Реферат на тему Столипінська реформа
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-08-06Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Національний Аграрний Університет
Кафедра Історії України
Контрольна робота з історії України
Студентки І курсу групи №1
Юридичного факультету
Заочного відділення
Меркулової Тетяни
Тема:
Аграрна реформа Столипіна П., її здійснення в Україні.
Перевірив: Кандидат Історичних Наук, Доцент
Кравченко Н.Б.________________
Київ 2008
План:
1. Передумови та перши кроки запровадження столипінської аграрної реформи.
2. Головні риси столипінської аграрної реформи:
а) замисел;
б) основні напрями столипінської аграрної політики;
с) наслідки столипінської аграрної реформи.
3. Висновки.
4. Використана література.
Вступ
Історики та економісти по-різному відносяться до столипінської аграрної реформи та її наслідків. Одні – нещадно критикують, інші – вбачають у ній багато цікавого і корисного навіть для сьогодення. Спробуємо з’ясувати, що представляла собою ця аграрна реформа, як вона здійснювалася на території України та які були її наслідки для України.
1. У квітні 1906 року Столипін призначається міністром внутрішніх справ, хоча і не очікував такого призначення. Боротьба з революцією лягає на його плечі. А 24 серпня 1906 року опубліковується урядова програма, що містить дві частини: репресивну ( методи боротьби з революцією, аж до створення військово-польових судів) і реформістської, що є, по своїй суті, аграрною реформою.
П.А.Столипін прийшов до влади в переломний момент, коли в правлячих колах відбувався перегляд політичного курсу. Новий курс являв собою спробу царизму зміцнити свою соціальну опору, розхитану революцією, зробивши ставку на селянство.
Столипіну було довірено забезпечити співжиття необмеженої влади самодержавства з народним "представництвом", тобто Думою.
Обрана перша Дума виявилася наполовину лівою, а її центром стали кадети з програмою примусової відчуженості - аграрного курсу, відкиненого царем. Це було перше протиріччя. Друге виявилися ще більш серйозним: трудовики і селяни відкинули свій власний проект 104-х, зміст якого зводилося до конфіскації поміщечих земель і націоналізації всієї землі.
Дума була приречена і 8 липня 1906 року була розпущена.
Друга Дума почала свою роботу 20 лютого 1907 року, а 6 березня Столипін виступив перед ній з урядовою програмою реформ і дав зрозуміти, що режим не має наміру ділитися своєю владою з "народним представництвом". 10 березня Столипін виступив із викладом урядової концепції вирішення аграрного питання.
У цей час у Думі йшли дебати по двох питаннях: аграрна політика і прийняття надзвичайних заходів проти революціонерів. Уряд вимагав осуду революційного тероризму, але більшість депутатів відмовилися це зробити. Більш того, 17 травня Дума проголосувала проти "незаконних дій поліції".
Сумніву не було, що друга Дума незабаром припинить своє існування. Не було тільки приводу: його шукали і незабаром знайшли. За допомогою двох провокаторів було «зістряпане» обвинувачення соціал-демократичної фракції другої Думи в підготовці її військової змови.
Маніфестом 3 червня 1907 року друга Дума була розпущена. Акт 3 червня був справедливо названий державним переворотом, він був зроблений у порушення маніфесту 17 жовтня 1905 року й основних законів 1906 року, відповідно до котрих жодний закон не міг бути прийнятий без санкції Державної Думи.
Позбувшись від опозиційної думи, Столипін тепер міг проводити політику авторитарну і консервативну, засновану на твердій рішучості обновити країну і зміцнити владу. Для цього грунт був підготовлений новим виборчим законом.
Новий виборчий закон, обнародуваний також 3 червня 1907 року, робив відверту ставку на поміщиків і крупну буржуазію. З цією метою закон різко збільшував курії землевласників, що одержали 50% місць. Дуже спритний хід був зроблений урядом проти кадетів на користь октябристів: міська курія була розділена на два розряди на основі майнового цензу.
У треті Державної Думі зібралося дві більшості. При голосуванні за явно консервативні проекти фракція октябристів (154 депутата) голосувала разом із фракціями правих і націоналістів (147 депутатів), а при голосуванні за проекти реформ буржуазного характеру ті ж октябристи об'єднувалися з кадетами і фракціями, що примикали до них. Існування двох блоків у Думі дозволяло Столипіну проводити політику лавірування між поміщиками і крупною буржуазією.
Створення третьочервневої 1907 року системи, що уособлювала третя Дума, поряд з аграрною реформою було другим кроком перетворення Росії в буржуазну монархію (першим кроком була реформа 1861 року).
Соціально-політичний зміст зводиться до того, що Дума "селянська" перетворилася в Думу "панську".
6 листопада 1907 року, через два тижні після початку роботи третьої Думи, Столипін виступив перед ній з урядовою декларацією. Першою й основною задачею уряду є не "реформи", а боротьба з революцією.
Другою центральною задачею уряду Столипін оголосив проведення аграрного закону 9 листопада 1906 року.
Обговорення указу 9 листопада 1906 року почалося в Думі 23 жовтня 1908 року, тобто через два роки після того, як він ввійшов у життя. У цілому обговорення його йшло більш півроку .
Після прийняття указу 9 листопада Думою, він із внесеними поправками надійшов на обговорення Державної Ради і так само був прийнятий, після чого по даті його твердження царем став іменуватися законом 14 червня 1910 року. По своєму змісту це був, безумовно, ліберальний буржуазний закон, що сприяє розвитку капіталізму в селі.
2. Аграрна реформа складалася з ряду послідовно проведених і взаємозалежних заходів. Основний напрямок реформ полягав в руйнації общини і закріпленні за селянами землі у приватну властність, переселенні селян, кооперативному прямуванню, насадженню на селі хутірського і відрубного господарства, агрокультурному заході, селянському банку.
а) Проводячи нову земельну політику, царський уряд насамперед зберігав у цілості всі поміщицькі землі і по-друге, створював умови для збирання в руках куркульства селянських земель, бо значна частина селян, особливо бідняків, одержавши землю в особисту власність, не могла вести на ній господарство і змушена була продавати її куркулям. Важливою ланкою столипінської аграрної політики було відділення селян на хутори і відруби. Зведенням земель в одне ціле у відруби і заснуванням хуторів заможних селян Столипін планував утворити міцну верству багатих господарів – куркулів, які служили би опорою самодержавства на селі. З другого боку розпорошенням селян по хуторах і відрубах він намагався роз`єднати селянські маси і припинити їх революційну боротьбу.
б) Указ від 9 листопада 1906 року вводив дуже важливі зміни в землеволодінні селян. Всі селяни одержували право виходу з общини, що у цьому випадку виділяла вихідну землю у власне володіння. При цьому указ передбачав привілею для заможних селян із метою спонукати їх до виходу з общини. Зокрема, що вийшли з общини одержували "у власність окремих домохазяїнів" усі землі, "що є в його постійному користуванні". Це означало, що вихідці з общини одержували і надлишки понад душову норму. При цьому, якщо в даній общині протягом останніх 24 років, не провадилися переділи, то надлишки домохазяїн одержував безплатно, якщо ж переділи були, то він сплачував общині за надлишки по викупних цінах 1861 року . Оскільки за 40 років ціни виростали в декілька разів, те і це було вигідно заможним вихідцям.
Водночас, здійснювалися заходи для забезпечення тривкості і стабільності трудових селянських господарств. Так, щоб уникнути спекуляції землею і концентрації власності, у законодавчому порядку обмежувався граничний розмір індивідуального землеволодіння, була дозволена продаж землі неселянам.
