Поняття глобальної екологічної кризи ХХІ століття.

Причини, які її зумовлюють

Екологічна криза - це порушення взаємозв'язків в системі географічної обо­лонки або незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною  діяльністю і загрожують існуванню людини як виду.
Наприклад, погіршується енергетична, мінерально-сировинна та продовольча забезпеченість земної цивілізації, зростає забруднення довкілля, є небезпека зміни генетичного фонду людства. В підходах до висвітлення екологічної кризи є два на­прями наукової та суспільної думки: песимістичний та оптимістичний. Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношеннями народжуваності та смертності, темпів економічного зростання, умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний роз­виток людства.
Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів економічного розвит­ку за умови забезпечення суворих державних заходів захист географічного середо­вища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових техніч­них засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічної точки зору.
Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в усвідом­ленні того, що захист географічного середовища полягає в організації раціональнішого використання природи.
 Життя географічної оболонки планети - не підвладне обмеженням, які ство­рює політичне розмежування держав. Однак, деякі природні ресурси і процеси е більш локалізованими, контроль та управління ними можливі з боку окремих держав. До них належать природні ресурси, пов'язані з державною територією і які є її елементами: земля, надра, внутрішні води, ресурси континентального шельфу, рослинність тощо.
Водночас є природні ресурси, контролювати і зберігати які неможливо зусил­лями окремих держав. Вони або знаходяться в міжнародному просторі (відкрите море, космос), або перемішуються між різними країнами і континентами. До них належать атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їх можливо тільки за умови міжнародного співробітництва,
До цієї проблеми додаються й інші, пов'язані з організацією природокористу­вання, їх кілька.
Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, сотні тисяч котельних), усі помислові об`єкти (в першу чергу металургійні, хімічні, нафтопереробні, цементні і целюлозо-паперові), екстенсивне, перехімізоване с/г виробництво, військова промисловість і військові об`єкти, автотранспорт та інші види транспорту (морський, річковий, залізничний, повітряний), гірниче виробництво. Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими фізичними полями, шумами, вібраціями, надмірним теплом.
Першоджерелом і першопричиною бурхливого розвитку глобальної екологічної кризи є, як вважають міжнародні експерти, демографічний вибух, що неодмінно супроводжується збільшенням темпів і обсягів скорочення природних ресурсів, нагромадженням величезної кількості відходів виробництва і побуту, забрудненням довкілля - глобальними кліматичними змінами, хворобами, голодом, вимиранням.
З розвитком хімії, металургії, енергетики і машинобудування світові почали загрожувати відходи від синтетичних пральних порошків, нафтопродуктів, важкі метали, нітрати, радіонукліди, пестициди та інші шкідливі речовини, що не засвоюються мікроорганізмами, не розкладаються, а накопичуються тисячами тон у грунтах, водоймах, підземних водах.
Протягом 80 років з початку нашого століття з надр Землі було видобуто корисних копалин більше, ніж за всю історію людства.
Нині, лише в результаті спалювання паливних ресурсів, в атмосферу планети щорічно потрапляє понад 22 млрд тон двоокису вуглецю. Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 км³ шкідливих стоків, щорічно в грунти людством вноситься 500 млн тон мінеральних добрив і близько 4 млн тон пестицидів, більша частина яких осідає в грунтах або виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани. За останні 45 років використання мінеральних добрив зросло в 43 рази, а отрутохімікатів - у десять разів.
Ще однією - не менш важливою ніж попередні проблеми, є проблема відходів. Збитки від них - це не лише величезні площі землі, зайняті звалищами, териконами, шлакосховищами та ін. (наприклад, на площі, де розташовані звалища навколо Києва, можна було б побудувати місто з населенням 300 тисяч чоловік), а й смертельні дози різних токсикатів та дими й пилюка від них... Здавалося б, дрібниця - биті люмінісцентні лампи на звалищах. Але кожна така лампа містить 150 мг ртуті, що здатна отруїти близько 500 м³ повітря.
До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім вище названих, належать також різні шуми від виробничих підприємств, транспорту, іонізуюче випромінювання, вібрації, світло-теплові впливи.
З додатку 3  видно, яку шкоду організму наносять хімічні забруднювачі.
Спеціалісти вважають, що близько 80-86% забруднювачів повітря сконцентровано над сильно розвиненими промисловими районами, 10-15% - над містами, 1-2% - над сільською місцевістю, 0,1% - над центральними районами Світового океану. Якщо у великому місті за добу осідає 1,5 тон пилу на кожен квадратний кілометр, то вже в 100 км від нього - приблизно 100 разів менше.

