Содержание

Антропогеоценоз - елементарний осередок господарсько-культурного типу

Структура антропогеоценоза

Типи антропогеоценозів

Динаміка антропогеоценоза в часі

Література

Антропогеоценоз - елементарний осередок господарсько-культурного типу

У близьких природних умовах у народів, що перебувають на одному рівні соціально-економічного розвитку, але різних по походженню й нерідко розділених між собою океанами, виникають схожі комплекси матеріальної культури. У це поняття матеріальної культури включаються всі ті елементи, які виникають у процесі пристосування народів до географічного середовища. У найбільшій мері з географічним середовищем зв'язана господарська діяльність людини, отчого її напрямку залежно від середовища (разом з відповідними явищами культури) і одержали найменування господарсько-культурних типів.

Конкретні приклади господарсько-культурних типів - це мисливці на морського звіра полярних районів Північної Америки і Євразії; мисливці-збирачі тропічних лісів Південної Америки, Африки й Азії; мисливці й рибалки долин великих рік; скотарі степів і напівпустель Центральної Азії. Кожний із цих типів охоплює різні по походженню народи. Мисливці на морського звіра - це й ескімоси, і алеути, і чукчі, і частково коряки; мисливці-збирачі тропічного лісу - це й народи Центральної Африки, і семанги Малаккського п-ова, що говорять на австранезийських язиках; до скотарів степів і напівпустель Центральної Азії ставляться народи й тюркської, і монгольської мовних родин. Таким чином, формування в різних народів подібного господарства й залежних від нього комплексів культурних елементів відбулося внаслідок паралельного розвитку в близьких природних умовах.

На основі такого підходу в цей час запропонована класифікація господарсько-культурних типів, опубліковані карти їхнього розподілу по земній кулі, розробляються гіпотези їхньої динаміки в часі. Вивчення всього розмаїтості культур під кутом зору їхнього угруповання по господарсько-культурних типах - один із плідних шляхів дослідження первісного суспільства, що займає велике місце в сучасній етнографії.

Безсумнівно, що поняття господарсько-культурного типу "працює", без нього етнографія зараз немислима, точно так само, як, скажемо, немислима антропологія без поняття раси. Але як на нинішньому рівні науки неможливо оперувати поняттям раси без розуміння її як суми первинних одиниць (популяцій), точно так само, на мою думку, неможливо оперувати поняттям господарсько-культурного типу без вичленовування в ньому тих первинних одиниць, які його утворять. Але для того щоб такі одиниці вичленувати, потрібно колись довести, що вони існують. А у зв'язку із цим саме поняття господарсько-культурного типу вимагає більше глибокого аналізу; необхідно, зокрема, критично осмислити всі стосовні до нього ідеї й у першу чергу відповістити на запитання, що ж являє собою господарсько-культурний тип як ціле. Є чи він системою (відкритою або закритою), чи виділяються в ньому якісь структурні елементи, організовані вони за принципом ієрархії, або, може бути, усередині нього взагалі не виділяється ніяких елементів і він являє собою безструктурне ціле? У літературі по теоретичній етнографії ці питання поки або не поставлені, або залишаються без відповіді.

Фундаментальна особливість будь-якої системи - це, по-перше, залежність її структури й функціональної організованості від кожного із тридцятилітніх її елементів і, по-друге, вплив системи на окремий елемент. Охоплення окремим господарсько-культурним типом декількох народів, чому вже наведені приклади, дозволяє начебто б зробити висновок: господарсько-культурний тип якось диференціюється, що дає можливість припускати системний характер цієї диференціації.

Однак таке припущення було б справедливим тільки в тому випадку, якби окремі народи були залежні один від іншого у своїй господарській діяльності. Тим часом вони, як правило, відносно автономні, особливо на ранніх етапах людської історії, коли міжплемінний і міжетнічний обмін займав хоча й значне, але ніяк не основне місце. У всякому разі не їм визначалася життєздатність того або іншого народу.

При відносній господарській автономності окремих народів або етнічних груп, що входять у той самий господарсько-культурний тип, можна припускати, що для його динаміки як цілого більш-менш байдужне число охоплюваних самостійних етнічних одиниць. Іншими словами, диференціація всіх носіїв даного господарсько-культурного типу по етнічних границях не створює специфічної структури усередині цього типу. Виходить, і сам господарсько-культурний тип не може розглядатися як закономірне сполучення етнічних елементів, що ієрархічно підпорядковують. Іншої ж диференціації, крім етнічної, усередині господарсько-культурного типу непомітно, у всякому разі вона не лежить на поверхні.

