- є повнолітніми і дієздатними.
- мають стабільні і документально підтверджені джерела доходів на протязі 6-ти останніх місяців, є платоспроможними та здатними забезпечити щомісячне погашення кредиту та сплату процентів.
- сума, що буде сплачуватись Позичальником, згідно умов кредитного договору (щомісячне погашення основної суми боргу, проценти та комісії), повинна становити не більше 80% доходу Позичальника. В разі надання поруки, до розрахунку береться сукупний дохід Позичальника та Поручителя (Поручителів).
УМОВИ КРЕДИТУВАННЯ
1. Кредитування здійснюється на наступних умовах:
- кредит ( кредитна лінія ) надається на задоволення потреб фізичної особи.
2. Максимальний розмір Кредиту ( кредитної лінії ) на задоволення потреб фізичної особи складає не більше 70 процентів вартості застави.
3. Кредит може надаватись в національній та іноземній валюті з максимальним строком надання до 7 років.
4. В забезпечення виконання зобов’язань за Кредитом оформлюється застава (нерухоме майно, транспортний засіб, майнові права, цінні папери, гарантії (порука).
5. Застава повинна бути застрахована в одній із Страхових компаній, на які відкрито ліміти Головного Банку, страхування здійснюється відповідно до “Правил страхування в АКБ “Трансбанк”, умов договорів та нормативних документів цих страхових компаній. Страхування здійснюється на користь Банку.
Страхування діє на таких етапах:
- при наданні Кредитів,
- при здійсненні пролонгації строку дії Кредитного договору або частки Кредиту,
- при настанні Страхового випадку та сплаті Страховиком страхового відшкодування,
- при сплаті Позичальником або Третьою особою коштів за Кредитним Договором після зарахування Установою Банку коштів страхового відшкодування, що надійшли від Страховика.
6. Кредит може бути наданий після набуття чинності договору страхування.
7. Будь-які зміни умов кредитування мають бути погоджені з Кредитним комітетом.
ПАКЕТ ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ ОТРИМАННЯ КРЕДИТУ НА СПОЖИВЧІ ПОТРЕБИ
1. Пакет документів для отримання кредиту:
- заява встановленого зразка на отримання кредиту (додаток 3)
- анкета Позичальника встановленого зразка (додаток 4)
- паспорт ( копії сторінок, що містять фото, прізвище та ім’я, дата і місце народження, інформацію про дату видачі та орган, що видав паспорт, інформацію про місце реєстрації, сімейний стан- завіряється підписами банку та клієнта );
- свідоцтво про укладання/розірвання шлюбу;
- шлюбний контракт (за наявності);
- ідентифікаційний код Позичальника /(чоловіка або дружини);
- довідка з місця роботи за останні 6 місяців (помісячна розбивка) із зазначенням займаної посади;
- документи, що підтверджують інші доходи Позичальника, в тому числі декларація про доходи на останню звітну дату (за наявності доходу не за основним місцем роботи)
- виписка з трудової книжки про місце роботи за останні три роки (завірена начальником відділу кадрів або керівником та печаткою підприємства)
Пакет документів на нерухоме майно:
- довідка-характеристика БТІ
- технічний паспорт на квартиру;
- документи, що підтверджують право власності на квартиру;
- оцінка, проведена відповідальним експертом Банку, в разі невпевненості в вартості заставного майна, можливе обгрунтування вартості на основі незалежної експертизи.
- форма №3 з ЖЕКу про проживаючих людей та довідка про відсутність заборгованості по комунальним платежам, електроенергії.)
Пакет документів на транспортний засіб:
-свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу,
-заставлений автомобіль повинен бути застрахований за пакетом „повне КАСКО” на користь Банку
-експертна оцінка незалежного експерта або оцінка, проведена відповідальним експертом Банку.
2.Необхідні дані про Позичальника та інформація, отримана Банком при оформленні кредиту, систематизується в кредитній справі Позичальника.
3. Порядок роботи філій та відділень при кредитуванні фізичних осіб в АКБ „Трансбанк” визначається окремим внутрішнобанківським документом.
ПОРЯДОК НАДАННЯ ТА ПОГАШЕННЯ
1. Шляхом співбесіди кредитного фахівця з Позичальником визначаються початкові умови надання кредиту. Позичальнику надається перелік документів, необхідних для прийняття рішення про надання кредиту
2. Після отримання від Позичальника усіх документів необхідних для ідентифікації клієнта кредитний фахівець протягом 4 годин аналізує їх та оформляє свій висновок в Кредитну заявку (Додаток №3) на предмет:
- оцінки фінансового стану Позичальника
- доцільності/можливості надання кредиту.
Відповідні документи, які надано Позичальником до Банку на паперових носіях, передаються на розгляд:
- фахівцям Юридичного управління (один робочий день)
- Служби економічної безпеки (два робочих дні)
- Відділу управління ризиками (чотири години)
- Казначейства/Управління аналізу, планування та розвитку банку (дві години)
- Відділу застав для подальшого їх вивчення та проведення аналізу в об”ємі повноважень структурного підрозділу.
Кредитна заявка та Документи, що надійшли до Управління кредитування по електронній пошті від філій та відділень Банку, після аналізу фахівця з кредитування, надсилаються відповідним підрозділам Банку електронною поштою.
3. За результатами перевірки та аналізу поданих кредитним фахівцем документів усі відповідні структурні підрозділи подають кредитному фахівцю Висновки щодо можливості/доцільності кредитування та відповідності наданих документів чинному законодавству України.
Кредитний фахівець збирає висновки структурних підрозділів та виносить на розгляд Кредитному комітету Банку питання щодо доцільності надання Кредиту з відповідним пакетом документів.
4. За результатами розгляду питання на Кредитному комітеті Банку в день прийняття рішення кредитний фахівець інформує Позичальника про прийняте рішення.
В разі надання позитивного рішення щодо кредитування, Позичальник зобов”язаний надати до укладення кредитного договору та договору застави копії договору страхування та підтвердження страхового платежу.
5. Покупець зобов”язаний застрахувати майно що передається в заставу на користь Банку.
6. Кредит надається після набуття чинності договору страхування.
7. Погашення Позичальником заборгованості за Кредитом здійснюється щомісячно, починаючи з наступного місяця після отримання Кредиту, рівними сумами, відповідно до графіку погашення Кредиту за кредитним договором. Можливе відстрочення платежу Позичальника . Строк відстрочення не більше 6 місяців. Відповідне рішення приймається Кредитним комітетом.
8. Нарахування та сплата відсотків здійснюється щомісячно на фактичний залишок заборгованості та за фактичний термін користування Кредитом.
У випадку неможливості Позичальником повернути кредит і сплатити проценти за користування ним, Банк стягує заборгованість з гарантів (поручителів) або погашає кредит за рахунок реалізації заставленого майна у порядку встановленому чинним законодавством України.
3. ЦІННІ ПАПЕРИ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ
1. Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.
2. Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні.
Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать: акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зобов'язання України.
Цінні папери, що не належать згідно із цим Законом до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних паперів.
3. Цінні папери за формою існування поділяються на документарні та без документарні.
4. Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні. Права, посвідчені цінним папером, належать: пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника); особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір); особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).
5. В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:
1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів відносяться: а) акції; б) інвестиційні сертифікати;
2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться: а) облігації підприємств; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов'язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі;
3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться: а) іпотечні облігації; б) іпотечні сертифікати; в) заставні; г) сертифікати ФОН;
4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;
5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;
6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
Передача прав за цінними паперами
1. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять усі посвідчені ним права. Обмеження обігу та/або реалізації прав за цінними паперами може бути встановлено тільки у випадках і в порядку, передбачених законом.
2. Для передачі іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручити цінний папір цій особі.
3. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому законами України.
4. Права, посвідчені ордерним цінним папером, передаються шляхом вчинення на цьому папері індосаменту. Індосант відповідає за наявність та здійснення цього права.
Згідно з індосаментом до особи, якій (або у розпорядження якої) передаються права, посвідчені цінним папером (індосата), переходять усі ці права. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, щодо якої має бути здійснене виконання зобов'язань) або ордерним (із зазначенням такої особи).
5. Особливості обліку та переходу права власності на цінні папери встановлюються законом.
Виконання зобов'язань за цінним папером
1. Особа, що розмістила (видала) цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед його законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами з числа тих, хто має такі зобов'язання, особи, що індосували цінний папір, набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які мають зобов'язання за цінним папером.
2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.
4. ДІЯЛЬНІСТЬ З ТОРГІВЛІ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ
1. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає: брокерську діяльність; дилерську діяльність; андеррайтинг; діяльність з управління цінними паперами.
Торговець цінними паперами може провадити дилерську діяльність, якщо має сплачений грошима статутний капітал у розмірі не менш як 120 тисяч гривень, брокерську діяльність та діяльність з управління цінними паперами - не менш як 300 тисяч гривень, андеррайтинг - не менш як 600 тисяч гривень.
У статутному капіталі торговця цінними паперами частка іншого торговця не може перевищувати 10 відсотків.
Торговцю цінними паперами забороняється перепродавати (обмінювати) цінні папери власного випуску.
2. Брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи.
Торговець цінними паперами може виступати поручителем або гарантом виконання зобов'язань перед третіми особами за договорами, що укладаються від імені клієнта такого торговця, отримуючи за це винагороду, що визначається договором торговця цінними паперами з клієнтом.
3. Дилерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом.
4. Андеррайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента.
У разі публічного розміщення цінних паперів андеррайтер може брати на себе зобов'язання за домовленістю з емітентом щодо гарантування продажу всіх цінних паперів емітента, що підлягають розміщенню, або їх частини.
Якщо випуск цінних паперів публічно розміщується не в повному обсязі, андеррайтер може здійснити повний або частковий викуп нереалізованих цінних паперів за визначеною в договорі фіксованою ціною на засадах комерційного представництва відповідно до взятих на себе зобов'язань.
