Реферат
на тему:
«Столові коренеплоди»

План
1. Народногосподарські значення групи коренеплідних.
Загальна характеристика.
2. Питома вага. Райони товарного вирощування
3. Столові коренеплоди родини селерових та методи їх вирощування
4. Досвід застосування нових технологій вирощування культур в господарствах різних форм власності
5. Столовий буряк та методи його вирощування
6. Редиска і редька та методи їх вирощування

1.Народногосподарські значення групи коренеплідних,
Загальна характеристика.
Коренеплоди, рослини, що вирощуються ради могутніх соковитих підземних органів, неправильно званих також коренеплодами.
Звичайно це дворічні рослини з сем. хрестоцвітих (ріпа, редька, бруква, турнепс), зонтичних (морква, петрушка, селера, пастернак) складноцвітих (цикорій, скорцонера), рідше однорічні (редиска) і багаторічні (напр., катран з сем. хрестоцвітих). У перший рік життя у більшості До. розвивається розетка листя і "коренеплід". Його верхня частина - "головка" - несе розетку листя і утворена укороченим стеблом. Під нею знаходиться "шийка", що є підсем`ядольним коліном, або гипокотіль, - ділянка стебла проростка між сім'ядолями і головним коренем (напр., у моркви) або тільки його верхньою частиною (напр., у буряка, ріпи, брукви). Власне корінь звичайно це глибина,  корінь проростка - гілкується, утворюючи бічне коріння (мал. 1,2). Маса "коренеплоду" складається з паренхіми, що розрослася  ксилема (редька, ріпа) або флоеми і кора (морква).
У буряка кільце приросту з ксилеми і флоеми утворюється декількома кільцями камбію, а в паренхімі відкладаються в запас поживних  речовини. На 2-му році життя з нирок, що знаходяться в пазухах розеткового листя, розвивається квітуче стебло, що плодоносить. Після запліднення рослина відмирає. з
До. вимогливі до вологи. Хороші їх урожаї отримують на родючих рихлих ґрунтах. До. містять багато цукру, мінеральних солей вітамінів, каротину. Використовуються в їжу у вареному, тушкованому і сирому вигляді, їх сушать і консервують. рослини коренеплодів - обробляються на полях і в городах для отримання м'ясистого, переважно крупного коріння, що споживається частково людиною і для корму тварин, частково службовців сировиною для заводської промисловості. Найважливіші з них: буряк, цукровий і кормовий, бруква з ріпою, пастернак, морква, цикорій і селера; коріння і листя (див. Бадилля) перших п'яти і листя цикорію доставляє хороший корм для тварин; особливо придатне для молочної худоби коріння брукви, яке збільшує кількість молока, покращуючи і його смак, також коріння морква, що робить молоко жирнішим; останні складають також хороший корм для овець, гусаків, свиней (у вареному вигляді) і особливо, як і пастернак, придатні для коней. Все коріння До. (окрім селери і цикорію) можуть служити і для відгодівлі худоби, але, унаслідок водянистості, недоліку протеїну і великої кількості вуглеводів повинні бути згодовані з іншими кормами - макухами, зерном і соломою. Водянистість служить також утрудненням для більш дальнього перевезення їх і збереження зимою. При обробітку До. сільський господар прагне: а) вирощуючи їх для технічно-заводських цілей отримати з даної площі можлива більша кількість коріння, якнайкращого вигляду, форми і розвитку з найвищим вмістом цукру (у буряку), або сухої речовини, найбільш багатої живильними складовими частинами (у цикорії) і б) бажаючи забезпечити господарство кормовими засобами - вирощувати на даній площі можливо більша кількість рослинної маси, особливо багатої змістом сухої речовини і в нім білків, причому, згідно зі змісту в господарстві тваринними і переслідуваними там цілями, слід мати на увазі, щоб в продуктах виробництва - урожаї - відношення азотистих речовин до без азотистим і жиру найбільш відповідало для потрібного при успішному годуванні. У сівозміні До., як парові рослини, можуть слідувати, байдуже, за всіма рослинами, але переважно після ярових хлібів, за винятком цукрового буряку і цикорію, які краще всього ростуть після озимої іржі, і моркви, що успішно виростає після іншої парової рослини, під яку був удобрений ґрунт; точно також і бруква часто слідує за люцерною і конюшиною, ріпа може бути