Міністерство науки та освіти
Донецький національний університет економіки та торгівлі
Ім.. М.І.Туган-Барановського
Кафедра фінансів
„Фінансова система Великобританії”
                                                                            Виконали:
Ст. групи Фін-04-Г
                                                                                  Биковець О.Г.
                                                                                    Борисенко А.Т.
                                                                                     Чернишова Є.А.
                                                                              Перевірила:
                                                                                      Бєлозьорова Н.І.
Донецьк-2007

Зміст
1. Склад фінансової системи Великобританії.
2. Державний бюджет. Його витрати і прибутки.
3. Спеціальні урядові фонди.
4. Фінанси місцевих органів влади.

1. Склад фінансової системи Великобританії.
Повна офіційна назва країни — Об'єднане Королівство Вели­кобританії та Північної Ірландії. До складу Об'єднаного Королівства входять Англія, Шотландія і Уельс, розташовані на острові Великобританія, а також провінція Північна Ірландія, що складається з 6 округів і міститься на острові Ірландія. Крім то­го, Об'єднане Королівство має тісні політичні й економічні зв'яз­ки із самоврядними територіями — такими як острів Мен в Ірландському морі і Нормандські острови, що лежать біля північно-західного узбережжя Франції, у протоці Ла-Манш.
Великобританія є унітарною державою. Главою держави є Королева. За Конституцією вона також є главою виконавчої і су­дової влади, а також невід'ємною частиною законодавчої влади.
Вища законодавча і верховна влада в Об'єднаному Королівстві представлена Вестмінстерським Парламентом, що складається з трьох частин: Королеви, Палати лордів і Палати громад.
 Однією з найважливіших функцій Королеви є призначення Прем'єр-міністра (за звичаєм — це лідер політичної партії, яка одержала більшість у Палаті громад) і Першого міністра, що є главою ви­конавчої влади Шотландії. Також Королева затверджує призна­чення інших міністрів. Усі витрати, які несе Королева у зв'язку з виконанням нею державних обов'язків, фінансуються за рахунок коштів, які виділяються Парламентом на утримання королівсь­ких палаців та її переїзди.
У 1991 р. такі витрати були затверджені в сумі 7,9 млн. ф. ст. на десятирічний термін. Близько 70% цих коштів йдуть на оплату праці тих, хто працює на Королеву. З 1993 р. Королева доб­ровільно сплачує прибутковий податок зі своїх особистих доходів.
Основним завданням Вестмінстерського Парламенту, а точні­ше Палати громад, в галузі державних фінансів є затвердження ставок податків і зборів, видаткових статей і сум за кожною з них. Палата також стежить за тим, щоб виділені суми витрачали­ся тільки на передбачені Парламентом цілі.
У травні 1999 р. з установою Шотландського парламенту Шотландії були передані певні повноваження, що стали сферою дії Шотландського парламенту й органів виконавчої влади, на­приклад, надання соціальної допомоги, охорона здоров'я, місце­ве самоврядування, освіта, забезпечення житлом, спорт, мис­тецтво, сільське і лісове господарства, рибальство, питання залу­чення зовнішніх коштів і внутрішніх інвестицій для економічно­го розвитку Шотландії та ін. Також парламент має право зміню­вати ставки оподатковування на території Шотландії.
У 1998 р. Вестмінстерський Парламент прийняв закон про уп­равління Уельсом, який передбачає встановлення для Уельсу Національної Асамблеї. Вона не володіє, на відміну від Парла­менту Шотландії, повним правом законодавства, а може лише вносити деякі виправлення в закони, прийняті Вестмінстерським Парламентом. Асамблея має право розробляти і реалізовувати політику в ряді галузей, таких як сільське господарство, культу­ра, економічний розвиток, освіта, охорона здоров'я, туризм та ін.
Асамблея Північної Ірландії наділена правом законотвор­чості в таких галузях: зайнятість, підготовка кадрів, освіта, охо­рона здоров'я, навколишнє середовище, культура, мистецтво, сільське господарство, торгівля, розвиток сільських регіонів, внутрішні і зовнішні інвестиції. Зі сказаного вище можна зроби­ти висновок про те, що хоча закони, прийняті Вестмінстерським Парламентом у більшості випадків обов'язкові для виконання на всій території Великобританії, однак частина законодавчих по­вноважень в окремих галузях і сферах передана певним тери­торіям. Тому цілком законодавчі функції Вестмінстерського Парламенту поширюються лише на територію Англії.