З метою організації публічного розміщення цінних паперів андеррайтери можуть укладати між собою договір про спільну діяльність.
5. Діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб.
Торговець цінними паперами має право укладати договори про управління цінними паперами з фізичними та юридичними особами.
Сума договору про управління цінними паперами з одним клієнтом - фізичною особою має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.
Істотні умови договору про управління цінними паперами встановлюються законом та за домовленістю сторін.
Договір про управління цінними паперами не може укладатися торговцем цінними паперами з компанією з управління активами.
Торговець цінними паперами здійснює управління цінними паперами відповідно до вимог Цивільного кодексу України, цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
6. Договір доручення, договір комісії або договір про управління цінними паперами укладається з торговцем цінними паперами в письмовій формі. Права та обов'язки торговця цінними паперами стосовно його клієнта, умови укладення договорів щодо цінних паперів, порядок звітності торговця перед його клієнтом, порядок і умови виплати торговцю винагороди визначаються у договорі, що укладається між ними.
Торговець цінними паперами зобов'язаний виконувати доручення клієнтів за договорами доручення, договорами комісії та договорами про управління цінними паперами на найвигідніших для клієнта умовах. Доручення клієнтів виконуються торговцем цінними паперами у порядку їх надходження, якщо інше не передбачено договором або дорученням клієнтів. У разі укладення торговцем цінними паперами договорів за власний рахунок разом з укладенням ним договорів за рахунок клієнта виконання договорів для клієнта є пріоритетним.
7. Торговець цінними паперами веде облік цінних паперів, грошових коштів окремо для кожного клієнта та окремо від цінних паперів, грошових коштів та майна, що перебувають у власності торговця цінними паперами, відповідно до вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Міністерством фінансів України, а у випадках, установлених законодавством, - також з Національним банком України. На грошові кошти та цінні папери клієнтів, що передаються торговцям цінними паперами в управління, не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями торговця цінними паперами, що не пов'язані із здійсненням ним функцій управителя.
8. Не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами:
розміщення емітентом власних цінних паперів; викуп емітентом власних цінних паперів; проведення юридичними особами та фізичними особами - підприємцями розрахунків з використанням векселів та/або заставних; провадження юридичними особами на підставі договорів комісії або договорів доручення купівлі-продажу (обміну) цінних паперів через торговця цінними паперами, який має ліцензію на провадження брокерської діяльності, а також на підставі договорів купівлі-продажу або міни, укладених безпосередньо з торговцем цінними паперами; внесення цінних паперів до статутного капіталу юридичних осіб.
9. Без участі торговця цінними паперами можуть здійснюватися такі операції: дарування та спадкування цінних паперів; операції, пов'язані з виконанням рішення суду; придбання акцій відповідно до законодавства про приватизацію.
10. Особливості укладення договорів, пов'язаних з переходом права власності на емітовані банками акції, визначаються законом.

5. ЕМІСІЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У РАЗІ ВІДКРИТОГО (ПУБЛІЧНОГО) ТА ЗАКРИТОГО (ПРИВАТНОГО) ЇХ РОЗМІЩЕННЯ
Етапи емісії цінних паперів у разі відкритого (публічного) та закритого (приватного) їх розміщення
1. Публічне (відкрите) розміщення цінних паперів - їх відчуження на підставі опублікування в засобах масової інформації або оголошення будь-яким іншим способом повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб.
У разі відкритого (публічного) розміщення цінних паперів серед заздалегідь не визначеного кола осіб емісія здійснюється за такими етапами:
1) прийняття рішення про відкрите (публічне) розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;
2) у разі відмови власника акцій від використання свого переважного права на придбання акцій, якщо це передбачено умовами відкритого (публічного) розміщення цінних паперів, - отримання від нього письмового підтвердження про відмову;
3) подання заяви і всіх необхідних документів для реєстрації випуску цінних паперів та проспекту їх емісії;
4) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів та проспекту їх емісії;
5) прийняття у разі потреби рішення про залучення андеррайтера до розміщення цінних паперів;
6) присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;
7) укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства або цінні папери розміщуються на пред'явника;
8) виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів у документарній формі;
9) розкриття інформації, що міститься в проспекті емісії цінних паперів;
10) відкрите (публічне) розміщення цінних паперів;
11) затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;
12) затвердження змін до статуту, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій;
13) реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації;
14) подання звіту про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів;
15) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів;
16) отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів;
17) розкриття інформації, що міститься у звіті про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів.
2. Приватне (закрите) розміщення цінних паперів - розміщення цінних паперів шляхом безпосередньої пропозиції цінних паперів заздалегідь визначеному колу осіб.
У разі закритого (приватного) розміщення цінних паперів серед заздалегідь визначеного кола осіб емісія здійснюється за такими етапами:
1) прийняття рішення про закрите (приватне) розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;
2) у разі відмови власника акцій від використання свого переважного права на придбання акцій, якщо це передбачено умовами закритого (приватного) розміщення цінних паперів, - отримання від нього письмового підтвердження про відмову;
3) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску цінних паперів;
4) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів;
5) присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;
6) укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства або цінні папери розміщуються на пред'явника;
7) виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів у документарній формі;
8) закрите (приватне) розміщення цінних паперів;
9) затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;
10) затвердження змін до статуту, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій;
11) реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації;
12) подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення цінних паперів;
13) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення цінних паперів;
14) отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів.
Забороняється обмежувати доступ власників цінних паперів до оригіналу рішення про розміщення цінних паперів, який зберігається в емітента.
Реєстрація випуску та проспекту емісії цінних паперів
1. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку протягом 30 днів після отримання заяви і всіх необхідних документів для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів здійснює одночасно реєстрацію їх випуску та проспекту емісії або відмовляє в реєстрації.
2. Реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску та проспекту емісії цінних паперів не може розглядатися як гарантія їх вартості. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідає лише за повноту інформації, що міститься у зареєстрованих нею документах, та за її відповідність вимогам законодавства. Відповідальність за достовірність відомостей, наведених у документах, що подаються для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів, несуть особи, які підписали ці документи.
3. Перелік документів, необхідних для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів, а також порядок їх реєстрації встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Вимоги до проспекту емісії цінних паперів
1. У проспекті емісії цінних паперів повинна міститися інформація про емітента, його фінансово-господарський стан, цінні папери, щодо яких прийнято рішення про відкрите (публічне) розміщення.
2. Вимоги до розкриття інформації про емітента та його фінансово господарський стан установлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
3. До інформації про цінні папери належить інформація, що стосується: виду, форми випуску, типу, кількості та номінальної вартості цінних паперів, щодо яких прийнято рішення про відкрите (публічне) розміщення; дати прийняття рішення про відкрите (публічне) розміщення цінних паперів; строків початку та закінчення відкритого (публічного) розміщення цінних паперів; порядку і форми виплати доходу за цінними паперами.
4. У проспекті емісії цінних паперів мають міститися інші відомості, передбачені цим та іншими законами, що визначають особливості відкритого (публічного) розміщення певних видів цінних паперів, або нормативно правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
5. Проспект емісії цінних паперів підписується керівником емітента (головою виконавчого органу), аудитором та засвідчується печаткою емітента. Особи, що підписали проспект емісії, тим самим підтверджують достовірність відомостей, які в ньому містяться, а аудитор - достовірність перевірених ним відомостей.
6. Проспект емісії цінних паперів реєструється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку одночасно з реєстрацією випуску цінних паперів.
7. Після реєстрації емітент публікує проспект емісії цінних паперів у повному обсязі в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не менш як за 10 днів до початку відкритого (публічного) розміщення цінних паперів.
8. До реєстрації та опублікування інформації про внесення змін до проспекту емісії цінних паперів емітент не має права здійснювати відкрите (публічне) розміщення цінних паперів.
6. ВАЛЮТНИЙ КУРС,ФОРМИ ТА ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ
Вал́ютний кэрс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях інший. Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або за міжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільній розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту.
Для конвертованих валют в основі курсу лежить валютний паритет. Проте курси валют майже ніколи не співпадають з їх валютним паритетом. В умовах міжнародної торгівлі і інших зовнішньоекономічних акцій співвідношення надходжень і платежів в іноземній валюті і, отже, попит і пропозиція іноземної валюти не знаходиться у рівновазі. При активному платіжному балансі курси іноземних валют на валютному ринку даної країни падають, а курс національної грошової одиниці підвищується. Зворотне відбувається у разі, коли країна має пасивний платіжний баланс. Тому в більшості країн разом з твердим офіційним курсом національної валюти також існує вільний. За офіційного паритету здійснюються розрахунки центральних національних банків та інших валютно-фінансових установ між різними країнами і з міжнародними організаціями. Розрахунки між приватними особами і організаціями, виходять із зовнішньоторговельних і зовнішньоекономічних зв'язків та здійснюються по вільному курсу.

Форми валютного курсу

Валютний курс Турецької Ліри до Євро з 2003 по 2005
●Що коливається — вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції
·                     і заснований на використанні ринкового механізму.
·                     Плаваючий — різновид валютного курсу, що коливається, зумовлюючий використання механізму валютного регулювання. Так, для обмеження різких коливань курсів національних валют, що викликають несприятливі наслідки валютно-фінансових та економічних відносин, країни, що увійшли в Європейську валютну систему, ввели в практику узгодження відносних меж взаємних коливань валютного курсу.
·                     Фіксований - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначеннях в законодавчому порядку валютних паритетах. Він допускає закріплення змісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або доларах США при строгому обмеженні коливань ринкових курсів валют в межах одного відсотка.

