціях, які знаходяться в державній або комунальній власності, діяльність яких пов’язана з соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом навколишнього середовища, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством».

Перелік підприємств, закладів, організацій, на яких громадяни можуть проходити альтернативну службу, розробляється та затверджується Кабінетом Міністрів України.

В Законі також більш детально розроблений порядок направлення на альтернативну службу, її проходження, припинення та ін.

За останній час в Україні був розроблений проект Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», ведеться робота над новою редакцією Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», розробляється проект Декларації «Про основний початок державної політики стосовно сім'ї, та жінок».

Значну роботу з розробки та вдосконалення нормативної бази, яка стосується молоді, молодих сімей, молодіжної політики, провело в останні роки Міністерство України у справах сім'ї та молоді. Тільки за останні роки ними були розроблені та затверджені положення, які стосуються порядку та умов надання одноразової матеріальної допомоги окремим категоріям дітей, молоді, жінок, сімей; порядку фінансування програм центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; переліку платних послуг, які надаються центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; положення про «телефон довіри», експериментальній площадці та ін. [33, с. 117].

За ініціативою Міністерства у справах сім'ї та молоді в 1997-1998 рр. Кабінет Міністрів України прийняв рішення «Про додаткові заходи з реалізації молодіжної житлової політики», затвердивши даним рішенням положення «Про порядок надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та самотнім громадянам на будівництво (реконструкцію) житла».

За наявності так званих молодіжних законів в Україні сьогодні права, свободи, обов’язки молоді найбільш повно охоплені, визначені та закріплені саме галузевим законодавством (адміністративним, фінансовим, трудовим, житловим, громадянським, господарським, соціальним, культурним, екологічним правом).

Існуюче законодавство, однак, ще далеко не досконале, принципи його формування до кінця не відпрацьовані. Основними недоліками молодіжного законодавства в Україні, на наш погляд, є:

1. декларативний характер, достатньо символічне проголошення без наявності дієвого механізму реалізації прав молоді на освіту, труд, житло, охорону здоров'я, користування досягненнями науки та культури, соціальний захист. Сьогодні ведеться велика робота з оновлення цих законодавчих актів, розробці нових на заміну старим;

2. деяке обмеження прав та свобод молоді в політичні сфері. В результаті достатньо бурних процесів встановлення державної незалежності України склалась ситуація, коли молодь багато в чому була відсторонена від сфери політичного життя та політичних відносин. Наприклад, пасивне виборче право (право бути обраним народним депутатом України) сьогодні мають право громадяни, яким виповнилося 25 років, тоді як раніше – громадяни, які досягли 21 року; раніше політичними вважались і молодіжні організації (ВЛКСМ, ЛКСМУ), а зараз – тільки політичні партії;

3. відсутність правових актів, які стимулюють діяльність молоді перш за все в економічній сфері. Вкрай необхідна підготовка закону про підтримку підприємницької діяльності молоді, приватного молодіжного бізнесу.

Є й інші проблеми формування в Україні молодіжного законодавства. Так, відчувається відсутність правових актів, які стосуються діяльності молоді в економічній сфері. Вважається вкрай необхідним прийняття законодавчих актів, які стимулювали б зайнятість молоді підприємницькою, економічною діяльністю, бізнесом. Необхідні такі удосконалення законодавства України в частині не тільки розширення прав, а й підвищення відповідальності молоді.

В цілому ж основним напрямком розвитку та удосконалення молодіжної політики в Україні, закріплення правових основ ї реалізації повинно стати створення протягом певного часу цілісної системи молодіжного законодавства і права, яка сприяла б ефективній соціалізації молоді.

Розглядаючи проблему подальшої розробки ювенального законодавства, необхідно враховувати, що воно може успішно функціонувати, якщо буде органічною частиною суспільства громадянського законодавства, тісним чином зв’язаною з ним. При формуванні молодіжного законодавства важливо точно визначити ту «нішу», яку воно займає та повинно займати в загальному законодавстві держави.

Молодіжне законодавство може існувати в основному в двох основних моделях:

1. як визначена система законів, яка охоплює всі форми життєдіяльності особистості молодої людини;

2. як окремі «молодіжні» статті в законодавчих актах даної держави, які забезпечують життєдіяльність молоді як специфічної соціально-демографічної групи.

Таким чином, найбільш загальні вимоги до законодавства в сфері безпосередніх інтересів та проблем молоді можна викласти у вигляді відповідності їх ієрархічного порядку наступним необхідним правовим гарантіям:

• надавати молодим громадянам можливості вибору, який враховував би їх специфічні інтереси та психофізіологічні особливості;

• не містити спеціальних заборон для молоді, надаючи їх максимум ініціативи та можливості для творчості;

• встановлювати додаткові можливості в рамках існуючого для всіх інших громадян правового режиму;

• ставити здійснення вибору молодими людьми в залежності від їх волевиявлення (в разі неповноліття молодих громадян – волевиявлення їх законних представників), а не від організаційних структур, які забезпечують це право для молоді;

• законодавчо забезпечувати особливі міри захисту здоров'я, моральності, життєвого рівня молодих людей, враховуючи психологічні та вікові особливості молоді;

• більш чітко визначати та законодавчо закріпляти вікові межі окремих категорій молоді та пов’язувати з ними правовий статус цих категорій.

Висновки до І розділу

Здійснене у першому розділі магістерської роботи вивчення теоретичних основ соціального захисту молоді дозволило нам зробити низку висновків узагальнюючого характеру.

Вони стосуються, по-перше, результатів вивчення молоді як суб’єктів соціального захисту, по-друге, вивчення нормативно-правової бази соціального захисту.

У своїй сукупності отримана наукова інформація і становила теоретичні основи нашого дослідження.

1. Стосовно аналізу молоді як суб’єкту соціального захисту повинен бути використаний суб’єктний підхід, який потребує, в свою чергу, аналізу молоді в наступних трьох основних напрямках: 1). молодь як соціально-психологічна група; 2). молодіжна субкультура; 3). права та обов’язки молоді у суспільстві.

2. Сьогодні наука визначає молодь як соціально-демографічну групу суспільства, яка виділяється на основі сукупності характеристик, особливостей соціального положення, які обумовлені тими або іншими соціально-психологічними якостями, які визначаються рівнем соціально-економічного, культурного розвитку, особливостями соціалізації в українському суспільстві. Головною відмінною рисою цієї групи є необхідність прийняття ряду важливих рішень в умовах дефіциту життєвого досвіду. Вибір професії, вибір супутника життя, вибір друзів – ось далеко не повний перелік проблем, від вирішення яких залежить формування образу подальшого життя.

3. Під молодіжною субкультурою розуміється культура визначеного молодого покоління, яка володіє спільністю стилю життя, поведінки, групових норм, цінностей та стереотипів, .

Визначальною характеристикою молодіжної субкультури сьогодні в Україні є феномен суб’єктивної «розмитості», невизначеності, відчуження від основних нормативних цінностей, що частіше за все проявляється у відсутності чітко вираженої особистої самоідентифікації, у контркультурному молодіжному дозвіллі.

4. Істотною характеристикою молоді як суб’єкту соціального захисту є діалектика її прав та обов’язків у суспільстві. Права та обов’язки молоді в будь-якій країні закріплені у Всесвітній декларації прав людини, яка прийнята та проголошена спеціальною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р. Серед основних прав молоді можна виділити такі основоположні, як: право на громадянство, утримання сім'ї, участі у керуванні своєю країною, соціальне забезпечення, труд, освіту, участь у культурному житті суспільства, захист своїх моральних та матеріальних інтересів. Дана Декларація ратифікована Україною за забезпечується системою законів, в тому числі і Конституцією України.

5. Аналіз нормативно-правової бази соціального захисту молоді у світі та Україні дозволяє констатувати наступне:

- молодіжна політика в зарубіжних країнах не являє собою з юридичної та практичної точки зору закінченої чіткої системи, яка призвана детально регламентувати взаємовідносини молодого покоління в усьому складному різноманітті економічних, політичних та інших суспільних відносин.

- основними принципами формування законодавства про державну молодіжну політику в сучасній Україні є: 1) закріплення взаємодії молоді з іншими державно-громадськими суб’єктами на основі рівності, партнерства, співпраці; 2) створення умов, при яких молодь перетворюється в активний суб’єкт усіх соціально-економічних, політичних, духовних процесів, які відбуваються у суспільстві; 3) забезпечення самостійності молоді не за рахунок інших соціальних груп, а саме за рахунок інноваційної майнової діяльності самої молоді; 4) забезпечення життєвого старту молоді; 5) створення умов для соціального захисту тієї частини молоді, яка в силу різних об’єктивних причин не в змозі сама себе забезпечити.

- центральним законом, в якому сконцентровані та закріплені основні права, обов’язки, пільги, соціальний захист молоді є Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», який прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 року.

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МОЛОДІ В ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ МОЛОДІ

2.1 Особливості організації роботи соціальних служб для молоді

Перш ніж охарактеризувати особливості організації роботи соціальних служб для молоді, розкриємо сутність даного поняття.

Соціальні служби для молоді – це спеціальні заклади, які надають соціальні послуги та соціальну допомогу молоді.

Вперше поняття «соціальна служба для молоді» з’явилося в 1991 р. в Законі СРСР «Про загальні начала молодіжної політики в СРСР», який у зв’язку з розпадом Радянського Союзу практично так і не встиг увійти в дію. В даному Законі соціальна служба для молоді була визначена як складова частина державно-суспільної системи соціальної служби і будувалась на загальних з нею основах.

Згідно Закону України «Про сприяння соціальному становлення та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. соціальні служби в нашій країні створюються Міністерством України у справах молоді та спорту (нині його наступником Міністерством України у справах сім'ї та молоді) згідно з іншими центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та об'єднаннями громадян.

Соціальні служби для молоді:

1. надають молодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги;

2. реалізують необхідні заходи з метою попередження негативних явищ в молодіжному середовищі (правопорушень, алкоголізму, наркоманії, токсікоманії, проституції і т.п.) та їх подолання;

3. здійснює соціальне опіку окремих категорій молоді, зокрема інвалідів, дітей-сиріт і т.п.

В цілому соціальна робота в України, як і в будь-якій країні, координується багатьма державними структурами. Так в Україні у відповідності до всієї компетенції нею займаються Міністерства у справах сім’ї та молоді, труду, освіти, культури, охорони здоров'я, соціального захисту населення, внутрішніх справ, державні комітети з фізичної культури та спорту, туризму та інші відомства.

Діяльність соціальних служб для молоді в Україні організовується згідно Типового положення про такі служби, яке затверджене спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 1993 №648.

