На території сучасної Мексики існувало кілька вогнищ культури. Найбільш цікаві архітектурні спорудження збереглися в долині Мехіко.

Одним із древніх поселень, виявлених археологами, є Куїкуїлько, що розташовувався недалеко від Мехіко. Його мешканці жили в простих хатинах із плетеними стінами, обмазаними глиною. Покривали такі будинки звичайно пучками соломи. Для того щоб захистити будинку від повеней, їх будували на природних чи штучних узвишшях.

Головним культовим спорудженням селища була кругла піраміда, побудована, як думають археологи, близько 500 року до н. е. Вона складалася з чотирьох ступіней, діаметр підстави складав 135 м, висота досягала 20 м. Спочатку піраміда уключала всього дві ступіні і вівтар, що знаходився на вершині, на круглій площадці. Піднятися до нього можна було по двох сход, розташованим зі східної і західної сторін.

Як будівельний матеріал були використані величезні валуни і глиняний розчин. Щоб доставити валуни до місця будівництва і скласти з них подібне спорудження, була потрібний праця великої кількості людей.

Селище Куїкуїлько розташовувався в підніжжя вулкана. Один раз відбулося сильне виверження, у результаті якого хатини і підніжжя піраміди виявилися залиті лавою і засипані попелом. Уцілілим жителям довелося залишити селище й освоювати нове місце проживання.

Про Теотиуакане, одному із самих великих міст, що відносяться до класичної епохи, мається набагато більше зведень. Теотиуакан розташовувався на північному сході від Мехіко, у полонині на висоті 2300 м над рівнем моря. З ацтекського назву міста можна перевести як "місце богів". Поселення хліборобів на місці Теотиуакана існувало із середини II тисячоріччя до н. е. Місто, як видно, був закладений приблизно в 300 році до н. е. і проіснував до 900 року н. е. Будівництво монументальних культових споруджень почалося з I століття н. е. Саме тоді була зведена перша піраміда, присвячена Сонцю.

Піраміда Сонця, на відміну від культового спорудження в Куикуилько, не була круглою. Її головний фасад і сходи, що ведуть до святилища, виходили на центральну вулицю міста, що носила назву "вулиця Мертвих". Розміри піраміди були досить значними: квадратна підстава мала довжину 215м, висота складала 63 м. По невідомих причинах піраміда два рази добудовувалася, у результаті чого довжина сторони підстави збільшилася до 225 м. Піраміда Сонця була складена з адоб (однієї з різновидів цегли-сирцю) і облицьована великими валунами, скріпленими розчином. На початку XX століття через невдалу реставрацію було знищене облицювання і зняте шар цегли, у результаті чого розміри головного культового спорудження скоротилися до первісних, а залишки святилища на вершині були знищені.

Майже одночасно з пірамідою Сонця була зведена і піраміда Місяця, друга по значимості. Її підстава мала форму прямокутника з довжиною сторін 140 і 150 м, висота складала 45,8 м. На вершину піраміди, до святилища, можна було піднятися по сходам, розташованої з південної сторони. Сходи як би були продовженням вулиці Мертвих, ведучої до підніжжя піраміди. Вона протягалася по місту на 2,5 км, ширина коливалася від 40 до 95 м. Під вулицею був проритий каналізаційний канал, у який по спеціальних стоках надходила дощова вода. Канал тягся до ріки Сан-Хуан, у яку і зливалися, що зібралися в місті води. Закінчуючи в підніжжя піраміди, вулиця знову починалася в північної її стіни. Недалеко від піраміди Місяця знаходилася площа, на якій були встановлені чотирнадцять скульптур.

За своїми функціями ці піраміди нагадували зиккурати древніх Жителів Месопотамії: на їхніх вершинах розташовувалися храми, у яких проходили релігійні церемонії. Як правило, в одне зі свят усі жителі міста збиралися в підніжжя піраміди з боку сходи. До піраміди повільно наближалася процесія жреців, одягнених у блискаючі на сонце плащі. Жреці починали підніматися по сходам, і жителям міста здавалося, що нескінченна процесія, піднявшись на останній уступ піраміди, раптом зникає.

На вершині жреці робили необхідні релігійні обряди, просячи богів - заступників стихій - про гарну погоду, врожай і т.д. Нерідко приносилися людські жертви: жреці вбивали на очах жителів міста рабів, злочинців, військовополонених і скидали їхнього тіла по сходам до підніжжя піраміди.

У місті малося ще одне велике культове спорудження - Цитадель. Вона була побудована пізніше пірамід Сонця і Місяця, близько 500 року н. е. Цитадель являла собою закриту квадратну площу розміром 400 ' 400 м, оточену чотирма платформами, на яких піднімалися піраміди. Головної була піраміда, присвячена богу Кецалькоатлю. Жителі Америки вірили, що він створив небо і землю, людину, культуру, був владикою стихій і богом ранкової зірки і близнюків (його іноді навіть називали "дорогоцінний близнюк").

