Реферат на тему Михайло Андрела релігійний діяч і полеміст
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-08-12Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
УжБА
Катехитичне відділення
Реферат на тему:
Михайло Андрела – релігійний діяч і полеміст 17 ст.
Виконав: Біланич Михайло Михайлович
Викладач Історії Мукачівської Єпархії: о. Даниїл Бендас
Ужгород
2007
Катехитичне відділення
Реферат на тему:
Михайло Андрела – релігійний діяч і полеміст 17 ст.
Виконав: Біланич Михайло Михайлович
Викладач Історії Мукачівської Єпархії: о. Даниїл Бендас
Ужгород
2007
РЕЗЮМЕ:
Михайло Андрели – Релігійний діяч і полеміст 17 ст. – Біланич М. М. – Історія ця відноситься до часів, які настали в Закарпатській області після прийняття Мукачівською єпархією унії (союзу) з Католицькою Церквою. На час прийняття унії Мукачівська єпархія не була або підпорядкована до якої-небудь митрополії, чи патріархії (принаймні нема документів про це). Вважають, що з часів Кирила і Мефодія вона належала до Константинопольському патріархату, але з падінням Константинополю ці зв’язки втратились. Після прийняття унії права духовенства, вірників Мукачівської єпархії були дещо ігноровані, тому постало багато незадоволених людей, які проти цього боролися. Але одні боролися саме за віднову прав і додержання обіцяних привілеїв Церкви, а інші, на жаль, взяли напрям на пряму боротьбу проти гнобителів і відмову від унії…
В цій розповіді коротко описана трагедія життя Михайла Андрели Оросвигівського, який якраз дотримувався другого шляху…
Михайло Андрели – Релігійний діяч і полеміст 17 ст. – Біланич М. М. – Історія ця відноситься до часів, які настали в Закарпатській області після прийняття Мукачівською єпархією унії (союзу) з Католицькою Церквою. На час прийняття унії Мукачівська єпархія не була або підпорядкована до якої-небудь митрополії, чи патріархії (принаймні нема документів про це). Вважають, що з часів Кирила і Мефодія вона належала до Константинопольському патріархату, але з падінням Константинополю ці зв’язки втратились. Після прийняття унії права духовенства, вірників Мукачівської єпархії були дещо ігноровані, тому постало багато незадоволених людей, які проти цього боролися. Але одні боролися саме за віднову прав і додержання обіцяних привілеїв Церкви, а інші, на жаль, взяли напрям на пряму боротьбу проти гнобителів і відмову від унії…
В цій розповіді коротко описана трагедія життя Михайла Андрели Оросвигівського, який якраз дотримувався другого шляху…
ВСТУП
У середині 17 ст., коли вже ціле Закарпаття прийняло єдність св. Віри, мукачівська єпархія представляла собою дуже сумний образ. Перед унією закарпатці мали свого власного єпископа, який вільно управляв єпархією. Надії на унію були великі. Керівництво єпархії і миряни думали, що Мукачівська єпархія і надалі буде мати ті ж права, тільки що буде в з’єднанні з Римським престолом, що буде вказувати на її канонічність…
Але єпархія втратила самостійність і була підпорядкована до латинського Єгерського єпископа, як «обрядова вікарія». Без дозволу єгерського ординарі ату мукачівський єпископ не міг ані висвятити собі священика, ні поблагословити новозбудованої церкви… Перед з’єднанням у єпархії спокійно заховували свої обряд і традиції, а після цього почали впроваджуватись латинські звичаї і деякі свята. Хоч перед унією духовенство не мало «клерикальних привілеї», але свобідно отримувало від вірників десятину і треби. Після прийняття унії в Католицькій Церкві не тільки не хотіли визнавати привілеїв, та й подеколи відбирали десятину і епітрахільщину.
Зрозуміло що такий стан справ далеко не всіх (вірних, духовенство) задовольняв. Тому деякі з них намагалися боротися, домагатись свої прав, протестувати. Декому також не до душі була нові зміни в догматиці. Знайшлися і такі, що хотіли знову від’єднати єпархію, повернути їй свободу від Римського Престолу… Одним з них був о. Михайло Оросвигівський (Андрела) (А. Пекар, 1997).