Міжнародний обмін

Нью-Йорк — один з фінансових центрів Світу
Міжнародна торгівля ведеться в грошових одиницях. У кожній країні існує своя валюта. І перш, ніж купити товари, послуги або фінансові активи за кордоном, треба спочатку звернутись на зовнішній валютний ринок, де валюту можна купити чи обміняти на іншу. Основний обмін валют для міжнародної торгівлі проводиться в найбільших фінансових центрах світу.
Курси, по яких обмінюються валюти, визначаються їх попитом і пропозицією. Наприклад, на початку 1986 року американський долар коштував 10 французьких франків, два роки опісля він коштував вже 6 франків. По мірі зміни обмінних курсів валют - змінюються ціни на товари цих країн, що імпортуються та експортуються.

Метод встановлення курсу

Основним поняттям, створеним для пояснення валютних курсів є паритет купівельної спроможності, ППС (purchasing power parity - РРР), для формулювання якого зазвичай привертають так званий закон однієї ціни: ціна товару в одній країні повинна бути рівна ціні товару в іншій країні; а оскільки ці ціни виражаються в різних валютах, це співвідношення цін і визначає курс обміну однієї валюти на іншу.
Нехай Pd - внутрішня ціна (domestic price) даного товару, а Pf - його ціна за кордоном, в сусідній країні (foreign price). Ці ціни являють собою кількість валют, національної для даної країни та іноземної, які дають за одиницю товару всередині країни та закордоном. Відношення цін і буде тим курсом, за яким одну валюту стануть обмінювати на іншу заради купівлі даного товару.


ПОРЯДОК встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні до іноземних валют та міжнародних розрахункових одиниць. Цей курс застосовується резидентами України та нерезидентами як розрахунковий обмінний розрахункових одиниць. Цей курс застосовується резидентами України та нерезидентами як розрахунковий обмінний чинним законодавством України. [Про внесення змін і доповнень до окремих нормативних документів Наці] (преамбулу змінено згідно з постановою Правління НБУ від 24.03.99 р. N 141) .
1. Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні до вільно конвертованих валют, а також до валют країн, які є головними зовнішньоекономічними партнерами України (додаток 1), без зобов'язань здійснювати операції купівлі та продажу іноземної валюти за зазначеними курсами таким чином:
2. Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні до долара США як середньозважений курс за операціями комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності національної валюти НБУ може здійснювати вплив на формування офіційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку. (пункт 1.1 змінено згідно з постановою Правління НБУ від 24.03.99 р. N 141) 1.2. Офіційні обмінні курси гривні до інших вільно конвертованих іноземних валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, розраховуються на підставі курсу гривні до долара США, встановленого згідно з п. 1.1 цього Порядку, та фіксингу Європейського центрального банку поточних крос-курсів валют до євро, а також крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках.
3. Офіційні обмінні курси гривні до вільно конвертованих валют, які обмежено використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют встановлюються через крос-курси, розраховані на підставі курсу гривні до долара США, встановленого згідно з п. 2. цього Порядку, та курсів національних валют до долара США, встановлених центральними (національними) банками держав СНД та Балтії, а також поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, у т. ч. тих, що публікує газета "Fіnancіal ".
4. Пункт 4 втратив чинність. (згідно з постановою Правління НБУ від 24.03.99 р. N 141) 2. Офіційні обмінні курси гривні до інших іноземних валют (додаток 2) Національний банк України встановлює в передостанній робочий день місяця із строком дії цих курсів із першого числа наступного календарного місяця і до його кінця без зобов'язань здійснювати операції купівлі та продажу цих іноземних валют за зазначеними курсами.
5. Розрахунок офіційних обмінних курсів гривні до іноземних валют, які зазначені в додатках 1 та 2, здійснюється Департаментом валютного регулювання та затверджується керівництвом Національного банку України. Офіційні обмінні курси гривні до іноземних валют вступають в дію наступного календарного дня після затвердження.
6. Повідомлення про офіційні обмінні курси гривні до іноземних валют надсилається провідним засобам масової інформації та обласним управлінням Національного банку України з подальшим їх доведенням останніми до відома комерційних банків.
7. ОБЛІК ОПЕРАЦІЙ З ВЛАСНИМ КАПІТАЛОМ
Власний капітал складається з статутного капіталу, емісійних різниці, загальних резервів і фондів Банку, результатів минулих років (нерозподілені прибутки (збитки) минулих років).
Облік власного капіталу ведеться за балансовими рахунками 5 класу Плану рахунків. Формування статутного капіталу здійснюється шляхом випуску простих і привілейованих акцій, виражених у гривнях.
Перерахування розміру статутного капіталу в гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют на дату складання установчого договору. До реєстрації статутного капіталу Банку в НБУ сума попередніх внесків у статутний фонд враховується за рахунком 3630 «Внески за незареєстрованним статутним капіталом». Зареєстрований статутний капітал враховується за балансовим рахунком 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку». Сальдо цього рахунку має відповідати розміру статутного капіталу, зафіксованого в установчих документах Банку, і дорівнювати сумарній номінальній вартості випущених акцій.
У випадку випуску акцій за ціною, що перевищує номінальну вартість, сума такого перевищення враховується за рахунком емісійних різниць (б/р. 5010). На рахунок емісійних різниць Банк зараховує також різницю між номінальною вартістю і ціною викупу акцій, якщо ціна викупу нижча ніж номінальна вартість.
За рахунком емісійних різниць враховується сума різниці між номінальною вартістю акцій і ціною покупки акцій при їх викупі Банком за ціною, що вища ніж номінальна вартість. У разі недостатності коштів на рахунку емісійних різниць для покриття різниці між номінальною вартість акцій і ціною покупки така сума покривається за рахунок нерозподілених прибутків минулих років.Банк відповідно до рішення загальних зборів акціонерів, щодо розподілу прибутку може формувати загальні резерви та фонди Банку.
Резервний фонд створюється відповідно до Статуту в розмірі 25% від статутного капіталу шляхом щорічних відрахувань 10% від чистого прибутку Банку і враховується за рахунком 5021 «Резервні фонди».
8. ОБЛІК ДОХОДІВ І ВИТРАТ
Бухгалтерський облік доходів і витрат Банку визначається національним Положенням /стандартом/ бухгалтерського обліку 15 "Доходи" і 16 "Витрати", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999р. № 290 і від 31.12.1999р. № 318 відповідно, Правилами бухгалтерського обліку доходів та витрат банків України, затверджених Постановою Правління НБУ від 18.06.2003р. № 255 (зі змінами й доповненнями).
Доходи і витрати Банку визначаються відповідно до основних принципів бухгалтерського обліку, а саме - нарахування, обережності та відповідності.
Доход Банку - збільшення економічних вигод протягом звітного періоду у вигляді збільшення активів, або зменшення зобов'язань, які призводять до збільшення капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів).
Витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи розподілу власниками);Витрати, пов'язані з отриманням винагороди (комісії) визначається у тих випадках, коли у відповідності з угодою Банк повинен сплатити витрати за користування ресурсами контрагента.
Доходи та витрати Банку діляться на:- процентні доходи та витрати;
-                     комісійні доходи та витрати;- прибуток (збиток) від торговельних операцій;- дохід у вигляді дивідендів;- дохід від повернення раніше списаних активів;- витрати від формування спеціальних резервів;- інші операційні доходи та витрати;- загальні адміністративні витрати;- податок на прибуток;
До процентних доходів/витрат відносяться операційні доходи (витрати), отримані (сплачені) Банком за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані Банку (залучені банком), суми яких обчислюються пропорційно часу, із застосуванням ефективної ставки відсотка, а саме:
Доходи (витрати) за операціями з коштами, розміщеними в інших банках;
·        Доходи витрати за кредитами та депозитами, наданими (отриманими) юридичними та фізичними особами, та за іншими фінансовими інструментами, у тому числі за цінними паперами;
·        Доходи у вигляді амортизації дисконту (премії).
Комісійні доходи (витрати) – це операційні доходи (витрати), які розраховуються пропорційно сумі активу або зобов'язань або є фіксованими, в окремих випадках суми комісійних доходів (витрат) можуть розраховуватися пропорційно часу та сумі зобов'язань.
Комісії за наданими (отриманими послугами) залежно від мети їх оцінки та основи обліку пов’язаного з ними фінансового інструменту поділяються на :
А) комісії, що є невід’ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту. Ці комісії визнаються в складі первісної вартості фінансового інструменту і впливають на визначення сум дисконту та премії за цим фінансовим інструментом .
Б) комісії, що утримуються (сплачуються) під час надання послуг, а саме:
·        комісії за розрахунково- касове обслуговування клієнтів;
·        комісії за обслуговування кредитної заборгованості
·        комісії за резервування кредитної лінії. Які розраховуються на пропорційній часу основі протягом строку дії зобов’язання;
·        комісії за управління інвестицією, тощо.
В) комісії, що отримуються (сплачуються) після виконання певних дій, визнаються як дохід (витрати) після завершення певної операції. До них належать комісії за розподіл акцій (часток) клієнтів, розміщення цінних паперів за операціями андеррайтингу, за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів для клієнтів, синдикування кредиту, за довірче обслуговування клієнтів, тощо.
Прибутки (збитки ) від торгівельних операцій – результат (прибуток чи збиток) від операцій з купівлі продажу різних фінансових інструментів. У тому числі за операціями з цінними паперами, за операціями з іноземною валютою та банківськими металами Банк визнає прибутки та збитки:
·        від реалізації фінансових інвестицій;
·        від змін в оцінці (переоцінці) інвестицій до справедливої вартості;
·        від результату переоцінки активів та зобов’язань в іноземній валюті та банківських металах у разі зміни офіційного курсу гривні до іноземних валют. (банківських металів).