В даному положенні, значиться, що соціальні служби для молоді об’єднують в центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, які здійснюють комплексне соціальне обслуговування молоді, та спеціалізовані соціальні установи: притулки для неповнолітніх, агентства та бюро сприяння зайнятості молоді та ін. Визначені також особливості створення та функціонування центрів, їх функції, механізм роботи.

Особливий інтерес визиває наступні права соціальних служб:

- отримувати в закладі, організації, підприємстві незалежно від їхньої підпорядкованості та форм власності, інформацію з питань соціально-економічного стану молоді, в тому ж числі від державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць;

- проводити на підприємствах, закладах та організаціях соціологічні дослідження з питань проблем молоді;

- представляти інтереси окремих молодих людей (молодих сімей) їх стосунків з підприємствами, закладами, організаціями;

- надавати у встановленому порядку разову матеріальну допомогу тим, хто її потребує;

- виступати засновником госпрозрахункових організацій, які сприяють реалізації завдань соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;

- надавати у встановленому порядку підприємствам, закладам, організаціям за угодами платні послуги з інформаційно-методичного забезпечення їхньої діяльності відносно соціального обслуговування молоді з переведення коштів на рахунки центрів. Перелік платних послуг, порядок їх надання та розходу отриманих грошей встановлюється Міністерством у справах молоді та спорту (нині – Міністерство у справах сім'ї та молоді).

В структурі Центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ) в Україні діють Український республіканський (підпорядковується Міністерству у справах сім'ї та молоді), республіканський (підпорядковується уряду Автономної Республіки Крим), області, Київський та Севастопольський міські центри.

Всі центри (обласні, Київський та Севастопольський міські) в питаннях оперативного керування знаходяться у веденні відповідних держадміністрацій, з організаційно-методичних питань підпорядковані українському республіканському центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Міські та районні центри підпорядковуються відповідно органам управління у справах молоді державних адміністрацій, виконкомів місцевих Рад народних депутатів (з питань оперативного управління) та вищестоящим центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (з організаційно-методичних питань).

Фінансування центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді здійснюється з державного, місцевого бюджету, молодіжних фондів, а також з інших джерел.

Соціальну роботу з молоддю в школах, інших навчальних закладах, за місцем проживання, в творчих об’єднаннях, центрах повинні вести спеціально підготовлені соціальні працівники. «Соціальний працівник – це посередник в різних сферах соціальної допомоги сім'ї, окремим її членам, групам людей, в точу ж числі дітям, молоді, людям похилого віку, інвалідам та хворим, а також в усіх видах загальної підтримки населення».

Соціальна робота з молоддю має чітко визначену адресність. В даному випадку приймаються до уваги такі фактори:

1. віковий показник громадян, яким надається соціальна допомога та підтримка (15-28 років у відповідності до Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р.);

2. основні сфери життєдіяльності молоді (навчальні заклади, місце роботи, проживання, відпочинку);

3. найбільш актуальні та типові соціальні та психологічні проблеми молоді (наприклад, правовий захист юнаків та дівчат, життєве самовизначення, придбання професії, працевлаштування, профілактика девіантної поведінки, сексуальні та психологічні проблеми та ін.);

4. основні категорії молоді, на які орієнтована соціальна робота (учні шкіл, училищ, службовці, робочі, діти та молодь з багатодітних, неповних та неблагополучних сімей, сироти, інваліди та ін.

Таким чином, у доповнення раніше наданому визначенню можна додати, що соціальна робота з молоддю – це визначений комплекс правових, організаційних, матеріальних та кадрових умов, які в сукупності створюють для кожної молодої людини реальні можливості конкретної та необхідної допомоги та надають їй сприяння у основних сферах її життєдіяльності.

В сучасній соціологічній практиці забезпечення соціалізації молоді визначились декілька різних концептуальних підходів до формування та діяльності соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді:

- діяльнісний (московські вчені С. Алєщонок, В. Луков), у відповідності до якого завдання соціальних служб – надання перш за все термінових соціальних послуг молоді;

- соціальної роботи (українські вчені І. Лавриненко, Г. Хорунжий), який припускає що в системі соціальної роботи соціальні служби є організаційно-функціональними структурами;

- соціально-політичний (українські політик А. Матвієнко та бізнесмен
В. Барабаш), згідно якому соціальні служби перш за все є засобом реалізації соціальної політики держави;

- соціалізаційний (українські соціологи А. Годлевський, А. Ярьоменко), у відповідності до якого сенс діяльності соціальних служб складається саме у здійсненні процесу соціалізації молоді.

Не заперечуючи правомірності перших трьох тверджень, відзначимо, що, по суті, найбільш об’ємним і точним є четвертий концептуальний підхід до визначення сутності соціальних служб, їх призначення. До того ж він фактично включає і три попередніх. Розглядаючи їх в сукупності Н. Салабай та Н. Лукашевич відстоюють адаптивно-соціалізаційну концепцію створення і діяльності соціальних служб. Сутність такої концепції в тому, що соціальні служби допомагають молодим людям реалізувати їх адаптивні потреби, коли у них виникають складнощі у подоланні нової для даного індивіда життєвої проблеми. Поступово в ході соціалізації в людині формується індивідуальний адаптивний механізм, що дозволяє їй успішно освоювати все нові і нові життєві ситуації.

Центри соціальних служб ведуть різноманітну роботу, яку в цілому можна звести до декількох згрупованих функцій:

1). розробка та реалізація спільно з органами державного управління у справах сім’ї та молоді різних програм соціального обслуговування і соціальної допомоги підліткам та молоді;

2). організація рекламно-інформаційної, консультативної допомоги молоді з питань навчання, професійної підготовки, працевлаштування, охорони здоров’я, відпочинку та оздоровлення, а також безпосередньо діяльності соціальних служб;

3). політико-правове консультування молоді з питань права й обов’язків в суспільстві, свого життєвого устрою;

4). створення центрів праці, центрів молоді, бюро добрих послуг, «телефонів довіри», молодіжних бірж, агентств, проведення соціально-психологічного консультування, різних тренінгів, занять з підлітками, молоддю, молодими сім’ями;

1. проведення різноманітних досліджень, опитувань громадської думки молоді;

2. цілеспрямована робота серед молоді з відхиленнями в поведінці, яка страждає на наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, табакокуріння;

3. організація різних акцій, заходів профілактичного, розважального, дозвіллєвого та оздоровчого характеру;

4. надання разової матеріальної допомоги молодим людям, молодим сім’ям.

Аналіз основних напрямків діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді дає можливість зробити висновки щодо реальних потреб молоді в соціальних послугах, встановити їх ієрархію. По мірі зниження потреби вони виглядають таким чином:

• консультації фахівців центрів соціальних служб (психологів, юристів, наркологів, сексопатологів) – 81%;

• допомога у влаштуванні на роботу – 74%;

• консультування, патронаж і організація допомоги інвалідам, сиротам, колишнім воїнам-інтернаціоналістам, іншим категоріям соціально незахищеній молоді – 55%;

• організація та проведення масових культурних заходів для молоді (виставок, фестивалів, концертів, гулянь і т. п.) – 50%;

• створення клубів за інтересами, організація секцій, інших установ культури і об'єднань за інтересами – 48%;

• створення клубів знайомств – 37%;

• організація та проведення масових спортивних заходів – 36%;

• організація та проведення наукових конференцій, семінарів, «круглих столів» та ін. – 27%;

• спільна діяльність з молодіжними організаціями – 23%.

Цілком зрозуміло, що перераховані послуги, їхня важливість для молоді обумовлені перш за все актуальністю тих життєвих проблем, з якими безпосередньо і повсякденно стикаються молоді люди.

Практична діяльність центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в Україні багато в чому пов’язана з реалізацією комплексних наукових і прикладних програм, які мають як загальнонаціональний, так і регіональний (місцевий) характер.

В цілому аналіз різноманітних програм, над реалізацією яких працюють центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в Україні, дає можливість зробити висновок, що основними з них є наступні:

• соціально-психологічні консультації, інформаційна допомога молоді;

• «телефони довіри»;

• соціальна опіка, допомога дітям-сиротам;

• соціальна підтримка дітей-інвалідів, молодих інвалідів;

• різноманітна робота з підлітками (профілактика правопорушень, організація відпочинку, допомога молодим людям в творчій діяльності, підвищення їх адаптивних можливостей);

• підтримка та сприяння молодіжному підприємництву;

• соціально-психологічна допомога сім’ї;

• сприяння молодіжній зайнятості;

• робота з жіночою молоддю;

• робота з молодими наркоманами, алкоголіками і їх сім’ями;

• правове навчання.

Наочний аналіз сутності й особливостей різноманітних програм, соціальних служб, що реалізуються центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в Україні, викладено в спеціальному збірнику «Соціальна робота з молоддю в України..

Дані програми реалізуються соціальними службами в процесі соціальної роботи з молоддю. Відмітимо, що термін соціальна робота з молоддю ще не оформився в системі соціальної роботи в Україні. Проте специфічні соціальні проблеми молоді змушують говорити про необхідність формування технологій соціальної роботи, придатних для вирішення цих проблем. З проблем, що найбільш турбують суспільство, належать проблема розповсюдження наркоманії, СНІДУ, проституція, підвищення кримінальної активності молоді, зокрема неповнолітніх. Проблема побудови технологій соціальної роботи з молоддю посилюється тим, що, як правило, молоді українці є недобровільними клієнтами соціальних служб. Культура звертання до соціальної служби для вирішення своїх проблем в середовищі нашої молоді ще не сформована. Все це разом узяте змушує звернути особливу увагу на конструювання соціальної роботи з молоддю, перш за все в сфері труду.

Нижче надається приклад проведеного нами дослідження з проблеми Молодь на ринку труду, результати якого є як би соціально-дослідницькою базою для здійснення соціальними службами соціальної роботи з молоддю в сфері трудових відносин.

Ми вирішили розглянути динаміку та чинники формування ціннісних трудових орієнтацій молоді Луганську на прикладі двох вікових груп: учнів старших класів і студентів старших курсів вищих навчальних закладів, які і є об’єктом нашого дослідження. Основним методом збору інформації було анкетне опитування.

У ході дослідження було опитано 150 респондентів, 75 школярів і 75 студентів. В результаті були отримані наступні дані.

Із загальної кількості опитаних професійно визначилися 58% школярів, 41% знаходяться в процесі професійного самовизначення і лише 1% випускників школи поки ще не замислювалися над цим. 55% школярів оцінило престиж обраної професії як дуже високий, 38 як відносно високий, і лише незначна кількість школярів обрали майбутню професію, що не користується престижем в суспільстві.

