Реферат на тему Реформування освітньої галузі в наш час
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-06-24Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Заказ 274 Предмет: педагогіка вищої школи
Тема: Реформування освітньої галузі в наш час
ВСТУП
Освіта – основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Вона є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. За роки незалежності на основі Конституції України визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі.
Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і основний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модернізації галузі, ставлять перед державою, суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочерговість розв'язання їх нагальних проблем.
Питання, що розглядаються у даній роботі, висвітлюють основні моменти реформ, що відбуваються в сучасній освіті України і зокрема – в сфері вищої освіти.
1. СУЧАСНИЙ ОСВІТЯНСЬКИЙ ПРОСТІР УКРАЇНИ
Освіта в Україні має складну структуру європейського типу і включає дошкільну і середню освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну. Відповідно до реформування соціально-економічної системи країни в цілому, змінюються і сфера освіти. Поряд з удосконаленими навчальними закладами на базі колишніх державних, з’являються приватні структури. Активно організовуються профільні дитсадки з пріоритетним розвитком певного напряму, запроваджуються авторські програми (сьогодні їх в Україні функціонує 17,2 тис.). Значно зросла кількість навчальних закладів, які пропонують отримання середньої освіти певного спрямування, з поглибленим вивченням певних дисциплін (всього існує 21,6 тис. навчальних закладів, у т. ч. 273 гімназії, 232 ліцеї, 25 колегіумів). В галузі вищої освіти чи ненайбільший ступінь конкуренції: мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664 , ІІІ-ІV – 315 закладів, серед них 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Новою пропозицією на українському ринку освіти є бізнес-освіта, різноманітні тренінгові та консультаційні послуги [10; с. 8].
Соціологічні опитування показують, що на сьогодні виникає проблема довіри до новостворених установ. Якщо заклади початкової та середньої освіти в основному подолали цю проблему (як основний критерій – рівень довіри батьків, які вважають престижним навчати дитину у приватній школі), то вищі приватні навчальні заклади ще не встигли зарекомендувати себе досягненнями своїх випускників, при цьому потенційні роботодавці надають перевагу випускникам, що закінчили державні ВНЗ. Ринок освітніх послуг у галузі вищої освіти є достатньо привабливим, що зумовлено значною його місткістю (попит переважає пропозицію).
Основним показником авторитету певного ВНЗ може слугувати зацікавленість потенційних роботодавців у випускниках саме цієї установи. Так, опитування роботодавців показали, що рівень популярності того чи іншого ВНЗ залежить від наявності в ньому престижних факультетів. Наприклад, вважають, що найкращих економістів та юристів готують НаУКМА та університет ім. Т. Шевченка; кваліфікованих програмістів та комп’ютерщиків – КПІ, а найкращих банківських працівників – Київський національний економічний університет.
Отже, серед переваг державних ВНЗ роботодавці зазначають багаторічний досвід на ринку освіти, усталені традиції, гарний викладацький склад, і чи ненайважливіше – ретельність конкурсного відбору абітурієнтів. Хоча практично в усіх ВНЗ на сьогодні вчаться як бюджетники, так і контрактники (останні становлять від 5 до 50% загальної кількості студентів), всі вони складають однакові екзамени та тести.
Незважаючи на окреслені позитивні моменти, вітчизняні дипломи поки що не визнаються західними роботодавцями. Хоча останнім часом запроваджуються досить успішні перетворення та інновації, які наближають українські дипломи до вимог ринку та західних стандартів: поповнюється перелік можливих спеціалізацій.
Серед основних недоліків державної освіти відмічається корумпованість, формальність освіти (наприклад, в багатьох регіональних освітніх закладах ступінь магістра отримують автоматично, без спеціальних іспитів), а також відтік кваліфікованих фахівців через низький рівень оплати їх праці.
Сьогодні досить швидкими темпами ринок вищої освіти поповнюється приватними інституціями. Серед основних проблем, що вони мають подолати: по-перше, недовіра щодо рівня одержаної освіти, оскільки тут фактично конкурс починається і закінчується підписами в контракті; по-друге, майже всі викладачі працюють у таких ВНЗ за сумісництвом, а відтак – не має зацікавленості викладача у використанні своїх авторських розробок; по-третє, матеріально-технічна база, навіть за умов фінансових вливань абітурієнтів, не вибудовується за такий короткий термін; і нарешті – недержавні ВНЗ з’явились не так давно (трохи більше десяти років), і в них ще просто не було часу та можливості зарекомендувати себе.
Хоча слід зазначити, що приватні ВНЗ поступово починають конкурувати з державними “старожилами“. Найкращий приклад – вихід Міжрегіональної академії управління персоналом на 17 місце в рейтингу ВНЗ України. Факторами, що дозволили створити “ім’я“ цього вищого навчального закладу є серед іншого орієнтованість на потреби та вимоги ринку (спеціалізації, які пропонують приватні ВНЗ, – ті , що користуються найбільшим попитом на ринку праці), а також будування навчальних програм за західними зразками.
Між іншим, надаючи перевагу державному диплому перед приватним, роботодавці все ж таки зазначають, що приватні навчальні заклади ідеально відповідають для отримання другої вищої освіти або ж перекваліфікації. Зрозуміло, що протягом ще певного проміжку часу приватні ВНЗ не зможуть скласти жорсткої конкуренції державній системі освіти. Проте якщо фінансування державних закладів вищої освіти не покращиться, то ситуація може досить різко змінитися.
Щодо конкурентноспроможності української освіти на світовому ринку освітніх послуг, то безумовною є її цінова привабливість. Окрім того, що освіта в нас досить дешева за європейськими мірками, вартість життя в Україні також є доступною. Наприклад, навчання у приватному університеті Швейцарії коштує 20000-25000 USD на рік, а навіть досить скромне студентське життя потребує, як мінімум 1000-1500 USD. Тобто вартість одного року навчання у Швейцарії дорівнює приблизно двом повним дипломам про вищу освіту в найпрестижніших ВНЗ України. Навіть, скажімо у привабливій останнім часом для наших студентів Чехії (вартість скромного життя становить близько 120 USD на місяць, що приблизно співвідноситься з аналогічними цифрами стосовно України) рік навчання на медичному факультеті Карлова університету коштуватиме в 10 раз дорожче за аналогічний рік в українському медичному Університеті [6; с. 34].
Проте є суттєвий недолік навіть найкращих з наших закладів освіти – наші стандарти освіти не співвідносяться з європейськими, і нерідко – і навпаки: західна освіта не визнається нашими роботодавцями, а це знижує конкурентну привабливість українських закладів в галузі вищої освіти.
Бурхливо сьогодні в Україні розвивається бізнес-освіта. На ринку освітніх послуг бізнес-освіта представлена від початку 90-х років. Бізнес-школи – навчальні заклади, що пропонують освітні програми в галузі бізнес-адміністрування, організації та управління виробництвом у всіх сферах діяльності. Навчальні програми таких шкіл спрямовані на практичні аспекти управління і майже не концентрують уваги на теоретичних знаннях. Порівняно з традиційною західною освітою в цій галузі, наші бізнес-школи мають свої переваги та недоліки.
По-перше, вартість навчальних бізнес-програм в Україні майже втричі нижча порівняно з західною. Окрім того поки-що ні одна західна бізнес-школа не навчить робити бізнес “по-українські“ краще, ніж це пропонують гравці локального ринку.
Зараз в Україні досить широка пропозиція бізнес-освіти, різноманітних авторських програм та тренінгів. Проте, ступінь бізнес-освіти (МВА) в її класичному (максимально наближеному до західних стандартів і національних особливостей) варіанті надають Міжнародний інститут менеджменту (МІМ), “Києво-Могилянська бізнес-школа“ (КМБС), Львівський інститут менеджменту (ЛІМ), Дніпропетровська академія бізнесу і права (ДАУБП).
Серед основних недоліків українських програм МВА невизнання їх дипломів не лише за межами Украіни, але й всередині країни. В Україні неможливо акредитувати МВА-програму в Державній акредитаційній комісії, оскільки її немає в державному реєстрі освітніх програм. Як альтернативу пропонують проект дистанційної бізнес-освіти (розроблено Київським інститутом інвестиційного менеджменту та германським Інститутом міжнародних відносин), що буде акредитована у європейській Фундації з акредитування програм міжнародного бізнес-адміністрування (FIBAA). При цьому, як зауважують дослідники, "варто з’ясувати особливості дистанційної форми навчання, визначити переваги та недоліки" [4; с. 201].
