Сильнодіючі отруйні речовини(СДОР). Ураження людей та надання першої допомоги

В даний час у світі використовуються в промисловості, у сільському господарстві і для побутових цілей мільйони тонн токсичних речовин, у тому числі 500 речовин, що відносяться до групи СДОР — найбільш токсичних для людини. Крім того, щорічно у світі спалюють до 10 млрд. тонн палива (кам’яне вугілля, нафта, газ, сланці), внаслідок чого надходять в атмосферу, грунт, воду рік, а потім і в організм людини більш ніж 100 млн. тонн оксидів азоту, а усього до 700 різноманітних речовин. Внаслідок такого хімічного впливу на зовнішнє середовище створилася винятково несприятлива екологічна ситуація, у т. ч. і в нас у країні.

На території України є більш ніж 1500 промислових підприємств, що виробляють, зберігають і використовують більш 280 тис. тонн різноманітних СДОР. У зонах цих об’єктів мешкають 22 млн. чоловік.

Небезпека функціонування цих об’єктів господарської діяльності пов’язана з ймовірністю аварійних викидів (виливів) в атмосферу та прилеглу територію отруйних речовин.

Основними представниками СДОР, що використовуються у виробництві (зберігаються) на території області, є аміак, хлор, різні кислоти, ртуть.

До об’єктів, які виробляють, використовують або зберігають СДОР відносяться: підприємства харчової і м’ясо-молочної промисловості, які мають холодильні установки, у яких використовується як холодогент аміак; водопровідні та очисні споруди. на яких застосовуються хлор; залізничні станції, які мають колії відстою пересувного складу з СДОР; склади і бази з запасами СДОР, інші об’єкти.

В наслідок аварії виникає зона хімічного зараження, яка включає ділянку розливу і територію над якою розповсюдились пари СДОР у вражаючих концентраціях.

Глибина і ширина зони зараження залежить від кількості СДОР, їх фізичних властивостей і токсичності, метеоумов і рельєфу місцевості.

По токсичних властивостях СДОР в основному являються речовинами загально отруйної і удушливої дії. Вони викликають отруєння організму і ураження органів дихання. При попаданні на тіло людини рідини речовин виникають ураження поверхні шкіри.

На території області використовується у виробництві до 120 тонн аміаку, 3 тонн хлору та 13 тонн інших отруйних речовин.

Основними способами захисту людей від ОР і СДОР є:

- використання засобів індивідуального захисту;

- укриття у сховищах;

- евакуація за межі зон хімічного зараження.

Дії населення у випадку загрози виникнення хімічної небезпеки:

Сирени і переривчасті гудки підприємств - це сигнал «Увага всім!».

При цьому необхідно:

- негайно увімкнути приймач радіотрансляційної мережі або телевізор та уважно вислухайте інформацію про надзвичайну ситуацію та порядок дій;

- при оголошенні небезпечного стану не панікувати;

- необхідно вжити заходів для зменшення проникнення отруйних речовин у квартиру (будинок), для чого щільно закрийте вікна та двері;

- попередити сусідів, допоможіть інвалідам, дітям та людям похилого віку;

- підготувати запас питної води: набрати воду в герметичний посуд чи ємності, підготувати найпростіші засоби санітарного оброблення (мильний розчин для миття рук);

- підготуватися до можливої евакуації, для чого: упакуйте в герметичні пакети та складіть у валізу документи, цінності та гроші, предмети першої необхідності, ліки, мінімум білизни та одягу, запас консервованих продуктів на 2 - 3 доби.

Дії населення у випадку раптового виникнення хімічної небезпеки:

Одержавши повідомлення (по радіо або з інших джерел) про викид (розлив) в атмосферу СДОР та про небезпеку хімічного зараження, необхідно виконати наступні заходи:

- по можливості негайно залишити зону хімічного забруднення;

- виходити із зони зараження у бік, протилежний напрямку вітру, при цьому обходити тунелі, яри, лощини ( в низинах може бути висока концентрація СДОР);

- надягнути засоби індивідуального захисту органів дихання та найпростіші засоби захисту шкіри;

- якщо засобів індивідуального захисту немає і вийти з району аварії неможливо, залишитися у приміщенні, але негайно та надійно герметизувати приміщення, зменшивши можливість проникнення СДОР (парів, аерозолів);

- при підозрі на ураження СДОР необхідно уникати будь-яких фізичних навантажень, вживати велику кількість рідини (чай, молоко, сік, вода);

- вийшовши із зони зараження, зняти верхній одяг, ретельно вимити очі, ніс та рот, по можливості прийняти душ.