Дохід у вигляді дивідендів – дохід, який виникає в результаті використання банком цінних паперів з нефіксованим прибутком.
Витрати на формування спеціальних резервів Банку – це витрати на покриття можливих збитків від зменшення корисності активів Банку та списання безнадійних активів.
Доходи від повернення раніше списаних активів – кошти що надійшли для погашення заборгованості, яка була визнана Банком безнадійною щодо отримання.
Інші операційні доходи (витрати) – це доходи (витрати) від операцій, які не пов'язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю, а також ті, які не включені у вищевказані групи операційних доходів та витрат, а саме:
- доходи (витрати) від оперативного лізингу (оренди);
- витрати на інкасацію;
- витрати за послуги аудиту;
- неустойки (штрафи, пені), отримані (сплачені) за банківськими операціями та інші.
Загальні адміністративні витрати – це операційні витрати, пов'язані з забезпеченням діяльності Банку. Вони діляться на:
- витрати на утримання персоналу (заробітна плата, витрати на соціальне забезпечення, обов’язкові нарахування, страхування, додаткові виплати, премії, навчання, тощо);
- витрати на утримання та експлуатацію основних засобів і нематеріальних активів (ремонт, страхування);
- інші експлуатаційні витрати (комунальні послуги, охорона, тощо)
- гонорари за професійні послуги (юридичні, медичні тощо)
- витрати на зв'язок (поштові, телефонні, факс тощо);
- сплата податків та інших обов’язкових платежів, крім податку на прибуток;
- інші витрати , спрямовані на обслуговування та управління банком..
Податок на прибуток – операційні витрати Банку, пов'язані зі сплатою податку відповідно до чинного законодавства України і з урахуванням міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку визнання відстрочених податкових зобов'язань і податкових активів.
Облік доходів та витрат за операціями між філіями відображається за рахунками:
- 6080 « Процентні доходи за операціями з філіями банку» і 7080 « Процентні витрати за операціями з філіями банку»;
- 6180 «Комісійні доходи за операціями з філіями банку» і 7180 « Комісійні витрати за операціями з філіями банку»;
- 6380 « Інші операційні доходи за операціями з філіями банку» і 7380 « Інші операційні витрати за операціями з філіями банку».
Нарахування доходів та витрат за операціями між структурними підрозділами Банку з урахуванням того, що залишки за рахунками доходів та витрат за операціями між структурними підрозділами Банку є тотожні і не враховуються під час формування фінансового результату Банку.
Визнані Банком доходи (витрати) відображаються в бухгалтерському обліку із застосуванням принципу нарахування та відповідності, а саме бухгалтерський облік доходів і витрат здійснюється не рідше одного разу на місяць.Амортизація дисконту (премії) здійснюється не рідше одного разу на місяць з відображенням за відповідними рахунками процентних доходів (витрат). Величина дисконту (премії) з урахуванням сум комісій, що включаються до вартості фінансового інструменту, відноситься на процентні доходи (витрати) під час визнання такого фінансового інструменту, якщо вона є несуттєвою, тобто 1% і менше від суми номіналу але не більше 10 000грн.Всі статті доходів і витрат, визнані протягом звітного періоду, включаються у визначення чистого прибутку або збитку за звітний період.Результатом розрахунку фінансово-господарської діяльності Банку за звітний період визнається різниця між доходами та витратами Банку за цей період.
Чистий прибуток або збиток за період складається з наступних компонентів, кожний з яких повинен бути розкритий у звіті про фінансові результати:
а) прибуток або збиток від звичайної діяльності;
б) надзвичайні статті.
Нарахування доходів і витрат Банку за звітний період, оплата яких буде зроблена в наступні звітні періоди, здійснюється наприкінці звітного періоду. Кожний вид доходу та витрат відображається у бухгалтерському обліку окремо. Доходи та витрати визначаються по кожному виду діяльності Банку. Критерії визнання доходів та витрат застосовуються окремо до кожної операції Банку.
У результаті використання активів Банку іншими сторонами доходи визнаються у вигляді процентів, роялті та дивідендів.Проценти визнаються в тому звітному періоді, до якого вони належать, і розраховуються виходячи з бази їх нарахування та строку використання відповідними активами.
Роялті визнаються за принципом нарахування відповідно до економічного змісту відповідної угоди.
Доходи Банку визнаються у бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, які отримані, або підлягають отриманню. У разі відстрочення платежу, унаслідок чого виникає різниця між справедливою вартістю та номінальною сумою коштів або їх еквівалентів, які підлягають отриманню за надані послуги та інші активи, така різниця визнається доходом у вигляді процентів.Банк не визнає дохід , якщо здійснюється обмін активами, які є подібними по призначенням та мають однакову справедливу вартість.Сума доходів (витрат) за операціями обміну неподібними активами визначається Банком за справедливою вартістю активів, послуг, які отримані (надані) або підлягають отриманню (наданню) Банком, зменшеною або збільшеною відповідно на суму переданих або отриманих коштів та їх еквівалентів.
Витрати, які неможливо прямо зв'язати з доходом певного періоду, відображаються в складі витрат Банку того звітного періоду, у якому вони були здійснені.
Доходи (витрати) за безперервними послугами (наприклад, комісії за обслуговування у системі електронних платежів, за послуги користування системою електронної пошти і т.д.) визнаються щомісяця (не пізніше останнього робочого дня місяця) протягом усього терміну дії угоди про надання (отримання) послуг і відображаються у бухгалтерського обліку за принципом нарахування.Доходи (витрати) за послугами, які надаються поетапно, визнаються після завершення кожного етапу операції протягом дії угоди про надання (отримання) послуг і відображаються в обліку за принципом нарахування. Нарахування доходів (витрат) здійснюється з дати оформлення документа, що підтверджує надання (отримання) послуги.Якщо доходи (витрати) отримані (сплачені) на дату балансу (не пізніше останнього робочого дня місяця, в якому здійснювалось надання (отримання) послуг, то Банк може не відображати їх за рахунками нарахованих доходів та витрат. У цьому випадку Банк (філія) застосовує відповідний внутрішній контроль за нарахованими і отриманими доходами.
Банк щомісяця визнає суму доходів і витрат, які належать до звітного періоду, і відображає за відповідними рахунками обліку доходів і витрат 6 і 7 класів у кореспонденції з рахунками 1,2, 3 класи рахунків.
Залишки за рахунками доходів і витрат відображаються наростаючим підсумком з початку року та в кінці звітного фінансового року закриваються:
·               за умови перевищення доходів над витратами – на рахунок 5040 П «Прибуток звітного року, що очікує затвердження»;
·               за умови перевищення витрат над доходами – на рахунок 5041 А «Збиток звітного року, що очікує затвердження».
Доходи (витрати) в іноземній валюті відображаються за рахунками класів 6 і 7 у національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют на дату визнання з використанням рахунків валютної позиції групи 380 „Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів”.Доходи та витрати майбутніх періодів в іноземній валюті за монетарними активами та зобов'язаннями переоцінюються у валюту звітності під час кожної зміни офіційних курсів гривні до іноземних валют до часу їх визнання.Доходи і витрати майбутніх періодів в іноземній валюті за немонетарними статтями відображаються у звітності за офіційним курсам гривні до іноземних валют на дату їх виникнення і не переоцінюються під час кожної зміни офіційних курсів гривні до іноземних валют до часу їх визнання.
Умови нарахування та сплати доходів і витрат (дата нарахування, термін сплати за обумовлений період, метод визначення умовної кількості днів, період розрахунку, і т.п.) визначаються договором між Банком і контрагентом відповідно до вимог законодавства України і нормативно - правових актів Національного банку України.
Нарахування процентів на банківський вклад (депозит) починається з наступного дня після надходження коштів або банківських металів вкладника і закінчується в день, що передує дню повернення коштів або банківських металів вкладникові або або списанню з вкладного (депозитного) рахунку вкладника.
При нарахуванні процентів за виданими кредитами враховується перший день і не враховується останній день договору.
При нарахуванні процентів за кредитами і депозитами Банк щомісяця встановлює дату нарахування відсотків - останній робочий день місяця.
Процентні доходи і витрати визнаються за рахунками процентних доходів і витрат за класами 6,7 із застосуванням ефективної ставки відсотка.
Нарахування процентів за фінансовими інструментами здійснюється за номінальною процентною ставкою, яка передбачена умовами договору (випуску), і відображається Банком за рахунками з обліку нарахованих доходів і нарахованих витрат за класами 1,2,3.
Амортизація дисконту (премії) за фінансовими інструментами здійснюється одночасно з нарахуванням процентів.
Будь які різниці, що виникають між сумою визнаних за ефективною ставкою відсотка процентних доходів (витрат) та нарахованих за номінальною процентною ставкою доходів (витрат) за фінансовими інструментами, придбаними (наданими, отриманими) за номінальною вартістю (без дисконту або премії) відображаються за рахунками з обліку неамортизованого дисконту (премії) у кореспонденції з рахунками з обліку процентних доходів (витрат).
Облікова політика щодо доходів та витрат за операціями з лізингу (оренди) необоротних активів, а також витрат з нарахування амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється відповідно до нормативно-правових актів НБУ та описана в п 4.5., 4.7.
9. ОБЛІК ЦІННИХ ПАПЕРІВ І ПРИНЦИПИ ЇХ ОЦІНКИ
Банк, як Торговець (Брокер-Дилер) здійснює професійну діяльність по обігу та випуску цінних паперів на підставі Ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Бухгалтерський облік операцій з цінними паперами регламентується Інструкцією про бухгалтерський облік операцій з цінними паперами в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 03.10.2005 р. № 358 (зі змінами та доповненнями), Положенням про порядок визначення справедливої вартості та зменшення корисності цінних паперів, затвердженим постановою Правління НБУ від 17.12.2003р. № 561 (зі змінами та доповненнями), відповідними внутрішньобанківськими нормативними документами.
