основні методи організації навчання

Лекція	історично – метод викладу матеріалу шляхом точного читання завчасно написаного тексту (конспекту), в сучасному розумінні – тривалий, послідовний, систематизований виклад вчителем значного за обсягом навчального матеріалу
Проблемна лекція	метод навчання, при якому вчитель не лише повідомляє учням готові знання (кінцеві висновки науки), а й відтворює певною мірою шлях їх відкриття через вирішення проблемних завдань, постановку дослідів, відповіді на проблемні запитання.
Розповідь	живий, образний, емоційний виклад будь-якого питання, недовгий за часом, що містить переважно фактичний матеріал
Пояснення	метод усного викладу навчального матеріалу, метою якого є аналіз, тлумачення й доказ різних положень матеріалу, що викладається, шляхом розкриття причинно-наслідкових та інших зв’язків та закономірностей
Ілюстрація	показ конкретних предметів і явищ в натурі чи у вигляді зображень, які сприймаються за допомогою органів відчуттів, у статичному вигляді (макети, моделі, фотографії, картини, малюнки, діаграми, графіки, таблиці, схеми, формули, математичні моделі економічних процесів, географічні карти); надання усного матеріалу, який активізує уявлення (факти, приклади, аналогії, афоризми, цитати).
Демонстрація	показ конкретних предметів і явищ в натурі чи у вигляді зображень, які сприймаються за допомогою органів відчуттів, у динаміці (кіно-, телефрагменти, діюча модель, дослід, процес утворення схеми, таблиці)
Показ	метод демонстрації певного способу дій
Бесіда	діалогічний метод навчання, при якому вчитель шляхом вдало поставлених питань спонукає учнів міркувати і аналізувати в певній логічній послідовності факти і явища, що вивчаються, і самостійно підходити до відповідних теоретичних висновків та узагальнень; відтворювати раніше набуті знання.

Дискусія	історично – спір, суперечка окремих осіб, співбеседніків, в сучасному розумінні – широке публічне обговорення якогось спірного питання під керівництвом ведучого.
Аналіз конкретних ситуацій	глибоке і деталізоване дослідження реальної чи імітованої ситуації, що виконується для виявлення її окремих чи загальних характерних властивостей, пошуку найоптимальнішого способу її вирішення.
Дидактична гра	будь-яке змагання або протиборство поміж гравцями, дії яких обмежені певними умовами (правилами), яке спрямоване на досягання певної мети (виграшу, перемоги, винагороди)
Вправа	метод здійснення учнями багаторазового дій з застосування матеріалу, що вивчається, на практиці
Дослід	проведення експериментів, тобто створення умов, які дозволяють виявити будь-яке явище для дослідження причин його вияву, протікання, наслідків та інш.
Вирішення задач	здійснення певних розрахунків, пошук виходу з ситуації, вирішення проблеми
Спостереження	метод самостійного виявлення та аналізу певного наочного матеріалу
Робота з підручником	організація самостійної роботи учнів над друкованим текстом.

4. ОСНОВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ

До основних методів навчання більшість авторів підручників педагогіки (незалежно від обраної класифікації) відносять такі: лекція, проблемна лекція, розповідь, пояснення, ілюстрація, демонстрація, показ, бесіда, дискусія, аналіз конкретних ситуацій, дидактична гра, вправа, дослід, вирішення задач, спостереження, робота з підручником (табл.). Всі ці методи добре описані в навчальній літературі. При виборі таких методів слід чітко усвідомлювати їх призначення, витрачання часу, а також ефективність засвоєння.

За результатами досліджень, проведених Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 80-х рр.. було побудовано схему ефективності різних методів навчання (так звана „Піраміда навчання”).

5. МЕТОДИ АКТИВНОГО НАВЧАННЯ

Хоч класифікація методів на активні і пасивні і є не зовсім вдалою (про це вже йшла мова), традиційно методи, що найбільше сприяють підвищенню інтересу, самостійності і творчої активності учнів у навчанні, називаються методами активного навчання (або активними методами). Тим самим мов би проводиться їх розмежування з традиційними догматичними методами, де учень – лише пасивний спостерігач і приймач інформації, що надається викладачем.

Поняття “активного навчання” виникло у 70-ті роки ХХ ст. і було пов’язане з періодом застою у вітчизняній освіті, зниженням її якості. І хоч з тих часів було запропоновано багато різноманітних методів активізації роботи учнів, криза системи освіти триває.

Для ілюстрації можна навести дані світового банку щодо освітніх тенденцій, виявлених у підготовці учнів 13-ти років з математики та природничих наук щодо 19-ти країн світу.

Освітні тенденції (середні бали для 8-ми країн світу): 1 – Великобританія, Ізраїль, Канада, Франція; 2 – Росія, Словаччина, Угорщина, Україна.

Ці дані свідчать про те, що в нашій системі освіти традиційно більша увага приділяється відтворенню наявної культури, в той час як в інших країнах – можливостям її оновлення і вдосконалення.

Сьогодні часто пишуть, що причиною такої ситуації є менталітет, специфіка західної і східної культури. Для західної культури більш притаманним є особистісний, індивідуальний підхід, учень завжди має свою думку стосовно того, що він вивчає, може відмовитись вчити те, що йому не потрібне, не цікаве. Отже застосування активних методів навчання – єдино можливий шлях навчання. Для східної культури навчання – це просвітлення, те, що надається “зверху” і не може змінюватись принаймні у навчанні. Учень не має права власної думки, він повинен лише відтворювати надане йому знання. За таких умов застосування спеціальних активних методів – непотрібне. Достатньо лише інформаційно-презентативних і репродуктивних методів. Цікаво, що навіть самі студенти східної культури часто відмовляються від активних методів роботи, лякаються виказати свою думку, щось продемонструвати.