вирощена як "пожнивна рослина", тобто після озимого хліба, що рано залишає поле, якщо тільки можливе прибирання її осінню того ж року, для посіву на даному полі весною ярових рослин; "підсіюють" також ріпу під гречку і моркву під озимина жито і рапс, ячмінь, льон, мак і суріпицю. У окремих випадках радять змішаний посів два До. - пастернаку з морквою. Після До. поле займається найбільш цінними рослинами: яровою пшеницею, вівсом, ячменем, просом, а також бобами і льоном, але останні два можуть бути вирощиними тільки на ґрунтах, багатих змістом калію, за цикорієм часто слідує яке-небудь інша парова рослина або кормове на зелений корм. При введенні До. у сівозміну слід звернути увагу на а) значна вимога або від ґрунту азоту, калію, винищити і фосфорної кислоти і тому вигідності розведення їх тільки на ґрунтах, багатих цими речовинами, або при нагоді штучного додавання їх ґрунту за допомогою добрива. Останнє має тим більше значення, що при вирощуванні До. для заводський-промислових цілей, вони зазвичай вивозяться з господарства, або ж, за сприятливих навіть умов, тільки вміст в заводських покидьках До. прямо безпосередньо або після згодовування худобі повертається ґрунту у вигляді добрива і б) необхідність при культурі їх глибокої обробки ґрунту і багатократного мотиження і підгортання, що сполучене із значними витратами і можливо тільки в густонаселених місцевостях і при існуванні в господарстві засобів для збільшення упряжних сил.
2. Питома вага. Райони товарного вирощування
Україна має відносно високий аграрний ресурс. Доброякісні за своїми властивостями материнські породи у поєднанні з помірно теплим кліматом, спокійним рельєфом, трав’янистою рослинністю сприяли утворенню на території нашої держави родючих чорноземних ґрунтів (понад 65% ґрунтового покриву). Поряд із цим у північних, західних (зона Полісся) та гірських районах, у долинах рік, приморських районах Степу утворилися певні види і видозміни ґрунтів, які поступаються продуктивністю чорноземам. Проте, систематичні заходи, що відтворюють їхню родючість упродовж багатьох років забезпечували, хоча й повільне, але все ж підвищення потенціалу цих ґрунтів.
Провідною галуззю сільського господарства України залишається землеробство, що базується на засадах, які сприяють підвищенню родючості ґрунтів. Сільськогосподарська освоєність земельного фонду досягла 70%, чого не дозволяє собі жодна з розвинутих країн світу. До того ж розораність сільськогосподарських угідь сягає 81%, що також є рекордним показником. Для Степу він становить майже 85, Лісостепу—85,5%. Деякі області практично не мають інших угідь, крім ріллі.
Нераціональне використання земельного фонду зумовлює катастрофічність екологічної ситуації деяких регіонів, різке зниження родючості ґрунтів, їхнє руйнування через бурхливий розвиток ерозії та пересушення. Найуразливішими виявилися чорноземні ґрунти.
Висока холодостійкість - біологічна особливість всіх рослин коренеплодів. Виняток становить буряк, сходи якого ушкоджуються заморожуваннями при +2 - 3 °С. Всі коренеплоди влаго і світлолюбні, хоча до тривалості вегетаційного періоду і забезпеченості теплом пред'являють різні вимоги. Рослини поволі ростуть в перший місяць життя. В цей час агротехнічними заходами потрібно покращувати водний-повітряний режим ґрунту, боротися з бур'янами, хворобами і шкідниками, забезпечувати рослини живильними речовинами в легкозасвоюваній формі.
При надмірному зволоженні ґрунту у поєднанні із зниженою температурою коренеплоди ростуть погано, їх краще вирощувати на гребенях і добре заправлених органічними добривами ґрунтах. При сухій і жаркій погоді відбувається затримка зростання коренеплодів.
У коренеплодів, що потрапили під заморожування, легкість і смакові якості знижуються.

3.Столові коренеплоди родини селерових та методи їх
вирощування
Коренеплідні: родина селерових — морква, петрушка, пастернак, селера
Рано навесні, як тільки можна вийти на город, на підзимових посівах граблями розпушують верхній шар ґрунту. Якщо запізнитись з цією роботою, з верхнього шару ґрунту втрачається багато вологи і він сильно ущільнюється, внаслідок чого сходи з'являються строкаті і зріджені.