На закріплених в особисту власність землях, на хуторах і відрубах вести господарство могли в основному лише заможні селяни – куркулі. Малоземельні, бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів. На Україні за 1907-1913 р.р. 263 тисячі бідняцьких господарств продали 744 тисячі десятин закріпленої за ними землі. Її скуповували, часто за безцінь, куркулі. Значна роль у насадженні хуторів і відрубів відводилася Столипіним Селянському поземельному банкові. Цей банк скуповував поміщицькі землі, а потім за більш високими цінами розпродавав їх окремими ділянками селянам. За час з 1906-1909 р.р. через банк поміщики продали 385 тисяч десятин землі. Вся діяльність Селянського банку була спрямована на розширення й зміцнення куркульських господарств. Якщо бідняки й купували в банку землі, то не маючи змоги виплачувати щорічні внески й проценти, зовсім розорялися, а земля поверталася в банк.
Закон 5 червня 1912 р. розв'язав видачу будьякої позики під заставу, що одержується селянами надільної землі. Розвиток різноманітних форм кредиту - іпотечного, меліоративного, агрокультурного, землевпорядного - сприяло інтенсифікації ринкових відносин у селі.
Одночасно з виданням нових аграрних законів уряд уживає заходів до насильницької руйнації общини, не надіючись цілком на дію економічних факторів. Відразу після 9 листопада 1906 року весь державний апарат приводиться в рух шляхом видання самих категоричних циркулярів і наказів, а так само шляхом репресій проти тих, хто не занадто енергійно проводить їх у життя.
Практика реформи показала , що селянство у своїй масі було настроєно проти виділу з общини - принаймні в більшості місцевостей. У сформованій обстановці для уряду єдиним шляхом проведення реформи був шлях насильства над основною селянською масою. Конкретні засоби насильства були найрізноманітніші - від залякування сільських сходів до упорядкування фіктивних вироків, від скасування рішень сходів земським начальником до винесення постанов повітовими землевпорядними комісіями про виділення домохазяїнів, від застосування поліцейської сили для одержання "згоди" сходів до висилки супротивників виділу .
У результаті, до 1916 року з общин було виділено 2478 тис. домохазяїнів, або 26% общинників, заяви ж були подані від 3374 тис. домохазяїнів, або від 35% общинників. Таким чином, уряду не вдалося домогтися своєї мети і виділити з общини хоча б більшість домохазяїнів. Саме це і визначило крах столипінської реформи.
с) Досягти поставленої мети царизмові не вдалося. На Україні на початок 1916 року на землях сільських громад було створено 440 тисяч хутірських і відрубних господарств, що становило приблизно 13 % загальної кількості селянських дворів.
Проводячи аграрну реформу, царський уряд широко розгорнув переселення селян на окраїни – до Сибіру, Середньої Азії, на Кавказ. Цим він намагався послабити земельну тісноту в центральних районах і “розрідити” атмосферу в Росії, постаратися збути якомога більше неспокійних селян у Сибір. Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. За 1906-1912 рр туди виїхало близько 1 млн. чоловік, з Полтавщини й Чернігівщини – понад 350 тисяч чоловік.
Але царські власті вкрай погано організували переселення: переселенці їхали туди в вантажних вагонах, не були забезпечені харчами, медичної допомоги не було налагоджено, нові місця переселення не були підготовлені тощо. Через що смертність серед переселенців досягла в окремих випадках 30-40 %. Багато з них зовсім розорившись, поверталися на попередні місця проживання. У 1911 році на Україну повернулося близько 70 % переселенців.
Столипінська аграрна реформа проводилася після скасування кріпосного права 1861 року. Наступним кроком на шляху перетворення Росії в буржуазну монархію: вона прискорювала розвиток капіталістичних відносин на селі: внаслідок руйнування общин створювалася буржуазна земельна власність, усувалося черезсмужжя, посилювався процес концентрації земель у руках куркульства, збільшувалося застосування с/г машин, добрив, підвищувалася врожайність і товарність сільського господарства, диференціацією селянства розширювався внутрішній ринок тощо.
Але в цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставленої мети – не забезпечила створення твердого буржуазного ладу на селі, бо зберегла економічну основу кріпосницьких пережитків – поміщицьке землеволодіння. Вона не створила для царизму широкої, міцної, соціальної опори на селі в особі куркульства, бо поряд із збільшенням куркулів на протилежному боці виростала велика маса розорених селян-бідняків, і соціальні суперечності на селі не послаблювалися, а загострювалися, боротьба селянства посилювалася. У період реакції в 1907-1910 рр на Україні відбулося 1400 селянських виступів. Було спалено понад 500 поміщицьких маєтків і куркульських господарств.
Важливою рисою селянського землеволодіння Правобережжя України була майже повна відсутність общини та перевага подвірної форми, яка в роки реформи полегшувала селянам процес закріплення землі в особисту власність. У розвитку землеробства вiдбувались процеси поступового збільшення посівних площ, особливо пiд зерновими та технiчними культурами, урожайностi цих культур внаслiдок того, що вони користувались великим попитом на ринку та збiльшенню уваги селянства до правильних, рацiональних технологiй їх вирощування; поступове зростання селянського землеволодiння як наслідок його iндивiдуалiзацiї та прагнення до прибутковостi господарств, поступове зменшення помiщицького землеволодiння як закономiрний процес розвитку капiталiзму у сiльському господарствi (на Правобережжі воно залишалося стійким внаслідок своєчасної перебудови поміщицьких господарств на ринкових принципах ще після реформи 1861 р.); у розвитку тваринництва - якiснi змiни, пов'язані з орiєнтацiєю селянських господарств на потреби ринку; збiльшення уваги селянського населення до правильно органiзованої системи ведення тваринництва; поступове зростання витрат держави на цi цiлi, активна дiяльнiсть земств у цьому напрямi.
Під час проведення столипінської реформи на українському Правобережжі відбувалося впровадження агрономiчних заходiв у селянських господарствах, збiльшення уваги селян до рацiонального ведення своїх господарств; вирішувалася проблема організації страхування від градобою - для зменшення втрат вiд несприятливих погодних умов.
Розгляд агрономічних заходів на Правобережжі у цей період дає підставу зробити висновки, що уряд поступово збільшував витрати на ці цілі; діяльність землевпорядних комісій та земств спрямовувалась на підтримку в першу чергу хуторян та відрубників, але поступово розширювала свої рамки для охоплення нею різних верств селянства (це ж виявлялося у посередницьких операціях губернських земських кас дрібного кредиту).
Посиливши процеси подальшого розвитку капіталізму, аграрна реформа 1906 р. сприяла перерозподілу певних пропорцій у розвитку окремих галузей, відкриваючи шлях більш ефективним методам ведення господарства та спрямовуючи зусилля селян на можливість покращання свого економічного становища, на пристосування їх до запитів ринку в цьому русі. Підвищення урожайності в селянських господарствах нового типу, заведення нових поліпшених порід свійських тварин, перебудова на прибуткові галузі у розвитку тваринництва, поступове збільшення купівель та використання землеробських машин та знарядь, інших засобів сприяли закріпленню позитивного досвіду і відкривали перспективи дальшої товаризації сільського господарства та посилення його впливу на розвиток інших галузей народного господарства.
Значну роль у процесі забезпечення сировиною українських заводів і фабрик, що переробляли продукцію аграрного сектору економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно-хутірського типу.
Iндивiдуалiзацiя селянського землеволодiння на теренах України, прагнення енергiйних сiльськогосподарських працiвникiв поліпшити землеробську культуру стимулювали виробництво продукцiї сiльгоспмашинобудування. Це було головною умовою швидкого розвитку сiльгоспмашинобудування на початку ХХ ст.
Відбувалося значне збільшення обсягів виробництва у тих галузях, які мали прямий або опосередкований зв’язок з аграрними перетвореннями; подальша монополізація цих галузей, акціонування підприємств, втягування промисловості у забезпечення в першу чергу зростаючих потреб внутрішнього ринку та у зв’язку з цим стабільність та перспективи його подальшого розвитку; відчутний взаємозв’язок між розвитком промисловості та процесами, які відбувалися внаслідок столипінської аграрної реформи, простежується через діяльність земств по закупівлі сільгоспмашин, знарядь, покрівельного заліза, черепиці тощо; більш того, своєю антисиндикатською спрямованістю вони змушували відповідні підприємства враховувати інтереси споживачів.