Дистанційне навчання (ДН) – така форма організації освітнього процесу при якій основною є самостійна робота людини, що навчається. Це дозволяє навчатися в зручний для студента час та віддаленому від викладача місці. Такий тип навчання надає можливість отримати освіту широкому колу людей, які мають обмеження щодо того щоб вчитися очно.
ДН широко застосовують у світовій системі освіти. Центри ДН є при всіх університетах США, Західної Європи. Підключення Центрів до світової комп’ютерної мережі дозволяє створювати віртуальні класи для студентів. Що знаходяться в різних країнах. Глобальна мережа Інтернет є інтегральним засобом широкого використання ДН. Тому основною проблемою такої форми навчання в Україні за умов не досить активного використання ресурсів Інтернет (особливо по регіонах) є складність з отриманням інформації.
Управління освітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування. До державних органів управління вищою освітою належать: Міністерство освіти і науки України; центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіти; вища атестаційна комісія України; державна акредитаційна комісія.
Ці установи здійснюють керівництво у сфері освіти, беруть участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки кадрів; розробляють програми розвитку освіти, державні стандарти; забезпечують зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до їх компетенції; проводять акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних закладів, видають їм ліцензії, сертифікати; організовують атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань.
Органами громадського самоврядування в освіті є: Всеукраїнський з'їзд працівників освіти; загальні збори колективу навчального закладу; районні, міські, обласні конференції педагогічних працівників; з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим. Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти.
В Україні діють також інші неурядові організації з залученням іноземного капіталу. Серед найвідоміших міжнародний фонд “Відродження“ (частина мережі фондів Сороса), British Counsil, Французький культурний центр. Всі вони є міжнародними благодійними організаціями, що фінансують проекти, які сприяють національному відродженню та демократизації освіти, підтримують різноманітні програми, надають гранти.
В Україні сьогодні працює понад 360 вищих навчальних закладів різних форм власності та відомчого підпорядкування, які здійснюють наукову і науково-технічну діяльність. В системі вищої освіти працює понад 60% кадрів вищої наукової кваліфікації. Створено Державну цільову науково-технічну та соціальну програму «Наука в університетах» на 2008-2012 рр.
2. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ЯК ЗАСІБ ІНТЕГРАЦІЇ І ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
У сучасному світі, який ввійшов у третє тисячоліття, розвиток України визначається у загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання освіти будь-якого рівня та інше, що є невід’ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.
Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції у європейський простір є впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. Згідно зі “Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу”, затвердженої Указом Президента України, поряд з іншими напрямами європейської інтеграції культурно-освітній та науково-технічний займають особливе місце, зумовлене потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме на цих напрямах. Вони охоплюють галузі середньої та вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери.
Процес євроінтеграції передбачає створення загальноєвропейського освітнього і наукового простору на основі розроблення єдиних критеріїв і стандартів у галузі освіти та науки з метою визнання періодів та термінів підготовки фахівців з вищою освітою, що сприятиме співробітництву між вищими навчальними закладами Європи, мобільності викладацького складу та студентів.
У рамках Болонського процесу формується Європейський простір вищої освіти (далі – ЄПВО), що визначений географічними та інституційними нормами Європейської культурної конвенції. Болонський процес передбачає структурне реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміну освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Проте він не передбачає уніфікації змісту освіти. Навпаки, у багатьох документах зазначається, що "кожна країна-учасниця повинна зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти, які є властивими ЄПВО" [5; с. 11].
На всіх етапах Болонського процесу було проголошено, що цей процес добровільний, полісуб'єктний; такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; багатоваріантний, гнучкий, відкритий, поступовий.
Кінцевою метою процесу є забезпечення відповідної суспільним, особистісним та виробничим потребам якості вищої освіти, що продукуватиме конкурентоспроможного фахівця, здатного легко адаптуватися в економічному просторі європейських країн.
Інтеграційний процес на відповідних напрямах полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.
Здійснення цього завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти й обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень. Протягом останніх років Міністерство освіти і науки Україні на основі міжнародних документів з питань демократії, гуманізації в галузі освіти і прав людини здійснило ряд масштабних заходів по створенню нової нормативно-правової бази національної вищої освіти України. Прийнятий в Україні комплекс нормативно-правових документів, пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає ідеологію реформування всієї освітньої галузі.
Незважаючи на досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система України, вона, однак, ще не забезпечує потрібної якості. Чимало випускників вищих навчальних закладів не досягли належного рівня конкурентоспроможні на європейському ринку праці. Це зобов’язує глибше аналізувати тенденції в європейській та світовій освіті.
Тема: Реформування освітньої галузі в наш час
ВСТУП
Освіта – основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Вона є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. За роки незалежності на основі Конституції України визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі.
Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і основний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модернізації галузі, ставлять перед державою, суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочерговість розв'язання їх нагальних проблем.
Питання, що розглядаються у даній роботі, висвітлюють основні моменти реформ, що відбуваються в сучасній освіті України і зокрема – в сфері вищої освіти.
1. СУЧАСНИЙ ОСВІТЯНСЬКИЙ ПРОСТІР УКРАЇНИ
Освіта в Україні має складну структуру європейського типу і включає дошкільну і середню освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну. Відповідно до реформування соціально-економічної системи країни в цілому, змінюються і сфера освіти. Поряд з удосконаленими навчальними закладами на базі колишніх державних, з’являються приватні структури. Активно організовуються профільні дитсадки з пріоритетним розвитком певного напряму, запроваджуються авторські програми (сьогодні їх в Україні функціонує 17,2 тис.). Значно зросла кількість навчальних закладів, які пропонують отримання середньої освіти певного спрямування, з поглибленим вивченням певних дисциплін (всього існує 21,6 тис. навчальних закладів, у т. ч. 273 гімназії, 232 ліцеї, 25 колегіумів). В галузі вищої освіти чи ненайбільший ступінь конкуренції: мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664 , ІІІ-ІV – 315 закладів, серед них 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Новою пропозицією на українському ринку освіти є бізнес-освіта, різноманітні тренінгові та консультаційні послуги [10; с. 8].
Соціологічні опитування показують, що на сьогодні виникає проблема довіри до новостворених установ. Якщо заклади початкової та середньої освіти в основному подолали цю проблему (як основний критерій – рівень довіри батьків, які вважають престижним навчати дитину у приватній школі), то вищі приватні навчальні заклади ще не встигли зарекомендувати себе досягненнями своїх випускників, при цьому потенційні роботодавці надають перевагу випускникам, що закінчили державні ВНЗ. Ринок освітніх послуг у галузі вищої освіти є достатньо привабливим, що зумовлено значною його місткістю (попит переважає пропозицію).
Основним показником авторитету певного ВНЗ може слугувати зацікавленість потенційних роботодавців у випускниках саме цієї установи. Так, опитування роботодавців показали, що рівень популярності того чи іншого ВНЗ залежить від наявності в ньому престижних факультетів. Наприклад, вважають, що найкращих економістів та юристів готують НаУКМА та університет ім. Т. Шевченка; кваліфікованих програмістів та комп’ютерщиків – КПІ, а найкращих банківських працівників – Київський національний економічний університет.
Отже, серед переваг державних ВНЗ роботодавці зазначають багаторічний досвід на ринку освіти, усталені традиції, гарний викладацький склад, і чи ненайважливіше – ретельність конкурсного відбору абітурієнтів. Хоча практично в усіх ВНЗ на сьогодні вчаться як бюджетники, так і контрактники (останні становлять від 5 до 50% загальної кількості студентів), всі вони складають однакові екзамени та тести.
Незважаючи на окреслені позитивні моменти, вітчизняні дипломи поки що не визнаються західними роботодавцями. Хоча останнім часом запроваджуються досить успішні перетворення та інновації, які наближають українські дипломи до вимог ринку та західних стандартів: поповнюється перелік можливих спеціалізацій.
Серед основних недоліків державної освіти відмічається корумпованість, формальність освіти (наприклад, в багатьох регіональних освітніх закладах ступінь магістра отримують автоматично, без спеціальних іспитів), а також відтік кваліфікованих фахівців через низький рівень оплати їх праці.
Сьогодні досить швидкими темпами ринок вищої освіти поповнюється приватними інституціями. Серед основних проблем, що вони мають подолати: по-перше, недовіра щодо рівня одержаної освіти, оскільки тут фактично конкурс починається і закінчується підписами в контракті; по-друге, майже всі викладачі працюють у таких ВНЗ за сумісництвом, а відтак – не має зацікавленості викладача у використанні своїх авторських розробок; по-третє, матеріально-технічна база, навіть за умов фінансових вливань абітурієнтів, не вибудовується за такий короткий термін; і нарешті – недержавні ВНЗ з’явились не так давно (трохи більше десяти років), і в них ще просто не було часу та можливості зарекомендувати себе.