Надання першої допомоги при ураженні СДОР:

Перша допомога ураженим СДОР повинна бути надана, як можна раніше після ураження. Вона здійснюється, як правило силами населення у порядку надання само і взаємодопомоги.

Передовсім необхідно негайно захистити органи дихання від подальшої дії СДОР.Для цього надягніть на потерпілого протигаз або ватно-марлеву пов’язку, попередньо змочивши її водою або 2-процентним розчином питної соди в випадку отруєння хлором, а у разі отруєння аміаком - водою або 5-процентним розчином лимонної кислоти. Винесіть потерпілого із зони зараження та забезпечте йому спокій і тепло.

Перша медична допомога ураженим СДОР в осередку хімічного ураження полягає у захисті органів дихання, видаленні та знезараженні стійких СДОР на шкірі, слизових оболонках, очей, на одязі та негайній евакуації за межі зараженої зони.

Стисла характеристика окремих отруйних речовин

Аміак - безбарвний газ з характерним різким запахом «нашатирного спирту». З повітрям аміак утворює вибухонебезпечні суміші.

Десятипроцентний розчин аміаку надходить у продаж під назвою «нашатирний спирт», який широко використовується у медицині та побуті. 18-20-процентний розчин називається «аміачною водою» і використовується як добриво. Аміак використовують при добуванні азотної кислоти, мінеральних добрив, світлокопіювальних елементів на основі діазосполук. Рідкий аміак використовують як робочу речовину холодильних машин. Перевозиться аміак в зрідженому стані під тиском. Коли попадає в атмосферу - димить. Речовина добре розчиняється у воді, тому заражає водойми у випадку проникнення його у водне середовище.

Аміак викликає пошкодження органів дихання, при цьому з’являються сильні серцебиття. Пари аміаку дуже сильно подразнюють слизову оболонку, шкіряні покрови, викликають почервоніння, свербіння та опіки шкіри. Спричиняє різі в очах, причому відбувається посилене виділення сліз. У випадку попадання рідкого аміаку і його розчинів на шкіру можливе обмороження.

Захист органів дихання від аміаку забезпечують фільтруючі промислові та ізолюючі протигази, респіратори.

При розливі рідкого аміаку і концентрованих його розчинів не можна доторкатися до розлитої рідини. При інтенсивному розливі розлиту речовину огороджують земляним валом, а місце розливу нейтралізують слабким розчином кислоти, промивають великою кількістю води.

Перша медична допомога при отруєнні аміаком.

Якщо ж ураження аміаком відбулося:

- слід як найшвидше винести потерпілого на свіже повітря;

- перевозити потрібно в лежачому стані;

- потерпілого необхідно забезпечити теплом та спокоєм, давати дихати зволоженим повітрям (інгаляція);

- при зупинці роботи легенів не можна робити штучне дихання;

- шкіру і очі треба промивати водою не менше 15 хвилин, 1-процентним розчином борної кислоти, очі закапувати 2 - 3 краплями 30 % розчину альбуциду, в якому є тепле оливкове масло.

Хлор - газ жовто-зеленого кольору з різким характерним задушливим запахом. Малорозчинний у воді. Він приблизно в 2,5 рази важчий за повітря, тому накопичується у низинах. У великих кількостях використовується для відбілювання тканин і паперової маси, знезараження питної води. Перевозиться у зрідженому стані під тиском у цистернах і балонах. Щорічне споживання у світі хлору становить десятки мільйонів тонн.

При випаровуванні та з’єднанні з водяною парою у повітрі стелиться над землею у вигляді туману зеленувато-білого кольору, може проникати в нижні поверхи та підвальні приміщення будинків. При виході в атмосферу димить. Його пари сильно подразнюють органи дихання, очі, шкіру.

Мінімально відчутна концентрація хлору в повітрі - 2 мг\м3.

Дія хлору протягом 30 - 60 хвилин у межах 100 - 200 мг\м3 - небезпечна для життя, вища концентрація миттєво викликає смерть.