Кафедра Історії України
Контрольна робота з історії України
Студентки І курсу групи №1
Юридичного факультету
Заочного відділення
Меркулової Тетяни
Тема:
Аграрна реформа Столипіна П., її здійснення в Україні.
Перевірив: Кандидат Історичних Наук, Доцент
Кравченко Н.Б.________________
Київ 2008
План:
1. Передумови та перши кроки запровадження столипінської аграрної реформи.
2. Головні риси столипінської аграрної реформи:
а) замисел;
б) основні напрями столипінської аграрної політики;
с) наслідки столипінської аграрної реформи.
3. Висновки.
4. Використана література.
Вступ
Історики та економісти по-різному відносяться до столипінської аграрної реформи та її наслідків. Одні – нещадно критикують, інші – вбачають у ній багато цікавого і корисного навіть для сьогодення. Спробуємо з’ясувати, що представляла собою ця аграрна реформа, як вона здійснювалася на території України та які були її наслідки для України.
1. У квітні 1906 року Столипін призначається міністром внутрішніх справ, хоча і не очікував такого призначення. Боротьба з революцією лягає на його плечі. А 24 серпня 1906 року опубліковується урядова програма, що містить дві частини: репресивну ( методи боротьби з революцією, аж до створення військово-польових судів) і реформістської, що є, по своїй суті, аграрною реформою.
П.А.Столипін прийшов до влади в переломний момент, коли в правлячих колах відбувався перегляд політичного курсу. Новий курс являв собою спробу царизму зміцнити свою соціальну опору, розхитану революцією, зробивши ставку на селянство.
Столипіну було довірено забезпечити співжиття необмеженої влади самодержавства з народним "представництвом", тобто Думою.
Обрана перша Дума виявилася наполовину лівою, а її центром стали кадети з програмою примусової відчуженості - аграрного курсу, відкиненого царем. Це було перше протиріччя. Друге виявилися ще більш серйозним: трудовики і селяни відкинули свій власний проект 104-х, зміст якого зводилося до конфіскації поміщечих земель і націоналізації всієї землі.
Дума була приречена і 8 липня 1906 року була розпущена.
Друга Дума почала свою роботу 20 лютого 1907 року, а 6 березня Столипін виступив перед ній з урядовою програмою реформ і дав зрозуміти, що режим не має наміру ділитися своєю владою з "народним представництвом". 10 березня Столипін виступив із викладом урядової концепції вирішення аграрного питання.
У цей час у Думі йшли дебати по двох питаннях: аграрна політика і прийняття надзвичайних заходів проти революціонерів. Уряд вимагав осуду революційного тероризму, але більшість депутатів відмовилися це зробити. Більш того, 17 травня Дума проголосувала проти "незаконних дій поліції".
Сумніву не було, що друга Дума незабаром припинить своє існування. Не було тільки приводу: його шукали і незабаром знайшли. За допомогою двох провокаторів було «зістряпане» обвинувачення соціал-демократичної фракції другої Думи в підготовці її військової змови.
Маніфестом 3 червня 1907 року друга Дума була розпущена. Акт 3 червня був справедливо названий державним переворотом, він був зроблений у порушення маніфесту 17 жовтня 1905 року й основних законів 1906 року, відповідно до котрих жодний закон не міг бути прийнятий без санкції Державної Думи.
Позбувшись від опозиційної думи, Столипін тепер міг проводити політику авторитарну і консервативну, засновану на твердій рішучості обновити країну і зміцнити владу. Для цього грунт був підготовлений новим виборчим законом.
Новий виборчий закон, обнародуваний також 3 червня 1907 року, робив відверту ставку на поміщиків і крупну буржуазію. З цією метою закон різко збільшував курії землевласників, що одержали 50% місць. Дуже спритний хід був зроблений урядом проти кадетів на користь октябристів: міська курія була розділена на два розряди на основі майнового цензу.
У треті Державної Думі зібралося дві більшості. При голосуванні за явно консервативні проекти фракція октябристів (154 депутата) голосувала разом із фракціями правих і націоналістів (147 депутатів), а при голосуванні за проекти реформ буржуазного характеру ті ж октябристи об'єднувалися з кадетами і фракціями, що примикали до них. Існування двох блоків у Думі дозволяло Столипіну проводити політику лавірування між поміщиками і крупною буржуазією.
Створення третьочервневої 1907 року системи, що уособлювала третя Дума, поряд з аграрною реформою було другим кроком перетворення Росії в буржуазну монархію (першим кроком була реформа 1861 року).
Соціально-політичний зміст зводиться до того, що Дума "селянська" перетворилася в Думу "панську".
6 листопада 1907 року, через два тижні після початку роботи третьої Думи, Столипін виступив перед ній з урядовою декларацією. Першою й основною задачею уряду є не "реформи", а боротьба з революцією.
Другою центральною задачею уряду Столипін оголосив проведення аграрного закону 9 листопада 1906 року.
Обговорення указу 9 листопада 1906 року почалося в Думі 23 жовтня 1908 року, тобто через два роки після того, як він ввійшов у життя. У цілому обговорення його йшло більш півроку .
Після прийняття указу 9 листопада Думою, він із внесеними поправками надійшов на обговорення Державної Ради і так само був прийнятий, після чого по даті його твердження царем став іменуватися законом 14 червня 1910 року. По своєму змісту це був, безумовно, ліберальний буржуазний закон, що сприяє розвитку капіталізму в селі.
2. Аграрна реформа складалася з ряду послідовно проведених і взаємозалежних заходів. Основний напрямок реформ полягав в руйнації общини і закріпленні за селянами землі у приватну властність, переселенні селян, кооперативному прямуванню, насадженню на селі хутірського і відрубного господарства, агрокультурному заході, селянському банку.
а) Проводячи нову земельну політику, царський уряд насамперед зберігав у цілості всі поміщицькі землі і по-друге, створював умови для збирання в руках куркульства селянських земель, бо значна частина селян, особливо бідняків, одержавши землю в особисту власність, не могла вести на ній господарство і змушена була продавати її куркулям. Важливою ланкою столипінської аграрної політики було відділення селян на хутори і відруби. Зведенням земель в одне ціле у відруби і заснуванням хуторів заможних селян Столипін планував утворити міцну верству багатих господарів – куркулів, які служили би опорою самодержавства на селі. З другого боку розпорошенням селян по хуторах і відрубах він намагався роз`єднати селянські маси і припинити їх революційну боротьбу.
б) Указ від 9 листопада 1906 року вводив дуже важливі зміни в землеволодінні селян. Всі селяни одержували право виходу з общини, що у цьому випадку виділяла вихідну землю у власне володіння. При цьому указ передбачав привілею для заможних селян із метою спонукати їх до виходу з общини. Зокрема, що вийшли з общини одержували "у власність окремих домохазяїнів" усі землі, "що є в його постійному користуванні". Це означало, що вихідці з общини одержували і надлишки понад душову норму. При цьому, якщо в даній общині протягом останніх 24 років, не провадилися переділи, то надлишки домохазяїн одержував безплатно, якщо ж переділи були, то він сплачував общині за надлишки по викупних цінах 1861 року . Оскільки за 40 років ціни виростали в декілька разів, те і це було вигідно заможним вихідцям.
Водночас, здійснювалися заходи для забезпечення тривкості і стабільності трудових селянських господарств. Так, щоб уникнути спекуляції землею і концентрації власності, у законодавчому порядку обмежувався граничний розмір індивідуального землеволодіння, була дозволена продаж землі неселянам.
