Міністерство освіти і науки України

 

Кафедра Економіки і підприємництва

Реферат

з дисципліни “Основи підприємництва”
на тему: “Підприємництво в ринкових умовах”

ЗМІСТ
ВСТУП
1. Підприємство, його сутність та функції                                                  5
2. Види та об’єднання підприємств                                                             7
3. Господарські товариства                                                                         14
Висновок
Список використаної літератури

ВСТУП
Будь-яке підприємство, незалежно від його організаційної форми, здійснює певну господарську діяльність. Особливим видом господарської діяльності є підприємництво.
Цивілізоване підприємництво ґрунтується на двох засадах: приватній власності та ринкових відносинах. Тому у командній економіці підприємництво не могло існувати (окрім нелегальних форм).
Підприємництво — це самостійна ініціативна систематична й ризикована діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою отримання прибутку.
Сьогодні підприємець є центральною постаттю у бізнесі. Професія підприємця вимагає особливих якостей від людини, а саме:
почуття ризику;
лідерства і вміння об'єднати людей для досягнення мети;
наполегливості та гнучкості;
здатності до точного розрахунку;
міцного здоров'я.
Підприємницький хист — це здебільшого талант, помножений на наполегливу працю і достатні знання. Соціологічні дослідження показують, що схильними до підприємництва є всього 5—7% економічно активного населення.
Підприємець є ключовою постаттю ринкової економіки. Він несе повну відповідальність за результати своєї діяльності, його чекає крах або успіх.
Діяльність підприємця спрямована на отримання максимального прибутку, який дорівнює різниці між виторгом і витратами. Тому підприємець заінтересований продавати свою продукцію за максимально високими цінами, а ресурси на ринку придбати за найнижчими цінами, зокрема платити робітникам за працю мінімальну платню. Тому постать підприємця нерідко сприймається громадськістю негативно.
У своїй діяльності підприємець має враховувати потреби суспільства. Саме підприємець повинен вгадати, які товари і послуги потрібні покупцям. Він покликаний виконувати певну суспільну функцію — зберігати і примножувати власність через задоволення потреб споживача.
Робити гроші, задовольняючи людські потреби, і діставати від цього насолоду — основний сенс підприємництва, чи бізнесу. Вміння перепродати — теж бізнес, але від нього недалеко до злочину. Бізнес — це вміння робити гроші із грошей, але обов'язково через корисну і продуктивну діяльність, тобто виготовлення продукту або надання послуг. Отже, підприємництво — це передусім організація виробництва і задоволення потреб людей, а відтак і творення грошей.
Якщо діяльність підприємця була успішною і виторг за реалізований продукт перевищує витрати, то підприємець отримує прибуток. Але цей прибуток не належатиме підприємцю повністю, бо потрібно сплачувати податки, які залежать від виду підприємницької діяльності, системи пільг тощо. Діяльність підприємця вважаютьуспішною, якщо прибуток становить не менше 20 % рівня витрат.
Наявність підприємництва надає суспільству такі вигоди:
підприємець особисто заінтересований в успіхові свого діла, тому він якнайповніше використовує всі свої сили і знання;
підприємець може найповніше задовольняти потреби суспільства, бо він прагне передбачити нові потреби споживачів;
підприємець своєю діяльністю забезпечує ефективніше використання виробничих ресурсів.

1. Підприємство, його сутність та функції
Підприємці реалізуються, тобто відтворюються як суб'єкти економічного життя через таку організаційно-економічну ланку,як підприємство. Це заводи і фабрики, банки й універмаги, наукові та дослідні інститути і магазини, шахти і ферми, інші заклади, що є самостійними господарськими суб'єктами, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Термін «фірма», який недавно увійшов у наше життя, означає ім'я, під яким юридично повноправний господарюючий суб'єкт (одноосібний чи колективний) веде свої справи. Отже, підприємство і фірма є організаціями, що ведуть господарську діяльність,тому ми ці терміни вживатимемо як ідентичні.
Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак.
Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємствовиконує такі функції:
·                   організаційну;
·                   відтворювальну;
·                   соціальну.
Організаційна функція підприємства зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх.
Відтворювальна функція підприємства — це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.
Соціальна функція підприємства полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.
Причини виникнення підприємств учені пояснюють по-різному. К. Маркс, наприклад, пов'язував утворення фірм з розвитком кооперації та поділу праці, заснованих на системі машин. Наш сучасник, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чиказького уні-ерситету Р. Коуз вважає, що поява фірм зумовлена необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.
Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які здійснюють розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємства залежать економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.
Поведінка фірми на ринку залежить від типу ринку, на якому вона функціонує. Види конкуренції (чиста, монополістична, олігополістична). визначають тип ринку, а отже, і поведінку фірми.
Реальним суб'єктом ринкових відносин підприємство незалежно від масштабів діяльності, форм організації, структури власності та сфери діяльності може бути за таких умов.
1. Підприємство є економічно самостійним товаровиробником. Це дає йому змогу на свій розсуд використовувати майно, що йому належить, визначати програму дій, обирати постачальників та споживачів, формувати ціни і розпоряджатися доходами, що залишаються після сплати податків.
2. Стимулом його діяльності є прибуток у процесі кругообороту капіталу.
3. Несе економічну відповідальність за результати господарської діяльності як поточними доходами, так і капіталом.
Створення подібного середовища означає, що країна живе зазаконами ринкової економіки.
Такі умови у період перехідної економіки лише створюються. Цей процес складний і охоплює значний період, поки відбудуться трансформаційні процеси у формах власності, структурі та організації виробництва.

