У
кінці XVI
сторіччя при
Федорі Іоаничу
збудовані були
Воронеж, Валуйки,
Бєлгород, Курськ,
Ливни - границя
посувається
на південь, на
так звану "польскую",
цебто степову,
украйну.
Годунов
будує дуже
далеко на півдні,
недалеко від
Святих гір по
Донцеві місто-кріпость
Цареборисів
(нині - Червоний
Оскол на Харківщині).
Під час розрухи
у Московській
державі Цареборисів
спустів і вилюднів,
як і деякі інші
міста по московських
українах.
Але
в царювання
першого Романова,
Михайла, було
побудовано
багато нових
міст в Курщині
й Воронежчині;
з них потім
склалася так
звана Бєлгородська
лінія, за якою
вже починався
дикий степ; до
прибуття українців
на це дике поле
тамечка їздили
тільки московські
вартові та
путівльськи
станичники.
Було
тільки кілька
міст та менших
осель на Слобідській
Україні, котрі
були осажені
московським
урядом, а не
українськими
переселенцями,
у першій половині
XVII сторіччя.
Дуже старим
московським
острожком були
Валки (Можський
острожок), назва
яких походить
від того, що
були колись
там вал та рів.
У 1650 році у Валках
були вже й гармати,
і воєвода. Але
є свідчення,
що навкруги
Валок, до їх
збудування,
вже жили українці
- пасішники.
"Український
національний
склад життя
держався не
тільки по селах,
як тепер, а й
по містах, городах,
де його тепер
дуже мало. Ми
його бачимо
навіть у такому
центральному
місті, як Харків,
населення
котрого тепер
так обрусіло,
що, мабуть, більшість
його й не знає,
що колись Харків
був чисто українським
містом, а потім,
коли обрусів,
частина його
української
інтелігенції,
прихильна до
народа, працювала
над відродженням
свого народа
й бережно донесла
се бажання до
наших часів
— до сього великого
українського
руху, котрий
не тільки утворив,
але й проводить
у життя і національне,
і політичне
відродження
усієї України,
а разом з нею
і Харкова з
Слобожанщиною."
Харків
у XVII— XVIII ст.
Харків
був заснований
у 1654 р., саме тоді,
як Богдан
Хмельницький
перейшов з
усією Україною
під московську
“протекцію”.
Місто заснувала
ватага українських
переселенців
з ватажком —
осадчим Іваном
Каркачем. Най
же пам'ять про
Івана Каркача
існує навіки
у Харкові укупі
зі спомином
про першого
харківського
козачого отамана
Івана Кривошлика.
Хоч про Ів. Каркача
яко першого
харківського
осадчого згадують
тільки пізні
документи
(другої половини
XVIII ст.), але ми не
можемо їх одкинути,
а укупі з ними
і Каркача, бо
ні для чого
було тоді вигадувати
його: очевидно,
що ім'я це збереглося
у спомину населення,
а окрім того
й ранні документи
знають серед
харківського
населення
Каркачів, проте
прізвище відомо
й тепер.
Українські
переселенці
з Задніпрянщини
прийшли на дике
поле і оселилися
там, де річка
Харків впадає
в річку Лопань
— на Харківському
городищу, де
колись, у домонгольську
добу, у XII ст., був,
мабуть, староруський,
український
город, де тепер
у Харкові знаходяться
“університетська
горка”, собор
і старовинній
університетський
корпус. Тут, у
1656 р., харківці
збудували
земляну й дерев'яну
огорожу навкруги
городища і
зробили її, як
ми знаємо, по
свойому українському
звичаю, щоб
захистити себе
від татар, але
ся огорожа не
вподобалася
московському
воєводі, котрий
велів зробити
кріпость по
московському
зразку.
Оттак
спочатку виявилися
дві влади і у
стихії культури
— українська
і великоросійська.
Але у складі
населення
Харків був,
можна сказати,
чисто українським
містом, бо сюди
одразу явилася
чимала купа
українців —
587 чол. козаків,
а з жінками і
дітьми се вийде,
мабуть, до 2000 чол.
Вони з'єдналися
в козацьке
товариство,
поділене на
сотні й десятки,
з отаманом,
сотниками і
десятниками
на чолі.