Глибина загортання насіння залежить також від вологості ґрунту. За підзимньої сівби насіння доцільно висівати на 0,5-1 см, рано навесні - на 1-2 см, а пізніше - на 2-3 см. В разі сівби на більшу глибину в насінні не вистачає поживних речовин для проростання паростків на поверхню ґрунту, а на меншу - в сонячні дні верхній шар ґрунту швидко пересихає, внаслідок чого значно знижується схожість насіння. Відтак сходи з'являються із запізненням, а посіви, як правило, зріджені і строкаті.
Догляд за посівом починають з руйнування ґрунтової кірки, особливо на важких ґрунтах. Після з'явлення поодиноких сходів посіви обробляють проти хрестоцвітної блохи. При запізненні з цим обробітком сходи протягом 1-2 днів можуть загинути. Найбільше шкодить блоха у теплі сонячні дні.
На початку утворення першого справжнього листка рослини дрібнокоренеплідних сортів проривають на відстань 2-3 см, великоплідних – 4-5 (за розкидного способу сівби). На вузькорядних посівах рослини залишають через 2-3 і 2-4 см відповідно. Дальший догляд за рослинами полягає у систематичному виполюванні бур'янів.
Щоб забезпечити конвеєрне надходження петрушки, насіння висівають у три строки, а також виганяють зелень у парниках, теплицях і кімнатах. На городі для одержання зелені петрушки пізно восени (кінець жовтня - листопад) і рано навесні (друга половина квітня - травень) насіння висівають влітку (у першій декаді серпня). За таких строків сівби рослини до замерзання ґрунту утворюють 5-6 листків висотою до 30-40 см і коренеплоди - 1,0-1,5 см завтовшки. Перед замерзанням ґрунту (наприкінці жовтня - у листопаді) листки можна зрізувати і використовувати за призначенням. Коренеплоди від такого строку сівби у ґрунті добре зимують і навесні слідом за розмерзанням ґрунту починають відростати. Посіви петрушки рано навесні по мерзлоталому ґрунті підживлюють азотними добривами (0,1-0,2 кг аміачної селітри на 10 м. кв.), а коли ґрунт достигне - розпушують міжряддя.
Щоб прискорити надходження зелені на 10-15 днів, посіви вкривають поліетиленовою плівкою. На початку збирання врожаю на продовольчі цілі використовують листки і коренеплоди. Через 10-20 днів після відростання листків (утворення розетки) рослини починають формувати квітконосні стебла, коренеплоди дерев'яніють і стають непридатними для використання.
Моркву на городі можна висівати у 2-3 строки залежно від призначення врожаю. Для одержання пучкової продукції на легких ґрунтах насіння висівають під зиму, на важких - рано навесні, як тільки ґрунт на грядці можна обробляти. Для цього найбільш придатні південні і південно-західні схили, де ґрунт швидше прогрівається.
Під зиму насіння висівають перед замерзанням ґрунту, щоб воно не встигло прорости. Якщо насіння восени проросте, то посіви, як правило, гинуть, а якщо й перезимують, то рослини масово стрілкують і не формують товарної продукції. Рано навесні насіння висівають, коли коренеплоди використовуватимуть влітку, в осінній і частково зимовий періоди. Для тривалого зберігання коренеплодів насіння моркви доцільніше висівати в літні строки: у західних районах України, на Поліссі і в Лісостепу - в середині травня, в південних областях - наприкінці травня - на початку червня. До сівби і після неї ґрунт ущільнюють.
Моркву на городі висівають широкорядним способом з шириною міжрядь 30-40 см, а на великих площах - 45 см (це дає можливість обробляти посіви механізованим способом). Заслуговує на увагу широкосмугова сівба з шириною міжрядь 45 см (по центру смуги) і смуги 5-12 см. Для цього сапкою на глибину 1-2 см роблять борозну, висівають насіння і загортають його вологим ґрунтом. Норма висіву насіння на 1 м рядка за широкорядної сівби 0,15-0,2 г, за широкосмугової - 0,2-0,3 г (відповідно 100-200 та 200-300 шт. насінин на 1 м). При ранньовесняній сівбі, коли в ґрунті достатньо вологи, норму висіву зменшують, а на підзимових і травневих посівах збільшують на 20-25%. Якщо насіння висівають у недостатньо вологий ґрунт, сходів моркви можна й не одержати.
