Реферат на тему Міжнародні відносини у другой половині 80 х 90 тих рр
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-08-15Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Реферат на тему
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У СВІТІ
(друга половина 80-х — 90-ті роки)
Зміст
1. Перипетії американсько-радянських відносин. 3
2. Міжнародний клімат у Центральній та Східній Європі 5
3. Заміна двополюсності багатополюсністю в світовій системі у 90-х роках. 8
Література. 10
У квітні 1988 р. в Женеві була укладена угода про врегулювання конфлікту в Афганістані. СРСР і США підписали Декларацію про міжнародні гарантії та меморандум взаєморозуміння. Поетапно — до 15 лютого 1989 р. — радянські війська були виведені з Афганістану. Закінчилася най-ганебніша війна Радянського Союзу, в якій він втратив понад 13 тис. убитими.
Американсько-радянський мирний діалог продовжувався і під час президентства Джорджа Буша (1989—1993 рр.), зокрема тривали переговори про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО). Важливим кроком у цьому напрямі став перший візит М.С. Горбачева як президента СРСР до Вашингтона 1990 р. та його переговори з Бушем. Тут було погоджено основні положення договору про СНО, а також укладено угоду про ліквідацію переважної більшості хімічної зброї і відмову від її виробництва. В документах вказувалося, що період конфронтації між Заходом і Сходом поступається місцем партнерству і співробітництву.
На рубежі 80—90-х рр. СРСР проводить активну міжнародну політику. Москва сприяла врегулюванню низки регіональних конфліктів з залученням ООН, яка вперше за свою історію стала відігравати роль гаранта в підтримці миру. Після візиту М. Горбачева в Пекін 1989 р. починається нормалізація радянсько-китайських відносин. Але ще більші зміни відбулися в європейській політиці. Впродовж 1988—1989 рр. в європейських державах Варшавського договору різко загострилася економічна криза. Майже всюди спостерігався застій виробництва і спад рівня реальних доходів населення. Зростали бюджетні дефіцити. Населення країн Східної Європи рішуче піднімалося на боротьбу проти тоталітарних комуністичних режимів. Правлячі кола Польщі та Угорщини, намагаючись перекласти відповідальність за кризу на опозицію, погодилися поділитися владою з демократичними рухами, провести вільні вибори.
Однак вибори в червні 1989 р. в Польщі й в березні 1990 р. в Угорщині привели до мирного усунення комуністів від влади. В жовтні 1989 р. розпочалася революція в НДР, символом якої стали відставка Е. Хонеккера, розвал СЄПН і падіння Берлінського муру. У листопаді 1989 р. розпочалася "оксамитова революція" в Чехословаччині, де опозиційні сили мирним способом поступово відтіснили комуністів від влади; 1993 р. Чехословаччина розпалася на дві незалежні держави — Чеську і Словацьку республіки. Протягом 1988— 1990 рр. було повалено комуністичний режим в Болгарії. Після кровопролитних боїв у грудні 1989 р. народна революція перемогла в Румунії. Революційний процес охопив не лише країни ОВД, а й Албанію і Югославію. Наприкінці 1990 р. під натиском студентських виступів правляча марксистська Албанська партія праці прийняла рішення про запровадження в країні багатопартійної системи.
Перехід до політичного плюралізму в Югославії відбувався в 1990 р. на фоні загострення міжнаціональних суперечностей, що призвели до розпаду федерації. Словенія, Хорватія, Боснія й Герцеговина, Македонія проголосили 1991 р. незалежність. Комуністи зберегли владу лише в Сербії та Чорногорії. Ці дві республіки оголосили про відновлення Югославської федерації. Сербське населення Хорватії (11 %) та Боснії й Герцеговини зажадало приєднання районів свого компактного проживання до Сербії. В колишній Югославії вибухнула міжнаціональна війна, яка особливо жорстокого характеру набула в Боснії та Герцеговині. Для розв'язання цих суперечностей змушений був втрутитися військовий контингент ООН, до складу якого входить український підрозділ.
Остаточне закінчення періоду "холодної війни" ознаменувалося об'єднанням Німеччини. У лютому 1990 р. чотири держави — переможниці в другій світовій війні — СРСР, США, Велика Британія та Франція — домовились з двома німецькими державами — ФРН і НДР — про створення переговорного механізму "2 + 4" про об'єднання Німеччини. У вересні 1990 р. в Москві було укладено Договір про остаточне врегулювання німецького питання, за яким об'єднана Німеччина визнавала існуючі кордони в Європі, відмовлялася від зброї масового знищення, зобов'язалася скоротити свої збройні сили. Радянський Союз брав зобов'язання вивести свої війська з території Німеччини і не заперечував її входження в НАТО.