2. Види та об’єднання підприємств
Формування ринкової структури економіки України призведе до появи різноманітних форм сучасних підприємств, які функціонують у розвинених країнах. Їх можна класифікувати за різними критеріями, найпоширенішими з яких є форма власності, розмір,сфера діяльності.
Залежно від основних форм власності (приватна, колективна, державна) розрізняють такі організаційні види підприємств — одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація (акціонерне товариство), державне підприємство.
Одноосібне володіння — підприємство, в якому майно належить одному суб'єкту, що самостійно веде справу, отримує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу.
Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До перших належать: економічна самостійність, свобода і оперативність дій, високий безпосередній стимул до ефективного виробництва, низькі організаційні витрати. Недоліками одноосібних володінь є передусім те, що їхніх власних фінансових ресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури неохоче надають їм кредити у достатніх розмірах. Багатоманітність обов'язків, які покладаються на власника підприємства у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, які стають причиною не тільки значних витрат, а навіть і банкрутства. Через це одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою формою організації. Щороку значна кількість їх як виникає, так і припиняє свою діяльність.
Партнерство, або товариство — форма організації бізнесу, що засновується на об'єднанні (пайовому, дольовому) майна різних власників.
Паї відіграють двоїсту роль. По-перше, одержання товариством прибутку після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу та розподілу між його членами на доход, пропорційно паям. По-друге, надання права голосу. Кількість їх кожний член отримує пропорційно його паю.
Як правило, товариства — це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише зі згоди більшості їхніх членів. Кількість членів товариства, які особисто беруть участь у їхній роботі, відносно невелика.
Розрізняють такі види партнерства:
·        повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю);
·        товариство з обмеженою відповідальністю;
·        змішане (коммандитне) товариство.
Найпоширенішим є повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю). Його учасники несуть відповідальність за роботу фірми в розмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів. Найчастіше статус повного партнерства використовують невеликі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо).
У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при створенні товариства. Такі партнерства характерні для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкою природничих ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах.
Змішане (коммандитне) товариство об'єднує частину своїх членів за принципом повної (необмеженої) відповідальності (дійсні члени), а частину — за принципом обмеженої відповідальності, майнова відповідальність яких поширюється лише на внесок, зроблений учасником у капітал товариства. Право голосу в таких фірмах мають лише дійсні члени товариства.
Частка партнерства у ринковій економіці відносно невелика, але має ряд переваг перед одноосібними володіннями, що виявляються у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і створенні довіри у банків для отримання кредиту; вдосконаленні управління в результаті розподілу управлінських функцій між партнерами. Недоліками цієї форми організації є можливі розходження в поглядах, інтересах партнерів, що ускладнює процес управління.
Корпорація (акціонерне товариство) — провідна форма сучасного підприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те, що кількість їх невелика, у створенні валового внутрішнього продукту їм належить провідна роль.
Корпорація є юридичною особою, що утворюється об'єднанням на пайових (дольових) засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки кожний акціонер відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом. Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.
Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств).
Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні особи, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу кількість акцій, які мають право голосу, на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо).
На практиці рішення приймає невелика група акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50 відсотків + 1 акція, що голосують, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонерних товариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників, які володіють мізерним пакетом. Такі власники не беруть участі у зборах або укладають трастові угодина управління акціями, які їм належать, з банками, страховими компаніями, соціальними фондами, членами яких вони є, або спеціально для цього утворюваними трастовими компаніями, які дістали назву інституціональних інвесторів.
Вищим органом управління концерну є загальні збори акціонерів.
Для практичних функцій управління підприємством загальні збори призначають відповідні інституції: президента, правління, ревізійну комісію, вчену раду, раду директорів, апарат управління.
Синонімом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг по відношенню до останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є по відношеннюдо нього дочірніми. Одночасно холдинг може бути дочірньою компанією по відношенню до компанії, що володіє контрольним пакетом акцій холдингу. Такий механізм називають системою участі.
Залежно від специфіки утворюваних корпоративних структур холдингові компанії виконують різні функції. Це може бути виробнича, інвестиційна, комерційна, збутова, зовнішньоекономічна діяльність тощо. Як показує світовий досвід, холдингові компанії можуть підключати середні та навіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп.
У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль за виробничо-розподільчим циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями. Недолік їх полягає у створенні монополії, що потребує застосування методів антимонопольного регулювання.
Державні підприємства засновані на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний. Відповідно функціонують і два види підприємств.
Майном і виробничо-комерційною діяльністю загальнодержавних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади.
Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у своїхвласних інтересах.
Об'єктами державної власності можуть бути різноманітні засоби виробництва. Це залежить від конкретних історичних, кон'юнктурних, геополітичних та інших умов кожної країни. Проте, як правило, у державному секторі знаходяться підприємства, що виробляють продукцію, широкодоступну для населення, або капіталомістку, яка не може бути прибутковою, проте конче потрібна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і наукового потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислово розвинених країнах державні підприємства здебільшого є низькоефективними, і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності.
З метою глибокого реформування державного сектору економіки України передбачено здійснити структурне розмежування державного сектору на дві підгрупи.
До першої групи ввійдуть підприємства, яким буде надано статус казенних. Вони не підлягають акціонуванню і перебуватимутьу прямій адміністративній підпорядкованості відповідним органам державного управління. До них належать такі підприємства: що випускають продукцію, яка забезпечує обороноздатність і національну безпеку; потребують високої мобілізаційної готовності; виробляють особливо екологонебезпечну продукцію; здійснюють державну монополію в окремих секторах економіки (транспорт, порти, трубопроводи, пошта, зв'язок, телекомунікаційні мережі, енергетика, виробництво лікеро-горілчаних виробів).
Власністю казенних підприємств, їхнім управлінням будуть розпоряджатися міністерства і відомства. Такі права їм надасть уряд.
До другої групи державних підприємств належатимуть ті, які обов'язково мають корпоратизуватися на таких засадах, щоб неменше ніж 51 відсоток акцій належало державі. Так створюватиметься група нових для нашої країни підприємств — державних ак-ціонерних товариств.