Якщо господарсько-культурний тип не являє собою системи, може бути, він є безструктурним, аморфним цілим? Подальший виклад націлений на те, щоб показати, що це не так, що усередині господарсько-культурного типу виділяються якісь елементарні автономні одиниці (комірки), але вони не утворять складно побудованої ієрархії й поєднуються в той або інший тип по подібності. Інакше кажучи, господарсько-культурний тип не є сукупністю цих елементарних одиниць, тобто системою, а являє собою безліч, суму цих одиниць, кожна з яких зберігає значну автономію від інших. Одиниць цих може бути більше або менше - це впливає лише на розмірні, але не на якісні характеристики господарсько-культурного типу.

Дослідження останніх двох-трьох десятиліть показали всю складність популяційної структури людства. Популяції різняться по величині, тісноті родинних відносин між членами однієї популяції, характеру її взаємин з іншими популяціями; одні популяції відділені від інших шлюбним бар'єром. Іншими словами, шлюби усередині таких груп полягають частіше, ніж між людьми, що входять у різні групи. Якщо така ситуація зберігається протягом декількох поколінь, група здобуває певну генетичну однаковість, стає однорідною. Популяційна історія людства, мабуть, не менш складна, чим етнічна, і ми перебуваємо на самому початку її вивчення.

Найчастіше популяції бувають представлені окремими селищами або групами селищ. При наявності ендогамії це саме собою очевидно. Наприклад, на Памірі або в Дагестані кожне селище ендогамне, тобто являє собою автономну одиницю популяційної структури, усередині якої тільки й полягають шлюби. Окремі випадки відступу від самої строгої ендогамії не міняють суть справи: селище (або група селищ) навіть при окремих відступах від ендогамії залишається популяцією. Однак навіть там, де не настільки чітко зберігається певна популяційна структура, де немає істотних передумов до її утворення у вигляді ендогамії (або інших соціальних інститутів) і де немає непрохідних географічних бар'єрів, всі жителі селища (або групи близьких родичів) найчастіше утворять популяцію. Адже шлюби усередині селищ або між представниками найближчих селищ становлять більше 80% навіть на території Східно-Європейської рівнини в цей час, а в минулому цей відсоток був ще вище.

Жителі одного селища або групи розташованих рядом селищ не тільки вже сформована (або потенційна) популяція, але й господарський колектив, зв'язаний загальним комплексом трудових операцій, сезонністю роботи й т.д. Цей господарський колектив (залежно від числа своїх працездатних членів і характеру господарства) займає певну територію й робить на неї постійний перетворюючий вплив. Відомість лісів при подсечном землеробстві, зміна ґрунтів і гідрологічного режиму при поливному землеробстві, потрава лугів і степів при скотарстві, осушення боліт, освоєння цілинних земель - от далеко не повний перелік того, якої шляхом поступово виникають культурні ландшафти, вивчення яких становить зараз важливу главу у фізичній географії.

Такий симбіоз між господарським колективом і освоєної їм територією (або, говорячи інакше, колектив у сполученні з експлуатованої їм територією) на ранніх етапах людської історії можна назвати антропогеоценозом. Представляється досить імовірним, що саме антропогеоценози і є тими елементарними комірками, з яких складаються господарсько-культурні типи. Справді, господарський колектив у первісному суспільстві не зв'язаний, як правило, у своїй виробничій діяльності з іншими колективами; чисельність і продуктивність праці в кожному колективі створюють особливий ступінь впливу на середовище, вплив же це обмежується географічними рамками експлуатованої території.

У наявності, отже, структурний комплекс взаємозалежних між собою явищ, автономний від інших таких же комплексів і в той же час подібний з ними по характері взаємин господарських і природних факторів. Схожі по характері господарської діяльності антропогеоценози утворять господарсько-культурний тип. Якщо ми говоримо про господарсько-культурний тип мисливців на морського звіра, то прикладами окремих антропогеоценозів можна вважати жителів окремих стійбищ укупі з експлуатованими ними територіями; у середньовічній Монголії антропогеоценози утворювалися окремими племінними групами в сукупності з кочовими вгіддями й т.д.