У середині 17 ст., коли вже ціле Закарпаття прийняло єдність св. Віри, мукачівська єпархія представляла собою дуже сумний образ. Перед унією закарпатці мали свого власного єпископа, який вільно управляв єпархією. Надії на унію були великі. Керівництво єпархії і миряни думали, що Мукачівська єпархія і надалі буде мати ті ж права, тільки що буде в з’єднанні з Римським престолом, що буде вказувати на її канонічність…
Але єпархія втратила самостійність і була підпорядкована до латинського Єгерського єпископа, як «обрядова вікарія». Без дозволу єгерського ординарі ату мукачівський єпископ не міг ані висвятити собі священика, ні поблагословити новозбудованої церкви… Перед з’єднанням у єпархії спокійно заховували свої обряд і традиції, а після цього почали впроваджуватись латинські звичаї і деякі свята. Хоч перед унією духовенство не мало «клерикальних привілеї», але свобідно отримувало від вірників десятину і треби. Після прийняття унії в Католицькій Церкві не тільки не хотіли визнавати привілеїв, та й подеколи відбирали десятину і епітрахільщину.
Зрозуміло що такий стан справ далеко не всіх (вірних, духовенство) задовольняв. Тому деякі з них намагалися боротися, домагатись свої прав, протестувати. Декому також не до душі була нові зміни в догматиці. Знайшлися і такі, що хотіли знову від’єднати єпархію, повернути їй свободу від Римського Престолу… Одним з них був о. Михайло Оросвигівський (Андрела) (А. Пекар, 1997).
ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ М. АНДРЕЛИ
Народився Михайло Андрела (Феодул) в селі Оросвигово, яке тепер є передмістям (або скоріше мікрорайоном м. Мукачева. Дата народження достовірно не відома, лише можемо говорити, що приблизно 1637 року. Батьки його скоріше за все належали до незаможних селян і намагалися дати своїм дітям більш-менш добру освіту. Тому, мабуть, він і вчився в уніатській школі. Деякі дослідники вважають, що він навчався у віденській семінарії і трнавській гімназії, яку єзуїти перетворили на університет. Звідти вийшов уніатським священиком. На деякий час його було призначено самарським пресвітером.
Критичне ставлення до вчення папських місіонерів та місцевих «попів» у нього виникає, коли він перебував у таких культурних на той час центрах, як Відень, Братіслава, Трнава, де зміг вивчати історію Церкви. Після повернення в рідний край захоплюється православною літературою, яка у великій кількості доставлялась сюди з східних українських земель та Росії. Наприклад такими книгами: «Лексикон склавеноросский и имен толкование» (Памви Веранди), «Ключ разумъния» (Іоанникий Галятовський), «Диоптра» та ін.
Здобувши освіту, вивчивши релігійний рух в Європі, Андрела на батьківщині знайомиться ближче з важким життям земляків, які стогнали під подвійним ярмом своїх та іноземних феодалів, а також, як він вважав!, «римських катів», що прикривалися сутаною католицьких проповідників…
Відступаючи трохи від послідовності тексту, скажемо, що якою б не були в ті часи латинська і уніатська Церква, а також православна Церква, ні одну, ні іншу ми не збираємось ані звинувачувати, ані вигороджувати. В цьому плані ми б допустилися суб’єктивізму. Важливішим є об’єктивніше пізнати історію життя Михайло Андрели. Тому все таки мусимо визнати, що в Церкві завжди були і добрі і злі люди-керівники. Одні справді намагалися допомагати людям, вести їх до Бога, інші ж вбачали в християнстві вигоду, тому обдирали народ. Це звичайно викликає обурення у кожного, хто прагне справедливості. І тим більше обурення, чим більше таких неправдивих людей у Церкві…Прикладом цього був Мартін Лютер (в 1517 році) (помилкою якого було радикальне розділення в Католицькій Церкві). Так само і Михайло Оросвигівський бачив негативні дії представників Римо- і Греко-католицької Церков. І тому що православні священики в ті часи самі були бідними, як і миряни цієї конфесії (яких було вже в ті часи небагато), М. Оросвигівський став на їх захист… він пориває з унією 4 березня 1669 р (Поп, 2001; Микитась, 1960). Хоча в той час були і відомі православні (Мелетій Смотрицький), Кирило Транквіліон, які переходили з православної Церкви до унії.