За розподіл функцій між суб'єктами виконавчої влади у Вели­кобританії (департаменти), а також за призначення і зміщення міністрів відповідає Прем'єр-міністр, який за традицією є і Пер­шим лордом Казначейства. За обсягом повноважень становище Прем'єр-міністра унікальне, тому що він має підтримку більшос­ті депутатів Палати громад і за діючим на сьогодні правилом сам засідає в цій Палаті.
Прем'єр-міністр призначає 100 міністрів (Державні секретарі, Державні міністри і Молодші міністри). Міністри, які очолюють департаменти (міністерства), є Державними секретарями. Разом з тим вони можуть носити спеціальні титули: наприклад, Казна­чейство очолює Канцлер казначейства. Державним секретарям підлеглі Державні міністри, що очолюють окремі напрямки діяльності департаментів, і Молодші міністри (або просто секре­тарі), які поєднують роботу в департаментах з роботою в Парла­менті з розробки законопроектів. 20 Державних секретарів вхо­дять у Кабінет міністрів, що координує роботу департаментів, приймає найважливіші рішення з питань політики й економіки.
У структурі виконавчої влади Великобританії є територіальні міністерства, які відповідають за політику відповідно до делегу­вання повноважень Шотландії, Уельсу і Північної Ірландії.
Фінансова система Великобританії після другої світової війни одержала подальший розвиток у напрямку більш активного втручання держави в економіку країни і соціальні процеси. В даний час фінансова система включає чотири ланки:
-         державний бюджет;
-         позабюджетні спеціальні фонди;
-         фінанси місцевих органів влади;
-         фінанси державних корпорацій.
Головною ланкою є державний бюджет, йому належить основна роль у забезпеченні політичних і економічних умов відтворення виробничих відношень капіталізму, через державний бюджет перерозподіляється біля 40 % національного доходу країни. Він виступає як головну зброю державно-монополістичного регулювання і стимулювання економіки країни. За рахунок ресурсів бюджету здійснюється мілітаризація господарства і капіталовкладення в ряд нових галузей, що потребують значних витрат.
На сучасному етапі в розвитку окремих ланок фінансової системи спостерігаються нові явища і процеси, це насамперед виражається в усе більшій концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті й в інших централізованих урядових фондах.
Фінансова політика уряду спрямована на збільшення прибутків державного бюджету, посилення процесу нейтралізації засобів, що дозволяє здійснювати основні витрати, що забезпечують утримання державного апарата, втручання в економіку, витяг максимальних прибутків головними капіталістичними монополіями.
У той же час у загальнодержавних витратах значне місце займають місцеві бюджети. Витрати на соціальні цілі, особливо на освіту / крім системи вищої освіти/, центральний уряд перекладає на цю ланку фінансової системи. Крім того, із місцевих бюджетів фінансуються витрати на житлове і шкільне будівництво, спорудження доріг, мостів і інших об'єктів місцевого господарства.
Ріст витрат місцевих бюджетів не супроводжується розширенням їх власної дохідної бази. Більш половини витрат місцевих органів влади покривається за рахунок субсидій із державного бюджету, істотний вплив робить бюджет і на фінанси державних підприємств. Багато націоналізованих галузей промисловості дефіцитні. Тому на фінансування капітальних вкладень із державного бюджету цим підприємствам направляються значні засоби у формі кредитів і субсидій.
Таким чином, основні фінансові ресурси Англії поєднуються в державному бюджеті, що впливає на всі ланки фінансової системи, на всі сторони економічного і соціального життя.
Бюджетний рік Великобританії охоплює період з 1 квітня по 31 березня наступного року. Бюджет є найважливішим із законів, які щорічно приймаються. За його основу береться Бюджетне по­слання Канцлера казначейства, з яким він виступає в жовтні-листопаді кожного року. У посланні викладається аналіз розвитку економіки за минулий рік і думка уряду щодо перспективи еко­номічного розвитку на середньострокову і довгострокову пер­спективи, а також проголошується валютна і фіскальна політика держави, розглядаються питання стану державних фінансів і з'яв­ляються зміни в податковій та інших фінансових сферах. Деталь­ний розгляд державних витрат проводиться в спеціальних коміте­тах Палати громад (наприклад, Комітет з рахунків державних ус­танов) і в установах, яким делеговані відповідні повноваження.