Найпопулярнішою професією серед учнів є професія юриста. Це також свідчить про орієнтацію респондентів на соціально престижні види діяльності.

Той факт, що значна частина студентів оцінила обрану професійну діяльність як середньо престижну, свідчать про те, що очікування школярів далеко не завжди виправдовуються.

Основними критеріями, якими керується молоде покоління під час вибору професії, є висока оплата праці та інтерес до даного виду діяльності. Причому, для школярів матеріальний чинник більш значущий в порівнянні із студентами.

Що стосується ролі батьків в професійному виборі їх дітей, то для 1/3 частини учнів шкіл порада батьків мала вирішальне значення, серед студентів даний показник є нижчим в 2 рази.

Та обставина, що професія батьків абсолютно не вплинула на професійний вибір їх дітей (66% в обох вікових групах), в черговий раз свідчить про орієнтацію молоді на соціально престижні види діяльності, які, природно, значно відрізняються від популярних професій за часів молодості їх батьків.

При аналізі питання про те, з ким обговорювався вибір професії, з’ясувалося, що референтну групу для молоді в цьому питанні складають батьки і друзі.

На питання „Може що-небудь перешкодити реалізувати Ваш професійний вибір?” 38% студентів і школярів відповіли ствердно, 27% – негативно, іншим – важко відповісти. При цьому 68% школярів бачать небезпеку в невдалій здачі іспитів, а студенти у відсутності робочих місць і низькій оплаті праці.

Також відмічена залежність відповіді на дане питання від матеріального стану респондента: серед тих, чиє матеріальне положення краще, ніж у більшості, найвищий показник упевнених у відсутність чого-небудь, здатного перешкодити реалізувати професійний вибір. Причому, слід відмітити, що відсоток твердо упевнених в тому, що вибір професії повинен бути вибором на все життя, є вищим серед учнів шкіл. Це свідчить, на наш погляд, про деяку ідеалізацію уявлень про майбутню професійну діяльність, яка з часом змінюється. Що стосується планів на майбутнє, то 90% школярів планують продовжити освіту у вузі, причому для більшості учнів шкіл вища освіта є можливістю отримати престижну і високо оплачувану роботу, тоді як більшість студентів головну функцію навчання у вузі бачать у підвищенні рівня своєї освіти. Так, 66% студентів вважають, що у вузі не дають достатньою мірою знань та навичок, які є необхідними в майбутній роботі. Можливо з цим пов’язано і те, що кожний четвертий з опитаних скоріше за все не повторив би свій вибір місця навчання.

Відмінності між студентами та учнями шкіл явно простежуються і при відповіді на запитання: Якої освіти достатньо, щоб мати хорошу роботу?”. Так, 72% школярів вважають, що вищої, і 22% – декілька вищих, серед студентів тільки 45%, і 19% дотримуються таких точок зору, при цьому 31% студентів вважають, що освіта не грає ніякої ролі. Що стосується майбутніх планів студентів, то після закінчення вузу 66% планують працювати за фахом, при цьому для кожного третього є реальною перспектива залишитися безробітним. При цьому вірогідність залишитися без роботи протилежно пропорційна ступеню престижності обраної професії та рівню матеріального достатку студентів.

Для з’ясування цінності праці для сучасної молоді використовувалися ряд запитань. Були отримані наступні дані. Трохи більше половини респондентів вважає роботу невід’ємною частиною життя людини, оскільки її відсутність, на їх думку, приводить до деградації особистості. Хотілося б звернути вашу увагу на те, що майже половина учнів школи впевнена в тому, що працювати не обов’язково, якщо є можливість безбідно жити, у той час серед студентів цей показник є в три рази нижчим. В 54% школярів питання: „Чи варто в наш час чесно трудитися?” викликав утруднення. Лише 1/5 учнів шкіл впевнені у необхідності чесної праці, тоді як в групі студентів даної точки зору дотримується 44%.

Для більшості школярів робота є способом забезпечити себе і можливістю досягти високого соціального статусу. У студентів декілька інша картина: робота це спосіб забезпечити себе і можливість реалізувати свій творчий потенціал, уміння та професійні навички. Причому 34% студентів не тільки вчаться, але і працюють, серед школярів же тільки 10%, що є цілком природним і закономірним. При цьому кількість школярів, не охочих працювати у вільний від навчання час є в два рази більше у порівнянні із студентами. Це пояснюється тим, на наш погляд, що у школярів поки немає гострої необхідності забезпечувати себе, оскільки вони знаходяться на утриманні батьків.

Для вивчення етичних установок на працю використовувалося таке питання як: «Чи допускаєте Ви для своїх однолітків участь в таких видах діяльності, як рекет, шантаж, крадіжка і т.п.?”. Кожен третій школяр не зміг однозначно відповісти на поставлене запитання, або свідомо пішов від відповіді. Один з трьох допускає подібні вчинки однолітків (а певною мірою і свої), третина відноситься до них негативно. Аналогічна картина склалася і в групі студентів. Нас цікавило і те, наскільки привабливі для молоді наступні форми діяльності: вулична торгівля, миття машин, перепродаж речей і проституція. Всі респонденти різко негативно ставляться тільки до проституції, до решти видів діяльності ставлення виражається такого роду думкою: «Не засуджую інших, але сам не працюватиму». Якщо порівняти показники оцінки вище перерахованих форм діяльності, як нормального способу заробляти гроші, то вулична торгівля має більш вищі показники у порівнянні з останніми (див. рис. 2.2).

Загальний аналіз системи цінностей респондентів показав, що в групі школярів значущість трудової діяльності є декілька нижчою, ніж в групі студентів, що пояснюється віковими відмінностями. Хотілося б відзначити, що серед людей, гідних великого авторитету і пошани оточуючих більшістю називаються хороші фахівці, професіонали в своїй справі. Хоча далі слідують ті, хто може все дістати і вирішити будь-які життєві проблеми. Це пояснюється, на наш погляд, наслідком переходу країни до ринкових відносин.

Таким чином, на основі отриманих даних можна зробити висновки, які повинні бути покладені в основу центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в роботі з молоддю в сфері вирішення їх проблем в області трудових відносин:

1. При виборі професії сучасна молодь орієнтується на такі види діяльності, які є престижними в суспільстві в даний момент (див. рис. 2.1).

2. Професійна діяльність для молоді продовжує залишатися однією з головних життєвих цінностей.

3. Для більшості респондентів трудова діяльність є способом досягнення матеріального благополуччя.

4. Здобуття вищої освіти для більшості молоді є важливим аспектом в досягненні життєвих цілей.

5. Динаміка ціннісних трудових орієнтації молоді формується під впливом таких чинників, як вік і рівень освіти респондентів, їх соціальний і матеріальний стан, умови життєдіяльності.

1– юрист, адвокат; 2 – економіст; 3 – банкір; 4 – менеджер; 5 – бізнесмен; 6 – державний службовець; 7 – лікар-стоматолог; 8 – співак, актор; 9 – журналіст; 10 – військовий.

Рис. 2.1. Які професії вважають в даний час найбільш престижними молоде і старше покоління %

1– юрист, адвокат;

2 – економіст;

3 – банкір;

4 – менеджер;

5 – бізнесмен;

6 – державний службовець;

7 – лікар-стоматолог;

8 – співак, актор;

9 – кримінальні структури;

10 – військовий.

Рис. 2.2 Які професії вважають найбільш прибутковими молоде та старше покоління, %

1– вимоги до роботи;

2 – неважка;

3 – яка залишає багато часу;

4 – престижна;

5 – з добрими умовами праці;

6 – високо оплачувана;

7 – корисна для суспільства;

8 – різноманітна;

9 – можливість професійного росту;

10 – можливість бистрої кар’єри.

Рис. 2.3 Вимоги до роботи, яка могла б влаштувати представників молоді та старшого покоління, %

Отримані дані узгоджуються з особливостями покоління молоді на вітчизняному ринку труда, та визначається низкою факторів.

1. Збереження стереотипів. Багато роботодавців негативно оцінюють такі якості молодих працівників, як відсутність навичок трудової діяльності та невміння строїти стосунки в робочому колективі, зайва емоційність та нестійкість поведінки, тобто все те, що свідчить про соціальну незрілість людини, недостатній рівень її соціалізації в суспільстві. Масштабність і стійкість впливу стереотипів такого роду приводять до дискримінаційного ставлення до молоді на ринку праці.

2. Необґрунтоване уявлення молоді про шляхи адаптації в сфері труда та зайнятості. Це проявляється у виборі майбутньої професії, а надалі – у визначенні перспектив власного працевлаштування. Вибір напрямку або спеціальності, за якими буде здійснюватись навчання, часто робиться абітурієнтом виходячи з ідеальних уявлень про майбутню роботу, а не в результаті аналізу реальної ситуації на ринку праці, інформація про яку на даний момент стала широко доступною для населення.

3. Падіння престижу продуктивної праці для значної частини молодих людей. Особливе занепокоєння викликає те, що 25% безробітної молоді складають випускники вищих навчальних закладів. Найбільший попит у молоді мають такі професії, як економіст, бухгалтер, менеджер, юрист, творчий працівник, програміст, підприємець. Сучасний український ринок кваліфікованої праці характеризується значними складнощами працевлаштування молодих фахівців. Особливо гостро дана проблема стоїть в малих містах і сільській місцевості. Кваліфіковані молоді кадри часто змінюють спеціальність, що надалі може привести до дисбалансу в професійній структурі робочої сили. Пріоритет віддається не змістовній праці на виробництві, а роботі, спрямованій на отримання значної матеріальної вигоди. Все це, звичайно, не може сприяти підйому економіки країни.

Аналіз найбільш затребуваних вакансій для молоді показав, що існує великий попит на людей, які готові працювати в області продажу, на другому місці стоять різноманітні пропозиції роботи у сфері інформаційних технологій, далі – необхідні молоді фахівці з економічною освітою. Інші типи вакансій, які найчастіше пропонуються молодим фахівцям, – це все, що пов’язане з бухгалтерією, посадами секретарів, адміністраторів. Є попит на людей з технічною освітою.

Для ринку праці молоді характерні висока мобільність, низький рівень кваліфікації, а також достатньо високий рівень безробіття. Майже п’яту частину безробітних складає молодь, яка не має досвіду трудової діяльності. Сьогодні ще не можна говорити про високий рівень психологічної адаптації до реалій наший економіки, а також про вірні уявлення молоді про характер попиту на ринку праці.