Думки Андрели про Папу Римського були негативними. Але сам Андрела (як і всі православні християни) поважав святителя Іоана Златоустого. Це ми бачимо з рядків написаних М. Оросвигівським:
«…к върному Іоанну Златоустому пришле сам аз, бородат, усат, голій чолом и имъним же». Але знаємо, що І. Златоуст чітко визнає Біблійні слова, де Ісус Христос надає ап. Петру видиме керування Церквою. А ап. Петро пробувши в Римі, де знайдено його могилу, передав цю видиму владу своїм наступникам, так виник «інститут» папства, який зберігається і розвивається й тепер. І в перші століття всі Церкви визнавали Папу Римського першим серед рівних… (Промінь Любові, 2004 С. 8.).
І все ж таки в 17 столітті Церква була такою як була і, можливо, критика негативів у Католицькій Церкві з боку інших конфесій була необхідна як буфер. Тому і виникала полеміка і з’являлись такі релігійні діячі, як Михайло Андрела.
За свій перехід до православ’я М. Андрели багато разів був катований єзуїтами і прибічниками унії, які не могли пробачити йому таку «зраду». Про те, як його старалися привернути назад до уніатства, він сам описує у різних своїх працях, наприклад у «Логосі».
Декілька разів він перебував заключний у підземеллі разом з своїми братами, які теж перейшли до православної конфесії. Перший раз - 7 тижнів, а наступного разу п’ять тижнів і один день. У своїх розповідях про те, як його мучили, письменник використовує багато сатири, прихованої лайки і різного роду висловів та принижень в бік керівництва Католицької Церкви.
Йому навіть хотіли обстригти вуса і голову, щоб вгамувати від нападів…
У цьому плані католики допустились помилки, бо ще більш роз’ярений Михайло Оросвигівський написав багато полемічної і критичної літератури, постійно виступав проти католиків і тим самим привернув багато бідних вірників до православ’я.
В часи ув’язнення письменник користувався великою повагою серед простих людей, бо коли вони почули, що «попа Михайла, їхнього учителя», разом з двома братами закували в кайдани, то виступили на його захист:
«Ох, горе нам, о, горе души того, кто предмет учителя беззаконникам и врагам римлянам сим. Пойдеш скоро принести ему за тое честь и славу, еще же и стравы розмаитыя и напою винного, же на душу прелесникам римским»…
Андрела бачив таку повагу простого народу до себе і був морально підтриманий, бо все-таки посіяні ним «зерна» почали проростати.
Це бачили і уніати, але не могли нічого йому вдіяти і привернути знову на свій бік. Вони просто заборонили йому проповідувати і навіть писати своїй сім’ї у с. Великі Лучки.
У своїх роботах про католицьку віру писав як про нову і злу «… а все то більше едной святой старой въеры, а не римской злой новой».
Хоча у працях своїх найбільше звинувачує у всьому тогочасний уряд католицької Церкви, хоча понераз критикує і обряди римо-католицької Церкви, як такий, що не подобається народу. У своїй проповідницькій діяльності М. Оросвигівський підримував народні повстання проти панів і західної Церкви. Також критично ставився Андрели і до протестантських церков, до вчення Лютера і Кальвіна (Микитась, 1960).
За словами Андрели вчення Лютера і Кальвіна є кукіль:
«… между чистую въру полову свою – плевелы римские; Лютер Мартон кальвинистов имеет внуков своих…». У виникненні протестантизму Андрели звинувачує Папу Римського та уряд католицької Церкви. Хоча знову ж такі обвинувачення проти протестантів не завжди себе оправдовують, бо наприклад був період, коли православні і конфесія лютеран України намагалися укласти унію…
Помер М. Андрела, на думки дослідників, в 1710 році (Енциклопедія Українознавства, 1993), залишивши після себе цілком конкретний полемістичний і літературний доробок, який за його життя навіть не друкувався, а переписувався, а також послідовників, потуги яких з плином часу зменшилися. З наданням Марією-Терезією – Австро-угорською королевою Мукачівській єпархії більших прав і конкретно прав єпархіальних, за часів Андрія Бачинського, число вірників православної конфесії аж до І світової війни стало і зоставалося невеликим…
Народився Михайло Андрела (Феодул) в селі Оросвигово, яке тепер є передмістям (або скоріше мікрорайоном м. Мукачева. Дата народження достовірно не відома, лише можемо говорити, що приблизно 1637 року. Батьки його скоріше за все належали до незаможних селян і намагалися дати своїм дітям більш-менш добру освіту. Тому, мабуть, він і вчився в уніатській школі. Деякі дослідники вважають, що він навчався у віденській семінарії і трнавській гімназії, яку єзуїти перетворили на університет. Звідти вийшов уніатським священиком. На деякий час його було призначено самарським пресвітером.