Глибина загортання насіння залежить також від вологості ґрунту. За підзимньої сівби насіння доцільно висівати на 0,5-1 см, рано навесні - на 1-2 см, а пізніше - на 2-3 см. В разі сівби на більшу глибину в насінні не вистачає поживних речовин для проростання паростків на поверхню ґрунту, а на меншу - в сонячні дні верхній шар грунту швидко пересихає, внаслідок чого значно знижується схожість насіння. Відтак сходи з'являються із запізненням, а посіви, як правило, зріджені і строкаті.
4. Досвід застосування нових технологій вирощування культур в
господарствах різних форм власності
Технологія в рослинництві як система агротехнічних прийомів і матеріально-технічних засобів, спрямованих на виробництво конкурентоспроможної продукції та відновлення родючості ґрунту, історично змінювалася у зв’язку з розвитком продуктивних сил і науково-технічного прогресу. В цілому ж характер технології як способу виробництва визначається рівнем розвитку продуктивних сил, економічними, соціальними та демографічними особливостями країни, регіону, конкретного господарства.
За рівнем ресурсного забезпечення, використання засобів, прийомів виробництва, ручної праці технології у рослинництві умовно можна поділити на екстенсивні, індустріальні інтенсивні та проміжні, або інтегровані. Для екстенсивних технологій характерним є: максимальне обмеження енергетичних, матеріальних і ресурсних вкладень, виключення агрохімічних речовин, максимальне обмеження використання механізмів; широке застосування ручної праці, кінної тяги, екстенсивних сортів низьких репродукцій, а часто й знеособленого насіння, частково органічних добрив.
Характерні ознаки індустріальних інтенсивних технологій: концентрація енергетичних, матеріальних і фінансових вкладень на одиницю площі, використання ефективніших засобів виробництва — нових сортів, гібридів, агрохімічних речовин; машин і механізмів; застосування ефективніших технологічних процесів, передових методів організації праці, новітніх досягнень науки і техніки. Проміжні, або інтегровані, технології поєднують використання як новітніх засобів виробництва, виробничих процесів, технічних засобів, методів регулювання родючості ґрунту, захисту культур від шкодочинних об’єктів, так і біологічних методів, придатних для екстенсивних технологій, включаючи ручну працю.
Дражування насіння гібридів іноземної селекції, підживлення азотними добривами здійснюють урозкид без загортання в ґрунт, ґрунт у міжряддях не розпушується, використовують комплекс машин іноземного виробництва.
5.Столовий буряк та методи його вирощування
Буряк (Beta) - одно - та дворічна, перехреснозапильна трав'яниста рослина сімейства Марієвих, овочева, а також кормова і цукроносна культура. Дикоростучий буряк використовували в їжу з незапам'ятних часів. В 2-1 тис. до н.е. введено в культуру (приблизно на островах Середземного моря) буряк листовий.
До початку н.е. з'явилися культурні коренеплідні форми буряка звичайної (у 10-11 вв. вони були відомі в Київській Русі), у 16-17 вв. - столові і кормові форми, у 18 столітті з гібридних форм кормового буряка був відібрано цукровий буряк (у 1747 році німецький вчений-хімік Андреас Зиґмунд Маркграф  у своїй лабораторії виділив з білої силезського кормового буряка кристалики цукру, аналогічного очеретяному, про що і доповів на засіданні Прусської академії наук). З кінця 19 століття й у 20 столітті культура поширилося на всі континенти.
За формою коренеплід буває округлий, плоский і циліндричний. Містить білка до 2%, цукрів 14,5%, солі калію, кальцію, магнію, фосфору. На відміну від моркви в буряку немає каротину, але більше аскорбінової кислоти.
У їжу вживають коренеплоди і листя молодих рослин, готують салати, буряківники, борщі, оладки, ікру, маринують і т.д. При ранньому споживанні (пучкового буряка) використовують молоді листя і черешки у свіжому, вареному і тушкованому виді.
Рослина волого - і світлолюбна, досить холодо- і засухостійка. Культуру вирощують на всіх континентах, в Україні - у всіх землеробських районах, окрім Криму. Буряк більш вимогливий до тепла, чим морква. Оптимальна температура для росту коренеплодів +16..+22°С. Пристосована до підвищеної засоленості ґрунтів, але вони повинні бути нейтральними і добре заправлені добривами.
