Тема:
Особливості розвитку інфляційних процесів в Україні на сучасному етапі
  1. Системні особливості розвитку інфляційних процесів в Україні 2
2. Монетарний вплив та його наслідки. 8
3. Пріоритетні завдання розвитку. 11
Література. 13

1. Системні особливості розвитку інфляційних процесів в Україні
Одразу зазначимо, що Національний банк України стурбований не самим фактом перевищення вже у вересні річного урядового інфляційного прогнозу в обсязі 7.5%. Будемо відверті, ще в момент оголошення зазначеного прогнозу існували неабиякі сумніви в його реальності, і Національний банк ще тоді вказував на це урядові. Також не вважаємо за доцільне зосереджувати надмірну увагу на конкретному розмірі індексу споживчих цін. У будь-якому разі інфляційна динаміка 2007 року не може задовольнити нікого — ні владу, ні бізнес, ні тим паче пересічних громадян. Адже кожен додатковий відсо­ток інфляції у сукупності «з'їдає» більш як півмільярда гривень у ре­альних доходах населення.
Набагато більше Національний банк сьогодні стурбований глобальними тенденціями, які превалюють в інфляційному розвитку впродовж останнього часу. Адже за певних умов рівень інфляції, який трохи перевищує 10%, може і не викликати негайного зниження темпів економічного зростання. Це підтверджують і нинішні цілком прийнятні темпи реального зростання ВВП в Україні (7.3% у січні — жовтні 2007 року). Однак за таких умов інфляційна динаміка стає значно менш керованою, що істотно збільшує ймовірність її значного прискорення і досягнення таких меж, коли без вжиття радикальних заходів у країні буде неможливо відновити макроекономічну стабільність. Саме тому провідні країни світу так багато уваги приділяють інфляції і намагаються підтримувати її на низькому рівні. Однак головне навіть не це, а те, яким чином в Україні реагують на посилення цінового тиску. На жаль, антиінфляційні заходи, які час від часу ухвалює уряд (і які зводяться переважно до підписання меморандумів із підприємцями, посилення моніторингу цін та адміністративного регулювання граничної рентабельності і торговельних надбавок), швидше покликані гасити вже існуючі пожежі і можуть бути ефективними лише в короткострокову періоді. Водночас в Україні не вживаються заходи щодо нівелювання системних передумов розгортання інфляційного тиску, про які скажемо нижче.
Основна проблема — нехтування елементарними економічними канонами при розробці та реалізації державної економічної політики, насамперед — у частині опрацювання рішень про збільшення заробітної плати, пенсій та інших соціальних платежів. Звичайно, підвищення стандартів життя населення має бути наріжним каменем усієї економічної політики. Однак якщо до цього питання підходити без належного врахування реальних можливостей економіки, остання неодмінно відреагує виникненням макроекономічних диспропорцій, що в підсумку позначиться і на динаміці цін.
Так, в Україні неадекватні темпи зростання заробітної плати і продуктивності праці. Якщо взяти за базу перший квартал 2001 року, то реальна заробітна плата збільшилася в три рази, а продуктивність праці — в 1.7 раза. Цілком очевидно, що якщо заробітна плата зростає істотно вищими темпами, ніж продуктивність праці, то додаткові доходи кожним конкретним робітником не заробляються (за рахунок вищої ефективності праці), а отримуються в порядку перерозподілу за рахунок доходів інших суб'єктів господарювання, зокрема роботодавців або власників бізнесу. Втім, зрозуміло, що останні аж ніяк не бажають втрачати власний шмат пирога і намагаються перекласти додаткові витрати на плечі інших економічних агентів (у тому числі тих же робітників) через підвищення відпускної ціни на свою продукцію.
За результатами опитувань керівників 1200 підприємств, що їх регулярно проводить Національний банк, серед низки факторів, котрі впливають на ціни реалізації, дедалі більше зростає роль вартості трудових ресурсів. Цей фактор продовжують називати у першій трійці негативних чинників респонденти підприємств майже всіх видів економічної діяльності.