Д.І.Багалію
пощастило
розшукати в
архиві і
надрукувати
список сих
харківців —
із нього видно,
що се були українці
— Іваненки,
Тимошенки,
Єфименки, Гордієнки,
Олексієнки,
Мельник, Колесник,
Коваль, Кушнір,
Котляр, Швець,
Ткач, Кравець.
Бачимо там
Журавля, Дудку,
Стріху, Ломаку,
Тетерю, Сироїжку,
Горобця й таких
інших. Був Тихий,
Дурний, Кривий,
Недбаєнко. Був
Кременчуцький
(мабуть, з Кременчука),
Волошенин
(мабуть, з Волощини),
Москаль (з Московії).
Бачимо також
— Якова Шаркова
зятя: очевидно,
що знали більше
самого Шарка,
ніж його зятя
Якова, і сей
своє прізвище
заполучив од
тестя.
|
Це
була головна
ватага переселенців,
а до неї почали
приходити й
другі. Приходили,
як ми знаємо,
більш усього
з Правобічної
України, особливо
в тяжкі часи
Руїни, приходили
і з Гетьманщини,
приходили і
з інших місць
Слобідської
України, бо
Харків вабив
до себе населення
як полкове
і торговельне
місто. Мав тут
своїх служилих
великоросійських
людей і московський
центральний
уряд, але їх
було небагато,
якщо порівняти
з числом українського
населення. |
У
1665 р. було у Харкові
українців 2282
чол. мужського
пола (міщан
1290 і хліборобів
992), а велико-росіян
(дітей боярських
і інших служилих
людей) — 133.
У
1668 р. українців
було 1491 мужського
пола, великоросіян
(служилих і
приказних
людей) 75 чол.
(мабуть, тут
показані одні
козаки і служилі
люди без дітей
і родичів).
У
1670 р. у Харкові
збільшилося
число великоросіян,
бо залишилися
великоросійські
служилі люди
для оборони
города од татар.
Українців було
тоді 2101 чол. мужського
пола, великоросіян
415 чол. мужського
пола.
У
1673 р. українців
було 1276 чол. мужського
пола, великоросіян
118 чол.; се все були
діти боярські
городової
служби, а полкових
великоросійських
служилих людей
вже не було.
У
1675 р. число великоросійських
служилих людей
знов значно
збільшилося
(у 6 разів): тепер
їх було 625 чол.
У
1686 р. великоросіян
було 571 чол. на
1937 українців.
Виходить,
що великоросійське
населення у
Харкові було
текучим. Українці
самі поселилися
на вічне життя
у Харкові, а
великоросійських
служилих людей
туди часами
посилав московський
уряд не по їх
волі і без
їхнього бажання,
не для заселення
міста, а для
його охорони.
Отже справжніми
постійними
поселенцями
Харкова були
українці, котрі
збудували
собі будинки,
охазяїнувалися,
з'орали землі,
зайнялися
ремеслами,
промислами
й торгівлею.Щодо
соціального
складу харківського
населення
XVII ст., то воно
поділялося
тоді на а) козаків
полкової служби,
б) міщан і в)
цехових ремесників.
Вищою владою
у Харкові була
полковнича
влада. На чолі
великоросійського
населення
стояв воєвода,
над міщанами
була ще окрема
влада війта,
а над цеховими
ремесниками
стояли виборні
цехмістри. |
|
У
XVIII ст., у другій
четверті сього
століття, Харків
був чисто українським
містом. З перепису
Хрущова 1732 р. ми
дізнаємося,
що число українців
тоді щодо
великоросіян
збільшилося
в порівнянню
з XVII ст. Прізвища
харківців чисто
українські,
і, як би їх знав
М. В. Гоголь, йому
не потрібно
б було вигадувати
прізвищ своїх
українців: ми
бачимо й Квітку,
й Горлицю, й
Незовибатька,
й Богомаза, й
Лупикобилу,
й Лупикобиленка,
й Сухоребрика,
й Недерикута,
й Кадигробенка,
й Отченашка,
й Кусьвовка,
й Штанька, й
Пацюка, й Вареника.
Дуже
цікаво буде
побачити склад
населення
Харкова у 1732 р.