На закріплених в особисту власність землях, на хуторах і відрубах вести господарство могли в основному лише заможні селяни – куркулі. Малоземельні, бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів. На Україні за 1907-1913 р.р. 263 тисячі бідняцьких господарств продали 744 тисячі десятин закріпленої за ними землі. Її скуповували, часто за безцінь, куркулі. Значна роль у насадженні хуторів і відрубів відводилася Столипіним Селянському поземельному банкові. Цей банк скуповував поміщицькі землі, а потім за більш високими цінами розпродавав їх окремими ділянками селянам. За час з 1906-1909 р.р. через банк поміщики продали 385 тисяч десятин землі. Вся діяльність Селянського банку була спрямована на розширення й зміцнення куркульських господарств. Якщо бідняки й купували в банку землі, то не маючи змоги виплачувати щорічні внески й проценти, зовсім розорялися, а земля поверталася в банк.
Закон 5 червня 1912 р. розв'язав видачу будьякої позики під заставу, що одержується селянами надільної землі. Розвиток різноманітних форм кредиту - іпотечного, меліоративного, агрокультурного, землевпорядного - сприяло інтенсифікації ринкових відносин у селі.
Одночасно з виданням нових аграрних законів уряд уживає заходів до насильницької руйнації общини, не надіючись цілком на дію економічних факторів. Відразу після 9 листопада 1906 року весь державний апарат приводиться в рух шляхом видання самих категоричних циркулярів і наказів, а так само шляхом репресій проти тих, хто не занадто енергійно проводить їх у життя.
Практика реформи показала , що селянство у своїй масі було настроєно проти виділу з общини - принаймні в більшості місцевостей. У сформованій обстановці для уряду єдиним шляхом проведення реформи був шлях насильства над основною селянською масою. Конкретні засоби насильства були найрізноманітніші - від залякування сільських сходів до упорядкування фіктивних вироків, від скасування рішень сходів земським начальником до винесення постанов повітовими землевпорядними комісіями про виділення домохазяїнів, від застосування поліцейської сили для одержання "згоди" сходів до висилки супротивників виділу .
У результаті, до 1916 року з общин було виділено 2478 тис. домохазяїнів, або 26% общинників, заяви ж були подані від 3374 тис. домохазяїнів, або від 35% общинників. Таким чином, уряду не вдалося домогтися своєї мети і виділити з общини хоча б більшість домохазяїнів. Саме це і визначило крах столипінської реформи.
с) Досягти поставленої мети царизмові не вдалося. На Україні на початок 1916 року на землях сільських громад було створено 440 тисяч хутірських і відрубних господарств, що становило приблизно 13 % загальної кількості селянських дворів.
Проводячи аграрну реформу, царський уряд широко розгорнув переселення селян на окраїни – до Сибіру, Середньої Азії, на Кавказ. Цим він намагався послабити земельну тісноту в центральних районах і “розрідити” атмосферу в Росії, постаратися збути якомога більше неспокійних селян у Сибір. Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. За 1906-1912 рр туди виїхало близько 1 млн. чоловік, з Полтавщини й Чернігівщини – понад 350 тисяч чоловік.
Але царські власті вкрай погано організували переселення: переселенці їхали туди в вантажних вагонах, не були забезпечені харчами, медичної допомоги не було налагоджено, нові місця переселення не були підготовлені тощо. Через що смертність серед переселенців досягла в окремих випадках 30-40 %. Багато з них зовсім розорившись, поверталися на попередні місця проживання. У 1911 році на Україну повернулося близько 70 % переселенців.
Столипінська аграрна реформа проводилася після скасування кріпосного права 1861 року. Наступним кроком на шляху перетворення Росії в буржуазну монархію: вона прискорювала розвиток капіталістичних відносин на селі: внаслідок руйнування общин створювалася буржуазна земельна власність, усувалося черезсмужжя, посилювався процес концентрації земель у руках куркульства, збільшувалося застосування с/г машин, добрив, підвищувалася врожайність і товарність сільського господарства, диференціацією селянства розширювався внутрішній ринок тощо.
Але в цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставленої мети – не забезпечила створення твердого буржуазного ладу на селі, бо зберегла економічну основу кріпосницьких пережитків – поміщицьке землеволодіння. Вона не створила для царизму широкої, міцної, соціальної опори на селі в особі куркульства, бо поряд із збільшенням куркулів на протилежному боці виростала велика маса розорених селян-бідняків, і соціальні суперечності на селі не послаблювалися, а загострювалися, боротьба селянства посилювалася. У період реакції в 1907-1910 рр на Україні відбулося 1400 селянських виступів. Було спалено понад 500 поміщицьких маєтків і куркульських господарств.
Важливою рисою селянського землеволодіння Правобережжя України була майже повна відсутність общини та перевага подвірної форми, яка в роки реформи полегшувала селянам процес закріплення землі в особисту власність. У розвитку землеробства вiдбувались процеси поступового збільшення посівних площ, особливо пiд зерновими та технiчними культурами, урожайностi цих культур внаслiдок того, що вони користувались великим попитом на ринку та збiльшенню уваги селянства до правильних, рацiональних технологiй їх вирощування; поступове зростання селянського землеволодiння як наслідок його iндивiдуалiзацiї та прагнення до прибутковостi господарств, поступове зменшення помiщицького землеволодiння як закономiрний процес розвитку капiталiзму у сiльському господарствi (на Правобережжі воно залишалося стійким внаслідок своєчасної перебудови поміщицьких господарств на ринкових принципах ще після реформи 1861 р.); у розвитку тваринництва - якiснi змiни, пов'язані з орiєнтацiєю селянських господарств на потреби ринку; збiльшення уваги селянського населення до правильно органiзованої системи ведення тваринництва; поступове зростання витрат держави на цi цiлi, активна дiяльнiсть земств у цьому напрямi.
Під час проведення столипінської реформи на українському Правобережжі відбувалося впровадження агрономiчних заходiв у селянських господарствах, збiльшення уваги селян до рацiонального ведення своїх господарств; вирішувалася проблема організації страхування від градобою - для зменшення втрат вiд несприятливих погодних умов.
Розгляд агрономічних заходів на Правобережжі у цей період дає підставу зробити висновки, що уряд поступово збільшував витрати на ці цілі; діяльність землевпорядних комісій та земств спрямовувалась на підтримку в першу чергу хуторян та відрубників, але поступово розширювала свої рамки для охоплення нею різних верств селянства (це ж виявлялося у посередницьких операціях губернських земських кас дрібного кредиту).
Посиливши процеси подальшого розвитку капіталізму, аграрна реформа 1906 р. сприяла перерозподілу певних пропорцій у розвитку окремих галузей, відкриваючи шлях більш ефективним методам ведення господарства та спрямовуючи зусилля селян на можливість покращання свого економічного становища, на пристосування їх до запитів ринку в цьому русі. Підвищення урожайності в селянських господарствах нового типу, заведення нових поліпшених порід свійських тварин, перебудова на прибуткові галузі у розвитку тваринництва, поступове збільшення купівель та використання землеробських машин та знарядь, інших засобів сприяли закріпленню позитивного досвіду і відкривали перспективи дальшої товаризації сільського господарства та посилення його впливу на розвиток інших галузей народного господарства.
Значну роль у процесі забезпечення сировиною українських заводів і фабрик, що переробляли продукцію аграрного сектору економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно-хутірського типу.
Iндивiдуалiзацiя селянського землеволодiння на теренах України, прагнення енергiйних сiльськогосподарських працiвникiв поліпшити землеробську культуру стимулювали виробництво продукцiї сiльгоспмашинобудування. Це було головною умовою швидкого розвитку сiльгоспмашинобудування на початку ХХ ст.
Відбувалося значне збільшення обсягів виробництва у тих галузях, які мали прямий або опосередкований зв’язок з аграрними перетвореннями; подальша монополізація цих галузей, акціонування підприємств, втягування промисловості у забезпечення в першу чергу зростаючих потреб внутрішнього ринку та у зв’язку з цим стабільність та перспективи його подальшого розвитку; відчутний взаємозв’язок між розвитком промисловості та процесами, які відбувалися внаслідок столипінської аграрної реформи, простежується через діяльність земств по закупівлі сільгоспмашин, знарядь, покрівельного заліза, черепиці тощо; більш того, своєю антисиндикатською спрямованістю вони змушували відповідні підприємства враховувати інтереси споживачів.