Формуватиметься ще одна група підприємств з часткою державної участі в статутному капіталі, меншою ніж 50 відсотків. Управління цією групою підприємств здійснюватиметься за участю представників державних органів у наглядових радах.
Підприємства з часткою державної власності в статутних фондах працюватимуть на принципах повного комерційного розрахунку. Таке реформування державного сектору економіки дасть можливість, з одного боку, підвищити ефективність управління народним господарством, а з іншого — створювати ринкове середовище.
За розміром розрізняють підприємства малі, середні та великі.
Малі підприємства у різних країнах світу класифікують за різними критеріями. Так, в Японії таким критерієм вважають розмір капіталу, чисельність працюючих та галузеву належність. Згідно з діючим законодавством до малих та середніх належать юридично самостійні підприємства, що мають до 300 працівників у промис-овості, будівництві, зв'язку, на транспорті, у сфері кредиту, комунального господарства; до 100 — в оптовій торгівлі; до 50 працівників — у роздрібній торгівлі та сфері послуг. У Великій Британії у виробничій сфері фірма офіційно вважається малою, якщо в ній зайнято до 200 чол. В інших секторах економіки головним критерієм визначення малого підприємства визнано показник річного обороту, який не повинен перевищувати 250 тис. фунтів стерлінгів. Кількість зайнятих і обсяг основного капіталу є критерієм віднесення підприємства до малих в Італії. Українським законодавствомдо малих віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 чол. залежно від галузі або виду діяльності.
Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах.
Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Так, у промислово розвинених країнах ці підприємства створюють понад 40 відсотків валового національного продукту. Особливо важливе значення цих підприємств у розвитку сфери послуг і торгівлі.
Через свою масовість малі підприємства забезпечують вдвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'язану з безробіттям.
У період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки малі підприємства сприяють розвитку конкуренції, структурній перебудові економіки, формуванню нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальною базою ринкових перетворень. Це є гарантією незворотності руху української економіки до ринку.
Для того щоб малі підприємства стали невід'ємним елементом економіки України з тими позитивними функціями, які вони виконують у розвинених країнах, треба стимулювати їхній розвиток.
Середні підприємвства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Вони здатні швидко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впровадження нових ідей у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами. Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосування науково-технічних досягнень, а великим — мобільності для переналагодження виробництва. Заміна і оновлення основних фондів у великих обсягах можуть призвести до значного падіння норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції.
Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї та робити її доступною для масового споживача.
Переваги великих підприємств полягають і в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науковотехнічних проектів.