Критичне ставлення до вчення папських місіонерів та місцевих «попів» у нього виникає, коли він перебував у таких культурних на той час центрах, як Відень, Братіслава, Трнава, де зміг вивчати історію Церкви. Після повернення в рідний край захоплюється православною літературою, яка у великій кількості доставлялась сюди з східних українських земель та Росії. Наприклад такими книгами: «Лексикон склавеноросский и имен толкование» (Памви Веранди), «Ключ разумъния» (Іоанникий Галятовський), «Диоптра» та ін.
Здобувши освіту, вивчивши релігійний рух в Європі, Андрела на батьківщині знайомиться ближче з важким життям земляків, які стогнали під подвійним ярмом своїх та іноземних феодалів, а також, як він вважав!, «римських катів», що прикривалися сутаною католицьких проповідників…
Відступаючи трохи від послідовності тексту, скажемо, що якою б не були в ті часи латинська і уніатська Церква, а також православна Церква, ні одну, ні іншу ми не збираємось ані звинувачувати, ані вигороджувати. В цьому плані ми б допустилися суб’єктивізму. Важливішим є об’єктивніше пізнати історію життя Михайло Андрели. Тому все таки мусимо визнати, що в Церкві завжди були і добрі і злі люди-керівники. Одні справді намагалися допомагати людям, вести їх до Бога, інші ж вбачали в християнстві вигоду, тому обдирали народ. Це звичайно викликає обурення у кожного, хто прагне справедливості. І тим більше обурення, чим більше таких неправдивих людей у Церкві…Прикладом цього був Мартін Лютер (в 1517 році) (помилкою якого було радикальне розділення в Католицькій Церкві). Так само і Михайло Оросвигівський бачив негативні дії представників Римо- і Греко-католицької Церков. І тому що православні священики в ті часи самі були бідними, як і миряни цієї конфесії (яких було вже в ті часи небагато), М. Оросвигівський став на їх захист… він пориває з унією 4 березня 1669 р (Поп, 2001; Микитась, 1960). Хоча в той час були і відомі православні (Мелетій Смотрицький), Кирило Транквіліон, які переходили з православної Церкви до унії.
Думки Андрели про Папу Римського були негативними. Але сам Андрела (як і всі православні християни) поважав святителя Іоана Златоустого. Це ми бачимо з рядків написаних М. Оросвигівським:
«…к върному Іоанну Златоустому пришле сам аз, бородат, усат, голій чолом и имъним же». Але знаємо, що І. Златоуст чітко визнає Біблійні слова, де Ісус Христос надає ап. Петру видиме керування Церквою. А ап. Петро пробувши в Римі, де знайдено його могилу, передав цю видиму владу своїм наступникам, так виник «інститут» папства, який зберігається і розвивається й тепер. І в перші століття всі Церкви визнавали Папу Римського першим серед рівних… (Промінь Любові, 2004 С. 8.).
І все ж таки в 17 столітті Церква була такою як була і, можливо, критика негативів у Католицькій Церкві з боку інших конфесій була необхідна як буфер. Тому і виникала полеміка і з’являлись такі релігійні діячі, як Михайло Андрела.
За свій перехід до православ’я М. Андрели багато разів був катований єзуїтами і прибічниками унії, які не могли пробачити йому таку «зраду». Про те, як його старалися привернути назад до уніатства, він сам описує у різних своїх працях, наприклад у «Логосі».
