План

1.                 Епідеміологічна ситуація в Україні і світі.
2.                 Відкриття збудника туберкульозу.
3.                 Основні шляхи проникнення мікобактерій в організм людини і тварини.
4.                 Протікання туберкульозу у людини.

5.                 Особливості перебігу захворювання у дітей.

6.                 Діагностика.
7.                 Профілактика і лікування туберкульозу.
8.                 Методи і засоби народної медицини для лікування туберкульозу.
Висновок.
Список використаної літератури.

Епідеміологічна ситуація в Україні і світі.
Туберкульоз – одна з найдавніших хвороб, яка може уражати всі органи і системи, безпощадно щорічно зганяє в могилу мільйони людей різних за віком і статтю.
ВООЗ проголосила туберкульоз глобальною небезпекою. Якщо заглянути в минуле з 1965 по 1990 в Україні захворюваність була мала, а з 1990 р. стався переломний момент у епідеміологічній ситуації з туберкульозом, розпочалося його зростання.
Епідеміологічну ситуацію із туберкульозом оцінюють за такими показниками як:
·                 Захворюваність;
·                 Хворобливість;
·                 Смертність;
·                 Інфікованість.
Туберкульозний процес підпорядковується загальним законам епідеміологічного процесу і підтримується тільки за умови взаємопов'язаних  3 основних ланок:
-                  дія збудника інфекції;
-                  механізму передачі;
-                  сприйнятливість до туберкульозу організму.
Загалом в Україні реєструється щодня 82 нових випадки захворювання, 30 хворих – помирає.За рік помирає приблизно 10 тисяч наших співвітчизників.
         Епідеміологічна ситуація щодо туберкульозу сільськогосподарських тварин теж залишається загрозливою і становить серйозну проблему.
Таким чином, проблема боротьби з туберкульозом у світі, зокрема і в Україні надто актуальна і для її вирішення необхідні значні зусилля, перш за все, на рівні держави, громадськості та медичної служби.
Відкриття збудника туберкульозу.
Відкриття збудника туберкульозу належить Роберту Коху (1882 ρ). Він же розробив основні питання патогенезу й імунітету захворювання, одержав туберкулін. Тепер збудник називають мікобактерією туберкульозу. Мікобактерії туберкульозу - тоненькі, прямі або трохи зігнуті палички. Є такі типи мікобактерій: людський, бичачий, пташиний. Вини відрізняються за ступенем вірулентності, патогенності, стійкості і впливом на характер перебігу захворювання. Джерелом інфекції є хворі люди і тварини з відкритою формою туберкульозу, які виділяють збудник. У зовнішньому середовищі туберкульозні бактерії досить резистентні й можуть довго зберігатись живими. У висушеному мокротинні вони виживають до 10 місяців. Однак під впливом прямих сонячних променів гинуть через 2-5 хв, а розсіяного сонячного світла - через 5-10 днів. На різних предметах вжитку в оточенні хворого мікобактерії туберкульозу виживають більше трьох місяців, у грунті - до півроку, у воді - більше року. Довго зберігаються в молоці та молочних продуктах. Кип’ятіння вбиває їх швидко. До дезинфікуючих розчинів вони також стійкіші, ніж інші бактерії. Так, 5 % р-н карболової кислоти викликає їх загибель лише через 6 год. Більш чутливі вони до дії хлораміну і хлорного вапна.
Основні шляхи проникнення мікобактерій в організм людини і тварини.
 Основні шляхи проникнення мікобактерій туберкульозу в організм людини або тварини такі: аерогенний, або інгаляційний, краплинний, або пилковий, аліментарний, контактний і внутрішньоутробний.
 Аерогенний шлях зараження. Спостерігається у 90—95 % випадків. При аерогенному шляху інфікування мікобактерії потрапляють у дихальні шляхи з краплинами слизу, харкотиння або пилом. Туберкульоз органів дихання може розвинутися і при проникненні збудника з мигдаликів, лімфовузлів, з черевної порожнини.
Аліментарний шлях зараження пов'язаний із вживанням харчових продуктів від тварин, хворих на туберкульоз, використанням інфікованої їжі, посуду, через молоко хворої матері.