Таким чином, ситуація, що склалася, на молодіжному ринку праці є достатньо напруженою. Проблеми зайнятості молоді багато в чому пов’язані з об’єктивними процесами – скороченням народжуваності, погіршенням фізичного та психічного стану здоров’я, зниженням рівня життя населення і впливом соціально-економічних чинників на спосіб життя молодої людини. Трудова соціалізація молоді відбувається в умовах суперечливих й неоднозначних структурних змін у політичній, економічній, соціальній та духовній сферах. А оскільки молодіжний контингент украй неоднорідний за віком, освітньому та професійному рівню, кожен потребує особливого підходу до вирішення проблеми зайнятості.

З урахуванням вищесказаного і повинен здійснюватися соціальний захист безробітної молоді в діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Тут, перш за все, для створення ефективних умов забезпечення зайнятості, вирішення адресних проблем безробітного та членів його сім’ї діють служби зайнятості, що здійснюють комплексне регулювання питань трудової сфери. Надання допомоги в працевлаштуванні молоді – один з пріоритетних напрямків діяльності центру зайнятості населення.

Для ефективної роботи в системі зайнятості в багатьох регіонах відкриті молодіжні біржі праці (МБП), які сприяють підліткам і молоді в постійному або тимчасовому працевлаштуванні.

Функціонують молодіжні центри працевлаштування й інформації (МЦПІ), які є багатопрофільними соціальними установами, що здійснюють психологічну, профконсультаційну, юридичну й інформаційну допомогу.

Основною метою діяльності даних організацій є створення сприятливих умов для інтеграції молоді на ринку праці, адаптації її до сучасних вимог професійної підготовки і кваліфікації, зниження соціальної напруженості в молодіжному середовищі регіону та суспільстві в цілому. Для досягнення цієї мети повинне передбачатися вирішення наступних завдань:

- створення правових й організаційних умов для запобігання значному зростанню безробіття серед молоді;

• соціально-психологічна адаптація молодих людей до ринкових умов;

• забезпечення зайнятості з орієнтацією на інтереси та здібності людини;

• створення системи інформації, яка сприяє ухваленню рішення про працевлаштування, навчання та перекваліфікацію;

• правова освіта молоді;

• профілактика правопорушень серед підлітків та молоді;

• сприяння системі підтримки молодої сім’ї. Поставлені завдання реалізуються на основі відповідних регіональних соціальних програм.

Ефективним засобом соціального захисту молоді в умовах ринкової економіки є страхування від безробіття. Відповідно до чинного законодавства держава гарантує:

• свободу вибору роду діяльності, зокрема з різним режимом праці;

• охорону праці, правовий захист від необґрунтованого звільнення або необґрунтованої відмови в прийомі на роботу відповідно до законодавства України про працю;

• безкоштовне сприяння в підборі відповідної роботи та працевлаштуванні за посередництвом органів служби зайнятості.

Безробітним громадянам у віці від 18 років гарантуються:

- безкоштовне отримання послуг з професійної орієнтації, професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, психологічної підтримки за напрямом органів служби зайнятості;

• забезпечення соціальної підтримки;

• компенсація відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв’язку з направлянням на роботу (навчання) в іншу місцевість за пропозицією органів служби зайнятості;

• безкоштовне медичне обслуговування і медичний огляд при прийомі на роботу та направлення на навчання;

• можливість укладення строкових трудових договорів на участь в оплачуваних громадських роботах, які організовуються з урахуванням вікових та інших особливостей громадян.

Важливою складовою державної соціальної підтримки для молоді є виплата допомоги і компенсацій внаслідок безробіття. Держава гарантує безробітним:

• виплату допомоги по безробіттю, зокрема в період тимчасової непрацездатності безробітного;

• виплату стипендії в період професійної підготовки, підвищення кваліфікації, перепідготовки за направленням органів служби зайнятості;

• можливість участі в оплачуваних громадських роботах;

• відшкодування витрат у зв’язку з добровільним переїздом в іншу місцевість для працевлаштування за пропозиціями органів служби зайнятості.

Громадяни, що звернулися в службу зайнятості, мають право проконсультуватися з питань вибору сфер діяльності, працевлаштування, професійного навчання. Працюючі молоді люди, охочі змінити місце роботи, також можуть звернутися в службу зайнятості в цілях пошуку відповідної роботи.

Служба зайнятості вирішує не тільки соціальні, економічні, але і психологічні проблеми безробітного. Прогнозування поведінки безробітних на ринку праці, діагностика та корекція негативних психологічних станів – одні з основних напрямків діяльності служби зайнятості по роботі з молоддю. Стабільний емоційний стан сприяє швидкому працевлаштуванню.

Сприяння зайнятості і працевлаштуванню молоді може бути організоване за декількома напрямками:

1. Освіта молоді – проблема комплексна, її вирішення припускає взаємодію та співпрацю різних структур: державних органів влади, служби зайнятості населення, сфери освіти і комітетів у справах молоді. Одним з напрямків діяльності є сприяння додатковій освіті молоді через організацію і функціонування профільних клубів і центрів додаткової освіти. Щоб запобігти появі нових безробітних, необхідно вести систематичну роботу профорієнтації з абітурієнтами, яка повинна сприяти особі в професійному самовизначенні з урахуванням не тільки потреб і можливостей, але і ситуації на ринку праці.

Для успішної адаптації школярів до трудової діяльності важлива реалізація програми «Шлях в професію», яка покликана відігравати значну роль у професійному самовизначенні школяра. В ході реалізації програми з’являється можливість зацікавити учнів у профорієнтації.

Аналогічна програма «Ефективна поведінка на ринку праці» розрахована вже на більш дорослу категорію молоді (18-23 років), тобто на випускників професійних навчальних закладів. Вона пропонує активні форми навчання навичкам ефективної поведінки на ринку праці. Основна проблема випускників не в тому, що вони здобули невідповідну освіту, а в тому, що вони не вміють грамотно будувати стосунки із працедавцем при працевлаштуванні. Відомо, що працедавці більш охоче беруть на роботу комунікабельних, упевнених у собі, ініціативних людей, а саме головне – що вміють творчо підходити до вирішення проблем. Дана програма визначає не тільки практичний досвід працевлаштування, але й підвищує особистісні якості молодих людей, тобто робить їх більш конкурентоздатними на ринку праці.

Реалізація даних програм дає молоді можливість ефективно адаптуватися до сучасних умов ринку праці.

2. Сприяння професійній підготовці молоді. У системі заходів соціального захисту населення від безробіття важливе місце займає право молоді на безкоштовну професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку за направленням органів служби зайнятості.

Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації безробітної молоді здійснюються в освітніх установах професійної і додаткової освіти, навчальних центрах органів служби зайнятості, освітніх підрозділах організацій або в інших навчальних закладах відповідно до угод, які укладають органи служби зайнятості.

Право в пріоритетному порядку пройти професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації мають молоді інваліди, тривалий термін не працюючі громадяни (після закінчення шестимісячного періоду безробіття), звільнені з військової служби, випускники освітніх установ, а також громадяни, що вперше шукають роботу (що раніше не працювали) і що при цьому не мають професії (спеціальності), та ін.

Ефективність системи професійної освіти молоді підтверджується високою часткою працевлаштування після закінчення навчання громадян.

3. Зміна порядку прийому молоді на роботу. Працедавці сьогодні пред’являють завищені вимоги до молодих фахівців. Багато компаній не бачать перспектив застосування праці підлітків та молоді і ставляться до їхніх здібностей та можливостей з великою неповагою, не бачать для них умов кар’єрного росту в рамках свого підприємства. Отже, основною мірою з соціальної підтримки молоді може стати пом’якшення критеріїв прийому на роботу, працевлаштування без досвіду роботи, створення гнучкого графіку роботи для студентів денної форми навчання та ін.

Сьогодні є можливість поєднати вторинну зайнятість неповнолітніх з орієнтацією на майбутню професію. При розумній організації дана форма зайнятості молоді може бути економічно вигідною компаніям і підприємствам та орієнтованою на виконання соціальних функцій. Соціальний ефект від реалізації програми вторинної зайнятості підлітків може повністю виправдати економічні витрати на її реалізацію, оскільки залучення підлітків до трудової діяльності, безумовно, робить позитивний вплив.

4. Квотування місць для молоді. Для посилення соціальної захищеності молодих людей в деяких регіональних закладах вже прийняті заходи по квотуванню робочих місць для молоді. Проте внаслідок відсутності закону про квотування робочих місць для молоді соціально незахищеним категоріям молодих людей не гарантується отримання робочих місць.

5. Розвиток підприємницької діяльності. В системі зайнятості молоді характерним є часткове або приховане безробіття, коли працедавець дає можливість трудитися неповний робочий день, тиждень або офіційно не реєструє працівника. На думку багатьох фахівців, для нормалізації ситуації в області зайнятості населення потрібний розвиток підприємництва, особливо в малих містах та сільській місцевості. Малий і середній бізнес багато в чому ініціює появу додаткових робочих місць, сприяє діловій активності громадян, у тому числі і тих, хто є менш конкурентоздатним на ринку праці.

У стратегічному плані мова йде про підготовку покоління людей, здатних нарощувати фінансово-економічні, наукові, освітні, соціально-політичні, культурні і духовні ресурси країни. Через специфіку та стратегічну важливість для майбутнього країни підприємницьку підготовку слід розглядати як самостійну освітню область і розвивати за двома напрямками. Перший стосується всіх без виключення молодих людей і спрямований на розвиток їх здібностей, знань, умінь і навичок в проектно-практичній діяльності, на формування підприємницького образу. Другий є лінією підготовки фахівців, що професійно займаються підприємницькою діяльністю в області промислового виробництва, сфері послуг, торгівлі, реклами, масмедіа, банківської справи і так далі, і що формують нові джерела ресурсів з метою отримання прибутку.

6. Залучення молоді до оплачуваних громадських робіт. Елементом підтримки безробітної молоді є фінансування державою громадських робіт і залучення до них молоді.

Під громадськими роботами розуміється трудова діяльність, що має соціально корисну спрямованість і організовувана як додаткова соціальна підтримка громадян, що шукають роботу.

Право на участь в громадських роботах мають молоді люди, які зареєстровані в органах служби зайнятості в цілях пошуку відповідної роботи, та безробітні. Переважним правом на участь в громадських роботах користуються молоді безробітні, які не отримують допомогу, і громадяни, що перебувають на обліку тривалий час. Участь громадян в громадських роботах допускається тільки з їхньої згоди. При цьому враховується стан здоров’я, вікові і професійні особливості людини.

Громадська робота дозволяє знизити соціальну напруженість, при цьому частина молодих безробітних забезпечується робочими місцями з оплатою праці.