У бюджетному процесі вирішальна роль належить уряду в особі Казначейства, тоді як проходження бюджету в Парла­менті зводиться, власне кажучи, до формального схвалення дій уряду. Депутати не можуть вносити, а Палата громад не може приймати законів про збільшення загальної суми бюджетних ви­трат, запропонованої урядом. Таке правило розширює можли­вості уряду впливати на мінливу економічну ситуацію в країні. Палата громад формально має право відхилити законопроект про бюджет, але практично це ніколи не робиться. Незважаючи на тривалу процедуру, Парламент завжди затверджує бюджет у сумах, запропонованих урядом.
Особливість бюджетного процесу полягає в тому, що замість єдиного бюджетного закону Парламент щорічно приймає так званий «фінансовий закон», який фіксує зміни, внесені в систему бюджетних доходів, а також один чи кілька законів, які уповнова­жують уряд витратити протягом року з тією чи іншою метою пев­ну кількість грошей. При цьому бюджет виноситься на розгляд по частинах і в різний час (спочатку по витратах, потім по доходах). Після схвалення Палатою громад бюджетний законопроект пере­дається на схвалення Палати лордів, підписується главою ко­ролівської влади і стає законом. Звіт про виконання бюджету до­водиться до відома Парламенту, але ним не затверджується.
З 1 червня 1998 р. новим лейбористським Кабінетом у Велико­британії розпочата масштабна реформа органів управління фінан­совим ринком. Суть реформи — створення єдиного органу —Управління з фінансового регулювання і нагляду, відповідального зарегулювання і нагляд за діяльністю всіх інвестиційних, фінансових і банківських компаній, що здійснюють діяльність на території Великобританії. Нова організація замінила систему роз’єднаних і малоефективних саморегулоьваних і просто регулюючих організацій, які функціонували на фінансовому ринку Великобританії. В даний час Управлінню з фінансового регулю­вання і нагляду вже передані чи передаються функції таких ор­ганізацій: Ради з цінних паперів та інвестицій; Організації з регу­лювання управляючих; Управління з цінних паперів; Управління з приватних інвестицій; Комісії з будівельних суспільств; Комісії з діяльності суспільств взаємного кредитування; Реєстру кредит­них союзів і суспільств взаємного кредитування; Дирекції зі стра­хування Казначейства.
Зміни в структурі органів регулювання фінансовим ринком у Великобританії відбивають об'єктивні тенденції на ринку. На сучасному етапі діяльність банків та інвестиційних компаній стає дедалі універсальнішою, ризики на різних сегментах ринку перемішуються. У цих умовах ідея єдиного регулюючого і нагля­дового органу виглядає дуже логічною.
Перевагою нового режиму регулювання є те, що він передба­чає чіткий поділ сфер відповідальності між Казначейством і Управ­лінням з фінансового регулювання й нагляду, при цьому міністри відповідають за законодавчу базу, а Управління — за ефективну роботу відповідно до діючого в даний час законодавства.
Управління з фінансового регулювання і нагляду відповідає за стосунки з фінансовими інститутами з метою забезпечення до­тримання ними нормативних вимог. До його функцій входить:
-      оцінка фінансових ускладнень становища організації і безпо­середній вплив колапсу на інші установи;
-      проведення оцінки можливості виведення даної організації з кризи за участю інших комерційних організацій (якщо виходу нема й існує ризик для усієї фінансової системи в цілому, тоді підключається Банк Англії. Він повинен оцінити характер сис­темної загрози і виправданість підтримки будь-якого виду з бо­ку представників державного сектору, буде вона забезпечен­ням короткострокової ліквідності чи необхідністю капіталов­кладень. У тому випадку, якщо потрібно вкладення капіталу, підключається Казначейство, оскільки розмова вже йде про дер­жавні кошти;
-      надання необхідних консультацій населенню (розповсюдження посібників з використання індивідуальних ощадних рахунків приватними клієнтами в майбутньому євро, телефонні лінії до­помоги, які щодня  обслуговують  тисячі  дзвінків,  зустрічі в різних містах країни, що дозволяє ввійти в безпосередній контакт з інвесторами);
-        зниження, наскільки це можливо, ступеня використання ле­гальних форм фінансової діяльності в кримінальних цілях. До складу витрат нової організації включені як власні витра­ти, так і витрати регульованих фірм, що в цілому перевищує прямі витрати в пропорції 4:1. Об'єднання дев'яти різних органі­зацій дало можливість одержання економії, обумовленої зростан­ням масштабу роботи, зокрема в галузі забезпечення поточної діяльності, це дозволило відшкодувати витрати багатьох фірм, повернувши переплачені ними кошти.
