Реферат на тему:
ВИНИКНЕННЯ ТА СТАДІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО РИНКУ
Дрогобич
- 2003 -

Відомі американські економісти Макконнелл і Брю пишуть, що ринок – це інститут чи механізм, який зводить разом покупців і продавців конкретного товару чи послуг. Ринок є системою обміну різними за своїми споживчими властивостями продуктами праці як товарами. Продукти передаються постачальниками покупцям не безкоштовно, а за певну ціну. Отже, ринок передбачає наявність як різних за своїми споживчими властивостями продуктів праці, так і їх різних власників.
Визначення змісту такої категорії як ринок зустрічається різне. Тому наведемо приклад ще одного, яке найбільш адекватно відобража його зміст. Так, ринок – це спосіб чи механізм реалізації і придбання товарів і послуг, в якому приймають участь продавці і покупці, тобто вони представляють собою систему співвідношення попиту і пропозиції різних власників. Отже, ринок – це вартісна система обміну різними продуктами праці. Зазвичай, під ринком розуміють місце, де продаються і купуються товари. В дійсності ринок не зводиться до місця. Ринок це не місце, а визначений механізм товарного виробництва.
Виникнення і становлення ринку обумовлене розвитком суспільного поділу праці і товарного виробництва. Із розвитком товарного виробництва розвивається і ринок – спосіб обміну продуктів, які передбачені для продажу, а не для споживання самими виробниками.
При рабовласницькому ладі товарне виробництво і товарооборот всередині окремих країн були розвинуті слабо. У відповідності з тим на зовнішній ринок відправлялась лише незначна частина продукції. І вже таки при рабовласницькому ладі виник світовий ринок. В той час він мав внутріконтинентальний масштаб. Фінікія, Древній Єгипет, Греція, Рим вели торгівлю як між собою, так і з багатьма містами Середземномор’я і Чорномор’я. Але рабство по своїй природі не було товарним виробництвом і тому лише частково могло служити основою розвитку зовнішньої торгівлі. Його більш міцнішою основою було ремісниче виробництво. Тому світовий ринок за своїм соціально-економічним характером був ремісничо-рабовласницьким ринком.
На протязі довгого періоду часу і при феодалізмі також на спостерігалось широкого розповсюдження товарного виробництва, оскільки основним було натуральне господарство. В силу цього в обмін поступала незначна частина продукції сільського господарства і дрібних ремісничих підприємств. Диференціація суспільного виробництва була майже відсутня. Товарообмін між окремими виробниками охоплював лише невеликі райони.
Капітал купців, виступаючи посередником між товаровиробниками, поступово залучав в обмін все нові райони та області. Але в умовах їх політичної та виробничої неоднорідності, товарний обмін носив нерегулярний характер: був відсутній єдиний національний ринок, суспільні потреби задовольнялися виключно продукцією місцевого виробництва.
Слабкий розвиток суспільного поділу праці всередині окремих країн перешкоджав встановленню регулярних торговельних зв’язків між ними. Зовнішня торгівля ще не одержала значного розвитку і не мала суттєвого значення у задоволенні потреб феодального суспільства в цілому.
Але, не зважаючи на все, саме при феодалізмі стародавній світовий внутріконтинентальний ринок переріс у міжконтинентальний. Венеція і Генуя вели торгівлю як з феодальними країнами Європи, так і з Єгиптом і країнами Сходу. Подорож Васко да Гами з’єднала два регіональні міжнародні ринки, а відкриття Америки Колумбом і навколосвітня подорож Магеллана з’єднали всі регіональні ринки в один ланцюг. Так що світовий ринок виник не в ХІХ столітті, а значно раніше. Звичайно, міцність його була слабка, а масштаби невеликі, але все ж таки він існував.
Основними постачальниками на зовнішній ринок були феодали і ремісники. Саме тому товарний ринок, який утворився в епоху феодалізму за своїм соціально-економічним змістом був ремісничо-феодальним.
Спосіб обміну продуктами праці як товарами в кінці епохи феодалізму почав розвиватися під впливом виникнення капіталістичних підприємств, відокремлення промисловості від землеробства, спеціалізації сільського господарства в різних районах по виробництву конкретних товарів, розчленовування промислового виробництва на все більше число галузей.
В умовах розвитку капіталістичного товарного виробництва кожна із галузей промисловості та сільського господарства поступово стає ринком  одна для одної .Диференціація виробництва на спеціалізовані галузі являє собою процес розширення суспільного поділу праці. Чим глибшим стає поділ праці, тим більше розвивається товарне виробництво, тим самим все більше розширюється сфера обміну товарів, тобто виникає національний ринок. Коли ж процес спеціалізації капіталістичного виробництва виходить за межі окремих країн, тоді вона доповнюється міжнародним обміном і на тій основі розвивається новий світовий ринок. Таким чином, світовий ринок являє собою сукупність ринків окремих країн, які пов’язані між собою товарообміном.
