Реферат на тему
Міжнародні етичні стандарти соціальної роботи

ПЛАН
1.                Міжнародні принципи соціальної роботи
2.                Міжнародні проблемні сфери роботи.
3.                Міжнародні етичні стандарти.
4.                Використана література.

1.Міжнародні принципи соціальної роботи
Визначальні етичні норми і принципи соціальної роботи викладено в документі «Етика соціальної роботи: принципи і стандарти», схваленому Міжнародною федерацією соціальних працівників (МФСП) у 1994 р. Елементами її є преамбула, у якій стисло обґрунтовано важливість етичної обізнаності як складової частини професійної практики соціальних працівників, а також «Міжнародна Декларація етичних принципів соціальної роботи» і «Міжнародні етичні стандарти соціальних працівників».
У «Міжнародній Декларації етичних принципів соціальної роботи» сформульовано такі етичні принципи професії соціального працівника:
1.      «Кожна людина є унікальною цінністю, на яку слід зважати і ставитися до неї з повагою». Цей принцип відповідає категоричному перативу І. Канта, який він вважав вищим принципом етики. Його зміст полягає в тому, щоб ставитися до людини як до мети, а не як до засобу.
2.      «Кожна людина має право на самореалізацію такою мірою, щоб це не утискало таке саме право інших людей, і зобов'язана робити внесок у бробут суспільства». Цей принцип суголосний «золотому правилу» моралі.
3.  «Кожне суспільство, незалежно від устрою, повинно функціонувати так, щоб забезпечити максимальні блага для всіх людей».
4.  «Соціальні працівники зобов'язані бути відданими принципам соціальної справедливості».
5.      «Соціальні працівники покликані присвятити здобуті знання і навички наданню допомоги окремим особам, групам людей, громадам і суспільствам в їхньому розвитку і в розв'язанні конфліктів між собою, у відносинах із суспільством, а також у подоланні наслідків цих конфліктів».
6.  «Соціальні працівники мають надавати якомога кращу допомогу, поради будь-кому, хто їх потребує, не маючи несправедливих упереджень щодо статі, віку, непрацездатності, расової належності, соціального класу, походження, релігії, мови, політичних переконань або сексуальної орієнтації».
7.  «Соціальні працівники поважають права людини та груп відповідно до Міжнародної Декларації прав людини Організації Об'єднаних Націй та інших міжнародних конвенцій, що випливають з цієї Декларації».
8.  «Соціальні працівники ставляться з повагою до принципів приватного життя, конфіденційності та відповідального використання інформації у своїй професійній роботі. Соціальні працівники поважають виправдану конфіденційність навіть тоді, коли законодавство країни суперечить цій вимозі».
9.  Усіляке заохочення клієнтів до співпраці, інформування їх щодо переваг і можливих ризиків від обраного напряму дій.
10.Спільна відповідальність соціальних працівників і клієнтів за визначення плану дій, спрямованих на зміну їхнього життя. Цей принцип визнає і можливість використання примусу, який може бути необхідним для розв'язання проблем однієї сторони за рахунок інтересів іншої, але тільки після ретельного оцінювання претензій конфліктуючих сторін. Попри те, соціальні працівники повинні звести до мінімуму застосування узаконеного примусу.
11.«Соціальна робота несумісна з прямою або непрямою підтримкою осіб, груп людей, політичних сил або силових структур, які використовують тероризм, тортури та інші заходи, спрямовані на пригноблення людей».
12.Соціальні працівники повинні приймати етично обґрунтовані рішення і дотримуватись їх, віддаючи належну повагу положенням Міжнародної Декларації етичних принципів МФСП, Міжнародних етичних стандартів соціальних працівників.

2. Міжнародні проблемні сфери роботи.
Міжнародна Декларація етичних принципів соціальної роботи також окреслює проблемні сфери і проблемні ситуації, які залежать від відмінностей у культурі, політичних устроях країн. Такі ситуації виникають, наприклад, на межі конфліктних інтересів самого соціального працівника і клієнта, окремих клієнтів та інших людей, між конфліктуючими інтересами груп клієнтів, груп клієнтів і рештою суспільства, систем (закладів) і груп населення, систем (закладів) роботодавців і соціальних працівників, різних груп професійних працівників.