7. Організація ярмарку вакансій. В цілях надання громадянам додаткових послуг із сприяння в працевлаштуванні в ході співпраці з працедавцями служба зайнятості організовує ярмарки вакансій. Дана форма роботи дає можливість будь-якому охочому ознайомитися з банком даних вільних робочих місць, самостійно підібрати собі роботу, і в ході безпосереднього спілкування з працедавцем з’ясувати варіанти та умови працевлаштування. Останнім часом широкого поширення набули міні-ярмарки, спеціалізовані ярмарки для певних груп населення (молоді, інвалідів, фахівців в певній сфері трудової діяльності, висококваліфікованих працівників і т. д.).

8. Створення спеціальних молодіжних організацій для вирішення проблеми зайнятості. Сьогодні соціальні підприємства для молодих людей – реальне явище на молодіжному ринку праці. Не дивлячись на те, що діють вони в різних секторах і галузях економіки, вирішувані ними завдання дають підставу виділити дані підприємства в окрему категорію.

При створенні соціальних підприємств доводиться долати цілий ряд проблем, пов’язаних із невизначеністю їх правового статусу. Разом з тим одним із завдань створення даних організацій є виконання найважливіших соціальних функцій (вивести підлітків з вулиць, знизити напруженість в молодіжному середовищі та ін.). Створення робочих місць для підлітків і молоді дає їм можливість поєднувати роботу з навчанням, визначитися з вибором професії, набути досвіду трудової діяльності. Організовуючи підготовку та навчання молодих працівників, підприємство як би включається в реалізацію соціальної молодіжної політики. Тому важливо створювати і розвивати такі механізми, які дозволили б молоді не тільки заробляти, але і вчитися новій, цікавій професії, набувати знань та досвіду. Коли підліток набуде необхідних навичок, сформується і професійно, і психологічно, він може стати повноцінним учасником ринку праці.

Застосовуються різноманітні форми організації робочих місць для учнів, такі як створення некомерційних підприємств та організація соціальних виробництв на базі навчальних закладів.

Наведені вище заходи доповняють один одного, і для найбільш оптимального вирішення проблеми зайнятості молоді доцільне їх спільне, комплексне і цілеспрямоване застосування. Стратегія мотивації буде ефективною тільки тоді, коли в ній будуть враховані умови, що історично склалися, національний характер конкретних регіонів. Державні та регіональні соціальні програми повинні стимулювати створення та перетворення робочих місць в більш перспективних і більш розвинених галузях економіки, привертаючи для цього не тільки бюджетні кошти, але і фінансування приватних підприємств, інвесторів [3; 4; 8; 27; 43; 44].

Таким чином, соціальна служба для молоді – це спеціальні заклади, які надають їй соціальні послуги та соціальну допомогу у відповідності до чинного законодавства України.

Найважливішим принципом формування молодіжного законодавства в Україні, є закріплені взаємодії молоді, окремих її соціальних груп та суспільства, держави на основі рівності, партнерства та ділової співпраці. Забезпечення цього принципу визначає ступень досконалості законодавства, його здатність захистити молодих громадян, забезпечити їхню життєдіяльність, самореалізацію, і тим самим, визначає і особливості організації роботи соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, та ефективність цієї роботи.

Центральним стратегічним моментом політики сучасної України стосовно молоді є врахування інтересів суспільства з залучення молоді у сфери діяльності, які забезпечують роботою все молоде покоління. У зв’язку з цим в даному параграфі наведені результати проведеного соціального опитування учнівської молоді з проблем „Молодь на ринку праці”, який, на наш погляд, адекватно відображає загальний стан справ в області реалізації молодіжної політики засобами соціальних служб.

2.2 Приблизна програма реалізації молодіжної політики в регіоні

Особливості соціального захисту молоді в діяльності соціальних служб було відмічено, що ефективність практичної діяльності соціальних служб для молоді в Україні багато в чому пов’язано із розробкою та реалізацією комплексних програм, які мають як загальнонаціональний, так і регіональний характер.

Приведено розроблену нами модель регіональної програми реалізації молодіжної політики на п’ятирічний строк, яка в якості зразка може бути використана радами всіх рівнів для розробки власних програм.

Паспорт програми

Рішення про розробку програми: рішення регіональної ради від _____ №__ «Про перспективний план роботи ради на ______ рік».

Нормативно-правова основа Програми: Закони України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки», «Про молодіжні та дитячі організації», постанова Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1444 «Про затвердження Програми підготовки та залучення молоді до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування, створення умов для її професійного зростання».

Замовник Програми: регіональна рада.

Виконавець Програми: управління у справах молоді та спорту регіону.

Строк виконання Програми: _________рр.

Об’єм фінансування Програми на період її реалізації: прогнозоване фінансування ______ тис грн.

Джерела фінансування Програми: кошти регіонального бюджету.

Вступна частина.

В регіоні проживає ______ тис. молодих громадян, що складає ______% населення. Молодь як соціально-демографічна група характеризується не тільки віковими ознаками, але і специфікою соціального положення, особливим місцем у структурі суспільства. Для значної частини молодих громадян регіону гострими залишаються проблеми, які пов’язані з отриманням житла та якісної освіти, безробіттям, відсутністю змістовного дозвілля. Все це негативно впливає на суспільне положення молодих громадян, провокує розвиток негативних явищ в їхньому середовищі. Загрозливого розповсюдження серед молоді набули такі небезпечні хвороби, як туберкульоз, ВІЛ/СНІД, наркоманія, хвороби, що передаються статевим шляхом. Значна частина молодих громадян зайнята в тіньовому секторі економіки. Збільшуються об’єми нелегальної зовнішньої трудової міграції. Знижується інтерес молоді до літератури, мистецтва, культурної спадщини.

У зв’язку з цим забезпечення соціального становлення та розвитку молоді, реалізація її конституційних прав і свобод потребує посилення координації зусиль місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і громадськості в цьому напрямі.

У центр уваги регіональної молодіжної політики ставиться молодь як стратегічний ресурс, головне джерело інновацій. Саме тому пріоритетом регіональної молодіжної політики стає створення умов, які будуть сприяти розвитку економічної і соціальної активності молоді.

Мета Програми.

Метою Програми є створення сприятливих політичних, соціальних, економічних, фінансових й організаційних умов для самовизначення та самореалізації молоді, вирішення її проблем, активізація участі молодих громадян у соціально-економічному, політичному та культурному житті регіону.

Механізм виконання Програми.

Механізм виконання Програми передбачає залучення до вирішення проблем молоді представників громадських організацій, підприємців, науковців, місцевих засобів масової інформації й інших соціальних інститутів.

Виконавцем Програми є управління у справах молоді та спорту. Інформація про хід виконання основних заходів Програми публікується в газетах та інших місцевих засобах масової інформації.

Основні завдання та напрями реалізації Програми.

1. Створення умов для доступності якісної освіти, сприяння творчому та інтелектуальному розвитку молоді, що передбачає:

• підтримку заходів у сфері наукової та науково-технічної діяльності учнівської та студентської молоді;

• створення умов для інформування молоді, яка бажає здобути відповідну освіту, брати участь в міжнародних навчальних програмах;

• підтримку друкарських видань студентської молоді;

• створення умов для реалізації творчих ініціатив молоді;

• вдосконалення виховної роботи в навчальних закладах, посилення соціальної роботи з учнівською та студентською молоддю;

• забезпечення участі студентів в громадському контролі за наданням освітніх послуг вищими навчальними закладами;

• підтримку заходів екологічної спрямованості серед молоді.

2. Забезпечення зайнятості та розвиток підприємницької діяльності молоді, що передбачає:

• сприяння гарантованому забезпеченню молоді першим робочим місцем, стимулювання створення працедавцями додаткових робочих місць для молоді;

• створення умов для вторинної зайнятості студентської молоді без відриву від навчального процесу;

• сприяння розвитку підприємництва та фермерства серед молоді в сільській місцевості, підтримка освітніх проектів для сільської молоді, спрямованих на стимулювання підприємницької діяльності;

• створення умов для професійної орієнтації та професійного навчання молоді;

• інформаційне забезпечення молоді, що здійснює трудову міграцію за межі України;

• підтримку заходів молодіжних громадських організацій та їх союзів, спрямованих на вирішення проблем зайнятості молоді та реалізацію її підприємницьких ініціатив.

3. Формування здорового способу життя молоді, що передбачає:

• формування у молоді відповідального ставлення до свого здоров’я та здоров’я оточуючих, усвідомлення життєвої необхідності здорового способу життя;

• вдосконалення роботи центрів ресоціалізації наркозалежної молоді й аналогічних центрів, що створюються молодіжними громадськими організаціями;

• підтримку діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді і їх спеціалізованих формувань, розширення мережі цих установ;

• підготовку та впровадження в навчальних закладах програм, курсів, навчальних посібників, дидактичних відеоматеріалів з питань здорового способу життя;

• забезпечення інформаційними матеріалами профілактичної спрямованості педагогічних, медичних, соціальних працівників, учнів, студентів, їх батьків, залучення до цієї роботи засобів масової інформації;

• підтримку заходів, спрямованих на створення та забезпечення діяльності спортивно-оздоровчих центрів молоді;

• здійснення пропагандистської діяльності, спрямованої на популяризацію здорового способу життя, запобігання табакокурінню та вживанню наркотиків, зниження шкоди від вживання наркотиків, дотримання безпечної сексуальної поведінки;

• підтримку молодіжного туризму;

• підтримку заходів, спрямованих на популяризацію любительського спорту, проведення регіональних змагань з різних видів спорту серед непрофесійних молодіжних команд;

• реалізацію заходів, спрямованих на запобігання захворюванням ВІЧ СНІДом в молодіжному середовищі;

• сприяння діяльності молодіжних і дитячих громадських організацій, їх союзів з питань формування здорового способу життя, залучення дітей, підлітків та молоді до занять фізичною культурою, спортом і туризмом.

4. Підготовка молоді до сімейного життя і підтримка молодих сімей, що передбачає:

• виховання у молодих людей відчуття відповідальності за виконання шлюбно-сімейних і батьківських обов’язків, подальше зміцнення сім’ї як соціального інституту;

• сприяння розвитку мережі центрів планування сім’ї, центрів підтримки дитинства, зокрема, зокрема центрів „Родинний Дім”, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді;

• розвиток альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської піклування (зокрема створення та підтримка дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей);

• сприяння вирішенню соціальних проблем студентських сімей;

• інформаційне забезпечення роботи з молодими сім’ями;

• пропаганду традицій української сім’ї та виховання дітей;

• залучення громадських організацій (зокрема молодіжних, жіночих, релігійних, добродійних) до проведення заходів щодо підготовки молоді до сімейного життя та соціальної підтримки молодих сімей.

