Зміст
  Вступ
1. Функції НБУ
2. Інструменти здійснення НБУ свої завдань
3. Результати діяльності НБУ щодо виконання своїх завдань
Висновки
Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів.
Метою даної роботи є з’ясування основних цілей, задач та завдань Центрально Банку.
Предметом дослідження в даній роботі виступає монетарна політика, а об’єктом - Національний Банк України.

1. Функції НБУ

Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.
Національний банк виконує такі функції:
1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;
4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
8) здійснює банківське регулювання та нагляд;
9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;
11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;
12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;
15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
17) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;
19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;
21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;
22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;
23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

2. Інструменти здійснення НБУ свої завдань

За роки своєї діяльності Національний банк України в напрямі управління грошово-кредитним ринком пройшов, як кажуть, тернистий шлях. Розпочавши із найпростіших механізмів, він на практиці опанував монетарні інструменти, які застосовують центральні банки економічно розвинутих країн [4, с.3].
У перші роки роботи Національний банк надавав прямі кредити комерційним банкам для подальшого кредитування тих чи інших галузей господарства та суб'єктів господарювання. У 1992-1995 pp. він надавав прямі кредити уряду на покриття дефіциту державного бюджету як у національній, так і в іноземній валютах. Згубність політики підтримки центральним банком тих чи інших галузей та кредитування дефіциту бюджету доведена результатами роботи економіки країни за 1993-1994 роки, коли рівень інфляції перевищував 10 000 відсотків.
Національний банк, здійснюючи грошово-кредитну політику, постійно враховує (в міру можливості, не загрожуючи стабільності національної грошової одиниці) неординарність розвитку економічних процесів, ментальність керівників окремих банків, урядових структур та інші фактори [4, с.5].
Так, постійне нарікання банків на використання Національним банком коштів обов'язкових резервів, які зберігалися на окремому рахунку, спонукали до розробки і введення в дію з 1995 року уніфікованого порядку формування банківською системою обов'язкових резервів, який полягає в тому, що банки тримають обов’язкові резерви на своїх кореспондентських рахунках у НБУ.
Вирішено юридичну проблему, що виникла під час практичного впровадження операцій РЕПО між Національним банком і банками. Теоретично операція РЕПО є купівлею-продажем цінних паперів. Тож чинним українським законодавством передбачалася у разі здійснення операцій із купівлі-продажу державних цінних паперів сплата державного мита, що унеможливлювало використання зазначеного вище інструменту. Довелося розробити і надати юридичної сили вітчизняному трактуванню операції РЕПО як кредитної, яке за своєю економічною сутністю відповідає її класичному визначенню.
Аналогічна ситуація склалася і в процесі запровадження у практику такого інструменту, як депозитний сертифікат НБУ. Щоб не провадити під час кожного його випуску реєстрацію емісії цих паперів, за погодженням із Державною комісією із цінних паперів та фондового ринку депозитний сертифікат Національного банку України було визначено як особливий вид цінних паперів, що використовується виключно як монетарний інструмент і має обмежене коло обертання - лише серед банків [10, с.23].
Обов’язкові резерви. Як уже зазначалося, формування банками обов'язкових резервів у 1992-1995 pp. здійснювалося на окремому рахунку в НБУ. Нині кожен банк формує обов'язкові резерви на власному кореспондентському рахунку в Національному банку. Такий порядок формування резервів дає змогу центральному банку застосовувати їх (шляхом зміни величини нормативів та періодичності контролю) як монетарний інструмент, а банкам - використовувати протягом операційного дня для проведення банківських операцій.
Мінімальні обов'язкові резерви використовуються в процесі прогнозування монетарних агрегатів як константа, що дає можливість визначати розмір коштів (які не будуть створювати нові кошти), та застосовуються з метою обмеження зростання грошової маси в обігу [5, с.13].