Гранично допустима концентрація хлору в атмосфері така:

середньо добова - 0,03 мг\м3;

максимальна разова - 0,1 мг\м3;

у робочому приміщенні - 1 мг\м3.

Органи дихання та очі від хлору захищають фільтруючі та ізолюючі протигази.

При ліквідації аварії на хімічно небезпечних об’єктах з викидом хлору користуються ізолюючими протигазами, прогумованими костюмами, гумовими чобітьми та рукавицями.

Наявність хлору в повітрі та його концентрацію можна визначити за допомогою універсального аналізатора, а також приладами хімічної розвідки.

При виробничій аварії на хімічно небезпечному підприємстві, при зберіганні чи транспортуванні хлору може статися витік речовини і її концентрація в повітрі буде небезпечною для людей, тварин і навколишнього середовища. У цьому випадку необхідно не допустити людей у небезпечну зону без засобів захисту та не допускати попадання хлору на незахищену шкіру.

Головними ознаками отруєння хлором є: різка біль у грудях, сухий кашель, порушення координації руху, задишка, різь в очах, сльозотеча. Пари хлору викликають опіки слизової оболонки дихальних шляхів, шкіри та очей. Вдихання великої кількості сильно концентрованих парів хлору може призвести до смертельних випадків.

Перша медична допомога при отруєнні хлором. Якщо сталося отруєння хлором, потерпілого негайно виносять на свіже повітря, вкривають. Шкіру та слизові оболонки промивають 2-процентним содовим розчином не менше 15 хвилин. В разі відсутності дихання, треба зробити штучне дихання.

Азотна кислота - безбарвна рідина з різким запахом, легко кипить, частково розкладаючись, при 86°С. Азотна кислота належить до сильних кислот. Вона також є сильним окисником. Якщо міцна азотна кислота потрапляє на горючий матеріал (тирса, стружки і т.п.), то він може загорітися (самозагорання). Коли краплина міцної азотної кислоти попадає на шкіру, то утворюється виразка або залишається незмивна жовта пляма в результаті її взаємодії з білками. Цей же розчин кислоти випалює дірки в одязі.

Незважаючи на значну небезпеку, азотна кислота незамінна при виробництві багатьох барвників, лікарських препаратів, пластичних мас, вибухових речовин тощо. У зв`язку із великою окислювальною здатністю вона застосовується як окисник замість кисню у реактивних двигунах, забезпечуючи ефективне згорання ракетного палива.

При попаданні кислоти на тіло її потрібно змивати великою кількістю води, а потім нейтралізувати розчином питної соди.

Перша медична допомога при отруєнні азотною кислотою: в разі отруєння цією кислотою категорично забороняється промивати шлунок. Це може тільки підвисити рвоту і посприяти попаданню кислоти в дихальні шляхи. Шлунок промивають за допомогою спеціального зонду. Із шкіри, очей, губ кислоту змивають великою кількістю води (1 - 2 л).

Синильна кислота - прозора рідина. З водою синильна кислота змішується у всіх пропорціях, легко розчиняється у спиртах, бензині та інших розчинниках. У природі вона зустрічається в рослинах, наприклад, в ядрах кісточок вишень, слив. Синильна кислота має присмак гіркого мигдалю.

Використовують синильну кислоту для одержання амінокислоти та різних речовин, наприклад, акрилонітрилу, які необхідні при виробництві пластмас, а також як фумигант - засіб боротьби із шкідниками сільського господарства.

Можливі шляхи отруєння синильною кислотою: вдихання пари, проникнення через шкіру, приймання безпосередньо в середину.

При легкій формі отруєння відчувається металевий присмак, слабість. При тяжкій формі отруєння - головний біль, шум у вухах, болі в серці і, можливо, - смерть.

Перша медична допомога при отруєнні синильною кислотою: потерпілому в отруєній атмосфері одягнути протигаз, дати антидот (амінітрит) і вивести з зони зараження. Якщо стан потерпілого залишається тяжким, то через 5 хвилин дають повторно антидот. Захист органів дихання від синильної кислоти забезпечують фільтруючі та ізолюючі протигази. Наявність синильної кислоти в повітрі можна визначити приладами хімічної розвідки.