5. Сприяння вихованню патріотизму, розвитку духовності, моральності дітей і молоді, організації їх змістовного дозвілля, що передбачає:

• зміцнення в свідомості молодих людей високих моральних цінностей, засвоєння кращих зразків вітчизняної та світової культурної спадщини, виховання любові до Батьківщини;

• підтримку художньої професійної та самодіяльної творчості, діяльності творчих союзів і об’єднань, військово-патріотичних об’єднань, просвітницьких, спортивних закладів і секцій, технічних станцій для школярів, фізкультурно-оздоровчих клубів, центрів та інших позашкільних навчальних закладів, молодіжних і дитячих клубів за місцем проживання;

• вдосконалення системи військово-патріотичного виховання та допризивної підготовки молоді;

• організацію та проведення молодіжних культурно-мистецьких, спортивних, туристично-краєзнавчих заходів, спрямованих на розвиток інтелектуальних, творчих і спортивних здібностей молоді;

• сприяння проведенню державних, народних і традиційних свят із залученням молоді;

• створення та підтримку центрів дозвілля молоді, які орієнтовані на організацію змістовного дозвілля молоді;

• підтримку трудових і волонтерських загонів, молодіжних громадських організацій, діяльність яких спрямована на реставрацію та відновлення історичних пам’ятників, пам’яток культури й архітектури, меморіальних комплексів, пам’ятників військової та трудової слави, допомога соціально незахищеним верствам населення;

• сприяння проведенню конкурсів з розробки комп’ютерних ігор патріотичної тематики;

• підтримку діяльності молодіжних і дитячих громадських організацій, їх союзів, які сприяють розвитку духовності, патріотизму, організації змістовного дозвілля молоді;

• підтримку діяльності молодіжних центрів, створених регіональними молодіжними громадськими організаціями.

6. Формування в молоді пошани до закону та запобігання негативним явищам в молодіжному середовищі, що передбачає:

• підтримку заходів, спрямованих на посилення ролі сім’ї, школи, засобів масової інформації, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій в процесі формування правової культури, попередження негативних проявів в поведінці молоді;

• створення умов для соціальної, психолого-педагогічної, медичної, правової підтримки і реабілітації підлітків та молоді з девіантною поведінкою, зокрема, шляхом їх залучення до діяльності в молодіжних громадських організаціях, участі у фізкультурно-спортивних, туристичних, інформаційних, розважальних програмах і заходах, таборах труду та відпочинку, молодіжних трудових загонах;

• підтримку заходів молодіжних громадських організацій та їх союзів, спрямованих на формування у молоді правової культури, пропаганду соціально безпечної поведінки молоді, залучення студентської молоді до надання правовій допомоги соціально незахищеним громадянам.

7. Розвиток громадської активності молоді, забезпечення постійної співпраці місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з молодіжними і дитячими громадськими організаціями, що передбачає:

• сприяння розвитку волонтерського молодіжного громадського руху;

• організацію навчання лідерів й активістів молодіжного і дитячого руху основам управління суспільними об’єднаннями;

• підтримку зв’язків між молодіжними громадськими організаціями регіону та українською діаспорою;

• сприяння формуванню обласних дитячих і молодіжних організацій;

• сприяння діяльності волонтерів молодіжних і дитячих громадських організацій;

• сприяння громадській та політичній активності молоді, підвищенню її ролі в житті області шляхом створення умов для самореалізації, творчого розвитку, життєвого самовизначення молодих людей;

• забезпечення участі молодіжних громадських організацій та їх союзів в розробці та впровадженні соціальних програм, що стосуються молодіжної проблематики;

• розвиток лідерських якостей молоді.

8. Залучення молоді до участі в роботі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що передбачає:

• інформування молоді з питань державного управління, державної служби та необхідності підготовки державних службовців;

• залучення молоді до державної служби;

• сприяння діяльності координаційних рад з питань молодіжної політики, які створюються на місцевому рівні;

• вивчення та впровадження позитивного зарубіжного досвіду роботи з молодими державними службовцями.

9. Інтеграція молоді в світову та європейську молодіжну громаду, що передбачає:

• розширення можливостей для підвищення кваліфікації і стажування талановитої молоді за кордоном, фінансової підтримки спеціальних міжнародних програм;

• сприяння міжнародному молодіжному обміну між містами-побратимами, навчальними закладами, молодіжними громадськими організаціями та їх союзами;

• створення умов для розширення в області міжнародного молодіжного туризму;

• підтримку ініціатив з організації та проведенню міжнародних творчих виставок, музичних, фольклорних, театральних фестивалів, конкурсів і концертів, а також міжнародних наукових, інформаційно-методичних й інших заходів для молоді;

• сприяння розповсюдженню в області міжнародних студентських і молодіжних дисконтних карток, що забезпечують надання знижок під час придбання товарів і послуг;

• підтримку реалізації в області міжнародних програм молодіжних і дитячих громадських організацій та їх союзів;

• сприяння міжнародній молодіжній співпраці;

• підтримку програм молодіжних і дитячих громадських організацій із співпраці молоді регіону української діаспори.

10. Формування інформаційного простору для реалізації регіональної молодіжної політики, що передбачає:

• освітлення в місцевих друкарських і електронних засобах масової інформації, комп’ютерній мережі Інтернет ходу реалізації регіональної молодіжної політики, створення в мережі Інтернет інформаційної бази даних про вакансії для молоді, центру правової допомоги „on-line”;

• сприяння проведенню наукових досліджень по питаннях реалізації регіональної молодіжної політики, вивченні інтересів, ціннісних орієнтації та настроїв молоді;

• підтримку місцевих молодіжних друкарських засобів масової інформації, теле- та радіопрограм, Інтернет-центрів;

• підтримку інформаційних і видавничих проектів обласних дитячих і молодіжних громадських організацій;

• підтримку обласних молодіжних інформаційних агентств, інформаційних служб і центрів;

• підготовку і видання інформаційних продуктів, які сприяють інформаційному забезпеченню регіональної молодіжної політики;

• створення умов і проведення інформаційних кампаній, спрямованих на інформування молоді про події та процеси, що відбуваються в молодіжному середовищі;

• розробку методичної та інформаційної продукції, спрямованої на дослідження проблем молоді;

• підтримку заходів, спрямованих на розширення доступу молоді до мережі Інтернет, інших інформаційних баз;

• підтримку програм обласних молодіжних організацій, спрямованих на дослідження проблем молоді.

11. Забезпечення реалізації прав молоді з особливими потребами, що передбачає:

• створення умов для професійної самореалізації молодих людей з обмеженими фізичними можливостями;

• сприяння підприємницькій діяльності молоді з особливими потребами, навчанню її навичкам підприємницької діяльності;

• організацію оздоровлення дітей та молоді з особливими потребами;

• сприяння організації дозвілля молоді та дітей з особливими потребами;

• підтримку заходів, спрямованих на соціальне становлення і допомогу молоді, що перебуває в місцях позбавлення волі;

• сприяння ресоціалізації, психологічній реабілітації молоді, що повернулася з місць позбавлення волі.

Очікувані результати виконання Програми.

В результаті виконання Програми очікується:

• підвищення ефективності реалізації регіональної молодіжної політики, забезпечення необхідних умов для соціального становлення та розвитку молоді;

• створення необхідних стартових можливостей для соціального становлення молоді, її інноваційної діяльності, створення сприятливих умов для безпосередньої участі в суспільних перетвореннях на принципах соціального партнерства;

• створення умов для отримання молоддю якісної освіти, підвищення зацікавленості молоді в її отриманні, створення системи пошуку, навчання, виховання та самовдосконалення обдарованих дітей та молоді;

• залучення учнів і студентів до наукової та науково-технічної діяльності, розширення співпраці навчальних закладів з дитячими і молодіжними громадськими організаціями в реалізації освітньо-виховних програм, вдосконалення діяльності органів студентського самоврядування;

• вирішення проблем зайнятості молоді, збільшення кількості робочих місць для неї, забезпечення охочих тимчасовою роботою у вільний від навчання час, залучення учнів, студентів і безробітної молоді до громадських робіт;

• створення умов для підприємницької діяльності молоді, зокрема підтримка її розвитку на селі, посилення контролю, зокрема громадського, за якістю робочих місць, що бронюються для молоді;

• заохочення працедавців, що приймають на роботу випускників навчальних закладів і безробітну молодь, забезпечують студентські й учнівські трудові загони необхідним об’ємом робіт;

• сприяння розвитку мережі служб працевлаштування молоді;

• поліпшення соціальної роботи з молоддю, зокрема з молодими сім’ями, молодими інвалідами, сиротами та дітьми, позбавленими батьківської опіки, з особами, що повернулися з місць позбавлення волі, залучення до цієї роботи молодіжних громадських організацій, волонтерів;

• формування у молоді основ пріоритетності високих моральних, культурних, загальнолюдських цінностей, твердження в молодіжному середовищі відчуття патріотизму і національної самосвідомості;

• поліпшення здоров’я молоді, посилення профілактичної роботи з запобігання наркоманії, захворювань ВІЛ/СНІДом, залучення молоді до руху за здоровий спосіб життя, залучення її до занять фізичною культурою та спортом, формування навичок здорового способу життя;

• зниження рівня антигромадських, негативних проявів серед молоді, поліпшення правового виховання молодих людей;

• підвищення ефективності діяльності суб’єктів соціального і правового захисту молоді, молодіжних громадських організацій з профілактики правопорушень серед хлопців і дівчат, їх соціальної реабілітації в суспільстві;

• активізація молодіжного руху, підвищення його масовості й авторитетності в суспільстві, створення моделі взаємодії місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і громадських організацій у сфері молодіжної політики;

• вдосконалення механізму відбору і залучення молоді до навчання у вищих навчальних закладах, що займаються підготовкою, перепідготовкою і підвищенням кваліфікації державних службовців, створення умов для професійного зростання і просування молоді по службі;

• збільшення об’ємів наукових досліджень молодіжних проблем, створення системи інформаційного забезпечення реалізації молодіжної політики.

Таким чином, запропонована нами Програми реалізації молодіжної політики в регіоні є кінцевим результатом магістерського дослідження і може бути, на наш погляд, розглянутою в якості основного елементу та продукту локального соціального експерименту проблеми, що вивчається.

Висновки розділу ІІ

Здійснений у першому розділі теоретичний аналіз основ соціального захисту молоді дозволив нам систематизувати основні питання практики соціального захисту молоді в діяльності соціальних служб, розкривши особливості організації роботи соціальних служб для молоді; здійснити діагностичний зріз «Молодь на ринку праці»; розробити приблизну програму реалізації молодіжної політики в регіоні.