Отже, нова модель органу фінансового регулювання має дві основні переваги, одна з яких — здатність до своєчасного реагу­вання на зміни ринкового середовища, а інша — її ефективність.
2. Державний бюджет. Його витрати і прибутки.
Державний бюджет Великобританії містить дві частини: Кон­солідований фонд, за яким проходять поточні доходи і витрати, і Національний фонд позик, за яким відбиваються витрати на капітальні вкладення.
Основна частина бюджету — Консолідований фонд. Переви­щення доходів над витратами Консолідованого фонду зарахо­вується в дохідну частину Національного фонду позик. Якщо ж у Консолідованому фонді присутній дефіцит, то він покривається позичкою з Національного фонду позик, і на цю суму уряд збільшує свій борг.
Основними доходами Консолідованого фонду є податки (табл. 7.1).
Серед прямих податків основне місце займає прибутковий по­даток з фізичних осіб і стягується за трьома ставками 10, 22 і 40% (у залежності від рівня річного доходу). Стягується з усіх видів до­ходів фізичних осіб-резидентів у формі заробітної плати чи при­бутку. Дозволяється відраховувати з доходу певні види збитків і необхідні для діяльності витрати; надаються знижки окремим ка­тегоріям платників податків. Нерезиденти   обкладаються податком з доходів, отриманих у Великобританії, для них діють спеціальні знижки.
Таблиця 7.1 Структура податкових доходів і витрат державного бюджету, %

Доходи	100	Витрати	100
Прибутковий податок	25-30	Військові асигнування	23
Податок на прибуток корпорацій	11	Витрати на втручання в економіку	7
Податок на реєстрацію автомобілів	15	Допомога місцевим органам влади	16
ПДВ	15	Витрати на соціальні цілі	43
Податок на соціальне страхування	20	На утримання державного апарату	3
Неподаткові надходження від держпідприємств	7	Внески в бюджети Європейських країн	2
Інші доходи	4-6	Інші витрати	6

Податок на прибуток корпорацій (юридичних осіб): обклада­ються корпорації за податковою декларацією на центральному і місцевому рівнях.
Ставка податку для дрібних компаній (прибуток менше 300 тис. ф. ст.) становить 19%, для великих компаній — 30%. Звільняють­ся від податку компанії, чий прибуток менший 10 тис. ф. ст. Стя­гується з усього прибутку компаній-резидентів (крім дивідендів та інших доходів, отриманих від інших компаній-резидентів). Дозволяється відраховувати витрати, пов'язані з бізнесом і при­скореною амортизацією деяких видів капіталовкладень. Особли­вий податковий режим застосовується відносно інвестиційних, страхових, будівельних, промислових і ощадних компаній, капіталовкладень. З нерезидентів податок стягується з прибутку, отриманого від операцій у Великобританії.
Податок на приріст капіталу: ставки з фізичних осіб еквівалент­ні ставкам прибуткового податку (від 10 до 40%), а з компаній — ставкам податку на корпорації (від 19 до 33%). Стягується з фізич­них і юридичних осіб, резидентів і нерезидентів, що займаються ко­мерційною діяльністю і мають представництво у Великобританії, при продажі, обміні чи безоплатній передачі капіталомістких ак­тивів. Фізичні особи-нерезиденти сплачують податок з власності, що переводиться у Великобританію. Компанії можуть виключити з оподатковування збитки протягом року чи звітного періоду.
Податок на майно: стягується з власників чи орендарів неру­хомого майна, включаючи землю; ставка податку різна по граф­ствах і містах.
Підприємницькі податки: стягуються з орендарів земельних ділянок і будівель, які належать нерезидентам і використовують­ся у підприємницьких цілях. Ставки податків щорічно міняються в залежності від потреб місцевого бюджету.
Податок на реєстрацію автомобілів. Ставка податку при реєстрації легкового автомобіля становить 130 ф. ст. на рік.