Світів ринок базується у міжнародній виробничій спеціалізації окремих країн і є сферою, де в цілях забезпечення розширеного відтворення здійснюється заміна виробів, вироблених однією країною, продуктами іншої. Обмін товарів на світовому ринку являє собою процес, який забезпечує безперервність розширеного відтворення. Тому зв’язки між товаровиробниками різних країн, які здійснюються через обмін товарами, розширюються по мірі збільшення масштабів виробництва.
Варто зазначити, що вирішальний вплив на формування єдиних національних ринків, а потім і на подальший розвиток світового міжконтинентального ринку здійснила могутня капіталістична промисловість. В результаті промислового перевороту. Який стався в Англії в кінці XVIII століття, а потім на протязі ХІХ століття і в інших країнах Європи і Америки, почала швидко розвиватися велика промисловість, що і прискорило формування національних ринків і спричинило утворення світового капіталістичного ринку. Ця творча роль промисловості зумовлена рядом обставин.
По-перше, капіталістичному виробнику притаманне прагнення до отримання високої норми прибутку. Підприємці, які не задовольнялися існуючим рівнем прибутку, шукали оптимальних умов реалізації своєї продукції за межами своєї країни. І не випадково, ХІХ століття стало часом політичного поділу світу між могутніми промисловими країнами. Крім політичних інтересів, уряди цих країн забезпечували своїм підприємцям високодоходні ринки збуту їх продукції. Таким шляхом розширюються економічні зв’язки одних країн з іншими.
По-друге, на відміну від ремесла і мануфактури могутня машинна промисловість дає можливість виробляти великі партії товарів для продажі. У погоні за масою прибутку підприємці прагнуть розширити продаж своїх товарів не лише в країні, але й за кордоном. Це також приводить до розширення зовнішньої торгівлі, тобто до розвитку ємності світового ринку.
По-третє, погоня за прибутком в країні відбувається в умовах гострої конкурентної боротьби між підприємцями. З ціллю отримання високих прибутків окремі галузі розширюють об’єм виробництва за межі потреб інших національних галузей, які служать для них ринком збуту. Ця нерівномірність росту різних національних галузей впливає на стан внутрішнього ринку. Ті галузі, які у своєму розвитку випереджають технологічно пов’язані з ними інші галузі, прагнуть реалізувати свою продукцію на зовнішніх ринках.
По-четверте, масове виробництво товарів на базі потужної машинної промисловості викликає попит на сировинні товари. В процесі розвитку промисловості головними постачальниками сировини стали країни, які знаходяться в колоніальній залежності від більш розвинутих в промисловому відношенні держав, які примушували їх економічними і неекономічними методами до спеціалізації економіки в певному напрямку. Як бачимо, машинна індустрія з часу свого виникнення втягує на світовий ринок різні країни не лише як покупців її продукції, але і як постачальників сировинних товарів.
Світовий ринок міг досягнути свого повного розвитку лише при капіталістичному машинному виробництві і викликаним ним широким міжнародним поділом праці. Лише в умовах капіталістичного способу виробництва світовий ринок стає розвинутою економічною категорією, створюється грунт для широкого розвитку регулярного і всестороннього міжнародного товарообороту, який опирається на постійне і масове виробництво товарів для продажу на світовому ринку, на розвинену мережу міжнародних засобів зв’язку і транспорту.
Хоча світовий ринок виник на основі розвитку національних ринків, але він не ототожнюється з ними. Можна відмітити наступні відмінності:
·        Деякі товари, які приймають участь в обороті всередині країни, зовсім не виходять на світовий ринок;
·        Рух товарів на національному ринку обумовлений економічними факторами, тобто виробничими зв’язками між підприємствами та іншими організаціями, а на світовий ринок впливає зовнішньоекономічна політика держав. Наприклад, на шляху іноземних товарів держава створює високі бар’єри, а при русі національних товарів між своїми областями, провінціями, штатами цього не робить;
·        На світовому ринку існує особлива система цін – світові ціни
Світовий капіталістичний ринок у своєму розвитку проходить 3 стадії, які визначаються розвитком капіталістичного способу виробництва: стадію підготовки капіталістичного способу виробництва (епоха мануфактури), стадію машинного виробництва окремих підприємств і корпоративну стадію капіталізму. Кожна стадія розвитку світового капіталістичного ринку має свої особливості, які визначаються самим капіталістичним способом виробництва.