У своїй сукупності вказані аспекти реальної практики соціального захисту молоді в діяльності соціальних служб і склали базу соціального експерименту в ході нашого дослідження .

Таким чином:

1. Соціальна служба для молоді в Україні – це спеціальні заклади, які надають соціальні послуги та соціальну допомогу на основі відповідного законодавства, в обов’язки яких входить: а) надання молодим людям інформаційно, правової, психолого-педагогічної, медичної та інших форм соціальної допомоги; б) організація необхідних заходів з метою попередження негативних явищ в молодіжному середовищі та їхнє подолання; в) здійснення соціальної опіки окремих категорій молоді, інвалідів, дітей-сиріт та ін.

2. Соціальна служба для молоді здійснює соціальну роботу з молоддю, де остання являє собою визначений комплекс правових, організаційних, матеріальних та кадрових умов, які у сукупності створюють для кожної молодої людини реальні можливості конкретної та необхідної допомоги та надають йому підтримку в основних сферах її життєдіяльності.

В основі діяльності соціальних служб для молоді в Україні лежить адаптивно-соціалізаційна концепція, сутність якої втому, що соціальні служби допомагають молодим людям реалізовувати їхні адаптивні потреби, коли в них виникають складнощі у подоланні нової для даного індивіда життєвої проблеми. В результаті поступово в ході соціалізації в людині формується індивідуальний адаптивний механізм, який дозволяє йому успішно засвоювати все нові та нові життєві ситуації.

3. Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді ведуть різноманітну роботу, які в цілому можна звести до кількох згрупованих функцій: 1) розробка та реалізація спільно з державними органами різноманітним програм соціального обслуговування та соціальної допомоги; 2) організація рекламно-інформаційної та конструктивної допомоги по всіх питаннях життєдіяльності молоді; 3) політико-правове консультування; 4) створення різноманітних центрів, бюро, бірж, агентств, проведення тренінгів, занять та ін.; 5) проведення досліджень та опитувань громадської думки молоді; 6) робота серед молоді з відхиленнями у поведінці; 7) організація акцій, заходів профілактичного, розважального, дозвіллєвого та оздоровчого характеру; 8) надання разової матеріальної допомоги.

4. Практична діяльність центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в Україні багато в чому пов’язана із реалізацією комплексних наукових та прикладних дослідницьких програм, особливо у сфері труда, які мають як загальнодержавний, так і регіональний характер.

5. У відповідності до цього в якості соціально-експериментальної бази даного магістерського дослідження надані: 1) соціологічне дослідження з проблеми «Молодь на ринку праці»; 2) розробка приблизної програми реалізації молодіжної політики в регіоні.

На основі соціологічного діагностичного зрізу «Молодь на ринку праці», зроблені наступні висновки, які були покладені в основу організації соціальної роботи з молоддю в сфері вирішення їхніх проблем в області трудових відносин: а) при виборі професії сучасна молодь орієнтується на такі види діяльності, які є престижними у суспільстві на даний момент; б) професійна діяльність для молоді продовжує залишатися однією з головних життєвих цінностей; в) для більшості молодих людей трудова діяльність є способом досягнення матеріального благополуччя; г) отримання вищої освіти для більшості є вищим аспектом у досягненні життєвих цілей; д) діалектика ціннісних трудових орієнтацій молоді формується під впливом таких факторів, як вік та рівень освіти, соціального та матеріального стану, умов життєдіяльності.

6. Розроблена програмам реалізації молодіжної політики в регіоні є орієнтиром діяльності соціальних служб для молоді по їх захисту та включає у свою структуру: вступну частину (аналіз молодіжної ситуації в регіоні); мету; механізм виконання Програми; основні завдання та напрямки реалізації Програми; очікувані результати виконання Програми.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило сформулювати наступні загальні висновки:

1. Теоретичний аналіз наукових досліджень свідчить, що не зважаючи на зростання інтересу вчених до проблеми соціального захисту молоді, поки немає достатніх підстав вважати вирішеною проблему ефективної діяльності соціальних служб в цілях вирішення молодіжних проблем, молодіжної політики.

2. Вивчення дефініції „діяльність соціальних служб” з погляду теорії соціальної роботи дозволило нам вважати оптимальним формулювання цього поняття з позиції, в основі якої лежить висновок про діалектичну взаємообумовленість цього поняття від поняття „соціальна робота”.

Конкретним засобом для реалізації соціальної політики серед молоді є система соціальної роботи.

Соціальна робота – це професійна або волонтерська діяльність, яка спрямована на гарантовану підтримку та надання соціальних послуг людині. В широкому сенсі слова соціальна робота – це діяльність різноманітних соціальних служб (державних, приватних), а у вузькому – вплив спеціалістів з соціальної роботи на особистість з метою надання їй допомоги в самоуправлінні.

3. Розгляд процесу діяльності соціальних служб в діалектичній єдності з процесом соціальної роботи дозволив нам, у свою чергу, здійснити теоретичний аналіз молоді як суб’єкту соціального захисту і розкрити нормативно-правову базу соціального захисту молоді. В ході такого аналізу встановлено наступне.

Одним з методологічних принципів соціального захисту молоді є принцип цілісності особистості, тобто органічне єдності природно-біологічної, діяльної та духовної сторін. Це обумовлено тим, що в демократичному суспільстві центральною ланкою в системі відповідальності за результати діяльності є сама людина (особистість). Суб’єктивується маса по собі оцінка діяльності людини, і най основі виникає механізм саморегуляції відносин між суспільством та окремими його членами (громадянами). В ході спільної взаємодії індивідууму з соціальним середовищем здійснюються зміни в суспільстві в напрямку більшої орієнтації на людину, сукупність його соціальних інтересів.

Соціальна робота в суспільстві перехідного періоду, яким є українське суспільство, повинна будуватися на основі принципу «допомога для самодопомоги». Іншими словами, мета такої роботи – стимулювання молодої людини до самоконтролю, саморозвитку та самореалізації своїх завдатків, здібностей, інтересів. Тому держава і повинна, по-перше, взяти на себе навчання та підготовку соціальних працівників, а по-друге, стимулювати так званих вільних носіїв соціальних послуг для молоді – соціальні служби, центри, фонди, соціальних працівників, волонтерів.

Соціальна робота та соціальна підтримка повинні здійснюватися перш за все по відношенню до тих молодих людей, які в силу різних причин та обставин не можуть самостійно подолати труднощі, що виникають, вирішити реально виниклі проблеми. Одним з найважливіших показників ефективності діяльності соціальних служб для молоді є перехід від масовості обхвату молоді такою роботою до роботи з конкретним, окремо узятим підлітком. Крім того вся соціальна робота з молоддю не може і не повинна зводитися лише до певних компенсаторних механізмів і заходів. Вона повинна носити чітко виражений інноваційний характер, тобто вестися значною мірою за рахунок участі й ініціативи самої молоді.

Вся соціальна робота з молоддю в Україні будується на основі принципів її соціального становлення та розвитку, які закладені в Законі України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р.:

- пошана загальнолюдських цінностей, прав людини та народів, історичних, культурних, національних особливостей України, її природи;

- безпосередня участь молоді у формуванні та реалізації політики і програм, які стосуються суспільства в цілому і молоді зокрема;

- врахування потреб молоді, співвідношення їх реалізації з економічними можливостями держави;

- доступність для кожного молодого громадянина соціальних послуг і рівність правових гарантій;

- відповідальність держави за створення умов для саморозвитку і самореалізації молоді;

- єдність умов держави, всіх груп суспільства, політичних і суспільних організацій, підприємств, організацій, установ і громадян в соціальному становленні і розвитку молоді;

- відповідальність кожного молодого громадянина перед суспільством і державою за дотримання Конституції, законодавства України.

Соціальна робота з молоддю переслідує мету створення умов, сприяючих соціальній орієнтації та самореалізації молоді в її власних інтересах, а також на користь суспільства, держави. По суті, вона здійснюється за двома основними напрямками: з одного боку, як соціальна опіка, надання різних видів соціальної допомоги окремим незахищеним категоріям молоді, а з іншої – це соціальна діяльність, цілком спрямована на розкриття творчого потенціалу молоді і формування в неї „імунітету” до різних негативних явищ.

4. Результати теоретичного аналізу підтверджують наше гіпотетичне припущення про те, що соціальний захист молоді буде тим більш ефективним, чим більш результативною буде відповідна діяльність молодіжних служб в рамках розроблених та науково-обґрунтованих державних та регіональних програм реалізації молодіжної політики.

Вказаний висновок також узгоджується з результатами здійсненого нами аналізу: 1). реальної практики соціального захисту молоді в діяльності соціальних служб України; 2). соціального регіонального експерименту з участю учнівської молоді (школярі старших класів та студенти вищих навчальних закладів) з проблеми реалізації її трудових потреб.

5. В ході аналізу особливостей реалізації соціальної роботи соціальних служб вдалося зробити наступні висновки узагальнюючого характеру.

Правовою основою практики соціального захисту молоді в діяльності соціальних служб є Конституція України, Закони України «Про соціальні послуги», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», міжнародні зобов'язання України щодо виконання положень Європейської соціальної хартії (переглянутої), зокрема щодо забезпечення права людини на користування послугами соціальних служб, а також «Концепція реформування системи соціальних послуг», схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 №178-р., та «Стратегія розвитку системи соціальних послуг для сім'ї, дітей та молоді в Україні на 2009-2014 рр. (Наказ Мінсім’ямолодіспорту від 2008 р.).

Реальна практика соціального захисту молоді охоплює сьогодні 1849 центрів соціальних служб в усіх регіонах України, в яких працює 5390 соціальних працівників. До центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді може звернутися кожен хто потребує допомоги, розуміння, інформації – і саме тут вони отримують різноманітні соціальні послуги, підтримку, допомогу та догляд. У структурі центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді діють заклади соціального обслуговування: соціальні гуртожитки для дітей-сиріт та дітей. Позбавлених батьківського піклування, центри соціально-психологічної допомоги, центри матері і дитини, центри для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді, центри соціально-психологічної реабілітації дітей і молоді з функціональними обмеженнями і хоча ці заклади в Україні функціонують не так давно, уже можна впевнено говорити про їх ефективність і реальну допомогу сім'ям та молоді.

2. Результати проведеного соціального опитування учнівської молоді на прикладі проблеми «Молодь на ринку праці» адекватно відображає загальний стан справ в області реалізації молодіжної політики в Україні засобами соціальних служб, що дозволяє констатувати наступне.