3. Господарські товариства
Переведення економіки України на ринкові засади супроводжується формуванням нових форм господарювання, до яких передусім належать господарські товариства. Їхнє функціонування регулюється Законом України «Про господарські товариства».
Господарські товариства — це пі-приємства, організації й установи, створені на засадах договору юридичних осіб і громадян шляхом об'єднання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.
До господарських товариств належать:
·                          акціонерні товариства;
·                          товариства з обмеженою відповідальністю;
·                          товариства з додатковою відповідальністю;
·                          повні товариства;
·                          командитні товариства.
Кожен вид господарських товариств має суттєві особливості, про що свідчить їхня назва.
1. Акціонерне товариство (АТ) — товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за свої зобов'язання тільки майном підприємства.
2. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) — товариство, яке має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів. Вищим органом товариства є збори учасників, які обирають голову товариства. У товаристві створюється виконавчий орган — колегійний (дирекція) або одноосібний (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Контроль за діяльністю дирекції здійснює ревізійна комісія, яку створюють збори учасників товариства у складі не менше трьох осіб із числа членів товариства. ТзОВ і АТ — найпоширеніші форми організації бізнесу в Україні.
3. Товариство з додатковою відповідальністю (ТзДВ) — товариство, статутний фонд котрого поділений на частини, розміри яких визначені установчими документами. Учасники такого товариств авідповідають за його борги своїми внесками у статутний капітал, а в разі недостатності цих сум — додатково, належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожногоз них. Граничний рівень відповідальності учасників передбачено установчими документами.
4. Повне товариство — товариство, учасники якого здійснюють спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність зазобов'язання товариства всім своїм майном.
5. Командитне товариство — товариство, яке разом з одним чи кількома учасниками, що несуть відповідальність за зобов'язання товариства всім своїм майном, включає також одного чи кількох учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства. Установчим документом повного і командитного товариств є статутний договір. Статуту такі товариства не мають. Закон не передбачає для повного і командитного товариств мінімального розміру статутного фонду. На момент реєстрації командитного товариства кожен з учасників повинен внести не менше 25% свого вкладу. Управління справами командитного товариства здійснюють учасники з повною відповідальністю.
Найрозвиненішою формою господарського товариства є акціонерне товариство. У процесі приватизації об'єктів державної власності в Україні розвивається акціонерна форма господарювання.
Акціонерні товариства діляться на два види:
акціонерне товариство відкритого типу, акції якого можуть поширюватися шляхом відкритої передплати і купівлі — продажу на біржах;
акціонерне товариство закритого типу, акції якого розповсюджуються тільки поміж його засновниками.
Акціонерне товариство дає змогу раціональніше використовувати матеріальні, фінансові та інші ресурси за рахунок поліпшення організації спільної діяльності, поглиблення поділу праці, кооперації, об'єднання зусиль та фінансових засобів.
Ще однією новою формою організації підприємництва в Україніє спільні підприємства (СП). СП може самостійно здійснювати всівиди господарської діяльності, дозволені законодавством.
Створення спільних підприємств з іноземною участю дає змогу залучати в економіку сучасне устаткування і технології, матеріальні та фінансові ресурси, а також управлінський досвід.
За свої зобов'язання спільні підприємства несуть відповідальність усім майном, що їм належить.
Спільні підприємства створюють двома способами:
1) через заснування спільних підприємств двома або більше засновниками, один з яких є іноземцем;
2) через придбання іноземним інвестором частки у статутному фонді діючого підприємства,
Кількість спільних підприємств в Україні невпинно зростає. Однак іноземні інвестори поводяться дуже обережно і не поспішають розгортати свою діяльність. Основними чинниками, які стримують іноземні інвестиції, є нестабільність законодавства, бюрократична тяганина, невідпрацьованість податкової системи тощо.
Важливе місце серед організаційно-правових форм колективного підприємництва належить виробничим кооперативам. Економічні реформи в Україні практично почалися з відродження кооперації. Нині в нашій економіці функціонують два основних типи кооперативів: виробничий і споживчий. Кооперативний сектор виявивсятим експериментальним полем, де відпрацьовуються елементи під-приємництва.
Кооперативна фірма (спілка) — це добровільне об'єднання громадян з метою спільного виробництва товарів та послуг. Майно кооперативу складається з паїв його членів. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори його учасників. Члени кооперативу несуть солідарну відповідальність за обов'язки кооперативу. Проте кількість кооперативів в Україні зменшується. Це пов'язано з відсутністю законодавчої бази для їхнього розвитку.
