Міністерство освіти України

Київський Національний Економічний Університет

РЕФЕРАТ

з політичної історії

на тему:

Провал внутрішньої і зовнішньої

політики російського царизму в роки

Першої світової війни.

Лютнева 1917 року революція в Росії

та її історичне значення

Виконав: студент 1 курсу

заочного факультету

спеціальності економічна

кібернетика група №2

Натрус В. М.

Київ 1999 рік

ПЛАН

1. Введення.

2. Загострення всіх суперечностей капіталізму, у тому числі внутрішніх суперечностей країн-учасниць Першої світової війни. Створення в них обстановки революційної кризи.

3. Політичне й моральне банкрутство російського самодержавства в роки Першої світової війни. Провал його внутрішньої і зовнішньої політики.

4. Підготовка Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р. всім попереднім ходом соціально-економічного та політичного розвитку Росії.

5. Перша світова війна – прискорювач революційного піднесення.

6. Основні політичні сили, які діяли напередодні та в ході Лютневої буржуазно-демократичної революції.

7. Характер та історичне значення Лютневої революції 1917 року.

Російська монархія не витримала випробовувань світової війни. Вона була зметена за декілька днів бурею Лютневої революції. Причинами падіння монархії були хаос в країні, криза в економіці, політиці, протиріччя монархії з широкими верствами суспільства. Каталізатором всіх цих негативних процесів стала участь Росії в Першій світовій війні. Із-за неспроможності Тимчасового уряду рішення проблеми досягнення миру для Росії, відбувся Жовтневий переворот. Радянська влада змогла вивести Росію з світової війни, але лише ціною значних територіальних поступок. Таким чином, задачі розширення території і сфер впливу Російської імперії, які стояли перед Росією в 1914 році, не були виконані.

До 1914 року загострились політичні відношення в Центральній Європі, що згодом призвели до Першої Світової війні. Перша світова війна виникла в результаті загальної кризи капіталістичної системи світового господарства, нерівномірного розвитку капіталізму на стадії імперіалізму і прагнення ряду держав до переділу світу. Різко загострились протиріччя між найголовнішими імперіалістичними державами, викликані нерівномірністю їхнього економічного розвитку. Посилилася боротьба за сфери впливу, ринки збуту і джерела сировини.

Головними передумовами війни були економічні протиріччя союзів великих держав, політичні розбіжності і суперечки між ними.

Це була загарбницька, несправедлива війна між двома великими імперіалістичними угруповуваннями - австро-германським блоком і Антантою. Побоювання зростання революційного руху змусило імперіалістів прискорити розв`язання світової війни.

В підготовці першої світової війни винні імперіалісти всіх країн. Однак головним, ведучим імперіалістичним протиріччям, що прискорило розв’язання цієї війни, було англійсько-германське протиріччя.

Кожна з імперіалістичних держав, вступаючи в світову війну, переслідувала свої загарбницькі інтереси. Германія прагнула розгромити Англію, позбавити її морської могутності і переділити французькі, бельгійські і португальські колонії, затвердитися в багатих аравійських провінціях Турції, послабити Росію, відторгнути у неї польські губернії, Україну і Прибалтику, позбавивши її природних кордонів по Балтійському морю.

Австро-Угорщина розраховувала захопити Сербію і Чорногорію, встановити свою гегемонію на Балканах, відібрати у Росії частину польських губерній, Подолію і Волинь.

Турція при підтримці Германії претендувала на територію російського Закавказзя.

Англія прагнула зберегти свою морську і колоніальну могутність, розбити Німеччину як конкурента на світовому ринку. Крім того, Англія розраховувала на захоплення у Турції багатих нафтою Месопотамії і Палестини, на захоплення яких питала надію і Германія.

Франція хотіла повернути Ельзас і Лотарингію, які забрала у неї Німеччина в 1871 р., і захопити Саарський басейн.

Росія вступила в війну з Німеччиною і Австро-Угорщиною, домагаючись вільного виходу чорноморського флоту через Босфор і Дарданелли в Середземне море, а також приєднання Галичини і нижньої течії Немана.