Для сприяння розвитку фондового ринку державних цінних паперів в Україні у 1996 році до мінімальних обов'язкових резервів зараховувалися кошти, вкладені банками в державні цінні папери. При цьому втрати монетарного регулювання за рахунок обов'язкових резервів компенсувалися шляхом застосування інших монетарних інструментів.
Процентна політика. У перші роки існування банківської системи незалежної України процентна політика визначалася розміром плати за кредит комерційним банкам без пов'язування з макроекономічною ситуацією в державі і станом грошово-кредитного ринку.
Із формуванням кредитного та частково фондового ринків Національний банк надав перевагу економічному підходу до застосування процентної політики як монетарного інструменту у сфері управління грошово-кредитним ринком.
Зважаючи на нерозвинутість фондового ринку як державних, так і корпоративних цінних паперів, НБУ на підставі Тимчасового положення про визначення процентних ставок Національного банку щомісячно встановлює рівень облікової ставки, яка є орієнтиром ціни на національні гроші. При визначенні розміру цієї ставки враховуються різнопланові фактори в макроекономічній, бюджетній та грошово-кредитній сферах, а також вартість кредитів у країнах, з якими Україна має значні економічні зв'язки.
Залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку НБУ щоденно визначає рівень ломбардної ставки, за якою пропонується підтримувати миттєву ліквідність банків.
Однак не всі аспекти процентної політики дають бажаний ефект. Процентні ставки за кредитами, наданими реальному сектору економіки, не завжди відповідають наявним економічним процесам. І це питання сьогодні слід розглядати не в монетарній, а в макроекономічній та законодавчій площинах [4, с.7].
Банки мають значну питому вагу проблемних кредитів, наданих у минулі роки на пропозиції урядових структур, що спонукає збільшувати вартість кредитів, які надаються нині.
Проблема дорогих кредитів полягає також у тому, що досі законодавчо не закріплено права банку-кредитора щодо стягнення кредиту чи відповідної застави.
Окремі банки не проводять банківських операцій, а займаються лише розрахунковими та конвертаційними операціями, що почасти спричиняє дисбаланс на міжбанківському кредитному ринку. Крім того, багато які банки не працюють із фінансовими інструментами (державними цінними паперами різних видів, векселями суб'єктів господарювання), не забезпечують виконання основних економічних нормативів діяльності, що не дає їм можливості звертатися до Національного банку як до кредитора останньої інстанції й отримувати кредити для підтримки короткострокової ліквідності за значно нижчою ставкою, ніж на міжбанківському кредитному ринку.
Банківській системі складно належно відреагувати на постійні нарікання урядових структур щодо зависокої вартості кредитів, які надаються реальному сектору економіки, якщо не буде внесено суттєвих змін до чинного законодавства. Внесення таких змін дало б змогу кредиторам гарантовано використовувати право на захист, передусім у частині стягнення заборгованості та наданої застави [9, с.21].
Рефінансування банків. На першому етапі становлення Національного банку здійснювалося пряме кредитування комерційних банків для подальшого кредитування тих чи інших галузей господарства або окремих господарств в основному за відповідними рішеннями Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Згубність такої практики відчутна ще й сьогодні, оскільки окремі надані в такий спосіб кредити не повернуто й досі.
У подальшому (з виникненням необхідності обмежувати обсяги грошової маси в обігу) Національний банк використовував такий інструмент, як кредитні стелі для банків (тобто приріст кредитних вкладень банків обмежувався певними параметрами).
Зі зростанням кількості банків виникла потреба у забезпеченні їм рівного доступу до кредитів Національного банку. З 1994 року запроваджено кредитні аукціони, які дали змогу всім банкам, що дотримуються встановлених нормативів діяльності, розраховувати на підтримку своєї ліквідності з боку НБУ - кредитора останньої інстанції.
Із 1996 року в практичну діяльність запроваджено підтримання ліквідності банківської системи за допомогою операцій прямого РЕПО.
