Міністерство освіти та науки України
Реферат на тему:
Річка Самара.

Змінити ставлення до природи. Очистити навколишнє середовище. Зберегти й своє здоров'я... Це завдання не тільки місцевих Рад народних депутатів, любителів природи, але й кожною з нас. Одне з найважливіших завдань перебу­дови.
Ось чому масові товариські організації   все частіше ставлять   питання   щодо   оздоровлення водного басейну Дніпропетровщини. А бити тривогу, дійсно, є чому!
Наведу кілька фактів статистики, що торкаються усього Подніпров'я.
Викиди шкідливих речовин в області роблять 586  промислових  підприємств. Складний   водо­господарський стан склався у Кривбасі, Захід­ному Донбасі, частково у Новомосковську. Майже же з 840 тисяч кубометрів промислових стічних вод  Дніпродзержинська,   які   щодобово   впадають ся  у Дніпро,  102 тисячі кубометрів -  неочищені.  Споживаючи  в  масштабах  республіки тільки  14,6 процента  води,  промисловість Дніпропетровщини викидає в Дніпро та інші водоймища більше третини забруднених стоків.
Турбота про природу й тривога за її долю ось ті рушійні сили, які можуть зберегти здо­ров'я і сили природи не тільки для сучасників, але й для майбутніх поколінь. А що ж робиться нині для цього?
Виконкомом обласної Ради народних депута­тів при участі ряду інститутів розроблена про­грама охорони навколишнього середовища на дванадцяту п'ятирічку і на період до 2005 року. Вона передбачає корінне поліпшення екологіч­ного стану і вихід на граничне допустимі кон­центрації по всіх забруднювачах. Для цього слід освоїти більше 3,5 мільярда карбованців капітальних вкладень. Намічені крупні, конструк­тивні, конкретні заходи. Але для того, щоб вони успішно здійснювалися, крім постійного контролю, потрібна корінна психологічна перебудова у ставленні до охорони природи. На всіх рівнях. Слід подолати відомчі бар'єри, перейти до управ­ління природоохоронною діяльністю від адміні­стративних до переважно економічних методів, повести кінець кінцем ціле направлене екологічне виховання населення, особливо молоді. Одним словом, потрібна висока свідомість і висока від­повідальність кожного...
За останні десять років зникло чимало малих річок — артерій Присамар'я. Нині вся надія на їх дідуся-Славутича. Невже не виручить? І кож­ний місцевий житель замислюється: звідки ж брати силу Дніпрові? Адже черпає він її поки що з нечисленних малих річок. Звідси й висно­вок: необхідно не тільки оберігати їх від за­бруднення, але й приступити до активного від­родження.
На річкових пляжах міста Новомосковська нещодавно з'явилися застережливі таблички: «Обережно! Купатися в Самарі не можна!», «Небезпечно для життя!» Як трапилось, що од­на з найчистіших, кришталево-прозорих і пов­новодних річок раптом перетворилась в джере­ло небезпечних захворювань? На міському пля­жі, наприклад, бактеріальна забрудненість води за останніми даними в багато разів перевищує гранично допустиму норму. І це все трапилось тому, що в багатотисячному місті до думки компетентних людей ніхто не прислухався. Давно спеціалісти та любителі природи б'ють тривогу щодо повільного замирання Самари. Старожили пам'ятають, що ще в 30-х роках навіть на Воронівці ширина ріки досягала 250 метрів, а гли­бина її становила 25—ЗО метрів. Нині річку в. деяких місцях можна перейти вбрід.
Обміління викликано знищенням водоохорон­них боліт, брудними стоками промислових підприємств. Його очисні споруди, сховища, відстійники переповнені, подекуди навіть в аварійному ста­ні. По­трапляють нечистоти в Самару особливо під час паводків та зливи.
Ріка вже не спроможна природним шляхом; очищати себе від побічних продуктів господар­ської діяльності, іноді отруйних, які до неї по­трапляють. Подібних до тих, що частенько над­ходять з міських очисних споруд, розташованих на західній околиці селища Кулебівки (непода­лік Новомосковська).