Серед непрямих податків найбільш розповсюджений універ­сальний акциз, що діє в багатьох країнах у вигляді податку на до­дану вартість {ПДВ). Стандартна ставка на сьогодні — 17,5%. Стягується з підприємців, які мають оборот понад 54 тис. ф. ст. у рік. Нульова ставка встановлена на продовольчі товари, друко­вані видання, ліки, дитячий одяг і взуття, енерго- і водопостачан­ня для побутових потреб, а також на деякі операції з золотом, цінними паперами, комунальні платежі, будівництво і реконст­рукцію житла, пасажирський транспорт, страхові і деякі інші по­слуги. ПДВ у розмірі 5% стягується з оплати палива та електрое­нергії для житлових приміщень і застосування енергозберігаючих матеріалів при реалізації певних урядових програм.
Акцизи стягуються з нафтопродуктів, тютюнових виробів, міцних спиртних напоїв, вина, пива, сидру, а також з грального бізнесу. Ставки залежать від видів підакцизних товарів.
Гербовий збір стягується при оформленні правових і комерцій­них документів; ставки податку залежать від характеру докумен­та: наприклад, при продажу акцій та інших цінних паперів — 0,5-1,5% від продажної ціни, при оренді землі та іншої нерухо­мості — 1-4% від щорічної вартості оренди в залежності від її терміну.
Внески у Фонд соціального страхування платять і роботодавці і працівники, якщо загальний заробіток працівника на тиждень становить 89 ф. ст. і вище (мінімальна заробітна плата у Велико­британії на сьогодні становить для працівників віком від 18 до 21 року 3,20 ф. ст. за годину, а для працівників, старших 21 ро­ку, — 3,60 ф. ст. за годину). Внесок працівника при заробітку від 89 до 585 ф. ст. на тиждень становить 11%. Роботодавець сплачує 12,8% з суми виплати працівнику в 89 ф. ст. на тиждень і вище.
Витрати Консолідованого фонду включають дві групи: -  витрати щорічно затверджувані Парламентом:
-        витрати з Консолідованого фонду для постійного обслугову­вання, не розглянуті в Парламенті.
У затверджувані входять основні витрати: військові асигнуван­ня, що підрозділяються на прямі і непрямі військові витрати; цивільні статті, у яких відбиваються витрати на промисловість, сільське господарство та інші галузі, утримання апарату уп­равління, соціальні витрати, субсидії місцевим органам влади і країнам, що розвиваються (див. табл. 7.1).
До витрат з втручання в економіку належать і витрати на на­уково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) — 0,6%.
У витратах на соціальні цілі 15% припадає на пенсії, ^Г11% — на допомогу особам з низькими доходами і по безробіттю, 13% — на медичне обслуговування, 4% — на всі інші витрати.
Витрати на утримання державного апарату управління вклю­чають: витрати на утримання органів законодавчої і виконавчої влади, суду, прокуратури, поліції, різних міністерств і відомств.
Витрати для постійного обслуговування включають:
-      відсотки по державному боргу (ці кошти передаються в Націо­нальний фонд позик і виплачуються з нього);
-      витрати по цивільному листу (утримання королеви та її найб­лижчих родичів; у 2000 р. вони становили 9 млн. 385 тис. ф. ст.).
Друга частина бюджету Великобританії — Національний фонд позик, за яким відбиваються витрати на капітальні вкладення.
Дохідна частина Національного фонду позик створюється за рахунок відсотків, які надходять від державних корпорацій і місце­вих органів влади за надані Казначейством довгострокові креди­ти, прибутки емісійного департаменту Банку Англії, коштів, нада­них з Консолідованого фонду для постійного обслуговування.
Витрати Національного фонду позик включають відсотки по державному боргу і керуванню ним, довгострокові кредити на капітальні вкладення державним корпораціям і місцевим орга­нам влади.
3. Спеціальні урядові фонди.
У Великобританії нараховується більш 80 значних спеціальних урядових фондів:
-         фонд національного страхування;
-         пенсійні фонди державних підприємств;
-         зрівняльний валютний фонд (для підтримки курсу Фунта стерлінгів);
-         фонд Департаменту гарантії експортних кредитів;
-         фонд національної корпорації по розвитку наукових досліджень і ін.