Не відомо ніяких фактів, які свідчили б про існування антропогеоценозів різних рівнів, про можливість підрозділу антропогеоценозів на різко, що різняться по величині групи, у межах одного господарсько-культурного типу й входженні декількох більше дрібних антропогеоценозів у великі, тобто про ієрархію антропогеоценозів. Окремі випадки об'єднання господарських колективів в один нетипові. Найчастіше вони носять сезонний характер і пов'язані з тимчасовою зміною напрямку господарської діяльності. Так, величезне ескімоське стійбище Іпиутак на мисі Хоуп (Аляска), що ставиться до перших століть н. е., - гарне тому підтвердження. Це стійбище складалося з кількох сотень будинків, чисельність населення перевищувала 3 тис. чоловік. Характер культури й археологічні спостереження свідчать про те, що це були мисливці на оленів-кариб, що проживали у внутрішніх районах Аляски. У певну пору року невеликими групами вони виходили на берег і поєднувалися для полювання на кити. Випадки об'єднання господарських колективів австралійців - явище знов-таки тимчасовою, викликаною необхідністю вирішити якісь господарські завдання. У загальному окремий антропогеоценоз - досить стабільне явище. Ці господарські колективи зв'язані один з одним лінійно, за принципом географічного сусідства, а не за принципом ієрархічної супідрядності. На цій підставі можна підтвердити висновок попереднього розділу: господарсько-культурний тип не система, а безліч, сума антропогеоценозів.

Структура антропогеоценоза

Отже, основні структурні компоненти антропогеоценоза - господарський колектив, його виробнича діяльність, експлуатована територія. Однак кожний із цих компонентів утворить ієрархічну структуру, що складається з ряду супідрядних одиниць, що грають певну роль у загальній структурі й функціонуванні антропогеоценоза як цілого. До розгляду їх ми й переходимо.

Господарський колектив. Кожному господарському колективу властива та або інша чисельність. У хліборобів вона у зв'язку з високою продуктивністю вище, ніж у скотарські й особливо мисливських суспільствах. У системі антропогеоценоза значну роль грають два показники: чисельність усього господарського колективу, тобто людей, що споживають продукти праці, і чисельність дорослого населення, що безпосередньо беруть участь у трудових процесах. Представники старшого покоління є носіями трудового досвіду, але самі, як правило, значної участі в трудових процесах не приймають. Оптимальне співвідношення представників різних віків при характерній для даного випадку тривалості життя служить показником сприятливої демографічної ситуації в господарському колективі, що сприяє його процвітанню.

Численні спостереження над людськими популяціями показали, що вони не різняться помітним образом у харчових потребах, які були б генетично детерміновані. Інакше кажучи, розходження в харчовому режимі між населенням, скажемо, тропіків і арктичної зони, величезні й по складу їжі й по її калорійності, можуть бути практично майже цілком (якась частина місцевої своєрідності завжди залишається на частку традиції) пояснені за рахунок різних потреб в умовах різного середовища.

Таким чином, сумарний ефект харчових потреб даного господарського колективу при порівнянні його з господарськими колективами, що живуть у тих же умовах, практично цілком визначається його чисельністю й демографічною структурою (існування вікових розходжень у харчових потребах безперечно), і, отже, зводиться до двох факторів, про які тільки що говорилося, - його загальній чисельності й чисельності працездатних членів колективу; біологічна природа окремого індивідуума за інших рівних умов не робить впливу на діяльність господарського колективу в цілому.

Виробнича діяльність. Антропогеоценози одного господарсько-культурного типу перебувають на одному або на досить близьких рівнях розвитку продуктивних сил. У цих умовах роль виробничої діяльності в кожному конкретному антропогеоценозі визначається найбільше сформованою системою виробничих відносин. У виробничій діяльності можуть бути виділені два структурних компоненти:

1) сума трудових навичок і традицій, тобто закріпленого в даному колективі досвіду попередніх поколінь;

2) продуктивність праці, у значній мірі також залежна від традиції колективу, але частково й від індивідуальних особливостей колективу індивідуумів. Останнє особливо справедливо для ранніх, порівняно слабко диференційованих форм трудової діяльності. До різниці в інтенсивності винаходу нових виробничих операцій і в продуктивності праці й можна звести, як мені здається, ті на перший погляд історично нелегко з'ясовні ситуації, коли той або інший господарський колектив в умовах докласового суспільства часто випереджає інші у своєму розвитку й починає відігравати домінуючу роль.

Експлуатована територія немислима поза зв'язком з конкретними фізико-географічними умовами. Це й мікрорельєф, і характер ґрунту, сполучення тепла й вологи, природна рослинність і можливість її використання в їжу, фауна (остання особливо важлива при мисливському господарстві). При землеробстві й скотарстві природні біогеоценози руйнуються, але частина їх залишається, і в них відбивається специфічне саме для даного місця сполучення перерахованих умов. Всі фізико-географічні компоненти при детальному аналізі структури антропогеоценоза можуть бути підрозділені на тридцятимільйонні їх більше приватні фактори: наприклад, локальна недостатність якихось мікроелементів у ґрунтах або, навпаки, їхній надлишок не менш важливі, чим її родючість. Однак при загальному розгляді структури антропогеоценоза в такій детальній диференціації фізико-географічних умов немає необхідності.