Хоча слід зазначити, що приватні ВНЗ поступово починають конкурувати з державними “старожилами“. Найкращий приклад – вихід Міжрегіональної академії управління персоналом на 17 місце в рейтингу ВНЗ України. Факторами, що дозволили створити “ім’я“ цього вищого навчального закладу є серед іншого орієнтованість на потреби та вимоги ринку (спеціалізації, які пропонують приватні ВНЗ, – ті , що користуються найбільшим попитом на ринку праці), а також будування навчальних програм за західними зразками.
Між іншим, надаючи перевагу державному диплому перед приватним, роботодавці все ж таки зазначають, що приватні навчальні заклади ідеально відповідають для отримання другої вищої освіти або ж перекваліфікації. Зрозуміло, що протягом ще певного проміжку часу приватні ВНЗ не зможуть скласти жорсткої конкуренції державній системі освіти. Проте якщо фінансування державних закладів вищої освіти не покращиться, то ситуація може досить різко змінитися.
Щодо конкурентноспроможності української освіти на світовому ринку освітніх послуг, то безумовною є її цінова привабливість. Окрім того, що освіта в нас досить дешева за європейськими мірками, вартість життя в Україні також є доступною. Наприклад, навчання у приватному університеті Швейцарії коштує 20000-25000 USD на рік, а навіть досить скромне студентське життя потребує, як мінімум 1000-1500 USD. Тобто вартість одного року навчання у Швейцарії дорівнює приблизно двом повним дипломам про вищу освіту в найпрестижніших ВНЗ України. Навіть, скажімо у привабливій останнім часом для наших студентів Чехії (вартість скромного життя становить близько 120 USD на місяць, що приблизно співвідноситься з аналогічними цифрами стосовно України) рік навчання на медичному факультеті Карлова університету коштуватиме в 10 раз дорожче за аналогічний рік в українському медичному Університеті [6; с. 34].
Проте є суттєвий недолік навіть найкращих з наших закладів освіти – наші стандарти освіти не співвідносяться з європейськими, і нерідко – і навпаки: західна освіта не визнається нашими роботодавцями, а це знижує конкурентну привабливість українських закладів в галузі вищої освіти.
Бурхливо сьогодні в Україні розвивається бізнес-освіта. На ринку освітніх послуг бізнес-освіта представлена від початку 90-х років. Бізнес-школи – навчальні заклади, що пропонують освітні програми в галузі бізнес-адміністрування, організації та управління виробництвом у всіх сферах діяльності. Навчальні програми таких шкіл спрямовані на практичні аспекти управління і майже не концентрують уваги на теоретичних знаннях. Порівняно з традиційною західною освітою в цій галузі, наші бізнес-школи мають свої переваги та недоліки.
По-перше, вартість навчальних бізнес-програм в Україні майже втричі нижча порівняно з західною. Окрім того поки-що ні одна західна бізнес-школа не навчить робити бізнес “по-українські“ краще, ніж це пропонують гравці локального ринку.
Зараз в Україні досить широка пропозиція бізнес-освіти, різноманітних авторських програм та тренінгів. Проте, ступінь бізнес-освіти (МВА) в її класичному (максимально наближеному до західних стандартів і національних особливостей) варіанті надають Міжнародний інститут менеджменту (МІМ), “Києво-Могилянська бізнес-школа“ (КМБС), Львівський інститут менеджменту (ЛІМ), Дніпропетровська академія бізнесу і права (ДАУБП).
Серед основних недоліків українських програм МВА невизнання їх дипломів не лише за межами Украіни, але й всередині країни. В Україні неможливо акредитувати МВА-програму в Державній акредитаційній комісії, оскільки її немає в державному реєстрі освітніх програм. Як альтернативу пропонують проект дистанційної бізнес-освіти (розроблено Київським інститутом інвестиційного менеджменту та германським Інститутом міжнародних відносин), що буде акредитована у європейській Фундації з акредитування програм міжнародного бізнес-адміністрування (FIBAA). При цьому, як зауважують дослідники, "варто з’ясувати особливості дистанційної форми навчання, визначити переваги та недоліки" [4; с. 201].
Дистанційне навчання (ДН) – така форма організації освітнього процесу при якій основною є самостійна робота людини, що навчається. Це дозволяє навчатися в зручний для студента час та віддаленому від викладача місці. Такий тип навчання надає можливість отримати освіту широкому колу людей, які мають обмеження щодо того щоб вчитися очно.
ДН широко застосовують у світовій системі освіти. Центри ДН є при всіх університетах США, Західної Європи. Підключення Центрів до світової комп’ютерної мережі дозволяє створювати віртуальні класи для студентів. Що знаходяться в різних країнах. Глобальна мережа Інтернет є інтегральним засобом широкого використання ДН. Тому основною проблемою такої форми навчання в Україні за умов не досить активного використання ресурсів Інтернет (особливо по регіонах) є складність з отриманням інформації.
Управління освітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування. До державних органів управління вищою освітою належать: Міністерство освіти і науки України; центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіти; вища атестаційна комісія України; державна акредитаційна комісія.
Ці установи здійснюють керівництво у сфері освіти, беруть участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки кадрів; розробляють програми розвитку освіти, державні стандарти; забезпечують зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до їх компетенції; проводять акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних закладів, видають їм ліцензії, сертифікати; організовують атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань.
Органами громадського самоврядування в освіті є: Всеукраїнський з'їзд працівників освіти; загальні збори колективу навчального закладу; районні, міські, обласні конференції педагогічних працівників; з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим. Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти.
В Україні діють також інші неурядові організації з залученням іноземного капіталу. Серед найвідоміших міжнародний фонд “Відродження“ (частина мережі фондів Сороса), British Counsil, Французький культурний центр. Всі вони є міжнародними благодійними організаціями, що фінансують проекти, які сприяють національному відродженню та демократизації освіти, підтримують різноманітні програми, надають гранти.
В Україні сьогодні працює понад 360 вищих навчальних закладів різних форм власності та відомчого підпорядкування, які здійснюють наукову і науково-технічну діяльність. В системі вищої освіти працює понад 60% кадрів вищої наукової кваліфікації. Створено Державну цільову науково-технічну та соціальну програму «Наука в університетах» на 2008-2012 рр.
2. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ЯК ЗАСІБ ІНТЕГРАЦІЇ І ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
У сучасному світі, який ввійшов у третє тисячоліття, розвиток України визначається у загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання освіти будь-якого рівня та інше, що є невід’ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.
Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції у європейський простір є впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. Згідно зі “Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу”, затвердженої Указом Президента України, поряд з іншими напрямами європейської інтеграції культурно-освітній та науково-технічний займають особливе місце, зумовлене потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме на цих напрямах. Вони охоплюють галузі середньої та вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери.
Процес євроінтеграції передбачає створення загальноєвропейського освітнього і наукового простору на основі розроблення єдиних критеріїв і стандартів у галузі освіти та науки з метою визнання періодів та термінів підготовки фахівців з вищою освітою, що сприятиме співробітництву між вищими навчальними закладами Європи, мобільності викладацького складу та студентів.
У рамках Болонського процесу формується Європейський простір вищої освіти (далі – ЄПВО), що визначений географічними та інституційними нормами Європейської культурної конвенції. Болонський процес передбачає структурне реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміну освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Проте він не передбачає уніфікації змісту освіти. Навпаки, у багатьох документах зазначається, що "кожна країна-учасниця повинна зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти, які є властивими ЄПВО" [5; с. 11].
На всіх етапах Болонського процесу було проголошено, що цей процес добровільний, полісуб'єктний; такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; багатоваріантний, гнучкий, відкритий, поступовий.
Кінцевою метою процесу є забезпечення відповідної суспільним, особистісним та виробничим потребам якості вищої освіти, що продукуватиме конкурентоспроможного фахівця, здатного легко адаптуватися в економічному просторі європейських країн.
Інтеграційний процес на відповідних напрямах полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.
Здійснення цього завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти й обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень. Протягом останніх років Міністерство освіти і науки Україні на основі міжнародних документів з питань демократії, гуманізації в галузі освіти і прав людини здійснило ряд масштабних заходів по створенню нової нормативно-правової бази національної вищої освіти України. Прийнятий в Україні комплекс нормативно-правових документів, пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає ідеологію реформування всієї освітньої галузі.