Контактний шлях проникнення мікобактерій можливий у людей, які доглядають хворих тварин або працюють із зараженим матеріалом від хворих, коли збудник захворювання проникає безпосередньо через пошкоджену шкіру або кон'юнктиву. Рідко вхідними воротами туберкульозу можуть бути мигдалики, слизова оболонка очей та статевих органів.
Внутрішньоутробне зараження туберкульозом зустрічається при генералізованих формах захворювання та пошкодженні плаценти під час пологів при аспірації новонароджених навколоплідних вод. Існування спадкового туберкульозу не доведено.
Протікання туберкульозу у людини.
Зараження людей туберкульозом найчастіше відбувається повітряно-краплинним і повітряно-пиловим способом. Можливе також інфікування через молоко і молочні продукти, через шкіру і слизові оболонки. У місці проникнення збудника виникає запалення, яке супроводжується утворенням специфічної гранулеми або туберкульозного бугорка (tuberculum). Звідси походить назва захворювання - туберкульоз або бугорчатка. У центрі бугорка знаходяться гігантські клітини Пирогова-Ланганса, всередині яких можуть розміщуватись туберкульозні палички. Гігантські клітини оточені епітеліоїдними та лімфоїдними елементами, які й складають основну масу гранулеми. При доброякісному перебігу хвороби бугорок оточується сполучною тканиною, проростає колагеновими волокнами, просочується солями кальцію, після чого подальше поширення збудника припиняється. У первинній гранульомі туберкульозні бактерії можуть зберігатись роками, інколи все життя. Такі люди є носіями прихованої інфекції. З одного боку вони мають відносний імунітет, а з другого - замасковану форму туберкульозу, яка при несприятливих умовах може активізуватися. Тоді бугорок розпадається, а мікобактерії поширюються в інші ділянки. При розпаді декількох гранульом у легеневій тканині може утворитись порожнина. Якщо вона сполучається з бронхом, збудник разом із мокротинням виділяється назовні - виникає відкрита форма туберкульозу. Якщо збудник з мокротинням не виділяється - говорять про закриту форму. При пониженій опірності організму (тяжкі умови праці й побуту, фізичні й психічні травми тощо) первинний туберкульозний процес може генералізуватися. Розсіювання мікобактерій призводить до утворення в різних органах туберкульозних вогнищ, схильних до розпаду. Інтоксикація організму зумовлює тяжкий перебіг хвороби. Генералізація може супроводжуватись ураженням сечостатевих органів, кісток, суглобів, оболонок мозку, очей.
 У багатьох людей є природна резистентність до туберкульозу. З усіх інфікованих хворіє не більше 10 %. Однак у окремих осіб є схильність до захворювання. Основну роль в імунітеті до туберкульозу відіграють клітинні фактори.Ці клітини утворюють лімфокіни, накопичуються медіатори клітинного імунітету, що має основне значення у формуванні резистентності до туберкульозу. У крові хворих виявляють також різноманітні антитіла, хоча вони не свідчать про напруженість імунітету.
Туберкульоз органів дихання визначають за локалізацією і поширеністю процесу, фазою його перебігу і бактеріовиділенням.
Серед низки ймовірних проявів загальної туберкульозної інтоксикації найчастіше спостерігається загальна слабкість, нездужання, зниження працездатності, пітливість, зниження апетиту, схуднення, порушення сну, підвищується температура тіла. Найчастіше у хворих на туберкульоз температура тіла – субфебрильна.
При зовнішньому огляді на початкових формах туберкульозу у хворих відсутні видимі відхилення від норми. Проте у більшості пацієнтів на більш пізніх стадіях захворювання видно: блиск очей, рум'янець на фоні блідої шкіри обличчя, збільшення периферичних лімфовузлів, деформація грудної клітки, а у хворих  на туберкульоз легень проявляються такі симптоми, як тривалий кашель з виділенням харкотиння, кровохаркання, біль в грудній клітці, задишка.
Ускладнення, які найчастіше зустрічаються і пов'язані з особливостями і тяжкістю перебігу легеневого і позалегеневого туберкульозу, а також ті, що є наслідком хірургічних операцій з приводу легеневого, сечостатевого, кістково-суглобового та інших форм туберкульозу
Ускладненнями є: легенева кровотеча, ателектаз, легенево-серцева недостатність (легеневе серце, спонтанний пневмоторакс, амілоїдоз, бронхіальні, торакальні фістули та ін.).