Італія, довго вагаючись між Троїстим союзом і Антантою, накінець зв'язала свою долю з Антантою і воювала на її стороні із-за проникнення на Балканський півострів.

В той час коли увага імперіалістів західноєвропейських держав була прикована до театру військових дій в Європі, хижацький японський імперіалізм надав ультиматум Германії, зажадавши негайного відведення з далекосхідних вод і Тихого океану всіх германських збройних сил і передачі Японії Німеччиною території Цзяочжоу портом і фортецею Циндао. Германія відхилила ультиматум. 23 серпня 1914 р. Японія оголосила війну Германії.

В продовж трьох років війни Сполучені Штати Америки займали нейтральну позицію, наживаючись на військових поставках обом воюючим коаліціям. Коли війна вже закінчувалась і воюючі сторони вкрай виснажили себе, США вступили в війну (квітень 1917г.), намагаючись продиктувати послабленим країнам умови миру, що забезпечують світове панування американського імперіалізму.

Росія не була готова до війни і намагалася відвернути її. Російська армія до 1910 року залишалася безпорадною. І тільки к 1914 року відновлювались збройні сили (технічне і матеріальне положення залишалося поганим). Закон про будівлю флоту був прийнятий в 1912 році. В російській армії було 108-124 гармати проти 160 німецьких, не було важкої артилерії і рушниць. Така відсталість не могла бути виправдана ані станом фінансів, ані промисловості. 25 червня був проголошений "передмобілізаційний період". Часткова мобілізація чотирьох військових округів - Київського, Казанського, Московського і Одеського. В Росії Перша Світова війна була прийнята як вітчизняна, всім народом. Але якщо верхи російської інтелігенції віддавали собі звіт про причини спалахнулої світової пожежі (боротьба держав за гегемонію, за вільні шляхи, проходи, за ринки і колонії), в якій Росії належала роль лише самозахисту, те середня російська інтелігенція, в тому числі офіцерство, задовольнялися тільки приводами - більш яскравими, доступними і зрозумілими. Народ піднімався на війну покірно, але без наснаги і без свідомості необхідності великої жертви. Після закінчення мобілізації і зосередження сил Антанти, співвідношення збройних сил у порівнянні з центральними державами, були 10 до 6. Положення Росії ускладнювалося величезними відстанями і недостатньою кількістю залізниць (ускладнювалось перебазування військ і їхнє зосередження). Відстала промисловість не справлялась з потребами військового часу. На Західноєвропейському фронті супротивники змагались в мужності і в техніці, а на Східному, особливо в перші два роки, протиставляли убивчій техніці німців - мужність і... кров.

До весни 1915 року назріла криза озброєння і боєприпасів. В травні були вперше створені військово-промислові комітети, що займалися посередництвом між скарбницею і промисловістю, розподілом військових замовлень, регулюванням зовнішніх закупок, ринку праці, транспорту, нормуванням цін на сировину. Весна 1915 року – важкі кровопролитні бої, ані патронів, ані снарядів. 1915 рік - наступ Австро-германських військ (до осені). В 1915 році центр ваги світової війни перейшов в Росію. Це був найбільш важкий рік війни. В жовтні була розбита сербська армія. Російське командування ніколи не відмовляло в допомозі своїм союзникам, в той час як в 1915 році було кинуте напризволяще. Тільки к весні 1916 року з'явилася важка артилерія і поповнилися запаси патронів та снарядів. З літа 1916 року створюються особливі наради з оборони. Склад цих органів визначався Державною Думою і затверджувався імператором. В задачі нових органів входило: вимагати від приватних підприємств прийняття військових замовлень і звітів по їхньому виконанню; звільняти директорів і керуючих державних і приватних підприємств, ревізувати торгові і промислові підприємства всіх виглядів і секторів. Були створені особливі наради по паливу, по продовольству, по перевезенням. Окремі одноотраслеві підприємства могли об'єднуватися в заводські наради.

Основні зміни в державному апараті Російської імперії в період першої світової війни були продиктовані процесом мілітаризації економіки. Державне регулювання економіки придбало надзвичайні форми.