Незважаючи на досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система України, вона, однак, ще не забезпечує потрібної якості. Чимало випускників вищих навчальних закладів не досягли належного рівня конкурентоспроможні на європейському ринку праці. Це зобов’язує глибше аналізувати тенденції в європейській та світовій освіті.
Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі.
Зазначені процеси диктують перш за все необхідність визначення, гармонізації та затвердження нормативно-правового забезпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.
В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.
Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.
Участь вищої освіти України в болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Ключова позиція реформування: Болонські вимоги – це "не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн" [5; с. 18].
Метою є і те, щоб Європа зрозуміла, що в Україні наявна потужна система вищої освіти, потужні школи. Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашій країні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили експертизу освітянської законодавчої бази і зауважень практично висловлено не було. Сьогодні вже майже немає опонентів щодо ступеневості вищої освіти – вона підвищує мобільність і вертикальну, і горизонтальну.
Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого – вони дадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому.
Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти, другий – якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою, третій – це інтеграційні процеси.
Сьогодні в України реалізується програма навчання протягом усього життя людини. Країни-учасниці Болонського процесу підкреслюють важливий внесок вищої освіти у впровадження довічного навчання в реальність. Вони приймають міри щоб спрямувати національну політику своїх країн до цієї мети і спонукати ВНЗ збільшити можливості навчатися незалежно від віку, включаючи визнання попередньої освіти. Вони підкреслюють, що такі дії повинні бути невід'ємною складовою діяльності вищої освіти.
Структура освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу. Україна досягла високого рівня реалізації двох стратегічних завдань: розширення доступу до отримання вищої освіти і досягнення рівня, відповідного світовим стандартам, що сприятиме найбільш повному задоволенню освітніх потреб громадян.
В останні роки в Україні у цьому плані зроблено чимало. Це розширення доступу за рахунок збільшення прийому, рання профорієнтація, забезпечення більшої об’єктивності вступних випробувань.
Головні сподівання щодо поліпшення ситуації з об'єктивністю процесів вступу в Україні покладаються на незалежне (зовнішнє) тестування.
Підвищення об’єктивності оцінювання знань через зовнішнє тестування полягає у застосуванні рейтингової системи. Структура вищої освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу.
Для входження України до європейського простору вищої освіти потрібно впровадити в системі вищої освіти:
· широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти;
· систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства;
· загальноприйняту та порівняльну систему вчених ступенів;
· законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштуванню українських громадян в Європі та міжнародній конкурентоспроможності системи вищої освіти України.
Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно розробити та законодавчо урегулювати процедуру контролю якості та акредитації, а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України.
Політика в області якості вищої освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального ступеня упорядкування педагогічної діяльності з обліком особистісних, соціальних, економічних і державних потреб та інтересів акціонерів вищої школи.
Велику увагу Міністерство освіти і науки приділяє проведенню громадських читань з проблем європейської інтеграції, оскільки вважається, що активна участь громадян України є головною передумовою прискорення євроінтеграційних процесів. Розвиток транскордонного співробітництва і розширення міждержавних відносин із країнами – членами ЄС і країнами – кандидатами на вступ до ЄС сприятиме впровадженню європейських норм і стандартів у освіті, науці й техніці, поширенню власних освітніх здобутків у Європейський Союз і країни – кандидати на вступ до ЄС, а також зростанню в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього і науково-технічного середовища.
Починаючи з Лондона (травень, 2007) в системі вищої освіти України зроблено наступні кроки із запровадження положень Болонського процесу:
– наказом міністра освіти і науки від 13.07.2007 № 612 затверджено «План дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року»;
– підготовлено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» із врахуванням вимог та рекомендацій Болонського процесу;
– запроваджено систему ранжування вищих навчальних закладів (вересень, 2007 р.);
– Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR) (квітень, 2008 р.);
– Українська асоціація студентського самоврядування стала членом Європейського студентського союзу (European Student’s Union) (грудень, 2007 р.);
– створено робочу групу Міністерства освіти і науки України із розробки національної рамки кваліфікацій системи вищої освіти (наказ Міністерства освіти і науки України від 03.07.2008 № 602); проводяться консультації щодо розробки профілю, дескрипторів циклів та рівнів, обсягу кредитів національної рамки кваліфікацій вищої освіти.
В листопаді 2008 року Міністерством освіти і науки створено структуру, яка сприяє підтримці, консультуванню та координації діяльності вищих навчальних закладів України у запровадженні положень Болонського процесу та розпорядженням Уряду України у 2005 році створено громадську Міжвідомчу комісію із супроводу Болонського процесу в Україні, яку очолює міністр освіти і науки.
3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ
Головними напрямами подальшого вдосконалення української освіти є наступні:
· забезпечення рівного і справедливого доступу до якісної освіти, зокрема, запровадження всеохопного незалежного зовнішнього оцінювання навчальних досягнень (у формі тестування) випускників загальноосвітніх шкіл і вступників до вищих навчальних закладів;
· створення нової моделі економічної діяльності вищих навчальних закладів, яка базується на солідарній участі держави, бізнесових кіл і громадян;
· приведення системи вищої освіти у відповідність до вимог Болонської декларації, розширення автономії вищих навчальних закладів як необхідної передумови інтеграції української освіти в європейський освітній простір.
Метою впровадження незалежного тестування є:
- забезпечення рівного та справедливого доступу до якісної освіти для всіх без винятку молодих людей;
- проведення загальнонаціонального моніторингу справжнього рівня нашої середньої освіти;
- ревізія усталених і сформованих упродовж багатьох років традицій, які сьогодні стали вже гальмом для розвитку освіти;
- усунення нічим не виправданого психологічного навантаження на школярів, які з одного й того самого предмета складають екзамени двічі поспіль –спочатку у школі, а потім у вищому навчальному закладі [8; с. 114].
Як свідчить практика багатьох європейських країн, однією з умов підвищення якості вищої освіти є посилення відповідальності вищих навчальних закладів за результати діяльності шляхом розширення демократичних засад їх функціонування та поглиблення університетської автономії. Водночас очевидним є і те, що ширша автономія вищих навчальних закладів неминуче призведе до більшої залежності їх від громадського контролю, а отже й громадської підтримки.
Нині окремі питання автономії українських університетів та їхні академічні свободи регламентує Закон України "Про вищу освіту". Однак залишаються невирішеними проблеми розширення прав вищих навчальних закладів щодо розподілу фінансових ресурсів, прозорості та доступності для громадсько-державного контролю всієї їхньої академічної та фінансової діяльності.
Існують також очевидні перешкоди і на шляху урізноманітнення джерел фінансування вищої школи. Зокрема – чинне податкове законодавство та статус неприбуткової організації, що не дозволяють проводити інноваційну діяльність вищого навчального закладу чи надавати науково-технічні, обслуговуючі та господарські платні послуги зовнішнім організаціям. Виникає парадоксальна ситуація: з одного боку, держава не виділяє достатньо коштів для господарських потреб вищих навчальних закладів, а з другого – заклади не можуть заробляти для себе кошти, продаючи свої наукові розробки, оскільки при цьому втрачають статус неприбуткової організації.
Не є досконалою сьогоднішня законодавча база для регулювання позабюджетної діяльності вищих навчальних закладів. Чинне законодавство не сприяє політиці ринкового маневрування ВНЗ. Визначальними тут повинні бути відкритість і прозорість, що означає залучення вищих навчальних закладів до процесу формування та обговорення проекту бюджету, а також щорічне оприлюднення Міністерством освіти і науки у друкованих засобах масової інформації, на сторінках Інтернету звітів про використання бюджету з поясненням змін, які виникли впродовж бюджетного року.
Міністерство освіти і науки України найближчім часом планує проводити роботу у наступних напрямах:
· визначити проблеми та перешкоди на шляху розвитку академічних свобод і університетської автономії, розробивши акти нормативно-правового врегулювання розвитку академічних свобод та забезпечення автономії університетів в Україні, насамперед через зміни та доповнення до Закону України "Про вищу освіту";
· розширити участь вищих навчальних закладів у формуванні державного замовлення з метою підвищення його ефективності, відповідності ринку праці та довгостроковій стратегії розвитку країни;
· забезпечити посилення ролі університетів у присудженні наукових ступенів і присвоєнні учених звань та ролі професійних асоціацій у їхньому підтвердженні;
· здійснити перегляд нормативів і форм оплати праці наукового та науково-педагогічного складу;
· підвищити роль і вдосконалити організацію діяльності наглядових рад університетів;
· розробити нову систему суспільно-державного контролю та оцінки діяльності вищих навчальних закладів;
· прийняти рішення щодо відповідальності університетів у разі зловживання своїми правами, що погіршують якість освітніх послуг;
· розробити критерії оцінки діяльності вищих навчальних закладів для визначення їх рейтингів, які застосовуватимуться для публічного моніторингу;
· обов'язковим елементом автономії університетів повинно також стати розширення участі студентів в управлінні діяльністю навчального закладу, удосконалення форм і методів функціонування студентського самоврядування у вищих навчальних закладах. Але йдеться про участь справжню і компетентну, а не формально проголошену чи неприродно гіпертрофовану [8; с. 125].