Молодь займає важливе місце в суспільних відносинах, виробництві матеріальних і духовних благ. Проте її положення в нашому суспільстві і ступінь її участі в творчій діяльності безпосередньо залежать від дій суспільства і держави. В даний час суспільство і держава ще не до кінця подолало споживче ставлення до молоді, що у свою чергу сформувало утриманську позицію молодого покоління. Сьогодні тільки формується суб’єктність молоді, заснована на принципі «що я зробив для своєї країни, а не що країна зробила для мене». Цей принцип вимагає відповідних підходів з боку держави і суспільства, створення нової системи молодіжної роботи.

Важливо, щоб в установах органів у справах молоді формувався особливий стиль взаємин, побудований на волі, рівноправ’ї, взаємній пошані. Діяльність установ повинна здійснюватися на основі індивідуального підходу в роботі з кожною людиною. Підтримка повинна виявлятися всім молодим громадянам, які мають потребу. Молодіжна робота повинна будуватися не на опіці і патерналізмі, а на стимулюванні активності самих молодих людей, створенні умов для самостійного вирішення проблем, що стоять перед ними. Молодіжна робота не орієнтована на створення пільг для молоді. Це – адресна і системна інвестиційна політика, що передбачає вкладення засобів в молодь через організацію і стимулювання роботи, що ініціюється, організовується і проводиться, перш за все самою молоддю. Прийняті напрями і програми молодіжної роботи для забезпечення її результативності повинні носити системний, довгостроковий і стабільний характер.

Для координації та вироблення основних напрямків захисту молоді необхідно вдосконалювати структуру управління молодіжною роботою від державного до регіонального рівня. Молодіжна робота повинна здійснюватися в регіонах варіативно, з урахуванням специфіки регіонів та місцевих умов, але за безумовного дотримання державних стандартів. Молодим людям в усіх регіонах повинна бути гарантована участь в громадському та державному будівництві, захист їх прав та законних інтересів.

2. В якості заключного результату магістерського дослідження, надається розроблена модель регіональної програми реалізації молодіжної політики, яка в якості прикладу може бути використана радами всіх рівнів для розробки програм діяльності соціальних служб в цілях соціального захисту молоді. Універсальний характер програми та її значущість для реалізації проблеми, яка нами вивчається, дозволяє розглядати її як елемент та продукт локального соціального експерименту, який було проведено в ході даного магістерського дослідження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аксенова Л. И. Социальна педагогика в специальном образовании : [учбн. пособие для студ. высш. учеб. заведений] / Л. И. Аксенова – М. : Академия, 2001.– 192 с.

2. Бестужев-Лада И. В. Какая ты молодёжь? / И. В. Бестужев-Лада – М. : Просвещение, 1988. – 256 с.

3. Быков В. В. Развитие предпринимательства в молодёжной среде : [учеб.-метод. пособие] / В. В. Быков, А. И. Парамонов – М., 2002. – 309 с.

4. Вайнола Р. Х. Технології соціальної роботи / Р. Х. Вайнола. – К., 2000. – 120 с.

5. Всеобщая декларация прав человека : принята и провозглашена резолюцией 217 А (III) Генеральной Ассамблеей ООН от 10 декабря 1948 г // Законодавство України про шлюб, сім'ю та молодь. – К., 1997.

6. Головатый Н. Ф. Соціологія молодёжи : [курс лекций] – Н. Ф. Головатый. – К. : МАУП, 1999. – 224 с.

7. //Голос України – 1999. – №47 (2049) – 16 березня.

8. Григорьев С. И. Социальная работа с молодёжью [учебник для студентов вузов] / С. И. Григорьев, Л. Г. Гуслякова, С. А. Гусарова. – М., 2006. – 402 с.

9. Джуард С. Социокультурный опыт и механизм его освоения человеком / С. Джуард // Культурный прогресс : Философские проблемы. – М. : Наука, 1984. – 154 с.

10. Діти, молодь і закон. – К., 1994. – Ч. 1

11. Дорожкин Н. А. Субъектность молодёжи : концептуальные подходы и проблемы формирования / Н. А. Дорожкин // Молодёжь и общество на рубужу веков. – М. : ВЕЧЕ, 1999. – 328 с.

12. Закон України „Про громадянство України” від 8 жовтня 1991 р., №1636 (витяг) // Збірник міжнародних правових документів, законодавчих актів і нормативних документів України з питань соціально-правового захисту дітей. – К., 1998.

13. Закон України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р. // Законодавство України про шлюб, сім'ю та молодь. – К., 1997.

14. Запесоцкий А. С. Эта непонятная молодёжь / А. С. Запесоцкий, А. П. Файн. – М. : Мир, 1990 – 286 с.

15. Збірник міжнародних правових документів, законодавчих актів і нормативних документів України з питань соціально-правового захисту дітей. – К., 1998.

16. Камалдинова Э. И. Молодёжь как объект и субъект социальной деятельности / Э. И. Камалдинова. – М. : Педагогика, 1998. – 193 с.

17. Кон И. С. Введение в сексологию. / И. С. Кон. – М. : Мир, 1989. – 331 с.

18. Конституція України : прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року / Верховна Рада. – К. : Вид-во „Право”, 1996. – 64 с.

1. Кротюк С. Методика та методологія визначення ефективності діяльності різних соціальних служб (центрів) для молоді / С. Кротюк, І. Звєрєва // Молодь України : стан, проблеми, шляхи розв’язання: [Збірн. наук. публікацій УкрНДІ проблем молоді за підсумками виконання наук. програм у 1995 р.]. – К., 1996. – Вип. 5.

2. Культура молодёжи / Под ред. В. Н. Ярской. – Саратов, 1989. – 228 с.

3. Лисовский В. Т. Социальная защита молодёжи / В. Т. Лисовский. – М., 1994 – 311 с.

4. Молодёжный ренессанс : проблемы социализации молодёжи – М., 1990. – 301 с.

5. Немов Р. С. Психология : [учбн. пособие для студ. высш. учеб. заведений] : в 3 кн. / Немов Р. С. – М. : Владос. – 2000 –

Кн. 2 : Психология образования : [3-е издание]. – 2000 – 608 с.

24. Нормативні акти України про працю : [збірник підзаконних актів]. – К., 1998.

25. Нормативні акти України про працю : [Кодекс законів про працю]. – К., 1998.

26. Оржеховська В. М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх / В. М. Оржеховська. – К., 1996. – 201 с.

27. Основы социальной работы [учеб. пособие, 2-е изд. / под ред. Н. Ф. Басова]. – М., 2005. – 412 с.

28. Основы социальной работы : [учебник / отв. ред. П. Д. Павленок]. – М., 1999. – 446 с.

29. Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии двадцатого века Г. Г. Почепцов. – М. : „Рефл-бук”, 2001. – 352 с.

30. Права людини : [міжнародні договори України]. – К., 1992.

31. Права человека : [сб. междунар. Договоров]. – Нью-Йорк, 1989.

32. Про становище молоді в Україні: [доп. Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України] // Поточ. арх. М-ва України у справах сім'ї та молоді. – К., 1995.

33. Про становище молоді в Україні: за підсумками 1997 р. // Щоріч доп. Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України. – К., 1998.

34. Салабай Н. Основні тенденції та напрямки діяльності соціальних служб для молоді по сприянню соціальному становленню молоді в Україні Н. Салабай, М. Лукашевич // Молодь України : стан, проблеми, шляхи розв’язання : [зб. наук. публікацій УкрНДІ проблем молоді за підсумками виконання наук. програм і проектів у 1995 р. – К., 1996. – (Вип. 5)

35. Салагаев А. Л. Молодёжные субкультуры / А. Л. Салагаев. – Казань : Изд-во КГТУ, 1997. – 116 с.

36. Сикевич З. В. Молодёжная субкультура : за и против / З. В. Сикевич. – Л. : Мысль, 1990. – 272 с.

37. Сімейне право України. – К., 1997.

38. Социальная защита молодёжи : вопросы теории и практики / [под ред. Т. В. Лисовского]. – М. : Проспект, 1994. – 370 с.

39. Соціальне суспільство в Україні : експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування – К., 1998 – 63 с.

40. Социальная работа / [под ред. В. И. Курбатова]. – Ростов н/Д : Феникс, 1999.

41. Соціальна робота з молоддю в Україні. – К., 1997. – 240 с.

42. Социология молодёжи : [учебник] / под ред. проф. В. Т. Лисовского. – СПб : Из-во С.-Петербургского университета, 1996. – 460 с.

43. Телефон доверия. Служба экстремальной психологической помощи по телефону для молодёжи / [под ред. Е. А. Вакулиной, И. Н. Соляновой. – Саратов : РЦКСОДМ, 2000. – 64 с.

44. Технология социальной работы :[учебник / под общ. ред. проф. Е. И. Холостовой] – М. : Инфа, 2001. – 400 с.

45. Типове положення про соціальні служби для молоді : Ч. 1 // Діти, молодь і закон, 36 док. – К., 1994.

46. Формування здорового способу життя молоді : стратегія розвитку українського суспільства (Ч. 1) / [О. О. Яременко, О. О. Вакуленко, Ю. М. Галустян та ін. – К. : Держ. ін-т проблем сім'ї та молоді, 2005. – 160 с.

47. Формування здорового способу життя молоді : стратегія розвитку українського суспільства (Ч. 2) / [О. О. Яременко, О. О. Вакуленко, Н. М. Комарова та ін. – К. : Держ. ін-т проблем сім'ї та молоді, 2005. – 212 с.

48. Формування здорового способу життя : активна участь молоді Н. М. Комарова, А. Г. Зінченко, Д. М. Дікова-Фаворська та ін. – К. : Держ. ін-т проблем сім'ї та молоді, 2005. – 88 с.

49. Формування здорового способу життя молоді : [навч.-метод. посіб. для працівників соц. служб для сім'ї, дітей та молоді] / Т. В. Бондар, О. Г. Карпенко, Д. М. Дікова-Фаворська та ін. – К. : Держ. ін-т проблем сім'ї та молоді, 2005. – 116 с.

50. Шаронов А. В. Пути реализации государственной молодёжной политики / А. В. Шаронов // Социология молодёжи / под ред. Т. В. Лисовского. – СПб. : ИТ „Инсайд”, 1996 – 352 с.

51. Энциклопедия социально работы Пер с англ. – М. : Прогресс, 1996. – 344

52. Эриксон Э. Идентичность : Юность и кризис / Э. Эриксон. – М. : Прогресс, 1996 – 344 с.

53. Як здобути освіту : права та гарантії. – К., 1998.