Світовий ринок на стадії підготовки капіталістичного способу виробництва знаходився ще на стадії зародження, нерозвиваючого стану. Основною рисою на цій стадії була переважаюча роль купецького капіталу, який виступав в якості посередника в процесі обороту товару, який вироблявся переважно простими товаровиробниками і частково капіталістичними мануфактурами.
Світовий ринок на другій стадії капіталізму охоплює період від промислового перевороту в Англії в кінці XVIII століття до кінця 70-х років ХІХ століття, коли світова капіталістична торгівля набула досить розвинених рис. Для цього етапу характерна перемога машинного виробництва в Англії і встановлення ним промислової і торгової гегемонії. Світовий ринок виходить із свого початкового стану і починає складатися як категорія капіталізму.
Вирішальну роль на світовому ринку починає відігравати промисловий капітал .який підкоряє собі торговельний капітал. Основою міжнародного товарообороту стає вивіз товарів могутньої капіталістичної промисловості Англії і ввіз нею сировини і продовольства. В 60-70-і роки ХІХ століття визначальною ознакою світового ринку стає остаточне закріплення господарюючої ролі промислового капіталу в господарському житті головних розвинутих капіталістичних країн, особливо США і Німеччини, промисловість яких за рівнем свого розвитку почала наздоганяти Англію.
Корпоративна стадія капіталізму охоплює період з 80- років ХІХ століття і до наших днів, коли здійснився перехід від капіталізму вільної конкуренції окремих підприємств до різних форм господарювання корпорацій. На цьому етапі завершилося формування всеохоплюючого світового ринку на основі утворення єдиної капіталістичної системи господарства і всесвітнього господарювання фінансового капіталу. Більш всього нас цікавить розвиток світового капіталістичного ринку в ХХ столітті. Розглянемо найбільш характерні риси світового ринку на цьому етапі його розвитку.
Перша характерна риса визначається товарною природою капіталізму. Вона полягає в тому, що економічні зв’язки між окремими країнами здійснюються за принципом зручності, прибутковості. Світовий капіталістичний ринок відіграє велику роль у підвищенні норми прибутку підприємств промислово розвинутих країн за рахунок підсилення експлуатації економічно відсталих країн.
Другою характерною рисою світового капіталістичного ринку є анархія виробництва і конкуренції. Якщо в кожному окремому підприємстві виробництво здійснюється планомірно, то в масштабі всієї капіталістичної країни і у світі в цілому воно протікає анархічно. Розподіл засобів виробництва між галузями економіки відбувається стихійно. Визначальним фактором галузевого розміщення товаровиробників є прагнення кожного з них вкласти капітал у ту сферу діяльності, де норма прибутку вища. В результаті такого розподілу засобів виробництва в країнах виникає диспропорція. Анархія на світовому капіталістичному ринку і його нестійкість ще більше підсилюються у зв’язку з тим, що прагнення капіталу до безперервного розширення виробництва зустрічає на своєму шляху вузькі рамки платоспроможного попиту багатьох імпортуючих  країн.
Світовому ринку завжди була притаманна гостра конкурентна боротьба між підприємствами окремих країн. Зараз боротьба йде між США та Японією. В наш час, в епоху корпоративного капіталізму на світовому ринку практично неподільно господарює ТНК, які підтримуються національними урядами і блоками держав. Саме ці учасники міжнародних економічних відносин здійснюють економічний розподіл світового ринку.
Суттєвою четвертою рисою сучасного світового ринку є також те, що в систему зовнішньої торгівлі втягуються також країни, які знаходяться на самих різних ступенях розвитку товарного виробництва. Це обумовлене різними історичними строками виникнення капіталізму в різних країнах і регіонах і з нерівномірними темпами його розвитку.
В ХХ столітті світовий ринок пережив кілька глибоких криз. Перша з них була пов’язана із світовою війною 1914-1918 років, історичні наслідки якої вплинули на весь хід подальшого розвитку світового господарства. Війна привела до тривалого і глибокого порушення міжнародного товарообміну. Лише до 1924 року фізичний об’єм товарообороту на світовому ринку досягнув довоєнного рівня.
Наступна глибока криза світового капіталістичного ринку виникла після закінчення Другої світової війни, яка до основи потрясла всю структуру міжнародних економічних відносин. Але після 1945 року відродження міжнародного товарообороту відбулося порівняно швидко, ніж після Першої світової війни.
В післявоєнний період світовий ринок зіткнувся з новими труднощами, пов’язаними із розпадом колоніальної системи імперіалістичних держав. Підйом національно-визвольної боротьби привів до завоювання країнами Азії та Африки політичної незалежності, що підірвало базу економічно, промислово розвинених країн, які зіткнулися там зі зростаючими труднощами збуту своїх товарів і вивозу капіталу.
