РЕФЕРАТ

З Безпеки Життєдіяльності

Тема: "Вплив характеру людини на його особисту безпеку"

Рівне - 2010

План

1. Психологічні фактори, що визначають особисту безпеку людини

2. Психофізіологічний стан організму людини. Залежність стану організму від зовнішніх подразників

3. Раціональні режими праці і відпочинку людини

Список літератури

1. Психологічні фактори, що визначають особисту безпеку людини

Психологія безпеки праці є важливою ланкою в структурі забезпечення безпечної діяльності людини. Як вітчизняний, так і закордонний досвід досліджень цього напрямку показує, що при вирішенні задач зниження рівня виробничого травматизму і професійних захворювань повинен включатися не тільки інженерно-технічний напрямок, але й аспекти аналізу психології працюючих у виробничій обстановці.

По оцінці фахівців випливає, що в залежності від об'єктивних і суб'єктивних обставин близько 60 – 90 % випадків побутового і виробничого травматизму відбувається з вини потерпілих.

У принципі всі психологічні фактори, які приводять до реалізації небезпеки, розділяються на дві основні групи: об'єктивні і суб'єктивні.

До групи основних суб'єктивних факторів відносяться:

• недисциплінованість людини у відношенні дотримання мір безпеки;

• переоцінка своїх професійних навичок;

• невідповідність рівня психологічної підготовки і конкретних умов зовнішнього середовища (як середовища існування, так і виробничого середовища).

Група об'єктивних психологічних факторів включає у себе такі:

• недостатній рівень професійної підготовки, у тому числі в плані навчання безпечним методам праці;

• низький рівень вимог допуску до виконання робіт, що характеризуються підвищеною небезпекою і шкідливістю;

• недотримання ергономічних вимог до робочого місця, устаткування, колірного оформлення робочого місця;

• низький контроль стану здоров'я працюючих.

На практиці вище перераховані дві групи основних психологічних факторів у багатьох випадках є взаємозалежними, тому що людина сприймає комплекс інформації про стан зовнішнього середовища через кілька аналізаторів одночасно.

Так як рівень подразників цих аналізаторів, як правило, є різним, то пріоритетність психологічних негативних факторів, що можуть (чи привели) до професійного захворювання чи травматизму безпосередньо установити складно. У зв'язку з цим, для рішення задачі забезпечення безпеки людини в психологічному плані застосовується тестування різного рівня і змісту.

У такий спосіб випливає, що під психологією безпеки мається на увазі застосування знань про психологію людини стосовно до конкретного стану системи "людина – середовище існування", або "людина – виробниче середовище" з метою забезпечення рівноваги систем, тобто безпеки людини.

2. Психофізіологічний стан організму людини. Залежність стану організму від зовнішніх подразників

Психологією безпеки, як одним з напрямків науки "Безпека життєдіяльності", вивчаються наступні чотири основні форми психофізіологічного стану організму людини:

• психічні процеси;

• психічні властивості;

• психічні стани;

• психічні напруги.

Ці психофізіологічні стани людини є основними компонентами психічного існування організму, що спостерігаються як у процесі соціального життя людини, у його взаєминах із зовнішнім середовищем, так і в процесі трудової діяльності.

Психічні процеси складають основу психічної діяльності людини. Унаслідок їхнього протікання формуються знання, забезпечується створення образів у корі головного мозку, розвивається система адаптації і т. д. Відповідно до цього розрізняють пізнавальні, емоційні, вольові психічні процеси, які протягом життя людини дають можливість реєструвати відчуття, сприймати елементи та зміни стану зовнішнього середовища.

Таким чином, у процесі життєдіяльності в кожної людини формуються властивості особистості. Отже, властивості особистості – це суб'єктивні якості, що здобуваються протягом життя людини. До цієї характеристики людини відносяться її характер, темперамент, цілеспрямованість і т.п.

Серед психічних властивостей особистості, у якості основних виділяються наступні:

• інтелектуальні;

• емоційні;

• вольові;

• моральні;

• трудові.

По своїй організації психічні властивості людини, як особистості, є стійкими і постійними.

На відміну від психічних властивостей, психічні стани людини відрізняються тимчасовим характером та розмаїтістю. Вони визначають особливості психічної діяльності особистості в конкретний момент чи період часу, і можуть позитивно чи негативно позначатися на плині всіх психічних процесів.

Виходячи з задач психології праці і проблем психології безпеки праці, весь комплекс психічних станів розділяють на наступні дві основні категорії:

а) виробничі психічні стани;

в) особливі психічні стани.