З метою узгодження вітчизняних нормативних документів із вимогами Євросоюзу, стимулювання розвитку фінансових інструментів, переведення взаємовідносин між центральним банком та банками у плані підтримки їх ліквідності в загальноприйняту площину світової банківської практики Національний банк України в 2000 році розробив і запровадив у практику Положення "Про рефінансування комерційних банків через тендерну систему", в якому чітко визначено умови та порядок підтримки ліквідності банківської системи. Основні з них такі [4, с.11]:
1. Виконання банками відповідних нормативів.
2. Наявність фінансових інструментів (державних цінних паперів різного виду, векселів суб'єктів господарювання).
Операції з підтримки ліквідності банківської системи проводяться:
щоденно (без обмеження обсягів ресурсів на підставі оголошеної о 10 годині їх вартості);
щотижня (до 14 днів з оголошенням або без оголошення обсягів ресурсів та їх вартості);
один раз на місяць (до 180 днів з оголошенням або без оголошення обсягів ресурсів та їх вартості).
Усі операції здійснюються в автоматичному режимі відповідно до програмного забезпечення, що дає змогу не зважати на різні суб'єктивні фактори при проведенні тендерів.
Мобілізаційні інструменти. Якщо необхідно вилучити з обігу надлишкову грошову масу, Національний банк використовує такий монетарний інструмент, як депозитний сертифікат НБУ, який має право обігу на первинному та вторинному ринках лише серед банків. До мобілізуючих інструментів належать також операції зворотного РЕПО, тобто продаж Національним банком зі свого портфеля на певний період державних цінних паперів з умовою їх зворотного викупу.
Наявність у портфелі Національного банку значної суми реструктуризованих урядом до 2010 року боргових зобов'язань спонукала розробити порядок їх відносного знерухомлення та використання в ролі фінансового інструменту. Це порядок двостороннього котирування цінних паперів. За необхідності Національний банк України продає цінні папери, які знаходяться в його портфелі, з обов'язковою гарантією їх викупу у власника в будь-який час. У процесі регулювання обсягів грошової маси в обігу впродовж 2001 року такий порядок виявився ефективним.
Проблемні питання. Не можна погодитися з деякими аналітичними висновками, які публікуються в засобах масової інформації та робляться в окремих урядових структурах, що використання депозитних сертифікатів і двостороннього котирування реструктуризованих державних цінних паперів створює конкуренцію для Міністерства фінансів щодо розміщення облігацій на первинному ринку. Національний банк застосовує зазначені мобілізаційні інструменти в періоди, коли з монетарної точки зору є загроза розкручування інфляції через надлишкову грошову пропозицію.
Не можна погодитися і з пропозиціями щодо збільшення Національним банком обсягів рефінансування. НБУ щоденно в оперативному режимі відстежує стан грошово-кредитного ринку і за необхідності надає кошти для підтримки ліквідності банківської системи, використовуючи для цього різноманітні канали (валютний, фондовий, кредитний). Якщо є потреба у збільшенні ліквідності через систему рефінансування банків, які беруть участь у тендері, НБУ збільшує запропоновану тендерну ставку.
Проте ось уже два роки додаткові грошові потоки надходять в економіку переважно через валютний канал. То чи варто збільшувати обсяги рефінансування?
Постійно пропагується теза, ніби ресурсів, які Національний банк надає банківській системі, недостатньо. У зв'язку із цим слід ще раз акцентувати увагу на функціях центрального банку. Національний банк не є джерелом постачання ресурсів банкам для подальшого їх вкладення в ті чи інші активні операції. Центральний банк - кредитор останньої інстанції, він підтримує короткострокову ліквідність банків лише в площині регулювання грошово-кредитного ринку [5, с.25].
Ресурси банків - це передусім їхні власні та залучені кошти фізичних і юридичних осіб - представників різних галузей та різних форм власності.
Отже, можна зробити висновки, що за відсутності розвинутого ринку як державних, так і корпоративних цінних паперів наявність інструментів, про які йдеться, дає змогу Національному банку певною мірою управляти грошово-кредитним ринком. Національний банк має в своєму розпорядженні всі монетарні інструменти як для підтримки ліквідності банків, так і для мобілізації коштів у разі виникнення надлишкової грошової маси. За умови подальшого ефективного реформування структури вітчизняної економіки, бюджетної політики, законодавчого забезпечення прав банків-кредиторів ситуація на грошово-кредитному ринку має змінитися в бік поліпшення взаємозв'язку між ставками Національного банку та ставками банків, між процентними ставками за залученими й розміщеними коштами.