Здається, наведеного має бути цілком достатньо, аби зрозуміти, що адміністративне підвищення соціальних стандартів (зокрема розміру мінімальної заробітної плати) має обов'язково узгоджуватися з підвищенням ефективності праці. До речі, при аналізі економічних і монетарних процесів в економічно розвинутих країнах, зокрема у США, одне з чільних місць відводиться показникові продуктивності праці, тоді як в Україні переважна більшість аналітиків звертає на нього мало уваги.
Необґрунтоване форсування підвищення соціальних стандартів життя тисне на ціни і з боку попиту через неадекватність співвідношення зростан­ня ВВП і доходів населення. В принципі, в умовах низького рівня життя переважної більшості населення темпи зростання доходів громадян і по­винні випереджати темпи зростання ВВП. Однак усе має бути в розумних межах, яких в Україні впродовж останніх років не дотримувалися. Так, у 2004 році темпи зростання реальних наявних доходів населення становили 19.6% при зростанні реального ВВП на 12.1%; у 2005-му ці цифри становили відповідно 23.9 та 2.7%, 2006-му — 16.1 та 7.1%, за дев'ять місяців 2007 року— 11.7 та 7.3%.
Навіть порівняно з іншими перехідними економіками у співвідношенні зарплат та ВВП на душу населення Україна не пасе задніх (див. графіки), і для забезпечення стійкого економічного розвитку необхідно робити акцент насамперед на зростанні продуктивності праці, а вже відповідно до цього визначати можливості для подальшого зростання доходів населення.
Очевидно, що за таких умов виникають труднощі з товарним забезпеченням зростаючої грошової пропозиції з боку населення, які посилюються неоптимальною структурою економічного зростання. Зокрема, у 2007 році більша частина приросту ВВП забезпечена компонентами, які прямо не стосуються матеріального виробництва (чисті податки, оптова та роздрібна торгівля) і, відповідно, забезпечення належного товарного покриття під зростаючий попит з боку населення.
Водночас із галузей, безпосередньо причетних до наповнення товарною масою споживчого ринку, високі темпи демонструють лише харчова (зростання на 13.3% у січні — вересні 2007 року) та деревообробна (12.4%). А в легкій промисловості обсяги виробництва зменшилися на 0.2, сільському господарстві — на 4.7%.
У такій ситуації нас частково виручає імпорт товарів та послуг, обсяги якого в номінальному вимірі у січні — вересні 2007 року збільшилися на 36.3%. Однак імпорт може задоволь­нити додаткові потреби громадян далеко не за всіма позиціями. Тим більше у сфері послуг (перукарні, ремонт житла, освіта тощо). Крім того, слід пам'ятати, що надмірне зростання обсягів імпорту, зокрема споживчого, погіршує поточний рахунок платіжного балансу та негативно впливає на економічне зростання, у тому числі за рахунок витіснення з відповідних сегментів ринку вітчизняних підприємств.
Таким чином, друга системна проблема полягає в тому, що здійснення ефективної політики зростання доходів населення не супроводжувалося дієвими заходами зі зростання пропозиції споживчих товарів і послуг. Такі заходи мають концентруватися насамперед довкола стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу, який має взяти на себе значну частину задоволення зростаючих споживчих потреб населення. Втім, ілюстрацією «успіхів» у цьому напрямі є результати нещодавно оприлюдненого звіту Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації, відповідно до якого у сфері регулювання підприємництва Україна обіймає 139-ту позицію зі 178 країн. Саме недостатня увага до проблем розвитку малого та середнього бізнесу в підсумку призводить до того, що для більшої частини населення України цілий ряд звичних для європейця послуг (відвідання ресторанів, оренда авто, літній відпочинок, послуги фітнес-центрів тощо) є недоступним. У результаті в громадян немає особливого вибору — лише йти з отриманими коштами на продовольчий ринок і створювати там додатковий попит.
Третя системна проблема вбачається в тому, що уряд не має чітко напрацьо­ваних механізмів упередження виникнення шокових ситуацій на споживчому рин­ку. Скільки вже сказано про необхідність ефективного використання такого інструменту, як товарні інтервенції, а віз і нині там. Чи може влада похвалитися дієвим здійсненням антимонопольної політики та ефективним регулюванням тарифів природних монополій? Чи існує взагалі хоч якийсь план дій у сфері регулювання тарифів і цін на житлово-комунальні послуги, чи вибудовано нарешті ефективну систему запобіжників та компенсаторів чергового зростання цін на газ тощо? Дуже хотілося б мати чіткі відповіді на ці запитання.