В організаційно-правовій структурі підприємництва чільне місценалежить державним і комунальним підприємствам.
Державна форма господарювання — це така діяльність, яка ведеться на основі державної власності. В умовах ринкової економіки державні підприємства функціонують поряд з іншими формами власності. Державні підприємства здебільшого менш ефективні. Тому в усіх промислово розвинутих і в багатьох країнах, що розвиваються, простежується тенденція до скорочення сфери державної форми господарювання, до широкого використання змішаних форм власності через залучення приватного капіталу.
В Україні державне підприємство, яке відповідно до чинного законодавства не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене на казенне підприємство. Рішення про перетворення державних підприємств на казенні ухвалюються за однієї з таких умов:
·                          підприємство здійснює виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства забезпечується лише державним підприємством;
·                          головним споживачем продукції підприємства (більше як 50%) є держава;
·                          підприємство є природною монополією.
Майно казенного підприємства належить йому згідно з правом  управління, а не з правом повного господарського відання.
Комунальне підприємство — це підприємство, яке засноване на власності відповідної територіальної громади.
Колективне підприємство засноване на власності трудового колективу підприємства. У таких підприємствах фактори виробництва, включаючи вироблену продукцію й отримані доходи, належать колективу підприємства в цілому. Усі працівники колективного підприємства управляють колективним майном і розподіляють доходи
В умовах демонтажу адміністративно-командної системи простежується розвиток орендних відносин.
Оренда — це юридична угода між двома сторонами: орендодавцем, власником майна, і орендарем, який користується цим майном. Орендодавець дає орендареві право на певний час користуватися майном. За це орендар протягом строку дії оренди погоджується сплачувати певну суму орендної плати.
Оренда — це перехідна форма від державного до колективного і приватного господарювання. Орендодавець має право здавати майно в оренду. Таке право належить, по-перше, власникам майна (державі, приватним власникам, іноземним юридичним особам та громадянам), по-друге, органам та організаціям, уповноваженим власниками здавати майно в оренду.
Орендар — це користувач узятого в оренду майна. Орендарями можуть бути організації орендарів, державні підприємства, організації, громадяни та юридичні особи України, іноземних держав іміжнародні організації.
Оренда має свої переваги й недоліки.
Переваги оренди полягають у тому, що орендар перекладає ризик морального і фізичного зношення устаткування на орендодавця. Оренда не потребує великих інвестицій, а орендар набуває досвіду, користуючись орендованим майном.
Недоліки оренди виявляються у тому, що орендар не заінтересований у поліпшенні орендованого майна. Він не має права наліквідаційну вартість обладнання, на амортизаційні відрахування тощо.
У країнах з перехідною економікою орендна форма поєднала гострі суперечності та вади — як на рівні владних структур, так і на рівіні самих трудових колекгивів. Нерідко оренда є засобом «прихватизації» державного майна.
Висновок
Підприємництво – це ініціативна економічна діяльність, яка має за мету отримання прибутку і ґрунтується на приватній власності й ринкових відносинах.
Підприємець є ключовою постаттю ринкової економіки. основна функція підприємця полягає у збереженні та примноженні власності через задоволення потреб споживачів.
Підприємство – це економічна одиниця, в якій відбувається поєднання вихідних факторів виробництва: землі, праці, капіталу і підприємницьких здібностей. Підприємства різних галузей економіки мають свої осовливості. Однак усі підприємства можна класифікувати за певними ознаками.
Підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами:
- вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
- самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
- вільне наймання працівників;
- залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;
- самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою – зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Список використаної літератури
1. Гальчинський А. С. та ін. Основи економічних знань: Навч. посіб. / А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк., 2002. – 543 с.: іл.
2. Економіка: Навч. посібник для 10-11 класів / З. Г. Ватаманюк, С. М. Панчишин, П. І. Островерх та ін.; За ред. З. Г. Ватаманюка, С. М. Панчишина. – Вид. 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 2002. – 384 с.
3. Семернікова І. О.. Мешкова-Кравченко Н. В. Економіка підприємства: Навчальний посібник (Курс лекцій). – Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. – 312 с.
4. Примак Т. О. Економіка підприємств: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2003. – 219 с.