Найголовнішою проблемою, яка сьогодні постає в освітянському середовищі є проблема оптимізації мережі вищих навчальних закладів. На сьогодні найгострішими є чотири питання.
По перше – в Україні на 46 млн. населення, яке щорічно зменшується, є аж 904 вищі навчальні заклади, коли у розвинених країнах із таким самим населенням їх кількість не перевищує й сотні. Це є прикрим джерелом недовіри світової спільноти до якості освіти в Україні, що формує далеко не найкращий імідж нашій нації.
По друге – вищі навчальні заклади державної форми власності підпорядковані 26 міністерствам і відомствам, що теж є далеким від оптимальності. Це своєрідне "натуральне господарство", хоч як би не захищали представники галузей "свої" навчальні заклади.
По третє – середня кількість студентів вищих навчальних закладів України становить 6,6 тис. осіб. Причому, в половині з них цей показник менший за середній, а у комунальних і приватних – значно нижчий.
По-четверте, однією з найболючіших проблем вищої школи – є відокремлені структурні підрозділи. На сьогодні їх зареєстровано 1005, тобто більше, ніж самих навчальних закладів.
Для розв’язання цих проблем необхідно:
· провести поетапну та добре продуману передачу вищих навчальних закладів, які підпорядковані іншим міністерствам і відомствам, до сфери управління Міністерства освіти і науки;
· оптимізувати впродовж 2009 – 2010 років мережу вищих навчальних закладів шляхом їх об'єднання і створення ефективних університетів із урахуванням регіональних і загальнодержавних потреб щодо фахівців із вищою освітою.
Це дозволить:
· створити регіональні, дослідницькі університети, в яких буде зосереджено високий науковий, педагогічний, методичний і виховний потенціал;
· вирішити проблеми якісного кадрового забезпечення як для навчального процесу, так і для наукових досліджень;
· уникнути дублювання та підготовки надлишкової кількості фахівців з окремих напрямів і спеціальностей.
Проблемним питанням на етапі повної реалізації міжнародних зобов'язань України щодо запровадження двоступеневої освітньої структури "бакалавр-магістр" може стати новий перелік напрямів підготовки бакалаврів.
Слід визнати, що як ключовий документ системи вищої освіти, "Перелік-2006" не є зовсім вдалим, і адекватно не відображає ні реалій вищої школи, ані перспективи її розвитку. Після "скорочення" діючого раніше "Переліку-1997" кількість напрямів зросла з 76 до 146. Це практично унеможливило підготовку академічних і професійних бакалаврів з багатьох напрямів, повернуло українську освіту до практики підготовки фахівців за одноступеневою "радянською" схемою.
Аналогічна ситуація складається і з проектом переліку спеціальностей із підготовки магістрів, кількість спеціальностей у якому, порівняно з чинним Переліком, помітно зростає. До того ж, пропозиції часто надходили і надходять з урахуванням інтересів лише навчальних закладів, без урахування факту відсутності в структурі економіки України не тільки окремих спеціальностей, але й цілих галузей виробництва із сумнівними перспективами їх відродження.
Головною причиною такої ситуації є те, що, була зроблена недосконала корекція діючого Переліку. Не було враховано ні досвіду європейських країн, де кількість напрямів зазвичай не перевищує кількох десятків, ні надання можливості студенту "за вільною траєкторією" здобути повну вищу освіту в рамках одного напряму і галузі знань. Тому ці переліки слід вважати на певний період часу перехідними з наступною їх адаптацією до тих, які діють у країнах Європи та інших регіонах світу. Розпочати цей процес необхідно невідкладно зі створення уже в квітні цього року міжгалузевої робочої групи та визначення концептуальних засад формування нового переліку, зрозумілого і прийнятного для навчальних закладів і роботодавців.
Невідкладним завданням є також формування національної системи кваліфікацій, адаптованої до європейської, що зумовлено необхідністю реалізації стратегії навчання впродовж всього життя та усунення бар'єрів між країнами через відсутність прозорості кваліфікацій.
Сучасні реалії вимагають здійснення коректив у Закон України "Про вищу освіту". Сьогодні можна впевнено говорити, що регуляторний ресурс чинного Закону України "Про вищу освіту" вичерпано. Невизначеність окремих його статей іноді викликає як суперечливі дії суб'єктів освітнього процесу, так і неоднозначні наслідки. Тому найближчим часом, не випускаючи з уваги долю попереднього варіанту змін до цього закону, Міністерство освіти і науки прагне використати всі засоби, в тому числі обов'язкову тісну співпрацю з народними депутатами України, Комітетом з питань науки і освіти Верховної Ради України та депутатами – освітянами, для його прийняття.
При цьому самі зміни мають бути системними. З огляду на це, МОН, у першу чергу, має визначити структуру вищих навчальних закладів, зокрема доуніверситетські (професійні коледжі) та університетські (університети, академії, коледжі) і дати їм чіткі й однозначні визначення. Треба прийняти остаточне рішення щодо доцільності застосування понять "рівень акредитаці", "освітньо-кваліфікаційний рівень", "рівень освіти".
Значним етапом у подоланні проблем вищої освіти повинно стати запровадження зрозумілої на ринку праці ступеневої освіти, що узгоджується з європейським форматом – трициклова система підготовки фахівців із вищою освітою: бакалавр, магістр, доктор філософії (PhD).
При цьому МОН пропонує термінологічно чітко визначити такі поняття:
· кваліфікації короткого циклу (молодший спеціаліст) для студентів, які пройшли відповідну підготовку в професійних коледжах;
· кваліфікації першого циклу – бакалавра з конкретним профілем програми академічної або професіональної підготовки;
· кваліфікації другого циклу (магістр) з диверсифікацією програм за критеріями академічності та професійності, наприклад, магістра академічного та магістра професійного спрямування;
· кваліфікації інтегрованого магістра за окремими спеціальностями (медицина, ветеринарія, мистецькі і педагогічні напрями, тощо);
· кваліфікації третього циклу (кандидата наук або доктора філософії (PhD) як ступеня, який присвоюється після успішного завершення відповідної програми дослідження.
Слід внести конструктивні зміни у фінансовий блок закону, щоби відповідні його статті стали інструментом динамічного реагування на потреби фінансового ринку та економічної ситуації в країні. Робоча група міністерства, до складу якої увійшли ректори провідних університетів, представники інших міністерств, профспілок і студентських організацій, підготувала вже першу ітерацію проекту закону.
Одним із традиційних питань, яке розглядається вже кілька років, є існування в структурі вищої освіти технікумів і коледжів. Сьогодні система неповної вищої освіти посідає значне місце в задоволенні освітніх потреб особистості й суспільства, а диплом молодшого спеціаліста здобуло майже чверть населення України. Країни, що підписали Болонську декларацію, максимально зберегли у своїх національних освітніх системах набутий позитивний досвід і практику діяльності таких навчальних закладів, інтегрувавши їх у загальну систему вищої освіти. Тому не повинна руйнуватися така усталена структура підготовки фахівців середньої ланки. При цьому пропонується здійснити низку заходів, зокрема:
· привести назви і зміст діяльності цих навчальних закладів у відповідність до нових завдань – професійного коледжу;
· оптимізувати мережу цих закладів, особливо у депресивних регіонах, здійснивши об'єктивний моніторинг їх діяльності;
· повернути професійні коледжі до виконання ними прямих завдань –підготовки молодших спеціалістів у тісному контакті з галузями – замовниками фахівців;
· ліквідувати вже в наступному 2009 – 2010 навчальному році дублювання підготовки бакалаврів у коледжах і університетах, структурними підрозділами яких вони є.
Є ще одна проблема, якої не можна оминути. Це підготовка молодших спеціалістів у вищих професійно-технічних училищах, яка за кількісними показниками скоро наблизиться до показників технікумів і коледжів.