Наша країна знаходиться в особливому положенні – на зіткненні двох культур, двох підходів. Отже, саме на нас може бути покладеною місія поєднання цих двох підходів, оскільки навіть традиційна перевага якогось одного з них – це обмеження, або гальмування розвитку, або слабка база, основа. І доцільним є доречне застосування і традиційних і активних методів навчання.

До основних методів активного навчання традиційно відносять: різноманітні дискусії, аналіз ситуацій, ігри. Оскільки саме ці методи розкриті в навчальній літературі не завжди повно, надамо їх коротку характеристику.

Слово "дискусія" походить з латинської "discussio" - дослідження і означає суперечку, обговорення якого-небудь спірного питання (проблеми) з метою правильного його розв’язання. Дискусія може виконувати у навчальному процесі значну кількість функцій:

• подання суперечливого матеріалу, в якому група самостійно обирає правильну точку зору,

• демонстрація різних підходів до тих чи інших явищ, обговорення та вирішення складних теоретичних і практичних проблем,

• обмін досвідом між слухачами,

• розробка єдиного підходу до дослідження певного явища,

• швидкий, всебічний розгляд проблеми і знаходження нетрадиційного рішення,

• формування інтелектуальних вмінь, навичок конструктивного вирішення суперечок,

• надання можливості прояву творчих здібностей, ініціативності,

• зацікавлення аудиторії, стимулювання і мотивація навчальної діяльності та інші.

Метод дискусії широко розповсюджений у зарубіжних країнах, про що свідчить велика кількість розробок різноманітних видів групового обговорення. Різні форми дискусій визначаються особливостями організації взаємодії учасників обговорення, їх складом, правилами поведінки та керівництва дискусії, попередньою підготовкою учасників.

Найпростішою формою організації дискусії є фронтальна дискусія, яка часто виникає в аудиторії спонтанно. Невимушеність такої дискусії, її природний характер, коли студенти самі відкликаються на цікаву для них проблему, відсутність потреби у попередній організаційній підготовці як з боку тих, хто навчається, так і тих, хто навчає, призводять до широкої розповсюдженості саме цієї форми дискусії у вітчизняній практиці викладання. Але її стихійний характер, непередбаченість виникнення, залежність від певного емоційного стану учасників робить таку дискусію недостатньо ефективним способом навчання.

Існують і інші форми дискусій, які потребують попередньої підготовки, але за умов добре розробленого сценарію і стимулюванні відповідної діяльності студентів здатні бути досить ефективними формами навчання: диспут, “круглий стіл”, засідання експертної групи, форум, симпозіум, дебати, техніка “акваріуму”, мозкова атака (мозковий штурм), синектика, висування проектів та інші.

Диспут – спір на наукову, літературну чи іншу тему, що відбувається перед аудиторією (ведеться певними попередньо підготовленими особами).

“Круглий стіл” – дискусія, в якої “на рівних” приймає участь невелика група учасників і відбувається обмін думками як поміж ними, так і з аудиторією (рештою групи).

Засідання експертної групи – 4-6 учасників з обраним керівником спочатку обговорюють певну проблему, а потім повідомляють її решті групи.

Форум – обговорення, аналогічне засіданню експертної групи, в ході якого ця група вступає в обмін думками з аудиторією.

Симпозіум – більш формалізоване обговорення, при якому учасники спочатку виступають з повідомленнями, представляючи їх точки зору, після чого відповідають на запитання “аудиторії”.

Дебати – явно формалізоване обговорення, побудоване на основі попередньо зафіксованих виступів і спростовань учасників-представників двох команд (груп), що протистоять і змагаються одна з одною.

Техніка “акваріуму” – після обговорення певної проблеми у підгрупах, представники кожної підгрупи збираються в центрі класу, щоб висловити та відстояти позицію своєї групи у відповідності з отриманими в групі вказівками. Після такого обговорення проводиться його критичний огляд всім класом.

Мозкова атака (мозковий штурм) – групове вирішення творчої проблеми шляхом некритичної генерації ідей.

Синектика – різновид мозкового штурму, де шляхом порівняння даного завдання з не пов’язаними з ним системами створюється серія залежностей та аналогів, серед яких обираються придатні для розв’язання конкретного завдання.

Висування проектів – висунуті ідеї втілюються в конкретні завдання – проекти.

Ігрове моделювання - поєднання дискусії з аналізом ситуації та розігруванням ролей, коли групи спочатку розробляють певний проект вирішення ситуації, а потім представники кожної підгрупи публічно його захищають, виконуючі певні ролі (наприклад, судове засідання – обговорення, яке імітує судовий розгляд (слухання справи)).

В залежності від типу дискусія може тривати з 30 хвилин до декількох часів і включати такі етапи:

1. Підготовка до дискусії (виклад теми та мети дискусії, формулювання проблеми (ситуації), яку необхідно розв’язати, розподіл на підгрупи, вибір експертів, спостерігачів для фіксування ідей, ознайомлення учасників з правилами пошуку розв’язання проблеми та обов’язками та інше).