з національного
й соціального
боку. Більш
усього проживало
у Харкові козаків:
виборних козаків
було 775 чол., у них
підпомошників
1531, козачих підсусідків
85; козачої старшини
з робітниками
71, цехових ремесників
492, підданих,
посполітих
і робітників
205, духовенства
з робітниками
170; великоросіян
235, греків і інших
чужоземців
21; усього 3595 чоловік.
Значить,
більш усього
було козачих
підпомошників,
далі за ними
йдуть виборні
козаки, далі
цехові ремесники.
Виходить, що
Харків з соціального
боку був таким
же українсько-козацьким
містом, як і
інші міста
Слобідської
України. Різниця
була тільки
у тім, що тут
жило багато
цехових, яких
не бачимо в
інших городах.
Харківських
міщан у початку
XVIII ст., як ми знаємо,
прилучили до
козаків і оддали
у полковничу
владу.
Харківські
козаки ділилися
на дві сотні.
Виборні козаки
були більш
заможними
людьми, ніж
їхні підпомошники.
У виборних
козаків було
більш робітників,
котрі проживали
у їхніх семействах.
На кожний двір
виборного
козака приходилося
взагалі по 5
душ чоловичої
статі, а як включити
робітників
та підсусідків,
то прийдеться
по 5, 7 чол. на сімейство.
Виходить, що
це були дуже
великі сімейства,
коли ми звикли
думати, що українські
сімейства були
звичайно малі.
Іноді одне
сімейство
містилося у
одній хаті, але
частіше воно
проживало у
декількох хатах
і тілько у одному
подвір'ї.
Але
траплялися
іноді й невеличкі
сімейства: по
одній душі мало
14 сімейств. У
60 сімействах,
котрі мали
робітників
та підсусідків,
було по 3-4 чоловіка
на сімейство.
Цікаво, що були
й удови-козачки,
які од себе
виряжали на
службу, мабуть,
підпомошників-наймитів.
Чужі люди проживали
у 20% усіх сімейств.
У козачих
підпомошників
на сімейство
проходилося
взагалі 6 чол.
мужського
пола. Тільки
12 подвір'їв
підпомошників
містилися на
підварках,
тобто не у самому
місті, а у передмісті,
і 21 сімейство
проживало по
чужих дворах,
котрі належали
до старшини
та усяких удов.
|
До
старшинського
уряду належали
харківський
полковник
Григорій
Семенович
Квітка, полковий
суддя Роман
Григорович
Квітка, полковий
хорунжий
Рибасенко,
сотник першої
сотні Григорій
Васильович
Ковалевський
і другої - Як.
Хв. Денисевич.
Жив своїм
подвір'ям і
валківський
сотник, потім
ізюмський
полковник
Ів. Гр. Квітка,
удова полковника
Куликовського,
полковий писар,
два писаря
полкової
канцелярії,
5 ратушних
писарів і 1
таможений.
Оце була невеличка
купка козацької
старшини, яка
потім обернулася
у дворян. |
Цехові
люди належали
до таких ремесел:
були ткачі,
шевці, котлярі,
ковалі, різники,
римарі, музики,
склярі, шаповали,
бондарі, гончарі,
кравці, дехтярі,
кушнирі, теслі,
олійники, винникі,
солодовникі,
коцарі і коцарки.
Цікаво, що музики
були теж серед
ремесників,
бо і справді
вони грали на
весіллях і
годувалися
од свого ремесла.
Од римарів і
коцарів получили
свої назвиська
теперішні
Римарська та
Коцарська
вулиці. Усі
цехові мали
свої власні
подвір'я й хати,
окрім 5 чоловік,
котрі жили у
подвір'ях полковника
Квітки. У цехових
були ще менші
сімейства, ніж
у козаків-підпомошників,
у них приходилося
трохи більш
3 чол. на семейство.
Були у них, одначе,
робітники і
підсусідки
— по 2 чол. на
семейство.
Значить, робітників
у цехових було
далеко більше,
ніж у козаків
і підпомошників,
бо кожний ремесник
хотів мати
робітника.
Духовенства
з робітниками
було 116 чоловік.
У Харкові тоді
було 9 церков
і при кожній
звичайно по
2 священника,
а при соборній
- 2 протопопа.