Нормальна життєдіяльність будь-якої системи забезпечується функціональними зв'язками: тільки останні й надають системі динаміку. Виробнича діяльність, строго говорячи, являє собою найбільш загальний приклад функціонального зв'язку в антропогеоценозе, що здійснює передачу результатів трудових операцій і енергії від господарського колективу до середовища й навпаки.

Що одержує колектив від експлуатованої території? У першу чергу їжу. Склад, зміни складу по сезонах, кількість їжі, характерні саме для даного антропогеоценоза, можна позначити як харчовий ланцюг. Очевидно, харчовий ланцюг є один з функціональних зв'язків й господарського колективу. Вона залежить від чисельності колективу, продуктивності праці, інтенсивності господарства й географічних характеристик середовища, а також в окремих випадках і від стану інших харчових ланцюгів у границях даного господарсько-культурного типу.

Друга лінія зв'язку господарського колективу й середовища здійснюється через одержання їм матеріалів для будівель, одягу, сировини для виготовлення знарядь праці й зброї. В останньому випадку можна говорити про обмінні контакти з іншими антропогеоценозами як свого, так і інших господарсько-культурних типів, тому що природне середовище антропогеоценоза далеко не завжди постачає господарський колектив всією необхідною йому сировиною.

Обмінні контакти існують із досить ранніх епох. Загальновідомо, наприклад, широке поширення виробів з янтарю не тільки естетичного, але й утилітарного призначення в неолітичних пам'ятниках Європи, тоді як природні місцезнаходження янтарю розташовані в Прибалтиці. Те ж можна говорити й про мідні й залізні руди для більше пізнього періоду.

Всю сукупність виробництва сировини, що витягається в процесі, корисного для людини, можна позначити як виробничо-господарський ланцюг усередині даного антропогеоценоза.

Вище згадувалося про значення відкриттів і винаходів усередині господарського колективу для розвитку його виробничої діяльності. Відому роль у цьому випадку грає й передача трудового досвіду (ще один функціональний зв'язок) від одного колективу до іншому, найчастіше у формі торговельних і інших соціальних контактів. Самостійні технічні досягнення або запозичені в сукупності складуть суму знань, якоюсь мірою неповторних, що відрізняють даний господарський колектив від всіх інших. Цю суму знань можна назвати інформаційним полем господарського колективу. Експлуатована територія не впливає на виробничу діяльність прямо - облік її специфіки перетворить інформаційне поле господарського колективу й уже через нього у виробничий процес вносяться відповідні зміни.

Типи антропогеоценозів

Зовсім природно, що антропогеоценози, що входять у різні господарсько-культурні типи, різняться між собою; антропогеоценози, що становлять один господарсько-культурний тип, подібні. Однак спроба їхньої класифікації із цього погляду не вносить зі зрозумілої причини нічого нового в порівнянні з типологією господарсько-культурних типів.

Неформальним і тому методично правильним буде підрозділ антропогеоценозів, засноване на їхній внутрішній структурі. Переважна роль якого-небудь компонента в порівнянні з іншими дає специфічний тип антропогеоценоза, якому можна вважати самостійним класом антропогеоценотичної класифікації. Опираючись у першу чергу на місце, займане природним середовищем, можна зробити в першому наближенні якісний підрозділ антропогеоценозів на два основних класи або типів.

Перший тип характеризується переважною роллю природного середовища, що у значній мірі визначає в них інтенсивність господарської діяльності, чисельність господарських колективів, напрямок динаміки антропогеоценоза і його стійкості. Руйнування природних біоценозів приводить до припинення життя антропогеоценоза як цілого. Антропогеоценози першого щабля - це господарство збирачів і мисливців, мисливців і рибалок.

Однак антропогеоценози першого щабля не вичерпуються тільки формами господарства, що привласнює, як здається на перший погляд: до них ставляться й кочівники, і племена, що займаються землеробством, тому що й ті й інші у величезному ступені залежать від природного середовища. Справді, при екстенсивному кочовому скотарстві наявність (або відсутність) вільних пасовищ обмежує чисельність худоби, а отже, і чисельність колективу. Якщо виключити екстремальні історичні ситуації: грабежі осілого населення, війни й одержання військового видобутку, кочівник майже цілком залежить від географічного середовища й надаваних нею можливостей розширення череди. Те ж можна повторити й про землеробство.