В основі такої класифікації лежать наступні особливості психофізіології людини. Ефективність діяльності людини залежить значною мірою від рівня психічної напруги. Ще на початку 20-го сторіччя Р. Иеркс і Дж. Додсон показали пряму залежність продуктивності, працездатності людини від ступеня її позитивної емоційної активації. Однак, психічна напруга, яка збільшується зі збільшенням позитивної активації людини, впливає на результати праці до визначеної межі. Перевищення деякого критичного рівня активації психічної напруги приводить до перенапруги нервової системи людини і, як наслідок, – до зниження інтенсивності праці аж до повної втрати працездатності людини. Унаслідок цього надмірні форми психічної напруги визначаються як позамежні.

Процес зниження працездатності людини обумовлюється тим, що позамежні рівні психічної напруженості викликають дезинтеграцю психічної діяльності, розвиток гальмових процесів.

Нормальна емоційна активація оператора не повинна перевищувати 40 – 60 % максимального навантаження, тобто навантаження до межі, при якій настає зниження працездатності людини.

Критичний рівень емоційної активації і зв'язаний з ним граничний рівень психічної напруженості є індивідуальними властивостями кожної людини.

Найбільше яскраво граничні чи позамежні рівні емоційної активації проявляються в зниженні реакції і координації дій людини, в непродуктивних формах поводження та інших негативних явищах. Позамежні психологічні напруження, що формуються в ЦНС людини при перевищенні критичного рівня емоційної активації, розділяють на дві такі категорії:

1 – гальмовий психічний процес;

2 − збудливий психічний процес.

Гальмовий психічний процес – це процес, який розвивається на рівні центральної нервової системи і викликає скутість і сповільненість реакцій, рухів людини. Працюючий не здатний робити професійні дії з активністю, яка була у нього до розвитку гальмового психічного процесу. У людини знижується швидкість відповідних реакцій, сповільнюється розумовий процес, з'являються неуважність і інші негативні ознаки психічної організації, не властиві даній людині в нормальному виробничому психічному стані.

Збудливий психічний процес також розвивається на рівні центральної нервової системи. Він викликає гіперактивність, багатослівність, тремтіння рук, голосу. У цьому випадку працюючі, як правило, роблять значну кількість додаткових дій, рухів, що не виконуються в нормальному виробничому психічному стані. Зовні такий вид психічного процесу людини може проявлятися в мимовільному потиранні рук, пліч, у додатковому, що не вимагається по виробничій обстановці, наведенні порядку на робочому місці і т. п. В такому стані працюючі, при спілкуванні з навколишніми, виявляють дратівливість, запальність, не властиву їм різкість, брутальність і уразливість. Тривале перебування людини в особливому психічному стані, особливо в його позамежній формі, приводить до яскраво вираженого стану стомлення.

Унаслідок цього особливі психічні стани, що викликаються позамежними формами психічної напруги, можуть бути причиною помилкових дій і неправильного поводження працюючого в складній виробничій обстановці.

Таким чином, організація контролю за психічним станом працюючих необхідна в зв'язку з тим, що під впливом зовнішніх факторів чи у зв’язку з особливим психічним станом можуть сформуватися шкідливі і небезпечні властивості людини, які не являються постійною властивістю, характерною для конкретної особистості. При таких станах у людини істотно змінюються працездатність і внутрішня психічна організація.

Серед особливих психічних станів, що впливають на психічну надійність працюючого, в особливу групу виділяються наступні:

• пароксизмальні розлади свідомості;

• психогенні зміни настрою;

• афективні стани.

Пароксизмальні розлади свідомості – це група розладів нервової системи, що викликаються органічними захворюваннями головного мозку (епілепсія, непритомності). Вони характеризуються короткочасною утратою свідомості людини (від секунд до декількох хвилин). При виражених формах може спостерігатися падіння людини, судорожні рухи його тіла і кінцівок.

Пароксизмальні розлади свідомості в діяльності працюючих можуть бути причиною нещасних випадків. Особливо вони небезпечні для водіїв автотранспорту, верхолазів, монтажників, будівельників, що працюють на висоті. У зв'язку з цим для ряду професій, що характеризуються підвищеною небезпекою виконуваних робіт, необхідно проводити психологічний відбір. В даний час сучасні методи і засоби психофізіологічних досліджень дозволяють вчасно виявляти лиць зі схованою схильністю до пароксизмальних станів.