Вегетаційний період у залежності від сорту 60-120 днів. Кожна насінина більшості сортів дає початок декільком проросткам, тому культура вимагає своєчасного проріджування. Існує і сорт одноростковою буряка (Однопаростковий).
За існуючою класифікацією всі форми буряків (дикі й культурні, однорічні, дворічні та багаторічні) об'єднують в один ботанічний рід — буряки Beta L., який належить до родини лободових Chenopodiaceae, і налічує 14 диких і один культурний вид. У процесі еволюції видів роду Beta L. утворилися 3 природні групи — секції: канарські (3 види), гірські (6 видів), звичайні (6 видів). До останньої належить відібраний і сформований людиною збірний вид Beta vulgaris L., який об'єднує такі підвиди: 1. Beta cicia — листкові буряки з трьома групами різновидностей (листові салатні — convar vulgarly, черешкові салатні — convar petiolata; гібридні черешкові декоративні — convar varioecila) 1. Beta crassa — коренеплідні буряки з трьома групами різновидностей (столові — convar cruenfa; кормові — convar crassa; цукрові — convar sacchariferae з однонасінною формою — convar monospermd).
І.Я.Балков (1978) запропонував таку класифікацію різновидностей цукрових буряків: Var. digamocarpa m. — цукрові, диплоїдні (2n-18), зрослогогідні, фертильні за пилком; Var. dichoricarpa m— цукрові диплоїдні (2n-18), роздільноплідні, фертильні за пилком; Var. tetragamocarpa m. — цукрові, тетра-плоїдні (2n-36), зрослоплідні, фертильні за пилком; Var. tetracharicarpa — цукрові, тетраплоїдні (2n-36), роздільноплідні, фертильні за пилком.
Для вигонки відбирають дрібні коренеплоди масою 30-40 г. На 1 м. кв. висаджують 12-14 кг коренеплодів мостовим способом у добре розпушений і политий ґрунт. Верхівок не засипають. За високої вологості поверхню ґрунту посипають попелом або вапном, щоб коренеплоди не загнивали (100-200 г/м. кв.). Під час догляду помірно поливають (не більше 2 разів за період вигонки): перший раз, коли з'являться листки, другий - за тиждень до збирання врожаю.
Особливе значення для вигонки має температурний режим. Так, за температури 16-20°С врожай можна збирати вже через 25-30, а за ІО-^С - через 50-60 днів. У парниках зелень виганяють так само, як і інших культур. Урожай - 2-3 кг/м. кв.
6.Редиска і редька та методи їх вирощування
Редиска
Технологія вирощування редиски
Редиска - одна з найбільш ранньостиглих культур. Окремі ранньостиглі сорти дають товарну продукцію через 20-25 днів після з'явлення сходів.
Редиску можна вирощувати протягом року: в зимовий ранньовесняний періоди - у теплицях і парниках, навесні і восени -у відкритому ґрунті (на городі). Щоб подовжити період споживання редиски у весняний період, насіння її висівають у 3-4 строки.
Перший раз його висівають як тільки можна вийти на город, наступні - через 7-8 днів після попередніх, але не пізніше 1-5 травня. За пізніших строків сівби формування коренеплодів відбувається в умовах довгого дня і підвищених температур, внаслідок чого рослини передчасно стрілкують, а врожай і якість їх знижуються. Для осіннього використання редиску висівають у кінці липня - на початку серпня.
Насіння редиски на грядках висівають розкидним, вузькорядним (відстань між рядками 7—10 см) або широкосмуговим способом. Норма висіву - до 5 г/м. кв., глибина загортання 1-3 см (залежно від вологості ґрунту). На літніх посівах глибину загортання насіння збільшують до 3-4 см. До і після сівби ґрунт ущільнюють.
Догляд за посівом починають з руйнування ґрунтової кірки, особливо на важких ґрунтах. Після з'явлення поодиноких сходів посіви обробляють проти хрестоцвітної блохи. При запізненні з цим обробітком сходи протягом 1-2 днів можуть загинути. Найбільше шкодить блоха у теплі сонячні дні.
На початку утворення першого справжнього листка рослини дрібнокоренеплідних сортів проривають на відстань 2-3 см, великоплідних – 4-5 (за розкидного способу сівби). На вузькорядних посівах рослини залишають через 2-3 і 2-4 см відповідно. Дальший догляд за рослинами полягає у систематичному виполюванні бур'янів.