Ім'я Кецалькоатль позначає "змій, покритий зеленими перами", тому спорудження, присвячене йому, зветься "Піраміда Пернатого Змія". Спочатку вона була прикрашена рельєфами і зображеннями зміїв з перами і тріскачками на кінці хвостів. У камені були вирізані голови Кецалькоатля, Тлалока (бога дощу і грому, заступника їстівних рослин) і інших найбільш шанованих богів. До сьогоднішнього дня збереглися тільки рельєфи головного західного фасаду {мал.29}. Рис.29. Західний фасад піраміди Кецалькоатля в Теотиуакані.

Поблизу Цитаделі були побудовані Північний і Південний палаци. Вони включали житлові покої для правителя міста і його наближених; у залах проводилися різні збори, зустрічі і т.д. Уздовж вулиці Мертвих симетрично розташовувалися піраміди меншого розміру, що підкреслюють велич і грандіозність головних споруджень міста, а також світські будівлі (адміністративні будинки, житла жреців, найбільш шановних і шанованих городян і т.д.).

В дома обов'язково включали двір, розташований на невеликий по розмірі платформі й оточений портиками. До двору з усіх боків примикали житлові і господарські приміщення. Стіни з внутрішньої і зовнішньої сторін були облицьовані сумішшю гіпсу з різними добавками і відполіровані. У результаті такої обробки облицювання (вона називалася "стукко") нагадувала мармур. Особливо популярної таке облицювання стало з 500 року, коли нею прикрашали практично всі житлові будинки і палаци.

Житлові будівлі міста утворювали правильні квартали. Вулиці і площі були рівними й обов'язково покривалися вапняним розчином. Можливі нерівності рельєфу згладжувалися, земля утрамбовувалася.

Теотиуакан розвивався і процвітав приблизно до середини VII століття. Його населення постійне росло й у період розквіту складало 125 тисяч чоловік. Потім культура стала поступово занепадати. Місто продовжувало існувати до Х століття, щоправда, архітектурні споруди останніх століть будувалися по древніх традиціях, що склалася відразу ж після підстави міста. У 900 році жителі з якоїсь причини залишили Теотиуакан. Багато істориків дотримують версії, що племена, що прийшли з півночі, кочевників-тольтеків захопили Теотиуакан і спалили його.

На VIII-IX століття приходиться розквіт іншого міста - Шочикалько. Він знаходився на південно-заході від Куїкуїлько, на схилах пагорба. На самій вершині пагорба, штучно перетвореної в рівну площадку, древні американці звели культові спорудження, що складали три незалежних архітектурних ансамблі. Кожний з ансамблів був орієнтований по сторонах світла, гармонійно вписувався в навколишню природу і мав регулярне планування.

У північній частині пагорба серед інших будівель знаходилася піраміда, що вважається однієї із самих оригінальних, красивих і цікаво оформлених споруджень подібного типу за весь період розвитку архітектури на Американському континенті. Її розміри в порівнянні з іншими пірамідами дуже скромні: довжина сторін підстави складала 19,6 і 21 м.

Як будівельний матеріал були використані великі валуни: їх укладали один на одного і скріплювали розчином із глини. Потім зовнішні стіни облицьовували різьбленими андезитовими плитами. Рельєфи цих плит становлять найбільший інтерес: на них вирізані древні орнаменти, фігурки людей, а на нижній ступіні піраміди - зображення гримучих змій і календарні знаки. Святилище, що розташовувалося на верхній площадці піраміди, було побудовано з каменю і мало квадратну форму. До нього з західної сторони піраміди вели сходи шириною 9,5 м із поручч, покритими різьбленням, що додає їм подібність зі зміями. Різьблення було покрито фарбою.

І рельєфи, що прикрашають облицювання, і різьблене поруччя призначалися для того, щоб любуватися ними з великої відстані. При такій умові прикраси виглядали гармонічними, точними, мистецьки вирізаними з каменю картинами. При більш близькому розгляді можна було побачити майже філігранне різьблення, однак малюнок не виглядав єдиним цілим, а розпадався на окремі елементи.

Другий ансамбль, крім піраміди, включав одне із самих цікавих споруджень Америки: площадку для гри в м'яч (стадіон). Подібні стадіони можна знайти не тільки на пагорбі міста Шочикалько. Такі спорудження існували практично у всіх містах, що будувалися на території Мексики, тому що гра в м'яч була дуже популярною. Однак стадіон у Шочикалько вважається одним з перших. З цього можна зробити висновок, що гра в м'яч була винайдена в VIII столітті.

Поруч зі стадіоном, як правило, зводилися невеликі храми, присвячені богам, покровительствуючим гравцям у м'яч (Макуиль-шочитль і ін.). На схилах пагорба розташовувалися адміністративні будинки і житла, по архітектурі спорудження, що повторювали, Теотиуакана. Місто мало систему каналізаційних каналів. Удома Самих багатих і знатних городян уключали кімнати з купальнями, у які надходила гаряча вода.