Підставою для здійснення бухгалтерських записів є відповідні договори, рішення Спостережної ради банку, Кредитного комітету (при необхідності) та відповідні розпорядження підрозділів Банку, які ініціюють зазначені операції.
Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:
·                   акції;
·                   облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;
·                   облігації місцевих позик;
·                   облігації підприємств;
·                   казначейські зобов'язання республіки;
·                   ощадні сертифікати;
·                   інвестиційні сертифікати;
·                   векселя;
·                   приватизаційні папери;
·                   заставні;
·                   іпотечні цінні папери.
Також можуть бути в обігу похідні цінних паперів (форвардні і ф'ючерсні контракти, опціони й т.п.) і цінні папери іноземних інвесторів, які допущені до обігу на території України.
Всі цінні папери, які придбані Банком з метою їх оцінки та відображення в бухгалтерському обліку класифікуються таким чином:
а) цінні папери, які обліковуються в торговому портфелі;
б) цінні паперами в портфелі Банку на продаж;
в) цінні паперами в портфелі Банку до погашення;
г) інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.
Банк здійснює класифікацію цінного паперу на основі таких факторів:
-         Тип (вид) цінного паперу;
-         Намір та здатність банку щодо цінного паперу;
-         Можливість визначення справедливої вартості;
-         Відношення банку до інвестора;
-         Хронологічний фактор (який час може знаходитись цінний папір в конкретному портфелі Банку - тільки для асоційованих компаній).
Усі придбані Банком цінні папери обліковуються на балансі залежно від того, до якого портфеля вони відносяться.
Облік фінансових інвестицій і їх оцінка здійснюється Банком за кожною інвестицією у розрізі емітентів.
Порядок первісного визнання цінних паперів.
При обліку операцій з цінними паперами Банк наведені нижче терміни вживає в такому значенні:
Дата операції – це дата з якої Банк зобов’язується придбати або продати актив, це дата підписання угоди двома сторонами, якщо інше не зазначено в угоді.
На дату операції облік цінних паперів здійснюється за позабалансовими рахунками.
Дата розрахунку – це дата, з якої актив передається Банку (визнається активом банку) або з якої актив передається Банком (припинення визнання активу). Дата розрахунку є датою, з якої починається (у разі придбання) і припиняється (у разі реалізації) нарахування процентів за активами і зобов’язаннями банку.
Ринкова вартість цінних паперів - сума коштів, яку можна отримати від продажу цінних паперів на активному ринку;
Собівартість цінного папера - це ціна придбання цінного папера, уключаючи накопичені проценти, а також витрати на операції з придбання цінних паперів;
Справедлива вартість – сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.
Витрати на операції – комісійні винагороди, податки та збори (обов’язкові платежі), які безпосередньо пов’язані з операціями з придбання, емісії або продажу цінних паперів та інвестицій, не оформлених цінними паперами, і яких не було б, якби операція з придбання, емісії або продажу не здійснювалася. Витрати на операцію не включають дисконт або премію за борговими цінними паперами, адміністративні витрати.
При придбанні цінних паперів до прийняття рішення кредитним комітетом щодо їх врахування у відповідному портфелі Банк відносить такі цінні папери в портфель на продаж.
Придбані цінні папери (крім цінних паперів у торговому портфелі, інвестицій в асоційовані та дочірні компанії) первісно оцінюються та відображаються в бухгалтерському обліку за справедливою вартістю, до якої додаються витрати на операції з придбання таких цінних паперів.
Визнання (припинення визнання) цінних паперів в торговому портфелі за стандартними процедурами відображається в бухгалтерському обліку із застосуванням методу їх визнання (припинення визнання) на дату розрахунку.
Купівля або продаж цінних паперів Банком за стандартними процедурами передбачає передавання цих цінних паперів протягом часу, який установлений згідно із загальними правилами, що діють на відповідному ринку.
Зміна справедливої вартості цінних паперів, які мають бути передані Банку (крім цінних паперів, які обліковуються за собівартістю або амортизованою собівартістю), у період між датою операції та датою розрахунку відображається в бухгалтерському обліку за рахунками доходів або витрат (для цінних паперів у торговому портфелі) та капіталу (для цінних паперів у портфелі на продаж).
На кожну наступну після визнання дату балансу всі цінні папери, що придбані Банком, оцінюються за їх справедливою вартістю, крім:
·              цінних паперів, що утримуються до погашення;
·              акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком у портфелі на продаж, справедливу вартість яких неможливо достовірно визначити;
·              інвестицій в асоційовані та дочірні компанії
За борговими цінними паперами Банк окремо обліковує дисконт або премію в разі їх наявності. Дисконт або премію за борговими цінними паперами в портфелях на продаж та до погашення Банк амортизує протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка. Сума амортизації дисконту збільшує процентний дохід, а сума амортизації премії зменшує процентний дохід за цінними паперами.
Ефективна ставка відсотка обраховується за формулою:
 
Ko - сума початкової інвестиції;
K_погаш - сума погашення інвестиції;
Д - дисконт;
П - премія;
i - період для і-го потоку ;
d - ефективна ставка відсотка.
Банк не здійснює амортизація дисконту (премії) для боргових цінних паперів, якщо величина дисконту (премії) на дату придбання є несуттєвою, тобто менша, ніж 1 % від суми номіналу. У такому разі вся сума дисконту (премії) збільшує (зменшує) процентні доходи під час первісного визнання цінного папера.
За купонними цінними паперами Банк окремо обліковує накопичені проценти. Нарахування процентів здійснюється Банком залежно від умов випуску цінних паперів, але не рідше одного разу на місяць протягом періоду від дати придбання цінного папера до дати його продажу або погашення.
Сума амортизації дисконту або премії нараховується Банком одночасно з нарахуванням процентів.
Цінні папери, які надані в довірче управління, не вважаються такими, що вибули з портфеля банку, а обліковуються за окремими аналітичними рахунками тих самих балансових рахунків, на яких вони обліковувалися до надання в довірче управління, з подальшим здійсненням операцій з переоцінки, амортизації дисконту або премії, нарахування доходу тощо.
Переоцінку (перерахунок гривневого еквівалента залишків іноземної валюти) за рахунками обліку цінних паперів в іноземній валюті у зв'язку зі зміною офіційного валютного курсу Банк здійснює в порядку переоцінки іноземної валюти.
Облік цінних паперів у торговому портфелі Банку.
У торговому портфелі Банк обліковує боргові цінні папери, акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, що використовуються Банком для перепродажу та переважно з метою отримання прибутку від короткострокових коливань їх ціни або дилерської маржі. До торгових цінних паперів можуть бути віднесені будь які цінні папери, щодо яких Банк під час первісного визнання прийняв рішення про їх облік за справедливою вартістю з визнанням переоцінки через прибутки/збитки (крім акцій, які не мають котирувальної ціни на активному ринку і справедливу вартість яких неможливо достовірно визначити).
До торгового портфелю цінних паперів Банк відносить цінні папери:
·              незалежно від виду;
·              цінні папери, справедлива вартість яких має бути достовірно оцінена;
·              щодо яких Банк має намір отримати дохід від короткострокових коливань вартості;
·              Банк може засвідчити факт отримання доходу в минулому за подібними операціями;
·              незалежно від кількості придбаних паперів.
Цінні папери в торговому портфелі первісно оцінюються за справедливою вартістю. Витрати на операції з придбання визнаються за рахунками витрат під час первісного визнання таких цінних паперів.
На дату операції вартість придбаних у торговий портфель цінних паперів обліковується за позабалансовими рахунками.
У разі зміни справедливої вартості Банк здійснює переоцінку цінних паперів. Результат переоцінки обов'язково відображається в бухгалтерському обліку на дату балансу.
Банк здійснює нарахування процентних доходів за цінними паперами в торговому портфелі на дату їх переоцінки, але не рідше одного разу на місяць.
Нарахування процентів за купонними цінними паперами Банк здійснює за процентною ставкою купона, починаючи з дати їх придбання до дати погашення або продажу. Якщо умовами випуску боргових цінних паперів передбачено поступове або часткове погашення їх номіналу, то нарахування процентів за цінними паперами Банк проводить з урахуванням такого зменшення номіналу цінного папера.
Амортизація дисконту (премії) за борговими цінними паперами в торговому портфелі не здійснюється.
Переведення цінних паперів з торгового портфеля в інші портфелі банку або навпаки з інших портфелів цінних паперів у торговий портфель не допускається.
10. СКЛАДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ТА ПОДАТКОВОЇ ЗВІТНОСТІ ЗВІТНОСТІ
Види податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються на території України
В Україні справляються: загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі); місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). (див. Додаток 5)
Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі)
1. До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):
1) податок на додану вартість; 2) акцизний збір; 3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами; 4) податок на доходи фізичних осіб; 5) мито; 6) державне мито; 7) податок на нерухоме майно (нерухомість); 8) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності); 9) рентні платежі; 10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 11) податок на промисел; 12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 13) збір за спеціальне використання природних ресурсів; 14) збір за забруднення навколишнього природного середовища; 15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; 16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; 17) збір до Державного інноваційного фонду; 18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; 19) фіксований сільськогосподарський податок; 20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; 21) гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року); 22) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; 23) збір за використання радіочастотного ресурсу України; 24) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний); 25) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; 26) збір за проведення гастрольних заходів;
27) судовий збір; 28) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
2. Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
3. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно з законами України.
4. Податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені в пунктах 7, 8, 10, 11, 13, 14 частини першої цієї статті, на території Автономної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим. При цьому ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) визначаються в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.
5. Спеціальний збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зазначений у пункті 24 частини першої цієї статті, встановлюється у порядку, визначеному Законом України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб".