У монастирі
проживало 13
монастирських
робітників.
Духовенство
проживало в
церковних домах
при церквах.
Окрім того
декотрі священники
мали ще й власні
подвір'я, в котрих
проживали їх
двірники та
робітники. При
церквах, як ми
знаємо, були
школи, в котрих
проживали
учителі — дяки.
Таких учителів
було тоді у
Харкові 19 чол.
При церквах
були також і
шпиталі. У
Харківському
колегіумі жили
учні латинської
школи.
Поспільство,
або піддані,
поміщалися
в 22 подвір'ях
у 29 хатах. Жили
вони на підварках
в передмістях
маненькими
хуторами: на
хуторі полковника
Квітки, підпрапорного
Черняка, козака
Коваленка,
ландміліцького
полковника
Дуніна, полковника
Куликовського,
угольчанського
сотника Михайлова,
харківського
сотника Ковалевського,
харківської
крамарки
Назаренкової,
Харківського
Покровського
монастиря,
троїцького
священника,
харківського
городничого
Голуховича;
біля сього
хутора був млин
на р. Харкові,
а при млині жив
мельник з сімейством.
На тій же річці
Харкові було
ще 2 млина з
мельниками.
Особливе
місце займали
у Харкові
велико-росіяне
та чужоземці.
Вони поділялися
на декілька
станів.
Одна
частина великоросіян
попала навіть
у козаки. Це
були колишні
служилі люди,
котрі записалися
у козацтво,
коли у Харкові
у 1700 р. були скасовані
воєводи; їх
було небагато
— 13 дворів. Окрім
сього у Харкові
проживали
по пашпортах
посадські
люди, котрі
явилися сюди
ради торгівлі
із різних
великоросійських
міст — з Курська,
Вереї, Бєлгорода,
Чугуєва, Тули,
Єльця, Веньова.
Далі йдуть
армійські
чини — абшитований
капітан, поручики
й інші; майже
усі вони мали
в Харкові власні
будинки. Були
тут ще московські
служилі люди,
котрі раніш
записалися
у козаки, а в
1731 р. їх повернули
у подушний
оклад і записали
у ландміліцію. |
|
Греків
та інших чужоземців
було 21 чол., між
ними хрещений
арап і удова
польської
нації, євреїв
зовсім не було.
Проживало у
Харкові двоє
греків— Костянтинов
та Челенбі,
котрі займалися
купецтвом; у
одного з них
був робітником
татарин.
Хоч
Харків тоді
був таким же
полковим містом,
як і Суми, Охтирка,
Ізюм, Острогозьк
і не мав значіння
центра усієї
Слободської
України, але
все ж таки він
і по числу мешканців,
і по соціальному
складу свого
населення
відрізнявся
від тих міст,
мав над ними
перевагу. Він
був українським
козацьким
містом, але у
ньому проживало
стільки великоросіян,
скільки їх не
було ніде по
інших полкових
містах.
|
У
Харкові проживало
вже тоді й
великоросійське
купецтво, котре
трохи згодом
значно збільшилося.
Це все було
початком того
нового обличчя,
котре прийняв
Харків пізніше.
У 1732 р. се був
український
город і з
національного,
і з соціального
боку. Більш
90 % населення
було українського.
Перше місце
займав козачий
стан. Козаки
були власниками
більшості
міських подвір'їв
та будинків
За ними йшли
українські
ремесники —
се теж був сталий
мінський стан,
котрий тримав
у своїх руках
потрібне для
усіх рукомесло.
Ремесники
теж проживали
у власних
будинках. І
козацтво, й
цехові містилися
тоді у Харков
не на підварках,
а у самому місті,
навіть у його
центрі, на
теперішніх
центральних
вулицях. |
Цікаво,
що й вулиці
тодішні діставали
свої назвиська
від сих простих
козаків та
ремесників.
Не кажучи вже
про такі вулиці,
як Римарська,
Чоботарська,
Коцарська,
Кузнечна (вони
були названі
так по ремеслах),
ми маємо ще
такі назвиська
харківських
вулиць у 1724 р. в
Соборній парахвії:
вулиця пана
полковника
Квітки у замку,
вулиця пана
судді (Квітки),
вулиця Сотницька
(пана сотника),
Бесідина (де
жив Бесідин),
Михайла Дрикги
(де жив Дрикга),
Сушкова (де
жила Сущиха),
Макс. Писаря
(де жив М, Писарь),
Сем. Богодуховського
(де жив Сем.