Те, що соціальні працівники працюють як помічники і як контролери, може спричинити різноспрямованість мотивів їхніх дій, а також труднощі у сприйнятті їх наслідків. Для уникнення цієї проблеми соціальні працівники зобов'язані усвідомити морально-етичне значення своєї ролі у державному контролі громадян, обрати для себе роль, адекватну основним етичним принципам соціальної роботи.
Ще однією проблемною сферою фахової соціальної роботи є конфлікт, який може виникнути між обов'язками соціального працівника щодо захисту інтересів клієнта і вимогами до ефективності його дій. Особливо ця проблема загострюється у зв'язку з упровадженням і використанням у соціальній роботі інформаційних технологій.
Етичні принципи фахової соціальної роботи безпосередньо пов'язані із методами розв'язання морально-етичних проблем. Одним із таких методів, який рекомендує Міжнародна Декларація етичних принципів соціальної роботи, є колективні дискусії, які дають змогу соціальним працівникам обговорювати, аналізувати і розглядати етичні проблеми спільно з колегами, експертними групами і сторонами, яких вона стосується. Вони створюють сприятливі умови для вироблення альтернатив, передбачення можливих моральних наслідків вибору певного варіанта дій, дають змогу соціальному працівнику отримувати консультації, поради від товаришів по службі та інших людей. Не менш значуща роль належить при цьому і супервізії (професійній підтримці).
При розв'язанні конкретних етичних проблем соціальні працівники мають передусім враховувати основні принципи Декларації, зважаючи також на етичний, моральний і політичний контекст, мотиви і характер своїх дій, а також на їх наслідки для різних груп. При цьому необхідно зважати і на моральний зміст дії (наприклад, використання примусу є протилежністю добровільному співробітництву, опіці, співучасті тощо).

3.Міжнародні етичні стандарти.
«Міжнародні етичні стандарти соціальних працівників» ґрунтуються на положеннях прийнятого у МФСП 1967 р. «Міжнародного морального кодексу професійних соціальних працівників». У вступі до нього йдеться, що соціальна робота орієнтується на гуманістичні, релігійні та демократичні ідеали і філософські концепції, мета яких полягає у задоволенні суспільних потреб і розвитку людського потенціалу. Відповідно до цих ідеалів, концепцій соціальні працівники мають:
—служити людині заради її добробуту і реалізації її можливостей;
—розвивати і використовувати обґрунтовані знання з поведінки людини, в т. ч. й соціальної;
—сприяти розвитку ресурсів, які б відповідали індивідуальним, груповим, національним, міжнародним потребам і прагненням;
—бути відданими справі заради досягнення соціальної справедливості.
У цьому документі сформульовано також загальні норми їх етичної поведінки щодо клієнтів, установ і організацій, колег, а також фахові стандарти, від дотримання яких залежать ефективність і результативність їхньої діяльності. Ці стандарти охоплюють:
1.      Загальні норми етичної поведінки соціального працівника, які вимагають від нього розуміння кожного клієнта (клієнтів), а також ситуації і чинників, які впливають на їхню поведінку. Відповідно до цих норм соціальний працівник повинен підтримувати і розвивати цінності, знання і професійні методи соціальної роботи; утримуватись від поведінки, яка перешкоджає фаховій роботі; визнавати фахові й особистісні обмеження; відповідно до своєї компетенції брати участь у розробленні соціальної політики і програм, які поліпшують якість життя в суспільстві; досліджувати й обґрунтовувати соціальні потреби, індивідуальні і групові соціальні проблеми.
2.      Норми соціальної роботи стосовно клієнтів, відповідно до яких соціальний працівник повинен брати на себе відповідальність за клієнтів. Ця відповідальність стосується пошуку оптимальних шляхів розв'язання проблем клієнтів, відповідальності за наслідки прийнятих рішень.