6. Підприємствам та організаціям громадських організацій інвалідів можуть надаватися пільги щодо сплати податків, зазначених у пунктах 1, 3, 8 частини першої цієї статті, на підставі дозволу на право користування такою пільгою, який надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Поняття податку і збору (обов'язкового платежу) до бюджетів та до державних цільових фондів, системи оподаткування (див.Додаток 6)
Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб.
Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Пенсійного фонду України.
Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.
Складання Фінансової звітності (див. Додаток 7)
Бухгалтерський облік і фінансова звітність ґрунтуються на наступних принципах: Принцип повноти висвітлення
Усі бухгалтерські операції підлягають реєстрації на рахунках бухгалтерського обліку без яких-небудь винятків. Фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій Банку, яка може впливати на рішення, що приймаються згідно з нею.
Принцип переваги сутності над формою
Операції враховуються і розкриваються у звітності відповідно до їх сутності і економічного змісту, а не лише за їх юридичною формою.
Принцип безперервності
Банк розглядається як безперервно діючий, виходячи з припущення, що його діяльність продовжуватиметься в неосяжному майбутньому. Передбачається, що в Банку немає ні наміру, ні необхідності у ліквідації або значному скороченні масштабу діяльності.
Принцип послідовності
Облікова політика, обрана Банком, застосовується ним послідовно і постійно від одного звітного періоду до іншого. Зміна облікової політики можливо тільки у випадках, передбачених міжнародними стандартами і національними положенням (стандартами) бухгалтерського обліку та повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності.
Принцип автономності
Активи і зобов'язання Банку відокремлені від активів і зобов'язань власників Банку, інших банків (контрагентів), у зв'язку із чим особисте майно та зобов'язання власників не можуть бути відображені у фінансовій звітності.
Принцип нарахування і відповідності доходів і видатків
Доходи та видатки відображаються в бухгалтерському обліку і фінансових звітах у момент їх виникнення не залежно від дати надходження або оплати коштів. Для визначення фінансового результату звітного періоду порівнюються доходи звітного періоду з видатками, які були понесені Банком при одержанні цих доходів.
Принцип історичної (фактичної) собівартості
Активи і зобов'язання враховуються приоритетно за вартістю їх придбання або виникнення.
При придбанні активів вартість визначається за сумою фактично сплачених за ними коштів (справедлива вартість при здійсненні угоди між добре обізнаними, бажаючими зробити таку операцію, незалежними один від одного сторонами), а зобов'язання за сумою мобілізованих коштів в обмін на зобов'язання (історична вартість).
Активи і зобов'язання в іноземній валюті, за винятком немонетарних статей, повинні переоцінюватися у випадку зміни офіційного курсу на звітну дату.
Принцип обачності
Дотримання певної обережності при прийнятті рішень, необхідних для винесення оцінок в умовах невизначеності для недопущення переоцінки активів і доходів, і недооцінки зобов'язань або видатків. Цей принцип передбачає виділення на окремих рахунках сумнівних активів і створення резервів під їх знецінювання на відшкодування видатків по сумнівній заборгованості.
Інформація, що подається у фінансовій звітності, має відповідати таким якісним характеристикам:
Зрозумілість інформації, що подається у фінансових звітах для користувачів. Припускається, що користувачі мають відповідні знання з бізнесу, економічної діяльності та бухгалтерського обліку;
Доречність інформації, яка впливає на прийняття економічних рішень користувачів, дає змогу оцінити ними події чи скоригувати їх оцінки,
-                     зроблені в минулому;
-                     Суттєвість і істотність інформації , тобто її відсутність або викривлення може вплинути на економічні рішення користувачів звітності. У фінансових звітах має відображатися уся істотна інформація;
-                     Достовірність інформації та правдивість її подання – це відсутність суттєвих помилок та упередженості і відображення дійсного стану справ. Інформація повинна бути достовірною та реально відображати операції та інші події, результатом яких є зміна активів, зобов’язань або капіталу банку на дату звітності;
-                     Зіставність інформації, тобто можливість порівнювати фінансові звіти за різні періоди для того, щоб визначити тенденції змін у фінансовому стані та результатах діяльності Банку;
-                     Нейтральність інформації та її своєчасність передбачає відсутність в інформації упередженості та своєчасне подання фінансової звітності.
У податкові інспекції за місцем розташування філій надається розрахунок податкових платежів по податку на прибуток, що підлягає сплаті за місцем перебування філії. (див. Додаток 8)
11.ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ОЦІННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
1. Порядок проведення оцінки вартості заставного майна і методичні рекомендації за визначенням вартості Предмету застави (далі по тексту - «Порядок») розроблений відповідно до чинного законодавства України, нормативних документів Національного банку України і внутрішніх документів Банку (Кредитна політика Банку, Керівництво по корпоративному кредитуванню і інші документи, що регламентують кредитування в Банку).
2. Даний Порядок обов'язковий до застосування фахівцями Відділу застав Головного офісу Банку і фахівцями філіалів/відділень (далі по тексту – фахівцями філіалів) , відповідальними за оцінку предметів застави.
3. Метою даного Порядку є визначення для співробітників Відділу застав або фахівців філіалу, відповідальних за оцінку, основних підходів, принципів і методик визначення вартості майна, пропонованого в заставу.
4. Відповідно до вимог даного Порядку виробляється оцінка об'єктів житлово-цивільного призначення, об'єктів невиробничого і виробничого призначення, автомашин, товарів промислової і продовольчої груп, товарів в обороті, в заставі, відвантажених і що знаходяться в дорозі, устаткування, майнових прав, цінних паперів, сільськогосподарської техніки і іншого майна, пропонованого як предмет застави.
Вибір предмету застави виробляється з урахуванням вимог інструктивних і нормативних документів Банку до майна, пропонованого як предмет застави.
5. Оцінку майна залежно від складності оцінки, виду Предмету застави, проводять фахівці Відділу застав Банку (відповідні фахівці філіалу), а у випадках, передбачених чинним законодавством – незалежні оцінювачі: фізичні або юридичні особи, що мають відповідний документ на здійснення оцінної діяльності, з якими Заставники, уклали договори на проведення оцінки.
6. Незалежна оцінка предмету застави проводиться у обов'язковому порядку, якщо дана вимога визначена чинним законодавством України.
Також незалежна оцінка проводиться при визначенні вартості майна, що надається в забезпечення кредитів і умовних зобов'язань, які є для Банку предметом крупної операції. Параметри крупних операцій визначаються внутрішніми документами Банку (протокол Кредитного Комітету, Правління, Наглядової ради Банку).
Для підтвердження про проведення незалежної оцінки предмету застави незалежні оцінювачі готують звіти, форма і зміст яких повинні відповідати Закону України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оцінну діяльність в Україні», Закону України «Про оцінку земель».
У них повинні відображатися мета проведення оцінки, результати, область застосування оцінки, що використовуються при оцінці методи, розрахунки, фактичні дані, що використовуються при проведенні оцінки, з вказівкою джерела, а також інші відомості, необхідні для повного і однозначного тлумачення результатів проведення оцінки. Рекомендована форма і зміст звітів про оцінку незалежних оцінювачів приведена в Додатку № 9 до даного Порядку.
З метою зниження ризиків звіти незалежних оцінювачів повинні піддаватися з боку Банку обов'язковій експертизі, в частині:
§     чи є державна ліцензія на оцінку даного виду майна;
§     чи легалізована оцінна діяльність незалежного оцінювача;
§     чи відповідає звіт про оцінку міжнародним стандартам оцінки;
§     чи відображає вартість Предмету застави по звіту реальну ринкову вартість.
Затверджена форма результатів аналізу первинної оцінки, що проводиться по звітах незалежних оцінювачів, і залежно від предмету до даного Порядку.
Експертизу звітів незалежних оцінювачів з боку Банку проводять фахівці Відділу застав Банку (відповідні фахівці філіалу).
7. Оцінка предмету забезпечення проводиться фахівцями Відділу застав Головного офісу Банку і фахівцями філіалів, відповідальними за оцінку предметів застави, після отримання документів, необхідних для проведення оцінки. Перелік  необхідних документів для проведення оцінки приведений в Додатку № 10 до даного Порядку.
8. За наслідками оцінки вартості предмету застави відповідальні працівники Банку у обов'язковому порядку складають висновки про оцінку заставного майна. Висновки повинні містити в собі наступну інформацію:
§     розрахунки визначення вартості;
§     опис і обгрунтування застосованих методів оцінки;
§     фактичні дані, що використовуються при проведенні оцінки, з вказівкою джерела їх отримання;
§     а також інші відомості, необхідні для повного і однозначного тлумачення результатів проведення оцінки.
Висновки про оцінку вартості заставного майна є внутрішніми документа Банку. Типові форми висновків про оцінку, проведену фахівцями Банку, залежно від предмету (предметів) застави до даного Порядку.
9. Для забезпечення поворотності позикових засобів ринкова вартість заставного майна повинна бути не нижчою за суму основного боргу, винагороди (інтересу) по кредиту, штрафних санкцій по простроченій заборгованості, аукціонного збору, витрат за змістом Предмету Застави, судових і інших витрат.
ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ І ОБЛАСТЬ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ.
Визначення термінів, що використовуються:
Застава – спосіб забезпечення зобов'язання, через яке кредитор (заставодержатель) має право, у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання, одержати задоволення з вартості закладеного майна переважно перед іншими кредиторами особи, якій належить це майно.
Ринкова вартість – це найвірогідніша ціна, яку повинна досягати власність на конкурентному і відкритому ринку з дотриманням всіх умов справедливої торгівлі, свідомих дій продавця і покупця, без дії незаконних стимулів або інших суб'єктивних умов.
Концепція ринкової вартості грунтується на тому, що типовий покупець на ринку має нагоду вибрати альтернативні об'єкти. Ринкова вартість є об'єктивною, незалежною від бажань окремих учасників ринку і відображає реальні економічні умови, що складаються на ринку.