Декілька разів він перебував заключний у підземеллі разом з своїми братами, які теж перейшли до православної конфесії. Перший раз - 7 тижнів, а наступного разу п’ять тижнів і один день. У своїх розповідях про те, як його мучили, письменник використовує багато сатири, прихованої лайки і різного роду висловів та принижень в бік керівництва Католицької Церкви.
Йому навіть хотіли обстригти вуса і голову, щоб вгамувати від нападів…
У цьому плані католики допустились помилки, бо ще більш роз’ярений Михайло Оросвигівський написав багато полемічної і критичної літератури, постійно виступав проти католиків і тим самим привернув багато бідних вірників до православ’я.
В часи ув’язнення письменник користувався великою повагою серед простих людей, бо коли вони почули, що «попа Михайла, їхнього учителя», разом з двома братами закували в кайдани, то виступили на його захист:
«Ох, горе нам, о, горе души того, кто предмет учителя беззаконникам и врагам римлянам сим. Пойдеш скоро принести ему за тое честь и славу, еще же и стравы розмаитыя и напою винного, же на душу прелесникам римским»…
Андрела бачив таку повагу простого народу до себе і був морально підтриманий, бо все-таки посіяні ним «зерна» почали проростати.
Це бачили і уніати, але не могли нічого йому вдіяти і привернути знову на свій бік. Вони просто заборонили йому проповідувати і навіть писати своїй сім’ї у с. Великі Лучки.
У своїх роботах про католицьку віру писав як про нову і злу «… а все то більше едной святой старой въеры, а не римской злой новой».
Хоча у працях своїх найбільше звинувачує у всьому тогочасний уряд католицької Церкви, хоча понераз критикує і обряди римо-католицької Церкви, як такий, що не подобається народу. У своїй проповідницькій діяльності М. Оросвигівський підримував народні повстання проти панів і західної Церкви. Також критично ставився Андрели і до протестантських церков, до вчення Лютера і Кальвіна (Микитась, 1960).
За словами Андрели вчення Лютера і Кальвіна є кукіль:
«… между чистую въру полову свою – плевелы римские; Лютер Мартон кальвинистов имеет внуков своих…». У виникненні протестантизму Андрели звинувачує Папу Римського та уряд католицької Церкви. Хоча знову ж такі обвинувачення проти протестантів не завжди себе оправдовують, бо наприклад був період, коли православні і конфесія лютеран України намагалися укласти унію…
Помер М. Андрела, на думки дослідників, в 1710 році (Енциклопедія Українознавства, 1993), залишивши після себе цілком конкретний полемістичний і літературний доробок, який за його життя навіть не друкувався, а переписувався, а також послідовників, потуги яких з плином часу зменшилися. З наданням Марією-Терезією – Австро-угорською королевою Мукачівській єпархії більших прав і конкретно прав єпархіальних, за часів Андрія Бачинського, число вірників православної конфесії аж до І світової війни стало і зоставалося невеликим…
ПРАЦІ МИХАЙЛА АНДРЕЛИ
Відомі два основні твори Михайла Орочсвигівського: «Оборона върному каждому челоъку» (1699-1701), «Логос» (1691-1692). Він писав свої роботи для широкої аудиторії, перед якою виступав з проповідями, а також для широкого кола читачів. Хоч на той час на територіях сьогоднішнього Закарпаття верстальник апарат для Андрели був недоступний, але з передмов його робіт видно, що він хотів їх надрукувати.
Твори Михайла Теодула були видані тільки в 20 столітті російським вченим А. Л. Петровим «Оборона върному человъку, с комментариями», 1914, 1921. Саме цей вчений вперше іменує Михайла Оросвигівського Андрелою.
Свої думки Оросвигівський записував не послідовно, а в такому порядку, в якому вони виникали, обґрунтовуючи і підкріплюючи їх цитатами з богослужебних книг, з творів східноукраїнських письменників – І. Галятовського, П. Могили, З. Копистянського, а також творів грецьких та латинських письменників.
Отже ми коротко проаналізували життя Михайла Андрели Оросвигівського, народного і релігійного діяча, письменника-полеміста, бунтівника проти зловживань і неправди в Церкві. Більшість робіт про його життя відноситься до періоду СРСР, в якому, як відомо, побутувала анти буржуазна пропаганда, яка включала пропаганду проти західної Церкви.