Розвиток архітектури останнього етапу в долині Мексики можна простежити на прикладі міста Толлана, що знаходиться на півночі від Теотиуакана, на краю долини Мехіко. Толлан був столицею толь-теков, що, як уже було сказано вище, у Х столітті розграбували і спалили древнє місто Теотиуакан. Їх вважають руйнівниками культури жителів Теотиуакана, однак у дійсності вони, як видно, багато чого перейняли у своїх попередників. Архітектурні пам'ятники, особливо храми, схожі на піраміди, сильно нагадують піраміди Сонця і Місяця.

Культовий архітектурний ансамбль Толлана знаходився на вершині пагорба, у закруті ріки Тула. У східній частині пагорба піднімалася головна піраміда (довжина її квадратної підстави складала 65 м). Вона дотепер дуже погано вивчена.

Поруч знаходилася п'ятиступінчата піраміда з довжиною підстави 38 м, площадка для гри в м'яч з маленькими храмами, колонна галерея і житлові будинки. Про другу піраміду відомо більше: вона була складена з валунів і облицьована тонкими плитами з рельєфним малюнком. Рельєф був покритий стукко і розписаний фарбами.

На вершині був зведений маленький храм із плоским перекриттям, що підтримували кам'яні опори висотою 4,6 м, встановлені в два ряди. Опорам першого ряду тольтеки постаралися додати подібність з людськими фігурами. Фігури людей, по усій видимості воїнів, вийшли скованими, з неправильними пропорціями, але досить виразними. Другий ряд опор являв собою стовпи з квадратним перетином. Вхід у храм прикрашали опори у виді гримучих змій: голова змії упиралася у вершину піраміди, тіло було витягнуто вертикально і було опорою, а хвіст підтримував горизонтальну балку перекриття.

У підніжжя піраміди тольтеки звели колонну галерею, чого в ранніх будівлях не спостерігалося. Вона складалася з трьох рядів квадратних у перетині опор і горизонтального перекриття. Уздовж західної стіни піраміди малося ще одне спорудження, що ніколи не зустрічалося раніше, - стіна, названа "зміїна" (датується XIII століттям). Нижня плоска частина стіни звужувалася догори на зразок трапеції і була покрита рельєфами.

На схилах пагорба, якнайближче до культових споруджень, зводили житла правителі міста, придворні і жреці. Інші городяни - будівельники, хлібороби, майстри - будували свої глиняні хатини в підніжжя пагорба. Тольтеки спорудили піраміду, що по розмірах перевищує навіть піраміду Хеопса в Єгипті і є найбільший у світі. Вона знаходиться поблизу від міста Чолула, на південно-заході від Мехіко. Ядро цього гігантського спорудження складала піраміда меншого розміру, побудована іншими народами, що жили на цій території. Тольтеки двічі оббудовували древню будівлю, у результаті чого розміри підстави піраміди досягли 300' 320 м. До верхньої площадки цього гігантського спорудження вели широкі сходи. Вершина піраміди являла собою велику рівну платформу, на якій і знаходилося святилище (згодом воно було зруйновано іспанськими завойовниками).

Під час розквіту своєї культури тольтеки встигли залишити сліди на досить великій території. Як уже було сказано, Толлан був столицею цього народу, але не єдиним містом, у якому вони жили. Тольтеки завоювали більш 20 міст і утворили держава, що простиралася, як думають історики, від Мексиканської затоки до Тихого океану.

Правителі держави тольтеків, прагнучи залишити про себе пам'ять, будували в містах культові спорудження. Наприклад, сьомий правитель по імені Митл (Тлакомихуа) побудував храм Богині Води і прикрасив його статуєю богині в образі величезної жаби з зеленого жадеита.

Онук Митла, Се Акатль Топильцин Кецалькоатль, що означає "Наш Принц Пернатий Змій", був правителем і первосвящеником у містах Кулуакана, а потім Тула. Судячи зі збереженого джерелам, він прийшов до влади в 843, 845 чи 947 року. В роки його правління було побудовано багато храмів, у тому числі, відповідно до джерел, самий прекрасний з усіх, присвячений богу Кецалькоатлю. Цей храм уключав чотири величезних, багато оброблених зали. Стіни східного залу були облицьовані золотими пластинками. Західний зал прикрашала мозаїка з бірюзи і смарагдів. Стіни південного залу були покриті картинами, виконаними з морських раковин і доповнених срібних пластинок. Останній, північний, зал був оброблений раковинами, яшмою і червоними каменями.

В іншім місті був побудований схожий храм, але стіни його залів прикрашали не золото, срібло, раковини і дорогоцінні камені, а пера різних квітів. Для східного залу були обрані пера жовтого кольору, для західного - блакитні, для південного - білі, для північного - червоні.

Зведення про ці храми можна знайти в літописах, що були записані іспанцями зі слів індіанців. Чи існували вони насправді чи були легендою, невідомо. Одне можна сказати точно: тольтеки дійсно славилися як митецькі майстри по створенню мозаїк з каменю і пер і досить часто прикрашали свої храми і житла подібним чином.

Усьому приходить кінець, і тольтеки були змушені поступитися місцем більш молодим народам. У XIII столітті Толлан, як колись Теотиуакан, був завойований північними племенами чичимеками. Тольтеки змушені були залишити місто і бігти, щоб не бути убитими дикими північними народами.