Відносини соціальних працівників з клієнтами мають вибудовуватися на довірі, визнанні права на приватне життя і його конфіденційність, а також на відповідальному використанні інформації. Це означає, що збір і використання інформації про клієнта неможливі без його особистої згоди, за винятком випадків, коли клієнт не може відповідати за свої вчинки або якщо це може серйозно зашкодити іншим особам. Слід також забезпечити доступ клієнтів до документації соціальних працівників, яка їх стосується.
Соціальні працівники повинні «поважати наміри клієнтів нести відповідальність за особисті дії і допомагати з однаковою готовністю всім клієнтам. За неможливості надати професійну послугу на таких умовах клієнтам слід повідомити про це в такий спосіб, щоб зали­шити за ними свободу дії».
Соціальне обслуговування має бути спрямоване і на допомогу клієнтам (групі, громаді) досягти самореалі-зації у максимальному використанні свого потенціалу за поваги прав інших. Відповідно «слід допомогти клієнту зрозуміти і використати надані послуги для підтримки реалізації його законних бажань та інтересів».
3.      Норми відносин соціального працівника з установами і організаціями, які зобов'язують соціального працівника працювати і (або) співпрацювати лише «з тими установами та організаціями, політика, процедури і діяльність яких скеровані на адекватне надання послуг і стимулювання професійної практики відповідно до етичних принципів МФСП».
Соціальний працівник повинен «відповідально виконувати встановлені обов'язки і завдання установ або організацій, робити внесок у розробку реальної політики, методології і практики з метою створення кращих норм і досягнення кращих результатів», виступати з ініціативами щодо бажаних змін політики, методології і практики, використовуючи відповідні канали установ і організацій. Вичерпавши усі доступні засоби для досягнення цілей, він має звертатися до вищих органів влади або громадськості, зацікавлених у розв'язанні проблеми.
4.      Норми соціальної роботи щодо колег, відповідно до яких соціальний працівник має «визнавати освіченість, професійну підготовку і ефективність роботи колег і фахівців інших галузей, розширяти співробітництво з ними, покликане сприяти підвищенню ефективності послуг». Для забезпечення плідності такого співробітництва слід «визнавати різні точки зору і практичний досвід колег із соціальної роботи та інших фахівців, висловлюючи критичні зауваження в коректній формі».
Соціальний працівник повинен «використовувати і створювати можливості для обміну знаннями, досвідом і думками з колегами, фахівцями інших галузей, а також волонтерами з метою взаємного вдосконалення».
Етичним нормам відповідає привертання соціальним працівником уваги відповідних організацій до будь-яких порушень професійної етики і норм у межах і поза межами його професійних обов'язків.
5. Норми професії соціального працівника, які зобов'язують «зберегти цінності, етичні принципи, знання і професійні методи соціальної роботи, сприяти їх уточненню й удосконаленню», підтримувати професійні стандарти практики і намагатися поширювати їх.
Етичним обов'язком соціального працівника є «захист професії від несправедливої критики». Водночас важливо конструктивно аналізувати, критикувати теорії, методи і реальну практику задля їх удосконалення, стимулювати вироблення оригінальних підходів і методик, необхідних для розв'язання існуючих і нових проблем.
Сформульовані у міжнародних документах норми мають загальний характер і не враховують національних особливостей. Попри те, вони є важливою етичною основою розвитку теорії і практики соціальної роботи, фахового прийняття рішення у будь-яких стандартних і особливих ситуаціях.
Використана література.
1.                Социальная работа: Пособие для студентов вузов / Под ред. В. И. Курбатова. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1999.
2.                Соціальна робота в Україні: Навч. посібник / За ред. I. Д. Звере-вої, Г. М. Лактіонової. — К.: Науковий світ, 2003.
3.                Соціальна робота: В 3-х ч. — Ч. 1. Основи соціальної роботи / За ред. Т. Семигіної, І. Григи. — К.: Києво-Могилянська академія, 2004.
4.                Соціальна робота: В 3-х ч. — Ч. 2. Теорії та методи соціальної ро­боти / За ред. Т. Семигіної, І. Григи. — К.: Києво-Могилянська акаде­мія, 2004.