До кінця 1916 року цілком чітко виявилась перевага Антанти як в чисельності збройних сил, так і в військовій техніці, особливо в артилерії, авіації і танках. В військову кампанію 1917 року Антанта на всіх фронтах вступила з 425 дивізіями проти 331 дивізії супротивника. Однак суперечності в військовому керівництві і корисні цілі учасників Антанти часто паралізували ці переваги, що яскраво виявилося в нескоординованості дій командування Антанти під час великих операцій в 1916 році. Перейшовши до стратегічної оборони, австро-германська коаліція, ще далеко не переможена, поставила світ перед фактом затяжної виснажливої війни. А кожний місяць, кожний тиждень війни тягнули за собою нові колосальні жертви. До кінця 1916 року обидві сторони втратили вбитими біля 6 млн. чоловік і біля 10 млн. пораненими і покаліченими. Під впливом величезних людських втрат на фронті і в тилу в усіх воюючих країнах минув шовіністичний чад перших місяців війни. З кожним роком наростав антивоєнний рух в тилові і на фронтах.

Затягування війни невідхильно відбивалося в тому числі і на моральному дусі російської армії. Патріотичний підйом 1914 року давно було розгублено, експлуатація ідеї "слов'янської солідарності" також вичерпала себе. Оповідання про жорстокості німців теж не давали належного ефекту. Втома від війни відбивалася все більше і більше. Сидіння в окопах, непорушність позиційної війни, відсутність найпростіших людських умов на позиціях - все це було фоном почастішавших солдатських заворушень. До цього треба додати протест проти палочної дисципліни, зловживань начальників, казнокрадства тилових служб. І на фронті, і в тилових гарнізонах все частіше відзначалися випадки невиконання наказів, вирази співчуття бастуючим робочим. В серпні - вересні 1915 року під час вільних страйків в Петрограді багато солдатів столичного гарнізону висловлювали солідарність з робочими, відбулися виступи на ряді кораблів Балтійського флоту. В 1916 році мало місце повстання солдат на кременчуцькому розподільному пункті, на такому ж пункті в Гомелі. Влітку 1916 року два сибірських полка відмовилися йти в бій. З'явились випадки братання з солдатами супротивника. До осені 1916 року значна частина 10-мільйонної армії знаходилась в стані бродіння.

Головною перешкодою до перемоги стали тепер не матеріальні недоліки (озброєння і постачання, військова техніка), а внутрішній стан самого суспільства. Глибокі протиріччя охоплювали верстви. Головним було протиріччя між царсько-монархічним табором і двома іншими - ліберально-буржуазним і революційно-демократичним. Цар, і що групувалася навколо нього придворна братія, хотіли зберегти всі свої привілеї, ліберальна буржуазія хотіла отримати доступ до урядової влади, а революційно-демократичний табір на чолі з партією більшовиків боровся за увергнення монархії.

Бродінням були охоплені широкі маси населення всіх воюючих країн. Все більше трудящихся вимагали негайного миру і засуджували шовінізм, протестували проти нещадної експлуатації, нестачі продовольства, одягу, палива, проти збагачування верхівки суспільства. Відмова правлячих кругів задовольнити ці вимоги і придушення протестів силою поступово навели маси до висновку про необхідність боротьби проти військової диктатури і всього існуючого ладу. Антивоєнні виступи переростали в революційний рух.

В такій обстановці в правлячих кругах обох коаліцій росла тривога. Навіть самі крайні імперіалісти не могли не вважатися з настроєм мас, жадавших миру. Тому були вжиті маневри з "мирними" пропозиціями в розрахунку на те, що ці пропозиції будуть відкинуті супротивником і в такому випадку на нього можна буде звалити вину за продовження війни.