На очисній діє пісковловлювач, а мул не пропарюється, щоб знешкодити в ньому всі гельмінти. Три роки його відстоюють у восьми спеціальних картах-майданчиках, щоб вбити бактерії. Але під час дощів рідина переливаєть­ся поверх гребенів, і стоки розносять її по всьо­му навколишньому лиману, а разом з нею й не­безпечні живі організми.
На цьому місці не побачиш рибалок чи люби­телів природи — смердить так, хоч протигаза на­тягай. Керівникам трубного заводу байдуже, а риба задихається...
Прикладів засмічення ріки Самари та навко­лишнього середовища багато. Це і озеро Хащівка (неподалік Орлівщини), що сполучається протокою з Самарою. Але її загатили «штучною дамбою» будівельники Дніпропетровського буд-заводу, які ремонтували базу відпочинку «Золо­тий пляж». Довкола — будівельні відходи, сміт­тя, різний мотлох. У результаті порушено біоло­гічний режим озера — створився застій води, розпочалося гниття.
На базі відпочинку «Сосновий гай» вкрай у аварійному стані очисні споруди. Ефективність полів фільтрації (якщо можна їх так назвати) низька і ненадійна.
Біда в тому, що й місцеві жителі свідомо за­бруднюють нечистотами навколишнє середови­ще. Орлівщини, наприклад, перетворили береги озера Крилівське на звалище сміття, битої цег­ли, скла. Сюди ж стягують і жертви водіїв — за­битих собак та котів.
Є у відділі планової комісії Новомосковського міськвиконкому протокол № 2/99-04 «Про будів­ництво каналізаційних у базах відпочинку», розташованих на околицях міста.
А справи з очисними спорудами тут, як ми вже згадували, катастрофічні. Якщо не буде ближ­чим часом єдиної комплексної системи у цьому регіоні, Самара захлинеться від бруду та нечис­тот. З цього приводу дивує надто спокійна пози­ція керівників міськвиконкому. Мовчать, мов риба. А справжня риба і раки задихаються в річках та озерах від брудних стоків.
Що вже говорити про околиці Новомосков­ська, коли в його центрі кілька років «пустує» таке людне місце, як парк імені Сучкова. На лівобережжі дерева занехаяні — щорічно тут па­нують «джунглі» амброзії. 1 тис грн. витрачено на «озеленення» парку, але ні дерев, ні грошей. Кажуть, що ґрунт не підходить. Не завадило б нашим «парковим господарям» по­вчитися у севастопольців, які на гравії сади пле­кають...
Не в пошані й урочище Осички, що за Черво­ним Кутом. Чималий пустир заростає дурманом та колючкою. Дехто з господарників хвацько «оживлював» цю місцину, та балачками все й скінчилось.
Новомосковський лісгосп приступив до рекон­струкції рідколісся молодими деревцями, а по­тім забув про нього. Саджанці зачахли, бо ніхто за ними не доглядав. Хтось розпочав будівни­цтво турбаз на цьому місці, та їх було визнано незаконними. Тепер тут височать піраміди піску, купи битої цегли, понівечено ґрунт.
Але всі вищезгадані порушення аж ніяк не зрівняти з варварським наступом на дубовий гай дачників з Новомосковського ремонтно-транспортного підприємства.
Розпочалося масове вирубування дубів 20-річного віку. Трактор С-100 вивертав з корінням дерева, люди обрубували віття, а К-700 відтягу­вав стовбури до місця спалення. Дуби, яких на­лічувалось аж 130, на превелике нещастя «дач­ників», не горіли. Все це неподобство творилося на очах у всіх орлівщан... Але чи покарано по­рушників? Ще й як! Мізерною сумою оштрафо­вано деяких організаторів цієї дикої баталії...
На Дніпропетровщині створено спеціальний; штаб по оздоровленню малих річок. Але коли бути відвертим, усі вони на межі замирання, бо дуже мало робиться для їх врятування. Тому що ми, як правило, дбаємо не стільки про здо­ров'я природи, як про показуху.