Богодуховський),
Синицького
(де жив Синицький),
Єнощина (де жив
Єноха), Борисенкова
(де жив пушкар
Борисенко),
Пістунова (де
жив Пістун),
Гребеникова
(де жив Гребеник),
Куликівка (де
жив Кулик),
Шаповалова,
Чайчина вулиця
над ярком; усього
20 вулиць в центрі.
У
Миколаївському
приході було
6 вулиць: над
ярком Щаповалова
(де жив Шаповал),
Карабутова
(де жив Карабут),
Бибикова (де
жив Бибик),
Шеметова,
Калебердина
(де жив Калеберда).
У Вознесенському
приході — дві
вулиці — Шапранівська
(де жив Шапран),
Чугаївська
(де жив Чугай).
У приході
Покровського
монастиря —
одна вулиця
Пищальчина
(де жив Пищалко).
|
|
У
Рождественському
приході — 5 вулиць:
Москалівка,
Шилова (де жив
Шило), Пробита,
Довгалівка,
Безсалівка.
У
Троїцькому
приході 6 вулиць:
Назарцева (де
жив Назарець),
Клименкова
(де жив Клименко),
Гунченкова
(де жив Гунка),
вулиця добродія
Сізіона (де жив
Сізіон), Юрченкова
(де жив Юркевич).
У
Михайлівському
приході — 4 вулиці:
Кулиничина
(де жив Кулинич),
Корсуновська,
Золотарева
(де жив Золотаренко),
Верещаківська.
У
Воскресенському
приході 8 вулиць
— Дехтярева,
Котлярова (де
жив Котляр),
Мильникова
(де жив Мильничка),
Онопрієва (де
жив Онопрій
Різник), вулиця
до Меркула (де
жив Меркул),
Склярева (де
жив Скляр),
Крохмалева
(де жив Крохмаль),
Миргородовська.
У
Дмитріївському
приході — 5 вулиць:
їв. Турчина (де
жив Турчин),
Вас. Титаря (де
жив Титарь),
Як. Котки (де
жив Котка), їв.
Кривого (де жив
Кривий), Вас.
Котляра (де жив
Котляр).
У
Благовіщенському
приході — 4 вулиці:
Бережна, Помазанова,
Опанасівська
(де жив Панасенко),
вулиця Чорного
Івана.
Як
бачимо, українсько-демократичний
зміст населення
Харкова одбився
навіть у назвиськах
його вулиць.
Таким же українським
демократичним
був і склад
його домовласників.
У самій багатій
аристократичній
частині теперішнього
Харкова — у
приході соборному
— бачимо окрім
самої маленької
купки козацької
старшини (дворян
та чиновників
тоді зовсім
не було), такі
демократичні
прізвища козаків
та цехових, як
Цілюрик, Звонарь,
Голод, удова
Панамарка,
удова Матяшиха,
Бабеха, кравець
Шватченко і
таке інше. Теж
саме можна
сказати і про
домовласників
вулиць Миколаївської
церкви, Покровського
монастиря і
взагалі усього
Харкова.
Через що ж було
так багато тоді
у Харкові дрібних
домовласників?
Через те, що
населення його,
разом з усіма
слобожанами,
користувалося
тими льготами,
які усі переселенці
дістали від
московського
уряду, і серед
сих вільгот
на першому
місці стояла
земельна, себто
земельний наділ
на заїмочному
праві. Перші
харківські
переселенці
дістали даром
на віки-вічні
зімлі під оселі
і право вільного
безоброчного
наслідственного
володіння
підгородніми
землями. Такі
права діставали
й нові переселенці.
Ось через що
з'явилося так
багато домовласників
серед харківців
— кожний, діставши
землю у місті,
зараз починав
будувати собі
хату. Так звичайно
робили селяне;
так робили й
городяне —
харківці, бо
й вони мало чим
відрізнялися
від селян, бо
й їх головним
промислом було
землеробство.
|