Особливості перебігу туберкульозу у дітей.

У дитячому віці найчастіше розвиваються форми первинного туберкульозу. У яких схильність до самостійного загоювання і сприятливого прогнозу залежить від віку: чим менша дитина, тим важчою є хвороба.
При первинному туберкульозі в клінічній картині переважають загальні симптоми. Дитина стає дратівливою, млявою, вередливою, швидко втомлюється, втрачає апетит, худне, починає відставати у фізичному розвитку. З’являється субфебральна температура тіла. Розвивається локальний процес у будь-якому органі або діагностується туберкульозна інтоксикація. Нерідко є алергічні прояви у вигляді вузлуватої еритеми, фліктенульозного кон'юнктивіту, скрофулодерми, артралгії.
Вторинний туберкульоз виникає, внаслідок при загострення первинних вогнищ у легенях, плеврі, лімфатичних вузлах, рідше — в інших органах і вторинного проникнення в організм мікобактерій туберкульозу.
Він може проявлятися як вогнищевим, інфільтративний і дисемінований туберкульозом.
Ураження туберкульозом кісток і суглобів, очей, шкіри зумовлюється гіпергічним станом організму. Часто виникають ускладнення — плеврит, утворення в легенях каверн, обсіменіння з первинного вогнища з розвитком дочірніх каверн.

Діагностика туберкульозу.