Зміни в політичному кліматі Східної Європи привели до розпуску ОВД 1991 р. і до виведення в наступні роки радянських військ з Угорщини, Чехословаччини, Польщі, Німеччини. Наймогутніша держава комуністичного блоку — СРСР — також розпалася. Ще в листопаді 1988 р. Верховна Рада Естонської РСР проголосила державний суверенітет Естонії. 1989— 1990 рр. вперше в республіках СРСР відбулися вибори на багатопартійній основі. Національно-патріотичні сили потіснили комуністів від керма влади. Новообрана Верховна Рада України 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларації про державний суверенітет проголосили також парламенти Литви, Латвії, Білорусі, Росії, Молдови та інших республік. Після невдалої спроби консервативних сил здійснити державний переворот у СРСР (19—20 серпня 1991 р.) учасниця заколоту — компартія — була оголошена поза законом. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт незалежності України, а 1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум понад 90% голосів його затвердив. 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі лідери Росії, України, Білорусі оголосили про припинення існування СРСР як міжнародного суб'єкта. Було створено нове об'єднання — Співдружність незалежних держав (СНД), яка є більше політичною декларацією, аніж реальним договором. Спадкоємницею СРСР і відповідальною за всі підписані Москвою угоди оголосила себе Росія. Після розпаду СРСР ядерними державами стали Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, які уклали 1992 р. в Лісабоні угоду про те, що вони, окрім Росії, позбудуться ядерної зброї протягом 7 років. На основі цих домовленостей президент Росії Б. Єльцин і Дж. Буш у Вашингтоні підписали у цьому ж році текст договору СНО-1, за яким США і держави колишнього СРСР скорочують стратегічні наступальні озброєння на 50 % протягом 7 років. У січні 1993 р. в Москві Єльцин і Буш підписали новий договір СНО-2 про скорочення вдвоє стратегічних наступальних озброєнь до рівня договору СНО-1. Відповідно до тристоронньої угоди між США, Росією і Україною від 14 січня 1994 р. Україна погодилася передати 200 ядерних боєголовок на демонтаж у Росію. Москва зобов'язалася надавати Україні ядерне паливо, а Сполучені Штати — фінансувати цю угоду.
Зміни, що відбувалися в міжнародному житті на початку 90-х років привели до нової розстановки сил у світі. Росія виявилася неспроможною підтримувати "прорадянські" режими в Азії, Африці. Це сприяло розв'язанню або поглибленню діалогу у вирішенні регіональних конфліктів, зокрема арабо-ізраїльського. Хоч процес нормалізації відносин Ізраїлю з арабськими країнами постійно гальмується, шляхи до розв'язання цього найтривалішого конфлікту окреслені досить чітко. Знайшли своє загальне розв'язання конфлікти в Камбоджі, Анголі, Мозамбіці; ліквідований 1990 р. режим апартеїду в Південній Африці. Однак до справедливого та безпечного світового співтовариства ще далеко. На території колишнього СРСР і табору соціалізму виникали і продовжують тліти локальні конфлікти (війна Росії проти Чечні, абхазько-грузинський конфлікт, вірменсько-азербайджанські зіткнення в Карабасі, неврегульованість відносин після кривавих сутичок між Молдовою і так званою Придністровською республікою, міжетнічні конфлікти в Югославії тощо).
Важливим елементом міжнародних відносин стало прискорення західноєвропейської і загальноєвропейської інтеграції. 1992 р. в Маастрихт! (Нідерланди) країнами — учасницями Європейського Економічного Співтовариства був підписаний новий договір про Європейський Союз, на основі якого до 1999 р. має завершитися створення економічного і валютного союзу. Співтовариство планує також розробити спільну оборонну політику в галузі безпеки й запровадити єдине європейське громадянство. Колишні країни радянського блоку намагаються вийти зі сфери впливу Росії шляхом поступової інтеграції до ЄС та НАТО. Проте рівень їх економічного розвитку не дає змоги західноєвропейцям відкрити двері до ЄС усім бажаючим. Щодо Північноатлантичного блоку, то на початку 1994 р. США запропонували програму в межах НАТО "Партнерство заради миру", що передбачає п.оступове зближення країн Східної Європи. 1997 р. атлантичне керівництво розглянуло заяви про вступ до НАТО Польщі, Чехії, Угорщини. Ці країни були прийняті до НАТО у 1999 р.
