Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840-1921), Фрідріх фон Візер (1851-1926) та Ейген Бем-Баверк (1851-1919).

Її теоретичними принципами були суб’єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності. Внесок у науку і впливовість їхніх теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію економіки, як австрійська школа. Не випадково її ідеї набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.

Найвідоміший представник австрійської школи Бем-Беварк у працях “Основні теорії цінностей господарських благ” (1886), “ Капітал і прибуток” (1889), а також інших своїх дослідженнях дав широкий варіант нової теорії, доповнивши її, зокрема, суб’єктивною концепцією процента.

Як уже зазначалось, австрійські економісти, аналізуючи властивості маржинального блага, на перший план висували корисність речі, підкреслюючи водночас, що не всі корисності здатні обмінюватися. Таку здатність мають тільки ті блага або корисності, якими суспільство володіє в обмеженій кількості і котрі завдяки цьому стають цінностями.

Бем-Баверк сформулював цю ідею так: “Для створення цінності необхідно, щоб з корисністю поєдналася рідкість не абсолютна, а тільки відносна, тобто як порівняти з розмірами існуючої потреби в речах такого роду. Висловлюючись точніше, ми скажемо: цінності набирають матеріальні блага тоді, коли реальний запас матеріальних благ цього роду настільки незначний, що для задоволення відповідних потреб їх або не вистачає зовсім, або їх так мало, що певна сума потреб має залишитись незадоволеною. І навпаки, не мають цінності ті матеріальні блага, які є в нашому розпорядженні в такій кількості, що з їхньою допомогою можуть бути не тільки повністю задоволені відповідні потреби, а й залишається ще зверх того певний надлишок, який не знаходить собі застосування”. У Бем-Баверка поняття цінності є вираженням зв’язку між суспільним явищем ціни та індивідуально-психологічним явищем одиничної оцінки.

Основою цінності у Бем-Баверка є корисність блага. Він розрізняв два види корисності: просту (абстрактну) і кваліфіковану(конкретну). Абстрактна розглядалась ним як корисність взагалі, що притаманна матеріальним благам, які є в достатній кількості. Корисність одиниці блага в даному випадку до уваги не бралась.

Кваліфікованою корисністю наділялися блага, запас яких обмежений і зменшення хоча б на одиницю позначається на добробуті індивіда. Таке розмежування корисності пов’язувалось з формуванням цінності матеріальних благ. Цінність, як вважали економісти австрійської школи, властива не всім благам, лише тим, кількість яких обмежена і вони внаслідок цього можуть обмінюватися.

Процес утворення цінності Бем-Баверк поділяв на два етапи. Перший він пов’язував з утворенням суб’єктивної цінності, під якою малась на увазі індивідуальна оцінка блага суб’єктом. Вона залежала від того, яку роль благо відігравало в задоволенні його потреб. Якщо корисність абстрактна, то благо не отримує оцінки і його суб’єктивна цінність дорівнювала нулю. Бем-Баверк ілюстрував це на прикладі склянки води. Коли людина знаходиться біля джерела з водою, то склянка води не має за таких обставин цінності. Інша справа , коли людина попадає в пустелю, тоді цей стакан води набуває високої конкретної корисності. В такому випадку стакан води набуває високої суб’єктивної цінності. Як стверджував Бем-Баверк, величина корисності, що приносить людині дане благо, є одночасно і мірою його цінності.

Новим елементом, який австрійська школа внесла в теорію корисності, як уже зазначалось, було те, що за основу цінності товару ними береться не просто корисність, а гранична корисність, що задовольняє найменшу потребу людини. ЗА визначенням Бем-Баверка, цінність речі вимірюється величиною граничної корисності, під якою розуміється мінімальна корисність, яку отримує від даного виду матеріального блага людина.

Дію закону Бем-Баверка демонструє на прикладі одноосібного господарства, в якому його господар забрав п’ять мішків урожаю зерна. За своєю вагою і якістю зерна всі мішки рівноцінні. Але суб”активна цінність одного мішка зерна, згідно теорією Бем-Баверка, повинна визначатися за принципом спадаючої корисності. Оскільки перший мішок зерна задовольняє найпершу життєву потребу людини, то він має максимальну корисність. Корисність наступного мішка буде йти по спадаючій. “Граничною корисністю” буде наділений останній мішок, зерно якого використовується для харчування папуги. Воно визначає, на думку Бем-Баверка, цінність матеріального блага.