Рання діагностика захворювання у дитячому віці ґрунтується на досконалому вивченні анамнезу, даних об'єктивного, лабораторного, рентгенологічного, функціонального та інструментального методів дослідження.
Основним методом установлення діагнозу туберкульозу є бактеріоскопічний. Він включає пряму бактеріоскопію мазків із патологічного матеріалу: харкотиння, плеврального ексудату, спинномозкової рідини, сечі, гною, калу та ін.
Наявність мікобактерій туберкульозу в сечі свідчить про туберкульоз нирок. У спинномозковій рідині мікобактерії визначаються при туберкуломі мозку.
Туберкулінодіагностика використовується для раннього виявлення туберкульозу у дітей, диференціального діагнозу і для профілактики туберкульозного захворювання. Залежно від способу введення розрізняють:
1.Внутрішньошкірну пробу Пірке;
2.Підшкірну пробу Коха;
3.Внутрішньошкірну пробу Манту.
 Тепер застосовують єдину внутрішньошкірну туберкулінову пробу Манту. Вона призначається для відбору контингентів дітей, які підлягають ревакцинації проти туберкульозу, визначення інфікованості або стану чутливості до туберкульозу, для ранньої діагностики туберкульозу. Пробу Манту робить спеціально навчена медична сестра. Результати проби оцінює лікар через 48 і 72 години. Прозорою пластмасовою лінійкою вимірюють поперечний (відносно осі руки) діаметр папули; розмір гіперемії до уваги не беруть.
Реакція вважається негативною, якщо немає інфільтрату або він становить до 2 мм у діаметрі, сумнівною — при інфільтраті, який менший за 5 мм; позитивною — при вираженому інфільтраті (понад 5 мм у діаметрі).
З метою раннього виявлення туберкульозу пробу Манту роблять дітям при досягненні ними 1 року і далі щороку (краще восени) незалежно від результату попереднього дослідження. Дітей до 12 міс обстежують на туберкульоз за показаннями (наявність контакту або підозра на туберкульоз).
Протипоказаннями для проведення реакції Манту є захворювання шкіри, гострі і хронічні інфекційні захворювання в періоді загострення, включаючи період реконвалесценції (не менш як 2 міс після зникнення клінічних симптомів), алергічний стан (бронхіальна астма, ідіосинкразія з вираженим шкірним проявом), епілепсія, ревматизм в активній фазі.
Не допускається проведення проби Манту в дитячих колективах під час карантину при інфекційних захворюваннях. Проба Манту передує ревакцинації проти різних інфекцій.
Рентгенологічне дослідження –це один із основних методів діагностики туберкульозу легень та неспецифічних захворювань органів дихання. Застосовують такі методи рентгенологічного дослідження: рентгеноскопію, рентгенографію, томографію, томофлюорографію, прицільну рентгенографію, фістулографію, бронхографію, кімографію і полі рентгенографію.
При ренгеноскопії головними морфологічними проявами туберкульозу легень є вогнища інфільтратів, каверн, фіброзів. Вони найчастіше локалізуються у верхніх відділах легень. Ці зміни помітні на тлі незмінених легень. А при різних видах легеневого туберкульозу є дрібні вогнища 1-2 мм. –це декілька злитих горбиків, середні -5 мм, великі до 1 см. Дрібновогнищеве затемнення характерне для міліаторного  туберкульозу легень, а середньо- і велико вогнищеве спостерігається при фіброзно-кавернозному туберкульозі легень.
Профілактика і лікування туберкульозу.
Профілактика туберкульозу складається  з комплексу різних заходів. Розрізняють соціальну, санітарну, специфічну (щеплення та ревакцинація) та хіміопрофілактику. Серед заходів загальної профілактики туберкульозу мають значення рання діагностика і лікування хворих, знезараження молока й інших харчових продуктів і широке проведення соціальних заходів (покращання житлових умов, підвищення матеріального забезпечення, хороші умови праці).
Лікування хворих на туберкульоз є основною складовою частиною заходів боротьби з цією недугою, бо завдяки виліковуванню хворих ліквідуються джерела інфекції та поліпшується епідеміологічна ситуація з туберкульозом. В сучасних умовах важливе місце займає комплексне, дидеренційоване лікування. Воно починається з моменту встановлення діагнозу і до досягнення клінічного видужання.
Лікування туберкульозу проводиться в спеціальних лікувальних протитуберкульозних закладах. Воно складається з 2-х етапів:
1)   основний курс хіміотерапевтичних препаратів;
2)   курс реабілітації.
Основний курс хіміотерапевтичних препаратів – це тривале і безперервне комбіноване лікування антимікобактеріальними препаратами.За ефективністю антимікобактеріальні препарати поділяються на 3 групи.
До І групи (найефективніші) відносять ізоніазид, рифампіцин.
До ІІ групи (середньої ефективності) відносять стрептоміцин, канаміцин, етіонамід, циклосерін.
До ІІІ групи (менш ефективні) належать ПАСКі тріоцетазон.
Крім хіміотерапевтичних препаратів лікувати туберкульоз можна за допомогою методів і засобів народної медицини.
Методи і засоби народної медицини для лікування туберкульозу.
Інтерес до народної та нетрадиційної медицини зростає у всьому світі й передусім в Україні.
Фітотерапія – терапія лікарськими рослинами. При туберкульозі легень рекомендується застосувувати алое деревовидне, аїр тростинний, вероніку лікарську, гравілат лікарський, грицики звичайні, живокіст лікарський, хвощ польовий, полин гірський, медунку лікарську, та багато інших.
У фтизіатрії використовують свіжий або консервований сік алое, який хворі приймають по 1 ч. л. 2-3 рази на день, курсами лікування 3-4 рази на рік.
 Фітоциндотерапія – різновид фітотерапії, коли з лікувальною метою застосовують біологічноактивні речовини, які утворюються рослинами, і які вбивабть або пригнічують ріст і розмноженя мікроорганізмів.
З лікувальною метою застосовують корені кропу звичайного, свіжі листки і головки цибулі, часнику посівного, у формі свіжого соку, водно-спиртового настою перорально і інгаляційні механізми введення.
Апітерапія – застосовування чинників житєдіяльності бджіл (меду, прополісу, отрути) з лікувальною метою.
У складі меду є приблизно 300 різноманітних речовин, в тому числі, вуглеводи, ферменти, амінокислоти, органічні кислоти, мікроелементи, ароматичні сполуки. Мед має бактерицидні властивості, які виражені у меді бурштинового і темно-бурштинового кольору.
Прополісотерапія – різновид апітерапії.В складі прополісу є рослинні смоли, віск, леткі олії, пилок, виділення бджолинних слинних залоз, мікроелементи. Прополісу властива антимікробна, антитоксична, протизапальна, біогенно-стимулююча, знеболююча дія. Препарат стимулює захисні сили в організмі проти інфекції.
Застосувують прополіс при туберкульозі у виді:
- екстракту, вживають по20 крапель тричі на день, за годину до їди протягом 4-10 місяців.
- олії, по 1 ч. л. тричі на день за 1 годину до їди протягом 4-10 місяців.
- спиртовий розчин, п'ють по 20-40 крапель, 3 рази на день, за 1-1,5 години до їди, зберігають на теплому місці.
- інгаляції по 10 хв вранці і ввечері.