Важливе значення в перспективах розвитку освіти посідає моніторинг якості вищої освіти та моніторинг якості викладання. Якщо запровадження кредитно-модульної системи дозволить нам із часом і в міру її вдосконалення та відпрацювання забезпечити об'єктивний контроль за якістю знань студента, то якість роботи викладача залишається поза зоною досяжності. У деяких навчальних закладах накопичено значний досвід упровадження системи оцінки діяльності викладача безпосереднім споживачем його послуг – студентом. Ця оцінка анонімна, тому її результати є коректними [8; с. 182].
Мотивація і ставлення до роботи викладача, який отримав негативну оцінку студентів, різко змінюється і здебільшого у позитивний бік. Поза всіляким сумнівом, слід активніше використовувати такий інструментарій впливу на підвищення якості навчання.
Одним із найпріоритетніших завдань міністерства освіти і науки є запровадження в повному обсязі викладання у вищих навчальних закладах державною мовою. МОН вже розробив та провів моніторинг проблем викладання української мови в школах з навчанням мовами національних меншин, після цього був обговорений план дій щодо поліпшення викладання української мови у цих навчальних закладах. Такий план дій щодо поліпшення викладання українською мовою буде затверджений і для вищих навчальних закладів.
ВИСНОВКИ
Головним пріоритетом розвитку національної системи освіти є курс на перетворення її в ґрунтовну та якісну галузь. На сьогодні вважається край важливим наблизити українську освіту до міжнародних стандартів, збагатити її дієвими теоретичними і практичними розробками, оптимізувати структуру, забезпечити високоякісними кадрами. Вирішення соціальних та економічних проблем, що стоять перед освітою, буде залежати від того, чи вдасться забезпечити максимальну мобілізацію можливостей і реалізацію здібностей кожної людини як суб'єкта діяльності.
При реформуванні галузі освіти необхідно виходити з положення про те, що кожен член суспільства повинен бути оптимально пристосований до професійної діяльності за рахунок максимального використання індивідуальних здібностей. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити інвестиції у вищу освіту і підвищення кваліфікації людей, а також домогтися прискорення прогресу у вирішенні фундаментального завдання модернізації національної системи освіти, для того, щоб кожна людина могла отримати нові знання, навички та компетенції, які їй будуть потрібні в процесі навчання впродовж життя.
Нагальна потреба у ліквідації недоліків вищої школи вимагає концептуального удосконалення освіти і професійної підготовки фахівців. Це вимагає проведення відповідних заходів щодо формування відношення до людини як мети соціального прогресу, а не засобу; орієнтація на активізацію людського капіталу у вищій освіті і професійній підготовці, що базується на концепції гармонійного розвитку людини; реформування системи вищої освіти.
Вирішення проблеми інвестування в розвиток вищої освіти, «людського капіталу» дасть змогу досягти не лише короткотермінового економічного успіху, а й закласти засади для формування сталих довготермінових тенденцій розвитку національної економіки з її подальшою інтеграцією в Європейський простір вищої освіти.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Про Національну доктрину розвитку освіти / Указ Президента України від 17 квітня 2002 року N 347/2002.
2. Про затвердження Державної програми “Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці” на 2006-2010 роки / Постанова Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2005 р. № 1153.
3. Про схвалення Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки / Розпорядження КМ України від 12 липня 2006 р. N 396-р.
4. Баран Л.М., Баран Р.Т., Власова О.П., Власова Т.І., Грабовська І.М., Купцова Т.А. Проблеми гуманізації освіти в контексті трансформації вищої школи України: монографія. – Д. : АРТ-ПРЕС, 2008. – 232с.
5. Біла Ольга Григорівна. Вища освіта України і Болонський процес: навч. посіб. – Л. : ЛКА, 2009. – 96с.
6. Вільський Г.Б., Левківський К.М., Мельник С.В., Сухарніков Ю.В. Суспільство і трансформація вищої освіти в Україні: навч. посіб. – Миколаїв : КП "Миколаївська обласна друкарня", 2008. – 181c.
7. Даниленко Л.І., Єльнікова Г.В., Молчанова А.О., Овчарук О.В., Сергеєва Л.М., Кравчина О.Є. Студентське самоврядування. – К. : Ніка-Центр, 2007. – 96c.
8. Основні засади розвитку вищої освіти України: навч.-метод. посібник / І.О. Вакарчук (ред.). – К. : Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2008. – 172с.
9. Полушкіна Т.В. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти України // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Художньо-освітній простір України в контексті новітньої історії", Київ, 22-23 листопада 2007 року. – С. 112-115.
10. Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики / В. Андрущенко (заг.ред.). – К. : К.І.С., 2003. – 296с.
Зазначені процеси диктують перш за все необхідність визначення, гармонізації та затвердження нормативно-правового забезпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.
В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.
Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.
Участь вищої освіти України в болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Ключова позиція реформування: Болонські вимоги – це "не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн" [5; с. 18].
Метою є і те, щоб Європа зрозуміла, що в Україні наявна потужна система вищої освіти, потужні школи. Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашій країні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили експертизу освітянської законодавчої бази і зауважень практично висловлено не було. Сьогодні вже майже немає опонентів щодо ступеневості вищої освіти – вона підвищує мобільність і вертикальну, і горизонтальну.
Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого – вони дадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому.
Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти, другий – якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою, третій – це інтеграційні процеси.
Сьогодні в України реалізується програма навчання протягом усього життя людини. Країни-учасниці Болонського процесу підкреслюють важливий внесок вищої освіти у впровадження довічного навчання в реальність. Вони приймають міри щоб спрямувати національну політику своїх країн до цієї мети і спонукати ВНЗ збільшити можливості навчатися незалежно від віку, включаючи визнання попередньої освіти. Вони підкреслюють, що такі дії повинні бути невід'ємною складовою діяльності вищої освіти.
Структура освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу. Україна досягла високого рівня реалізації двох стратегічних завдань: розширення доступу до отримання вищої освіти і досягнення рівня, відповідного світовим стандартам, що сприятиме найбільш повному задоволенню освітніх потреб громадян.
В останні роки в Україні у цьому плані зроблено чимало. Це розширення доступу за рахунок збільшення прийому, рання профорієнтація, забезпечення більшої об’єктивності вступних випробувань.
Головні сподівання щодо поліпшення ситуації з об'єктивністю процесів вступу в Україні покладаються на незалежне (зовнішнє) тестування.
Підвищення об’єктивності оцінювання знань через зовнішнє тестування полягає у застосуванні рейтингової системи. Структура вищої освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу.
Для входження України до європейського простору вищої освіти потрібно впровадити в системі вищої освіти:
· широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти;
· систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства;
· загальноприйняту та порівняльну систему вчених ступенів;
· законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштуванню українських громадян в Європі та міжнародній конкурентоспроможності системи вищої освіти України.
Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно розробити та законодавчо урегулювати процедуру контролю якості та акредитації, а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України.
Політика в області якості вищої освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального ступеня упорядкування педагогічної діяльності з обліком особистісних, соціальних, економічних і державних потреб та інтересів акціонерів вищої школи.
Велику увагу Міністерство освіти і науки приділяє проведенню громадських читань з проблем європейської інтеграції, оскільки вважається, що активна участь громадян України є головною передумовою прискорення євроінтеграційних процесів. Розвиток транскордонного співробітництва і розширення міждержавних відносин із країнами – членами ЄС і країнами – кандидатами на вступ до ЄС сприятиме впровадженню європейських норм і стандартів у освіті, науці й техніці, поширенню власних освітніх здобутків у Європейський Союз і країни – кандидати на вступ до ЄС, а також зростанню в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього і науково-технічного середовища.
Починаючи з Лондона (травень, 2007) в системі вищої освіти України зроблено наступні кроки із запровадження положень Болонського процесу:
– наказом міністра освіти і науки від 13.07.2007 № 612 затверджено «План дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року»;
– підготовлено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» із врахуванням вимог та рекомендацій Болонського процесу;
– запроваджено систему ранжування вищих навчальних закладів (вересень, 2007 р.);
– Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR) (квітень, 2008 р.);
– Українська асоціація студентського самоврядування стала членом Європейського студентського союзу (European Student’s Union) (грудень, 2007 р.);
– створено робочу групу Міністерства освіти і науки України із розробки національної рамки кваліфікацій системи вищої освіти (наказ Міністерства освіти і науки України від 03.07.2008 № 602); проводяться консультації щодо розробки профілю, дескрипторів циклів та рівнів, обсягу кредитів національної рамки кваліфікацій вищої освіти.
В листопаді 2008 року Міністерством освіти і науки створено структуру, яка сприяє підтримці, консультуванню та координації діяльності вищих навчальних закладів України у запровадженні положень Болонського процесу та розпорядженням Уряду України у 2005 році створено громадську Міжвідомчу комісію із супроводу Болонського процесу в Україні, яку очолює міністр освіти і науки.