Ртуть - метал сріблясто-білого кольору, у звичайних умовах легко рухома рідина, що при ударі поділяється на дрібні кульки, у 13,5 разів важча за воду. Температура плавлення - +38,90С. З підвищенням температури випаровування ртуті збільшується. Пари ртуті та її сполуки дуже отруйні!

Потрапивши до організму людини через органи дихання, ртуть акумулюється і залишається там на все життя.

Симптоми гострого отруєння виявляються через 8 - 24 години: починається загальна слабкість, головний біль та підвищується температура; згодом - болі в животі, розлад шлунку, хворіють ясна.

Хронічне отруєння є наслідком вдихання малих концентрацій парів ртуті протягом тривалого часу. Ознаками такого отруєння є: зниження працездатності, швидка стомлюваність, послаблення пам’яті і головний біль; в окремих випадках можливі катаральні прояви у верхніх дихальних шляхах, кровотечі ясен, легке тремтіння рук та розлад шлунку. Тривалий час ніяких ознак може не бути, але потім поступово підвищується стомлюваність, з`являється головний біль, апатія й емоційна нестійкість, починає порушуватись мова, тремтять руки, повіки, а у важких випадках – ноги і тіло. Ртуть уражає нервову систему, а тривалий вплив її викликає навіть божевілля.

Дії населення при розливі ртуті у приміщенні.

Якщо у приміщенні розбито ртутного градусника:

- виведіть з приміщення всіх людей;

- відчиніть навстіж усі вікна та двері у приміщенні;

- захистіть органи дихання хоча б вологою марлевою пов’язкою;

- негайно починайте збирати ртуть, збирайте спринцівкою великі кульки і відразу скидайте їх у скляну банку з розчином (2 г перманганату калію на 1 л води), дрібніші кульки збирайте щіткою на папір і теж скидайте у банку. Банку щільно закрийте кришкою. Використання пилососа для збирання ртуті - забороняється;

- вимийте забрудненні місця мильно - содовим розчином ( 400 г мила і 500 г кальцинованої соди на 10 л води ) або розчином перманганату калію ( 20 г на 10 л води );

- зачиніть приміщення після обробки так, щоб не було сполучення з іншими приміщеннями, і провітрюйте протягом трьох діб;

- утримуйте у приміщенні температуру 18-200С для скорочення термінів обробки протягом проведення всіх робіт;

- вичистіть та промийте міцним, майже чорним розчином марганцівки підошви взуття, якщо ви наступали на ртуть.

Якщо ртуті розлито більше, ніж у градуснику:

- виконайте всі застереження щодо безпеки, наведенні вище;

- ізолюйте максимально забруднене приміщення, щільно зачиніть усі двері;

- швидко зберіть документи, продукти та інші необхідні речі;

- вимкніть електрику, газ та загасіть вогонь у грубах перед виходом з будинку;

- негайно викличте фахівців через місцевий державний орган з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, за телефоном 102.

Боротьба з великою кількістю розлитої ртуті та її парів дуже складний процес. Хіміки називають його демеркуризацією.

Одиниці радіоактивності і дози випромінювання

Радіоактивність — перетворення ядер атомів одних елементів на інші, яке супроводжується іонізуючим випромінюванням.

Іонізуюче випромінювання — потік часток або квантів електромагнітного випромінювання, проходження яких крізь речовину призводить до його іонізації (перетворення нейтральних атомів в іони) з утворенням електричних зарядів різних знаків.

Одиниця вимірювання радіоактивності — Беккерель (Бк, Вq). 1 беккерель дорівнює одному спонтанному розпаду на 1 сек. Внесистемна одиниця радіоактивності — Кюрі (Кu, Сu). 1 Кu дорівнює 3,7•1010 Бк.

В медичній практиці використовується одиниця активності — мг.екв.радия який враховує гамg—постійну, що характеризує радионуклід.

Розрізняють такі види іонізуючого випромінювання:

l — випромінювання — потік важких часток, які складені з двох нейтронів і двох протонів.

b — випромінювання — потік електронів або позитронів.

g — випромінювання — електомагнітне випромінювання, яке звільнюється при радіоактивному розпаді, тобто при переході ядра атома з одного енергетичного атому в інший. Довжина хвилі його випромінювання 0,05—10 н/м.