Після вгасання культури тольтеків у долині Мехіко з 1250 по 1430 рік тривав період племінної роздробленості. Американці вже не зводили монументальні спорудження, а обмежувалися невеликими культовими пам'ятниками. Самими значними з них є архітектурний ансамбль у місті Тенаюке, розташованому на північному сході від Мехіко. Ансамбль уключав піраміду з підставою 31 ' 12 м, висотою 8 м. Вершина являла собою рівну платформу, на якій піднімалися два храми, з'єднаних проходами. Ансамбль зводився з 1300 по 1500 рік, причому кожен етап будівництва розділяв проміжок часу в 52 року (усього було вісім етапів). У перший етап будівництва, цілком ймовірно, була побудована піраміда, у другий - храми. У наступні етапи навколо храмів зводилися нові стіни, по архітектурі точно повторювали колишні. Таким чином, старі храми виявилися сховані новими.

У XIV столітті почався розвиток культури ацтеків. Це плем'я довгий час скиталось по долині Мехіко, поки не обґрунтувалося на одному з островів озера Тескоко. Саме тут у 1325 році ними було закладене нове місто, що стало згодом столицею ацтеків, - Теночтитлан.

У 1440-1469 роки, у період правління Монтесуми I, навколо острова були насипані греблі великої довжини, що захищали місто від частих повеней, побудовані піраміди і палац, у якому жила Монтесума. Місто розпланували на квартали, проклали вулиці, труби, по яких у палац надходила вода, і підземні каналізаційні канали. Квартали забудували житловими будинками і суспільними будинками.

У результаті грандіозних будівельних робіт до початку XVI століття площа Теночтитлана складала близько 12 км². По підрахунках дослідників, у місті в той час проживало від декількох десятків до декількох сотень тисяч чоловік. Для того щоб прокормити таке населення, у рік було потрібно більш 18000 тонн продуктів, і велика їхня частина надходила у виді данини з прилеглих поселень.

Острів оточувався каналом, через який можна було перебратися по трьох звідних мостах. Від мостів починалися насипні дороги, що ведуть до сусідніх міст. Уздовж однієї з доріг тягся водопровід, по якому в місто надходила прісна вода.

Місто було розрізано двома головними перпендикулярно розташованими вулицями на чотири великих квартали, а вони, у свою чергу, поділялися вузькими брукованими вуличками на невеликі квартали, забудовані житловими будинками, торговими, адміністративними будинками, складськими приміщеннями і т.д. Кожна з чотирьох великих частин міста мала свій адміністративний центр і культові спорудження.

У центральній частині міста знаходився храмовий комплекс, обнесений стіною. Він уключав храми, присвячені головним богам ацтеків, житла жреців і площадку для гри в м'яч. При будівництві) храмів ацтеки дотримували древніх традицій: спочатку зводили східчасту піраміду з плоскою вершиною з необпалених цеглин, потім облицьовували її кам'яними плитами, на вершині будували храми і поміщали жертовний камінь. Сходи, що ведуть до храмів, прикрашалися кам'яними поруч, прикрашеними зображеннями голови пернатого змія.

Найвищим і красивої був храм, присвячений головному богу ацтеків - Уітцилопочтлі, що означає "колібрі-лівша". Бог зображався воїном у збруї: шоломі у формі птаха колібрі, із щитом, прикрашеним п'ятьма пуховими кульками, і чи цибулею списометалкою та дротиками. Уітцилопочтлі був самим шанованим із усіх богів ацтеків: вони вірили, що є обраним народом і бог приведе їх у благословенне місце. Уітцилопочтлі вважався богом чистого неба, яскравого сонця, війни, полювання і заступником привілейованого класу ацтеків, придворної знаті.

Жителі Теночтитлана двічі в рік улаштовували свята, присвячені Уітцилопочтлі. Вони ліпили тіло бога з хліба й обливали його медом. Потім жреці проводили релігійні обряди і приносили богу людські жертви, після чого учасники свята розламували "бога" на шматки і з'їдали його.

Поруч із храмовим комплексом знаходився палац Монтесуми, у якому жили правителі, що прийшли до влади після її. У будинку палацу також розташовувалася військова і державна рада, війська, склад зброї, майстерні, житлові покої для гостей і інші приміщення. В дворі знаходилися басейн і звіринець.

Навколо міста розкинувся пояс оброблюваних земельних ділянок, що також мав правильне планування. На кожній ділянці стояла садиба власника землі. Ділянки були розділені прямими, рівними, вузькими брукованими вулицями. Тут проживали багаті землевласники. Їх удома з метою захисту від повеней будувалися на рівних кам'яних платформах, облицьованих відполірованими плитами. Стіни зводилися з необпаленої цегли, перекриття робилися дерев'яними. За першим лежав другий пояс оброблюваних земель, але він уже не був так чітко розділений вулицями і будівель тут було менше. Цей пояс був місцем проживання бідняків. Вони зводили прості хатини з плетеними стінами, обмазаними глиною; покрівля найчастіше виконувалася з листів агави.