Навіть деякі журналісти намагаються видати бажане за дійсність, замість глибокого і твере­зого аналізу стану справ підтримують у своїх кореспонденціях тих, кого показуха більше всьо­го влаштовує.
Мимоволі пригадалася стаття одного з респуб­ліканських журналістів, який на всі заставки розхвалював керівників новомосковського водогоспу за те, що в місті збудували очисні спору­ди. Автор робив оптимістичний висновок, мов­ляв, віднині здоров'ю Самари ніщо не буде за­грожувати. При цьому намалював таку ідилічну картину: на березі красуні-річки сидять члени комітету по охороні Самари і п'ють чай з печи­вом місцевого заводу продтоварів. А самовар заправлений водою, яка за смаком не посту­пається джерельній. Воду в самовар наливали, з такого «життєдайного» джерела, як очисні споруди.
Дійсно, картина ефектна. Але ми все ж не ра­димо пити чай зі стоків, які впадають в Самару, навіть якщо він заправлений газетною клюквою.
Як уже згадувалось, нові очисні споруди не врятували річки: надто довго їх будували. До того ж, як виявилось, не продумана була еколо­гічна сторона очищення: побутові стоки змі­шуються з промисловими, хоч відомо, що техно­логія їх очищення різна.
Довго демонтували напорний колектор, май­же півроку «проривали» 300 метрів траншеї, зволікався пуск спускного колектора, повільно впроваджувалася в дію дренажна насосна стан­ція, хлораторна тощо.
Висновок остаточний: аби приймальна комісія в свій час була принциповою, не підписала державний акт (очисні споруди було прийнято на кілька місяців раніше), то експлуатаційни­кам не довелося б «дотягувати» весь цикл робіт до умовної норми.
Нині упорядкували територію, обладнали са­нітарні та побутові кімнати, а невирішених проблем ще дуже багато. На ділі виходить, що державний принцип випередження будівництва природоохоронних об'єктів залишається на папе­рі. В місті на Самарі темпи введення промисло­вих потужностей у кілька разів перевищують темпи будівництва очисних споруд...
Є й інші питання, що стосуються охорони нав­колишнього середовища і потребують дальшого вивчення й творчого вирішення. Це, передусім, проблема осушення боліт. Адже болота є акуму­ляторами води, вони протягом значного часу підтримують водність малих і великих річок - водоносних прісних артерій. Настав час провести інвентаризацію усіх великих і малих боліт і на науковій основі вирішити, які з них слід зали­шити для зберігання водності річок. Звичайно, треба заборонити осушення цих акумуляторів вологи, а для решти встановити обов'язкове по­двійне регулювання, щоб не допустити їх пересушення й вивітрювання ґрунтів. Отже, знову проблеми води й землі потребують одноразового вирішення...
Нині тема охорони природи, раціонального ви­користання її ресурсів, захист навколишнього середовища — чи не одна з найактуальніших тем віку. Є вже позитивні результати у цьому напрямку: мешканці сіл Перещепиного та Ме­ліоративного відремонтували у 1987 році очисні споруди господарсько-побутових стоків на якіс­ному рівні.
На Кільченському асфальтовому заводі про­ведено реконструкцію і одночасну заміну сухого-способу очищення забрудненого повітря на во­логий.
Проведено демонтаж тваринницької ферми в районі озера Солоний Лиман, де намічено розши­рити базу обласної лікарні.
Новомосковський ордена Трудового Червоно­го Прапора трубний завод імені 50-річчя Радян­ської України вперше в галузі застосував без­стічну замкнуту оборотну систему водопостачан­ня цехів технічною та питною водою. Тут побу­дована також мережа споруд біологічного очи­щення. Зовсім припинено забір води на виробни­цтво з Самари і введення її в русло неочищених стоків.
На підприємстві створено розгалужену мере­жу споруд і великий став-шламонакоплювач з. потужним земснарядом; діє система очищення води кварцевими фільтрами, горизонтальними відстійниками окалини та установками нейтралі­зації кислих сплавів. А в комплексі новозбудованого ТЕЗЦ № 3 стала до ладу установка для очищення і знесолювання хімічних стоків вироб­ництва.