Rо — випромінювання — електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі < 0,05 н/м.

Кількість енергії, яке передається тканинам при дії іонізуючого опромінення називається дозою.

Дози можуть бути наступні.

Поглинута доза — енергія іонізуючого опромінення, поглинута опроміненим тілом (тканинами організму), в перерахунку на одиницю маси. Одиниця поглинутої дози — грей (Гр,Gу). 1 гр = 100 рад.

Еквівалентна доза — поглинута доза помножена на коєфіцієнт якості випромінювання, що враховує здатність даного вида випромінювання пошкоджувати тканини організма.

Коєфіцієнт якості опромінення найбільший у l — випромінення = 20, для b та g — випромінювання — 1. Одиниця еквівалентної дози — Зиверт (Зв). 1 зиверт = 100 бер (біологічний еквівалент рада).

Ефективна доза — еквівалентна доза, помножена на коефіцієнт, що враховує різку чутливість різних тканин до опромінення.

Якісні характеристики іонізуючого випромінювання

— енергія випромінювання (Дж, еВ)

— проникаюча здатність (м, см, мм)

— іонізуюча здатність.

Кількісні характеристики іонізуючого випромінення.

— поглинута доза

— еквівалентна доза

— експозиційна доза (характеризує іонізуючий ефект, рентген — та g— випромінювання)

— густина потоку частинок ( для корпускулярних випромінювань).

Якісні характеристики радіонуклідів

— вид ядерного перетворення (l — розпад, електронний b— розпад, позитронний g — розпад, К — захват, самовільне ділення ядер, термоядерна реакція)

— період напіврозпаду.

Кількісні характеристики радіонуклідів

— активність — число перевтілено (розпадів) за секунду. Одиниця активності — беккерель (Бк) — 1 бк = 1 ядерний розпад в секунду. Внесистемна одиниця активності — (Кюрі (Ки). 1 Ки = 3,7 . 10.. Бк.

Основні принципи забезпечення радіаційної безпеки:

1) зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);

2) скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);

3) збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);

4) екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).

Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану, Можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів — просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.

Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які виготовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для захисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пластмасу, алюміній.

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випромінювання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

При Цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Це може відбутися при надходженні радіоактивних ізотопів у навколишнє робоче середовище у вигляді газів, аерозолів, а також твердих і рідких радіоактивних відходів: Джерелами аерозолів можуть бути не тільки виконувані виробничі операції, але і забруднені радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.

Основні принципи захисту

> використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;

> герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

> заходи планувального характеру;

> застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, використання спеціальних захисних матеріалів;

> використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;

> дотримання правил особистої гігієни;

> очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;

> використання радіопротекторів (біологічний захист).

Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захисту та шкіри персоналу не повинно перевищувати припустимих рівнів, передбачених Нормами радіаційної безпеки НРБУ-97.

У випадку забруднення радіоактивними речовинами особистий одяг і взуття повинні пройти дезактивацію під контролем служби радіаційної безпеки, а у випадку неможливості дезактивації їх слід захоронити як радіоактивні відходи.

Рентгенорадіологічні процедури належать до найбільш ефективних методів діагностики захворювань людини. Це визначає подальше зростання застосування рентгене- і радіологічних процедур або використання їх у ширших масштабах. Проте інтереси безпеки пацієнтів зобов'язують прагнути до максимально можливого зниження рівнів опромінення, оскільки вплив іонізуючого випромінювання в будь-якій дозі поєднаний з додатковим, відмінним від нуля ризиком виникнення віддалених ,стохастичних ефектів. У даний час з метою зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населення за рахунок діагностики широко застосовуються організаційні і технічні заходи:

• як виняток необгрунтовані (тобто без доведень) дослідження;

• зміна структури досліджень на користь тих, що дають менше дозове навантаження;

• впровадження нової апаратури, оснащеної сучасною електронною технікою посиленого візуального зображення;

• застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають дослідженню, тощо.

Ці заходи, проте, не вичерпують проблеми забезпечення максимальної безпеки пацієнтів і оптимального використання цих діагностичних методів. Система забезпечення радіаційної безпеки пацієнтів може бути повною й ефективною, якщо вона буде доповнена гігієнічними регламентами припустимих доз опромінення.