3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ
Головними напрямами подальшого вдосконалення української освіти є наступні:
· забезпечення рівного і справедливого доступу до якісної освіти, зокрема, запровадження всеохопного незалежного зовнішнього оцінювання навчальних досягнень (у формі тестування) випускників загальноосвітніх шкіл і вступників до вищих навчальних закладів;
· створення нової моделі економічної діяльності вищих навчальних закладів, яка базується на солідарній участі держави, бізнесових кіл і громадян;
· приведення системи вищої освіти у відповідність до вимог Болонської декларації, розширення автономії вищих навчальних закладів як необхідної передумови інтеграції української освіти в європейський освітній простір.
Метою впровадження незалежного тестування є:
- забезпечення рівного та справедливого доступу до якісної освіти для всіх без винятку молодих людей;
- проведення загальнонаціонального моніторингу справжнього рівня нашої середньої освіти;
- ревізія усталених і сформованих упродовж багатьох років традицій, які сьогодні стали вже гальмом для розвитку освіти;
- усунення нічим не виправданого психологічного навантаження на школярів, які з одного й того самого предмета складають екзамени двічі поспіль –спочатку у школі, а потім у вищому навчальному закладі [8; с. 114].
Як свідчить практика багатьох європейських країн, однією з умов підвищення якості вищої освіти є посилення відповідальності вищих навчальних закладів за результати діяльності шляхом розширення демократичних засад їх функціонування та поглиблення університетської автономії. Водночас очевидним є і те, що ширша автономія вищих навчальних закладів неминуче призведе до більшої залежності їх від громадського контролю, а отже й громадської підтримки.
Нині окремі питання автономії українських університетів та їхні академічні свободи регламентує Закон України "Про вищу освіту". Однак залишаються невирішеними проблеми розширення прав вищих навчальних закладів щодо розподілу фінансових ресурсів, прозорості та доступності для громадсько-державного контролю всієї їхньої академічної та фінансової діяльності.
Існують також очевидні перешкоди і на шляху урізноманітнення джерел фінансування вищої школи. Зокрема – чинне податкове законодавство та статус неприбуткової організації, що не дозволяють проводити інноваційну діяльність вищого навчального закладу чи надавати науково-технічні, обслуговуючі та господарські платні послуги зовнішнім організаціям. Виникає парадоксальна ситуація: з одного боку, держава не виділяє достатньо коштів для господарських потреб вищих навчальних закладів, а з другого – заклади не можуть заробляти для себе кошти, продаючи свої наукові розробки, оскільки при цьому втрачають статус неприбуткової організації.
Не є досконалою сьогоднішня законодавча база для регулювання позабюджетної діяльності вищих навчальних закладів. Чинне законодавство не сприяє політиці ринкового маневрування ВНЗ. Визначальними тут повинні бути відкритість і прозорість, що означає залучення вищих навчальних закладів до процесу формування та обговорення проекту бюджету, а також щорічне оприлюднення Міністерством освіти і науки у друкованих засобах масової інформації, на сторінках Інтернету звітів про використання бюджету з поясненням змін, які виникли впродовж бюджетного року.
Міністерство освіти і науки України найближчім часом планує проводити роботу у наступних напрямах:
· визначити проблеми та перешкоди на шляху розвитку академічних свобод і університетської автономії, розробивши акти нормативно-правового врегулювання розвитку академічних свобод та забезпечення автономії університетів в Україні, насамперед через зміни та доповнення до Закону України "Про вищу освіту";
· розширити участь вищих навчальних закладів у формуванні державного замовлення з метою підвищення його ефективності, відповідності ринку праці та довгостроковій стратегії розвитку країни;
· забезпечити посилення ролі університетів у присудженні наукових ступенів і присвоєнні учених звань та ролі професійних асоціацій у їхньому підтвердженні;
· здійснити перегляд нормативів і форм оплати праці наукового та науково-педагогічного складу;
· підвищити роль і вдосконалити організацію діяльності наглядових рад університетів;
· розробити нову систему суспільно-державного контролю та оцінки діяльності вищих навчальних закладів;
· прийняти рішення щодо відповідальності університетів у разі зловживання своїми правами, що погіршують якість освітніх послуг;
· розробити критерії оцінки діяльності вищих навчальних закладів для визначення їх рейтингів, які застосовуватимуться для публічного моніторингу;
· обов'язковим елементом автономії університетів повинно також стати розширення участі студентів в управлінні діяльністю навчального закладу, удосконалення форм і методів функціонування студентського самоврядування у вищих навчальних закладах. Але йдеться про участь справжню і компетентну, а не формально проголошену чи неприродно гіпертрофовану [8; с. 125].
Найголовнішою проблемою, яка сьогодні постає в освітянському середовищі є проблема оптимізації мережі вищих навчальних закладів. На сьогодні найгострішими є чотири питання.
По перше – в Україні на 46 млн. населення, яке щорічно зменшується, є аж 904 вищі навчальні заклади, коли у розвинених країнах із таким самим населенням їх кількість не перевищує й сотні. Це є прикрим джерелом недовіри світової спільноти до якості освіти в Україні, що формує далеко не найкращий імідж нашій нації.
По друге – вищі навчальні заклади державної форми власності підпорядковані 26 міністерствам і відомствам, що теж є далеким від оптимальності. Це своєрідне "натуральне господарство", хоч як би не захищали представники галузей "свої" навчальні заклади.
По третє – середня кількість студентів вищих навчальних закладів України становить 6,6 тис. осіб. Причому, в половині з них цей показник менший за середній, а у комунальних і приватних – значно нижчий.
По-четверте, однією з найболючіших проблем вищої школи – є відокремлені структурні підрозділи. На сьогодні їх зареєстровано 1005, тобто більше, ніж самих навчальних закладів.
Для розв’язання цих проблем необхідно:
· провести поетапну та добре продуману передачу вищих навчальних закладів, які підпорядковані іншим міністерствам і відомствам, до сфери управління Міністерства освіти і науки;
· оптимізувати впродовж 2009 – 2010 років мережу вищих навчальних закладів шляхом їх об'єднання і створення ефективних університетів із урахуванням регіональних і загальнодержавних потреб щодо фахівців із вищою освітою.
Це дозволить:
· створити регіональні, дослідницькі університети, в яких буде зосереджено високий науковий, педагогічний, методичний і виховний потенціал;
· вирішити проблеми якісного кадрового забезпечення як для навчального процесу, так і для наукових досліджень;
· уникнути дублювання та підготовки надлишкової кількості фахівців з окремих напрямів і спеціальностей.
Проблемним питанням на етапі повної реалізації міжнародних зобов'язань України щодо запровадження двоступеневої освітньої структури "бакалавр-магістр" може стати новий перелік напрямів підготовки бакалаврів.
Слід визнати, що як ключовий документ системи вищої освіти, "Перелік-2006" не є зовсім вдалим, і адекватно не відображає ні реалій вищої школи, ані перспективи її розвитку. Після "скорочення" діючого раніше "Переліку-1997" кількість напрямів зросла з 76 до 146. Це практично унеможливило підготовку академічних і професійних бакалаврів з багатьох напрямів, повернуло українську освіту до практики підготовки фахівців за одноступеневою "радянською" схемою.
Аналогічна ситуація складається і з проектом переліку спеціальностей із підготовки магістрів, кількість спеціальностей у якому, порівняно з чинним Переліком, помітно зростає. До того ж, пропозиції часто надходили і надходять з урахуванням інтересів лише навчальних закладів, без урахування факту відсутності в структурі економіки України не тільки окремих спеціальностей, але й цілих галузей виробництва із сумнівними перспективами їх відродження.
Головною причиною такої ситуації є те, що, була зроблена недосконала корекція діючого Переліку. Не було враховано ні досвіду європейських країн, де кількість напрямів зазвичай не перевищує кількох десятків, ні надання можливості студенту "за вільною траєкторією" здобути повну вищу освіту в рамках одного напряму і галузі знань. Тому ці переліки слід вважати на певний період часу перехідними з наступною їх адаптацією до тих, які діють у країнах Європи та інших регіонах світу. Розпочати цей процес необхідно невідкладно зі створення уже в квітні цього року міжгалузевої робочої групи та визначення концептуальних засад формування нового переліку, зрозумілого і прийнятного для навчальних закладів і роботодавців.
Невідкладним завданням є також формування національної системи кваліфікацій, адаптованої до європейської, що зумовлено необхідністю реалізації стратегії навчання впродовж всього життя та усунення бар'єрів між країнами через відсутність прозорості кваліфікацій.