Заставна вартість – дисконтована на дату оцінки ринкова вартість майна, визначена на передбачену дату закінчення терміну дії договору застави з метою складання договору застави майна.
Витрати – це сума грошових коштів, необхідних для відтворення майна.
Вартість – це розрахункова величина грошових коштів, за яку майно повинне переходити від продавця до покупця в результаті операції.
Ціна – це грошова сума, заплачена за одиницю майна, за наявності факту операції, що відбулася.
Теоретичним фундаментом процесу оцінки є єдиний набір оцінних принципів. Найприйнятнішими для експертної оцінки є принципи, засновані на представленнях користувача, що включають корисність, заміщення, попит і пропозицію, внесок, очікування, розумну обережність, принцип найефективнішого використовування.
Корисність. Майно володіє вартістю тільки в тому випадку, якщо воно корисне якому-небудь потенційному власнику і може бути потрібне для реалізації певної економічної функції. У випадку з приносячою дохід власністю задоволення потреб користувача може бути виражене у вигляді потоку доходів. Наприклад, скільки б одна людина платила іншому, якби даний об'єкт був орендований.
Заміщення. Даний принцип свідчить, що максимальна вартість власності визначається якнайменшою ціною або вартістю, по якій може бути придбана інша власність з еквівалентною корисністю.
Попит і пропозиція. Даний принцип передбачає встановлення поточної вартості об'єкту оцінки на підставі попиту і пропозиції на аналогічне майно.
Внесок. Передбачає облік впливу на вартість об'єкту оцінки таких чинників, як працю, управління, капітал і землю, вплив яких пропорційний їх вкладенню в загальний дохід.
Очікування. Це встановлення поточної вартості доходів або інших вигод, які можуть бути одержані в майбутньому від володіння власністю.
Розумна обережність. Даний принцип властивий будь-якому покупцю майна, що придбавається з метою отримання прибули. Чинники, що визначають цей принцип, відносяться в більшій мірі до категорії інтуїтивних чинників, визначуваних сезонним характером бізнесу, нестабільністю політичних ситуацій і т.п.
Принцип найефективнішого використовування. Даний принцип полягає у тому, що найефективніше використовування об'єкту оцінки зв'язує воєдино внутрішні характеристики і зовнішні дії на вартість. Наприклад, недоцільно використовувати торгові площі з проведеною сучасною обробкою, розташовані в центрі міста з достатніми купівельними потоками як складські приміщення для зберігання ТМЦ.
Вартість предмету застави може бути визначена на основі одного або декількох методів оцінок. У практиці оцінки застави використовують три основні методи – ринкові (аналоговий), прибуткові, витратні.
Ринковий підхід до оцінки.
Ринковий підхід до оцінки заснований на порівнянні продажів, за наявності достатньої кількості інформації про недавні операції купівлі-продажу. Даний підхід застосовний до розвинених секторів ринку.
Область застосування оцінки на основі ринкового підходу - оцінка транспортних засобів, товарно-матеріальних цінностей, устаткування, будівель житлово-цивільного призначення (квартири, житлові будинки, приміщення офісів, магазини), цінних паперів, що мають вторинний ринок.
У разі наявних даних про досконалі операції на ринку може застосовуватися ринковий підхід до інших видів майна.
Прибутковий підхід до оцінки.
Оцінка по доходу заснована на тому принципі, що тільки приносячі доходи підприємства мають вартість. Використовуючи термін «доходи від експлуатації підприємства», мається на увазі, наступні види доходу, які можуть бути використані в оцінці:
§    чистий операційний дохід – категорія доходів, що відноситься до нерухомості, що здається в оренду відкоректованих на розрахункову величину податкових платежів;
§    чистий прибуток – дохід, що залишається у розпорядженні підприємства після відшкодувань витрат, сплати податків, штрафних санкцій, платежів за позикові засоби.
Для того, щоб визначити, чи відноситься об'єкт оцінки до прибуткових об'єктів чи ні, необхідно брати до уваги наступне:
· які-небудь фізичні характеристики об'єкту не зараховують його до розряду прибуткових об'єктів;
· потенційна здатність приносити дохід також сама по собі не указує на приналежність об'єкту оцінки до прибуткових;
· головним чинником віднесення об'єкту оцінки до прибуткових, є мотиви його придбання, а також поточний спосіб його використовування.
При визначенні заставної вартості майна, що приносить дохід, використовуються різні методи. При цьому найбільш прийнятні: метод прямої капіталізації доходів і метод непрямої капіталізації доходів (дисконтування грошових потоків).
Метод прямої капіталізації доходів полягає в розрахунку поточної вартості майбутніх доходів, одержаних від використовування об'єкту за допомогою коефіцієнта капіталізації. Коефіцієнт капіталізації це параметр, що перетворює чистий дохід у вартість об'єкту.
Застосовується у тому випадку, коли є:
·        достатньо надійні дані, щоб розумно оцінити нормальний грошовий потік;
·        очікується, що поточні грошові потоки приблизно будуть рівні майбутнім;
·        грошові потоки - достатньо значні позитивні величини;
·        очікувані темпи зростання грошового потоку незначні і передбачені.
Область застосування методу прямої капіталізації доходів для оцінки заставного майна - оцінка діючих рентабельних підприємств, об'єктів нерухомості, що приносять дохід - від оренди (офіси, магазини, склади, устаткування і т.п.).
Метод непрямої капіталізації доходів (дисконтування грошових потоків) припускає перетворення за певними правилами очікуваних майбутніх доходів в поточну вартість оцінюваного об'єкту.
Застосовується у тому випадку, коли є:
·        достатньо надійні дані, щоб розумно оцінити нормальний грошовий потік;
·        очікується, що майбутні рівні грошових потоків істотно відрізнятимуться від поточних;
·        прогнозовані грошові потоки є позитивними величинами для більшості прогнозних років.
Область застосування методу непрямої капіталізації доходу (дисконтування грошових потоків) для оцінки заставного майна - оцінка нових діючих рентабельних підприємств; підприємств, по яких проведена модернізація, реконструкція і розширення виробництва.
Витратний підхід до оцінки.
Витратний підхід до оцінки, який іноді називають підходом, що підсумовує, заснований на оцінці поточної відновної вартості поліпшень (створень), аналогічних об'єкту, з урахуванням зовнішнього зносу, фізичного стану і функціональної придатності.
Оцінка по витратному підходу грунтується на визначенні можливих витрат пов'язаних із створенням аналогічних об'єктів (при оцінці нерухомості у тому числі і витрат на придбання землі або отримання права землекористування) в осяжному майбутньому і за прогнозованих умов створення (для нерухомості – нормальному ходу будівництва). Дана вартість коректується у бік збільшення на середній розмір підприємницького доходу підрядчика по створенню об'єкту аналога і зменшується на суму зносу розрахованого по об'єкту, по якому виробляється оцінка.
У основі витратного підходу лежить визначення дійсної вартості об'єкту:
Дійсною вартістю - є його відновна вартість з урахуванням фізичного і інших видів зносу, а також групи коректуючих коефіцієнтів, що відображають вплив на вартість основних зовнішніх чинників.
Відновною вартістю - рахуємо первинну вартість без урахування його зносу, визначену в цінах, діючих на момент обстеження.
Вартість заміщення – один з видів відновної вартості, припускаючий розрахунок вартості нового об'єкту по конструктивних і експлуатаційних характеристиках замінюючого (заміщаючого) оцінюваний об'єкт.
При використовуванні витратного підходу до оцінки, одним з важливих етапів при розрахунку дійсної вартості, є необхідність правильно визначити фізичний знос, функціональний знос, зовнішній (економічний) знос, що є на момент оцінки, а також і майбутній, при наданні цього майна в забезпечення середньострокових і довгострокових кредитів.
·                   Фізичний знос - це втрата первинних технико-эксплуатационных якостей конструкціями, елементами об'єкту, і об'єкту в цілому в результаті дії природно-кліматичних чинників і чинників життєдіяльності людини.
·                   Функціональний знос або функціональне застарівання виникає у зв'язку з невідповідністю майна сучасним вимогам: по плануванню, технічному оснащенню, дизайну і т.д.
·                   Зовнішній знос (економічний) - це зниження вартості об'єкту унаслідок негативної зміни його зовнішнього середовища, обумовленої економічними, політичними або іншими чинниками. Причинами зовнішнього зносу є: загальний занепад району, в якому знаходиться об'єкт; дії уряду або місцевої адміністрації у області оподаткування, інші зміни на ринку зайнятості, відпочинку, освіти і т.д.
На момент оцінки предмет застави вже може бути і функціональний, фізичний, і економічний знос. При середньостроковому і довгостроковому кредитуванні повинен враховуватися і майбутній знос за період дії договору Застави.
Оцінка будівель і споруд спеціального призначення, спеціалізованих машин і устаткування здійснюється в основному на основі витратного підходу, оскільки ринкових даних про операції купівлі-продажу недостатньо и/или вони недостовірні. До таких об'єктів відносяться будівлі спеціального призначення, спеціалізовані машини і устаткування, якщо відсутні ринкові дані. (Мається на увазі, що крім типової нерухомості, стандартних машин, устаткування оцінювачу іноді доводиться мати справу з деякими установками, будівлями і спорудами, передавальними пристроями спеціальної конструкції, набором машин і устаткування в різних галузях промисловості, зокрема при виробництві пластмас, цементу, гірничодобувної промисловості і т.п.., які є спеціалізованими, і використовується тільки відповідно до проектного призначення.)
Такі основні засоби доцільно оцінювати витратним методом.
Унікальна нерухомість, нерухомість первинного ринку також оцінюється по витратному методу.