Міжнародна ситуація в посткомуністичну епоху не стала більш передбачуваною і стабільною. У подоланні локальних і регіональних конфліктів усе важливішу роль відіграє Організація Об'єднаних Націй, якій відводиться роль головного гаранта міжнародної
2. Гісем О. В., Подобєд А. О. Всесвітня історія 1918-1945 рр. / Творча спілка вчителів України; Асоціація істориків "Істина". — К., 1996. — 132с.
3. Газін Володимир Володимирович. Всесвітня історія ХХ ст.: Навч. посіб. для старшокл. та абітурієнтів / Кам'янець-Подільський держ. ун-т. — Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2004. — 156с.
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У СВІТІ
(друга половина 80-х — 90-ті роки)
Зміст
1. Перипетії американсько-радянських відносин. 3
2. Міжнародний клімат у Центральній та Східній Європі 5
3. Заміна двополюсності багатополюсністю в світовій системі у 90-х роках. 8
Література. 10
1. Перипетії американсько-радянських відносин
У середині 80-х рр. міжнародні відносини досягли критичної межі, у світі знову відродилася атмосфера "холодної війни". У складному становищі опинився СРСР: продовжувалася афганська війна, починався новий тур гонки озброєнь, яку виснажена економіка країни вже витримати не могла. Технічне відставання в основних галузях економіки, низька продуктивність праці, припинення економічного зростання — усе це стало свідченням глибокої кризи комуністичної системи. За таких умов відбулась чергова зміна політичного керівництва СРСР. У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС був обраний М.С. Горбачев, з ім'ям якого пов'язані принципові зрушення в зовнішній політиці СРСР. Основні напрями нової політики Москви полягали в пом'якшенні відносин із Заходом і сприянні врегулюванню регіональних конфліктів. Проголосивши курс на реалізацію нового політичного мислення в міжнародних відносинах — визнання пріоритету загальнолюдських інтересів над класовими, а також того, що ядерна війна не може бути засобом досягнення політичних, ідеологічних та інших цілей, радянське керівництво пішло на відкритий діалог із Заходом. Відбулася серія зустрічей між М. Горбачовим та президентом Р. Рейганом. У листопаді 1985 р. на першій зустрічі в Женеві два лідери обговорили актуальні проблеми міжнародних відносин і прийшли до висновку, що ядерна війна не повинна бути розв'язана, бо в цій війні переможців не буде. В наступних зустрічах (Рейк'явік, 1986 р.; Вашингтон, 1987 р.; Москва, 1988 р.; Нью-Йорк,1988 р.) були закладені основи для взаєморозуміння між СРСР і США з досягненням конкретних рішень, спрямованих на згортання гонки озброєнь. Особливо важливим результатом цього стало підписання 8 грудня 1987 р. договору про усунення з європейської території найновіших ядерних ракет середньої і меншої дальності (500—5000 км). Передбачалось повне знищення двох класів ракет з боку СРСР і США. Вперше за післявоєнний період СРСР погодився на контроль над ліквідацією озброєння. 1987 р. почались радянсько-американські переговори про обмеження й припинення ядерних випробувань.У квітні 1988 р. в Женеві була укладена угода про врегулювання конфлікту в Афганістані. СРСР і США підписали Декларацію про міжнародні гарантії та меморандум взаєморозуміння. Поетапно — до 15 лютого 1989 р. — радянські війська були виведені з Афганістану. Закінчилася най-ганебніша війна Радянського Союзу, в якій він втратив понад 13 тис. убитими.
Американсько-радянський мирний діалог продовжувався і під час президентства Джорджа Буша (1989—1993 рр.), зокрема тривали переговори про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО). Важливим кроком у цьому напрямі став перший візит М.С. Горбачева як президента СРСР до Вашингтона 1990 р. та його переговори з Бушем. Тут було погоджено основні положення договору про СНО, а також укладено угоду про ліквідацію переважної більшості хімічної зброї і відмову від її виробництва. В документах вказувалося, що період конфронтації між Заходом і Сходом поступається місцем партнерству і співробітництву.