Утім, навіть за таких умов цілком можливо було б знизити обсяг попиту на споживчому ринку, грамотно спрямувавши доходи громадян на інвестування та заощадження. Однак рівень розвитку фінансового ринку залишається дуже низьким, і це є четвертою системною проблемою. Фактично переважна більшість населення сьогодні не має альтернативи розміщен­ню своїх тимчасово вільних коштів — тільки банківський депозит. Однак банки далеко не завжди можуть задовольнити потреби громадян як щодо вартості депозитів (особливо в умовах їхньої орієнтації на залучення дешевших коштів за кордоном), так і щодо спектра послуг (багато громадян уже дозріло до того, щоб вкладати кошти в ті ж пенсійні програми, однак елементарно не знає, як це зробити). Тож недостатній розвиток фондового ринку і сегмента небанківських фінансових установ не дає змоги вести мову про формування додаткових дієвих каналів відволікання коштів населення від споживчого ринку та спрямування їх на інвестиційні цілі.
Одним із вагомих наслідків нерозвинутості фондового ринку з точки зору забезпечення цінової стабільності є зменшення ефективності монетарного регулювання економічних про­цесів. Адже одним із головних інструментів впливу центрального банку на обсяг грошової пропозиції є операції з державними цінними паперами на відкритому ринку. Однак за відсутності ліквідного та прозорого ринку державних боргових зобов'язань ефективне проведення таких операцій в Україні сьогодні неможливе.
Окремим рядком слід виділити відсутність належної культури здійснення комунікацій з громадськістю з питань, пов'язаних із розвитком інфляційних процесів. В економічно розвинутих країнах одним із головних елементів політики з досягнення інфляційних цілей є ефективна система комунікацій з громадськістю, через яку здійснюється вплив насамперед на інфляційні очікування суб'єктів господарювання. В Україні ж, на жаль, досить часто непродумані та упереджені заяви окремих посадових осіб лише підбурюють процеси зростання цін. Про представників політичної опозиції в таких випадках годі й говорити. На жаль, окремі діячі ніяк не зрозуміють, що для політика, який справді піклується про долю країни, навіть у період передвиборних перегонів не може бути зняте табу на нагнітання пристрастей в інфляційному питанні.
Ну і нарешті, не можна не звернути увагу на інституційний аспект, який полягає у невизначеності відповідальності за утримання стабільності цін. Статтею 6 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк сприяє дотриманню цінової стабільності лише у межах своїх повноважень. Хто відповідає за забезпечення стабільності цін у державі загалом, законодавством не визначено.
Стаття 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначає лише, що одним з основних завдань Кабінету Міністрів є забезпечення проведення цінової політики. Однак «забезпечення проведення цінової політики» та «забезпечення стабільності цін» — дещо різні речі. Фактично в Україні немає державної інституції, яка б несла відповідальність за стабільність цін. А там, де не­має відповідальних, як відомо, створюються передумови для виникнення безвідповідальності, що в такій важливій сфері, як забезпечення цінової стабільності, неприпустимо.
Наведений перелік проблемних пи­тань навряд чи можна вважати вичерпним. Утім, і без цього зрозуміло, що без системних і комплексних рішень у відповідних напрямах завдання щодо забезпечення у довгостроковій перспективі стабільно низького рівня цін так і залишиться на рівні добрих намірів. А намагання пояснити інфляційні сплески у той або інший період несприятливим збігом обставин, поганим урожаєм, політичними іграми або наявністю міфічних «тимчасових структурних перекосів на окремих товарних ринках» дедалі більше нагадуватимуть стару пісню, яка давно всім набридла та нікому не цікава.

2. Монетарний вплив та його наслідки

Звичайно, коли йдеться про інфляційні процеси, неможливо обминути питання проведення монетарної політики. Адже, за висловом нобелівського лауреата, головного ідеолога теорії монетаризму Мілтона Фрідмена, «інфляція завжди і всюди є монетарним феноменом». Повністю погоджуючись у цьому з класиком, усе ж дозволимо собі зробити певні уточнення, оскільки в періоди цінових заворушень окремі експерти не можуть відмовити собі в спокусі згадати цей вислів із прозорим натяком — мовляв, усю відповідальність за те, що відбувається з інфляцією, має нести центральний банк.