Теночтитлан швидко розвивалося, його населення росло. Дуже незабаром столиця перетворилася в найбільший адміністративний, ремісничий і торговий центр. У 1520 році іспанські завойовники, побачивши місто, минулого уражені його красою і високим рівнем упорядженості. Але через рік у результаті тривалої облоги Теночтитлан був цілком зруйнований. Згодом на цьому місці побудували місто Мехіко.

Архітектура поселень, що знаходилися на узбережжя Мексиканскої затоки, багато в чому нагадує спорудження, що зводилися различыми племенами в долині Мехіко і з містами майя. Однак народи, що жили тут, іноді створювали унікальні спорудження, що не зустрічалися більш ніде. Як приклад можна привести базальтові голови ольмеків.

Ольмеки проживали в південній частині узбережжя Мексиканської затоки протягом тривалого періоду, що продовжувався з 600 років до н. э до 600 років н. е. Практично всієї їхньої будівлі згодом були зруйновані. Археологам удалося розкопати тільки залишки культового комплексу в Ла Венте.

Комплекс був орієнтований по сторонах світла. У центрі знаходилося саме велике спорудження - піраміда висотою 30 м, побудована близько 300 року до н. е. Як видно, вона була облицьована плитами, можливо, прикрашена різьбленням, але до наших днів облицювання і прикраси не збереглися.

Північніше піраміди розташовувалися два двори. Далекий двір знаходився між двома кам'яними платформами. Поверхня однієї з платформ прикрашало зображення голови ягуара, виконане із серпентину і кольорової глини. Сам двір знаходився в поглибленні і був оточений по периметрі базальтовими стовпами.

Уздовж північної і південної границь комплексу тяглися гігантські голови юнаків-воїнів, вирізані ольмеками з базальту. Кожна голова більш 2 м висотою встановлювалася на спеціальному фундаменті, захованому в землі. Обличчя воїнів були спрямовані в протилежну від піраміди сторону.

Подібні голови прикрашали й інші архітектурні будівлі ольмеков. Усього археологи знайшли на узбережжя затоки десять голів. У стародавності вони були покриті глиною і розфарбовані червоною фарбою, але до наших днів обробка, зрозуміло, не збереглася.

До півночі від району проживання ольмеків, у центральній частині Мексиканського узбережжя, недалеко від міста Папантла, дослідники знайшли руїни міста Тахина, що існувало в 400-900 роках н. е. Як видно, він уключав двох груп будинків, побудованих у різні періоди. Самим древньої є культове спорудження: семиступінчата піраміда зі святилищем на вершині (мал.30). Піраміда була орієнтована по сторонах світла. Широкі кам'яні сходи з балюстрадою знаходилися на східному схилі. На відміну від пірамід Теотихуакана і Чочули вертикальну частину кожного уступу прикрашав косий карниз і численні ніші (усього було виконано 364 ніші). Рис.30. Піраміда в Тахині. Ніші були зовсім однаковими, але їхня наявність у з'єднанні з карнизами додавало піраміді незвичайний, загадковий вид, що ще більш підсилювався грою світла і тіні.

Безліч цікавих архітектурних пам'ятників збереглося й у Південній Мексиці. Тут, у місті Монте-Альбане, проживав народ сапотеки. Монте-Альбан багато в чому нагадував міста долини Мехіко: на плоскій вершині пагорба на висоті 1900 м над рівнем моря розташовувався культовий центр, орієнтований по сторонах світла. У центрі пагорба на площі розташовувалися піраміда зі святилищем, храми і площадка для гри в м'яч. По периферії будувалися житла жреців, придворних, а також найбільш знатних і багатих городян. Вірогідно відомо, що перекриття житлових будинків робилися з дерев'яних балок і завжди були плоскими. Перекриття храмів іноді являли собою помилкові зводи, але найчастіше також були плоскими.

Будівлі багато в чому повторюють культові спорудження Теотиуакана. Головною особливістю, що відрізняє культовий комплекс Монте-Альбана від інших є сход з надзвичайно широкими перилами, іноді складовими ширини самих сходів. Завдяки сход, що знаходилися по всьому периметрі площі, будинки розташовувалися в поглибленні, схожому на амфітеатр.

Існувала ще одна особливість, що відрізняє архітектуру Монте-Альбана від інших міст території Мексики: тут були виявлені численні похоронні камери. Самі ранні з них мали в плані квадратну форму і були перекриті прямокутними кам'яними плитами. Гробниці більш пізнього періоду (приблизно VII століття) створювалися хрестоподібними, з перекриттям у виді помилкового зводу. Стіни гробниць прикрашалися розписами.

Згодом Монте-Альбан був завойований миштеками, що зробили його однієї зі своїх резиденцій і одночасно перейняли багато хто з архітектурних традицій, що потім використовувалися ними при будівництві своєї столиці - міста Митли.

У Митлі, на відміну від інших міст, культові спорудження розташовувалися не в центральній частині, а тяглися уздовж русла пересохлої ріки. Храми, житлові будинки і гробниці у формі хрестів повторювали будівлі Монте-Альбана. Зовнішні стіни гробниць були декоровані кам'яними мозаїками, причому найбільш повторюваним візерунком у малюнках був меандр. Стіни будинків, що відносяться до більш пізньої епохи, прикрашалися розписами.

