Дніпропетровський державний університет
внутрішніх справ
Кафедра „Цивільного права і процесу”
Реферат
з дисципліни „Екологічне право”
на тему:
„Право власності на ліси”
Виконав:
курсант 301 н.г.
рядовий міліції
Клименко В.Д.
Перевірив:
викладач кафедри
цивільного права і процесу
к.ю.н. Легеза Ю.О.
Дніпропетровськ
2007

План
1. Право власності як правова категорія.
2. Форми власності на ліси
3. Суб'єкти права власності на ліси.
4. Зміст права власності на ліси.
Література

1. Право власності як правова категорія.
Власність — категорія економічна, через яку проявляється характер зв'язку суспільних систем, колективних груп, ок­ремих індивідів з об'єктами матеріального світу і результатів матеріального виробництва, його предметами і речами. Ця категорія визначає порядок розподілення об'єктів матеріаль­ного світу, порядок їх присвоєння, визнання «своїми» для одних і «чужими» для інших суб'єктів суспільних відносин. Вона є визначальною у відносинах, оскільки через характер привласнення — матеріальну, економічну сторону прояв­ляється їх соціальна сторона — взаємодія і взаємовідносини між суб'єктами. Саме з метою врегулювання останніх будь-які відносини закріплюються за допомогою норм права. І тоді власність у правовому розумінні набуває форми права влас­ності.
В юридичній науці термін «право власності» вживається в двох значеннях: об'єктивному і суб'єктивному.
Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності в тій чи іншій правовій системі, закріплюють володіння, користування і розпорядження власністю, охороняють і захищають власність від протиправних дій третіх осіб.
Стосовно екологічного права об'єктивне право власності — це система правових норм земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, природоохоронного законодав­ства, що регламентують правовідносини в сфері реалізації повноважень, породжених власністю на природні ресурси.
Право власності у суб'єктивному розумінні — це закріпле­на у відповідних нормах можливість конкретного власника володіти, користуватися, розпоряджатися належною йому власністю (предметами, об'єктами, майном) на власний розсуд, але в межах, передбачених законом.
Суб'єктивне право власності на ліси — це су­купність повноважень суб'єктів екологічних правовідносин щодо володіння, користування і розпорядження лісами. Суб'єктивне право власності но­сить абсолютний характер. Це означає, що саме правомочно­му суб'єкту належать виключні права щодо володіння, корис­тування і розпорядження лісами і поведінка всіх інших осіб — не власників — повинна бути відповідною:
такою, що не перешкоджає власнику здійснювати належне йому суб'єктивне право.
Суб'єктивне право власності виникає внаслідок набуття її через події, які за юридичним складом можна класифікува­ти як такі:
— придбання через купівлю, обмін, викуп та інші юри­дичні факти;
— передача у власність — дарування, застава, спадщина;
— націоналізація ~ примусове, безоплатне перетворення у державну власність власності окремих власників (земель, залізниць, підприємств, банків);
— реквізиція — примусове відчуження або тимчасове ви­лучення державою за плату майна, яке належить приватним особам та кооперативним або громадським організаціям.
Отже, підставою виникнення суб'єктивного права власності на природні ресурси як і права власності стосовно іншого майна є юридичний факт — обставина, з якою законодав­ство пов'язує зміну власника (форми права власності) на землю, надра, рослинний і тваринний світ та інші об'єкти природи.
Виникнення права власності посвідчується державним ак­том на право власності і цивільно-правовою угодою на прид­бання об'єктів власності.
2. Форми власності на ліси
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про власність» власність в Україні виступає в трьох формах: приватна, колективна, державна. Оскільки природні ресурси теж є об'єктом права власності, то це положення закону поширюється і на них. Згідно з ч.3 ст. 7 Лісового Кодексу України ліси можуть перебувати в державній,  комунальній та приватній
власності.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про власність» «земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об'єктами права виключної власності народу України». Отже, законом встановлено загаль­нонародну власність на ліси. Це особлива форма привласнення в інтересах народу, якій притаманний найвищий, порівняно з іншими формами привласнення, ступінь усуспільнення. Народ України як єдине джерело державної влади в республіці має право безпосередньо, шляхом референдуму вирішувати питання щодо правового стану природних об'єктів, їх використання і охорони або здійсню­вати своє повновладдя в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів через республіканські органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Рівень управління і закріплення природних об'єктів за певними формами власності визначається значенням окремих природних об'єктів, ресурсів, систем для масштабів всієї республіки та суспільства в цілому.
Згідно ст. 8 Лісового Кодексу України у державній власності  перебувають  усі  ліси  України,  крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Право державної  власності на ліси набувається і реалізується державою  в  особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної   Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій  відповідно до закону.
Право комунальної власності на ліси реалізується  територіальними  громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Також ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності.
Суб'єктами права приватної власності на ліси є  громадяни  та юридичні особи України.
3.                Суб'єкти права власності на ліси.
Суб'єктом права державної власності на ліси є народ України, який відповідно до ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» має пра­во на володіння, використання і розпорядження природни­ми багатствами республіки.
Від імені народу України право власності на ліси, розпорядження ними здійснює Верховна Рада Украї­ни, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради народних депутатів — обласні, районні, міські, сільські і селищні.
Верховна Рада України визначає основні напрямки дер­жавної політики у галузі охорони навколишнього природно­го середовища, у галузі використання, захисту та відтворен­ня природних об'єктів (землі, лісів і т. ін.), здійснює законо­давче регулювання всіх природоресурсових відносин, в т.ч. земельних, лісових, водних та ін., затверджує державні еко­логічні програми, визначає повноваження рад народних де­путатів, порядок організації та діяльність органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологіч­ної безпеки, встановлює правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації, статус потерпілих громадян та оголо­шує такі зони на території республіки.