Основні екологічні проблеми
зумовлені науково-технічних прогресом
Вплив науково-технічної революції на взаємовідносини суспільства та природи оцінюється далеко не однозначно, адже саме вона призвела до різкого загострення глобальної еколо­гічної кризи і поставила людство перед загрозою глобальної екологічної катастрофи. Різкий приріст темпів промислового виробництва, масове поширення в побуті здобутків науково-технічної революції, зростання добробуту населення - в першу чергу масова автомобілізація та можливості побудови власних будинків -призвели до значного збільшення споживання енергії та ресурсів. Особливо небезпечним виявилось масове виробництво автомобілів, що в 60-70-х роках перетворило атмосферу західних мегаполісів у суміш відпрацьованих газів двигунів, якою практично неможливо дихати. У футуристичній літературі та кінематографі кінця 70-80-х років зображувались апо­каліпсичні картини майбутнього знищеної індустрією планети, де людина не могла б вийти на вулицю без протигаза, а чисте повітря продавалось би як один з найкоштовніших товарів. Головною причиною цього вважали науково-технічну ре­волюцію, яка начебто різко прискорила нищення оточуючого природного середовища.
В дійсності головною причиною різкого загострення кризового стану у взаємовідносинах суспільства та природи в 60-80-х роках було індустріальне використання досягнень науково-технічної революції. Безсистемний характер впро­вадження окремих досягнень НТР, що базувалось переважно на традиційних, невідновлюваних джерелах енергії (нафта, природніш газ, кам'яне вугілля) та традиційних видах сировини були головною причиною такого становища. Після ж усві­домлення комплексного характеру сучасної науково-технічної революції в індустріально розвинутих країнах Європи та Північної Америки ситуація в системі «суспільство-природа» почала поступово змінюватись на краще: були розроблені національні програми енерго- та ресурсозбереження, висунуті жорсткі вимоги до екосумісності автомобільних двигунів, відновлено екосистеми Великих озер, Рейну й багатьох інших водних резервуарів, почалось обмеження застосування хімічних препаратів в сільському господарстві (пестицидів, інсектицидів, гормонів) і т. ін.
Екологічний зміст сучасної науково-технічної революції проявляється в тому, що в ході її розгортання виникають необхідні наукові та технічні передумови забезпечення нового характеру ставлення до природи: можливість переходу вироб­ництва на замкнені цикли, перехід до безмашинного вироб­ництва, можливість ефективнішого використання енергії аж до створення автотрофних систем, створення замкнених циклів водоспоживання, непорушення природних циклів колообігу речовини та енергії і т. ін.
Основні екологічні проблеми людства.
До екологічних проблем належать ті, які пов’язані з погіршенням стану (якості) середовища проживання людей, спричиненого діяльністю самого людського суспільства. У процесі розвитку суспільства демографічне і господарське навантаження на природу зростало, а людство «відходило від інших живих організмів як нова небувала геологічна сила» (В. Вернадський). Особливо критичного характеру набули взаємовідносини між суспільством і природою з початком НТР.
Екологічні проблеми можуть бути локальними (характерними для вузької території, наприклад, конкретного міста), регіональними і глобальними. До глобальних належать проблеми:
- захисту атмосфери від критичних забруднень (результатом такого забруднення стали т. з. «кислотні» дощі);
- загального потепління клімату внаслідок «парникового ефекту» (його результатом може стати танення льодовиків і підвищення рівня Світового океану);
- збереження захисного озонового шару навколо Земної кулі (т. з. «озонові діри» збільшують ризик ракових захворювань населення);
- збереження вмісту вільного кисню в атмосфері (величезна кількість його витрачається при спалюванні мінерального палива, а нове надходження може різко скоротитися внаслідок вирубування тропічно-екваторіальних лісів);
- захисту материкових вод від критичного забруднення і висихання (через надмірне забруднення ріки і озера, які є основним джерелом водопостачання для людей, втрачають здатність до самоочищення, перетворюючись у «стічні канави» та «відстійники»);
- захисту від забруднення вод Світового океану (найбільш «хворими» є внутрішні моря — Середземне, Балтійське, Північне, Ірландське, Чорне, Мексиканська затока, а також бухти міст-гігантів Нью-Йорка, Ріо-де-Жанейро та ін.);
- охорони і освоєння ресурсів Світового океану;
- опустелювання земель (аридне — в областях, що прилягають до пустель тропіків і помірного поясу, й арктичне — деградація тундри) і т. д.
Задумуючись над подальшим існуванням людства в зв’язку із загостренням екологічних проблем, спеціалісти ООН розробили концепцію стійкого розвитку людства, яка передбачає два підходи: 1) стратегію «тотального очищення», що зв’язує стійкий розвиток людства з екологічно чистою енергетикою, безвідходною технологією, замкненими циклами виробництва тощо; 2) стратегію обмеженого споживання.
Країнами світу вже зроблено деякі конкретні кроки для обмеження забруднення атмосфери: підписано протоколи щодо поступового скорочення викидів вуглекислого газу (головного «винуватця» «парникового ефекту»), щодо повного припинення виробництва фреонів, які руйнують озоновий шар.