3. Результати діяльності НБУ щодо виконання своїх завдань

Монетарна база у 2006р. зросла на 17,5% (у грудні - на 10,6%) за рахунок збільшення чистих зовнішніх активів внаслідок додатних інтервенцій на міжбанківській валютній біржі на $0,9 млрд. та зовнішніх надходжень ($1,9млрд) Кошти на рахунках Уряду протягом року дещо збільшились (на 0,2 млрд. грн. до 18,6 млрд. грн), незважаючи на їх суттєве зменшення у грудні (на 3,6 млрд. грн) [11, c.12].

Рис.1 Динаміка монетарної бази та грошової маси у 2005 – 2006 рр.% кумулятивно, Джерело: НБУ Розрахунки: Мінекономіки

Таблиця 1
Динаміка основних показників грошового ринку

Джерело: НБУ
У 2006 році загальний обсяг операцій рефінансування банків становив 8331,8 млн. грн., з них кредити овернайт - 5572,6 млн. грн. (у грудні 593,1 млн. грн. та 41,3 млн. грн. відповідно). Обсяг мобілізаційних операцій за 12 міс. становив 6760 млн. грн. (у грудні - 550 млн. грн).

Рис.2 Динаміка депозитів населення в іноземній та національній валюті у 2005 - 2006 рр., Джерело: НБУ

Рис.3 Динаміка ставки міжбанківського кредиту та коррахунків банків в національній валюті у 2004 - 2006рр., Джерело: НБУ
Грошова маса у 2006 р. зросла на 34,7% (грудні на 7,1%), що було пов’язано із мультиплікативним ефектом від збільшення кредитування (за 2006 р. на 71% - це найбільший показник за роки економічного зростання, у грудні на 5,9%). Протягом року продовжувався процес ремонетизації економіки: рівень монетизації зріс з 36,23% до 41,54%. Зменшенню швидкості обертання грошей з 2,66 до 2,25, яке уповільнювало інфляційне навантаження на економіку, сприяло відновлення ролі капіталоємних галузей (металургія, машинобудування) в структурі економічного зростання, що підвищило попит на кредити з відповідним збільшенням потреби в платіжних засобах на одиницю ВВП [11, c.15].
Протягом року обсяг готівки поза банками збільшився на 24,5% і його питома вага в структурі грошової маси зменшилась до 28,7% проти 31% на початок року, що було спричинено дещо більшим зростанням грошової маси. У грудні готівка зросла на 9% (таке значне зростання було зумовлено суттєвим збільшенням соціальних видатків Державного бюджету наприкінці року).
Депозити фізичних осіб за 2006 р. зросли на 45,8% (у грудні на 7,2%). Протягом року спостерігалась тенденція випереджаючого зростання депозитів в іноземній валюті (на 57,5%) порівняно із вкладеннями в національній (на 37,2%) (за грудень на 5,6%та 8,5% відповідно). Поряд з цим, спостерігалось зменшення відсоткових ставок за депозитами як в національній (з 8,1% до 7,9%), так і в іноземній валюті (з 6,9% до 6,1%). У 2006 р. приріст депозитів юридичних осіб склав 30,1% (у грудні на 4,4%). На фоні зростання депозитів в іноземній валюті юридичних осіб (за рік на 45,8%, у грудні зменшились на 4,3%) відбулось зростання попиту підприємств на кредити в іноземній валюті (за 2006 р. на 68,2%, у грудні - 5,7%), що стимулювало кредитну активність банків щодо суб’єктів господарювання (приріст кредитів за 2006 р. склав 51,8%, у грудні - 4,8%).
У 2006 р. середньозважена ставка кредитування зменшилась як в національній валюті на 1,3 в. п. (до 15,1%), так і в іноземній на 0,2 в. п. (до 11,5%). За підсумками року обсяг коррахунків банків зменшився на 2,3 млрд. грн. до рівня 14,9 млрд. грн., у зв’язку зі значним зниженням ліквідності на початку року.

Рис.4 Динаміка курсу гривні до долара США на безготівковому ринку та інтервенції НБУ на МБВР у січні 2004-грудні 2006 року, Джерело: НБУ
НБУ у 2006 році для підвищення ліквідності поступово знижував нормативи формування банками резервів по вкладах коштів фізичних та юридичних осіб як в національній, так і іноземній валюті. Доля обов’язкових резервів склала на кінець року 28% від обсягів коррахунків комбанків проти 57,1% на початок року. Такої ліквідності достатньо для кредитної підтримки процесів економічного розвитку, забезпечення поточної діяльності суб’єктів економіки та підтримки низької ставки міжбанківського ринку (у 2006 р. вона зменшилась з 4,3 до 3,3%).