Другий етап в утворенні цінності блага Бем-Баверк пов’язував з “об’єктивною” цінністю, яка, за його твердженням, формується на ринку в ході стихійного співвідношення попиту та пропозиції. В результаті вирівнювання суб’єктивних оцінок виявляється нова, середня цінність, яка і представляє собою об’єктивну цінність. Отже, об’єктивна цінність формується під впливом попиту та пропозиції, відповідність яких забезпечується автоматичним способом через вільну конкуренцію.

Теорію розподілу австрійської школи відома під назвою ”теорія прописування”. Вона спирається на теорію трьох факторів Сея, хоча фактори виробництва австрійці назвали виробничими благами. Кожному виробничому благу – землі, праці і капіталу, за словами Бем-Баверка, повинна бути виміняна відповідно частина “споживаних благ”, вироблених цими факторами. Прописування повинно здійснюватись з урахуванням граничної корисності “виробничих благ”, визначених граничною корисністю вироблених за їх допомогою благ. Гранична корисність ткацького верстату, наприклад, буде визначатись граничною корисністю витканої на ньому тканини.

Щодо заробітної плати, то вона повинна бути меншою, ніж створювана цим робітником вартість. Бем-Баверк пояснював це тим, що робітник, отримуючи заробітну плату, може відразу придбати собі “матеріальні блага”, а те, що він повинен створювати в процесі праці, є “благом майбутнього” і потребує від підприємця “стримання”. Підприємець повинен отримати винагороду за те, що він утримується від витрачання капіталу на особисті потреби. Бем-Баверк, порівнюючи поточне споживання робітника і відкладений попит підприємця , заявляв, що благ, яким людина користується сьогодні, нерівноцінне тому благу, яким вона буде користуватися завтра, що цінність нинішніх благ за однакових умов завжди більша від цінності таких самих благ у майбутньому. Людина теперішнє цінить дорожче майбутнього, часто невизначеного, і тому готова платити за благо сьогодні більшу суму.

За Бем-Баверком, праця – це благо майбутнього, бо вона створює продукт тільки через певний час, а внаслідок цього робітник стає власником майбутнього часу. Підприємець, наймаючи робітника, дає теперішнє благо, видаючи заробітну плату. Таким чином вони обмінюються цими благами. Праця з часом створює якісь певні блага, і ці блага через більш низькі оцінки майбутніх благ, у порівнянні з теперішніми, будуть за вартістю перевищувати заробітну плату. Це перевищення і становитиме процент, а вірніше, прибуток підприємця.

З цього робився висновок, що процент виникає у результаті впливу фактору часу на вартість благ. Процент у Бем-Баверка виступає як результат очікування підприємця, а його джерело вбачається у різниці оцінок майбутніх і теперішніх господарських благ, а сам процент вважався вічною і природною категорією.

Бем-Баверк розвинув теорію, згідно якої капітал або засоби виробництва є результатом обхідних методів у виробництві які неминучє стають причиною того, що споживання переноситься на майбутнє.

Прямі методи виробництва передбачають задоволення потреб прямо і одразу. Засоби виробництва не передбачають негайного задоволення потреб і тому вони є товаром майбутнього. Звідси, писав Бем-Баверк, товари, які можут бути використані за асортиментом і кількістю негайно, як правило, більш цінні, ніж ті, які будуть використані у майбутньому. Це припущення і лягло в основу його теорії про доход від капіталу.

Наприклад, він стверджував, що борошно є предметом, якого не можна вживати для особистих потреб, бо це предмет майбутнього. А от хліб можна безпосередньо використовувати як продукт харчування і внаслідок цього він має більш високу цінність. На думку Бем-Баверка, суть проблеми полягає в розходженні оцінок, що стосуються теперішніх благ і майбутніх благ.

На основі цього закону ним обґрунтувалась і суть процента. Він доводив, що коли хто-небудь позичає гроші, то в майбутньому вони повинні повернутися до нього з процентом, який є різницею між вартістю теперішнього і майбутнього блага.

Таким чином, можна відзначити три найбільш характерні методологічні особливості австрійської школи: по-перше, ідеалістичне відображення економічних процесів і явищ, по-друге, головним об’єктом дослідження є не суспільне виробництво, а індивідуальне господарство, по-третє, визнання примату споживання над виробництвом.

Список використаної літератури

1. Л.Я. Корнійчук. “ Історія економічних учень”. Київ – 1999р.

2. Экономическая энциклопедия. Политическая экономия т.2.Главный редактор Румянцев. Москва – 1975.

3. Экономическая энциклопедия. Политическая экономия т.3.Главный редактор Румянцев. Москва – 1975.

4. “Основи економічної теорії”. За ред. С.В. Мочерного. Київ – 1998р.

5. “Основи економічної теорії. Політ економічний аспект.”За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. Київ – 1999р.