В цей період спостерігався майже безперервний процес прискорення експорту. Так, середньорічні темпи його приросту в 1950-х роках становили 6 %, в 60-х роках – 8.2 %, а в 1970-73-х роках – 9.4 %.
Одна із відмінних рис сучасного світового ринку полягає в тому, що промислово розвинуті держави приймають все більш серйозну участь у проведенні міроприємств із захисту національних ринків від імпорту товарів і форсування експорту своєї продукції. Мова йде про відродження політики протекціонізму, яка була властива мануфактурному періоду розвитку капіталізму і ранньої стадії машинного періоду.
В другій половині ХХ століття виникають регіональні економічні блоки промислово розвинутих країн, які стали на шлях створення інтеграційних угрупувань – ЄС, ЕАСТ. Держави, які розвиваються, створюють свої економічні об’єднання, наприклад, в 1975 році створена ЛАЕС – Латиноамериканська Економічна Система, регіональна економічна організація країн Латинської Америки і басейну Карибського моря.
Між учасниками інтеграційних угрупувань поступово ліквідуються всі торгово-економічні перепони, але зате по відношенню до третіх країн відбувається уніфікація митних податків та іншого роду перешкоди. Ці міроприємства представляють собою новий тип монополізації світового капіталістичного ринку. Економічною основою таких блоків є об’єктивне прагнення підвищити ефективність у різних секторах світового господарства.
Але, не дивлячись на ріст монополізації під прапором регіональної лібералізації, характерним моментом у розвитку світового ринку є те, що все більшого розвитку одержують міжнародні державні форми його регулювання. До таких форм можна віднести Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).
Фактори, які визначають розвиток сучасного світового ринку.
На сучасному світовому ринку посилилась конкурентна боротьба, почали з’являтися нові її методи. Значну специфіку в нові види конкурентної боротьби на світовій арені вносить Науково-технічна революція. За останні роки корпоративний каптал все більш активніше переносить центр конкурентної боротьби із області цін в такі сфери, як новизна і технічний рівень виробів, якість їх виготовлення.
Крім того, на світовому ринку появилися нові обставини, які суттєво впливають на конкурентоспроможність окремих видів продукції. Мова йде про адаптацію багатьох видів машин до умов енергетичної кризи.
Одночасно з покращенням якості виробів відбувається удосконалення системи збуту. В наш час продажа обладнання великих міжнародних корпорацій відбувається через посередництво зарубіжних філіалів і підконтрольних підприємств, вони широко залучають ними іноземні фірми до збуту і технологічного обслуговування своєї продукції, яка експортується на зовнішній ринок.
Однією із значних форм збуту експортованої продукції стало використання місцевих фірм-агентів. Використання таких фірм не потребує великих інвестицій, створення власної збутової мережі на території відповідних країн, оскільки використовується матеріально-технічна база фірм-агентів, включаючи складську і торгову мережу корпорації використовують нову форму роботи по вирішенню проблем ринку. Вона отримала назву маркетинг і полягає в тому, що компанії розробляють довго- і короткострокові плани виробництва, нові види машин, вивчають ринок, складають довгострокові прогнози його розвитку.
Поряд із звичайними експортно-імпортними операціями за останні два десятиліття на світовому ринку широкого розповсюдження набула практика збуту і купівлі товарів на аукціонах, біржах і торгах.
Міжнародний аукціон – це спосіб продажу окремих партій товарів, які по черзі виставляються для огляду і вважаються проданими тому покупцеві, який запропонував найвищу ціну.
Біржа – організаційна форма оптової, в тому числі міжнародної торгівлі масовими товарами, які володіють стійкими і чіткими якісними параметрами (товарна біржа), чи систематичних операцій по купівлі-продажу цінних паперів ,золота, валюти (фондова біржа).
Що стосується торгів, то вони представляють собою таку форму торгівлі, коли покупець машини, транспорту чи обладнання оголошує про свій намір закупити продукцію чи видати замовлення на будівництво і запрошує фірми, які бажають запропонувати свої товари чи послуги.
Таким чином, ми бачимо, що різке загострення конкуренції на світовому ринку, ріст монополізації торгівлі, підвищення вимог до техніко-економічних показників товарів підштовхують капіталістичні фірми ще більше активізувати роботу по удосконаленню виробництва, створювати власні чи змішані торгові фірми за кордоном. Особливу активність в цьому за останні роки проявляють японські і західноєвропейські фірми.
Література.
1.     Макконелл К.Р., Брю С. Экономикс.
2.     Фоминский. Основы внешнеэкономических знаний.
3.     Семенов К.А. Международные экономические отношения.