Непогані справи на трубному заводі і з охо­роною атмосферного повітря. Більшість техноло­гічних ліній, що виділяють пил і шкідливий газ, вже оснащено пилегазовловлюючими установка­ми. Контроль за додержанням правил технічної" експлуатації і ефективністю всієї системи вловлюючої апаратури здійснює заводська лабора­торія по охороні праці і промисловій санітарії. Станція автоматичного знімання проб атмосфер­ного повітря діє безперервно протягом усього робочого часу. Роботу автоматів доповнює ме­режа громадських постів та інспекторів, які за­кріплені за всіма технологічними цехами.
Багато робиться на підприємстві і для охоро­ни навколишнього середовища. Вздовж завод­ських корпусів посаджено у кілька рядів тополі, клени, верби, а обабіч асфальтових доріжок — яблуні і груші. Вся територія устелена зеленим килимом, на якому яскравими барвами вигра­ють квіти. Є своя заводська квіткова оранже­рея, де цілорічне вирощують троянди, гвоздики, тюльпани та багато іншої флори.
За виробничою зоною території заводу від­дзеркалюють води штучних ставків, які заросли біля берегів очеретом, рогозом та кущами лози.
На лівому березі Самари для виробничників споруджено турбазу-профілакторій «Трубник» на 200 місць і піонерський табір для дітей за­водчан — на 240.
Активна і дійова участь широкої громадсь­кості у здійсненні природоохоронних заходів що­до раціонального використання води, очищення навколишнього середовища, озеленення терито­рії підприємства дозволили Новомосковському трубному заводові досягти високих виробничих показників і неодноразово виходити переможцем у республіканському і Всесоюзному соціалістич­ному змаганні.
...Поява автомобіля розширила сферу діяль­ності людини, збільшила виробничі сили су­спільства. Поліпшення конструкції двигуна внут­рішнього згоряння дозволило збільшити швидкість руху, що в свою чергу примусило будува­ти дороги з твердим покриттям.
Одночасно з цим виникла необхідність по­стійного розширення мережі шляхів, удоскона­лення системи обслуговування і експлуатації автомобіля і, врешті-решт, реконструкції міст. Виникла також зовсім нова проблема — безпеки і нешкідливості автомобіля для людини і нав­колишнього середовища.
Неподалік Новомосковського трубного заводу, иа роз'їзді селища Кулебівки, побудовано акве­дук, щоб розвантажити автомагістраль від над­мірного руху транспорту. Обійшовся він державі більше чотирьох мільйонів карбованців.
На території Новомосковського району спо­руджується також швидкісна траса Москва— Харків—Сімферополь, яка удвічі зменшить на­плив транспорту у напрямку Новомосковськ— Красноград.
Відрадно, що і в глибинках Присамар'я ос­таннім часом відчутні зміни щодо будівництва нових доріг з твердим покриттям. Асфальтові шляхи не так давно пролягли на маршрутах Новостепанівка—Гнатівка та Андріївка—Василівка.
Новомосковську дуже потрібна об'їзна траса, але будується вона вкрай повільно. У центрі міста вже відчувається надмірна кількість ток­сичних викидів автомобільних газів. Ось чому об'їзна траса так потрібна зараз, сьогодні...
Практика показує, що із збільшенням шири­ни проїзної частини шляху у два рази концент­рація окису вуглецю за інших однакових умов (інтенсивності руху, метеорологічних показників тощо) зменшується на ЗО—50 процентів. Густі зелені насадження з чагарниками здатні зменшувати рухливість повітря над проїзною части­ною, якщо вона знаходиться в зоні вітрової тіні. А погіршені умови аерації шляху призводять до збільшення концентрації відпрацьованих газів автомобілів у повітрі. Звідси й висновок: шляхи слід робити ширшими, а зелені насадження роз­міщувати з урахуванням створюваної деревами вітрової тіні. Кращим прикладом у районі є ав­томагістраль Москва—Сімферополь.