Архітектура народів майя

Дослідники думають, першим місцем поселення древніх племен майя були гори південної частини сучасної Мексики, Гватемали, Сальвадору і Гондурасу. В II тисячоріччі до н. е. майя спустилися з гір і заселили лісу Північної Гватемали, Белізу і Юкатана.

Перші монументальні архітектурні пам'ятники майя стали зводити в класичну епоху, тобто з I століття н. е. на півострові Юкатан уздовж плину рік Усумасинта і Мотагуа. Колонії майя, а також їхні древні міста Тикаль і Вашактун розташовувалися в північній частині півострова.

Що стосується матеріалів, техніки й основних принципів будівництва, то вони практично нічим не відрізнялися від споруджень інших народів, що проживали на території Мексики.

Поруч з монументальними спорудженнями на території своїх міст майя через кожні двадцять років установлювали стели, на яких висікали дати й ієрогліфічні написи. По цих стелах дослідники визначили, що наприкінці IX - початку Х століття багато міст були по невідомих причинах покинуті жителями. Приблизно в цей же час ґрунтувалися багато нових міст у північній частині півострова.

Майя проживали в поселеннях різного типу. Найчастіше центром було місто, навколо якого розташовувалися великі селища, села й окремі хатини. На відміну від міст долини Мехіко поселення майя являли собою безладне скупчення платформ, на яких зводилися храми, палаци, стадіони. Великі будинки й архітектурні комплекси з'єднувалися дорогами, прокладеними по земляних насипах. Самі дороги складалися з щебеню, залитого вапняним розчином. Майя прокладали дороги і між великими містами. Наприклад, на півночі півострова Юкатан була виявлена дорога довжиною 100 км, що зв'язує міста Кобу і Яшун.

Одним із самих древніх міст майя був Тикаль. Він був закладений у VI столітті до н. е. і проіснував до VI століття н. е. Археологи розкопали центральну частину площею 16 км² і дев'ять архітектурних комплексів.

Усі комплекси були орієнтовані по сторонах світла. Деякі з них уключали піраміди зі святилищами і житла жреців. Інші складалися з чи палацу декількох палаців і всіляких господарських будівель. Палаци майя найчастіше мали кілька поверхів. Якщо врахувати, що вони будувалися в основному на вершинах чи пагорбів на штучних узвишшях, можна представити, яке враження подібні спорудження робили на населення міста.

Палаци правителя міста і жреців складалися з ряду вузьких кімнат, що тяглися в два ряди. Перекриття найчастіше виконувалися у виді помилкових зводів. Кімнати були дуже темними, тому що не мали вікон:

сонячне світло проникало через дверні прорізи, але його було недостатньо для того, щоб добре освітити весь палац. Тому люди, що жили в ньому, змушені були і вдень і уночі використовувати штучне висвітлення. Можливо, з цієї причини будівельники не додавали великого значення обробці кімнат палаців.

Храми жителі Тикаля, як і інші народи Америки, зводили на вершинах пірамід. Храми мали форму веж із гребенями зверху і були звичайно дуже багато і мистецьки прикрашені. Внутрішні приміщення складали різкий контраст із фасадом: храми мали зазвичай - але одну, дві чи три темні вузькі кімнати. Перед храмом на вершині піраміди знаходилася площа, по кутах якої були встановлені різьблені стели.

Головний храм міста піднімався над пірамідою на 70 м. Сама піраміда мала висоту 45 м, довжина сторін підстави складала 58,7 і 53 м. Кожен уступ був прикрашений широкою борозною, на кутах малися злами, завдяки яким весь вигляд піраміди здобував плавність форм. Уздовж головного фасаду тяглися круті сходи без поруччя з дуже вузькими ступінями.

Тільки жреці мали право підніматися на вершину піраміди і знаходитися у святилище. Інші жителі міста під час релігійної церемонії збиралися в підніжжя піраміди і спостерігали, як жреці роблять жертвоприносини богам.

У Вашактуне також були виявлені залишки багато прикрашених храмів, що піднімалися на пірамідах. Головний храм міста знаходився в центрі міста, на площі, на приосадкуватій піраміді висотою 8 м. Схили піраміди були облицьовані стукко. До храму. можна було піднятися по чотирьох сход, прикрашеним широкими балюстрадами з зображеннями невідомих чудовиськ. Сход розташовувалися симетрично, тому піраміда з усіх боків виглядала однаково красиво.

Самим цікавим спорудженням Вашактуна є астрономічний комплекс, що включає чотири храми. Кожний із храмів призначався для спостережень за небом і визначення одного з переломних днів року - весняного чи осіннього рівнодення, літнього чи зимового сонцестояння. До речі, подібні спорудження дослідники знайшли й в інших древніх містах майя. Одним з найбільших міст, побудованих у класичний період, є Цибильчальтун. Його площа складала 50 км², а щільність забудови - у середньому тисячу будинків на 2 км².