До початку 1917 року загострилась політична обстановка в країні. Вкрай напружена атмосфера політичної боротьби висунула новий засіб: переворот! Але доля розпорядилась інакше. Раніше перевороту почалася «найбезкровніша російська революція». Підготовка до революції прямо або побічно велась давно. В ній прийняли участь найрізнородніші елементи: германський уряд, не жалівший засобів на соціалістичну і поразкову пропаганду в Росії, в особливості серед петроградських робочих; соціалістичні партії, що організували свої осередки серед робочих і військових частин; протопопівське (поліцейське) міністерство, що провокувало вуличні виступи, щоб збройною силою подавити їх і тим самим розрядити атмосферу. Ніби-то всі сили по діаметрально протилежним побудженням, різними шляхами і засобами йшли до однієї кінцевої мети. Але все таки, повстання спалахнуло стихійно. Перші спалахи почались 23 лютого, коли натовпи народу запрудили вулиці, збиралися мітинги, і оратори закликали до боротьби проти ненависної влади.

Так тривало до 26 лютого, коли народний рух прийняв грандіозні розміри і почалися криваві зіткнення з поліцією, з застосуванням нею кулеметів. Вранці на сторону що повстали перейшли запасні батальйони Литовського, Волинського, Преображенського і Саперного гвардійських полків (нинішні гвардійські полки були на Південно-західному фронті). Війська вийшли на вулиці без офіцерів, злились з натовпом і сприйняли його психологію. Збройний натовп, тік по вулицям, приєднуючи до себе все нові і нові натовпи, змітаючи барикади. Офіцерів, що зустрічались, обеззброювали, інколи убивали. Збройний народ оволодів арсеналом Петропавловської фортеці, Хрестами (в'язницею). В цей рішучий день вождів не було, була одна стихія. В її грізній течії не бачилося ані мети, ані плану, ані гасел. Єдиним загальним вираженням був заклик: "Хай живе Свобода!" Хтось повинен був оволодіти рухом. І цю роль прийняла на себе Державна Дума. Центром політичного життя країни стала Дума, котра після патріотичної боротьби її проти ненависного народу уряду, після великої плідної роботи в інтересах армії, користувалася широким успіхом в всій країні і армії.

Лютнева революція почалась в умовах Світової війни, що загострила і поглибила проблеми і протиріччя в політичній, соціально-економічній, національній і інших сферах життя. Лютнева революція була одним з пошуків шляхів виходу з кризи буржуазної цивілізації.

В Думі ще в серпні 1915 року був створений так званий Прогресивний блок партій, що включив 236 членів Думи з загальної кількості 442 членів. Блок сформулював умови для переходу від самодержавства до конституційної монархії шляхом "безкровної" парламентської революції. Тоді в 1915 р., натхненний тимчасовими успіхами на фронті, цар відхилив умови блоку і закрив засідання Думи. До лютого 1917 р. обстановка в країні ще більш загострилась із-за невдач на фронті, великих втрат в людях і техніці, і т. ін., що викликало широке незадоволення самодержавством в великих містах і передусім в Петрограді, внаслідок чого Дума була вже готова зробити цю "безкровну" парламентську революцію. Голова Думи М. В. Родзянко безупинно надсилає в ставку тривожні повідомлення, подаючи від імені Думи уряду все нові наполегливі вимоги про реорганізацію влади. Частина оточення царя радить йому піти на поступки, давши згоду на утворення Думою уряду, що буде підвладний не царю, а Думі. З ним лише будуть погоджувати кандидатури міністрів. Не дочекавшись позитивної відповіді Дума розпочала утворення незалежного від царської влади Уряду. Так сталась Лютнева революція 1917 року.

28 лютого цар направив на Петроград з Могилева військові частини на чолі з генералом Н. І. Івановим для наведення порядку в столиці. В нічній бесіді з генералом Івановим, збентежений озлобленими вимогам Думи, що бунтує, цар висловив свої сумніви і важкі міркування: "Я беріг не самодержавну владу, а Росію. Я не впевнений, що зміна форми правління дасть спокій і щастя народу". Так пояснив цар свою завзяту відмову Думі на створення незалежного уряду.

Військові частини генерала Іванова були затримані революційними військами на шляху в Петроград. Не знаючи про провал місії генерала Іванова, Микола II в ніч з 28 лютого на 1 березня теж вирішує виїхати з Ставки в Царське Село.