При аналізі психогенних змін настрою людини розглядають такі їхні три різновиди:

1 – психогенна зміна настрою, викликана зовнішньою емоційною активацією;

2 – психогенна зміна настрою, викликана лікарськими засобами;

3 – психогенна зміна настрою, викликана алкогольними напоями.

Розглянемо більш докладно вплив перерахованих різновидів психогенних змін настрою на безпеку людини.

Психогенні зміни настрою які виникають під впливом зовнішньої емоційної активації. У цьому випадку зниження настрою й апатія людини можуть тривати від декількох годин до 1...2 місяців. Зниження настрою спостерігається при загибелі рідних і близьких людей, після конфліктних ситуацій у виробничому і соціальному середовищі. При цьому з'являються байдужність, млявість, загальна скутість, загальмованість, утруднення переключення уваги, уповільнення темпу мислення.

Розглядаючи вплив психогенних змін настрою на стан системи "людина – виробниче середовище" слід зазначити, що вони можуть супроводжуватися погіршенням самоконтролю і бути причиною виробничого травматизму.

Афективні стани (вибух емоцій) можуть виявлятися у людини під впливом зовнішньої активації у виді образи, виробничих стресових ситуацій та ін. У такому стані, унаслідок значної активізації психічних процесів на протязі малого відрізку часу, у людини відбувається психогенне звуження об’єму свідомості. Зовні афективні стани можуть виражатися в різких рухах, агресивності людини.

Лиця, які схильні до афективних станів, відносяться до категорії людей з підвищеним ризиком травматизму. Вони не повинні призначатися на посади з високою відповідальністю, а також не повинні бути зайняті на роботах, що характеризуються високою емоційною напруженістю.

Психогенні зміни настрою, що виникають під впливом лікарських засобів. Сучасна медицина має у своєму розпорядженні широкий спектр фармакологічних засобів, які впливають на психічну діяльність ЦНС і, як наслідок, – на психофізіологічний стан людини.

Досвід свідчить, що прийом легких психічних стимуляторів (чай, кава) допомагає в боротьбі з утомою і сприяє підвищенню працездатності. Дія таких стимуляторів є досить короткочасною.

Прийом активних стимуляторів у виді спеціальних лікарських препаратів, наприклад, при їхньому передозуванні, може викликати негативний ефект. У цьому випадку спостерігається погіршення самопочуття, зменшення рухливості і швидкості реакцій людини.

Протягом декількох останніх десятиліть серед населення одержало поширення вживання транквілізаторів. Ці препарати викликають у людини виражене заспокоєння і попереджають розвиток неврозів.

Побічною дією транквілізаторів в більшості випадків є зниження психічної активності, сповільнення реакції, поява апатії і сонливість людини. У зв’язку з такою реакцією організму людини на довготривалий прийом цих препаратів, на даний час це соціальне явище представляє собою всесвітню соціальну проблему.

Психогенна зміна настрою, викликана алкогольними напоями. Вживання алкогольних напоїв у невеликих кількостях не є шкідливим. Однак, при частому їхньому вживанні в людини розвивається біологічна залежність, яка полягає в такій зміні її природних фізіологічних процесів, які викликають постійну потребу організму в поповненні алкоголю. Такий процес веде до розвитку пияцтва і переростає в алкоголізм.

Пияцтво й алкоголізм представляють серйозну проблему для безпеки життєдіяльності людини у всьому світі. Ці негативні фактори впливають на рівновагу таких підсистем, наприклад, як "людина – соціальне середовище", "людина – виробниче середовище" діючи у психологічному, матеріальному та фізичному напрямках.

Неприпустимість вживання алкогольних напоїв у робочий час і негативний вплив їх на працездатність людини загальновідомі. Так, наприклад, статистичні дані показують, що автомобільний травматизм у 40…60 % випадків зв'язаний із вживанням алкоголю. 64 % смертельних випадків на виробництві обумовлено прийомом алкоголю і викликаних цим наступних помилкових дій людини.

З позицій безпеки людини особливе значення має також і пост алкогольна астенія (похмілля). Вона спостерігається в наступні дні після вживання алкоголю. Такий психобіологічний стан людини знижує його продуктивність праці, веде до загальмованості реакцій, знижує почуття обережності. Фахівці, які страждають алкоголізмом, утрачають властиві їм професійні навички. Динаміка розвитку алкоголізму викликає частішання їхніх помилок, активізує зниження здатності вирішувати складні творчі задачі, а також швидкої і правильної орієнтації в нестандартних виробничих ситуаціях, що вимагають оперативного прийняття рішень.