На Присамар'ї слід багато зробити у цьому напрямі. Інспекція охорони природи, державтоінспекція та громадськість можуть і повинні ак­тивізувати свою діяльність у справі дотримання чистоти повітряного басейну.
Повітря може бути забруднене шкідливими; газоподібними й механічними домішками: окси­дом вуглецю, сірчистим газом, сірководнем, пи­лом, а також хвороботворними мікроорганізма­ми. Усі ці домішки, безумовно, впливають на здоров'я людини, на тварин і рослини.
Служб природоохоронного нагляду у нас ба­гато, але часто вони йдуть на поводі у різних відомств. Взяти, наприклад, інспекцію по охоро­ні атмосферного повітря. Вона давно перетвори­лася в канцелярський орган по переписуванню звітів підприємств, які часто показують звичай­нісіньку «липу». Інспекція мало цікавиться ста­ном технологічних процесів, замість того, щоб стояти на варті закону, діє за принципом «чого-бажаєте?» Один повчальний факт: санепідслужба області відхилила проекти гранично допусти­мих викидів шкідливих речовин в атмосферу на флюсоплавильній ділянці та відділенні фрітти Новомосковського трубного заводу. Це рішення підтримало й Міністерство охорони здоров'я УРСР. Однак інспекція по охороні атмосферного повітря дозволила заводу викидати в атмо­сферу сірчистий газ, сірководень та інші речо­вини. І тепер уже повітря на житловому масиві Животилівки поповнилося цілим букетом отруй­них викидів на законній, як кажуть, основі.
Великої шкоди завдають Самарі поля філь­трації, що розташовані біля відділення фрітти трубного заводу, особливо коли його карти пе­реповнюються дощовими або талими водами...
Як бачимо, долю ріки Самари стали вирішу­вати не санепідстанція, не спеціалісти басейно­вої інспекції по охороні водних ресурсів, а гос­подарники і ті, що йдуть у них на поводі, керів­ники різних рангів.
Охорона і раціональне використання зе­мельних і водних ресурсів нині постійно перебу­вають у центрі уваги громадськості. Адже вони е основними і незамінними природними фактора­ми існування всього людства.
Корінні жителі нашого краю постійно піклу­ються про охорону землі, підвищення її родю­чості при дедалі зростаючій кількості населення, постійному розвитку промисловості, що є обо­в'язковими умовами дальшого піднесення сіль­ського господарства, збільшення виробництва продуктів харчування і сировини для промисло­вості. Земля — основний і незамінний засіб сіль­ськогосподарського виробництва, просторовий базис для будівництва.
На Присамар'ї 56 процентів земель--чорно­зем, орні землі сягають 80—90 процентів. Таким чином, резервів збільшення ріллі за рахунок ін­ших угідь майже немає. Із зростанням населен­ня і відведенням земель для несільськогосподарських потреб і внутрігосподарського будівництва кількість орних угідь зменшується. За останні ми даними, на душу населення припадає 0,7 гек­тара ріллі проти 0,91 у 1955 році. Крім того,, майже половина оброблюваних земель — дев'ять тисяч гектарів — зазнає шкоди від водної і віт­рової ерозії, заболочення й перезволоження, а від підвищеної кислотності, засоленості і солон­цюватості—близько 11 тисяч гектарів.
Питанню охорони і раціонального використан­ня земель, підвищенню їх родючості хоч і при­діляється велика увага, але останнім часом хі­мізація стала блискавично наступати на людину і природу. Ось чому на Присамар'ї у 1988 році застосування гербіцидів знижено на 40—60 про­центів в усіх господарствах, а колгосп «Вперед» взагалі відмовився від пестицидів. Районні служ­би заохочують виробництво продукції для діє­тичного дитячого харчування без використання: отрутохімікатів.
Не так давно кормами, перенасиченими ніт­ратами, у сусідньому районі отруїли цілу ферму тварин. Звістка — ніби грім з ясного неба!..
Нашпигована хімією земля в переважній біль­шості господарств Присамар'я фактично втра­чає властивість поновлювати свою природну ро­дючість.