Після того, як царський поїзд був затриманий в Малих Вищерах, цар розпорядився їхати в Псков під захист штабу Північного Фронту. Головнокомандуючий Північним Фронтом був генерал Н. В. Рузський. Генерал, переговорив з Петроградом і ставкою в Могилеві, запропонував царю спробувати локалізувати повстання в Петрограді шляхом угоди з Думою і утворення відповідального перед Думою Міністерства. Але цар відклав рішення питання на ранок, все ще сподіваючись на місію генерала Іванова. Він не знав, що війська вийшли з покори, і через три дні той був вимушений повернутися в Могилів.

Вранці 2 березня генерал Рузський доповів Миколаю ІI, що місія генерала Іванова не вдалася. Голова Держдуми М. В. Родзянко через генерала Рузського заявив по телеграфу, що збереження династії Романових можливо за умови передачі трону спадкоємцю Олексію при регентстві молодшого брата Миколая II - Михайла.

Середні верстви - чиновники, офіцерство, інтелігенція - вітали політичну свободу, принесену лютневою революцією, але вже досить скоро виявили, що ця свобода мала і зворотну сторону. Політична стабільність захиталась, що погано відбилося як на матеріальному так і на моральному стані середніх верств. Особливо це відбилося на положенні офіцерства, в умовах демократизації і прогресуючого розкладу армії, відчувавшого себе позбавленими звичних основ.

Тимчасовий уряд залишив по суті незайманим весь старий державний апарат. В усіх міністерствах і інших центральних органах залишилися старі чиновники і старі порядки. Новими були лише одні міністри.

Народні маси, що вчинили революцію, сподівались, що нова влада негайно розв'яже земельне питання. Тимчасовий уряд закликав селян чекати скликання Установчих зборів і не захоплювати насильно землі.

Політика Тимчасового уряду в вирішенні аграрного питання повністю підтримувалася меншовиками і есерами, вони засуджували селян за "аграрні безладдя" і самочинне захоплення земель. Тимчасовий уряд рішуче відвернув вимоги робочих про 8-годинний робочий день. Тільки наполеглива боротьба пітерських робочих призвела до того, що союз петроградських фабрикантів підписав 11 березня 1917 р. угоду про введення на промислових підприємствах Петрограда 8-годинного робочого дня. Під тиском фабрикантів з інших міст і уряду вже 16 березня петроградські капіталісти заявили, що їхня поступка є тимчасовою. Уряд і буржуазні діячі повністю відкидали вимоги робочих про поліпшення умов праці і підвищення заробітної плати.

Буржуазний Тимчасовий уряд лише декларував знищення національної нерівності в Росії, а фактично продовжував проводити суто національну політику в відношенні неросійських народів. Воно рішуче виступало проти надання прав на державну самостійність Фінляндії, Україні і іншим національним областям.

Тимчасовому уряду прийшлося на початку своєї діяльності вступити в великі зіткнення не тільки з трудящимися масами національних окраїн, але і з місцевими буржуазними верствами населення, що вимагали розширення для себе політичних прав. Такі зіткнення у Тимчасового уряду незабаром відбулися з Фінляндією при відновленні діяльності Фінляндського Сейму і з Україною при утворенні Центральної Української Ради.

Не менш гострий антидемократичний курс Тимчасовий уряд повів і в своїй політиці в відношенні солдатської маси, яка стала союзником пролетаріату в буржуазно-демократичній революції.

В той час як маси вимагали негайно почати переговори про укладення демократичного і справедливого миру, буржуазний уряд не тільки не хотів вести такі переговори, але і наполегливо домагався того, щоб Росія продовжила імперіалістичну війну до "переможного кінця". Міністр іноземних справ Мілюков негайно по вступі в свої обов'язки заявив послам Франції, Англії, Італії і США, що Росія залишиться вірній своїм союзникам і буде продовжувати війну до перемоги над Німеччиною і її союзниками.