Збирають редиску в 2-3 строки, коли коренеплоди досягнуть товарних розмірів (1,5 см у діаметрі). Вибрані рослини в'яжуть у пучки і використовують за призначенням. Не слід зберігати редиску в теплому приміщенні, бо коренеплоди випаровують багато води і втрачають товарну якість. Не рекомендується надмірно розтягувати строки збирання редиски, бо коренеплоди швидко переростають, трухлявіють і стрілкують.
Скоростиглі сорти редиски доцільно використовувати для ущільнення інших культур (картоплі, цибулі з сіянки, моркви та ін.) і як маячну культуру. В останньому випадку насіння її висівають (2-3% від основної культури) одночасно з морквою, петрушкою, цибулею тощо. Сходи редиски з'являються на 10-15 днів раніше основних культур, а це дає змогу швидше проводити розпушування міжрядь, знищувати сходи бур'янів та руйнувати ґрунтову кірку при її утворенні. Збирати врожай редиски при ущільненні культур потрібно своєчасно, щоб вона не затінювала рослин основної культури. Після збирання врожаю редиски як ущільнювача ґрунт у міжряддях основної культури розпушують.
Від літніх посівів редиску можна зберігати до лютого і довше. Для цього коренеплоди вибирають у другій половині вересня, а в південних районах - і пізніше. У суху погоду обрізують листки і корінці редиски. Після цього їх миють, підсушують так, щоб коренеплоди залишились вологими, але без краплин води на поверхні. Потім коренеплоди вміщують у пакети (по 1 кг) з поліетиленової плівки товщиною 30-60 мк і запаюють (зав'язують).
Зберігають коренеплоди редиски у холодильниках при температурі 2-3°С і відносній вологості 85-90%. За даними М. О. Скляревського (ІОБ УААН), за таких умов коренеплоди можуть зберігатися протягом 190 днів.
Редька
Технологія вирощування редьки
За скоростиглістю розрізняють літню і зимову редьку. Літня належить до однорічних культур, сорти її мають короткий період вегетації (40-50 днів), коренеплоди споживають влітку. Редька зимова - дворічна культура. Сорти її мають тривалий період вегетації (85-100 днів), коренеплоди використовують восени, зимою і навесні.
Редьку широко використовують як компонент багатьох страв, особливо для приготування салатів.
Редьку літню висівають рано навесні. Спосіб сівби - широкорядний (30-45 см), широкосмуговий (ширина міжрядь 45 см, смуги - 5-12 см) або стрічковий (30+15+15+15; 45+15+15+15 см). Норма висіву насіння за широкорядного способу сівби становить 0,4-0,6 г/ м. кв., за широкосмугового і стрічкового - 0,6-1,0 г/м. кв.
Насіння загортають на глибину 0,5-1,5 см. Після сівби ґрунт ущільнюють. Догляд за рослинами такий самий, як за редискою.
Особливістю вирощування є те, що в рядках і смугах рослини проривають на відстані 4-5 см і в період вирощування міжряддя 2-3 рази розпушують.
Урожай редьки збирають за один або два прийоми, коли діаметр коренеплодів досягне 3-5 см. Відразу після вибирання на них обрізують листки, довгі корінці, сортують на товарні і нетоварні. Перші використовують за призначенням. Коренеплоди редьки літньої зберігаються краще, ніж редиски.
Редьку зимову в умовах України, як правило, висівають як повторну і післяжнивну культуру. Оптимальний строк сівби насіння – кінець червня - перша половина, а в південних областях - і друга половина липня.
Спосіб сівби - широкорядний (30-45 см), широкосмуговий (ширина міжрядь 45 см, смуги - 5-12 см ) або стрічковий (20+50 см). Норма висіву насіння - 0,4-0,5 г/м. кв., глибина загортання - 2-3 см (залежно від вологості ґрунту). До і після сівби ґрунт ущільнюють.
Догляд за рослинами такий самий, як за редькою літньою. Особливістю є те, що рослини проривають у рядку на відстані 6-8 см. Протягом періоду вирощування міжряддя 4-5 разів розпушують. Рослини, які стрілкують, під час утворення стебел видаляють. У південних районах посіви 4-5 разів поливають. Урожай редьки зимової збирають пізно восени до настання приморозків. Після вибирання рослин з ґрунту листки і довгі корінці обрізують. Зберігають коренеплоди так само, як і буряк столовий.