Звичайно ж ці автори старалися підводити думки з праць М.Андрели під свою ідеологію і подавати їх у своєму баченні.
Інші роботи про М. Андрелу написані на угорській мові, знаходяться скоріше всього у бібліотеках Угорщини чи інших закордонних країн тому українському та російському читачеві малодоступні, тому і не проаналізовані в цій «публікації».
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Андрела Росвигівський Михайло / Енциклопедія Українознавства. Том І. – Львів: Молоде життя, 1993. – С. 444.
2. Поп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. – Ужгород: Изд. В. Падяка. – 2001. – С. 76.
3. Микитась В. Л. Український письменник-полеміст Михайло Андрели. – Ужгород, 1960.
4. Пекар А. В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Том1. – Рим-Львів, 1997. – 2004. – С. 8.
5. Франц Шпіраго: Католицький народний катехизм. – Львів: Місіонер, 1997.
6. Примат Папи Римського // Промінь Любові. – 2004. – №7. – С. 8.
Додаткова література
7. Панькевич І. Михаил Оросвегувский чи Михаил Феодул. – Ужгород: Просвіта, 1925. – С. 5-16.
8. Данилюк Д. Історія Закарпаття в біографіях і портретах (з давніх часів до ХХ ст.). –Ужгород, 1997. –С. 36-41.
9. Мельник В. Видатний Закарпатський полеміст ХVII ст. – Львів, №5. 1957. – С. 129-135.
Відомі два основні твори Михайла Орочсвигівського: «Оборона върному каждому челоъку» (1699-1701), «Логос» (1691-1692). Він писав свої роботи для широкої аудиторії, перед якою виступав з проповідями, а також для широкого кола читачів. Хоч на той час на територіях сьогоднішнього Закарпаття верстальник апарат для Андрели був недоступний, але з передмов його робіт видно, що він хотів їх надрукувати.
Твори Михайла Теодула були видані тільки в 20 столітті російським вченим А. Л. Петровим «Оборона върному человъку, с комментариями», 1914, 1921. Саме цей вчений вперше іменує Михайла Оросвигівського Андрелою.
Свої думки Оросвигівський записував не послідовно, а в такому порядку, в якому вони виникали, обґрунтовуючи і підкріплюючи їх цитатами з богослужебних книг, з творів східноукраїнських письменників – І. Галятовського, П. Могили, З. Копистянського, а також творів грецьких та латинських письменників.
Отже ми коротко проаналізували життя Михайла Андрели Оросвигівського, народного і релігійного діяча, письменника-полеміста, бунтівника проти зловживань і неправди в Церкві. Більшість робіт про його життя відноситься до періоду СРСР, в якому, як відомо, побутувала анти буржуазна пропаганда, яка включала пропаганду проти західної Церкви.
Звичайно ж ці автори старалися підводити думки з праць М.Андрели під свою ідеологію і подавати їх у своєму баченні.
Інші роботи про М. Андрелу написані на угорській мові, знаходяться скоріше всього у бібліотеках Угорщини чи інших закордонних країн тому українському та російському читачеві малодоступні, тому і не проаналізовані в цій «публікації».
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Андрела Росвигівський Михайло / Енциклопедія Українознавства. Том І. – Львів: Молоде життя, 1993. – С. 444.
2. Поп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. – Ужгород: Изд. В. Падяка. – 2001. – С. 76.
3. Микитась В. Л. Український письменник-полеміст Михайло Андрели. – Ужгород, 1960.
4. Пекар А. В. Нариси історії Церкви Закарпаття. Том1. – Рим-Львів, 1997. – 2004. – С. 8.
5. Франц Шпіраго: Католицький народний катехизм. – Львів: Місіонер, 1997.
6. Примат Папи Римського // Промінь Любові. – 2004. – №7. – С. 8.
Додаткова література
7. Панькевич І. Михаил Оросвегувский чи Михаил Феодул. – Ужгород: Просвіта, 1925. – С. 5-16.
8. Данилюк Д. Історія Закарпаття в біографіях і портретах (з давніх часів до ХХ ст.). –Ужгород, 1997. –С. 36-41.
9. Мельник В. Видатний Закарпатський полеміст ХVII ст. – Львів, №5. 1957. – С. 129-135.