Однак всенародний рух не міг не стримувати буржуазію в її військовій політиці. Буржуазний уряд цілком розумів, що гасла "Геть війну!" і "Мир народам!" були широко популярні серед мас і з ними не можна було не вважатися. "Російська революція лютого-березня 1917 року, - писав В. І. Ленін, була початком перетворення імперіалістичної війни в війну громадянську. Ця революція зробила перший крок до припинення війни".

Зупинити боротьбу народних мас проти війни, обманути солдат, знов кинути російську армію в наступ! - Такі були задуми буржуазії. На допомогу тимчасовому уряду як і в інших випадках, прийшли меншовики і есери. При їхній підтримці Тимчасовий уряд випустив декларацію, в якій заявляв, що війна з боку Росії тепер вже не носить загарбницького характеру, що вона стала обороною і ведеться в захист російської революції від німецьких загарбників.

Меншовики і есери замість дійсної боротьби за мир обмежувалися лише словами, і не вжили не одного реального кроку, щоб покласти кінець війні. Така пропаганда меншовиків і есерів на початку розвитку революції мала успіх.

Масам було тяжко розібратись в суттєвості меншовистсько-есерського гасла - революційного “оборончества”. Лише поступово, по мірі розкриття більшовицькою партією перед трудящимися дійсної зовнішньої політики Тимчасового уряду, маси відходили від партій революційного “оборончества” - меншовиків і есерів.

Тільки одна більшовицька партія повела рішучу боротьбу проти контрреволюційної політики Тимчасового уряду. Однак, щоб повністю оволодіти масами і повсюдно очолити їхню боротьбу, більшовицькій партії необхіден був деякий час.

Перемога буржуазно-демократичної революції дала партії можливість перейти до легальної роботи. В її рядах виявилися великі суперечності. В. І. Ленін і його прибічники в Росії тримали курс на передачу всієї влади в країні в руки Рад, вимагали не виявляти жодної підтримки Тимчасовому уряду. В зв'язку з цим Ленин ставив перед партією задачу завоювання більшості в Радах. Тільки більшовизовані Ради могли позбавити уряд своєї підтримки і взяти в свої руки всю повноту влади. Але така позиція більшовиків вела їх до протистояння і конфронтації з іншими соціалістичними партіями і групами, поглиблювала розкол соціалістичного фронту.

Деякі же працівники партії, які знаходились в Росії (Каменєв і інші), стояли за підтримку тимчасового уряду і за об'єднання з меншовиками. Це послаблювало партію. Приїзд В. І. Леніна в Росію, вироблення їм Квітневих тез призвело до об’єднання ідей партій більшовиків на платформі ленінських тез. Це був перехід до курсу на перемогу соціалістичної революції. Успіх нового етапу революції міг бути досягнутий за умови ізоляції мас від меншовиків і есерів, завоюванням більшовиками більшості в Радах.

Боротьба за перемогу соціалістичної революції була основною задачею більшовицької партії.

На початку травня в склад Тимчасового уряду ввійшли представники есерів і меншовиків. Ці партії поділили таким чином відповідальність за управління країною. Уряд став коаліційним.

В цих умовах все більшу силу набирав більшовизм. На першому Всеросійському з'їзді робітничих і солдатських депутатів (3 червня 1917 року), що минав в пошуках шляхів компромісу, консолідації, В. І. Ленін заявив, що партія більшовиків готова взяти владу цілком, підверг різкій критиці шлях есеро-меншовистських лідерів Рад на співробітництво з Тимчасовим урядом.

18 червня в Петрограді і інших великих містах пройшли потужні демонстрації під більшовистськими гаслами "Вся влада Радам!", "Геть міністрів-капіталістів!", "Геть війну!".

Широка підтримка більшовицьких гасел була не випадковою. Вона "накопичувалась" поступово і була зумовлена як затягуванням війни, наростанням економічної розрухи, так і енергійною пропагандою більшовиків, що доводили, що доки у влади буржуазія і "угодовські" партії, життєві інтереси робочих, солдат і селян не можуть бути задоволені. Ці події ознаменували собою червневу кризу Тимчасового уряду.