— Що ви хочете, Новомосковщина з 1971 року була експериментальною в області, мала «ста­тус» району підвищеної хімізації,— пояснював, опісля заступник голови РАПО по рослинництву.
Отаке виправдання...
Гербіцидів, пестицидів, отрутохімікатів, міндобрив напхано в землю стільки, що коли ми навіть сьогодні відмовимося від застосування азотних добрив, то роками ще в сільськогоспо­дарській продукції нітрати перевищуватимуть, граничні норми. За сім років обсяг застосування отрутохімікатів на Присамар'ї збільшився май­же на 200 тонн. «Навантаження» на гектар зрос­ло в середньому на півтора кілограма.
Словом, увесь цей «хімічний бум», що тривав ряд років, нічого не дав, крім екологічних і мільйонних фінансових втрат. Очікуваних ваго­мих врожаїв так і не дочекались. Навпаки, по­гіршилося екологічне становище краю, збільши­лась забрудненість продуктів харчування, зни­зилась родючість грунтів. І це підтвердили про­ведені дослідження...
Як бачимо, нав'язані «зверху» під час застою вказівки і прорахунки завдали величезної шко­ди сільському господарству. Нині, в період пе­ребудови, нарешті на Присамар'ї запровад­жується науково обґрунтована система обро­бітку земель і внесення добрив.
Деяким ґрунтам, як показала практика, за­грожує змивання, особливо на крутих схилах і в тих місцях, де зводять ліс. Тому охорона ґрунтів повинна знаходитись у тісному зв'язку з охо­роною лісу.
Є в Новомосковському лісі балка Бандурка. Цю територію площею 125 гектарів оголошено ботанічним заказником республіканського зна­чення. Розташована вона на правому, поріза­ному ярами березі Самари на висоті 150 мет­рів над рівнем моря, її бір ось уже тисячоліття стоїть вартовим у степу, оберігаючи його від суховіїв, пом'якшуючи температурні контрасти. Можливо, не всі знають, що ліси балки Бандур­ки захищають воду і ґрунти, збільшують уро­жайність сусідніх полів, а коріння дерев і рос­лин на крутоярах оберігає землю від водної ерозії. Це далеко не вся цінність заказника, в якому держава заповідає берегти в природному стані своєрідний і незвичайний для степу пей­заж, весь його тваринний і рослинний комплекс. На дні балки Бандурки росте реліктова росли­на — хвощ великий. Тут добре себе почувають заєць-русак, лис, дика коза, куниця, борсук. Збір лікарських трав і полювання проводяться тут тільки з дозволу обллісгоспзагу та облінспекції охорони природи.
Здавна ця балка була, як тисячі інших: по схилах росли поодинокі, «дикі» деревця. Та ось у 1889 році з легкої руки лісника Андрія Мефодійовича Бандури розпочалося окультурювання східного плато. Природні умови негостинно зу­стріли степових новоселів. Страждали нові на­садження від відсутності вологи та постійного вторгнення вітрів-суховіїв із-за Дніпра, яких Бандура назвав «задніпрянами». Та воля люди­ни перемогла примхи природи. Зараз балка Бандурка — справжній оазис у степу.
Реконструйованим насадженням 70—80 років. Є масиви й молодші за віком — це робота послі­довників А. М. Бандури. Чимало зробив тут і лісник І. А. Кравченко та інші працівники ліс­ництва.
У розпалі літа, особливо в пожежонебезпечний період, кожного вихідного дня рейдова брига­да Новомосковського лісництва роз'їжджає по місцях масового відпочинку і прохає самодіяль­них туристів гідно спілкуватися із «зеленим дру­гом». Та деякі «любителі природи» і слухати не хочуть корисних настанов та порад. Особливо це стосується міських мешканців, які відкрито заявляють лісникам: «Ви щоденно вдихаєте хвойний аромат, а ми від автомобільних газів за­хлинаємося в місті. Тож не заважайте нам від­почивати на свіжому повітрі».