В цей час приділяється значна увага розвитку хлібної торгівлі та торгівлі іншою сільгосппродукцією. У розвитку торгівлі Правобережжя України відбувався ряд нових тенденцій, серед яких необхідно назвати: утворення кооперативних товариств по збуту зернових та іншої сільськогосподарської продукції, які намагалися зайняти своє, належне їм місце у внутрішній торгівлі; значний розвиток споживчої кооперації, як спроба захистити сільського споживача товарів від експлуатації приватних торговців; активна участь земств у процесі купівлі - продажу товарів, необхідних і доступнних селянам.
Внутрішня торгівля переживала пожвавлення, особливо за рахунок інтенсивності хлібної торгівлі; ціни на головні види сільгосппродукції помітно зростали внаслідок збільшення чисельності населення та продовольчих норм на душу населення; збільшувався обсяг товарообігу, кількість базарів та ярмарків; зростала участь кооперативів та земств в організації внутрішньої торгівлі. У розвитку зовнішньої торгівлі спостерігалося її пожвавлення в цілому, за виключенням окремих неврожайних років, збільшення загального обсягу і експорту головних зернових культур та інших продуктів сільського господарства; зростання у ній ролі України; включення сільських кооперативів у зовнішньоторговельну діяльність (зокрема, Волинського товариства хмелярів). У розвитку транспорту - збільшення обсягів перевезень залізницями, річковим та гужовим транспортом продукції сільського господарства (в т. ч. хлібних та деяких інших, з коливаннями по окремих роках); розгортання будівництва складських приміщень для зберігання сільськогосподарської продукції при залізницях через широкий розвиток тут комісійно-позичкових операцій (також розглядалося питання про будівництво рейкових під’їзних шляхів у Подільській губернії у зв’язку з необхідністю поліпшення товарообміну внаслідок процесів, що відбувалися у сільському господарстві та промисловості); введення нових, вигідних залізничним товариствам тарифів на перевезення борошна та крупи; підвищення уваги з боку губернських управ до стану доріг.
Подвірне землеволодіння поступово привчало селянина до відчуття себе господарем свого наділу, психологічно підготувало селян до закріплення землі в особисту власність та покращання умов свого життя. Досвід впровадження реформи в життя показав, що для налагодження нової системи землеволодіння та піднесення продуктивності господарств необхідний певний період, а також ініціатива та постійні зусилля кожного селянина покращанні методів господарювання.
Крім того, реформа виявила необхідність надання селянам агрономічної допомоги, посилила увагу до цього з боку держави та місцевих органів влади. Значну роль у збільшенні селянських наділів відіграв Селянський Поземельний банк, який був одним з важливих механізмів реалізації нової аграрної політики. Він сприяв перерозподілу землі у напрямі її більш ефективного використання новими землевласниками-селянами, які мали певний господарський досвід, бажання та можливості поступового поліпшення свого добробуту. Розглянуті в роботі особливості реалізації столипінської реформи у цьому регіоні ще раз підкреслюють необхідність використання регіонального підходу при її аналізі, з урахуванням історичних та економічних особливостей різних районів України.
Столипінська аграрна реформа позитивно вплинула на розвиток сільського господарства Правобережжя України. Порівняльна вигідність заняття землеробством виявилося ще наприкінці ХIХ ст. внаслідок розвитку ринкових відносин, що збільшило попит на зернові та технічні культури. Після 1906 р. ці тенденції не тільки посилились, але й стали набувати більш стійкого характеру, оскільки індивідуалізація селянського землеволодіння призвела до збільшення кількості господарств, які задовольняли цей ринковий попит. Зростання селянського землеволодіння шляхом купівлі-продажу вимагало великого напруження сил від тих, хто отримував довгострокові кредити, привчало більше цінувати придбане важкою працею. Реформа викликала підвищення уваги селян до правильного ведення своїх господарств на прикладі показових агрономічних заходів, сприяючи поступовим змінам у психології різних верств селянського населення, вирішуючи і старі проблеми (наприклад, страхування від градобою). Розвиток агрономічної справи на Правобережжі у цей період свідчив, що поряд із закріпленням землі в особисту власність, ці заходи мали не менш важливе значення: без цього не було б прогресу у розвитку одноосібних селянських господарств. Там, де вчора не відчувалась гостра потреба у цих вдосконаленнях, з початком реформи вони стали загальною необхідністю. Орієнтована спочатку на заможні верстви селян, агрономічна допомога з боку земств та землевпорядних комісій стала поступово поширюватись на все селянське населення. Підвищення рівня сільськогосподарських знань стало вимогою часу і питанням подальшої перспективи господарювання. Активізація особистісного фактору у справі господарювання була одним з найважливіших результатів реформи. Новий позитивний досвід просував поступово вперед кожну господарську одиницю на селі. Стійкість цих процесів, на наш погляд, мала майбутнє, оскільки індивідуалізм психології українського селянства сприяв копіткій, тривалій праці з досягненням певних результатів.
Перехід до відрубно-хутірської системи землеволодіння, агрономічні заходи сприяли, в свою чергу, посиленню зв’язків між сільським господарством та промисловістю Правобережжя. Зв’язок цей набував більшого значення і через те, що переважну частку промисловості складали виробництва, пов’язані з переробкою сільгосппродукції. Так, приміром, селянські цукробурякові плантації мали головним завданням постачання продукції цукровим заводам, які заохочували у цьому селян; заведення хмільників у заможних селянських господарствах мало тісний зв’язок з виробництвом пива, розведення молочних господарств - з розвитком маслоробної промисловості тощо. Зв’язок між збільшенням виробництва у промисловості та запитами сільського господарства внаслідок індивідуалізації землеволодіння селян поширювався і на інші її галузі. Через зростання земської торгівлі покрівельним залізом, іншими будівельними матеріалами простежується вплив столипінської реформи на розвиток промисловості будматеріалів. Промисловість в цілому через декілька років після початку реформи переживала піднесення. Збільшення потреб внутрішнього ринку внаслідок аграрних перетворень сприяло більш стійкому розвитку промисловості, орієнтації на ці потреби. Це посилювало процеси подальшої монополізації у розглядуваних галузях промисловості.
Аграрна реформа 1906 р. привела до позитивних зрушень у розвитку торгівлі і транспорту Правобережжя та України в цілому. Підвищення активності селян у справі покращання свого економічного становища змушувало їх шукати різні форми найвигіднішого збуту своєї сільгосппродукції. В першу чергу, це відбилося на розвитку хлібної торгівлі, яка набула нових форм через збутову діяльність селянських кредитних, сільськогосподарських кооперативів. Ці кооперативи поступово набували торговельного досвіду, включаючись до названих процесів. Долаючи труднощі через відсутність досвіду, кооперація поступово вирішувала проблеми у своєму розвитку, отримувала нові форми, об’єднуючись в союзи. Подібні процеси відбувались у земській торговельній діяльності. Життя ставило питання про перехід до екoномічних основ організації цієї діяльності. У розвитку зовнішньої торгівлі діяли свої механізми, пов’язані з дією, станом на світовому ринку, і тому коливання в експорті зернових по роках у досліджуваний період мало свої закономірності. Велику роль відігравав транспорт (залізничний, річковий, гужовий), значно збільшивши у 1906 - 1914 рр. об’єми своїх перевезень сільгосппродукції, продукції промисловості, яка знаходила все більше розповсюдження в селянських господарствах. Комісійно-позичкові операції під зернові вантажі на залізницях давали значні прибутки останнім. Збільшення вантажообігу різних видів транспорту сприяло певним позитивним зрушенням в їх розвитку, удосконаленні, припливу капіталів у цю сферу.
Необхідно зазначити, що народне господарство Правобережної України в цей період, особливо починаючи з 1909 р. (коли реформа стала давати певні результати), становило собою більш здоровий організм, ніж до реформи, оскільки позитивні зрушення в аграрному секторі поступово підключали до себе діяльність в інших секторах (промисловість, торгівля, транспорт), які теж зазнавали позитивних змін. Посилення взаємозв’язків між різними народногосподарськими галузями у цей період виявило ще більшу взаємозалежність між ними, оскільки кожна галузь мала свою потребу у задоволенні тією продукцією або послугами, які їй надавала інша. Такі моменти у розвитку окремих галузей сприяли більш чіткому визначенню кожною з них свого місця у народногосподарському комплексі, а відтак і більш налагодженій та продуктивній його роботі. На те, що в ці роки відбувалось піднесення всього народного господарства, його окремих галузей, звертають увагу як монографічні дослідження, так і періодичні видання того часу. Це, в кінцевому рахунку, визначає і місце самої столипінської аграрної реформи у соціально-економічному розвитку України та всієї Російської імперії.
3. Вищесказане відносно розвитку народного господарства у ці роки свідчить про те, що столипінська реформа була не лише бажанням уряду позбавитись невдоволення селянства, зруйнувати общину (як це стверджувалось у ряді досліджень) та розселити селян на хутори та відруби, оскільки перебудова психології селянина у напрямі розкриття власного потенціалу, агрономічні заходи, позитивні зміни у землеробстві, тваринництві, збільшення виробництва у різних галузях промисловості, прибутків, за які боролись монополії, пожвавлення торгівлі та зростання транспортних перевезень - все це в цілому приводить до висновку, що столипінські аграрні перетворення вирішували завдання реорганізації та стабілізації усього економічного життя, що, безперечно, тягнуло і зміни в політичному житті. Перешкодою цьому стала перша світова війна, яка дезорганізувала не тільки розвиток різних галузей народного господарства, але й саму свідомість суспільства, посилила негативне ставлення значної частини селянства до поміщиків, прокладаючи шлях до соціальних потрясінь у 1917 р. Вирішення аграрного питання шляхом націоналізації землі, як показав подальший хід історії, ще не означало позитивних, культурних змін у розвитку сільського господарства, в усвідомленні кожним селянином себе справжнім господарем своєї землі. Все це в цілому є свідченням того, що столипінська аграрна реформа не зазнала краху, а стала нереалізованим до кінця соціально-економічним явищем.
Історичний досвід впровадження агрономічних заходів у селянських господарствах Правобережжя, поступових змін у психології господарів на шляху до поліпшення життєвого рівня своїх сімей, створення та діяльності земських кас дрібного кредиту, збутових, кредитних, споживчих кооперативів, а також впливу столипінської аграрної реформи на окремі галузі сільського господарства, промисловості, на зміни у внутрішній та зовнішній торгівлі, транспортних перевезеннях, безперечно, є цінним сьогодні і може використовуватись, в окремих своїх аспектах, при формуванні сучасної аграрної політики в нашій державі для прискорення реалізації тих завдань, які стоять перед сільським господарством в умовах переходу до ринкових відносин.
Результати реформи, здавалось би, підтверджували правильність визначеного путі. По валовому сбору зерна Росія вийшла на перше місце у Європі. Однак по врожайності вона залишалась на одному з останніх місць серед європейських держав, до того ж головними постачальниками зерна були не нові селянські хазяйства, а все ті ж крупні поміщицькі землеволодіння. Хоча експорт хліба істотно виріс, положення російських підданих до кращого не змінилося. У неврожайні роки тяжке положення спостерігалося в багатьох частинах Російської імперії.
Проте з 1909 року в Росії почався промисловий підйом, якому також сприяли аграрні перетворення, оскільки розорене селянство спрямовувалося в місто і задовольняло потребу промисловості, що росла, в робочій силі. Виробництво вугілля і сталі з 1909 по 1913 рік зросло приблизно на 40%, збільшилася продукція верстатобудування, споруджувалися залізниці. При всім тім основної своєї мети - створення шару заможних господарів, опори царю і вітчизні, реформа не добилася, оскільки не враховувала психології і економічних інтересів селянства. Перед Першою світовою війною лише четверта частина селян вийшла з общин і вела господарство самостійно, інші поповнили ряди сільських бідняків або утворили в містах широкий шар люмпенів. У результаті разом з порівняно невеликою кількістю фермерських господарств, багато хто з яких розорився в роки війни, в селі стрімко збільшилося число бідняків і батраків, що з'явилися згодом, як відзначав Ленін, "соціальною опорою більшовиків".
Селянські ж, та і робочі маси, що лише недавно перемістилися з села в місто, були благодатним середовищем для сприйняття марксистсько-ленінської ідеології в її гранично вульгарізірованном варіанті. Як відзначає відомий дослідник цього питання Р.Е.Джонсон, "накладення сільських і міських подразників і пристрастей сприяє виникненню особливо вибухонебезпечної суміші".
Столипінська реформа, що викликала швидку диференціацію суспільства і подальше зубожіння селянства, стала найважливішою передумовою появи в Росії такого роду "вибухонебезпечній суміші". В умовах військового часу, коли всі суспільні суперечності були загострені до межі, ці два шари - бідне селянство і міський, в значній частині люмпенізірований пролетаріат - дали можливість такій малій за чисельністю партії більшовиків не тільки захопити владу в жовтні 17-го, але і виграти громадянську війну. До речі, ні Колчак, ні Дєникін не змогли згладити гостроту аграрного питання на завойованій території. Зрозуміло, тому вони відчували гострий брак в рядовому складі, а Добровольча армія у свій час і зовсім називалася "офіцерською".
Столипін, безумовно, фігура трагічна. Він мріяв про "Велику Росію", але його реформа зробилася одним з головних джерел "Великих потрясінь, що трапилися незабаром". Керуючись віддаленими ідеалами, він не враховував значності і серйозності подій, що відбувалися навколо. Проголосивши гасло "Спочатку заспокоєння країни, а потім реформи", він розраховував на спокійні 20 років, тоді як нова революція була вже на порозі. Намагаючись штучно, в короткі терміни створити на російському грунті середній стан, який не був для неї органічним, на відміну від західних, іншими шляхами держав, що розвивалися, Столипін порушив незадоволеність селянських мас, що згодом, в роки Першої світової війни, посилило і без того складну ситуацію, а потім вирішило результат громадянської війни. Нарешті, прагнення Столипіна в що б те не стало залишити недоторканним поміщицьке землеволодіння, але при цьому зберегти імперію і навіть добитися її процвітання, носило достатньо ілюзорний характер.
У зв'язку зі всім цим навряд чи можна вважати Столипіна далекоглядним державним діячем, скоріше, його слід віднести до розряду різноманітних утопістів, що переповнюють російську історію з давніх часів і по наші дні. При всій своєрідності його утопія не становила винятку. Як і всяка інша, вона не могла стати реальністю, але при цьому вимагала від народу для свого втілення в життя багатотерпіння, непомірних зусиль і жертв. У результаті вона, як і всяка інша, захлинулася кров'ю, щоб незабаром змінитися новою. Цього разу утопією світлого майбутнього - комунізму. А остання - наступною, і теж "світлого майбутнього", але тепер уже - капіталізму...
4.Список літератури :
1. Н.Верт "Історія радянської держави" Москва "Прогрес" 1992 р.
2. И.Д.Ковальченко "Столипінська аграрна реформа"; "Історія СРСР" Москва 1992 р.
3. И.В.Островський "П.А.Столипін і його час" Новосибірськ 1992р.
4. М.Румянце "Столипінська аграрна реформа: передумови, задачі і результати"; "Питання економіки" №10 Москва 1990 р.
5. Збірник промов "Петро Аркадійович Столипін"; "Нам потрібна велика Росія" Москва "Молода гвардія" 1990 р.