Суб'єктом права державної власності на природні ресурси є Кабінет  Міністрів  України,  Рада  міністрів Автономної   Республіки  Крим,  місцевих  державних  адміністрацій відповідно до закону.
Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання, в тому числі і ті, що стосу­ються раціонального природокористування та охорони довкілля. Тому Рада Міністрів Автономної Республіки Крим виступає, на­приклад, суб'єктом права державної власності на землі в межах території автономної республіки, за винятком земель загаль­нодержавної власності.
Рада Міністрів Автономної Республіки Крим забезпечує реалізацію екологічної політики України; приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших об'єктів та територій, що підлягають особливій охороні; затверджує місцеві еко­логічні програми; встановлює в разі потреби нормативи еко­логічної безпеки більш суворі, ніж ті, що діють в цілому на території України; створює і визначає статус позабюджет­них, резервних, в тому числі валютних, фондів для фінансу­вання програм щодо охорони довкілля; здійснює інші пов­новаження, віднесені законодавством України до компетенції республіканських органів державної влади в Україні.
Суб'єктами комунальної власності є адміністративно-те­риторіальні одиниці в особі відповідних рад народних депу­татів. До їх повноважень відноситься: забезпечення реалізації екологічної політики України, екологічних прав громадян;
затвердження проектів забудови населених пунктів з ураху­ванням екологічних вимог; надання згоди на розміщення на своїй території підприємств, установ, організацій; передача земельних ділянок у власність, видача дозволів використання лісів місцевого значення та припинення права користування ними; затверд­ження місцевих екологічних програм; організація вивчення стану навколишнього природного середовища, контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням при­родних ресурсів; організація, в разі необхідності проведення екологічної експертизи; забезпечення інформування населен­ня про стан навколишнього природного середовища; органі­зація роботи з приводу ліквідації екологічних наслідків аварій, здійснюють контроль за додержанням екологічного законо­давства, земельно-кадастрової документації; справляння пла­ти за використання і користування природними ресурсами.
Коло суб'єктів права власності на лісидопов­нюють трудові колективи колективних сільськогосподарсь­ких підприємств, сільськогосподарських кооперативів, садівницьких товариств, сільськогосподарських акціонерних то­вариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Розпорядження колективною власністю здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.
Кожен член колективного сільськогосподарського підпри­ємства, сільськогосподарського кооперативу чи акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку колективної власності, яка визначається відповідно до законодавства.
Право приватної власності на ліси громадян та юридичних  осіб України виникає з моменту   одержання  ними  документів,  що посвідчують право власності на земельну ділянку,  та їх  державної реєстрації.
Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними  особами,   підлягають відчуженню протягом одного року.
Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю,  виданий на  відповідну земельну ділянку.
4. Зміст права власності на ліси.
Зміст права власності на ліси є сукупність трьох головних правомочностей щодо них: права володіння, права користування і права розпорядження. Вказані правомочності виникають у власника разом з набуттям права власності на ліси і в сукупності можуть належати лише власникові.
Право володіння лісами — це забезпечена юридичними нормами можливість фактично і безперешкод­но, хоча і з дотриманням вимог законодавства, впливати на них. Це гарантована належність власнику, яка означає невід'ємність лісів від власників без згоди ос­танніх або без належних на те підстав, це визнання їх абсо­лютних прав на природні об'єкти і ресурси та недопущення впливу на них інших осіб.
Право володіння — це гарантія подальшого розпоряджен­ня природними ресурсами та їх використання.
Право користування лісами — це викорис­тання їх корисних властивостей, забезпечене наявністю юридичних норм щодо такого.
Право користування лісами реалізується на декількох рівнях:
— суб'єктами права приватної та колективної власності з метою використання корисних властивостей природних ре­сурсів для задоволення особистих потреб. Забезпечується юридичне гарантованою можливістю для самостійного їх використання;
— державою і органами місцевого самоврядування для за­доволення різноманітних потреб громадян і суспільства в ціло­му (матеріальних, естетичних). Забезпечується діяльністю спеціальних уповноважених державою органів, яка спирається на правове закріплення і регламентацію в нормативних ак­тах.
Право розпорядження — це, виходячи з цивілістичного розуміння, юридичне забезпечена можливість визначення фактичної і подальшої долі природного об'єкта. Особливістю права розпорядження лісами як власністю є необхідність визначення для цього їх правового статусу.
Відповідно до екологічного законодавства України правом розпорядження держави є юридичне забезпечена можливість визначення основних засад і режиму використання лісів, передача їх у власність або користування, вста­новлення порядку та розмірів плати за використання, граничних розмірів плати.
Право розпорядження органів самоврядування — це надана правовими нормами можливість розподілу і перерозподілу природних ресурсів, визначення розміру середніх часток, що підлягають передачі у власність, надання у користування цих лісів, відчуження їх іншим особам відповідно до чинного законодавства.
Право розпорядження колективних і приватних власників природних ресурсів — це забезпечена правовими нормами можливість самостійного використання природних ресурсів, право надання їх у користування іншим особам з дотриман­ням вимог законодавства та право добровільного відчуження.
Здійснення права власності на природні ресурси, про що вже зазначалося, повинно відзначатися суворим дотриман­ням вимог екологічного законодавства. Право власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідностям інших громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію на планеті і природну якість землі.

Література
1.                Конституція України. – 1996 р. із наступними змінами та доповненнями. – Х.: 2006 р.
2.                Лісовий кодекс України. – 21.01.1994 із змінами та доповненнями станом на 29.03.2006 р.
3.                Закон України «Про власність».
4.                Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».
5.                А.П. Гетьман, М.В. Шульга. Екологічне право України. – Х., «Право». – 2005 р.