Так, інфляція і справді є монетарним феноменом, оскільки як економічне явище знаходить свій вияв у знеціненні грошей. Водночас необхідно розуміти, що теорія Мілтона Фрідмена була, по-перше, розроблена для досить довгострокового періоду, а по-друге, для економік із достатньо гнучкими цінами. Зрозуміло, що постулати цієї теорії не можуть бути застосовані для відносно короткострокового періоду (на якому на динаміку цін істотно впливають шоки на тих або інших товарних ринках, фіскальні дисбаланси тощо), а також для ситуацій, коли ціни недостатньо лібералізовані і широко використовуються механізми їх державного регулювання. Саме такий випадок ми і маємо наразі, коли говоримо про розвиток інфляційних процесів в Україні. А тому, вважаємо, експлуатація згаданого вислову в контексті нинішньої ситуації в нашій країні є не зовсім коректною.
З іншого боку, неправильно говорити і про те, що монетарний чинник не відігравав ніякої ролі в розвитку інфляції. Інша річ, наскільки ця роль була істотною. За оцінками Національного банку України, внесок інфляції попиту (до якої монетарний чинник має безпосередній стосунок) у зростання індексу споживчих цін у січні— жовтні 2007 році був досить помірним — 2.2 відсоткового пункту з 11.7%. Саме на стільки, за нашими підрахунками, збільшилася з початку року вузька базова інфляція, до розрахунку якої включаються ті товарні групи, які найменше залежать від впливу короткострокових кон'юнктурних чинників (йдеться насамперед про непродовольчі товари, за винятком палива).
Узагалі, давати оцінки монетарного впливу на розвиток інфляційних про­цесів, виходячи лише з показників темпів розширення грошової маси, на наш погляд, — справа невдячна. Адже навіть просте зіставлення показників темпів приросту грошової маси та інфляції в Україні свідчить про відсутність істотної кореляції між ними. І це — особливість не лише вітчизняної економіки. Центральні банки провідних країн світу вже давно не використовують показники приросту грошової маси як головні індикатори для прийняття рішень. Адже важливий не так номінальний розмір грошової маси, як нарями її використання, котрі обумовлюють відповідні пропорції між споживанням та нагромадженням, а відтак, чинять (чи не чинять) тиск на ціни. Досягнення ж оптимальних пропорцій між споживанням та нагромадженням здійснюється не через регулювання номінального обсягу грошової маси, а через вплив на відсоткові ставки, зміна яких стимулює (або дестимулює) споживчу чи інвестиційну активність.
Розгляньмо детальніше динаміку грошової пропозиції в Україні у 2007 році. Що найбільше вплинуло на зростання грошової маси? З одного боку, це активна соціальна політика уряду. В результаті прийняття впродовж року кількох змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» обсяг видатків для виплати заробітної плати у бюджетній сфері, соціальні виплати, пенсії тощо було збільшено більш як на 20 млрд. гри. Це істотно вплинуло на темпи зростання обсягу готівки поза банками: за десять місяців 2007 року вони становили 32%, тоді як за аналогічний період минулого року — лише 13.5%.
Як у такій ситуації можна було нейтралізувати вплив цього чинника? Безпосередньо — ніяк, адже Національний банк може активно впливати лише на безготівкову частину грошової маси. Якщо вдатися до радикальних рестрикційних заходів, які через істотне збільшення вартості грошей зумовлять активніший приплив цих коштів на депозити в банки, чи буде це корисно для економіки? Адже тоді зростуть не лише депозитні, а й кредитні ставки, що може спровокувати гальмування процесів економічного розвитку.
Другий чинник, який істотно впливав на динаміку розширення грошової маси у 2007 році, — значні обсяги інтервенцій з купівлі валюти на міжбанківському ринку з метою підтримки курсу гривні. В рамках даного матеріалу ми не торкатимемося питання, доцільно чи недоцільно запроваджувати нині більшу гнучкість обмінного курсу, — це тема окремої ґрунтовної статті. Зазначимо лише, що за десять місяців поточного року чистий обсяг таких інтервенцій становив майже 7.3 млрд. дол. СІЛА. Ці кошти Національний банк частково нейтралізовував через проведення мобілі тивними операціями Національного банку на позитивному рівні щодо рівня інфляції та певної активізації роботи щодо залучення коштів банків (у тому числі через ефективніше використання процентних ставок за депозитними сертифікатами). Втім, ці заходи не мали характеру суцільного «закручування гайок» і давали змогу підтримувати ліквідність банківської системи на рівні, достатньому для здійснення кредитної підтримки процесів економічного розвитку.

