Тема: РИНКОВІ ВІДНОСИНИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ
Ковтало Олег Богданович
Студент III курсу ФЕМ, с-ть маркетинг
Факультету економіки і менеджменту
Спеціальність маркетинг
Науковий керівник асистент кафедри історії
України та економічної теорії
Кушнір Леся Павлівна

Найважливішою особливістю аграрних відносин є те, що в сільському господарстві основним засобом виробництва є земля.
Земля — перша й основна умова будь-якого виробництва, але в сільському господарстві вона ще й головний засіб виробництва, елемент продуктивних сил . Тому в цій сфері результати виробництва значною мірою визначаються якістю земельних ділянок, їхньою родючістю, місцерозташуванням щодо ринків збуту, баз постачання потрібної техніки, мінеральних добрив тощо.
Особливість аграрних відносин зумовлена й тим, що земля є предметом праці й одночасно засобом виробництва.
Реформування земельних відносин призвело до суттєвих соціально-економічних змін на селі — створення нових різнотипних суб'єктів господарювання у сільському господарстві та еконномічного підґрунтя для активізації їх діяльності (табл. 12.1).
Таблиця 12.1. Кількість сільськогосподарських підприємств в Україні за організаційно-правовими формами господарювання у 2004 р
Сучасний земельний фонд України становить 60,4 млн га. Значна частка земельної площі (69,3 % , або 41,8 млн га) — це сільськогосподарські угіддя, у структурі яких 78 % (32,5 млн га) припадає на ріллю. Земельні ресурси України характеризуються високими біопродуктивними властивостями. За допомогою досліджень ґрунтового шару встановлено, що середній вміст гумусу в ріллі становив 3,2 % (124,8 т на 1 га). За оцінками вчених, при оптимальній структурі землекористування, відповідному рівні землеробства держава здатна прогодувати 300— 320 млн осіб.
Складовою аграрних відносин є рентні відносини.
Тому на сучасному етапі аграрних перетворень основним завданням державної політики є подолання деяких негативних процесів в аграрному секторі економіки і підвищення ефективності функціонування усіх суб'єктів господарювання на основі суттєвого поліпшення їх наукового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення.
В Україні склалася структура АПК, характерна для країн з відносно низьким рівнем господарського розвитку.
Підраховано, що якби всю продукцію, вироблену в сільському господарстві України, було збережено і своєчасно перероблено, то приріст обсягу виробництва і продовольства становив би не менше як 25 % , а за деякими видами — 35-40 %.
Дослідження підтверджують, що використання значних наявних можливостей України для виробництва продовольства може забезпечити найближчими роками не тільки розв'язання продовольчої проблеми в країні, а й створити значний експортний потенціал.
Досвід розвинутих країн, система агробізнесу яких тривалий час формувалася під виливом держави, переконливо засвідчує, що в умовах ринкової економіки життєдіяльність сільськогосподарських підприємств, ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням.
Головними завданнями державного регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою в аграрній сфері є:підвищення прибутковості сільського господарства і розширення експорту основних видів продовольчих товарів;попередження перевиробництва окремих видів сільськогосподарської продукції; обмеження монополізму в суміжних із сільським господарством галузях промисловості.
Розвинуті країни світу щорічно надають дотації виробникам сільськогосподарської продукції на суму понад 300 млрд дол., з них тільки США — більше 100 млрд дол. Дотації сільськогосподарським виробникам у країнах ЄС становлять до 40 % вартості валової продукції сільського господарства.
В Україні рівень відповідної державної фінансової підтримки сільського господарства зростає, але залишається  ще не достатнім. Так у піріод 2000-2002 роки.обсяг підтримки сільського господарства в середньму за рік становив 5399 млн грн, а у 2003 році- 5433 млн грн. Частка підтримки у валовій продукції сільського господарства склала у 2000-2002 роках -8,8 %, а у 2003 році 8,6%.
Державна підтримка селянських господарств має стати невід'ємною складовою загальнодержавної програми соціально-економічних перетворень і розвитку країни.