Область застосування витратного підходу при оцінці заставного майна оцінка нерухомості первинного ринку, унікальних будівель і споруд, будівель і споруд спеціального призначення, спеціалізованих машин і устаткування, а також об'єктів проектного фінансування, одночасно, що приймаються в забезпечення.
12.ОЦІНЮВАННЯ ВАРТОСТІ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК,МАШИН І ОБЛАДНАННЯ
Визначення вартості земельної ділянки.
Основні підходи до визначення вартості земельної ділянки - нормативний, аналіз продажів і прибутковий.
Оцінка вартості земельної ділянки на основі нормативного методу і аналізу продажів.
Вартість земельної ділянки завжди повинна розглядатися з погляду використовування його як вільного і доступного для якнайкращого і найефективнішого економічного використовування. Земля в першу чергу має право на дохід, приношуваний всією власністю. Вартість землі може бути рівна або навіть бути більше, ніж вся решта власності. При оцінці нерухомості вважається, що земля має вартість, тоді як поліпшення - це внесок у власність.
При покупці або вільної ділянки, або ділянки з поліпшеннями типовий покупець цікавиться, яким потенціалом підвищення вартості володіє даний об'єкт.
При аналізі розглядаються наступні чинники:
·                       перспективність місцеположення;
·                       стан попиту на передбачуваний тип нерухомості;
·                       юридичні норми на передбачувані поліпшення;
·                       фізичні характеристики ділянки;
фінансова обгрунтованість проекту використовування
Поліпшення, що проводяться для створення ділянки, підрозділяються на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх поліпшень відносять пристрій вулиць, тротуарів, дренажних і інженерних мереж. До внутрішніх поліпшень відносять планування, озеленення, асфальтування, пристрій випусків для підключення інженерних мереж, комунікацій зв'язку і т.д. При оцінці слід особливо відзначити склад прав власності на земельну ділянку (право оренди, сумісне користування, повні права і т.д.) При визначенні заставної вартості нерухомого майна, рекомендується вимагати у Позичальника оцінний акт на землю, виконаний місцевим уповноваженим органом (управлінням земельних ресурсів грошову нормативну оцінку). Розрізняють нормативну і ринкову вартість земельної ділянки. При оформленні землі в іпотеку згідно чинного законодавства України у обов'язковому порядку потрібна грошова експертна оцінка, проведена незалежним оцінювачем, що має відповідний сертифікат на проведення таких видів оцінки.
У зв'язку з цим, при визначенні заставної вартості нерухомого майна, співробітникам Банку рекомендується запитати у Позичальника оцінний акт на землю, виконаний місцевим уповноваженим органом і звіт про оцінку, підготовлений незалежним оцінювачем.
На практиці для визначення реальної вартості земельної ділянки можливе застосування методу порівняння продажів, який заснований на зіставленні і аналізі даних про продажі аналогічних ділянок. Цей метод застосовують в основному для оцінки незабудованих земельних ділянок, або зайнятих недорогими і невеликими спорудами.
Розрахунки виконуються в наступній послідовності:
Виробляється вибір аналогічних ділянок (3-5), ціну продажу яких ділять на площу. Одержані ціни 1 кв.м. (або 1 га) беруть як початкові значення вартості.
1.  Потім вносяться поправки по ряду чинників з урахуванням відмінностей між оцінюваним і аналогічними ділянками. Рекомендується визначати і вносити поправки в такій послідовності чинників: особливі умови продажу, ринкові умови продажу, місцезнаходження, фізичні характеристики. Поправки по кожному з перерахованих чинників беруться в межах від 5%-30 %.
2.  Розраховуються вартості 1 кв.м. аналогічних ділянок з урахуванням коректувань. З одержаних величин вибирають мінімальне значення, або підсумкову вартість визначають як середньоарифметичне.
3.  Виробляють розрахунок вартості оцінюваної ділянки. Для цього вартість 1-го кв.м. умножається на площу ділянки.
Методика оцінки орних земель на основі прибуткового підходу.
Для орних земель критерію їх вартості приймається як середня врожайність за останні п'ять років.
Початкові показники для оцінки орних земель:
·                       Фактична врожайність.
·                       Нормативна врожайність.
·                       Фактична рентабельність.
·                       Нормативна рентабельність.
·                       Ринкова вартість сільськогосподарської продукції.
Прибутковий метод із застосуванням фактичних середніх параметрів:
Формула розрахунку:
ВПн =Ун. Ф.Cp.
Де, ВПн- вартість валової продукції з 1 га, ц /га;
Ун. Ф.Cp.- фактична середня врожайність ц/га;
Ц- ринкова вартість одиниці продукції, гривень (доларів США).
Пн = ( ВПн * R)/(1+R)
Де, Пн- прибуток, гривень (доларів США);
R - ринкова рентабельність, в частках одиниці (за наявності інформації визначається як встановлене або середнє значення для галузі, у разі відсутності інформації визначається як розрахункова величина при якій вкладення в галузь стають привабливими для інвестора).
Цсн= Пн/К
Де, Цсн -стоїмость 1 га орних земель;
До - ринкова ставка капіталізації (визначається для ефективного власника методом кумулятивної побудови, беруться до уваги специфічні ризики галузі).
Оцінка на базі прибуткового підходу з урахуванням ренти.
Розглядається випадок надання власником орних земель в оренду. Дисконтуються суми ренти за 1 га на термін оренди.
Експлуатаційні витрати несе орендар.
Витрати по податках несе орендодавець.
Оцінка вартості підприємства, як майнового комплексу (сукупності рухомого і нерухомого майна майнового комплексу).
Методи, вживані для оцінки підприємства в цілому, спираються на описані вище підходи: прибутковий, порівняльний, витратний. Найбільш поширений для оцінки діючих рентабельних підприємств метод капіталізації доходу, який реалізується декількома етапами:
1 етап. Аналізуються валові доходи, і складається їх прогноз. Динаміку валових доходів одержують на основі аналізу виробничих потужностей, об'ємів виробництва, цін на продукцію, що випускається. При цьому враховують темп зростання підприємства, економіки в регіоні і в країні в цілому, можливі кроки з боку конкурентів і інші чинники.
2 етап. Аналізується і складається прогноз динаміки і витрат виробництва. В ході аналізу вивчаються тенденції і зв'язки між показниками, визначається співвідношення між постійними і змінними витратами, оцінюються інфляційні індекси для різних видів витрат, встановлюються нехарактерні види доходів і витрат, аналізуються середні норми зносу основних засобів.
3 етап. Аналізується і складається прогноз інвестицій. Аналіз інвестицій, що проводиться, включає три компоненти:інвестиції до основних фондів,рівень і динаміка власних оборотних коштів,зміна залишку довгострокової заборгованості по роках прогнозного періоду.
4 етап. При оцінці майнового комплексу на основі прибуткового підходу:
4.1. Методом капіталізації доходів розраховується середнє значення щорічного грошового потоку. Визначається коефіцієнт капіталізації. Розраховується вартість підприємства. По формулі:
З = ЧОД/КК,
де:
З – поточна вартість об'єкту;
ЧОД – чистий операційний дохід від експлуатації об'єкту;
До – коефіцієнт капіталізації.
4.2. Методом дисконтування майбутніх грошових потоків розраховуються грошові потоки за пост прогнозний період, потім визначається коефіцієнт дисконтування, визначається вартість основних засобів грошових потоків на кінець, що беруть участь в отриманні, пост прогнозного періоду, потім по формулах, приведених нижче, визначається вартість майнового комплексу.
, або
            n 1- (1 + r)
V = P х --------------,
                    r
де:
P – чистий прибуток за рік експлуатації;
r – ставка дисконту;
n – кількість років експлуатації;
V – поточна вартість оцінюваного об'єкту.
Або по формулі:
      Р ı           Р 2             Р n       Sn
V = ¾¾ + ¾¾ + … + ¾¾ + ¾¾
        (1+r)   (1+r)²         (1+r) ⁿ   (1+r) ⁿ
де, P 1, Р 2, Р n – чистий прибуток за рік (період) експлуатації;
r – ставка дисконту;
n – кількість років (періодів) експлуатації;
Sn - майбутня вартість об'єкту оцінки після закінчення n - го періоду;
V – поточна вартість оцінюваного об'єкту.
Примітки:
Величина приросту виробничих потужностей визначається виходячи з консультацій з керівництвом компанії, вивчення наявних бізнес-планів, планів розвитку підприємства, проектно-кошторисної документації по модернізації виробництва, технічного переозброєння, розширення і реконструкції під-ва.
Очікуваний приріст виробництва продукції визначається виходячи з консультацій з керівництвом підприємства, ретроспективних і перспективних тенденцій розвитку галузі.
Оцінка щорічного зростання цін на продукцію грунтується на макроекономічних і галузевих дослідженнях, а також на даних про зростання цін в минулі роки і очікуваннях керівництва підприємства.
Для оцінки виробничих витрат звичайно використовуються або дані за останній рік, або усереднена величина за декілька років, або скоректована величина, одержана на основі консультацій з керівництвом компанії. Майбутні витрати повинні виключати нехарактерні витрати минулих періодів.
Оцінка зносу, що нараховується, грунтується на: а) аналізі активів; би) величині приросту основних засобів.
Необхідний оборотний капітал в процентному численні розраховується виходячи з величини тієї виручки від реалізації, яка прямує на інвестування в оборотний капітал. Він грунтується на аналізі потреби підприємства в оборотному капіталі за минулі роки. У міру зростання підприємства деяка частина його грошового потоку повинна прямувати на фінансування закупівель ТМЦ. Ця величина називається потребою підприємства в оборотному капіталі і розраховується шляхом твору суми виручки від реалізації за минулий рік і суми необхідного оборотного капіталу в процентному відношенні.
Нижче приводиться один з можливих розрахунків вартості підприємства, як майнового комплексу.
Алгоритм оцінки бізнесу клієнта.
Даний розрахунок необхідно виробляти у випадках: