Загальний нарис будови ссавців
Шкіра ссавців, як і всіх хребетних, складається з епідермісу і власне шкіри, або коріуму. Верхній (роговий) шар епідермісу в міру зношування заміщається клітинами нижнього (мальпігіє-вого) шару. На місцях тіла, особливо таких, що труться, епідер­міс набуває значної товщини. В підшкірній клітковині коріуму звичайно відкладається жир. У багатьох видів жирові відклади досягають значної товщини. В одних випадках товстий жировий шар шкіри служить захистом від холоду (кити, тюлені), в інших — запасним поживним матеріалом (у звірів, що впадають у зимову сплячку: ведмедів, барсуків, бабаків, ховрахів, кажанів та ін.). Похідні шкіри — це різні рогові утворення: волосяний покрив, рогові щитки, нігті, кігті, копита, роги.

В шкірі ссавців багато залоз. Є два основні типи шкірних залоз: сальні і потові. Потові залози відіграють важливу роль у терморегуляції, бо посилене потовиділення при перегріві тіла збільшує тепловіддачу і призводить до охолодження тіла. Крім того, потові залози почасти виконують функцію виділення про­дуктів життєдіяльності (піт складається з води з розчиненими в ній солями і сечовиною). Сальні залози виділяють шкірне сало для змащування шкіри й волосся. Видозміною потових залоз є молоч­ні залози. Потові і сальні залози багатьох ссавців (бобра, куниці, скунса, тхора та ін.) перетворені в пахучі залози.
З шкірою тісно зв'язана добре розвинена у ссавців підшкірна мускулатура, яка часто утворює майже суцільний підшкірний шар. Підшкірна мускулатура зумовлює рухомість шкіри (посіпування, струшування і т. п.). У мавп і людини підшкірна мускулатура редукувалася, але в ділянці лиця вона складно диференціювала­ся і утворила мімічну мускулатуру.
Хребет (мал. 234) чітко розмежований на шийний, грудний, попе­рековий, крижовий і хвостовий відділи. Характерною рисою хребта ссавців є постійна, що дорівнює семи, кількість шийних хребців.
Як у всіх амніот, перші два шийні хребці пред­ставлені атласом і епіст­рофеєм. Грудних хребців, до яких причленовуються ребра, звичайно 12—13; поперекових — 6—7; до складу крижів входить 1—10 хребців, з яких ли­ше 1—2 є справжніми кри­жовими. Кількість хво­стових хребців варіює від З до 49.
Череп ссавців має ряд особливостей. Нейральний череп (мал. 235) має від­носно великі розміри, що зв'язане з значним збіль­шенням головного мозку. Окремі кістки, які входили до скла­ду певних ділянок черепа рептилій (група потиличних кісток, при­вушних та ін.), у ссавців, як правило, зростаються між собою. Та­ким способом у ссавців, утворилася одна непарна потилична кістка, парна кам'яниста (оз реітозит) та інші. У ряду форм зростаються також тім'яні (кістки у копитних та ін.) і лобні (у комахоїдних, ру­кокрилих, мавп і людини). Характерна для ссавців барабанна кістка (оз іутрапісит), що утворює зовнішню стінку барабанної порож­нини; нерідко ця кістка здута у вигляді пухиря (у хижаків та ін.). З'єднання нерухомими швами кісток черепної коробки відбуває­ться дуже пізно, як мине багато часу після народження. Цим забезпечується можливість збільшення розмірів головного мозку, ріст і розвиток якого триває і після народження. З хребтом череп з'єднується з допомогою двох потиличних виростків, яким на ат­ласі відповідають дві суглобові поверхні.
Вісцеральний відділ черепа у ссавців значно перетворюється. Верхня щелепа (мал. 236) складається з невеликих парних між-щелепних (передщелепних) і сильно розвинених парних щелепних кісток. У мавп і людини передщелепні і щелепні кістки зростають­ся. Нижня щелепа утворена єдиною парною зубною кісткою. З нейральним відділом черепа нижня щелепа зчленовується зовсім інакше, порівняно з тим, що спостерігається в інших хребетних. У ссавців висхідна гілка нижньої щелепи має зчленівний паросток (ргос. агіісиїагіз), за допомогою якого вона зчленовується з луска­тою кісткою (оз зяиатозит) — покривною кісткою скроневої ді­лянки черепа.
Як показує історія розвитку, квадратна і зчленівна кістки, за допомогою яких здійснювались зчленування нижньої щелепи з верхньою у нижчих хребетних, у ссавців вийшли з складу щелеп, змістилися, подібно до пуотапсІіЬиІаге (див. стор. 227) в порожнину середнього вуха і так само, як і пуотапсІіЬиІаге, перетворились у слухові кісточки (див. мал. 236). При цьому з квадратної кістки утворилося ковадло (іпсиз), із зчленівної — молоточок (таїїеиз), а вже наявна в предків ссав­ців слухова кісточка-стовпчик ви. дозмінилася в стременна (зіарез). Завдяки цьому передача звуко­вих хвиль від барабанної пере­тинки до внітрішнього вуха стала досконалішою.
Кінцівки більшості ссавців мають загалом типову будову п'яти­палої кінцівки. Проте в окремих групах, у зв'язку з пристосу­ванням до різних способів пересування, кінцівки значно змінили­ся, а іноді й редукувалися. Так, наприклад, у китоподібних пе­редні кінцівки перетворені в ласти, а задні — повністю атрофу­валися. У кажанів передні кінцівки перетворені в крила: пальці на кінцівках (крім першого) надзвичайно здовжені, і між ними та тулубом натягнута тонка літальна перетинка.
Плечовий пояс у значній мірі редукований: у ньому зберігає­ться найчастіше тільки лопатка, хоч у ряду форм (кажани, кроти, мавпи) є також і ключиці. Таз загалом мало відрізняється від таза плазунів.
Органи травлення характеризуються значною різноманітністю і часто — вузькою спеціалізацією. Останнє зв'язане з пристосу­ванням до певної поживи і до різних способів її добування.
Рот оточений м'ясистими рухливими губами, які беруть участь у схоплюванні і утриманні поживи. Ротова порожнина поділяєть­ся на переддвер'я і власне ротову порожнину. Переддвер'я знахо­диться між губами і зубами. В ротову порожнину, обмежену з боків м'якими мускулистими щоками і відокремлену від носоглот­кового ходу вторинним твердим піднебінням, відкриваються про­токи чотирьох пар великих слинних залоз, що виділяють слину різного складу. Форма щелеп, розміри, форма і ступінь рухомо­сті язика — різноманітні. Так, наприклад, у мурашкоїда щелепи дуже витягнуті і утворюють довгу трубку, що відкривається не­великим отвором, через який висовується довгий червоподіб­ний язик, вкритий клейкою речовиною. Така будова щелеп і язи­ка є пристосуванням для виловлювання мурашок з мурашиних купзуби — змінюється другою генерацією — постійними зубами (дифіодонтизм). Не змінюються лише корінні зуби (моляри). У рукокрилих (кажани) зміни зубів взагалі не буває (монофіодон-тизм). Зуби сидять в альвеолах на щелепах і звичайно мають об­межений ріст. Проте в деяких груп ссавців (наприклад, у гризу­нів) зуби, які дуже стираються, ростуть постійно. Кількість зубіз у різних груп ссавців різна, але для кожної даної групи вона стро­го постійна.
Шлунок у м'ясоїдних і всеїдних невеликий і звичайно не по­діляється на відділи; у рослинноїдних він дуже об'ємистий і часто поділений на кілька спеціалізованих відділів. Наприклад, у жуй­них шлунок складається з рубця, сітки, книжки і сичуга (мал. 238). У кожному з цих відділів пожива проходить певнийетап обробки. Власне кишеч­ник (мал. 239) характеризу­ється чітким поділом на від­діли, а також наявністю слі­пої кишки (непарного сліпого виростка товстої кишки) і дов­гої прямої кишки. На кінці сліпої кишки в багатьох ссав-цівє сліпий виріст — червопо­дібний відросток (аррепсііх). Анальний отвір відокремле­ний від сечостатевого.
Органи дихання побудо­вані дуже досконало і забез­печують високий рівень газо­обміну, що є однією з умов гомойотермності. Великий бронх, що входить у леге­ню, багаторазово галузиться на щораз дрібніші бронхи, аж до найдрібніших бронхіол. Остан­ні закінчуються пузирками з комірковими стінками—альвеолами (мал. 240), сумарна поверхня яких обчислюється часто багатьма де­сятками кв. метрів. В альвеолах і відбувається газообмін. Акт дихання здійснюється завдяки ритмічним стискуванням і розши­ренням грудної клітки з допомогою ребрової мускулатури, а та­кож завдяки скороченням і розслабленням грудочеревної перепо­ни — діафрагми—мускулистої перегородки, що відокремлює груд­ну порожнину від черевної.
Кровоносна система ссавців дуже подібна до кровоносної сис­теми птахів (мал. 241). У ссавців серце також чотирикамерне, змі­шування венозної і артеріальної крові не буває ні в серці, ні в спинній аорті, бо і в ссавців одна з дуг аорти, яка виходить з пра­вого (венозного) шлуночка, редукується. Збережена друга дуга аорти, що виходить з лівого шлуночка (мал. 242), у ссавців (на відміну від птахів) повертає вліво (ліва дуга аорти)."
Нервова система ссавців найвище розвинеча порівняно з усі­ма іншими хребетними. Великі півкулі головного мозку досягають величезних розмірів (мал. 243), причому збільшилися вони не внаслідок розростання смугастих тіл, як це було у птахів, а внас­лідок прогресивного розвитку сірої мозкової речовини в покрит­ті півкуль, тобто за рахунок кори переднього мозку (див. мал. 243). Ця кора являє собою новий плащ (пеораПіит), незначний за­чаток якого був іще в рептилій у їх старому плащі (агсЬіраИіит). Неопаліум містить вищі чутливі і рухові центри, а також асоціа­тивні центри, з якими зв'язана вища нервова діяльність ссавців, надзвичайно складна і різноманітна. У нижчих ссавців кора глад­ка, у більш високоорганізованих — кора утворює звивини і бороз­ни, які збільшують її площу.
Середній мозок поділений на чотири горби (чотиригорбикове тіло). Передні горби є зоровими центрами, задні — слуховими. Мозочок дуже розвинений.
Органи чуттів. Орган слуху дуже складний. У ньому є три від­діли: внутрішнє, середнє і зовнішнє вухо. Апарат внутрішнього ву­ха, що сприймає звукові коливання (завитка з її кортієвим орга­ном), винятково складно збудований. У середньому вусі (в бара­банній порожнині) розміщуються вже описані вище (стор. 255; три слухові кісточки, які забезпечують передавання коливань барабанної перетинки у внутрішнє вухо. Зовнішнє вухо являє со­бою слуховий прохід, що відкривається одним кінцем назовні; дру­гий його кінець, що приєднується до барабанної порожнини, за­тягнутий барабанною перетинкою. У більшості звірів є також вуш­на раковина, яка служить рупором для вловлювання звукових хвиль. Орган нюху у більшості звірів є основним органом орієн­тування в навколишньому середовищі і тому винятково високо розвинений. Органи смаку представлені складно збудованими сма­ковими пупками, розміщени­ми переважно на язику. Орга­ни зору —очі — за рядом деталей трохи простіше збу­довані, ніж очі птаха.
Органи виділення. Нир­ки — вторинні (теіаперпгоз); сечоводи впадають у сечовий міхур, від якого відходить сечовипускний (сечостатевий) канал.
Органи розмноження. Яєч­ники і сім'яники — парні.
Сім'япроводи, (вольфові ка­нали), які відходять від сім'яників, впадають у по­чатковий відділ сечостатевого каналу (мал. 244). У самок яйцепроводи (мюллерові ка­нали) диференціюються на три відділи: фалопієву тру­бу (власне яйцепровід), мат­ку і піхву. У плацентарних обидві піхви зростаються. Матки (мал. 245) в одних ли- . шаються парними (подвійна матка) і відкриваються в за­гальну піхву самостійними отворами (деякі гризуни,сло­ни); в інших матки зроста­ються (частково або повністю) і відкриваються в піхву за­гальним отвором. При част­ковому зростанні утворюєть­ся або двороздільна матка (миші, свині), або дворогова (багато хижаків, копитні та ін.); при повному зростанні — проста (деякі кажани, мавпи, людина). За­пліднення внутрішнє.
Розвиток. Усі вищі звірі є живородящими. Зародок розвиває­ться в матці. Надзвичайно дрібні (не більше ніж 0,2 мм) яйця ссав­ців бідні на жовток; живиться зародок з материнського організму.
Зв'язок плода з тілом матері здійснюється з допомогою особливого органу — плаценти.
При розвитку ссав­ців утворюються описа­ні вище (див. стор. 235) амніон, алантоїс і се­розна оболонка. Сероз­на оболонка у ссавців має на своїй зовнішній поверхні численні вор­синки і називається хоріоном (мал. 246). Стінка алантоїса зроста­ється з хоріоном, при­чому в хоріон і його ворсинки проникає ба­гато кровоносних су­дин алантоїса. А хоріон; якнайтісніше зв'язується з слизовою оболонкою матки і разом з нею утворює дитяче місце, або плаценту, через яку живиться зародок з материнського організму.
Після народження маля вигодовується молоком матері.