Якщо в квітні криза була розв'язана створенням коаліційного уряду, то в червні Тимчасовий уряд бачив своє врятування в наступі на фронті. Уряд і ВЦВК Рад розраховували, що успіх наступу виявить стабілізуючий вплив на революційний процес. Більшовики вели пропаганду проти наступу.

4 липня 1917 року в Петрограді під більшовицькими гаслами відбулася півмільйонна демонстрація, направлена проти Тимчасового уряду. Серед демонстрантів були збройні загони матросів Балтійського флоту і солдат. Уряд примушений був застосувати силу. Після цих подій Петроград був проголошений на військовому стані, деякі військові частини роззброєні і виведені з міста, закрита більшовицька "Правда", був відданий наказ заарештувати В. І. Леніна і ряду керівників більшовиків. 24 липня був сформований новий склад Тимчасового уряду. В нього ввійшли 7 есерів і меншовиків, 4 кадета, 2 члена радикально-демократичної партії і, 2 безпартійних. Прем'єр-міністром ще 8 липня став Керенський.

Таким Чином двовладдя в країні було фактично ліквідоване. На Чолі уряду і Рад стояли есеро-меншовистські керівники. В цих умовах партія більшовиків зняла гасло "Вся влада Радам!" і взяла курс на збройне захоплення влади. П'ятий з'їзд РСДРП (б), що проходив в кінці липня-початку серпня підтвердив цю лінію.

Частина вищого військового командування російської армії, прагнучи не припустити подальшого розвитку кризи, навести порядок і відвернути розвал армії, вжила спробу військового перевороту. Його очолив Верховний головнокомандуючий генерал Л. Г. Корнілов. 25 серпня з фронту на Петроград були посунуті війська. За декілька днів, однак, заколот було подавлено. Велику роль в цьому зіграли більшовики. Вони направили агітаторів в корніловські частини, почали створювати збройні загони Червоної гвардії. Слідством корніловського заколоту і його ліквідації став процес більшовизації Рад. З вересня 1917 року керівництво Радами поступово переходило до більшовиків і їхніх прибічників. Вони знову висунули гасло "Вся влада Радам!"

Восени 1917 року соціально-економічна і політична криза в країні досягла своєї межі. Скоротився випуск промислової продукції, видобуток вугілля, зменшилося виробництво чавуну і сталі. Падало сільськогосподарське виробництво. Швидко росло безробіття. Багато промислових підприємств закривались. Населення стало перед загрозою голоду. Ще більш посилилася соціальна напруга в країні. Піднялася хвиля страйкового руху, збільшилося число політичних страйків. Розгортався масовий селянський рух. Відбувалося самочинне захоплення чужої землі. Армія виходила з покори командуванню. Звичайними стали дезертирство та братання з супротивником. В цей час у есерів оформилося в самостійну партію ліве крило, що виступало за перехід влади в руки Рад.

В вересні 1917 року В. І. Ленін направив з Фінляндії, де він переховувався від влади, два листа ЦК РСДРП (б) ("Марксизм і повстання" і "Ради стороннього"). В цих роботах він доводив, що в країні склалися умови для успішного повстання. Однак більшість членів ЦК в той момент підтримувала лінію Г. Є. Зіновьєва і Л. Б. Каменєва на мирний розвиток революції. По їхній думці, можна було прийти до влади, використовуючи вибори в Установчі збори і спираючись на більшовизовані Ради.

З приїздом В. І. Леніна в Петроград був прийнятий план збройного повстання, створені керівні органи по його підготовці. Зіновьев і Каменєв відкрито через пресу висловили свою незгоду з рішенням про повстання. Уряд А. Ф. Керенського вжив ряд заходів по його відвертанню, але вони не дали бажаних результатів. Неспроможність Тимчасового уряду в ці днів і години було разючим. В вирішальному ступені це з'явилося слідством втрати їм практичних всякої підтримки.

За пропозицією В. І. Леніна повстання почалося 24 жовтня, до відкриття з'їзду. По вказівці штабу повстання загони Червоної гвардії організували охорону фабрик і заводів, були зайняті всі державні заклади і оточений Зимовий палац, де знаходився Тимчасовий уряд.