6. А.М.Авраменко Крестьянское землевладение на Левобережной Украине в конце XIX - начале XX вв./Вопр. исторга 1983р. Внп. 28.
7. Ю.В.Афонін «Монополістична буржуазія Донбасу» в Ж 7 р./Укр. іст. журн. 1990р. № 9.
8. Анна Герт. «Столипинская утопия в контексте истории», Ж/«Весник» 2001р.
Внутрішня торгівля переживала пожвавлення, особливо за рахунок інтенсивності хлібної торгівлі; ціни на головні види сільгосппродукції помітно зростали внаслідок збільшення чисельності населення та продовольчих норм на душу населення; збільшувався обсяг товарообігу, кількість базарів та ярмарків; зростала участь кооперативів та земств в організації внутрішньої торгівлі. У розвитку зовнішньої торгівлі спостерігалося її пожвавлення в цілому, за виключенням окремих неврожайних років, збільшення загального обсягу і експорту головних зернових культур та інших продуктів сільського господарства; зростання у ній ролі України; включення сільських кооперативів у зовнішньоторговельну діяльність (зокрема, Волинського товариства хмелярів). У розвитку транспорту - збільшення обсягів перевезень залізницями, річковим та гужовим транспортом продукції сільського господарства (в т. ч. хлібних та деяких інших, з коливаннями по окремих роках); розгортання будівництва складських приміщень для зберігання сільськогосподарської продукції при залізницях через широкий розвиток тут комісійно-позичкових операцій (також розглядалося питання про будівництво рейкових під’їзних шляхів у Подільській губернії у зв’язку з необхідністю поліпшення товарообміну внаслідок процесів, що відбувалися у сільському господарстві та промисловості); введення нових, вигідних залізничним товариствам тарифів на перевезення борошна та крупи; підвищення уваги з боку губернських управ до стану доріг.
Подвірне землеволодіння поступово привчало селянина до відчуття себе господарем свого наділу, психологічно підготувало селян до закріплення землі в особисту власність та покращання умов свого життя. Досвід впровадження реформи в життя показав, що для налагодження нової системи землеволодіння та піднесення продуктивності господарств необхідний певний період, а також ініціатива та постійні зусилля кожного селянина покращанні методів господарювання.
Крім того, реформа виявила необхідність надання селянам агрономічної допомоги, посилила увагу до цього з боку держави та місцевих органів влади. Значну роль у збільшенні селянських наділів відіграв Селянський Поземельний банк, який був одним з важливих механізмів реалізації нової аграрної політики. Він сприяв перерозподілу землі у напрямі її більш ефективного використання новими землевласниками-селянами, які мали певний господарський досвід, бажання та можливості поступового поліпшення свого добробуту. Розглянуті в роботі особливості реалізації столипінської реформи у цьому регіоні ще раз підкреслюють необхідність використання регіонального підходу при її аналізі, з урахуванням історичних та економічних особливостей різних районів України.
Столипінська аграрна реформа позитивно вплинула на розвиток сільського господарства Правобережжя України. Порівняльна вигідність заняття землеробством виявилося ще наприкінці ХIХ ст. внаслідок розвитку ринкових відносин, що збільшило попит на зернові та технічні культури. Після 1906 р. ці тенденції не тільки посилились, але й стали набувати більш стійкого характеру, оскільки індивідуалізація селянського землеволодіння призвела до збільшення кількості господарств, які задовольняли цей ринковий попит. Зростання селянського землеволодіння шляхом купівлі-продажу вимагало великого напруження сил від тих, хто отримував довгострокові кредити, привчало більше цінувати придбане важкою працею. Реформа викликала підвищення уваги селян до правильного ведення своїх господарств на прикладі показових агрономічних заходів, сприяючи поступовим змінам у психології різних верств селянського населення, вирішуючи і старі проблеми (наприклад, страхування від градобою). Розвиток агрономічної справи на Правобережжі у цей період свідчив, що поряд із закріпленням землі в особисту власність, ці заходи мали не менш важливе значення: без цього не було б прогресу у розвитку одноосібних селянських господарств. Там, де вчора не відчувалась гостра потреба у цих вдосконаленнях, з початком реформи вони стали загальною необхідністю. Орієнтована спочатку на заможні верстви селян, агрономічна допомога з боку земств та землевпорядних комісій стала поступово поширюватись на все селянське населення. Підвищення рівня сільськогосподарських знань стало вимогою часу і питанням подальшої перспективи господарювання. Активізація особистісного фактору у справі господарювання була одним з найважливіших результатів реформи. Новий позитивний досвід просував поступово вперед кожну господарську одиницю на селі. Стійкість цих процесів, на наш погляд, мала майбутнє, оскільки індивідуалізм психології українського селянства сприяв копіткій, тривалій праці з досягненням певних результатів.
Перехід до відрубно-хутірської системи землеволодіння, агрономічні заходи сприяли, в свою чергу, посиленню зв’язків між сільським господарством та промисловістю Правобережжя. Зв’язок цей набував більшого значення і через те, що переважну частку промисловості складали виробництва, пов’язані з переробкою сільгосппродукції. Так, приміром, селянські цукробурякові плантації мали головним завданням постачання продукції цукровим заводам, які заохочували у цьому селян; заведення хмільників у заможних селянських господарствах мало тісний зв’язок з виробництвом пива, розведення молочних господарств - з розвитком маслоробної промисловості тощо. Зв’язок між збільшенням виробництва у промисловості та запитами сільського господарства внаслідок індивідуалізації землеволодіння селян поширювався і на інші її галузі. Через зростання земської торгівлі покрівельним залізом, іншими будівельними матеріалами простежується вплив столипінської реформи на розвиток промисловості будматеріалів. Промисловість в цілому через декілька років після початку реформи переживала піднесення. Збільшення потреб внутрішнього ринку внаслідок аграрних перетворень сприяло більш стійкому розвитку промисловості, орієнтації на ці потреби. Це посилювало процеси подальшої монополізації у розглядуваних галузях промисловості.
Аграрна реформа 1906 р. привела до позитивних зрушень у розвитку торгівлі і транспорту Правобережжя та України в цілому. Підвищення активності селян у справі покращання свого економічного становища змушувало їх шукати різні форми найвигіднішого збуту своєї сільгосппродукції. В першу чергу, це відбилося на розвитку хлібної торгівлі, яка набула нових форм через збутову діяльність селянських кредитних, сільськогосподарських кооперативів. Ці кооперативи поступово набували торговельного досвіду, включаючись до названих процесів. Долаючи труднощі через відсутність досвіду, кооперація поступово вирішувала проблеми у своєму розвитку, отримувала нові форми, об’єднуючись в союзи. Подібні процеси відбувались у земській торговельній діяльності. Життя ставило питання про перехід до екoномічних основ організації цієї діяльності. У розвитку зовнішньої торгівлі діяли свої механізми, пов’язані з дією, станом на світовому ринку, і тому коливання в експорті зернових по роках у досліджуваний період мало свої закономірності. Велику роль відігравав транспорт (залізничний, річковий, гужовий), значно збільшивши у 1906 - 1914 рр. об’єми своїх перевезень сільгосппродукції, продукції промисловості, яка знаходила все більше розповсюдження в селянських господарствах. Комісійно-позичкові операції під зернові вантажі на залізницях давали значні прибутки останнім. Збільшення вантажообігу різних видів транспорту сприяло певним позитивним зрушенням в їх розвитку, удосконаленні, припливу капіталів у цю сферу.
Необхідно зазначити, що народне господарство Правобережної України в цей період, особливо починаючи з 1909 р. (коли реформа стала давати певні результати), становило собою більш здоровий організм, ніж до реформи, оскільки позитивні зрушення в аграрному секторі поступово підключали до себе діяльність в інших секторах (промисловість, торгівля, транспорт), які теж зазнавали позитивних змін. Посилення взаємозв’язків між різними народногосподарськими галузями у цей період виявило ще більшу взаємозалежність між ними, оскільки кожна галузь мала свою потребу у задоволенні тією продукцією або послугами, які їй надавала інша. Такі моменти у розвитку окремих галузей сприяли більш чіткому визначенню кожною з них свого місця у народногосподарському комплексі, а відтак і більш налагодженій та продуктивній його роботі. На те, що в ці роки відбувалось піднесення всього народного господарства, його окремих галузей, звертають увагу як монографічні дослідження, так і періодичні видання того часу. Це, в кінцевому рахунку, визначає і місце самої столипінської аграрної реформи у соціально-економічному розвитку України та всієї Російської імперії.
3. Вищесказане відносно розвитку народного господарства у ці роки свідчить про те, що столипінська реформа була не лише бажанням уряду позбавитись невдоволення селянства, зруйнувати общину (як це стверджувалось у ряді досліджень) та розселити селян на хутори та відруби, оскільки перебудова психології селянина у напрямі розкриття власного потенціалу, агрономічні заходи, позитивні зміни у землеробстві, тваринництві, збільшення виробництва у різних галузях промисловості, прибутків, за які боролись монополії, пожвавлення торгівлі та зростання транспортних перевезень - все це в цілому приводить до висновку, що столипінські аграрні перетворення вирішували завдання реорганізації та стабілізації усього економічного життя, що, безперечно, тягнуло і зміни в політичному житті. Перешкодою цьому стала перша світова війна, яка дезорганізувала не тільки розвиток різних галузей народного господарства, але й саму свідомість суспільства, посилила негативне ставлення значної частини селянства до поміщиків, прокладаючи шлях до соціальних потрясінь у 1917 р. Вирішення аграрного питання шляхом націоналізації землі, як показав подальший хід історії, ще не означало позитивних, культурних змін у розвитку сільського господарства, в усвідомленні кожним селянином себе справжнім господарем своєї землі. Все це в цілому є свідченням того, що столипінська аграрна реформа не зазнала краху, а стала нереалізованим до кінця соціально-економічним явищем.
Історичний досвід впровадження агрономічних заходів у селянських господарствах Правобережжя, поступових змін у психології господарів на шляху до поліпшення життєвого рівня своїх сімей, створення та діяльності земських кас дрібного кредиту, збутових, кредитних, споживчих кооперативів, а також впливу столипінської аграрної реформи на окремі галузі сільського господарства, промисловості, на зміни у внутрішній та зовнішній торгівлі, транспортних перевезеннях, безперечно, є цінним сьогодні і може використовуватись, в окремих своїх аспектах, при формуванні сучасної аграрної політики в нашій державі для прискорення реалізації тих завдань, які стоять перед сільським господарством в умовах переходу до ринкових відносин.
Результати реформи, здавалось би, підтверджували правильність визначеного путі. По валовому сбору зерна Росія вийшла на перше місце у Європі. Однак по врожайності вона залишалась на одному з останніх місць серед європейських держав, до того ж головними постачальниками зерна були не нові селянські хазяйства, а все ті ж крупні поміщицькі землеволодіння. Хоча експорт хліба істотно виріс, положення російських підданих до кращого не змінилося. У неврожайні роки тяжке положення спостерігалося в багатьох частинах Російської імперії.
Проте з 1909 року в Росії почався промисловий підйом, якому також сприяли аграрні перетворення, оскільки розорене селянство спрямовувалося в місто і задовольняло потребу промисловості, що росла, в робочій силі. Виробництво вугілля і сталі з 1909 по 1913 рік зросло приблизно на 40%, збільшилася продукція верстатобудування, споруджувалися залізниці. При всім тім основної своєї мети - створення шару заможних господарів, опори царю і вітчизні, реформа не добилася, оскільки не враховувала психології і економічних інтересів селянства. Перед Першою світовою війною лише четверта частина селян вийшла з общин і вела господарство самостійно, інші поповнили ряди сільських бідняків або утворили в містах широкий шар люмпенів. У результаті разом з порівняно невеликою кількістю фермерських господарств, багато хто з яких розорився в роки війни, в селі стрімко збільшилося число бідняків і батраків, що з'явилися згодом, як відзначав Ленін, "соціальною опорою більшовиків".
Селянські ж, та і робочі маси, що лише недавно перемістилися з села в місто, були благодатним середовищем для сприйняття марксистсько-ленінської ідеології в її гранично вульгарізірованном варіанті. Як відзначає відомий дослідник цього питання Р.Е.Джонсон, "накладення сільських і міських подразників і пристрастей сприяє виникненню особливо вибухонебезпечної суміші".
Столипінська реформа, що викликала швидку диференціацію суспільства і подальше зубожіння селянства, стала найважливішою передумовою появи в Росії такого роду "вибухонебезпечній суміші". В умовах військового часу, коли всі суспільні суперечності були загострені до межі, ці два шари - бідне селянство і міський, в значній частині люмпенізірований пролетаріат - дали можливість такій малій за чисельністю партії більшовиків не тільки захопити владу в жовтні 17-го, але і виграти громадянську війну. До речі, ні Колчак, ні Дєникін не змогли згладити гостроту аграрного питання на завойованій території. Зрозуміло, тому вони відчували гострий брак в рядовому складі, а Добровольча армія у свій час і зовсім називалася "офіцерською".
Столипін, безумовно, фігура трагічна. Він мріяв про "Велику Росію", але його реформа зробилася одним з головних джерел "Великих потрясінь, що трапилися незабаром". Керуючись віддаленими ідеалами, він не враховував значності і серйозності подій, що відбувалися навколо. Проголосивши гасло "Спочатку заспокоєння країни, а потім реформи", він розраховував на спокійні 20 років, тоді як нова революція була вже на порозі. Намагаючись штучно, в короткі терміни створити на російському грунті середній стан, який не був для неї органічним, на відміну від західних, іншими шляхами держав, що розвивалися, Столипін порушив незадоволеність селянських мас, що згодом, в роки Першої світової війни, посилило і без того складну ситуацію, а потім вирішило результат громадянської війни. Нарешті, прагнення Столипіна в що б те не стало залишити недоторканним поміщицьке землеволодіння, але при цьому зберегти імперію і навіть добитися її процвітання, носило достатньо ілюзорний характер.
У зв'язку зі всім цим навряд чи можна вважати Столипіна далекоглядним державним діячем, скоріше, його слід віднести до розряду різноманітних утопістів, що переповнюють російську історію з давніх часів і по наші дні. При всій своєрідності його утопія не становила винятку. Як і всяка інша, вона не могла стати реальністю, але при цьому вимагала від народу для свого втілення в життя багатотерпіння, непомірних зусиль і жертв. У результаті вона, як і всяка інша, захлинулася кров'ю, щоб незабаром змінитися новою. Цього разу утопією світлого майбутнього - комунізму. А остання - наступною, і теж "світлого майбутнього", але тепер уже - капіталізму...
4.Список літератури :
1. Н.Верт "Історія радянської держави" Москва "Прогрес" 1992 р.
2. И.Д.Ковальченко "Столипінська аграрна реформа"; "Історія СРСР" Москва 1992 р.
3. И.В.Островський "П.А.Столипін і його час" Новосибірськ 1992р.
4. М.Румянце "Столипінська аграрна реформа: передумови, задачі і результати"; "Питання економіки" №10 Москва 1990 р.
5. Збірник промов "Петро Аркадійович Столипін"; "Нам потрібна велика Росія" Москва "Молода гвардія" 1990 р.
6. А.М.Авраменко Крестьянское землевладение на Левобережной Украине в конце XIX - начале XX вв./Вопр. исторга 1983р. Внп. 28.
7. Ю.В.Афонін «Монополістична буржуазія Донбасу» в Ж 7 р./Укр. іст. журн. 1990р. № 9.
8. Анна Герт. «Столипинская утопия в контексте истории», Ж/«Весник» 2001р.