Найважливіше значення має фонд національного страхування, він створюється за рахунок внесків трудящих, підприємців і державних дотацій, внеску трудящих у цей фонд являють собою відрахування з заробітної плати. Внески підприємців за формою є також прямими відрахуваннями з їхніх фондів, проте по істоті - це непряме обкладення споживачів оскільки надалі через механізм цін ці суми як правило  перекладаються на широкі росшарки населення.
Внески сплачуються по одному з чотирьох класів. До першому, основному, класу ставиться ліга найманої праці і їх роботодавців. До Другого класу - особи, що не складаються у відношеннях по найманню /фермери, торговці, особи вільних професій/. По третьому класі внески добровільно сплачує непрацююче населення або особи, що не можуть бути віднесені до перших двох класів. У четвертий клас включаються особи, що сплачують внески по другому класі, якщо їхній прибуток перевищує визначену суму. У цьому випадку для них установлені додаткові внески.
Клас внесків визначає право на відповідні виплати. Так посібник по безробіттю одержують тільки особи, що вносили внески по першому класу, посібник через хворобу і материнство - особи, що сплачували внески по першому і другому класам.
Основні кошти фонду національного страхування /біля 70 %/ витрачаються на пенсії за віком. Особа не одержує право на пенсію, якщо число внесених внесків менше встановленого.
Положення пенсіонерів у Великобританії значно гірше, ніж в інших країнах Західної Європи. Розмір пенсії самотнього чоловіка складає менше четвертої частини середнього заробітки промислового робітника. Це змушує багатьох пенсіонерів обертатися за додатковим посібником, що виплачується лише після «перевірки потреби».
Значною видатковою статтею фонду національного страхування є посібники через хворобу. Право на повний посібник мають особи, що за рік до захворювання сплатили не менше 50 тижневих внесків; розмір посібника
скорочується, якщо виплачене менше число внесків, при внесках менше чим за 26 тижнів посібник не виплачується.
У зв'язку із широкими масштабами безробіття важливе значення одержують посібники по безробіттю. Проте для його одержання необхідно сплатити 26 тижневих внесків у поточному році і мати 50 тижневих внесків у році, що передував настанню безробіття. При внесках від 26 до 49 тижнів розмір посібника скорочується. Протягом перших трьох днів посібник по безробіттю не виплачується. У результаті різноманітних обмежень посібник, як правило, одержують менше 50 % офіційно зареєстрованих безробітних.

4. Фінанси місцевих органів влади.
Як вже було сказано, у адміністративно-територіальному відношенні Великобританія ділиться на Англію, Уельс, Шотландію і Північну Ірландію. Центральною частиною, де мешкає 87 % населення країни, є Англія й Уельс.
У період із 1973 по 1975 р. у Великобританії була проведена реформа місцевих органів влади, у результаті якої замість трьохланкової стала діяти в основному двухланкова система керування місцевими органами влади /розподіл на графства й округи/.
Хоча реформа місцевого керування не супроводжувалася реформою місцевих фінансів, проте   вона не могла не позначитися на стан місцевих адміністративних одиниць, особливо фінансів міст. Значно скоротилося число місцевих бюджетів, збільшився їх обсяг, розширилися соціальні функції, а також використання для проведення регіональної політики, особливо , у районах розвитку, посилився контроль центрального уряду за витратою засобів місцевими органами влади. Все це підвищило регулюючу роль місцевих фінансів і їх використання для втручання в процес відтворення.
Витрати місцевих бюджетів у даний час складають ЗО % витрат бюджетної системи Великобританії і І/б частину валового внутрішнього продукту країни. У залежності від характеру використання засобів і джерела їх фінансування витрати підрозділяються на поточні і капітальні. До поточним ставляться витрати на утворення, деяка частина витрат на охорону здоров'я, утримання поліції, суду, виплату відсотків по державному боргу, експлуатацію житлового і комунального господарства, місцевого транспорту, охорону навколишнього середовища. Капітальні витрати включають інвестиції на житлове будівництво, а також будівництво шкіл, лікарень, шляхів. Поточні витрати фінансується за рахунок місцевих прибутків, а також субсидій із державного бюджету; капітальні витрати покриваються в значній частині позиками.
Самою значною статтею поточних витрат місцевих бюджетів /біля 40%/є асигнування на освіту. У Великобританії з місцевих бюджетів фінансується більш 85% всіх видатків на освіту. В умовах науково-технічної революції все більше коштів з місцевих бюджетів направляється на професійну освіту й перепідготовку кадрів.