Другий тип. Не те при стійловому змісті худоби й розвиненому землеробстві. Стійлове й напівкочове скотарство лише у виняткових випадках являють собою самостійні господарські галузі, вони сполучаються із землеробством. Таке сполучення, розвинені форми землеробства - все це надає господарським колективам набагато більше перспектив розвитку у вигляді підвищення продуктивності й інтенсивності праці, спрямованого зміни географічного середовища, створення харчових запасів і, отже, звільнення від безпосередньої й повсякденної залежності від експлуатованої території. Таким чином, в антропогеоценозах другого щабля сам господарський колектив і його виробнича діяльність змінюють природне середовище й визначають її динаміку, а не підкоряються їй.

Динаміка антропогеоценоза в часі

Антропогеоценоз існує доти, поки існують основні його структурні компоненти. Зникнення або руйнування хоча б одного з них приводить до зникнення антропогеоценоза як цілого. Зменшення промислу морського звіра, наприклад, у багатьох районах узбережжя Аляски привело до того, що без завізних продуктів ескімоси не могли б існувати. Тому випадки переселення господарських колективів у нові райони й освоєння нових умов середовища - це формування нових антропогеоценозів і припинення життя старих.

Останнє особливо ясно видно при землеробстві. Після виснаження ґрунту й звільнення нової ділянки від лісу колектив переходить до експлуатації цієї нової ділянки, що характеризується специфічними мікроумовами ґрунту. Нерідко специфіка може бути настільки незначної, що практично варто говорити про продовження нормального циклу розвитку антропогеоценоза. Але іноді специфіка ґрунту навіть на сусідніх ділянках досягає значного рівня, вимагає іншої агротехніки для старих культур і навіть введення нових. Тоді виникає новий антропогеоценоз, хоча господарський колектив спочатку й зберігає чисельність і структуру колишнього.

Потрібно спеціально підкреслити, що поява нових антропогеоценозів у таких випадках ніколи не обмежується зміною географічних умов і завжди зачіпає, хоча б частково, сферу виробничої діяльності, модифікує обсяг і структуру інформаційного поля, а з ним і традиційний набір технічних прийомів. У наявності, отже, зміна не тільки самих структурних компонентів антропогеоценоза, але й існуючих усередині нього функціональних зв'язків. Яке магістральний напрям еволюції антропогеоценозів? Будь-який господарський колектив прагне до усе більше повного й широкого задоволення своїх потреб і, отже, зацікавлений в інтенсифікації своєї виробничої діяльності. Є підстави думати, що все це при сприятливих історичних і географічних умовах виражається в переході від антропогеоценозів першого щабля до антропогеоценозах другого щабля. У процесі цього переходу підсилюється вплив на географічне середовище, звільняються нові джерела енергії, підсилюється обмін енергії й речовини усередині антропогеоценозів. Стосовно господарської діяльності в цілому це означає перехід від примітивних форм землеробства до розвиненого.

Саме антропогеоценоз являє собою, очевидно, ту найменшу структурну й географічну одиницю, у межах якої можливий перехід від примітивного землеробства до розвиненого, тобто, інакше кажучи, відбувається процес розвитку й трансформації антропогеоценоза першого щабля в антропогеоценоз другого щабля.

Антропогеоценоз - реально існуюче явище в складі господарсько-культурного типу. Господарський колектив, його виробнича діяльність і експлуатоване їм географічне середовище становлять структурні компоненти антропогеоценоза, поєднувані функціональними зв'язками - інформаційним полем, енергетичними імпульсами, харчовими й виробничо-господарськими ланцюгами. Перевага ролі географічного середовища створює антропогеоценози першого щабля; переважна роль спрямованої людської діяльності, що перетворить середовище, - антропогеоценози другого щабля. Еволюція антропогеоценозів першого щабля часто кінчається тупиками; магістральна ж лінія еволюційної динаміки антропогеоценозів складається в переході від антропогеоценозів першого щабля до антропогеоценозів другого щабля.

Література

1. Андрианов Б.В., Чебоксаров М.М. Господарсько-культурні типи й проблеми їхнього картографування. - К., 2002

2. Рябчиков А.М. Структура и динамика геосферы. - М., 1972.

3. Крупник І.І. Про класифікацію, методи вивчення й сутності харчових систем. - К., 1997

4. Чорних Є.М. Метал - людина - час. - К., 1992.