На півночі півострова Юкатан розташовувався Майяпан, що став знаменитим завдяки кріпак стіні довжиною 9 км. У стіні малося дванадцять багато й оригінально прикрашених воріт. У самім місті дослідники знайшли руїни чотирьох тисяч споруджень. У їхнє число входили палаци і культові будинки, яких археологи нарахували близько 140. Інші будівлі, як видно, були житлами. Удома багатих городян і жреців (їх нараховувалося близько 50) розташовувалися на природних узвишшях. Вони включали басейни, парові лазні, туалети, комори для збереження зерна і найчастіше обносилися кам'яними стінами. Житла інших городян розташовувалися на схилах, а хатини бідняків - у низинах і ярах.

Самим південним містом, що відноситься до епохи класичного періоду, було Копан, що розташовувався на території сучасного Гондурасу. Він був заснований на початку I тисячоріччя н. е. і за час свого існування перебудовувався дев'ять разів. Остання перебудова довелася на час його розквіту - VIII століття н. е.

Копан уключав шістнадцять великих архітектурних ансамблів, нерівномірно розташованих на території міста і навіть за її межами (один з ансамблів був вилучений від центральної частини міста на 11 км). Найбільш цікавий головний культовий комплекс, що складається з акрополя і пов'язаною з ним великої платформи, на якій розташовувалися площі, площадка для гри в м'яч і інші спорудження.

У святковий день процесія жреців і городян наближалася до ансамблю з півночі і через невеликі ворота входила на Головну площу, що служила місцем зборів городян. Площа більше нагадувала амфітеатр, тому що з півночі, заходу і сходу була оточена похилими стінами, на яких знаходилися широкі ступіні для глядачів. Південніше розташовувалася Середня площа, а за нею - площадка для гри в м'яч.

Далі лежала площа Сходів ієрогліфів, названі так тому, що відразу за нею починалися широкі сходи, що ведуть до акрополя. Кожен підступенок складався з 63 ступіней шириною 8 м і був покритий ієрогліфами. Напис, що прикрашає ці сходи, включає 2,5 тисяч знаків і вважається самої довгої, вирізаної в камені. Сходи, прикрашені ієрогліфами, минулого виявлені й в інших містах майя - Йашчилан і Наранко, але вони не такі довгі, як Копане. Ієрогліфи були не єдиною прикрасою цих унікальних сходів: з боків тяглися балюстради з зображеннями змій і сов, а на кожній двадцятій ступіні були встановлені кам'яні статуї жреців.

Піднявшись по сходам, процесія виявлялася в підніжжя невисокої піраміди, пов'язаною з акрополем. Сам акрополь був побудований на невеликому природному узвишші і включав кілька споруджень. У північній частині знаходився головний храм, багато прикрашений рельєфами не тільки зовні, але й усередині. Унікальність храму складалася ще й у тім, що святилище мало два поверхи, розділених вузькими коридорами на невеликі кімнатки. Центральний вхід у храм розташовувався з північної сторони, два додаткових - зі сходу і заходу.

Поруч із храмом знаходилося саме високе спорудження акрополя - піраміда, на вершині якої розташовувалося ще одне святилище. До піраміди з двох сторін примикали площі. Західну площу оточували другорядні будівлі, а Східну - широкі сходи, з яких найкрасивішої були сходи Ягуарів, прикрашені балюстрадою.

Північніше знаходився ще один храм, присвячений, як думають дослідники культури майя, планеті Венері. Фасад був багато прикрашений рельєфами і скульптурою, а вхід у святилище нагадував розкриту зміїну пащу.

На території акрополя малося ще кілька храмів і площ, на яких, як видно, жреці проводили релігійні обряди. Глядачі розміщалися на численних сход, що оточує площі.

Одним із самих цікавих міст майя є Ушмаль, що розташовувався південніше Майяпана, недалеко від узбережжя Мексиканської затоки. У спорудженнях ясно просліджуються традиції не тільки майя, але і народів, що проживали в долині Мехіко. Жителі міста приділяли головну увагу зведенню палаців і інших суспільних споруджень, а не храмів, яких в Ушмалі порівняно небагато.

Самим старим спорудженням міста, у всій імовірності, Була піраміда Баби. Крім її, у місті мався будинок Голубів, палац Губернатора, піраміда Чарівника з Жіночим монастирем, палац Черепах із площадкою для гри в м'яч і Північну групу будинків. Будівлі викликають інтерес уже своїми назвами. Їхній зовнішній вигляд також незвичайний, а функції деяких з них дотепер невідомі. Крім того, вони розташовувалися по території міста без якої-небудь системи, що ще більш утрудняє визначення їхнього призначення.

Будинок Голубів включає три прямокутних двори, оточених вільно коштують блоками, і по зовнішньому вигляді більше нагадує будівлі Монте-Альбана і Митли - міст, що знаходяться досить далеко від Ушмаля. До центрального двору примикає піраміда.