Ввечері в Смольному відкрився другий з'їзд Рад, на якому переважали представники більшовиків і лівих есерів - партій, що виступали за перехід повноти влади до Рад. Вночі прийшла звістка про взяття Зимового палацу і арешт Тимчасового уряду. З'їзд проголосив Росію республікою Рад. Підтримка повстання народними масами та детальний план сприяли його швидкому і успішному завершенню.

Таким чином Жовтнева революція стала логічним продовженням Лютневої 1917 року буржуазно-демократичної революції

Характер Лютневої революції: буржуазно-демократичний, тому що вона переслідувала буржуазно-демократичні цілі. Ліквідація самодержавства, поміщицького землеволодіння, нерівності націй, встановлення демократичної республіки, забезпечення різноманітних демократичних свобод, полегшення положення трудящихся.

Причини революції: крайнє загострення всіх протиріч російського суспільства, посилених війною, господарською розрухою і продовольчою кризою.

Рушійна сила: робітничий клас, селянство, ліберальна буржуазія, демократичні верстви населення, інтелігенція, студентство, службовці, представники пригноблених народів, армія.

Хід подій: Лютий: страйки і демонстрації петроградських робочих, викликані незадоволенням економічним станом, продовольчими труднощами, війною. 14.02 відкриття сесії думи. Родзянко і Мілюков обережні в критиці самодержавства. Прогресисти і меншовики форсують протистояння з урядом. Підсумок: зроблений висновок про необхідність зміни уряду. 20-21 лютого: імператор вагається, обговорює питання про відповідальність міністерства, збирається в думу, але раптово від`їжджає в ставку. 22.02: путіловцям оголошують локаут. 23.02: стихійний революційний вибух - початок революції. 24-25. 02: страйки переростають в загальний страйк. Війська тримають себе нейтрально, іноді навіть приязно. Наказу стріляти немає. 26.02: сутички з поліцією переростають в бої з військами. Наказ стріляти запізнився на 3 дні. 27.02: загальний страйк переходить в збройне повстання. Почався перехід військ на сторону повстанців. Повстанці займають найважливіші стратегічні пункти міста і урядові будинки. В цей же день цар перериває сесію думи. Повстанці приходять до Тавричеського палацу. Авторитет думи в народі був високий. Дума виявилася центром революції. Депутати думи створюють тимчасовий комітет державної думи, а робочі і солдати формують ПетроРаду. 28.02: міністри і вищі сановники арештовані. Родзянко погоджується взяти владу в руки тимчасового комітету думи. Збройне повстання перемогло. 2.03: відмова Миколи ІІ від престолу. 3.03: великий князь Михайло Олександрович відрікається від престолу. Фактично в країні встановлюється республіканський лад. Березень: революція перемагає по всій країні.

Висновок: лютнева революція перемогла. Революція вирішила питання про владу в формі двовладдя: Тимчасовий уряд, ПетроРада. Тимчасовий уряд не мав головного атрибуту влади - збройної сили. Наказ ПетроРади №1: створення солдатських комітетів, офіцери позбавилися права доступу до зброї. Дисципліна зламана, а ради придбали величезну військову міць.

Перші кроки тимчасового уряду (2.03-25.08 1917): Установа спеціальної юридичної наради для рішення законодавчих питань. Діяльність в області економіки: хлібна монополія, тверді ціни, нормоване постачання. Земельне і військове питання вирішити відразу не вдалося. Взятий курс на установчі збори, які повинні були вирішувати всі головні питання.

Підсумки лютневої революції.

Увергнення самодержавства, початок економічного і соціально-політичного реформування, формування двовладдя, загострення проблем в Росії.

Перелік використовуваної літератури:

1. "Історія Першої світової війни 1914 - 1918" під редакцією Ростунова І.І. – Москва "Наука" 1975 р.

2. "Перша світова війна. 1914 - 1918" (збірник наукових статей) Редколегія: Москва "Наука" 1975 р.

3. Політична історія Росії .Хрестоматія. –М.,1995

4. Л. Жарова, І. Мітіна. "История Отечества1900-1940". М.: Видавництво "Освіта". 1992