Рис.5 Операції та курс гривні до долара на готівковому валютному ринку, Джерело: НБУ

Рис.6 Індекси РЕОК та експорту товарів, Джерело: НБУ
Офіційний курс гривні до долара США протягом 2006 р. НБУ втримував на стабільному рівні - 5,05 грн. /$. Відносно євро гривня девальвувала на 11,4% до 6,65 грн. /євро, що відповідало девальваційній динаміці долара до євро на міжнародних валютних ринках.
Розвиток подій на валютному ринку умовно можна поділити на два періоди. У січні-квітні спостерігалось суттєве підвищення попиту на іноземну валюту, пов’язане зі зростанням темпів імпорту та падінням темпів експорту, збільшенням вартості газу та паливно-мастильних матеріалів та відтоком капіталу за основними статтями фінансового рахунку платіжного балансу. У травні-грудні спостерігалась зворотна тенденція - перевищення пропозиції над попитом іноземної валюти на міжбанку (за рахунок як експортних надходжень, так і надходжень іноземних кредитних ресурсів) [11, c.23].

Рис.7 Динаміка міжнародних валютних резервів у 2004-2006 рр., Джерело: НБУ
Міжнародні резерви у 2006 р. зросли до $22,3 млрд., що складає 5,7 місяця імпорту. Протягом січня-квітня спостерігалось зменшення міжнародних валютних резервів, пов’язане зі зниженням експортних надходжень через погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури. НБУ відреагував на зменшення пропозиції іноземної валюти від’ємними інтервенціями ($2074,9 млн). З травня міжнародні резерви починають зростати за рахунок додатних інтервенцій ($2980,9 млн. у травні-грудні), що було наслідком перевищення пропозиції над попитом на іноземну валюту. Також протягом року на міжнародних валютних ринках спостерігались значні курсові коливання пари євро/долар у бік девальвації долара, які призвели до позитивного перерахунку курсової різниці за активами ($1,98 млрд. - оцінки Мінекономіки). Окрім того, у вересні-грудні Урядом України було розміщено ОЗДП на суму $1,9 млрд., що також вплинуло на значне зростання резервів. Зовнішні виплати Мінфіну та НБУ за рік склали $1,9 млрд. У підсумку з початку року міжнародні резерви збільшились на $2,9 млрд. .
На готівковому ринку протягом 2006 р. сальдо продажу-купівлі населенням іноземної валюти було від’ємним (за винятком червня): у I півр. під впливом психологічного фактору перед парламентськими виборами та в період формування Уряду країни, а у II півр. - через дію сезонних факторів та зростання інфляційних очікувань населення. Від’ємне сальдо за рік склало “мінус” $3590,6 млн. Курс продажу гривні до долара незначно ревальвував з початку року - на 0,8%, до євро девальвував - на 10,7% [11, c.25].
Реальний ефективний обмінний курс протягом січня-серпня девальвував (5,05%), але у вересні-листопаді високі темпи інфляції в Україні при стабільному курсі гривні до долара призвели до суттєвого погіршення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників (РЕОК за цей період ревальвував на 4,89%), не дивлячись на різку девальвацію гривні до євро у листопаді. Тому порівняно незначна ревальвація РЕОК у грудні (0,32%) стала визначальною для річного показника і в підсумку за 2006р. РЕОК ревальвував на 0,16%, що знизило рівень конкурентоспроможності українських експортерів.

Висновки

Після проведеного дослідження по темі роботи, можна сказати, що її основну мету є досягнуто.
Згідно зі статтею 99 Конституції України, основною функцією Національного банку України - є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. Для виконання цієї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, - цінової стабільності, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів.
Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Список використаних джерел

1.                Закон України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 за № 679 - ХІV // Інфодиск: законодавство України
2.                Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 за № 2121-ІІІ // Інфодиск: законодавство України
3.                Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики. Стаття перша. Необхідність і передумови формування монетарної стратегії як форми комунікації центральних банків // Вісник НБУ. - 2005. - № 11
4.                Особливості інструментів монетарної політики Національного банку України // Вісник НБУ. - 2005. - № 6
5.                Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання // Формування ринкових відносин в Україні. - 2005. - № 1
6.                Бумажные банки // Бизнес. - 2005. - № 13.
7.                Выборы и экономика в 1994-2005 годах // Бизнес. - 2005. - № 13.
8.                Основні засади грошово-кредитної політики на 2006 рік // Вісник НБУ. - 2005. - № 10
9.                Проблеми і напрями узгодження фіскальної і монетарної політики // Фінанси України. - 2005. - № 10
10.           Основні тенденції та стратегія сучасної монетарної політики // Формування ринкових відносин в Україні. - 2005. - № 9
11.           "Місячний макроекономічний огляд" Січень 2007  // www.kmu.gov.ua