Комплекс Жіночого монастиря був побудований значно пізніше, але по плануванню нагадував будинок Голубів. Поруч з будинком монастиря знаходився двір і піраміда Чарівника висотою 30 м. Сам жіночий монастир будувався в кілька етапів. Спочатку була споруджена кам'яна платформа висотою 5,4 м. Ця платформа сама по собі вже була твором мистецтва - вона була прикрашена красивими й оригінальними рельєфами, над виконанням яких трудилися кращі майстри. На ній піднімався північний корпус монастиря з вузькими коридорами і невеликими кімнатками-келлями. Фасад корпуса також був багато прикрашений, але в чергуванні рельєфів просліджувалася монотонність. Потім був зведений південний корпус. Його головний фасад прикрашали широкі сходи і помилкова арка, декоровані рельєфами. Самими останніми були зведені Східний і Західний корпуси. Після закінчення їхнього будівництва монастир придбав гармонію і став виглядати закінченим, цільним і зробленим спорудженням.

Палац Губернатора був побудований ще пізніше, ніж Західний і Східний корпуси Жіночого монастиря. Він теж був зведений на просторій платформі висотою 15,5 м. Сам палац мав площу 99' 125 м і включав 24 кімнати. Фасад прикрашався вже не однієї, а двома помилковими арками. Карнизи над арками були викладені мозаїкою з 20 тисяч каменів різних квітів. Опуклий і складний малюнок мозаїки включав різні геометричні візерунки, характерні для культури майя.

Інші будинки Ушмаля ще недостатньо вивчені. Однак дослідники упевнені, що вони також є прикладами не храмовий, а світської архітектури.

На закінчення необхідно згадати ще про одне місто майя - Чичен-Іце, що лежить на півночі півострова Юкатан, до сходу від Майяпана. Це місто було засновано в VIII столітті і проіснували до XII століття. У культових і палацевих спорудженнях цього міста помітне змішання архітектурних традицій майя і тольтеків, що жили тут раніше.

У центрі міста розташовувався типовий для того часу комплекс культових споруджень, а в південній частині - палацеві і суспільні будівлі, що так само відбивали основні риси тієї епохи - помилкові арки, мозаїки і т.д. Серед світських будинків самим оригінальної є кругла вежа Караколь, що в перекладі означає "равлик". Це будинок, як видно, призначалося для астрономічних спостережень. По своєму плануванню воно дійсно було схоже на гігантського равлика. Його висота дорівнювала 12,3 м. Села майя найбільше добре збереглися в горах сучасної Гватемали. Причому будівлі виростали не стихійно: спочатку на місці, що було обрано для села, розчищалася й утрамбовувалася площадка. Потім на ній розводили велике багаття і ретельно прожарювали ґрунт на глибину 5-8 див. Після цього приступали до будівництва хатин. Як будівельний матеріал для фундаменту і цоколя найчастіше використовували велику річкову гальку і шматки пемзи, стіни зводили з тонких жердин і шматків пемзи, що скріплювали глиняним розчином. Для додання хатинам більш привабливого виду стіни зсередини і зовні обмазувалися глиною.

Близько 1000 року на півострів вторглись тольтеки, що не могло не відбитися на розвитку архітектурних традицій майя. Чичен-Ица кілька разів перебудовувався і розширювався. До цього періоду відноситься зведення нових культових і житлових будівель, самої значний з який був храм Кастильо у вигляді високої піраміди зі святилищем на вершині. Храм Кастильо в Чичен-Іце. До святилища з чотирьох сторін ведуть широкі сходи з балюстрадами. На даху святилища, на відміну від храмів більш раннього періоду, відсутній важкий, масивний гребінь. Піраміда піднімалася над іншими спорудженнями комплексу, завдяки чому була видна з будь-якої крапки міста.

Одночасно з храмом Кастильо був побудований і храм Чакмооль, присвячений богу Кецалькоатлю, що шанувався жителями Центральної Америки. Він розташовувався на платформі, до якої в XIII столітті був прибудований храм Воїнів. Своя назва храм одержала завдяки численним фрескам і рельєфам воїнів, що прикрашали фасад будинку. У входу були встановлені могутні колони квадратного перетину, яким скульптори постаралися додати подібність зі зміями. Поверхня колон покривали орнаменти.

Саме святилище включало кілька приміщень. Перше з них - вестибуль - було досить просторим і могло вмістити навіть багатолюдну процесію. Звід вестибуля підпирали товсті, міцні стовпи-опори, що стояли рядами. Наступне приміщення також могло вмістити багато людей. Воно, імовірно, було тронним залом. Його перекриття також підтримували опори, але розташовувалися вони не так часто, як у вестибулі.

З опису храму Воїнів можна зрозуміти, що в наступні роки спорудження Чичен-Іци й інших міст майя стали доповнюватися колонами. Спочатку вони служили тільки опорами у внутрішніх приміщеннях, а потім стали використовуватися для прикраси фасадів і площ. В останні століття перед завоюваннями іспанців (до 1544 року) стали з'являтися і перистильні двори.

Іспанці, вторгшись на територію Америки, усіляко сприяли поширенню християнської релігії серед корінного населення. У зв'язку з цим багато древніх архітектурних пам'ятників майя, особливо культові спорудження, були зруйновані, а на їхньому місці побудовані християнські церкви.