2. Міжнародний клімат у Центральній та Східній Європі
Переговорний процес захопив широкий спектр озброєнь. 1989 р. у Відні розпочалися багатосторонні переговори про скорочення збройних сил і звичайних озброєнь в Європі. На зустрічі 22 країн — учасниць Наради з безпеки і співробітництва (НБСЄ) в листопаді 1990 р. в Парижі було підписано Договір про звичайні збройні сили в Європі, що визначав радикальне скорочення звичайних сил НАТО й ОВД.На рубежі 80—90-х рр. СРСР проводить активну міжнародну політику. Москва сприяла врегулюванню низки регіональних конфліктів з залученням ООН, яка вперше за свою історію стала відігравати роль гаранта в підтримці миру. Після візиту М. Горбачева в Пекін 1989 р. починається нормалізація радянсько-китайських відносин. Але ще більші зміни відбулися в європейській політиці. Впродовж 1988—1989 рр. в європейських державах Варшавського договору різко загострилася економічна криза. Майже всюди спостерігався застій виробництва і спад рівня реальних доходів населення. Зростали бюджетні дефіцити. Населення країн Східної Європи рішуче піднімалося на боротьбу проти тоталітарних комуністичних режимів. Правлячі кола Польщі та Угорщини, намагаючись перекласти відповідальність за кризу на опозицію, погодилися поділитися владою з демократичними рухами, провести вільні вибори.
Однак вибори в червні 1989 р. в Польщі й в березні 1990 р. в Угорщині привели до мирного усунення комуністів від влади. В жовтні 1989 р. розпочалася революція в НДР, символом якої стали відставка Е. Хонеккера, розвал СЄПН і падіння Берлінського муру. У листопаді 1989 р. розпочалася "оксамитова революція" в Чехословаччині, де опозиційні сили мирним способом поступово відтіснили комуністів від влади; 1993 р. Чехословаччина розпалася на дві незалежні держави — Чеську і Словацьку республіки. Протягом 1988— 1990 рр. було повалено комуністичний режим в Болгарії. Після кровопролитних боїв у грудні 1989 р. народна революція перемогла в Румунії. Революційний процес охопив не лише країни ОВД, а й Албанію і Югославію. Наприкінці 1990 р. під натиском студентських виступів правляча марксистська Албанська партія праці прийняла рішення про запровадження в країні багатопартійної системи.
Перехід до політичного плюралізму в Югославії відбувався в 1990 р. на фоні загострення міжнаціональних суперечностей, що призвели до розпаду федерації. Словенія, Хорватія, Боснія й Герцеговина, Македонія проголосили 1991 р. незалежність. Комуністи зберегли владу лише в Сербії та Чорногорії. Ці дві республіки оголосили про відновлення Югославської федерації. Сербське населення Хорватії (11 %) та Боснії й Герцеговини зажадало приєднання районів свого компактного проживання до Сербії. В колишній Югославії вибухнула міжнаціональна війна, яка особливо жорстокого характеру набула в Боснії та Герцеговині. Для розв'язання цих суперечностей змушений був втрутитися військовий контингент ООН, до складу якого входить український підрозділ.
Остаточне закінчення періоду "холодної війни" ознаменувалося об'єднанням Німеччини. У лютому 1990 р. чотири держави — переможниці в другій світовій війні — СРСР, США, Велика Британія та Франція — домовились з двома німецькими державами — ФРН і НДР — про створення переговорного механізму "2 + 4" про об'єднання Німеччини. У вересні 1990 р. в Москві було укладено Договір про остаточне врегулювання німецького питання, за яким об'єднана Німеччина визнавала існуючі кордони в Європі, відмовлялася від зброї масового знищення, зобов'язалася скоротити свої збройні сили. Радянський Союз брав зобов'язання вивести свої війська з території Німеччини і не заперечував її входження в НАТО.
Зміни в політичному кліматі Східної Європи привели до розпуску ОВД 1991 р. і до виведення в наступні роки радянських військ з Угорщини, Чехословаччини, Польщі, Німеччини. Наймогутніша держава комуністичного блоку — СРСР — також розпалася. Ще в листопаді 1988 р. Верховна Рада Естонської РСР проголосила державний суверенітет Естонії. 1989— 1990 рр. вперше в республіках СРСР відбулися вибори на багатопартійній основі. Національно-патріотичні сили потіснили комуністів від керма влади. Новообрана Верховна Рада України 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларації про державний суверенітет проголосили також парламенти Литви, Латвії, Білорусі, Росії, Молдови та інших республік. Після невдалої спроби консервативних сил здійснити державний переворот у СРСР (19—20 серпня 1991 р.) учасниця заколоту — компартія — була оголошена поза законом. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт незалежності України, а 1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум понад 90% голосів його затвердив. 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі лідери Росії, України, Білорусі оголосили про припинення існування СРСР як міжнародного суб'єкта. Було створено нове об'єднання — Співдружність незалежних держав (СНД), яка є більше політичною декларацією, аніж реальним договором. Спадкоємницею СРСР і відповідальною за всі підписані Москвою угоди оголосила себе Росія. Після розпаду СРСР ядерними державами стали Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, які уклали 1992 р. в Лісабоні угоду про те, що вони, окрім Росії, позбудуться ядерної зброї протягом 7 років. На основі цих домовленостей президент Росії Б. Єльцин і Дж. Буш у Вашингтоні підписали у цьому ж році текст договору СНО-1, за яким США і держави колишнього СРСР скорочують стратегічні наступальні озброєння на 50 % протягом 7 років. У січні 1993 р. в Москві Єльцин і Буш підписали новий договір СНО-2 про скорочення вдвоє стратегічних наступальних озброєнь до рівня договору СНО-1. Відповідно до тристоронньої угоди між США, Росією і Україною від 14 січня 1994 р. Україна погодилася передати 200 ядерних боєголовок на демонтаж у Росію. Москва зобов'язалася надавати Україні ядерне паливо, а Сполучені Штати — фінансувати цю угоду.