Сучасні реалії вимагають здійснення коректив у Закон України "Про вищу освіту". Сьогодні можна впевнено говорити, що регуляторний ресурс чинного Закону України "Про вищу освіту" вичерпано. Невизначеність окремих його статей іноді викликає як суперечливі дії суб'єктів освітнього процесу, так і неоднозначні наслідки. Тому найближчим часом, не випускаючи з уваги долю попереднього варіанту змін до цього закону, Міністерство освіти і науки прагне використати всі засоби, в тому числі обов'язкову тісну співпрацю з народними депутатами України, Комітетом з питань науки і освіти Верховної Ради України та депутатами – освітянами, для його прийняття.
При цьому самі зміни мають бути системними. З огляду на це, МОН, у першу чергу, має визначити структуру вищих навчальних закладів, зокрема доуніверситетські (професійні коледжі) та університетські (університети, академії, коледжі) і дати їм чіткі й однозначні визначення. Треба прийняти остаточне рішення щодо доцільності застосування понять "рівень акредитаці", "освітньо-кваліфікаційний рівень", "рівень освіти".
Значним етапом у подоланні проблем вищої освіти повинно стати запровадження зрозумілої на ринку праці ступеневої освіти, що узгоджується з європейським форматом – трициклова система підготовки фахівців із вищою освітою: бакалавр, магістр, доктор філософії (PhD).
При цьому МОН пропонує термінологічно чітко визначити такі поняття:
· кваліфікації короткого циклу (молодший спеціаліст) для студентів, які пройшли відповідну підготовку в професійних коледжах;
· кваліфікації першого циклу – бакалавра з конкретним профілем програми академічної або професіональної підготовки;
· кваліфікації другого циклу (магістр) з диверсифікацією програм за критеріями академічності та професійності, наприклад, магістра академічного та магістра професійного спрямування;
· кваліфікації інтегрованого магістра за окремими спеціальностями (медицина, ветеринарія, мистецькі і педагогічні напрями, тощо);
· кваліфікації третього циклу (кандидата наук або доктора філософії (PhD) як ступеня, який присвоюється після успішного завершення відповідної програми дослідження.
Слід внести конструктивні зміни у фінансовий блок закону, щоби відповідні його статті стали інструментом динамічного реагування на потреби фінансового ринку та економічної ситуації в країні. Робоча група міністерства, до складу якої увійшли ректори провідних університетів, представники інших міністерств, профспілок і студентських організацій, підготувала вже першу ітерацію проекту закону.
Одним із традиційних питань, яке розглядається вже кілька років, є існування в структурі вищої освіти технікумів і коледжів. Сьогодні система неповної вищої освіти посідає значне місце в задоволенні освітніх потреб особистості й суспільства, а диплом молодшого спеціаліста здобуло майже чверть населення України. Країни, що підписали Болонську декларацію, максимально зберегли у своїх національних освітніх системах набутий позитивний досвід і практику діяльності таких навчальних закладів, інтегрувавши їх у загальну систему вищої освіти. Тому не повинна руйнуватися така усталена структура підготовки фахівців середньої ланки. При цьому пропонується здійснити низку заходів, зокрема:
· привести назви і зміст діяльності цих навчальних закладів у відповідність до нових завдань – професійного коледжу;
· оптимізувати мережу цих закладів, особливо у депресивних регіонах, здійснивши об'єктивний моніторинг їх діяльності;
· повернути професійні коледжі до виконання ними прямих завдань –підготовки молодших спеціалістів у тісному контакті з галузями – замовниками фахівців;
· ліквідувати вже в наступному 2009 – 2010 навчальному році дублювання підготовки бакалаврів у коледжах і університетах, структурними підрозділами яких вони є.
Є ще одна проблема, якої не можна оминути. Це підготовка молодших спеціалістів у вищих професійно-технічних училищах, яка за кількісними показниками скоро наблизиться до показників технікумів і коледжів.
Важливе значення в перспективах розвитку освіти посідає моніторинг якості вищої освіти та моніторинг якості викладання. Якщо запровадження кредитно-модульної системи дозволить нам із часом і в міру її вдосконалення та відпрацювання забезпечити об'єктивний контроль за якістю знань студента, то якість роботи викладача залишається поза зоною досяжності. У деяких навчальних закладах накопичено значний досвід упровадження системи оцінки діяльності викладача безпосереднім споживачем його послуг – студентом. Ця оцінка анонімна, тому її результати є коректними [8; с. 182].
Мотивація і ставлення до роботи викладача, який отримав негативну оцінку студентів, різко змінюється і здебільшого у позитивний бік. Поза всіляким сумнівом, слід активніше використовувати такий інструментарій впливу на підвищення якості навчання.
Одним із найпріоритетніших завдань міністерства освіти і науки є запровадження в повному обсязі викладання у вищих навчальних закладах державною мовою. МОН вже розробив та провів моніторинг проблем викладання української мови в школах з навчанням мовами національних меншин, після цього був обговорений план дій щодо поліпшення викладання української мови у цих навчальних закладах. Такий план дій щодо поліпшення викладання українською мовою буде затверджений і для вищих навчальних закладів.
ВИСНОВКИ
Головним пріоритетом розвитку національної системи освіти є курс на перетворення її в ґрунтовну та якісну галузь. На сьогодні вважається край важливим наблизити українську освіту до міжнародних стандартів, збагатити її дієвими теоретичними і практичними розробками, оптимізувати структуру, забезпечити високоякісними кадрами. Вирішення соціальних та економічних проблем, що стоять перед освітою, буде залежати від того, чи вдасться забезпечити максимальну мобілізацію можливостей і реалізацію здібностей кожної людини як суб'єкта діяльності.
При реформуванні галузі освіти необхідно виходити з положення про те, що кожен член суспільства повинен бути оптимально пристосований до професійної діяльності за рахунок максимального використання індивідуальних здібностей. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити інвестиції у вищу освіту і підвищення кваліфікації людей, а також домогтися прискорення прогресу у вирішенні фундаментального завдання модернізації національної системи освіти, для того, щоб кожна людина могла отримати нові знання, навички та компетенції, які їй будуть потрібні в процесі навчання впродовж життя.
Нагальна потреба у ліквідації недоліків вищої школи вимагає концептуального удосконалення освіти і професійної підготовки фахівців. Це вимагає проведення відповідних заходів щодо формування відношення до людини як мети соціального прогресу, а не засобу; орієнтація на активізацію людського капіталу у вищій освіті і професійній підготовці, що базується на концепції гармонійного розвитку людини; реформування системи вищої освіти.
Вирішення проблеми інвестування в розвиток вищої освіти, «людського капіталу» дасть змогу досягти не лише короткотермінового економічного успіху, а й закласти засади для формування сталих довготермінових тенденцій розвитку національної економіки з її подальшою інтеграцією в Європейський простір вищої освіти.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Про Національну доктрину розвитку освіти / Указ Президента України від 17 квітня 2002 року N 347/2002.
2. Про затвердження Державної програми “Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці” на 2006-2010 роки / Постанова Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2005 р. № 1153.
3. Про схвалення Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки / Розпорядження КМ України від 12 липня 2006 р. N 396-р.
4. Баран Л.М., Баран Р.Т., Власова О.П., Власова Т.І., Грабовська І.М., Купцова Т.А. Проблеми гуманізації освіти в контексті трансформації вищої школи України: монографія. – Д. : АРТ-ПРЕС, 2008. – 232с.
5. Біла Ольга Григорівна. Вища освіта України і Болонський процес: навч. посіб. – Л. : ЛКА, 2009. – 96с.
6. Вільський Г.Б., Левківський К.М., Мельник С.В., Сухарніков Ю.В. Суспільство і трансформація вищої освіти в Україні: навч. посіб. – Миколаїв : КП "Миколаївська обласна друкарня", 2008. – 181c.
7. Даниленко Л.І., Єльнікова Г.В., Молчанова А.О., Овчарук О.В., Сергеєва Л.М., Кравчина О.Є. Студентське самоврядування. – К. : Ніка-Центр, 2007. – 96c.
8. Основні засади розвитку вищої освіти України: навч.-метод. посібник / І.О. Вакарчук (ред.). – К. : Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2008. – 172с.
9. Полушкіна Т.В. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти України // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Художньо-освітній простір України в контексті новітньої історії", Київ, 22-23 листопада 2007 року. – С. 112-115.
10. Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики / В. Андрущенко (заг.ред.). – К. : К.І.С., 2003. – 296с.