ВИСНОВОК
Туберкульоз в Україні, як і в багатьох країнах світу, є однією з найпоширеніших інфекційних хвороб, що набула характеру епідемії. Від туберкульозу в світі помирає набагато більше хворих, ніж від усіх інших хвороб. Стрімке зростання захворювання на туберкульоз останніми роками в Україні призвело до того, що все чаще виявляють важкі, занедбані форми туберкульозу. Проблема туберкульозу стає ще гострішою через поширення серед населення ВІЛ-інфекції та СНІДу, наркоманії, при яких туберкульоз виявляють у 2-3 рази частіше ніж за звичайних умов. До речі за останні десятиріччя зросла захворюваність на туберкульоз серед медичного персоналу і передусім працівників протитуберкульозних закладів. Отже, проблема боротьби з туберкульозом у світі і в Україні надто актуальна і для її вирішення необхідно значні зусилля, перш за все, зі сторони держави, громадськості, медичної служби.

Список використаної літератури :
1.                Бліхар Є. Фтізіатрія: Підручник,- Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 372с.
2.                П’ятночка І. Т. , Беденюк А. Д. , Корнога С. І. ,  П’ятночка В. І. Туберкульоз органів травлення. – Тернопіль : Укрмедкнига , 2004 – 56с.
3.                Стандарти діагностики  і  лікування туберкульозу. – Київ, 2004. – 67с.- (Методичні рекомендації; Інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г.Яновського).
4.                Федищенко Ю. І. , Мельник В. М. Сучасні методи діагностики, лікування і профілактики туберкульозу.- Київ: Здоров'я, 2002.- 904 с.
5.                П’ятночка І. Т., Корнога С. І.,  П’ятночка В. І., Мазур П.Є. –Туберкульоз : Підручник. –Тернопіль, ТДМУ, 2005.- 280 с.
6.                Васильев Н.А. Туберкулез (учебное пособие) –М.: Медицина, 1986- 206 с.
7.                Пименчук М.С., Петренко В.І. Фтизіатрія. –К.:Вища школа. -1998.- 255с.
8.                Товстуха Є.С. Фітотерапія: Видання друге. –К.: Здоров'я, 1993,-350с.
9.                Воробьев А. А. Микробиология и иммунология. М., 1999.
10.           Лурия С.О. Общая вирусология. М., 1970.
11.           Кочемасова 3. Н. Микробиология. М., 1984.
12.           Покровский В. И. Медицинская микробиология. М., 1999.
13.           Шебанов Ф.В. Туберкулез. –М.:Медицина.-1976 - 464 с.
14.           Левченко В.А., Середюк Н.М., Ваколюк І.П., Малиновська О.І., Мудрак М.В., Коваль Н.М. Внутрішні хвороби.: Підручник,-Львів,Світ.- 1995- 436 с.