3. Заміна двополюсності багатополюсністю в світовій системі у 90-х роках
З розвалом комунізму зникла двополюсність світу та конфронтація по лінії "Схід — Захід", але кількість міжнародних конфліктів не зменшилась. Особливо небезпечним став конфлікт у Перській затоці, що розпочався нападом у серпні 1900 р. військ іракського диктатора Саддама Хуссейна на Кувейт. Рада Безпеки ООН, засудивши агресію, встановила кінцеву дату виведення іракських військ з Кувейту — 15 січня 1991 р. Багатонаціональні військові сили під керівництвом американського командування здійснили операцію "Буря в пустелі" проти Іраку і визволили Кувейт.Зміни, що відбувалися в міжнародному житті на початку 90-х років привели до нової розстановки сил у світі. Росія виявилася неспроможною підтримувати "прорадянські" режими в Азії, Африці. Це сприяло розв'язанню або поглибленню діалогу у вирішенні регіональних конфліктів, зокрема арабо-ізраїльського. Хоч процес нормалізації відносин Ізраїлю з арабськими країнами постійно гальмується, шляхи до розв'язання цього найтривалішого конфлікту окреслені досить чітко. Знайшли своє загальне розв'язання конфлікти в Камбоджі, Анголі, Мозамбіці; ліквідований 1990 р. режим апартеїду в Південній Африці. Однак до справедливого та безпечного світового співтовариства ще далеко. На території колишнього СРСР і табору соціалізму виникали і продовжують тліти локальні конфлікти (війна Росії проти Чечні, абхазько-грузинський конфлікт, вірменсько-азербайджанські зіткнення в Карабасі, неврегульованість відносин після кривавих сутичок між Молдовою і так званою Придністровською республікою, міжетнічні конфлікти в Югославії тощо).
Важливим елементом міжнародних відносин стало прискорення західноєвропейської і загальноєвропейської інтеграції. 1992 р. в Маастрихт! (Нідерланди) країнами — учасницями Європейського Економічного Співтовариства був підписаний новий договір про Європейський Союз, на основі якого до 1999 р. має завершитися створення економічного і валютного союзу. Співтовариство планує також розробити спільну оборонну політику в галузі безпеки й запровадити єдине європейське громадянство. Колишні країни радянського блоку намагаються вийти зі сфери впливу Росії шляхом поступової інтеграції до ЄС та НАТО. Проте рівень їх економічного розвитку не дає змоги західноєвропейцям відкрити двері до ЄС усім бажаючим. Щодо Північноатлантичного блоку, то на початку 1994 р. США запропонували програму в межах НАТО "Партнерство заради миру", що передбачає п.оступове зближення країн Східної Європи. 1997 р. атлантичне керівництво розглянуло заяви про вступ до НАТО Польщі, Чехії, Угорщини. Ці країни були прийняті до НАТО у 1999 р.
Міжнародна ситуація в посткомуністичну епоху не стала більш передбачуваною і стабільною. У подоланні локальних і регіональних конфліктів усе важливішу роль відіграє Організація Об'єднаних Націй, якій відводиться роль головного гаранта міжнародної
Література
1. Всесвітня історія: Посібник до держ. екзамену для студ. іст. спец. / Ніжинський держ. педагогічний ун-т ім. Миколи Гоголя / Петро Петрович... Моціяка (уклад.) — Ніжин : НДПУ ім. М.Гоголя, 2004. — 282с.2. Гісем О. В., Подобєд А. О. Всесвітня історія 1918-1945 рр. / Творча спілка вчителів України; Асоціація істориків "Істина". — К., 1996. — 132с.
3. Газін Володимир Володимирович. Всесвітня історія ХХ ст.: Навч. посіб. для старшокл. та абітурієнтів / Кам'янець-Подільський держ. ун-т. — Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2004. — 156с.