3. Пріоритетні завдання розвитку

У будь-якому разі слід розуміти, що монетарні заходи впливають на цінову динаміку з певним лагом, який в Україні становить від шести місяців до року. Отже, в умовах незначного впливу монетарного чинника на інфляцію для стримування зростання цін доцільніше приймати більш системні рішення, про які частково вже йшлося вище.
По-перше, необхідно вжити заходів щодо приведення темпів підвищення рівня життя населення у відповідність із реальними можливостями економіки. У цьому контексті Національний банк може лише приєднатися до тих експертів, які закликають політичні сили — переможниці дострокових парламентських виборів дуже обережно підходити до виконання своїх численних соціальних обіцянок, які так щедро роздавалися під час передвиборних перегонів. Інакше країні загрожуватиме повна цінова дестабілізація.
Дешевий популізм має бути викорінений з усіх сфер економічного життя, починаючи з прогнозів. Адже генерування в політичних цілях «солодких» передбачень тієї ж інфляції при їх перевищенні обернеться значним посиленням недовіри до економічної політики держави та поширенням інфляційних очікувань. Впевнені: якби уряд ще торік виробив реальніший прогноз інфляції на 2007-й, нинішнього ажіотажу довкола цінової динаміки не було б.
По-друге, слід невідкладно вжити дієвих заходів для поліпшення умов ведення бізнесу, тим самим одночасно сприяючи переспрямуванню частини коштів громадян від споживчого ринку на бізнесові напрями та розширенню пропозиції товарів і послуг на споживчому ринку.
По-третє, уряду необхідно нарешті ефективніше застосовувати наявні в нього ринкові інструменти для приборкання тимчасових — і не дуже — коливань цін на окремі товари та послуги (здійснення політики інтервенцій, антимонопольні важелі тощо). При цьому слід по можливості обмежувати застосування адміністративних важелів. Як зауважив на прес-конференції 17 жовтня 2007 року Голова Національного банку Володимир Стельмах, адміністративне придушення цін є більшим злом, ніж озвучення їх реальної величини, оскільки в такому разі утворюється відкладений інфляційний потенціал, який може вибухнути будь-коли і впоратися з яким буде значно важче.
По-четверте, необхідно розробити чіткий план-графік підвищення тарифів суб'єктами господарювання на місцевому рівні (на житлово-комунальні послуги, транспорт тощо). Якщо люди наперед знатимуть про підвищення певних цін і тарифів, у них хоча б не генеруватимуться надмірні інфляційні очікування, як це буває у випадку неочікуваних подорожчань.
По-п'яте, необхідно нарешті повернутися обличчям до фінансових ринків і вжити справді дієвих заходів щодо їх розвитку. А почати необхідно з розбудови ліквідного та прогнозованого ринку державних цінних паперів, за яким обов'язково підтягнуться й інші сегменти.
По-шосте, необхідно чітко визначити, хто і за що відповідає в Україні у ціновій сфері. Дії уряду та Національного банку в регулюванні інфляційних процесів мають бути максимально узгодженими, кожна із цих інституцій повинна ефективно виконувати покладені на неї функції у сфері забезпечення цінової стабільності, не киваючи при цьому одна на одну і не втручаючись не в свою компетенцію. Тільки за таких умов і тільки спільними зусиллями в країні можна забезпечити довгострокову та надійну цінову стабільність.

Література
1.                           Бандурка О.М., Петрова К.Я., Удобова В.І. Державне регулювання економіки. — X., 2000. – 605 с.
2.                           Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності. — К.: Алеута, 2003. – 520 с.
3.                           Пухтаевич Г.О. Аналіз національної економіки: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 254 с.
4.                           Шаповалов А. Під системною призмою // Вісник НБУ. – №12. – 2007. – С.5-10