3. Раціональні режими праці і відпочинку людини

Одним з найбільш важливих елементів підвищення ефективності трудової діяльності людини є удосконалювання професійних навичок у результаті виробничого навчання. Навчання додає закінченість і стійкість усім формам професійної рухової активності, є важливим засобом попередження стомлення.

Виробниче навчання, із психофізіологічної точки зору, являє собою процес створення відповідних образів з подальшим розвитком і відповідною зміною психофізіологічних функцій людини, професійних навичок, у тому числі прийомів безпеки, для найбільш ефективного виконання конкретної роботи.

У результаті навчання розвивається й удосконалюється специфічний розумовий апарат, окремі, необхідні для виконання роботи, групи м'язів, підвищується точність і швидкість рухів, збільшується швидкість відновлення фізіологічних функцій людини після закінчення роботи.

Досягнення високої продуктивності праці, тривалої працездатності з одночасною раціональною інтенсивністю фізіологічних функцій людини і збереженням його здоров'я забезпечуються також правильною організацією режимів праці і відпочинку.

Ефективність чергування періодів праці і відпочинку полягає в забезпеченні довгостроково необхідних періодів активної рівномірної працездатності людини і перерв, необхідних для відновлення його працездатності.

Для збереження високої і стійкої працездатності застосовуються дві взаємодоповнюючі форми чергування періодів праці і відпочинку на виробництві:

1 – обідня перерва в середині робочого дня;

2 – технологічні короткочасні перерви.

Причому тривалість обідньої перерви повинна встановлюватися з урахуванням віддалення від робочих місць санітарно-побутових приміщень, їдалень та ділянки по організації роздачі їжі.

Необхідність уведення, тривалість і кількість додаткових короткочасних технологічних перерв визначається на підставі обліку важкості і напруженості праці.

Так, наприклад, при виконанні роботи, яка вимагає значних зусиль і участі в її виконанні великих м'язів, для відновлення працездатності, рекомендуються більш рідкі, нетривалі перерви, тривалістю 10...12 хв.

При виконанні особливо важких робіт більш ефективним є сполучення роботи протягом 15...20 хв із відпочинком такої ж тривалості.

При роботах, що вимагають великої нервової напруги й уваги, швидких і точних рухів рук, доцільне введення більш частих, але більш коротких перерв тривалістю 5...10 хв.

Організація процесу трудової діяльності людини логічно зв'язана також з виникненням ще одного виду технологічних перерв – мікропауз. Це нерегламентовані перерви, що виникають об'єктивно між послідовними наступними операціями і діями людини.

Таким чином, мікропаузи виникають мимовільно і, у свою чергу, забезпечують підтримку оптимального темпу роботи і високого рівня працездатності. Статистика показує, що у залежності від характеру і важкості праці мікропаузи складають 9...10 % робочого часу.

Дослідження показують, що протягом доби організм людини по-різному реагує на фізичне і нервово-психічне навантаження. Так, відповідно до добового циклу організму, найвища працездатність людини відзначається ранком – з 8 до 12 годин і вдень – з 14 до 17 годин. Протягом дня найменша працездатність спостерігається в період між 12 і 14 годинами, а в нічний час – з 3 до 4 годин досягає свого мінімуму. Цей діапазон часу характеризується мінімальною добовою працездатністю.

У закономірностях ритму трудової діяльності людини виділяються також щоденні тимчасові діапазони адаптації людини до виконуваної роботи. Вони складають ~ 30 хв. на початку робочого дня і після обідньої перерви. По витіканню цих часових відрізків у працюючих формується максимальна продуктивність праці. З обліком усіх цих закономірностей зміни добового циклу працездатності людини визначається змінність роботи підприємств, початок і закінчення роботи в змінах, види і кількість перерв.

Науковий підхід в організації трудового процесу, режимів праці і відпочинку передбачає необхідність врахування також і динаміки працездатності людини протягом тижня. Так, відомо, що найвища працездатність людини виявляється на 2-, 3- і 4-й день роботи, тобто, наприклад, у вівторок, середу та четвер, якщо робочий тиждень розпочинається в понеділок. У наступні дні тижня вона знижується, падаючи до мінімуму в останній день роботи.

Після вихідних працездатність людини знижується внаслідок дії гальмових процесів, які розвиваються в зоні придбаних професійних, психофізіологічних процесів, станів і психічних напруг організму людини. Особливо яскраво виражається цей вид зниження працездатності після відпускного періоду.