Тут слід сказати б своє слово і медичним пра­цівникам про те, що літньої пори не завжди й корисне «хвойне повітря», яке буквально наси­чене парами скипидару та шкідливих смол. По­дібні прогулянки в спекотливі дні весни та літа приємніше і корисніше проводити у листяному лісі. Кожний турист повинен знати, що в пожежонебезпечний період від єдиної тліючої вуг­линки у потушеному багатті, від необережно ки­нутого недокурка, коли повітря насичене парами смоли, може спалахнути хвоя і тоді — пожежа в лісі...
Слід пам'ятати про те, що природне віднов­лення лісу відбувається надто повільно: на це йдуть десятиріччя. Часто на попелищах молод­няк зелених насаджень з'являється лише через п'ять—десять років після пожежі, причому на місці спаленого соснового лісу виростають бере­зи, осики (менш цінні породи дерев). А сосно­вий ліс тут виросте лише через 80—100 і навіть 120 років.
Народна мудрість говорить: «З одного дерева можна зробити мільйон сірників, а одним сір­ником — спалити мільйон дерев!» Тому турбота про ліс — це турбота про наших нащадків. Ліс був, є і буде кращим другом людини!
І якщо балка Бандурка, 140-річний дуб, який є пам'ятником природи місцевого значення, а та­кож деякі інші місця Присамар'я дбайливо обе­рігаються працівниками лісництва, то взагалі стан унікальних територій викликає тривогу.
Ось один з прикладів. Колгоспу імені Котовського Новомосковського району за рішенням облвиконкому народних депутатів від ЗО лютого 1972 року було передано під охорону геоло­гічний пам'ятник місцевого значення — «Утворення Новомосковського природного горизонту древньої фауни» площею в півгектара. Але про цей пам'ятник вищезгадані господарни­ки зовсім забули. Таке враження, що не госпо­дарі оберігають, а від них треба оберігати вві­рене їм заповідне місце. Тут не було навіть щи­тів, на яких би роз'яснювалася цінність об'єкту, межі і т. ін. Згодом ці землі передали Губиниському міжколгоспному відгодівельному підпри­ємству, а той і зовсім нічого не знає про існу­вання на його території цінної пам'ятки...
Звичайно, справа молода, нова, і немає поки що органу, який би так само, як інспекція по воді чи повітрю, контролював дотримання пра­вил охорони пам'яток природи. Надто мало під­тримують ентузіастів-природолюбів і в місцевих Радах та обласному товаристві охорони приро­ди. А що такі ентузіасти є і доводять потрібність заповідання деяких ділянок лісу Присамар'я, свідчить саме число об'єктів, адже всі вони дістали охоронний режим завдяки безко­рисливим друзям природи, які добивалися цього. Таких людей ні товариство, ні облінспекція охо­рони природи не шукають. Сьогодні кожному за­казнику потрібний громадський пост. Адже ніякі контролюючі органи не зроблять того, що мо­жуть зробити любителі природи, кожен з нас. Якщо ми не будемо вважати за пусте слова, мовлені дитині з самого малку: «Не знищуй жи­вого, бо ти знищуєш самого себе». Адже ми хо­чемо, щоб мальовничі діброви, байрачні гаї, ек­зотичні дерева, прісні та солоні озера — все те, що робить наш край ще багатшим, застали в усій красі наші діти і діти наших дітей...
Ця тривога — не розпач, але не можемо ми за­кінчити нашу розповідь на мажорній ноті. Не можемо, тому що все живе, все те, що зветься навколишнім середовищем,— і квітка, і птах, і дерево, і вода,— все це наше з вами життя.
Таш дуби — в дуплі курінь влаштуєш. І що не лист, то герб ріки Самари... Коли пливуть над верховіттям хмари, Яку, байраче, думу думаєш? Чи "не про те, що заповітні води І заповітні хащі — овва, не заповідні, І часом люди, начебто безрідні, глумляться над святинями природи... Байраче, друже, хмари твоїх дум — То наш довічний клопіт і тягар. Нехай ідуть дощі, але не буде хмар, Які б несли змертвіння та біду!