Ефективними елементами організації раціонального режиму праці і відпочинку є виробнича гімнастика і заходи для психофізіологічного розвантаження людини, у тому числі функціональна музика.

В основі позитивного ефекту дії виробничої гімнастики лежить феномен активного відпочинку, що виражається в наступному. Стомлені м'язи швидше відновлюють свою працездатність не при повному спокої, а при переключенні фізичного навантаження на інші м'язові групи (И.М. Сєченов).

У результаті комплексу вправ виробничої гімнастики відновлюється корисна ємність легеневої тканини, поліпшується діяльність серцево-судинної системи, підвищується функція судинної системи, функціональні можливості аналізаторних систем, регенерується м'язова сила й активність, витривалість організму людини.

В основі позитивної дії функціональної музики лежить викликуваний нею позитивний емоційний настрой, необхідний для високоякісного виконання будь-якого виду робіт. Так, наприклад, функціональна музика сприяє зниженню стомлюваності, поліпшенню настрою і, як наслідок, підвищує працездатність і продуктивність праці.

У той же час функціональну музику не рекомендується застосовувати в наступних випадках:

• при виконанні робіт, що вимагають значної концентрації уваги;

• при фізичних роботах, що займають більше 70 % робочого часу;

• при напруженій розумовій роботі, яка складає більш, ніж 70% робочого часу.

Функціональна музика також не приводить до позитивного ефекту при великій напруженості виконуваних робіт, при роботі людини на непостійних робочих місцях і в несприятливих санітарно-гігієнічних умовах.

Для зняття нервово-психічної напруги, боротьби зі стомленням та відновлення працездатності ефективним рішенням є тимчасове переміщення працюючого в інше зовнішнє середовище, зовнішні фактори якого позитивно впливають на організм людини. Таким рішенням є кабінети релаксації або кімнати психологічного розвантаження. Вони являють собою спеціально обладнані приміщення, у яких протягом спеціальних перерв протягом робочої зміни проводяться сеанси по зняттю утоми, в основному за рахунок психологічного розвантаження працюючих. У таких приміщеннях ефект психологічного розвантаження досягається за рахунок естетичного оформлення інтер'єра, ергономічних меблів, які дозволяють знаходитися людині у зручній розслабленій позі, трансляції спеціально підібраних музичних передач, іонізації повітря негативними іонами, що благотворно діють на людину, прийому тонізуючих фітонапоїв, імітації в приміщенні природного і зовнішнього природного середовища, відтворенням шуму лісу, морського прибою й ін.

Одним з елементів правильно організованого психологічного розвантаження є аутогенне тренування, яке засноване на комплексі взаємозалежних прийомів психічної саморегуляції і складних фізичних вправ зі словесним самонавіянням. Цей метод дозволяє нормалізувати психічну діяльність, емоційну сферу і вегетативні функції організму людини.

Як показує досвід, перебування робітників у кімнатах психологічного розвантаження сприяє зниженню стомлюваності, появі бадьорості, гарного настрою і поліпшенню самопочуття.

Список літератури

1. Бакка М.Т., Мельничук А.С, Сівко В.К. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995.

2. Барабаш В.И., Шкрабак В.С. Психология безопасности труда. – С-Пб., 1996.

3. Безопасность жизнедеятельности; Учебник / Под ред. проф. Э.А. Арустамова. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд. дом "Дашков и К", 2000.

4. Безопасность жизнедеятельности. Уч. пособие / Под ред О.Н. Русака. – ЛТА, С- Пб., 1996.

5. Белов С.В. Безопасность жизнедеятельности. М.: Высш. шк. 2001 г.

6. Безопасность труда в промышленности / К.Н. Ткачук, П.Я. Галушко, Р.В. Сабарно и др. – К.: Техніка, 1982.

7. Безпека життєдіяльності / За ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.

8. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів: Афіша, 1999.

9. Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності / Опорний конспект лекцій. – К.: КДТЕУ, 1999. – 208 с.

10. Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. 2-ге вид. стереотипне. – Львів: Афіша, 2000.

11. Заверуха Н. М. Безпека життєдіяльності. – К.: Комерційний коледж, 1998

12. Коржик Б.М. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Навч. посібник – Харків, 1995. – 107 с.

13. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник. 2-е видання. – Львів: Львівський банківський коледж; К.: Т-во Знання, КОО, 1999.

14. Пістун І.П. Безпека життєдільності: Навч. посібник. – Суми: Вид-во "Університетська книга", 2000.